КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Семенов Віктор Васильович

УДК 343.98

Спеціальні знання В РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ

(зміст, організація використання)

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза.

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана

в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Кузьмічов Володимир Сергійович

Київський національний університет внутрішніх справ, проректор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Клименко Ніна Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри криміналістики

кандидат юридичних наук, доцент, Цимбал Петро Васильович,
Національна академія державної податкової служби України, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики;

Провідна установа: Одеська Національна юридична академія Міністерства освіти і науки України, кафедра криміналістики, (м. Одеса);

Захист відбудеться “16”червня 2006 року о 14 годині на засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1)

Автореферат розісланий “13” травня 2006 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний економічний та соціально-політичний стан в Україні характеризується істотним реформуванням усіх сторін життєдіяльності суспільства та держави. Відбуваються зміни в психології та свідомості людей, їх духовності, активно формуються естетичні і культурні цінності нації. Реалізація цього курсу має призвести до зниження рівня злочинності в Україні, а також підвищення ефективності та результативності роботи правоохоронних органів з виявлення, розслідування та розкриття злочинів. Водночас, як показує аналіз статистичних даних, зберігається тенденція до зростання окремих видів злочинності, змінюються її якісні характеристики, суттєво розширюються її межі. Не дивлячись на заходи, що вживаються державою, кардинальних змін у боротьбі зі злочинністю поки що не спостерігається.

Причини негативного стану діяльності з розслідування злочинів складні та численні. Це прогалини в законодавстві, недостатнє матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення, невідповідність рівня підготовки кадрів правоохоронних органів сучасним потребам практики боротьби зі злочинністю. Наведене певною мірою стосується і криміналістики, завданнями якої є розробка та озброєння науковими рекомендаціями з розслідування злочинів органів дізнання та досудового слідства.

Особливе місце в системі засобів і прийомів боротьби зі злочинністю належить спеціальним знанням. Вивчення практики використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів свідчить про їх велике значення в одержанні доказів за кримінальною справою, і все більш широке їх застосування слідчими та органами дізнання.

На сьогодні, у законодавстві, експертній та слідчій практиці, науках кримінального процесу й криміналістики за цією проблемою існує багато невирішених питань. До них можна віднести такі: відомчу належність експертних підрозділів, дозвіл на здійснення судової експертизи до порушення кримінальної справи, питання про вибір експертного закладу, про повторну, комплексну та комісійну експертизи, правила добору зразків для експертного дослідження, оцінку експертного висновку, про створення єдиної самостійної галузі наукового знання – судової експертології.

Теоретичним підґрунтям дослідження використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів стали праці провідних науковців: Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, Т.В. Варфоломеєвої, А.І. Вінберга, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Г.І. Грамовича, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, О.О. Ейсмана, В.А. Журавля, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, О.О. Кириченка,
Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, В.О. Коновалової, О.Н. Колесніченка, В.П. Колмакова, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича,
Є.Д. Лук’янчикова, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Міхеєнка, В.Т. Нора, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, В.В. Тіщенка, В.Ю. Шепітька, В.І. Шиканова,
О.Р. Шляхова, М.Є. Шумила, І.Я. Фрідмана, П.В. Цимбала та інших. У працях цих учених розглянуті концептуально-важливі для проведеного нами дослідження проблеми.

Проте, враховуючи зміни, що відбуваються в кримінально-процесуальному законодавстві, в Законі України „Про судову експертизу”, відомчій нормативно-правовій базі, практиці використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів, а також все більш розповсюдженими точками зору учених щодо формування судової експертології як самостійної галузі наукових знань, виникає необхідність наукового аналізу сучасних проблем та перспектив використання спеціальних знань. Зазначені обставини дозволяють віднести проблему, що розглядається, до числа актуальних.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, яка затверджена Указом Президента України № /2000 від 25 грудня 2000 року. Дисертація виконана відповідно до вимог, викладених в Указі Президента України № /2002 від 18.02.2002 „Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, відповідає тематиці пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, які затверджено Наказом МВС України від 05.07.2004 р. № , та головним напрямкам наукових досліджень Академії правових наук України. Тема дисертації затверджена (протокол № від 25.01.2004 року) та уточнена (протокол № від 28.12.2004 року) Вченою Радою Національної академії внутрішніх справ України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у визначенні сучасних особливостей формування окремих теоретичних положень використання спеціальних знань, конкретизації їх місця та ролі у системі засобів і прийомів розслідування злочинів, розробці рекомендацій та пропозицій подальшого удосконалення законодавчої, нормативно-правової бази у цій галузі і практики їх використання.

Відповідно до вказаної мети були поставлені і вирішені такі завдання:

– показати сутність і значення інституту спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– виявити генезис спеціальних знань у розслідуванні злочинів (початок залучення фахових знань; формування інституту спеціальних знань; удосконалення спеціальних знань у період подальшого розвитку криміналістичної науки і експертних підрозділів);

– визначити основні положення організації використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– конкретизувати форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів і шляхи їх подальшого розвитку;

– сформулювати завдання, з’ясувати правові основи, та принципи взаємодії між суб’єктами використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– охарактеризувати існуючу практику використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– виділити типові недоліки використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– уточнити основні напрями удосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

Об’єктом дослідження є діяльність з використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

Предметом дослідження є зміст спеціальних знань і організація їх використання у розслідуванні злочинів.

Методи дослідження складають комплекс загальнонаукових та спеціальних методів пізнання досліджуваних явищ, обраних відповідно до поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Зокрема, використання методів формальної логіки дозволило детальніше усвідомити сутність спеціальних знань у розслідуванні злочинів, виявити їх ознаки і особливості, розглянути внутрішні закономірності розвитку, причини, що впливають на зміст і форми використання спеціальних знань. Системний підхід уможливив розглянути спеціальні знання у сукупності усіх її складових: наукових знань, практичних вмінь та навичок, досвіду роботи, а також надав можливість проаналізувати положення Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство України, Закон України „Про судову експертизу”, проект Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № ). Використання історико-правового методу сприяло формуванню уявлень щодо генезису спеціальних знань, поглядів учених на розуміння предмета, форм, методів і суб’єктів використання спеціальних знань. Методи соціології застосовувалися при вивченні діяльності з використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів і узагальненні її результатів шляхом вивчення документів, опитування в формі анкетування та інтерв’ювання слідчих, судових експертів, викладачів кафедр кримінального процесу та криміналістики. Це уможливило розкрити діалектику взаємозв’язку між спеціальними знаннями і розслідуванням злочинів, дослідити тенденції їх подальшого удосконалення і розвитку. Методи статистики використовувалися для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження.

Законодавчою базою дослідження є Конституція України, кримінально-процесуальне законодавство України, Закон України „Про судову експертизу”, нормативно-правові акти, які регламентують організацію та діяльність експертних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України. Емпіричну базу дослідження складають результати анкетування та інтерв’ювання слідчих органів внутрішніх справ (158 осіб); експертів Міністерства внутрішніх справ і юстиції (144 особи); викладачів кафедр кримінального процесу та криміналістики вищих навчальних закладів України (136 осіб); вивчення кримінальних справ, вироки за якими вступили в законну силу за 2001-2005 роки (205 справ); аналіз даних статистичних звітів МВС України та МЮ України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація, в якій на основі останніх змін в законодавстві України, новел, що містяться в проекті КПК України, сучасних теоретичних положень кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи, узагальнення та вивчення великої кількості емпіричних даних, розглядається низка нових концептуальних у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень, зокрема:

вперше:

– з урахуванням авторського підходу встановлені тенденції формування і розвитку інституту спеціальних знань у законодавстві України, криміналістичній науці та експертній практиці;

– у взаємозв’язку розглянуті завдання, правові основи, принципи взаємодії суб’єктів використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

удосконалено:

– окремі положення організації використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів і шляхи їх подальшого розвитку;

набуло подальшого розвитку:

– генезис спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– класифікація форм використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– цілі взаємодії суб’єктів, які використовують спеціальні знання у розслідуванні злочинів;

– встановлення типових недоліків у використанні спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

– напрями удосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки та пропозиції використовуються та можуть бути використані для підвищення ефективності:

– законотворчої роботи з удосконалення положень Закону України „Про судову експертизу”, проекту КПК України, які регламентують організацію та діяльність суб’єктів використання спеціальних знань, а також експертних установ України;

– науково-дослідної роботи як основи для подальшого вдосконалення та розробки окремих положень інституту спеціальних знань; дослідження процесу формування самостійної галузі наукового знання – судової експертології; розробок у галузі криміналістичної тактики та методики розслідування окремих видів злочинів з використанням спеціальних знань;

– практичної діяльності слідчих, суддів, органів дізнання та експертних підрозділів – як рекомендації з удосконалення використання спеціальних знань (впровадження в діяльність Державного експертно-криміналістичного центра – лист-відповідь № /1-750 від 8.02.2006 р.; впровадження в діяльність суддів Верховного Суду України при розгляді кримінальних справ – лист-відповідь № /3-645 від 20.02.2006 р.);

– навчального процесу – як матеріал для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників та лекцій з курсу „Криміналістика”, „Судова експертиза”, а також під час підготовки навчально-методичних комплексів, навчальних та тематичних планів, під час проведення лекцій, семінарських, практичних та лабораторних занять (акт впровадження в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 14.03.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. У співавторстві з Євдокіменко С.В., Кузьмічовим Я.В., Хільченком С.В. опубліковано монографію „Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності”, у якій особистий внесок дисертанта складає 2-а друк. арк., і розкриті зміст та форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ, неодноразово обговорювалася на її засіданнях, де отримала позитивну оцінку.

Основні положення дисертації були предметом виступів на 3-х міжнародних науково-практичних конференціях: „Техническая експертиза документов: проблемы и развитие” (Київ, 2005); „Питання реформування кримінального судочинства” (Донецьк, 2005); „Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності” (Київ, 2005); на семінарах, присвячених використанню науково-технічних досягнень під час розслідування злочинів.

Публікації. Основні положення дисертації відображені в п’яти наукових публікаціях: монографії, чотирьох наукових статях, що опубліковані у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. Чотири з указаних публікацій є одноособовими.

Структура та обсяг дисертації визначаються метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, 169 з яких – основний текст; 22 – список використаних джерел (229 найменувань); 6 додатків на 13 сторінках.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробленості, ціль, завдання і методи дослідження, його об’єкт і предмет, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами і планами, визначається наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, форми їх апробації та впровадження у практику й навчальний процес.

Розділ 1. „Зміст спеціальних знань у розслідуванні злочинів” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Сутність спеціальних знань у розслідуванні злочинів” відзначається, що під знаннями у наукознавстві та філософії розуміють упорядкований у систему і перевірений суспільно-історичною практикою результат процесу пізнання дійсності у свідомості людини у вигляді уявлень, суджень, понять, теорій, сукупності відомостей з будь-якої галузі, набутих у процесі навчання, дослідження тощо.

Дисертант зазначає, що слід відрізняти терміни „знання” і „пізнання”. Під знаннями розуміють систему відомостей, фактів з будь-якої діяльності, під пізнанням – процес оволодіння цими знаннями в окремій сфері пізнавальної діяльності людини (В.Д. Арсеньєв, Ю.Т. Шуматов), або результат цього процесу (М.А. Асташов).

Наведене свідчить про потребу розглянути поняття і сутність терміна „спеціальні знання”. Роз’яснення цього терміна в діючому кримінально-процесуальному кодексі України та проекті кодексу на сьогодні не відображене і залишається дискусійним серед науковців.

Здійснюється аналіз основних точок зору про поняття і сутність спеціальних знань у розслідуванні злочинів. Зазначається, що найбільш розповсюдженою є точка зору, за якою під спеціальними знаннями слід розуміти знання, які маються в основі тих чи інших спеціальностей та спеціалізацій (В.Г. Гончаренко,
В.К. Лисиченко, Н.І. Клименко та ін.).

Констатується, що криміналістичні знання являють собою систему взаємопов’язаних юридичних і природно-технічних наукових знань. Саме сукупність природно – технічних наукових знань необхідно називати спеціальними техніко-криміналістичними знаннями в процесуально-правовому змісті. До спеціальних відносяться криміналістичні знання, які торкаються виявлення, фіксації, вилучення та дослідження доказів, а також знання, які відносяться до предмету відповідних видів криміналістичних експертиз: почеркознавчих, авторознавчих, технічної експертизи документів, фототехнічної, портретної, трасологічної тощо.

Важливою рисою спеціальних знань в кримінально-процесуальному значенні є мета їх використання. Вони застосовуються для доказування, яке проводиться у встановленому законом порядку, а також для непроцесуального застосування під час проведення оперативно-розшукових заходів. Метою застосування спеціальних знань також є сприяння збиранню інформації щодо розслідування й попередження злочинів.

Виходячи з проведеного аналізу сутності застосованих при розслідуванні злочинів спеціальних знань пропонується їх авторське визначення: спеціальні знання – це неодноразово апробовані наукові знання, практичні вміння та навички, які сформувалися під час отримання загальної та професійної освіти, досвіду роботи за спеціальністю і які можна використати відповідно до процедурних правил кримінально-процесуального закону для вирішення його завдань.

Використання спеціальних знань є важливою гарантією швидкого, повного і об’єктивного вирішення завдань кримінального судочинства.

У підрозділі 1.2. „Початок залучення фахових знань у розслідування злочинів” зазначається, що необхідність застосування фахових знань при розслідуванні злочинів існувала протягом усього функціонування держави, але сутність цих знань була не завжди однозначною. Уявлення про використання фахових знань у розслідуванні злочинів видозмінювалися протягом всієї історії розвитку боротьби зі злочинністю.

Аналіз тексту й коментарів стародавніх норм законів не дозволяє стверджувати про текстуальне відображення можливості або необхідності проведення будь-яких досліджень або залучення для цих цілей знаючих осіб або фахівців із метою розслідування злочинів.

Вивчення законодавчих актів того періоду, історично-правової літератури, дає переконливі свідчення широкого використання фахових знань в розслідуванні злочинів.

Основними формами їх застосування були:–

запрошення (залучення) знаючих осіб для уточнення, перевірки значущої для розслідування інформації;–

дослідження матеріальних носіїв інформації.

Серед найбільш поширених напрямів використання фахових знань в ті часи можна виділити: а) дослідження отрути, зілля; б) встановлення фізичного стану тварин; в) дослідження документів; г) встановлення напряму пересування злочинців за їх слідами; д) дослідження фальшивих грошей; е) виявлення і дослідження слідів, що вказують на протиправну зміну меж лісних угідь.

Автор підкреслює, що ще на ранніх етапах розвитку державності на території Древньої Русі використання фахових знань в боротьбі зі злочинністю було досить поширеним явищем. Однак цей процес не був урегульований законодавчо і мав стихійний характер. Тому цей період може бути названий етапом залучення фахових знань у процес розслідування злочинів.

Суб’єктами-носіями фахових знань того періоду були люди, що обізнані у певних видах ремесла або які перебували на державній чи церковній службі. До них необхідно віднести і людей, які могли застосовувати технічні засоби й методи (вимір, зважування, ділення, множення тощо).

На етапі залучення фахових знань істотно змінився й перелік об’єктів їх застосування. Інтенсивніше стали використовуватися фахові знання для дослідження документів (договорів, заповітів, векселів, грошей тощо). В цей період розвитку суспільства перераховані об’єкти досліджувалися, головним чином, через візуальне спостереження, і дуже рідко використовувалися спеціальні методи і технічні засоби.

Разом з тим, використання однієї з найбільш ефективних форм застосування фахових знань – судової експертизи, поступово стала одержувати законодавчу регламентацію і все більш широку практику застосування. Найчастіше застосовувалася судово-медична, судово-психіатрична експертизи, а також експертизи документів і паперових грошей. В цей період з’явилося поняття спеціаліст – новий суб’єкт використання фахових знань у розслідуванні злочинів.

У підрозділі 1.3. „Формування інституту спеціальних знань у розслідуванні злочинів” констатується, що на даному етапі розвитку спеціальних знань, їх становлення багато у чому було обумовлене рівнем політичного та соціально-економічного розвитку суспільства. Однією з причин низького розкриття злочинів у цей період були слабка матеріально-технічна база, відсутність науково-методичних розробок, гостра нестача кваліфіковано підготовлених кадрів із різних галузей спеціальних знань.

В цей період при розслідуванні злочинів переважно використовувалися спеціальні знання в галузях: дактилоскопії, судової фотографії, криміналістичного дослідження документів, дослідження різних слідів, залишених на місці події злочинцями. Крім цього, проводили судово-хімічну, судово-біологічну і судово-медичні експертизи. Велике значення у використанні спеціальних знань мало створення кабінетів науково-судової експертизи, в яких збиралися і зберігалися матеріали, фотознімки, таблиці, що ілюстрували методи експертних досліджень, були створені колекції підроблених грошових знаків та інструментів, призначених для їх виготовлення.

У післяреволюційний період в Україні при розслідуванні окремих видів злочинів проводилися криміналістичні і судово-медичні експертизи. Однак ці одиничні випадки застосування спеціальних знань не могли задовольнити зростаючих потреб органів розслідування в науково-технічній допомозі, особливо після того, як кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1922 року прямо передбачив такий вид судового доказу, як висновок експерта.

З метою розширення використання спеціальних науково-технічних знань у кримінальному судочинстві України на початку 20-х років почалося створення державних судово-експертних установ.

Створені в цей період судово-експертні установи виконували в основному такі функції:–

за завданнями органів слідства і суду проводили експертні дослідження;–

проводили науково-дослідну роботу з розробки прийомів і методів судово-експертного дослідження.

У післявоєнні роки почалося інтенсивне відновлення науково-технічних підрозділів як міністерства юстиції, так і органів внутрішніх справ, які виконували великий обсяг роботи з проведення судових експертиз і застосування науково-технічних засобів. Співробітниками експертних установ надається практична допомога правоохоронним органам у проведенні окремих слідчих дій, ведеться наукова робота з розширення можливостей судової експертизи. Ведеться підготовка кадрів експертів-криміналістів, розробка нових науково-технічних прийомів, засобів і методів криміналістики, які застосовуються практичними працівниками правоохоронних органів в процесі розслідування кримінальних справ.

Таким чином, до кінця 40-х початку 50-х років спеціальні знання знайшли широке застосування в практичній діяльності правоохоронних органів при розслідуванні злочинів і саме в цей період почалося формування інституту спеціальних знань.

У підрозділі 1.4. „Удосконалення інституту спеціальних знань у період подальшого розвитку криміналістичної науки і експертних підрозділів” констатується, що до початку 60-х років в Україні склалася розгалужена мережа експертно-криміналістичних установ, які виконували функції з проведення експертиз і надавали кваліфіковану допомогу практичним підрозділам у проведенні окремих слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, а також поширенні науково-технічних знань, узагальненні передового досвіду експертної діяльності, підготовці висококваліфікованих кадрів криміналістів.

Основні напрями наукових досліджень у цей період були спрямовані на вивчення можливостей використання мікрооб’єктів у розкритті злочинів.

Удосконалюються наукові розробки в галузі судової балістики, класифікації холодної зброї. Ведуться дослідження з вдосконалення криміналістичних обліків, магнітних записів, які використовувалися в процесі розслідування кримінальних справ. Була створена методика експертного, криміналістичного дослідження магнітних фонограм. Підготовлені рекомендації з пред’явлення фонограм усного мовлення для впізнання, отримання експериментальних зразків усної мови для ідентифікації особи за фонограмами, трасологічного дослідження магнітних стрічок при встановленні апарату, на якому був зроблений запис.

Були розширені можливості почеркознавчої експертизи, якщо об’єкти надходили на експертизу в невеликій кількості графічного матеріалу.

В галузі судово-технічної експертизи документів систематизовані й уточнені положення методики визначення послідовності нанесення пересічних штрихів.

В цей період активно вивчаються можливості застосування біологічних та інших спеціальних методів дослідження речових доказів. Розроблені методики з дослідження крові, різних тканин і виділень, що належать людині, методика встановлення групи крові за потожировими слідами рук.

Водночас велася робота у таких напрямах, як застосування в експертній практиці високочутливих фізико-хімічних методів дослідження речових доказів з метою встановлення природи речовин, їх загальної групової приналежності і загального джерела походження; полярографічного методу встановлення важких металів, методів лазерної, ультрафіолетової та інфрачервоної спектроскопії, газо-хромотографічних методик порівняльного аналізу сильнодіючих лікарських речовин.

Певне місце займає розробка, конструювання і удосконалення приладів і пристосувань, що використовуються при дослідженні об’єктів, вилучених з місць події.

Відмітною рисою даного етапу розвитку спеціальних знань стала активізація профілактичної роботи експертів. У процесі досліджень експерти почали не лише відповідати на питання, що цікавлять слідство, але і з’ясовувати за матеріалами кримінальних справ причини і умови, що сприяли скоєнню злочинів, розробляти заходи і рекомендації щодо їх усунення.

Розділ 2. „Організація використання та напрями удосконалення спеціальних знань у розслідуванні злочинів” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Основні положення організації використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів” зазначається, що під кутом зору організації весь процес розслідування злочинів прийнято поділяти на окремі
етапи – початковий, наступний і заключний. Початковий етап – це період вирішення питання про порушення кримінальної справи і проведення первинних та невідкладних слідчих дій. Він характеризується інтенсивним пошуком, виявленням і закріпленням доказів в умовах дефіциту часу. Дії, що провадяться, мають невідкладний характер. Наступний етап є розгорнутим, послідовним, методичним доказуванням причетності конкретної особи до скоєнння злочину. На заключному етапі провадяться дії для завершення розслідування.

На певному етапі розслідування поряд із загальними вирішуються і конкретні задачі, притаманні лише кожному з них. До їх числа відноситься і організація використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

Одним з основних завдань початкового етапу розслідування є правильне застосування спеціальних знань для одержання найповнішої інформації про осіб, що скоїли злочин, і про обставини скоєння злочину.

Організація використання спеціальних знань на наступному етапі розслідування починається з моменту встановлення особи підозрюваного і продовжується до завершення наступних слідчих дій. Основне завдання цього етапу – одержати докази, що підтверджують або спростовують висунуті версії щодо особи, яка скоїла злочин, і обставин здійснення злочину.

Здійснюючи організацію використання спеціальних знань на заключному етапі розслідування, слідчий разом з оперативними працівниками і спеціалістами виконують дії в тій частині спільних планів, що стосуються комплексних заходів із профілактики і попередження злочинів, підготовляють і виносять узагальнені пропозиції з усунення умов, що сприяють здійсненню злочинів, готують матеріали для засобів масової інформації.

Головним суб’єктом в організації використання спеціальних знань є слідчий, оскільки саме він має максимальний процесуальний і організаційний статус. Між слідчим та іншими учасниками використання спеціальних знань існують, головним чином, два види зв’язку – процесуальний і функціональний. Функціональні зв’язки важливі й зазвичай використовуються слідчим у тактичному плані. Необхідно також зазначити, що будучи процесуально самостійною особою і діючи незалежно, при організації використання спеціальних знань слідчий обмежений багатьма об’єктивними чинниками: положеннями нормативно-правових актів, слідчою ситуацією, що склалася у кримінальній справі, можливостями сучасної науки і техніки, доступними кадровими і матеріальними ресурсами експертних установ, термінами розслідування тощо.

У підрозділі 2.2. „Форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів” зазначається, що аналіз кримінально-процесуального законодавства дозволяє зробити висновок про існування чотирьох процесуальних форм використання допомоги фахівців: судова експертиза (ст. 75, 76 КПК України); участь спеціаліста при проведенні слідчих дій (ст. 128-1 КПК України); здійснення ревізійної (контрольно-перевірочної) діяльності (ст. 66 КПК України); здійснення довідкової діяльності (ст. 66 КПК України ).

Дисертант підкреслює, що кожна форма використання спеціальних знань має бути чітко окреслена відповідно до завдань і особливостей її застосування.

Процесуальна форма використання спеціальних знань, у цілому, не викликає заперечень, тому що прямо зазначена і регламентована законодавцем, перевірена практикою. Проблемність криється усередині даної форми як родового поняття. Наявні в літературі думки і пропозиції відносяться, в основному до розвитку й удосконалення окремих, уже наявних, загальновизнаних видів допомоги фахівця, рідше – до становлення форм використання спеціальних знань, що знову з’явилися, але ще не визнані законодавцем. На наш погляд, насамперед, необхідно визначити ознаки процесуальної форми, що відокремлюють її від інших, непроцесуальних форм використання спеціальних знань, й лише потім класифікувати цю форму на окремі види. Відправною ознакою процесуальної форми використання спеціальних знань можна вважати те, що особа, яка здійснює розслідування, мотивуючи своє рішення, може послатися на визначену, конкретну норму кримінально-процесуального законодавства, що допускає використання допомоги фахівця в подібному випадку. Важливою ознакою варто вважати також те, що весь комплекс дій, пов’язаних з використанням допомоги фахівця, здійснюється у визначеному законом порядку й оформляється відповідними процесуальними документами. До числа основних ознак не можна не віднести і те, що результати використання даної форми спеціальної допомоги мають доказове значення, використовуються в процесі доказування.

Не менш важливою, на думку автора, є розробка статусу спеціаліста, який бере участь у кримінально-процесуальній діяльності. Без вирішення подібних, загальних питань, не можна переходити до розгляду окремих. В інтересах підвищення ефективності розслідування, шляхом інтенсифікації використання допомоги фахівців, необхідно збалансувати норми кримінально-процесуального законодавства, що регулюють подібну практику, зокрема, ст. 76, 128-1 КПК України. Роз’яснення поняття „спеціаліст” доцільно включити до переліку термінів у ст. 6. „Роз’яснення значення термінів Кодексу” проекту КПК України.

Непроцесуальні форми використання спеціальних знань, на думку автора, можна класифікувати в залежності від напрямку діяльності фахівця. При цьому виявляються чотири підгрупи форм – консультації, науково-технічна допомога, контрольно-перевірочна діяльність, дослідницька робота.

У підрозділі 2.3. „Завдання, правові основи та принципи взаємодії між суб’єктами використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів” на основі проведеного анкетування зазначається, що основними завданнями взаємодії на наш погляд, є: всебічне й об’єктивне розслідування злочинів – відзначили 91,6% респондентів; оптимальне використання можливостей суб’єктів взаємодії – 92,5% респондентів; забезпечення результативності невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів при надходженні повідомлень про здійснення злочинів – 92,6% респондентів; побудова і перевірка слідчих версій у кримінальній справі – 88% респондентів; правильна побудова тактики проведення окремих слідчих дій – 90,2% респондентів; здійснення заходів, спрямованих на відшкодування матеріального збитку, заподіяного громадянам і організаціям – 82% респондентів; запобігання злочинам, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють здійсненню злочинів – 79,6% респондентів.

Автор зазначає, що правові основи взаємодії закладені в законах України і підзаконних нормативних актах. Так, у низці норм КПК України прямо вказується на необхідність взаємодії слідчого, прокурора, суду з фахівцем і судовим експертом під час досудового слідства. Це передбачається при проведенні судової фото- і кінозйомки, звукозапису, одержанні зліпків і відбитків слідів, виготовленні планів і схем, при слідчому огляді, призначенні судової експертизи, допиті експерта. Закон наділяє слідчого широкими повноваженнями при здійсненні взаємодії з фахівцями. Він надає йому право залучати спеціаліста при проведенні обшуку, виїмки, слідчому огляді, відтворенні обстановки й обставин події,
(ст. 183, 187-1, 191, 194 КПК України). У процесі розслідування слідчий взаємодіє з експертами державних експертних установ (Міністерства юстиції, експертно-криміналістичними підрозділами Міністерства внутрішніх справ і Міністерства оборони, судово-медичними і судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров’я та ін.).

Аналіз літературних джерел, а також опитування практичних працівників і викладачів, дозволяє зробити висновок про те, що взаємодія при використанні спеціальних знань має відповідати таким принципам: законності; планування; організуючій ролі і персональній відповідальності слідчого за проведення й результати слідчих дій; самостійності співробітників експертно-криміналістичних установ (підрозділів), спеціалістів у виборі засобів і методів виявлення, фіксації, вилучення, дослідження речових доказів; комплексному використанню сил і засобів; безперервності; ефективності.

У підрозділі 2.4. „Напрями удосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів” зазначається, що процес використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів вимагає постійного удосконалення.

Аналіз кримінальних справ свідчить про низький рівень використання спеціальних знань при проведенні слідчих дій. Так, при проведенні слідчого огляду у розглянутих категоріях справ лише у 66,7% випадків залучався спеціаліст. Ще менше вони залучалися до інших слідчих дій: до відтворення обстановки й обставин події – у 36,5% справ; до призначення експертиз – у 27,5% справ; до пред’явлення для впізнання – у 17,5% справ; до обшуку і виїмки – у 12% справ.

Слід зазначити, що лише при проведенні слідчого огляду (порівняно з іншими слідчими діями), використання спеціальних знань можна відзначити як найбільш результативне, оскільки виявлялася та вилучалася максимальна кількість об’єктів. Водночас, отримані результати показують, що з різних причин не використовуються у доказуванні до 59% виявлених слідів рук; до 75% виявлених слідів ніг; до 80% виявлених слідів знарядь і інструментів; до 75% виявлених біологічних слідів.

Низький показник залучення спеціалістів до участі в слідчих діях пояснюється насамперед, на наш погляд, недостатньою їх кількістю, недовірою до їх кваліфікації, і переоцінкою своїх (слідчим) можливостей. Наслідком цього є формулювання, що трапляються у протоколах огляду місць події: „нічого не виявлено і не вилучено” – за розбійними нападами у 65% випадків, за грабежами у 44% випадків, за крадіжками у 42% випадків.

Дисертант підкреслює недостатнє використання можливостей комплексних і комісійних експертиз. Так, при розслідуванні розбійних нападів, комплексні експертизи проводилися лише у 5% кримінальних справ, а комісійні не призначалися взагалі. Такий підхід пояснюється труднощами: в організації комплексних експертиз; з’ясування сутності цього виду експертиз слідчим. Необхідно відмітити, що в деяких випадках (розслідування авіакатастроф, кримінальних вибухів) без призначення комплексних експертиз неможливо вирішити обставини події, що розслідується.

Аналіз нормативної бази, літературних джерел, а також практичної діяльності слідчих та експертних підрозділів уможливлює виділити у межах нашого дослідження основні напрямки підвищення ефективності використання спеціальних знань.

До них слід віднести:

– законодавче забезпечення використання спеціальних знань, відповідно до потреб практики розслідування злочинів (на це вказали 96% респондентів);

– науково-методичне забезпечення використання спеціальних знань слідчих та експертних підрозділів – 89,8% респондентів;

– забезпечення експертних підрозділів фахівцями високої кваліфікації і в достатній кількості – 93,2% респондентів;

– підвищення рівня техніко-криміналістичної підготовки й оснащення слідчих і співробітників експертно-криміналістичних підрозділів – 77,4% респондентів;

– створення слідчо-оперативних груп, що включають спеціаліста, який бере участь у подальшій роботі з розслідування конкретного злочину – 77,8% респондентів;

– інформованість слідчих щодо можливостей традиційних і нових видів досліджень – 75,6% респондентів;

– організацію чіткої взаємодії між спеціалістами-криміналістами і слідчим при виконанні слідчих дій – 86,3% респондентів.

ВИСНОВКИ

У висновках роботи містяться підсумки дослідження, які, на думку автора, є певним внеском в теорію кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи та в практичну діяльність з розслідування злочинів.

1. Визначено, що необхідність використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів обумовлена складністю та специфікою процесу доказування обставин у кримінальній справі. Особливо це характерно для сучасного періоду, коли для підготовки, скоєння та укриття злочину використовуються передові наукові технології, сучасні технічні засоби та методи;

2. Встановлено, що основою спеціальних знань у розслідуванні злочинів є знання з різних сфер людської діяльності, накопичені в процесі історичного розвитку;

3. Сформульовано авторське поняття спеціальних знань, що застосовуються в розслідуванні злочинів. Під якими слід розуміти неодноразово апробовані наукові знання, практичні вміння та навички, які сформувалися під час отримання загальної та професійної освіти, досвіду роботи за спеціальністю і які можна використати відповідно до процедурних правил кримінально-процесуального закону для вирішення його завдань;

4. Обґрунтовується, що до спеціальних знань слід відносити і криміналістичні знання, які використовуються для виявлення, фіксації, вилучення та дослідження слідів, а також ті знання, які використовуються при проведенні судових експертиз;

5. Умовно визначені етапи розвитку спеціальних знань, до яких відносяться: а) початок залучення спеціальних знань у процес розслідування злочинів; б) формування інституту спеціальних знань; в) удосконалення інституту спеціальних знань у період подальшого розвитку криміналістичної науки і експертних підрозділів.

Кожний етап характеризується певними особливостями, які обумовлені рівнем та ступенем розвитку соціально-економічних та правових основ держави і суспільства.

6. Встановлено, що організація використання спеціальних знань є комплексом управлінських, методичних, тактичних та кримінально-процесуальних засобів, прийомів та методів, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства.

7. При розслідуванні злочинів використовуються чотири процесуальні форми спеціальних знань: а) судова експертиза; б) участь спеціаліста в слідчих діях; в) здійснення ревізійної (контрольно-перевірочної) діяльності; г) довідкова та консультативна допомога спеціаліста.

Найбільш розповсюдженою та ефективною формою використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів є участь спеціалістів у слідчих діях. Ця форма – основна, а судова експертиза є вищою формою використання спеціальних знань.

8. Розкриті завдання, правові основи та принципи взаємодії суб’єктів, які використовують спеціальні знання в розслідуванні злочинів, з урахуванням тенденцій розвитку та використання спеціальних знань.

9. Виявлені найбільш розповсюджені причини нерезультативного використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Запропоновані основні напрями вдосконалення використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

У додатках дисертант наводить таблиці, що ілюструють положення дисертації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

АНОТАЦІЯ

Семенов В.В. Спеціальні знання в розслідуванні злочинів (зміст, організація використання). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню існуючих теоретичних і правових проблем використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

У роботі уточнене й сформульоване авторське поняття „спеціальні знання”, „спеціаліст”. Відокремлені основні форми використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів, надане їх авторське тлумачення. Проаналізовано генезис спеціальних знань у розслідуванні злочинів. Виділено основні напрямки наукових досліджень, що проводилися в експертно-криміналістичних установах України. Розглянуто місце та роль суб’єктів використання спеціальних знань у процесі розслідування злочинів. Уточнені завдання, правові основи та принципи взаємодії між суб’єктами використання спеціальних знань. Виділені напрями вдосконалення спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

Ключові слова: спеціальні знання, генезис, форми використання, взаємодія, організація використання спеціальних знань.

АННОТАЦИЯ

Семенов В.В. Специальные знания в расследовании преступлений (содержание, организация использования). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2006.

В диссертации на основе изучения теоретического и практического материала, положений действующего уголовно-процессуального законодательства, проекта Уголовно-процессуального кодекса Украины, Закона „Про судебную экспертизу” проводится исследование существующих теоретических и правовых проблем использования специальных знаний в расследовании преступлений.

Отмечается, что одним из факторов, негативно влияющих на эффективность использования специальных знаний в расследовании преступлений, является отсутствие единого мнения о понятии „специальные знания”, „специалист”, отсутствие законодательного их закрепления в Уголовно-процессуальном кодексе. Диссертантом уточнено и сформулировано авторское понятие „специальные знания”, „специалист”. В результате анализа практики использования специальных знаний в расследовании преступлений, выделены их основные формы и дано их авторское понимание. Вместе с тем, сделан вывод, что вопрос, касающийся видов и форм использования специальных знаний, носит до настоящего времени дискуссионный характер. С целью решения обозначенных проблем разработаны и даны научно