БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СУХОНОС Віктор Петрович

УДК 619:617:616.71:7/.8

ДИСПЛАЗІЇ СУГЛОБІВ КІНЦІВОК У СОБАК

(етіологія, патогенез, діагностика та лікування)

16.00.05 – ветеринарна хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

Біла Церква – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції АПК Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України

Науковий консультант - доктор ветеринарних наук, професор БОРИСЕВИЧ

Володимир Борисович, Національний аграрний

університет, професор кафедри хірургії

ім. проф. І.О. Поваженка

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор ІЗДЕПСЬКИЙ Віталій Йосипович, Полтавська державна аграрна академія, завідувач кафедри хірургії та акушерства;

доктор ветеринарних наук, професор ФОМЕНКО Григорій Миколайович, Харківська державна зооветеринарна академія, професор кафедри анатомії;

доктор ветеринарних наук, професор РУДИК Станіслав Костянтинович, Національний аграрний університет, завідувач кафедри анатомії

ім. проф. В.Г. Касьяненка.

Провідна установа - Державний агроекологічний університет, кафедра акушерства, терапії і хірургії Міністерства аграрної політики України, м. Житомир

Захист відбудеться “ 6 “ квітня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.821.02 у Білоцерківському державному аграрному університеті за адресою: 09117, м. Біла Церква, вул. Ставищенська, 126; навчальний корпус № 8, ауд. № 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Білоцерківського державного аграрного університету за адресою: м. Біла Церква, Соборна площа, 8/1.

Автореферат розісланий “ 3 “ березня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Чорнозуб М.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хвороби кінцівок у собак поширені, спричинюються травмами, функціональними порушеннями нервової, кровоносної і лімфатичної систем, метаболічними змінами у тканинах, гормональними дисбалансами, спадковістю та іншими факторами (Лукьяновский В.А. и др., 1988; Кузьмин А.А., 1995; Щербаков Г.Г., Старченко С.В., 1996; Фогль Б., 1996; Осборн К., 2001 та ін.). На сьогодні дослідження хвороб кінцівок у собак спрямовані переважно на лікування переломів, їх ускладнень та стимуляцію репаративного остеогенезу (Послов Г.А., 2000; Козлов Н.А., 2000; Курсанов К.П. и др., 2001; Петренко О.Ф., 2000, 2002 та ін.). Проте, значної уваги потребують дисплазії суглобів кінцівок у собак, тобто хвороби, в основі патогенезу яких лежать порушення формування кістково-суглобового апарату. Ці хвороби зазвичай є причиною прогресуючої кульгавості у молодих собак і за відсутності хірургічної допомоги призводять до тяжких ускладнень (остеоартритів, вивихів, деформацій кістяка тощо).

У вітчизняній науковій літературі є окремі публікації, присвячені проблемам дисплазій, переважно кульшового та колінного суглобів (Литвиненко Д.Ю., 2001; Бірюков А., 2003; Величко С.В. та ін., 2004). Водночас, за даними зарубіжних дослідників, такі хвороби у собак поширені, визначаються в різних суглобах, важко піддаються лікуванню, спричинюють значні матеріальні й моральні збитки (Banfield J.E. a.oth., 1966; Weisner R.E. a.oth., 1990; Денни Х., Баттервоф С., 2004 та ін.).

Основні труднощі діагностики, лікування та профілактики дисплазій зумовлені недостатнім вивченням їх етіології й патогенезу. У зв’язку з цим, актуального значення набувають систематизація та комплексне дослідження хвороб, що складають групу дисплазій різних суглобів кінцівок у собак. Це дає змогу з’ясувати спільні риси їх етіології й патогенезу та визначити принципи лікування. При наданні хірургічної допомоги у разі дисплазій суглобів важливим є визначення показань для консервативного та оперативного лікування, розробка та клінічна апробація раціональних оперативних доступів і прийомів.

Для з’ясування механізму порушень формування кістяка необхідні дослідження процесів хондро- та остеогенезу в ділянках метафізарних хрящів, а також змін їхньої структури та гістохімічних показників у постнатальному розвитку собак та при остеохондропатії.

Потребують глибокого вивчення причини розвитку дегенеративно-дистрофічних процесів у метафізарному і суглобовому хрящах та їх ролі у патогенезі дисплазій суглобів. З цієї точки зору, істотним є з’ясування перебігу деструктивних та відновних процесів у хрящовій тканині, а також розробка методу пункційної біопсії суглобового хряща, яка дозволяє проводити його гістологічні та гістохімічні дослідження за життя тварини.

Актуальною для поліпшення діагностики дисплазій суглобів є розробка методики клінічного обстеження кінцівок у собак, яка враховує симптоматику окремих видів дисплазій, а також захворювань суглобів, що частіше зустрічаються у клінічній роботі. Для запобігання дисплазіям суглобів через порушення остеогенезу в ділянках метафізарних хрящів унаслідок епіфізеолізів, внутрішньо-суглобових та епіфізарних переломів важливого значення набувають розробка та клінічна апробація раціональних методів остеосинтезу, які створюють оптимальні умови для консолідації уламків і не перешкоджають процесам формування кістяка.

Отже, дослідження етіології, патогенезу дисплазій суглобів кінцівок у собак, удосконалення методів їх діагностики та лікування мають важливе теоретичне і практичне значення. Їх актуальність зростає, враховуючи те, що тривалий час в Україні вони залишалися поза увагою ветеринарних хірургів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з програмою підготовки спеціалістів вищої кваліфікації через докторантуру кафедри хірургії ім. проф. І.О.Поваженка факультету ветеринарної медицини Навчально-наукового інституту ветеринарної медицини, якості й безпеки продукції АПК Національного аграрного університету. Тема дисертаційної роботи є складовою частиною програми науково-дослідної роботи кафедри “Сучасні методи діагностики, лікування та профілактики хірур-гічних хвороб у ділянці голови, тулуба, черевної порожнини та опорно-рухового апарату”, що виконується за завданням Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України (номер державної реєстрації 0103U005853)”.

Мета та задачі дослідження. Метою роботи є удосконалення діагностики та хірургічної допомоги при дисплазіях суглобів кінцівок у собак на основі комплексного дослідження симптоматики, етіології й патогенезу їх клінічних форм у різних суглобах, а також клініко-експериментального обгрунтування методів лікування.

Досягнення мети передбачало вирішення таких задач:

- визначити хвороби, що належать до дисплазій плечового, ліктьового, зап’ясткового, кульшового, колінного та заплеснового суглобів кінцівок собак. З’ясувати поширення їх клінічних форм в окремих суглобах;

- розробити методику клінічного обстеження кістково-суглобового апарату кінцівок у собак з метою діагностики дисплазій та інших найбільш характерних хвороб суглобів;

- розробити метод пункційної біопсії суглобового хряща та провести його клінічну апробацію;

- з’ясувати етіологію та патогенез дисплазій суглобів кінцівок. Дослідити процеси хондро- та остеогенезу в ділянках метафізарного хряща собак на різних етапах постнатального розвитку. Визначити зміни, які виникають у метафізарному і суглобовому хрящах при остеохондропатії, їх причини та роль у патогенезі дисплазій суглобів;

- систематизувати клінічні форми дисплазій суглобів кінцівок на основі спільних рис етіології й патогенезу та розробити принципи їх лікування;

- дослідити перебіг регенеративних процесів на місці дефектів суглобового хряща;

- провести клінічну апробацію різних методів лікування при дисплазіях суглобів, визначити показання для їх призначення, раціональні оперативні доступи та прийоми оперативних утручань;

- визначити клінічну характеристику та раціональні методи остеосинтезу при переломах різних кісток кінцівок в ділянках метафізарних хрящів, які забезпечують оптимальні умови для репаративного остеогенезу і запобігають розвиткові дисплазій суглобів.

Об’єкт дослідження – собаки різного віку та порід відповідно до умов експериментів, а також із дисплазіями різних суглобів та переломами кісток в ділянках метафізарних хрящів.

Предмет дослідження – симптоми, етіологія, патогенез дисплазій суглобів кінцівок, ефективність різних методів їх лікування; раціональні методи остеосинтезу у разі переломів кісток у ділянках метафізарних хрящів; морфогенез кістково-суглобового апарату кінцівок та його порушення; зміни у суглобовому та метафізарному хрящах при остеохондропатіях; регенерація суглобового хряща; пункційна біопсія суглобового хряща.

Методи дослідження: клінічні та рентгенологічні дослідження кістково-суглобового апарату собак, морфологічні, гістологічні, гістохімічні дослідження структури та різних фракцій мукополісахаридів метафізарного хряща собак у постнатальному розвитку, а також змін у метафізарному та суглобовому хрящах при остеохондропатії; експериментальне дослідження регенерації суглобового хряща.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше у вітчизняній ветеринарній хірургії:

- проведено комплексне дослідження етіології, патогенезу та симптоматики дисплазій різних суглобів кінцівок у собак, визначено й систематизовано хвороби, які належать до дисплазій плечового, ліктьового, зап’ясткового, кульшового, колінного і заплеснового суглобів, досліджено їх поширення в окремих суглобах;

- доведено патогенетичну роль остеохондропатії суглобового і метафізарного хрящів, яка призводить до передчасного гальмування або припинення хондро- та остеогенезу в їх ділянках, порушень формування кістяка та розвитку різних клінічних форм дисплазій суглобів;

-

-

- визначено, що оперативне лікування у разі дисплазій суглобів передбачає: при порушеннях конгруентності суглобових поверхонь, вивихах та підвивихах репозицію, фіксацію кісток, усунення їх деформацій (корекцією остеогенезу, стимуляцією періосту або корекційною остеотомією); при незрощеннях відростків – їх фіксацію або, за неможливості, видалення; при розсікаючому остеохондриті видалення із суглоба сторонніх тіл та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні;

-

- одержано дані про закономірні зміни структури й мукополісахаридного складу метафізарного хряща в постнатальному періоді розвитку собак, що супроводжуються поступовим гальмуванням у ньому хондро- та остеогенезу. Їх урахування має вирішальне значення для успішного застосування різних оперативних методів корекції деформацій кістяка;

-

-

-

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження морфофункціональних особливостей метафізарного хряща на різних етапах постнатального розвитку кістяка, змін у структурі та мукополісахаридному складі метафізарного й суглобового хрящів при остеохондропатії, вивчення регенерації тканин на місці дефектів суглобового хряща, систематизація патогенетичних факторів різних клінічних форм дисплазій суглобів розширюють уявлення про їх етіологію та патогенез, визначають показання та обгрунтовують застосування раціональних методів лікування.

Запропонована методика клінічного обстеження кістково-суглобового апарату кінцівок собак, а також розроблений нами метод пункційної біопсії суглобового хряща за допомогою винайденого пристрою, сприяють поліпшенню діагностики дисплазій та інших хвороб суглобів.

Клінічна апробація з визначенням ефективності різних методів лікування при дисплазіях суглобів кінцівок у собак та впровадження їх у практику підвищують рівень хірургічної допомоги у разі їх виникнення та створюють можливість збереження повноцінного життя тваринам. Визначено принципи лікування при дисплазіях суглобів, раціональні оперативні доступи й прийоми, які відповідають особливостям патогенезу різних клінічних форм дисплазій та топографічної анатомії ділянок плечового, ліктьового, зап’ясткового, кульшового, колінного й заплеснового суглобів.

Практичне значення для запобігання порушеням формування кістяка та дисплазій суглобів через пошкодження метафізарних хрящів мають результати досліджень симптоматики та раціональних методів остеосинтезу при епіфізеолізах, внутрішньо-суглобових та епіфізарних переломах кісток.

Матеріали дисертації увійшли до методичних рекомендацій “Хвороби розвитку та остеохондропатії кістково-суглобового апарату кінцівок у дрібних тварин (діагностика, патогенез та лікування)”/В.П. Сухонос/ – К.: Аграрна освіта, 2004. – 84 с., які рішенням науково-методичної ради Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України (протокол № 1 від 12 грудня 2003 року) та навчально-методичної комісії науково-педагогічних працівників аграрних вищих навчальних закладів України зі спеціальності ”Ветеринарна медицина” (протокол № 2 від 3 червня 2004 року) призначені практичним й науковим фахівцям ветеринарної медицини та студентам вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації зі спеціальності 7.130501 – “Ветеринарна медицина”.

Результати досліджень використовуються у навчальному процесі, а також у практичній і науковій роботі у Національному аграрному університеті, Білоцерківському державному аграрному університеті, Львівській державній академії ветеринарної медицини ім. Гжицького С.З., Державному агроекологічному університеті, Дніпропетровському державному аграрному університеті, Подільському державному аграрно-технічному університеті, Луганському національному аграрному університеті, Полтавській державній аграрній академії.

Особистий внесок здобувача полягає у вивченні наукової літератури, виконанні всього обсягу експериментальних досліджень, аналізі отриманих результатів, їх узагальненні у висновках та пропозиціях. За участю здобувача проведено клінічну апробацію методів лікування дисплазій суглобів кінцівок собак, а також оперативних утручань при переломах кісток у ділянках метафізарних хрящів.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були апробовані на міжнародних науково-практичних конференціях: ІІ-й (м. Одеса, 2003 р.) та ІІІ-й (м. Полтава, 2004 р.) ветеринарних конференціях із проблем дрібних тварин, VІІІ-й (м. Київ, 2003 р.) та ІХ-й (м. Київ, 2004 р.) конференціях “Проблеми ветеринарного обслуговування дрібних домашніх тварин”, ІV-й конференції “Проблеми неінфекційної патології тварин” (м. Біла Церква, 2003 р.), І-й конференції “Актуальные вопросы отрасли кинологии: проблемы и пути их решения” (м. Миколаїв, 2004 р.), конференції “Ветеринарна медицина – 2004: сучасні аспекти розробки, маркетингу й виробництва ветеринарних препаратів” (м. Феодосія, 2004 р.), конференції “Актуальные проблемы ветеринарной хирургии”, присвяченій 75-річчю Уральської державної академії ветеринарної медицини (г. Троицк, Россия, 2004 г), конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження доктора ветеринарних наук, професора, заслуженого діяча науки України І. І. Магди (м. Харків, 2004 р.), на ІІІ-му Міжнародному конгресі спеціалістів ветеринарної медицини України (м. Київ, 2004 р.), а також на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу, наукових співробітників та аспірантів факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету (2000-2004 рр.).

Публікації. Результати досліджень висвітлені у збірниках тез та матеріалів конференцій (6), методичних рекомендаціях, авторському свідоцтві про винахід та у 26 статтях (у тому числі у 20 без співавторів), опублікованих у наукових журналах та фахових збірниках наукових праць (Вісник с.-г. науки – 1; Ветеринарна медицина України – 9; Науковий вісник Національного аграрного університету – 7; Вісник Білоцерківського державного аграрного університету – 4; Наукові праці Полтавської державної аграрної академії – 1; Зб. наук. праць Харківської державної зооветеринарної академії – 1; Науковий вісник Львівської національної академії ветеринарної медицини – 1; Міжвідомчий тематичний науковий збірник „Ветеринарна медицина” (м. Харків) – 1; Труды Уральской государственной академии ветеринарной медицины – 1).

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, огляду літератури, 7 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, пропозицій виробництву та списку використаних джерел. Вона викладена на 319 сторінках комп’ютерного тексту, ілюстрована 98 рисунками та таблицями. Список використаної літератури включає 480 джерел, у тому числі 396 із далекого зарубіжжя.

МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дані щодо загального обсягу клінічних та експериментальних досліджень наведено у таблиці 1.

Під час клінічних досліджень визначали хвороби, що належать до дисплазій плечових, ліктьових, зап’ясткових, кульшових, колінних та заплеснових суглобів, вивчали їх симптоматику, етіологію, патогенез. Після їх аналізу розробляли методику клінічного обстеження кінцівок собак з метою діагностики дисплазій суглобів та інших хвороб кістково-суглобового апарату, що найбільш часто зустрічаються у клінічній роботі. Проводили апробацію існуючих методів лікування з визначенням їх ефективності.

Усього консервативним методом лікували 38 собак, оперативним – 86 (табл. 2).

Консервативне лікування застосовували при незначних симптомах та на ранніх стадіях дисплазій. Воно передбачало: збалансування дієти, зменшення навантаження на суглоб, застосування хондропротекторів, а у разі загострення процесу - протизапальних нестероїдних препаратів. Для збалансування дієти призначали рекомендовані Асоціацією спеціалістів ветеринарної медицини України відповідно до віку собак раціони PEDIGREE або вітамінно-мінеральний комплекс SA-37 фірми INTERVET для цуценят. Для зменшення навантаження на суглоб тваринам призначали нетривалі (до 1 години), але регулярні (3-4 рази на добу) прогулянки на поводку з униканням форсованих рухів. З хондропротекторів застосовували двократні з тижневим інтервалом внутрішньовенні ін’єкції хіонату (по 0,1 мл /кг). Із нестероїдних протизапальних препаратів призначали всередину аспірин (кількома прийомами у дозі 25 мг/кг на добу, через кожні 2-3 дні), парацетамол (по 25 мг/кг на добу за чотири прийоми), а у разі виникнення ускладнень - римадил (по 2-4 мг/кг на добу за два прийоми до 7 днів, потім 2 мг/кг на добу за один прийом) або піроксикам (по 0,3 мг/кг кожні 48 годин). Якщо протягам 4-5 тижнів консервативне лікування призводило до послаблення симптомів захворювання, його призначали до завершення періоду формування кістяка (12- місячного віку).

Оперативне лікування застосовували, коли консервативне не було показане або при його неефективності. Воно передбачало: при вивихах та підвивихах - усунення причини, репозицію та фіксацію кісток; при деформаціях кісток – корекцію остеогенезу та (або) варіанти корекційної остеотомії; при незрощеннях відростків кісток – їх репозицію, фіксацію або видалення; при розсікаючому остеохондриті – видалення із суглоба сторонніх тіл та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні.

З метою запобігання дисплазіям суглобів, спричинених травмами метафізарного хряща, вивчали симптоматику епіфізеолізів, внутрішньо-суглобових та епіфізарних переломів різних кісток кінцівок, проводили апробацію методів остеосинтезу, які забезпечували найкращі умови для репаративного остеогенезу при мінімальній шкоді процесам формування кістяка. Усього досліджено 56 випадків переломів кісток у ділянках метафізарних хрящів (табл. 3).Під час лікування переломів залежно від їх характеру та віку собак остеосинтез виконували за допомогою шпиць різної модифікації, металевих пластин, шурупів та хірургічного дроту.

Методичні особливості виконання оперативних утручань при різних клінічних формах дисплазій та при лікуванні переломів викладені у відповідних розділах дисертації. Оперативні втручання проводили відповідно до вимог асептики та антисептики після знеболювання. При складних операціях застосовували, зазвичай, тіопентал-натрієвий, гексеналовий або кетаміновий наркоз. Премедикацію здійснювали введенням підшкірно або внутрішньо-м’язово атропіну сульфату (0,05-0,1 мг/кг), а потім аміназину (2,5–5 мг/кг) чи ксилазину (20–30 мг/кг). Тіопентал-натрій (2,5% - ний розчин; 25-30 мг/кг) або гексенал (10% - ний розчин; 30-35 мг/кг) уводили в плевральну порожнину, кетамін – внутрішньом’язово (10-15мг/кг). На місці розрізу виконували інфільтраційну анестезію 0,5% - ним розчином новокаїну.

У післяопераційному періоді для профілактики септичних ускладнень застосовували курс антибіотикотерапії (внутрішньом’язово гентаміцину сульфат 1-2 мг/кг двічі на добу протягом 7 діб або байтрил 0,1 мл/кг через кожні 12 годин протягом 5-8 діб). У випадку розвитку остеомієліту при лікуванні переломів кісток використовували лінкоміцину гідрохлорид (10-20 мг/кг тричі на добу), цефотаксим (50 мг/кг двічі на добу), цефтриаксон-КМП (50 мг/кг один раз на добу протягом 5-8 діб).

Вивчення морфофункціональних особливостей метафізарного хряща на різних етапах постнатального розвитку (до 1 місяця, 5-6 та 9-11 місяців) вивчали на 10 трупах собак, які загинули з різних причин і не мали ознак дисплазій суглобів. За об’єкт дослідження взяли дистальний метафізарний хрящ променевої кістки. Зміни у метафізарному хрящі при дисплазіях вивчали на 5 трупах собак, що загинули з різних причин і в яких були виявлені деформації зап’ясткового та колінного суглобів. Зміни у суглобовому хрящі при дисплазіях досліджували на 3 трупах собак та у 12 випадках проведення пункційної біопсії останнього у собак, що мали симптоми розсікаючого остеохондриту плечового суглоба (табл.4).

Для гістологічних досліджень ділянки суглобового або метафізарного хрящів разом із кістковою тканиною вилучали та фіксували у формаліні або спирті, декальцинували в електроліті, після чого різали на мікротомі, що заморожує, або готували парафінові зрізи. Під час досліджень біоптатів суглобового хряща декальцинацію не проводили. Їх після фіксації різали, зазвичай, на мікротомі, що заморожує. При гістологічних дослідженнях зрізи фарбували гематоксиліном Караці та еозином за загальноприйнятою методикою. Гістохімічними методами досліджували різні фракції білково-вуглеводних полімерів (мукополісахаридів). Глікопротеїди (ГП) та глікоген визначали ШИК-реакцією. Глікоген ідентифікували попередньою обробкою зрізів амілазою слини. Сульфатовані глікозамінглікани (ГАГ) виявляли альціановим синім при рН 0,2, несульфатовані ГАГ та сіалові кислоти при рН 2,7. Для контролю гістохімічних реакцій та ідентифікації мукополісахаридів виконували блокаду альдегідних груп, ацетилювання (блокаду 1,2-глікольних груп), обробку зрізів тестикулярною гіалуронідазою, жорстке та м’яке метилювання та деметилювання зрізів.

Гістологічні препарати вивчали за допомогою мікроскопів МБС-1, МБИ-3, МБИ-6. Мікрофотографії отримували, використовуючи пластинчасту камеру 9х12 на мікроскопі МБИ-6 та такого самого розміру чорно-білі фотоплівки. Діаметр хондроцитів, товщину зон метафізарного хряща визначали за допомогою окулярного мікрометра за загальноприйнятою методикою. Підрахунок кількості клітин в окремих зонах хряща виконували під час проектування гістологічних препаратів мікроскопом МБИ-6 на матове скло, на якому наносили квадрат, що відповідав 0,01 кв. мм їх площі.

Регенерацію тканин на місці дефекту суглобового хряща вивчали під час експерименту. Після знеболювання виконували артротомію ліктьового суглоба лівої кінцівки дослідних собак (n=21), потім на дистальних епіфізах плечової кістки за допомогою троакара з ріжучим краєм вилучали суглобовий хрящ на ділянці розміром 3 х 5 мм на всю його товщину до субхондральної кістки. Після операції накладали шви й пов’язку. Собак утримували у манежі без прив’язі. Загоювання рани у всіх собак відбувалося за первинним натягом. Під час досліджень собак (по три голови) піддавали еутаназії шляхом передозування наркозу відразу після операції, через 2, 5, 10, 15, 30 і 60 днів. Ділянку суглобової поверхні з дефектом вилучали, фіксували та декальцинували в електроліті. Зрізи готували на мікротомі, що заморожує, і фарбували гематоксиліном та еозином.

Пункційну біопсію суглобового хряща виконували винайденим нами пристроєм (авторское свидетельство на изобретение 1282848 СССР, МКИ А 61 В 17/34. Устройство для пункционной биопсии суставного хряща /В.П.Сухонос (СССР). – №3870731/30-15; Заявлено28.01.85; Опубл.15.01.87, Бюл. № 2. – 2 с.).

Під час досліджень статистичну обробку даних виконували за допомогою програм електронних таблиць Excel (російська версія 7.0 для Windows 2000).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Поширення дисплазій суглобів. Усього клінічно обстежено собак у 2000 році – 242, у 2001 році – 274, у 2002 році – 229, у 2003 році – 226, у 2004 році –190. Виявлені дисплазії суглобів кінцівок відповідно за роками досліджень у 32 (13,2%), 49 (17,9%), 23 (10%), 31 (13,7%) та 16 (8,4%) випадках (див. табл.1). Таким чином, при клінічному обстеженні 1161 собаки у 151 випадку (13%) виявлені дисплазії суглобів кінцівок. З них дисплазії окремих суглобів становили: плечового – 1,55%, ліктьового – 3,87%, зап’ясткового - 1,20%, кульшового - 2,32%, колінного - 3,27%, заплеснового - 0,86%).

Серед дисплазій суглобів кінцівок діагностували: у плечовому – природжений медіальний вивих голівки плечової кістки, відрив горбка лопатки, розсікаючий остеохондрит; у ліктьовому – природжений латеральний підвивих ліктьової кістки, природжений вивих голівки променевої кістки, підвивихи через порушення синхронного росту кісток передпліччя, незрощення відростків (медіального вінцевого та ліктьового ліктьової кістки, медіального надвиростка плечової кістки), розсікаючий остеохондрит; у передплічно-зап’ястковому – деформації; у кульшовому – дисплазію; у колінному – природжені вивихи надколінка, кутову деформацію, краніальну деформацію епіфіза великогомілкової кістки, відрив гребеня великогомілкової кістки, розсікаючий остеохондрит; у заплесновому – латеральну деформацію та розсікаючий остеохондрит. Вік та породи собак, у яких були виявлені клінічні форми дисплазій, їх співвідношення – кількісне в окремих суглобах та до загальної кількості виявлених захворювань - наведено у таблицях 5 та 6.

Нами вперше отримано статистичні дані про поширення дисплазій суглобів кінцівок у популяції собак м. Києва. Ці дані неповні, оскільки основну увагу у своїй роботі ми звертали на виявлення різних клінічних форм захворювань, а не на дослідження їх кількісних характеристик. З’ясування поширення окремих клінічних форм дисплазій суглобів у собак різних порід є актуальним і потребує проведення у подальшому спеціальних досліджень.

Етіологія та патогенез дисплазій суглобів. При визначенні напряму досліджень ми виходили з того, що метафізи та епіфізи остаточно костеніють та формуються у постнатальному періоді. При цьому епіфізи ростуть переважно за рахунок звернених до суглобів частин хрящових закладок, із периферійних ділянок яких утворюється суглобовий хрящ. Ріст кісток у довжину відбувається за рахунок остеогенезу в ділянках метафізарних хрящів.Ми досліджували морфофункціональні особливості метафізарного хряща на різних етапах постнатального розвитку, зміни у метафізарному і суглобовому хрящах при остеохондропатіях, а також роль порушень остеогенезу в їх ділянках у патогенезі дисплазій суглобів.

Проведені дослідження свідчать, що в ділянці метафізарного хряща відбувається активний хондро- та остеогенез, які супроводжуються високою метаболічною активністю, біосинтезом матриксу та проліферацією клітин. Хондрогенез спостерігається в центральних ділянках метафізарного хряща та ділянках, що прилягають до епіфізів, а енхондральний остеогенез - у тій його частині, яка звернена до метафіза. У постнатальному періоді в метафізарному хрящі відбуваються закономірні зміни, зумовлені зниженням проліферативної активності хондроцитів та зменшенням у них рівня біосинтезу мукополісахаридів. Це призводить до припинення відновлення метафізарного хряща, внаслідок чого в ньому поступово зникає гермінативна зона, потоншуються й збідніюються клітинами зони центральна та ізогенних груп, згасають процеси енхондрального остеогенезу. У 9-11-місячному віці метафізарний хрящ зникає, а ріст метафіза за рахунок його скостеніння припиняється.

За результатами наших досліджень, дисплазії суглобів кінцівок у собак супроводжуються розвитком остеохондропатії метафізарного та суглобового хрящів. Остання спричинює значні зміни в їх структурі та гістохімічних показниках (порушення складу та руйнування матриксу, дегенерацію частини хондроцитів, утворення безклітинних ділянок) і призводить до передчасного гальмування або припинення хондро- та остеогенезу.

Остеохондропатія у метафізарному та суглобовому хрящах може виникати в результаті впливу багатьох екзогенних та ендогенних факторів, природа та патогенетична дія яких складні і до сьогодні недостатньо з’ясовані. Проведені нами дослідження висвітлюють значення деяких із таких факторів. Доведено, що остеохондропатії супроводжуються змінами кількості та складу мукополісахаридів у матриксі хряща. Спочатку знижується вміст у хрящовій тканині сульфатованих ГАГ, пізніше – ГП та сіалових кислот. Це спричинює різке погіршення фізико-хімічних властивостей хряща і може відігравати важливу роль у патогенезі його уражень.

У різних суглобах кінцівок діагностуються певні клінічні форми дисплазій. Найбільше їх виникає у ліктьовому та колінному суглобах. Водночас, окремі клінічні форми дисплазій різних суглобів мають спільні риси, що є основою для їх систематизації. На нашу думку, доцільним серед дисплазій суглобів кінцівок у собак виділити такі, що спричинені: 1) порушенням конгруентності суглобових поверхонь; 2) вивихами й підвивихами; 3) незрощенням відростків кісток; 4) відшаруванням суглобового хряща. Порушення конгруентності суглобових поверхонь, а також вивихи та підвивихи можуть бути природженими або виникати в постнатальному періоді. Запропонована нами систематизація патогенетичних факторів дисплазій суглобів кінцівок поглиблює уявлення про механізми їх виникнення і є основою для розробки загальних принципів лікування.

У патогенезі майже всіх досліджених нами клінічних форм дисплазій значну роль відіграють розлади остеогенезу в ділянках метафізарного або суглобового хрящів. Передчасне припинення остеогенезу на всій площині метафізарного хряща призводить до укорочення кістки. Як правило, це не спричинює значних порушень функцій суглобів, якщо тільки зупинка росту кістки не відбулася в ембріональному періоді або відразу після народження собаки. Значні вади кістково-суглобового апарату виникають при порушеннях синхронного росту кісток, що розташовані паралельно. Особливо це стосується передпліччя, де ліктьова та променева кістки приблизно однакові за розмірами. Припинення росту ліктьової кістки при продовженні росту променевої, спричинює деформацію останньої та підвивихи у суміжних до передпліччя суглобах. Відносне укорочення променевої кістки також призводить до розвитку нестабільності та підвивихів у ліктьовому та зап’ястному суглобах (рис.1).

В основі патогенезу дисплазій, спричинених незрощенням відростків кісток, лежать пошкодження аналогів метафізарного хряща, до яких належать прошарки хрящової тканини між кісткою та виростками, що виникають при формуванні останніх із самостійних центрів осифікації. Порушення остеогенезу в цих прошарках хрящової тканини призводить до затримки зростання відростків із кісткою. У подальшому, при навантаженнях такі відростки від’єднуються від кістки і втрачають можливість зростатися з нею. Це спричинює такі клінічні форми дисплазій, як відрив горбка лопатки та гребеня великогомілкової кістки, незрощення медіального надвиростка плечової, медіального вінцевого та ліктьового відростків ліктьової кісток (рис.2).

В основі патогенезу багатьох дисплазій суглобів лежить гальмування процесів хондро- та остеогенезу в певній частині метафізарного хряща при продовженні скостеніння в інших його ділянках. Це спричинює порушення форми епіфізів, втрату конгруентності суглобових поверхонь та нестабільність суглобів. До цієї групи дисплазій ми віднесли краніальну деформацію голівки великогомілкової кістки, кутову деформацію колінного, латеральну деформацію заплеснового та більшість дисплазій кульшового суглоба.

Порушення конгруентності суглобових поверхонь можуть призводити також до вивихів та підвивихів. Вони бувають природженими (наприклад, медіальний вивих голівки плечової кістки, латеральний підвивих ліктьової кістки тощо) або розвиватися в постнатальному періоді через недостатню конгруентність суглобових поверхонь ( вивих голівки стегнової кістки, вивих надколінка) чи вади формування кістяка (вивихи в суміжних із передпліччям суглобах при порушеннях росту його кісток) (рис.3).

Патогенез дисплазій суглобів, спричинених відшаруванням суглобового хряща, визначається порушенням енхондрального остеогенезу в базальних його ділянках. Це призводить до утворення на суглобовій поверхні дефектів. До таких клінічних форм дисплазій належать розсікаючі остеохондрити, що часто діагностуються в суглобах кінцівок собак зі значною вагою (рис.4).

Визначені нами клінічні форми дисплазій, найімовірніше не охоплюють всі хвороби, які зумовлені порушеннями морфогенезу кістяка кінцівок. У подальшому, з розвитком цього напряму досліджень у ветеринарній ортопедії, їх перелік буде доповнюватися. На основі власних спостережень та даних літератури ми розробили схему етіології та патогенезу дисплазій суглобів кінцівок у собак, що виникають у період завершення формування кістяка (рис.5).

За нею, фактори загального та (або) локального впливу спричинюють остеохондропатію метафізарного та суглобового хрящів. Фактори загального впливу (радіація, лікарські речовини, метаболічні та гормональні розлади тощо) мають різну природу та механізм дії. Локальні фактори (травми, склеротичні осередки, пухлини тощо) спричинюють остеохондропатію внаслідок порушень кровопостачання зон хондро- та остеогенезу або значних їх пошкоджень. Остеохондропатія в ділянках метафізарного та суглобового хрящів призводить до порушення росту кісток, їх деформації, вивихів та підвивихів, незрощення відростків та відшарування суглобового хряща. Структурні вади та аномалії кістяка зумовлюють порушення механізму суглобів, їх функціональну недостатність та розвиток ускладнень (артритів, остеоартритів тощо).

Слід зазначити, що на патогенез дисплазій суглобів впливають й інші фактори. Порушення розвитку кістяка стимулюють компенсаторно-пристосувальні зміни у кістках, суглобах та функціонально пов’язаному з ними м’язово-зв’язковому апараті. Унаслідок цього багато вад суглобів протягом тривалого часу клінічно не визначається або викликає дуже слабкі симптоми.

Велике значення у патогенезі дисплазій суглобів кінцівок мають також недоліки годівлі та утримання собак, а також спадкові фактори (надмірне навантаження кістяка через велику вагу, морфофункціональні особливості суглобів певних порід собак тощо).

Вивчення регенерації суглобового хряща. Пошкодження суглобового хряща виникають при травмах, внутрішньо-суглобових переломах і відіграють важливу роль у патогенезі дисплазій суглобів, зокрема, розсікаючих остеохондритів.

У своїх дослідженнях ми не виявили повної регенерації суглобового хряща та безпосереднього утворення хрящової тканини в ділянках дефекту. Останній заповнюється регенератом, що складається з різних за характером та походженням тканин. На ранніх етапах (на 5-15 день) покрив дефекту має характер пухкої волокнистої сполучної тканини. Пізніше, на 30-й та 60-й день після вилучення хряща, ми спостерігали на місці дефекту ріст кісткової тканини з боку субхондральної зони, яка була вкрита шаром фіброзної волокнистої тканини, місцями – фіброзним хрящем.

Волокнистий покрив дефектів суглобового хряща формується переважно за рахунок проліферації тканин субхондральної зони, які мають малодиференційовані клітинні елементи кісткового мозку, ендосту губчастої кістки та ендотелію судин, що здатні до метаплазії у фібробласти. У формуванні волокнистого покриву дефекту бере участь також суглобовий хрящ, але процеси його перебудови мають обмежений характер. Проведені дослідження обгрунтовують методи лікування, які створюють оптимальні умови для регенерації суглобового хряща. Враховуючи те, що швидкій та повній регенерації тканин на місці дефекту останнього сприяє оголення субхондральної зони, при розсікаючому остеохондриті показана обробка кюреткою місць відшарування суглобового хряща.

Методика клінічного обстеження собак з хворобами кістяка кінцівок та діагностика дисплазій суглобів. Необхідність розробки методики зумовлена відсутністю чіткої схеми клінічного обстеження кінцівок у собак із метою діагностики їх хвороб. Вона грунтується на загальних методах клінічного обстеження (анамнезі, спостереженні, пальпації, проведенні функціональних тестів тощо) та рентгенологічних дослідженнях. Запропонована нами методика має важливе практичне значення, оскільки сприяє діагностиці не тільки дисплазій суглобів, але й інших хвороб кістково-суглобового апарату собак, які найчастіше зустрічаються у клінічній роботі.

Клінічна характеристика дисплазій окремих суглобів та їх лікування. Під час досліджень були вивчені етіологія, патогенез, симптоматика клінічних форм дисплазій суглобів кінцівок, а також проведена апробація раціональних методів лікування. Зроблені нами узагальнення результатів досліджень містять найбільш істотні відомості щодо клінічної характеристики, діагностики та лікування хвороб, які складають групу дисплазій окремих суглобів.

Природжений медіальний вивих голівки плечової кістки зустрічається у собак дрібних порід внаслідок плоскої форми суглобової поверхні лопатки. Клінічно характеризується кульгавістю змішаного типу, напівзігнутим положенням та нестабільністю плечового суглоба, його деформацією зі зміщенням голівки плечової кістки у медіальний бік. При консервативному лікуванні відбувається стабілізація плечового суглоба та зниження кульгавості з досягненням собакою однорічного віку.

Відрив горбка лопатки діагностується зазвичай у собак середніх та великих порід віком 4-7 місяців. Від’єднання та зміщення горбка лопатки відбувається під дією натягу двоголового м’яза плеча.

Клінічно визначається при рентгенологічних дослідженнях та за клінічними ознаками (кульгавість, біль при флексії суглоба, припухання та болісність у краніальній його частині, послаблення функції двоголового м’яза плеча). При лікуванні показане оперативне втручання: краніальний оперативний доступ до плечового суглоба, репозиція горбка лопатки та його фіксація до неї шурупом або дротовою петлею.

Розсікаючий остеохондрит плечового суглоба діагностується переважно на обох кінцівках у собак великих порід (найчастіше у псів віком до 1 року) за клінічними ознаками (переміжна кульгавість, біль при розгинанні суглоба) та результатами рентгенологічних досліджень, при яких виявляються дефекти каудальної частини суглобової поверхні голівки плечової кістки, відшаровані фрагменти тканин у порожнині суглоба, інколи остеофіти. Застосовують консервативне та оперативне лікування. Останнє більш ефективне і передбачає видалення з порожнини суглоба сторонніх тіл та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні. Артротомія плечового суглоба попереду гребеня лопатки більш травматична, ніж позаду нього, але вона забезпечує більший оперативний доступ до суглобової поверхні голівки плечової кістки і її краще застосовувати хірургам, які нечасто оперують у цій ділянці.

Природжений латеральний підвивих ліктьової кістки зустрічається у собак дрібних та середніх порід, характеризується зміщенням ліктьового горба на латеральний бік дистальної частини плечової кістки, деформацією та обмеженістю екстензії ліктьового суглоба, а у подальшому – вивихом ліктьової кістки й контрактурою триголового м’яза плеча. Оперативне втручання передбачає закритим методом репозицію та стабілізацію ліктьової й плечової кісток тимчасовим уведенням штифта через їх суглобові поверхні.

Природжений каудо-латеральний вивих голівки променевої кістки діагностується у собак невеликих порід, починаючи з 4-5-місячного віку, супроводжується обмеженістю рухів у ліктьовому суглобі при незначній болісності. Зазвичай показане консервативне лікування. Оперативне лікування проводять, коли кульгавість збільшується та зростають ознаки остеоартриту або коли господарі собак з естетичних міркувань бажають усунути деформацію ліктьового суглоба. Операція показана у ранньому віці і передбачає остеотомію променевої кістки, репозицію її проксимальної частини з подальшою фіксацією шурупами до ліктьової.

Передчасне припинення росту ліктьової кістки в умовах продовження росту променевої спричиняє деформацію останньої, супінацію та латеральне відхилення кісток зап’ястка. У зв’язку з тиском голівки променевої кістки на дистальний епіфіз плечової виникає підвивих останньої, що порушує механізм ліктьового суглоба та спричинює розвиток остеоартриту. Оперативне втручання, залежно від віку собаки та ступеня деформації кісток, передбачає: 1) при активному рості кісток (до 7-місячного віку) – установлення стримувальної скоби на медіальний бік дистального метафізарного хряща променевої кістки; 2) при незначних темпах росту кісток (вік 7-9 місяців) – установлення стримувальної скоби, стимуляцію періостального остеогенезу та поперечну остеотомію діафіза ліктьової кістки; 3) у разі припинення росту кісток (вік 9-10-місяців) – клиноподібну остеотомію променевої та поперечну остеотомію ліктьової кісток. При застосуванні перших двох методів відбувається випростання променевої кістки протягом 4-6 тижнів. У задавнених випадках підвивих плечової кістки в ліктьовому суглобі усувають шляхом остеотомії ліктьової кістки з переміщенням її проксимальної частини в бік ліктьового суглоба та подальшою фіксацією до променевої двома шурупами.

Передчасне припинення росту променевої кістки призводить до її укорочення та збільшення відстані між суглобовими поверхнями плечової і променевої кісток, що спричинює нестабільність ліктьового суглоба, біль, кульгавість та підвивих у променево-зап’ястковому суглобі з латеральним викривленням дистальної частини кінцівки. Оперативне лікування передбачає зменшення відстані між суглобовими поверхнями плечової та променевої кісток за рахунок подовження променевої або укорочення ліктьової кістки. Цього досягають кількома методами оперативних утручань.

Незрощення