МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

СОРОКА Світлана Вікторівна

УДК 321. 021: 061. 213 (477)

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕФОРМАЛЬНИХ ОБ’ЄДНАНЬ

МОЛОДІ УКРАЇНИ У 1953-1991 РОКАХ

Спеціальність 23.00.02 –

політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Миколаїв – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Миколаївському державному університеті імені В. О. Сухомлинського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Багмет Михайло Олександрович,

Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

завідувач кафедри державної політики і менеджменту, проректор.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Бойко Олександр Дмитрович,

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, ректор;

кандидат політичних наук, Ярошенко Віра Миколаївна, Миколаївський

державний гуманітарний університет імені Петра Могили, доцент кафедри

політичних наук.

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет імені

К. Д. Ушинського, кафедра політичних наук, Міністерство освіти і науки

України, м. Одеса.

Захист відбудеться „19” січня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.01 в Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили (54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10).

Автореферат розісланий „11” грудня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М. С. Іванов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі в українському суспільстві виникли певні труднощі у формуванні оптимального та ефективного механізму взаємодії влади і молоді, що призводить до зниження рівня впливу молодіжних громадських структур на суспільно-політичні процеси, участі в управлінні державними та громадськими справами, захисту прав, реалізації інтересів і потреб молодого покоління. Ці тенденції свідчать про порушення основних засад державної молодіжної політики, принципів соціального становлення та розвитку молоді в Україні. Отже, час вимагає посилення уваги до комплексного вивчення проблем участі молоді в суспільно-політичному житті та зміцнення взаємовідносин молодіжних об’єднань з владними і політичними структурами, до того ж, це потрібно здійснювати шляхом врахування як реалій сьогодення, так і вітчизняного досвіду попередніх років. Особливо це стосується такої форми виявлення громадської ініціативи населення як неформальні молодіжні об’єднання, суспільно-політична діяльність яких залишається відкритою темою сучасної політичної науки.

Актуальність дослідження підсилюється тим фактом, що врахування досвіду діяльності молодіжних неформальних об’єднань, їхніх реальних здобутків і результатів особливо необхідне в умовах активної розбудови громадянського суспільства в Україні. Виходячи з цього, їх вивчення становить безсумнівний інтерес для формування цілісного погляду на систему громадських об’єднань в Україні на різних етапах суспільно-політичного розвитку, а також допоможе оптимізувати систему молодіжних структур в Україні, актуалізує питання дослідження неформальної ініціативи молоді на сучасному етапі.

Необхідність вивчення суспільно-політичної діяльності неформальних молодіжних об’єднань в Україні періоду 1953-1991 рр. також обумовлена наступними чинниками.

По-перше, дослідження цілей, змісту та наслідків неофіційної активності молоді становить значний інтерес у теоретичному аспекті визначення специфіки моделі суспільно-політичної діяльності молоді залежно від типу політичного режиму в державі.

По-друге, поява останнім часом нових наукових праць, які присвячені дослідженню певних аспектів суспільно-політичної діяльності неформальних об’єднань молоді, вимагає критичного переосмислення попередніх здобутків, розставлення нових акцентів, заповнення прогалин у політичній історії України другої половини ХХ ст.

По-третє, об’єктивне висвітлення всіх аспектів історії молодіжного руху є одним із факторів, який сприятиме проведенню більш ефективної молодіжної політики у державі, попередженню деструктивних та екстремістських проявів у молодіжному середовищі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у контексті тематики досліджень кафедри політології Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського, є складовою частиною комплексної проблеми „Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси і внесок визначних громадсько-політичних діячів у їх розвиток у південному регіоні України”, яка розробляється Миколаївським центром політичних досліджень, що діє на базі Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Державний реєстраційний номер проблеми 0103U008821.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми та зважаючи на недостатній ступінь її розробки в політичній науці, на основі вивчення та узагальнення праць попередників, широкої джерельної бази, метою дослідження є відтворення цілісної картини суспільно-політичної діяльності всього спектру неформальних об’єднань молоді в зазначений період та аналіз їх впливу на політичне життя України. Відповідно до цієї мети сформульовані такі дослідницькі завдання:

· проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми;

· охарактеризувати основні причини і фактори виникнення феномену неформальних об’єднань;

· дослідити цілі, форми, методи діяльності політизованих неформальних молодіжних об’єднань;

· визначити особливості функціонування неформальних об’єднань суспільного спрямування;

· виявити характерні риси та особливості політики владних структур стосовно молодіжних неформальних об’єднань;

· виділити основні етапи діяльності неформальних молодіжних об’єднань в контексті суспільно-політичних процесів в країні;

· здійснити класифікацію неформальних об’єднань України 1953-1991 рр.;

· оцінити основні результати діяльності неформальних об’єднань молоді;

· виробити практичні рекомендації щодо ефективного здійснення певних аспектів молодіжної політики в Україні на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження є неформальні молодіжні об’єднання України як форма суспільно-політичної ініціативи молоді.

Предметом дослідження особливості та результати суспільно-політичної діяльності неформальних молодіжних об’єднань в 1953-1991 рр. та їх вплив на політичні процеси в Україні.

Хронологічні рамки наукового дослідження включають період з 1953 р. по квітень 1991 р. Нижня хронологічна межа пов’язана з початком періоду „відлиги” в СРСР, коли розпочалися процеси десталінізації та лібералізації суспільно-політичного життя в країні, відбулася активізація суспільно-політичної ініціативи населення, а верхня обумовлена юридичним закріпленням права молоді створювати власні організації згідно з Законом СРСР „Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР” від 16 квітня 1991 р.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на основі широкого кола джерел та літератури, на основі розробок та інструментарію політичної науки і таких суміжних наук як історія, соціологія, психологія, культурологія зроблена спроба комплексно дослідити багатоаспектну суспільно-політичну діяльність неформальних молодіжних об’єднань в Україні 1953 – 1991 рр. Наукова новизна дослідження також знайшла свій вияв у тому, що у дослідженні:

· уточнено такі поняття як „неформальне молодіжне об’єднання”, „політизація неформальних об’єднань”;

· визначено зміст та суть феномену „молодіжної субкультурної опозиції” в контексті політичної науки;

· здійснена класифікація неформальних молодіжних об’єднань;

· доповнені в умовах нових реалій висновки попередніх дослідників неформальних молодіжних об’єднань;

· введено до наукового обігу низку раніше не досліджених архівних джерел, що висвітлюють основні аспекти суспільно-політичної діяльності молодіжних угруповань, їхній вплив на суспільно-політичне життя та характер взаємовідносин з офіційними структурами.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що його основні положення, висновки створюють ґрунт для поглибленого вивчення даної та суміжної проблематики, підготовки узагальнюючих праць з історії молодіжного руху в Україні, політологічних досліджень суспільно-політичної активності молоді, громадських об’єднань та рухів періоду другої половини ХХ ст. Матеріали дисертаційного дослідження будуть актуальними під час вивчення розділів „Громадські об’єднання” та „Політична опозиція” з курсу „Політологія”, у викладанні курсу політичної історії України, написанні курсових, дипломних та магістерських робіт у вищих навчальних закладах. Доцільним може бути використання результатів дослідження у практичній діяльності працівників органів влади, лідерів молодіжних об’єднань в їхній діяльності щодо вироблення й реалізації молодіжної політики, вирішення актуальних різнопланових проблем молоді.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри політології Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського, апробовані автором на щорічних науково-методичних конференціях “Могилянські читання” Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили (Миколаїв, 2002, 2004-2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси у південному регіоні України” (Миколаїв, 2003), VІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Ольвійський форум 2006: пріоритети України в геополітичному просторі” (Ялта, 2006).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в 7 наукових статтях у збірках наукових праць та журналах, 6 з яких надруковані у фахових виданнях з політичних наук.

Структура дисертаційної роботи обумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (337 найменувань) та додатків. Загальний обсяг роботи становить 244 сторінки, з них 180 – основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об’єкт і предмет, мету й завдання дослідження, окреслено його хронологічні рамки та географічні межі, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ „Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження” присвячений аналізу історіографії проблеми, характеристиці використаних джерел, висвітленню концептуальних засад, методів та принципів дослідження.

У першому підрозділі „Стан наукової розробки проблеми” відзначено, що на підставі географічної та ідеологічної приналежності автор виокремлює радянську, російську, українську і зарубіжну історіографію. Історіографія з даної проблеми умовно розділена на три основні етапи: 1) 1970-ті – 1985 рр., 2) 1986 р. – серпень 1991 р., 3) кінець 1991 р. – 2006 р.

Зазначається, що перший етап був ознаменований початком досліджень про неформальні об’єднання У цей час вийшло лише декілька публікацій, переважно за кордоном. У контексті опозиційного руху в Україні неформальні молодіжні об’єднання вивчали Дж. Бірч, Дж.Коляскі, Б.Нахайло та К. Фармер. Майже не досліджувалася тема неформальної ініціативи в радянській історіографії, що обумовлювалося: по-перше, політичною кон’юнктурою, згідно з якою дослідження громадської активності молоді відбувалося лише в межах офіційних організацій; по-друге, відсутністю фактологічного матеріалу внаслідок замовчування інформації про неформальні об’єднання в СРСР.

Далі звертається увага на те, що зміна акцентів у дослідженні суспільної активності молоді була пов’язана з початком перебудови. З одного боку, відбулося значне пожвавлення інтересу до діяльності неформальних об’єднань, започаткувалося систематичне їх вивчення, намітилась тенденція відходу від ідеологічних стереотипів, але з іншого, суттєвими рисами значної кількості літератури цього періоду залишалися її політична заангажованість, замовчування важливих процесів у молодіжному середовищі. Серед актуальних та плідних напрацювань з цієї теми на загальносоюзному рівні були роботи Г.М. Вохмінцевої, О.С. Запесоцького, О.Г.Комарової, В.Ф.Левічевої, Є.Є.Лєванова, С.І.Плаксія, О.Г.Румянцева, І.Ю.Сундієва, А.К.Троїцького, О.П. Файна та інших авторів. Доробок українських дослідників цього етапу досить незначний, заслуговують уваги дослідження О. К. Бичка, П. І. Куляса, В. М. Литвина, Н. Г. Протасової, М. О. Рогового та О. В. Шаповалова. Але найбільш результативною роботою стала монографія А.Камінського, у якій поєдналися гостра публіцистичність, науковий аналіз та ідеологічна неупередженість.

Характерною рисою третього етапу стало формування нових науково-теоретичних підходів до вивчення проблеми суспільно-політичної діяльності неформальних молодіжних об’єднань. Незважаючи на зменшення кількості комплексних досліджень з даного питання, яке обумовлювалося його неактуальністю у зв’язку зі зміною системи громадських об’єднань в Україні, доволі результативними були праці О. Д Бойка, В. А. Головенька, М. С.Іванова, О.А.Корнієвського, В. А. Куліка, Т. С.Пашиніної, В.І.Тарасенка, Л.Я. Угрин та В. М. Ярошенко. Значна увага молодіжним об’єднанням приділена у дослідженнях опозиційного руху в Україні О. Г. Бажана, Ю. З. Данилюка, Ю. Д. Зайцева, Ю. О. Курносова, А. М.Русначенка. Окремі сфери діяльності неформальних об’єднань активно вивчалися зарубіжними дослідниками Л. М.Алексєєвою, С. В.Косарецькою, С. І. Левіковою, А. В. Шубіним, Т.Б.Щепанською, О. Н. Яницьким, Т. Кузьо та Е. Уільсоном. Порівняно з попереднім етапом вивчення проблеми дослідникам вдалося досягти нового якісного рівня, який проявився у залученні архівних джерел, висвітленні низки недосліджених питань, виникненні наукових дискусій і спробах теоретичного осмислення тогочасних тенденцій у діяльності молодіжних об’єднань.

Однак, окремі дослідження діяльності неофіційних об’єднань молоді в Україні не дають цілісного уявлення про загальний стан розвитку проблеми. Залишилися слабо опрацьованими архівні джерела з даного питання, недостатньо вивчена діяльність політизованих об’єднань молоді, становлення системи субкультурних та деяких громадськоорієнтованих об’єднань, їх вплив на суспільно-політичне життя. Все це надало підстави вважати, що вивчення даної проблеми вимагає використання нових теоретико-методологічних підходів, узагальнення і поглибленого дослідження.

У другому підрозділі „Джерельна база дослідження” окреслюється коло використаних джерел, які автор диференціював на декілька груп: 1) документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України, значна частина яких раніше не була опублікованою і вперше вводиться до наукового обігу; 2) опубліковані джерела – документи органів державної влади і КПУ, збірники законів та підзаконних актів, матеріали з’їздів КПРС і ВЛКСМ, програмні й організаційні документи неформальних об’єднань; 3) матеріали періодичних видань загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів; 4) мемуари, записки, авторами яких були учасники неформальних об’єднань або очевидці подій, пов’язаних з їхньою діяльністю; 5) довідкові видання – підручники, енциклопедії, тематичні словники, довідники; 6) наукові доробки – монографії, колективні дослідження, збірки наукових праць, журнальні статті, які також є компонентами джерельної бази дисертації.

Використана джерельна база дисертаційного дослідження, яка представляє комплекс різноманітних документів і матеріалів, є цілком достатньою для виконання поставлених у дисертації завдань. Разом з тим проаналізовані джерела вимагали від дослідника глибокого порівняльного і критичного аналізу, реалізація якого забезпечила наукову достовірність результатів дослідження.

У третьому підрозділі „Теоретико-методологічні основи та методика дослідження” автор вирішує низку теоретичних і концептуальних питань, серед яких уточнення та розкриття понять „неформальне молодіжне об’єднання” та „суспільно-політична діяльність”; характеризує основні наукові принципи і методи пізнання, застосування яких дозволило викласти матеріал у послідовній і логічно завершеній формі. В першу чергу, дисертант керувався такими основними методологічними принципами у вивченні політичних процесів: об’єктивності, історизму і соціального підходу. Застосовуючи методи системного й комплексного підходу, структурно-функціонального аналізу, типологічний, порівняльний, термінологічний принципи, метод операціоналізації, соціально-психологічний метод, автор зробив спробу досягнути поставленої мети та виконати основні дослідницькі завдання.

Другий розділ „Ідейно-світоглядні принципи та характерні риси діяльності неформальних молодіжних об’єднань у 1953 – 1985 роках” присвячений дослідженню характерних рис розвитку неформальної молодіжної ініціативи та її впливу на суспільно-політичне життя України даного періоду.

В першому підрозділі „Особливості функціонування політизованих молодіжних об’єднань в 1953 – першій половині 1970-х років” констатується, що політизовані об’єднання спрямовували свою діяльність на досягнення певних політичних цілей. Це, здебільшого, були опозиційні до існуючого ладу структури, які стояли на різних ідейно-світоглядних позиціях. Активізація їх діяльності була пов’язана з розвитком процесів десталінізації та лібералізації радянського режиму після 1953 р.

Дослідження показало, що протягом зазначеного періоду проводили діяльність націоналістичні, націонал-комуністичні, соціал-демократичні та ліворадикальні неформальні угруповання. Базовими засадами діяльності об’єднань націоналістичного спрямування були ідеї ОУН: збройна боротьба за звільнення України, побудова незалежної української держави, створення національної диктатури як перехідної форми державного будівництва. Однак, реалізуючи ці постанови, члени організацій зосередилися на легальних способах боротьби – агітації і пропаганді. Націонал-комуністичні об’єднання теж виступали за створення суверенної української держави, але заснованій на соціалістичному устрої.

Проведений аналіз діяльності соціал-демократичних об’єднань молоді засвідчив, що в її основу були покладені переважно ідеї соціал-демократичної концепції соціалізму. Разом з критикою соціалізму радянського зразка у програмних засадах особливо наголошувалося на гарантуванні демократичних прав і свобод громадян, обмеженні впливу КПРС на всі сфери суспільно-політичного життя або на її ліквідації, введенні багатопартійності. Суттєвою характеристикою соціал-демократичних об’єднань молоді була відсутність у політичних поглядах їхніх членів тез про незалежність України. Об’єднання ліворадикального спрямування не набули значного поширення, відомі лише поодинокі спроби їх діяльності. В основі ідейно-теоретичних поглядів їх членів були ідеї анархізму та соціал-революціонізму.

В роботі підкреслюється, що діяльність політизованих молодіжних об’єднань була обумовлена природою їхніх контактів з державними та політичними інститутами, які переважно мали односторонній характер – ініціювалися владою і характеризувалися застосуванням адміністративно-репресивних методів впливу. Це обумовило необхідність функціонування об’єднань на конспіративних засадах. Основними установами і організаціями, які проводили боротьбу з неофіційними угрупованнями були управління КДБ, МВС, партійні, комсомольські органи. Серед методів переважали: притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне затримання, профілактування, партійно-комсомольські репресії.

У другому підрозділі „Основні напрями суспільно-політичної діяльності неполітизованих об’єднань молоді в 1953 – першій половині 1970-х років” зазначається, що на відміну від політизованих суспільні об’єднання не переслідували безпосередньо політичних цілей, хоча часто їхня діяльність набувала політичного характеру. Характерною рисою неполітизованих молодіжних об’єднань, незважаючи на їх фактичне функціонування в межах існуючої системи, була наявність опозиційної складової. Вона виражалася у виробленні і реалізації власних цілей та інтересів, критиці роботи державних і громадських структур, пошуках альтернативних форм діяльності.

Акцентується увага на тому, що в даний період активно створювалися об’єднання націонал-культурницького спрямування за ініціативою нового покоління митців у літературі та мистецтві – шістдесятників. У своїй роботі члени об’єднань піднімали актуальні проблеми культурного життя суспільства, що викликало невдоволення владних структур, призвело до репресій щодо активних учасників і анулювання даних груп. Їхня роль полягала в тому, що своєю діяльністю, яка не мала безпосередньо політичного характеру, вони сприяли усвідомленню серед певної частини населення необхідності суспільно-політичних змін у державі.

Не вдалося уникнути конфронтації з владою й об’єднанню педагогічного спрямування – комунарському руху, основними засадами якого стали колективна творчість і демократизм у поєднанні з комуністичною теорією. Однак, у процесі впровадження виявилося, що розроблена комунарами структура шкільного самоврядування не відповідає офіційній структурі комсомольської та піонерської організацій. Тому діяльність комунарів була фактично заборонена, хоча частина об’єднань продовжувала функціонувати в умовах соціальної ізоляції. Подібною була доля об’єднань у сфері музичної творчості – клубів самодіяльної пісні. Партійно-комсомольські структури забороняли їм проводити фестивалі, нав’язували керівників об’єднань.

Проблеми у сфері екології стали основними причинами створення такого виду неформальних молодіжних об’єднань як студентські дружини охорони природи. Метою їх функціонування було виправлення недоліків у діяльності природоохоронних організацій і владних структур, висловлення протесту проти згубного й безгосподарського ставлення до природи. Як правило, дружини проводили свою діяльність у рамках існуючої політичної системи, хоча й не були інтегровані в неї. Співробітництво з офіційними установами й організаціями обумовлювало як можливість діяльності дружин, так і її успішність. З одного боку, це дозволяло системі безперешкодно здійснювати певний контроль і регламентацію діяльності дружин, що виключало можливість безпідставної заборони об’єднань. З іншого, співпраця надавала дружинам можливість отримувати офіційну допомогу в роботі.

У третьому підрозділі „Еволюція неформальної молодіжної ініціативи в умовах загострення політико-ідеологічної кризи радянського ладу в другій половині 1970-х – першій половині 1980-х років” відзначено той факт, що поглиблення кризових явищ у внутрішньому житті СРСР та в зовнішньополітичній сфері в даний період мало значний вплив на еволюцію неформальної молодіжної ініціативи. На фоні зростання опозиційних настроїв у суспільстві відбувалося посилення репресивних заходів з боку влади до неформальних об’єднань. Проте це не заважало молоді створювати політизовані об’єднання різноманітного спрямування, а також брати участь у створеній у листопаді 1976 р. Українській групі сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ).

В роботі зазначається, що для періоду кінця 1970-х – першої половини 1980-х рр. характерним було істотне збільшення кількості субкультурних об’єднань молоді та урізноманітнення напрямків їхньої діяльності. Значного поширення набув рух хіпі, основою якого стало застосування пасивного протесту як форми суспільно-політичної діяльності. Пропагувалося відчуження молоді від влади, політики і суспільства, що призвело до поширення серед певної частини молоді політичної пасивності, неучасті у суспільно-політичному житті, особливо в межах офіційних структур. Водночас з’явилася низка напрямків субкультурної активності, які значно радикалізували молодіжне середовище. Серед таких об’єднань були панки, територіальні угруповання, фанати футбольних команд тощо. До всіх напрямків субкультурної діяльності молоді влада застосовувала репресії партійно-комсомольських органів спільно з органами МВС. Посилення боротьби із неформальними об’єднаннями молоді було пов’язано з приходом до керівництва КПРС у 1982 р. Ю. Андропова. Застосовувалися різноманітні методи силового впливу: за участю міліції розганялися учасники молодіжних зібрань, здійснювалися погроми на рок-концертах, протизаконні затримання, фабрикування справ тощо.

Вказується, що непримиренність влади у боротьбі з неформальними об’єднаннями призвела до початку фази занепаду об’єднань більшості субкультурних напрямків у 1982-1983 рр., але водночас відбувалася радикалізація тих об’єднань, які вціліли. Особливо це позначилося на рок-русі та клубах самодіяльної пісні: відбувалася політизація текстів пісень, з’явився самвидав, поширювалися нелегальні концерти. Також у молодіжному середовищі поширився такий радикально-екстремістський напрямок субкультури як фашизоїдні угруповання.

Як висновок зазначається, що наприкінці 1970-х – у першій половині 1980-х рр. з одного боку відбувалося наростання опозиційних настроїв у молодіжному середовищі, з іншого зберігалася неможливість їх реалізації легальним шляхом і небезпека створення нелегальних організацій. У цих умовах основними формами неформальної молодіжної активності стали субкультурні об’єднання. Втім, не має підстав стверджувати, що ними обмежувався діапазон неформальних молодіжних об’єднань даного періоду. Можна лише говорити про домінування цих об’єднань серед інших напрямків молодіжної ініціативи.

Третій розділ „Неформальні об’єднання молоді в умовах суспільно-політичних трансформацій 1985-1991 років” присвячений дослідженню еволюції неформальних молодіжних об’єднань в період перебудови, яка сприяла зміні всієї системи громадських об’єднань в Україні.

У першому підрозділі „Перебудова” підходів партійно-державного керівництва щодо діяльності неформальних молодіжних об’єднань” зазначається, що розпочаті в 1985 р. суспільно-політичні процеси сприяли зміні орієнтирів у ставленні офіційних структур до неформальної ініціативи. Проголошувався курс на налагодження відносин з неформальними об’єднаннями, в основу якого було покладено необхідність забезпечення ідейно-політичного й організаційного впливу на них, надання допомоги в діяльності „позитивним” об’єднанням та безкомпромісна боротьба з „несумісними з соціалістичним способом життя проявами”.

В роботі доведено, що в окресленій ситуації на основі інтересів молоді в 1986-1987 рр. створювалися різноманітні любительські клуби за сприяння партійно-комсомольських структур. Активна співпраця почалася з прихильниками рок-музики, воїнами-інтернаціоналістами, миротворчими групами, інтенсивнішими стали контакти з дружинами охорони природи. Розповсюджувалася практика створення з ініціативи КПУ та ЛКСМУ мережі молодіжних дискусійних суспільно-політичних клубів, культурно-просвітницьких об’єднань. Серед позитивних результатів налагодження взаємовідносин партійно-комсомольських структур з неформалами стало створення дієвих структур для реалізації молоддю своїх інтересів і потреб, зменшення деструктивних рис у діяльності деяких об’єднань, політична просвіта молоді, а також привнесення нових напрямків і форм роботи у діяльність самого комсомолу. Але, варто зазначити, що цей процес мав і значні вади: контроль і регламентація діяльності, недостатня матеріальна та організаційна підтримка, обмеження самодіяльності та інноваційності об’єднань.

Дослідження засвідчило, що внаслідок поглиблення процесів перебудови намітилася стійка тенденція молодіжних формувань до політизації та відходу від офіційних ідеологічних орієнтирів у 1987-1988 рр. Характерно, що в середовищі суспільно-політичних дискусійних клубів активно пропагувалися соціал-революційні, анархістські й соціал-демократичні ідеї, а в культурно-просвітницьких об’єднаннях – національно-демократичні. Виникали за ініціативою молоді й націоналістичні групи, подібні до підпільних груп попереднього періоду. Незважаючи на те, що ідейно-теоретичні пошуки даних об’єднань часто не виходили за межі офіційної доктрини, партійно-комсомольські структури виявилися неготовими вести діалог з ними. Цьому заважав ідеологічний догматизм, неприйняття суспільно-політичних інновацій та острах втратити домінуюче становище у суспільстві. Тому партійні й комсомольські комітети пішли по шляху заборони та дискредитації цих об’єднань.

У другому підрозділі „Участь неформальних молодіжних об’єднань у становленні та діяльності політичної опозиції й утвердженні нової системи громадських об’єднань” проаналізована суспільно-політична діяльність неформальних об’єднань з другої половини 1988 р. У цей час діяльність неформалів все більше активізувалася та політизувалася. Відбувалося формування доволі стійких опозиційних об’єднань різних ідейно-політичних напрямків та їх консолідація, зростав їх авторитет у молодіжному середовищі на фоні занепаду офіційних структур. Особливо цьому сприяло відновлення діяльності УГГ та формування Народного руху України за перебудову. Відбувалися зміни в ідейних орієнтаціях деяких субкультурних об’єднань, які характеризувалися трансформацією ідеї пасивного протесту проти політичної системи в ідею активної громадської діяльності.

Особлива увага звертається на те, що зазначені процеси змушували владні структури посилити адміністративний тиск на неформальні молодіжні об’єднання, однак це лише радикалізувало їх діяльність. Тому вже у другій половині 1989 р. стало очевидним, що владі не вдалося налагодити конструктивну співпрацю з неформальними молодіжними об’єднаннями. В роботі окреслюються і характеризуються такі об’єктивні причини цієї невдачі:

· Неправильний вибір тактики у роботі з неформальними об’єднаннями, яка передбачала надання офіційним структурам домінуючої та контрольно-регламентуючої ролі.

· Відсутність цілісної концепції взаємовідносин між владою та „неформалами”, яка б чітко визначала статус неформального об’єднання і межі втручання в його діяльність.

· Догматизм правлячих сил у країні та неприйняття ідеологічних, політичних і соціальних інновацій, які пропонувалися неформальними об’єднаннями.

· Застосування адміністративно-репресивних методів впливу на неугодні владі об’єднання.

Викладений матеріал надав змогу зробити таке узагальнення: у серпні 1989 – лютому 1990 рр. неформальні молодіжні об’єднання стали значною опорою демократичних сил у протистоянні з владою, яке закінчилося відмовою КПРС від монополії на владу. Це створило необхідне підґрунтя для формування демократичної системи громадських об’єднань у 1990-1991 рр.

У Висновках дисертації зроблені такі підсумкові узагальнення та сформульовані рекомендації:

1. Неформальні молодіжні об’єднання в контексті політичної науки можна визначити як добровільні об’єднання громадян віком від 14 до 28 років, що створюються для захисту і реалізації їхніх прав та інтересів у різноманітних сферах життя, а також з метою участі в управлінні державними і громадськими справами та мають такі визначальні риси: створення за ініціативою членів суспільства, неінтегрованість у суспільно-політичну систему й порівняно значний ступінь незалежності від державних і політичних структур.

2. Проблема виникнення та діяльності неформальних молодіжних об’єднань була обумовлена системою громадських об’єднань у СРСР, в межах якої не було передбачено механізму вільної реалізації громадських ініціатив населення.

3. Створення молоддю політизованих неформальних об’єднань обумовлювалося невдоволенням існуючою в суспільстві системою влади, політикою, яку вона проводила, пануючою ідеологією. Тому серед основних цілей даних об’єднань були або зміна існуючої суспільно-політичної системи, або її вдосконалення на засадах різних політико-ідеологічних доктрин. Довгий час політизовані об’єднання були змушені діяти підпільно через жорстку конфронтацію до них владних структур. Починаючи з 1985 р., тиск дещо зменшився, але можливість проводити вільну діяльність вони отримали лише після створення демократичної системи громадських структур.

4. Неформальні об’єднання суспільного спрямування створювалися молоддю для вирішення актуальних питань у різних сферах суспільного життя. На відміну від політизованих об’єднань вони часто функціонували за підтримки офіційних організацій, але їхня самодіяльність викликала занепокоєння влади, і як наслідок, періодичні заборони й утиски подібних об’єднань. Ситуація змінилася з початком перебудови, коли більшість суспільних ініціатив отримали широку підтримку влади і фактично були залучені до діяльності партійно-комсомольських структур.

Одним із різновидів неполітизованих неформальних молодіжних об’єднань були субкультурні формування. Аналіз їх суспільно-політичної діяльності дає підстави стверджувати про поширення в молодіжному середовищі 1953 – 1991 рр. такої форми слабо інституціалізованої опозиції як молодіжна субкультурна опозиція, носієм якої була частина молоді. Сутність цього феномену – це синтез оригінальних суспільно-політичних ідей, поглядів, форм практичної діяльності, пов’язаних з особливістю молодіжної культури, і спрямованих проти панівної думки в суспільстві, політики уряду, політичної системи взагалі або окремих її елементів.

5. У 1953 – першій половині 1980-х рр. владні структури надавали перевагу адміністративно-репресивним методам впливу на неформальні молодіжні об’єднання, серед яких були притягнення їх учасників до кримінальної відповідальності, профілактування, партійно-комсомольські репресії, проведення примусової ідеологічної обробки. Початок перебудови обумовив зміну політики партійно-державного керівництва до неформальної молодіжної ініціативи, в основу якої було покладено принцип співробітництва згідно з диференційованим підходом до об’єднань. Це сприяло зменшенню деструктивних рис у діяльності деяких об’єднань та подоланню напруженості у відносинах між частиною неформальної молоді та офіційними структурами.

6. На основі проведеного аналізу дисертант виокремлює три етапи в діяльності неформальних молодіжних об’єднань в Україні: І – 1953 р. – перша половина 1970-х рр. характеризувався, з одного боку, виникненням значної кількості неформальних об’єднань, пов’язаним з лібералізацією суспільно-політичного життя в країні, але з іншого боку, політика владних структур була спрямована на їх анулювання або підпорядкування винятково адміністративно-репресивними методами; ІІ – друга половина 1970-х – перша половина 1980-х рр. позначився розгортанням сфер діяльності неформальних об’єднань і посиленням репресивних заходів щодо них, особливо до політизованих, і як наслідок, інтенсивним розвитком об’єднань молодіжної субкультури; ІІІ – квітень 1985 р. – 1991 р. – період еволюції політики держави щодо громадської активності населення, який ознаменувався відходом від адміністративно-репресивних методів на користь налагодження конструктивного діалогу з неформальними об’єднаннями. Але обмеженість і непослідовність вжитих заходів призвела до повної втрати авторитету офіційних громадських організацій у молоді, їх політичного протистояння з неформальними структурами, в результаті якого КПРС втратила монополію на владу і відбулася трансформація всієї системи громадських об’єднань в країні.

7. Проведене дослідження дозволяє запропонувати власну схему загальної класифікації неформальних молодіжних об’єднань в Україні в 1953-1991 рр.:

І. Політизовані об’єднання (суспільно-політичні): 1) націоналістичні; 2) націонал-комуністичні; 3) національно-демократичні; 4) соціал-демократичні; 5) соціалістичні; 6) анархістські.

ІІ. Неполітизовані (суспільні): 1. Соціоцентристські: 1) екологічні; 2) культурологічні; 3) педагогічні; 4) миротворчі; 2. Субкультурні.

8. Суспільно-політична діяльність, яку проводили неформальні молодіжні об’єднання у 1953 – 1991 рр., сприяла актуалізації питання про необхідність задоволення політичних, соціальних, економічних, духовних потреб молоді як соціально-демографічної спільноти, створення умов для її більш активної участі в управлінні державними і громадськими справами, необхідності проведення ефективної молодіжної політики в Україні.

На прикладі суспільно-політичної діяльності молодіжних неформальних об’єднань у 1953-1991 рр. в дисертації констатується, що недемократична система громадських об’єднань у державі, за існування якої не реалізовуються суспільні інтереси, претензії, критика і невдоволення, спричиняє активізацію неформальних об’єднань, діяльність яких набирає соціально та політично опозиційного характеру. Саме це сталося в Україні, де неформальні об’єднання молоді стали формою прояву суспільно-політичної опозиції комуністичному режиму.

9. Пристосовуючи отримані в ході дослідження результати до сьогодення, автор висловлює відповідні практичні рекомендації:

- розробити як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні програму з організації та проведення наукового вивчення інтересів, цілей, форм діяльності та прогнозування тенденцій розвитку неформальних об’єднань молоді із залученням соціологів, політологів, психологів та інших спеціалістів;

- згідно з проведеними дослідженнями організаціям та установам, які працюють з молоддю, варто підготувати необхідні поради та рекомендації для роботи з різноманітними молодіжними угрупованнями, запобігання їх деструктивній діяльності;

- у зв’язку із випадками екстремізму в молодіжному середовищі необхідна розробка спеціальної програми з профілактики та засобів впливу на екстремістські угруповання на основі вивчення соціально-психологічних мотивів подібних проявів серед молоді;

- запровадити у вищих навчальних закладах викладання спецкурсів, спрямованих на політичну просвіту молоді, інформування про систему молодіжних громадських структур і засоби активізації молодіжної суспільно-політичної ініціативи, реалізацію та захист прав, інтересів і потреб молодого покоління, форми участі в управлінні державними і суспільними справами.

Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях:

1. Сорока С.В. Неформальні молодіжні організації в Україні у 60-х – 80-х роках ХХ століття // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 9. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 128-133.

2. Сорока С.В. Діяльність неформальних молодіжних об’єднань в Україні у 80-х – на початку 90-х років ХХ століття // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 25. Вип. 12. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2002. – С. 83-88.

3. Сорока С. В. Неформальні об’єднання: місце і роль у тоталітарній державі (на прикладі УРСР) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 44. Вип. 31. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2005. – С. 181-186.

4. Сорока С. В. Політологічний аналіз діяльності молодіжних об’єднань в українському опозиційному русі 1950-х – першої половини 1980-х років // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість: Зб. матеріалів VІІІ Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 12-13 травня 2005 р.; У 6-ти т. / Редкол.: Тимошенко І. І. (відп. ред.) та ін. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – Т. 5. – С. 229-232.

5. Сорока С. В. Неформальні молодіжні рухи як форма соціальної ініціативи в 1960-х – 1980-х роках в Україні // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 40. Вип. 27. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – С. 32-38.

6. Сорока С. В. Діяльність субкультурних об’єднань молоді в 1950-х – 1980-х роках в Україні // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 47. Вип. 34. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – С. 45-52.

7. Багмет М., Сорока С. Комсомол та неформальні об’єднання України в період „перебудови” // Політичний менеджмент. – 2006. – № . – С. 164-181.

АНОТАЦІЇ

Сорока С. В. Суспільно-політична діяльність неформальних об’єднань молоді України у 1953-1991 роках. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, Миколаїв, 2006.

У дисертації досліджена суспільно-політична діяльність всього спектру молодіжних неформальних об’єднань періоду 1953-1991 рр. в Україні. Автор значну увагу приділив факторам, що сприяли виникненню феномену неформальних об’єднань, особливостям функціонування політизованих і неполітизованих об’єднань, визначенню основних етапів їхнього розвитку в контексті суспільно-політичних процесів у країні. Розкриті теоретичні та концептуальні проблеми дослідження: уточнено поняття „неформальне молодіжне об’єднання” та „політизація неформальних об’єднань”, визначено зміст та суть феномену „молодіжної субкультурної опозиції” в контексті політичної науки. Також автором запропонована власна схема загальної класифікації неформальних молодіжних об’єднань.

Особлива увага зосереджена на виявленні характерних рис та особливостей політики владних структур стосовно молодіжних неформальних об’єднань та їх взаємовідносин. У дослідженні доведено, що неформальні об’єднання молоді стали формою прояву суспільно-політичної опозиції комуністичному режиму, яка обумовила можливість трансформації всієї системи громадських об’єднань в Україні.

Ключові слова: неформальні молодіжні об’єднання, громадські об’єднання, суспільно-політична діяльність, політична опозиція.

Сорока С. В. Общественно-политическая деятельность неформальных объединений молодежи Украины в 1953 – 1991 годах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Николаевский государственный гуманитарный университет имени Петра Могилы, Николаев, 2006.

В диссертации исследована общественно-политическая деятельность всего спектра молодежных неформальных объединений периода 1953-1991 гг. в Украине. Значительное внимание автор уделил факторам, которые обусловили возникновение феномена неформальных объединений, особенностям функционирования политизированных и неполитизированных объединений, периодизации их деятельности в контексте общественно-политических процессов в стране. Раскрываются некоторые теоретические и концептуальные проблемы исследования: уточнено понятие „неформальное молодежное объединение” и „политизация неформальных объединений”. Определено содержание и суть феномена „молодежной субкультурной оппозиции” в контексте политической науки, который представляет собою синтез оригинальных общественно-политических идей, взглядов, форм практической деятельности, связанных с особенностью молодежной культуры, и направленных против господствующей в обществе идеологии, политики правительства, политической системы вообще или отдельных ее элементов. Также автором предложена собственная схема общей классификации неформальных молодежных объединений.

Особое внимание сосредоточено на выявлении характерных особенностей политики структур власти относительно молодежных неформальных объединений и их взаимоотношений. Показано, что в 1953 - первой половине 1980-х гг. государственные структуры отдавали предпочтение административно-репрессивным методам влияния на неформальные молодежные объединения, среди которых были привлечение их участников к уголовной ответственности, профилактирование, партийно-комсомольские репрессии, проведение принудительной идеологической обработки. Начало общественно-политической трансформации советского режима в середине 1980-х гг. обусловило изменение политики партийно-государственного руководства к неформальной молодежной инициативе, в основу которой был положен принцип сотрудничества согласно дифференцированному подходу к объединениям. Это привело к снижению деструктивных проявлений в деятельности некоторых объединений и преодолению напряженности в отношениях между частью неформальной молодежи и официальными структурами.

В исследовании доказано, что общественно-политическая деятельность, которую проводили неформальные молодежные объединения в 1953 1991 гг., способствовала актуализации вопроса о необходимости удовлетворения политических, социальных, экономических, духовных нужд молодежи как социально-демографического сообщества, создания условий для ее более активного участия в управлении государственными и общественными делами, необходимости проведения эффективной молодежной политики в Украине. Констатируется, что неформальные объединения молодежи стали формой проявления общественно-политической оппозиции коммунистическому режиму, которая обусловила возможность трансформации всей системы общественных объединений в Украине.

Основные положения и результаты дисертации могут использоваться для углубленного изучения данной и смежной проблематики, подготовки политологических исследований гражданской активности молодежи, общественных объединений и движений периода второй половины ХХ ст. Материалы исследования будут актуальны во время изучения разделов "Общественные объединения" и "Политическая оппозиция" из курса "Политология", в преподавании курса политической истории Украины, спецкурсов и проведении спецсеминаров, написании курсовых, дипломных и магистерских работ по данной проблеме. Целесообразным может быть использование результатов исследования в практической деятельности работников органов власти, лидеров молодежных объединений в их деятельности относительно выработки и реализации молодежной политики, решения проблем молодежи.

Ключевые слова: неформальные молодежные объединения, общественные объединения, общественно-политическая деятельность, политическая оппозиция.

Soroka S.V. Social and political activity of unofficial youth associations in Ukraine in 1953 – 1991. – Manuscript.

Scientific degree dissertation on competition for candidate of political sciences on a speciality 23.00.02 – political institutions and processes. – Mykolaiv State Humanitarian University named after