Національна академія наук України

Інститут економіки промисловості

Снігова Олена Юріївна

УДК 338.24:316.4

Механізм державного та регіонального управління соціальною безпекою

Спеціальність 08.02.03 – Організація управління, планування
і регулювання економіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк) у відділі економічних проблем охорони праці та соціальної політики.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Новікова Ольга Федорівна,

Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), завідувач відділу економічних проблем охорони праці та соціальної політики.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Червова Лідія Георгіївна

Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), завідувач відділу проблем управління виробництвом;

кандидат економічних наук

Близнюк Вікторія Валеріївна

ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” (м. Київ), завідувач відділу соціально-економічних проблем праці.

Провідна установа – Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк),

кафедра менеджменту.

Захист відбудеться “22”  червня  року о   годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .151.01 Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “20” травня   р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Реформування економічної сфери та становлення ринкових відносин в Україні супроводжуються значними соціальними втратами. Накопичені соціальні проблеми за своєю гостротою та вагомістю наслідків набувають характеру загроз національній безпеці в соціальній сфері. Стан соціальної безпеки України обумовлений поглибленням демографічної кризи. Відсутнє просте відтворення населення, скорочується тривалість життя, зростає смертність та знижується народжуваність, виникає загроза вимирання нації. У  р. рівень безробіття, розрахований за методологією МОП, перевищував критичне порогове значення показника, прийнятого у світовій практиці як небезпечна межа, більш ніж у 1,2 раза. Низьким залишається рівень та якість життя громадян України. За світовими стандартами небезпечно вагомою залишається частка населення, що живе за порогом бідності. Протягом 1999-2004 рр. співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати коливається у межах порогового значення, прийнятого світовою практикою на рівні 30%. Стан здоров’я населення України є незадовільним. Це є наслідком несприятливих умов життєдіяльності, низького рівня життя, зниження можливостей отримання достатніх та якісних соціальних послуг, незорієнтованості соціального управління на профілактику виробничих та побутових ризиків, поширення серед населення нездорового способу життя та погіршення екологічного стану в країні. Розповсюдження набула неправова поведінка. Нормою стає порушення соціального та трудового законодавства, нереалізованість державних соціальних гарантій, невиконання положень колдоговорів та угод, незабезпечення гарантій зайнятості.

Визначені тенденції простежуються практично по всіх регіонах України. Навіть регіони з найвищим рівнем соціально-економічного розвитку мають соціальні проблеми, гострота і глибина яких створюють загрози соціальній безпеці країни. Посилюється нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів України. За більшістю показників диференціація у 2-3 рази перевищує їх порогове значення, що за світовими стандартами не повинно бути вищим за 1,5 раза. Необхідність розв’язання зазначених проблем потребує підвищення ефективності державного управління процесами соціальної безпеки та визначає вагомість і значущість розробки теоретичних засад соціальної безпеки з урахуванням регіонального аспекту.

Актуальність та гостра потреба вирішення визначених проблем обумовили активізацію досліджень цієї спрямованості. Над ними працюють вітчизняні фахівці О. Амоша, О. Білорус, В. Близнюк, О. Власюк, З. Герасимчук, В. Гошовська, І. Гнибіденко, Е. Лібанова, В. Мандибура, І. Миценко, В. Мун-тіян, О. Новікова, В. Паламарчук, Г. Ситник, В. Скуратівський, Л. Червова, М. Чумаченко. Серед фахівців країн СНД найбільш відомими є праці З. Біктімової, О. Гранберга, В. Лєксіна, А. Прохожева, Г. Севрюкової, В. Серебряннікова, Г. Сілласте, А. Хлоп’єва, О. Швєцова. Проте регіональні особливості забезпечення соціальної безпеки залишаються недостатньо розробленими. Обмеженим є врахування вимог децентралізації державної соціальної політики та особливостей розвитку регіонів України в контексті забезпечення соціальної безпеки. Незначною мірою ураховуються і вимоги національної безпеки при формуванні і реалізації державної та регіональної соціальної політики. Це обумовило необхідність проведення наукових досліджень цієї спрямованості та визначило актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась при проведенні наукових досліджень в ІЕП НАН України згідно з планами науково-дослідних робіт за бюджетними темами: „Дослідження проблем соціальної безпеки України та шляхи їх вирішення” (номер держреєстрації 0198U002206, 1998-2000 рр.), у межах якої автором розроблено пропозиції до проекту Основних напрямів соціальної політики до 2004 р. з визначенням регіонального спрямування соціальної політики та механізму її реалізації; “Регіональні аспекти національної безпеки (в економічній та соціальній сферах)” (номер держреєстрації 0101U001123, 2001-2003 рр.), при виконанні якої автором обґрунтовано потребу врахування регіональної складової в системі національної безпеки; розроблено пропозиції з формування законодавства щодо стимулювання розвитку регіонів та запровадження системи показників для оцінки стану розвитку регіонів; обґрунтовано пропозиції до Стратегії економічного і соціального розвитку України до 2011 р. стосовно удосконалення державної регіональної політики, подолання диспропорцій у соціально-економічному розвитку регіонів; „Механізм забезпечення та розвитку людського потенціалу (організаційно-управлінський, соціально-економічний та правовий аспекти)” (номер держреєстрації 0104U003431, 2004-2006 рр.), за якою автором у контексті проблем соціальної безпеки підготовлено пропозиції до проекту Концепції соціальної держави України; надано пропозиції з удосконалення державної та регіональної політики збереження людського потенціалу на депресивних територіях; а також при виконанні проекту Державного фонду фундаментальних досліджень “Економічна безпека: концептуальне визначення та шляхи забезпечення” (Наказ Міносвіти і науки України №537 від 20.07.2001 р.), у межах якого автором підготовлено пропозиції до формування регіональних аспектів соціальної та економічної безпеки, забезпечення соціальної орієнтації економіки; здійснено оцінку регіональних загроз національній безпеці в соціальній сфері та напрямів щодо їх подолання; розроблено пропозиції до проекту Стратегії національної безпеки України з формування концептуальних основ соціальної безпеки.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є удосконалення концептуальних, правових, науково-методичних основ державного та регіонального управління соціальною безпекою.

Для реалізації мети дослідження було поставлено і вирішено такі задачі:

узагальнено теоретичну підставу формування та забезпечення соціальної безпеки в системі державного та регіонального управління;

систематизовано міжнародний досвід розв’язання соціальних проблем в умовах децентралізації управління та визначено напрями його адаптації до умов України;

здійснено оцінку стану і тенденцій соціально-економічного розвитку України та її регіонів у контексті соціальної безпеки, встановлено гостроту та вагомість соціальних загроз національній безпеці;

визначено та обґрунтовано причини значних міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій розвитку України та напрями їх подолання в контексті забезпечення соціальної безпеки;

розроблено порогові значення та інтервали критичних порогових меж показників соціальної безпеки, адаптовані до використання у сучасних економічних умовах України;

встановлено значущість складових соціальної безпеки, які впливають на її загальний стан, розраховано інтегральний показник соціальної безпеки;

обґрунтовано пропозиції з удосконалення концептуальної основи соціальної безпеки в системі національної безпеки, державної та регіональної політики;

обґрунтовано напрями удосконалення законодавчого та нормативно-правового забезпечення соціальної безпеки в системі національної безпеки, державного та регіонального управління.

Об'єктом дослідження є процеси державного та регіонального управління в контексті забезпечення соціальної безпеки.

Предметом дослідження є механізм забезпечення соціальної безпеки в системі державного та регіонального управління.

Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційної роботи є праці вітчизняних та зарубіжних учених-економістів, політологів, соціологів, юристів з проблем державного та регіонального соціального управління.

Інформаційною базою стали законодавчі та нормативно-правові документи Верховної Ради України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, офіційні статистичні матеріали, результати власних досліджень, одержані у ході експертних опитувань вітчизняних фахівців з питань національної безпеки в економічній та соціальній сферах.

У процесі дослідження застосовувалися методи: комплексного аналізу, синтезу та логічного узагальнення (при аналізі суспільних явищ, визначенні категорій „соціальна безпека”, „загрози соціальній безпеці”, „соціальні інтереси”), економіко-статистичного та порівняльного аналізу (при аналізі стану та виявленні тенденцій соціально-економічного розвитку України та її регіонів), експертних оцінок (при визначенні гостроти та вагомості загроз соціальній безпеці, причин значних міжрегіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку України; встановленні пріоритетності напрямів удосконалення державного та регіонального управління для забезпечення соціальної безпеки, побудові вагових коефіцієнтів для визначення значущості окремих складових соціальної безпеки та виявленні їх впливу на загальний стан соціальної безпеки), математично-статистичні (при обробці результатів експертних опитувань щодо встановлення критичних порогових значень показників соціальної безпеки для умов України; упорядкуванні, структуруванні соціальних загроз національній безпеці, розрахунку інтегрального показника соціальної безпеки), системного підходу (при формуванні механізму управління соціальною безпекою).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному розв’язані проблем забезпечення соціальної безпеки в системі державного та регіонального управління.

Уперше:

обґрунтовано і здійснено оцінку вагомості та гостроти загроз соціальній безпеці; систематизовано причини та наслідки низької ефективності державного та регіонального управління соціальною безпекою;

обґрунтовано напрями забезпечення соціальної безпеки в системі регіонального управління, надано пропозиції до формування та впровадження договірних засад стимулювання розвитку регіонів;

запропоновано модель Типової угоди між центральними та регіональними органами влади в контексті соціальної безпеки, зміст якої полягає у визначенні та забезпеченні реалізації стратегічних пріоритетів для формування окремих заходів державної політики, спільних заходів держави і регіонів та конкретизації регіональних заходів.

удосконалено:

концептуальні основи державного та регіонального управління в контексті забезпечення соціальної безпеки, які визначають послідовність досягнення мети через додержання принципів, визначення пріоритетів, напрямів, механізму їх досягнення та забезпечення;

законодавче та нормативно-правове забезпечення соціальної безпеки в системі національної безпеки, державної і регіональної соціальної політики, яке зводиться до досягнення збалансованості структурних складових соціальної безпеки (соціальних інтересів, соціальних загроз та основних напрямів), забезпечення урахування національних інтересів у соціальній сфері та вимог національної безпеки при формуванні та реалізації соціальної політики на державному та регіональному рівнях;

дістали подальшого розвитку:

теоретичні основи соціальної безпеки, які полягають в уточненні змісту понять “соціальна безпека”, „соціальні інтереси”, „загрози соціальній безпеці”;

науково-методичні основи виміру та оцінки стану соціальної безпеки на державному рівні з використанням визначених порогових значень показників соціальної безпеки та встановленням значущості окремих складових соціальної безпеки.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-теоретичні результати виконаного дослідження знайшли практичне впровадження в системі національної безпеки, державного та регіонального управління.

Основні теоретичні положення дисертаційної роботи використано Радою національної безпеки і оборони України при формуванні проекту Стратегії забезпечення економічної безпеки України (довідка від 11.09.2002 р. №6/10-97-53), при опрацюванні Основних напрямів та заходів щодо забезпечення економічної безпеки (довідка від 13.12.2002 р. №6/10-139-53), при розробці проекту Стратегії національної безпеки України (довідка від 08.02.2005 р. №10/6-31 та 28.01.2005 р. № /10 107-6-1); Міністерством праці та соціальної політики при формуванні Основних напрямів соціальної політики до 2004 року, схвалених Указом Президента України 24.05.2000 р. № /2000, в яких ураховано пропозиції автора щодо регіональної соціальної політики держави (довідка від 12.04.2000 р. №20-1322), при розробці проекту Концепції соціальної держави України (27.10.2004 №03-3/10999-08-8); Міністерством економіки України при формуванні проекту Державної стратегії регіонального розвитку України на 2002-2011 роки (довідка від 05.02.2003 р. №15-33/76); при доопрацьовані та удосконаленні проектів нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Концепції державної регіональної політики – Методичних рекомендацій щодо розроблення регіональних стратегій розвитку, Основних засад державної стратегії регіонального розвитку, Закону України “Про засади стимулювання розвитку регіонів” (довідка від 06.02.2002 р. №15-24/84); Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці при формуванні розділу “Соціальна політика” проекту Закону України “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України” (довідка від 07.06.2005 р. № /12-107773); Секретаріатом Президента України при запровадженні критеріїв оцінки роботи місцевих держадміністрацій (довідка від 22.08.2005 р. № 14-12/1514).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення наукових задач із формування механізму державного та регіонального управління соціальною безпекою. Внесок автора в опубліковані колективні роботи конкретизований у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації доповідались на 23 науково-практичних конференціях міжнародного, національного, регіонального рівнів. Найбільш значущими з них є: V Міжнародний конгрес економістів “Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку" (22-26 травня 2000 р., м. Львів), Міжнародна науково-практична конференція "Проблемы обеспечения экономической безопасности" (23-24 листопада 2001 р., м. Донецьк), Міжнародна науково-практична конференція "Социально-экономическая безопасность: оценка, обеспечение" (11-12 грудня 2001 р., м. Мінськ), Міжнародна науково-практична конференція "Региональная экономика: современное состояние и перспективы развития" (21-22 березня 2002 р., м. Воронеж), Всеукраїнська науково-практична конференція „Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці” (13-14 травня 2004 р., м. Тернопіль),
II Міжнародна науково-практична конференція "Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право" (19-20 травня 2005 р., м. Луцьк).

Публікації результатів дослідження. Автором опубліковано 38 наукових робіт, у тому числі: розділи у 3 колективних монографіях, 15 статей у збірниках наукових праць, 16 тез доповідей загальним обсягом 21,45 д.а., з яких особисто автору належить 19,23 д.а. Серед опублікованих праць – 33 одноосібні.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, додатків; загальний обсяг – 170 сторінок друкованого тексту, містить 16 рисунків, 12 таблиць, список використаних джерел із 226 найменувань.

Основний зміст дисертації

Розділ 1. Концептуальні основи та нормативно-правове забезпечення соціальної безпеки. Визначення соціальної безпеки як самостійної сфери національної безпеки не знайшло відповідного розвитку в системі державного та регіонального управління. Дослідження проблем соціальної безпеки не набуло системного характеру, не дістав подальшого розвитку понятійний апарат соціальної безпеки, остаточно не визначено її місце в системі державного та регіонального управління. Перевага надається дослідженню проблем соціальної безпеки на державному рівні в системі національної безпеки.

Вкрай низький рівень розробленості має регіональний аспект соціальної безпеки. В умовах децентралізації соціальної політики та значних міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій невизначеність теоретичної та науково-методичної бази соціальної безпеки не дає можливості враховувати особливості соціально-економічного розвитку регіонів країни в контексті соціальної безпеки. Певні наукові здобутки є в наукових працях російських учених. Вони стосуються державного регулювання соціально-економічної ситуації у регіонах країни, метою якого є забезпечення економічної, політичної та етнонаціональної стабільності в державі, але в теоретичних розробках відсутні концептуальні засади соціальної безпеки з урахуванням регіонального чинника. У працях вітчизняних фахівців регіональні аспекти соціальної безпеки не дістали необхідного розвитку. Констатується накопичення загроз соціальній безпеці через регіональні чинники та надмірну диференціацію соціально-економічного розвитку регіонів України.

Недостатність теоретичних розробок з проблем забезпечення соціальної безпеки знижує ефективність та якість державного і регіонального соціального управління. Відсутність цілісного механізму управління соціальною безпекою обумовлена невизначеністю концептуальної та правової бази державної регіональної політики в контексті національної безпеки в соціальній сфері, нествореністю умов для ефективної децентралізації, слабкою регульованістю попередження та ліквідації міжрегіональних диспропорцій соціального розвитку, недосконалістю розподілу повноважень, компетенції та відповідальності між центром та регіонами за стан соціальної безпеки.

Нормативно-правова регламентація соціальної безпеки є нерозвиненою. Навіть сама сфера соціальної безпеки в системі національної не дістала необхідного розвитку. У законодавстві України про національну безпеку основні складові соціальної безпеки (соціальні інтереси, загрози соціальній безпеці та напрями її забезпечення) подані несистематизовано, без відповідного збалансованого структурного наповнення. Значна кількість соціальних інтересів та вагомість соціальних загроз законодавством про національну безпеку не враховується взагалі. Обмеженим є також перелік напрямів забезпечення соціальної безпеки. Всі складові соціальної безпеки не повною мірою співвідносяться одна з одною, через це прийнята правова система соціальної безпеки не є збалансованою. Соціальні інтереси, загрози соціальній безпеці, напрями державної політики національної безпеки у соціальній сфері не враховують особливостей регіонального соціального управління та не визначають соціальних загроз, які обумовлюють посилення міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій. Чинне законодавство щодо державного та регіонального соціального управління не зорієнтовано на забезпечення соціальної безпеки.

Міжнародний досвід ефективного соціального управління у США, скандинавських країнах, країнах Центральної, Східної Європи та СНД визначає відповідність соціальних стратегій держави офіційно затвердженій моделі соціальної держави – ліберальної, консервативної та соціально-демокра-тичної. Це обумовлює шляхи вирішення пріоритетних соціальних проблем та засоби покриття соціальних витрат. Позитивний світовий досвід забезпечення ефективного соціального управління свідчить про гостру потребу в Україні розбудови соціальної держави, дійсного забезпечення соціальної орієнтації економіки, підвищення ролі регіонів у розв’язанні соціальних проблем та формування системи профілактичних заходів щодо виникнення соціальних небезпек. Використання в системі національної безпеки важелів подолання загроз соціальній сфері через систему державного та регіонального соціального управління обумовлює потребу обґрунтування та визначення комплексного механізму управління соціальною безпекою.

Розділ 2. Оцінка стану соціальної безпеки і можливостей державного та регіонального управління щодо її забезпечення. Стан і тенденції соціально-економічного розвитку України та її регіонів характеризуються наявністю загроз соціальній безпеці. Загострення соціально-демографічної кризи визначається показником умовної депопуляції населення України, який перевищує пороговий рівень, прийнятий у світовій практиці для визначення загроз соціальній безпеці, більше ніж у 2 рази. Найбільш інтенсивними темпами скорочення населення відбувається в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській та Харківській областях. Середня очікувана тривалість життя населення України є найнижчою серед країн Європи. Нижчою, ніж у середньому по країні, очікувана тривалість життя є в Донецькій, Миколаївській, Одеській та Харківській областях. Негативні демографічні тенденції в Україні посилюються зовнішньою міграцією.

Безробіття протягом останніх п’яти років найбільш поширеним було у Волинській, Житомирській, Миколаївській, Сумській, Тернопільській та Хмельницькій областях, де його рівень з урахуванням прихованого перевищував критичне порогове значення показника більш ніж у 2-3 рази. Залишається низьким життєвий рівень громадян України. Кількість бідних за офіційними даними становить близько 30% всього населення, а за самооцінками населення, згідно результатів соціологічних досліджень, коливається в межах 60-70%. Низькою є вартість національної робочої сили. Протягом 2002-2004 рр. майже чверть працюючого населення отримувало доходи нижче рівня мінімальної заробітної плати. У більшості регіонів України рівень середньомісячної номінальної заробітної плати працюючих протягом тривалого періоду не перевищував межі бідності.

Наслідками низького рівня життя в країні є значене погіршення кількості та якості харчування більшості населення. Більше 40% населення зазначають недостатність свого доходу для задоволення потреб у продуктах харчування. Найбільш небезпечними для здоров’я населення ці тенденції є у Хмельницькій, Вінницькій та Тернопільській областях.

Протягом останніх п’яти років рівень злочинності у кожному з регіонів та в середньому по Україні значно вище за рівень злочинності у європейських країнах. Особливо несприятлива криміногенна ситуація спостерігається в Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де рівень злочинності є найвищим серед регіонів. Небезпечними для соціальної безпеки є також значні диспропорції у соціально-економічному розвитку регіонів України. Вони є надмірними та перевищують визначені світовою практикою порогові значення по більшості показників майже у 2-3 рази.

Комплексність визначення стану соціальної безпеки забезпечує сполучення статистичних та соціологічних вимірів. Результати експертних опитувань вітчизняних фахівців з проблем економічної та соціальної безпеки, проведених у 2002 та 2004 рр., визначили загрози соціальній безпеці: сталість низького рівня життя населення України, неефективність політики доходів (80 та 50% Тут і далі по тексту - у відсотках до опитаних експертів відповідно у 2002 та 2004 рр.); руйнування трудового та інтелектуального потенціалу країни, відсутність умов його збереження (67 і 41%); поглиблення соціально-демографічної кризи, скорочення чисельності населення, зменшення тривалості життя, зростання смертності та захворюваності (54 і 26%); погіршення стану здоров’я населення при одночасній відсутності активної державної політики щодо його збереження (49 і 35%), знецінення національної робочої сили, незабезпеченість її повноцінного відтворення (45 і 33%). Серед причин, які обумовлюють значну диференціацію соціально-економічного розвитку регіонів України, визначено: критичний стан малих міст та сіл, шахтарських поселень у районах закриття вугільних шахт та відсутність ефективних заходів щодо їх відродження та підтримки (56 і 31%); відсутність балансу інтересів у системі “центр-регіон” (33 і 42%); зростання кількості депресивних регіонів в Україні (31 і 38%); відсутність умов та механізмів забезпечення рівних стартових можливостей життєдіяльності населення регіонів з урахуванням мінімальних гарантій держави та бюджетної забезпеченості одного мешканця (31 та 33%). Встановлено, що загальний стан соціальної безпеки має тенденцію до покращення, а система регіонального управління відповідно до потреб забезпечення соціальної безпеки має тенденцію до погіршення.

У сучасних умовах формування дійових стратегій соціального розвитку та забезпечення ефективної діяльності державних та регіональних органів управління гостро постає потреба оцінки та вимірювання соціальної безпеки. Результати проведених досліджень визначили порогові значення показників соціальної безпеки, їх верхні і нижні допустимі межі. Ці межі визначають можливі та необхідні зміни у соціальній сфері та встановлюють передкризовий та кризовий стан за кожним напрямом соціальної безпеки.

Як порогові значення кожного з показників соціальної безпеки обиралися середні значення певних варіаційних рядів, за верхню та нижню припустимі межі змін кожного з індикаторів приймалися відповідно значення першого та третього квартилів розподілу варіаційних рядів, побудовані за результатами експертного опитування. Значення порога показників та їх припустимі межі розраховано за якісно однорідною сукупністю (коефіцієнт варіації не перевищує 33%). Більшість з них дорівнюють або наближаються до рівня, встановленого світовою практикою (див. таблицю). Запропоновані порогові значення показників є адаптованими до сучасних економічних умов України.

Таблиця

Порогові значення індикаторів соціальної безпеки та ймовірні наслідки їх виходу за критичні межі

Індикатори | Порогові значення, визначені світовою практикою | Порогове значення для умов України | Імовірність соціально-економічних наслідків за умови виходу за граничні критичні значення | 2002 | 2004 | нижня межа | порогове значення | верхня

межа | нижня межа | порогове значення | верхня межа | Економічна ситуація | Дефіцит держбюджету, % до ВВП | 4-5 | 3 | 4 | 5 | 3,75 | 4,5 | 5,0 | Неможливість реалізації державних соціальних гарантій та соціальних стандартів; зменшення кількості та якості соціальних програм; руйнування соціальної інфраструктури; зниження якості соціальних послуг та рівня соціального забезпечення | ВВП на душу населення від рівня розвинених країн, % | 50 | 30 | 49 | 70 | 50 | 50 | 50 | Зниження рівня соціальних інвестицій, відсутність умов збереження та розвитку людського потенціалу | ВВП на душу населення, % від середньосвітового рівня | 100 | 90 | 95 | 100 | 100 | 98 | 100 | Рівень безробіття, % до економічно активного населення | 7 | 10 | 8 | 7 | 9 | 7 | 5 | Недовикористання людських ресурсів та можливі втрати зростання ВВП; руйнування трудового потенціалу країни; зростання соціально знедолених верств населення, поширення серед населення песимізму та бездіяльності | Частка оплати праці найманих працівників у структурі ВВП за категоріями доходу, % | 60 | 50 | 53 | 60 | 50 | 55 | 60 | Обмежений доступ населення до суспільного продукту, зниження рівня та якості життя, незадоволеність основних соціальних потреб | Демографічна ситуація | Кількість народжених, чол. на 1 тис. чол. | 14,4 | 10,0 | 11,9 | 14,0 | 14,0 | 14,4 | 15,0 | Незабезпечення демографічного відтворення населення, відсутність заміщення поколінь | Кількість померлих, чол. на

1 тис. чол. | 11,6 | 10,0 | 11,6 | 12,0 | 10,0 | 11,0 | 11,6 | Інтенсивна депопуляція, вимирання населення України | Тривалість життя населення, років | 70 | 67,5 | 72 | 77,0 | 70 | 72 | 75 | Погіршення стану здоров’я населення | Рівень життя | Співвідношення рівня мінімальної та середньої заробітної плати, % | 60 | 45 | 50 | 60 | 50 | 56 | 60 | Зростання бідності серед працюючого населення; декваліфікація робочої сили; втрата мотивації до продуктивної праці; незабезпеченість повноцінного відтворення робочої сили | Рівень бідності, % до загальної чисельності | 7 | 10 | 9,5 | 7 | 8 | 7 | 6 | Люмпенізація населення, деградація особистості та руйнація людського потенціалу | Відношення доходів 10% найбільш заможних до 10% найменш забезпечених, разів | 10 | 10 | 10 | 10 | 8 | 9 | 10 | Розшарування суспільства, загострення протиріч між різними верствами населення та збільшення протистояння між ними, зростання рівня соціальної напруженості у суспільстві |

Оцінка впливу окремих ідентифікованих складових соціальної безпеки здійснювалась методом попарних порівнянь. Математична модель побудови шкали значущості складових соціальної безпеки основана на гіпотезі, що розподіл випадків переваг експертів j-ї складової i-ї (aij) відповідає нормальному закону розподілу . Перехід до інтервальної шкали здійснюється на підставі встановлення початкової точки, яка забезпечує відрахування з „1”. Вагові коефіцієнти (Wi) розраховуються за формулою , де – вагова оцінка і-ї складової соціальної безпеки, яка визначається як середня оцінка всіх її ознак. Інтегральний показник соціальної безпеки (Ісб) розраховується за формулою , де m – кількість напрямів соціальної безпеки; Wik – вага відповідного k-го індикатора для i-го напряму, яка визначається таким чином: , де k – кількість індикаторів у межах i-го напряму; – співвідношення фактичних рівнів відповідних індикаторів (Іif) та їх порогових (або нормативних) значень (), які встановлюються з урахуванням напряму впливу на рівень соціальної безпеки згідно з такими співвідношеннями: для стимуляторів для дестимуляторів . За умови що всі вибрані індикатори відповідають пороговим значенням, інтегральний показник соціальної (Ісб) безпеки приймається за „1”, або 100%. Реалізація науково-методичного забезпечення визначення вагомості складових соціальної безпеки обумовила такий їх розподіл за рівнем значущості: зниження соціально-політичної напруженості у суспільстві (W10=11,44% Тут і далі - у відсотках до сумарного впливу небезпек.); підвищення рівня життя населення (W4=11,31%); зниження рівня безробіття (W9=11,27%); зниження рівня злочинності та подолання „тінізації” економічних відносин (W8=11,15%); підвищення вартості національної робочої сили (W6=9,99%); подолання девіантної поведінки (W9=9,08%); зниження соціально-економічної диференціації регіонального розвитку (W11=7,66%); забезпечення продовольчої безпеки (W3=6,64%); забезпечення макроекономічного розвитку (W1=6,90%); бюджетне забезпечення (W2=5,16%).

Розраховані згідно з розробленою методикою інтегральні показники соціальної безпеки за період з 1999 по 2003 р. свідчать про поступове покращення стану соціальної безпеки протягом 1999-2002 рр. та значне його погіршення у 2003 р. Загальні позитивні зміни за досліджуваний період становлять близько 17 відсоткових пунктів.

Розділ 3. Пропозиції і рекомендації з удосконалення механізму державного та регіонального управління соціальною безпекою. Проведене наукове дослідження дозволило обґрунтувати концептуальні основи соціальної безпеки як підсистеми в системі національної безпеки, встановити пріоритетні напрями удосконалення державного та регіонального управління та механізми їх досягнення. Обґрунтовано та визначено понятійний апарат. Соціальна безпека – це стан та можливості реалізації соціальних інтересів особистості, суспільства та держави, рівень їх захищеності від загроз і небезпек руйнування та розвитку людського потенціалу. Соціальні інтереси – це усвідомлені соціальні потреби, прагнення особистості, мотиви діяльності соціальних інститутів суспільства та спроможність держави щодо забезпечення безпечної життєдіяльності та сталого розвитку людини. Соціальні загрози – це чинники, які руйнують людський потенціал та перешкоджають його розвитку, обумовлюють значні соціальні диспропорції у суспільному розвитку.

Загрози соціальній безпеці в системі державного та регіонального управління обумовлюють формування стратегічних пріоритетів, спрямованих на їх попередження, подолання або зниження. Соціальна безпека повинна базуватися на принципах: розвитку демократичних засад державного та регіонального соціального управління; попередження виникнення (пом’якшення) загроз соціальній безпеці; додержання балансу соціальних інтересів особистості, суспільства та держави, їх взаємної відповідальності; ефективного регулювання процесів централізації та децентралізації державного управління соціальним розвитком; додержання балансу національних та регіональних соціальних інтересів.

Потреба здійснення ефективного управління соціальною безпекою визначає необхідність розробки та практичного впровадження механізму управління соціальною безпекою, який здійснюється у декілька етапів. Механізм державного та регіонального управління соціальною безпекою – це цілісна система послідовних етапів, взаємопов’язаних і взаємодіючих структурних елементів, що визначає порядок, особливості, методи та інструменти цілеспрямованого впливу органів державної влади та місцевого самоврядування (суб’єктів управління) на соціально-економічні процеси на державному та регіональному рівнях (об’єкти управління) з метою перешкоджання виникненню, послаблення або подолання загроз соціальній безпеці (рис. ).

За результатами проведеного дослідження визначено для врахування в державному та регіональному соціальному управлінні пріоритетні соціальні інтереси, які включають забезпечення реалізації правової бази соціальних та трудових відносин; досягнення гідного рівня та якості життя; створення умов людського розвитку та демократизації суспільних відносин.

Рис. 1. Механізм державного та регіонального управління
соціальною безпекою

Встановлено, що основними напрямами державної та регіональної політики забезпечення соціальної безпеки є: удосконалення правової системи щодо захисту та забезпечення реалізації соціальних прав і гарантій; підвищення рівня та якості життя населення; створення умов формування середнього класу та подолання бідності; формування солідарної соціальної структури суспільства; подолання демографічної кризи; протистояння руйнуванню людського, трудового та інтелектуального потенціалу, забезпечення їх розвитку; протидія відстороненню висококваліфікованих фахівців від суспільно-корисної діяльності; зниження рівня соціальної напруженості та суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України; підвищення ефективності державного та регіонального соціального управління, поступова перевага децентралізації; подолання значної диференціації соціального розвитку регіонів; запровадження державного стимулювання розвитку регіонів; формування самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки; створення умов адаптації правових, економічних, соціальних норм, гарантій, стандартів до європейських та світових вимог. Для ефективної реалізації визначених напрямів забезпечення соціальної безпеки виникає необхідність розробки досконалого механізму узгодження інтересів держави та регіонів, формування системи пріоритетних інтересів держави з урахуванням регіональних особливостей.

Обґрунтовано та визначено соціальні загрози національній безпеці (рис. ).

Для забезпечення соціальної безпеки результати дослідження визначають необхідність удосконалення державної політики перерозподілу ресурсів від „успішних” регіонів до „проблемних”. Обов’язковими умовами ефективного перерозподілу ресурсів між регіонами є запобігання утриманських настроїв регіонів та формування їх зацікавленості у пошуку власних резервів розвитку, використання диференційованих нормативів розподілу ресурсів, визначення пріоритетних напрямів та механізмів їх застосування. Встановлено недоцільність надання "проблемним" регіонам державної фінансової підтримки, якщо вона спрямовується на вирішення поточних проблем регіонів, а не на ліквідацію причин їх виникнення та не забезпечує зміцнення фінансової бази регіонів. Серед напрямів підвищення ефективності використання "проблемними" регіонами державної фінансової підтримки визначено: створення умов цільового використання державних коштів та удосконалення системи міжбюджетних відносин, забезпечення її прозорості; укладення державою угод (контрактів) на конкретні цілі регіонального розвитку; обов’язковість урахування інтересів регіонів при здійсненні економічних реформ. При подоланні надмірних міжрегіональних диспропорцій у соціально-економічному розвитку регіонів більш ефективними є заходи непрямого регулювання, спрямовані на покращання інвестиційного клімату, розвиток інфраструктури, створення нових робочих місць, спрощення умов реєстрації та звітності суб’єктів господарювання.

1. Низький рівень та якість життя населення України, стале його падіння, неефективність політики доходів | 2. Посилення різкого розшарування суспільства за майновим і соціальним статусом | 3. Відсутність потужного середнього класу та умов його прискореного формування | 4. Скорочення споживання населенням найважливіших продуктів харчування | 5. Значне погіршення стану здоров’я населення, відсутність активної державної політики щодо його збереження | 6. Поглиблення соціально-демографічної кризи, скорочення чисельності населення, зменшення тривалості життя, зростання смертності та захворюваності

7. Руйнування трудового та інтелектуального потенціалу країни, відсутність умов його збереження | 8. Нерозвиненість соціально-трудових відносин між власником і працівником | 9. Знецінення національної робочої сили, незабезпеченість її повноцінного відтворення | 10. Втрата мотивації до продуктивної праці, недосконалість системи її оплати | 11. Зростання безробіття (офіційного і прихованого), скорочення попиту на робочу силу | 12. Зростання кількості непрацюючих громадян у працездатному віці | 13. Підвищення ризику втрати життя і здоров’я на виробництві | 14. Нерозвиненість системи соціального захисту працюючих | 15. Руйнування соціальної інфраструктури, галузей соціальної, медичної, медико-профілактичної сфери | 16. Невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам* | 17. Прояви моральної та духовної деградації суспільства*

* У 2004 р. серед загроз соціальній безпеці не визначались.

Рис. . Гострота загроз соціальній безпеці у 2002 та 2004 рр.

Концепція державної регіональної політики України для забезпечення відповідності законодавству про національну безпеку повинна містити адресні положення щодо підвищення якості життя населення та впровадження стандартів гідного життя; задоволення базових соціальних потреб населення на всій території України незалежно від місця проживання; попередження, ліквідації та пом'якшення в регіонах негативних соціальних наслідків структурної перебудови економіки, якої потребують державні інтереси; подолання диспропорцій у соціально-економічному розвитку регіонів країни; зменшення кількості депресивних регіонів тощо.

Обґрунтовано доцільність договірних засад взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади. Розроблено пропозиції до формування правового документа щодо запровадження договірних відносин – Угоди щодо регіонального розвитку. Вони визначають необхідність відокремлення суто державних заходів, спрямованих на реалізацію державної соціальної політики в регіонах; спільних заходів центру та регіонів, які передбачають державну підтримку та стимулювання активізації внутрішнього потенціалу регіонів, суто регіональних заходів, спрямованих на вирішення власних соціальних проблем самостійно. Запропоновано модель Типової угоди щодо регіонального розвитку, яка може виконувати роль зразка при формуванні договірних відносин між державою та конкретним регіоном. Вона містить уніфікований перелік напрямів розв’язання актуальних соціально-економіч-них проблем регіонального розвитку, типових заходів щодо їх подолання та диференційованих обов’язків кожної сторони щодо реалізації спільних домовленостей.

висновки

У дисертаційній роботі на основі проведених досліджень розроблено теоретичну базу, удосконалено нормативно-правове та науково-методичне забезпечення соціальної безпеки України в системі державного та регіонального управління. Основні висновки і результати зводяться до такого.

1. Негативні тенденції у соціально-економічному розвитку України та її регіонів свідчать про наявність загроз соціальній безпеці, які є наслідками низької ефективності державного та регіонального управління соціальними процесами. Це обумовлює необхідність опрацювання нових підходів та розробки механізмів забезпечення соціальної безпеки України на національному та регіональному рівнях.

2. Формування ефективного механізму забезпечення соціальної безпеки потребує: розробки та удосконалення концептуальних і правових основ забезпечення соціальної безпеки, встановлення регіональних особливостей регулювання соціальної безпеки; визначення основних складових соціальної безпеки: соціальних інтересів, загроз соціальній безпеці та причин, що їх обумов-люють; впровадження науково обґрунтованої системи оцінки та виміру соціальної безпеки; визначення напрямів забезпечення соціальної безпеки в умовах надмірної соціально-економічної диференціації регіонального розвитку; формування ефективної державної та регіональної політики щодо скасування соціальних загроз національній безпеці та створення в регіонах механізмів саморегуляції досягнення соціальної безпеки.

3. Удосконалення механізму державного та регіонального управління соціальною безпекою повинно здійснюватись із використанням результатів експертних опитувань вітчизняних фахівців з проблем економічної та соціальної безпеки. Це дозволило визначити недоліки державного та регіонального управління забезпеченням соціальної безпеки. Головними серед них є: неспроможність регіонів до постійного відновлення та самовдосконалення; відсутність системи заохочення регіонів, які розв’язують свої соціальні проблеми самостійно та сприяють підтримці проблемних регіонів; слабка мотивація у регіонів щодо соціально-економічної інтеграції, невикористання переваг територіального поділу й кооперації праці; здійснення структурної перебудови економіки регіонів без урахування їх особливостей стосовно умов та потреб збереження людського та трудового потенціалу; недосконалість фінансових міжбюджетних відносин, їх незорієнтованість на розв’язання соціальних проблем; відсутність ефективних механізмів участі територіальних громад та органів місцевого самоврядування у формуванні та реалізації регіональної політики.

4. Концептуальні та правові основи забезпечення соціальної безпеки з прийняттям у 2003 р. Закону України „Про основи національної безпеки України” стали гіршими. Скасовано значну кількість перехідних положень, які містились у Концепції (основах державної політики) національної безпеки України (1997 р.), що втратила чинність після прийняття цього закону. Для скасування цих недоліків запропоновано збалансоване структурне співвідношення основних елементів системи національної безпеки в соціальній сфері: соціальних інтересів, соціальних загроз та напрямів забезпечення соціальної безпеки.

5. Проведені дослідження дозволили визначити загрози соціальній безпеці, встановити їх гостроту та вагомість. Головними серед них є: незабезпеченість гідного рівня та якості життя населення України, стале його падіння; зубожіння значної частини населення; відсутність умов збереження і розвитку людського, трудового та інтелектуального потенціалу країни; розвиток негативних демографічних тенденцій; погіршення стану здоров’я населення; низька вартість національної робочої сили; несформованість середнього класу. Загрози соціальній безпеці, обумовлені значною соціально-економічною диференціацією регіонального розвитку, включають: критичний стан монофункціональних міст у районах закриття містоутворюючих підприємств, недосконалість механізмів та низька ефективність державних заходів з їх підтримки та відновлення; незбалансованість інтересів між центром та регіонами; нерозробленість механізмів забезпечення рівних стартових можливостей життєдіяльності населення; збільшення кількості депресивних регіонів в Україні.

6. Обґрунтовано причини недосконалості системи державного та регіонального управління забезпеченням соціальної безпеки. Встановлено, що значна міжрегіональна соціально-економічна диференціація розвитку регіонів обумовлює доцільність перерозподілу ресурсів між регіонами та необхідність надання „проблемним” регіонам державної підтримки. Визначено умови підвищення ефективності цих заходів. Ними є: забезпечення прозорості системи міжбюджетних відносин, формування системи заходів запобігання утриманських настроїв серед регіонів; вироблення чітких критеріїв і механізмів надання державної підтримки „проблемним” регіонам; встановлення диференційованих нормативів розподілу ресурсів та визначення пріоритетних напрямів і механізмів їх цільового використання; запровадження заходів непрямого стимулювання регіонального розвитку в межах активної державної регіональної політики, спрямованої на нарощування власних можливостей регіонів для вирішення пріоритетних проблем.

7. Встановлено кількісні порогові значення та інтервали критичних порогових меж соціальних показників, які