КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Вербіцька Оксана Іванівна

УДК 111. 7

ПОНЯТТЯ ГЕШТАЛЬТУ В ОНТОЛОГІЇ

спеціальність 09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Лой Анатолій Миколайович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор

Кримський Сергій Борисович

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України,

провідний науковий співробітник відділу логіки,

методології та філософії науки;

кандидат філософських наук, доцент

Іщенко Юрій Анатолійович,

Центр гуманітарної освіти НАН України,

заступник директора.

Провідна установа – Львівський національний

університет імені Івана Франка,

м. Львів.

Захист відбудеться 20 лютого 2006 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д .001.27 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

імені М. О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

за адресою:

01033, Київ, вул. Володимирська, 58, зал № .

Автореферат розісланий 19 січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. В.Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблеми онтології – граничні питання про існування і світ людини, – належать до тих філософських проблем, які є основоположними для філософського знання в цілому та його певних напрямів зокрема. Ці проблеми та пов’язані з ними практичні питання є також спільними для всіх напрямків гуманітарного знання; адже тут відкривається сфера, в якій, зрештою, об’єктивується світ, що й передбачає певні структури: формоутворення знання, досвіду та життєвих практик. Вони є невід’ємною опосередковуючою ланкою в усіх процесах людської життєдіяльності та складовою частиною людського буття і культури. Досвід свідомості у світі людської життєдіяльності постає наскрізною темою у будь-якій феноменологічній аналітиці проблеми, незалежно від того, чи то феноменологія класичного зразку (гегелівська), а чи у гуссерлівському чи гайдеггерівському варіантах, або, зрештою, у постмодерністських версіях: задля того, щоб описати явище буттєвості свідомості у світі, вводяться особливого роду поняття, які мають передавати зв’язність актів свідомості і того, що переживається, у вигляді цілісних, самодостатніх утворень. Тому поняття гештальту спливає й у феноменологічних описах філософії ХХ ст.; методологія феноменологічного підходу до свідомості, пов’язана із цим онтологія – відкриті до пошуків і уточнень базових понять.

Таким чином, усвідомлення буттєвої значущості формоутворень вимагає відповідної специфікації поняття “гештальт”, а саме – нових підходів та уявлень про форми усвідомлення суб’єктів, духовних за своєю суттю. Важливість аналізу формоутворень в онтологічному ракурсі загострена й спрямованістю сучасної філософії на дослідження людської особистості, її творчого потенціалу, самовдосконалення, яке, всупереч моделям “одномірної людини” чи “масової особистості”, акцентує увагу на сутнісному самоздійсненні людини, її налаштованості на внутрішнє, сокровенне. Концепт гештальту тематизує сукупність генетично спорідненого розмаїття культурних форм, у яких реалізується життєдіяльність свідомості та мислення і дія як окремого індивіду, так і людське буття в зрізі певних епох. Тому проблема гештальту як онтологічного процесу має актуальне значення для характеристики буттєвості свідомості у світі та сучасного розуміння складних питань людського буття.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблему формоутворень духу в розгорнутому вигляді було поставлено в рамках феноменології, власне, у “Феноменології духу” Г. В. Ф. Гегеля. Його феноменологічне дослідження – спроба осягнути в теоретичній системі генезу особливих всезагальних форм свідомості, а саме форм її “явленості”, що переростають в буттєві форми. Динамічна інтеграція цих моментів розкриває діалектичну природу утворення досвіду у гештальтах, а тому оформлений досвід є буттям самої свідомості. У “Феноменології духу” були зібрані й поєднані форми свідомості, тісно пов’язані з різними сферами людського життя. На той час філософія багато в чому роз’єднувала їх, вивчаючи то в гносеологічному зрізі, то з погляду “практичного розуму”. Гегель ламає попередні межі філософських дисциплін, завдяки чому й стає можливим така рідкісна за розмахом цілісна концепція об’єктивованих формоутворень духу. В усьому багатоманітті проблем, що містить в собі філософська спадщина німецького класика, проблема формоутворень свідомості – гештальтів – по-новому освітлює проблему свідомості в її онтологічному значенні для людства. На жаль, ця гегелівська концепція залишається недостатньо дослідженою, а в змістово-смисловому ключі у спеціальній літературі тема дисертаційного дослідження практично не знайшла свого відображення.

Проблеми формування досвіду та знання про світ та людську сутність у посткласичній філософії були в центрі уваги різних напрямків – онтології, гносеології, феноменології, антропології, а також психології. Вони містять значущий та цінний матеріал, що виступає джерельною теоретичною основою дисертації. Поряд з надбанням німецької класичної філософії, – працями Г. В. Ляйбніца, Й. Гете, І. Канта, Й. Г. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінга, Г. В. Ф. Гегеля, – важливими для дослідження стали праці західних філософів ХХ ст. – Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, К. Ясперса, Ю. Габермаса, Г. Маркузе, М. Мерло-Понті, М. Полані, Г.-Г. Гадамера, – в яких головну увагу зосереджено на проблемах діяльності свідомості, що формує сенс і дійсність буття, і серед яких особливе місце займає питання діалектики змістовних та формальних начал.

Проблема форм та формоутворень у метафізичному ракурсі присутня у працях Аристотеля, Й. В. Гете, Г. В. Ф. Гегеля, Г. Зиммеля. Важливе значення для прояснення сенсу констеляції феноменів у моменті створення цілісного образу буття мало дослідження “негативної діалектики” Т. Адорно (а також критичних публікацій Г. Г. Солов’йової та А. В. Михайлова). Важливий крок до розуміння гештальту як формальної основи сприйняття, що відбиває систему фігури та фону, було зроблено у гештальтпсихології у працях А. Еренфельса, В. Келера, К. Коффки. Нові погляди на цю проблематику додалися науковими розвідками Ф. Перлза а також його учня І. Польстера, що у розробці напряму гештальттерапії спрямували увагу на буття людини як члена соціуму. Значну увагу приділено розглядові системи процесу взаємодії суб’єкта і його оточення Ж. Піаже та К. Левіним. Вивчення специфіки методологічних питань системності (та пов’язаної з нею структурності) здійснювалося у працях А. А. Богданова, В. Н. Садовського, І. В. Блауберга.

Від початку XX століття, у рамках дослідження ментальності та її особливостей, здійснювались спроби схопити у всіх культурах інваріантні риси пізнавальних образів та логічного виведення думок. У зв’язку з цим слід особливо виділити відомі праці К. Леві-Стросса “Первісне мислення” та “Структурна антропологія”. Розвиток знань про структуру людського буття відбито в роботі “Структурна антропологія” Г. Ромбаха; у трансцендентальній антропології Т. Ренча. Е. Кассирером здійснено розвідку символічної здатності людства. Відповідно до розкриття в історії пізнання різних категоріальних схем розуміння світу увага в дослідженні зосереджується на певних притаманних стилях мислення та формах їх здійснення. Велике значення для розкриття культурологічного аспекту гештальту тут має том 1 “Гештальт та дійсність” твору О. Шпенглера “Занепад Європи”. Окремо слід відзначити роботу Е. Юнгера “Робітник. Панування і гештальт”, що досліджує гештальт робітника як впливовий духовний та соціальний феномен початку ХХ ст. М. Фуко у “Археології знання” дослідив змістовно близьке гештальтові поняття “епістем”.

Дослідження радянського періоду в галузі людського свідомості та буття в основному мали певну ідеологічну та філософсько-методологічну спрямованість. Та серед авторів, що займались даною тематикою, є багато визнаних в науковому світі мислителів, таких, як К. Бакрадзе, П. П. Гайденко, Ю. Н. Давидов, А. Л. Доброхотов, Е. В. Ільєнков, С. Б. Кримський, В. Н. Кузнецов, А. Ф. Лосєв, М. К. Мамардашвілі, Н. В. Мотрошилова, І. С. Нарський, М. Ф. Овсянніков, К. А. Свасьян, А. Н. Чанишев, у філософії; В. А. Леонтьєв, В. А. Лефевр, С. Л. Рубінштейн у психології. Їх праці мали важливе значення у дослідженні аналізованої нами проблеми. Серед сучасних українських розробок значущими є дослідження Є. К. Бистрицького, І. В. Бойченка, І. А. Бондарчук, Г. І. Горак, В. П. Загороднюка, В. В. Кизими, А. Ф. Кричевського, М. Ю. Савельєвої, В. Г. Табачковського, ін. Онтологічний аспект розгляду свідомості, що дозволив поглибити розуміння як механізмів діяльності свідомості, так і її взаємозв’язків зі способом буття людини, прослідковується у працях М. Кагана, А. М. Лоя, М. К. Мамардашвілі; характерною інтенцією таких спроб створити своєрідну антропологізовану онтологію є прагнення виявити “практично-духовні” форми єдності людини і світу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в межах досліджень, які проводить кафедра філософії філософського факультету в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, НДР № 01 БФ 041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на межі тисячоліть”.

Метою дисертаційного дослідження є послідовний комплексний аналіз філософських, психологічних, соціологічних, історичних та культурологічних знань про цілісний гештальт вираження духовного людини у світі; аналіз онтологічного сенсу даного поняття як упорядкованої єдності інтенцій людини у побудові образно-спрямованих актів сприйняття, розумових актів та у способах освоєння світу. Дисертаційне дослідження ставить собі за мету аналіз обґрунтування процесу “Gestaltung” Г. В. Ф. Гегелем, та з’ясування його евристичної цінності для сучасних гуманітарних, і особливо філософських, досліджень.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі дослідницькі завдання:

визначити зміст поняття “гештальт” у онтології класичної філософії через аспекти “історичності” та “тотальності” буття, “сутності”, “форми”, “цілісності”, “зв’язку”; дослідити специфіку терміну “гештальт” (а також процесу “Gestaltung”) поряд із загальновживаними у філософії поняттями “система”, “модель”, “схема”;

виділити та докладно прослідкувати онтологічний процес “ДuЯerung”, що полягає у переході від сутнісної основи духовних інтенцій до їх оформленого вираження у дійсності;

проаналізувати вихідні компоненти й історію появи проблеми формального аспекту діяльності свідомості у німецькій класичній філософії;

виявити теоретичні (філософські, культурологічні, психологічні) засновки становлення поняття “гештальт” у посткласичній філософії; дослідити традиції застосування поняття “гештальт” у філософії та суміжних галузях гуманітарного знання;

продемонструвати органічний зв’язок процесу утворення людського досвіду (знання) із підвалинами соціуму та культури, а також аргументувати необхідність органічного поєднання онтологічних досліджень із певними культурними традиціями та певним типом філософствування.

довести, що гештальт в процесі мислення специфічно проявляється як активність суб’єкта, який теоретично засвоює світ у перспективі його перетворення у предмет цілеспрямованої діяльності, та зумовлює становлення самостійної галузі знань у контексті розвитку онтологічних досліджень сучасної філософської думки.

Об’єктом дисертаційного дослідження є процес формування знання та досвіду як особливість репрезентації людського світовідношення у класичній та посткласичній філософії.

Предметом дослідження є онтологічний сенс гештальту як феномену формоутворення свідомості.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Головна методологічна засада дисертаційного дослідження полягає у застосуванні міждисциплінарного підходу, адже дослідження становлення і розвитку цього поняття охоплює сфери філософії, культурології, психології. Відбиваючи загальнолюдські цивілізаційні тенденції філософського поступу, даний підхід у окресленому ракурсі висвітлює здобутки філософської думки, що дозволяє усунути звуженість та підпорядкування змістового викладу матеріалу лише одній з багатьох філософських течій, а також уникнути спрощеності та однобічності підходів та оцінок. Позаяк сучасна думка розвивалась під великим впливом класичної німецької філософії, таке сполучення є органічним та дозволяє виявити обсяг змісту поняття “гештальт” і пов’язану проблематику у розробці фундаментальних філософських проблем.

Методами дослідження є застосування загальних принципів наукового пізнання: принципу історизму (оскільки поняття гештальт вперше було використано Й. Гете та Г. В. Ф. Гегелем у Новий час (кін. ХVIII – поч. ХІХ ст.), а наступне повернення у філософію цього поняття відбулось вже на початку ХХ ст., коли воно було застосовано у феноменології і культурології, психології, у досягненні поставлених завдань виявився доцільним поділ тексту дисертаційного дослідження на окремий аналіз класичних та посткласичних підходів); метод порівняльного аналізу (у розгляді традиційних гегелівських засобів обґрунтування процесу “Gestaltung” та прийомів матеріальної онтології, застосовуваних посткласичною філософією); принцип еволюціонізму (в дослідженні становлення та змістовності поняття “гештальт” в онтології); принцип системності (в аналізі теоретичного підґрунтя та основних аспектів гештальту). Засіб наочності використовується для ілюстрації наукового обґрунтування дії гештальту у дійсності за допомогою звертання до творчості Ж.-П. Сартра; евристики – при дослідженні джерельної бази дослідження. Особливістю дослідження є те, що до феномену гештальту застосовується цілісний підхід (завдяки якому він розглядається у єдності його головних аспектів). Джерельну базу дослідження становлять класичні праці представників світової філософської думки класичного та посткласичного періодів філософування, в яких розглядається проблематика свідомості, духовних феноменів та їх значення для формування людської дійсності.

Наукова новизна дослідження полягає у вперше виконаному комплексному розгляді обсягу змісту (сутності) поняття “гештальт” як специфічного предмету теоретико-філософського знання у його витоках, становленні та сучасних тенденціях; осмисленні гештальту в онтологічному ракурсі; дослідженні значущості раціонального зерна цього поняття як для теоретичної та практичної філософії, так і методології гуманітарних наук.

Головні результати дослідження, що мають елементи новизни, відображено в наступних положеннях:

 встановлено, що основні етапи філософського дослідження проблеми гештальту (формообразу) ґрунтуються на філософському осмисленні феномену духу;

 простежено, що проблематика формоутворень свідомості у контексті напрямів філософського осмислення дійсності ХІХ–ХХ ст. мала онтологічну складову;

 визначено онтологічний сенс гештальту як феномену діяльності свідомості, що виявляється в особливостях сприйняття оточуючого світу та надалі у цілісних формах (способах) соціального і культурного існування;

 шляхом аналізу традиційних і сучасних підходів обґрунтовано, що існує методологічна необхідність доповнення принципу системності концепцією констеляції у осягненні формотворчого діалектичного процесу взаємодії елементів досвіду свідомості;

 обґрунтовано, що поняття “гештальт”, виступаючи закономірним етапом розвитку філософської думки, є елементом цілісного розуміння духовних виражень людини, що й дає можливість запропонувати його широке упровадження в гуманітарних науках як термін принципової єдності та одночасності динамічного вираження інтенцій людини у буттєвій тотальності.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Здійснено цілісну теоретико-методологічну розробку засад дослідження фундаментальної філософської проблеми онтологічного статусу формування буттєвих утворень та актуалізацію тих аспектів її постановки і вирішення, які містять продуктивний для сучасного філософського знання потенціал. Результати даного дослідження сприятимуть подальшому розвитку онтологічного напрямку філософського знання і виявленню нових аспектів у проблемах взаємовідношення у системі “людина-світ”. Практичне значення дослідження полягає у тому, що його матеріали та висновки можуть бути використані при обґрунтуванні питань, пов’язаних із теоретико-філософським та культурологічним осмисленням феномену людської присутності в світі, у галузях феноменології, практичної філософії, у соціології, психології; залучені до розробки нормативних курсів, спецкурсів з філософії, онтології, феноменології; сприяти кращій організації процесу навчання. Методологічно поняття “гештальт” сприятиме формуванню адекватної теоретико-поняттєвої озброєності фахівців філософських та інших гуманітарних галузей сучасності.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою автора. Висновки і положення одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у наукових доповідях: на Міжнародній науковій конференції “Дні науки” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 2001 р.), науково-практичній конференції “Пізній радянський марксизм: філософія versus ідеологія” (м. Київ, Інститут філософії НАН України ім. Г.С.Сковороди, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції “Філософія міфу: класичний та сучасний підходи” (м. Київ, “Новий Акрополь”, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції “Людина-світ-культура” (м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004 р.), на ХХ Міжнародному київському симпозіумі по наукознавству, історії науки та техніки “Академічна наука: минуле, теперішнє, майбутнє” (м. Київ, 2004 р.), на V Міжнародному симпозіуму, присвяченого 70-річчю Пакту охорони пам’ятників культури М. К. Рериха (м. Сімферополь, 2005 р.); а також викладено у наукових статтях, надрукованих на сторінках фахової вітчизняної періодики.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у 8 публікаціях – семи статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та одних тезах.

Структура дисертації обумовлена змістом, метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів (8 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 189 сторінок. Список використаної літератури становить 11 сторінок і включає 163 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми, визначається ступінь наукової розробки, означається мета та основні завдання, предмет та об’єкт дисертаційного дослідження, охарактеризовано теоретико-методологічні засади, сформульовано наукову новизну та положення, що виносяться на захист, теоретичну та практичну значущість роботи, а також наводяться дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Поняття “гештальт” у класичній філософії” – здійснюється аналіз шляхів появи у німецькій класичній філософії поняття “гештальт”, та проблематики, органічно пов’язаної з ним, а також окреслюється ідея феноменологічного розкриття досвіду свідомості “Феноменології духу” Г. В. Ф. Гегеля штибом поняття “гештальт”. Для цього виявилось необхідним провести системний теоретико-філософський аналіз – розкриваються поняття і категорії, через які й проводиться методологічна специфікація поняття “гештальт”.

Підрозділ 1.1. “Буття духу та його історичне явлення (Erscheinen) в гештальтах свідомості” присвячено розгляду гегелівського тлумачення історичного процесу накопичення знання. Філософія Гегеля долає крайнощі континуального та дискретного підходів: ступені розвитку дійсності взагалі та особливо історії людства, а також ступені розвитку філософії є гештальтами (формоутвореннями) Абсолютного духу, сутність якого полягає у процесі самопізнання. Зазначається, що “Феноменологія духу” Гегеля орієнтована виключно на історію розвитку людської свідомості як процесу оволодіння нею предметом, а через це – власними підставами, тоді як у пізніх творах система Гегеля охоплює собою весь світ як ціле, як історичний процес, розвиток якого йде паралельно розвиткові людства та його пізнанню. У процесі усвідомлення гештальти духу є “екстрактом” пройденого духом у його історичному саморозгортанні. Будучи надзвичайно складним та не уповні традиційним концептом, “дух, що являється” вимагає зовсім особливих прийомів феноменологічного опису його історії, із яких і складається вцілому специфічний стиль “Феноменології духу”. З’ясовано, що “гештальти духу” розуміються у “Феноменології духу” як об’єктивний мислимий зміст, що має реальне існування у легітимованих у суспільстві формах. Концепт гештальту як термін дескрипції феноменів свідомості трьох відмінних рівнів усвідомлення у гегелівській феноменології задіяний у ролі своєрідного теоретичного центру, що об’єднує різноманітні прояви духу у його цілісному вираженні.

У підрозділі 1.2. “Основні аспекти аналізу гештальту” увага зосереджується на таких аспектах аналізу, як тотальність, сутність, цілісність та форма, та значенні системно-структурного підходу у вивченні природи поняття “гештальт”. Сутність виявляється щодо гештальту внутрішнім конститутивним принципом, це – принцип усієї його позитивної реальності і актуальності існування, в якому вона обмежена кожного разу певним чином, а тому й має визначеність як конечний смисловий образ буття. Завдяки сутності гештальт отримує свій зміст і свою форму, свої кордони, виділяючись з того, чим він не є, як відносне з абсолютного, як конечне з нескінченного буття. Форма постає функціональним об’єднанням матеріалу та протиставленням його фонові. Тотальність у німецькій філософії виступає як об’ємність духовного буття; постійність, незмінність людської природи на противагу мінливості життєвих форм індивідів. Тотальність – всезагальне буттєве середовище для об’єктивованих гештальтів, це – простір розгортання й перетворення форм в єдиному процесі. Системи, структури, – лише відносно сталі форми тотальності, компоненти її будови. Характерним для гештальту як складової частини тотальності виступає фактор самовідповідності – спрямованість процесу розгортання його сутності, що забезпечує автентичність та цілісність. Отже, як термін, “Gestaltung” визначає ту особливість духовних проявів, яка дає можливість структурувати тотальність у певні потоки, якими й здійснюється буттєвий процес.

У підрозділі 1.3. “Принцип “ДuЯerung” та проблема опосередкування” зазначено, що тема об’єктивування, “виходу назовні” формоутворень духу отримує в “Феноменології духу” метатеоретичний розвиток. Своєрідність “виходу назовні” – у тому, що розсудкові форми пов’язані з певного роду буттєвим “озовнішненням”. Механізми об’єктивування духу виводять назовні інтенції, що у примхливій “грі сил” (за гегелівським виразом) роблять наявними форми, здатні кристалізуватись у відносно самостійні сфери застосування людських сутнісних сил. Гегель позначає специфіку цієї буттєвості: вона наче “ширяє” між “буттям зникання” і “стійкістю існування”; розсудкові форми здатні зберігати відносну самостійність і “торкатися” (sich berьhren), проникати одна в одну, перебуваючи у взаємодії. Таким чином, “вихід назовні” (ДuЯerung) сутнісних проявів духу супроводжується їх системним закріпленням завдяки їх спільності та взаємовідповідності в гештальтах духу, – у людському суспільстві та його історії.

У підрозділі 1.4. “Системне значення “Феноменології духу” Гегеля у німецькій класичній філософії” дається загальна характеристику попереднього розвитку німецької філософської традиції. Досліджуються тенденції історії розвитку німецької класичної філософії, що охоплює не тільки філософські погляди І. Канта, Й. Г. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінга, але і світоглядну та філософсько-естетичну думку представників німецької класичної літератури – Г. Е. Лессінга, Й. Г. Гердера, Й. Ф. Шіллера, Й. Г. Гамана та Й. В. Гете. Увага акцентується на тих особливостях, які привели проблемне поле дослідження до висвітлених моментів у гегелівській феноменології. Це дозволяє виокремити поняття “гештальт” із загального поняттєвого поля філософії як унікальний термін феноменології Гегеля. Показано, що гегелівське розуміння гештальту має всі ознаки його філософської позиції, але вирізняється діалектичністю, динамізмом і як абстракція є найбільш “живим” втіленням уявлення про буття та буттєвий процес у сучасному йому філософському дискурсі. З’ясування значення та попередньої історії розгортання аспектів формоутворення у німецькій класичній філософії дає можливість прослідкувати еволюцію західної філософії стосовно її власних традиційних проблем та підводить до генетичного розгляду її сучасного стану.

У другому розділі “Поняття “гештальт” в посткласичній філософії” визначено місце і функції даного поняття у науково-дослідному інструментарі сучасної філософії та проаналізовано основні чинники і підґрунтя, що сприяли становленню посткласичного рівня розуміння гештальту у різних галузях гуманітарного знання.

Підрозділ 2.1. “Ніщо та буття в процесі формоутворення. Негативність та проблема констеляції” є розглядом питань онтології стосовно основних її категорій – буття та ніщо – в інтерпретаціях сучасних філософських напрямків у порівнянні з їх класичним гегелівським розумінням. Якщо за Г. В. Ф. Гегелем буття та ніщо постають першими розрізненнями, на підставі яких стає можливою подальша диференціація буттєвих феноменів, то екзистенціальна філософія активно впроваджує предикати негативності, щоб гостріше означити контрасти та колізії людського буття, проявити драматичність існування кінечних та свідомих себе істот. Філософія Ж. П. Сартра, М. Гайдеггера, М. Мерло-Понті покликана розглянути умови унікально-неповторного існування – наявним “небуттям буття”, конкретним “ніщо”, реальним ґрунтом творчого постання у світі результатів вільного вибору, що й підводить основу під сучасне розуміння процесу формоутворення буття. У “негативній” теорії Т. Адорно проаналізовано проблему констеляції, що розглядається у зв’язку з проблемою бачення місця позитивного та негативного у засадових положеннях онтології. Певне утворення форми (за Т. Адорно), не виводиться з першооснови логічним, причинно-наслідковим шляхом. Важливе значення отримує у даному випадку “констеляція” буттєвого сущого, що виражає нетотожність як певну історичну конфігурацію міметичного й раціонального. Констеляція дає змогу розшифрувати процес седиментації розвитку іманентної всезагальності цілого та розшифрувати велику кількість відношень, у яких стоїть річ, як її актуальний стан, де головні чинники стану об’єкта висвітлюються у їх дієвих стосунках-взаємовпливах. Форма у даному випадку розглядається як зовнішньо динамічна, вона виражає спосіб суб’єктивного схоплення нетотожності об’єкта. Отже, щодо формоутворення констеляція виражає спосіб фіксування історичного формування знання про об’єкт, що доповнює традиційний системний.

Підрозділ 2.2. “Поняття “гештальт” у філософії сприйняття (гештальтпсихологія і феноменологія)” є дослідженням сучасних концепцій гештальту у царині психології форми, гештальтпедагогіки, феноменологічної психології та феноменологічного напрямку філософії початку та середини ХХ ст. В процесі дослідження робіт чільних представників цього напрямку з’ясовуються основні закони генези оптичних форм; почавши з аналізу зорового сприйняття, гештальтпсихологія поширює ці ідеї на вивчення роботи мислення, пам’яті, дії, особистості, а пізніше – й соціальних явищ. Експериментальне доведення тези про те, що над даною сумою елементів відчуттів надбудовуються певні вищі процеси, вплинуло і на проведення споглядально-рефлексивного дослідження феноменів свідомості та розробку феноменологічним напрямком методу аналізу предметно-смислових структур людського світоусвідомлення, конституювання та розбудови свідомістю предметного світу. Аналіз онтологічного трактування сприйняття М. Мерло-Понті завершує розвідку філософії сприйняття висновком, що людський досвід не є закритою суб’єктивною сферою, а становить активний спосіб буття у світі. Отже, концептуальні засади філософії сприйняття послуговуються терміном “гештальт” як цінним методологічним знаряддям і відкривають нові аспекти рефлексії над процесом усвідомлення.

У підрозділі 2.3. “Поняття “гештальт” у філософії ситуюючого буття” поняття “гештальт” визначається на рівні оприявлення протистояння свободи й необхідності. Життя аналізується як єдиний процес, в якому людина (і соціум) повсякчас перебуває у ситуаціях – буденних, соціальних, економічних, політичних, – що фактично виявляє місце людської особистості в системі сучасності як певної онтологічної цілісності. Вона складає тло, на якому особистість та спільноти виявляють себе своєю необхідністю, особливістю, самобутністю. Сенс ситуації завжди кратний, цілісний. Усвідомлення ситуації змінює гештальт буття, виводячи на межі можливого та констелятивного. Гештальт в такому випадку переформовується і починає будуватись нова людська реальність на новому базисі, “приносячи інший світ замість існуючого”, за висловом Гегеля. Таким чином, гештальт ситуації є мінливим феноменом, постійно порушуваною (через отримування нових значень) та відновлюваною стійкістю буття.

У підрозділі 2.4. “Поняття “гештальт” у методології соціокультурного пізнання” розглядається потенціал поняття “гештальт” у дослідженні феноменів історичного досвіду становлення людства, вивченні його соціокультурних надбань. До вирішення проблеми єдності на цьому терені прагнув М. Вебер. В процесі дослідження з’ясовано, що концепт гештальту отримав важливе значення у контексті філософії життя, де світ, соціум, культура постають як цілісні організми. Наголошується, що така тенденція зближує її з розумінням гештальту Й. Гете, який визнається одним із перших провісників органічного світогляду, заснованого на розумінні світу як живої монадної цілісності, утвореної із множини різномасштабних форм, що органічно реалізуються на всіх рівнях і в усіх сферах буття. Філософія Е. Юнгера, О. Шпенглера привносить змістовний внесок у теорію гештальту як методу, що прояснює основи людства як цілісного культурного утворення на деякому щаблі загального буттєвого руху. До кола наріжних тут входять такі питання: екзистенційне переживання людського буття, людський досвід, проблеми часу, апріорі культурного розвитку, роль світовідношення та відчуття індивідів у макрокосмі. Дослідження історико-культурного контексту мислення ініціювали вже власне філософські дослідження проблем мислення і духовності в контексті неокантіанства (Е. Кассирер). У структуралізмі К. Леві-Стросса соціальні структури постають об’єктивними сутностями, явищами духовної культури спільнот, що близькі за своїм значенням до поняття “гештальт”, як і епістеми М. Фуко. Отже, аналіз сучасних трансформацій теорії гештальту свідчить про виявлення нових аспектів людського взаємовідношення зі світом, про пошук нових підходів і поглиблення цієї проблематики.

У висновках дисертації підсумовуються результати дослідження класичного та посткласичного розуміння поняття “гештальт”, у яких підкреслюється важливість та особливе місце даного поняття в онтології. Аналіз поняття “гештальт” дозволив зробити цілу низку важливих висновків щодо процесу формоутворення досвіду.

По-перше, філософсько-онтологічний аналіз буттєвих утворень приводить до визнання фундаментальності як змістовного, так і формального виміру утворення буттєвого простору людства та його історичну трансформацію. Гештальт розкривається як певний ідеальний смисловий горизонт, інтервал смислів і цінностей якого окреслює міру взаємозв’язку родового та індивідуального у продуктивному розвитку людини.

По-друге, аналіз поняття гештальту як форми зв’язку свідомості і буття виявляє єдність двох його складових: ідеальних градацій, що застосовуються свідомістю до реальності, та самих властивостей реальності (мисленого та предметного). Тому до сфери дійсного гештальту входить лише обмежений цими параметрами зміст. Аналіз “Науки про досвід свідомості” дозволяє стверджувати – людська дійсність містить продуковані свідомістю ідеальні, абсолютні, абстрактні виміри. Це свідчить про те, що стосовно свідомості виправдано ставити питання про її онтологічний статус.

По-третє, аналіз гештальту як актуалізованого відношення свідомості (духу) й світу дозволяє потрактувати його як спосіб сприйняття та реалізації його сенсу у формах та елементах людської культури, соціуму. Окремі акти життєдіяльності зовсім не обов’язково завершуються продукуванням істини, всезагальних форм співжиття; тут фігурують і хиби, і проблеми, і гіпотези. Буттєве відношення кожного суб’єкта фундоване у певному гештальті дійсності, – тобто містить онтологічну складову.

По-четвере, вносяться певні корективи у трактування зв’язків свідомості – вони носять не лише лінійний причинно-наслідковий зв’язок чи відношення ієрархічності змісту (класична концепція системності), але існує і нераціональний зв’язок змісту усвідомленого та ціннісних інтенцій, у констеляції (за некласичною моделлю констеляції Т. В. Адорно) яких складається нова конфігурація, нова форма та якісно новий зміст свідомості.

По-п’яте, визнаючи характеристики універсальності, притаманні гештальтові, посилаючись на дослідження німецької класики, феноменологічної філософії та ін. джерела, проводиться думка, що субстанцією гештальту як фундуючої одиниці досвіду є динамічний зв’язок, у якому ці сторони співмірні і результати постають недиференційованими квантами. Завдяки цьому у свідомій саморефлексії думки все пізнане набуває якісної єдності (як стійке формоутворення). Така будова гештальту постає структурою-потенціалом творчої активності, яка дозволяє сприймати та осмислювати буття в його конкретній даності та принциповій цілісності. Головною ж характеристикою гештальту є процесуальність – мінливе співвідношення відношення духовних індивідів до світу у його конституюванні та закріпленні суспільно формах інтерсуб’єктивного світу.

Проведений аналіз характеристик гештальту свідомості має важливе евристичне та методологічне значення, оскільки прояснює принцип доповнюваності, в контексті якого висвітлюється і пізнавальне значення “фонового знання”, і визнається неминуча присутність у інтелектуальних побудовах прихованих засновків. Онтологічними наслідками трактування гештальту в контексті буттєвого відношення є те, що саме через гештальт акти пізнання та оформлення досвіду набувають в свідомості суб’єкту (чи колективу суб’єктів) внутрішньої єдності, а це означає, що гештальт постає формою репрезентації перш за все буття як тотального континууму. В гештальті (через оформлення) буття виходить у з’явлення, і є способом виявлення духовного, що існує самовладно стосовно оточуючого світу. Тому тут справа торкається первісних загальних особливостей становища людини у світі. Гештальт-образ, зі своєю функціональною даністю, є унікальним спрямованим простором-часом здійснення досвіду, і у виході до всезагального отримує своє онтологічне виправдання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Вербіцька О. І. Ідея гештальту у феноменології Г. В. Ф. Гегеля // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. Вип. ХІ. – Х.: ХВУ, 2001. – с. 87 – 92 (0,3 др. арк.).

Вербіцька О. І. Культурологічний аспект поняття гештальт (за працею Е. Гуссерля “Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія”) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. Вип. VI. У 2 частинах. Ч. І. – К.: ДАКККіМ, 2001. – С. 115 – 122 (0,4 др. арк.).

Вербіцька О. І. Аналіз гештальтів виконання в основоположних ситуаціях людського життя за працею Т. Ренча “Конституювання моральності. Трансцендентальна антропологія та практична філософія” // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Вип. 11. – К.: Нац. пед. університет ім. М. П. Драгоманова, 2002. – С. 108 – 115 (0,5 др. арк.).

Вербіцька О. І. Поняття тотальності та гештальту в німецькій класичній філософії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип. 59 – 61. – К.: Київський університет, 2003. – С. 123 – 127 (0,7 др. арк.).

Вербіцька О. І. Поняття гештальт у філософії ситуюючого буття // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. Вип. ХІХ. У 2-х частинах. Ч. І. – К.: Міленіум, 2003. – С. 82 – 90 (0,6 др. арк.).

Вербіцька О. І. Евристична та методологічна роль концепту гештальту для метатеоретичних досліджень формування та функціонування наукового знання (філософський аспект) // Збірник наукових статей. – К.: Центр гуманітарної освіти НАН України, 2004. – С. 206 – 212 (0,4 др. арк.).

Вербіцька О. І. Міф як модель духовного формоутворення // Філософія міфу: Класичний та сучасний підходи. Матеріали Міжнародної наукової конференції 10 – 11 січня 2003 р. у 2-х частинах. Ч. 2. – К: Новый Акрополь, 2004. – С. 3 – 4 (0,4 др. арк.).

Вербіцька О. І. Особливості концепції гештальту Е. Юнгера // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20 – 21 квітня 2004 р., Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 158 – 159 (0,2 др. арк.).

АНОТАЦІЇ

Вербіцька О.І. Поняття гештальту в онтології. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню поняття гештальту в онтологічному ракурсі та обґрунтуванню засад цього поняття у філософії, а також з’ясуванню можливостей його застосування у гуманітарних дослідженнях. Визначено домінантну тенденцію до динамічного схоплення й вираження буттєвих інтенцій людської свідомості гештальтом свідомості, що відповідає назрілій потребі впровадження у поняттєвий апарат філософії більш транзитивних та цілісних понять. На основі аналізу гегелівського підходу розгорнуто основні аспекти і принципи поняття “гештальт”, виявлено новітні тенденції щодо застосування цього поняття у сучасній феноменологічній думці, що дало змогу розглянути теорію обґрунтування цього концепту та виявити поняття як методологічне знаряддя для філософських та (ширше – гуманітарних) наук.

Ключові слова: гештальт, формоутворення, форма, тотальність, структура, система, зв’язок, об’єкт, дух.

Вербицкая О.И. Понятие гештальта в онтологии. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 – онтология, гносеология, феноменология. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

Предметом исследования является генезис, принципы и трансформация в современном дискурсе понятия “гештальт”. В диссертации осуществлен комплексный подход к изучению понятия “гештальт” в онтологическом ракурсе как отдельной области философского знания, которая синтезирует видение мира в определенную его картину, приемлемую для понимания.

В диссертации выяснено, что понятие “гештальт” есть закономерный этап развития философской мысли, что на основе синтеза знаний в этой области формирует новые подходы и отношения человеческого сознания к своему способу деятельности и пребывания в мире. Понятие “гештальт”, соединяя наиперспективнейшие традиции класического философствования и современного дискурса в области гуманитарных наук, становится актуальным выражением устремлений раскрыть сущность человеческой жизни и деятельности в мире.

На основе проведенного анализа основных аспектов понятия “гештальт” (таких, как тотальность, сущность, форма, системно-структурный подход к рассмотрению явлений бытия, а также процесс “ДuЯerung”) был выделен основной принцип единства человеческого сознания и мира, как гармония целостности сознания и противостоящего ему мира в их взаимодействии. Целостность такого единения зависит от их неразрывности в продуцировании бытия, и гештальт охватывает и заключает в рамки внутренние потенции и тенденции смыслообразования как самопродуцирование бытия, которое исторически наявно в способах социальной и культурной организации жизни как отдельных субъектов, так и их сообществ, охватывая формирование даных ощущений, ситуаций и знаний про мир как таковой.

К рассмотрению классических и постклассических концепций даного понятия и сферы проблем формирования единиц опыта и знания в диссертации был использован исторический подход. Показано также продуктивную силу данного понятия относительно методологии социокультурных исследований, которые базируются на присущей этой теоретической области идеи единства, тотальности и одновременности образа жизни и способов реального разрешения проблем в общественном сознании.

Преобладание феноменологического, “глубинного” подхода к действительности определяется в процессе исследования, как призыв к рассмотрению основ формообразования современного мира, выявления его “механизма” на пути к преодолению универсально-онтологического кризиса и переориентации принципов и норм исследования фактов присутствия человечества во Вселенной.

Ключевые слова: гештальт, формообразование, форма, тотальность, структура, система, связь, субъект, объект, дух.

Verbytska O.I. Concept of “gestalt” in ontology. – Manuscript.

Thesis for candidate’s degree in philosophy by speciality 09.00.01 – Ontology, Gnoseology, Phenomenology. – The Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2006.

On the basis of the lead analysis of main principles of concept “The Gestalt” allocated main principle of unity of human consciousness and the world, as harmony of integrity of consciousness and the world, resisting in their interaction. The integrity of such unification depends on their indissolubility in creation of the existence, and “The Gestalt” covers and concludes in limits of the internal potentialities and tendencies of the main sense as independent of reproduction of existence, which historically are present in ways of social and cultural organization of the life, as separate subjects, as and the public society, covering formations this sensations, situations and the knowledge about the world as those.

Keywords: gestalt, form, formbuilding, totality, structure, system, connection, subject, object, spirit.