КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Волобуєва Олена Олексіївна

УДК 343.132: 343.928.232

ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ФАХІВЦЯМИ

ПІД ЧАС ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОСОБУ,

ЩО СКОЇЛА ЗЛОЧИН

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика;

судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

БАХІН Володимир Петрович,

Національна академія державної

податкової служби України, професор

кафедри кримінального права, процесу

та криміналістики.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ІЩЕНКО Андрій Володимирович,

Київський національний університет

внутрішніх справ, професор кафедри

криміналістики;

кандидат юридичних наук, доцент

ГОРА Ірина Віталіївна,

Національна академія Служби безпеки

України, професор кафедри

криміналістики.

Провідна установа Київський національний університет

імені Тараса Шевченка (м. Київ).

Захист відбудеться 24 березня 2006 року о 14 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ-35, пл. Солом’янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в загальній бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ-35, пл. Солом’янська, 1.

Автореферат розісланий “21” лютого 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У запроваджуваній державою політиці, спрямованій на зміцнення законності та правопорядку й поліпшення якісного рівня боротьби зі злочинністю, особливе значення має підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема тих, що здійснюють досудове розслідування. В оптимізації цього процесу важливу роль відіграє повноцінне застосування сучасних досягнень науки і техніки, які становлять зміст категорії спеціальних знань. Доцільність такого підходу до слідчої діяльності зумовлена насамперед тим, що застосування сучасних науково-технічних засобів і методів сприяє розширенню спектра джерел доказової інформації з кримінальної справи. Також не менш важливими факторами є підвищення “професійного” рівня злочинців і технічного забезпечення злочинної діяльності, виникнення нових видів злочинів тощо.

Отже, першочерговим завданням боротьби зі злочинністю є вдосконалення способів і методів правоохоронної (у тому числі слідчої) діяльності, забезпечення їх адекватності потребам практики за допомогою застосування сучасних спеціальних знань і навичок. За сучасною юридичною доктриною спеціальні знання – це знання не загальновідомі, які не мають масового поширення, якими володіє обмежене коло фахівців (фахівець – загальне поняття для позначення особи, яка володіє спеціальним знаннями, тобто і спеціаліст, і експерт за процесуальним статусом), тому застосування спеціальних знань у стадії досудового розслідування базується, насамперед, на залученні до процесу розслідування спеціаліста й експерта, тобто осіб, які володіють такими спеціальними знаннями та навичками.

З моменту залучення фахівців до процесу досудового розслідування у кримінальній справі, розкриття та розслідування злочину переходить на вищий рівень – рівень колективної діяльності. Спеціаліст і експерт покликані розширити практичні можливості слідчого у виявленні, закріпленні та дослідженні джерел доказової інформації з кримінальної справи, у тому числі джерел інформації про особу, що скоїла злочин. Встановлення такої особи – це сукупність дій і умовиводів слідчого, який на основі результатів дослідження речових доказів спеціалістом і експертом, а також аналізу матеріальної обстановки місця події може зробити висновок про анатомічні, функціональні і психологічні ознаки особи, яка скоїла злочин.

Різні аспекти застосування в слідчій діяльності спеціальних знань фахівців розглядалися багатьма вченими-юристами, насамперед Л.Ю. Ароцкером, Р.С. Бєлкіним, А.І. Вінбергом, В.Г. Гончаренком, Г.Л. Грановським, Г.І. Грамовичем, П.П. Іщенком, Н.І. Клименко, М.В. Костицьким, В.К. Лисиченком, В.М.Маховим, М.В. Салтевським, М.Я. Сегаєм та іншими. Деякі питання щодо практики боротьби зі злочинністю в контексті взаємодії слідчого з учасниками кримінального процесу, а також збору інформації про особу, що скоїла злочин, знайшли своє відображення у роботах Т.В. Авер’янової, В.П. Бахіна, І.В. Гори, Є.І. Зуєва, А.В. Іщенка, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.Г. Лукашевича, Е.Б. Мельникової, В.О. Образцова, Б.В. Романюка, О.Р. Россинської, В.М. Тертишника, В.Ю. Шепітька та інших.

Однак складність і багатоаспектність зазначених проблем (взаємодія слідчого з фахівцями та збір інформації про особу, що скоїла злочин), практична доцільність їх сукупного дослідження зумовлюють необхідність подальшої розробки наукових і правових основ слідчої діяльності, вдосконалення форм і напрямків використання у цій сфері спеціальних знань, дослідження правових та інших відносин між взаємодіючими суб’єктами, визначення меж застосування спеціальних знань слідчим, спеціалістом і експертом у процесі досудового розслідування в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, врегулювання кримінально-процесуального законодавства, інших нормативних актів відповідно до потреб практики взаємодії тощо.

Отже, актуальність теми дослідження зумовлена:

-

-

-

-

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає планам наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: обрана відповідно до п. 45 Розділу V Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30.06.2002 № , узгоджена з п. розділу 2.8, п. , п. розділу 12.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № .

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці сучасної наукової концепції взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, у розробці науково-обґрунтованих положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення організаційно-методичного і правового аспектів такої взаємодії, за допомогою теоретичного узагальнення сучасних наукових праць та емпіричних даних про стан використання спеціальних знань фахівців у слідчій діяльності.

Для досягнення цієї мети у дисертації вирішуються такі завдання:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.

Предметом дослідження є закономірності і проблеми теорії та практики взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та завдань, з огляду на об’єкт і предмет дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих процесів і явищ, їх зв’язку із практичною діяльністю правоохоронних органів, взаємодії об’єктів і закономірностей їх відображення. За допомогою цього методу проаналізовано існуючу практику взаємодії слідчого з фахівцями, зокрема під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.

Застосовувалися традиційні загальнонаукові методи: системно-функціональний, за допомогою якого комплексно вивчено систему (процес) взаємодії слідчого з фахівцями, аргументовано мету, завдання та значення досліджуваної взаємодії; структурно-функціональний, за допомогою якого досліджено діяльність взаємодіючих суб’єктів, визначено форми та напрямки взаємодії слідчого з фахівцями; логічний, за допомогою якого визначено правову природу й сутність взаємодії слідчого з фахівцями; логіко-юридичний, за допомогою якого сформульовано проекти статей КПК України та Закону України “Про судову експертизу”; порівняльно-правовий, за допомогою якого проаналізовано правові основи взаємодії слідчого з фахівцями; статистичний, за допомогою якого узагальнено показники слідчої діяльності та діяльності фахівців; метод узагальнення, за допомогою якого систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених-юристів із досліджуваної проблеми.

Під час збору емпіричного матеріалу для дослідження застосовувалися методи конкретно-соціологічних досліджень – анкетування (слідчих і фахівців) і вивчення кримінальних справ.

Теоретичною основою дисертації стали праці вітчизняних і закордонних учених у галузі теорії права, філософії, криміналістики, кримінального процесу й інших наук, які оброблялися за допомогою комплексного міжгалузевого підходу і методу порівняльного аналізу наукової та методичної літератури. У порівняльно-правовому аспекті досліджувалися норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, проект КПК України № , внесений на розгляд Верховної Ради України 19 травня 2003 року, підготовлений робочою групою, організованою розпорядженням Голови Верховної Ради України В.М. Литвина від 15 січня 2003 року № .

Емпіричною базою дослідження стали результати анкетування 1147 слідчих і 170 фахівців, що дозволило дослідити практичний аспект взаємодії слідчого з фахівцями, виділити актуальні напрямки й форми такої взаємодії, виявити недоліки застосування слідчим спеціальних знань, установити прогалини в правовій регламентації взаємодії тощо. Вивчено 204 кримінальні справи на предмет дослідження взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочину і використання результатів такої взаємодії у досудовому і судовому провадженні. Також у дисертації використовувалися аналітичні та статистичні матеріали ДНДЕКЦ МВС України, узагальнення слідчої діяльності та діяльності фахівців, одержані українськими ученими В.П. Бахіним, Н.С. Карповим, В.С. Кузьмічовим та ін.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше в Україні на монографічному рівні здійснено комплексне концептуально-цілісне дослідження теоретичних і практичних аспектів проблеми взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторський підхід до розв’язання низки дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи щодо досліджуваної проблеми. Також було розвинуто й поглиблено положення, висунуті іншими авторами, і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Наукову новизну результатів дослідження можна конкретизувати у таких положеннях та висновках:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації узагальнюють певний етап наукової праці, є вагомим внеском у криміналістику, кримінальний процес та судову експертизу, оскільки вони розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, зміст, принципи, особливості, форми і напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.

Результати дослідження використовуються у практичній діяльності СУ УМВС України у Донецькій області (акт впровадження від 22.06.2005) та впроваджені і використовуються у навчальному процесі у межах курсу “Криміналістика” (акт впровадження № від 15.12.2005). Також результати дослідження можуть бути використані: для подальшої розробки теоретичної концепції взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочинів; для використання в навчальному процесі у межах курсів “Криміналістика”, “Кримінальний процес”, “Основи розкриття та розслідування злочинів” під час підготовки лекцій; для внесення змін і доповнень до чинного законодавства для удосконалення процесуального статусу спеціаліста й експерта; під час розкриття та розслідування злочинів у контексті взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.

Апробації результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертації доповідалися на конференціях: ІІІ міжвузівській науково-практичній конференції студентів, курсантів і слухачів “Проблеми використання сучасних досягнень криміналістики в боротьбі зі злочинністю” (м. Донецьк, березень 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розкриття та розслідування злочинів щодо незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” (м. Донецьк, жовтень 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, жовтень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки й практики” (Росія, м. Орел, лютий 2004 р.); Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, травень 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (м. Львів, червень 2005 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладено у  наукових публікаціях, 6 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи зумовлюється метою, завданнями і предметом дослідження, логікою викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків, списку літератури (263 найменування) і додатків. Повний обсяг дисертації складає 241 сторінку, з яких 192 сторінки безпосередньо текст дисертації, 25 сторінок – список використаних джерел, 24 сторінки – додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність і значення в підвищенні ефективності діяльності правоохоронних органів України. Наведено загальну характеристику дисертації – викладено мету і завдання, методологічні основи, предмет і об’єкт дослідження, зазначено наукову новизну дослідження, практичне значення одержаних результатів і апробації результатів дослідження.

Перший розділ “Теоретичні основи взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Поняття, сутність і принципи взаємодії” визначено об’єктивні передумови залучення фахівців до досудового розслідування, зокрема для збору інформації про особу, що скоїла злочин. Отже, процес взаємодії в правоохоронній діяльності є закономірним і виправданим. Однак аналіз нормативних документів та наукової літератури свідчить, що на сьогодні не вироблено єдиного підходу до визначення поняття “взаємодії”. У підрозділі проаналізовано філософське, лексичне і юридичне (у спектрі правоохоронної діяльності) тлумачення поняття “взаємодія”. Виділено основні риси досліджуваної взаємодії та запропоновано власне поняття взаємодії слідчого з фахівцями: у контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, – це основана на законі, спільна, узгоджена діяльність слідчого і фахівців, у процесі якої фахівці, застосовуючи свої спеціальні знання і навички, доцільно використовуючи засоби і методи своєї діяльності, сприяють слідчому у виявленні, фіксації та дослідженні джерел доказової інформації, для швидкого розкриття і якісного розслідування злочину взагалі і встановлення особи, що скоїла злочин, зокрема.

На сьогодні лише один нормативний відомчий документ регулює взаємодію слідчого з фахівцями у достатньому обсязі – це Настанова про діяльність експертно-криміналістичних служби МВС України, затверджена наказом МВС України від 30.08.1999 №682, яка наочно розкриває взаємодію з позиції фахівця, вказуючи його права й обов’язки, а також форми, види і напрямки сприяння слідчому. Існує об’єктивна необхідність підготовки відповідного міжвідомчого документа (інструкції) щодо взаємодії слідчого зі спеціалістами та експертами, незалежно від їхньої професійної і відомчої приналежності, з акцентом на роз’ясненні: за якою допомогою (види, форми і напрямки взаємодії) і коли (обов’язкове і необов’язкове залучення фахівців) слідчий повинен звертатися до фахівців. Зазначено, що організаційному врегулюванню підлягає і психологічний аспект взаємодії (за допомогою відповідного добору взаємодіючих суб’єктів), оскільки психологічна сумісність є супутнім чинником зацікавленості суб’єктів у якісному виконанні своїх процесуальних обов’язків.

Конкретизовано систему принципів взаємодії слідчого з фахівцями, у контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин. Дослідження принципу незалежності експерта, який передбачає також позбавлення впливу на результати його дослідження з боку керівника експертної установи, дозволило дійти висновку про доцільність доповнення:

-

-

За результатами анкетування встановлено наявність причин, які негативно впливають на якісь взаємодії. Серед них: 1) недостатній рівень законодавчої регламентації взаємодії в стадії досудового розслідування; 2) відсутність чітких відомчих інструкцій і відповідних нормативних актів, що регулюють усі аспекти слідчої діяльності щодо залучення до процесу розслідування фахівців; 3) недостатня поінформованість слідчого про сучасні професійні можливості й технічне оснащення експертних установ і підрозділів тощо.

У другому підрозділі ”Форми, види і напрямки взаємодії” запропоновано класифікувати форми взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, залежно від обов’язковості процесуального закріплення результатів такої діяльності:

-

-

-

-

Додатковими або організаційними формами досліджуваної взаємодії є створення слідчо-оперативних груп, оцінка результатів їх діяльності та узгоджене планування слідчих і інших дій. У межах слідчо-оперативної групи доцільно комбінувати форми взаємодії, коли фахівець надає слідчому як дієву, так і теоретичну допомогу. Наведено класифікацію видів досліджуваної взаємодії і зазначено, що її напрямки формуються залежно від мети і завдань взаємодії слідчого з фахівцями у межах конкретної форми. Найважливішою формою взаємодії слідчого з фахівцями є залучення останніх для проведення слідчих дій, оскільки в остаточному підсумку, саме зібрані під час слідчих дій джерела інформації про злочинну подію є базисом для реалізації інших форм взаємодії – від консультацій довідкового характеру до експертного дослідження.

Щодо форми фіксації участі спеціаліста у досудовому розслідуванні зроблено висновок, що спеціаліст повинен складати певний документ (довідку або звіт) про результати своєї діяльності. Цей документ може бути самостійним або додатком до відповідного протоколу. Обґрунтовано необхідність визначення суб’єкта попереднього дослідження в особі спеціаліста і закріплення певної норми у чинному кримінально-процесуальному законодавстві. Тому ч. ст. 1 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: “У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії і проведенні попереднього дослідження може бути залучений спеціаліст … “, а ч. ст. 1281 КПК України, відповідно, викласти в такій редакції: “…для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні, вилученні і попередньому дослідженні джерел доказової інформації …; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії; складати підсумковий документ (звіт, довідку) про хід і результати своєї діяльності під час проведення слідчої дії і проведення попереднього дослідження джерел доказової інформації”.

У третьому підрозділі “Суб’єкти взаємодії” сформульовано авторське бачення суб’єктів досліджуваної взаємодії. Процесуальні і криміналістичні аспекти діяльності суб’єктів взаємодії розглядалися в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин. Запропоновано власне визначення поняття “спеціаліст”: це незацікавлена у результаті справи особа, що володіє спеціальними знаннями і навичками, залучена слідчим у процес досудового розслідування для надання консультативної і дієвої допомоги, з метою вирішення спеціальних питань, пов’язаних зі збором і дослідженням доказів, що містять інформацію про особу, що скоїла злочин (крім експертного дослідження), чим забезпечує швидкість і ефективність діяльності правоохоронних органів зі встановлення особи, яка скоїла злочин зокрема, і оптимізацію всього процесу розкриття і розслідування злочину в цілому.

Наведено особливості ініціативної діяльності фахівців, залежно від їх процесуального статусу, а також авторське бачення щодо організаційних і процесуальних чинників ефективного використання її потенціалу. Дослідження взаємодії у правовому аспекті дозволило дійти висновку щодо необхідності врегулювання кримінально-процесуального законодавства з потребами і реаліями процесу розкриття і розслідування злочину, за допомогою внесення певних доповнень у процесуальний статус спеціаліста й експерта. Процесуальні права й обов’язки спеціаліста доцільно доповнити: по-перше, правами на ініціативу в процесі проведення слідчих дій, на ознайомлення з матеріалами попередньої перевірки і матеріалами кримінальної справи у межах, необхідних для вирішення спеціальних питань; по-друге, обов’язками сприяти слідчому у “захисті доказів”, заявляти самовідвід у визначених законом випадках, надавати слідчому інформацію для розкриття злочину за “гарячими слідами”, виявляти причини й умови, що сприяли скоєнню злочину, у межах процесуальної і професійний компетенції, складати підсумковий документ (звіт, довідку) про свою діяльність.

Враховуючи зазначене, ч. ст. 1 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: “Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; ... і вилученням доказів; ознайомлюватися з матеріалами попередньої перевірки (крім результатів оперативно-розшукової діяльності) і матеріалами кримінальної справи, в обсязі, необхідному для вирішення поставлених слідчим спеціальних питань”; у ч. ст. 1 КПК України доцільно ввести фразу: “За наявності умов, передбачених ст. ст. 54, 62 КПК України, спеціаліст зобов’язаний заявити самовідвід. У разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов’язків...”.

Процесуальні обов’язки експерта пропонується доповнити: 1) обов’язком збереження об’єктів дослідження і повідомленням слідчого у випадку, якщо експертне дослідження спричинить повне або часткове знищення об’єкту експертизи чи зміну його властивостей; 2) обов’язком виявляти причини й умови, що сприяли скоєнню злочину, якщо виявлення цих фактів є можливим у рамках конкретного експертного дослідження; 3) обов’язком узгодження зі слідчим своєї ініціативної діяльності (ст. 200 КПК України) для збереження обраної слідчим тактичної конструкції проведення слідчих заходів; 4) обов’язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин. Таким чином, ч. 4 ст. 77 КПК України запропоновано замінити обов’язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин. У ч. ст. КПК України доцільно замінити фразу “дати правильний висновок на поставлені питання”, на “дати об’єктивний, науково-обґрунтований і повний висновок на поставлені питання”. Також обґрунтовано висновок про те, що будь-яка особа, яка володіє спеціальними знаннями і залучена слідчим для реалізації норми ст. ст. 128, 1281 КПК України, повинна мати статус спеціаліста.

У четвертому підрозділі “Джерела інформації про особу, що скоїла злочин” зазначено, що особа – це симбіоз ознак: соціальних, анатомічних (які відбивають зовнішність людини), функціональних (які відображають динаміку особи) і психологічних. Тому в процесі встановлення особи, що скоїла злочин, необхідно працювати не лише над виявленням даних, що характеризують біологічну індивідуальність людини, а й рівною мірою приділяти увагу встановленню її психологічних характеристик. Одержанню більш повної інформації про таку особу буде сприяти комплексне вивчення властивостей людини, відображених у матеріальних слідах злочину і встановлених шляхом аналізу обстановки місця події. Джерелами інформації про особу, що скоїла злочин, є матеріальні і “ідеальні” сліди злочину, результати аналізу та дослідження яких дозволяють дійти висновку про факт перебування конкретної людини на місці скоєння злочину і реконструювати її дії. Наведено авторське бачення поняття “збір інформації про особу, що скоїла злочин”, як процесуальної і позапроцесуальної пошуково-пізнавальної діяльності слідчого і фахівців, що спрямована на встановлення можливих джерел особистісної інформації, дослідження й аналіз яких дозволить отримати дані про зовнішні анатомічні і функціональні ознаки, психологічний портрет особи, що скоїла злочин, і про її зв’язок зі злочинною подією.

Аргументовано висновок про провідну роль фахівців у пошуку джерел інформації про особу, що скоїла злочин та реалізації їх інформаційно-доказового потенціалу. Виділено основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин: сліди, залишені на місці події, що відображають анатомічні ознаки злочинця; сліди, які відображають функціональні і психологічні характеристики злочинця; предмети і речі, що належать злочинцю; зміни матеріальної обстановки місця події, викликані злочинними діями (у тому числі характеристика місцезнаходження, локалізації і стану трупа); особливості особи потерпілого (жертви).

Другий розділ “Специфіка взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Збір інформації про особу, яка скоїла злочин, у процесі слідчого огляду” проведено аналіз сутності і значення огляду місця події в системі слідчих дій із лексичної, філософської і криміналістичної точок зору. Обґрунтовано висновок про те, що на основі прогнозування і дослідження слідоутворюючих і слідосприймаючих об’єктів (незалежно від їх якісних і кількісних характеристик) на місці події можна одержати імовірнісну інформацію про особу, що скоїла злочин. Така інформація дозволить виділити шуканого індивіда за анатомічними, функціональними, соціально-психологічними ознаками і відображеними на ньому і його одязі ознаками матеріальної обстановки місця події. Аргументовано доцільність спрямування пошуку джерел інформації про особу, що скоїла злочин, за такими категоріями слідів: сліди, що ведуть на місце події; сліди, що ведуть з місця події; “штучні сліди”; сліди діяльності злочинця на місці події, включаючи сліди його пересування. Додатково обґрунтовано доцільність алгоритму одержання відомостей про особу, що скоїла злочин: 1) виявлення, фіксація та вилучення джерел інформації про злочинну подію та злочинця; 2) попереднє дослідження слідів (об’єктів, предметів); 3) аналіз матеріальної обстановки місця події; 4) реконструкція дій злочинця на місці події; 5) на основі результатів попередніх дій скласти модель злочинця з обґрунтованою вказівкою на його фізичні й психологічні характеристики.

Зазначено, що “універсальними” фахівцями, яких слідчі залучають до процесу розслідування є співробітники експертно-криміналістичної служби МВС України. За даними ДНДЕКЦ МВС України результативність оглядів місць події у 2004 році (виконаних за участю спеціалістів ДНДЕКЦ) становить 97,9% від їх загальної кількості. Але привести категорії результативності й ефективності оглядів місць події до єдиного знаменника можна лише за допомогою якісного застосування сучасних спеціальних знань і навичок у різних галузях науки, техніки, ремесла та мистецтва, що додатково аргументує необхідність залучення до проведення огляду певних спеціалістів.

Розроблено напрямки взаємодії слідчого з фахівцями в процесі огляду місця події під час збору інформації про особу, що скоїла злочин: 1) під час підготовки до проведення слідчої дії з’ясовуються сучасні можливості застосування окремих спеціальних знань і науково-технічних засобів, відповідно до умов певного місця події, аналізується доцільність врахування певних організаційних аспектів і застосування технічних засобів проведення певного виду слідчого огляду в конкретних умовах, встановлюються межі огляду, обираються метод огляду (комбінація методів) і технічні засоби, необхідні для проведення огляду; 2) у процесі проведення слідчої дії спільна діяльність спрямовується на виявлення, фіксацію та вилучення матеріальних слідів і речових доказів, установлення можливості проведення їх попереднього дослідження, а також провадження такого дослідження; 3) під час фіксації перебігу та результатів слідчої дії спільно проводиться письмова фіксація відповідно до процесуальної форми – складання протоколу та графічна фіксація (плани, схеми та ін.), а також фіксація перебігу слідчого огляду за допомогою технічних засобів; 4) оцінюються результати огляду (у процесуальному аспекті – оцінка відповідності процесуальній формі, у криміналістичному – оцінка отриманих результатів щодо криміналістичної значимості, а також висування версій, планування наступних слідчих дій та інші заходів для перевірки й уточнення отриманих результатів).

У другому підрозділі “Попереднє дослідження матеріальних слідів злочину – джерел інформації про особу, що скоїла злочин” наведено лексичний і криміналістичний аналіз поняття “попереднє дослідження”; проаналізовано існуючі у теорії криміналістики думки вчених-юристів, на основі яких виділено характерні риси попереднього дослідження, а також сформульовано визначення цього поняття у контексті взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Отже, попереднє дослідження – це пізнавальна діяльність, яка має позапроцесуальний характер і здійснюється як слідчим самостійно, так і з залученням спеціаліста до дослідження й оцінки виявлених у ході проведення слідчих дій матеріальних слідів злочину, у процесі якого слідчий або спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання і застосовуючи науково-технічні засоби і методи, визначає відносність виявлених слідів до розслідуваної події, установлює механізм їхнього утворення й ознаки слідоутворюючих об’єктів для одержання орієнтовних даних про анатомічні, професійні та інші характеристики особи, що скоїла злочин, про механізм скоєння злочину й інші обставини, які мають значення у справі.

Існують об’єктивні передумови проведення попереднього дослідження: невідомі або незрозумілі обставини скоєння злочину; недостатньо фактичних даних, які дозволяють відтворити механізм злочину; цілком відсутні або є обмеженими відомості про особу, що скоїла злочин; незрозуміла доказова значимість виявлених слідів і речових доказів; можливе зникнення (знищення) слідів; якщо без результатів такого дослідження неможливо розв’язати інші невідкладні питання під час проведення слідчої дії або досудового розслідування взагалі. За даними анкетування фахівців встановлено, що тільки 37,1% з них залучалися до проведення попереднього дослідження під час провадження слідчих дій у всіх необхідних випадках. При цьому 72,4% опитуваних слідчих зазначили необхідність проведення попереднього дослідження і використання його результатів. Підкреслено важливість попереднього дослідження як способу оперативної реалізації інформаційного потенціалу джерел інформації про особу, що скоїла злочин.

Розкрито інформаційний потенціал більшості джерел інформації про особу, що скоїла злочин, який (потенціал) можна “вилучити” під час попереднього дослідження таких джерел. Виділено основні напрямки взаємодії слідчого зі спеціалістами під час попереднього дослідження в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин: 1) виділення слідів, попереднє дослідження яких забезпечить слідчого необхідною орієнтуючою інформацією для прийняття тактичних і процесуальних рішень; 2) проведення такого попереднього дослідження; 3) спільна оцінка одержаних результатів дослідження з метою встановлення їх ймовірності, якості та доцільності негайного використання в процесі розкриття і розслідування злочину та розробку слідчих версій.

У третьому підрозділі “Особливості взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення судової експертизи” зазначено, що певний спектр інформації про особу можна одержати лише у процесі наукового пізнання, дослідження й аналізу різних матеріальних джерел, виявлених і вилучених у процесі проведення слідчих дій. Судова експертиза – це дослідження, яке проводиться у випадках, якщо іншими засобами встановити необхідні дані не є можливим. Акцентовано увагу на особливому значенні судової експертизи як форми взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Зроблено спробу вирішити проблемно-дискусійне питання щодо можливості проведення експертного дослідження до порушення кримінальної справи. Зокрема, обґрунтовано доцільність зазначення у певній нормі чинного кримінально-процесуального законодавства вичерпного переліку видів судових експертиз або переліку питань, які слід вирішувати за допомогою експертного дослідження саме до порушення кримінальної справи. З урахуванням того, що провадження судової експертизи – це симбіоз дій слідчого і фахівців, і що чітке розмежування компетенцій взаємодіючих суб’єктів, відповідно до норм чинного КПК України, не повинно ототожнюватися з відособленістю їхніх дій, аргументовано важливість у певних випадках такого напрямку взаємодії слідчого з фахівцями, як присутність слідчого під час проведення експертного дослідження.

Крім безпосереднього експертного дослідження представлених об’єктів, аргументовано також необхідність залучення фахівця: 1) для вирішення питань про необхідність призначення експертизи певного виду; 2) для вибору експерта або експертної установи; 3) з метою проведення підготовки матеріалів експертного дослідження (підготовка об’єктів дослідження, одержання зразків для порівняльного дослідження, вибір відповідних матеріалів кримінальної справи); 4) для формулювання питань експерту; 5) для роз’яснення і надання допомоги в оцінці висновку експерта. Тому узгоджена діяльність взаємодіючих суб’єктів на кожному з етапів провадження експертизи, починаючи від вирішення питання про необхідність її проведення і до оцінки висновку експерта, дозволяє одержати якісну інформацію про подію злочину, механізм його скоєння та особу, що скоїла злочин, і, що важливо, здійснити процесуальне закріплення одержаних даних. Наведено приклади реалізації за допомогою експертного дослідження інформаційно-доказового потенціалу так званих “нетрадиційних” або “негідних” об’єктів, які також можуть бути джерелами інформації про особу, що скоїла злочин. Особливої значущості у зв’язку із цим набуває грамотний та професійний підхід до організації та здійснення взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення судової експертизи.

У четвертому підрозділі “Участь спеціаліста у провадженні окремих слідчих дій” зазначено необхідність участі певних спеціалістів у процесі проведення слідчих дій, аргументовано їх провідну роль із моменту підготовки до проведення слідчої дії і до оцінки одержаних результатів. Обґрунтовано раціональність здійснення взаємодії за принципом постійності, тобто слід залучати до проведення слідчих дій саме того фахівця, який вже брав участь у справі як спеціаліст або експерт. Повноцінною є участь спеціаліста у проведенні слідчих дій, яка включає не тільки пошук, виявлення та вилучення джерел інформації про злочинну подію та особу, що скоїла злочин, а й реалізацію їх інформаційного потенціалу за допомогою попереднього дослідження. Лише завдяки такому дослідженню під час проведення слідчої дії слідчий може оперативно з’ясувати відносність об’єкта дослідження до розслідуваної справи, прогнозувати його інформаційно-доказовий потенціал і шляхи реалізації такого потенціалу.

На підставі вивчення особливостей проведення та специфіки завдань, які вирішуються під час проведення певних слідчих дій, розроблено основні напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, у процесі проведення допиту, відтворення обстановки й обставин події, обшуку, виїмки, освідування й упізнання. Отже, спеціаліста доцільно залучати: 1) для консультаційної і консультаційно-довідкової допомоги з усіх спеціальних питань організаційно-тактичного характеру і для роз’яснення інформаційно-доказового потенціалу речових доказів і механізму його реалізації; 2) для безпосереднього застосування технічних засобів і спеціальних методів виявлення, фіксації і вилучення речових доказів, проведення попереднього дослідження виявлених і вилучених речових доказів; 3) для надання допомоги у технічній і документальній фіксації перебігу та результатів провадження слідчої дії.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено узагальнене бачення основних результатів дослідження, а саме:

-

-

-

-

-

-

-

-