ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

Ткаченко Ірина Вікторівна

УДК 94:338.45.012.32(470.311)"192"

ПРИВАТНА ПРОМИСЛОВІСТЬ МОСКВИ В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті

імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Лантух Валерій Васильович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна, професор кафедри історії Росії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Соколов В’ячеслав Миколайович,

Одеський державний економічний університет,

професор кафедри політології

кандидат історичних наук

Арзуманова Тетяна Володимирівна,

Харківський державний медичний університет,

старший викладач кафедри економічної теорії та

культурології

Провідна установа: Донецький національний університет (кафедра

всесвітньої історії) Міністерства освіти і науки

України, м. Донецьк.

Захист відбудеться 26 січня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 5-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 22 грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. З розвитком ринкових відносин у державах СНД почався процес становлення інституту приватної власності та формування прошарку підприємців. У зв’язку з цим постало багато проблем, найважливішими з яких є дослідження джерел та шляхів розвитку приватного підприємництва, в тому числі і в промисловості, розробка форм і методів його функціонування, вибір оптимального варіанту державного регулювання підприємництва та визначення його місця і ролі в економіці країни. Сучасний етап реформування економіки в країнах СНД вимагає не лише науково-теоретичного обґрунтування механізму запровадження нових форм господарювання, а й вивчення історичного досвіду становлення та розвитку ринкових відносин, складовою яких була приватна промисловість. Тому дослідження механізмів використання приватної ініціативи у промисловому секторі періоду непу є актуальним і має прикладне значення.

Будь-яка нова стратегія у процесі реалізації зазнає змін під впливом конкретних соціально-економічних умов певного регіону. Тому регіонально-історичні дослідження, головними об'єктами яких виступають міста, мають на меті максимально наблизити до території та дозволяють виявити маловідомі деталі певних процесів. У відповідності до цього регіональна специфіка Москви як адміністративного та промислового центру СРСР визначила своєрідність впровадження нової економічної політики у місті. Регіональна відмінність Москви дає можливість деталізувати причини відновлення багатоукладної економіки у роки непу, процеси формування та функціонування приватно-орендної та приватновласницької форм у промисловості, методи обмеження діяльності та згортання приватного промислового сектору.

Необхідність дослідження пояснюється недостатнім рівнем вивчення приватної промисловості як цілісного явища та її окремих господарських форм, оскільки у роки непу основною сферою діяльності підприємців стала торгівля, в той час як у промисловому секторі обертались порівняно незначні приватні кошти.

В радянській історіографії проблема визначення місця і ролі приватного підприємництва в економіці країни періоду непу не вивчалася або фальсифікувалася. У приватному підприємництві вбачались лише паразитичні нахили та деструктивні дії. Сучасними дослідниками з нових методологічних засад розглядаються питання використання приватного капіталу в промисловості даного періоду. Однак, окремі аспекти зазначеної теми так і не знайшли належного відображення у науковій літературі. Залишається мало дослідженим питання реалізації нової економічної політики на регіональному рівні з урахуванням галузевої структури, компетентності місцевого керівництва, наявності та рівня кваліфікації робочої сили, традицій населення. Недостатньо приділено уваги проблемі використання приватно-орендної та приватновласницької форм промисловості у великих індустріальних центрах країни, одним з яких була Москва. Проблема функціонування приватної промисловості столиці лише фрагментарно висвітлена у працях з історії непу та історії міста, але не стала предметом спеціального дослідження.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри історії Росії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (№ державної реєстрації 01984005311).

Об’єктом дослідження став процес розвитку приватної промисловості Москви у роки непу.

Предмет вивчення складає приватна промисловість Москви в орендній та приватновласницькій формах.

Хронологічні рамки роботи обмежені 1921-1929 рр. Початок формування приватного сектору промисловості поклали декрет РНК від 17 травня 1921 р. щодо дрібної та кустарної промисловості та постанова РНК від 5 липня 1921 р. про оренду державних підприємств. Кінець періоду – це злам непу, встановлення планово-директивних засад в економіці, повернення до "воєнно-комуністичної" моделі суспільства, наступ на приватне підприємництво у промисловості та його згортання.

Територіальні межі дисертації окреслені Москвою як цілісної господарської одиниці, однак, специфіка обраної теми вимагала виходу за ці рамки з метою аналізу політики щодо приватного підприємництва та порівняння її реалізації в інших регіонах і промислових центрах країни.

Мета роботи полягає у тому, щоб на прикладі Москви дослідити процес розвитку приватного промислового виробництва, розкрити його місце і роль у промисловості радянської держави періоду непу.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі завдання: проаналізувати ступінь наукової розробки обраної для дослідження проблеми в історіографії; охарактеризувати стан джерельної бази та її інформаційний потенціал; дослідити стан промисловості Москви напередодні впровадження непу і з'ясувати співвідношення державного та приватного секторів у промисловості Москви напередодні зміни економічного курсу в 1921 р.; дослідити процес формування приватного сектору промисловості; показати специфіку відновлення діяльності та функціонування приватних підприємств у дрібній та кустарно-ремісничій галузях промисловості; визначити місце і роль приватного сектору промисловості в економіці Москви на фоні ситуації в країні; дослідити процес вироблення стратегії і тактики радянської держави щодо приватної промисловості; проаналізувати співвідношення економічних і адміністративних методів регулювання приватного промислового сектору; з'ясувати об'єктивні та суб'єктивні причини згортання приватної промисловості; визначити місце і роль кредитно-податкових важелів у процесі згортання приватного промислового сектору столиці в руслі аналогічних процесів у країні.

Методологія і методи дослідження базуються на принципах об'єктивності та історизму. Принцип наукової об'єктивності сприяв максимально повному та всебічному аналізу сукупності історичних фактів, процесів, явищ без підлаштування їх під раніше створені схеми. За допомогою принципу історизму була обґрунтована зміна економічного курсу в 1921 р. та показана відмова від нього наприкінці 20-х рр.

У дисертаційному дослідженні було застосовано регіональний підхід до вивчення проблеми функціонування приватного підприємництва у промисловості радянської держави з використанням матеріалів щодо приватно-орендного та приватновласницького секторів Москви.

Розкриттю багатоаспектного процесу допущення приватної ініціативи у промисловість радянської держави та її поступового витіснення сприяв застосований у роботі над дисертацією проблемно-хронологічний метод. Відмінність функціонування приватного та державно-кооперативного секторів промисловості Москви допоміг з'ясувати історико-порівняльний метод. Використання структурно-системного методу дозволило як систему розглядати приватну промисловість радянської держави, регіональною складовою якої виступав промисловий сектор Москви, представлений приватно-орендною та приватновласницькою формами. За допомогою історико-типологічного методу вдалось виявити особливості становлення та обмеження діяльності приватно-орендної та приватновласницької форм промисловості Москви. Історико-генетичний метод було використано для обґрунтування доцільності використання приватних форм господарювання у промисловості періоду непу, оскільки вони домінували у дрібному промисловому секторі Росії на початку ХХ ст. та не були остаточно ліквідовані у роки "воєнного комунізму".

Формаційний підхід застосовувався при розгляді процесу використання правлячою більшовицькою партією різних форм власності у промисловості періоду непу з метою виведення економіки з кризи та утримання при владі.

Цивілізаційний підхід допоміг розглядати економічний розвиток радянської держави у 20-ті рр., що передбачав залучення приватного капіталу в промисловість, як складову загально цивілізаційного процесу індустріалізації у міжвоєнний період. Синергетичний підхід дозволив розглянути приватну промисловість періоду непу як систему, якій притаманні процеси самоорганізації.

У роботі над дисертацією були застосовані загальнонаукові методи пошуку, аналізу, синтезу, систематизації та узагальнення, які дозволили максимально використати інформацію, представлену у джерелах та літературі, щодо умов функціонування приватної промисловості Москви у 1920-ті рр. та дати об'єктивну оцінку описаних у дослідженні подій і процесів. Статистичний метод дав можливість представити кількісні та якісні характеристики процесу використання приватної ініціативи у промисловості столиці в зазначених організаційних формах.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:

– вперше у вітчизняній історіографії здійснено комплексне дослідження приватного сектору промисловості столиці радянської держави Москви у роки непу;

– вперше визначені особливості формування та функціонування приватно-орендної і приватновласницької форм промисловості Москви у 20-ті рр. ХХ ст.;

– на прикладі Москви з'ясовано причини повернення до використання приватної ініціативи у промисловості періоду непу;

– на основі аналізу широкого кола джерел, зокрема, раніше не використаних архівних даних, доведено існування потужного приватного сектору в промисловості Москви в означений період;

– виявлено позитивний вплив статусу Москви як адміністративного центру держави на процес формування та функціонування приватного сектору промисловості столиці;

– зроблено висновки про переважання адміністративних форм державного регулювання приватної промисловості;

– доведена неможливість існування приватного підприємництва в умовах планово-директивної економіки;

– здійснено коригування оцінок щодо місця і ролі приватного сектору в промисловій структурі Москви.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що викладені у ньому факти та отримані результати збагачують знання з історії радянської держави та її столиці Москви у 20-ті рр. ХХ ст., розкривають регіональні особливості розвитку приватного сектору промисловості та ведення бізнесу в умовах столиці. Систематизований матеріал та висновки можуть бути використані при написанні монографій та посібників із загальної та економічної історії радянської держави і Москви, при створенні вузівських курсів та спецкурсів, при написанні курсових та дипломних робіт з проблем економічної політики більшовицької партії у 20-ті рр. ХХ ст.

Апробація роботи. Результати дослідження доповідались на четвертій Сумській обласній науковій історико-краєзнавчій конференції (Суми, 2001), 58-й науковій конференції молодих вчених "Каразінські читання" (Харків, 2005), шостій Сумській обласній науковій історико-краєзнавчій конференції (Суми, 2005), науковій конференції викладачів історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (Харків, 2006), I Міжнародній науково-практичній конференції "Європейська наука XXI століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006" (Дніпропетровськ, 2006).

Структура роботи зумовлена метою і завданням дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, трьох розділів, висновків (191 сторінка основного тексту), списку джерел та літератури (349 найменувань), додатків. Загальний обсяг роботи становить 226 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність досліджуваної теми, визначені об'єкт та предмет вивчення, сформульовані мета і завдання роботи, окреслені хронологічні і територіальні межі, визначено методологію та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, наведені відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" здійснено аналіз літератури з означеної проблеми та представлено характеристику джерел її вивчення.

У підрозділі 1. 1. "Історіографія проблеми" відзначено, що вже в історіографії 20-х рр. було висвітлене широке коло проблем функціонування приватної промисловості радянської держави і Москви у період непу. Питання розробки основних положень непу та механізмів їх реалізації відображені у працях лідера більшовицької партії В.І. Леніна та партійних і державних керівників М.І. Бухаріна, О.І. Рикова, Л.Д.  Троцького, Е.А. Преображенського, Й.В. Сталіна Ленін В.І. Про продовольчий податок (Значення нової політики і її умови) // Ленін В.І. Повне зібр. тв. – Т. 43. – С. 187-224; Ленін В.І. Х Всеросійська конференція РКП(б) 26-28 травня 1921 р. // Там само. – С. ; Ленін В.І. Про завдання Наркомюсту в умовах нової економічної політики. Лист Д.І. Курському. 20 лютогоЛенін В.І. Повне зібр. тв. – Т. 44. – С. 380-384; Ленін В.І. Лист до Каменєва, 3 березня // Там само. – С. ; Ленін В.І. Про кооперацію // Там само. – Т. 45. – С. 351-358; Бухарин Н.И. Избранные произведения. – М., 1988. – ХП, 499 с.; Рыков А.И. Избранные произведения. – М., 1990. – 495 с.; Архив Троцкого. Коммунистическая оппозиция в СССР. 1923-1927. – Б.М., 1990. – Т. 3. – 256 с.; Преображенский Е.А. Основной закон социалистического накопления // Преображенский Е.А., Бухарин Н.И. Пути развития: дискуссии 20-х годов. – Л., 1990. – С. 53-130; Сталін Й.В. Про господарське становище Радянського Союзу і політику партії. Доповідь активові ленінградської організації про роботу пленуму ЦК ВКП(б) 13 квітня 1926 р. // Сталін Й.В. Твори. – Т. . Січень-листопад 1926. – К., 1949. – С. 116-148.. Приватному підприємництву у промисловості вони відводили допоміжну і тимчасову роль.

Ґрунтовний неупереджений аналіз причин впровадження непу, його основних складових подано у працях російських економістів С.М. Прокоповича та Б. Бруцкуса, які у 20-ті рр. працювали за кордоном Прокопович С.Н. Что дал России нэп // Нэп. Взгляд со стороны: Сборник / Сост. В.В. Кудрявцев. – М., 1991. – С. 11-57; Бруцкус Б. Народное хозяйство Советской России, его природа и его судьбы // Вопросы экономики. – 1991. – № 9. – С. 126-141; № 10. – С. 137-160.. Вони заявляли про неможливість розвитку приватної ініціативи в умовах одержавлення великої промисловості, зовнішньої торгівлі, банківської справи та відсутності правових гарантій власності.

У першій половині 20-х рр. були опубліковані збірники статей, монографії та статті у спеціальних економічних журналах, які розглядали процес формування приватного сектору промисловості радянської держави і її столиці та окремі аспекти його функціонування На новых путях. Итоги новой экономической политики. 1921-1922 годы. – М. – Вып. Ш. Промышленность. – XV, 457, 23 с.; Промышленность на переломе: Сб. статей. – М.; Л., 1925. – 308 с.; Кустарная промышленность СССР. Сб. статей и материалов под ред. С.П. Середы. С предисл. Ф.Э. Дзержинского. – М., 1925. – Вып. I. – 158 с.; Розенфельд Я.С. Промышленная политика СССР: 1917-1925 гг. С предисл. А.М. Гинзбурга. – М.; Л., 1926. – 552 с.; Гензель П.П. Система налогов Советской России. – М.; Л., 1924. – 86 с.; Белкин Г. Рабочий вопрос в частной промышленности. – М., 1926. – 151 с.; Горошков Ю.П. Частная промышленность в СССР // Местная промышленность и торговля. – 1925. – № 1. – С. 18-30; Борисовская В. Арендная промышленность в СССР // Местная промышленность и торговля. – 1925. – № 11-12. – С. 58-69; Петров Е.П. К вопросу об экономике мелкой промышленности // Экономическое строительство. – 1925. – №7. – С. 1-9; № 8. – С. 1-12.. Автори даних досліджень інформували про законодавчу базу відновлення приватної промисловості, особливості формування її організаційних форм та умови функціонування. Процес становлення та діяльності приватно-орендних та приватновласницьких промислових підприємств Москви, систему їх оподаткування висвітлено у статтях, підготовлених співробітниками господарських структур міста і губернії Мерков Г. Московская арендованная промышленность в 1924/25 г. и перспективы на 1925/26 г. // Местная промышленность и торговля. – 1925. – № 15-16. – С. 21-25; Чудновский Ф. Классовый характер местного обложения в Московской губернии // Вестник финансов. – 1923. – № 45. – С. 8-12; Кустарная промышленность в Московской губернии // Экономическое строительство. – 1925. – № 7. – С. 69-70..

Науково-теоретичний аналіз процесів у приватному секторі промисловості країни та Москви представлено у збірнику статей, підготовленого за результатами обстеження у 1926 р. приватного сектору економіки країни Частный капитал в народном хозяйстве СССР. Материалы комиссии ВСНХ СССР. Под общ. ред. А.М. Гинзбурга. – М.; Л., 1927. – 566 с..

Походження приватного капіталу в роки непу, засоби накопичення коштів приватними підприємцями дослідив у своїй праці Ю. Ларін, використавши при цьому численні приклади діяльності московських непманів Ларин Ю. Частный капитал в СССР. – М., 1927. – 312 с..

І.Г. Мінгулін дослідив шляхи зміцнення позицій промислової буржуазії у роки непу та зробив висновки про переважно кримінальне походження капіталів приватників. Шостий розділ даного дослідження присвячений діяльності московських приватних підприємців Мингулин И.Г. Пути развития частного капитала. – М.; Л., 1927. – 164 с..

Діяльність приватного капіталу виключно з точки зору порушення останнім законодавства висвітлив у своїй праці заступник прокурора СРСР у 20-ті рр. І.С. Кондурушкін, тим самим обґрунтувавши необхідність згортання приватного сектору економіки країни Кондурушкин И.С. Частный капитал перед советским судом: Пути и методы накопления по судебным и ревизионным делам 1918-1926 гг. / С предисл. Д.И. Курского. – М.; Л., 1927. – XVI, 240 с.. О. Куперман стверджував, що приватний капітал чинив спротив розвитку усуспільненого сектору, дезорганізовував ринки сировини та цінову політику Куперман О. Социально-экономические формы промышленности СССР. – М.; Л., 1929. – 151с.. У праці О. Фабричного діяльність приватних підприємців оцінено як діяльність "класового ворога", подано інформацію про методи боротьби з приватником у різних галузях економіки, висвітлено способи "виживання" та незаконна діяльність московських промисловців Фабричный А. Частный капитал на пороге пятилетки: Классовая борьба в городе и госаппарат / Ком. Академия, Ин-т сов. строительства и права. – М., 1930. – 54 с..

Проблеми боротьби з приватником у сфері дрібного виробництва та шляхи його кооперування досліджували у своїх статтях керівники-господарники різних рівнів та співробітники місцевих господарських органів Шапиро Д. Кустарно-ремесленная промышленность // Плановое хозяйство. – 1927. – № 6. – С. 76-89; Квиринг И.К. К вопросу о кустарной промышленности // Плановое хозяйство. – 1927. – № 2. – С. 18-35; Биишев А. Очередные задачи в области кустарной промышленности // Вестник промысловой кооперации. – 1928. – № 1. – С. 8-12; Лукашев Н. Частный капитал в мелкой и кустарной промышленности Московской губернии // Вестник промысловой кооперации. – 1928. – № 6. – С. 59-64.. Значна частина публікацій дослідників 20-х рр. присвячена висвітленню класового характеру податкової системи періоду непу, основних напрямків і принципів кредитної політики щодо приватного сектору промисловості Ржевусский М. Налоговое бремя в СССР // Экономическое обозрение. – 1927. – № 4. – С. 131-140; Розов Е. Социальная структура состава плательщиков подоходного налога г. Москвы и их доходов // Экономическое строительство. – 1928. – № 4. – С. 56-65; Дунаевский Л. Частники в банковском обороте Москвы // Экономическое строительство. – 1927. – № 2-3. – С. 92-97..

Взірцем для дослідників періоду 30-х – першої половини 50-х рр. став "Короткий курс історії ВКП(б)", у якому запровадження політики "воєнного комунізму" пов'язувалось виключно з Громадянською війною, а причиною згортання непу вважалось вичерпання його можливостей. Автори цього видання доводили, що плановий соціалістичний спосіб виробництва має беззаперечні переваги над капіталістичним История ВКП(б). Краткий курс. – М.,1945. – 337 с.. У працях даного періоду з класових позицій висвітлювались лише певні аспекти функціонування приватної промисловості Генкина Э.Б. Переход Советского государства к новой экономической политике (1921-1922). – М., 1954. – 504 с.; Лященко П.И. История народного хозяйства СРСР. – М., 1956. – Т. 3. Социализм. – 664 с.. У статтях Я. Голєва та Г. Мар'яхіна виправдовувались фінансові заходи держави, спрямовані на обмеження приватного підприємництва Голев Я. Развитие советского кредита // Финансы СССР за ХХХ лет. 1917-1947. – М., 1947. – С. 77-134; Марьяхин Г. Налоговая система Советского государства // Там же. – С. 231-292.. Частково питання формування приватного сектору промисловості Москви були розглянуті у праці О. Матюгіна Матюгин А. Промышленность Москвы в восстановительный период (1921-1925 гг.) // Вопросы истории. – 1947. – № 9. – С. 36-57..

Критика культу особи Сталіна на ХХ з'їзді КПРС та певна лібералізація суспільного життя у роки хрущовської "відлиги" сприяли розширенню тематики досліджень з проблем нової економічної політики. Все ж, у працях радянських та зарубіжних вчених, присвячених періоду 20-х рр., приватна промисловість розглядалась лише в контексті її обмеження та згортання Советское народное хозяйство в 1921-1925 гг. – М., 1960. – 559 с.; Левин А.Я. Социально-экономические уклады в СССР в период перехода от капитализма к социализму (Государственный капитализм и частный капитализм). – М., 1967. – 167 с.; Изменения социальной структуры советского общества, 1921 – середина 30-х годов. – М., 1979. – 343 с.; Поляков Ю.А., Дмитренко В.П., Щербань Н.В. Новая экономическая политика: Разработка и осуществление. – М., 1982. – 240 с.; Морозов Л.Ф. Решающий этап борьбы с нэпманской буржуазией (Из истории ликвидации капиталистических элементов города. 1926-1929 гг.). – М., 1960. – 103 с.; Трифонов И.Я. Ликвидация эксплуататорских классов в СССР. – М., 1975. – 406 с.; Экономическая политика советского государства в переходный период от капитализма к социализму: Сб. ст. / АН СССР, Ин-т истории СССР; Отв. ред. М.П. Ким. – М., 1986. – 255 с.; Дмитренко В.П. Советская экономическая политика в первые годы пролетарской диктатуры: проблемы регулирования рыночных отношений. – М., 1986. – 254 с.; Nove, Alec. An economic history of the U.S.S.R. – London: Allen Lane: Penguin, 1969. – 416 p..

Стан промисловості Москви напередодні непу дослідили Л.В. Страхов Страхов Л.В. Национализация крупной промышленности города Москвы // Ученые записки Моск. госуд. педагогического ин-та им. В.И. Ленина. – М., 1964. – № 200. – С. 220-289. та Г.С. Ігнатьєв Игнатьев Г.С. Москва в первый год пролетарской диктатуры. – М., 1975. – 379 с.. У працях з історії міста та історико-партійній літературі висвітлено процеси становлення приватного сектору промисловості у період непу, проблеми його функціонування та згортання История Москвы: В 6-ти т. Т. 6: Период построения социализма (1917 г. – июнь 1941 г.). – М., 1957.– Кн. 1, 2; Очерки истории Московской организации КПСС. – М., 1966. – 768 с.; Пономарев А.Н. Москва за 60 лет Советской власти. – М., 1977. – 60 с.; Алещенко Н.М. Из истории рабочего класса Москвы в восстановительный период // История СССР. – 1959. – № 1. – С. 109-120; Алещенко Н.М. Московский Совет в 1917-1941 гг. – М., 1976. – 590 с.. Як і у більшості робіт даного періоду місце і роль приватної промисловості в економіці столиці применшувалась, скептично оцінювались її можливості конкурувати з державним промисловим сектором.

З другої половини 80-х до початку 90-х рр. спостерігалось зростання інтересу дослідників до періоду нової економічної політики у зв'язку зі спорідненістю процесів цих двох періодів. Демократизація суспільства, розширення доступу до архівних матеріалів та спецхранів бібліотек, перевидання раніше заборонених праць політиків і вчених радянської держави та зарубіжних вчених сприяли висвітленню багатьох "білих плям" радянської історії, в тому числі приватного підприємництва у роки непу. Даний період історіографії позначився появою ґрунтовних праць з різних проблем непу, в яких значна увага приділялась приватному сектору промисловості радянської держави і Москви Жиромская В.Б. Советский город в 1921-1925 гг.: проблемы социальной структуры / Отв. ред. Ю.А. Поляков, АН СССР, Ин-т истории СССР. – М., 1988. – 166 с.; Горинов М.М. НЭП: поиск путей развития. – М., 1990. – 62 с.; Историческое значение нэпа: Сб. науч. тр. / АН СССР, Ин-т истории СССР. – М., 1990. – 213 с.; Секушин В.И. Отторжение: Нэп и командно-административная система. – Л., 1990. – 96 с.; Дмитренко В.П. Четыре измерения нэпа // Вопросы истории КПСС. – 1991. – №3. – С. 125-138..

Період з початку 90-х рр. і до сьогодення позначився звільненням від ідеологічних та адміністративних факторів, переходом до ринкових відносин в економіці, залученням нових джерел, що сприяло розширенню кола досліджуваних проблем приватного підприємництва. Нові оцінки отримав період "воєнного комунізму" як політики, що передувала непу Булдаков В., Кабанов В. Диктатура доктрины // Родина. – 1992. – № 3. – С. 74-76; Суворова Л.Н. За "фасадом" "военного коммунизма": политическая власть и рыночная экономика // Отечественная история. – 1993. – № 4. – С. 8-59 та інші.. Дослідники вивчали також межі та механізми допущення приватного підприємництва у промисловість радянської держави у період непу, аналізували законодавчу базу даного процесу та формування організаційно-господарських форм приватної промисловості, об'єктивно висвітлювали засоби обмеження та згортання діяльності приватних підприємців Цакунов С.В. В лабиринте доктрины. Из опыта разработки экономического курса страны в 1920-е годы. – М., 1994. –191 с.; Багемский А.М. Новая экономическая политика (нэп). История и современность. – М., 1998. – 59 с.; Виноградов С.В. НЭП: опыт создания многоукладной экономики. – М., 1996. – 123 с.; Шишкин В.А. Власть. Политика. Экономика. Послереволюционная Россия (1917-1928 гг.). – СПб., 1997. – 399 с.; Лютов Л.Н. Частная промышленность в годы нэпа (1921-1929). – Саратов, 1994. – 145 с.; Россия нэповская / С.А. Павлюченков (рук. авт. кол.), Д.А. Аманжолова, В.П. Булдаков и др.; Под ред. А.Н. Яковлева: [Междунар. фонд "Демократия" (Фонд А.Н. Яковлева)]. – М., 2002. – 470 с.. Структуру соціального прошарку непманів та ставлення до нього радянської влади дослідили зарубіжні вчені Ш. Фіцпатрік Фицпатрик Ш. Классы и проблемы классовой принадлежности в Советской России 20-х годов // Вопросы истории. – 1990. – № 8. – С. 16-31. та У Еньюань У Эньюань. Нэпманы, их характеристика и роль // Отечественная история. – 2001. – № 5. – С. 78-87.. У згаданих вище працях лише фрагментарно висвітлені процеси у приватній промисловості Москви.

Приватне підприємництво у промисловості окремих регіонів Росії періоду непу вивчали російські дослідники С.А. Уразова Уразова С.А. Нэп и развитие аренды в легкой и перерабатывающей промышленности: (На материалах Среднего Поволжья) / Самар. гос. ун-т. – Самара, 1991. – 19 с., А.В. Скрипніков Скрыпников А.В. НЭП: исторический опыт преобразований. – Воронеж, 1994. – 182 с., Т.М. Карлова Карлова Т.М. Частное предпринимательство в промышленности и торгово-заготовительном секторе экономики Восточной Сибири: Автореф. дис. ... канд. ист. наук. – Иркутск, 1999. – 24 с., І. Лозбенєв Лозбенев И. Взаимодействие экономических и социально-политических процессов в Подмосковье в годы нэпа (1921-1929 гг.): Автореф. дис. … канд. ист. наук: (07.00.02) / Моск. гос. ун-т упр. – М., 2001. – 21 с.. Значний внесок у дослідження специфіки використання приватного капіталу в економіці України 20-х рр. здійснили українські вчені В.В. Лантух Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932 гг. – Харків, 1992. – 189 с., В.В. Калініченко Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: історико-економічне дослідження. – Харків, 1997. – 400с., Ю.П. Волосник Волосник Ю.П. Нова буржуазія України та розвиток приватнопідприємницької діяльності на фінансовому ринку в роки непу. – Харків, 2002. – 384 с. , О.М. Бут Бут О.М. Проблеми управління промисловістю: історичний досвід і уроки. – К., 1990. – 226 с., О.О. Сушко Сушко О.О. Особливості становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду непу (1921-1928): історико-теоретичний аспект. – К., 2003. – 251 с., О.А. Пиріг Пиріг О.А. Ринкові відносини періоду непу в Україні: історичний аспект. Дис. ... докт. іст. наук. – К., 2002. – 408 с.. Ґрунтовне висвітлення теоретичних аспектів непу представлене у працях С.В. Кульчицького Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). – К., 1995. – 203 с.; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). – К., 1996. – 396 с..

Аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії приватного підприємництва у промисловості періоду непу дозволяє зробити висновок про недостатнє висвітлення регіональної специфіки розвитку даного сектору економіки, особливо у промислових центрах країни. Тому актуальним є комплексне вивчення приватної промисловості цілісних господарських одиниць, якими у 20-ті рр. виступали адміністративні і промислові центри регіонів та до яких належала Москва.

У підрозділі 1. 2. "Джерельна база дослідження" подано характеристику різних видів письмових джерел, використаних у дисертації з метою вирішення дослідницьких завдань. Складовою джерельної основи дослідження стали документи правлячої більшовицької партії, яка була ініціатором переходу до нової економічної політики. Інтерес представляли матеріали з'їздів, конференцій, пленумів, резолюцій РКП(б)-ВКП(б) та матеріали Московської партійної організації, які містили інформацію про складний процес вироблення політики щодо приватного підприємництва у промисловості періоду непу.

Важливу групу джерел складали законодавчі акти, правові документи та матеріали вищих та місцевих органів влади та управління. На особливу увагу заслуговували ті декрети, постанови, інструкції і циркуляри, які регламентували процес відновлення, функціонування та згортання приватно-орендного та приватновласницького секторів промисловості.

З метою більш об'єктивного висвітлення означеної теми широко використовувались статистичні дані. До даної групи джерел слід віднести матеріали, підготовлені та видані центральними і місцевими статистичними органами.

У регіональній довідково-інформаційній літературі вміщені дані про стан промислового сектору Москви напередодні проголошення непу, чисельність приватних промислових об'єктів у роки непу, їх технічний стан та кількість працюючих в них, систему оподаткування дрібних виробників, кількість кустарів Москви та ступінь їх кооперування, механізми постачання та реалізації продукції кустарно-ремісничої галузі.

Значний інтерес у процесі дослідження представляли неопубліковані матеріали російських архівів. У Центральному муніципальному архіві Москви (ЦМАМ) зберігаються документи періоду 1918-1920 рр., які фрагментарно відображають стан дрібної та кустарно-ремісничої промисловості міста напередодні впровадження непу.

У фондах Центрального державного архіву Московської області (ЦДАМО) зберігаються матеріали про діяльність орендного управління та фінансового відділу Москви, які висвітлюють процес формування приватно-орендного сектору промисловості міста, кількісну та галузеву структуру орендованих підприємств, складнощі та особливості періодів орендного процесу, результати оподаткування приватних підприємств столиці та методи боротьби зі зловживаннями у даній справі.

При висвітленні теми дисертаційного дослідження були використані матеріали з фондів Російського державного архіву економіки (РДАЕ). У фонді Московської губернської економічної наради містяться документи, які висвітлюють орендний процес у Москві, подають інформацію про її кустарно-ремісничу галузь.

Значні обсяги інформації щодо приватної промисловості Москви подано у періодичних виданнях, які були органами господарських керівних структур країни та Московської губернії. Упереджене ставлення керівництва країни і столиці до приватного сектору промисловості демонстрували публікації періодичних видань, які були органами ЦК та МК РКП(б), ВЦВК та Московської Ради, ВЦРПС.

У мемуарній літературі міститься інформація про різні сторони життя тогочасної столиці, демонструється ставлення авторів до проблеми використання у роки непу приватної ініціативи в економіці радянської держави.

В цілому, джерельна база відрізняється видовою та тематичною багатоманітністю, є достатньою і достовірною для досягнення поставленої мети та вирішення означених завдань.

У другому розділі "Причини та хід відновлення приватно-орендної і приватновласницької форм промисловості" йдеться про необхідність та основні шляхи використання приватної ініціативи у промисловості радянської держави і Москви періоду непу.

У підрозділі 2. 1. "Стан промисловості Москви напередодні проголошення нової економічної політики" висвітлюються явища, які спричинили кризову ситуацію у промисловості міста на початку 1921 р.

Напередодні проголошення непу Москва була центром промислово розвинутого регіону. Промисловість міста працювала на привозній сировині та паливі, що в умовах війни негативно позначалось на її роботі. Промислові підприємства столиці належали до різноманітних галузей, технологічно не пов'язаних між собою. За кількістю підприємств переважали текстильна, з виробництва одягу та предметів туалету, машинобудівна, поліграфічна, харчосмакова та хімічна промисловість. У промисловій структурі Москви переважали дрібні промислові об'єкти з кількістю працюючих не більше 100 чоловік. Незначним у даний період був ступінь механізації виробничих процесів на підприємствах міста.

У Москві численною була група кустарно-ремісничих підприємств, робота яких базувалась переважно на дефіцитній, часто привозній, сировині та напівфабрикатах До особливостей розвитку підприємств даної категорії слід віднести їх технологічний зв'язок з великими і середніми фабриками і заводами, що зумовлювало їх залежність від роботи останніх.

У результаті проведеної націоналізації промисловості на середину 1920 р. у Москві державі належало 37,1 % промислових об'єктів. На даному етапі не мали успіху заходи держави, спрямовані на кооперування дрібного та кустарного виробництва. Оголосивши наприкінці 1920 р. про націоналізацію дрібної та середньої промисловості, радянське керівництво в умовах наростаючої кризи не змогло втілити в життя дані рішення. На момент оголошення непу значна кількість промислових об'єктів столиці залишалась у приватній власності.

Сировинна, паливна, транспортна та продовольча кризи, зменшення кількості діючих промислових підприємств Москви, скорочення обсягів валової промислової продукції міста свідчили про хибність попереднього економічного курсу та необхідність його зміни.

У підрозділі 2. 2. "Приватно-орендна форма у промисловості" висвітлюються причини та хід створення приватно-орендного сектору промисловості Москви.

З проголошенням непу держава змушена була певну частину об’єктів передати в орендне користування приватним особам. Дана організаційно-господарська форма набула поширення серед приватних підприємств фабрично-заводської промисловості Москви. Процес передачі державних підприємств в оренду здійснювався на основі документів вищих та місцевих органів влади. У Москві орендним процесом займалось орендне управління, створене при Московській раді народного господарства (МРНГ). Дана структура визначала порядок передачі об'єктів в оренду та слідкувала за виконанням договірних зобов'язань.

Значна частина промислових закладів орендного фонду Москви передавалась у користування приватникам, переважно колишнім власникам. З переданих у приватне користування підприємств значна їх частина належала до категорії дрібних та середніх, певна кількість яких була бездіяльною або ж мала зруйновані основні фонди. Серед орендованих промислових об'єктів міста більше половини становили харчові виробництва, переважно пекарні, значно менше були представлені текстильні, металообробні та шкіряні підприємства.

Відносини між державою і приватним орендарем складались на основі орендних договорів. У перші роки непу вони були переважно короткостроковими, що гальмувало процес вкладання коштів орендарем у проведення ремонтних робіт та розширення виробництва. Орендна плата не була економічно обґрунтованою, тому приватні орендарі приховували справжні показники роботи їх підприємств та вдавались до зловживань. Незважаючи на мало комфортні умови оренди, приватники були найбільш добросовісними платниками.

До середини 20-х рр. орендна організаційна форма приватної промисловості країни і Москви мала позитивну тенденцію розвитку, прибутки МРНГ від орендної промисловості збільшувались. З 1926 р., вичерпавши економічні методи тиску на орендарів, держава все частіше почала вдаватись до адміністративних.

У підрозділі 2.3. Приватна дрібна та кустарно-реміснича промисловість" на прикладі Москви розглядається процес становлення приватного сектору дрібного виробництва в умовах проголошеної нової економічної політики.

На даному етапі державою були прийняті рішення про необхідність розвитку дрібного виробництва, за допомогою якого можна було вирішити низку нагальних економічних та соціальних проблем. При цьому перевага надавалась кооперативній формі його функціонування. У дрібній промисловості країни і Москви приватний сектор переважав державно-кооперативний за обсягами валової продукції, кількістю працюючих в ньому та чисельністю виробничих одиниць. Дана обставина непокоїла радянське керівництво і спонукала до дій, спрямованих на обєднання дрібних виробників у кооперативи. Для кооперації було створено систему пільгового кредитування, забезпечення її сировиною та збуту готової продукції.

Групи виробництв дрібної промисловості Москви дублювали виробництва великої (цензової) промисловості, використовували дефіцитну сировину та напівфабрикати, були технологічно пов'язані з фабрично-заводською промисловістю. Продукція столичних кустарів надходила не лише на місцевий ринок, а поширювалась також на ринки усього Союзу. У середовищі кустарів та ремісників міста спостерігалось значне соціальне розшарування, про що свідчать їх прибутки. У Москві дрібна промисловість була менш чисельною, ніж у містах тих районів, в господарствах яких переважав аграрний сектор. Названі характеристики дрібного виробництва столиці визначили його залежність від підприємств державного сектору та спричинили вищий ступінь кооперування у порівнянні з іншими регіонами країни. Незважаючи на вищесказане, на завершальному етапі непу значна частина дрібних виробників країни і Москви не входила до складу промкооперації, а представляла приватний сектор промисловості.

У третьому розділі "Згортання приватної промисловості" йдеться про створення у роки непу системи обмежувальних заходів, спрямованих на ліквідацію приватного сектору промисловості.

У підрозділі 3. 1. "Основні етапи та напрямки обмеження і згортання приватної промисловості" подається аналіз політики держави, спрямованої на допущення приватного підприємництва у промисловість з одночасним його обмеженням.

У період непу приватні промисловці мали менш вигідні умови у питаннях оподаткування, забезпечення їх виробництв сировиною, надання транспортних послуг та діяли під пильним контролем господарських органів, профспілок і силових структур. Приватні підприємства, незважаючи на нерівні умови функціонування, часто демонстрували більш ефективну роботу та успішно конкурували з промисловими закладами державно-кооперативного сектору, про що свідчать результати діяльності московських приватників.

Обмежувальні заходи держави викликали протидію підприємців у вигляді зміни масштабів чи сфери діяльності, призводили до порушення ними законодавства. Приватні промисловці Москви подрібнювали свої підприємства, використовували систему надомництва, змінювали промислову галузь діяльності, створювали псевдо кооперативи. У періоди загострення економічних проблем держава вдавалась