ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н. Каразіна

ВЕРЖАНСЬКА ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА

УДК 130.001

ЕТИЧНІ ТА ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ У.С. МОЕМА

У контекстІ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ

09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Білик Ярослав Михайлович, професор кафедри теорії культури та філософії науки

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Леонтьєва Вероніка Миколаївна,

професор кафедри філософії

Харківського національного університету радіоелектроніки;

кандидат філософських наук, доцент

Голозубов Олександр В’ячеславович,

доцент кафедри етики, естетики та історії культури

Харківського національного політехнічного університету „ХПІ”.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії науки та культурології, м. Київ.

Захист відбудеться 27 вересня 2006 року о 17-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.051.06 при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 4-65.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою 61077, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 22 серпня 2006 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Д64.051.06 Бортник Л.А.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасний стан й тенденції розвитку культури є найважливішим предметом осмислення в сучасній філософській думці. Епохальні соціально-політичні зміни ХХ століття, стрімка динаміка змін естетичних уподобань, інформаційного спрямування породили свого часу явище масової культури. Процеси глобалізації кінця ХХ – початку ХХІ століття прискорили, урізноманітнили і поглибили її розвиток, змінили акценти в оцінці культурних явищ, перетворивши їх на предмет особливої уваги як філософії культури, так і антропології.

Своєрідний злам канонів мистецтва XIX століття, що простежується в численних маніфестах і деклараціях межі ХІХ-ХХ століть розкриває складний механізм взаємовідносин масової й елітарної культури. Еталонним зразком цих взаємовідносин стала творча еволюція англійського письменника Уільяма Сомерсета Моема (1874-1965), яка яскраво ілюструє катастрофу парадигми епохи модерну, переоцінку й руйнацію традиційних канонів мистецтва. Творчість У.С. Моема дозволяє нам відтворити тонкий інструмент новаторських спроб по-новому осмислити проблему відношення мистецтва й дійсності, особистості й суспільства.

Етико-естетичні погляди У.С.Моема створюють самобутній спосіб побудови “нової реальності”, інобуття, яке можливе лише як продукт творчої активності художника. Нове ставлення до творчого процесу передбачає орієнтацію на масового читача й художню систему масової культури. Доступність, розважальність і цікавість не обмежують митця і творчість У.С.Моема демонструє використання цих елементів як нового інструмента для втечі у внутрішній світ фантазій і образів.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена тим, що мультирівневість, багатозмістовність та різноспрямованість творів сучасної масової культури не може бути осягнута без чіткого розуміння механізмів поєднання високої художньої ідеї та доступних, популярних, розважальних форм, донесення художнього задуму до звичайного споживача “культурного продукту”. Самобутня творчість У.С. Моема надає змогу оцінити форми і методи художньої творчості, які гармонійно поєднують “велику” культуру з масовою, а також можливість їх використання на новому рівні розвитку масової культури початку ХХІ століття. Дослідження етико-естетичної системи У.С. Моема дозволяє винайти оптимальний варіант вирішення загальної філософсько-культурної проблеми форм і методів реалізації творчого задуму та сприйняття художнього твору пересічною людиною.

Ступінь наукової розробки. Формування У.С. Моемом етико-естетичних принципів маскульту досліджувалось науковцями в декількох аспектах: літературознавстві, культурології та філософії культури й філософської антропології.

Головні напрямки досліджень літературознавців та культурологів стосувались технічних питань переходу від “чистого мистецтва” до масової культури: 1) життєподібність, документалізм у викладі фактів; 2) життєрадісна безпосередність; 3) розмовна легкість ,4) простота викладу; 5) ясність; 6) благозвучність (У. Аллен, Ю. Борев, І. Влодавська, В. Вулф, Д. Затонський, І. Левідова, В. Менард, Н. Михальська, А. Міхільов, Дж. Олдридж, В. Паверман, С. Павличко). Автор даного дисертаційного дослідження особливу увагу приділяє ідеям Л. Андрєєва, І. Ільїна, А. Звєрєва, Н. Маньковської, В. Руднєва, Р. Найя щодо особливості співвідношення великої літератури, представленої реалізмом і модернізмом, і масової культури, успадкування нею реалістичної традиції реалізму.

На межі філософії культури і культурології були проведені дослідження феномену масової культури. Слід зазначити, що на початку XX століття поширення масової культури тільки намічалось у тенденції й довгий час не було відповідного терміна, який би визначав це явище. Сам термін “масова культура” з'явився тільки наприкінці 50-х, точніше – 1957р., коли в США була опублікована колективна праця за редакцією Б. Розенберга й Д. Уайта “Масова культура”. До цього в мистецтвознавчому й культурологічному побуті використовувався інший термін – “народна” (популярна) культура (popular culture).

Грунтом для аналізу явища масової культури тривалий час слугували теорії “еліт” й “героїв” як основних рушійних сил культурного та суспільного розвитку (Ф. Ніцше, О. Шпенглер, Т. Еліот, X. Ортега-і-Гассет та ін.). М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Д. Рисмен, Г. Маркузе сформували ідею краху “загальнолюдської культури” внаслідок “ослаблення еліти”, “натиску вульгарних мас” та “бездушної техніки”. Як антитеза такого бачення розвитку культури виникли апологетичні концепції, які виправдовують диференціацію культурної продукції та наполягають на тому, що масова культура відповідає запиту пересічного споживача (Т. Парсонс, Е. Шилє, Л. Ростен, Е. Морен, Ж. Фрідман, Д. Белл, Д. Макдональд, Б. Розенберг та ін.).

Антропологічний аспект теми нашого дослідження розкрито в ракурсі нового культурно-антропологічного типу сучасної людини – “людини-маси”, що стала “хазяїном сучасного життя”. Дослідження цього феномена стало об'єктом уваги таких дослідників, як Р. Най, Р. Браун, Д. Кавелті, Н. Фрай, І. Ільїн, В. Єрофєєв, X. Ортега-і-Гасет, В. Руднєв, А. Звєрєв, А. Черчесов, О. Осовський, Е. Стеценко та ін. Проте має місце недостатня дослідженість творчості У.С. Моема у контексті формування вимог та естетичних імперативів маскульту у той самий час, коли У.С. Моем як письменник, мислитель та теоретик сучасної йому культури знаходився біля витоків генези масової культури як феномену ХХ сторіччя.

Об’єктом дослідження є процес формування етико-естетичної парадигми масової культури як основи формування нової.

Предметом дослідження виступають рецепція принципів масової культури в творчості У.С.Моема, форми і засоби відображення дійсності в літературних творах письменника.

Мета і завдання дисертаційного дослідження – визначити якість і характер змін етико-естетичної концепції У.С. Моема, які відбулися під впливом творчої еволюції від доктрини “чистого мистецтва” до масової культури.

Для досягнення вказаної мети автор реалізує вирішення таких завдань:–

визначити етико-естетичні домінанти в поглядах письменника, які забезпечили перехід його творчості до принципів масової культури;–

з’ясувати джерела та ступінь впливу етико-естетичних домінантів на етико-естетичні погляди У.С. Моема;–

проаналізувати теоретичні настанови У.С. Моема в контексті ідейно-художніх пошуків епохи;–

розглянути принципи ідейно-естетичного розходження художніх систем модернізму й масової літератури;–

виявити й проаналізувати художні засоби й механізми відображення етико-естетичних поглядів письменника в його творчості;

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрї теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна в рамках комплексної програми НДР “Концепція цілісності: проблема духовності в науці та культурі” (д/р № UA 01008737).

Методологічною базою дослідження є комплекс когнітивних методів, які застосовувались відповідно до поставленої мети і завдань. Серед них можна виділити діалектичний, методи компаративного аналізу, історичної ретроспекції, генетичний. Безумовно, автором використовувались і вузькоспеціальні методи літературознавчого та культурологічного спрямування.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в доведенні суттєво важливих положень:

1) на формування “практичної естетики” У.С. Моема вплинули захоплення “чистим мистецтвом” О.Уайльда, декадентськими ідеями кола “Жовтої книги” В. Пейтера, ірраціоналістичними концепціями А. Шопенгауера і Ч. Ломброзо, що обумовили своєрідний моемівський трагізм світосприйняття. Виходячи з цього, зроблено висновок про трагізм У.С. Моема як головної емоційної форми сприйняття дійсності, яка домінує в мистецтві;

2) принципи і прийоми побудови художнього твору, що були визначені У.С. Моемом спрямовані на створення різнорівневого культурного продукту, який не втратив би цінності, як витвір високого мистецтва, і набув комерційної привабливості у пересічного споживача. Тим самим стверджується можливість застосування “схеми У.С. Моема” як універсального принципу розвитку сучасної масової культури;

3) завдяки опрацьованим У.С. Моемом літературним прийомам було адаптовано для широкого загалу ідеї, теми, образи (передусім зазначений образ художника-творця, який став транспарантом модерністського роману), колізії, характерні для модерністського мистецтва, чим вирішена проблема спадковості літературних течій;

4) етико-естетична система У.С. Моема заклала підвалини для початку процесу наслідування масовою культурою елементів високого мистецтва;

5) етико-естетичні завдання масової культури в зображенні людських пристрастей яскраво і природно фактично повернули “народну”, “доступну” культуру в русло ніцшеанського бачення пристрастей як могутніх імпульсів розвитку людства.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані у подальших культурологічних дослідженнях, в роботі наукових семінарів вищих навчальних закладів, викладанні спецкурсів, курсів з культурології, історії культури ХХ століття, історії світової літератури.

Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційної роботи доповідалися на міжнародних наукових конференціях: “Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 1998); “Роман і стиль” (Львів, 1999); “Античність – сучасність” (Донецьк, 2000); “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 2000); “Проблемы современного зарубежного литературоведения” (Севастополь, 2000) та наукових семінарах кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Основний зміст результатів дисертаційного дослідження викладено у 7 наукових працях, з яких 4 статті опубліковано у фахових виданнях, 3 публікації – у матеріалах конференцій.

Структура роботи підпорядкована меті й основним завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 219 сторінок друкованого тексту, з яких 202 сторінки основного тексту. Список використаної літератури містить 229 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, основні завдання, методологічні засади та методи наукового аналізу, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи; наведено дані про апробацію результатів дослідження і структуру дисертації.

У першому розділі дисертації “Філософсько-антропологічні феномени масової культури” відокремлюються естетичні домінанти, які були сформовані У.С. Моемом при переході від “чистого мистецтва” до масової культури..

У першому підрозділі (1.1) “Теоретико-методологічні підходи до проблеми” аналізується широкий спектр оцінок творчості У.С. Моема. Автор критикує результати компаративного аналізу Д. Жантієвой, М. Тугушевой, В. Злобіной, творчого доробку У.С. Моема та Б.Шоу, Дж.Голсуорсі, Г. Уеллса. Порівняльний аналіз форм і методів реалістичного змалювання дійсності, які застосовувались в творах У.С. Моема, дозволив погодитись з думкою вказаних дослідників щодо рівня реалістичності відображення життя, в якому письменник поступається своїм сучасникам. Але декадентські настрої, космічний песимізм, заперечення об’єктивності критеріїв добра і зла не мають негативного навантаження, оскільки створили специфічний психологічний фон людини культурної кризи.

Д.Г. Жантієва відстоює думку про те, що в основі творчості письменника лежать харак-терні для періоду кризи і сучасної письменникові культури теорія космічного песимізму, антиісторизм, релятивізм, заперечення об’єктивності критеріїв добра і зла, переконання в природній незмінності людської природи. А. Палій досліджує генезу світогляду письменника, знаходячи витоки ідейно-естетичних поглядів письменника у філософії Б. Спінози, А. Шопенгауера. Ф.Юсупов звертає увагу на особливості соціально-політичних декларацій письменника.

Особливу увагу в даному підрозділі приділено зарубіжній критиці. Відмічено схожість оцінок, які проведені Дж. Олдриджем у передмові до збірника “Дощ”, з вітчизняними доробками. Відзначається доцільність зауваження, що У.С. Моем “не виробив власної соціально-політичної точки “зору” і не сплавив свій розум і свої погляди в переконливий соціальний коментар, виражений у художніх уявах”.

Проведений в підрозділі аналіз робіт Р. Олдингтона, Р. Коулі, Г. Обертона, А. Уорда дозволив зробити висновок про позитивне сприйняття критикою методів зображення дійсності, літературних прийомів і мовних засобі змалювання людських переживань і турбот.

У цілому англо-американська критика в 20-30-х рр. ХХ століття була захоплена модернізмом, і, з точки зору модерністського мистецтва, творчість У.С. Моема розглядалася як традиційна і позбавлена будь-якого дослідницького інтересу.

Автором доведено, що у роботах названих дослідників не відображена цілісна система естетичних поглядів У.С. Моема, а розглянуто лише окремі аспекти його художніх принципів і світоглядних орієнтирів. Творчий спадок письменника не оцінено з точки зору загального впливу на процес побудови концепції масової культури, в якій доступність не означає втрату високих етико-естетичних ідеалів. Фактично, творчий доробок У.С.Моема дає підставу для розуміння діалектики форми і змісту в сучасному мистецтві.

У підрозділі (1.2) “Антропологія “людини-маси” як споживача “масового мистецтва”” проведено аналіз “поля дії” “доступної культури”. Людина натовпу, як головний діяч ХХ століття, одержала не тільки широкі політичні права і можливість впливу на соціальні процеси, а й перетворилась на основного замовника і споживача культури.

Один з основних моментів процесу змасовлення сучасних суспільств детерміновано відходом від традиційного європейського раціоналізму XVI - XIX сторіч, з його абсолютним авторитетом розуму. Процес добування істини також доступний всім і кожному. Застаріле переконання, що пізнання є “аристократичним”, втратило сенс, що не могло не викликати аналогічної реакції в сфері культурного життя і художньої творчості. (Згадаємо невиправдані надії на загальну освіту відомої теорії просвітительського реалізму, на яку у XVIII-XIX ст. покладали великі надії, оскільки вважалося, що в такий спосіб можна буде вирішити багато соціальних проблем). Але доступність знань і культурних багатств відкрило те, що основна маса людей бідує не стільки в науковій істині, скільки в їхніх життєвих міфах, які їх влаштовують, у просторі яких їм легше жити.

Таким чином, було з’ясовано, що масова культура має попит лише у вигляді механізму підтримки життєвих міфів. Завдання ж митця як виробника масової продукції – вдосконалювати форму подання цих міфів і по можливості дбати про багаторівневість смислів, які закладаються в творах.

У підрозділі (1.3) “Масова та елітарна культури” відзначається, що процеси омасовлення призвели до того, що в європейській культурі кінця 30-х – поч. 40-х рр. XX століття система цінностей, яка організовувала діяльність людини Нового часу, втратила своє значення і імперативність. Це, в свою чергу, призводить до змін в естетичних уподобаннях і етичних акцентах. Як наслідок – розвиток масової культури зробив перелом не тільки у світогляді людей і їхньому відношенні до дійсності.

Виниклі в XX столітті такі явища як техніцизм, бездуховність, масовість та ін. були викликані руйнуванням традиційних форм життя, які, як виявилося, набагато більше, ніж реальні умови, визначали побут і свідомість різних соціальних груп індустріального суспільства. Саме дана обставина дозволяє зробити висновок про те, що головними в процесі омасовлення є означені вище соціокультурні процеси.

Елітарна культура в ХХ столітті перетворюється в побічний продукт масового виробництва, оскільки змушена “грати за правилами” попиту споживача.

Дані процеси привели до появи в центрі життя сучасних суспільств так званої “маси” – суб'єкта нового типу XX століття, що визначає універсальну значимість масовокультурних процесів як підгрунтя всіх інших.

У другому розділі – “Філософсько-культурологічна програма У.С. Моема у контексті вимог масової культури” проаналізовано концептуальні складники художньо-філософської системи У.С. Моема.

У підрозділі (2.1) “Драматургія У.С. Моема: відхід від принципів естетизму” розглядається проблема самотності й безглуздості життя, що домінує в творчості У.С.Моема, яка виявляється наслідком і розвитком шопенгауерівського фаталізму, запрограмованості людини на егоїзм і страждання й бачення людського життя як низки безперервних страждань. Галерея нудьгуючих персонажів, зображених У.С. Моемом, – це також розвиток положення А.Шопенгауера про те, що, навіть задовольняючи бажання, людина продовжує страждати, але вже не від невдоволення, а від нудьги.

Водночас шопенгауерівський песимізм У.С. Моем сприймає оптимістично, особливо в тій його частині, де філософ говорить про єдину моральну причину для виходу з кола егоїзму й злостивості – співчуття. У.С. Моем цілковито сприймає обидва фундаментальні закони добра, виведені А. Шопенгауером із співчуття: справедливість і людинолюбство.

З іншого боку (і в цьому полягає слабкість рецепції У.С. Моемом шопенгауерівських ідей), з філософії А. Шопенгауера, яка охоплює в систематизованій формі онтологію, гносеологію, логіку та ін., У.С. Моем сприйняв лише морально-етичну проблематику, тільки ті питання, що відповідають “злобі дня”, нагальним потребам сучасності. Але головна проблема сприйняття У.С. Моемом шопенгауеріанства полягає в тому, що У.С. Моем обрав для художньої популяризації ідей філософа наймодніші з них, підхоплені масовою свідомістю. Можливо, у цьому не стільки проблема У.С. Моема як письменника, скільки А. Шопенгауера як філософа, котрий прагнув створити зі своєї суворої науково-філософської концепції практичний посібник “життєвої мудрості”, яка, можливо, саме тому рефлексована і в масовій культурі, і в інтелектуальній, високохудожній літературі. У.С. Моем, сприйнявши філософію А. Шопенгауера в її масовому, популярному, а не науковому аспекті, прагнув художньо її розвинути.

Аналогічні інтерпретаційні процеси виявляються і щодо сприйняття У.С.Моемом вчення італійського психіатра-криміналіста і філософа-мораліста Чезаре Ломброзо. Як і філософія А.Шопенгауера, ідеї Ч. Ломброзо були “прочитані” У.С.Моемом через дві причини: по-перше, Ч. Ломброзо створив власну етику, обгрунтувавши її криміналістикою й антропологією, по-друге, ідеї італійського психіатра були модними, популярними й підхоплені масовою свідомістю. Тобто ідеї Ч. Ломброзо увійшли в етику У.С. Моема через “моду”, масове захоплення їхніми доктринами, але це сприйняття не було ані механічним запозиченням, ані голим копіюванням.

Особливо вплинув на формування етико-естетичної системи У.С. Моема висновок Ч.Ломброзо про злочин як “моральне божевілля”, моральну потворність, який у художніх текстах У.С. Моема був інтерпретований інверсійно, як “аморалізм – це злочин”. Серед художніх образів У.С. Моема нехтування моральними нормами розцінюється як злочин проти людської природи, а не суспільства, тому що і самі суспільні норми, й закони дуже часто суперечать людській особистості і природі.

Ломброзівський висновок про злочин як результат морального регресу займає особливе місце в етиці У.С. Моема, де злочинець – не той, хто під впливом обставин і фатуму (поняття запозичене в А. Шопенгауера) скоїв злочин, а той, хто через нерозвинуті моральні почуття нездатний усвідомити всю підлість і низькість свого вчинку й розкаятися.

У підрозділі (2.2) “Вимоги розважальності й цікавості. Прийом ефекту” досліджено естетичні погляди У.С.Моема на роман як явище художньої літератури крізь призму масової культури.

Шлях У.С. Моема до масової культури не був ані прямолінійним, ані беззастережним. У.С. Моем як один із тих письменників, завдяки творчості яких у 1920-х роках остаточно сформувалася масова культура як літературне явище, не був принципово орієнтованим ні на комерційний успіх, ні на визнання масової публіки, ставлення до якої залишалося у У.С. Моема вищою мірою суперечливим.

Зміна художньо-методологічних орієнтирів, напрямок пошуку художніх досліджень від “чистого мистецтва” до реалістичної системи мистецтва зумовили перехід до масової культури, оскільки чітка диференціація культури перших десятиліть ХХ століття на модернізм і реалізм з художньо-методологічною спрямованістю на високоінтелектуального, “елітарного” читача й масову аудиторію не залишала У.С. Моемові вибору.

Саме форми реалістичного мистецтва детермінували на початку ХХ століття появу масової культури: народність обернулася цільовою установкою на легке читання, легке читання перетворилося в пріоритет розважальності, гонитва за розважальністю повинна була чутливо реагувати на запити публіки. У.С. Моем же не ставив за мету створити розважальний твір, орієнтований на масового читача. Естетична система його творчості зберегла від “чистого мистецтва” напружену психологічність. Пов’язуючи свою творчість з вимогами реалістичного мистецтва, У.С. Моем змушений був узгоджувати свої художні принципи з демократизмом і загальнозрозумілістю, що межує із загальнодоступністю.

Як це не парадоксально, але саме рецепція ідей А. Шопенгауера і З. Фрейда зумовила перехід етико-естетичної системи У.С. Моема з позицій естетизму до масової культури. Пошук художнього розв’язання шопенгауерівської проблеми страждання як вічної невдоволеності, еліміновану з фрейдистським принципом задоволення у підсвідомо-несвідому сферу, привів У.С. Моема до розважальності, популярності, стильового демократизму й чіткої жанрової атрибутивності.

Ланцюжок творчих вимог до етико-естетичної системи У.С.Моема має такий вигляд: доступність – стилістична спрощеність – чітка сюжетність – розважальність – популярність – комерційний успіх.

У західноєвропейській літературі реалізм на рубежі XIX-XX століть був ускладнений теорією й практикою натуралізму. У зв’язку із спробами наблизити художній твір до “документа”, “наукового дослідження” реалізм цього періоду можна визначити як статичний, описовий, фізіологічний.

Показово, що вже в перших своїх комедіях У.С. Моем зробив ставку на розважальність. Перші його п’єси – веселі комедії, повні дотепних діалогів, афоризмів, жартів. Вони майже не містять елементів критики панівної моралі чи інших аспектів суспільного життя. Герої комедій – представники інтелігенції вищих класів, усі їхні дії підпорядковані лише прагненню влаштувати свої особисті справи.

У системі естетичних вимог У.С. Моема до мистецтва й літератури, Істина, Доброта й Краса не взаємозамінні й позбавлені системної єдності. І Красою, і Правдою можна знехтувати заради дотримання єдино важливої вимоги Доброти.

Враховуючи те, що під Істиною У.С. Моем мав на увазі принципи реалістичного мистецтва (правдоподібність, типовий сюжет, типовий персонаж у типових обставинах, конфлікт особистості й суспільства, критичне загострення фабули в ракурсі соціального життя), а під Красою – принципи естетизму (“мистецтво для мистецтва”, ставка на фантазію, самодостатність акту творчості, відірваність та ізольованість мистецтва від життя), то можна легко побачити, що естетична вимога Доброти, що лише маніфестує потреби дня й читацького попиту, є трансмутацією принципу розважальності, який і став основоположним у масовій культурі, що сформувалася в 1920-30-х роках.

Система естетичних вимог У.С. Моема до масової культури включає принципи:

1) заволодіти інтересом найширшого кола читачів, без диференціації статі, професії і станової приналежності;

2) розмовляти з читачем загальнодоступною, простою і ясною мовою, зрозумілою будь-кому;

3) створити переконливий сюжет, якому читач буде безумовно й беззаперечно вірити.

У.С. Моем у своїх теоретичних роботах відстоює традиційний погляд на роман, полемізуючи з теоретиками “нового роману”, які вбачають сутність свого новаторства в тому, щоб виникло свого роду дослідження, звернене не на персонаж, характер або тип, а на абстрактну проблему, і які вважають, що образ героя роману – умовність, щось застаріле, від чого необхідно звільняти літературу.

Тяжіння до масовості, в якій оригінальний художній образ є поетичною надмірністю, що не працює на естетичний принцип розважальності, У.С. Моем обгрунтовує своїм теоретичним розумінням мети і завдань мистецтва.

І нарешті останнім і найголовнішим критерієм роману У.С.Моем називає цікавість, без якої всі інші якості не матимуть жодного значення. Цікавість – одна з головних вимог У.С. Моема до літератури. Він вважав цю якість найважливішим достоїнством твору. Головну перевагу роману становить історія, захоплююче цікава, в якій ідеться про спільні для соціуму пристрасті, інстинкти й бажання як суспільно-історичні явища.

Таким чином, принципи і прийоми побудови художнього твору визначені У.С.Моемом спрямовані на створення різнорівневого культурного продукту, який не втратив би цінності, як витвір високого мистецтва, і набув комерційної привабливості у пересічного споживача. Тим самим стверджується можливість застосування “схеми У.С.Моема” як універсального принципу розвитку сучасної масової культури.

Третій розділ – “Естетика трагічного та образ творця у романах У.С. Моема” досліджено концепцію письменника щодо розважальності.

У підрозділі (3.1) “Вимога втішності. Проблема взаємовідносин мистецтва і життя” розглядаються взаємовідносини мистецтва і життя – найболючіше питання сучасності У.С. Моема й основний пункт розходження естетизму й реалізму, що понад усе цікавить письменника. У.С. Моем намагається визначити, що є краса; розмірковує про прекрасне в мистецтві й житті і у зв’язку з цим – про міру свободи художника в “поводженні” з життєвим матеріалом.

Підрозділ (3.2) має назву “Специфіка етико-естетичних узагальнень у структурі образу художника-митця”. Протягом усього свого життя У.С. Моем повторював: “Література – це мистецтво, це не філософія, не наука, не суспільна економіка, не політика, – це мистецтво”. Активно не сприймаючи у своїй естетичній системі багатьох принципів реалізму, У.С. Моем, однак, зовнішньо не відходив від реалістичної традиції оповідання, оцінюючи технічне експериментаторство в мистецтві як показник “занепаду культури Заходу”. Незрозумілість, химерність стилю його дратувала, як і глибинний прихований зміст літератури “потоку свідомості”.

У підрозділі (3.3) “Естетика трагічного” охарактеризовано особливості змалювання образу митця в творах письменника. Життя, віддане мистецтву – живопису, літературі, театральній сцені, - творчий процес, його джерела й рушійні сили, психологія творчої особистості та її взаємовідносини із середовищем, художник і мораль, талант і визнання – ось далеко не повний перелік проблем, пов’язаних з мистецтвом, що цікавлять автора “трилогії творчості” (“Місяць і гріш”, “Театр”, “Пироги і пиво”). У центрі кожного твору – особистість великого художника, цілком захопленого улюбленим мистецтвом.

У підрозділі (3.4) “Свобода та необхідність в етико-естетичній системі У.С. Моема” відображається трагедія художника, трагедія мистецтва в сучасному світі здається йому більш значною, ніж трагедія любові. У.С. Моем ставить у романах питання про волю художника. Це закономірно, тому що трагічне незмінно пов'язане із проблемою волі й необхідності. Затверджуючи право художника на незалежність від законів суспільства, він розмірковує, чи припустиме для генія не зважати на закони загальнолюдської моралі; письменник вважає, що геній та лиходійство можуть сполучатися, і прагне визначити, які наслідки для генія це таїть.

Фаталізм, песимізм, гостре переживання морального регресу суспільства призвело до вкорінення в творчості У.С.Моема особливого відчуття культурної еволюції людства як трагічних за своєю суттю змін. Трагізм перетворюється в форму сприйняття культури.

У четвертому розділі “Культурні настанови творчості У.С. Моема” аналізується теоретичний контекст вимог простоти, ясності й благозвучності в системі етико-естетичних поглядів англійського письменника, розглядається проблематика творчості Моема у взаємозв’язку між прекрасним та моральним, з одного боку, та їх співвіднесеністю з життям – з другого.

У підрозділі (4.1) “Вимоги простоти, ясності й благозвучності” розкриваються прагнення письменника до естетичної досконалості. У.С.Моем назвав два жанри, в яких сподівався цього досягти, - роман і оповідання. В основі його романів лежить міцно вибудуваний сюжет, усі частини якого пропорційні. Їхні визначальні риси – стислість і простота. Вони написані без афектів, в них немає химерних конструкцій, вибагливої мови. Досвід драматурга дозволив йому оцінити переваги швидкого розвитку сюжету й зробити роман живим і динамічним.

По-іншому проявляються поетологічні пошуки У.С. Моема у жанрі оповідання. Неминуча в оповіданнях фрагментарність зображення світу компенсується єдністю погляду на світ. Створюється враження, що простір, який залишився за межами сюжету оповідання, виглядає освітленим. Загальне проглядається крізь часткове.

Велику увагу письменник приділяв стилю. У пошуках стилю він прийшов до висновку про те, що в міру своїх можливостей у різних творах письменник повинен звертатися до різних стилів, а в межах одного твору – враховувати зміни стилю в діалогах, роздумах, різних описах. Письменник підкреслював необхідність мовної індивідуалізації персонажів, мова яких, як і поведінка, повинна випливати з їхнього характеру і, у свою чергу, характеризувати героїв. Оповідання письменника відрізняються концентрованістю діалогу, скрупульозним добором лексики, їхній стиль – “розмовний стиль добре вихованої і культурної людини”.

Вимоглива майстерність форми – ретельно продуманий і міцно спаяний сюжет, суворо обмежений задумом відбір деталей, природний, як дихання, діалог, віртуозне вміння підкорити своїм цілям смислові й звукові багатства своєї мови. Подібний стиль, виразний у своїй точності й суворій простоті, є, на думку письменника, даниною масовому читачеві. Він стверджував: художник творить твір мистецтва для того, щоб у процесі творчості звільнитися від тиску матеріалу, задуму, бачення.

В естетичній системі У.С. Моема характерні несподівана докладність і розробленість підступів до основного сюжету, ґрунтовність опису оповідача (або, більш того, просто епізодичних осіб) і обставин самого оповідання. У результаті - в оповіданнях У.С. Моема виникають два рівнозначні художні центри, один – сюжетний, пов’язаний із конкретним епізодом, другий – оповідний, який визначається характерною моемівською інтонацією.

Примушуючи читача неухильно йти за логікою розвитку подій, що дає можливість змалювати інших дійових осіб “ззовні”, через сприйняття оповідачем, письменник самого оповідача подає зсередини, через думки, почуття, інтерпретацію подій і оцінки.

У.С. Моем не припускає, щоб в оповіданні, призначеному для розваги читача, було що-небудь неясне або невисловлене автором. Після прочитання оповідань у читача в жодному разі не повинні виникати питання.

Таким чином, етико-естетична система У.С. Моема, заклала підвалини для початку процесу наслідування масовою культурою елементів високого мистецтва.

Підрозділ (4.2) “Теорія детективу” містить аналіз поглядів письменника на жанр детективу. Серед літературно-критичних і теоретичних робіт У.С. Моема есе “Занепад і руйнування детективу”, опубліковане в збірці “Мінливий настрій (1952), посідає особливе місце. Підсумки, які тут підвів У.С. Моем щодо протистояння модерністської й масової літератур, полягають у такому: модерністів не читають, бо їм нічого сказати, а масова культура (у випадку, який розглядається У.С.Моемом, - детектив) виховує поганий смак.

До провини “нечитабельності” модерністської літератури У.С.Моем відносить відсутність тих критеріїв, що в його етико-естетичній системі посідають головне місце, а саме: простоти, ясності, благозвучності. Непопулярною, на його думку, модерністську літературу робить її надмірна “балакучість” (треба розуміти - імпресивність) і захоплення психологічним аналізом (слід розуміти – експресіонізм і психологізм, виражені в найбільш прийнятних для модернізму художніх техніках – підтексті й “потоці свідомості”).

У такій ситуації, коли й модерністська, й масова література грішать численними недоробками з точки зору літературного смаку, майбутнє, згідно з У.С. Моемом, усе ж за масовою культурою: вона, на відміну від модернізму, розрахована на будь-якого читача.

Теоретичні симпатії У.С. Моема до детективу пояснюються не тільки структурними мотивами, але й збігом основних ідейно-художніх векторів детективу й етико-естетичної системи У.С. Моема. Йдеться про етико-естетичну домінанту “Правди” або “Істини”, яка посідає важливе місце в теоретичних положеннях англійського письменника.

Таким чином, завдяки опрацьованим У.С. Моемом літературним прийомам було адаптовано для широкого загалу ідеї, теми, образи (передусім зазначений образ художника-творця, який став транспарантом модерністського роману), колізії, характерні для модерністського мистецтва. Перехід до масової культури, тим самим, не означав розриву культурної традиції, оскільки спрощенням певних літературних прийомів модернізму вирішувало проблему спадковості літературних течій.

У висновках узагальнюються результати дослідження:

1. Гостра культурна криза початку ХХ століття стала проявом загальної кризи націоналістичної парадигми Нового часу. Центральною проблемою розвитку культури вказаного періоду став пошук нових форм та методів підбиття дійсності в художніх творах. на формування його “практичної естетики” вплинули захоплення “чистим мистецтвом” О.Уайльда, декадентськими ідеями кола “Жовтої книги” В. Пейтера, ірраціоналістичними концепціями А. Шопенгауера і Ч.Ломброзо, що обумовили своєрідний моемівський трагізм світосприйняття. Виходячи з цього, зроблено висновок про трагізм У.С. Моема як головну емоційну форму сприйняття дійсності, яка домінує в мистецтві.

2) Дотримуючись незмінної установки на масового читача тексти У.С.Моема постійно зближуються з ідейно-художньою системою модернізму. Тому в його творах:–

світ одночасно і реалістично-фактографічний, і такий, яким уявляється суб’єктові;–

велику роль відіграє автобіографічність;–

значна увага приділяється психології героїв, зображенню внутрішнього світу людини, підвищеній саморефлексії, чого уникає масова література;–

сильна тенденція до опису звичаїв різних суспільних верств, їхніх моральних устоїв;–

головною темою є не тільки ставлення особистості до суспільства, але й до себе самої.

Відмовляючись від художніх принципів “чистого мистецтва”, зокрема від “творчості як мистецтва омани” й “життя, яке наслідує мистецтво”, У.С. Моем формує власні етико-естетичні домінанти: 1. Документалізм у викладі фактів. 2. Життєрадісну безпосередність. 3. Розмовну легкість. 4. Простоту. 5. Ясність. 6. Благозвучність.

Принципи і прийоми побудови художнього твору визначені У.С. Моемом спрямовані на створення різнорівневого культурного продукту, який не втратив би цінності, як витвір високого мистецтва, і набув комерційної привабливості у пересічного споживача. Тим самим стверджується можливість застосування “схеми У.С. Моема” як універсального принципу розвитку сучасної масової культури;

3. Для себе, як для письменника, У.С. Моем принципово обрав реалістичну традицію як традицію популярну, здатну бути доступною й зрозумілою багатьом, а не тільки обмеженому колу читачів. Однак і передмодерністська ідеологія не могла не відкластися в його етико-естетичній системі. Це сформувало парадоксальну художню ситуацію: У.С. Моем адаптував для мас ідеї, теми, образи (передусім зазначений образ художника-творця, який став транспарантом модерністського роману), колізії й психологічні прийоми, характерні для модерністського мистецтва. В той же час, ідеї ірраціоналізму були сприйняті У.С. Моемом у їх “модному”, масовому, популярному аспекті, що теж визначило в підсумку вибір на користь масової культури. Інакше кажучи, суперечливість етико-естетичних поглядів письменника полягає в тому, що, обравши для себе шлях масового, популярного художника й художню систему, граничну з масовою літературою, і сформувавши таким чином творчу настанову на доступність, розважальність і цікавість, У.С. Моем постійно зображував художника-творця модерністського типу, захопленого створенням “нової реальності” й зануреного у свій внутрішній світ фантазій і образів, зберігаючи в інтерпретаційному полі художника-модерніста винятково позитивні авторські міркування й коментарі. Завдяки опрацьованим У.С. Моемом літературним прийомам було адаптовано для широкого загалу ідеї, теми, образи (передусім зазначений образ художника-творця, який став транспарантом модерністського роману), колізії, характерні для модерністського мистецтва, чим вирішена проблема спадковості літературних течій;

4. Співвіднесення творів У.С. Моема з масовою культурою визначається етико-естетичними настановами, на які автор спирається в процесі написання художнього тексту: характером наративу, використанням стереотипів, моралізаторством, адресацією узагальнень, а також моемівським уявленням про ідеальний текст, який повністю відповідає вимогам захопливості, розважальності, доступності й “утішності”. Етико-естетична система У.С. Моема, заклала підвалини для початку процесу наслідування масовою культурою елементів високого мистецтва;

5. На відміну від реалістичної тенденції становлення модерністського роману ХХ століття, пов’язане, використовуючи термінологію Дж. Орра, з переходом від вираження традиційних тем і проблем XIX століття – таких, як пристрасть, страждання і співчуття, – до передачі більш тонких і невловимих станів і ситуацій, таких, як “відсутність” і “бажання”. У текстах У.С. Моема етико-естетичними домінантами стають саме традиційні реалістичні категорії – “пристрасть”, “страждання” і “співчуття”. Етико-естетичні завдання масової культури в зображенні людських пристрастей яскраво і природно, фактично, повернуло “народну”, “доступну” культуро в русло ніцшеанського бачення пристрастей як могутніх імпульсів розвитку людства.

Таким чином, висновки дисертаційного дослідження створюють цілісне бачення етико-естетичної концепції У.С. Моема, яка відображає еволюційні зрушення в розвитку культури ХХ століття – перехід від культури елітарної до масової. Завдяки проведеному дослідженню з’ясовано механізми і способи відображення дійсності у творах маскульту.

Результати роботи сприяють баченню тенденцій розвитку масової культури, яка змінює форми і інформаційне спрямування під впливом глобалізацій них процесів сьогодення.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ

за темою дисертації

1. Вержанская О.Н., Михилев О.Д. Система этико-эстетических воззрений У.С. Моэма в контексте идейно-художественных требований массовой литературы // Вестник Харьк. нац. ун-та им. В.Н. Каразина. “Серия: Теория культуры и философия науки”. – Харьков, 2002. – № 571. – С.43-54. (В соавторстве. Личный вклад соискателя – 0.6 общего объема).

2. Вержанская О.Н. Адаптация У.С. Моэмом нравственно-этической проблематики философских учений Б. Спинозы, А. Шопенгауэра, Ч. Ломброзо для массового читателя // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: “Теорія культури і філософія науки”. – 2004. – № 644. – С. 36-42.

3. Вержанская О.Н. Этико-эстетическая система У.С. Моэма // Вестник “ХПИ”// Серия: “Философия”. Сб. науч. трудов. № 50. 2005. С. 144-150.

4. Вержанская О.Н. У.С. Моем як засновник сучасної масової літератури // Наукові записки Харківського університету повітряних сил. Серія: “Соціальна філософія, психологія”. Вип. 3 (24). Харків, 2005. С. 188-193.

5. Вержанская О.Н. Добро и красота в эстетике У.С. Моэма // Вестник Харьковского ун-та. № 473. – Харьков: ХНУ, 2000. – С. 290-294.

6. Вержанская О.Н. Особенности эволюции мировоззрения У.С. Моэма на рубеже веков // Античність – сучасність. – Донецьк: Донецький національний університет, 2001. – С. 155-158.

7. Вержанская О.Н. От чистого искусства к массовой культуре: парадоксы творческого пути // Наукові записки Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2001. – С. 301-306.

Анотації

Вержанська О.М. Етичні й естетичні погляди У.С. Моема в контексті масової культури. – Рукопис. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2006.

На підставі аналізу системи етико-естетичних поглядів У.С. Моема, сформульованій як у його теоретико-літературознавчих працях так і в ідейному контексті художніх творів, зроблено висновок про еволюцію творчої позиції письменника від