Актуальність і доцільність дослідження
АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Владимирська Євгенія Юріївна
УДК 378.4:044.85
НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ТЕХНІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ
13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України, м.Київ.
Науковий керівник доктор технічних наук, професор,
Савельєв Олександр Якович,
Науково-дослідний інститут вищої освіти
Міністерства освіти та науки Російської Федерації,
директор
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,
Олійник Віктор Васильович,
Центральний інститут післядипломної
педагогічної освіти АПН України, ректор
кандидат педагогічних наук,
старший науковий співробітник,
Калініна Людмила Миколаївна,
Інститут педагогіки АПН України,
завідувач лабораторії управління освітніми закладами
Провідна установа Київський національній університет
імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки,
м. Київ
Захист відбудеться 12 жовтня 2006 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.456.02 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.
Автореферат розісланий 8 вересня 2006 р.
Вчений секретар О.В. Уваркіна
спеціалізованої вченої ради
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Інформатизація та забезпечення якості вищої технічної освіти – одне з важливіших завдань, яке, за своїм змістом, визначає тенденції світових соціокультурних зрушень, важливість і необхідність осучаснення кадрової підготовки фахівців, які мають вивести економіку та промисловість України на європейський рівень. Посилення зусиль технічного університету спрямованих на постійний розвиток теорії та практики з удосконалення фахової підготовки майбутніх інженерних працівників, забезпечення у педагогічний спосіб їхньої готовності до професійного самовиявлення у швидкоплинному та динамічному житті набуває нині особливої актуальності.
Щодо конкретної аргументації значення забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті, то вона є такою.
По-перше. В Україні, впродовж останнього часу, прийнято низку важливих законів та програм з проблем інформатизації та розбудови вищої освіти, чим закладено ґрунтовну нормативно-правову основу для запровадження дистанційного навчання (ДН). Так, Державна програма “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці” визначає одним з головних завдань на 2006-2010 роки “розвиток технологій дистанційного навчання і використання їх для запровадження в Україні системи навчання протягом усього життя”. Такі дії з боку держави засвідчують цілеспрямованість її політико-правового курсу на творення інформаційного суспільства, в якому місце і роль університетського дистанційного навчання вважаються пріоритетними.
По-друге. Дистанційне навчання є сучасним надбанням науки, техніки та педагогіки. За умови високої якості воно має допомогти вищій технічній освіті:
- стати доступною для широкого кола людей, школою навчання на все життя, як пропонував і передбачав це Ян Каменський;
- відповідати професійним запитам і потребам особистості, практично реалізовувати її індивідуальну навчальну траєкторію;
- осучаснити педагогічну теорію та практику підготовки фахівців у вищій школі.
По-третє. Запровадження технічними університетами дистанційного навчання зумовлює необхідність вирішення низки теоретичних завдань, і насамперед, тих, які стосуються специфіки цієї форми навчання: педагогічних і дидактичних особливостей, питань аналізу, осмислення та адаптації зарубіжного досвіду, розбудови нової галузі педагогічного знання – інженерної педагогіки, перегляду існуючих принципів і стандартів, що забезпечуватимуть якість дистанційного навчання у контексті та в порівнянні з традиційними формами навчання.
Сьогодні інтерес дослідників ДН зосереджений переважно на таких аспектах: педагогічні підходи до комп'ютеризації навчального процесу та створення педагогічних технологій (В.Беспалько, Б.Гершунський, А.Гуржій, Г.Козлакова, І.Підласий та ін.); концептуальні педагогічні положення про дистанційне навчання (В.Кухаренко, В.Олійник, П.Стефаненко та ін.); дидактичні властивості комп'ютерних засобів навчання (О.Андрєєв, В.Биков, Г.Краснова, Є.Машбиць, М.Моісеєва, Є.Полат та ін.); освітній менеджмент (Л.Даниленко, О.Запесоцький, Л.Калініна, Л.Карамушка, О.Савельєв, В.Симонов та ін.). Проте, наявні дослідження не вирішують такого важливого питання, як застосування цілісного комплексу методів і прийомів щодо забезпечення якості дистанційного навчання.
Актуальність визначеної проблеми та її недостатня розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Науково-методичне забезпечення якості дистанційного навчання в технічних університетах”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася згідно з планами науково-дослідних робіт Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України, відповідно до теми “Теоретико-методологічні проблеми забезпечення якості природничої та інженерної освіти” на 2003-2005 роки (державний реєстраційний номер РК №0103U000958). Тему дисертації затверджено Вченою радою Інституту вищої освіти АПН України (протокол №8 від 1 грудня 2005 р.) та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №1 від 31 січня 2006 р.).
Об'єкт дослідження – якість професійної підготовки у технічному університеті.
Предмет дослідження – науково-методичне забезпечення якості дистанційного навчання в технічному університеті.
Мета дослідження – створення науково-методичного забезпечення якості дистанційного навчання в технічному університеті.
Реалізація цієї мети зумовила постановку й вирішення таких основних завдань дослідження, які визначаються сучасним станом ДН у технічному університеті і рівнем опрацювання проблеми в науковій літературі:
- здійснити теоретико-методологічний аналіз сучасного стану інституалізації дистанційного навчання у технічних університетах;
- визначити сучасні загальнонаукові та методичні засади розв’язання завдань забезпечення якості вищої технічної освіти;
- з’ясувати педагогічні принципи забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті;
- визначити практичні шляхи забезпечення якості дистанційного навчання.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні: якщо дії з забезпечення якості в дистанційному навчанні будуть узгоджені з моделлю, яка відповідала наявній ситуації та була б справедливою за цілком конкретних соціальних умов, то результати професійного навчання майбутніх фахівців стануть прогнозованими, а відтак, буде можливим результативне їх покращення.
Методологічна основа дослідження. Основою методології дослідження є принципи теорії наукового пізнання, теорії систем, принципи системного аналізу, синергетики, теорії управління якістю; концептуальні положення соціальних наук: філософії, педагогіки, психології, економіки та соціології; загальнонаукові принципи системно-структурного підходу до вивчення предмету; фундаментальні психолого-педагогічні положення вітчизняних і зарубіжних дослідників, які розглядають закони розвитку дидактичних систем, технології дистанційного навчання та концептуальні положення щодо інформаційно-програмного забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах; провідні філософсько-педагогічні концепції андрагогіки та акмеології, положення про роль неперервної освіти у формуванні професіоналізму особистості. При цьому якість освіти розглядається в контексті педагогіки та фундаментальних надбань культурології, з огляду на необхідність демократизації та творення відкритого громадянського суспільства в Україні.
Теоретичну основу дослідження становлять положення і висновки праць з філософії освіти (В.Андрущенко, І.Зязюн, К.Корсак, М.Конох, В.Лутай та ін.), теорії педагогічних систем і теорії неперервної професійної освіти (Ю.Бабанський, В.Беспалько, Б.Гершунський, М.Євтух, О.Новіков, В.Олійник та ін.), педагогіки та дидактики вищої школи (С.Архангельський, І.Лернер, В.Попов та ін.); впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в навчальний процес (М.Згуровський, Г.Козлакова, О.Савельєв та ін.), педагогічних проблем дистанційного навчання (В.Биков, В.Кухаренко, В.Олійник, П.Стефаненко та ін.), досліджень освітнього менеджменту (Л.Даниленко, Л.Калініна, Л.Карамушка, В.Симонов та ін.); література з питань управління організаціями і процесами (Б.Мільнер та ін.), управління проектами (Р.Фатрел, В.Шапіро, Д. Шафер, А.Юркевич та ін.), забезпечення та гарантії якості результатів дистанційного навчання у ВНЗ (Б.Шуневич та ін.); документи міжнародних організацій та нормативно-правові акти щодо вищої освіти та дистанційного навчання в Україні.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань і перевірки висунутих положень було застосовано загальнонаукові методи теоретичного рівня: 1) історичний та концептуальний аналіз літератури з метою визначення стану дослідження обраної наукової проблеми (підрозділ 1.1, підрозділ 2.1); 2) конструктивний підхід та концептуально-порівняльний аналіз для з’ясування понятійно-категоріального апарату, визначення методологічних аспектів дослідження (підрозділ 1.2, підрозділ 2.1, підрозділ 2.2); 3) моделювання, системний та конструктивний підхід для створення моделей базових одиниць науково-методологічного аналізу дисертаційного дослідження: функціональна модель якості об’єкта та якості діяльності (підрозділ 1.2); компонентна модель якості системи освіти (підрозділ 2.2, підрозділ 2.3); функціональна модель забезпечення якості дистанційного навчання (підрозділ 3.2, підрозділ 3.3); 4) історичний підхід та реконструкція для проектування функціональної моделі якості діяльності (підрозділ 2.1, підрозділ 2.2); 5) системний та синергетичний підхід для проектування компонентної моделі якості системи освіти (розділ 2); 6) методологічний синтез: трансляція моделей якості діяльності з предметної площини управління виробництвом у площину управління освітою та інтерпретація моделей для визначення майбутніх шляхів розвитку системи освіти (підрозділ 2.3); 7) теоретичний пошук (історичний аналіз, концептуально-порівняльний аналіз, систематизація) з метою дослідження пріоритетів розв’язання проблеми якості вищої технічної освіти (підрозділ 3.1); 8) комплексний підхід для проектування функціональної моделі якості дистанційного навчання (проектування моделі забезпечення якості навчання та трансляція моделі зрілості (підрозділ 2.3), моделей управління організаціями та проектами (підрозділ 2.3); інтерпретація моделей (розділ 2); функціональне розширення моделей забезпечення якості навчання, концептуально-порівняльний аналіз існуючих методик забезпечення якості дистанційного навчання (підрозділ 2.3, підрозділ 3.3).
Організація дослідження. Дослідження проводилося у 2002 – 2006 рр. На підготовчому етапі (2002) з’ясовано можливості використання дистанційного навчання у технічному університеті. На аналітико-пошуковому етапі (2002-2004) було проаналізовано літературні та періодичні видання, досвід впровадження дистанційного навчання у вітчизняній та зарубіжній вищій технічній школі; досліджувалася проблема оцінки та управління якістю навчання у технічних університетах. На підсумковому етапі (2005-2006) було систематизовано та оброблено отримані данні, проведено оцінку результатів дослідження, сформульовано основні висновки та рекомендації.
Наукова новизна полягає у тому, що у дисертації вперше:
- розроблено комплексну модель забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті, яка ґрунтується на процесному підході до створення дистанційних курсів та проведення навчання;
- введено до педагогічного обігу та запропоновано методи щодо використання таких найновітніших концепцій та ідей із теорії управління: концепція організації, що навчається; моделі організаційної та процесної зрілості;
- розроблено класифікацію методів забезпечення якості освітньої діяльності;
подальшої розробки набули:
- методологія забезпечення якості вищої освіти: 1) сформульовано термінологічний апарат; 2) було запропоновано власне тлумачення таких понять: “якість освіти”, “якість вищої освіти”, “якість дистанційного навчання”; 3) розкрито властивості якості освіти; 4) розглянуто чотири її виміри: результативність, оптимальність, ефективність та справедливість (етичність); 5) визначено та досліджено моделі забезпечення якості вищої освіти: оцінка якості, контроль якості, управління якістю, гарантування якості; 6) проаналізовано п’ять рівнів зрілості системи забезпечення якості, методи покращення та піднесення рівня якості; 7) розроблено методичні рекомендації, які стосуються створення дистанційного навчання з гарантованим рівнем його якості;
- дидактичні принципи та специфіка педагогічного забезпечення якості дистанційного навчання у технічних університетах.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що розроблена комплексна модель забезпечення якості дистанційного навчання може бути використана для створення нових та удосконалення вже існуючих дистанційних курсів; забезпечення якості організаційних процесів дистанційного навчання; для прогностичного аналізу результативності навчання.
Розроблена методологія може використовуватися для аналізу наявного стану та розробки рекомендацій для покращення якості системи вищої освіти, діяльності ВНЗ та навчально-виховного процесу. Досліджено практичні методи забезпечення якості освіти, розроблено їх класифікацію за результативністю, дієвістю, характером їх спрямування.
В дисертації сформульовано ще не розв’язані теоретичні проблеми, які пов’язані із забезпеченням якості дистанційного навчання у технічному університеті; означено шляхи для розгортання подальших досліджень з проблем державної політики у сфері освіти та громадянського управління освітою, інженерної педагогіки, дидактики дистанційного навчання, соціальних та психологічних наслідків використання ДН у навчальному процесі.
Впровадження основних концептуальних положень і рекомендацій, викладених у дисертації, здійснювалося у навчальному процесі Міжрегіональної Академії управління персоналом (довідка № 4568 від 30.08.06), кафедри Обчислювальної техніки Національного технічного університету України “КПІ” (довідка № 158 від 31.08.06).
Вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічною обґрунтованістю його вихідних позицій, відповідністю використаного комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті, гіпотезі та завданням дослідження; об'єктивним аналізом одержаних результатів.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційної роботи, її основні положення, висновки, попередні та узагальнені результати доповідалися та обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми особистісно-орієнтованого процесу навчання у системі безперервної освіти” (Кременець, 2004), VII Міжнародній науково-методичній конференції “Вища технічна освіта: проблеми та перспективи розвитку в контексті Болонського процесу” (Київ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції “Україна – суб’єкт європейського освітнього простору” (Київ, 2005).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації висвітлено у 7 одноосібних публікаціях, з них 4 – у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел (233 найменувань, з них – 36 іноземними мовами). Основний зміст дисертації викладено на 193 сторінках. Робота містить 15 таблиць та 7 рисунків на 16 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і гіпотезу; охарактеризовано наукову новизну, теоретичні й методологічні основи та методи; висвітлено теоретичне й практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та впровадження.
Перший розділ “Стан та методологія забезпечення якості дистанційного навчання” складається із двох підрозділів, в яких йдеться про започаткування і сучасний стан розвитку дистанційного навчання в Україні, про завдання щодо педагогічного забезпечення його якості в технічних університетах.
У підрозділі 1.1 “Інституалізація дистанційного навчання в Україні” встановлено етапність започаткування дистанційного навчання, проаналізовано стан його розвитку у вітчизняних технічних університетах, з’ясовано значущість такої форми навчання для здобуття масової якісної вищої технічної освіти. Проаналізовано відповідні законодавчі акти, директивні та нормативні документи; показано їх прямий та опосередкований результат, вплив на технічне переоснащення та євроінтеграцію ВНЗ, інформатизацію держави. Проаналізовано внесок у розвиток ДН дослідницьких та навчальних закладів, серед яких виділяються результати діяльності Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем, Українського центру дистанційної освіти на базі НТУУ “КПІ” (який наприкінці 2004 року реорганізовано в Український інститут інформаційних технологій в освіті), Проблемної лабораторії дистанційного навчання НТУ “ХПІ” та Лабораторії віртуального та дистанційного навчання ХДТУР, Академії дистанційної освіти, Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, наукових установ Академії педагогічних наук України. Проаналізовано та систематизовано вітчизняні дослідження з проблем дистанційного навчання. Робиться висновок, що якість вищої технічної освіти, яка здобувається дистанційно, хоча і є винятково значущою, все ще не стала в Україні предметом цілеспрямованих, цілком конкретних і системних досліджень.
У підрозділі 1.2 “Методологічні основи дослідження” визначено шляхи теоретичного розв’язання проблеми забезпечення якості дистанційного навчання в технічному університеті, та обґрунтовано важливість застосування критичного погляду та системного підходу.
В підрозділі відзначається, що теорія систем – це сучасна базова теоретична основа для вивчення кожної науки, а системний підхід є визначальним методом наукового пізнання, завдяки якому стає можливим єднати аналіз та синтез, якісне та кількісне, виявляти інтегративні властивості притаманні об’єкту дослідження, тобто “бачити кожен особливий елемент взаємовідносин на належному йому місці” (І.Гербарт). Використання системного підходу дозволяє генералізувати знання і встановлювати ймовірну траєкторію його майбутнього розвитку, а принцип системності є головною підвалиною університетської освіти (С.Гесен). У працях філософів (В.Афанасьєв, Д.Жилін, А.Кочергин, В.Кузьмін, В.Садовський, Э.Юдин та ін.) та педагогів (І.Гербарт, С.Гесен, В.Симонов, В.Полонський та ін.) розкрито сутність та значущість використання системного підходу як для утворення і накопичення набутків науки, так і для розв’язання педагогічних завдань, включаючи передусім ті, що стосуються якості їх опанування та практичного використання майбутніми інженерно-технічними фахівцями. Встановлено, що поняття “система” в літературі є різночитаним і по-різному артикульованим. Заслуговує на увагу його тлумачення, запропоноване відомим фізіологом Т.Анохіним. У системі, доводить він, складові компоненти не лише взаємодіють та взаємовпливають. Істотним відзначається факт взаємопідтримки одного компонента іншим. Принципово значущими для дослідження є інтегративні властивості системи освіти, критерії єднання зусиль її внутрішніх складових, отримання бажаного наслідку – прогнозованого якісного результату. Наголошується на необхідності врахування своєрідності освіти як системи. А вона, як випливає з досліджень В.Симонова і В.Лазарєва, належить до систем відкритих до інформації про зовнішній світ та адаптивних, цілеспрямованих та самокерованих у зусиллях, пов’язаних із досягненням планованого результату. І за характером свого змісту – системи інтелектуальної та неуявної без діяльності. На такій підставі робиться висновок, що освіта має моделюватися як система, її існування обумовлене законами синергетики, внутрішній її аналіз має здійснюватися з процесуальної точки зору. Проаналізовані аспекти системного підходу використовуються у наступних розділах дисертаційного дослідження, і переважна більшість застосованих у дисертаційному дослідженні методів ґрунтуються на системному підході.
Другий розділ “Загальнонаукові аспекти якості навчання” складається з трьох підрозділів, де викладено аналітичний пошук наукових методів забезпечення якості дистанційного навчання.
У підрозділі 2.1 “Загальнотеоретичні засади означення якості освіти” досліджується тлумачення поняття “вища освіта” і “якість освіти” вітчизняним законодавством, педагогічною літературою та документами ЮНЕСКО.
Висувається ідея, що концептуальне розв’язання проблеми якості освіти пов’язано з сучасним станом розвитку суспільства, осмисленням факту сполучення та синхронізації природних і соціальних систем, з осмисленням накопиченого досвіду західного виробничого менеджменту та зокрема університетського менеджменту.
Проводиться історичний аналіз наукової думки щодо поняття “якість”. Встановлено, що до категорії “якість” вперше звертається Аристотель. Більш глибоким змістом її наповнюють Дж.Локк і Г.Гегель. У традиційно філософській інтерпретації та педагогічному баченні якість будь-якого об’єкту ототожнюється з поняттям “властивості”. Проте отримати вичерпну інформацію про об’єкт, як свідчать педагогічні експерименти, справа мало перспективна, оскільки практично врахувати безліч властивостей (групових, суб’єктивних тощо) тих, хто бере участь або у інший спосіб причетний до діяльності університету не можливо. Виходячи з цього, порушується питання про критерії якості освіти та шляхи їх визначення. Показано, що в документах міжнародних організацій, зокрема ЮНЕСКО та Світового банку, практикується використання таких критеріальних показників: кількість студентів на одного викладача; відсоток внутрішнього валового продукту, що витрачається на освіту; питома вага державних асигнувань, яку виділяють на заробітну плату освітянам тощо.
З’ясовується коли саме поняття “якість” вперше було застосовано як показник дієвості механізмів економічного регулювання виробництва товарів і послуг. Показано, що в теорії управління поняття “якість” розглядається у чотирьох взаємопов’язаних вимірах: ефективність, оптимальність, результативність та справедливість (етичність). Кожен із цих вимірів, у той чи інший спосіб, досліджує і педагогіка, яка, однак, комплексно їх, практично, не розглядає і не поєднує. Ці виміри цілком придатні для аналізу функціонування освітньої системи та діяльності ВНЗ. Наголошується на важливості добору відповідних механізмів досягнення обраної мети, оптимальності, ефективності та результативності зусиль кожного з рівнів диверсифікованої системи освіти. Пояснюється це тим, що оптимальність – найкращий варіант зусиль, з погляду визначених критеріїв, а ефективність є співвіднесення ресурсних витрат з фактично отриманим результатом. Хоча для технічних університетів сьогодні ще не існує чітко визначених критеріїв ефективності, головними в їх діяльності є якість освіти та якість освітніх послуг. Привертається увага до зовнішніх і внутрішніх чинників ефективності системи освіти, до важливості їх етичної оцінки.
Концептуальні ідеї управління якістю товарів і послуг вже давно використовуються провідними технічними університетами світу, які постійно підвищують якість своєї діяльності. Систематизовано та викладено у табличному вигляді (Таблиця 1) результати аналізу зарубіжних джерел щодо еволюції моделей управління якістю товарів і послуг. Така систематизація наочно передає логіку еволюціювання, прояснює сучасну етапність управлінського розв’язання проблем творення якості освіти у вітчизняних ВНЗ, дозволяє конкретизувати шляхи вирішення наявних проблем та визначити майбутню траєкторію розвитку.
Таблиця 1.
Взаємозв’язок, контекст і прояви теорії менеджменту якості у педагогіці
Роки ста-новлення у вироб-ництві | Концепція | Соціальні передумови | Методи підвищення якості | Соціальний наслідок | Педагогічні новації | 1950 | Відповідність стандарту | Масове виробництво | Статистичні методи контролю | Довіра якості продуктів | Педагогічна діагно-стика, педагогічний моніторинг | 1960 | Відповідність призначенню | Споживацька революція | Маркетингові дослідження | Можливість вибору | Педагогіка вищої школи, професійна педагогіка | 1970 | Відповідність вартості | Обмеженість виробничих ресурсів – нафтова криза | Оптимізація виробництва | Зменшення вартості | Оптимізація навчального процесу, кон-структивна педаго-гіка, педагогічні технології | 1980 | Відповідність прихованим потребам | Створення нових ринків, СОТ | Прогнозування попиту та його штучне створення | Етичний соціальний імідж | Педагогічна прог-ностика, моделю-вання компетенцій випускника, філософія освіти |
З наведеної таблиці стає зрозумілим, що завдання сучасної вітчизняної вищої школи щодо створення стандартів вищої освіти, впровадження кредитно-модульної системи, практика рейтингування ВНЗ – це лише часткові методи забезпечення якості. А досягти показників якості європейського зразка можливо лише за умови комплексного та системного запровадження ідей щодо гарантії якості в діяльності системи вищої освіти.
У підрозділі 2.2 “Якість вищої освіти та умови її досягнення” запропоновано власне тлумачення таких понять:
якість освіти – це інформаційна детермінанта, яка характеризує можливості та засвідчує діяльність національної системи освіти у чотирьох проекціях: результативність, оптимальність, ефективність та справедливість (етичність);
якість вищої освіти – це інформаційна детермінанта системи вищої освіти, як складової національної системи освіти, із свідченням результативності управлінських та педагогічних зусиль ВНЗ, зумовлених рівнем потреб суспільства та вимог держави;
якість дистанційного навчання у ВНЗ – це інформаційна детермінанта, яка характеризує результат сполучення якості педагогічних технологій дистанційного навчання та якості вищої освіти в реалізації певного конкретного університету.
З’ясовано, що якість освіти визначається загальним функціональним станом національної системи освіти. Вона демонструє яким, саме, чином освіта функціонує у ролі інтелектуальної системи та процесу специфічної соціальної діяльності. В контексті формулювання визначення поняття “якість вищої освіти” доводиться принципова важливість щодо цього соціалізації, використання вузами механізмів збереження та розбудови професійної, загальної та національної культури, укорінення ідей буття, гідної людини та її саморозвитку.
Показано, що якість освіти неможлива без дотримання конкретних умов, які забезпечують оптимальність параметрів освітянської діяльності в процесуальному, результативному та ресурсному аспектах. Обґрунтовується правомірність дослідження цих умов як організаційних, технологічних, змістовних, особистісних і світоглядних. Робиться висновок, що загальна та професійна культура майбутнього спеціаліста – це спосіб його буття та діяльності.
Підкреслено, що здобуття якісної освіти в технічному університеті залежить від сумління та наполегливості, які, в свою чергу, виховують у студента працьовитість, що є неможливим поза контекстом соціальної угоди, і здатності кожного, причетного до навчального процесу, тримати звіт перед своєю совістю. Робиться висновок, що управління якістю освіти передбачає практику повсякчасної оцінки та корекції навчальної діяльності з погляду реалізації стратегії розвитку ВНЗ. Відзначається, що застосування та налагодження такої практики потребує наукового опрацювання критеріальної бази визначення ефективності всіх сторін діяльності університету та його підрозділів. Вноситься пропозиція щодо запровадження можливих критеріальних проекцій такої роботи.
У підрозділі 2.3 “Концептуальні ідеї зарубіжного досвіду з управління якістю дистанційного навчання” йдеться про запозичення та адаптацію до вітчизняної освітньої практики іноземного менеджменту якості освіти. Доводиться, що створення довіри до дистанційного навчання та роз’яснення можливостей здобуття у такій спосіб якісної вищої освіти є для технічних університетів одним з найактуальніших завдань з погляду перспектив власного розвитку і набуття конкурентноздатності на ринку освітніх послуг. Значною мірою цьому може прислужитися досвід західного менеджменту якості освіти, зокрема, сучасна практика використання системного підходу до процесуальності дистанційного навчання, створення розгалуженої мережі спеціальних служб контролю за його якістю. У такій спосіб можна уникнути помилок, яких припускалися на Заході, під час тривалих пошуків визначення дієвих підходів до організації та підвищення рівня якості навчання.
З’ясовано, що на даний час істотна особливість західного управління якістю освіти на університетському рівні полягає у структурності, систематичності та інтегрованості щодо підвищення рівня взаємообумовленої підтримки одного підрозділу іншим. Розглянуто сутність цієї системи, визначено завдання менеджменту управління якістю, зокрема, критерії зусиль загального керівництва, забезпечення та поліпшення якості навчання. Наголошується на відповідності цих завдань ідеології TQM, яку документовано міжнародними стандартами ISO 9001:2000, та створено на її основі відповідний сертифікат. Отримання останнього для університетів Заходу є метою їх повсякденних зусиль, оскільки наявність цього сертифікату – це доказ їх результативності та ефективності, довіра з боку суспільства до майбутніх наслідків їх практичної діяльності.
Розкрито зміст основних ідей управління якістю дистанційного навчання в технічних університетах. Аналізується тенденція виокремлення із загальної теорії управління галузевої теорії освітнього менеджменту (QME) та її своєрідність у порівнянні з виробничим менеджментом. Підкреслюється, що поява цієї інновації опосередковано зумовлена становленням дистанційного навчання як однієї із умов і запорук творення інформаційного суспільства, розв’язання різноманітних завдань, притаманних Ері інтелекту.
Проаналізовано теорію й існуючу практику налагодження якісного дистанційного навчання провідними технічними університетами Заходу. Доведено важливість та необхідність для управління якістю освіти вміння вирізняти об’єкти, котрі її поліпшують, і суб’єктів, які цим безпосередньо займаються. З’ясовано та подано в тексті, у вигляді таблиці, ключові елементи творення якості дистанційного навчання.
Досліджено загальні теоретичні положення концепції організації, що навчаються, моделі організаційної та процесної зрілості; розроблено класифікацію методів забезпечення якості освітньої діяльності (підтримка існуючого рівня якості, покращення, прогностичні, універсальні). Визначено дестабілізуючі фактори та методи забезпечення надійності функціонування дистанційного навчання, характеристики помилок проектування, показано можливості щодо аналізу надійності програмних засобів навчання.
Третій розділ “Педагогічні складові якості дистанційного навчання у технічному університеті” складається з трьох підрозділів, в яких з’ясовано особливості педагогічних методів забезпечення якості ДН.
У підрозділі 3.1 “Сучасні пріоритети розв'язання проблеми якості вищої технічної освіти” відзначається соціокультурна обумовленість та зростаюча увага в світі й, зокрема, в Україні до професійної технічної освіти. Вивчено та проаналізовано роботу Міжнародної кафедри ЮНЕСКО “Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика” при НТУУ КПІ, Української інженерно-педагогічної академії, Інституту педагогіки й психології професійної освіти АПН України, Інституту вищої освіти АПН України.
Робиться висновок про своєрідність підготовки інженерних кадрів та необхідність врахування перспектив розвитку галузі, де в майбутньому працюватимуть випускники технічних університетів. Вивчено та розкрито специфіку опанування інженерної професії. Наголошується на важливості впровадження до навчальних програм матеріалів, що відповідають сучасному станові розвитку науки і техніки. Обґрунтовується необхідність впровадження у технічних університетах прогностичних моделей підготовки фахівців.
Доводиться важливість запозичення іноземного досвіду розбудови інженерної педагогіки. Розкрито зміст дидактичних принципів (динамічність, системність, цілісність, інтеграція та диференціація підготовки фахівців, професійна спрямованість, наступність, оптимальність, селективність) і категорій (науково-технічне пізнання, інженерна діяльність, особистість фахівця, спілкування в процесі професійної діяльності) інженерної педагогіки, з наголосом на їх важливості для підвищення якісного рівня навчання у технічному університеті.
У підрозділі 3.2 “Педагогічні принципи забезпечення якості дистанційного навчання” розглядаються ті грані дидактичної системи, що проектуються на результативність, ефективність та оптимальність процесу дистанційного навчання. З’ясовано передумови, за яких стає можливим і педагогічно доцільним, обрання дистанційної форми навчання. Визначено умови, за яких студенти активно переймаються справами навчання, і дотримання яких є обов’язковим задля якісного функціонування ДН. Розкрито специфіку принципів, притаманних дистанційному навчанню:
– інтерактивність (важливість для результативного навчання контактів студентів не лише з викладачами, а й поміж собою);
– стартові знання (важливість початкового рівня володіння комп’ютером, наявність апаратно-технічного забезпечення, підключення до мережі Інтернет);
– індивідуалізація (пов’язано з вхідним та поточним контролем навчання);
– ідентифікація (виключення можливості спотворення та фальсифікації результатів навчання);
– регламентація (обов’язкове планування та запровадження контролю за траєкторією навчання);
– педагогічна доцільність застосування засобів нових інформаційних технологій, аналіз їх ефективності та отримання відповіді на запитання “Навіщо? Який сенс? Яка педагогічна ефективність?”.
Робиться висновок, що результативність та ефективність дистанційного навчання пов’язані з оптимізацією та неухильним дотриманням принципів як загальнопедагогічних, так і специфічних, притаманних лише дистанційному навчанню.
У підрозділі 3.3 “Практичні методи забезпечення якості дистанційного навчання” досліджуються шляхи забезпечення якості дистанційного навчання. Проаналізовано принципи, стратегії та конструктивні особливості практичного проектування ДН, розглядається життєвий цикл дистанційного курсу. Виокремлено прогностичну значущість управлінських зусиль, що створюють такі умови, від яких залежить якість результату. Аналізується практика дистанційного навчання, етапність його здійснення та функціональне навантаження кожного з етапів. Йдеться про наявні методики оцінки та управління якістю в освітній діяльності дистанційного навчання.
Досліджено принципи забезпечення якості дистанційного навчання, задокументовані різноманітними міжнародними, національними, професійними моделями та стандартами. Досліджено чотири практичних методи забезпечення якості, які сьогодні активно використовуються на європейському просторі: оцінювання, акредитація, аудит, бенчмаркінг. Проаналізовано провідні європейські проекти щодо методів забезпечення якості дистанційного навчання: SEEL, SEEQUEL, EQO, а також, визначальну для історії становлення ДН, американську практику бенчмаркінгу WCET – “Принципи найкращої практики для здобуття освіти та вивчення сертифікованих освітніх програм, що постачаються електронно”.
ВИСНОВКИ
1. Вивчення стану інституалізації дистанційного навчання в Україні засвідчує:
- в історичному плані – існування двох етапів запровадження дистанційного навчання у технічних університетах;
- у державно-правовому плані – наявність нормативно-правової бази та програм щодо розвитку ДН в державі;
- в організаційному плані – створення національної мережі регіональних центрів дистанційного навчання; наявність дослідницьких інститутів і лабораторій, які переймаються завданням розбудови ДН в Україні;
- у науково-методичному – існування наукового супроводу ДН, а також –відсутність ґрунтовних вітчизняних досліджень, присвячених комплексному забезпеченню якості дистанційного навчання в технічному університеті.
2. Дослідження сучасних наукових та методичних засад розв’язання завдань забезпечення якості вищої технічної освіти встановило, що:
- освіта, як соціальний інститут, є відкритою, цілеспрямованою, дієвою та самокерованою соціальною системою; її існування обумовлюється об’єктивними законами соціального самозбереження та саморозвитку;
- слід враховувати залежність вищої освіти від соціального середовища, оскільки вона є неуявною поза соціальним контекстом;
- системне дослідження педагогічних процесів спонукає до моделювання діяльності освітньої системи;
- проектування функціональної моделі якості як об’єкта дослідження та її аналізу засвідчило, що: а) категорія “якість” є загальнонауковою і відображає функціонально-практичну сутність будь-якої соціальної системи; б) використання категорії “якість” зустрічається в переважній більшості досліджень соціальних систем; в) об’єкт “якість” може використовуватися у вигляді критерію педагогічного дослідження; д) вперше, на початку ХХ століття, практично застосував властивості якості соціальних систем Тейлор, започаткувавши таким чином, наукову теорію управління організацією;
- теорія практичного застосування властивостей якості соціальних систем постійно розвивається; аналіз п’яти історично засвідчених моделей управління якістю встановив: а) універсалізм концептуальних ідей управління якістю; б) правомірність їх поширення та практичного застосування в освітніх системах, а отже, і в управлінні якістю навчання у технічних університетах; в) вітчизняна система вищої професійної освіти істотно відстає у практичному використанні досвіду теорії управління якістю; г) вітчизняні технічні університети не володіють тими методами забезпечення якості, яким послуговуються провідні університети світу;
- властивості якості, спільні та притаманні всім соціальним системам, мають свої особливості в системі вищої технічної освіти: а) якість вищої технічної освіти – структурована та ієрархічна; принципово важливим для її аналізу є рівень дослідження (факультет, кафедра, лабораторії, викладачі), залежність характеру зовнішнього та внутрішнього середовищ від рівня дослідження; б) субстратна характеристика якості складається з таких компонентів: об’єкти (освітні стандарти, навчальні програми та навчально-методичні матеріали, професійний рівень викладачів, засоби навчання, оформлення матеріалів та документів, атмосфера), суб’єкти (студенти, викладачі, керівники та інші працівники, що беруть участь у навчальній, науковій, методичній та управлінській роботі університету), процеси (навчання, забезпечення студентів навчально-методичними матеріалами, інформаційна підтримка, адміністративна робота факультетів), концепції (політика в освітній установі); в) концептуальна ідея якості вищої технічної освіти полягає в реалізації стратегічних завдань і досягнень прогнозованих результатів оптимальними шляхами, з максимально ефективно, що можливе лише за умови власної відповідальності кожної, причетної до діяльності ВНЗ, особистості;
- аналіз моделей управління якістю дистанційного навчання та вивчення провідного зарубіжного досвіду продемонстрували, що отримання високих результатів у діяльності провідних університетів світу безпосередньо пов’язане з запровадженням в них системи менеджменту якості.
3. З’ясування педагогічних умов забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті дозволило встановити, що навчання у технічному університеті має свої особливості, які пов’язані з компетенцією майбутніх фахівців, специфікою опанування природничих та інженерних дисциплін, набуттям необхідних навичок розв’язання конструкторських і проектних завдань; для створення педагогічних технологій дистанційного навчання винятково значущою є розробка теоретичних засад інженерної педагогіки.
Встановлено, що для забезпечення результативності та ефективності дистанційного навчання необхідно створити відповідний педагогічний контекст (використання притаманних ДН власних дидактичних принципів, урахування педагогічних закономірностей, обґрунтування педагогічної доцільності). Організаційні та педагогічні методи вимагають, насамперед, додержання певної послідовності створення дистанційного навчання (життєвого циклу), а найбільшої уваги слід приділяти етапам педагогічного та організаційного планування. Зі створенням стандартів комп’ютерних засобів навчання, проблема технологічного забезпечення ДН відходить на другий план, а найбільшої актуальності набуває саме педагогічний супровід.
4. Вивчення практичних шляхів забезпечення якості дистанційного навчання у технічних університетах засвідчило існування великої кількості різноманітних моделей забезпечення якості ДН: міжнародних, професійних та національних. Проте, у світовій практиці не існує визначеної сукупності універсальних, загальноприйнятих методів забезпечення якості ДН.
Запропоновано власну методику створення дистанційного курсу. Проаналізовано практику дистанційного навчання, етапність його впровадження та функціональне навантаження кожного з його етапів; вивчено наявні методики оцінювання та управління якістю в освітній діяльності дистанційного навчання; визначено існуючі принципи забезпечення якості дистанційного навчання, задокументовані різноманітними міжнародними, національними та професійними моделями та стандартами.
Встановлено, що сучасні методи забезпечення якості навчання ґрунтуються на двох провідних принципах: якості результатів, яка забезпечується якістю процесів їх створення; якості результатів, яка досягається через аналіз критеріїв якості та впливів на їх фактори.
З’ясовано, що на теренах Європи найрозповсюдженими практиками забезпечення якості є оцінювання, акредитація та аудит; в американських технічних університетах використовується практика бенчмаркінгу.
Розв’язання визначених завдань для досягнення мети дисертаційного дослідження, дозволяє говорити про комплексне вивчення науково-методичного забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті: про створення сукупності адекватних моделей, використання яких дозволить здійснити аналіз якості широкого загалу освітніх систем, а також, цілеспрямовано впливати та покращувати якість дистанційного навчання у технічному університеті.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті, а позначає майбутні траєкторії вивчення цього питання. Потребують подальшого дослідження такі питання: компенсації негативного впливу комп’ютерних технологій на особистість студента, вирішення проблеми індетифікації особи студента, забезпечення регламентації навчання, формування у студенів культури управління власним часом та навичок планування своїх навчальних зусиль, вирішення проблеми мотивації студентів, забезпечення якісної діяльності викладачів дистанційної форми навчання, вирішення суспільної проблеми сприйняття авторських прав на дистанційні навчальні матеріали (проблема блокування обміну знаннями), створення культури колективної роботи викладачів та розробників дистанційних курсів, формування соціальної відповідальності з боку учасників навчального процесу забезпечення за якість отриманих результатів тощо.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Фахові видання, затверджені ВАК України:
1. Владимирська Є. Дистанційна чи відкрита освіта: дефініційні артикуляції // Вища освіта України, 2004. – №2. – С. 112-115.
2. Владимирська Є. Відкрита освіта та якість дистанційного навчання у вищій школі // Вища освіта України, 2004. – №3. - додаток. – С. 76-79.
3. Владимирська Є. Управління якістю дистанційного навчання // Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. / Кол. авт.– К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2006. – Вип. 43. – С. 78-83.
4. Владимирська Є. Якість освіти як філософія та педагогіка творення нового // Вища освіта України, 2006. – №1. – С. 108-113.
Матеріали конференцій, тези доповідей:
5. Владимирська Є. Використання педагогікою набутків сучасної науки і техніки // Актуальні проблеми гуманітарної освіти: збірник наукових праць. – Київ – Кременець: РВЦ КОГПІ ім. Тараса Шевченка, 2004. – С. 39-42.
6. Владимирская Е. Особенности управления качеством дистанционного обучения // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Україна – суб’єкт європейського освітнього простору”, 24-25 травня 2005 р. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – С.211-214.
7. Владимирская Е. Дидактическая составляющая качества дистанционного обучения в техническом университете // Тези доповідей VII міжнар. науково-метод. конф. “Вища технічна освіта: проблеми та перспективи розвитку в контексті Болонського процесу”, 26-27 травня 2005 р. – К.: Політехніка, 2005. – С. 201-202.
АНОТАЦІЯ
Владимирська Є.Ю. Науково-методичне забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України, Київ, 2006.
Дослідження присвячено проблемі забезпечення якості дистанційної форми навчання у технічному університеті. Дослідження вибудовано за двома напрямками: вивчення об’єкту “якість освіти” та дослідження методів управління його станом на прикладі дистанційної форми навчання у технічних університетах. Було розроблено методологію забезпечення якості освіти та комплексну модель забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті. Автором дається тлумачення поняття “якість дистанційного навчання у ВНЗ”, розкрито теорію та специфіку забезпечення якості дистанційної форми навчання, сформульовано критерії та означено фактори якості ДН. Обґрунтовано доцільність і важливість для сучасної вітчизняної педагогіки комплексного визначення якості діяльності у чотирьох
