ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТАТАРИНОВ СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ

УДК 94(477.52/6): 902.2 „637”

ІСТОРІЯ ГІРНИЧОЇ СПРАВИ, МЕТАЛУРГІЇ ТА МЕТАЛООБРОБКИ ДОБИ БРОНЗИ СХІДНОЇ УКРАЇНИ

Спеціальність – 07.00.01- історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

заслужений працівник освіти України

Добров Петро Васильович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Отрощенко Віталій Васильович

Інститут археології Національної Академії

наук України, завідувач відділу археології

енеоліту – бронзового віку

кандидат історичних наук, доцент

Тощев Геннадій Миколайович,

Запорізький державний університет,

доцент кафедри історії України

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Каразіна (кафедра історії України)

Захист відбудеться 27.10.2006 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 Донецького національного університету за адресою: 83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп., ауд. 32.ауд)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м.Донецьк, вул.Університетська, 24).

Автореферат розіслано 23.09.2006 р..

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення численних поселень і господарства племен зрубної культурно-історичної спільноти в межиріччі Дону і Дніпра до початку 70 років ХХ сторіччя мало істотний недолік – був відсутній зв’язок з чітко датованими пам’ятками гірничої справи і металургії як джерел міді і бронзи. Висновки дослідників носили нерідко гіпотетичний характер. Археологи - бронзовики не робили спроб досліджувати безпосередньо мідні копальні Донбасу, відомі ще з 1865 року. Вважалося, що сліди гірничої справи знищені роботами у ХIХ столітті.

Знахідки залишків металургії і металообробки у похованнях і на поселеннях катакомбної і зрубної культур вельми умовно пов'язувалися з мідними копальнями Східної України, основні потоки металу вважали експортом з Волго-Уралля або Кавказу. Невирішеними залишалися питання отримання міді з донецьких руд і виділення місцевих типів виробів зрубної культурно-історичної спільноти, під сумнів ставили існування гірничо-металургійного центру у Східній Україні, незалежного від центрів Приуралля і Поволжя, Північного Кавказу і Карпато-Трансільванії, які були частинами Євразійської та Циркумпонтійської металургійних провінцій.

Дослідження автором дисертації в 1970-1985 роках мідних копалень, розкопки Т.О.Шаповалова, С.С.Березанської, Я.П.Гершковича, М.М. Чередниченка, Ю.М.Бровендера, С.М.Санжарова поселень в середній течії Сіверського Дінця, розробка і застосування нових методів спектрального аналізу кольорових металів (пріоритет Є.М. Черниха) створили умови вирішенню проблеми на сучасному рівні.

Зв’язок теми з науковими програмами. Тема розроблена за програмою „Кочовики в етнокультурному процесі степової середньовічної Європи на базі археологічних досліджень. Міждисциплінарний підхід” розроблюваної кафедрою історії України Донецького національного університету (№ державної реєстрації 0106 U 001948).

Об'єктом дослідження є 27 стародавні мідні копальні Бахмутської улоговини у північно-східній частині басейну ріки Бахмут, методи видобування, збагачення, плавлення мідних руд, залишки металургійного виробництва, ливарні форми з Доно-Донецького регіону, бронзові вироби катакомбної, зрубної, сабатинівської культур, відомі „скарби” виробів, знаряддя гірничої справи з кістки та каменю, інші знаряддя ливарної справи. Залучені аналогії з інших культур доби бронзи та суміжних територій України.

Предметом дослідження є копальні та „розноси”, розташовані поряд з ними стоянки гірників-металургів з великими виробничими зонами. Вивчено та систематизовано типи мідеплавильних печей, різновиди гірничих знарядь, інструментів для обробки шкіри.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють ХV - ХI століття до н.е. від появи у Північному Приазов’ї та Доно-Донецькому регіоні племен зрубної культурно-історичної спільноти і початку розробки Бахмутських мідних копалень до відтоку зрубно-сабатинівського населення на захід, згасання гірничого центру та появи обробки заліза.

Територіальні межі дослідження - Східна Україна у другій половині II тисячоліття до н.е. (нинішні Донецька, Луганська, південь Харківської області, межиріччя Сіверського Дінця та Дону).

Мета дослідження полягає у вивченні пам'яток гірничої справи і металургії доби бронзи в Східній Україні і науковому обґрунтуванні існування Донецького гірничо-металургійного центру в ХV - ХI століттях до н.е. В роботі розв’язуються наступні наукові завдання:

· аналіз основних етапів вивчення стародавньої гірничої справи, металургії і металообробки в Донбасі;

· вивчення історіографії цієї проблеми; залучення даних геології і геохімії мідних рудовиявів, визначення прийомів пошуку руд у давнину, топографії копалень і стоянок гірників-металургів;

· дослідження методів гірничих робіт, прийомів збагачення і плавки руд, організації ливарного виробництва на копальнях і на великій відстані від них;

· вивчення та аналіз допоміжних занять гірників-металургів; розробка хронології функціонування Донецького гірничо-металургійного центру;

· дослідження організації гірничо-металургійного ремесла Доно-Донецького регіону та Східної України, структури кланів та видів обміну;

· визначення типових виробів з міді та бронзи Донецького ГМЦ.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено одну з перших спроб в археологічному вивченні пам’яток доби бронзи Східної України автору вдалося: виділити Бахмутські мідні копальні та розташовані поряд чітко датовані стоянки гірників-металургів зрубної культури; вперше в Східній Європі дослідити розкопками різні типи мідеплавильних печей, знайти серію гірничих і металообробних знарядь праці, зливків, виробів з металу, ливарних форм; обґрунтувати існування в Донбасі в ХV - ХI століттях до н.е. могутнього Центру металургії та металообробки і виділити, встановити господарський зв'язок мідних копалень з довготривалими спеціалізованими та звичайними поселеннями зрубної культурно-історичної спільноти на Сіверському Донці та у Подонні; обгрунтувати клановий характер гірничої справи, металургії і металообробки, окреслити ареали розповсюдження металу Донецького гірничо-металургійного центру у Північному Призов’ї і доказати існування мінової торгівлі.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що на них є численні посилання у узагальнюючих роботах (публікацій, дисертацій, учбових посібниках) археологів України, країн СНД. Ці результати служать основою для наукових побудов з історії гірничої справи і металургії культур доби бронзи Східної України та суміжних територій Росії, використовуються фахівцями Центрально-Донбаської експедиції ІА НАНУ за програмою „Доно-Донецький регіон у системі старожитностей доби бронзи Східноєвропейського степу і лісостепу”.

Результати досліджень Бахмутських копалень відображені у багатотомних „Археології УРСР” (1985), „Первісній історії України” (1997), підручнику Д.Я. Телегіна, І.С. Винокура „Археологія України”(2003), узагальнюючих монографіях А.Д. Пряхіна (Воронеж). Є.М. Черниха (Москва), С.С. Березанської (Київ), Н.В. Риндіної (Москва), А.Л. Нечитайло (Київ) та інших відомих вчених.

Висновки археологічних досліджень дають підставу для вирішення питання промислового використання Бахмутських мідних руд у незалежній Україні, яка має дефіцит сировини кольорових металів. Матеріали дослідження використовуються фахівцями ВО „Донбасгеологія” та ВАТ „АЗОЦМ”.

Важливою є постановка питання про створення Національного археологічного заповідника „Бахмутські мідні копальні”.

Особистий внесок дисертанта в тому, що він почав археологічні розкопки Бахмутських мідних копалень і стоянок гірників-металургів з виробничими зонами, увів результати в широкий науковий обіг, розробив концепцію існування Донецького гірничо-металургійного центру доби бронзи у Східній Україні.

Апробація результатів дослідження проводилася автором дисертації у вигляді доповідей та повідомлень: на засіданнях відділу археології енеоліту і бронзового часу ІА АН УРСР (1974, 1982), сектору пам’яток археології доби бронзи ІА АН СРСР (1976, 1982). Міжнародній конференції в Югославії (1982), Міжнародних конференціях „До 100 річчя досліджень В.О.Городцова у Бахмутському повіті” (Москва, травень 2003), „150 річчя Одеського археологічного музею”(Одеса,1975), „Проблеми дослідження пам’яток Подоння та Північного Кавказу”(Ростов,1976, 2002), археологічних конференціях у Рівному (1977), Харкові (1995, 1997, 1999, 2002), Донецьку (1988, 1989, 1996), Луганську (1990), „Проблеми вивчення пам”яток археології Полтавщини” (Полтава,1991), науковому семінарі „Проблеми розвитку паркових ландшафтів та заповідників” (Київ, 2005), Міжнародних польових семінарів з гірничої археології на Картамиському комплексі Луганської області (2003 - 2006) за участю провідних вчених - спеціалістів з гірничої археології та первісної металообробки України, Росії, Польщі, ФРН, Іспанії, США.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, переліку скорочень та словника термінів, 5 розділів, висновку (обсяг основної частини 170 стор.), списку використаних джерел і літератури (272 позиції), додатків (А-таблиць спектральних аналізів, Б-гістограм, В- 93 малюнків). Загальний обсяг дисертації - 324 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі автор розглядає існуючі в науці погляди на виникнення первісного ремесла, роль та значення оволодіння міддю та бронзою, переваги першого металу перед кам’яними знаряддями праці, важливість для первісних племен мати доступ до родовищ мідних руд. Виникнення Донецького гірничо-металургійного центру зрубної культури на базі бахмутських родовищ мідних та поліметалевих руд Микитівки, Нагольного Кряжу започаткувало у історичному сенсі виникнення майбутнього „промислового Донбасу”.

Автор дисертації присвятив розділ 1 ”Стан наукової розробки теми, джерельна база, методологія досліджень” аналізу історіографії вивчення залишків видобування мідних руд у Бахмутській улоговині, досліджень первісної металургії і металообробки в Північному Приазов’ї і в Європейській частині колишнього СРСР

О.А.Носов вперше відкрив залишки стародавньої плавки у Клиновому та пов’язував їх з хазарами, генуєзьцями та греками. М. Лавров припускав приналежність до скіфів та греків. И.Ф.Леваковський відносив копальні до ранніх кочовиків. Після відвідання залишків заводу Клейменова у 1903 році В.О.Городцов припустив датування мідних копалень добою бронзи („кам’яні скрині”). У своїх працях на початку 20-х років ХХ століття з первісної металообробки О.С.Федоровский йшов за попередниками, але вперше узагальнив знахідки скарбів металевих речей доби бронзи у Слов’яносербському та Ново-Павлівському повітах, шукав аналогії у Англії, на Уралі та Алтаї.

Серед вчених, що займалися вивченням первісної металургії та металообробки, існували різні напрями прив’язки бахмутських родовищ міді до археологічних культур доби міді-бронзи.

Т.Б.Попова вперше у своєму дослідженні катакомбної культури припустила розробку Бахмутських копалень на початку другого тисячоліття до н.е. О.Г.Шапошнікова вже більш упевнено пов’язала металеві вироби катакомбної культури з бахмутськими рудами. Цьому питанню присвятив увагу у своєму ґрунтовному дослідженні катакомбної культурно-історичної спільноти С.Н.Братченко, який вважав т.з. „кавказькі” сурм”яно-миш”яковисті бронзи” донецькими продуктом. Останні роки у своїх роботах прихильником розробки бахмутських родовищ міді племенами катакомбної культури є А.Л.Нечитайло, хоча її висновки мало підтверджуються археологічним матеріалом з поселень. Металографічні дослідження московського археолога Є.І. Гака виробів катакомбної культури з Придінців’я привели до висновку про використання сульфідних руд у вигляді штейну та визначення прийомів кування. Д.П.Кравець на підставі розкопок курганів в басейні р. Бахмут і в Донбасі зробив висновок про концентрацію поховань вождів-лучників, металообробників-ковалів катакомбної культури, поховань з великою кількістю мідних виробів навколо Бахмутських копалень.

Встановленню зв’язків бахмутських мідних копалень та металообробного ремесла зрубної культури присвячено чимало наукових праць у 50-70 роки ХХ століття. О.О.Кривцова-Гракова відмовлялася визнати зв’язок племен зрубної культури з бахмутськими родовищами міді. С.М.Кореневський у кандидатській дисертації обґрунтував виробництво масивних сокир, виділив їх місцеві типи. Важливе значення мали теоретичні припущення В.С.Бочкарьова про металургію та металообробку у племен ЗК. Багато уваги С.С.Березанська присвятила ролі металургії та металообробки у суспільному прогресі доби бронзи, долучила до теоретичних висновків результати дослідження Бахмутських копалень автором цієї дисертації, результати своїх розкопок на Дінці. С.С.Березанська зробила першу спробу визначити виробничу спеціалізації стоянок та поселень ЗК на Сіверському Дінці. Значну кількість пам’яток зрубної культури Подоння зі слідами металообробного ремесла опрацював Б.Г.Тихонов, вивчив ливарні форми, на прикладі Мосоловського поселення вказав на можливий зв’язок з бахмутськими родовищами міді.

Донецький археолог В.А.Косіков у дисертаційному дослідженні пов’язав бахмутські мідні родовища з металообробкою скіфських племен.

У 1976 році відомий радянський археолог, засновник спектральних досліджень первісного металу Є.М.Черних визнав важливе значення розкопок автором дисертації Бахмутських мідних копалень, стоянок гірників-металургів доби бронзи, існування Донецького гірничо-металургійного центру, хоча й висловив певні застереження про „обмеженість” використання бахмутських руд племенами ЗК. З 1995 року почали проходити Капітанівські та Картамиські польові семінари з гірничої археології під керівництвом А.Д.Пряхіна та В.В.Отрощенка і були сформульовані визначення: „Доно-Донецький регіон степу та лісостепу доби бронзи”, існування гірничо-металургійної області у Північному Приазов’ї, припущені зв’язки поселень зрубної культурно-історичної спільноти Дінця та Дону з Бахмутськими мідними копальнями.

Ю.М.Бровендер, О.С.Саврасов, В.В.Кілейников у 1995-2002 роках визначили Картамиський комплекс мідних копалень у Луганській області як частину Донецького гірничо-металургійного центру доби бронзи.

Джерельна база дослідження спирається на перше відкриття слідів стародавніх розробок мідних руд гірничим інженером О.А. Носовим у 1865 р. по річках Горілий Пень і Жідова, який визначив сліди первісної металургії у вигляді шлаків, пічини, уламків тиглів і мідних злитків у відвалах стародавніх копалень. Зразки мідних руд були доставлені до Гірничого департаменту. Дослідження геологів продовжувалися в 1872-1874, 1885 рр. Бахмутський купець Й.М. Клейменов і гірничий інженер Мячин продовжили роботи у Покровського і Троїцького, в 1886 р. був закладений завод біля с. Калинівка, який використовував руду Пилипчатиного, Мідної Руди, Клинового і Картамишу. При цьому були знайдені стародавні гірничі знаряддя з бронзи і рогу, рештки загиблих рудокопів.

В 1903 році мідні копальні в Калинівці та Картамиші оглянув В.О.Городцов, який в той час дослідив у Бахмутському повіті понад 80 курганів з 212 похованнями (серед них давньоямні, катакомбні, зрубні). В 30-60 роки ХХ ст. інтерес до Бахмутських копалень згас, але багато археологів робили гіпотетичні посилання на них як джерело металу. Є.М. Черних оглянув у 1969 році Бахмутські мідевияви, але слідів розробки в давнину не знайшов і зробив помилковий висновок про їх приналежність до ХIХ сторіччя.

З 1970 року автор дисертації разом з геологами-мідниками В.В. Граб’янським і А.М. Едельманом оглянув всі рудовияви міді Бахмутської улоговини і відкрив сліди стоянок гірників-металургів зрубної культури в Картамиші, Пилипчатино, Клиновому, Мідній Руді, Вискрівці, провів розкопки стоянок. Була відпрацьована методика пошуку слідів стародавніх гірників-металургів не у річок віддалік копалень, а на терасах поряд зі стародавніми розробками, на суходолах - водоподілах. Автор дисертації впевнено датував Бахмутські мідні копальні ХV-ХII століттями до н.е., не виключивши їх експлуатацію в більш ранні періоди.

З 1995 року планомірні дослідження Картамишського комплексу з 4 копалень веде Центрально-Донецька експедиція ІА НАНУ. (А.Д.Пряхін, В.В.Отрощенко, Ю.М.Бровендер, О.С. Саврасов, В.В.Кілейников).

Першими поштовхами у вивченні металургії і металообробки в басейні Дону і Сіверського Дінця стали знахідки в 1879 р. Ново-Павлівського скарбу (зі злитками, серпами, зламаними бронзовими речами – серпами та теслом), Слов’яносербського (дископодібні зливки та спис) і в 1926 р. Райгородського скарбу (зливків міді і серпів, ножів,зламаних речей). В 1936 році Є.В. Євсєєв відкрив у Краматорську перше поховання ливарника катакомбної культури з тиглем і фурмами. Сьогодні за Д.П.Кравцем в районі Бахмутських копалень та Донбасі відомо вже 15 поховань ковалів-диварників.

Сліди металургії і металообробки знайдені Б.А. Шрамко у 70 роках на Більському городищі скіфського часу зв'язані ним гіпотетично з Бахмутськими копальнями. М.М. Чередниченко відкрив поселення ЗК зі слідами металообробки (вироби, ливарні форми) Капітаново-1. Т.О. Шаповалов дослідив поселення ЗК Іллічівка зі слідами металообробки (вироби, ливарні форми, плавка під вугільною купою).Плідними стали розкопки поселення ЗК Усове Озеро С.С. Березанською у 1987-1990 роках, коли знайдено виробничі приміщення, величезну кількість металевих виробів, ливарних форм, шлаків, плавильні конструкції.

Металеві вироби катакомбної і зрубної культур знайдені в курганах С.Н. Братченко, І.О. Післарієм в Луганській області, автором та Д.П. Кравцем в Бахмутській улоговині. Металеві вироби, ливарні форми, сліди металургії знайдені автором дисертації на поселеннях зрубної і бондарихінської культур Лиманське Озеро-1 і 2., Отрадівка-3, Кругле Озеро.

Яскравими і виразними, за оцінкою А.Д.Пряхіна, стали розкопки автором дисертації стоянок гірників-металургів ЗК поруч мідних копалень, де в Пилипчатиному-1 знайдені ямні печі, ливарні форми, зливки, кістяні вироби, зольник і 2 житла гірників (1975,1977,1983 рр.), в Пилипчатиному-2 комплекс з 5 наземних кам'яних плавилень і піч для штейнування, ливарні форми, кістяні вироби (1983 р.), у Вискрівці - ливарні форми, мідні швайки, зливки, серія гірничих знарядь (1978 р.), у Клиновому- мідні шлаки, вироби з кістки, залишки житла (1985 р.).

До визначення типів виробів металургів ЗК з міді і бронзи Бахмутських копалень автор дисертації залучив знахідки з розкопок пам'ятників І.О.Післарія, І.Ф.Ковальової, С.Н.Братченко, Донецького університету (Т.О.Шаповалов, Д.П.Кравець, В.О.Посредніков), Харківського музею (довоєнні колекції), фондів Інституту археології АН УРСР (О.В.Бодянський, С.С.Березанська), донецьких археологів (М.Л.Швецов, А.В.Шамрай, О.В.Колесник).

Автор дисертації використав як загальнонаукові, так і спеціальноісторичні методи дослідження, а саме, історичності та об’єктивності, порівняльний, синхроністичний, діахроністичний, логічний, аналітичний, типологічний, спеціальні методи спектрографії (400 аналізів та їх гістограми)..

Розділ 2 „Міднорудна база Східної України” містить грунтовний аналіз автором дисертації історії геологічних досліджень бахмутських мідних руд, ґрунтовно виклад їх геохімічної характеристики. Перші системні дослідження мідних рудовиявів у Бахмутській улоговині провела С.І.Евсєєва у 1940 р. Найпродуктивнішими стали геологічні розвідки з бурінням В.В.Граб’янського, А.М. Едельмана, Н.М.Граб’янської, що дозволило виділити 34 рудовияви і обгрунтувати промислове значення покладів. Мідним рудам Донбасу присвячені праці А.М. Лур’є та Г.Н.Краснопєвцевої: В.Ю.Кондрачука та Т.О.Сатпаєвої. Останнім часом обстеження рудовиявів провели алчевські геологи Ю.П.Шубін і Є.Ф.Шкурський, що підтвердили висновки своїх попередників.

Рудовияви міді пов’язані з покладами картамиської свити нижньої перми у шарах аргилітів і алевролитів вперемішку з пісковиками. Потужність свити від 900 до 1100 м з півночі на південь, поклади створюють 2 синклинальні структури Бахмутську і Кальміус-Торецьку. Найбільша смуга оголення міденосних порід на денній поверхні пов'язана з південно-східною частиною Бахмутської улоговини (27 рудовиявів), зруденіння прив’язано до порід сірого кольору потужністю від від 0.5 до 5 м. і має 2 зони - сульфідну і змішану сульфідно-окисну. Сульфідна зона представлена халькозином, халькопиритом, ковеліном, борнитом. Окисна зона представлена малахітом, азуритом, купритом, халькозином, зона має кути падіння до 60 градусів на глибину 35 м., при куті до 20 градусів глибину до 15 м., виділяється синьо-зеленими кольорами. Сульфідні мінерали в Картамиші, Клиновому, Пилипчатино, Мідній Руді мають вид конкреційних стягнень до 10 см і містять до 50% міді після роздроблення, просівання і промивання. Зміст міді в пісковиках і окисних рудах до 5%. Спектральними аналізами виявлені в рудах свинець і миш'як до десятих і сотих%, ртуть до десятих долей процентів, кобальт і срібло від тисячних до десятих долей процентів.

На півдні Донбасу в Кальміус-Торецькій улоговині в базальтах і гранітах є мідне зруденіння у районі Курахово, сіл Роздольне і Миколаєвка, представлене халькозином, борнитом і сфалеритом з окисною зоною, кутом падіння до 80 градусів.

В дисертації вперше розглядається питання про поліметалічні джерела в Донбасі для отримання лігатур бронзових сплавів. На відстані 10 км південніше від виявів міді Гурти-Лозове у районі Микитівки розташовані вияви ртутно-миш’яковисто-сурм’яних руд, відкриті геологом О.В.Міненковим у 1879 р. і О.О.Шевельовим в 1898 р. по слідах стародавньої розробки у вигляді штолень з кам'яними молотами і роговими кайлами, залишками дерев'яних драбин всередині. Геолог С.І.Кирікилица писав, що мінерал сурми антимонит представлений друзами, мінерал миш'яку арсенопирит вкраплений в кіновар. Вони мали яскраво і буро-червоний колір і могли використовуватися як ритуальна фарба при плавках мідних руд. Свинець представлений в районі мідних копалень як самородний, так і у вигляді галеніту.. Автор дисертації припускає вірогідність використовування поліметалевих руд Микитівки і Нагольного кряжу для отримання лігатур.

В Донбасі автором дисертації зафіксовано 27 стародавніх копалень мідних руд з розташованими поряд стоянками гірників-металургів.

Рудовияв Картамиш розташовано в урочищі Червоне Озеро в 1,5 км. на схід від села Ново-Званівка Попаснянського р-ну Луганської області. Складається з 3 копалень – „розносів” з рудними і нерудними відвалами червоноглин і пісковиків. Ю.М.Бровендер відкрив вертикальну шахту з зрубним горщиком на сходинці. Поряд розташовано 3 поселення ЗК площею від 1000 до 10 тис. кв. м., з культурним шаром від 0,6 до 1 м. Відкрито 3 виробничі майданчики, знайдена серія кам'яних гірничих знарядь, знарядь з ребер і лопаток великої рогатої худоби. О.С.Саврасов вважає, що в Картамиші відбувався видобуток і переробка руди.

Рудовияв Вискрівка розташовано в 4 км. на південь від однойменного хутора Артемівського р-ну Донецької області на суходольному водоподілі, має численні розорані “розноси”, на поверхні величезної виробничої зони до 100 га знайдені уламки ливарної форми, шлаковані вінця горщиків, мідні шлаки і вістря, зливки, маса кераміки ЗК і серія виразних гірничих знарядь (кувалди, молоти, молотки).

Рудовияв Мідна Руда знаходиться в однойменному хуторі Артемівського району - 2 копальні типу „розносів”. Поселення ЗК площею до 0,5 га розташовано біля першої копальні, стоянка гірників ЗК поруч другої копальні, потужність культурного шару до 0,5 м.

Рудовияв Ново-Отаманське розташований в 2 км. на південь від села Пилипчатине, копальня-„рознос”, поверхня задернована.

Рудовияв Покровське знаходиться у 2 км. на схід від колишнього к-пу ім. Чапаєва на правому березі р. Горілий пень, в полі, поверхня розорана.

Рудовияв Клинове розташований на західній околиці села. Є 3 копальні-“розноси”: з величезним відвалом на березі річки, розораний, 2 копальні із задернованными відвалами. -Досліджена землянка в скельній породі. Керамічний комплекс датується ХIII-ХI ст. до н.е. з вираженими сабатинівсько-білозерськими формами орнаментації кераміки і елементами ранньої бондарихи. Серед знахідок кістяні та гірські знаряддя, багато шлаків.

Рудовияв Кислий Пагорб у 1 км на захід від с. Пилипчатине має 7 копалень, розташованих ланцюжком по гриві. Розкопані стоянка гірників-металургів Пилипчатино-1 з ямними печами, ливарними формами дротика і кельта, кістяними інструментами, глиняними пряслами, шлаками, терушками, мідними злитками. Вивчені землянка-чум і наземне житло з кам'яним цоколем, величезна кількість кісток тварин. На стоянці Пилипчатино-2 досліджено комплекс з 6 кам'яних плавилень і печі для штейнування руди. Кераміка ЗК, черкаскульсько-федорівського вигляду, кам'яні інструменти, вироби з кістки, вістря стріли. уламки ливарних форм ножа і тесла.

Рудовияв Гурти розташовано на відстані 5 км. від міста Микитівка на південний схід, на розораній терасі є сліди невеликих „розносів”, знайдені кам’яні знаряддя типу “мотики”.

Рудовияв Лозове розташовано в 1 км. на схід від м. Світлодарськ в 200 м. від водосховища, поверхня задернована, знайдена кераміка ЗК і окисні міддю кістки тварин.

Бахмутські мідні копальні тягнуться ланцюгом з північного сходу на південь довжиною до 100 км. смугою в 25-50 км., примикають до Микітівських ртутно-миш’яковисто-сурм’яних родовищ, утворюючи єдиний гірничо-металургійний центр.

У розділі 3 „ Організація гірничих робіт у давнину” охарактеризовано жорсткі кліматичні умови у давнину розташування Бахмутських мідних копалень на вододілах в сухому степу, з мізерною рослинністю і майже повною відсутністю значних річок. Характер порід і глин дозволив зробити висновок, що роботи первісні гірники починалися на початку літа і припиняли за сильних опадів. Важкі глинисті грунти визначали об’єм для одного землекопа в 1,5 куби порід на день. Як інструменти для рихлення грунтів і порід використовувалися знаряддя з ребер, рогів, можливо, бронзові пішні і кайла. Запаси води накопичувалися у штольнях, колодязях, покинутих „розносах”.

Пошуку руд стародавніми рудокопами сприяв як набутий попередній досвід в Приураллі, так і характер рослинності, колір трави, смак води, розсипи зелених та блакитних окисних мінералів у Бахмутських степах. Детально розкрито методи розвідки давніми рудознавцями рудних пластів шурфами і „закопушками”.

Серед типів гірських розробок і методів їх прохідки автором виділені відкриті копальні - „розноси” (Вискрівка, Клинове, Покровське, Пилипчатине) при пологих шарах і шахтами-штольнями при крутих кутах падіння (Картамиш, Клинове). Одночасно існували “закопушки”, штольні. На кожній стародавній шахті було зайнято 30-50 чоловік, за західними аналогіями у Європі (О.Л.Монгайта та Ю.С.Гришина) на Бахмутських копальнях одночасно могли працювати 500-1000 гірників-металургів. На всіх відкритих копальнях знайдені численні гірські знаряддя праці як для дроблення рудного тіла і рудовміщуючих порід, так і для рихлення глин, переробки і збагачення сортуванням мідної руди. В.В.Кілейников провів трасологічні дослідження серій гірських інструментів з каменю і кістки Мосолівки і Картамишу. Зразки гірських інструментів з каменя і кістки знайдені в Іллічівці, Лиманському Озері, Отрадівці-3, Капітановому-1 по річках Бахмут і Сіверський Дінець, звідки йшли експедиції за рудою і металом. Виразна серія камінних знарядь виділена С.С.Березанською на Усовому Озері, А.Д.Пряхинім на Мосолівці. Гірські знаряддя привозили з собою або виготовляли клани гірників-металургів. Сировиною були кременеві пісковики, граніт, гнейс, кварцит, порфірит, змійовик. Виготовляли копальні знаряддя з кісток тварин.

Існували різні прийоми переробки і збагачення руди, використовування тертушок, промивальних „ночов” і наковалень з каменю. В Картамиші, Пилипчатиному, Вискрівці знайдено місця збагачення руди і отримання концентрату зі змістом міді до 50-60%.

Природно-кліматичні умови не мали вирішального значення для гірників-металургів у розташуванні стоянок-майстерень. Як приклад, існування мідних копалень Гірське у Казахстані у надзвичайно жорстких, майже екстремальних умовах.

В дисертації підкреслено, що величезна насиченість культурних шарів стоянок-майстерень гірників-металургів кістками свійської худоби свідчить як про м’ясну їжу, так і про обмін худоби на метал.

Бахмутські копальні чітко поділяються на ті, де видобували тільки руду, де виплавляли мідь, і ті, де виробляли металеві знаряддя на продаж-обмін.

Вперше поруч мідних копалень були знайдені житла гірників-металургів: землянка та цокольна споруда у Пилипчатиному-1, житло-землянка у скелі у Клиновому, 2 житла на поселенні Червоне Озеро-3. Аналогічні житла-нори відомі у Гірському у Казахстані (за Є.М.Чернихом). .

Житло 1 у Пилипчатиному мало кам’яний фундамент, глиняно-очеретяні стіни. Було довготривалим. У заповненні мідний злиток, шлаки, вироби з кістки, пічина. Житло 2 невеликого розміру з 3 стовбуровими ямками, у заповненні уламки глиняної ливарної форми для кілець, глиняні прясла, мідні злитки та шлаки, сховище мідної руди. Котлован перекритий зольником з кісток, уламків кераміки, попілу, пічини та обпаленого каміння. Це була землянка „розвідників” за рудою та металом.

Житло у Клиновому було заглиблено у пісковикову скелю, з системою дахових стовпів та перегородками з брил мідистих пісковиків. У заповненні уламки кераміки, вироби з кістки, мідні шлаки, тертушки. Впущене напівзруйноване поховання ЗК- череп та половина банкового горщика.

Ю.М.Бровендер на Картамиші дослідив 2 землянки. Одна мала обкладені брилами мідистого пісковику стінки, 3 плями вонищ; інша мала 1 вогнище. Дослідник виділив 4 хронологічно-виробничі горизонти та вказує на знахідки уламків ливарної форми з глини та кілька уламків з каменю, кістяних тупіків, тертушок, абразивів.

Автор вважає, що могли існувати пересувні житла, які привозили гірники-металурги, як у скіфів за Геродотом.

Важливе значення мають дослідження довготривалих поселень ЗК, розташованих поблизу гирла р.Бахмут - Усове Озеро, Іллічівка, Лиманське Озеро зі слідами металургії та металообробки.

Досліджене С.С.Березанською Усове Озеро на лівому березі р. Сіверський Дінець дало 5 ремісничих споруд-землянок зі слідами плавлення мідної руди, мідні шлаки, величезну кількість глиняних ливарних форм та окремі вироби з бронзи. Вдалося виділити різні типи плавильних печей (ямні та під вугільними купами). Є підстави вважати, що в певних спорудах виготовлялося деревне вугілля, яке потім влітку транспортувалося до копалень. Усове Озеро дає багато зразків тертушок, гірничих знарядь, абразивів для обробки готових металевих виробів. Спектральні аналізи шлаків, злитків, виробів Усового Озера вказують на наявність хімічно чистої міді у 50% зразків.

Мосолівське поселення на р. Дон не має собі рівних за обсягами виробництва товарних серій сокир, тесел, серпів, ножів. У металевих знахідках, серіях гірських молотів, кам’яних тертушок та ковадлець Мосолівка має прямі аналогії Бахмутським копальням. Поселення Усове Озеро та Мосолівка були місцем перебування спеціалізованих кланів гірників-металургів.

До поселень, де мешкали одинаки-майстри, ковалі, що виробляли невеличкі серії знарядь та прикрас, автор відніс поселення Лиманське Озеро (ллячки, тигель, зливки, ливарні форми сокири та тесла, бронзові прикраси). Майстер Іллічівського поселення плавив мідь у горщику під вугільною купою, вироблялися сокири, втульчасті тесла, прикраси, швайки. Сліди передування одинаків-ремісників та торговців металом зафіксовані дослідниками на поселеннях на Сіверському Дінці Кругле Озеро, Лиманське Озеро-2, Янохіно, Рубці, Таранцево, Капітанове, Слов’янськ-1, на Дону Бор, Острожка, Вогресівська гребля. На підставі аналізів шлаків, злитків, металевих виробів з поселень Сіверського Дінця є висновок про приналежність металу до Лобойківської хімічної групи (за Є.М.Чернихом).

Автор дисертації у розділі 4 „Організація мідеплавильного виробництва” класифікував виробничі споруди для плавлення мідних руд: 1. печі ямно-купольного типу (Пилипчатине-1, Усове Озеро), де у горщиках або без них плавилася збагачена окисна руда, 2. наземні кам’яні печі, де у горщиках під вугільною купою плавили мідну руду (Пилипчатине-1,2, Усове Озеро, Картамиш), 3. плавління у горщиках під купами деревного вугілля (Усове Озеро, Іллічівка), 4. печі ямні для штейнування сульфідних руд. Цікаві результати штучного моделювання ямно-купольних та наземних печей О.С.Саврасовим та виконані у них плавки суміші сульфідно-окисної руди.

Автор доказав, що існували різні варіанти хімізму плавлення: 1-плавлення малахіту шляхом отримання закису міді та чистої міді деревним вугіллям-вуглецем, що підтвердили експерименти О.С.Саврасова; 2-плавлення сульфідних руд; 3- спільне плавлення сульфідних та окисних руд через попереднє штейнування з кизяком; 4.- випалення окисних мінералів з вуглецем та отриманням окису міді з подальшим відновленням молекул міді. Чорнову мідь розплавляли під купою вугілля або „дражнили” з метою видалення домішок заліза, сурми, свинцю, нікелю за допомогою глиняної фурми або дерев’яної палиці у розплавленому металі.

Цікаві результати дослідів В.О.Пазухіна, який у плавильній печі через домішки мінералів миш’яку та сурми отримував леговану бронзу з домішками сурми та миш’яку до 1-2 процентів. Автор дисертації вважає, що наявність у Микитівці поблизу мідних копалень покладів арсенопіриту, антимоніту, аурипігменту могло давати сурм’яно-миш’яковисті бронзи, які „традиційно” відносяться до кавказьких імпортів. використовувались ламані „брухтові” вироби, що вносить певну строкатість у хімічний склад виробів ДГМЦ.

Безперечними є докази того, що на стоянках гірників-металургів не тільки плавили руду, але й готували запаси руди, злитки металу для довготривалих спеціалізованих поселень на Дінці та Дону, мала місце торгівля як виробами, так і злитками металу на відстань до 150-300 км. від ДГМЦ.

Для обґрунтування прийомів видобування деревного вугілля автор використав експериментальні досліди С.П.Пачкової, Б.О.Колчіна, О.Ю Круг. Вугілля ввозилося до копалень, але могли використовуватися чагарники, бо рослинність в районі ДГМЦ була згідно зі споропилковими аналізами з шарів Пилипчатино багата на чагарники та байрачні ліси, є пилок сосни.

При плавленні руди могли використовувати кістки свійських тварин, кизяк. У Пилипчатиному-2 знайдено піч зі „спеком” сульфідної руди та кам’яного вугілля, поклади якого є поруч у с. Розівці. На одне плавлення йшло 10-12 кг деревного вугілля, на один цикл до 150 кг.

Автор дослідження вводить класифікацію „тиглів”: 1-горщики типово орнаментовані, побутові, великих розмірів для плавлення руди у ямних, наземних печах, під вугільними купами -„рудоплавильні горщики-тиглі”, що мають красну обпеченість стінок, ошлакованість вінець; 2- товстостінні плоскі тиглі для розплавлення металу та лиття виробів (мають підмазку каоліном, краплі металу, знайдені на поселеннях та в похованнях ливарників) - „мідеплавильні чаші - тиглі”, ємністю до 500 гр. Перший тип пов’язаний зі специфікою ДГМЦ, другий тип - виготовлявся гончарами або ливарниками-ковалями. „Рудоплавильні горщики” мали сакральне значення, їх навмисно ламали, розкидали по поселенням, але „чаші-тиглі” берегли.

На поселеннях Лиманське Озеро, Усове Озеро, Мосолівка знайдені глиняні ложки-ллячки для розливу розплавленого металу у форми дрібних виробів та прикрас.

Рівень металургії ДГМЦ належить до фази С (За Г.Форбесом).

Понад 100 глиняних ливарних форм та їх уламків на Усовому Озері, знахідки ливарних форм з глини та каменю у Пилипчатиному, Вискрівці дозволяють дослідити прийоми їх виготовлення, використання одно-негативних (масивні сокири, списи, кельти) та багато - негативних форм „пакетами”, поєднання негативів „ніж-тесло”, „тесло-серп”. Форми мають борозенки для зв’язування, штифти, канали для газів. Кам’яні форми вироблялися з тальку, пісковику та кварциту, мали каолінову підмазку. Ножі, серпи, прикраси відливалися у вертикально поставлені форми (Пилипчатине, Усове Озеро, Мосолівка), сокири через спинку (Луганськ) або втулку (Лиманське Озеро, Усове Озеро, Мосолівка), тесла та ножі через „п’ятку”, лезо або втулку (Усове Озеро), вістря списів та кельтів через втулку або вушка (Пилипчатине, Усове Озеро, Мосолівка), браслети через литники (Пилипчатине, Усове Озеро). Ливарні форми попередньо перед використанням нагрівали (Усове Озеро - червоний колір зовнішньої поверхні форм сокир).

В дисертації доведено, що для доробки виробів використовували різноманітні тертушки, точильні камені, абразиви, маленькі ковадла, товкачі, які знайдені в Пилипчатиному, Вискрівці, Клиновому, Усовому Озері, Мосолівці, Іллічівці, Лиманському Озері. Широке використання абразивів у металообробці привело (за С.О.Семеновим) до використання їх „в обробці кістки, дерева, ювелірного та будівельного каменя”.

Ливарні форми мали сакральне значення, за Є.М.Чернихом - „знахідки фактично розсіяні на значному просторі и швидше нагадують ритуальні поховання, кладовища ливарних аксесуарів” на поселеннях Лиманське Озеро, Усове Озеро, Іллічівка Червоне Озеро-3. Кількість виробів з одної форми визначалася типом виробу та його об’ємом (сокира чи прикраса), місцем праці ковалів-майстрів (спеціалізоване поселення чи звичайне). Існували різні термічні засоби доопрацювання виробів - холодне, напівгаряче, гаряче проковування ножів, тесел, швайок, пера списів, лез сокир.

На матеріалах розкопок автор дисертації показав, що у гірників-металургів існували допоміжні заняття скотарство, косторізна справа, обробка шкір тварин. „Експедиції” певних груп населення з поселень зрубної культури на Сіверському Дінці вирушали до Бахмутських копалень на возах, з отарами свійської худоби, переносними житлами, драбинами, гірськими знаряддями. Племена, які володіли копальнями, повинні були мати економічну можливість виділяти певну кількість фізично міцних чоловіків, берегли монополію та не допускали сторонніх. Біля копалень мав місце обмін худоби на готові мідні вироби. М’ясна їжа, як калорійна та споживна, була головною для гірників-металургів. Шкіри худоби обробляли для виготовлення рукавичок та торб, мішків для руди, ковальських міхів. Знайдені мездровальники шкір, струги, кістяні та керамічні скребла кожум’як. „При випасі тварини вільно бродять у пошуках корму, коні та велика рогата худоба паслася окремо. Для овець влаштовували загороди з жердин” (за В.О.Красновим). Серед кісток на копальнях присутні кістки коня та бика. З ребер тварин вироблялися, як свідчать дослідження В.В.Кілейнікова на Картамиші, знаряддя для рихлення легких грунтів..

Автор дослідження стверджує, що структура кланів у Придонців’ї виглядала таким чином :

- гірники-металурги - ливарники (ковалі) на стоянках біля копалень,

- металурги-ковалі(ливарники, ювеліри)на довготривалих та спеціалізованих поселеннях Донця та Дону.

На стоянках біля копалень мало місце „сумісництво” функцій, на поселеннях були відокремлені вуглепали. Якщо Усове Озеро та Мосолівка належали кланам, то на більшості звичайних поселень зрубної культури мала місце індивідуально-сімейна організація ремесла малими партіями виробів. „Кланова або кланово-виробнича форма об’єднань частіше всього обумовлює територіальне віддалення ремісників” (за Є.М.Чернихом). Стоянки біля копалень займали клани гірників-металургів, спеціалізовані поселення належали кланам металургів-ливарників-ковалів. Представники кланів користувалися повагою, їх ремесло було оповите певними табу та ритуалами. Є.М.Черних відзначав, що „ ковалі прагнули зберегти таємниці свого ремесла як багатство серед родичів”. У Мосолівці було знайдено поховання дитини з ливарними формами-іграшками, що свідчить про передачу професії у спадок.

На Бахмутських копальнях відомі окремі поховання гірників-металургів у Клиновому, Вискрівці, типове поховання ЗК з горщиком у кам’яній скрині на копальні Картамиш. Ймовірно, що похованнями представників кланів поряд з копальнями є понад 30 курганних величних кам’яних гробниць з кубкоподібним посудом з „письменами”, загадковими малюнками, солярними знаками. Ці поховання оточують ДГМЦ. У кургані біля с.Пилипчатине, дослідженому автором та Д.П.Кравцем у 1998 р., кам’яні скрині було побудовано з брил мідистих пісковиків. Аналогії таких поховань є в Шандаші, Алтин-Тюбе, Уш-Каті андронівської культури біля Приуральських копалень. В.В.Отрощенко вказує на зв’язок кубкоподібного посуду ЗК з так званими „кіммерійськими” мідними казанами.

З Бахмутськими копальнями, спеціалізованими поселеннями, як вважає автор дисертації, пов’язано виникнення у Придонців’ї та Подонні мінової торгівлі. З лісостепу йшли на обмін тканини з конопель та льону, худоба. Мінова торгівля могла існувати на звичайних поселеннях ЗК між індивідуальними ковалями-ливарниками та гончарями, косторізами. Про далекі експедиції „купців-ковалів” свідчать Ново-Павлівський, Райгородський, Лобойківський, Кабаківський , Терешковський скарби виробів та злитків металу на відстані 200-300 км. від копалень. В.М.Массон вважає скарби Терешково, Лобойково, Кабаково приналежними торговцям-посередниками. Автор дисертації припускає, що своєрідними „первісними грошима” могли бути злитки - великі „коржі” з слідами розрубування з Слов’яносербського скарбу, мідні кільця, що відливалися у Пилипчатиному та Усовому Озері, маленькі сокирки (Книшівка, Харків). У Беніні та Камеруні (Африка) масивні мідні кільця були міновим еквівалентом грошей.

На територію ДГМЦ проникали торговці з виробами інших культур (сабатинівська, білозірська, Ноа, Північний Кавказ). Спочатку племена ЗК та групи адронівських „спеціалістів” обумовили східний напрям імпорту деяких типів металевих виробів, потім сформувався місцевий асортимент продукції, на фінальній стадії почалося проникнення металу з заходу. Автор (як С.С.Березанська, Г.Г.П’ятих, В.В.Отрощенко) вважає, що однією з причин згасання Донецького гірничо-металургійного центру було саме проникнення західного металу