ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.В. ДОКУЧАЄВА

Величко Ірина Миколаївна

УДК 334:732:631.115.8

розвиток кооперативних форм господарювання

в АГРАРНІЙ сфері економіки

08.07.02 ? економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент

Вініченко Ігор Іванович,

Дніпропетровський державний

аграрний університет,

доцент кафедри економічної теорії

та економіки сільського господарства.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, доцент

Ткач Анатолій Арсентійович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут

державного та муніципального управління",

професор кафедри економіки підприємства

та маркетингу;

доктор економічних наук РФ, доцент

Полтавський Юрій Андрійович,

Харківський національний аграрний

університет ім. В.В. Докучаєва,

завідувач кафедри економічної теорії.

Провідна установа – Миколаївський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, м. Миколаїв.

Захист відбудеться 1 листопада 2006 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, м. Харків, п/в “Комуніст-1”, навчальне містечко ХНАУ, корп. 1, ауд. 213.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, м. Харків, п/в “Комуніст-1”, навчальне містечко ХНАУ.

Автореферат розісланий 1 жовтня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В. Македонський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У процесі аграрної реформи в Україні відбуваються глибокі соціально-економічні перетворення, формуються нові організаційно-правові структури ринкового типу, створюються умови для розвитку кооперативних форм господарювання в системі інфраструктури аграрного ринку. Кооперація, як особлива форма соціально-економічної діяльності, є важливою складовою економічних перетворень на селі й визначає не лише форму господарювання, а й, насамперед, спосіб виживання сільсько-господарських товаровиробників.

Розвиток кооперативних відносин в аграрній сфері сприятиме формуванню принципово нової організаційної структури агропромислового комплексу, яка компенсуватиме відсутність державної підтримки сільського господарства та протидіятиме безконтрольній експансії посередницьких комерційних структур, а також дасть можливість товаровиробникам мати впевненість у своїй виробничій діяльності та стабільні канали реалізації власної продукції й засобів матеріально-технічного постачання за найбільш прийнятними кооперативними цінами; отримувати вигоду не лише від виробництва продукції, а й від інших стадій руху виробленої продукції; стати складовою великомасштабного конкурентоспроможного бізнесу.

Фундаментальні положення принципів кооперації, організаційної побудови кооперативів, системи менеджменту та методів досягнення їх фінансової стабільності наведено у працях М. Кондратьєва, К. Пажитнова, В. Пекарського, С. Прокоповича, М. Туган-Барановського, О. Чаянова та ін.

Вагомий внесок у розвиток теорії та практики кооперативного господарювання в аграрній сфері економіки зробили М. Аліман, В. Гончаренко, В. Демчик, В. Зіновчук, П. Макаренко, М. Малік, В. Марочко, Л. Мельник, А.Пантелеймоненко, Ю. Полтавський.

При всій важливості проведених досліджень окремі аспекти проблем розвитку кооперативних форм господарювання в аграрній сфері потребують подальшого наукового опрацювання: удосконалення внутрішньогосподарських відносин та організаційної структури, застосування маржинального аналізу до специфіки аграрного виробництва, визначення особливостей функціонування кооперативних форм господарювання, розробка організаційних структур кооперативних підприємств, методики формування виробничої програми на основі структуризації кооперативу.

Недостатнє теоретичне обґрунтування, а також практична значущість проблем розвитку кооперативних форм господарювання в аграрній сфері зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до напряму науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного аграрного університету “Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0102U005022). В її межах автором визначені тенденції та особливості розвитку кооперативних форм господарювання в аграрній сфері економіки та розроблені пропозиції щодо підвищення ефективності їх функціонування.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці напрямів ефективного функціонування та розвитку кооперативних форм господарювання в аграрній сфері економіки.

Відповідно до поставленої мети в роботі вирішувалися такі завдання:

- визначити соціально-економічний зміст кооперації, принципи та особливості етапів її розвитку в аграрній сфері;

- дослідити ефективність функціонування кооперативних підприємств регіону;

- удосконалити внутрішньогосподарські відносини кооперативних форм господарювання;

- розробити організаційні структури переробно-збутових, постачальницько-збутових та багатофункціональних кооперативів;

- удосконалити структуру сільськогосподарського виробничого кооперативу і його первинних підрозділів;

- визначити напрями та пріоритети розвитку кооперативних форм господарювання в аграрному секторі економіки.

Об'єктом дослідження є процес розвитку кооперативних форм господарювання та їх взаємозв’язок з іншими підприємствами АПК.

Предметом дослідження є система організаційно-економічних та соціальних відносин у процесі розвитку кооперативних форм господарювання в аграрній сфері економіки.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, наукові розробки вітчизняних і зарубіжних учених з проблем розвитку кооперативних форм господарювання на селі. В роботі використано такі методи дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний і системного аналізу (теоретичні й методологічні узагальнення, визначення соціально-економічного змісту кооперації та ефективності кооперативного господарювання, обґрунтування ефективної виробничої структури кооперативних форм господарювання); монографічний, розрахунково-конструктивний, аналітичних порівнянь (дослідження та аналіз результатів господарської діяльності агроформувань); абстрагування, аналізу і синтезу, формалізації (обґрунтування напрямів підвищення ефективності кооперативного господарювання в АПК).

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш вагомі наукові результати, що характеризують наукову новизну дослідження, полягають у такому:

вперше:

- запропоновано створення маркетингово-розрахункового центру кооперативу, який здійснює планування розвитку виробництва, визначення напрямів реалізації продукції, суб'єктів матеріально-технічного, фінансово-кредитного забезпечення, ціноутворення, контролю, управління соціальною інфраструктурою;

удосконалено:

- сутність кооперативу як асоціації осіб, які добровільно об’єдналися для спільної виробничої або господарської діяльності з метою одержання прибутку шляхом створення соціально орієнтованого підприємства з демократичним управлінням на засадах обов'язкової трудової участі;

- внутрішньогосподарські відносини сільськогосподарського виробничого кооперативу на основі структуризації та виділення в його складі суб'єктів внутрішньогосподарських економічних відносин;

набули подальшого розвитку:

- обґрунтування ефективності виробничої діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів залежно від рівня забезпеченості факторами виробництва на основі маржинального аналізу;

- напрями вертикальної інтеграції сільськогосподарських товаровиробників у формі кооперативів, яка є способом збалансування економічних інтересів суб'єктів агробізнесової діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-методичні розробки автора та рекомендації щодо ефективного функціонування кооперативних форм господарювання в аграрній сфері економіки були схвалені спеціалістами Головного управління сільського господарства і продовольства Дніпропетровської облдержадміністрації та використані у процесі розробки програм розвитку регіонального АПК (довідка № 18-1133 від 7.02.06р.). Розроблені дисертантом методики і практичні рекомендації щодо структуризації сільськогосподарських виробничих кооперативів прийнято до впровадження в СВК “Україна” Магдалинівського району Дніпропетровської області (довідка № 17-32 від 15.03.06р.). Теоретичні та методичні положення і пропозиції з проблем розвитку кооперації в АПК використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладанні дисциплін “Основи економічної теорії”, “Економіка підприємства”, “Економіка АПК”, „Основи підприємництва” (довідка № 9-11-32 від 21.03.06р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження розроблені автором самостійно і опубліковані в наукових працях. У науковій статті, яка опублікована в співавторстві [2], особисто автором запропонований комплекс напрямів вертикальної інтеграції як способу збалансування економічних інтересів суб'єктів агробізнесової діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Перспективные разработки науки и техники” (м. Бєлгород, 2004р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Управління, організація та технології виробництва в АПК у євроінтеграційних умовах” (м. Запоріжжя, 2005 р.); “Дні науки в Гуманітарному університеті ”ЗІДМУ” (м. Запоріжжя 2005-2006 рр.), щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ДДАУ (м. Дніпропетровськ, 2003-2005 рр.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано в 8 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць та матеріалах науково-практичних конференцій, з них 6 – у наукових фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 3,3 обл.-вид. арк. Одноосібних публікацій – 7.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (198 найменувань) і додатків. Загальний обсяг роботи – 229 сторінок комп'ютерного тексту, з яких: 18 таблиць займають 11 сторінок, 11 рисунків – 8 сторінок і 12 додатків – 51 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Вказано практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі – "Теоретичні основи сутності кооперативних форм господарювання в аграрній сфері" – встановлено, що реформування соціально-економічних відносин в аграрному секторі економіки пов’язане з відродженням і розвитком кооперативних форм господарювання. У широкому значенні кооперація є об’єктивною основою функціонування суспільства, оскільки саме завдяки кооперативним зв’язкам воно є не механічною сукупністю індивідів, а цілісною органічною системою.

На виникнення i поширення кооперативних форм взаємодії сільськогосподарських товаровиробників вплинули об’єктивні й суб’єктивні фактори. Об’єктивні були пов'язані з формуванням ринкової економічної системи, а суб’єктивні – з внеском членів, кооперативного товариства у формування його концепції, принципів створення та функціонування. Історичний досвід свідчить, що кооперація традиційно є засобом виживання дрібних ринкових суб’єктів, а сучасність доводить, що кооперація виконує не тільки антикризові функції, а й є економічно ефективною в умовах ринкової економіки, що нормально функціонує. Кооперативний pyx i кооперативні системи, як і будь-які інші соціально-економічні явища, зазнають циклічності у своєму розвитку під впливом конкурентного середовища, науково-технічного прогресу, інформаційної революції, глобалізації економічних проблем тощо.

Визначено, що принципова відмінність кооперативних організацій від інших форм господарювання ґрунтується на колективній власності, добровільному об'єднанні, демократичному самоуправлінні, моральних та гуманних відносинах між об'єднаними сільськогосподарськими товаровиробниками. Діяльність на основі кооперативних принципів дає нам підстави розглядати кооператив, як специфічну форму господарювання. З одного боку, кооператив є громадською організацією з демократичним управлінням та самоврядуванням, створеною громадянами для взаємодопомоги, соціального та економічного самозахисту в умовах ринкової економіки. З іншого боку, кооператив – це господарюючий суб'єкт, який діє на ринку та конкурує з іншими суб'єктами господарської діяльності.

Серед учених існує велике розмаїття підходів щодо оцінки ознак кооперативних організацій. Одні автори вирізняють як найважливіші ознаки кооперативів добровільність членства і демократичність управління; другі вважають за доцільне відзначити особливість розподілу результатів господарської діяльності і другорядну роль капіталу; треті акцентують увагу на відкритості кооперативних організацій; четверті – на особистій участі в управлінні та господарській діяльності; п'яті ставлять на перше місце соціальні цілі, які прагнуть вирішити кооперативи; шості розглядають кооперативи як організації само- та взаємодопомоги, що дають змогу одержувати певні господарські вигоди від об'єднання (скорочення витрат, підвищення продуктивності праці) тощо. Вважаємо, що будь-яку ознаку кооперативу необхідно відносити до однієї з трьох його функцій – соціальної ( місце кооперативу в системі суспільних відносин), організаційної (особливості внутрішньої структури та організації) чи економічної (функціонування як господарського підприємства). У межах дослідження встановлено, що процес формування функцій охоплює два напрями: на рівні окремих членів кооперативу і на рівні коопе-ративу як корпоративного утворення. Ця обставина закладає діалектичну суперечність між суто приватними інтересами окремих членів і кооперативними інтересами. Вона певною мірою нейтралізується специфікою організації побудови і функціонування кооперативу та згодою його членів чітко дотримуватись прийнятих принципів. Кооперативи нейтралізують суперечність між “моїм” і “нашим”, приватним і спільним шляхом неконфліктного і гармонійного симбіозу самостійного підприємництва членів кооперативу із колективним вирішенням проблем, які вимагають кооперування тих чи інших функцій господарювання. В межах дослідження встановлено, що ця обставина зумовлює специфіку структуризації цілей сільськогосподарського кооперативу. Внутрішні цілі кооперативного підприємства пов'язані з досягненням безперебійного функціонування технологічної системи, кадрового забезпечення поставлених завдань, підтриманням ефективних зв'язків із зовнішнім середовищем, проведенням маркетингових досліджень ринку тощо. Цілі вдосконалення стосуються поліпшення техніки і технологічної системи, персоналу, економічного механізму регулювання відносин між суб'єктами внутрішнього та зовнішнього середовища, структури виробництва, управління. Цілі розвитку кооперативу пов'язані з глибинними якісними та масштабними кількісними змінами в технологічному й організаційному забезпеченні його функціонування; з розширенням діяльності кооперативу за рахунок інтеграції з іншими структурами; зі створенням дочірніх підприємств; з диверсифікацією виробництва; із впровадженням новітніх технологій, організаційних структур та способів управління.

В Україні активізація кооперативних процесів спостерігалася в другій половині 50-х рр. XX ст., коли створювалися міжгосподарські об’єднання з виробництва сільськогосподарської продукції, переробки, надання будівельних послуг, міжколгоспні пункти з відгодівлі великої рогатої худоби при цукрових та спиртових заводах. За часів Радянського Союзу кооперативна форма господарювання була підмінена колгоспами, які хоч і створювалися як кооперативні підприємства, але по-суті такими не були. Сучасний кооперативний сектор економіки Україні перебуває на стадії формування. Він представлений кооперативами та об'єднаннями різних видів кооперації: ті, що реформуються; ті, що історично склалися; ті, що вважаються новими для вітчизняної кооперації. Пропонована схематична структура існуючого в Україні кооперативного сектора національної економіки зображена на рис.1.

Рис. 1. Система кооперативного сектора в Україні

У другому розділі – "Тенденції та рівень розвитку кооперативних форм господарювання в аграрній сфері економіки" – визначено, що формування ефективно функціонуючого кооперативного сектора економіки дасть змогу реалізувати потенціал аграрної сфери, активізувати діяльність споживчої кооперації, створити доступну кооперативну фінансово-кредитну систему, розширити масштаби соціального обслуговування населення.

Реформування аграрної галузі в Україні спрямоване на створення конкурентоспроможних підприємств, які повинні забезпечити стабільне виробництво сільськогосподарської продукції для повного задоволення потреб населення країни та одночасно забезпечити підвищення економічної ефективності виробництва. В результаті проведеної реформи на селі виникла велика кількість виробничих укладів і субукладів державного та недержавного секторів, які ґрунтуються на різних формах власності, яким відповідають певні категорії господарств. Кожна організаційно-правова форма господарювання має певні позитивні та негативні характеристики. Незважаючи на відмінність в організаційно-правових основах функціонування, сільськогосподарські підприємства за показниками забезпеченості земельними, трудовими та матеріальними ресурсами та напрямом виробничої спеціалізації не дуже різняться між собою.

Дослідженнями встановлено, що розвиток виробничої кооперації характеризується тенденцією до зменшення кількості виробничих кооперативів, середньооблікової кількості їх працівників, площі сільськогосподарських угідь та ріллі. У загальному обсязі виробництва сільськогосподарської продукції в 2005 р. вони мали таку частку: у виробництві зернових – 16,5%; соняшнику – 13,8%; цукрових буряків – 14,3%; картоплі – 24,6%; овочів – 19,0%; молока –18,8%; м'яса – 15,3%. Отже, поряд з господарськими товариствами та приватними підприємствами виробничі кооперативи, як великотоварні підприємства, становлять основу аграрного бізнесу нашої країни. Але рівень економічної ефективності їх господарської діяльності щорічно знижується (табл.1).

Таблиця 1

Розвиток сільськогосподарських виробничих кооперативів

Дніпропетровської області

Показники | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | 2005р. у

% до

2001 р.

Середній розмір підприємства,

тис. га:

с.-г. угідь

ріллі |

4,00

3,63 |

3,94

3,41 |

4,07

3,59 |

3,90

3,37 |

3,82

3,21 |

95,5

88,4

Кількість працівників

на 100 га с.-г. угідь,чол. |

4,17 |

4,18 |

4,05 |

3,84 |

3,81 |

91,4

Середньорічна вартість активів

на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. | 151,0 | 128,6 | 139,5 | 143,3 | 178,7 | 118,3

Вироблено:

зерна на 100 га ріллі, ц

соняшнику на 100 га ріллі, ц

молока на 100 га с.-г. угідь, ц |

689,3

232,8

92,7 |

570,1

254,8

89,1 |

743,8

349,6

74,9 |

640,9

290,0

89,2 |

530,6

254,7

74,8 |

77,0

109,4

80,7

Отримано приросту:

великої рогатої худоби

на 100 га с.-г. угідь, ц

свиней на 100 га ріллі, ц |

7,9

4,8 |

7,7

5,4 |

7,0

6,1 |

8,3

5,1 |

10,0

4,6 |

126,6

95,8

Вироблено валової продукції

на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. |

124,3 |

96,3 |

123,7 |

125,6 |

95,4 |

76,7

Питома вага у виторгу, %:

продукції рослинництва

продукції тваринництва |

50,8

49,2 |

55,6

44,4 |

52,5

47,5 |

61,5

38,5 |

68,8

31,2 |

+18,0 в.п.

-18,0 в.п.

Одержано прибутку, тис. грн.

на 100 га с.-г. угідь

на 1 працівника |

24,4

5,9 |

11,9

2,8 |

17,5

4,3 |

17,2

4,5 |

10,8

2,8 |

44,3

47,5

Рівень рентабельності, % | 22,1 | 12,9 | 15,8 | 14,5 | 7,7 | -14,4 в.п.

Це свідчить про те, що сільськогосподарські виробничі кооперативи не повною мірою виконують свою соціально-економічну функцію, що спонукає до необхідності реформування соціально-мотиваційних відносин у цих підприємствах. Разом з тим кращі виробничі кооперативи мають таку саму високу ефективність господарювання, що й приватні підприємства та фермерські господарства.

У межах проведеного аналізу встановлено, що із збільшенням розміру площі сільськогосподарських угідь відбувається зростання виробництва валової продукції підприємств з розрахунку на 100 га сільгоспугідь зростання продуктивності праці. Із збільшенням розміру підприємств збільшується також віддача від основного капіталу, однак ця залежність уже менш однозначна, ніж продуктивність попередніх факторів. Залежність обсягу валової сільськогосподарської продукції від кількості працівників для сільськогосподарських виробничих кооперативів Дніпропетровської області зображена на рис. 2 і має виражену поліноміальність третього ступеня.

Сектор І Сектор ІІ Сектор ІІІ

Рис.2. Функції загального виробництва TVP валової продукції (а), граничного (MVP) і середнього (AVP) валового продукту (б).

Знак “мінус” біля параметра третього ступеня означає, що залежність характеризується спадною віддачею змінного ресурсу, хоча невелике значення коефіцієнта біля цього параметра свідчить про незначний рівень дії закону спадної віддачі:

TVP= 973,69-30,58x+0,4538x2-0,0012x3 (1)

Граничне значення (МVР) може бути визначене як похідна від сумарного обсягу продукції:

MVP=-30,58+0,9076x-0,0036x2 (2)

Середній обсяг виробництва на одного працівника (АVР) знаходимо шляхом ділення сумарного виробництва на кількість працівників. Формульні розрахунки дають змогу визначити, а графіки рис. 2 – наочно продемонструвати межі ефективного використання змінного фактора виробництва “праця”. Згідно з теорією маржинального аналізу оптимальним є сектор II, тобто кількість працівників окремого підприємства в межах 175 чол., оскільки у цьому секторі додаткові одиниці змінного ресурсу підвищують ефективність постійних ресурсів, тобто сприяють загальній продуктивності виробництва. Раціональність сектора І залежить від ціни ресурсів: високі ціни на сільськогосподарську техніку суттєво впливають на обсяг використання ресурсу праці. У підсумку сільське господарство технологічно примітивізується. Відзначимо, що переважна кількість сільськогосподарських виробничих кооперативів Дніпропетровської області якраз належить до сектора І.

За нинішньої економічної ситуації, яка склалася в аграрному секторі на результати фінансово-господарської діяльності підприємств суттєвий вплив має галузева структура та напрямок їх виробничої спеціалізації. Більш високий рівень фондозабезпеченості господарств не завжди зумовлює вищі показники ефективності сільськогосподарського виробництва. При відносно низькій окупності витрат галузі тваринництва в економічно більш пріоритетному положенні знаходяться підприємства, які спеціалізуються переважно на виробництві продукції рослинництва.

З метою визначення впливу факторів на рівень продуктивності праці скористаємося багатофакторною кореляційною моделлю. Відберемо кілька важливих факторів, між якими практично немає причинно-наслідкових зв’язків. Обчислена для сільськогосподарських виробничих кооперативів Дніпропетровської області модель має такий вигляд:

ух = 13959,60 -0,18х1 + 54,40х2 + 5,94х3 + 30,04х4 - 10,90х5 +4,63х6 -1,21х7, (3)

де ух – розрахункове значення виробітку на працівника (грн.); х1 – площа сільськогосподарських угідь на 1 господарство, га; х2 – площа сільськогосподарських угідь на 1 працівника, га; х3 – кількість працівників на 1 господарство, чол.; х4 – основні фонди на 1 га сільськогосподарських угідь, тис. грн.; х5 – основні фонди на 1 працівника, тис. грн.; х6 – витрати праці на 1 га, люд.- год; х7 – виробничі витрати на 1 га, грн.

Коефіцієнт множинної кореляції визначився в розмірі 0,81, що засвідчує істотний зв’язок продуктивності праці із сукупністю врахованих факторів. Рівняння регресії підтверджує висновок, що найважливішими факторами продуктивності праці є забезпеченість трудовими ресурсами, основними виробничими засобами та інтенсивність – величина виробничих витрат на одиницю площі.

Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація дає змогу виробникам сільськогосподарської продукції згуртувати зусилля в напрямі одержання додаткової вигоди від підприємницької діяльності в галузях виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції в сучасних умовах експансії посередницького бізнесу, диспаритету цін, браку кредитних ресурсів, кваліфікованих кадрів, недорозвиненості виробничої, ринкової та соціальної інфраструктур. Дослідженнями визначено, що розвиток структури обслуговування сільськогосподарського виробництва на кооперативних засадах забезпечить: формування на кооперативних засадах елементів інфраструктури аграрного ринку – агроторгових домів, заготівельних пунктів, оптових продовольчих та плодоовочевих ринків; формування конкурентного середовища шляхом сприяння функціонуванню альтернативних комерційним структурам маркетингових каналів просування продукції до споживачів, що контролюються сільськогосподарськими товаровиробниками; стимулювання процесу самоорганізації сільськогосподарських товаровиробників для проведення на кооперативних засадах сільськогосподарських робіт, спільного використання майна, надання технологічних, соціально-побутових та інших послуг.

Споживча кооперація в нашій країні, на відміну від виробничої та обслуговуючої, є найрозвинутішою системою, яка охоплює всі рівні: національний, обласний, районний, сільський. Тому ми вважаємо, що важливим є напрям роботи підприємств споживчої кооперації зі створення кооперативів різних напрямів: заготівельних, переробних, постачальницьких та інших, у послугах яких відчувають потребу насамперед фермери й особисті підсобні господарства громадян, які є основною базою для функціонування споживчої кооперації.

Організаційна структура кредитної кооперації в нашій країні перебуває на стадії формування. Специфічними установами кредитної інфраструктури можуть бути: кредитні спілки та їх об'єднання у вигляді кооперативних банків; лізингові компанії; фінансові агропромислові групи різного призначення; спеціальні гарантійні і заставні фонди, фонди іпотечного кредитування; фонди пільгового кредитування; товариства взаємної відповідальності. Вважаємо, що важливими напрямами вдосконалення системи кредитних спілок України є створення перш за все стабілізаційного фонду, організація системи взаємокредитування та створення регіональних об'єднань кредитних спілок.

У третьому розділі – "Напрями підвищення ефективності та вдосконалення створення кооперативних форм господарювання в аграрному секторі економіки" – встановлено, що складна внутрішня структура великих сільськогосподарських підприємств висуває високі вимоги до внутрішньогосподарського управління. Основним організаційним етапом впровадження дієвих внутрішньогосподарських відносин сільськогосподарського виробничого кооперативу є структуризація, яка передбачає виділення в його складі суб'єктів внутрішньогосподарських економічних відносин у таких розмірах і поєднанні галузей, які забезпечили б максимальний ефект від їх роботи. У межах дослідження нами проведена структуризація СВК “Україна” Магдалинівського району Дніпропетровської області, яка сприяла економічному зростанню підприємства. Формування первинних колективів здійснено за галузевим принципом: рільнича бригада, тваринницьке формування з виробництва молока, тваринницьке формування з кормовиробництва. При його запровадженні між адміністрацією підприємства та колективом працівників, які беруть у суборенду землю й засоби виробництва, укладається договір суборенди: колектив орендує у засновників майно і землю, зобов'язуючись на обумовлених договором умовах виробити певну кількість продукції. Для кожного колективу, залежно від його виробничого призначення регламентовані такі показники: виробництво продукції (надання послуг) за видами та обсягами; ліміти матеріальних витрат і витрат праці; розрахункові ціни за всіма видами товарно-грошових відносин.

Кооперативним формам господарювання властива специфічна побудова системи управління, яка складається з двох підсистем: підсистеми органів громадського самоврядування і підсистеми професійного управління соціальною та господарською діяльністю підприємства. Удосконалення системи управління сільськогосподарських кооперативів передбачає її побудову на засадах гармонізації цілей об'єднуваних пайовиків, працівників і структурних підрозділів апарату управління, з урахуванням її багатогалузевого і багатофункціонального характеру соціальної та господарської діяльності. Без правильно налагодженого та дієвого менеджменту, який, у свою чергу, створює цілісну інтегровану систему управління, неможливий стабільний розвиток та функціонування сільськогосподарського кооперативу. Найраціональнішою організаційною формою такої співпраці має стати запропонований нами маркетингово-розрахунковий центр. Потреба у створенні такого структурного підрозділу пояснюється тим, що, з одного боку, він може виконувати функцію інтегратора діяльності підприємства у сферах заготівлі, переробки, технологічного обслуговування тощо, а з другого – виконання розрахунків з членами кооперативу, постачальниками, покупцями, банківськими установами. Його діяльність полягає в організації обліку та контролю виконання укладених угод, поточному обліку, контролі та аналізі протягом усього процесу діяльності.

Сфера виробництва сільськогосподарської продукції за своєю природою є найбільш витратною та ризикованою. Набагато вигідніше вкладати капітал у галузі переробки й торгівлі, ніж у галузь виробництва. Основним напрямом розв'язання даної проблеми є вертикальна інтеграція (поєднання, синтез) сільськогосподарського виробництва з іншими галузями АПК з метою стимулювання розвитку та підвищення ефективності всього підкомплексу. Дослідженнями доведено, що перспективним напрямом такої інтеграції є сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Створені на базі та за ініціативою сільськогосподарських підприємств, вони забезпечать одержання вигод від суміжних сфер агробізнесу. За своєю суттю цей вид вертикальної інтеграції становить об'єднання зусиль сільськогосподарських товаровиробників з метою просування у суміжні із сільськогосподарським виробництвом сфери діяльності для забезпечення контролю за рухом створеної у власному виробництві продукції та одержання від цього оптимального прибутку. Ці угруповання покликані захистити інтереси сільськогосподарських товаровиробників у ринкових умовах, стати альтернативним шляхом розв'язання проблеми засилля посередницьких структур в агробізнесі та максимально підвищити їх ефективність і прибутковість.

Вважаємо, що способом адаптації сільськогосподарських товаровиробників до агресивного зовнішнього середовища є створення ними переробно-збутових, постачальницько-збутових та багатофункціональних кооперативів. Пропонуємо для вирішення питань заготівлі молока, його переробки та збуту створювати районні молокопереробні кооперативи. Організаційну структуру районного молокопереробного збутового кооперативу становитимуть великі сільськогосподарські підприємства – виробники молока, первинні заготівельні кооперативи та їх члени – фермерські та особисті підсобні господарства, молокозавод з відповідними основними виробничими підрозділами і виробничою інфраструктурою, оптові бази та фірмові магазини. Мета кооперативу – збільшення дохідності господарств-членів та членів сільських заготівельних молочарських кооперативів за рахунок отримання вищої ціни за одиницю переробленої та реалізованої через кооператив продукції, що досягається за рахунок того, що молокопереробний кооператив має змогу сформувати великі обсяги молока, переробляти й реалізовувати його в центрах фірмової та оптової торгівлі.

Для повного завантаження виробничих потужностей заводів, комбікормових заводів, млинів, елеваторів пропонуємо модель міжрайонного зернового постачальницько-збутового кооперативу. Організаційна структура міжрайонного кооперативу – це система взаємопов'язаних і взаємозалежних виробництв, інтегрованих на кооперативних засадах. До складу міжрайонного зернового постачальницько-збутового кооперативу входять районні кооперативні агроторгові доми, елеватор, млин, оптова база, комбікормовий завод, завод з виробництва сільськогосподарських машин (запчастини, дрібний інвентар, великі товаровиробники) та місцеві заготівельні кооперативи, утворені сільськогосподарськими товаровиробниками.

Метою постачальницько-збутових кооперативів є підвищення ефективності діяльності своїх членів через скорочення витрат на закупівлю матеріально-технічних ресурсів і підвищення прибутків за рахунок продажу за вищими цінами виробленої продукції.

Економічні відносини між членами кооперативу та кооперативом регулюють Правила внутрішньої господарської діяльності та Статут. Члени зобов'язуються постачати в кооператив більшу частину виробленої ними продукції. Мають бути встановлені критерії, за якими ця частина розраховуватиметься. Найпростішим варіантом є постачання певного відсотка урожаю (продукція, що призначена для збуту). Другий варіант розрахунку, коли за його основу взято певний обсяг продукції на 1 га (або на одну голову худоби). Третій варіант (може використовуватись тоді, коли кооператив діє на досить обмеженому ринку) передбачає, що кожен член кооперативу зобов'язується поставити в нього певний обсяг продукції або всю продукцію з певної площі землі (наприклад, член кооперативу відводить певну площу посіву культури, що реалізовуватимуться через кооператив).

У результаті реформування великих сільськогосподарських підприємств з утворенням на їх базі декількох суб'єктів господарювання пропонуємо всі засоби, які неможливо або економічно недоцільно і соціально несправедливо розподілити між усіма бажаючими претендентами, об'єднати в один майновий комплекс і створити на їх базі багатофункціональний кооператив. Він може надавати своїм членам, якими стануть новоутворені господарюючі суб'єкти – власники майна, широкий спектр послуг із спільного використання техніки, складських приміщень та інших об'єктів, складування, збереження і переробки продукції та доведення її до товарної якості тощо.

Багатофункціональні кооперативи на вищезазначених засадах можуть також створюватись в межах села особистими підсобними господарствами для надання своїм членам послуг з обробітку земельних ділянок, проведення меліоративних робіт, заготівлі та збуту продукції, постачання їм дрібного інвентарю, насіння, хімічних засобів тощо. У разі відсутності у сільськогосподарських товаровиробників майна первинні кооперативи створюються ними за рахунок власних і позичених коштів.

На регіональному та вищих рівнях багатофункціональні кооперативи можуть створюватися первинними сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами і сільськогосподарськими товаровиробниками з використанням власного майна і коштів, майна несільськогосподарських підприємств агропромислового комплексу на засадах асоційованого членства та залучених кредитів у грошовій чи товарній формі (рис.3).

Члени кооперативу – Члени кооперативу –

сільгосппідприємства сільгосппідприємства

Члени кооперативу – Члени кооперативу –

сільські кооперативи сільські кооперативи

Господарства населення та фермерські господарства

Рис. 3. Організаційна структура багатофункціонального кооперативу

У багатофункціональному кооперативі кожен вид кооперативної діяльності відокремлюється в структурний підрозділ кооперативу. Відповідно структурується й управління підрозділами та персоналом. Потрібно зазначити, що під час створення багатофункціонального кооперативу слід уникати охоплення максимальної кількості видів кооперативної діяльності, інакше він може виявитися некерованим і малоефективним.

Однією з основних проблем в умовах фінансової кризи є пошук фінансів для розвитку нових форм господарювання та створення власних фінансових фондів на кооперативній основі. У цьому аспекті перспективним слід вважати створення об’єднань (спілок) кооперативів з метою формування спільних фінансових джерел для розвитку первинних сільськогосподарських кооперативів та їх раціонального використання.

ВИСНОВКИ

1. Встановлено, що кооперація є соціально-економічним явищем, яке виникло під впливом соціально-етичних ідей і ґрунтується на міжнародно визнаних принципах: добровільного і відкритого членства; членського демократичного контролю; економічної участі членів кооперативу; незалежності і самостійності; освіти, навчання та інформації; турботи про суспільство. Фундаментальні принципи залишаються основою розуміння суті, організаційної ідентичності економічного механізму і соціального призначення кооперативних форм господарювання в аграрній сфері, вони відображають генезис та еволюцію кооперативної ідеї.

2. В економічній науці існує багато підходів визначення ознак кооперативних організацій: добровільність членства і демократичність управління; особливість розподілу результатів господарської діяльності і другорядна роль капіталу; відкритість; особиста участі в управлінні та господарській діяльності; домінування соціальних цілей; само- та взаємодопомога, які дають змогу одержувати господарські вигоди від об'єднання (скорочення витрат, підвищення продуктивності праці) тощо. Запропоновано ознаки кооперативу відносити до однієї з трьох його функцій – соціальної ( місце кооперативу в системі суспільних відносин), організаційної (особливості внутрішньої структури та організації) чи економічної (функціонування як господарського підприємства).

3. Визначено, що формування ефективно функціонуючого кооперативного сектора економіки дасть змогу реалізувати величезний потенціал аграрної сфери, активізувати діяльність споживчої кооперації, створити доступну кооперативну фінансово-кредитну систему, розширити масштаби соціального обслуговування населення. Кооперативний сектор економіки є основою для інтенсивного розвитку малих і середніх організаційних сфер підприємництва, формування конкурентного середовища, впровадження ефективних форм господарювання, оновлення продукції та послуг, підвищення рівня їх конкурентоспроможності. Водночас масштаби і темпи формування кооперативного сектора економіки залежать від сталого розвитку кооперативних систем: сільськогосподарської (виробничої та обслуговуючої), споживчої, кредитної.

4. Кооперативні форми господарювання значною мірою відповідають інтересам селян, котрі є водночас і власниками, і господарями, і працівни-ками підприємства, забезпечують максимальне задоволення їх інтересів, високий рівень ефективності використання приватної власності кожного. Селяни в таких підприємствах працюють насамперед на себе, самостійно вирішують питання своєї зайнятості, найраціональнішої організації виробництва, розширення асортименту продукції, тим самим узгоджуючи свої інтереси з інтересами суспільства. Крім того, кооперативи створюють можливості для певного соціального захисту асо-ційованих членів – непрацездатних власників майнових та земельних паїв, чого нема у формуваннях іншого типу.

5. Сучасний стан агроформувань Дніпропетровської області свідчить, що сільськогосподарські виробничі кооперативи як форма ведення аграрного бізнесу мають і певні недоліки: в них певною мірою "розмиваються" матеріальна зацікавленість і відповідальність щодо результатів господарської діяльності, наявні розбіжності між інтересами окремого власника-працівника та іншими з тих чи інших питань господарювання, ускладнюється процес управління виробничою й комерційною діяльністю. Водночас для великих виробничих кооперативів характерним є вищий рівень технічної ефективності, що свідчить про переваги великомасштабного виробництва.

6. Маржинальний аналіз залежності валової продукції від обсягів основних фондів свідчить про зростаючу віддачу ресурсу у міру його нарощування, що може бути пояснено низьким рівнем капіталозабезпеченості сільськогосподарського виробництва, який зумовлює низький рівень його інтенсифікації. Така ситуація можлива при низьких рівнях виробництва через причини технологічного характеру. У цих умовах нарощування обсягу основних активів сприяє підвищенню продуктивності використання земельних і трудових ресурсів та, як результат, визначає більший приріст валової продукції. Тобто межа концентрації капіталу, за якою відбувається його спадна віддача, в сільськогосподарських виробничих кооперативах області ще не досягнута. Групування у сільськогосподарських виробничих кооперативах Дніпропетровської області за рівнем концентрації основних виробничих засобів свідчить, що на результати фінансово-господарської діяльності підприємств суттєвий вплив має галузева структура та напрям їх виробничої спеціалізації, а також наявність достатнього обсягу виробничих запасів та обігових коштів. Виявлені в процесі досліджень тенденції підтверджуються проведеним кореляційним аналізом.

7. Проведена в 2004 р. структуризація внутрішньогосподарських відносин сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" Магдалинівського району Дніпропетровської області сприяла зростанню прибутку кооперативу порівняно із середніми даними за 2001–2003 рр. на 1,9 млн. грн., або на 37,7 %, тоді як витрати на товарну продукцію збільшилися на 15,9 %. Як наслідок, рівень рентабельності зріс на 12,7 % і у звітному році становив 32,2 %.

8. З метою вдосконалення управління в кооперативних формах господарювання пропонуємо впровадження маркетингово-розрахункового центрів, які повинні виконувати функцію інтегратора діяльності аграрних формувань у сферах заготівлі, переробки, технологічного обслуговування та сприяти стабілізації й поліпшенню виробничих зв'язків між підприємствами.

9. Нами запропоновані організаційні структури переробно-збутових, постачальницько-збутових та багатофункціональних кооперативів. За своєю суттю вертикальна інтеграція у формі кооперативів являє об'єднання зусиль сільськогосподарських товаровиробників з метою просування у суміжні із сільськогосподарським виробництвом сфери діяльності для забезпечення контролю за рухом створеної у власному виробництві продукції та одержання від цього оптимального прибутку. Ці угруповання покликані захистити інтереси сільськогосподарських товаровиробників у ринкових умовах, стати альтернативним шляхом розв'язання проблеми засилля посередницьких структур в агробізнесі та максимально підвищити їх ефективність і прибутковість.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

У фахових виданнях:

1. Величко І.М. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи як основа ринкового розвитку аграрного сектора економіки // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. пр. Випуск 198: в 4 т. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – Т. 3. – С. 543 – 552.

2. Мельник Л.Ю., Величко І.М. Вертикальна інтеграція як спосіб збалансування економічних інтересів суб'єктів аграрного ринку // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2005. – № 2. – С. 105 – 111. (Особистий внесок здобувача: запропонований комплекс напрямків вертикальної інтеграції суб'єктів агробізнесової діяльності).

3. Величко І.М. Створення та розвиток кооперативної системи в Україні // Продуктивність агропромислового виробництва. Науково-практичний збірник. – К., 2005. – №2. – С. 175 – 181.

4. Величко І.М. Особливості створення сільськогосподарських виробничих кооперативів // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2005. – № 5. – С. 31 – 34.

5. Величко І.М. Сучасний стан та розвиток виробничої кооперації в сільському господарстві України // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. пр. Випуск 207: в 5 т. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – Т.5, – С. 1443 – 1449.

6. Величко І.М. Основні принципи функціонування сільськогосподарських виробничих кооперативів // Економіка АПК. – 2006. – № 8. – С. 65 – 67.

Інші публікації

7. Величко И.Н. Развитие сельскохозяйственной обслуживающей кооперации в условиях рыночной трансформации экономики // Перспективные разработки науки и техники: Материалы научно-практической конференции. Том 1. Экономические науки (22 октября 2004 г.). – Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск.: Наука и образование, 2004. – С. 28 – 29.

8. Величко І.М. Напрями розвитку виробничої кооперації в аграрному секторі економіки // Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку України в умовах євроінтеграції: Матеріали науково-практичної конференції. Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3 т. / ГУ "ЗІДМУ", (27-28 жовтня 2005 р.). – Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2005. – Т. 2.– С. 114 – 115.

АНОТАЦІЯ

Величко І.М. Розвиток кооперативних форм господарювання в аграрній сфері економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва. – Харків, 2006.

Дисертацію присвячено розробці напрямів ефективного розвитку кооперативних форм господарювання в аграрному секторі економіки.

Визначено соціально-економічний зміст кооперації, принципи та особливості етапів її розвитку в аграрній сфері. Досліджено сучасний рівень економічної ефективності функціонування кооперативних підприємств Дніпропетровської області залежно від рівня забезпеченості факторами виробництва на основі маржинального аналізу. Удосконалено внутрішньогосподарські відносини кооперативних форм господарювання. Обґрунтовано напрями вертикальної інтеграції сільськогосподарських товаровиробників у формі переробно-збутових, постачальницько-збутових та багатофункціональних кооперативів. Удосконалено структуру сільськогосподарського виробничого кооперативу і його первинних підрозділів. Визначено напрями та пріоритети розвитку кооперативних форм господарювання в аграрному секторі економіки.

Ключові слова: агроформування, виробництво, ефективність, продукція, ресурси, розвиток, кооператив, кооперація.

АННОТАЦИЯ

Величко И.Н. Развитие кооперативных форм хозяйствования в аграрной сфере экономики. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 – экономика сельского хозяйства и АПК. – Харьковский национальный аграрный университет им. В.В. Докучаєва.– Харьков, 2006.

Диссертация посвящена разработке направлений эффективного развития кооперативных форм хозяйствования в аграрном секторе экономики.

Исследованиями установлено, что кооперация является социально-экономическим явлением, которое возникло под влиянием социально-этических идей и основывается на международных принципах добровольного и открытого членства, членского демократического контроля, экономического участия членов кооператива, независимости и самостоятельности, образования и информации, заботы об обществе. Эти фундаментальные принципы остаются основой понимания сути, организационной идентичности экономического механизма и социального назначения кооперативных форм хозяйствования в аграрной сфере, они отображают