УДК 159.9.019.4:316.4.06:373.66

Савчук Олексій Вікторович

Соціально-психологічні детермінанти

адиктивної поведінки

19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, кафедра соціальної психології.

Науковий керівник доктор психологічних наук, професор

Максимова Наталія Юріївна,

професор кафедри соціальної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти доктор психологічних наук, професор

Яковенко Сергій Іванович,

начальник кафедри практичної психології

Навчально-наукового інституту підготовки кадрів

громадської безпеки та психологічної служби

Київського національного університету внутрішніх справ

кандидат психологічних наук

Бохонкова Юлія Олександрівна,

доцент кафедри психології

Східноукраїнського національного університету імені В.Даля

Провідна установа – Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, кафедра прикладної психології

Захист відбудеться “4” липня 2006 р. об 11:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім.Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.

Автореферат розісланий “__2___” червня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О.Балл

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Процес реформування української державності потребує нових підходів до багатьох соціальних проблем. Однією з них є поширення наркоманії, що набуває масового характеру серед молоді. Державні заходи, спрямовані на протидію розповсюдження нарковживання, поки що не дають значного ефекту. Це пояснюється, на нашу думку, зокрема, тим, що діяльність відповідних структур здійснюється без науково-психологічного обґрунтування. Не з’ясувавши соціально-психологічні детермінанти виникнення адиктивної поведінки, неможливо розробити ефективні програми профілактики цього явища.

Необхідність визначення соціально-психологічних чинників адиктивної поведінки саме у підлітків зумовлена тим, що цей вік є найбільш сенситивним у плані виникнення різноманітних девіацій в поведінці, що свідчить про наявність відхилень й у розвитку особистості (А.Айхорн, Ю.О.Бохонкова, В.Т.Кондрашенко, Ю.А.Клейберг, С.І.Яковенко). Як зазначають дослідники (В.С.Бітенський, Б.Г.Херсонський, С.В.Дворяк, Н.Ю.Максимова та інші), захворювання підлітка на наркоманію чи алкоголізм не є випадковим; цьому завжди передує низка життєвих обставин, що негативним чином впливають на особистісний розвиток дитини.

Особлива увага приділяється аналізу соціальної ситуації розвитку дитини в алкогольно узалежненій сім’ї. Дослідження Є.Водійло, Г.Р.Грибанової, Є.М.Маслюкової, Є.Меллібруди, В.Д.Москаленко, Л.О.Рязанової, В.Штандер, A.T.Beck, C.A.Johnson, J.A.Smith, J.Woitiz довели, що всі сім’ї, в яких зловживають алкоголем, є дисфункційними. В сім’ї, обтяженій алкогольним узалежненням, дитина підсвідомо випрацьовує відповідні настановлення та форми поведінки, що допомагають їй вижити у родині, проте надалі зумовлюють її соціальну дезадаптацію.

Виходячи з аналізу літературних джерел (О.М.Балакірева, А.А.Вдовиченко, В.В.Гульдан, О.О.Яременко, J.G.Woititz), можна констатувати, що особистість підлітків, які вживають наркотики чи алкоголь, значно відрізняється від особистості соціально-адаптованих підлітків. Автори зазначають, що існують певні риси, котрі унеможливлюють продуктивне розв’язання життєвих проблем, а це може стати поштовхом для виникнення психологічної готовності до вживання психотропних речовин. Проте яким чином виникають зазначені особливості особистості, за якими параметрами можливо визначити підлітків, схильних до алкоголізму та наркоманії, залишається невідомим. Потребують також з’ясування ступені впливу соціального оточення на актуалізацію психологічної готовності до нарковживання. Таким чином, проблема детермінант адиктивної поведінки є недостатньо розробленою, що зумовлює необхідність подальшого вивчення закономірностей виникнення узалежнення від психотропних речовин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Вибраний напрям дослідження є складовою тематичного плану досліджень кафедри соціальної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Психологічні детермінанти життєвих цінностей студентської молоді” (номер держреєстрації 02БФ13-02), „Дослідження індивідуально-типологічних психофізіологічних особливостей студентів, учнів та встановлення закономірностей і механізмів формування психологічних детермінант життєвих цінностей” (номер держреєстрації 0102U003112).

Об’єкт дослідження: соціально-психологічні аспекти адиктивної поведінки підлітків та молоді.

Предмет дослідження: соціально-психологічні чинники адиктивної поведінки підлітків та молоді.

Мета дослідження: розкрити соціально-психологічні закономірності виникнення адиктивної поведінки підлітків та молоді і розробити концептуальні підходи до профілактичної роботи з неповнолітніми.

В основу нашого дослідження було покладене припущення про те, що однією з провідних детермінант адиктивної поведінки є відчуття емоційного неблагополуччя, що виникає внаслідок неможливості задоволення потреби у самореалізації та у близьких стосунках із значущими людьми.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз підходів до вивчення соціально-психологічних аспектів адиктивної поведінки.

2. Емпірично виявити зв’язок між специфікою життєвої ситуації підлітків „групи ризику” та їх ставленням до нарковживання.

3. З’ясувати особливості функціонування мотиваційної сфери у підлітків та молоді, які схильні до адиктивної поведінки.

4. Обґрунтувати напрями диференціації роботи з профілактики адиктивної поведінки підлітків і молоді.

Методологічними та теоретичними засадами нашого дослідження є принципи детермінізму, єдності свідомості і діяльності, взаємозалежності зовнішніх та внутрішніх чинників становлення особистості (Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко та інші). У відповідності з концептуальними підходами М.Й.Боришевського, В.В.Москаленко, Т.М.Титаренко, Т.С.Яценко та інших до процесу соціалізації особистості нами були визначені експериментальні засади дослідження. На основі закономірностей перебігу адиктивної поведінки, виявлених Е.Є.Бехтелем, Ю.В.Зав`яловим, Н.Ю.Максимовою, І.М.П`ятницькою, були визначені напрями дослідження соціально-психологічних детермінант зазначеного феномену.

Методи дослідження: у процесі дослідження було застосоване анонімне опитування осіб віком 14-18 років, що представляли репрезентативну вибірку усіх областей України, з метою з’ясування ставлення респондентів до вживання психотропних речовин, а також соціальних умов їх життєдіяльності. Вивчалися ціннісні орієнтації, особливості мотиваційної сфери та схильність до ризику з використанням методики М.Рокіча, мотиваційного тесту Хекхаузена, методики Цукермана; ступінь задоволеності стосунками з оточуючими та здатність досліджуваних до інтеграції власного життєвого досвіду вивчались відповідно з використанням методик О.І.Купрєєвої та О.М.Назарук.

У процесі обробки експериментального матеріалу застосовувались методи математичної статистики та комп’ютерна обробка даних у програмі SPSS.

Надійність та вірогідність одержаних результатів забезпечувалися вибором методів, що відповідали меті і завданням дослідження; стандартизацією модифікованих нами методик на достатньо репрезентативній вибірці; взаємоперевіркою результатів застосованих методів, статистичною обробкою отриманих даних.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні таких соціально-психологічних передумов адиктивної поведінки:

·

·

·

·

·

Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні розуміння соціально-психологічних детермінант виникнення адиктивної поведінки підлітків та молоді, в обґрунтуванні психологічних основ системи диференційованої профілактики, а також у створенні методики виявлення підлітків, яким притаманна схильність до адиктивної поведінки.

Практичне значення одержаних результатів.

Визначені напрями диференційованої системи профілактики адиктивної поведінки у підлітків та молоді. Розроблена і апробована методика експрес-діагностики наявності особистісної схильності у підлітків до вживання психотропних речовин.

Впровадження результатів дослідження відбувалося в середній школі № Соломенського району м.Києва, у формі практичної роботи з профілактики адиктивної поведінки учнів, у Міжвідомчому центрі соціальної та клінічної наркології МОЗ та НАН України. Результати дисертаційного дослідження використані у викладанні курсу лекцій “Соціальна профілактика наркоманії та ВІЛ/СНІД” на факультеті соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та у проведенні практичних занять із дисципліни „Методи роботи з групами ризику”.

Апробація результатів дисертації: Основні результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, конференціях студентів та аспірантів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у жовтні 2002 р, квітні 2003 р., Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика” 25-27 листопада 2002 р. у м.Києві, Шостій Міжнародній конференції молодих науковців „Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень” 25-26 вересня 2003 року, Другій міжнародній науково-практичній конференції “Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку” у м.Харкові, 2004, Сьомій Міжнародній конференції молодих науковців „Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень” 23-24 квітня 2005 року.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 6 друкованих праць, з них 3 публікації у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (161 найменування) та 5 додатків. Дисертація містить 15 таблиць та 2 ілюстрації. Загальний обсяг дисертації 192 сторінки, з яких список використаних джерел займає 17 сторінок; додатки – 19 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і методичний інструментарій. Висвітлено наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів роботи. Подано дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження та впровадження їх в практику.

У першому розділі “Теоретичний аналіз соціально-психологічних детермінант адиктивної поведінки” здійснено аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем наркоманії, алкоголізму та інших різновидів узалежнення, визначено зміст основних понять, розглянуто фактори виникнення потягу до вживання психотропних речовин у підлітків та молоді, а також існуючі зараз програми та моделі профілактики поширення алкоголізму й наркоманії. З’ясовано, що психологічні умови наркотизації включають вплив зовнішніх та внутрішніх чинників на виникнення потягу до психотропних речовин. Зіткнення людини з обставинами, що перешкоджають реалізації в житті її базових соціальних потреб, детермінує виникнення потягу до зміни свого психічного стану штучним шляхом, що виступає захисною реакцією перед труднощами.

Результати вивчення соціально-психологічного аспекту проблеми виникнення адиктивної поведінки (А.А.Гребенюк, Н.Ю.Максимова, Л.Ф.Щербина, A.J.Sameroff, R.Jessor) свідчать, що на розповсюдження наркоманії суттєво впливають механізми соціального контролю. Виявлено, що вживання підлітками наркотиків має безпосередній зв’язок з відсутністю соціальної підтримки в сім’ї.

У кожному з типів проблемних сімей існують специфічні особливості стосунків, які будуть надавати наркоманії підлітка певний смисл. Так, у деструктивних сім’ях наркотизація спрямована найперш на компенсацію нестачі емоційних контактів у сім’ї. Якщо в сім’ї існує хронічний конфлікт між батьками, то наркотики можуть слугувати засобом зняття інтраперсонального конфлікту у підлітка. Більш того, нарковживання підлітка, як і будь-яка інша тяжка хвороба дитини, в таких сім’ях може відігравати компенсаторну роль, оскільки хронічний конфлікт між подружжям через проблему нарковживання дитини відходить на другий план. В авторитарних батьків наркоманія підлітка може розглядатися як крайня форма протесту проти системи стосунків, яка ігнорує його дорослішання. У сім’ях, що розпалися, нарковживання може виконувати функцію ослаблення напруження в сімейній структурі, в який залишився підліток, звільнення від емоційної залежності від батька, який проживає поза сім’єю.

В.М.Ялтонський, порівнюючи поведінку, спрямовану на подолання перешкод, у здорових підлітків і підлітків, хворих на наркоманію, виявив, що у здорових підлітків у структурі долаючої поведінки спостерігається виражене переважання активних стратегій. Розвиток емпатії й аффіліації як комунікативних навичок зменшує стресовий вплив і позитивно впливає на інші складові долаючої поведінки здорових підлітків. Для них є характерними широкі соціальні зв’язки, в їх соціально-підтримуючий процес включені сім’я, друзі, взагалі, – значущі інші, ці підлітки активно використовують і приймають соціальну підтримку.

У процесі переходу від адиктивної поведінки до наркоманії у підлітків відбувається деформація стратегії пошуку соціальної підтримки. Неможливість отримати потрібну підтримку в сім’ї та в інших близьких значущих людей приводить підлітків з адиктивною поведінкою до наркотизуючого середовища (Н.О.Сирота). У підлітків, про яких йдеться, провідною поведінковою стратегією є уникання, проміжний стан займає стратегія самостійного розв’язання проблем, найбільш слабко вираженою є стратегія пошуку соціальної підтримки. У підлітків, хворих на наркоманію, соціальні зв’язки розпадаються і не забезпечують задоволення їх потреби у соціальній підтримці.

Наступним чинником, який впливає на виникнення адиктивної поведінки, є співвідношення у людини пасивних і активних механізмів реагування на стресову ситуацію. Останнім часом низкою досліджень доведено, що адиктивну поведінку доцільно розглядати як псевдоадаптивний спосіб подолання стресу. Зокрема, Е.Б.Клубова (1995), вивчаючи механізми психологічного захисту в узалежнених від алкоголю, дійшла висновку, що у них переважає захисний механізм "заперечення". Було встановлено, що заперечення хвороби несе в собі функцію захисту "Я" і є частиною загальної структури ставлення до хвороби.

Дослідження Е.С.Романової і Л.Р.Гребеннікова (1996) підтвердили високий рівень дисгармонійності особистості у хворих на алкогольну узалежненість.

Аналіз наявного досвіду впровадження профілактичних програм та заходів, спрямованих на створення системи виховання в підлітків прагнення до здорового способу життя, доводить, що основою існуючої в Україні системи профілактики алкоголізму і наркоманії є інформаційно-попереджувальний метод, який здебільшого зводиться до залякування. Проте цей метод не може бути ефективним з ряду причин. Зокрема, він не враховує того факту, що розуміння цінності здоров’я приходить до людини в зрілому віці. Більш того, цей метод є не лише малоефективним, а й небезпечним, оскільки надання інформації про наркотичні речовини може викликати зацікавленість у молодих людей та бажання випробувати на собі вплив тієї чи іншої наркотичної речовини. Отже, головною вадою існуючої традиційної пропаганди здорового способу життя є наївне уявлення про те, що досить надати людям корисну інформацію, і вони одразу почнуть діяти відповідно тому, як їм порадили. Для того, щоб сформувати у підлітків та молоді свідому мотивацію до здорового способу життя, необхідні науково обґрунтовані спеціально спрямовані впливи, що надані у відповідній формі та враховують особистісні особливості цільової групи.

Здійснений нами теоретичний аналіз проблеми показав, що серед психологічних факторів, що впливають на динаміку розповсюдження адиктивної поведінки неповнолітніх, автори виокремлюють неадекватну реакцію на фруструючу ситуацію, псевдоадаптивні способи подолання стресу, високий рівень дисгармонійності особистості, гіпертрофовану потребу у відчутті ризику. Серед соціальних факторів автори виокремлюють відсутність соціальної підтримки, позитивно спрямованих впливів мікросоціуму, а також неадекватний зміст та методи превентивної освіти. Проте жодна концепція виникнення узалежнення від алкоголю та наркотиків не є вичерпною та переконливою. Тому необхідно з’ясувати вагу кожного із факторів у комплексному впливі чинників виникнення узалежнення неповнолітніх від психотропних речовин та вдосконалити концептуальні підходи до профілактичної роботи.

У другому розділі “Емпіричне дослідження соціально-психологічних детермінант адиктивної поведінки підлітків та молоді” розкриваються методичні засади емпіричного дослідження, описується процедура відбору досліджуваних, хід констатуючого експерименту. Аналізуються результати емпіричного дослідження причин вживання алкоголю та наркотиків неповнолітніми та молоддю, особливості стосунків з оточуючими та особистісні особливості, зокрема, функціонування мотиваційної сфери у досліджуваних, яким притаманні прояви адиктивної поведінки, та у їх однолітків нормативної групи.

Дослідження складалося з трьох етапів.

На першому етапі було проведено анонімне анкетне опитування учнів 9-11 класів, студентів коледжів та технікумів (віком 14-18 років). Опитування проводилося у рамках спільного проекту Міністерства внутрішніх справ України та Міжвідомчого центру клінічної та експериментальної наркології Міністерства охорони здоров’я і Національної академії наук України. Опитуванням були охоплені підлітки та молодь усіх обласних центрів України, а також ті, що мешкають у сільській місцевості (по одній школі та одному вищому навчальному закладу першого-другого рівня акредитації в обласному центрі та по дві школи в селах кожної з областей України). Загальна кількість опитуваних склала 1810 осіб.

На другому етапі дослідження вивчались: особистісні особливості (зокрема, особливості мотиваційної сфери), ціннісні орієнтації підлітків з адиктивною поведінкою, їхня схильність до ризику; ступінь задоволеності стосунками з оточуючими зараз та в ретроспективному аспекті. Для вивчення цих параметрів були застосовані методика М.Рокіча, мотиваційний тест Х.Хекхаузена та методика ретроспективного дослідження мотивації досягнення, що була розроблена нами на основі тесту Х.Хекхаузена; використовувалась методика М.Цукермана (з метою виявлення ступеня інтенсивності потреби підлітків у ризику) та малюнковий тест “Неіснуюча тварина”. На цьому етапі у дослідженні брали участь 210 осіб, віком 14-17 років.

Методичний інструментарій третього етапу складали проективні методи, спрямовані на визначення ставлення підлітків до можливості регулювання свого емоційного стану штучним шляхом, особистісних особливостей та особливостей цілепокладання у підлітків, які схильні до вживання психотропних речовин, а також рівень їх задоволеності своїми міжособистісними стосунками. Ми використосували методику О.І.Купрєєвої “Я, значущі, інші”, метод діагностики ступеня здатності людини до інтеграції власного життєвого досвіду на основі аналізу наративів (О.М.Назарук) та модифікований нами “Тест незакінчених речень”. У третьому етапі дослідження взяли участь 226 осіб.

Викладемо найважливіші результати.

За демографічними ознаками, серед респондентів 41,6% належали до чоловічої статі та 58,4% – до жіночої; 27% респондентів мешкали у сільській місцевості (включно з 6,6% – мешканцями районних центрів) і 73% – жителі міст.

В анкеті були враховані такі соціальні чинники як матеріальний стан сім’ї, соціальні умови життєдіяльності, особливості структури сім’ї (наявність батьків тощо). Проте значущих відмінностей за даними показниками між групами підлітків, які не вживають, та тими, які вживають наркотичні речовини, не виявлено. Відмінності спостерігаються за такими показниками: наявність батька (у групі підлітків, які вживають наркотичні речовини, процент повних сімей становить 36%, тоді як у групі підлітків, які не вживають наркотичні речовини, – 82%); допомога з боку родини у важку хвилину (36% підлітків, які вживають наркотичні речовини, вважають, що ніхто не допоможе їм у важку хвилину). До того ж, якщо 43% підлітків нормативної групи зазначають, що у них інколи виникають проблеми з батьками, то, на відміну від цього, 53% підлітків, що вживають наркотичні речовини, зазначають, що у них завжди були і є серйозні проблеми у стосунках з батьками. Результати анкетування показали, що кожен третій підліток з адиктивною поведінкою не знаходить контакту з батьками, батьки не розуміють його інтересів та потреб, а у кожного п’ятого досліджуваного цієї групи стосунки з батьками носили ворожо-конфліктний характер. Простежується достовірний зв’язок (за критерієм хі-квадрат Пірсона на рівні p ,05) між належністю до нормативної групи та впевненістю в тому, що у скрутну хвилину їх підтримають батьки.

Психологічну підтримку досліджувані обох груп мають або ж з боку обох батьків (39,9% відповідей), або ж з боку лише матері (38,3% відповідей). Батько як особистість виявляється менш орієнтованим на психологічну допомогу, оскільки лише 4,6% відповідей респондентів свідчили, що підлітки звертаються за порадою саме до батька.

Навчальна успішність підлітків з обох досліджуваних груп суттєво відрізняється: 19,5% підлітків, які не вживають наркотичні речовини, та 57% підлітків, що вживають наркотичні речовини, мають низьку та дуже низьку успішність у навчанні.

Аналіз ставлення учнів до вживання алкоголю показав, що підлітки, як правило, не усвідомлюють наявність в цьому небезпеки і не вважають, що в їхньому віці вживання алкоголю є зловживанням. За нашими даними, 90,4% досліджуваних підлітків принаймні один раз вживали алкогольні напої. Досить великою є група респондентів, що часто вживає великі дози алкогольних напоїв один та більше разів на місяць. У стані сильного алкогольного сп’яніння хоч раз за життя перебувало 48,2% підлітків. Наведені дані дають змогу дійти висновку, що існуюча в Україні традиційна структура вживання алкоголю серед сучасних підлітків слугує великим фактором ризику формування алкоголізму у неповнолітніх. У зв’язку з цим слід підкреслити, що засвоєння норм поведінки щодо алкоголю (як і інших психотропних речовин) неможливо відокремити від загального процесу соціалізації індивіда. Цей процес починається дуже рано, і вже в дошкільному віці у дітей виявляються елементи засвоєння алкогольних звичаїв. Найбільш бурхливо формування психологічної орієнтації щодо психотропних речовин відбувається в підлітковому віці. Виявилося, що переважна більшість респондентів загальної вибірки утрималася б від вживання будь-якого наркотику, але все ж є 7,3% школярів, які погодилися спробувати будь-які наркотики, та ще є 10,3% таких, які готові спробувати наркотики, якщо вони будуть “легкі”. Треба, однак, зважати ще й на те, що за відповідями 22,7% респондентів, серед їхніх знайомих і близьких є наркомани, що, безумовно, може негативно вплинути на тих, хто вагається стосовно нарковживання. Ще більш тривожним є те, що 31,7% респондентів вважає, що можна вживати наркотики і водночас вести нормальне життя. Слід зазначити, що серед підлітків нормативної групи таких виявилося лише 6%.

Аналіз результатів опитування відповідно до досвіду нарковживання дозволив виокремити дві групи. До першої (нормативної) групи підлітків (яка становить 29,4% від загальної вибірки обстежених) ми віднесли тих, хто зазначив, що не палить і не вживає алкоголь чи інші наркотичні речовини. У другій групі підлітків, до якої ми віднесли таких, яким притаманна адиктивна поведінка (21,6% від загальної вибірки), досвід зовсім інший: всі вони вживають алкоголь, 27% підлітків цієї групи зазначили, що палять коноплю, 17% час від часу вживають амфетамін, опіати, галюциногени, інгалянти тощо. Усі респонденти цієї групи є нікотинозалежними, тобто давно і систематично палять сигарети.

Порівняння результатів опитування зазначених груп свідчить про наявність відмінностей за рядом показників. Так, існує статистично значущий зв’язок на рівні p ,05 (за критерієм хі-квадрат Пірсона) між відчуттям себе нікому не потрібним та вживанням опіатів (критерій хі-квадрат дорівнює 6,237). Ще більш тісний зв’язок (хі-квадрат дорівнює 9,711) між переживанням відчуття непотрібності і вживанням токсикоманічних речовин (клей, розчинники тощо). Це можна пояснити тим, що вживання токсикоманічних речовин характерне для тих підлітків, які втратили з батьками не тільки емоційний зв’язок, а й взагалі припинили стосунки.

Відсутність соціальної підтримки з боку батьків призводить до низького ступеню вибірковості спілкування, орієнтації на норми випадкової групи однолітків, конформності. За низкою показників процесу соціалізації, що визначалися за методиками О.І.Купрєєвої та О.М.Назарук, виявлені істотні відмінності між нормативною групою та підлітками з адиктивною поведінкою (див. табл.1).

Таблиця 1.

Соціально-психологічні показники процесу соціалізації визначених гpуп неповнолітніх |

Відсоткова частка осіб з нижчевказаними показниками

Групи підлітків | Позитивний емоційний досвід | Вибірковість спілку-вання | Конформність, залежність від групи | Наявність друзів, які вживають наркотики

Нормативна гpупа | 68% | 52% | 26% | 30%

Підлітки з адиктивною поведінки | 44% | 10% | 44% | 84%

Про особливості мотиваційної сфери підлітків з адиктивною поведінкою свідчить зв’язок змінних „відчував відсутність інтересу до навколишнього світу” і „епізодичне вживання психотропних речовин” за критерієм хі-квадрат Пірсона, який дорівнює 16,824. Отже, існує значущий (на рівні p  ,05) статистичний зв’язок між переживанням відсутності інтересу до навколишнього світу та вживанням психотропних речовин. Відсутність інтересу до реального життя у підлітків з адиктивною поведінкою компенсується потребою в гострих відчуттях.

Порівняльний аналіз результатів, отриманих за методикою діагностики потреби у пошуках гострих відчуттів М. Цукермана (рис.1), показав, що підлітки, які вживають наркотичні речовини, у своїй більшості мають високий рівень потреби у гострих відчуттях, на відміну від підлітків, які не вживають наркотичні речовини. Більше половини підлітків, які вживають наркотики, зазначають, що причиною першої спроби вживання наркотику є нудьга, відсутність яскравих переживань, нових вражень, бажання спробувати все у житті, отримати максимум задоволення, „відірватися” від буденності, – тобто саме такі емоційні стани, що зумовлюють потребу в гострих відчуттях.

Підлітки, що не вживають наркотичні речовини (у %) | Підлітки, які схильні до адиктивної поведінки (у %)

Рис.1. Рівень потреби у гострих відчуттях у підлітків нормативної групи та підлітків, які схильні до адиктивної поведінки

Оскільки потреба у нових яскравих враженнях є гіпертрофованою саме у соціально дезадаптованих підлітків (а адиктивна поведінка є різновидом соціальної дезадаптації), то неможливість її задоволення соціально прийнятними шляхами призводить до прагнення відчути ризик. Антинаркоманійна пропаганда акцентує увагу на тому, що вживання наркотиків – це ризик. Отже, виникає зворотний ефект: підлітки бажають отримати насолоду (яку їм обіцяють розповсюджувачі наркотиків) і відчуття ризику (про який повідомляє антинаркоманійна пропаганда). Таким чином, існуюча система профілактичної роботи може посилювати мотивацію розпочати нарковживання.

Результати нашого дослідження свідчать, що мотиваційна сфера осіб з адиктивною поведінкою відрізняється своєю вузькістю, примітивністю. Аналіз змістовних характеристик мотивації поведінки (за методикою М.Рокіча) засвідчив, що їх діяльність зумовлена перш за все вітальними потребами, прагненням здобути лише матеріальні цінності, орієнтацією на розваги, дозвілля та видовища. У ході онтогенетичного розвитку їх мотивація має свої особливості вже на момент перших випадків вживання наркотиків, а із зануренням у нарковживання мотиваційна сфера, як і інші сфери особистості, зазнає серйозніших змін. Домінуючим мотивом поведінки таких підлітків стає мотив вживання наркотичних речовин; хоча діагнозу „наркоманія” у них немає, проте їм вже притаманна адиктивна поведінка.

Із огляду на те, що формування мотивації досягнення – один з головних процесів у ході психосоціального розвитку дитини, важливим параметром є ступінь збалансованості між мотивацією досягнення та мотивацією уникнення (див. табл.2).

Таблиця 2.

Співвідношення мотивації досягнення до мотивації уникнення за методикою Х.Хекхаузена по групах досліджуваних (у відсотках)

Співвідношення мотивації досягнення до мотивації уникнення | Підлітки нормативної групи | Підлітки з адиктивною поведінкою

Мотивація уникнення переважає мотивацію досягнення | 8 | 64

Мотивація досягнення збалансована з мотивацією уникнення | 44 | 26

Мотивація досягнення переважає мотивацію уникнення | 48 | 10

З таблиці видно, що співвідношення цих видів мотивації у порівнюваних груп різне. У нормативній групі мотивація досягнення переважає мотивацію уникнення. У підлітків, схильних до адиктивної поведінки, – навпаки. Визначення ступеня зв’язку за чотирьохпольними таблицями Юла між наявністю у досліджуваних уникаючої мотивації та належністю їх до споживачів наркотиків показало, що існує високий коефіцієнт асоціації (Q ,91) та ясно виражений коефіцієнт контингенції ( ,63).

Аналіз результатів, отриманих за методикою ретроспективного дослідження мотивації досягнення, показав, що зазначені тенденції ще в дитинстві виникають в осіб, які надалі стали наркозалежними.

Узагальнюючи здобуті дані, можна зробити висновок, що досліджувані, схильні до адиктивної поведінки, здебільшого перейшли від мотивації досягнення до мотивації уникнення приблизно у віці 10-12 років. З часом цей процес посилюється. Статистичний аналіз результатів підтвердив зазначену тенденцію. Залежність між ознаками „плани на майбутнє” та „бажання все спробувати у житті” є достовірно зворотною на рівні p ,05 (критерій хі-квадрат Пірсона). Переважаюча мотивація досягнення та сформована функція цілепокладання несумісні з безвідповідальним ставленням до ризику, яке притаманне підліткам та молоді з адиктивною поведінкою.

У третьому розділі “Соціально-психологічні складові системи профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді” інтерпретуються результати дослідження та пропонуються опрацьовані в ході дисертаційного дослідження напрями профілактичної роботи.

Вивчення соціально-психологічного аспекту виникнення адиктивної поведінки дозволило зробити висновок про те, що зростання обсягу знань про наркотики в принципі є недостатнім для зміни соціальних настановлень підлітків.

Важливою психологічною умовою ефективності антинаркотичної пропаганди є її здатність стати особистісно значущою для цільової групи. Слід підкреслити, що цьому може сприяти не тільки зміст інформації, її аргументованість та якість, а й форма подання матеріалу. Зважаючи на те, що адресатом зазначеного впливу є групи осіб, які мають різну ступінь психологічної готовності до вживання психотропних речовин, авторам таких програм слід виходити із психологічних особливостей сприймання інформації відповідною цільовою аудиторією.

Отже, первинну профілактику доцільно починати із диференціації контингенту, на який будуть спрямовані відповідні заходи. Найбільш складними із адресатів профілактики є ті особи, яким притаманна особистісна схильність до адиктивної поведінки. Як показали результати нашого емпіричного дослідження, число неповнолітніх, які входять в „групу ризику”, складає 21,6% (а з урахуванням тих підлітків, хто погодився б спробувати наркотичні речовини, – 39,2%) серед обстежуваних з усіх областей України. Саме на цю частину підлітків та молоді необхідно передусім спрямувати превентивні заходи, що входять до спеціалізованих профілактичних програм.

Програми, призначені для проведення спеціалізованої профілактики, і технології, які в них використовуються, мають свою специфіку. Програми первинної профілактики за типом “психологічної імунізації” корисні для всіх дітей, проте вони більш ефективні для підлітків нормативної вибірки. Програми, які більшою мірою спрямовані на особистісні зміни, потребують більш високої кваліфікації психолога, вони є більш складними за структурою, змістом, формами та методами. Працюючи з підлітками “групи ризику”, педагог, психолог або соціальний працівник має приділяти особливу увагу виробленню навичок рефлексії, самоаналізу, усвідомленню підлітками причин негативних поведінкових проявів та виробленню навичок конструктивного подолання перешкод, вирішення конфліктів. Людина, яка має особистісну схильність до адиктивної поведінки, може усвідомити хибність своїх поведінкових стереотипів і потребу в їх зміні лише тоді, коли усвідомить їх руйнівну спрямованість. Таке усвідомлення є складним процесом, що потребує кваліфікованого психологічного супроводу. Після подолання цих бар’єрів формується мотивація на зміну свого емоційного і когнітивного реагування, форм своєї поведінки і свого життя взагалі. Надалі необхідно розпочати роботу, метою якої буде допомогти підліткам змінити викривлені, дезадаптивні форми поведінки на здорові, адаптовані стереотипи. Важливо також спільно з підлітками працювати над розробкою їх життєвих планів, шляхів досягнення цілей та навичками планування у конкретних ситуаціях.

Отже, поняття “первинна профілактика” має розглядатися диференційовано: перший, загальнопрофілактичний рівень для підлітків, які не мають особистісної схильності до адиктивної поведінки; другий рівень — для підлітків “групи ризику”, де основний акцент має робитися на нейтралізацію особистісної схильності до адиктивної поведінки.

Диференціація програм первинної профілактики нарковживання є необхідною умовою підвищення її ефективності. Проте, застосування розробленої нами спеціалізованої профілактичної програми передбачає виокремлення цільової групи, що відмінна від нормативної за наявністю такої ознаки, як особистісна схильність до адиктивної поведінки.

Спираючись на результати проведеного нами дослідження, ми розробили методику виявлення підлітків, яким притаманна особистісна схильність до адиктивної поведінки. В основу розробки цієї методики були покладені висновки про те, що соціально-психологічними детермінантами адиктивної поведінки є: порушення міжособистісних стосунків та відсутність соціальної підтримки; відхилення у формуванні мотиваційної сфери, зокрема: переважання мотивації уникнення; несформованість функції прогнозу та цілепокладання, гіпертрофована потреба в ризику; низький рівень самоусвідомлення та рефлексії, а отже, й здатності до інтеграції свого життєвого досвіду.

З метою відбору підлітків для участі в спеціалізованих програмах первинної профілактики ми застосовували методику експрес-діагностики, що дозволяє виявити серед групи підлітків тих, які схильні до адиктивної поведінки. Параметри цієї методики: емоційно-ціннісне ставлення до себе та інших, рівень суб’єктности та спрямованість мотивації діяльності, ступінь здатності досліджуваного до інтеграції власного життєвого досвіду. Апробація методики показала достатній ступінь її валідності та надійності.

Застосування методики експрес-діагностики підтвердило, що емоційно-ціннісне ставлення до себе осіб, схильних до адиктивної поведінки, ставлення до інших людей та способи спілкування є такими, що не сприяють входженню людини в соціально прийнятне середовище, унеможливлюють чи різко зменшують можливість отримання соціальної підтримки в психотравмуючих ситуаціях, отже, призводять до зниження соціально-психологічної адаптації в цілому і зменшення ймовірності конструктивного виходу з психотравмуючої ситуації; усе це сприяє виникненню адиктивної поведінки.

Висновки

1. Засвоєння норм поведінки щодо алкоголю та інших психотропних речовин неможливо відокремити від загального процесу соціалізації індивіда. Цей процес починається дуже рано, і тому дуже важливо, щоб вже до підліткового віку діти були зорієнтовані до відмови від штучних засобів впливу на свій психічний стан. Умови мікpосоціального сеpедовища, життєвий досвід та особливості світосприйняття впливають на виникнення таких особистісних pис підлітків, що надалі виступають як детермінанти нарковживання. Найсильніше ризик вживання наркотиків виражений в осіб віком 13-18 років.

2. Аналіз ставлення підлітків та молоді до вживання алкоголю виявив, що вони, як правило, не вбачають у цьому небезпеки і не вважають, що в їхньому віці вживання алкоголю є зловживанням. Згідно з нашими даними, 90,4% досліджуваних принаймні один раз вживали алкогольні напої. У стані сильного алкогольного сп’яніння хоч раз за життя перебувало 48,2% опитаних. Готовність до наpковживання (якщо буде така можливість) виявили 17,6% опитуваних учнів. Слід підкреслити, що найчастіше готовність до нарковживання відмічається у тих неповнолітніх, які вважають детермінантою наpковживання наслідування друзям.

3. Серед соціально-психологічних детермінант адиктивної поведінки викривлення міжособистісних стосунків займає провідне місце. Воно виявляється: в усвідомленні підлітком відсутності підтримки з боку батьків, що призводить до відчуття своєї непотрібності; у надвисокій значущості спілкування в поєднанні з відсутністю його вибірковості; у високій конформності та страху втрати прихильності групи. Зважаючи на те, що саме в групі підлітки отримують перший досвід нарковживання, вплив зазначеного феномену є визначальним.

4. Психологічні детермінанти адиктивної поведінки полягають у наявності особистісних рис, що перешкоджають ноpмальному пеpебігу пpоцесу соціалізації та зумовлюють бажання змінити свій психічний стан штучним шляхом: у переважанні мотивації уникнення, несформованості функцій прогнозу та цілепокладання, гіпертрофованій потребі у ризику; у низькому рівні самоусвідомлення та рефлексії; у нездатності до подолання перешкод. В основі психологічних детермінант нарковживання лежить потреба у пошуку нових вражень, що внаслідок викривлення процесу соціалізації, порушень в емоційній або пізнавальній сферах, на фоні нерозвиненості соціально схвалюваних патернів поведінки призводить до наслідування нормам наркоманійної субкультури, особливо в разі виникнення психотравмуючої ситуації. Когнітивний компонент психологічних детермінант полягає у нестачі наукових знань про здоровий спосіб життя, про вплив на людину алкоголю, тютюну та інших наркотиків на нейропсихологічному рівні; про роль їхніх властивостей у процесі узалежнення, про наслідки їх вживання для особистості і суспільства.

5. Мотиваційна сфера осіб з адиктивною поведінкою відрізняється своєю вузькістю, примітивністю; вони мають низький показник мотивації досягнення відносно до мотивації уникнення. Це співвідношення виникає здебільшого у віці 12-15 років, тобто у найбільш складному періоді соціалізації. Зловживання наркотиками є захисною реакцією в ситуації подолання перешкод, що сприймається ними як ситуація неможливості задоволення значущих для них потреб.

6. Основою існуючої в Україні системи профілактики алкоголізму і наркоманії є інформаційно-попереджувальний метод, що здебільшого зводиться до залякування наслідками нарковживання. Проте цей метод не може бути ефективним для підлітків та молоді, оскільки розуміння цінності здоров’я приходить до людини в зрілому віці. Для того, щоб сформувати у підлітків та молоді свідому мотивацію до здорового способу життя, необхідні спеціальні програми первинної профілактики адиктивної поведінки, які повинні концентруватися не на фіксації шкідливих наслідків вживання алкоголю та інших наркотиків, а на реальних перевагах, які несе в собі здоровий спосіб життя. Такі програми, органічно поєднуючись із заняттями, що стосуються всіх складових здорового способу життя, слід проводити у всіх навчальних закладах послідовно та систематично.

7. Первинна профілактика має здійснювалися диференційовано: перший, загальнопрофілактичний рівень – для тих, хто не має особистісної схильності до адиктивної поведінки; другий рівень — для осіб “групи ризику”, де основний акцент має робитися на нейтралізації особистісної схильності до адиктивної поведінки шляхом спеціальної психокорекційної роботи. Спираючись на результати проведеного нами дослідження, ми розробили методику виявлення підлітків, яким притаманна особистісна схильність до адиктивної поведінки. В основу розробки цієї методики були покладені висновки про те, що соціально-психологічними детермінантами адиктивної поведінки є: порушення міжособистісних стосунків та відсутність соціальної підтримки; відхилення у формуванні мотиваційної сфери, зокрема: переважання мотивації уникнення, несформованість функції прогнозу та цілепокладання, гіпертрофована потреба в ризику; низький рівень самоусвідомлення та рефлексії, а отже, й здатності до інтеграції свого життєвого досвіду.

Перспективи подальшого дослідження полягають у з’ясуванні соціально-психологічних детермінант співузалежнення, що виникає у рідних та близьких осіб, хворих на наркоманію.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Савчук О.В. Соціально-психологічний аналіз факторів вживання неповнолітніми психотропних речовин // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Соціологія. Психологія. Педагогіка. –  . – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002. – С. .

2. Савчук О.В. Моніторинг ставлення підлітків до нарковживання як засіб профілактики адиктивної поведінки // Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. 25-27 листопада 2002 р. – К.: Мілленніум, 2002. – С. .

3. Савчук О.В. Феномен адиктивної поведінки в соціально-психологічному контексті // Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Шостої Міжнародної конференції молодих науковців 25-26 вересня 2003 року. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. – С. 91-93.

4. Савчук О.В. Психологічні аспекти попередження адиктивної поведінки підлітків // Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку. Матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції. – Харків, 2004. – С. .

5. Савчук О.В. Порушення функціонування мотиваційної сфери як одна з детермінант адиктивної поведінки // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – Т.– Випуск 1. – К., 2005. – С. .

6. Савчук О.В. Соціально-психологічні аспекти профілактики поширення нарковживання // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Соціологія. Психологія. Педагогіка. - № . – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. – С. .

Анотація

Савчук О.В. Соціально-психологічні детермінанти адиктивної поведінки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи. – Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – Київ, 2006.

Дисертацію присвячено виявленню детермінант адиктивної поведінки та пошуку шляхів її