КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 130.3

Снігур Сергій Анатолійович

МЕТАФІЗИКА ВСЕЄДНОСТІ В РОСІЙСЬКІЙ РЕЛІГІЙНІЙ ФІЛОСОФІЇ

спеціальність – 09.00.05 – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського

факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівни

кандидат філософських наук, доцент

Трубенко Анатолій Іванович

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти

доктор філософських наук, професор

Бичко Ада Корніївна,

Київський національний університет

кіно, театру і телебачення,

професор кафедри суспільних наук;

кандидат філософських наук,

Нетудихалов Валентин Андрійович,

Київський національний університет технологій та дизайну, доцент кафедри філософії та культурології .

Провідна установа:

Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “17” квітня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої рада Д 26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий “16” березня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В.Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Метафізична проблематика ХІХ – поч. ХХ ст. актуалізована тенденцією філософських досліджень в напрямку позитивізму і диверсифікацій, що обернулись поступовою втратою теоретико – методологічних засад філософського світогляду.

Актуальність теми зумовлюється тим, що попри великий інтерес дослідників до спадку російських релігійних філософів, релігійна метафізика в контексті філософії всеєдності залишалась майже поза увагою з боку істориків філософії. В філософії ХІХ століття місце мислення зайняло знання, і до того ж не стільки істинне, скільки “різне” (Рікер). Це визвало хвилю принципової критики в основі якої було прагнення відродження метафізики (звичайно, нетрадиційної) як теоретичної основи філософування (А.Шопенгауер, С.К`єркегор, неогегельянці, Ф.Ніцше). До цієї течії примкнули і російські філософи – П.Юркевич, В.Соловйов, С.Булгаков, С. і Є.Трубецькі, П.Флоренський, С.Франк та інші.

Метафізичні пошуки в Росії були актуалізовані як ззовні (“Кризис западной философии (против позитивистов)” В.Соловйова, “ Метафизические предположения познания” Е.Трубецького, “Метафизика в Древней Греции” С.Трубецького, “Реальность и человек. Метафизика человеческого бытия” С.Франка), так і станом культурно-історичного і духовного (переважно релігійного) життя в країні.

Домінуючою ідеєю метафізичної думки в російській релігійній філософії виступає саме ідея всеєдності навколо якої згуртувалася ціла корпорація філософів. Обґрунтування цієї ідеї здійснювалося як через пригадування традиційного метафізичного духу (зокрема, Платона та ідеалізму Гегеля і Шеллінга), ренесансного його оновлення внаслідок історичних змін, зокрема надбань та цінностей культури ХІХ – поч. ХХ ст. Саме таке вчення, на думку речників всеєдності, могло стати теоретичною основою осмислення духовних і соціальних пошуків в Росії та вироблення метафізичних засад подолання наявних проблем.

Відродження основ “буттєвого” має непересічне значення, тому що йому притаманний не тільки культурний статус теоретичної „кладової” минулого, а воно несе в собі новаторські цільові інтенції.

Нарешті обрана тема дає можливість дослідити шляхи розробки релігійно-філософської бази православної культури й можливі тенденції їх модернізації, насамперед з питань антропології та персонології.

Актуальність теми дослідження визначається таким чином:*

Російська метафізика всеєдності – це новаторське, теоретично-методологічне філософське вчення, що сформувалось під впливом духовних і соціокультурних змін в ХІХ – поч. ХХ ст. і запануванням не вирішених нагальних духовно-релігійних проблем.*

Актуально, що являючись результатом серйозного переосмислення західної філософської думки, особливо німецької філософії ХІХ ст., російська релігійна метафізика звертається до тієї фундаментальної теми, яка в західному світі назавжди втратила свій метафізичний статус (там “Бог помер” Ф.Ніцше). Осмислення релігійної проблематики на метафізичному рівні надає російській філософії привілей високої світової довіри. В Росії Бог не помер і практично (в буденній свідомості), і теоретично.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, НДР №01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Ступінь наукової розробки проблеми. Метафізика всеєдності – давня традиція філософської думки. Вона має підґрунтя в філософії Платона, розвинута і обґрунтована неоплатонізмом та отцями Східної Церкви, Еріугеною, Ніколою Кузанським. З більшою або меншою силою і якістю вона висловлюється в системах Лейбніца, Шеллінга та Гегеля.

Метафізика всеєдності є відмітною ознакою російської філософської думки. Вона була розвинена у творчості В.Соловйова, С.Булгакова, П.Флоренського, С.Франка, Л.Карсавіна.

Розгляд метафізичних положень російської релігійної філософії кінця XIX – початку XX ст. був уможливлений визначними досягненнями цілого ряду дослідників історії філософії. В середині ХХ ст. майже одночасно вийшли дві класичних праці з історії російської філософії В.Зеньківського і М.Лосського. Обидва автори докладно розглядають системи представників філософії всеєдності, характеризують їх основні праці і в цілому сходяться як в оцінках непересічного значення їх філософії, так і у визначенні їх основних недоліків.

Принципові позиції радянської історіографії відносно релігійної філософії визначались оцінками В.Леніна, в яких провідну роль відігравали не філософські аргументи, а політичні штампи. В даний період заслуговують уваги праці А.Абрамова, С.Аверінцева, В.Акулініна, В. Асмуса, П, Гайденко, В.Долі, З.Каменського, В.Карімова, М.Іовчука, А.Лосєва, А.Сухова, І.Цвіка, Н.Цимбаєва.

В період 90-х років та на початку нового століття загальне ставлення до російської релігійної філософії поступово змінюється. Аналізу окремих творів російських релігійних філософів та їх метафізичних систем в цілому присвячують свої дослідження Є.Амеліна. В.Ванчугов, А.Гулига, В.Малахов, О.Осипов, Н.Плотніков, Т.Резвих, П.Сорокін, Г.Тульчинський. Серед зовсім недавніх праць відзначимо концептуальну працю В.Моісеєва з логіки всеєдності та солідну двохтомну монографію з історії російської метафізики у XIX – XX ст. І.Євлампієва, основною ідеєю якої виступає теза про боротьбу у російській метафізиці двох суперечливих методологічних підходів – сучасного феноменологічного та застарілого догматично-метафізичного (“відсторонених начал”, які критикував у західній філософії ще Соловйов, але й сам, як його послідовники, не уникнув їх впливу).

Українські дослідження російської релігійної філософії поки що нечисленні. На жаль, досить часто ця сторінка історії філософії просто випадає з історико-філософських нарисів у підручниках філософії. Між тим піонером тут виступає Д.Чижевський, який ще у 1954 році написав змістовну статтю, присвячену С.Франку. На особливу увагу заслуговує поява монографій А.Тихолаза про вплив філософії Платона та платонізму на формування і розвиток російської релігійної філософії другої половини XIX – початку XX століть; Т.Мотренка про вплив гегелівських ідей на розвиток філософської думки на теренах Російської імперії, та Г.Аляєва, в якій досліджується онтологічно-гносеологічні, філософсько-релігійні, антропологічні та соціально-етичні виміри філософського проекту С.Франка, доводиться оригінальність його метологічного підходу до поєднання принципів всеєдності та персоналізму.

Метою дисертаційної роботи є розкриття метафізики всеєдності в контексті російської релігійної філософії.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення таких завдань:–

на основі критичного опрацювання дослідженого матеріалу висвітлити процес зародження російської метафізики всеєдності; –

дослідити процес еволюції метафізики всеєдності в Росії в кінці ХІХ – поч. ХХ століття;–

з'ясувати структуру метафізики всеєдності;–

простежити парадигмальний характер всеєдності як абсолюту;–

визначити актуальність проблеми сутності людського буття в російській метафізиці всеєдності;–

розкрити розвиток напрямку космізму в метафізичних концепціях російської релігійної філософії.

Об'єктом дослідження виступає характер, стан, тенденції і перспективи російської релігійної філософії кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Предметом дослідження є обґрунтування метафізики всеєдності як теоретичної і методологічної основи російських релігійно-філософських рефлексій.

Теоретико-методологічні засади дослідження. В процесі дослідження автор послуговувався загальними методологічними принципами наукового аналізу історико-філософського процесу, зокрема принципами об'єктивності, аналізу та синтезу, історизму. Своєрідність поставлених проблем зумовила застосування методологічного принципу співставлення. Погляди Соловйова, Франка, Карсавіна, Булгакова, Флоренського та інших мислителів співставляються з існуючими на той час провідними концепціями у російській та західно-європейській філософії, особливо тих, що відносяться до розгляду аналогічних питань.

Методологічною основою дисертації є принципи наукового аналізу: системності, цілісності, єдності логічного та історичного. Автор послуговувався також методами: аналітичним – у вивченні філософської літератури для формування методологічних і теоретичних засад дослідження; компаративним – у з`ясуванні особливостей російської метафізики всеєдності шляхом порівняння філософських концепцій його основних представників та у виявленні відмінностей у трактуванні певних понять В.Соловйовим й іншими мислителями; інтерпретативним – у тлумаченні основних понять та положень метафізичних концепцій російських філософів; історичним – у реконструкції соціально-економічної ситуації кінця ХІХ – початку ХХ століття; методом класифікації – у виокремленні основних рис російської метафізики всеєдності.

Осягнути головні тенденції російської метафізики всеєдності допомогли дослідження російської історії філософії А.Абрамова, В.Акулініна, Є.Амєліної, В.Асмуса, Б.Вишеславцева, П.Гайденко, А.Гулиги, В.Долі, І.Євлампієва, А.Єрмічова, В.Зеньківського, В.Кувакіна, А.Кураєва, С.Левицького, А.Лосєва, М.Лоського, В.Моісеєва, В.Сербіненко, С.Хоружого, Д.Чижевського.

Автором також був використаний досвід дослідження російської релігійної філософії в працях представників української школи Г.Аляєва, В.Горського, Л.Конотоп, В.Лубського, М.Поповича, Т.Мотренка, А.Тихолаза.

Теоретико-методологічною основою дослідження є праці історико-філософського та методологічного спрямування І.Бичка, М.Булатова, В.Ляха, Т.Ойзермана, В.Рижка, В.Шинкарука, В.Ярошовця та ін.

У формуванні методологічної основи дисертації автор спирався на історико-філософські та методологічні праці А.Бергсона, М.Гайдеггера, Р.Гвардіні, Ж.Марітена, М.Шелера, К.Ясперса.

Наукова новизна дослідження полягає у реконструкції генезису та структури метафізики всеєдності, яка ще вичерпно не висвітлювалася у вітчизняній історії філософії. Являючись результатом серйозного переосмислення західної філософської думки, особливо німецької філософії і будучи досить сучасною за своїм рівнем, російська релігійна метафізика звертається до тем, які знаходяться в разючому протиріччі з тодішньою західною філософською модою і пропонує способи їх осмислення, які виявляються зовсім незрозумілими західному мисленню. Але особливо симптоматичним є те, що власне це русло російської метафізики всеєдності приносить їй загальносвітове визнання.

Наукова новизна одержаних результатів може бути конкретизована у наступних висновках та положеннях:–

доведено, що відношення російської філософії до західної повторює в загальних рисах відношення російської культури в цілому до культури західноєвропейської;–

обґрунтовано, що центральне значення в російській релігійній метафізиці набуває проблема Абсолюта, яка концентрує в собі майже всі її основні характерні риси: в ній відображається позитивний зміст її релігійності і через неї осмислюється сутність людського буття та реалізується своєрідна форма антропоцентризму;–

з'ясовано підґрунтя для особливого відношення до історії і до задач людини в історії, характерного для російської самосвідомості;–

доведено, що істинний сенс орієнтації найбільш прозорливих російських мислителів на створення релігійної метафізики полягає в тому, що використання релігійних принципів допомагало їм відображати в своїх концепціях містичний зміст буття;–

обґрунтовано, що в російській метафізиці всеєдності чіткого відділення містичного змісту ідеї Абсолюта від сковуючої його догматики так і не відбулось, власне в цьому виступає її головний недолік в порівнянні з західною метафізикою;–

виявлено, що аналіз останнього і самого плідного періоду розвитку російської філософської традиції, що охоплює першу половину XX століття, вже зовсім неможливо проводити, не враховуючи єдність європейської філософії. Ті пошуки, що вели в своїх працях найталановитіші російські мислителі, безпосередньо співвідносяться з пошуками визначних європейських мислителів – А.Бергсона, В.Дільтея, Е.Гусерля, Г.Рікерта, Е.Касірера, М.Гайдеггера та інших. Тому порівняння і паралельний аналіз поглядів західних і російських представників філософії всеєдності виступає необхідною умовою розуміння переваг та недоліків російської релігійної метафізики і оцінки її головних досягнень.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому проаналізовано роль і значення спадку авторів метафізики всеєдності, що робить більш широким діапазон знань про історію російської релігійної філософії кінця ХІХ початку ХХ століття.

Практичне значення дослідження. Основні положення роботи можуть бути використанні у підготовці та викладенні нормативних курсів з історії філософії, а також спецкурсів, присвячених вивченню російської релігійної філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення наукової новизни зроблені автором самостійно на основі результатів отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів наукового дослідження. Про основні положення дисертаційного дослідження автор доповідав на наукових конференціях, зокрема на Міжнародній молодіжній науково-практичній конференції "Християнство на межі тисячоліть" (м. Київ, НАУ, 15-16 березня 2001 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції "Молодь в сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри" (м. Київ, Міжнародний інститут лінгвістики і права, червень, 2001 р.); на науково-практичній конференції “Християнство і мораль”

(м. Тернопіль, 3 листопада 2001 р.); на “Днях науки – 2001 р.”, “Днях науки – 2002 р., “Днях науки – 2004 р.” та “Днях науки – 2005 р.” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. (м. Київ, 2001 р.; 2002 р; 2004 р; 2005 р.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій – 4 статтях, розміщених у фахових виданнях затверджених ВАК України та 7 тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Структура та обсяг дисертації обумовлені метою та завданням дослідження. Загальний обсяг дисертації складає 168 сторінок та містить у собі: вступ, основну частину (2 розділи, що складаються із 6 підрозділів), висновки та список використаної літератури, який викладений на 10 сторінках і включає 165 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан наукової розробки теми, сформульовані мета і завдання роботи, розкриті методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне та практичне значення, наведені дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Основні етапи російської метафізики всеєдності” проаналізовано джерельну базу й наукові праці, які стосуються визначеного періоду в історії російської релігійної філософії і розглядаються передумови виникнення та становлення концепції метафізики всеєдності.

У підрозділі 1.1. „Зародження російської метафізики всеєдності” аналізується дослідницька література, присвячена виникненню і розвитку концепції метафізики всеєдності В.Соловйова.

Підкреслюється, що дане дисертаційне дослідження написане на перехресті трьох проблем: 1) розгляду загальних тенденцій формування та становлення метафізики всеєдності, зокрема її витоків та передумов; 2) висвітлення особливостей основних етапів еволюції філософії всеєдності; 3) аналізу структури та специфіки російської релігійної метафізики.

Для висвітлення теми дисертаційного дослідження використовувалися праці як самих мислителів, що розвивали концепцію метафізики всеєдності, так і класичні праці з історії російської філософії, які належать В.Зеньківському та М.Лосському, що вийшли друком майже одночасно в середині ХХ століття. Автором відзначено низку публікацій в емігрантських колах (виданнях), зокрема Б.Вишеславцева, Б.Ільїна, С.Левицького, Г.Струве, Д.Чижевського та ряд публікацій з радянської історіографії, це стосується праць В.Долі, В.Кувакіна, А.Кураєва, А.Сухова. Більш об’єктивні та виважені дослідження російської релігійної філософії, належать таким авторам, як: А.Абрамов, В.Акулінін, Є.Амеліна, П.Гайденко, А.Гулига, І.Євлампієв, А.Єрмічев, В.Сербіненко, С.Хоружий. Актуальною є поява українських досліджень російської релігійної метафізики (Г.Аляєв, А.Тихолаз, Т.Мотренко).

З’ясовано, що зародження російської метафізики всеєдності датується останньою чвертю ХІХ ст. Мається на увазі захист В.С.Соловйовим магістерської дисертації „Криза західної філософії (проти позитивістів)”. Розкриваються суспільні, гносеологічні та ідейно-теоретичні передумови виникнення метафізичного світогляду В.Соловйова і відтворення ідеї „всеєдності” як основоположного принципу його метафізики.

Визначено, що П.Юркевич і В.Соловйов окреслили висхідні філософські позиції російської релігійної метафізики і саме вони поставили завдання, яке в подальшому мало виключне значення для російської релігійної філософії ХХ століття: завдання філософського виправдання метафізики.

У підрозділі 1.2. „Еволюція школи метафізики всеєдності” представлені погляди Булгакова С.М. та Флоренського П.О., крізь призму яких метафізика всеєдності отримала поглиблені та оригінальні побудови своїх окремих сторін, хоч основна їх концептуальна схема залишається майже незмінною. Найбільш оригінальні філософські судження Булгаков висловив у розділах, які присвячені Софії та її ролі в долі людини та світу. Доводиться, що думки Булгакова є наочним прикладом псевдораціонального „виведення” тих понять і принципів, які вже наперед прийняті на віру, що по суті не вимагає обґрунтування. Критика щодо них виступає неможливою, оскільки вони є суто суб’єктивною побудовою, яка зумовлена „міфологічними” пристрастями їх автора. Тому лише з великими складнощами, через платонівсько - середньовічний стиль філософського мислення Булгакова проглядається опосередковане відображення нових ідей, які увійшли до філософії у кінці ХІХ століття. Зробивши в своїх метафізичних побудовах акцент на понятті Софії, Булгаков перетворив акт творіння на певний з необхідністю протікаючий процес „самопроявлення” Абсолюта у формі тварного світу. Так як „народження трьох лиць” у Богові й тварний світ у свою чергу, майже з необхідністю „витікає” з Софії, то виходить, що він є нічим іншим, як божественною „теофанією”, яка розкриває та розгортає внутрішнє багатство Абсолюта. Софія у Булгакова співпадає із всеєдиним людством, однак перетворюючи акт трансцендентування на окрему сутність, філософ позбавив себе можливості рухатись у єдиному плідно-творчому напрямку, яким розвивалась західна та російська метафізика в кінці ХІХ – поч. ХХ століть.

П.Флоренського по праву можна назвати живим втіленням філософії всеєдності. Так як філософ і священик, філолог і математик, поет та інженер – все це вміщувалось у ньому одному, при цьому кожна діяльність засвоювалась ним цілком професійно. Цінність побудов метафізичних поглядів Флоренського полягає в тому, що він з великою силою підкреслив живу єдність космосу, таємницю природного буття, цю ідеальну сферу в світі, пов’язану із видимим і невидимим буттям, із мінливим та незмінним началом у світі, він особливо розкрив „цілісний корінь тварі”. Як і Булгаков, Флоренський виступає яскравим представником російської софілогічної думки, в основі якої знаходиться міфологема Софії. Робиться висновок, що весь софілогічний напрям можна визначити як російський підхід до проблем метафізики всеєдності. Принцип всеєдності є основоположним, тому російську софіологію можна представити в якості метафізичного осмислення духовного досвіду російських мислителів В.Соловйова, С.Булгакова, П.Флоренського.

Метафізика всеєдності притягує до себе з особливою силою тих, хто гостро відчуває не тільки цілісність природного буття, його живу єдність, але й зв’язок космосу з трансцендентним, абсолютним началом буття. Тому не рідко космологічні ідеї переходять тут у богослів’я, а жива безкінечно-багатоманітна тканина світу не тільки відчувається у своїй єдності, але й виявляється оберігаючого в собі таємницю Абсолюта.

У другому розділі „Структура метафізики всеєдності” безпосередньо обгрунтовується, що центральне місце у структурі метафізики всеєдності займає проблема Абсолюта, аналізуються інші структурні компоненти.

У підрозділі 2.1. „Парадигмальний характер всеєдності як Абсолюту” з’ясовується, що метафізичне розуміння всеєдності можливе лише на ідейному грунті Абсолюта.

За визначенням В.Соловйова найважливішим елементом у його метафізичній системі є інтуїція Абсолюта як онтологічно реальної всеєдності, яка передує в метафізичному сенсі нашому недосконалому світу і який, власне гарантує втілення ідеального світу в кінці його космологічного і історичного розвитку. Для того, щоб підкреслити новизну свого підходу для описання Абсолюта, Соловйов критикував представників західної європейської філософії за те, що Абсолют у них представлений як „абстрактне начало”. Майже у всіх своїх творах Соловйов переконує нас у тому, що метою істинної філософії, яка пориває з традиціями суто теоретичного філософствування, виступає визначення кінцевого сенсу людського життя та людської діяльності. Вирішити це завдання філософія в змозі лише тоді, коли встановить істину про існуючу реальність.

Обґрунтування Абсолюта, як надлюдської всеєдності являє собою прагнення людини до перетворення себе самої, а також суспільства і всього світу. Однак, якщо визначити Абсолют – всеєдність тільки за ідеал, то означало би невпевненість у його досягненні, поза як людина створює ідеал своїй діяльності, коли вона має свою основу в бутті, яка може бути реалізованою. Саме в цьому переконує Соловйов, коли підкреслює, що Абсолют – всеєдність – це не просто ідеал, а онтологічно реальне начало світу та людини.

Підрозділ 2.2. „Абсолют як абсолютна реальність та як доповнення недосконалості” присвячений розгляду кінцевого висновку критики „відсторонених начал” у метафізичних концепціях С.Франка і Л.Карсавіна.

Не викликає сумнівів, що вся оригінальність Франківської метафізики всеєдності пов’язана з особливим розумінням буття, яке досить чітко відрізнялось від прийнятого в раціоналістичній традиції. В основі свого нового підходу Франк прагне чітко розмежувати абсолютне та предметне буття. Зберігаючи головну ідею Соловйова, що справжня філософія може бути тільки містичною, Франк робить об’єктом містичного досвіду не позамежову реальність, а реальність нашого світу, саме буття. Головним для Франка постає містичне сприйняття оточуючої нас реальності в усіх її окремих і обмежених проявах, а не заперечення цієї реальності. Якщо для Соловйова буття – це реальність навколо нас і це виглядає ніби прозора плівка, за якою ми вгадуємо суще, Абсолют, то для Франка кожен елемент предметного буття, кожна річ – це ніби розкрите вікно, через яке ми бачимо світло, яке сходить від Абсолюта. Весь акт інтуїції полягає в умінні бачити та відчувати всецілісну проникнутість світу речей цим світлом. У своїй концепції „містичного реалізму” Франк допускає увесь світ і все у світі, але не обмежується цим, а вимагає поглиблення кожного елементу заради розгляду в ньому Абсолюта, всієї повноти буття.

Франк розглядає два принципи для раціонального описання Абсолюта: принцип, який задає сенс поняттям “тотожність” і “розрізнення” в їх звичному логічному застосуванні, і принцип, який визначає відношення “частина – ціле”. Аналіз, який проводить Франк, показує, що спроба їх суто логічного розуміння приводить до невирішених моментів, які можна обійти, тільки визнавши, що дія відповідного формоутворюючого принципу зумовлена його походженням із прихованого трансцендентного змісту глибини Абсолюта.

Не дивлячись на всю спадкоємність уявлень Франка про Абсолют щодо соловйовської метафізики всеєдності, різниця визначення Абсолюта як всеєдності у Франка і Соловйова досить очевидна. Якщо Соловйов в основу осягнення Абсолюта покладає акт містичної інтуїції і його визначення Абсолюта через предикати “суще, все, єдність”, “суще всеєдине”, береться в їх звичному, раціонально-логічному сенсі, лише узагальненому до рівня безкінечного сущого, то у Франка використання відповідних понять, в тому числі і поняття “всеєдності”, є суто умовним, можна сказати, символічним, оскільки їх необхідно застосовувати до абсолютного буття в “негативному” сенсі, в сенсі символічного зображення тієї інтуїтивної основи, без якої неможлива логічна інтерпретація цих самих понять.

Автором наголошується, що метафізика Франка близька гайдеггерівській метафізиці своєю увагою до безпосереднього буття, яке розкривається у досвідомому. Франк аналогічно Гайдеггеру сприймає буття як те, яке безумовно охоплює середовище нашого досвіду, яке все пронизує, і тому, подібно до усього незмінного, безумовно звичного, всюдисущого буття природно вислизає з-під нашої уваги. Звичайно метод Франка, не є феноменологічним у гайдеггерівському смислі, але онтологічна спрямованість метафізики всеєдності Франка є дійсно спорідненою онтологічній феноменології німецького філософа.

Автор розглядає своєрідність спроб Л.Карсавіна в побудові оригінальної метафізики людини і людської культури. Головною інтенцією його метафізики виступає людське буття, як необхідний та центральний елемент онтології. Це означає, що тільки через аналіз людського буття можна осмислити сутність та структуру Абсолюта. Причиною недосконалості світу, витоком його просторово-часової форми, що виражає незавершеність і відособленість метафізичних процесів роз’єднання і єдності, виступає тварна свобода людини, яка міститься в її небажанні сприйняти всю повноту божественного буття. Недосконалість постає як „недостатність” буття у прагненні до Бога, що й є метафізичним злом світу. За своєю метафізичною сутністю переборення зла є можливим через переборення недосконалості тварного буття, через більш повну причетність Абсолюту – всеєдності.

У підрозділі 2.3. „Антропологічна тема в російській метафізиці всеєдності” зазначається, що характерною рисою російської релігійної філософії, її своєрідністю виступає особлива увага до проблеми людини, поставлена у своєрідній метафізичній формі.

У дисертації підкреслюється, що вирішення проблеми сутності людини та її ставлення до світу та до самої себе у російській метафізиці всеєдності є пов’язаною з проблемою сутності Абсолюта, який сприймався в рамках принципу всеєдності. Особлива увага приділяється місцю, яке займає людина в світі, та її ролі у відродженні стану ідеальної всеєдності. Людина постає особливим елементом недосконалого буття, в якому з найбільшою повнотою зберігається зміст повної всеєдності.

Боротьба людини за встановлення гармонії у світі, за власне вдосконалення є виправданою тільки в тому випадку, коли ідеальний стан всесвіту не визнається існуючим в жодному онтологічному статусі, коли він тільки розуміється самою людиною як віддалена та майже недосяжна перспектива розвитку. Але, відмовляючись розуміти ідеальну всеєдність уже існуючою в певній надемпіричній сфері буття, російські філософи неминуче зіштовхувались з необхідністю переосмислити поняття Бога, яке із досконалої сутності перетворювалось на певну проблему, яку людина вимушена була ставити сама собі і вирішення якої було їй непідсильним у тому реальному історичному часі, в якому вона існувала. Віра в Бога із впевненості в його всемогутності та гарантії кінцевого вдосконалення для людини і світу перетворювалась на безкінечні пошуки необхідного Бога, мислимого як власна сутність людини, як той зміст людського буття, який задає його роль у якості абсолютного центру всесвіту і обґрунтовує його абсолютну відповідальність за все, що відбувається у світі, за його майбутнє. Безкінечні пошуки Бога знаходять своє вираження у здатності людини створити ідеал добра та гармонії, ідеал досконалості та її рішучості переробити світ та саму себе за законами цього ідеалу. Така точка зору неминуче призводила до крайнього метафізичного антропоцентризму, який особливо чітко знайшов своє відтворення у творчості М.Бердяєва.

Обґрунтовується, що дослідження метафізики особистості в російській релігійній філософії базується на виявленні основ буття та сутності людини. Зазначається релігійний характер підходу, що виявляється вже в самій постановці проблеми, яка народилась у надрах релігійної філософської традиції, котра з’явилася ще в античності та отримала новий імпульс у християнстві. Тому метафізика особистості в російській релігійній філософії – це є зв’язок людини з Богом, тобто абсолютним началом як всеєдністю. У цьому вбачається природа духовного, істинного, внутрішнього буття людини.

У підрозділі 2.4. „Всеєдність і філософія російського космізму” з’ясовано, що всеєдність розповсюджується на світ загалом, що й стало передумовою виникнення і розвитку філософії російського космізму.

Напрямок космізму розвивався в метафізичних концепціях філософії всеєдності і пов’язаний з творчістю В.С.Соловйова, С.М.Булгакова, П.А.Флоренського, які прагнули втілити соціально-перетворюючі інтенції релігійно-філософського світосприйняття в реальне життя і тим самим повернутись від усіх тем “божественних” до тем “земних”.

Визначається, що ідеал обожнення, розвинутий російським напрямком російського космізму, пропонує трансцендування, переоцінку можливості людством та людиною його наявної фізичної, душевної, духовної природи і надбання вищого, безсмертного і перетвореного божественного буття. У цьому напрямку космізму є своя традиція, яка пов’язана із християнською антропологією, що склалась в отців церкви і особливо яскраво відобразилась у вченні про божественні енергії у візантійського мислителя і богослова св. Григорія Палами (ХІV ст.). Філософія російського комізму виступає пошуком оптимального шляху розвитку людства в світі, вияву свого призначення, забезпечення безпеки існування.

Автор акцентує, що вчення російських космістів виступає досвідом перспективного мислення. Це вчення є актуальним та універсальним, оскільки вмішує в собі різний зміст. Але цілком зрозуміло, що російський космізм виділяє головне з того, що є потрібним сучасному суспільству. Зокрема, глобальне цілісне розуміння проблем, необхідність відповідальної співучасті єдиного людського організму в життєвих процесах, оптимального співіснування зі світом, значущість і відповідальність філософії (футорології) для виживання людства.

Російський космізм – це одна із концепцій, яка могла б надати сьогоднішньому постіндустріальному інформаційному суспільству необхідної перспективності. Приклади цього інтелектуального впливу можна хронологічно простежити в сучасній історії. Адже поступово глобальне “космічне” сприйняття світу еволюціонує в західному світогляді.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, які в узагальненому вигляді формулюються як елементи новизни, висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи.

¦ Метафізичний вибір російської філософії ХІХ століття в постатях П.Юркевича і В.Соловйова та їх послідовників значною мірою був визначений впливом на російську духовну культуру платонізму, як одного із найфундаментальніших напрямків світової метафізичної думки. Платонічний вибір російської релігійної філософії був зумовлений самим способом історичного буття росіян, а також тим, що як тип умонастрою, платонізм виявився найбільш співзвучним їх духовному устрою.

¦ Софіологічний напрямок можна визначити як російський підхід до проблеми метафізики всеєдності. Оскільки принцип всеєдності є основним у представників російської релігійної філософії, то софіологію можна уявити в якості філософського осмислення духовного досвіду В.Соловйова, С.Булгакова, П.Флоренського, С.Франка, Л.Карсавіна та ін. Саме їх релігійні переживання були оформлені у софіологічну концепцію. В ній міфологема Софії постає в якості душі світу, як її жива божественна основа, як ідеальний світ. Софія у російських філософів розкривається також як любов і виступає в якості еротичної космічної сили. Сутність любові полягає в об’єднанні всього сущого в єдиний організм, у притягненні один до одного протилежних начал. Існують різні форми прояву Еросу, а найвищою формою є любов до Бога. Переживання містичного досвіду давало впевненість у тому, що зустрічі з божественним – суть прояви божественної любові. В душі людини від таких зустрічей із Софією виникала любов до неї, а вже через неї і любов до всієї тварі. Тому пізнання Софії є одночасно і Істина, і сенс життя.

¦ Відношення російської філософії до західної повторює в загальних рисах відношення російської культури загалом до культури західноєвропейської. В історії російської філософії необхідно зазначити не тільки констатацію протиставлення західній філософії, але й очевидну, особливу (з 20-х років ХІХ ст.) залежність від останньої. При цьому ця залежність мала надзвичайно плідний характер, що сприяло формуванню на основі запозичених ідей власних оригінальних концепцій, які розвивали найважливіші моменти західної філософії.

¦ На думку автора, в російській метафізиці всеєдності відбувається своєрідний синтез платонізму і німецької філософії, особливо теорій Кузанського, Шеллінга та Геґеля. В усіх пунктах своєї метафізики В.Соловйов вважав за обов’язок звірити свою позицію з Геґелем, оскільки, на його думку, загальні формули геґелізму завжди залишаться вічними формулами філософії. Звідси випливає проголошення ним творчого завдання – подолати однобічність колишньої філософії та створити власну теорію, спрямовану до ідеалу цілісного знання. Це завдання перетвориться на програмну мету для найбільш значної течії в російській філософії. Реалізовуючи цей заповіт, кращі представники релігійної метафізики будуть нагромаджувати свої схеми на фундаменті критики філософії, в якій панують “абстрактні начала, які віджили свій вік”.

¦ Найхарактернішою ознакою російської національної традиції є релігійний аспект філософських пошуків. Істинний сенс орієнтації провідних російських мислителів на створення релігійної метафізики полягає в тому, що використання релігійних принципів сприяло відображенню в їхніх концепціях містичного змісту Абсолюта, містичного сенсу буття. В російській релігійній метафізиці всеєдності чіткого відокремлення містичного змісту ідеї Абсолюта від сковуючої його догматичної форми до кінця так і не відбулось. У цьому полягає її головна особливість і в цьому якраз її головний недолік у порівнянні із західною філософією.

¦ Центральне значення в російській філософії займає проблема Абсолюта. Розкриття його структури концентрує в собі майже всі головні її характерні особливості: відображення позитивного змісту її релігійності; через неї осмислюється сутність людського буття та реалізується своєрідна форма антропоцентризму; в ній виявляються заснування для особливого відношення до історії і завдань, які стоять перед людиною в історії, які вона ставить для самої себе і які є характерними для російської національної свідомості. Щодо проблеми Абсолюта, чітко окреслюється головна лінія спадковості – від достатньо хаотичних, але вже наповнених глибокими ідеями міркувань П.Чаадаєва та слов’янофілів, до детально опрацьованих та осмислених систем В.Соловйова, С.Франка, Л.Карсавіна.

¦ Аналіз найпліднішого періоду розвитку історії російської релігійної філософії, що охоплює першу половину ХХ століття, вже зовсім неможливо здійснювати, не враховуючи єдності європейської філософської думки. Ті пошуки, які проводили у своїх працях найталановитіші російські мислителі, безпосередньо співвідносяться з пошуками найбільш визначних мислителів європейської філософії – А.Берґсона, В.Дільтея, Е.Гуссерля, Е.Кассірера, М.Гайдеггера та інших. Паралельний аналіз та порівняння поглядів російських і західних представників нового світогляду є необхідною умовою правильного зрозуміння заслуг та недоліків російської філософії та вірної оцінки її головних досягнень.

¦ Висуваючи на перший план проблему сутності Абсолюта, російська філософія актуалізує проблему сутності людського буття. Цю проблему вона вирішувала відповідно до принципу глибокої єдності людини і світу, надаючи при цьому першорядного значення людській діяльності в реалізації всієї повноти Абсолюта. Цілком природно, що ця ідея формувала уявлення про “незавершеність” Абсолюта та його своєрідну залежність від людини та її діяльності у світі.

¦ Володимир Соловйов виступає ключовою фігурою в історії російської філософії і його творча діяльність стала основою того інтелектуального розквіту, який відбувся на початку ХХ століття і надав російській релігійній філософії статусу самобутньої національної школи, яка здійснила сутнісний вплив на розвиток європейської філософії. На тому шляху, початок якому в російській філософії заклали твори Соловйова, ми підходимо до зовсім нового розуміння мислення і в перспективі – до нового розуміння філософії, оскільки під запитання ставиться сама основа класичної філософії. Соловйов направляє, але не обґрунтовує нові горизонти метафізики. Тому кінцевий підсумок критики “абстрактних начал” ми знаходимо в інших представників російської і західної метафізики.

¦ Найглибші та найскладніші метафізичні системи, які б розвивали нетрадиційні уявлення про людину та її відношення зі світом та Абсолютом, серед російських мислителів створили С.Франк та Л.Карсавін. Франк орієнтувався на традиції класичної західної філософії, а Карсавін, навпаки, прагнув створити свій власний і неповторний стиль філософування. Однак, їхні ідеї багато в чому співпадали і були безпосередньо пов’язані з тими революційними змінами в метафізиці, які виявив М.Гайдеггер. Ці філософи різними шляхами та з використанням різних “фраґментів” класичної філософії йшли до одного і того ж - до створення нової метафізики на основі зовсім нового висхідного принципу – прийняття в якості “простору” для всіх покладань сфери людського буття.

Основні положення та результати дослідження викладені в публікаціях:

Снігур С.А. Фрагменти зародження російської релігійної філософії //Наукові записки. Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка. – Серія: Філософія. №5. – 2000. – С.14-16.

Снігур С.А. Значення віри в структурі метафізики всеєдності //Наукові записки. Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка. – Серія: Філософія. №6. – 2001. – С.82-87.

Снігур С.А. Проблема ідеальної держави в релігійній філософії В.Соловйова. Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 163-164. Філософія. Чернівці. „Рута”. 2003. – С. 164-166.

Снігур С.А. Метафізика російського духовного досвіду. Наукові записки. Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка. – Серія: Філософія. №13. – 2005. – С.124-130.

АНОТАЦІЇ

Снігур С.А.Метафізика всеєдності в російській релігійній філософії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню проблем метафізики всеєдності в формі російської релігійної філософії. У роботі з’ясовується предмет метафізики всеєдності та процес формування основних метафізичних концепцій російської філософії в ХІХ – ХХ століттях.

На основі аналізу текстів мислителів російського духовного ренесансу, реконструйовано головні характерні особливості відповідного напрямку в історії російської філософії. Відображається позитивний зміст релігійності, метафізики всеєдності, через яку осмислюється сутність людського буття та реалізується своєрідна форма антропоцентризму, які виявляють заснування для особливого відношення до завдань, що стоять перед людиною в історії, і які вона ставить для самої себе.

Ключові слова: метафізика, всеєдність, релігійна філософія, Софія, буття, космізм.

Снигур С.А. Метафизика всеединства в русской религиозной философии. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2006.

Диссертация посвящена анализу метафизики всеединства, одному из самых значимых периодов в истории русской философии конца XIX нач. XX века.

В работе демонстрируется духовное движение, по праву именуемое русским религиозно-философским ренессансом, которое начинается на рубеже веков как явление совершенно естественное и в то же время органичное в истории русской культуры. Культурная органичность русской религиозной философии отнюдь не отрицает её исторической уникальности. С культурно-исторической точки зрения в самом факте развития религиозной метафизики в России в начале века было слишком много предпосылок. Ведь философский элемент в традиции русской православной мысли никогда не утрачивал своего значения. Поэтому ничем иным, кроме религиозной метафизики, не могла быть философия русских Духовных Академий и были представленные уже в ХІХ веке рядом колоритных фигур. Метафизические проблемы человеческого и культурно-исторического бытия были центральными в творчестве русских романтиков, славянофилов, Чаадаева и Достоевского и особенно следует отменить значительное влияние метафизики всеединства В.Соловьёва как и самой личности философа.

Это влияние нельзя недооценивать, так как вне его непредставима не только последующая