Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди

СОКОЛЕНКО ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

УДК 378.141(09)(477.54/.62)

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИХ КОМПЛЕКСІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ СЛОБОЖАНЩИНИ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XIX СТОЛІТТЯ)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Слов'янському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, професор
Сипченко Валерій Іванович, Слов’янський державний педагогічний університет, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Іонова Олена Миколаївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін;

кандидат педагогічних наук, професор
Любар Олександр Опанасович, Криворізький державний педагогічний університет, завідувач кафедри теорії і практики дошкільного виховання і початкового навчання.

Провідна установа – Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки, м. Одеса.

Захист відбудеться 19 квітня 2006 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04. Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 214-В.

Автореферат розісланий 17 березня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та ступінь розробки проблеми. Вища освіта в Україні спрямована на формування інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства, на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначити темпи і рівень науково-технічного та соціально-культурного прогресу. Однією з умов модернізації навчального процесу у вищих закладах освіти згідно з положеннями Болонської угоди є створення нової системи навчально-методичного та інформаційного забезпечення вищої школи, індустрії сучасних засобів навчання і виховання, технічне й технологічне їх переоснащення.

Вищезазначене зумовлює необхідність ретельного і всебічного вивчення надбань минулого з історії становлення й функціонування навчально-методичних комплексів вітчизняної вищої школи та визначення шляхів їх творчого використання в умовах розвитку національної системи освіти.

Вектор нашого дослідження звернений до другої половини XIX століття, як найбільш інтенсивного й результативного періоду стосовно реформаторських процесів та перетворень в освітній галузі, зокрема й у питаннях організації діяльності навчально-методичних комплексів вищих навчальних закладів Слобожанщини означеного періоду та їх ефективного використання.

Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що прогресивними педагогами минулого було висвітлено чимало проблем з функціонування вищої освітньої ланки, які не втратили своєї актуальності, серед них – питання організації діяльності навчально-методичних комплексів вищих закладів освіти.

Цікаві дані з точки зору становлення та розвитку навчально-методичної бази вітчизняних університетів досліджуваного періоду містять фундаментальні дореволюційні історико-педагогічні монографії: Д.Багалія – “Опыт истории Харьковского университета /с 1802 по 1815гг./”, “Опыт истории Харьковского университета /с 1815 по 1835 гг.”, “Ученые общества и учебно-вспомогательные учреждения Харьковского университета /1805-1905/“; Д.Багалія та М.Халанського “Опыт истории историко-филологического факультета Харьковского университета за первые сто лет его существования”; Д.Багалія та І.Осипова “Физико-математический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования”; Д.Багалія та М.Чубинського “Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования /1805-1905/”; Д.Багалія, М.Сумцова, В.Бузескула “Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования /1805-1905/”, К.Фойгта “Историко-статистические записки об Императорском Харьковском университете и его заведениях от основания университета до 1859 г”; М.Владимирського-Буданова “История Императорского университета св. Владимира”; В.Іконникова “Историко-статистические записки об ученых и учебно-вспомогательных учреждениях Императорского университета св. Владимира /1834-1884/”, які торкаються реформування вітчизняної вищої освіти XIX століття і частково висвітлюють питання організації діяльності науково-методичної бази Харківського та Київського університетів досліджуваного періоду.

Деякі аспекти організації й функціонування навчально-методичних комплексів вітчизняних університетів XIX століття (розширення навчальних приміщень, фінансування підрозділів навчально-методичного комплексу, правила користування окремими навчально-допоміжними установами) знайшли відображення на сторінках дореволюційних періодичних видань як найбільш мобільного виду наукової інформації і пропаганди. Зокрема: в “Сборнике постановлений по Министерству народного просвещения”, “Сборнике распоряжений по Министерству народного просвещения”, “Журнале Министерства Народного Просвещения”, “Записках Харьковского университета”, “Українському віснику”, газетах “Харьковськие губернские ведомости”, “Южный край”, “Утро” тощо.

Фактологічний матеріал щодо загальної характеристики діяльності вітчизняних університетів у досліджуваний період уміщено в наукових роботах А.Алексюка, Л.Ваховського, В.Вихрущ, Л.Вовк, Н.Дем’яненко, М.Євтуха, Т.Завгородньої, С.Золотухіної, В.Курила, О.Микитюка, І.Руснака, О.Сухомлинської, Б.Ступарика, М.Чепіль, Г.Щетиніної та інших. Розкриваючи специфіку освітньо-педагогічних проблем вищої школи в Україні XIX століття, тенденції формування соціальних інститутів, етапи розвитку, зміст і форми навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти, вони певною мірою звертали увагу на роль навчально-методичних комплексів вищої школи у формуванні творчої особистості майбутніх фахівців.

Цікавими з точки зору предмета нашого дослідження є наукові праці О.Коваленко, О.Кравченко, О.Мартиненко, О.Микитюка, Н.Пузирьової, О.Соболєвої, С.Стельмаха, О.Тарасенко, в яких підкреслюється залежність науково-дослідної роботи викладачів і студентів вітчизняних університетів XIX століття від рівня організації навчально-методичного й технічного забезпечення навчально-виховного процесу у вищій школі.

Окрему групу джерел становлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних дослідників стосовно проблеми методичного забезпечення навчального процесу в різних закладах освіти на сучасному етапі, а саме: у загальноосвітній (О.Дубинчук, Н.Комаровська, О.Кондратюк, Є.Остапчук) та вищій школі (Я.Болюбаш, О.Дубасенюк, В.Козаков, М.Степко), у професійно-технічних навчальних закладах (Ю.Андріяко, Г.Гребенюк, О.Коваленко, І.Лащик).

Зазначені праці містять певний фактологічний матеріал і можуть бути джерелом для нашого дослідження. Проте опубліковані в них дані недостатньо характеризують генезу становлення і розвитку навчально-методичних комплексів, їх структурну специфіку в межах окремого регіону, ставлення офіційних урядових кіл до проблеми наявного навчально-методичного забезпечення вітчизняної вищої школи, напрями діяльності та шляхи їх використання в навчально-виховному процесі ВНЗ досліджуваного періоду.

Отже, соціально-економічні зміни в Україні, потреба в створенні нової системи навчально-методичного, інформаційного забезпечення вищої школи, індустрії сучасних засобів навчання і виховання, здійснення технічної й технологічної модернізації навчального процесу, відсутності цілісного історико-педагогічного дослідження з організації та функціонування навчально-методичних комплексів вітчизняних вищих навчальних закладів зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Організація діяльності навчально-методичних комплексів у вищих навчальних закладах Слобожанщини (друга половина XIX століття)”.

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складником комплексної програми науково-дослідної роботи Слов’янського державного педагогічного університету, що виконується за проблемою “Гуманізація навчально-виховного процесу”. Тема затверджена вченою радою Слов’янського державного педагогічного університету (протокол № 1 від 30 серпня 2003 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 28 жовтня 2003 р.)

Мета дослідження: простежити в динаміці становлення і розвиток навчально-методичних комплексів вищої школи досліджуваного періоду та узагальнити досвід їх використання у вищих навчальних закладах Слобожанщини другої половини XIX століття.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження:

1. З’ясувати історико-педагогічні передумови становлення навчально-методичних комплексів у вищих навчальних закладах Слобожанщини в контексті розвитку вищої освіти в Україні та виявити механізм впливу різних чинників на їх діяльність.

2. Систематизувати і схарактеризувати погляди педагогів, науковців, діячів освіти досліджуваного періоду на значення, зміст діяльності та функції навчально-методичних комплексів.

3. Визначити етапи організації, провідні тенденції становлення й розвитку навчально-методичних комплексів вищих навчальних закладів другої половини XIX століття.

4. Узагальнити досвід діяльності навчально-методичних комплексів у практиці вищих закладів освіти Слобожанщини досліджуваного періоду та визначити перспективи його творчого використання у сучасних умовах реформування вищої школи в Україні.

Об’єкт дослідження: діяльність вищих навчальних закладів України XIX століття.

Предмет дослідження: зміст діяльності та напрями використання навчально-методичних комплексів у вищих закладах освіти Слобожанщини другої половини XIX століття.

Методологічну основу дослідження становлять: філософські положення теорії наукового пізнання, положення філософії стосовно діалектичного взаємозв’язку і взаємозумовленості явищ у суспільстві та необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах, зв’язок історії з сучасністю, ідеї про провідну роль спеціально організованої діяльності в процесі розвитку й саморозвитку об’єктів педагогічного процесу.

Дослідження здійснювалося на принципах історико-педагогічного пізнання (системність, науковість, історизм, доказовість), які мають об’єктивний зміст і базуються на реальній дійсності.

Теоретичною основою дослідження є:

? погляди Д.Багалія, М.Грушевського, Д.Дорошенка, О.Єфименко, І.Огієнка та інших учених на проблеми соціально-економічного й суспільно-політичного розвитку України досліджуваного періоду;

? ідеї, висновки, рекомендації стосовно розвитку національної системи освіти, що відображені в працях Л.Ваховського, В.Вихрущ, Л.Вовк, Н.Дем’яненко, М.Євтуха, Т.Завгородньої, С.Золотухіної, В.Курила, О.Любара, В.Майбороди, О.Микитюка, Б.Ступарика, М.Чепіль та ін.;

? концепції перебудови вищої школи, що представлені в працях сучасних дослідників В.Андрущенка, В.Астахової, Є.Бойка, В.Безпалько, О.Глузмана, А.Гудзій, Н.Кузьміної, О.Навроцького, Г.Шемелюк та ін.;

? вчення про діяльність Б.Ломова, О.Леонтьєва, Г.Щукіної та ін.;

? положення щодо організації процесу навчання, науково-пізнавальної діяльності у вищій школі Ю.Бабанського, В.Євдокимова, Б.Коротяєва, І.Лернера, В.Лозової, І.Прокопенка та ін.;

? рекомендації щодо формування професійної компетентності майбутнього фахівця А.Бойко, В.Гриньової, О.Іонової, Г.Троцко, Г.Шевченко, Є.Хрикова.

Методи дослідження. У ході дослідження використано комплекс методів, а саме:

- історико-генетичний, логіко-системний, хронологічний, ретро-праксиметричний, що дали змогу розглянути організацію діяльності навчально-методичних комплексів ВНЗ досліджуваного періоду в динаміці, змінах і часовій послідовності;

- класифікація та систематизація, порівняльний аналіз історико-педагогічних джерел, архівних документів, освітянської документації, матеріалів педагогічної преси з метою виявлення об’єктивних даних, а також синтез і наукове узагальнення отриманих результатів.

Джерельна база дослідження: 1) У процесі історико-педагогічного пошуку використано документи й матеріали архівів України (Центрального державного історичного архіву України – фф. 707, 1680; Державного архіву м. Києва – ф. 16; Державного архіву Харківської області – фф. 650, 667.); 2) статути, розпорядження, накази та інші циркуляри Міністерства народної освіти; 3) звіти, протоколи засідань ради Харківського та Київського університетів, навчальні плани, програми, посібники й підручники, правила, які з різних боків характеризували функціонування навчально-методичних комплексів вітчизняних університетів досліджуваного періоду; 4) історико-педагогічна література; 5) періодичні профільні видання (“Вища освіта України”, “Alma mater”; 6) матеріали фондів Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Каразіна.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину XIX століття. Такий вибір зумовлений тим, що цей період:

- по-перше, був якісно новим у вітчизняній історії і сприяв створенню “сучасної модерної педагогічної думки” (О.Сухомлинська);

- по-друге, характеризувався певними інноваційними процесами в освітній галузі, відкриттям університетів, вищих навчальних закладів, які стали центрами науки та професійної підготовки кваліфікованих спеціалістів;

- по-третє, широта хронологічних меж дозволила максимально використати узагальнюючий досвід для розкриття сутності організації діяльності навчально-методичних комплексів у вищих навчальних закладах досліджуваного періоду, виявити його специфіку на регіональному рівні, визначити етапи становлення й розвитку.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше систематизовано погляди педагогів, науковців, діячів освіти досліджуваного періоду на роль, значення, зміст діяльності й функції навчально-методичних комплексів вищої школи в системі підготовки майбутніх фахівців та узагальнено досвід використання їх у вищих закладах освіти Слобожанщини другої половини XIX століття, визначено етапи і провідні тенденції їх становлення й розвитку.

Подальшого розвитку і конкретизації набули питання щодо визначення історико-педагогічних витоків становлення й розвитку навчально-методичних комплексів у вищих закладах освіти України досліджуваного періоду, з’ясування механізмів впливу різних чинників на організацію їх діяльності.

Поглиблено положення про сутність різних освітніх реформ другої половини XIX століття та їх взаємозв’язок з організацією діяльності навчально-методичних комплексів вищої школи.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що одержані в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал втілено автором в розробку спецсемінару “Організація і функціонування науково-методичного комплексу вищого навчального закладу” для магістрів й апробовано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Слов’янському державному педагогічному університеті, Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка.

Проаналізований та узагальнений позитивний досвід організації діяльності навчально-методичних комплексів вищих навчальних закладів Слобожанщини другої половини XIX століття може бути підґрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень, використовуватись під час викладання лекційних курсів з історії педагогіки та порівняльної педагогіки, а також у процесі підготовки курсових, дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах III – IV рівнів акредитації та в розробці спецкурсів і спецсемінарів з історії педагогіки.

Сформульовані в ході дослідження висновки можуть бути творчо використані в розробці комплексних програм удосконалення науково-методичної бази вищих навчальних закладів та у визначенні стратегії їхнього розвитку.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри Слов’янського державного педагогічного університету, на звітних науково-практичних конференціях протягом 2001-2005 рр., на: Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Підготовка вчителя в сучасних умовах” (Слов’янськ, 2003 р.), “Формування особистості сучасного педагога в контексті нової парадигми освіти” (Донецьк, 2005 р.).

Матеріали дослідження впроваджено в практику роботи Слов’янського державного педагогічного університету (довідка №87-02-01 від 23.01.2006 р), ПВНЗ “Краматорський економіко-гуманітарний інститут” (довідка №197-УО-2 від 16.01.2006 р), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка №01-10/88 від 13.03.2006 р).

Основні положення дослідження викладено в 8 наукових статтях обсягом 1,8 др. арк. та монографії обсягом 6,5 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (усього 199), архівних матеріалів (28), 2 додатків (на 5 сторінках). Загальний обсяг роботи – 185 сторінок, основна частина дисертації – 159 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми для розвитку сучасної історико-педагогічної науки в Україні; розкрито ступінь досліджуваності проблеми; визначено об’єкт, предмет і мету роботи; сформульовано завдання, методологічну основу й методи; схарактеризовано джерелознавчу базу; викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів; відображено вірогідність результатів дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі “Організаційно-педагогічні питання діяльності навчально-методичних комплексів у вищих навчальних закладах другої половини XIX століття” з’ясовано історико-педагогічні витоки і механізм впливу різних чинників на становлення й розвиток навчально-методичних комплексів у вищих навчальних закладах в контексті розвитку вищої освіти в Україні; узагальнено погляди педагогів, науковців, діячів освіти на роль, значення та функції навчально-методичних комплексів ВНЗ досліджуваного періоду; визначено і схарактеризовано загальні напрями їхньої діяльності.

У дисертації на основі всебічного аналізу й узагальнення історико-педагогічних джерел визначено, що становлення та розвиток навчально-методичних комплексів вищої школи тісно пов’язані з реформаторськими процесами в українському шкільництві кінця XVI – початку XVII ст., які зумовлювались впливом європейських культурних процесів на освітньо-культурне відродження в Україні, потребою в піднятті рівня знань, усвідомленням прогресивною частиною українського суспільства ролі вищих навчальних закладів у створенні науково-освітнього потенціалу нації.

У розвитку української культури й освіти означеного періоду, як відомо, особливе значення відігравали братські школи, з яких, як свідчить проведене дослідження, бере свій початок організація діяльності навчально-методичних комплексів вищої школи. У навчальних закладах України ХУІ ст., що мали статус вищої школи, – Острозькій академії (1576 р.), Львівській братській школі (1585 р.), Києво-Могилянській академії (1632 р.), проекті облаштування Батуринського університету (1760 р.), Харківському колегіумі (1722 р.), вже існували: друкарня, бібліотека, книжкова лавка, фізичний кабінет, медичний клас, лабораторія, ботанічний сад, які сприяли підвищенню рівня знань вихованців і слугували широким просвітницьким інтересам суспільства.

У ході наукового пошуку з’ясовано, що криза кріпосницьких відносин, загострення класових суперечностей в кінці XVIII – на початку XIX століття змусили царський уряд провести соціально-освітні реформи в країні. Результатом було відкриття Харківського (1805 р.), Київського Св. Володимира (1834 р.) та Новоросійського (1865 р.) університетів, у яких з перших років існування приділялась значна увага організації навчально-методичних комплексів, визначенню шляхів їх оптимального використання в навчально-виховному процесі.

Як свідчить проведене дослідження, діяльність навчально-методичних комплексів вітчизняних університетів регламентувалась діючими статутами 1804 р. (розділ XVIII “Про навчальні посібники та інститути”), 1833 р. (п.164 “Про особливі установи при університетах”), 1842 р. (розділ IX “Навчальні і допоміжні прилади й установи”), 1863 р. (п.121 “Про засоби для розвитку наукової діяльності університетів”), 1884 р. (розділ III “Навчально-допоміжні установи”), розпорядженнями, циркулярами та постановами Міністерства народної освіти й мала на меті “розповсюдження знань і освіти”.

Аналіз названих документів свідчить про те, що термін “навчально-методичний комплекс” у досліджуваний період не набув вжитку. Однак його змістовне наповнення ототожнювалось з поняттями “навчально-допоміжні установи”, “навчально-допоміжна база”, “навчальні посібники, прилади й установи”.

У роботі акцентується увага, що навчально-методичні комплекси виступаючи дієвим фактором, впливали на всі сфери діяльності вітчизняних університетів. Їх становлення, розвиток і напрями діяльності в досліджуваний період визначались такими чинниками: політикою уряду в галузі науки й освіти, розмірами та профілем навчального закладу, умовами розташування, складом науково-педагогічних працівників, розмірами фінансування, чисельністю студентської аудиторії тощо.

Результати проведеного дослідження свідчать, що питання створення і належного функціонування навчально-методичних комплексів вітчизняних університетів досліджуваного періоду знайшло відображення не лише в офіційних документах, але й стало предметом особливої уваги з боку прогресивної громадськості, видатних діячів науки й освіти, зокрема Д.Багалія, В.Вернадського, Ф.Нельдехена, М.Пирогова, І.Тютчева, І.Цвєтаєва, В.Черняєва, учених Київського , Харківського та Одеського університетів.

Вважаючи вищу школу центром “самостійної наукової діяльності й наукового пошуку”, “розповсюдження нових знань і прийомів наукової роботи”, “набуття практичного досвіду”, “виховання юнацтва”, вітчизняні вчені, педагоги були одностайні у високій оцінці ролі навчально-методичних комплексів вищих закладів освіти. Зокрема вони стверджували, що:

· навчально-допоміжні установи становлять найважливішу артерію в університетському організмі, від правильного функціонування якої залежить здоров’я і висока продуктивність всього цього організму (Д.Багалій);

· навчально-допоміжна база ВНЗ повинна не лише вчити молодь, а й привчати мислити й науково працювати (В.Вернадський);

· професор, який не має засобів для надання практичних настанов своїм учням, є цілковито нікчемним творінням (Ф.Нельдехен);

· навчально-методична база становить нерв університетського життя. Без її поліпшення і розширення не може успішно розвиватись наукова діяльність, викладання багатьох предметів не досягне належної висоти, збуджуючи в студентів інтерес до наукових занять (вчені Харківського університету).

Такий підхід до оцінки ролі й значення навчально-методичних комплексів вищої школи зумовив визначення науковцями, педагогами досліджуваного періоду тих функцій, які навчально-методичні комплекси мали здійснювати в процесі діяльності, а саме:

- удосконалення навчального процесу та впровадження наукових досягнень у практику вищої школи;

- виховання наукового світогляду; моральних, фізичних, естетичних якостей студентської молоді; потягу до самоосвіти;

- розвиток у майбутніх фахівців професійно-пізнавального інтересу, умінь і навичок застосування знань у науковій та практичній діяльності;

- здійснення опосередкованого впливу на місто й увесь регіон, а також підняття рівня культурних потреб суспільства.

У ході наукового пошуку встановлено, що в досліджуваний період була визначена й структура навчально-методичних комплексів вищої школи. Найбільш типовою вважалась структура, що була запропонована Д.Багалієм у роботі “Ученые общества и учебно-вспомогательные учреждения Харьковского университета (1805-1905)”, а саме:

- до першої групи належали бібліотека і друкарня, які виконували загальноуніверситетські функції;

- другу групу навчально-допоміжних закладів становили кабінети, лабораторії, клініки, які задовольняли потреби окремих факультетів;

- до третьої групи входили навчально-допоміжні установи, які призначались для загального розвитку та розкриття творчих здібностей студентів. Вона включала: музей, класи малювання і живопису, кабінет рідкостей, музики, фехтування, верхової їзди тощо.

У ході дослідження визначено і схарактеризовано етапи, тенденції становлення й розвитку навчально-методичних комплексів. В основу цих етапів покладено сутність і характер офіційної політики в державі щодо розвитку науки й освіти; напрями громадсько-педагогічних зрушень; зміст основних офіційно-нормативних документів та розроблених самими університетами документів, які регламентували основні положення організації діяльності структурних підрозділів навчально-методичних комплексів:

- перший етап (1805-1835 рр.) – етап становлення навчально-методичної бази вітчизняних університетів, зокрема Харківського. Цей етап характеризувався чіткою постановкою мети і завдань навчально-методичного комплексу, окресленням його структурних підрозділів, створенням дидактичного забезпечення навчального процесу. Вирішальну роль в облаштуванні приміщень, організації роботи бібліотеки, друкарні, кабінетів, клінік відіграли “патріотичні пожертвування” і самовіддана праця діячів науки;

- другий етап (1835-1863 рр.) – етап кількісного зростання навчально-методичних комплексів. Цьому сприяло розширення кола університетських наук, зміни в структурі університетів, збільшення штатних асигнувань з боку держави на поповнення їх матеріальної бази, зростання чисельності обслуговуючого персоналу;

- третій етап (1863-1884 рр.) – етап інтенсивної діяльності структурних підрозділів навчально-методичних комплексів Харківського, Київського та Новоросійського університетів. Цей етап характеризувався збагаченням матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів, активізацією науково-дослідної роботи, посиленням просвітницьких функцій навчально-допоміжних установ.

- четвертий етап (1884-1905 рр.) – етап гальмування роботи навчально-методичних комплексів вітчизняних університетів, викликаний значним відставанням матеріально-технічної бази ВНЗ від рівня розвитку галузевих наук, вимог фундаментальних та експериментальних досліджень, зростанням чисельності студентської аудиторії, недостатнім рівнем фінансування структурних підрозділів навчально-методичних комплексів.

Отже, у ході дослідження доведено, що об’єктивні потреби функціонування вищої освітньої ланки в Україні XIX ст., які знайшли втілення у відкритті вітчизняних університетів, зумовили створення навчально-методичних комплексів вищої школи, визначивши мету їх діяльності, функції та структурні підрозділи.

У другому розділі – “Досвід використання навчально-методичних комплексів у вищих навчальних закладах Слобожанщини досліджуваного періоду” – на основі узагальнення історико-педагогічних джерел, архівних документів розкрито зміст діяльності навчально-методичних комплексів ВНЗ Слобожанщини, схарактеризовано напрями їх використання в навчально-виховному процесі, визначено можливості творчого використання набутого досвіду із вказаної проблеми в сучасних умовах.

Результати проведеного дослідження дають підставу стверджувати, що основу навчально-методичних комплексів досліджуваного періоду становили університетські бібліотеки, оскільки від “їх правильного функціонування і зростання значною мірою залежала успішність викладання й наукова діяльність університетського персоналу впродовж усього XIX століття” (Д.Багалій).

Діяльність їх регламентувалась “Правилами для бібліотеки Харківського університету”, що передбачали порядок комплектування, інвентаризації, каталогізації та обслуговування читачів.

З’ясовано, що фундаментальна бібліотека мала особливе значення у справі формування компетентних спеціалістів за рахунок:

- комплектування книжкового фонду довідковою літературою, науковими журналами, творами витонченої словесності, класикою та вітчизняною літературою, яка “за своїм змістом або походженням, чи своїм впливом на дух часу заслуговувала на увагу”. Наприклад, на 1905 р. книжкові фонди університетської бібліотеки нараховували більше, ніж 182 000 друкованих одиниць;

- організації спеціальних місць для читання. Книги дозволялось читати в бібліотеці, а періодичні видання – в спеціально відведеному кабінеті;

- надання працівниками бібліотеки бібліографічних відомостей про книги та складання спеціальних нотаток.

У ході наукового пошуку встановлено, що в досліджуваний період бібліотечними фондами користувались: вчені та викладачі вищих навчальних закладів Слобожанщини, а саме: Д.Багалій, В.Бузескул, М.Дрінов, Н.Бекетов, А.Данилевський, В.Імшенецький, А.Ляпунов, В.Стеклов; студенти за дорученням професорів; особи, “які не належали до університетського стану” з дозволу ректора; члени наукових товариств Слобожанщини, а саме: Товариства природодослідників, фізико-хімічних наук, медичного, історико-філологічного. Варто наголосити, що зазначені товариства, формуючи власні бібліотеки, використовували досвід організації діяльності саме фундаментальної бібліотеки.

У ході дослідження виявлено, що обмеження доступу до фондів університетської бібліотеки студентів зумовило відкриття студентського відділу (1863 р.), який мав на меті: придбання в достатній кількості навчальних керівництв і посібників для успішного проходження наукових та практичних занять студентів, безперешкодну їх видачу, обладнання спеціальної кімнати для роботи з літературою. Обов’язковою умовою надходження книг до студентського відділу бібліотеки була її приналежність до “певного класу наук”, які вивчались слухачами університету.

Аналіз статистичних даних дозволив визначити інтенсивність роботи студентського відділу в досліджуваний період. Так, якщо в 1880 р. з його фондів було видано лише 617 примірників, то на 1904 р. ця кількість зросла до 3300.

У дослідженні виокремлено і ті чинники, які негативно впливали на роботу фундаментальної бібліотеки: недостатнє її фінансування як структурного підрозділу університету; малочисельність штатних працівників та їх низький кваліфікаційний рівень; тіснота й необлаштованість приміщень; не налагоджена система надходжень книг з-за кордону; обмеженість доступу до її фондів студентів і сторонніх відвідувачів тощо.

У ході наукового пошуку з’ясовано, що дидактичному забезпеченню навчально-виховного процесу у вищих та середніх навчальних закладах досліджуваного періоду сприяла робота університетських друкарень. Доведено, що найбільш плідною їх діяльність була в період дії статуту 1863 р. Це зумовлювалось, з одного боку, благотворним впливом на університетське життя нового статуту, зменшенням цензурного тиску, а з іншого – надзвичайним підйомом громадських і наукових сил, пов’язаних з “епохою великих реформ”. Так, друкарнею Харківського університету протягом досліджуваного періоду було видано 430 книг, журналів і брошур, що в середньому становило 20 назв на рік. Продукція університетської друкарні включала:

- монографії та дисертаційні дослідження (В.Алексєєв ”Монография учения о притяжении и теории потенциалов”,1869 р., Н.Даніні “Физиологическое действие кокаина и его терапевтическое употребление: диссертация на степень доктора медицины”, 1873 р., тощо);

- науково-методичну літературу відповідно до галузей знань (“Курс международного права” Д.Каченовського, 1863 р.; “Курс геологии” А.Масловського, 1865 р.; “Учебник физиологии” І.Щеглова, 1874 р.; “Курс опытной физики” А.Шимкова, 1881 р. та ін.);

- навчальні посібники, підручники для середньої школи (“Математика. Курс 4. Для первоначального обучения” П.Садовського, 1863 р.; “Латинский синтаксис”, “Латинская грамматика” І.Нетушила, 1880 р.; “Программа преподавания предметов в классических гимназиях и прогимназиях Харьковского учебного округа” ,1870 р.);

- “Огляди предметів викладання і публічних лекцій”, “Правила для студентів”, “Записки Харківського університету”, “Статути” товариств;

- щорічні звіти про діяльність університету, промови, що виголошувались на річних та урочистих зборах університету;

- художню літературу (О.Склабовського “Опыт в стихах”, Р.Гонорського ”Дух Горация и Тибула”, В.Масловича “Від’їзд студента на учительство в Олешки”, І.Котляревського “Наталка Полтавка”, П.Гулака-Артемовського “Байки”тощо);

- протоколи, звіти, журнали, відомості, “форми” для потреб університету та громадських установ.

Проведене дослідження дало змогу констатувати, що за книгами, підготовленими вченими Слобожанщини та університетською друкарнею, навчалось юнацтво не лише 10 губерній Харківського навчального округу, а й усієї Росії. Окрім того, підручники, посібники з фізики, математики, логіки, історії, права, іноземних мов та ін., що являли собою продукцію університетської друкарні, реалізовували не тільки певні навчальні функції, а й мали великий вплив на подальший розвиток цих галузей знань. Перекладені іноземними мовами наукові праці вчених Слобожанщини другої половини XIX ст. гідно представляли вітчизняну науку за кордоном. Наукова, навчально-методична та художня література, видана університетською друкарнею, становила основні фонди фундаментальної та Громадської бібліотеки, забезпечуючи розповсюдження наукових і літературних знань серед широких верств населення.

Аналіз історико-педагогічних матеріалів засвідчив, що навчально-методичні комплекси ВНЗ Слобожанщини другої половини XIX ст. передбачали також функціонування навчальних кабінетів, лабораторій, клінік, які задовольняли навчальні потреби факультетського викладання, сприяли активізації науково-дослідної роботи, слугували базою для реалізації просвітницьких проектів та оздоровлення місцевого населення. Наприклад:

- безпосереднє знайомство студентів з першоджерелами та посібниками з найважливіших питань науки забезпечував кабінет практичних занять на історико-філологічному факультеті;

- роль наукової школи для студентів і молодих учених, в якій “виховувались і міцніли нахили до наукових занять”, відігравав історичний архів;

- для проходження лікарської практики використовувались навчально-допоміжні установи медичного факультету: терапевтична, хірургічна, акушерська, офтальмологічна клініки;

- можливість професорам і студентам мати завжди під рукою найважливіші посібники для занять надавав юридичний кабінет;

- лабораторія геологічного кабінету широко використовувалась для проведення петрографічних досліджень різноманітних гірських порід та проведення аналізів грунтів м. Харкова;

- базою для відкриття першої на Слобожанщині школи садівництва слугував Ботанічний сад.

Установлено, що в досліджуваний період кількість навчально-допоміжних установ на окремих факультетах була різною.

У роботі також виокремлено правила користування факультетськими навчально-допоміжними установами: допуск до роботи за наявності матрикул, відшкодування збитків у разі пошкодження приладів чи матеріалів, надання завідуючому кафедри, відділу звіту стосовно занять, оплата послуг за користування навчально-допоміжними установами.

Визначено, що до складу навчально-методичних комплексів входили: кабінет малювання і живопису, кабінет рідкостей, мінц-кабінет, архітектурний кабінет, які мали на меті “знайомство студентів та сторонніх відвідувачів із зразками кращих пам’ятників мистецтв різних часів і народів, розвиток естетичних смаків та задоволення притаманного кожній людині почуття прекрасного”. Відповідно до статуту 1835 р. зібрання зазначених установ були об’єднані музеєм витончених мистецтв і старовини. Музей, а також бібліотека та архів у ньому виконували роль єдиного науково-культурного осередку на Слобожанщині до кінця ХIX століття. Його унікальність і наукова цінність визначалась не лише наявністю колекцій, які всебічно висвітлювали побут та культуру населення Слобідської України, але й тим, що це був практично єдиний музей у країні, створений ученими на основі не стільки аматорських колекцій та пожертвувань, скільки в результаті спеціальних наукових експедицій фахівців. Він слугував важливим підґрунтям для проведення практичних занять зі студентами, виявився важливою науковою базою для багатьох фахівців у галузі східнослов’янської етнографії, а також виконував роль навчально-просвітницької установи для широких верств населення. У музеї студенти та “сторонні особи” займалися копіюванням картин, знайомилися з пам’ятниками матеріальної культури й стадіями її розвитку; здобували наукові знання з теорії та історії мистецтв, археології.

У ході дослідження встановлено, що ідея використання навчально-методичних комплексів вищих навчальних закладів Слобожанщини досліджуваного періоду не втратила своєї актуальності і в умовах реформування вищої школи в Україні. Так, складання вищими навчальними закладами комплексних програм удосконалення матеріально-технічної бази повинно передбачити:

- оновлення навчально-методичного забезпечення навчального процесу ВНЗ через створення нових методичних рекомендацій, навчальних підручників і посібників, розробку проблемних контрольних завдань, інноваційних наочних посібників, використання комп’ютерних навчальних програм;

- забезпечення повного, якісного й оперативного бібліотечно-бібліографічного та інформаційного обслуговування професорсько-викладацького складу, студентів, співробітників ВНЗ та інших категорій читачів згідно з їхніми інформаційними запитами;

- актуалізацію педагогічних функцій музеїв у закладах освіти, головними напрямами діяльності яких мають бути: інформування, навчання, розвиток творчості, спілкування та відпочинок. Усе це, на наш погляд, сприятиме підвищенню рівня формування компетентних фахівців, які задовольняють сучасним вимогам.

На основі історико-педагогічної літератури, архівних документів проведене дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. У роботі вперше цілісно досліджено проблему організації діяльності навчально-методичних комплексів ВНЗ Слобожанщини.

2. Виявлено, що навчально-методичні комплекси створювалися в соціально-економічних та суспільно-політичних умовах розвитку вищої освіти в Україні з метою “розповсюдження наук та освіти”, мали певну структуру (установи, що виконували загальноуніверситетські функції: бібліотека, друкарня; установи, що задовольняли потреби факультетського викладання: кабінети, лабораторії, клініки; установи, що слугували для розвитку і розкриття творчих здібностей студентів: музеї, класи малювання, живопису, музики, фехтування тощо) і були покликані виконувати такі функції: удосконалення навчально-виховного процесу та впровадження наукових досягнень у практику вищої школи; виховання наукового світогляду, моральних, фізичних, естетичних якостей студентської молоді, потягу до самоосвіти; розвитку в майбутніх фахівців професійно-пізнавального інтересу, умінь і навичок застосування знань у науковій і практичній діяльності; поширення наукових знань серед широких верств населення.

3. Узагальнено погляди педагогів, науковців, діячів освіти досліджуваного періоду на роль і значення навчально-методичних комплексів “як необхідної артерії в університетському організмі”, “як нерва університетського життя, без якого не може успішно розвиватись наукова діяльність, викладання багатьох предметів не може стояти на належній висоті, збуджуючи у студентів інтерес до наукових занять”.

4. Виявлено, що на організацію діяльності навчально-методичних комплексів вищих навчальних закладів досліджуваного періоду впливали: політика уряду в галузі науки й освіти; існуюча система фінансування вітчизняних університетів; розмір та профіль навчального закладу; умови його розташування; склад науково-педагогічних працівників; чисельність студентської аудиторії тощо.

5. Визначено, що організація діяльності навчально-методичних комплексів вищої школи Слобожанщини пройшла в своєму розвитку декілька етапів: від зародження (початок XIX ст.), кількісного зростання та інтенсивної діяльності (середина XIX ст.), що супроводжувалась збагаченням матеріально-технічної бази ВНЗ, активізацією науково-дослідної роботи, посиленням просвітницьких функцій навчально-допоміжних установ) до гальмування роботи їх окремих структурних підрозділів (кінець XIX ст.), зумовленого значним відставанням матеріально-технічної бази університетів від рівня розвитку галузевих наук, вимог фундаментальних та експериментальних досліджень, зростанням чисельності студентської аудиторії, недостатнім рівнем фінансування.

6. Установлено, що навчально-методичні комплекси вищих навчальних закладів Слобожанщини досліджуваного періоду використовувалися в навчально-виховному процесі, науково-дослідній, просвітницькій діяльності з метою дидактичного забезпечення навчально-виховного процесу як вищої, так і середньої школи; задоволення потреб факультетського викладання; здійснення наукових досліджень; розповсюдження наукових і літературних знань серед широких верств населення; задоволення читацьких запитів професорсько-викладацького складу університету, студентської аудиторії, “сторонніх відвідувачів”, членів наукових товариств Слобожанщини тощо.

7. Визначено, що в практиці сучасних вищих навчальних закладів України використання навчально-методичних комплексів зумовлено впливом європейських освітньо-культурних процесів, об’єктивним посиленням ролі науки в суспільстві та в процесі формування компетентної, розвиненої особистості і передбачає систему заходів на рівні ВНЗів, регіону, держави.

Дослідження не висвітлює всіх аспектів проблеми. Подальшого поглибленого вивчення потребують питання організації й функціонування навчально-методичних комплексів у навчальних закладах різних типів, зокрема у вищих навчальних закладах, які не перебували в підпорядкуванні Міністерства народної освіти.

Основні положення дисертації висвітлено в публікаціях:

1. Соколенко Т.М. Пріоритети реформування науково-методичного комплексу вищих навчальних закладів в умовах модернізації освіти//Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. пр. – Випуск ХІУ. – Слов’янськ: Видавничий центр СДПУ, 2001. – С.47-52.

2. Соколенко Т.М. Науково-педагогічний комплекс у вищих навчальних закладах(історичний аспект)//Наукове видання:- Слов’янськ: СДПУ, 2004. -105 с.

3. Соколенко Т.М. Науково-методичний комплекс вищих навчальних закладів в умовах реформування системи вищої освіти в Україні// Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. пр. – Випуск ХХІУ. -Слов’янськ: Видавничий центр СДПУ, 2005. – С.77-83.

4. Соколенко Т.М. Офіційна педагогічна думка ХІХ століття про роль і значення науково-методичного комплексу вищих закладів освіти//Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – 2005. – № 4. – С.100-104.

5. Соколенко Т.М. Діяльність студентського відділення фундаментальної бібліотеки Харківського університету (історико-педагогічний аспект)//Рідна школа. – 2005. – № 4. – С.67-69.

6. Соколенко Т.М. Освітньо-виховні та просвітницькі функції музею витончених мистецтв і старовини як структурного підрозділу Харківського університету ХІХ ст.// Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. пр. – Випуск 1 (7)./- Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2005. – С.147-152.

7. Соколенко Т.М. Діяльність друкарні як структурного підрозділу Харківського університету в першій третині ХІХ ст.// Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. пр. – Випуск ХХІХ. – К.: Київський національний лінгвістичний університет, 2005. – С.203-206.

8. Соколенко Т.М. Сутність та основні завдання науково-методичних комплексів вітчизняних університетів ХІХ століття//Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб.наук.пр. – Харків: ХНПУ ім. Г.С.Сковороди, 2005. – Вип.23. – С.124-128.

АНОТАЦІЇ

Соколенко Т.М. Організація діяльності навчально-методичних комплексів у вищих навчальних закладах Слобожанщини (друга половина XIX століття ). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01. – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Харків, 2006.

Дисертацію присвячено розгляду історико-педагогічного аспекту організації діяльності навчально-методичних комплексів у вищих навчальних закладах Слобожанщини другої половини XIX століття. Уперше з’ясовано історико-педагогічні витоки, етапи, провідні тенденції організації діяльності навчально-методичних комплексів вищих закладів освіти Слобожанщини другої половини XIX ст., схарактеризовано погляди педагогів, науковців, діячів освіти досліджуваного періоду на роль, складники та функції навчально-методичних комплексів вищої школи в системі підготовки майбутніх фахівців.

Узагальнено досвід використання навчально-методичних комплексів вищих закладів освіти Слобожанщини другої половини XIX століття з метою вдосконалення навчального процесу, забезпечення науково-дослідної роботи, поширення знань серед широких верств населення.

Доведено необхідність творчого використання прогресивного досвіду з організації діяльності навчально-методичних комплексів в сучасних умовах реформування вищої освітньої ланки.

Ключові слова: навчально-методичний комплекс, навчально-допоміжні установи, вищі навчальні заклади Слобожанщини, структура та функції навчально-методичного комплексу, система підготовки фахівця, організація діяльності.

Соколенко Т. Н. Организация деятельности учебно-методических комплексов в высших учебных заведениях Слобожанщины (вторая половина XIX века ). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. – общая педагогика и история педагогики. – Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С.Сковороды, Харьков, 2006.

Диссертация посвящена рассмотрению историко-педагогического аспекта организации и функционирования учебно-методических комплексов у высших учебных заведениях Слобожанщины второй половины XIX века.

В диссертации определены социокультурные и историко-педагогические предпосылки становления учебно-методических комплексов в высших учебных заведениях в контексте развития высшего образования в Украине. Показан механизм воздействия различных факторов на состояние и организацию деятельности учебно-методических комплексов высших учебных заведений исследуемого периода, которые определялись действиями университетских уставов, системой финансирования отечественных университетов, размерами и профилем учебных заведений, условиями размещения, составом научно-педагогических кадров, численностью студенческой аудитории.

Обобщены взгляды педагогов, ученых, общественных деятелей исследуемого периода на роль, структуру и функции учебно-методических комплексов “как необходимую артерию в университетском организме”, раскрыт их вклад в работу учебно-методических комплексов высших учебных заведений второй половины XIX века.

Установлено, что, исходя из социально-экономических и общественно-политических условий развития высшего образования в Украине, учебно-методические комплексы формировались с целью “распространения наук и образования” и осуществляли ряд функций: усовершенствования учебно-воспитательного процесса и внедрения научных достижений в практику высшей школы; воспитания