Національний технічний університет
Національний технічний університет“
Харківський політехнічний інститут”
Соловйов В’ячеслав Павлович
УДК 338.342.45: 334.716: 658.589
Інноваційна діяльність як системний процес
у конкурентній економіці
Спеціальність 08.02.02 –
економіка та управління науково-технічним прогресом
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Харків – 2006
Дисертацією є монографія.
Робота виконана в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва Національної академії наук України.
Науковий консультант – | доктор економічних наук, професор
МАЛІЦЬКИЙ Борис Антонович,
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва Національної академії наук України, директор.
Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор,
заслужений економіст України
СУХОРУКОВ Аркадій Ісмаїлович,
Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, завідувач відділу економічної безпеки;
доктор економічних наук, професор
БЕЛЬТЮКОВ Євген Афанасійович,
Одеський національний політехнічний університет, завідувач кафедри економіки підприємств;
доктор економічних наук, професор
САДИКОВ Мурат Абдикасович,
Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри економічної теорії.
Провідна установа – |
Національний університет “Львівська політехніка”,
Інститут економіки і менеджменту Міністерства освіти та науки України.
Захист відбудеться “14” вересня 2006 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.050.02 у Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут”, за адресою: 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”, за адресою: 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21.
Автореферат розісланий “21” липня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Д64.050.02
О.М. Гаврись
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Останніми роками в Україні спостерігається помітна активізація політичного сприяння інноваціям на підставі використання інструментів економічної та фінансової політики, а також шляхом створення організаційно-юридичних умов, які стимулюють рух суб’єктів господарчої діяльності до інноваційної діяльності. Це відкриває для України перспективу щодо переходу на світові стандарти раціонального використання енергії, освоєння ресурсів природного середовища, підвищення рівня технологій, юридичного захисту інтелектуальної власності. Кінцевою метою цих зрушень є створення передової конкурентоздатної на світових ринках інноваційної продукції.
Водночас перед економічною наукою стоїть вкрай важливе завдання, суть якого полягає в тому, щоб узагальнити теоретичні основи реформування економіки України, її функціонування в середньостроковій та стратегічній перспективі. Ці узагальнення повинні базуватись на найкращих досягненнях світової економічної думки і водночас брати до уваги специфіку конкретно-історичного розвитку України, враховуючи, з одного боку, необхідність забезпечення національних інтересів та економічної безпеки держави, а, з іншого, – необхідність функціонування економіки України в глобально-конкурентному середовищі. Перш за все тут слід вирішити питання гнучкого поєднання ринкового та державного регулювання економіки з метою розробки дієвого механізму управління нею. У цьому напрямі цікаві наукові результати отримані вітчизняними ученими-економістами, серед яких можна назвати В.П.Александрову, О.І.Амошу, Ю.М.Бажала, Л.К.Безчасного, Є.А. Бельтюкова, В.М.Геєця, В.Г.Герасимчука, В.І.Голікова, М.І.Долішнього, Г.І.Калитича, О.Є.Кузьміна, О.А.Лапко, Б.А.Маліцького, А.І.Мокія, А.І. Сухорукова, В.І.Терехова, В.Г.Чиркова, А.І.Яковлєва, В.С.Яцкова та інших. Ця проблема є актуальною для країн з різним рівнем економічного розвитку, про що свідчать праці відомих зарубіжних учених, зокрема П.Завліна, Р.Коуза, Д.Львова, Р.Нельсона, К.Поппера, М.Портера, Б.Санто, Р.Солоу, Л.Тондла, Х.Фрімена, Й.Шумпетера та інших.
У той же час необхідно констатувати, що досі не існує такого способу задоволення будь-якої людської потреби, який би не спричиняв хоча б тимчасові труднощі для певного кола людей. У зв’язку з цим у рамках інноваційних теорій доводиться орієнтуватися на систему цінностей, яка бере до уваги соціальну складову суспільного виробництва. Це означає, що держава повинна задовольняти поточні економічні інтереси громадян і одночасно знаходити стимули для заохочення суб'єктів інноваційної діяльності. При цьому одним з найбільш складних невирішених завдань державного управління переходом економіки до активного використання інноваційних джерел економічного зростання є запуск механізму самоорганізації процесів обміну товарами, фінансами, інформацією. У зв’язку з цим природним є використання методів синергетики, які передбачають перенесення акцентів з вивчення інваріантів системи на вивчення станів нестійкості, механізмів виникнення нового, народження і перебудови структур, що дозволяє запропонувати нові підходи до формалізації інноваційних процесів на основі інформаційного моделювання інноваційних систем.
Все вищесказане визначило вибір теми, мети та завдання дисертаційної роботи.
Зв’язок досліджень з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалися в межах, передбачених планами науково-дослідних робіт Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України. У перелічених нижче успішно виконаних науково-дослідних роботах здобувач був науковим керівником:
“Дослідження та моделювання потоків інформації при прийнятті рішень в сфері науково-технічної діяльності на основі експертних оцінок” (проект Фонду фундаментальних досліджень, 1993–1996 рр., номер держреєстрації РК 0195V004411).
“Дослідження та моделювання інноваційних систем, розробка принципів оптимізації регіональної інноваційної політики в умовах реформування економіки” (1995–1996 рр., номер держреєстрації РК № 0195V012021).
“Теоретико-методичні проблеми реформування національної наукової системи і вдосконалення механізму регулювання інноваційного розвитку економіки України” (1997 р., номер держреєстрації РК 0199V002825).
“Теоретико-методичні проблеми формування інноваційного середовища в умовах реформування економічної системи” (1998–2000 рр., номер держреєстрації РК 0199V002824).
“Дослідження чинників підвищення ефективності інноваційної діяльності” (2001–2003 рр., номер держреєстрації РК 0101V002613).
Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає в розв’язанні теоретичних та методологічних проблем ефективного управління інноваційною діяльністю з врахуванням властивостей інноваційної продукції на сучасному ринку товарів та послуг.
Досягнення мети дослідження зумовило потребу вирішити такі завдання:
· виявити ключові проблеми формування державної інноваційної політики в умовах тісного взаємозв’язку економічних, соціальних і політичних процесів, що спостерігаються при реформуванні економічної системи;
· визначити проблемно-орієнтовану характеристику інформаційної складової науково-технологічного розвитку в контексті формування інформаційного суспільства;
· обґрунтувати формалізовану евристичну модель трансферу технологій для побудови та порівняння механізмів передачі технологій (знань) як засобів стимулювання через зворотний зв’язок інноваційної діяльності;
· з’ясувати сучасну роль експертних методів оцінки нововведень щодо їх впливу на ефективність капіталовкладень в інноваційні проекти та запропонувати нові технологічні елементи організації і проведення наукової та науково-технічної експертизи;
· розкрити змістову суть розрахунків економічної ефективності інноваційних проектів на тлі вимог щодо посилення впливу інновацій на ринкові компоненти економіки країни;
· сформулювати принципи переходу від формальних моделей інноваційних процесів, які дозволяють оцінювати лише вартісні та матеріальні показники економічного розвитку, до таких моделей, які враховують показники інформаційної природи.
Об’єктом досліджень є інноваційна діяльність на всіх етапах життєвого циклу інновацій та на різних структурних рівнях економіки.
Предметом досліджень є інформаційні фактори впливу нововведень на темпи економічного зростання в межах інноваційного процесу.
Методи дослідження. Стрижнем проведеного дослідження є методологія і методи проблемно-орієнтованої оцінки науково-технічного потенціалу, яка свого часу була запропонована членом-кореспондентом НАН України Г.М. Добровим, розвинута його школою в 1970 – 1980-х роках та активно розвивається сьогодні. Динаміка економічного розвитку в сучасному світі розглядалася, виходячи з принципів синергетики, що дозволяє виявити та вивчити джерела самоорганізації економічних систем. У процесі виконання досліджень було застосовано також: методи системного аналізу – для структуризації життєвого циклу інновацій, процесів трансферу технологій; економічного аналізу – для обґрунтування структури та змісту інноваційної політики, розвитку принципів побудови функціонально повної інфраструктури реалізації системи оцінок ефективності інновацій; експертного аналізу – для виявлення та розрахунку ризиків, джерелом яких є інноваційний розвиток; теорії ймовірності, математичної статистики і комбінаторики – для побудови інформаційних моделей інноваційних процесів; теорії множин, математичної логіки, теорії інформації – для постановки завдання інтелектуалізації систем управління інноваційним розвитком.
Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативні акти в галузі економіки, офіційні статистичні матеріали по Україні, статистичні та узагальнюючи матеріали Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Світового банку, дані публікацій вітчизняних та зарубіжних вчених, матеріали особистих досліджень автора.
Наукова новизна роботи полягає в такому:
вперше:
· запропоновано формалізований опис процедури трансферу технологій як стрижневого процесу інноваційного розвитку економіки, яка базується на знаннях, на підставі використання інформаційно-асоціативного підходу, що уможливлює моделювання на інформаційному рівні за єдиною методологією як горизонтального, так і вертикального обміну технологіями;
· виявлено нові тенденції раціональної організації науково-технічної експертизи в умовах формування сучасного ринку інноваційної продукції на основі узагальнення теоретичних принципів та світової практики застосування експертних методів, що відкриває для сучасних організаційних структур експертної оцінки результатів інноваційної діяльності можливість поєднувати функції аудиту й консалтингу;
· сформульовано фазову (в координатах: виробничий потенціал, споживчий попит, підтримуюча інфраструктура, менеджмент фірми) модель реалізації інноваційної політики, яка зводить декілька функцій, які залежать від часу та багатьох інших змінних, до фазових залежностей між цими функціями, що дає можливість побудови сценаріїв динаміки розподілу державних та ринкових важелів впливу на фактори конкурентоспроможності;
· сформульовано теоретичні засади раціональної структуризації інформаційних потоків на основі сучасних уявлень про семантичні та синтаксичні характеристики даних, які циркулюють в економічній системі, що дозволяє таким чином класифікувати інформацію, яка надходить в органи державного управління, що суттєво підвищується узгодженість рішень, які приймаються на різних управлінських рівнях;
· виявлено особливості використання синергетичних ефектів інновацій як факторів самоорганізації економічної системи, базуючись на теоретичних положеннях синергетики та враховуючи світову практику шляхів досягнення синергізму в економіці, що, на відміну від існуючих підходів до формування інноваційної політики держави, дозволяє комплексно враховувати як виробничі і соціальні, так і інноваційні фактори економічного зростання;
удосконалено:
· проблемно-орієнтовану методологію і методи формування критеріїв техніко-економічного обґрунтування інноваційних проектів, сутність яких полягає в прагненні структурної повноті згаданих критеріїв, шляхом виявлення інноваційних інваріантів в системі техніко-економічних критеріїв, що підвищує гнучкість підходів до оцінок інноваційних проектів, які розв’язують проблеми із різних сфер діяльності;
дістали подальший розвиток:
· існуючі уявлення про функціональну повноту оцінок ефективності нової техніки та інновацій на основі побудови інфраструктури, яка включає інформаційне, правове, документальне, фінансове, кадрове, технічне та організаційне забезпечення системи оцінки ефективності інновацій і відповідно покращує структурну якість інвестицій в інноваційний розвиток;
· методологія виявлення факторів політичного, соціально-економічного та техногенного ризику, заснована на обернених функціях вірогідних оцінок, шляхом введення спеціальним чином організованого експертного дослідження, що дозволяє оцінити рівень ризиків, які виникають внаслідок інноваційного розвитку галузей, територій та країни в цілому, а також оцінювати інвестиційну привабливість регіонів з точки зору їх інноваційного розвитку;
· структурна схема життєвого циклу інновацій в напрямі виявлення закономірностей зміни інформаційних характеристик продукування і передачі знань суб’єктами господарчої діяльності від одного етапу життєвого циклу до іншого, що дає можливість диференційовано визначати рівень державної підтримки функціонування елементів інноваційної інфраструктури.
Практична значущість виконаних досліджень підтверджується тим, що деякі з отриманих теоретичних результатів здобувача знайшли відображення і розвиток у законотворчій і організаційній сферах діяльності законодавчої та виконавчої влади. У тому числі, при підготовці проектів законів України: “Про науково-технічну інформацію” (прийнятий Верховною Радою в 1993 р.) – феноменологічна модель інформаційного потоку; “Про наукову і науково-технічну експертизу” (прийнятий Верховною Радою в 1995 р.) – адаптація теоретичних принципів та світової практики застосування методів науково-технічної експертизи до умов України; “Про наукову і науково-технічну діяльність” (прийнятий Верховною Радою в 1998 р.) – причинно-наслідкова залежність етапів науково-технічної діяльності й промислового освоєння нововведень в межах життєвого циклу інновацій; “Про інноваційну діяльність” (прийнятий Верховною Радою в 2002 р.) – виявлена взаємозалежність характеристик розвитку інноваційного підприємництва та політики формування елементів інфраструктури підтримки інноваційного розвитку, а також при підготовці проекту Концепції науково-технологічного й інноваційного розвитку України (схвалено Верховною Радою в 1999 р.) – структурна модель реалізації інноваційної політики.
Про прикладну значущість результатів дисертаційного дослідження свідчить впровадження пропозицій і розробок, отриманих в межах виконаних під керівництвом чи за безпосередньої участі здобувача договорів на розробку науково-технічної продукції на замовлення міністерств, відомств, регіональних державних адміністрацій України (1992 – 2003 рр.), зокрема:
“Розробка нормативно-методичних засад і пропозицій щодо організаційно-економічного механізму створення та функціонування в Україні технопарків та інших інноваційних структур в умовах переходу до ринкової економіки” (на замовлення Мінекономіки України, 1995 р., номер держреєстрації РК 0195V030191).
“Аналіз сучасного науково-технічного потенціалу міста Києва, проведення конкурсу претендентів-інвесторів та розробка пакету установчих документів для створення в місті Києві бізнес-інкубатора” (на замовлення Держадміністрації м. Києва, 1995 р., номер держреєстрації РК 0196V004076).
“Аналіз вітчизняних технологій, які можуть бути застосовані в зоні відчуження з метою її еколого-економічної реабілітації” (на замовлення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, 1998 р., номер держреєстрації РК 0199U000053).
“Інформаційно-методичне забезпечення трансферу українських технологій на міжнародному ринку” (на замовлення Міносвіти і науки України, 2000–2003 рр., номер держреєстрації РК 0101V007843).
“Визначення критеріїв вагомості (висоти) бар’єрів при визначенні меж товарних ринків” (на замовлення Антимонопольного комітету України, 2002–2004 рр., номер держреєстрації РК 0103V000354).
Результати виконання перелічених договорів було покладено, зокрема, в основу:
· Техніко-економічного обґрунтування проекту указу Президента України “Про проведення економіко-технологічного експерименту в Бродовському районі Львівської області” та підготовці проекту постанови Кабінету Міністрів (1994 р.) з цього питання.
· Техніко-економічного обґрунтування проекту розпорядження Президента України “Питання створення в Україні технопарків і інноваційних структур інших типів” (1996 р.).
· Проекту положення “Про порядок створення і функціонування в Україні технопарків і інноваційних структур інших типів” (прийнято постановою Кабінету Міністрів України в 1996 р.).
· Нормативно-методичних документів Міністерства науки та технологій України щодо створення і функціонування технопарків і інноваційних структур інших типів (погоджено Міністерством юстиції України в 1997 р.).
· Техніко-економічного обґрунтування створення Трускавецького валеологічного інноваційного центру (зареєстровано як інноваційну структуру в Міністерстві науки та технологій України в 1998 р.; на даний час ТВІЦ є органом господарського управління і розвитку спеціальної економічної зони “Курортополіс Трускавець”).
Дослідження, які провів здобувач, безпосередньо пов’язані також з реалізацією міжнародних проектів, в тому числі таких:
“Екологічна безпека високих технологій, що використовуються в країнах з перехідною економікою” (на замовлення ЮНЕСКО, 1996 р.).
“Інноваційний менеджмент малих та середніх науково-технічних підприємств” (спільний німецько-український проект, програма ТРАНСФОРМ, 1997–1999 рр.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, опублікованою у вигляді персональної монографії. Основні положення дисертаційної роботи, її висновки і рекомендації розроблені та обґрунтовані особисто автором. У роботах у співавторстві в переліку опублікованих праць вказано особистий внесок здобувача.
Апробація результатів досліджень. Про основні положення, методологічні розробки та практичне застосування результатів досліджень автор доповідав на багатьох зарубіжних та всеукраїнських конференціях і семінарах. В їх числі: Київські Міжнародні симпозіуми з наукознавства та науково-технічного прогнозування (1992, 1994, 1996, 1998, 2000, 2002, 2004 рр.), міжнародна конференція “International Condition Monitoring Conference” (Pensacola, USA, 1994 р.); міжнародна конференція "Technology & Business Incubation Center in Central and Eastern Europe and There Role for Innovation, Entrepreneurship and East-West-Cooperation" (Leipzig, 1995 р.); друга міжнародна науково-практична конференція "Инновационные центры и технологические парки в Центральной и Восточной Европе" (Могильов, 1996 р.); щорічні міжнародні науково-практичні конференції з актуальних питань розвитку інноваційної діяльності (Алушта, 1996–2004 рр.); друга та третя міжнародні науково-практичні конференції “Інформація, аналіз, прогноз – стратегічні важелі ефективного державного управління” (Київ, 2001, 2002 рр.); міжнародний симпозіум “Роль міжнародних організацій в розвитку загальноєвропейського науково-технологічного простору” (Київ, 2001 р.); науково-практична конференція “Промисловості Києва – інноваційний шлях розвитку” (Київ, 2002 р.); міжнародна конференція “Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку” (Івано-Франківськ, 2002 р.); міжнародна науково-практична конференція “Ринок технологій: проблеми та шляхи рішення” (Київ, 2002 р.); Міжнародний семінар ЮНЕСКО для національних експертів з питань інноваційної культури (Москва, 2003 р.), міжнародна конференція “Badania–Innowacyjnosc–Wzrost Gospodarczy” (Warszawa, 2004 р.).
Публікації. За результатами досліджень опубліковано 61 наукову працю, з них 10 – монографічні видання та 39 – у наукових фахових виданнях. Одноосібна монографія видана обсягом 29,4 друк.арк.
Структура та обсяг дисертації. Дисертацією є монографія Инновационная деятельность как системный процесс в конкурентной экономике (Синергетические эффекты инноваций). – Киев: Феникс, 2004. – 560 с.? Структурно монографія має передмову, вступ, дев’ять розділів, післямову, 23 таблиці та 15 рисунків. Список використаних джерел налічує 225 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У “Вступі” розглянуто деякі особливості розвитку теоретичних поглядів на проблему економічного зростання в контексті пошуку факторів, які найбільше впливають на таке зростання. За основу підходів до формалізації механізмів забезпечення економічного зростання прийнято тезу, що закономірності, які властиві нерівноважним станам у системах економічного обміну, багато в чому аналогічні тим, що мають місце у фізичних (термодинамічних) системах. Ця теза на протязі багатьох років виявилася настільки глибокою і корисною, що була проголошена як принцип, загальний і для термодинамічних систем, і для систем економічного обміну: Ле Шетальє – Самуельсона – Карно – Хікса й ін.
Оскільки у сферу уваги даних досліджень потрапляють нерівноважні системи, то виникає завдання виявити і дослідити умови, за яких самоорганізація структури суб’єкта економічної діяльності виникає, яка його реакція на певний рівень зовнішніх впливів. Передбачається, що природа цієї самоорганізації закладена в деякому кооперативному ефекті взаємодії елементів мікрорівня, в результаті чого формуються деякі "параметри порядку" і реалізується загальний для систем із самоорганізацією "принцип підпорядкування", який фіксується на рівні структури з більш високою організацією.
Як правило, процеси економічного зростання досліджуються на змістовому рівні. Але у зв’язку з багатозначністю цього процесу важливо знайти підходи, які дозволяють, врешті-решт універсальним чином описувати явища самоорганізації в економіці, прояснюють значення відкритості систем, конструктивну роль випадковості та хаосу, природу катастрофічних революційних змін і механізмів альтернативності в історичному розвитку економічних систем. Саме синергетика дозволяє по-новому підходити до вирішення багатьох проблем економіки, які раніше у більшому ступені пов'язувалися з укоріненим лінійним, детерміністським підходом, властивим природничим і технічним наукам.
У цілому проблема економічного зростання в умовах перманентної нестабільності досить докладно досліджена закордонними і вітчизняними вченими-економістами. Ці дослідження засновані на твердженні про те, що нестабільність – це іманентна якість економічного розвитку. Розглянуто численні фактори, що дестабілізують економіку, однак системно пов’язані з економічним ростом і розвитком. Проаналізовано взаємодію багатьох з цих факторів, сформульовані умови, виконання яких посилює або послаблює їх взаємовплив.
Особливістю підходів даної роботи є розкриття важливої ролі інформаційних факторів економічного зростання і розробка формалізованого представлення (на інформаційному рівні) ключових ланок інноваційного процесу, від яких залежить вплив інновацій на темпи економічного зростання.
При постановці загальної задачі досліджень, виходячи з основних постулатів синергетики, вважалося, що економічна система складається з дуже великого числа підсистем, котрі характеризуються різними параметрами станів, позначуваних q1, q2,..., qn, і залежать, взагалі кажучи, від часу t і координат положення в просторі x. Таким чином, поводження цілісної системи може бути описано вектором-функцією
q (x,t) = [q1 (x,t), q2 (x,t), …, qn (x,t) ],
де x – вектор просторових координат.
Задача моделювання такої системи в загальному випадку складається з вирішення деякого нелінійного стохастичного диференційного рівняння в частинних похідних загального типу:
q* = N (б, q, Щ, x, t),
де б – коефіцієнти; Щ – диференціальний оператор.
Пряме дослідження таких рівнянь – задача надзвичайно складна, у багатьох випадках взагалі нерозв'язна. Тому природним є спрощення вихідного опису рівняння, виходячи, зокрема, із концептуальних міркувань.
Ґрунтуючись на згаданому вище принципі підпорядкування, можна виключити велике число змінних і звести задачу дослідження складної системи до врахування взаємодії лише невеликого числа параметрів, що грають роль "параметрів порядку".
Очевидно, що процедура спрощення (редукції) не є у загальному випадку строго однозначною. У зв'язку із цим поняття “розмаїтості”, “відмінності” є найважливішими при дослідженні складних систем. У даному дослідженні міра розмаїтості задається, як правило, на основі ентропійно-інформаційного підходу в авторській інтерпретації, який базується на теорії інформаційно-асоціативних мереж. У зв'язку з дотриманням принципів синергетики нами запропоновано виявлення параметрів порядку в першому наближенні здійснювати на основі поділу факторів конкурентоздатності на дві формальні категорії: необхідних і достатніх. При цьому категорією необхідних факторів поєднується все те, що забезпечує продуктивність використання національних ресурсів праці й капіталу, категорією достатніх все те, що залежить від поводження зовнішніх, стосовно держави, суб'єктів економічної діяльності. Принцип підпорядкованості тут полягає в тому, що якщо не забезпечено необхідний рівень продуктивності використання ресурсів, то цілеспрямоване забезпечення достатніх факторів втрачає сенс.
У першому розділі монографії “Основні визначення і поняття” обговорюється практика використання базових визначень, широко розповсюджених в літературі, присвяченій проблемам інноваційного розвитку. Висвітлюється така інтерпретація існуючих визначень і понять, котра згідно предмету дисертаційних досліджень дозволяє аналізувати різні сторони інноваційного процесу з понятійних позицій інформаційного моделювання. Запропонований підхід апробовано при читанні лекцій студентам і фахівцям за курсами “Менеджмент інноваційної діяльності” і “Системи технологій”. У наступних розділах монографії цей підхід до понятійного апарату інноваційної сфери знаходить подальший розвиток.
У другому розділі монографії “Інноваційна політика як фактор соціально-економічного розвитку держави” досліджено динаміку стану інноваційної сфери України та на цій основі сформульовано такі принципи державної інноваційної політики в Україні, які враховують необхідність забезпечення раціонального об'єднання ринкових та державних важелів регулювання економіки.
Правове забезпечення інноваційної політики в Україні розроблялося і реалізовувалося практично з нульового рівня. На даний час мова йде вже не про розробку базових нормативно-правових актів, а про їх якісну кодифікацію та інкорпорацію.
Державна участь в економічному забезпечення інноваційної діяльності має першорядне значення, хоча статистичні дані свідчать про те, що частка держави у фінансуванні наукових і науково-технічних робіт в Україні невелика. У той же час упродовж останнього десятиріччя частка фінансування науково-технічної сфери України з боку закордонних замовників неухильно збільшується (табл. 1). Це говорить про те, що держава не бере достатньої участі в формуванні механізмів самоорганізації вітчизняної науково-технологічної системи.
Таблиця 1.
Розподіл фінансування наукових і науково-технічних робіт в Україні в залежності від джерел фінансування, % (за матеріалами Держкомстату України)
Джерела фінансування | Обсяги фінансування за роками (%)
1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004
Державний бюджет | 37,6 | 39,9 | 35,4 | 28,8 | 27,6 | 30,0 | 31,0 | 28,1 | 30,0 | 34,0
Кошти бюджету територій | 0,8 | 0,8 | 0,6 | 0,5
Позабюджетні фонди | 3,9 | 3,1 | 3,5 | 0,8 | 0,6 | 0,9 | 1,2 | 1,1 | 0,5 | 0,6
Власні кошти | 2,2 | 1,9 | 2,5 | 3,1 | 4,0 | 3,0 | 8,6 | 5,6 | 6,4 | 6,5
Кошти замовника:
- підприємств, організацій України | 35,8 | 34,5 | 34,0 | 39,2 | 38,5 | 38,4 | 32,4 | 35,7 | 36,8 | 34,7
- іноземних держав | 15,6 | 17,0 | 20,8 | 23,1 | 23,1 | 23,3 | 22,8 | 26,2 | 24,0 | 21,4
Інші джерела | 4,9 | 3,6 | 3,8 | 5,0 | 6,2 | 4,4 | 3,2 | 2,5 | 1,7 | 2,3
Для поступового виправлення такої ситуації пропонується з огляду на територіальну, галузеву і структурну неоднорідність науково-технічного потенціалу України в різні періоди та у різних регіонах використовувати різні моделі інноваційного розвитку. Маються на увазі наступні моделі:
· Модель централізованого управління інвестиційною діяльністю в інноваційній сфері.
· Модель регіональних пріоритетів інноваційного розвитку.
· Модель ефективного використання локальної концентрації інноваційного потенціалу.
· Модель єдиного інноваційного простору СНД.
· Модель міжнародного співробітництва в інноваційній сфері.
Вибір моделі інноваційного розвитку пропонується здійснювати, виходячи з принципу досягнення оптимального рівня державного регулювання економіки при забезпеченні одночасно максимально можливого рівня “ринковості” економіки. Вже на рівні евристичної стратегії інноваційного розвитку тут використовуються ідеї синергетики. Візьмемо до уваги, що такі фактори конкурентоздатності, як ресурси, інвестиції, інновації, багатство, відносяться до категорії необхідних. При цьому слід зазначити, що, виходячи з практики руху низки країн до конкурентоздатного рівня виробництва, на різних етапах розвитку спостерігається різне сполучення зазначених факторів. У випадку “лінійного” розвитку схема зміни переважаючого необхідного фактору зображена на рис. 1.
До категорії достатніх відносимо такі групи факторів: фактори, що характеризують виробничий потенціал (P); фактори, що характеризують споживчий попит (D); фактори, що характеризують інфраструктуру виробництва (S); фактори, що характеризують управління фірмами (M). Домінуючими факторами (вони ж – параметри порядку) є ті з них, що на даному інтервалі часу (на даному етапі реформ) найбільш чутливі до конкуренції.
Аналіз досвіду країн, які пройшли шлях до високої конкурентоздатності на міжнародному рівні, дозволяє побудувати фазову траєкторію (фазовий портрет в координатах {P,D,S,M}), що характеризує раціональну динаміку співвідношення державного і ринкового впливу на розвиток достатніх факторів, що належвть до різних груп нашої класифікації. На рис. 2 графічно зображено відповідний фазовий портрет, якщо виходити з умов “нульових” вихідних показників.
При цьому на рисунку прийнято наступні позначення:
вісь визначає рівень державного регулювання факторів P, D, S, M;
вісь визначає рівень використання основних джерел економічного росту;
горизонтальна пряма = 1 визначає максимально можливий регулюючий вплив держави і мінімально можливий вплив ринку;
горизонтальна пряма = 4 визначає мінімально можливий регулюючий вплив держави і максимально можливий вплив ринку.
вертикальна пряма = 1 і вертикальна пряма = 5 обмежують, відповідно, мінімальні та максимальні можливості використання джерел економічного росту;
на інтервалі = (1,2) використовуються головним чином і насамперед ресурсні джерела економічного росту;
на інтервалі = (2,3) використовуються інвестиції+ресурси;
на інтервалі = (3,4) використовуються інновації+інвестиції+ресурси;
на інтервалі = (4,5) використовуються багатство+інновації+інвестиції+ресурси.
Останній інтервал являє собою, з одного боку, ціль руху країни до конкурентоздатного стану, а з другого боку, переважаюче тут джерело економічного росту, яке називають “багатство”, має принципово іншу, в порівнянні з першими трьома джерелами, природу. Досягши цього рівня, держава, на нашу думку, мов би перестає грати в “ринкові ігри”. Основою її економічної політики стає експансія свого впливу шляхом монополізації чи глобалізації, для чого підтримується високий рівень державного впливу на фактор M, що дозволяє мінімізувати вплив держави на фактор P.
Але з часом фактор M починає звільнятись від впливу держави, приводить до підвищення уваги держави до фактору P. Це можна характеризувати як кризовий стан, глибина якого може сягати нового розподілу факторів на вертикальній прямий = 1. Тобто має місце “ретроградний” розвиток подій. Описана динаміку впливу держави на фактори економічного росту свідчить про присутність явних циклів зміни підпорядкованості тих чи інших достатніх факторів державному впливу, що можна вважати свідченням самоорганізації економічних процесів. Наведені дані дозволяють визначитися щодо основних принципів інноваційної політики держави в залежності від того, що є в розглянутий період основним джерелом економічного росту.
У третьому розділі монографії “Інноваційний розвиток як фактор техногенного і соціально-економічного ризику” найперше акцентується увага на те, що інновації виникають і поширюються під впливом певних природних стимулів, більшість з яких мають техногенну природу і тісно пов’язані з господарською практикою людини. Стимули інноваційного розвитку в технологічній і продукційній сферах значною мірою визначаються фактом вичерпності технологічного (продукційного) ресурсу. При цьому зазначені стимули не тільки сприяють технологічному прогресу, але і породжують так звані техногенні ризики.
Вирішуючи глобальну проблему вичерпності ресурсу виробу чи технологічного комплексу, варто базуватися на досить простому “замкненому” техногенному циклі, ланки якого можна представити наступною блок-схемою (рис. 3).
Рис.3. “Замкнений” цикл технологічного прогресу
Ланка, яка має назву “усвідомлення проблем, що виниклі, та нових задач технологічного розвитку”, визначає, власне кажучи, те, що ми називаємо джерелом інноваційного розвитку. При цьому ефективність вирішення згаданих проблем залежить від інструментарію інтегрування інформації про життєвий цикл технології у всіх ланках. Ця ідея була використана автором при розробці методу, а потім й інформаційної технології оцінки стану таких деталей машин і механізмів, які є слабкою ланкою з погляду забезпечення ресурсу усього виробу в цілому. В основу відповідної інформаційної технології була покладена ідеологія експертних систем.
Ризики, викликані інноваційним розвитком, можуть виникати не тільки з технічних причин, але і з причин соціальних, політичних та економічних. Часом, здавалося б, обґрунтована політична акція чи економічна реформа можуть призвести до нагромадження ризик-факторів і підвищення екологічної напруженості в регіоні чи навіть у країні в цілому. Виходячи з цього, в результаті аналізу наслідків реформи в агропромисловому комплексі запропоновано методичні підходи до оптимізації шляхів реформування АПК України з урахуванням необхідності зниження соціальних, економічних і технологічних ризиків. При цьому бралися до уваги як технологічні, так і організаційно-інституціональні фактори регулювання ризиків.
Основою згаданих методичних підходів є застосування узагальненої експертної методології як на етапі планування організаційно-технологічного реформування господарського комплексу, так і в процесі проведення відповідних реформ.
Структурно експертиза об'єктів реформування і підходів до реформування повинна включати наступні компоненти: організаційно-інституціональна експертиза; науково-технічна експертиза; експертиза на відповідність ринковим умовам; соціальна експертиза; екологічна експертиза; фінансова експертиза.
Доведено, що вище зазначена послідовність проведення різних типів експертиз є найбільш раціональною.
Врешті-решт будь-яка реформа і будь-який розвиток взагалі потребують посилення інвестиційного потоку в інноваційне підприємництво на основі виявлення “больових точок” соціально-економічного середовища окремих регіонів чи окремих галузей. У зв'язку із цим розроблено оригінальну методику моніторингу інвестиційної привабливості соціально-економічного середовища, яка саме і дозволяє оцінювати середовище з урахуванням зазначених умов. Ця методика ґрунтується на моніторингу експертних оцінок (бальних) за п'ятьома предметними розділами:
· Оцінка стану політичного середовища.
· Оцінка рівня адаптивності політико-економічної системи до реформування.
· Оцінка національної законодавчої бази.
· Оцінка ступеня розробленості дво- і багатосторонніх угод.
· Оцінка рівня прояву економічних факторів, що сприяють розвитку підприємницького середовища.
У результаті апробації методики в м. Києві та Івано-Франківській області було показано, що в процесі адаптації політико-економічної системи до реформування серед великої кількості показників-репрезентантів, що характеризують інвестиційну привабливість соціально-економічного середовища, виділяється стабільна група, яка впливає на рівень привабливості інвестиційного клімату в Україні, та є фактори, котрі мають короткочасний характер впливу.
У четвертому розділі монографії “Інформаційно-аналітичне забезпечення науково-технічного розвитку України в контексті формування інформаційного суспільства” головна увага приділяється тому факту, що підвищення наукоємності продукції веде до необхідності опановування управлінцями сучасних технологій обробки інформаційних потоків. Тільки тоді у сучасних підприємств є шанс досягти ринкової конкурентоспроможності.
Було запропоновано поділяти дані, котрі циркулюють у системах переробки інформації будь-якої природи, на три великі класи: змістові, фонові та шумові. Кожний з перерахованих класів даних вимагає спеціальної організації обробки. Відповідні особливості та вимоги до такої організації реалізуються завдяки ієрархізації засобів обробки інформації шляхом оптимального розподілу функцій системи між рівнями її ієрархії на основі використання спеціальних систем комунікації, алгоритмів пошуку й інтерактивного відображення результатів обробки.
Базуючись на запропонованій структурі інформаційних потоків управління інноваційними процесами та використовуючи інформаційно-асоціативний підхід до опису мережної взаємодії учасників виробничого процесу, сформульовано модель економічної функції інформаційного обслуговування для підготовки до виробництва нової продукції.
Для формального опису даної ситуації на основі інформаційно-асоціативного підходу вважаємо, що замовлення Z на випуск нового виробу можна представити у виді неупорядкованого переліку (множини) L його конструкційних Ld= (ld1, ld2, ..., ldN), експлуатаційних Le= (le1, le2, ..., leM) і споживчих Lc= (lc1, lc2, ..., lcK) властивостей (характеристик). Виконання замовлення Z у рамках нашої формалізації означає, що для кожного елементу підпереліків Ld, Le, Lc знайдеться "ланцюжок" реалізації, який можна також представити у вигляді упорядкованого у часі переліку (множини) технологічних операцій Rj, j= 1, 2, ..., (N+M+K). Кожна технологічна операція вимагає для своєї реалізації технологічного устаткування певних видів, комплектуючих і матеріалів визначеної якості та номенклатури, робочої сили певної кваліфікації й у необхідній кількості.
Для побудуви інформаційної моделі підприємства, яке має виконати замовлення Z, введемо поняття переліків (множин) "операціональних" елементів STM, SKM, SWM,. Технологічна операція представлена тут мережею (у найпростішому випадку ланцюжком) переходів від одного операціонального елементу до іншого на основі застосування системи припустимих підстановок.
Виконання операції riRj відповідно до запропонованої моделі можна представити у вигляді послідовних етапів (табл. 2).
Таблиця 2.
Етапи виконання операції riRj
Номер етапу |
Зміст етапу | Тип операціонального
елементу, який забезпечує
виконання етапу
1 | Визначення алгоритму виконання операції ri | SWM
2 | Доставка необхідних комплектуючих і матеріалів | STM, SWM
3 | Настроювання технологічного устаткування | SWM
4 | Виконання технологічної операції | STM,SKM,SWM
5 | Оцінка якості виконаної операції | SWM
Запропонована інформаційна модель дозволяє оцінити витрати, яких доводиться зазнати у зв'язку з необхідністю сформувати операціональні елементи, організувати виконання технологічних операцій і реалізувати весь виробничий цикл випуску нової продукції.
У п’ятому розділі монографії “Формування й оптимізація організаційних механізмів трансферу технологій”, базуючись на інформаційних моделях опису, розглядаються основні принципи організаційного і нормативно-правового регулювання трансферу нових технологій, які визначають відносини, що складаються в процесі:
· встановлення права власності на наукову розробку, ноу-хау, зразки нової техніки і нові технології;
· передачі результатів науково-технічної діяльності;
· використання результатів науково-технічної діяльності;
· стимулювання інноваційної діяльності;
· захисту вітчизняних наукових розробок, ноу-хау, зразків нової техніки і нових технологій.
Трансфер технологій, як соціально-економічний феномен, розглянуто з позицій евристичного моделювання.
Представимо деяку технологію як оператор f, що перетворює вихідні компоненти, а саме речовину (s), енергію (e) та інформацію (i), у результат (вироби, продукцію, послуги) (r) на протязі часу (t) і на підставі фінансових витрат (c). Тоді відповідна загальна формула схеми організації трансферу технологій матиме наступний вигляд:
f
|s,e,i| -----------> r . | (1)
[t,c]
Очевидно, що результат r повинен мати властивість “корисності", тобто він має вирішувати чи сприяти вирішенню заданих економічних, соціальних, екологічних проблем р із проблемної сфери Р={p1, p2, ...}. У проблемній сфері Р, власне, і знаходяться стимули до створення і використання тих чи інших технологій. Тепер ми можемо говорити про множину актуальних технологій F={f1, f2,...}, що є породженням множини актуальних проблем із проблемної сфери Р.
Введемо в розгляд множину операторів G, що характеризуватиме процес використання результату r. Крім того введемо поняття рівня реагування інфраструктури на реалізацію технології. Будемо враховувати три рівні прояву цієї реакції: позитивний (m), індиферентний (m0) і негативний (m). Тоді, крім операції , що позначає субстанціональні перетворення, які визначаються застосуванням оператора з множини F, доцільно ввести операцію =====, що позначає когнітивне перетворення проблемної сфери Р під впливом використання результату r. Тепер модель (1) здобуває наступний вид:
F G
|s,e,i| -----------> r =======> P. | (2)
[t,c] [m , m0, m ]
Цільовою функцією організації трансферу технологій, як засобу подолання кризових явищ в економіці в термінології нашої моделі є оптимізація структури проблемної сфери Р з одночасним коректуванням виробничо-економічної інфраструктури, що характеризується когнітивним оператором G. Наявний перелік актуальних проблем Pj P впливає через “зворотний зв'язок" на формування актуального переліку технологій Fj F, структуру когнітивного оператора G, а також, на рівні реагування інфраструктури на принципову реалізованість технології (m, m0, m), а також на часові (t) і фінансові (c) витрати. Тобто модель (2) перетвориться до вигляду:
___________________
F G
|s,e,i| -----------> r =======>P . | (3)
[t,c] [m, m0, m ]
________________
У межах нашого евристичного підходу дана модель відбиває той факт, що в процесі трансферу технологій виникають і відпрацьовуються такі зворотні зв'язки: коло проблем Pj, яке виникає з протиріч соціального, економічного і технологічного порядку, стимулює розробку технологій з метою актуалізації операторів Fj і визначає ресурсні та часові обмеження (відносно t і с); інформаційне (когнітивне) відображення нових технологій на виробничу інфраструктуру Gj, як правило, в напрямку забезпечення енерго- і ресурсозбереження, розвитку засобів інформатики і комунікацій, оптимізує перетворення елементів трійки |s,e,i| у результат r.
Оскільки саме вирішення зворотних задач є стрижнем синергетичного впливу науки на виробництво й економіку, виявляється важливим знайти адекватне формалізоване представлення і учасників трансферу технологій, й інших учасників економічного обміну. У даній роботі як таке універсальне представлення запропоновано використовувати інформаційно-асоціативну модель довільної сітки, яку було розроблено автором раніше. Це дозволяє будувати і порівнювати механізми стимулювання інноваційної діяльності шляхом моделювання організаційних механізмів трансферу технологій.
Ефективність трансферу технологій великою мірою залежить від оперативності і точності прогнозів з боку менеджерів виробничих компаній і фірм. У зв'язку із цим пропонується формалізована модель планування стратегії корпорації X у зв'язку з просуванням на ринок удосконаленої продукції.
Ця модель базується на простих передумовах, які можна інтерпретувати на двокоординатній площині, де по осі абсцис відкладається узагальнена функціональна якість товару (F), а по осі ординат – питома ціна товару (C).
