Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
ТЕЛЕУЦЯ Валентина Василівна
УДК 801.81(477)
ПОЕТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ВЕСІЛЬНОЇ ПОЕЗІЇ ПРИДУНАВ’Я
10.01.07 – фольклористика
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Дунаєвська Лідія Францівна
Інститут філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри фольклористики
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Давидюк Віктор Феодосійович,
Волинський державний університет
імені Лесі Українки,
професор кафедри української літератури,
директор Інституту культурної антропології
кандидат філологічних наук
Цвид – Гром Олена Петрівна,
Відкритий міжнародний університет
розвитку людини “Україна”
Білоцерківський інститут економіки та управління,
завідувач кафедри документознавства та
інформаційної діяльності
Провідна установа: Луганський національний педагогічний
університет ім. Тараса Шевченка,
Міністерство освіти та науки України, м.Луганськ
Захист відбудеться “25” січня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, бульвар Шевченка, 14, конференц-зал.
Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розіслано “___” грудня 2006 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.О.Ткаченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. У розбудові Української суверенної держави неабияке значення має вивчення культури українського народу в цілому і етнокультури зокрема. Одним із найважливіших складових чинників етнокультури на сьогодні залишається фольклор. Він безпосередньо пов’язаний з народною традицією як у етнічному, так і в побутовому аспектах, відтак виступає визначальним показником не лише етнічної, а й національної свідомості загалом. Саме фольклор, разом з мовою та історією, в сучасних умовах становить собою основу, підґрунтя збереження етнокультури, національної свідомості народу (етносу). Фольклор як стала традиція народу, сфера постійних та історично зумовлених змін втілює в собі трансмісію засобів відтворення текстів, інтегруючий компонент традиційних обрядів, унормованих форм поведінки (народний етикет), акумуляцію народної пам’яті. У фольклорній формі закріплювалася спадкова інформація, історична пам’ять, передача міфологічної традиції і реалізації міфів та вірувань, осмислення обрядів.
Одне з найневідкладніших сучасних завдань фольклористики – якомога повніше і глибше зібрати, осмислити, узагальнити багатовіковий традиційний культурний досвід нації, показати на цій основі її етногенетичну глибину та сучасний духовний потенціал. У цьому зв’язку видається доцільним і продуктивним народознавче, зокрема фольклористичне, вивчення окремих місцевостей, районів як складових компонентів загальнонаціональної системи культурної цілісності.
Зосередження уваги на окремих регіональних і локальних складових фольклорного масиву дає можливість глибше пізнати народну словесну традицію окремих місцевостей з урахуванням географічно-територіальних особливостей, культурно-історичних, суспільно-політичних та національних факторів.
Важлива складова українського фольклору - його весільна обрядовість. Дослідження весільного обряду внаслідок його постійної лабільності та пристосування до нових умов з одночасним збереженням найважливіших віх старої традиції, яка набула в ньому сакрального змісту, дає можливість глибше пізнати закономірності фольклорного процесу в цілому від найдавніших часів і до сучасності, а крім того розв’язати низку вужчих питань, серед яких визначення місцевих особливостей взаємодії фольклорних традицій, місцевої специфіки весільної обрядовості на типологічному та картографічному рівнях. Сподіваємося, що введення в науковий обіг загальної картини особливостей побутування новочасної весільної традиції сприятиме створенню повної фактологічної основи для повноцінного осмислення фольклору України і українського фольклору як загальнонаціональної етнокультурної цілісності в єдності її минулих надбань і новочасного фольклорного процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась як складова частина комплексного дослідження кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Еволюція художнього мислення у літературі та народній творчості: науковий та освітній аспекти” (01 БФО 44 – 01). Тему дисертаційної роботи затверджено на засіданні Вченої ради філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 8 від 25 лютого 1997 року.
Об’єктом дослідження стала поетика українських весільних пісень Придунав’я як феномен усної народної творчості та своєрідний жанр фольклору, обрядова фольклорна традиція, що сформувалася в межиріччі пониззя Дністра і Дунаю, де тепер знаходяться Білгород-Дністровський, Саратський, Татарбунарський, Тарутинський, Арцизький, Кілійський, Ізмаїльський, Болградський та Ренійський райони Одеської області. В історичній літературі цей край подається під різними назвами: Буджак, Південна Бессарабія, Придунайський край. Ці назви територіально не збігаються з регіоном, який входить до складу України, а тому ми вживаємо назву Українське Придунав’я, що відповідає сучасному адміністративно -територіальному поділу.
Предметом дослідження є процес збереження, змін і новотворення в весільній пісенній традиції Придунав’я, специфіка образно-символічної структури весільної обрядовості Придунав’я.
Мета роботи. На основі фольклорних записів попередників (опублікованих і рукописних) та результатів власних польових досліджень еволюції художньої свідомості, поетичного світу пісенності, яка супроводить весільну драматургію Придунав’я, представити стан весільної пісенної традиції вказаної місцевості на сучасному етапі, дослідити збереженість і характер функціонування її давніх пластів та процес змін і появи в побутуванні нових реалій фольклоротворення, інонаціональні риси; простежити поширеність характерних фольклорних явищ, окремих пісенних творів, що ввійшли до складу весільного комплексу Придунав’я, визначити їх функціональну та художню вартість.
Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання таких завдань:
- з’ясувати жанровий склад, образну систему та особливості побутування обрядових і необрядових пісень у весільному комплексі Придунав’я;
- виявити в весільних пісенних текстах архаїчні й пізніші змістові нашарування, модифікації і новації;
- визначити регіональні особливості функціонування весільного обряду Придунав’я;
- показати поєднання загальнонаціональних рис та регіональних локальних особливостей;
- простежити функціональні зміни в досліджуваному весільному пісенному фольклорі на сучасному етапі;
- з’ясувати особливості художньої символіки весільних пісень Придунав’я у її побутуванні та розвитку;
- виявити наслідки асимілятивних процесів у поетиці української весільної пісенності.
Теоретико-методологічною основою дисертації є метологічний досвід української і зарубіжної фольклористики, зокрема щодо вивчення усної творчості окремих регіонів та з проблем дослідження пісенних жанрів (обрядових і необрядових): праці В.Гнатюка, Ф.Колесси, О.Потебні, Б.Путилова, Н.Шумади, Л.Дунаєвської, М.Дмитренка, Л.Копаниці, Р.Кирчіва, О.Дея, С.Грици та інших. При з’ясуванні локальних особливостей та типів традиційної української весільної обрядовості використані дослідження В.Борисенко, Н.Лисюк, О.Цвид-Гром, З.Марчук. Для усвідомлення проблеми взаємодії обряду та обрядової поезії використані окремі положення із праць О.Курочкіна та І.Рєбошапки. Концептуальні засади дослідження сформовані на основі праць К.Г.Юнга, М.Костомарова, О.Потебні, М.Сумцова, О.Веселовського, В.Давидюка, В.Буряка, В.Балушка, П.Романюка, В.Єрьоміної, Н.Колпакової, Ю.Круглова, М.Нікольського, що розкривають міфопоетичні уявлення, образно-символічну структуру архетипів.
Методи дослідження. Збір матеріалу проводився шляхом польових досліджень фольклору, а його опрацювання – з використанням порівняльно-історичного, типологічного, текстологічного, герменевтичного методів аналізу. Типологічний метод залучався для вивчення жанрових особливостей весільної поезії; текстологічний, герменевтичний – для вивчення текстів. Для вивчення образно-символічних значень, структур – структурно-семіотичний, метод моделювання та метод аналізу архетипів.
Джерельна база роботи. У роботі використані небагаті записи минулого з досліджуваної місцевості (І.Вагилевича, А.Метлинського, П.Чубинського, К.Смаля, Д.Яворницького). Брак зібраного попередниками матеріалу із досліджуваної місцевості ми намагалися частково компенсувати колишніми записами з недалеких від неї територій (ДАОО). У роботі також використані опубліковані джерела з пісенного фольклору різних місцевостей України. Основною джерельною базою стали власні записи – результати польових досліджень у зазначеному регіоні 1994-2000 рр.
Наукова новизна дисертації. Запропонована робота є першою спробою фольклористичного дослідження однієї з найменш вивчених із етнографічного та фольклористичного погляду місцевостей проживання українського етносу – Українського Придунав’я.
Дослідження базується на власному польовому фольклорному матеріалі.
У роботі порушено ряд актуальних проблем: з’ясовується жанровий склад, образна система та особливості побутування обрядових та необрядових пісень у весільному комплексі Придунав’я; виявляються архаїчні й пізніші змістові нашарування, модифікації і новації; визначаються регіональні особливості функціонування весільного обряду Придунав’я; вказуються основні фактори впливу на місцеву обрядову пісенність, встановлюються співвідношення в ній загальнонаціонального і локального; з’ясовуються особливості художньої символіки весільних пісень регіону.
Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані спеціалістами у науковій та педагогічно-освітній практиці, зокрема, знадобляться для фольклорного вивчення Придунав’я та сусідніх етнографічних зон; для глибших теоретичних опрацювань з проблем традиційного та новочасного фольклору загалом і обрядового зокрема.
Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданні кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розглянута Вченою радою цієї ж установи. Основні результати дослідження доповідалися на міжнародних наукових конференціях: “Сучасні технології професійної підготовки учителів іноземних мов” (Ізмаїл, 2002), “Сучасні проблеми літературознавства” (Ізмаїл, 2003) та викладені в опублікованих статтях і матеріалах конференцій. Матеріали дисертації використовуються автором у навчальних курсах, які читаються для студентів Ізмаїльського державного гуманітарного університету, зокрема у лекціях та семінарських заняттях з української усної народної творчості.
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у дванадцяти наукових публікаціях, три з яких вміщено у наукових фахових виданнях ВАК України.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 223 сторінки, з них 204 сторінки основного тексту. Список використаних джерел нараховує 261 позицію.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначається ступінь її наукової розробленості, об’єкт і предмет дослідження, місцевість дослідження, сформульовано мету й завдання дослідження, окреслено теоретико-методологічні засади роботи, визначається наукова новизна, практичне значення роботи. Викладено також структуру дисертації та подано відомості про апробацію результатів.
Перший розділ – “Весільна обрядовість Придунав’я: специфіка локально-регіональних варіантів” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. – “Весільна звичаєва культура українців, історичні парадигми буття” – розглянута структура традиційного весільного обряду українців. В українському весільно-обрядовому циклі, як і більшості весільних обрядових комплексів народів світу, зберігається системно пов’язані між собою всі три ціннісні начала: доетнічне (архетипне), етнічне і національне, адже саме весільна діахронія визначається через просторову апробацію, де формуються моделі і механізми комунікацій діалогу людини з людиною. Саме ці два виміри народної культури визначає сутність його функціонування впродовж історичної діахронії: сонячно-біологічний (природно-раціональний) і культурно - історичний (поняття природно-раціонального начала як визначального для автентичного фольклору в його континуумі обстоюється C.Й. Грицею, що позначає світоглядну проекцію людини на навколишній світ у вигляді обрядів фольклорної пам’яті).
Процес формування традиційного весільного обряду українців, як і багатьох інших народів, відбувався протягом тривалого часу. Він сягає своїм корінням у глибоку давнину.
Традиційний український обряд весілля умовно ділиться на три етапи – передвесільний, власне весільний, післявесільний, кожен з яких, у свою чергу, складається з певного циклу обрядодій. Таким чином, готується обрядовий перехід молодих до нової соціально-вікової групи, народжуються нові сімейно-шлюбні стосунки, відбувається поріднення двох родин.
Традиційний весільний обряд в Україні є системою обрядових дій, пов’язаних з певними дійовими особами, предметами. Кожна з обрядодій у загальному комплексі має свій характер і несе певне функціонально-смислове навантаження.
Процеси трансформації обряду суттєво не змінювали традиційну структуру весілля, позначившись більшою мірою на його факультативних елементах. Протягом віків виробилися стійкі стереотипи, моделі обряду, які передавалися фольклорними каналами з покоління в покоління. Елементи імпровізації обряду в залежності від різних обставин (етнокультурної взаємодії) були також невід’ємною складовою обрядовості. Як слушно зауважують дослідники, ця діалектика внутрішньої структури особливо необхідна творам усного побутування. З одного боку, вони повинні бути стійкою цілісністю, легкою для запам’ятовування і відтворення, з другого – мати гнучку структуру, яка б чітко визначала шлях імпровізації в разі необхідності доповнення забутої деталі чи елемента (Д.М.Сегал).
Таким чином, до інваріативних ознак українського весілля дослідники (В.К.Борисенко) відносять такі групи дій: передвесільна обрядовість, пов’язана з висватанням дівчини (сватання, заручини, оглядини); власне весільна, яка складається з приготування весільного хліба, передшлюбного молодіжного дійства (дівич-вечора), шлюбу, посаду молодих (розподіл короваю, обдаровування молодих, обмін дарунками між двома родами); покривання молодої і переїзд її в дім чоловіка; весільна гостина в домі нареченого; післявесільна обрядовість: обрядові дії очисного характеру (вмивання молодих) та обряди приєднання нареченої до нової сім’ї. В структурі обряду виділяються кульмінаційні етапи весілля, що символізують собою визнання шлюбу. Незначні відхилення можна спостерігати лише в окремих районах, де окремі обрядодії (плетення вінка, коровайний обряд) прирівнюються одна до одної. Еволюція української весільної обрядовості йшла по лінії стійких етнокультурних контактів з сусідніми народами. Так, в українських гагаузів з’явилися елементи обрядодій українського весілля. Зміни відбулися в обряді сватання, обміні дарунками між двома родами (в традиційному гагаузькому весільному обряді обдаровувався тільки батько нареченої). Активно на весільну обрядовість вплинули соціальні і соціально-економічні зміни, поліетнічність територій (прикладом може бути досліджувана території Придунав’я).
У підрозділі 1.2. – “Локально-регіональні особливості сучасного весільного обряду та весільної поезії Придунав'я” - визначені локально-регіональні особливості сучасного весільного обряду Придунав'я. Весільний обряд – це зразок давньої культури, який в нинішній час набув нового звучання в формі весільної гри, зі своїми правилами, учасниками, поетичними текстами. Всяка давня поезія є водночас культ, святкова розвага, показ мистецтва, загадування загадки, виклад вчення, переконування, чарування, віщунство, пророцтво й змагання. Поєднання практично всіх мотивів, притаманних архаїчному ритуалові й поезії, ми знаходимо в весільному обряді. З бігом часу весільний обряд набував нових рис, змінювалися його складові частини. Шлюб набув міжетнічного характеру, що призвело до взаємопроникнення і взаємодоповнення одного обряду іншим. Фольклорний матеріал /пісні/ набув нового, сучасного звучання. В деякій мірі зникла межа між весільними пісенними жанрами різних етносів. Деякі весільні жанри зникли зовсім, інші були замінені простішими за своєю структурою і манерою виконання. Так, величальні пісні були замінені в процесі розвитку українського весільного обряду на жартівливі пісні, частівки; тобто відбувалася дифузія весільних пісень і весільного обряду українців, які характерні для цього регіону. Складові частини передвесільного циклу об’єдналися в одне дійство, яке охоплює і сватання, і оглядини, і заручини. Це свідчить про те, що сьогодні відчутна тенденція забуття етнічних архетипів весільної обрядовості. З одного боку, зберігаються традиційні весільні пісні центру України, з іншого – відчутні регіональні, а точніше локальні їх вияви (лексичні вкраплення інших етнічних спільнот – росіян, болгар тощо; трансформується символіка окремих атрибутів весільного обряду – зеленого гілля, барвінку, коня, дівочої коси, рідної оселі). Водночас не можна не відзначити, що в Придунав’ї весільна обрядовість інших етнічних спільнот виявилася консервативнішою порівняно з українською. Їх представники виявилися більшими прихильниками збереження традиційних стереотипів і архетипів етнічного буття (особливо – болгарський весільний обряд). Важко не звернути увагу на те, що весільний обряд болгар зберігає класичні стереотипи весільного дійства. Як цілком слушно зазначає С.Грица, болгари Придунав’я створили власне своєрідне замкнуте середовище, яке дало можливість більш диференційовано й вибірково запозичувати деякі звичаї, символи етнічних культур інших народів Придунав’я. Безсумнівно, і не останню роль у цьому процесі відіграє мовна нетотожність болгар із східними слов’янами (українцями, росіянами, білорусами). Таким чином, етнографічна відособленість болгар в Українському Придунав’ї поряд з їх небайдужістю до збереження традиційних ознак етнічного буття (весільний обряд є одним із таких складових частин) дає змогу зберігати їм свою етнічну ідентичність. Збереження майже в повному вигляді складових частин традиційного весільного обряду у болгар свідчить про сталу етнічну компетентність цього народу навіть в неавтохтонному середовищі, яким для них є Придунав’я.
Обряд старовірів порівняно з українським і болгарським весіллям майже повністю зберігає характерні особливості російського весільного циклу, але не сучасного, а на рівні ХVШ ст. Це дає можливість вбачати в стереотипах свідомості старовірів традиційну символіку російської весільної обрядовості саме цього періоду. Консервативнішою, ніж українська виявляється в цьому регіоні і поетика весільних пісень цієї групи росіян. Саме в їхніх піснях у досить конденсованому вигляді трансформуються звичні слов’янські символи (голуб, кінь, “травушка-муравушка” тощо). Так, наприклад, рідна оселя у старовірів Придунав’я постає первинним осередком етнобуття народу (оскільки саме вона втілює звичні й традиційні символи в систему комплексних уявлень і уподобань), що синтезуються в поняттях стереотипу весільного дійства. Характерно, що порівняно з українським весільним обрядом російський старообрядський має риси сталого архетипного мислення, що на рівні свідомості трансформуються в збереженні головних складових ознак весілля загалом. Однак не можна не зауважити, що ознаки часової редукції весільного дійства, що пов’язано зі зміною ставлення до традиційної звичаєвості в цілому, й тут даються взнаки. Порівняльний аналіз весільних обрядів українців, болгар, росіян на Подунав’ї дає змогу визначити такі загальні характеристики їхнього побутування:
1. Спостерігається контамінація різноетнічних весільних традицій, що пов’язано із сучасною етнічною ситуацією в регіоні.
2. Відчутна міжетнічна дифузія пісень, що на обрядовому рівні дає змогу використовувати окремі елементи весільних пісень інших етнічних спільнот Придунав’я.
3. Весільний обряд українців, болгар, росіян, гагаузів існує сьогодні у зредукованому вигляді, що пов’язано як зі зміною етнічного середовища в Придунав’ї, так і з економічними та побутовими чинниками, а також еволюції весільних стереотипів у свідомості сучасного покоління молоді.
4. Усе чіткіше окреслюється тенденція до створення поліетнічного регіонального варіанту весільного обряду, який складається із традицій весільних стереотипів різних етносів Придунав’я, тобто регіональна специфіка сучасного заселення краю впливає на зміну весільної звичаєвості, в яку вкраплюються різні сучасні нашарування/проблема взаємодії та взаємовпливу/, що позначає і специфіку існування обряду цього краю.
5.Проблема взаємодії та взаємовпливу обрядового фольклору Придунав’я створює нову наукову проблему – проблему прискіпливого вивчення досить складного феномена архетипного мислення кожного етносу в його еволюційному розвитку.
У підрозділі 1.3. – “Своєрідність сучасного функціонування весільного обряду українців Придунав’я” відзначається, що еволюція українського весільного обряду південного регіону характеризується двома основними особливостями: з одного боку, це певна консервація форм, елементів обряду ареалу, із якого переселилося українське населення, з другого, – це різнобарвна мозаїчність різних етнічних традицій і їх контамінація. В результаті тривалого спілкування українців із іноетнічним населенням виробився своєрідний локальний варіант обряду. Весільний цикл обрядодій і фольклор, що їх супроводжує, виконує не тільки комунікативну, а й знаково-символічну (молічну) функцію. В ньому відображаються закономірності парадигматичності, тобто до формування концептуального стрижня (ядра) – інваріанта та його варіацій, в якому відбивається чисельність, варіативність бачення світу через просторову трансформацію ідеї. С.Й. Грица з цього приводу вважає, що міжетнічну систему зв’язків можна розглядати як систему дотичних і перетинаючих кіл. Центр (ядро) тяжіє до збереження домінантних нормативних ознак культури. При периферії кола під впливом іноетнічного середовища створюються мобільні ділянки, найбільш сприятливі до запозичення іншого.
В дослідженні фольклору, зокрема весільного циклу українців в етнічно змішаних районах, яким є Придунав’я, потрібно враховувати різні рівні фольклорних зв’язків етнічних спільнот регіону:
1.Біо-етнолінгвістичні: а)генетична й мовна спорідненість між собою (українці і росіяни); б) генетично близькі та мовно різні ( українці і болгари); в) генетично й мовно неспоріднені (українці і молдавани та гагаузи).
2. Регіональною ознакою фольклору Придунав’я є добре збереження весільного обряду у всіх етносів і великої кількості пісень, які супроводжують це дійство.
Український весільний обряд в Придунав’ї набув суттєвих рис: з одного боку, він відтворює у свідомості людей типові пісні весільного циклу центральних районів України, тобто зберігає національну забарвленість і ознаки українського обряду; по-друге, в дечому набуває специфічних рис, коли існування поруч кількох етносів обумовлює використання окремих деталей з обряду іншого етносу регіону (молдавського та гагаузького весілля тощо).
Весільний обряд в Придунав’ї містить у собі чимало елементів ініціаційних обрядів, переважно реліктового характеру. Найдавніший пласт весільних пісень генетично пов’язаний саме з цими обрядами. Отримавши емоційне підкріплення символічного ряду, він не тільки підсилює магічну функцію, а й впливає на індивідуальну психологію, створює загальний настрій присутніх під час дії.
Класичне українське весілля має досить багату структуру, тематичну і навіть жанрову палітру. Сучасний його варіант має загальнонаціональну тенденцію до спрощення. Що ж стосується його придунайського варіанта, то в ньому спостерігається не лише тенденція спрощення традиційного циклу в цілому, а й широко втілюється явище дифузії українських пісень з піснями інших етносів, на цій основі виникають навіть нові регіональні варіанти.
Весільні пісні в Придунав’ї виступають не лише засобом вербалізації весільного дійства в цілому, але й характеризують обряд як дію на рівні конкретної події, що свідчить про наявність традиційного зв’язку між дією і текстом, відтак і сама пісня співвідносяться із семантикою окремих обрядових елементів як значимий текст.
Обрядовий весільний цикл українців в регіоні відображає собою автохтонні зв’язки з центральними районами України, та водночас забарвлений регіональними рисами іноетнічних взаємовпливів (наслідок взаємодії з іншими етносами, в першу чергу болгарським, гагаузьким тощо), що в окремих деталях досить суттєво відрізняє його від материнського центру.
У весільному комплексі українців Придунав’я, як і інших етносів краю, простежується тенденція до скорочення дійства, відбувається певна трансформація сюжету (загальна риса всіх етносів), хоч основні етапи його розвитку все-таки зберігаються.
У другому розділі – “Жанрова специфіка та обрядова семантика весільного комплексу Придунав’я” – аналізуються основні жанри весільного обряду регіону у відповідності з етапами весілля.
У підрозділі 2.1. – “Обрядово-жанрова структура весілля Придунав’я” - виділяємо основні жанри весільного обряду Придунав’я: величальні пісні (батькам, молодим, короваю), як елемент традиційних весільних пісень – голосіння, жанр казки-небилиці, власне весільні пісні, ліричні пісні, які є складовою обрядодії, а також жартівливі, які з певною мірою умовності можна назвати й пародійно-величальними.
В ході аналізу жанрів з’ясовуємо основну символіку, виділяючи образи оленя – олениці, тура, бика, телиці, куниці. В обрядових піснях, що супроводжують обряд розплітання коси акцент робимо на символіці волосся – коси. Символіка волосся пов’язана з образом голови як осереддя духовних сил людини. В той же час, внаслідок їх множинності й здатності зростання, волосся також співвідноситься з родючістю і плодючістю; вберегти волосся, косу – вберегти життєву силу, вберегти здатність до продовження роду. Дівоча коса – це символічна ознака внутрішнього єства, природної потреби краси і честі. Особливе місце в текстах весільних пісень та обрядодіях відводиться кожуху. Застосування шкіри жертовної тварини у весільному обряді пояснюється символічним побажанням плодючості нареченій, яка має спричинити врожайність полів, а отже, й сите життя. Оскільки молода до цього моменту обряду була ще представницею “того світу” і не була “народжена” для нової сім’ї, то маємо підстави всі обрядодії, пов’язані з кожухом, вважати лімінальними.
У підрозділі 2.2. – “Побажання в системі весільного обряду Придунав’я”- жанр побажань розглядається згідно з поглядами М.Сумцова, Т.Живкова, Ю.Крутя, В.Соколової, Л.Виноградової. Сучасний весільний обряд Придунав’я поділяється на певні етапи, які мають свою групу побажань. Для кожної з них характерні свої особливості в структурі, образній системі / на рівні символіки/, ритміці та функціях. Вони посідають рубіжний стан між формами мовленнєвого етикету та замовляннями й виконують водночас соціально-нормативну, комунікативну, а також магічну функцію впливу на людей, до того ж, регламентують контакт людини з надприродними силами, здатними забезпечити добробут та щастя молодому подружжю. Побажання мають співвідносну з весільним обрядом систему образів, образів - символів та специфічну структуру.
Третій розділ – “Образна символіка весільного фольклору Придунав’я” – присвячений конкретному дослідженню символів у площині функціонування весільного обряду Придунав’я. Розглянуто міфологічну й естетичну функції символів, джерела їх запозичення. В аналізі обрядодій використана символіка різноманітних культурних пластів, різних традицій: язичницька міфологія (символи-архетипи), християнські догми, буддійські вірування, східна міфологія.
У підрозділі 3.1. – “Своєрідність образно-символічної системи пісень” - визначаються особливості міфологічної свідомості народу, розмежовуються поняття образу й символу, з’ясовується система архетипічних символів обрядового фольклору.
У підрозділі 3.2. - “Образна символіка весільних чинів Придунав’я” - аналіз весільних образів та весільних чинів здійснено згідно з концепцією В.Охрімовича про образи та хори у весільній драмі. Основну увагу приділяємо ролі жіночих образів у весільному обряді Придунав’я (молода, дружки, світилки, свахи).
У підрозділі 3.3. – “Образна символіка дівич-вечора у весільних піснях”- аналізуються пісні, що супроводжують дівич-вечір, визначається їх символіка. Цілісність усіх обрядодій дівич-вечора, символізуючи прощання молодих з дівуванням і парубкуванням, традиційно виконували важливу соціальну й моральну функції. Створювана обрядом психологічна, емоційна атмосфера допомагала подружжю зрозуміти всю серйозність переходу в інший статус. Лінія напутнього слова виразно простежується в усіх обрядових діях, піснях.
У підрозділі 3.4. – “Образ матері в весільних піснях Придунав’я” - розкрита символіка образу матері. В українській родині, як правило, пріоритетне місце належить матері. Образ, що символізує початок, у цій іпостасі може виступати як уособлення природи і землі (у їх позитивних і негативних аспектах; у свою чергу, останні є втіленням материнського начала), витоку буття. Образ матері є провідним у весільному дійстві, і з ним пов’язані певні ритуали та обрядодійства. Мати є носієм інформації про майбутню долю дочки. Всі дії матері націлені на збереження щасливої, “доброї долі” дівчини.
У підрозділі 3.5. – “Основні позаобрядові пісенні символи весільного комплексу Придунав’я” – здійснюється аналіз образів-символів, подано класифікацію символіки весільного комплексу Придунав’я.
У підрозділі 3.5.1. – “Символи космогонічного ряду” – розглянуто функцію символів землі, сонця, місяця, зірок, неба. Космогонічні образи-символи, пов’язані з дохристиянським світоглядом українців, акумулюють основні архетипні образи. Генеза космогонічних образів часто співзвучна з проблемою протиставлення добра (життєдайності) і зла (смерті), а відтак дня і ночі, світла і темряви тощо. Ця контрадикція образів притаманна багатьом народам і культурам, історично так чи інакше причетних до історії українського етносу. Сонце виступає символом щастя, злагоди. У весільних піснях Придунав’я сонце – символ дівочої краси. Сонечко – це не лише красна дівчина. З ним в піснях може порівнюватися і юнак. Сонце – символ добра. Місяць у піснях пов’язується з добром, щастям, долею. До нього звертаються з проханням допомогти в коханні. Він також стає свідком нещасливого кохання. У символічному значенні в весільному комплексі Придунав’я зірка – найчастіше щаслива доля.
Підрозділі 3.5.2. – “Символи ряду явищ природи” - присвячений аналізу образів-символів явищ природи (буря, грім, вітер, дощ, туман тощо). За цими явищами наші предки вбачали вияв волі язичницьких богів Перуна, Дажбога. Грозова хмара, весняний дощ – це водночас і світотворча жива сила. Серед такого роду понять, що нерідко набувають символічного звучання в весільній поезії Придунав’я, виділяється вітер – уособлення неспокою, нестримності, оновлення. Вітер – це і вірний товариш, і порадник, він символізує різні вияви людської вдачі. Хмари асоціюються з небесними водами (дощем) і, відповідно, з родючістю. Туман здавна уособлював лихо, небезпеку, загрозу, невизначеність, тугу; рідше – має позитивне тлумачення. Образ бурі може з’являтися у весільних піснях Придунав’я лише в перший день весілля і символізувати собою певний хаос, невпорядкованість – вихід молодої зі своєї сім’ї і входження в нову сім’ю – гармонія, визначеність стану – молода дружина.
У підрозділі 3.5.3. – “Символи предметного ряду” – аналізуються образи-символи води та її похідних, рушника, хустки, вінка. Одним із найважливіших символів, що виробило людство, є вода. Як безмірна і безсмертна, вода є початок і кінець усього на землі. Вода – це чистота, праматір усього живого, межа між світами, станами, етапами життя, життєдайне джерело, “інтуїтивна мудрість” (І.Грицак ). Дослідження символіки води в ліричних і весільних піснях Придунав’я засвідчують такий семантико-символічний ряд: вода – море – ріка – Дунай – брід – ставок – роса – дощ – криниця , а також парадигму пов’язаних з водою образів ритуально-процесуальних дій: пити воду – дати напитися – брати воду – переливати дорогу – копати криницю – проливати воду – долати водну перешкоду (перепливати річку, переходити річку) – іти через брід – купатися – митися – падати у воду – топитися – піти за Дунай тощо.
Особливого значення набувають образи вінка, що трактується як вік і доля дівчини, чистота та безсмертя. Іншим частотним образом-символом цієї групи є рушник. У весільному комплексі Придунав’я рушник виконує дві функції: утилітарну та символічну. Утилітарна – утираються, накривають хліб та ін. Символічна – оберіг, що охороняє тіло й душу молодої шлюбної пари, молодої сім’ї і передається від старшого покоління сім’ї до молодшого по жіночій лінії; символізує річковий потік (на рушник стають) – очищувальна функція. Хустка — символ прихильності, жіноцтва.
У підрозділі 3.5.4. – “Символи органічного світу” – аналізуються образи-символи тваринного та рослинного світу. 3.5.4.1. – “Символи рослин (ботаноморфна символіка)” – серед ботаноморфних символів виділяємо символіку дерев (від символіки світового дерева до символіки дуба, верби, тополі, вишні-черешні, калини). Дерево – пов’язується з родючістю, процвітанням, достатком, однак, передусім воно уособлює життя в різних його аспектах і проявах. Якщо образи-символи верби, тополі потенційно містять у собі значеннєві компоненти “сум”, “зажура”, то образ-символ вишні передає переважно позитиви – “краса”, “розквіт” “здоров’я”. Серед рослинної символіки у весільному комплексі Придунав’я чільне місце посідають образи- символи на позначення квітів (мак, троянда, барвінок). У символіці квітів підкреслюється їхній зв’язок з циклом життя і смерті. Квіти – символ скороминущості, стислості буття, весни, краси, досконалості, цноти, молодості, душі. Особливе місце належить образу-символу гарбуза. У весільному комплексі Придунав’я він має три функції-значення: 1.Символіка гарбуза традиційна в передвесільному циклі (сватанні) – гарбуз виступає символом відмови дівчини хлопцеві, що сватається. Негатив для юнака. 2.В ході самого весілля в діалогах: дружки – бояри; позитив для юнака, негатив для дівчини. 3.Використовується гарбуз як атрибут весільного столу, під впливом гагаузько-болгарської звичаєвості. Багатопланова трактовка образу-символу гарбуза в українському весільному комплексі Придунав’я пояснюється активним впливом традицій інших етносів регіону: в болгарській, молдавській, гагаузькій весільній традиції гарбуз як символ відмови не використовується – сватів не засилають до тих пір, поки не будуть впевнені в позитивному результаті (гагаузи, молдавани), або ж це дуже втаємничений, не публічний обряд (болгари); використовується як складова обрядової страви (каші, печеного гарбуза з цукром, щоб було солодке життя), що ми могли спостерігати в текстах третьої символічної групи значень.
Отже, український весільний обряд Придунав’я, використавши загальнонаціональну традицію та синтезувавши побутово-утилітарну, символічну функцію гарбуза всіх етносів краю, набув регіональної семантики. 3.5.4.2.“Символіка тварин” – серед тваринної символіки виділяємо орнітоморфні (зозуля, голуб, ластівка, соловей, лебідь, гуси) та зооморфні (кінь) образи-символи. Кінь у весільній пісенності Подунав’я – це символ потужності, життєвої сили, а також, у ряді традицій, благородства і краси. На коні їдуть за молодою (сс. Першотравне, Кислиці, Стара Некрасівка, Камишівка Ізмаїльського району). Він безпосередньо пов’язується із коханням у весільних піснях.
У підрозділі 3.5.5. – “Символи місцевості - розглянуто образ дороги, як традиційний образ блукання, пошуку, руху. В весільних текстах Придунав’я поняття “дорога” має синонімічний ряд: путь, шлях, рух у просторі, орієнтація у просторі, доріжка, стежка.
У підрозділі 3.5.6. – “Символи асоціативного поля” - аналізується асоціативне поле та його образи. У системі ключових для народного світобачення образів-символів, що знаходять своєрідне осмислення в широкому асоціативному полі, виділяємо образ-символ долі. Образ-символ долі в українських весільних піснях Придунав’я, як і в слов’янському фольклорі взагалі, складається з понять: доля як вища сила над людиною і приймається від народження і до смерті.
У підрозділі 3.5.7. – “Колористична символіка” - подаємо аналіз символіки кольорів. У художній системі весільної поезії Придунав’я колір не просто визначає певні характеристики об’єкта чи суб’єкта, а й здатний надавати їм певної символіки, дає оціночні характеристики, аж до протилежних. Серед кольорів, що мають символічне значення, виділяємо давніші, “архаїчні”. У весільних текстах і обрядодіях вони є домінантними і несуть у собі основне семантико-символічне навантаження. Серед таких кольорів ми виділили золотий, білий, червоний, зелений, чорний, синій. Всі інші кольори менш символічні і за своєю функцією лише описові.
Підрозділ 3.5.8. – “Числова символіка” - дає розуміння числової символіки весільної поезії Придунав’я. Числа – символ гармонії, порядку на противагу Хаосу. Числа в весільному комплексі – семантично багаті, вони виступають знаками ієрархічної цінності дійових осіб. Світ чисел у весільному комплексі Придунав’я – це світ якісних, а не кількісних характеристик осіб і предметів, які прямо чи опосередковано присутні в весільному обряді; це світ особливого, індивідуального символічного значення для кожного числа, передусім 1, 2, 3, 4, 5, 6., особливе значення чисел 1, 2, 3, що мають підвищену символічність.; висока прогностичність чисел для сюжету обрядової дії і весільних текстів.
У “Висновках” синтезовано результати дослідження. У роботі було здійснено осмислення поетики української весільної поезії Придунав’я, структури весільного обряду, основний репертуар українського весільного комплексу досліджуваної місцевості, зроблено порівняльний аналіз весільного обряду і весільного репертуару українців з іншими етносами регіону (болгарським, російським, гагаузьким, молдавським ).
На основі проведеного в дисертації аналізу можна стверджувати, що фольклор, як складова частина народної культури, відбиває процес взаємодії різних етносів, різний рівень запозичень в етнокультурі. Внаслідок взаємопроникнення і взаємодоповнення, створення суто регіонального поняття і образів в обрядовому комплексі маємо справу з регіональним обрядовим комплексом Придунав’я зі своїми характеристиками, структурою, образами.
Регіональною ознакою фольклору Придунав’я є добре збереження весільного обряду у всіх етносів, які тут проживають. У зв’язку з цим регіональний тип українського весілля у цій місцевості позначений симбіозом різноетнічних елементів, унаслідок чого має як традиційні українські риси, так і суто регіональні особливості на рівні структури, дійових осіб, образів-архетипів. На відміну від класичного українського весілля в Придунав’ї відчувається тенденція спрощення традиційного циклу в цілому, значного поширення набувають дифузні процеси, внаслідок яких один і той же весільний обряд супроводжується піснями різних етносів або існують варіанти вибору тих або інших. Загалом весільний обрядовий цикл українців в регіоні виявляє зв’язки автохтонної традиції з весільною традицією центральних регіонів України. Складовими його регіональної специфіки слугують болгарські, гагаузькі, російські (липованські) привнесення. Сучасним доповнення до весільного репертуару можна вважати деякі ліричні пісні, що виконуються у відповідності до змісту обрядових дій. Унаслідок нівелювання обряду до сучасних побутових умов до весільного репертуару входять нові пісні з реальним побутовим змістом, побажальними мотивами. Особливу роль у весільному комплексі Придунав’я починає виконувати побажання. Вони виконують важливі функції: магічну/привернути увагу добрих сил на добробут та сімейне щастя/; побутового та обрядового спілкування; відтворюють народний світогляд та норми сімейного життя.
Упродовж ХХ ст. у досліджуваній місцевості відбувається розширення функціональних меж в обрядовому та необрядовому фольклорі. В канву весільного комплексу Придунав’я вплітаються необрядові ліричні родинно-побутові пісні, які набувають значення обрядових; обрядові весільні твори часто використовуються поза межами весільного обряду. Весільна пісенність Придунав’я має загальноукраїнську основу.
Текстова фактура весільних пісень насичена великою кількістю образів-символів. Символічне зображення дійсності у весільних піснях є домінуючим. Насиченість текстової фактури весільних пісень образами-символами органічного світу висвітлює вірування та світогляд населення цього регіону і види його основної господарської діяльності. Символи орнітоморфного, зооморфного, ботаноморфного походження, як показало дослідження, свідчать про вірогідність участі у їхньому творенні-формуванні уявлень, пов’язаних із наявністю тотемної диференціації родів, зумовленої екзогамією шлюбів. Особливу групу символів становлять символи на позначення кольору і числа. Колористична символіка дає оціночні характеристики. При ідентичності художніх принципів створення і побудови поетичних образів самі ці образи в традиції кожного народу своєрідні. Вони надають пісням особливих відтінків, рис національного, місцевого колориту, що залежали від умов життя народу, на основі яких ці образи формувалися.
Основні результати дослідження висвітлені в таких публікаціях:
1. Гуляновська В.В. Образ матері в весільних піснях Придунав’я (еквівалент дівочої долі) // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Вип.15. – Ізмаїл, 2003. – С.116-121.
2. Гуляновська В.В. Колір в художній системі весільної поезії Придунав’я // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць Київського національного університету ім.. Тараса Шевченка. – Вип.. 22. – Ч.І /Редкол.: А.В.Козлов (відп.ред.) та ін.. – К.:Акцент, 2005. – С.303-316.
3. Гуляновська В.В. Символіка числа у весільній поезії Придунав’я // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Вип.19. – Ізмаїл, 2005. – С.131-135.
4. Гуляновська В.В. Роль фольклору в формуванні творчої особистості
