ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВОРУШКО ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 811.161.2’367
УПОДІБНЕННЯ ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ
10.02.01 – українська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Дніпропетровськ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент
Попова Ірина Степанівна,
Дніпропетровський національний університет,
декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Гуйванюк Ніна Василівна,
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича,
завідувач кафедри сучасної української мови;
кандидат філологічних наук, доцент
Виноградова Ольга Володимирівна,
Донецький національний університет,
доцент кафедри української мови.
Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.
Захист відбудеться “28” квітня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1).
Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).
Автореферат розіслано “27” березня 2006 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат філологічних наук, доцент М. С. Ковальчук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Синтаксичний зв’язок є фундаментальним поняттям граматики будь-якої, у тому числі, природно, й української мови, тією лінгвістичною категорією, без якої синтаксис взагалі не може існувати ні як деяка система організації мовленнєвого матеріалу, ні як один з основних розділів науки про мови, ні як функціонально значущий складник її граматичного ладу. Тому невипадково синтаксичний зв’язок слів так чи інакше розглядається практично в усіх навчальних посібниках із синтаксису української мови, в усіх теоретичних дослідженнях, а також дослідженнях практичного характеру, які стосуються будови й граматичної природи мовленнєвих ланцюгів. І разом з тим названа граматична категорія вивчена й описана в україністиці ще не досить повно. Немає, зокрема, достатньо докладної номенклатури власне синтаксичних відношень між компонентами мовленнєвого ланцюга, не впорядковані певні метамовні аспекти проблеми, пов’язані з конкретними типами синтаксичних зв’язків – а звідси й розбіжності у відповідній термінології, – не описані докладно й лінгвістичні об’єкти, у системі яких реалізуються ті або інші синтаксичні відношення, такі, наприклад, як уподібнення й узгодження.
Актуальність запропонованого дослідження полягає в нагальній необхідності розв’язати цілий ряд проблем, які стосуються синтаксичного зв’язку, і перш за все такої проблеми, як лінгвістичний об’єкт і номенклатура відповідних синтаксичних відношень у межах спочатку хоча б одного, але достатньо універсального засобу реалізації синтаксичних зв’язків, яким є уподібнення форми одного слова формі іншого, тобто засобу, який у сучасній українській мові виходить не тільки за межі узгодження як одного з типів підрядного зв’язку, але й за межі власне підрядності, за межі однієї синтагми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є частиною наукової теми кафедри української мови Дніпропетровського національного університету “ Природа і структура лексичних і граматичних одиниць української мови “ й затверджена вченою радою ДНУ.
Мета дослідження – визначити та описати сферу функціональної реалізації уподібнення в сучасній українській мові і сформувати систему лінгвістичних об’єктів, у якій уподібнення може бути граматичним способом, як на рівні парадигматичних класів слів, так і на рівні співвідносних при уподібненні граматичних категорій. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:
1) проаналізувати та узагальнити метамовні побудови, пов’язані з формуванням у сучасній українській мові системи синтаксичних зв’язків, зокрема узгодження;
2) диференціювати поняття узгодження й уподібнення як різні синтаксичні категорії;
3) кваліфікувати уподібнення як певний граматичний засіб реалізації найрізноманітніших семантико-граматичних відношень, а відповідно й синтаксичних зв’язків у сучасній українській мові;
4) сформувати систему лінгвістичних об’єктів, які пов’язані з уподібненням як засобом реалізації та маркування синтаксичного зв’язку;
5) показати сферу функціонального застосування уподібнення в межах одного речення, а також між компонентами різних предикативних зон, у тому числі і великих синтаксичних сполук.
Об’єктом дослідження є система синтаксичних зв’язків слів у сучасній українській мові та метамовні аспекти цієї системи.
Предмет дослідження – уподібнення словоформ як засіб реалізації семантико-граматичних відношень між компонентами мовленнєвого ланцюга.
Матеріалом дисертації послужили тексти літературно-художнього, науково-технічного та побутового характеру. Використовувалися мовленнєві побудови респондентів і трансформи цих побудов, а також українські прислів’я й приказки переважно бінарної структури, які дозволяють зафіксувати факти уподібнення.
Методологія дослідження базується на положенні про мову як систему в усій різноманітності основних її складників і взаємозв’язків між ними, а також на положенні про діалектичну єдність форми, змісту і функцій мовних одиниць і категорій.
Метод дослідження переважно описовий з елементами експерименту і з залученням матеріалів, одержаних від респондентів.
Наукова новизна роботи – це:
- категоріальне протиставлення понять узгодження й уподібнення як одного з типів підрядного синтаксичного зв’язку і як засобу реалізації різних типів синтаксичних зв’язків;
- розширення сфери функціонального застосування уподібнення як граматичного засобу;
- номенклатура граматичних категорій, у межах яких здійснюється уподібнення;
- система лінгвістичних об’єктів, які уподібнюються в предикативній зоні й за її межами.
Теоретичне значення дослідження полягає в суттєвому коректуванні деяких аспектів метамови українського синтаксису, яке дозволяє більш повно й адекватно описати систему синтаксичних зв’язків слів у сучасній українській мові, а також і в інших мовах зіставлюваної граматичної будови. Одержані результати розширюють наші уявлення про способи реалізації різних семантико-граматичних відношень між компонентами мовленнєвих ланцюгів і можуть стимулювати аналогічні пошуки в інших розділах граматики й на інших рівнях мови.
Практичне значення роботи – це можливість (і навіть необхідність) використання одержаних у ній результатів у навчальному процесі як вищої, так і загальноосвітньої школи. І перш за все в лекційних курсах і на практичних заняттях з української мови, у різних спецкурсах, пов’язаних з українським синтаксисом, а також у загальних курсах з мовознавства. Матеріали дослідження можуть бути використані також при написанні підручників і навчальних посібників з синтаксису сучасної української мови.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації, її теоретичні положення й практичні результати доповідалися автором на X Міжнародній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2004), на ІІ Міжнародній науковій конференції “ Лексико-граматичні інновації у сучасних слов’янських мовах” (Дніпропетровськ, 2005), а також на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Дніпропетровського національного університету в 2004 і 2005 роках. Дисертація обговорена на засіданні кафедри української мови ДНУ (2005). Основні результати дослідження викладені в шести публікаціях, з яких чотири – у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів основної частини, загальних висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації 196 сторінок, її текстова частина – 181 сторінка.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі до дисертації розкривається актуальність її теми і зв’язок цієї теми з науковими програмами й темами кафедри української мови ДНУ, формулюється мета дослідження і визначається те коло завдань, які слід виконати для досягнення поставленої мети. Визначається об’єкт, предмет, а також методологічна основа проведених наукових досліджень. Підкреслюються нові результати дослідження й прогнозується їх теоретичне й практичне значення. Подана інформація про апробацію цих результатів і їх публікації.
У першому розділі “ Уподібнення в системі семантико-синтаксичних відношень між компонентами мовленнєвого ланцюга”, який містить три параграфи: “ Основні типи синтаксичних зв’язків у сучасній українській мові”, “ Метамовні аспекти узгодження як підрядного зв’язку “, “ Узгодження й уподібнення”, – подається теоретична база проведеного дослідження.
Синтаксичний зв’язок кваліфікується як одне з фундаментальних понять граматики, до якого лінгвісти так чи інакше звертаються практично в усіх дослідженнях з синтаксису сучасної української мови (праці І. Р. Вихованця, Н. В. Гуйванюк, А. П. Загнітка, В. І. Кононенка, Є. В. Кротевича, Г. М. Удовиченка та ін.), а також у працях дидактико-методичного характеру, включаючи підручники з української мови і відповідні навчальні посібники різного призначення ( І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко, Н. В. Гуйванюк, А. П. Загнітко, Н. Л. Іваницька, Л. О. Кадомцева, М. У. Катранська, М. Ф. Кобилянська, І. І. Слинько, І. І. Меншиков, І. С. Попова та ін.). Але разом з тим далеко не все з синтаксичними зв’язками слів вияснене до кінця як у плані номенклатури семантико-граматичних відношень, у які реально вступають компоненти деякого висловлення, так і в плані використовуваної різними вченими й педагогами при описі синтаксичних зв’язків метамови. У навчальній літературі з української мови номенклатура синтаксичних зв’язків вичерпується, як правило, тільки термінами сурядність і підрядність з диференціацією їх типів відповідно термінами супідрядність і узгодження, керування, прилягання, і лише в деяких виданнях називаються такі, скажімо, синтаксичні зв’язки, як координація, кореляція і тяжіння, описані ще в словнику лінгвістичних термінів Є. В. Кротевича й Н. С. Родзевич, який вийшов у 50-х роках минулого століття. Певний же ряд синтаксичних відношень, які існують між компонентами мовленнєвого ланцюга (аранжування, опосередкування, переорієнтація, перерозклад, сепаратизація й под.) взагалі не згадується в нормативних підручниках з сучасної української мови. Наявні, на жаль, і суто термінологічні розбіжності, коли, з одного боку, одне й те ж явище, один і той же по суті синтаксичний зв’язок по-різному називається різними вченими (наприклад, детермінантний зв’язок і сепаратизація, тяжіння й розчленування й под.), з іншого боку, в один і той же термін може вкладатися різний зміст (дуплексія, співвідносність, співположення та ін. ). Такий стан речей вимагає перш за все чітко визначити основні параметри використовуваної в дисертації метамови, проаналізувати й описати загальну систему синтаксичних зв’язків слів у сучасній українській мові і виділити в цій системі ті семантико-граматичні відношення, при яких регулярно або хоча б епізодично має місце граматично значуще уподібнення однієї словоформи іншій. Система ця після відповідних узагальнень включає в себе чотири основних типи синтаксичних зв’язків і з їх підтипами має такий вигляд:
- сурядний зв’язок – власне сурядність і супідрядність;
- підрядний зв’язок – узгодження, керування, прилягання;
- предикативний зв’язок – координація, співположення;
- нестандартний зв’язок – безсполучниковий зв’язок, кореляція, приєднання, пояснення, розчленування (тяжіння), перерозклад, варіативність, опосередкування, сепаратизація (детермінація), аранжування, переорієнтація, деформація, контактування, зчеплення.
Уподібнення як один із засобів реалізації синтаксичних зв’язків слів має місце при різних синтаксичних відношеннях в усіх чотирьох групах наведеної системи. При сурядності (У будні мій друг студент, а по неділях музикант) і супідрядності (Батько подарував сину велосипед, а дочці велику ляльку); при узгодженні (Наші друзі поїхали до Києва); при координації (Ми любимо своє місто); при кореляції (Я зустрів професора Петренка); при розчленуванні (Вона повернулася задоволеною і щасливою); контактуванні (Відчепися від мене з цим своїм спортлото) та ін. І все це переважною більшістю вчених - лінгвістів і педагогів -словесників кваліфікується як той чи інший тип узгодження форм слів, кваліфікується, на наше глибоке переконання, без достатніх для цього підстав і навіть усупереч самій логіці синтаксичних відношень між компонентами мовленнєвих ланцюгів подібного типу.
В основних своїх лінгвістично значущих параметрах узгодження майже в усіх працях, які описують синтаксичні зв’язки слів, тлумачиться практично однаково і визначається як один з типів підрядного зв’язку , при якому форма залежного слова уподібнюється формі головного у спільних для цих слів граматичних категоріях. В окремих дефініціях, переважно в навчальній літературі, уточнюється й характер відповідних граматичних категорій – рід, число, відмінок. Отже, уже за визначенням, узгодження як підрядний зв’язок може мати місце тільки при ієрархічних відношеннях і тільки в суворо фіксованих категоріальних межах уподібнюваних словоформ. У сучасній українській мові узгодження може здійснюватися лише в субстантивно-ад’єктивних групах слів, між субстантивом (іменником і субстантивним займенником) і ад’єктивом (прикметником, ад’єктивним займенником, дієприкметником і числівником), оскільки саме ці два парадигматичні класи слів маркуються трьома названими категоріями. Проблематичними ж до цього часу є тільки метамовні аспекти узгодження, і зокрема такі два з них:
1. Обсяг поняття узгодження як синтаксичного терміна, а відповідно і сфера синтаксичних відношень, зв’язаних так чи інакше з уподібненням форм слів.
2. Складники процесу узгодження як лінгвістичні об’єкти, а відповідно й основні різновиди цього зв’язку.
Проблематичність першого з цих аспектів зумовлена тим, що уподібнення словоформ може здійснюватися в сучасній українській мові не лише при власне узгодженні як підрядному зв’язку, але й при реалізації інших семантико-граматичних відношень між компонентами мовленнєвого ланцюга. Другий аспект – це по суті трактування самого синтаксичного зв’язку, який визначається як узгодження, і виділення його різновидів. Обидва зазначені аспекти пов’язані з коректністю вживання терміна узгодження там, де є уподібнення словоформ, і там, де його немає, а отже, і з відношенням цього терміна до більш широкого поняття уподібнення.
Перш за все – і це принципово – у запропонованій дисертації поняття узгодження й уподібнення тлумачаться як граматичні категорії різного рівня й термінологічно роз’єднуються. Узгодження – це предметний рівень метамови синтаксису, уподібнення – його процедурний рівень. І якщо узгодження є конкретним типом підрядного зв’язку, тобто певним предметом із множини аналогічних йому (керування, прилягання й под.) предметів, що вивчаються в синтаксисі, то уподібнення – це, треба думати, один із засобів реалізації того чи іншого синтаксичного зв’язку, у тому числі, природно, й узгодження. Але це вже рівень процедурний. І при цьому дуже важлива, дуже значуща відмінність уподібнення від узгодження полягає в тому, що уподібнення здійснюється в системі значно більшої кількості лінгвістичних об’єктів, ніж це має місце при узгодженні, і набагато частіше, ніж узгодження, є використовуваним процедурно, причому не тільки в межах словосполучення чи речення, але й за межами цих синтаксичних одиниць (пор.: Андрій підійшов до дверей . Він ще не знав, що вони були вже зачинені).
Що стосується другого з названих аспектів узгодження як одного з типів підрядного зв’язку, то проблема тут полягає, як нам видається, тільки в наявних поки що значних термінологічних розбіжностях при описі різновидів цього синтаксичного зв’язку, таких, зокрема, як неповне або, скажімо, смислове узгодження (О. С. Ахманова, Р. І. Вихованець, А. П. Загнітко, Є. В. Кротевич, Ш Марузо, І. І. Меншиков, О. Б. Сиротиніна, О. С. Скобликова та ін.), при останньому з яких, до речі, уподібнення словоформ може й не бути. Якщо, однак, винести за дужки ті синтаксичні відношення, які в нашій дисертації не кваліфікуються як власне узгодження, і зробити деякі узагальнення в системі пропонованих різними вченими рубрикацій узгодження, то цілком адекватною, на наш погляд, буде така система класифікації цього синтаксичного зв’язку в сучасній українській мові:
старий друг; прочитана книга; моє вікно – повне узгодження;
мої друзі (книги, вікна); трьома хвилинами (днями) – неповне узгодження;
наше (нашому) метро; самому (самій) собі – смислове узгодження;
молода професор; наша лікар – ситуативно порушене узгодження;
вчорашнє “Юманіте”, берлінська Вільгельмштрассе – асоціативно порушене узгодження;
мої брат і сестра; англійська й німецька мови – нормативно порушене узгодження.
А відповідно й така її схема:
узгодження
форми слів форми слів не
уподібнюються уподібнюються або
розподібнюються
повне неповне смислове порушене
узгодження узгодження узгодження узгодження
асоціативно нормативно
порушене порушене порушене
Отже, і при власне узгодженні, точніше, при підрядному зв’язку, який на метамовному рівні кваліфікується як власне узгодження, уподібнення словоформ – це лише один із засобів маркування відповідних синтаксичних відношень, хоча й найбільш розповсюджений, абсолютно нормативний і найбільш ефективний. Аналогічний засіб, однак, широко використовується й при маркуванні інших синтаксичних зв’язків, інших лінгвістичних реалій. З одного боку, при цьому суттєво збільшується кількість лінгвістичних об’єктів, пов’язаних з уподібненням як засобом реалізації того чи іншого типу синтаксичного зв’язку, з іншого ж боку, не все – і це видно з наведеної вище схеми, – що кваліфікується як узгодження, вимагає хоча б часткового уподібнення словоформ.
Уподібнення, будучи маркером синтаксичної, а досить часто й смислової зв’язаності компонентів мовленнєвого ланцюга, може супроводжувати різні типи й підтипи синтаксичного зв’язку – від власне узгодження, повного й неповного, до, скажімо, координації, при якій відсутні ієрархічні відношення між відповідними компонентами (пор.: Ми живемо в Києві; У січні випав перший сніг і под.), і навіть до зв’язку сурядного, коли саме уподібнення тих чи інших словоформ може диференціювати різні синтаксичні конструкції (їх зміст) з однаковим лексичним наповненням, як у таких, наприклад, реченнях:
У багатьох країнах були написані портрети знаменитих музикантів, письменників, справжніх художників та У багатьох країнах були написані портрети знаменитих музикантів, письменників справжніми художниками.
Уподібнюватися один одному можуть і такі компоненти мовленнєвого ланцюга, які взагалі синтаксично між собою не пов’язані через їх функціонування в різних предикативних зонах, у різних комунікативних одиницях деякої надфразної єдності:
Охоронець обережно штовхає двері. Вони не відчиняються. Він знову штовхає – безрезультатно.
Термін уподібнення в більшості довідкових видань і термінологічних словників найчастіше вживається як синонім терміна асиміляція, і лише окремі словосполучення в цих виданнях, словосполучення типу уподібнення граматичне (Л. П. Столярова, Т. С. Пристайко, Л. П. Попко) чи уподібнення синтаксичне (О. С. Ахманова) указують на зв’язкоутворювальну функцію уподібнення, хоча, як відзначалося вище, у дефініціях терміна узгодження відповідне слово є ключовим. У дисертації запропонована дефініція поняття уподібнення як синтаксичної категорії і побудована ця дефініція так:
Уподібнення – це такий засіб вираження й маркування синтаксичної, а також смислової зв’язаності компонентів мовленнєвого ланцюга, при якому граматична форма одного з цих компонентів відтворюється в тих чи інших спільних для них категоріях у граматичній формі іншого.
Узгодження суворо регламентоване як у системі парадигматичних класів слів, які вступають у цей зв’язок (тут тільки субстантив і ад’єктив), так і у системі граматичних категорій, у межах яких форма одного слова може уподібнюватися формі іншого (це рід, число і відмінок). Крім того, узгодження як один з типів підрядного зв’язку переважною більшістю лінгвістів фіксується тільки в межах однієї синтагми – словосполучення. Що ж стосується уподібнення словоформ, то і сфера функціонування цього засобу маркування смислової й синтаксичної зв’язаності слів, і категоріальне наповнення уподібнених компонентів мовленнєвого ланцюга практично нічим не обмежені. Важлива лише наявність в уподібнених словоформах якоїсь спільної парадигми і єдиної комунікативної установки. Так, у реченнях типу Якщо ти запізнишся, я піду в театр без тебе уподібнюються форми присудка в головному й підрядному реченнях, а в такій, скажімо, надфразній єдності, як Моя сестра поїхала працювати в наше рідне село. Листів ми одне одному не писали. Але я не перестав думати про неї має місце уподібнення словоформ (сестра й про неї), які знаходяться в різних реченнях, що навіть не контактують.
Разом з традиційно зафіксованими при власне узгодженні категоріями роду, числа і відмінка уподібнення може здійснюватися й майже в усіх інших граматичних категоріях. У категорії особи (Ти погано спиш; Він погано спить), у категорії стану ( З ким поведешся, від того й наберешся), способу (Не пропопускав би занять, зміг би відповісти на це запитання; Мовчи і слухай, що тобі говорять), ступенів порівняння (Чим ближче ми підходили до центру міста, тим частіше зустрічалися нам люди в міліцейській формі) та ін., включаючи навіть співвіднесеність незмінних форм, і зокрема інфінітивів ( Життя прожити – не поле перейти; На чиєму возі сидіти, того й волю волити).
Суттєво ширша при уподібненні й система парадигматичних класів слів з відтворюваними граматичними формами. І якщо при узгодженні відтворюваність граматичних форм має місце тільки в субстантивів й ад’єктивів, уподібнення можна зафіксувати в найрізноманітніших парах лексико-граматичних розрядів слів, які функціонують у тому чи іншому мовленнєвому ланцюзі, у тому числі, як це видно з наведених тільки що прикладів, і парах, утворених одними й тими ж парадигматичними класами. Ось ще декілька ілюстрацій:
Займенник – займенник: Він (вона) завжди багато обіцяє, але я не вірю йому (їй) – уподібнення в роді й числі.
Числівник – числівник: Ми не знали один одного (одна одну) – уподібнення в роді й числі.
Дієприкметник – дієприкметник: Ця прочитана й усіма забута книга ще довго лежала на моїй полиці – уподібнення у формах часу, виду, стану.
Дієприслівник – дієприслівник: Піднявши руки, але одразу ж опустивши їх, він вирішив поки що не визнавати поразки – уподібнення в часі і виді.
Іменник – дієслово: Шановні пасажири! Не залишайте без нагляду дітей у приміщенні вокзалу – уподібнення в числі.
Дієслово – субстантивний займенник: Я (ми) не хотів (не хотіли) нікому говорити, коли повернуся ( повернемося) – уподібнення у формах числа, а також числа й особи.
І, нарешті, семантико-граматичні відношення між компонентами мовленнєвого ланцюга при узгодженні як підрядному зв’язку – виключно атрибутивні, тоді як при уподібненні такі відношення можуть бути найрізноманітнішими, а також можуть бути зафіксовані не тільки між будь-якими членами речення, але й між словами, які входять до різних синтаксичних утворень і конструкцій.
Другий розділ дисертації “Уподібнення словоформ у межах простого речення” складається з двох параграфів: “ Уподібнення при безпосередньому й опосередкованому підпорядкуванні” й “Уподібнення словоформ без ієрархічних відношень”. У цьому розділі описуються найбільш характерні для сучасної української мови синтаксичні конструкції з уподібнюваними поза межами узгодження як підрядного зв’язку словоформами, які функціонують в одному простому реченні, а отже, і пов’язані між собою тими чи іншими, але обов’язково маркованими синтаксичними відношеннями як ієрархічного, так і не ієрархічного характеру. У системі ієрархічних відношень у дисертації протиставлені безпосереднє й опосередковане підпорядкування. Безпосереднє підпорядкування одного компонента мовленнєвого ланцюга іншому – це стандартна комунікативна ситуація, коли залежне слово уподібнює словоформу тому слову, якому воно синтаксично підпорядковується. Під опосередкованим підпорядкуванням у дисертації розуміються такі семантико-граматичні відношення між складниками деякої конструкції, при яких, підпорядковуючись синтаксично одному слову, якийсь компонент тієї чи іншої синтагми може уподібнювати свою форму іншому слову, як це має, наприклад, місце при тяжінні.
Синтаксичні утворення з безпосереднім підпорядкуванням розглядаються в дисертації в контексті цілого речення незалежно від того, є конструкції з уподібненими словоформами словосполученнями чи ні. І це, на наш погляд, принципово, оскільки й за межами словосполучень уподібнення може маркувати найбільш, мабуть, типові при узгодженні атрибутивні відношення, які виникають при контактуванні й кореляції, у тому числі й у конструкціях із стрижневим словом займенником.
Уподібнення поряд розміщених ад’єктивів часто є єдиною працюючою диференційною ознакою їх зв’язаності з тим чи іншим іменником, як, наприклад, у таких реченнях з ідентичним лексичним наповненням:
Охоче носить наша дівчинка цю білу сукню.
Охоче носить наша дівчинка ця білу сукню.
Охоче носить дівчинка наша цю білу сукню.
Охоче носить дівчинка нашу цю білу сукню.
Охоче носить ця дівчинка наша білу сукню.
Охоче носить ця дівчинка нашу білу сукню й под.
В апозитивних конструкціях із стрижневим словом іменником уподібнення словоформ – це, як правило, окремий випадок (пор.: у місті Києві, але в місті Великі Луки). Якщо, однак, як синтаксична домінанта при кореляції виступає особовий займенник, то уподібнення йому форми іменника, як мінімум, у категорії відмінка стає вже обов’язковим:
Тепер би ти уже була старою –
Вони давно пройшли, твої літа... ( К. Герасименко).
Нам крамарям, як не збожиться, так і не розжиться.
При цьому уподібнення також може виявитися маркером змістовно різних, але лексично ідентичних конструкцій:
Ігнорування релігійності, як чуже нам явище, неможливо та Ігнорування релігійності, як чужого нам явища, неможливо.
У сучасній українській мові досить часто уподібнюються й різні дієслівні форми. Здійснюється уподібнення при безпосередньому підпорядкуванні однієї дієслівної форми іншій найчастіше в категоріях часу і виду, тобто в категоріях, не характерних для власне узгодження. Як правило, таке уподібнення має місце в конструкціях з дієприслівниками й дієприслівниковими зворотами типу Він повернувся з відпустки, добре відпочивши. Однак співвідносність видо – часових форм при цьому має дві особливості. По-перше, вона не абсолютна, і при неможливості висловлення типу Він повернувся з відпустки, добре відпочиваючи цілком прийнятна конструкція Він повертається з відпустки, добре відпочивши з дієслівними формами в теперішньому й минулому часі. По-друге, і при наявності уподібнення конструкція з дієприкметниковим зворотом може виявитися неоднозначною й ненормативною, як це має місце в такій, наприклад, трансформації: Він повертається з відпустки, добре відпочиваючи.
Пов’язана остання обставина з особливим функціонально-семантичним навантаженням категорії часу, яка актуалізує такі, зокрема, фактори, як послідовність дій і подій, а також їх причинно-наслідкові відношення.
Уподібнення форми дієприслівника його синтаксичній домінанті – це звичайне й поширене явище в різних стилях сучасної української мови, в усіх практично літературно-художніх жанрах, у тому числі й в українських прислів’ях і приказках з їх оптимально клішованою формою:
Козаков, однією рукою піднявши автомат у небо, дав три постріли (О. Гончар).
Писав, засвоївши ази, // Він “труд” на тему бойову: // “Психологічний стан кози, // коли скубе вона траву” ( С. Олійник).
Не розбивши крашанки, не спечеш яєчні (Прислів’я).
При опосередкованому підпорядкуванні семантико-граматичний зв’язок деякої словоформи з словом, якому вона уподібнює свою форму, виявляється, як правило, тільки через уподібнення. Так, у наведених вище віршах К. Герасименка далі йдуть такі рядки:
По вечорах сиділа б ти зі мною
В глибокім кріслі, стомлена, проста.
Прикметники стомлена й проста слід було б, на перший погляд, співвіднести із займенником ти (ти стомлена, проста),однак уподібнюються ці прикметники не названому займеннику, а особовій формі дієслова сиділа, уподібнюються в категорії роду, у чому неважко переконатися, побудувавши таку, скажімо, модифікацію наведених рядків:
По вечорах сидів би ти зі мною
В глибокім кріслі, стомлений, простий.
Найбільш типовими конструкціями з опосередкованим підпорядкуванням є розчленовані синтагми. У цих конструкціях деякий компонент мовленнєвого ланцюга граматично підпорядковується якомусь одному слову, але уподібнює свою форму формі іншого слова, яке не є його партнером по синтагмі. При цьому уподібнення стає не тільки лінгвістично значущим, але й прямо орієнтованим на функцію маркера того синтаксичного зв’язку, який кваліфікується як розчленування. Наприклад:
Я ще довго пам’ятав свого супутника (свою супутницю; своїх супутників) веселим і життєрадісним (веселою й життєрадісною; веселими й життєрадісними).
І якщо тяжіння фіксується, як правило, у тріаді підмет - субстантив – присудок - дієслово – предикативне означення - ад’єктив, сфера функціонування розчленування ширша навіть у межах простого речення, а уподібнення словоформ може здійснюватися не тільки в категоріях роду й числа:
Режисер, саме таким (такою; такими) і бажаючи бачити претендента (претендентку; претендентів) на цю роль, одразу ж погодився розпочати зйомку, – але й у граматичних категоріях дієслова при спільному функціонуванні в одному реченні різних дієслівних форм:
Цей роман залишився ніким не прочитаним.
Дієприкметник не прочитаним уподібнює свою форму не тільки іменнику роман, але й дієслову – присудку в категорії стану, часу, виду.
Опосередковане підпорядкування має місце і в конструкціях з пояснювальними відношеннями, що спричиняє уподібнення відповідних словоформ у системі, природно, змінюваних парадигматичних класів і властивих їм категорій:
Твори цього письменника, у тому числі і його оповідання про війну, мені дуже подобаються і Я в захваті від творів цього письменника, у тому числі і від його оповідань про війну.
Уподібнення іменників у категорії відмінка.
Він працював, точніше, намагався працювати, вночі і Він працює, точніше, намагається працювати, вночі.
Уподібнення дієслів у категоріях часу і виду.
З такими, тобто лінивими й безвідповідальними, ніхто не захоче мати ніяких справ.
Уподібнення ад’єктивів у категоріях числа і відмінка.
У багатьох кімнатах, і зокрема в тій самій, зачинені вікна.
Уподібнення іменника й ад’єктивних займенників у категоріях роду і відмінка.
Вона говорила зворушливіше, а отже, і значно тихіше, ніж її опонент.
Уподібнення прислівників у категорії ступенів порівняння.
Лінгвістичні об’єкти при цьому: й уподібнювані парадигматичні класи слів, і граматичні категорії, у межах яких здійснюється уподібнення, – найрізноманітніші і виходять за межі того , що знаходиться в компетенції власне узгодження. Більше того, уподібнення як засіб реалізації й маркування синтаксичної і смислової зв’язаності слів може мати місце й тоді, коли між уподібнюваними словоформами взагалі немає підрядного зв’язку, наприклад, при координації підмета й присудка. Але якщо координації як особливому типу синтаксичного зв’язку було приділено достатньо уваги (І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко, Є. В. Кротевич, І. І. Меншиков, І. С. Попова та ін.),то спеціальних досліджень, скажімо, про уподібнення словоформ при сурядному зв’язку ми не зустрічали.
У дисертації описуються конструкції з лінгвістично значущим, а нерідко й регламентованим уподібненням таких їх компонентів, які не вступають між собою в ієрархічні відношення. Указується, зокрема, на уподібнення форми того чи іншого члена речення звертанню, причому не тільки в числі, але й у категорії роду:
Друже мій, не міг би ти почекати на мене?
Подруго моя, не могла б ти почекати на мене?
Підкреслюється уподібнення словоформ із вставленої конструкції словоформам – членам речення:
Студенту (студентці, студентам), на його(її, їх)велику радість, вдалося виконати це завдання.
Але головне – це уподібнення словоформ, пов’язаних між собою сурядними синтаксичними відношеннями, коли відтворення граматичної форми попереднього однорідного члена речення наступним виявляється не тільки досить суттєвим, але нерідко єдиним формально-граматичним показником синтаксичної зв’язаності відповідних компонентів мовленнєвого ланцюга. Наприклад, у фразі типу На Новий рік Оксана принесла своєму молодшому брату коробку цукерок, цуценя з його іграшкою у вигляді мозкової кістки, кошеня й заводну мишку група однорідних додатків може бути розчленована, скажімо, так:
На Новий рік Оксана принесла своєму молодшому брату коробку цукерок, його цуценяті мозкову кістку й кошеняті іграшку у вигляді заводної мишки.
І тут, як ми бачимо, ряд коробку – цуценя – кошеня – мишку перетворюється вже в два ряди: брату – цуценяті – кошеняті й коробку – кістку – іграшку, – а їх наповнення визначається співвідносністю відмінкових форм непрямого й непрямого додатків. З подібною ситуацією ми часто стикаємося в різного типу фразеологізмах, у тому числі й в українських прислів’ях і приказках:
Нема бджоли без жала, а троянди без колючок .
Листопад – вересню онук, жовтню син, зимі рідний брат.
Є такого типу уподібнення і в поезії:
Над лугами ворон кружить, // За життям своїм не тужить, // Пазурі здіймає хижі, // Вижидає крові – їжі: // Де б хатинку, де б дитинку, // Де б кровини на хвилину, // Де б пожару без покару, // Де б то сліз глибоку чару? (А. Малишко).
Характер лінгвістичних об’єктів при уподібненні словоформ, пов’язаних сурядними відношеннями, теж може бути різним, і , разом з іменниками, уподібнювати свої форми можуть і дієслова (Або розумне казать, або зовсім мовчать),прикметники (Моя подруга – розумна, струнка й красива) і навіть числівники (Подумки рахую години – одна, дві, три... й Подумки рахую тижні – один, два, три...) у властивих цим частинам мови граматичних категоріях.
У третьому розділі “Уподібнення словоформ з різних предикативних зон”, який складається з чотирьох параграфів: “ Предикативна зона як лінгвістичне поняття”, “Уподібнення дієслівних словоформ з різних частин складного речення”, “Уподібнення актантів і атрибутів” й “ Уподібнення словоформ з різних речень тексту”, – вводиться поняття предикативної зони, під якою розуміється будь-яка конструкція, що є власне реченням чи його структурним або функціональним аналогом, який входить в іншу, більш велику конструкцію, й описуються співвідносні граматичні форми слів з різних предикативних зон. При цьому відзначається, що мовленнєвий ланцюг, який включає в себе декілька предикативних зон, містить більшу, ніж у простому реченні або одній частині складного речення , кількість лінгвістичних об’єктів, пов’язаних з уподібненням форми одного слова формі іншого.
У дисертації показано, що разом із співвідносністю видо-часових форм присудків з різних частин складного речення, яка досить детально описана в спеціальній літературі, уподібнюватися одне одному дієслова можуть і в інших граматичних категоріях, і зокрема в категоріях особи, способу, стану та ін. Наприклад:
Уподібнення в категорії особи – Якщо зможеш, зателефонуй мені; Що хочу, те й роблю.
Уподібнення в категорії способу – Він відповів би на це питання, якби уважно прочитав би “Заповіт” Т. Г. Шевченка; Ти говори, а ти сиди й мовчи.
Уподібнення в категорії стану – З ким поведешся, від того наберешся; Сказано – зроблено.
Обов’язковим також може бути уподібнення дієслівних форм у категорії роду (Що просила, те й одержала), числа (Не вірте словам – вірте справам), уподібнення форм інфінітива (Вовків боятися – в ліс не ходити). У дисертації детально описуються відповідні лінгвістичні об’єкти на матеріалі переважно українських прислів’їв і приказок через властиву їм бінарність, лаконічність форми й максимальну виразність. При цьому підкреслюється абсолютна відповідність у більшості прислів’їв і приказок уподібнення словоформ комунікативному завданню того чи іншого фольклорного утворення, відповідність логіці речей. Так, наприклад, у прислів’ях типу Як топишся, то й за бритву вхопишся або Вік живи – вік учись тільки факт уподібнення дієслівних форм у категорії особи і в категорії способу засвідчує єдність суб’єкта. Трансформи Як топишся, то й за бритву вхоплюсь і Вік живи – вік учився неможливі, оскільки зміст першої зводиться до того, що топиться один, а за бритву вхопиться інший. Друга трансформа – явне порушення норм української граматики. Відзначається також, що уподібнення дієслівних форм у названих категоріях може мати місце і в інших мовленнєвих утвореннях, структурна організація яких аналогічна українським прислів’ям і приказкам. Ось, наприклад, вірші Т. Г. Шевченка:
Найду долю, одружуся, // Не найду, втоплюся, // Та не продамся нікому, // В найми не наймуся.
Або, скажімо, такі висловлення, як Знав би, що буде дощ, узяв би парасольку; Якщо запізнитеся, не почуєте головного й под.
Характерним для сучасної української мови є уподібнення словоформ з різних предикативних зон і тоді, коли ці словоформи належать до інших частин мови і виконують відповідно функції не тільки присудка, але й інших членів речення. У зв’язку з цим у дисертації розглядається уподібнення актантів, тобто слів з предметним у широкому розумінні цього слова значення, й атрибутів – слів із значенням ознаки.
Уподібнення актантів і атрибутів з різних частин складного речення має, як правило, анафоричну природу й здійснюється в чотирьох фігурах: іменник – іменник (Піп живе з олтаря, а писар з паламаря), займенник – займенник (Йому про коня, а він про вола), іменник – займенник (Наш кіт підходив до миски з м’ясом тільки тоді, коли, здавалося, він точно знав, що воно в ній є) і займенник – іменник (Я не стану домовлятися з ними, оскільки такі люди не викликають довіри). При цьому ми маємо повний спектр і членів речення, і граматичних категорій, у межах яких один актант уподібнюється іншому: рід ( йому – він, кіт – він, миска – вона, м’ясо – воно), число (з ними – люди), відмінок (піп – писар, з олтаря – з каламаря). І саме уподібнення відповідних словоформ маркує тут як синтаксичні, так і семантичні відношення між компонентами мовленнєвого ланцюга.
Уподібнення атрибутів теж носить різний характер, але найчастіше воно має місце в компаративних конструкціях і теж у чотирьох фігурах: прикметник – прикметник (Чим більш високу оцінку ти одержиш на іспитах, тим більшу суму балів набереш), прислівник – прислівник ( Чим тихіше ти будеш говорити, тим важче нам буде зрозуміти тебе), прикметник – прислівник ( Чим більш високі оцінки ти одержиш на іспиті, тим швидше вступиш до інституту), прислівник – прикметник ( Чим більше ти будеш знати, тим більш
