КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Смелік Владислав Борисович

УДК 341.4

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ІНТЕРПОЛУ

Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі вивчення міжнародного досвіду та європейської інтеграції Науково-дослідного інституту фінансового права Національної академії державної податкової служби України (м. Ірпінь)

Науковий керівник:

доктор юридичний наук, професор Тимченко Леонід Дмитрович, завідувач відділу вивчення міжнародного досвіду та європейської інтеграції Науково-дослідного інституту фінансового права Національної академії державної податкової служби України (м. Ірпінь)

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Мережко Олександр Олександрович, професор кафедри цивільного права Університету економіки і права “КРОК” (м. Київ)

кандидат юридичних наук Мацко Анатолій Степанович, доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Київського університету права Національної академії наук України (м. Киів)

Провідна установа – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана МОН України

Захист відбудеться 29 травня 2006 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Киів, вул. Володимирська, 58, к. 

Автореферат розісланий „28” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Протягом тривалого часу Міжнародна організація кримінальної поліції (МОКП-Інтерпол) викликала увагу переважно спеціалістів, що займалися практичними питаннями взаємодії правоохоронних органів різних держав у протидії загальнокримінальній злочинності. На початку 90-х років ХХ ст. з поширенням такого соціального феномену, як „транснаціональна організована злочинність”, на території колишніх держав-учасниць СРСР активізувалися спроби його наукового дослідження і винайдення ефективних засобів протидії. Загрозу, яку становить цей якісно новий вид злочинності для міжнародного співтовариства в цілому, було підтверджено прийняттям ряду важливих міжнародно-правових актів, зокрема Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., рішень низки міжнародних організацій (ООН, Рада Європи, ОБСЄ, ЄС). Важливим інструментом протидії даному явищу є міжнародні міжурядові організації, в системі яких особлива роль відводиться Інтерполу. В сучасних динамічних умовах міжнародного життя ефективність заходів, спрямованих на протидію транснаціональній злочинності, прямо залежить від здатності Міжнародної організації кримінальної поліції розвивати свою інституційну систему, пристосовувати її до потреб міжнародного поліцейського співробітництва. Оскільки основу механізму співробітництва в рамках Інтерполу складають Національні центральні бюро (НЦБ), кожна з держав-учасниць, в тому числі й Україна, безпосередньо бере участь в заходах, спрямованих на протидію транснаціональній злочинності. Слід наголосити, що на даний момент перед нашою державою досить гостро стоїть питання боротьби із найбільш небезпечними злочинами транснаціонального характеру: торгівлею людьми, легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, що становлять загрозу для національної безпеки України. Певною мірою від ефективності вдосконалення інституційної системи Інтерполу, невід’ємною частиною якого є НЦБ Інтерполу в Україні, залежить і ефективність боротьби правоохоронних органів України з транснаціональною організованою злочинністю.

Ступінь наукової розробленості теми. У зв’язку з тим, що СРСР (до складу якого входила УРСР) дотримувався принципової позиції стосовно питань боротьби із злочинністю, які відносилися до внутрішньої компетенції держави, та займав негативну позицію відносно можливої участі в діяльності Інтерполу, проблеми міжнародно-правових засад інституційної системи МОКП не дістали належного висвітлення в юридичній літературі радянського періоду. В 70-х – 90-х роках ХХ ст. дослідженням діяльності Інтерполу займалися Я.М. Бельсон, К.С. Родіонов. Окремі питання функціонування МОКП розглядалися іншими авторами (С.В. Бородін, Л.Н. Галенська, Г.В. Ігнатенко, Є.Г. Ляхов, І.І. Карпец) у контексті досліджень загальних проблем функціонування міжнародної системи співробітництва у боротьбі із злочинністю. У зв’язку із змінами в державно-політичному житті України на початку 1990-х рр., та проблемами, що постали перед державою після здобуття незалежності, інтерес вчених до діяльності Інтерполу посилився. Слід зазначити, що в цей період, а саме – в листопаді 1992 р. на 61 сесії Генеральної Асамблеї МОКП Україну було прийнято до складу цієї організації, а в 1993 р. постановою Кабінету міністрів України затверджено Положення про Національне центральне бюро Інтерполу. Однак, українська наука міжнародного права продовжувала лінію радянської науки, тобто побічно розглядала питання інституційної системи Інтерполу при розгляді загальних проблем міжнародного співробітництва у боротьбі із злочинністю. Серед невеликої кількості статей цього періоду, присвячених Інтерполу, слід відзначити праці українського вченого А.С. Мацка, які розглядали найбільш актуальні проблеми діяльності Укрбюро Інтерполу. Подібного підходу дотримувалася й російська наука міжнародного права, в якій питання діяльності Інтерполу розглядалися в контексті міжнародного кримінального права. Якісно новим етапом в науковій розробці теми можна вважати початок ХХІ ст., коли з’являються наукові праці, в яких увага приділяється сучасному міжнародно-правовому статусу Інтерполу, питанням розвитку інституційної системи організації (О.М. Бандурка, В.С. Овчинський, В.І. Самарін). Утім, Інтерпол є динамічною міжнародною організацією, що швидко реагує на зміни в міжнародному житті, і, відповідно, дані дослідження вже в окремих положеннях не відповідають сучасному стану розвитку інституційної системи МОКП. Крім того, окремо питання інституційної системи Інтерполу та її міжнародно-правових засад в російській та українській науці міжнародного права не досліджувалося, що свідчить про необхідність проведення ґрунтовного доктринального дослідження.

Вищенаведений висновок можна в повній мірі віднести і до стану наукової розробки теми дисертаційного дослідження західними авторами, зокрема, слід відзначити праці М. Фунера (M.та П. Лі (P.Ф. Бреслера (F.А. Боссарда (A.А. Ноубл (I.oble), які є найбільш ґрунтовними з питань історії Інтерполу, порядку його функціонування в 70-х – 80-х роках ХХ ст., діяльності Інтерполу з протидії окремим видам злочинів транснаціонального характеру.

Таким чином, окреме дослідження, що розглядало б інституційну систему Інтерполу на основі аналізу міжнародно-правової доктрини та міжнародних документів і визначало тенденції її розвитку на сучасному етапі, у вітчизняній та зарубіжній науці міжнародного права відсутнє.

В ході дослідження дисертантом були використані праці відомих вітчизняних та зарубіжних юристів–міжнародників, які займалися проблемами права міжнародних організацій: А.Х. Абашідзе, Б.М. Ашавського, А. Беннета, М. Віраллі, Є.А. Данилова, О.Г. Зайцевої, К. Кольяра, Є.С. Кривчікової, Н.Б. Крилова, І.І. Лукашука, С.А. Малініна, В.І. Маргієва, В. Моравецького, Г.І. Морозова, Т.Н. Нешатаевої, К. Олівера, Н.А. Ушакова, Є.Т. Усенка, Г.В. Шармазанашвілі, Є.О. Шибаевої та інш.

При розгляді загальнотеоретичних проблем міжнародного права дисертантом були використані праці Я. Броунлі, О.О. Баймуратова, А.І. Дмитрієва, В.А. Василенка, І.І. Лукашука, О.О. Мережка, В.І. Муравйова, Л.Д. Тимченка, Г.І. Тункіна та інш. Значну цінність для дослідження мали використані праці вітчизняних та російських вчених, які займаються окремими питаннями протидії транснаціональній організованій злочинності: Л.І. Аркуші, П.Д. Біленчука, К.К. Горяінова, В.П. Зіміна, Р.А. Каламкаряна, В.М. Кудрявцева, В.В. Меркушіна, В.П. Панова, Ю.А. Решетова та інш.

Наукову достовірність результатів дослідження підтверджує його велика емпірична база, яку склали статистичні матеріали, багатосторонні та двосторонні міжнародно-правові угоди, рішення та робочі документи міжнародних організацій (ООН, ЄС, Інтерпола та інш.), рішення Адміністративного трибуналу Міжнародної організації праці, національне законодавство України та іноземних держав (Республіки Білорусь, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки тощо).

В ході дослідження були використані також матеріали офіційної web-сторінки Інтерполу в Інтернеті, матеріали офіційних web-сторінок НЦБ Інтерполу іноземних держав, міжнародних організацій (ООН, ЄС, ФАТФ, Європола).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з Тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 років, затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 року № ; Головними напрямами наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 – 2005 роки, схвалених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 року, а також відповідно до теми науково-дослідної роботи на 2002 – 2006 рр. кафедри міжнародного права Національної академії державної податкової служби України “Міжнародно-правові засади забезпечення співпраці держав у боротьбі з економічними злочинами” (номер державної реєстрації 0103U005792).

Метою дисертаційного дослідження є визначення сучасного стану та перспектив розвитку інституційної системи Інтерполу шляхом системного й порівняльного аналізу міжнародних норм та практики функціонування МОКП-Інтерполу із розробкою пропозицій щодо вдосконалення міжнародно-правового механізму співробітництва держав у протидії транснаціональній організованій злочинності.

Для досягнення основної мети було окреслено коло наступних дослідницьких завдань:

визначити основні суспільно-правові закономірності виникнення та розвитку Інтерполу;

дослідити основні риси юридичної природи Інтерполу та його сучасного міжнародно-правового статусу з метою виявлення слабких місць в правовому регулюванні діяльності МОКП;

виходячи з аналізу сучасного стану інституційної системи Інтерполу, визначити основні тенденції її розвитку;

визначити сучасний стан доктрини міжнародного права щодо права міжнародних організацій і проаналізувати в цьому контексті правову систему Інтерполу;

охарактеризувати співробітництво Інтерполу з міжнародними організаціями, що займаються питаннями протидії транснаціональній організованій злочинності;

на підставі аналізу діяльності НЦБ Інтерполу в Україні визначити шляхи вирішення проблемних питань протидії транснаціональній організованій злочинності.

Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що виникають в процесі інституціоналізації міжнародного співробітництва в протидії транснаціональній злочинності у формі створення міжнародних міжурядових організацій, зокрема, Інтерполу.

Предметом дослідження є інституційна система Міжнародної організації кримінальної поліції та її правові засади.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в сукупності поставлених завдань та підходах до їх розв’язання. Особистий внесок здобувача полягає в проведенні аналізу правової системи Інтерполу, визначенні сучасного стану та тенденцій розвитку інституційної системи Інтерполу. Усі дисертаційні положення, що виносяться на захист, сформульовані самостійно і є результатом дослідження теорії і практики міжнародно-правових відносин за участю Міжнародної організації кримінальної поліції.

В ході проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків і узагальнень, які містять елементи новизни, а саме:

дістали подальшого розвитку знання про об’єктивні закономірності процесу інституціоналізації міжнародного співробітництва у протидії злочинності, що зумовили створення Інтерполу і продовжують впливати на розвиток його інституційної системи;

уточнено визначення міжнародної міжурядової організації та її юридичної природи в сучасній доктрині міжнародного права, що дозволяє на підставі аналізу сучасних міжнародно-правових актів та міжнародної практики ґрунтовно розкрити юридичну природу Інтерполу як міжнародної міжурядової організації;

на підставі узагальнення сучасного стану доктрини щодо права міжнародних організацій запропоновано власну класифікацію правових норм, що регулюють діяльність Інтерполу;

на основі аналізу інституційної системи Інтерполу визначено наступні тенденції її розвитку: 1) регіоналізація; 2) створення органів, які займаються дослідженнями в сфері застосування нових методів протидії злочинності; 3) спеціалізація на протидії найбільш небезпечним злочинам транснаціонального характеру; 4) інформатизація діяльності (використання новітніх інформаційних технологій, вдосконалення і розробка нових інформаційних баз даних);

спираючись на проведений аналіз поняття „транснаціональна організована злочинність”, його взаємозв’язку з поняттями „міжнародного злочину”, „злочинами міжнародного характеру”, обґрунтовано доцільність заміни термінів „міжнародний злочин” та „загально кримінальна злочинність” в документах Інтерполу на „транснаціональний злочин” та „транснаціональну злочинність”;

запропоновано й обґрунтовано удосконалення законодавства України у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, через розширення кола суб’єктів первинного моніторингу, що відповідатиме положенням нормативно-правових актів ЄС.

Методологічну основу дисертації складають загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, насамперед, загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, на підставі якого всі явища досліджено у взаємозв’язку, в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Дисертантом було використано методи логіки (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія) при дослідженні джерел міжнародного права, практики міжнародних відносин за участю Інтерполу, концепцій, точок зору окремих авторів з питань, що входять до предмету дослідження. За допомогою історико-правового методу охарактеризовано процеси виникнення та еволюції інституту міжнародних організацій, створення і розвитку Інтерполу, простежено розвиток наукової думки щодо проблемних питань теорії права міжнародних організацій; використання структурно-функціонального методу дало змогу визначити роль та місце окремих елементів інституційної системи Інтерполу, дослідити зв’язки між цими елементами. Метод системного аналізу дозволив дослідити правову систему Інтерполу, провести класифікацію правових норм, що складають цю систему. Порівняльно-правовий метод було використано при дослідженні нормативно-правових актів України та зарубіжних держав, що визначають статус і порядок діяльності Національних центральних бюро Інтерполу.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі основні висновки та положення дисертаційного дослідження є певним внеском в теорію права міжнародних організацій та теорію міжнародно-правових засад протидії транснаціональній злочинності. Результати дослідження можуть бути використані у:

правотворчій діяльності – при підготовці проектів міжнародно-правових актів з питань діяльності Інтерполу та національних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність НЦБ Інтерполу в Україні;

науково-дослідній діяльності – слугувати основою подальших досліджень інституційної системи Інтерполу та міжнародно-правових механізмів протидії транснаціональній організованій злочинності;

освітній діяльності – використані студентами і викладачами юридичних вищих навчальних закладів при вивченні курсу „Міжнародне право”, „Міжнародне кримінальне право”, “Право міжнародних організацій”.

Апробація і публікації результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного і міжнародного права Національного університету внутрішніх справ, кафедри міжнародного права Національної академії державної податкової служби України, доповідалися шляхом доповідей на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах: „Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 13 квітня 2001 року), „Міжнародна злочинність: шляхи та засоби протидії” (Ірпінь, 18-25 листопада 2003 року), „EU Enlargement: New Perspectives” (Одеса, 7-10 лютого 2003 року), „Актуальные проблемы теории и истории государства и права” (Санкт-Петербург, 24 грудня 2003 року), „Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (Ірпінь, 17 березня 2004 року), „Международное сотрудничество в противодействии легализации доходов, полученных преступным путем” (Нижній Новгород, 14-17 травня 2005 року). Окремі положення дисертаційного дослідження були обговорені під час участі в наступних міжнародних наукових проектах: “Short Course in Human Rights” (Університет м. Нотінгем, Велика Британія, 22 вересня – 15 грудня 2001 року), “International Criminal Court” (Університет м. Нотінгем, Велика Британія, 12 – 26 червня 2003 року), Зимова школа з міжнародного права (Білоруський державний університет, м. Мінськ, Республіка Білорусь, 20 – 28 січня 2003 року).

Результати дослідження використовувалися автором при викладанні лекційного курсу “Міжнародне право”, “Право Європейського Союзу”, “Міжнародні економічні організації”, розробці навчально-методичних матеріалів з курсу “Міжнародне кримінальне право”, “Право Європейського Союзу”, “Міжнародні економічні організації” в Національній академії державної податкової служби України.

За темою дисертації автором опубліковано 9 статей і тез виступів на конференціях, з яких чотири розміщено у фахових виданнях, чотири статті у співавторстві.

З урахуванням поставлених перед дослідженням завдань, структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг складає 189 сторінок без списку використаних джерел (347 найменувань на 36 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність та рівень наукової розробки обраної теми, мета і завдання дослідження, визначається методологічна і науково-пізнавальна база, а також основні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна і практична значущість результатів дослідження.

У Розділі 1 „Юридична природа Міжнародної організації кримінальної поліції”, який складається з двох підрозділів, проводиться історико-правовий аналіз виникнення інституту міжнародних організацій і, відповідно, Міжнародної організації кримінальної поліції, розкривається сутність юридичної природи Інтерполу та виокремлюються її основні риси, надається характеристика доктринальних підходів до визначення міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій, проводиться аналіз правосуб’єктності Інтерполу.

Так, у підрозділі 1.1. „Міжнародно-правові аспекти виникнення і розвитку Інтерполу” розглянуто доктринальні погляди вітчизняних та зарубіжних вчених щодо питання про виникнення інституту міжнародних міжурядових організацій (ММУО) та викладено періодизацію розвитку міжнародного співробітництва у формі міжнародних конференцій та міжнародних організацій. Аналіз юридичної літератури показує, що більшість дослідників вважає часом виникнення інституту міжнародних організацій в його сучасному розумінні ХІХ ст., а першими міжнародними організаціями – міжнародні адміністративні союзи.

Проведене дисертантом дослідження свідчить про обґрунтованість положень вітчизняної доктрини міжнародного права щодо основних закономірностей суспільного розвитку, які зумовили виникнення інституту міжнародних організацій. Доведено, що такими закономірностями були: зростаюча взаємозалежність держав, інтернаціоналізація різноманітних сфер життя (в першу чергу економічної та науково-технічної), яка призвела до інтенсифікації міжнародних зв’язків, збільшення кола та ускладнення характеру спільних проблем, які можливо ефективно розв’язати лише на багатосторонній основі за допомогою спеціально створених органів.

Досліджений у ретроспективі розвиток міжнародного співробітництва у протидії злочинності свідчить: саме ХІХ ст. можна вважати початком інституціоналізації співробітництва держав в цій сфері, що більшістю дослідників пояснюється появою в цей історичний період такого явища, як “міжнародна злочинність”. В сучасній міжнародно-правовій теорії та практиці єдиного визначення “міжнародної злочинності” немає, і в даний час все більшого поширення набуває термін “транснаціональна організована злочинність”, який закріплено в міжнародно-правових документах, наприклад, в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятій резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р.

В роботі наведені передумови і фактори, що сприяли появі „міжнародній злочинності”, а також проведено порівняльний аналіз причин, що зумовлюють появу сучасних видів транснаціональної організованої злочинності. Це дозволило визначити якісно новий характер сучасної транснаціональної організованої злочинності (використання сучасних інформаційних технологій, тісний зв’язок із політичними та урядовими колами, потужна фінансова основа), який відповідно визначає і якісно новий характер співробітництва держав у протидії злочинності.

Дисертант прийшов до висновку, що створення Інтерполу було зумовлено об’єктивними закономірностями суспільного розвитку, тобто інтернаціоналізацією економічної, науково-технічної сфер життя, яка призвела до виникнення такого явища як “міжнародна (транснаціональна) злочинність”. Вирішити цю проблему можливо лише розвиваючи міжнародне співробітництво, найбільш ефективною формою якого є міжнародні організації.

Дослідивши праці вітчизняних та зарубіжних вчених (Я.М. Бельсона, Ф. Бреслера, І. Дайчмана, К.С. Родіонова), матеріали вітчизняних та зарубіжних видань з питань історії Інтерполу дисертант послідовно виклав періодизацію розвитку Міжнародної організації кримінальної поліції – від Міжнародного конгресу кримінальної поліції (14-20 квітня 1914 р., Монако) і створення Міжнародної комісії кримінальної поліції (ІІ Міжнародний поліцейський конгрес, 3-6 вересня 1923 р., Відень, Австрія) до реорганізації у Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол), закріпленої Статутом 1956 р.

Аналіз процесу виникнення Міжнародної організації кримінальної поліції свідчить, що вона розвивалася поступово: з міжнародної комісії, що була органом міжнародної конференції, вона перетворилася на міжнародну організацію, що володіла ознаками як міжурядового, так і неурядового характеру, а згодом трансформувалася у міжнародну міжурядову організацію. Відповідно змінювалася і юридична природа Інтерполу, його міжнародно-правовий статус, які внаслідок цього мають складний характер.

В підрозділі 1.2. „Основні риси юридичної природи Міжнародної організації кримінальної поліції” проведено аналіз визначення поняття „міжнародна організація” у вітчизняній та зарубіжній доктрині міжнародного права, довідковій літературі.

Так, перша загальна ознака міжнародної організації, що відрізняє її від інших інститутів міжнародного права – це стабільність, оскільки, перш за все, це постійна, або стабільна форма міжнародного співробітництва. Другою важливою ознакою міжнародної міжурядової організації є участь у неї саме держав, в особі уповноважених органів, причому учасників повинно бути декілька, як вважає більшість вчених, не менше трьох. Наступною ознакою міжнародної міжурядової організації є її договірна основа, тобто наявність установчого документу (статуту), який є міжнародним багатостороннім договором. Однією з важливих ознак міжнародної організації також є наявність закріплених статутом цілей, адже саме вони визначають компетенцію, функції, структуру організації. Не менш важливою ознакою, ніж наявність певних цілей, є дотримання організацією в процесі створення та діяльності принципів міжнародного права. Наступною ознакою є володіння організацією сукупністю прав та обов’язків, які відрізняються від прав та обов’язків держав-членів. Тісно пов’язана із цією ознакою наступна – міжнародна організація володіє автономною волею, тобто відмінною від волі держав-членів. Дисертант дотримується позиції українського вченого В.А. Василенка, який справедливо вказує, що воля міжнародної організації не може розглядатися як результат “узгодження воль”, або “співпадання”, “злиття” воль держав-членів. Волю міжнародної організації можна охарактеризувати як здатність до цілеспрямованих дій, відповідно вона не може мати кількісного вираження. Невід’ємною ознакою кожної міжнародної організації є наявність системи постійних органів, які мають чітко визначену статутом компетенцію, та призначені для досягнення поставлених перед організацією цілей. На нашу думку, важливою ознакою міжнародної організації є наявність її правової системи, тобто сукупності норм, які регламентують її функціонування.

Проведений в роботі аналіз численних міжнародно-правових документів та практики міжнародних відносин за участі Інтерполу призводить до висновку про те, що МОКП представляє собою міжнародну міжурядову організацію, яка володіє вищенаведеними ознаками, що визначають її статус як суб’єкта міжнародного права та учасника міжнародних відносин.

З урахуванням важливості для юридичної природи ММУО такої ознаки, як її цілі, формулювання цілей Інтерполу в ст. Статуту слід зробити більш точним, тобто замінити “загально кримінальну злочинність” (ordinary law crime) на “транснаціональну злочинність” (transnational crime).

В роботі досліджено питання про міжнародну правосуб’єктність ММУО відповідно до поглядів представників як вітчизняної, так і зарубіжної шкіл міжнародного права (Г.І. Тункін, І.І. Лукашук, Л.Д. Тимченко, Є.А. Шибаєва, Г.І. Морозов, Я. Броунлі та ін.). Ми вважаємо, що ознака міжнародної правосуб’єктності є об’єктивною необхідністю існування ММУО, оскільки без її наявності є неможливим виконання організацією зазначених в установчих документах цілей та функцій.

Аналіз Конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., ст. Статуту МОКП, Загальних правил МОКП, резолюції МОКП №/RES/4 “Застосування ст. 41 Статуту Організації” 1998 р., резолюції МОКП AGN/69/RES/7 2000 р. „Про приєднання до Віденської конвенції 1986 р.”, низки інших міжнародно-правових документів свідчить, що Інтерпол – це міжнародна міжурядова організація, яка володіє якістю міжнародної правосуб’єктності, що знаходить своє вираження у сукупності наступних елементів:

право укладати міжнародні договори та обов’язок щодо їх виконання (договірна правоздатність);

здатність встановлювати власну систему органів, необхідних для її функціонування, та правил, що регламентують внутрішні аспекти діяльності організації;

право брати участь в роботі пленарних органів інших міжурядових організацій;

право на імунітети та привілеї.

Важливою характеристикою Міжнародної організації кримінальної поліції є її правосуб’єктність за національним правом, тобто як юридичної особи в країні перебування, що закріплено в ст. 2 Угоди про штаб-квартиру із Францією 1982 р.

Одним з елементів міжнародної правосуб’єктності Інтерполу є його деліктоздатність: Інтерпол має право виступати в якості сторони за позовами в Адміністративному трибуналі Міжнародної організації праці, і також, володіє деліктоздатністю в якості юридичної особи. Крім того, Угодою про штаб-квартиру із Францією 1982 р. передбачається розгляд спорів шляхом створення арбітражного трибуналу ad hoc, арбітражна процедура закріплена в Додатку А до Угоди.

Розділ 2 „Міжнародно-правові тенденції розвитку інституційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції та її правових засад” містить структурно-функціональний аналіз інституційної системи Інтерполу та правової системи МОКП. Інституційна система Інтерполу – це сукупність взаємопов’язаних елементів (інститутів), які об’єднані в єдине ціле – міжнародну організацію, що характеризується якостями єдності та цілісності. Елементами (інститутами) системи Інтерполу є членство, процедура прийняття рішень, органи, які займають відповідне до їх завдань і функцій місце тощо.

В підрозділі 2.1. „Інституційна система Інтерполу: поняття та характеристика її елементів” подана докладна характеристика інституту членства та фінансування Інтерполу, внутрішньоорганізаційного механізму МОКП. Закріплена ст. Статуту 1956 р. структура організації в загальних рисах існувала ще до його прийняття, її ефективність доведена часом та практикою як Інтерполу, так й інших міжнародних організацій. З розвитком Організації виникала потреба у створенні додаткових органів, що не зазначені у Статуті: Комісія по контролю за файлами Інтерполу (стара назва – Наглядова рада по контролю за архівами Інтерполу) та Постійний комітет з інформаційних технологій. Кожен з органів Інтерполу має власну структуру, яка змінюється відповідно до потреб Організації, в значній мірі це стосується Генерального Секретаріату. Так, в 2001 р. було проведено реорганізацію цього органу, що вимагає аналізу з юридично-правової точки зору та відображення у науковій літературі, оскільки більшість досліджень (О.М. Бандурка, Я.М. Бельсон, К.С. Родіонов, В.С. Овчинніков, В.І. Самарін), в яких зазначається внутрішня будова Секретаріату та його функції вже є застарілими. Наприклад, після терористичної атаки 11 вересня 2001 р. в структурі Директорату служб оперативної допомоги було створено Координаційний та Командний Центр (Coordination and Command Center). Дослідження механізму оперативної взаємодії країн-учасниць в системі Інтерполу свідчить, що його основним структурним елементом залишаються Національні центральні бюро (НЦБ) і Генеральний Секретаріат.

В підрозділі 2.2. „Сучасні тенденції розвитку інституційної системи Інтерполу” розглянуто чотири основні тенденції, які виокремлює дисертант. Перша тенденція – це регіоналізація, яка має декілька аспектів. По-перше, вона проявляється в збільшенні кількості заходів в діяльності Інтерполу, що проводяться на регіональному рівні (регіональні конференції, семінари тощо), по-друге інституціоналізується у вигляді регіональних органів Інтерполу (субрегіональні бюро), структурному поділу органів Інтерполу по регіонам. Вивчення функціонування Інтерполу за регіональною ознакою дозволяє висунути пропозицію про створення субрегіонального бюро для країн колишнього Радянського Союзу.

Другою тенденцією розвитку Інтерполу дисертант вважає створення органів, які займаються дослідженнями в сфері застосування нових методів боротьби із злочинністю, наприклад, Експертно-наглядова ДНК група Інтерполу (Interpol DNA Monitoring Expert Group – MEG), яка була створена резолюцією Генеральної Асамблеї AGN/67/RES/8 на 67 сесії (Каїр, 1998 р.). MEG вивчає сучасний стан наукових досліджень в сфері застосування ДНК в розслідування кримінальних справ та надає рекомендації по застосуванню цього методу членами Інтерполу. Серед інших груп слід відзначити Спеціалізовану групу по боротьбі із злочинами проти дітей (the Interpol Specialist Group on Crimes against Children), яку було створено в 1998 р. В структурі Інтерполу знаходиться також Постійний комітет з інформаційних технологій (Standing Committee on Information Technology – SCIT), який складається з технічних експертів, що представляють низку НЦБ.

Третя тенденція представляє собою визначення пріоритетів Інтерполу щодо протидії найбільш небезпечним видам міжнародних злочинів, що позначається на структурі Генерального Секретаріату, його підрозділів, структурі та напрямках діяльності НЦБ.

Четверта тенденція характеризується розвитком і впровадженням інформаційних технологій із вдосконаленням існуючих та розробкою нових інформаційних баз даних, систем обміну інформацією, наприклад глобальної поліцейської комунікаційної системи
І-24/7.

Підрозділ 2.3. „Правова система МОКП: аналіз міжнародно-правової доктрини та практики” містить аналіз доктрини вітчизняної та зарубіжної науки міжнародного права, відповідно до якого право міжнародних організацій як комплекс правових норм умовно поділяється на:

“внутрішнє право” міжнародних організацій;

“зовнішнє право” міжнародних організацій.

Дисертантом підтримується позиція російської вченої Т.Н. Нешатаєвої, згідно з якою праву міжнародних організацій властивий поділ будь-якої правової системи на приватне та публічне право, проте в праві міжнародних організацій немає єдиної структури, на даний момент відбувається формування єдиного структурного стрижня. На думку дисертанта, слід погодитися також із висновком зазначеної вченої про те, що кожна міжнародна міжурядова організація створює власну правову систему, а отже і Міжнародна організація кримінальної поліції має власну правову систему.

В роботі запропоновано поділ правової системи Інтерполу на внутрішньоорганізаційні та зовнішньоорганізаційні норми. Внутрішньоорганізаційні норми Міжнародної організації кримінальної поліції можна сформувати в декілька груп, в залежності від відносин, які вони регулюють.

Першу групу складатимуть норми, які регулюють процедурні питання, а саме:

порядок роботи головних і допоміжних органів Інтерполу;

порядок прийняття рішень органами Міжнародної організації кримінальної поліції, зокрема порядок голосування тощо;

порядок формування органів Інтерполу.

Як приклад можна навести норми Статуту Інтерполу, які визначають порядок роботи Генеральної Асамблеї МОКП – ст. 10, 11; норми Загальних правил, що регулюють порядок обрання Генерального Секретаря МОКП – ст. 42, 43. Як процедурні норми, що регламентують діяльність Генерального Секретаріату, слід назвати Правила, що регулюють базу даних обраної інформації та прямий доступ НЦБ до цієї бази даних, які були прийняті Генеральною Асамблеєю на 59 сесії (Оттава, 1990, резолюція AGN/59/RES/7). До процедурних норм слід також віднести норми, що визначають порядок створення в необхідних випадках допоміжних органів організації (комітетів) для вивчення певного питання, органів адміністративного характеру (п. ст. 11 Статуту Інтерполу, ст. , ст.  Загальних Правил).

Наступною групою внутрішньоорганізаційних норм є такі, що регламентують статус персоналу, який виконує функції міжнародної цивільної служби (наприклад, ст. Статуту Інтерполу). Безпосередньо всі питання, пов’язані із регулюванням проходження міжнародної цивільної служби в Міжнародній організації кримінальної поліції, визначаються Правилами персоналу, а у випадку виникнення спорів, які вимагають вирішення у судовому порядку, вони вирішуються в Адміністративному трибуналі Міжнародної Організації Праці (наприклад, Рішення № , № тощо).

Наступною групою внутрішньоорганізаційних норм Міжнародної організації кримінальної поліції є фінансові, тобто ті, що регулюють фінансові питання організації. Певні положення щодо формування бюджету організації, повноваження Генерального секретаря з використання коштів містяться в статтях Статуту, Загальних правил, але найбільш детальним правовим актом, що регламентує фінансові питання організації є Фінансові правила МОКП-Інтерполу.

Зовнішньорганізаційні норми умовно можна поділити на кілька груп.

Перша група – це норми, що визначають статус організації в країні перебування, тобто статус штаб-квартири Інтерполу, її взаємовідносини з країною перебування – з Францією. До цієї групи норм слід також віднести ті, які регулюють статус органів Організації з країнами перебування, зокрема, субрегіональних бюро Інтерполу. Слід відзначити, що відносини Інтерполу з урядом Франції урегульовані Угодою про штаб-квартиру, відносини з країнами перебування суб-регіональних бюро урегульовані спеціальними угодами. Норми даної групи носять договірний характер, оскільки в процесі їх прийняття беруть участь два рівноправні суб’єкти – міжнародна міжурядова організація (Інтерпол) та уряд, який представляє країну.

Друга група – це зовнішньоорганізаційні норми, які визначають статус Міжнародної організації кримінальної поліції у відносинах:

з іншими міжнародними міжурядовими організаціями, наприклад, Організацією Об’єднаних Націй, Європолом. Вони стосуються окремих аспектів співробітництва вказаних інститутів: статусу спостерігача Інтерполу на сесіях Генеральної Асамблеї ООН, технічного співробітництва тощо. Статус спостерігача на сесіях Генеральної Асамблеї Інтерполу надано низці міжнародних міжурядових організацій;

з міжнародними неурядовими організаціями Інтерполом, які встановлюють правила співробітництва між ними;

з міжнародними органами, такими як Міжнародний кримінальний суд, міжнародними кримінальними трибуналами ad hoc.

Інтерпол також вказується в ряді міжнародних угод, які регламентують певні питання боротьби із злочинністю, оскільки даними нормами на Інтерпол покладаються певні обов’язки та права, регулюються відносини Організації із учасниками вказаних конвенцій, дані норми теж слід віднести до зовнішньоорганізаційних норм міжнародних організацій.

Також, до Інтерполу в повній мірі застосовуються положення міжнародних договорів загального характеру (конвенцій), учасником яких він є.

Окремо слід також виділити групу норм, що регулюють правове положення та функціонування Національних центральних бюро Інтерполу. Як випливає з положень Статуту Організації, кожна країна-учасниця має самостійно визначати орган, який слугуватиме в якості національного центрального бюро Інтерполу (ст. 32 Статуту), його структуру та порядок функціонування. Відповідно, кожне НЦБ Інтерполу створюється і діє в структурі органів державної влади на основі норм національного права (звичайно ж його діяльність регулюється і рішеннями організації, наприклад, Правилами, що регулюють базу даних обраної інформації та прямий доступ НЦБ до цієї бази даних). Таким чином, до норм, що регулюють діяльність НЦБ, які є як органами Інтерполу, так і органами державної влади країни учасниці, відносяться норми національного законодавства держав-учасниць.

Крім того, міжнародна міжурядова організація є юридичною особою і як така здійснює діяльність, регламентовану нормами цивільного права, податкового права держави місцезнаходження даної організації. Так, Міжнародна організація кримінальної поліції уклала угоду з урядом Франції про штаб-квартиру організації та її привілеї та імунітети, в якій (ст. 3) зазначено, що “за винятком спеціальних положень зазначених в чинній угоді, закони та правила Французької республіки повинні застосовуватися в приміщеннях штаб-квартири Організації”, крім того, вказана угода у низці статей деталізує як повинно застосовуватися податкове законодавство Франції по відношенню до організації та її персоналу.

Таким чином, МОКП виступає як суб’єкт міжнародного публічного права, права міжнародних організацій та як юридична особа – суб’єкт внутрішньодержавного права.

Розділ 3 „Участь України в діяльності Інтерполу: проблеми і шляхи їх вирішення” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню юридичних та організаційно-правових аспектів діяльності НЦБ Інтерполу в Україні.

В підрозділі 3.1. „Організаційно-правові засади діяльності НЦБ Інтерполу в Україні” здійснено історико-правовий аналіз створення НЦБ Інтерполу в Україні та охарактеризовано основні нормативно-правові документи, які регламентують його діяльність, а також розглянуто організаційно правові засади діяльності НЦБ Інтерполу в зарубіжних державах. Україну було прийнято до Інтерполу в листопаді 1992 р. на 61 сесії Генеральної асамблеї Інтерполу в Дакарі (Сінгапур). Відповідно до цього рішення 25 березня 1993 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № , якою було затверджено Положення про Національне центральне бюро Інтерполу в Україні (Укрбюро Інтерполу). Питання, пов’язані із обміном інформацією врегульовані Інструкцією про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженою спільним наказом від 9.01.1997 р. В роботі досліджено динаміку розвитку структури НЦБ Інтерполу в Україні, надано характеристику напрямів його роботи.

В підрозділі 3.2. „Основні напрямки вдосконалення діяльності НЦБ Інтерполу в Україні” проаналізовано роль цього органу як в світовій системі протидії транснаціональній злочинності, так і в системі правоохоронних органів України, показники його діяльності. Проблеми в діяльності НЦБ Інтерполу в Україні можна умовно поділити на наступні категорії:

1. Матеріально-технічні. Їх вирішення залежить від державного фінансування, яке, з огляду на його важливість, на нашу думку, повинно здійснюватися в повному обсязі, враховуючи витрати на забезпечення Укрбюро сучасним обладнанням відповідно до вимог Генерального Секретаріату.

2. Кадрові. Персонал НЦБ Інтерполу повинен відповідати достатньо високим вимогам – з одного боку володіти певним досвідом практичної роботи, з іншого – володіти іноземними мовами, знанням міжнародної практики та документів, що стосуються міжнародного механізму протидії злочинності. Вирішення цієї проблеми залежить від навчальних закладів системи правоохоронних відомств України, зокрема, необхідно створювати спеціалізовані групи із поглибленим вивченням іноземних мов та міжнародного права, що дозволить створити необхідний кадровий резерв. До кадрових слід відносити також проблеми, пов’язані з недостатнім рівнем підготовки особового складу правоохоронних органів, що не дозволяє правильно оформлювати документацію при здійсненні міжнародного поліцейського співробітництва за посередництвом Укрбюро, Генеральної прокуратури.

Доведено, що розробка рекомендацій щодо вдосконалення протидії транснаціональній злочинності повинна здійснюватися в контексті європейської інтеграції, зокрема, дисертант вважає перспективним напрямом удосконалення законодавства України у сфері боротьби із легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, розширення кола суб’єктів первинного моніторингу, що відповідатиме положенням нормативно-правових актів ЄС. Необхідно включити до переліку таких суб’єктів аудиторів, адвокатів, які можуть залучатися до проведення фінансових операцій і становлять великий ступень ризику щодо їх залучення до легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження.

1. Створення Інтерполу було зумовлено об’єктивними закономірностями суспільного розвитку, тобто інтернаціоналізацією економічної, науково-технічної сфер життя, яка призвела до виникнення такого явища як “міжнародна (транснаціональна) злочинність”. Ефективно протидіяти її поширенню було можливо лише розвиваючи міжнародне співробітництво, найбільш ефективною формою якого є міжнародні організації.

2. Міжнародна організація кримінальної поліції розвивалася поступово: з міжнародної комісії, що була органом міжнародної конференції, вона перетворилася на міжнародну організацію, що володіла ознаками як міжурядового, так і неурядового характеру, а згодом трансформувалася у міжнародну міжурядову організацію.

3. Проведений в роботі аналіз численних міжнародно-правових документів та практики міжнародних відносин за участі Інтерполу призводить до висновку про те, що МОКП представляє собою міжнародну міжурядову організацію, яка володіє певними ознаками, що визначають її статус як суб’єкта міжнародного права та учасника міжнародних відносин. З урахуванням важливості для юридичної природи ММУО такої ознаки, як її цілі, формулювання цілей Інтерполу в ст. Статуту слід зробити більш точним, тобто замінити “загально кримінальну злочинність” (ordinary law crime) на “транснаціональну злочинність” (transnational crime).

4. Інтерпол – це міжнародна міжурядова організація, яка володіє якістю міжнародної правосуб’єктності, що знаходить своє вираження у сукупності наступних елементів:

право укладати міжнародні договори та обов’язок щодо їх виконання (договірна правоздатність);

здатність встановлювати власну систему органів, необхідних для її функціонування, та правил, що регламентують внутрішні аспекти діяльності організації;

право приймати участь в роботі пленарних органів інших міжурядових організацій;

право на імунітети та привілеї.

5. Дослідження структури МОКП призводить до висновку, що на протязі існування цієї організації, вона в загальних рисах істотно не змінювалася. Вона складається з органів, які умовно можна поділити на дві категорії:

основні (закріплені ст. 5 Статуту);

допоміжні (створені відповідно до рішень Організації).

В розвитку інституційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції ми виділяємо наступні основні тенденції:

регіоналізація, яка має декілька аспектів. По-перше, вона проявляється в акцентуванні діяльності Інтерполу на регіональному рівні, по-друге, інституціоналізується у вигляді регіональних органів Інтерполу, структурному поділу органів Інтерполу по регіонам. Враховуючи необхідність більш тісного співробітництва між державами-колишніми членами СРСР, пропонується створення в перспективі субрегіонального бюро із місце розташуванням у м. Москва (Російська Федерація);

розвиток органів, які займаються дослідженнями в сфері застосування нових методів боротьби із злочинністю (DNA Expert Group);

зосередження уваги Інтерполу на боротьбі із найбільш небезпечними видами міжнародних злочинів, що відповідно впливає на структуру Організації та діяльність НЦБ (прикладом може слугувати поділ оперативних субдиректоратів Генерального Секретаріату, створення Координаційного та Командного Центру, розробка та впровадження спеціальних проектів – “Мілленіум” та ін.);

розвиток і впровадження інформаційних технологій із вдосконаленням існуючих та розробкою нових інформаційних баз даних, систем обміну