ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
Вітенко Микола Дмитрович
УДК: 94(947: 943) “1867/1914”
ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ
У ГАЛИЧИНІ:
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ
(ОСТАННЯ ТРЕТИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)
07.00.02 – Всесвітня історія
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Чернівці – 2006
Дисертацією
є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії слов’ян Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Федорчак Петро Степанович,
Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника,
завідувач кафедри історії слов’ян,
професор
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Макар Юрій Іванович
Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича
завідувач кафедри міжнародних відносин, професор
кандидат історичних наук, доцент
Матейко Роман Михайлович
Тернопільський державний
економічний університет,
кафедра українознавства, доцент
Провідна установа Львівський національний
університет імені Івана Франка,
(м. Львів)
Захист відбудеться 30 червня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).
Автореферат розісланий “___” ____________ 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Т. Я. Лупул
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Польсько-українські відносини у Галичині в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. мали важливі наслідки для польського та українського народів, носили суперечливий, а часом і драматичний характер. Важливим чинником тогочасних міжнаціональних взаємин виступали соціально-економічні процеси і явища, які втілювалися у поглибленні товарно-грошових відносин, майновому розшаруванні населення, появі нових суспільних груп і верств. Суттєвий вплив на стосунки між поляками та українцями справило різке чисельне збільшення населення краю, міграції селян до міст та містечок, політично керовані міграції із Західної Галичини в Східну і навпаки, а також масова еміграція населення за кордон. Зазначені демографічні зміни посилили загострення соціальних проблем жителів міст і особливо малоземельного селянства. Наявність чисельних польсько-українських протиріч у соціально-економічній сфері, відсутність дієвих методів їх політичного врегулювання спричинили чергове загострення міжнаціональних взаємин. Саме тому, для подолання стереотипів минулого і створення умов добросусідства, глибоке і всебічне вивчення соціально-економічних польсько-українських відносин у Галичині у останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. є назрілою і актуальною проблемою.
Актуальність дослідження зумовлена й тим, що, попри наявність багатьох наукових праць, монографій, статей, розвідок з історії взаємин між поляками та українцями у Галичині, роль соціально-економічних факторів у міжнаціональних стосунках спеціально не вивчалася. У радянській, польській та українській історіографії узагальнюючих чи спеціальних праць із зазначеної проблематики досі не створено.
Саме в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. у Галичині почали формуватися передумови польсько-українського протистояння, яке стало проявлятися згодом у військовому конфлікті 1918 – 1919 рр.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії слов'ян Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і була складовою частиною державної науково-дослідної програми “Етно-соціальні процеси у слов’янському світі у ХХ ст. (на матеріалах західних областей України і східних регіонів Польщі)”, (реєстраційний номер УкрНТЕІ 0102U3441).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні місця і ролі соціально-економічних факторів у польсько-українських відносинах в Галичині впродовж останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. Особливу увагу в дослідженні приділено тим питанням, які ще не стали об’єктом наукових пошуків.
Для досягнення мети автором поставлено наступні завдання:
· простежити демографічні, урбанізаційні та міграційні процеси у краї в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. у контексті польсько-українських взаємин;
· показати відносини між українськими та польськими міщанами в умовах масового безробіття та відсутності житла;
· розкрити місце і роль конкурентної боротьби між польськими та українськими споживчо-кооперативними і кредитними організаціями у міжнаціональних взаєминах;
· висвітлити обставини протистояння між українськими сільськими громадами і польськими поміщиками за права користування лісами, луками, пасовищами і водоймами;
· з’ясувати особливості процесів роздроблення і продажу поміщицьких маєтків, а також їх впливу на еволюцію відносин між українськими та польськими селянами.
Об’єктом дослідження є польсько-українські відносини у Галичині в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.
Предметом дослідження виступають закономірності впливу соціально-економічних процесів і явищ на стосунки між поляками і українцями в Галичині.
Методи дослідження. Для розв’язання дослідницьких завдань автор підходив конкретно історично, керуючись принципами історизму та наукової об’єктивності висвітлення різнобічних аспектів проблеми. У процесі дослідження використовувалися методи порівняльного аналізу, узагальнення і синтезу однотипних фактичних даних та проблемно-хронологічний підхід у викладі матеріалу з врахуванням багатогранних явищ політичного, соціально-економічного та релігійного життя Галичини останньої третини ХІХ – початку ХХ ст.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють останню третину ХІХ – початок ХХ ст., що зумовлено важливими соціально-економічними процесами, які мали місце у той час. Нижня межа роботи встановлена на підставі фактів, які свідчать про втягнення Галичини до загальноєвропейського економічного ринку. Цей процес активно відбувався після надання Галичині імператором Францом-Йосифом І автономії у 1867 р., завдяки законодавчій діяльності Галицького сейму, врегулюванню поземельних відносин та чіткому обґрунтуванню права приватної власності в австрійському законодавстві, що загалом визначало характер соціально-економічних та міжетнічних взаємин протягом досліджуваного періоду. Верхню межу дослідження обумовлює початок Першої світової війни, яка створила якісно відмінні умови для міжнаціональних контактів у Галичині, спричинила надмірне загострення польсько-українських відносин, ще більше їх радикалізувавши.
Територіальні рамки роботи обіймають етнічні українські та польські землі, які виступали у досліджуваний період під назвою “Королівство Галичини та Лодомерії з Великим князівством Краківським” (скорочено “Галичина”) – штучно створеної Габсбургами адміністративної одиниці – однієї з провінцій Австро-Угорщини. Українські етнічні землі краю у останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. виступали під назвами “Русь”, “Східна Галичина”, а польські – під назвою “Західна Галичина”. Ці терміни є досить умовними, але вже традиційно використовуються в історичній літературі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ній вперше в українській історіографії здійснена спроба комплексного дослідження проблеми впливу соціально-економічних факторів на польсько-українські відносини в Галичині останньої третини ХІХ – на початку ХХ ст. У своїй роботі дисертант врахував здобутки вітчизняної, радянської та польської історіографії, що дало змогу ширше висвітлити обрану для дослідження тему. До наукового обігу було введено значну кількість джерел, особливо публікацій із преси того періоду. При використанні статистичних матеріалів застосовано нові методи дослідження, що дозволило ґрунтовно оцінити соціально-економічні процеси в краї. Значна увага в дослідженні відведена вивченню особливостей майнового, соціального розшарування українського селянства, його світоглядним засадам, життєвим цінностям та пріоритетам. Проаналізовано вплив демографічних процесів на поглиблення соціально-економічних протиріч, а також визначальну роль останніх у взаєминах між українцями та поляками.
У ході написання дослідження виявлено, що найбільш повно і гостро соціальні та міжнаціональні протиріччя у взаєминах між поляками й українцями Галичини проявилися у східній частині краю (Східній Галичині). Оскільки в Західній Галичині українців проживало мало, польсько-українські відносини тут не змогли перерости в гострий антагонізм, обтяжений соціальним протистоянням.
Практичне значення одержаних результатів та основних ідей дисертаційної роботи полягає в тому, що нове прочитання, вже відомих раніше, і вивчення та введення в науковий обіг нових джерел, критичне опрацювання наявних історіографічних праць із проблематики дослідження, на нашу думку, дало змогу значно розширити напрямки вивчення явищ та процесів етно-політичного та соціально-економічного життя Галичини у останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. Нагромаджений фактичний матеріал, теоретичні положення й узагальнення можуть бути використані при написанні праць з історії України і Польщі, польсько-українських взаємин, історіографічних і краєзнавчих видань, посібників, спеціальних статей, застосовані при розробці відповідних спецкурсів, у практичній викладацькій, краєзнавчій та виховній роботі. Результати дослідження можуть бути впроваджені у вузівські навчальні дисципліни, допомогти у формуванні експозицій краєзнавчих музеїв. Теоретичне значення праці полягає у нагромадженні історичних знань з проблем соціально-економічної історії Галичини, обґрунтуванні ролі суспільних та майнових чинників у польсько-українських відносинах.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, окремі аспекти та висновки дисертації знайшли своє відображення у доповідях на вузівських наукових конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Вони пройшли апробацію на 4 міжнародних конференціях: “Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально - Східної Європи крізь призму 85- річчя” (Тернопіль, 18 – 19 листопада 2003 р.); “ХІІІ Міжнародний славістичний колоквіум” (Львів, 18 – 21 травня 2004 р.); “Духовна вісь України: Донеччина – Наддніпрянщина - Галичина” (Івано-Франківськ, 28 – 29 червня 2004 р.); “Р. Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку” ІІ Міжнародний науковий семінар “Кайндлівські читання” (Чернівці, 28 – 29 травня 2005 р.).
Публікації. Основні результати досліджень викладені у шести публікаціях, надрукованих у наукових збірниках та матеріалах конференцій, з них три у фахових виданнях з історичних наук, що входять до переліку ВАК України.
Структура роботи зумовлена її метою та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (422 найменування) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 176 сторінок, а разом зі списком використаних джерел і додатками – 222 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, територіальні і хронологічні межі, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів роботи, показано зв'язок дисертації з науковими програмами та темами.
У першому розділі – “Джерела та історіографія дослідження” проаналізовано стан наукової розробки проблеми, подано характеристику джерел, які автор використав для досягнення мети і виконання завдань, поставлених у дисертації.
“Джерельна основа дослідження”. Детальний і всебічний аналіз впливу багатогранних фактів і процесів соціально-економічної історії Галичини у останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. на польсько-українські відносини базується на вивченні виявлених і опрацьованих автором історичних джерел. Основу джерельної бази дослідження складають численні та різноманітні документи і матеріали, що зберігаються в установах Національного архівного фонду України. Найбільшу кількість використаних документів виявлено у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові (далі – ЦДІА України у м. Львові), Державному архіві Львівської області (далі – ДАЛО), Державному архіві Тернопільської області (далі ДАТО), Державному архіві Івано-Франківської області (далі – ДАІФО), у відділах рукописів, рідкісної книги, україніки та періодики Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України (далі – ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України).
Різноманітні сторони боротьби між українськими сільськими громадами і польськими великими землевласниками за права користуватися лісами, луками, пасовищами і водоймами (т. зв. “сервітути”) вивчалися через призму архівних справ 146 фонду “Галицьке намісництво”.
Документи Державного архіву Івано-Франківської області, зокрема 7 фонду (“Станіславське міське управління”) містять різноманітні господарські, майнові документи, епістолярні матеріали з інформацією про надання грошової допомоги польським, українським і єврейським культурним, освітнім та економічним товариствам. Багатий інформаційний матеріал знаходиться у низці фондів Державного архіву Тернопільської області.
Оригінальні і надзвичайно важливі джерела зберігаються у фонді 3 (“Магістрат міста Львова”) Державного архіву Львівської області. Це, зокрема, справи, присвячені страйковій боротьбі, проблемі безробіття, діяльності цехів і корпорацій міста Львова. У фонді 350 цього архіву перебуває документація дирекції поліції Львова зі свідченнями про проведення зборів, мітингів, демонстрацій, діяльність політичних партій та організацій, соціальні та міжетнічні конфлікти.
У відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України зберігаються особисті фонди великих земельних магнатів, відомих політичних та громадських діячів – Баворовських, Дідушицьких, Пінінських, Потоцьких та ін. Це документи, в яких вміщено дані про національний склад двірської прислуги, орендарів поміщицьких маєтків, про взаємини між цими категоріями населення та дідичами, в т. ч. особистісного та майнового характеру.
Важливим доповненням архівних джерел стали опубліковані документи і матеріали, а також матеріали статистики. Їх використання у комплексі з іншими джерелами дає змогу якнайповніше визначити вплив соціально-економічних проблем на політичні процеси та взаємини між польськими і українськими партіями й організаціями.
Джерелом для написання роботи стала і тогочасна галицька преса. Зроблено аналіз більшості видань Галичини в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст., які спеціалізувалися на соціальних та економічних проблемах. Газети і журнали дали багатий статистичний і фактичний матеріал, висвітлили ставлення різних верств та прошарків населення до впливу соціально-економічних чинників на польсько-українські взаємини.
Стан наукової розробки проблеми. У дисертації констатується, що у науковій літературі висвітлювалися лише окремі аспекти проблеми, проте досі немає жодної монографічної праці, в якій був би здійснений комплексний аналіз впливу соціально-економічних факторів на відносини між польським та українським населенням Галичини в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.
Одними з перших дослідження проблеми зробили українські громадсько-політичні діячі І. Франко, М. Грушевський, В. Охримович, Ю. Бачинський, В. Будзиновський, Т. Войнаровський та ін., польські статисти, історики і економісти – Ф. Буяк, Дж. Бузек, Я. Рутовський, тощо. Ними було введено в науковий обіг значний обсяг статистичних даних, які засвідчували наявність економічних передумов для погіршення польсько-українських відносин. Водночас ці науковці сформували національне (українське та польське відповідно) бачення всіх етапів і аспектів польсько-українських стосунків у Східній Галичині.
У міжвоєнний період зазначені тенденції знайшли своє продовження у дослідженнях польських науковців Ф. Бартошевського, Л. Василевського, Е. Ромера, В. Кривульта, та українських – Б. Барвінського, К. Левицького та М. Голубця.
Після входження Західної України до складу УРСР у 1939 р., а Польщі – до сфери впливу СРСР у 1944 р. настав новий етап розвитку історіографії польсько-українських відносин, який тривав до кінця 80-х рр. ХХ ст. Впродовж цього періоду історична наука розвивалася у руслі марксистської ідеології, у якій критерієм суспільного прогресу виступала діалектика класової боротьби і революційної доцільності. У дослідженнях як польських, так і українських істориків панував певний схематизм, прагнення загнати складні процеси практичної реальності у тісні рамки теорії, коли всі події, факти і явища поділялися на позитивні та негативні під кутом зору їх доцільності для пролетаріату і частково для селянства.
Особливості розвитку радянської історичної науки змушували науковців до пошуків у сфері соціально-економічної історії Галичини, де існувала більша можливість маневру у бік об’єктивності. Першою працею у всій серії стало дисертаційне дослідження К. Каковського, присвячене селянському страйку 1902 р. М. Герасименко у своїй праці “Аграрні відносини в Галичині в період кризи панщинного виробництва” проаналізував економічні передумови та наслідки ліквідації панщини в Галичині, подав характеристику майнового і господарського становища основних верств та категорій населення напередодні аграрної реформи.
Суттєвий внесок у вивчення проблеми економічного розвитку Галичини зробили також такі радянські історики, як В. Осечинський, П. Свєжинський.
Львівський історик С. Макарчук, у низці своїх досліджень, прослідкував співвідношення між чисельністю польською і українською громадами Галичини у 1890-1914 рр., звернув увагу на становлення українських громадських і культурних організацій, боротьбу між польськими та українськими студентами у Львівському університеті, висвітлив соціальне становище української інтелігенції та селян в Австро-Угорщині в 1848-1918 рр.
Серед польських істориків цього періоду виділялася В. Найдус, яка порушувала проблеми питання польсько-українських відносин. Дослідниця не ставила їх в центр своїх досліджень, віддаючи перевагу висвітленню соціальних антагонізмів.
Демократичні процеси, які викликали падіння Організації Варшавського договору та розпад Радянського Союзу, призвели до зміни політичної ситуації у Польщі та Україні, сприяли появі нових тенденцій у історичній науці. У сучасній українській історіографії розпочалося послідовне, всебічне і об’єктивне вивчення польсько-українських стосунків у Галичині на зламі ХІХ – ХХ ст. Для праць сучасних науковців характерними є дві тенденції: 1) основна увага відводиться власне польсько-українським відносинам; 2) ці ж відносини висвітлюються через призму становлення і розвитку українських політичних рухів, громадських, освітніх та спортивних організацій.
Зокрема, у першому напрямку працюють Я. Грицак, С. Макарчук, Л. Зашкільняк, О. Аркуша та М. Мудрий, а також І. Чорновол, Ю. Михальський. Натомість працям О. Сухого, М. Кугутяка, О. Жерноклеєва, І. Райківського, Б. Савчука притаманний другий напрям.
Серед останніх розробок польських істориків з досліджуваної проблематики виділяються праці Ч. Партача та К. Карольчака.
Таким чином, на сучасному етапі польсько-українські відносини у Галичині в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. викликають зацікавлення у дослідників. Проте проведений аналіз стану наукової розробки проблеми свідчить, що в українській історичній думці соціально-економічні фактори цих взаємин спеціально не висвітлювалися, а вивчалися епізодично.
У другому розділі “Національний склад населення та стан економіки Галичини”, який складається з двох підрозділів, на основі критичного аналізу статистичних матеріалів та введення до наукового обігу маловідомих джерел розкрито основні демографічні процеси, що відбувалися в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. у Галичині, простежено етнічну приналежність представників різних верств і прошарків суспільства, соціально-економічні причини погіршення відносин між польськими та українськими жителями міст.
У першому підрозділі “Етно-конфесійний склад населення Галичини” розглядаються питання демографічних змін чисельності всього населення Галичини, окремих етнічних спільнот, охарактеризовано основні напрямки та причини міграцій населення, висвітлено головні проблеми урбанізації регіону. На основі аналізу архівних і статистичних джерел, матеріалів преси дисертант робить висновок, що демографічні процеси відігравали вагому роль у погіршенні польсько-українських відносин.
Зокрема, темпи приросту польського населення у Східній Галичині випереджали аналогічні процеси у Західній Галичині і значно перевищували відсоток зростання чисельності українців та євреїв. Це явище пояснюється сукупністю кількох факторів: еміграцією непольського населення за межі краю; фальсифікаціями даних офіційних переписів; зарахуванням до поляків у ході перепису 1880 р. 120 тис., а в 1910 р. – більше 500 тис. українців римо-католицького обряду; переселенням польських селян та інтелігенції з етнічних польських земель на українські; полонізацією окремих представників етнічних меншин.
Важливою обставиною у погіршенні соціально-економічного становища населення Галичини стало стрімке зростання чисельності галичан – за 30 років (з 1880 по 1910 рр.) приріст склав понад 300 %, що призвело до аграрного перенаселення краю, обезземелення селянства.
Масова еміграція українських селян з Галичини розпочалася на початку 90-х рр. ХІХ ст. і досягла свого максимуму напередодні Першої світової війни. Емігранти переселялися до Америки з метою придбання землі. Природній приріст українських селян компенсував втрати від еміграції і забезпечував стабільність частки українців серед жителів Галичини. Водночас він загострював проблему безробіття, яку не могли розв’язати еміграція та урбанізаційні процеси.
Впродовж досліджуваного періоду відбувалося масове переселення селян до міст і містечок. Завдяки йому чисельність городян зросла у 1880 – 1914 рр. у 1,5 рази. Найбільш швидкими темпами у містах і містечках зростала кількість поляків та українців. Урбанізаційні процеси мали регіональні і етнічні відмінності у кожному повіті. Частка українців найшвидше зростала у Львові та малих містечках, а частка поляків – у великих та середніх містах.
Абсолютну більшість населення Східної Галичини складали українці. Однак вони зосереджувалися переважно у сільській місцевості та у малих містечках. У містах краю більшість становили євреї та поляки. Крім того, в окремих повітах існували чисельні польські громади. Майже в кожному селі і фільварку існувала невелика польська спільнота. Складні і водночас глибинні демографічні процеси створювали усі передумови для поглиблення у Галичині у останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. соціально-економічних та міжетнічних протиріч. Свідченням цього стали суперечливі, сповнені драматизму, стосунки між поляками та українцями.
У другому підрозділі – “Характеристика соціально-економічного становища коронного краю” – подається стислий аналіз економічних процесів у Галичині, досліджується соціальна стратифікація населення, національна приналежність різних верств і прошарків галицького суспільства.
Зіставлення та аналіз різних джерел допомогли виділити серед селян-українців щонайменше 3 великі соціальні групи: 1) двірська служба, 2) поденні наймити, 3) ґазди. До першої групи належали ті селяни, які не володіли нерухомим майном і були змушені найматися на постійну службу до панського двору як чиншовики чи офіціалісти. У 1880 р. їх налічувалося 150 тис., або 4,03всього сільського населення. Найбільш чисельною серед українського селянства Галичини була група поденних наймитів (батраків), до якої належало 76селян, що володіли 1 млн. 310 тис. га землі. Поденні наймити конфліктували не лише з представниками інших соціальних верств, але і в своєму середовищі, що було викликано надлишком дешевої робочої сили у провінції. Не можна переоцінювати і суперечки батраків з ґаздами. Ці суперечки були значно меншими ніж з фільварками. Біля 20 % українського селянства Галичини належали до ґаздів, які були єдиним прошарком на селі, що матеріально був незалежним від польського двору.
Важливу нішу у соціальній структурі українського населення займали жителі міст, значення яких поступово зростало. Під впливом суспільного розвитку, галицькі міста і містечка перетворювалися на осередки національного культурного, політичного, соціально-економічного та релігійного життя поляків та українців. Цьому сприяло створення мережі органів міського самоврядування, етнокорпоративних просвітніх, культурних та економічних спілок, товариств й організацій.
Складною була і соціальна структура польського населення галицьких міст та містечок. У сільській місцевості проживали більшість великих землевласників, 82 % з яких належали до польських шляхетських родів. Поляки володіли 78,8 % земель табулярної власності. Більше половини поміщицьких угідь зосереджувалося в східній частині краю, де серед сільського населення переважали українці
Завдяки цьому великі польські землевласники економічно були найбільш впливовими у краї. Контролюючи державні установи Галичини (намісництво, сейм, більшість повітових староств, органи поліції і т.д.), польська земельна аристократія охоплювала своїм впливом не лише малозаможні верстви населення, але і великих землевласників непольської національності.
Загалом Галичина протягом останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. зазнавала незначних змін у соціальній структурі населення, чому сприяло колоніальне становище економіки краю. В умовах різкого збільшення чисельності галичан спостерігалася чітка тенденція до різкого погіршення соціального становища мас і насамперед селянства. Структурованість галицького суспільства за національною ознакою тісно пов’язувала соціальні протиріччя з національними. Міжнаціональні стосунки сприймалися як відносини між двома станами, виразниками двох відмінних гілок християнства з різними національними, релігійними, соціальними інтересами, приреченими якщо не на взаємну боротьбу то на жорстку конкуренцію.
Третій розділ “Польсько-українські взаємини у промислах, ремеслі та торгівлі Галичини”, який складається з двох підрозділів, присвячено вивченню проблем безробіття та нестачі житла у середовищі жителів східногалицьких міст і містечок, торгівельній конкуренції та її впливу на еволюцію відносин між поляками і українцями.
У підрозділі “Польсько-українське суперництво в сферах працевлаштування та забезпечення житлом у містах і містечках краю” доведено, що найбільші етнічні спільноти міст Галичини жили поряд, але розрізненими таборами. Навіть святкування велися окремо. Цьому сприяла і позиція церкви, різні релігійні календарі та традиції. Заснування у містах чи містечках спільних польсько-українських, християнсько-єврейських чи будь-яких поліетнічних наукових, економічних, культурних товариств було надзвичайною рідкістю. Та ж незначна кількість таких організацій досить швидко перетворювалися на одонаціональні.
Якщо польське населення в містах і містечках Галичини було широко репрезентоване від маргінальних груп до привілейованих верств, то українці переважно представлені ремісниками, робітниками, інтелігенцією та дрібними торгівцями. Попри певну тенденцію до збільшення частки українського населення міст, воно проживало переважно у передмістях.
Польсько-українські протиріччя особливо гостро проявлялися у великих містах, де частка представників обох націй була значною. Це було зумовлено суто соціально-економічною боротьбою за робочі місця, ринки збуту продукції та житло. Якщо у малих містах та містечках українці часто поєднували заняття ремеслом з веденням сільського господарства, могли проживати на околиці чи у сусідніх селах, то у великих містах вони вели боротьбу за елементарне виживання. Приплив малокваліфікованих, а тому й дешевих, українських робітників та ремісників з сільської місцевості до великих міст спостерігався у 1890 – 1914 рр. і викликав найчастіше опір з боку польських чи полонізованих пролетарів.
Певна конкуренція відбувалася між українською та польською інтелігенцією у галузях медицини, адвокатури та технічних спеціальностях. Про якісь серйозні конфлікти мова йти не могла, оскільки кількість українських інтелектуалів була невеликою, а також здійснювалися превентивні заходи австрійської влади. Гостре міжнаціональне суперництво спостерігалося і під час виборчих компаній до органів міського самоуправління.
У другому підрозділі – “Конкуренція між польськими та українськими споживчо-кооперативними і кредитними організаціями” наголошується, що середні за розміром міста і містечка Галичини стали осередком боротьби між різноманітними освітніми закладами, споживчими товариствами, кредитними спілками, касами взаємодопомоги та ін., створеними за чіткими національними принципами. Підкреслюється, що польські економічні товариства і організації, на відміну від українських, користувалися значною політичною та фінансовою підтримкою зі сторони урядів Австро-Угорщини та місцевих органів влади.
Дискримінаційні заходи щодо українських організацій проводилися у організації, реєстрації, кредитуванні, наданні різноманітних митних та торгівельних пільг. Між паралельно існуючими польськими та українськими економічними товариствами велася постійна конкурентна боротьба, у якій використовувалися пропаганда, контрагітація, бойкот, судові процеси і навіть відверто злочинні дії – підпали, диверсії тощо. Все це в цілому суттєво доповнювала і поглиблювало польсько-українські суперечності у Галичині перетворювало їх на жорстке міжнаціональне протистояння.
У четвертому розділі “Земельне питання у Галичині в контексті українсько-польських взаємин” систематизовано висвітлено основні аспекти соціально-економічних протиріч між поляками і українцями Східної Галичини у сільській місцевості. Розділ складається з трьох підрозділів.
Зокрема в підрозділі першому “Законодавче врегулювання земельних відносин і сервітутних прав” розкривається проблема утвердження прав приватної власності на землю у галицькому законодавстві для великих та дрібних землевласників. Підкреслюється дискримінаційний характер аграрних та податкових законів стосовно селянства. Простежено етапи боротьби між українськими сільськими громадами та польськими поміщиками за врегулювання межових суперечок у 1867 – 1914 рр., права співвласності на землю та сервітутів – прав на тимчасове користування лісами, луками, пасовищами і водоймами. Встановлено, що кожна законодавча новація Галицького сейму пов’язана з врегулюванням питань землекористування викликала стихійні виступи селян, перевищення повноважень місцевими адміністраціями, зіткненнями між громадами і поміщиками.
Законодавче вирішення аграрних суперечок носило дискримінаційний характер щодо селян, сприяло їхньому зубожінню та поглибленню соціальної диференціації. Конфлікти між сільськими громадами та поміщиками були викликані різними світоглядами, відмінностями у шкалі духовних і матеріальних цінностей. Українські селяни перебували у своєму власному світі з особливими моральними та правовими рамками. Еволюція австрійського законодавства у сфері врегулювання сервітутних прав породила прагнення селян захистити свою приватну і громадську власність не лише від злочинців, але й від посягань поміщиків та їх слуг. Незнання законів і невміння українських селян відстояти свої права в суді призводила до частих зіткнень з фільварками.
Проблема використання сервітутів була в Галичині лише однією зі складових (хоча й надзвичайно важливою) цілого комплексу протиріч, пов’язаних з узаконенням приватновласницьких прав українських селян на володіння і користування землею. Активне поширення товарно-грошових відносин в краї протягом 80-х рр. ХІХ – початку ХХ ст. сприяло соціальній диференціації всіх верств населення, прискорювало товарообіг землі – на той час найважливішого джерела прибутків.
У другому підрозділі – “Боротьба українських селян з великими польськими землевласниками за покращення умов праці у фільварках” – вивчаються питання соціальної та національної боротьби у взаєминах окремих прошарків селянства з великими землевласниками.
Панські слуги, перебуваючи в повній економічній та особистій залежності від поміщика, часто були змушені розмовляти по-польськи з дідичем та орендарем, святкувати свята за григоріанським календарем, одягати одяг наданий великим землевласником. Вони зазнавали при цьому різноманітних принижень та знущань. Становище двірських слуг особливо погіршилося з поширенням товарно-грошових відносин. Тим слугам, що не зазнали каліцтв і уникли смерті загрожувала інша небезпека – безробіття на старість і смерть від голоду.
Двірська прислуга в Галичині не була політично організованою, її роздирали внутрішні протиріччя. В краї не було жодної політичної та громадської організації, яка б рішуче і послідовно відстоювала її права. Соціально-економічне становище поденних робітників було більш престижним, оскільки вони володіли особистим майном і адміністративно підпорядковувалися гмінам. Наймити часто перебували у гірших умовах життя ніж двірська прислуга, залежали від кон’юнктури на ринку праці. Їхні зобов’язання працювати на поміщика обмежувалися тривалістю одного світлового дня. Це з одного боку робило їхнє життя вкрай нестабільним, наповненим соціальною невизначеністю, а з іншого – дозволяло уникнути фільваркової кабали, мати можливість вільного вибору працедавця.
Селянський страйк 1902 р. мав яскраво виражений соціальний та національний характер. Йому передували – несправедливе вирішення проблеми сервітутів, дискримінаційна стосовно українського селянства податкова політика властей, а також демографічний вибух 80-90-х рр. ХІХ ст. Безпосередньо початку страйку передувала агітація, що велася українськими політичними партіями, але вона виступала лише каталізатором суспільної свідомості українців. Сам страйк проходив в рамках законів Австро-Угорщини. Він знаменував собою початок активізації боротьби за національні інтереси польського та українського народів не лише в політичній, але і в економічній сфері інтересів.
У третьому підрозділі “Польсько-українські стосунки в Галичині у ході парцеляції поміщицьких маєтків” розглянуто процеси роздроблення великих земельних господарств з метою їх подальшого продажу. Підкреслюється, що причиною цих явищ було зниження рентабельності фільварків. Суто економічні явища дуже швидко стали об’єктом політичних маніпуляцій. Набула поширення практика спекуляцій при продажі землі, спроби законодавчого обмеження права українських селян на купівлю земельних ділянок та залучення до парцеляції польських селян із Західної Галичини. Все це в сукупності загострило міжнаціональні відносини в краї.
Польська колонізація спочатку проводилася безсистемно, часто ґрунтуючись лише на політичних гаслах. Заходи з її реалізації досить швидко довели свій популістський характер. Польські землевласники намагалися знайти економічну вигоду від продажу землі, а тому продавали її тим, хто більше за неї платив, – переважно українським селянам. Повним крахом завершилися спроби окремих польських магнатів законодавчо заборонити парцеляцію поміщицьких маєтків чи обмежувати її для покупців із заздалегідь складених списків (до них повинні були включатися виключно поляки та лояльні до них українці). На практиці таких дій дотримувалися переважно парцеляційні товариства, які мали більше зиску від розкрадання бюджетних коштів ніж від продажу землі українцям.
Допомога польським переселенцям надавалася спочатку в порядку приватної ініціативи, а згодом, з 1886 р., - цілим рядом крайових економічних та громадських організацій. Пріоритетом діяльності цих товариств було надання кредитів на купівлю землі в Східній Галичині полякам – вихідцям із Західної Галичини, Сілезії та Познаньщини.
Перехід землі до рук польських колоністів негативно сприймався українськими селянами. Наслідком дискримінації українських селян при продажі землі стало наростання невдоволення краєвою владою у середовищі ґаздів. Вони почали активніше втягуватися у національні акції, надавати матеріальну підтримку українським освітнім, господарським товариствам, політичним партіям.
У висновках викладено результати дослідження, обґрунтовано положення, основний зміст яких виноситься на захист:
1. В останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. коронний край Галичини і Лодомерії відзначався національною строкатістю. Протягом означеного періоду в цьому краї різко збільшилася кількість населення. Природній приріст українських селян компенсував втрати від еміграції і забезпечував стабільність частки українців серед жителів Східної Галичини. Водночас він загострив проблему аграрного перенаселення, яку не могли розв’язати еміграція та урбанізаційні процеси.
2. Найбільший вплив на польсько-українські відносини у містах і містечках краю мало існування “паралельних світів” – умов у яких окремі етнічні спільноти проживали поряд, але майже не контактували між собою. Коло існуючих між ними взаємин зводилося до стосунків між соціальними верствами та прошарками-антагоністами: промисловцями-поляками і робітниками-українцями, майстрами польської національності та підмайстрами й учнями української, власниками житлових будинків та їх орендарями, а також конкурентною боротьбою між певними робітничими, торгівельними та іншими корпораціями створеними за етно-конфесійною ознакою.
3. В останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. в Галичині відбувалося законодавче врегулювання земельних відносин. Його безпосереднім результатом стала втрата значною частиною українських громад прав на користування поміщицькими лісами, луками, пасовищами та водоймами. Це стало причиною погіршення майнового становища українських селян і поглибило їхні соціально-економічні протиріччя з польськими поміщиками. Поглиблення товарно-грошових взаємин разом з насадженням нових норм сплати земельного податку, інших повинностей вело до подальшого зубожіння селян, закладало основи для поєднання національного і соціального протесту українців.
4. Впродовж останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. у Галичині існували дві групи економічно залежного від великих землевласників селянства — поденні робітники (наймити чи батраки) та двірські слуги. Абсолютну більшість з них складали українці. Розширення товарно-грошових відносин сприяло загостренню боротьби між українським селянством та польськими поміщиками не лише за збільшення розмірів оплати праці, але і за створення трудового законодавства в цілому, за створення можливостей для реалізації поденними робітниками та двірськими слугами своїх прагнень до економічної та політичної незалежності від польського двору, чи принаймні здобуття елементарних прав та громадських свобод.
5. Прошарок заможних українських селян Галичини в останній третині ХІХ– на початку ХХ ст. не зміг адекватно протистояти намаганням провідних польських політичних і економічних установ провести розподіл поміщицьких маєтків виключно серед поляків. Будучи позбавленими можливостей економічного зростання своїх господарств ґазди розпочали активну підтримку українських політичних партій, культурних, просвітніх та економічних товариств.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
1. Вплив соціально-економічних протиріч на загострення польсько-українського конфлікту в Галичині напередодні розпаду Австро-Угорщини // Вісник Тернопільського університету імені Володимира Гнатюка. Серія історія. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – № 11. – С. 207 - 210;
2. Селянський страйк 1902 р. в Галичині та польсько-українські взаєминиВісник Ужгородського університету. Серія історична. – Ужгород: Вісник Карпат, 2004. – Вип. . – С. 27 - 34;
3. Боротьба за сервітутні права в Галичині (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Вісник Прикарпатського університету. Серія історія. – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – №– С. 128 – 138;
4. Соціально-економічне підґрунтя польсько-українських відносин у містах і містечках Східної Галичини (1880 – 1914 рр.) // Р. Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку. Матеріали ІІ Міжнародного наукового семінару “Кайндлівські читання” (28 – 29 травня 2005 р.) – Чернівці: Прут, 2005. – С. - 118 (у співавторстві);
5. Соціально-демографічні процеси в Галичині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Україна соборна: збірник наукових статей. – Київ: ІІУ НАН України, 2005. – Вип. 2. – Ч. ІІІ. – С. – 200;
6. Земельне питання та польсько-українські відносини у Східній Галичині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, 29 вересня 2005 р. – Т. 1. – Чернівці: Книги ХХІ, 2005. – С. 130 – 135.
АНОТАЦІЯ
Вітенко М. Д. Польсько-українські відносини у Галичині: соціально-економічний аспект (остання третина ХІХ – початок ХХ ст.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.02 – всесвітня історія. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2006.
У дисертації здійснено комплексне дослідження впливу соціально-економічних процесів та явищ на відносини між польським та українським населенням Галичини в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. З’ясовано причини розвитку міжнаціональних протиріч, посилення суперечностей між поляками і українцями. До цих причин належали: зростання малоземелля серед українських селян; законодавче обмеження прав українців на користування поміщицькими лісами, луками, пасовищами і водоймами (сервітутами); заохочення краєвими властями та приватними організаціями переселення польських селян на українські етнічні землі у ході парцеляції поміщицьких маєтків; посилення релігійно-корпоративних зв’язків під впливом зростання безробіття та дефіциту житла у містах, економічна конкуренція між польськими та українськими товариствами.
Ключові слова: Галичина, польсько-українські відносини, соціально-економічні чинники, малоземелля, сервітути, етно-конфесійні спільноти.
АННОТАЦИЯ
Витенко М. Д. Польско-украинские отношения в Галиции: социально-экономический аспект (последняя треть ХІХ – начало ХХ вв.). – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2006.
В диссертации комплексно исследовано обстоятельства ухудшения польско-украинских взаимоотношений в Галиции в последней трети ХІХ – начале ХХ в. Особое внимание отведено социально-экономическим процессам и явлениям, их влиянию на междунациональные отношения.
Особое внимание отведено демографической ситуации в Галиции в последней трети ХІХ – в начале ХХ в. Здесь необходимо отметить сведущее: в регионе в этот период происходило существенное увеличение численности населения, что было результатом ликвидации целого комплекса факторов (ликвидация барщины, улучшение состояния
