4. Становлення соціальних здібностей як системного утворення особистості має гетерохронний характер. Загальну картину розвитку такої системи описує тенденція послідовного домінуючого розгортання з віком її окремих потенціалів: емоційного (дитинство), конативного (молодший шкільний та молодший підлітковий вік), аналітичного (підлітковий і молодший юнацький вік), креативного (юнацький вік, дорослість). На кожному онтогенетичному етапі на основі провідного становлення вказаних потенціалів відбувається розвиток інших складових соціальних здібностей, із подальшою інтеграцією усіх потенціалів в єдину систему, до складу якої входять і особистісно - регуляційні механізми соціальної активності людини: її провідні установки, особистісні еталони та стратегії соціальної поведінки.

5. Загальна лінія розвитку емоційного потенціалу соціальних здібностей особистості, орієнтованого спочатку назовні, а потім оберненого на себе має наступну послідовність становлення: виражена емоційна реактивність розвиток емпатичних властивостей та засвоєння емоційних еталонів (дошкільне дитинство) диференціація емоційної міміки людського обличчя (початково шкільне дитинство) системна діагностика емоцій на основі засвоєних відповідних еталонів (підлітковий вік) диференціація власних емоцій при їх високій вираженості, зниження несвідомих емпатичних реакцій (юнацький вік) розвиток управління своїми емоціями та відповідальності за їхню якість, загальне зниження вираженості емоцій як наслідок розвитку таких процесів (дорослий вік).

6. Загальна лінія розвитку конативного потенціалу соціальних здібностей особистості формується на двох рівнях. Спочатку на рівні становлення здібностей особистості до соціально-адаптивного реагування, а потім, через розвиток індивідуальних чинників забезпечення її впливу на інших на рівні групової взаємодії. Лінія розвитку соціально-адаптивного потенціалу соціально-конативних здібностей людини може бути представлена як її поступовий перехід у онтогенезі від переважно зовнішньо орієнтованих та самозахисних реакцій з фіксацією на перешкоді (дитинство) через реакції, орієнтовані на задоволення потреби та прийняття відповідальності за хід подій (підлітковий та юнацький вік), до переважання імпунітивних реакцій, які засвідчують готовність особистості розглядати комунікативне утруднення як проблемну ситуацію, розв'язання якої можливе з урахуванням потреб усіх зацікавлених сторін (дорослий вік). На такому тлі вплив особистості на групу на різних вікових етапах забезпечується різними психологічними механізмами: у дітей - їх високою соціальною експансивністю, порівняно вищим розвитком мовного і соціально-креативного потенціалів; у підлітків - високою та більш гнучкою комунікативною активністю, порівняно високим інтелектом; в юнацькому віці установка на творче самовираження особистості відіграє провідну роль у здійсненні реального впливу особи студента на інших; вплив дорослої людини забезпечується її відкритістю до пізнання нового, високим розвитком каузально-атрибутивних і соціально-креативних здібностей.

7. Загальна лінія становлення аналітичного потенціалу соціальних здібностей людини розвивається за наступною логікою приоритетного формування когнітивних механізмів: невербальна чутливість як розуміння сенсу емоцій інших (дитинство) передбачення наслідків соціальних подій (молодший підлітковий вік) мовна чутливість (старший підлітковий вік) каузально-атрибутивні властивості (ранній юнацький вік) інтеграція соціально – аналітичних здібностей (пізній юнацький вік) інтеграція соціально – аналітичних здібностей з іншими соціальними потенціалами та підструктурами особистості (дорослий вік).

8. Загальна онтогенетична лінія розвитку креативного потенціалу соціальних здібностей людини розгортається як поступовий рух особистості на континуумах “стереотипність – оригінальність” та “дискретність – цілісність” в напрямку створення оригінальних діалектичних за змістом результатів загально соціального значення. Схематично тут вибудовується наступна картина: афективні, доволі стереотипні рішення (діти), раціональна але монологічна стратегія розв'язання (підлітки) інтегративна та діалектична стратегія рішення соціальних проблем (юнацький, дорослий вік).

9. Емпіричне дослідження розвитку соціальних здібностей в онтогенезі дозволило виявити наступні зони сенситивності такого процесу. Дошкільне дитинство виявилось найбільш сприятливим для становлення просоціальних комунікативних установок дитини та розвитку її соціально-емоційних еталонів, які складають прототипічне ядро продуктивного комунікативного стилю особистості. Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра робить його особистість особливо сенситивною до становлення оптимального соціально-адаптивного стилю міжособистісної взаємодії через спілкування з однолітками в організованому дорослими педагогічному середовищі. Потенціал соціальних здібностей молодшого підлітка проявляється у процесах групоутворення референтної для нього спільноти однолітків, ріст соціально статусу в якій обумовлюється зростанням його соціально-когнітивних, соціально-емоційних та соціально-конативних властивостей. В ранньому юнацькому віці зоною сенситивності стає розвиток соціальних емоційно-когнітивних здібностей особистості, які активно утворюють підсистему механізмів емоційного інтелекту людини, становлення якого є важливим етапом соціалізації людської психіки в аспекті набуття нею здатності до соціальної саморегуляції. Студентський вік є сенситивним періодом для інтеграції окремих потенціалів соціальних здібностей у єдину структуру соціальної обдарованості людини. У ранньому дорослому віці, коли подальше становлення особистості відбувається переважно у сфері трудової діяльності, динаміка соціальних здібностей виявилась суттєво залежною від паралельного включення особистості в освітній процес: в межах здобуття вищої освіти у цьому віці спостерігається істотне зростання та системна інтеграція всіх складових соціального потенціалу людини, що забезпечує їй продуктивний вплив на інших людей; за умов відсутності вищої освіти розвиток здібностей відбувається лише по лінії удосконалення механізмів саморегуляції суб'єктної активності особистості шляхом подальшого становлення її соціально-конативного та емоційно-регуляційного потенціалів.

10. Провідні умови формування психологічних механізмів соціальних здібностей на різних вікових етапах мають гетерогенну природу. В дошкільному дитинстві провідною умовою виступає фасілітативний характер комунікативних установок батьків дитини. Насичене спілкування з ними є для дитини у цьому віці основним пріоритетом та відіграє вирішальну роль у забезпеченні оптимального становлення емоційних і конативних механізмів її соціальних здібностей. Важливими чинниками розвитку соціальних здібностей дитини молодшого шкільного віку виступають наявність ампліфікативних установок сімейного оточення, активне використання дорослими стимулюючого мовлення як основного засобу активізації психічного розвитку дитини, припустимість ними контрольованих позасімейних впливів на її розвиток, і в той же час відсутність з боку батьків інтенцій, що невиправдано форсують такий розвиток. В межах шкільної соціалізації запровадження педагогом спеціально створеної та апробованої в роботі психолого-педагогічної технології розвитку соціальних здібностей здійснює ефективний вплив на розвиток соцільно-когнітивного та конативного потенціалів дітей. Починаючи з підліткового віку розвиток соціальних здібностей особистості обумовлюється в першу чергу зростанням показників її суб'єктності та пов'язаних із цим інтенцій до самостійного освоєння індивідуального (внутрішньо особистісної прив'язки) й соціального простору як шкільної (на рівні класу й позакласних стосунків), так і позашкільної локалізації. Гуманітарна домінанта в організації освітнього процесу та соціальні умови великого міста створюють особливо сприятливі умови для становлення соціально-конативних та соціально-когнітивних здібностей школярів-тінейджерів. В межах вищої школи, особливо з переходом на старші курси навчання розвиток соціальних та інтелектуальних здібностей обдарованих студентів відбувається більш ефективно за умов поєднання професійної освіти з відповідною діяльністю за спеціальністю. Отримані дані також статистично підтверджують важливу роль спеціальної вищої гуманітарної освіти у соціально-аналітичному та соціально - креативному розвитку дорослої людини.

11. Суттєвим чинником, що визначає особливості розвитку соціальних здібностей особистості на всіх етапах первинної соціалізації залишаються такі умови сімейного виховання як кількість дітей у батьківській сім’ї та черга народження. Так, старші або єдині діти найчастіше демонструють порівняно вищі соціально-когнітивні властивості, молодші сиблінги мають вищі показники емоційного впливу, вони також краще усвідомлюють зміст вербальної експресії, розрізняють власні емоції.

12. В аспекті впливу чинника гендерної приналежності статистично доведений випереджаючий розвиток мовного, соціально-конативного та емоційного потенціалу жінок у порівнянні з чоловіками в періоди молодшого шкільного та підліткового віків. Як статеві особливості подальшого розвитку зафіксоване переважання використання гендерними групами різних складових комунікативного потенціалу людини: чоловіки надають перевагу раціональним механізмам орієнтації в соціальній ситуації, а жінки емоційним. На рівні поведінкових проявів перші зазвичай приймають відповідальність за розгортання ситуації, другі - конструктивному діалогу з партнером.

13. Перспективи дослідження заявленої проблеми пов’язані з завданнями подальшого психологічного вивчення динаміки соціальних здібностей в різні періоди дорослого та похилого віку, психологічних механізмів і чинників їх розвитку в умовах трудової та післятрудової соціалізації людини. Важливим уявляється також необхідність створення формуючих технологій оптимізації розвитку соціальних здібностей на різних етапах онтогенезу людини. Як спеціальна проблема розглядається необхідність науково-психологічного дослідження особливостей динаміки та шляхів формування соціальних здібностей у осіб з особливими потребами та таких, що перебувають у особливих умовах соціалізації.

Зміст дисертації відображено в наступних публікаціях:

Монографія.

Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку: – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2005. – 308 с.

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Власова О.І. Механізми професійного мислення спеціаліста-гуманітарія // Збірник наукових праць № 5’2 Київського військового гуманітарного інституту. – К., 1999. - С.140-143.

2. Власова О.І. Психологічний склад елементів організації соціально обдарованої особистості в соціально-філософській концепції правлячої еліти суспільства Дмитра Донцова. // Наукові записки НДІП АПНУ Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Українська еліта та її роль в державотворенні"(2000 р.). – К., 2000. - С. 237-240.

3. Власова О.І. Емпіричне дослідження ролі родинного та шкільного середовища у становленні механізмів соціальної адаптації обдарованого підлітка // Збірник наукових праць. Проблеми загальної та педагогічної психології. – К., 2001. Том ІІІ, Ч- 4. - С. 34-40.

4. Власова О.І. Науково–літературні моделі соціально обдарованої особистості у творах "книжників" давньоруської держави Київська Русь. // Наукові записки НДІП АПНУ Актуальні проблеми української сучасної психології. – К., 2002, № 22 . - С. 47-59.

5. Власова Е.И. Исследование феномена социальной одаренности в психологии. // Збірник наукових праць НДІП АПНУ Актуальні проблеми психології: Том 6. Психологія обдарованості. / За ред. Пономарьової-Семенової Р.О. – К.: "BONA MENTE", 2002. - Вип.1. - С.121-136 .

6. Власова Е.И. Психологические средства диагностики социальной одаренности личности // Збірник наукових праць НДІП АПНУ. Актуальні проблеми психології: Том 6. Психологія обдарованості. / За ред. Пономарьової-Семенової Р.О.– К.:"BONA MENTE", 2002. - Вип.2, с.48-78.

7. Власова О.І. Модель соціально обдарованої особистості з позиції практичної філософії давньоримської доби. // Збірник наукових праць НДІП АПНУ Актуальні проблеми психології: Том 6. Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога. За загальною ред. Максименка С.Д. – К.: "BONA MENTE",2002 - Вип.3. - С. 70-74.

8. Власова О.І. Психологічний аналіз структури і чинників розвитку соціальних здібностей за творами Григорія Сковороди. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К., 2003 . - Вип. 17. - С.63-66.

9. Власова О.І. Механізми соціальної адаптації соціально здібної людини з позиції практичної філософії та психології. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К., 2004. - Вип. 20. - С. 27-31.

10. Власова О.І. Психологічні особливості самосвідомості та цінностей соціально обдарованих осіб. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К., 2004. - Вип. 21. - С. 83-87.

11. Власова О.І. Соціально-психологічні фактори розвитку соціальних здібностей у дошкільному дитинстві. // Наука і освіта. Збірник наукових праць – Одеса, 2004, № 4-5. - С. 11-14.

12. Власова О.І. Дослідження чинників розвитку потенціала соціальних здібностей молоді студентського віку. // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Збірник наукових праць. – К., 2005. -Вип. 3. - С. 94-104.

13. Власова О.І. Психолого-педагогічні чинники розвитку соціального потенціалу дитини молодшого шкільного віку. // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Збірник наукових праць. – К., 2005. -Вип. 4. - С.83-90.

14. Власова О.І. Психологічні чинники розвитку соціальних здібностей підлітків 13-14 років. // Наука і освіта. Збірник наукових праць. Спецвипуск: психологія особистості. – Одеса, 2004, № 6-7. - С. 43-47.

15. Власова О.І. Провідні чинники розвитку соціального потенціалу особистості. // Соціальна психологія – К., 2005, № 2. - С.55-63.

16. Власова О.І. Аналіз психологічних особливостей розвитку соціальних здібностей у дорослому віці на прикладі дослідження студентів-заочників. // Наука і освіта. Збірник наукових праць. – Одеса, 2005, № 1-2. – С.8-12.

17. Власова О.І. Фактори розвитку потенціалу соціальної обдарованості в юнацькому віці. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К., 2004. - Вип. 22. - С.24-27.

18. Власова О.І. Розвиток соціальних здібностей в умовах первинної соціалізації. // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К., 2004. - Вип. 23. - С.102-106.

19. Власова О.І. Онтогенетична динаміка здібностей до забезпечення екології соціальних систем. // Збірник наукових праць НДІП АПНУ. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми екологічної психології” - Київ, 2005. - Т-1. - С. 91-97.

20. Власова О.І. Основні лінії розвитку соціальних здібностей в онтогенезі. // Соціальна психологія – К., 2005, № 4(12). – С. 44-54.

Матеріали наукових з’їздів та конференцій.

1. Власова О.І. Методологічні підходи до вивчення соціальної обдарованості в річищі розвитку описової психології ХХ сторіччя // Наукові записки НДІП АПНУ Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Українська еліта та її роль в державотворенні". (18-19 травня 2000р.). – К., 2000. - С. 241-246.

2. Власова О.І. Аналіз розвитку персонологічних знань соціально-психологічної природи в Україні. // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Збірник наукових праць. – К., 2004, Вип. 2. - С.13-23.

3. Власова О.І. Статус соціальної обдарованості у психології здібностей. // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні. / За ред. Максименка С.Д., Циби В.Т., Шайгородського Ю.Ж. та ін. Матеріали науково-практичної конференції (листопад 2003р.). – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. - С. 480-491.

4. Власова Е.И. Ключевые проблемы и перспективы исследования социальной одаренности. // ж. Обдарована дитина. – К., 1999, № 6, - С. 2-7.

5. Власова О.І. Креативность в структуре социально одаренного субъекта // Психология одаренности. Проблемы, структура, показатели - К.,1996. - С.82-91.

6. Власова О.І. Актуальні проблеми побудови концепції соціальної обдарованості. //Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога. – К.,1998. - С.89-94.

7. Власова О.І. Підхід до формування професійного мислення спеціалістів- психологів в контексті переосмислення науково-педагогічної спадщини Г.С. Костюка. // Матеріали ІІІ Всеукраїнського з’їзду психологів.-К., 2000. - С.40.

8. Власова О.І. Соціально-педагогічні засоби підготовки правлячої еліти суспільства школи Конфуція. // Матеріали науково-практичної конференції "Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах безперервної освіти". – К.: НПЦ "Перспектива", 2001, Т-1. - С. 59-63.

9. Власова О.І. Методичні основи формування у студентів як майбутніх викладачів здібностей впливати на навчальну аудиторію. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Перспективи розвитку соціогуманітарних наук у класичних університетах" (соціологія, психологія, педагогіка) – К.: ВПЦ "Київський університет", 2004 - С.24-28.

10. Власова О.І. Психолого-педагогічні чинники розвитку соціальних здібностей особистості. // Матеріали науково-практичної конференції “Психологія особистості безробітного” – К., 2005, Т-2. - C.109-118.