Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

ЯКОВЕНКО Галина Григорівна

УДК 94 (477.54): 281.93 “1799/1917”: 364.044.66 + 266.3

ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНА ОСВІТА
В ХАРКІВСЬКІЙ ЄПАРХІЇ
(1799 ? 1917 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. Г.С. Ско-вороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат історичних наук, професор
Плиско Леонід Миколайович,
Харківський національний університет
ім. Г. С. Сковороди, завідуючий кафедри
історичних дисциплін. | Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор
Греченко Володимир Анатолійович,
Харківський національний університет
внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, начальник кафедри історії
державності України; | кандидат історичних наук
Кравченко Олена Валентинівна,
Харківська академія залізничного транспорту, доцент кафедри українознавства. | Провідна установа: | Донецький національний університет
(кафедра історії України), Міністерство освіти
і науки України, м. Донецьк. |

Захист відбудеться “24” березня 2006 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Хар-ківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Хар-ків, пл. Свободи, 4 ).

Автореферат розісланий “21” лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми пов’язана зі зміною акцентів у ставленні влади, суспільства до Православної Церкви, проявом чого є прийняття рішення про викладання православної етики в загальноосвітніх школах, створенні факультетів з підготовки викладачів цього предмету, і, взагалі, зміцненню релігійності, що завжди була основою моральності українського народу. Переосмислення ролі Церкви в культурному житті суспільства спонукає до ретельного дослідження педагогічної спадщини минулого, що може стати теоретичною підвалиною для створення сучасного цілісного ідеалу виховання. Досвід використання на практиці принципів виховуючого навчання викликає інтерес до діяльності церковнопарафіяльних шкіл, в надрах яких вони сформувалися.

Актуальність роботи обумовлена також і тим, що освітня діяльність духовенства на теренах початкової освіти тривалий час залишалася поза увагою дослідників.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною програми кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди “Історія світової та вітчизняної освіти”. Вона затверджена вченою радою ХНПУ та Академією педагогічних наук України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з кінця ХVІІI ст. (з часу утворення Слободсько-Української (з 1799 р. – Харківської) єпархії), до 1917 року, коли за рішенням Тимчасового уряду від 20 червня 1917 р. було зупинено діяльність церковних шкіл і розпочався процес їх ліквідації.

Мета і завдання дослідження визначені відповідно до актуальності обраної теми та ступеня її наукової розробки. Мета роботи полягає в комплексному вивченні та аналізі процесу виникнення та розвитку однієї з основних на той час складових народної освіти – початкової церковної, що мала суттєвий вплив на поширення грамотності серед незаможних верств населення; організації навчально-виховного процесу цих церковнопарафіяльних шкіл у межах території Харківської єпархії у 1799–1917 рр.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі конкретні зав-дання:

1) проаналізовано літературу та джерела з теми дослідження, встановлено рівень розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії;

2) висвітлено передумови створення та поширення церковнопарафіяльних шкіл на Харківщині наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст.;

3) визначено тенденції розвитку парафіяльних шкіл у період формування системи початкової освіти у першій половині і середині XIX ст.;

4) вивчено вплив реформ 60-х рр. ХІХ ст. на діяльність церковних шкіл Харківської єпархії;

5) виявлені особливості функціонування в 1884–1904 рр. та становище церковнопарафіяльних шкіл у 1905–1917 рр.;

6) проаналізовано тенденції розвитку навчально-методичного забезпечення шкіл;

7) досліджені форми виховної роботи у парафіяльних школах Харків-щини;

8) вивчений досвід і показані навчально-методичні досягнення церковних педагогів Харківської єпархії з метою його подальшого використання.

Об’єктом дослідження обрано розвиток початкової освіти в Україні наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є діяльність церковнопарафіяльних шкіл Харківської єпархії (1799–1917 рр.): шкіл грамоти, однокласних, двокласних, другокласних, що складали систему церковнопарафіяльної освіти; процес їх становлення та розвитку, керівництво, діяльність, соціальний склад учнів, рівень матеріального забезпечення, особливості організації навчально – виховного процесу.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження були покладені принципи історизму та об’єктивності. Вони реалізовані за допомогою загальнонаукових і спеціально-історичних методів. До перших слід зарахувати аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, узагальнення й порівняння. Спеціально-історичні методи представлені історико-генетичним, історико-статистичним, історико-порівняльним та історико-системним методами, а також методами синхронного та діахронного аналізу.

Територіальні межі дослідження ? Слобожанщина, основна частина якої до революції 1917 р. становила Харківську губернію. Межі Слободсько-Української єпархії співпадали з межами губернії.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:

1) на основі комплексного вивчення джерел уперше у вітчизняній історіографії зроблено спробу об’єктивного висвітлення історії виникнення, функціонування та діяльності церковнопарафіяльних шкіл Харківської єпархії, доведено їх вагомий внесок у розповсюдження початкової освіти на Слобожанщині, зокрема:

2) проаналізовано передумови створення та поширення церковнопарафіяльних шкіл;

3) з’ясовано умови співробітництва земських і церковних шкіл Харківської єпархії;

4) вперше представлено динаміку розвитку церковнопарафіяльних шкіл Харківщини;

5) вперше визначено основні періоди розвитку парафіяльної освіти в Харківській єпархії та її регіональні особливості;

6) виявлено причини піднесення (1884–1904 рр.) та занепаду (1905–1917 рр.) церковних шкіл;

7) висвітлено зміст, форми і методи навчальної роботи в школах Православної Церкви Харківської єпархії;

8) вперше досліджено матеріал про навчально-методичні напрацювання церковних педагогів Харківської єпархії;

9) впроваджено до наукового обігу значну кількість раніше не опублікованих джерел з історії церковнопарафіяльної освіти.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження слугуватимуть для підготовки наукових праць з історії початкової освіти в Україні, з історії культури, зокрема, з історії просвітницької діяльності Православної Церкви; при викладанні у вищих навчальних закладах дисциплін “Історія України”, “Релігієзнавство”, “Історія педагогіки”, а також у музейній, бібліотечній, краєзнавчій роботі, будуть корисними для використання в церковних недільних школах і Богословсько-педа-го-гічних курсах, що діють у Харківській єпархії.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки цього дослідження обговорювалися на методичних семінарах і засіданнях кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, а також доповідалися на наукових конференціях: міжнародних – “Краєзнавство – 2001”, (м. Харків, 17 квіт. 2001 р.); до 100-річчя ХІІ Археологічного з’їзду, (м. Харків, лист. 2002 р.); всеукраїнських – І Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії”, (м. Луганськ, 8–9 лют. 2001 р.); регіональних – четвертих (м. Харків, 22–23 листопада 2000 р.) та п’ятих (м. Харків, 29-–30 лист. 2001 р.) Слобожанських читаннях; ІІІ Багаліївських читаннях (м. Харків, 6 лист. 2002 р.); ХХІ краєзнавчій конференції (м. Харків, 19 груд. 2003 р.).

Головні результати дослідження опубліковані в чотирьох статтях, розміщених у фахових виданнях, а також у тезах доповідей в регіональній духовній пресі: журналі “Віра і розум” та газеті “Харьковские епархиальные ведомости”.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. В її основу покладений хронологічно-проблемний принцип. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку джерел і літератури, що містить 527 назв та додатків на 64 сторінках.

Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки (з них основна частина – 180).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, визначено її актуальність, предмет дослідження, хронологічні межі, вказано мету й завдання, методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну, визначено сферу науково-практичного застосування одержаних результатів, обґрунтовано структуру дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база” аналізується ступінь висвітлення проблеми становлення та розвитку церковнопарафіяльної освіти в дорадянський, радянський і пострадянській історіографії, у роботах представників української діаспори та російського зарубіжжя, а також пропонується аналітичний огляд джерельної бази наукової проблеми.

Історіографія проблеми, яка покладена в основу дисертації, є недостатньою й характеризується відсутністю спеціальних комплексних систематичних досліджень як з історії церковнопарафіяльних шкіл у цілому, так і з окремих її аспектів.

Загальні праці з історії церковно-шкільної справи почали з’являтися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Автори висловлювали різні точки зору на проблему співвідношення світського та релігійного компонентів у змісті початкової освіти, спираючись на багатий фактичний матеріал про виникнення, становлення, розвиток церковнопарафіяльних шкіл та організації в них навчально-виховного процесу. Невідповідність церковнопарафіяльної освіти вимогам часу підкреслювали О.С.Пругавін, М.О.Бунге, А.С.Окольський, С.В.Рождественський, П.Руссофіл. Пругавин А.С. Запросы народа и обязанности интеллигенции в области умственного развития и просвещения. – М.: Изд. журн. “Русская мысль”, 1890. – 282 с.; Бунге Н.А. К вопросу о народном образовании в России. – К.: Тип. т-ва И.Н. Кушнарева и Ко, 1901. – 50 с.; Окольский А. Об отношении государства к народному образованию. – СПб.: Изд. Д.Е. Кажанчикова, 1872. – 627 с.; Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения (1802-1902) / Сост. С.В. Рождественский. ? СПб.: Изд. М-ва нар. просвещения. – 1902. – 785 с.; Руссофил П. Народное образование в России. – Х.: Тип. губерн. правл., 1900. – 164 с. Важливість поєднання навчання та релігійно – морального виховання обгрунтували Ф.Благовидов, В.В.Григор’єв, Д.Ромашков, М.Мукалов, М. Остроумов. Благовидов Ф. Деятельность русского духовенства в отношении к народному образованию в царствование императора Александра II. – Казань: Тип. ун-та, 1891. – 376 с.; Григорьев В.В. Исторический очерк русской школы. – М.: Т-во тип. А.М. Мамонтова, 1900. – 588 с.; Ромашков Д. Различные типы школ и образования, получаемого в них современными русскими людьми. – М.: Типо-литогр. И. Ефимова, 1897. – 96 с.; Мукалов Н. Народная школа в Юго-Западном крае: Историко-статистический очерк. – К.: Губерн. тип., 1892. – 60 с.; Остроумов М.А. Современное положение народного образования в отношении к религии. – СПб.: Синод. тип., 1908. – 32 с.

Крім загальних праць, починаючи з 50-х рр. ХІХ ст., з’являлися спеціальні дослідження, що висвітлювали регіональний аспект розвитку початкової церковної освіти. Вивчення історії церковних шкіл Харківщини започаткували дослідники Г.П.Данілевський і Г.Цвєтков, А.С.Лебєдєв, Ор. І. Ле-вицький, О.М.Лазаревський, П.Житецький. Данилевский Г.П. Харьковские школы в старину и теперь. – Х.: Тип. И. Огризко, 1863. – 44 с.; Данилевский Г.П. Об образовании низших классов в России: Сельские училища и народное образование в Харьковской губернии // Отечественные записки. – 1864. – № 4. – С. ; Цветков Г. Харьковские школы в старину и теперь // Духовный вестник. –1864. –Т. . – С. 571-594; Лебедев А.С. Мандрованные дяки в Слободской Украине // Харьковский календарь на 1885 год. – Х., 1885. – С. 661-668; Левицкий О. Из быта малорусских сельских пастырей ХVII века // Киев. старина. –1891. – №12. – С. 125-128; Лазаревский А. Школы и госпитали в ХVIII веке // Основа. – 1862. – № 4-6. – С. 83-88; Лазаревский А.М. К сведениям о старой малорусской школе // Киев. старина. – 1896. – Т. , апр. – С. 8-9; Житецкий П. Странствующие школьники в старинной Малороссии //Киев. старина. – 1892. – № 2. – С. 189-205. Автори вважали факт існування на Слобожанщині мандрівного дяківства свідченням причетності до європейських культурно-освітніх традицій.

Земські діячі, порівнюючи діяльність земських і церковних шкіл в Російській імперії – Б.Веселовський, В.Чарнолусський, П.Чижевський – та в Харківській губернії – В.Г.Колокольцов, І.Коссович, М.Л.Шахов-ськой, Веселовский Б. История земства за 40 лет. Т. 1. – СПб.: Изд-во О.Н. По-по-вой, 1909. – 724 с.; Чижевский П. Всеобщее обучение и земство. – СПб.: Изд-во справ. бюро М-ва нар. обр., 1910. – 188 с.; Чарнолусский В. Земство и народное образование. – СПб.: Тип. М.А. Александрова, 1910. – 186 с.; Шаховской М.Л. Начальная народная школа в Харьковской губернии: Прил. к отчету Хар. Губерн. Земск. управы. – Х.: Тип. Зильберберга, 1892. – 103 с.; Колокольцов В.Г. К вопросу о введении всеобщего начального образования в Волчанском уезде Харьковской губернии по сведениям 1891-1892 и 1893-1894 гг. – Х.: Типо-литогр. Шмерковича, 1895. –68 с.; Коссович И. Земство, школа, приход. – СПб.: Тип. А.А. По-ро-ховщикова, 1899. – 28 с. звертали увагу на низький рівень матеріального забезпечення парафіяльних шкіл, і, як наслідок, нестабільну їх діяльність. Примітивну організацію навчально-виховного процесу різко критикували С.О.Князь-ков і М.І.Сербов, М.Морозов, Є.Стратонов, М.В.Чехов, А.Петрищев Князьков С.А., Сербов Н.И. Очерки истории народного образования в России до эпохи реформ Александра II. – М.: Польза, 1910. – 240 с.; Чехов Н.В. Народное образование в России с 60-х годов ХIХ в. – М.: Польза, 1912. – 224 с.; Морозов М. Народное образование. – СПб.: Тип. С.М. Поппера, 1906. – 54 с.; Стратонов Е. Текущие вопросы начального образования и низшей школы. – М.: Б.и., 1910. – 140 с.; Петрищев А. Церковь и школа. – СПб.: Русское богатство, 1906. – 96 с..

Важливе значення для оцінки навчально-методичного забезпечення церковнопарафіяльних шкіл мають роботи С.Бобровського, І.Базилев-ського, І.Платонова, П.Смирнова, Д.І.Соколова. Солідним є доробок харківських церковних педагогів В.Ф.Давиденка, М.М.Страхова, І.Філев-ського, В.Шаповалова, М.Стеллецького Бобровский С. Руководство к обучению церковнославянскому чтению. Для церковноприходских училищ и дом. чтения. – М.: Изд-во кн. магазинов братьев Салаевых, 1885. – 16 с.; Базилевский И. Уроки по Закону Божию, составленные по программе, утвержденной 24 сентября 1869 г. Святейшим Синодом для начальных народных училищ. – Полтава: Тип. Н. Пигуренко, 1885. – 66 с.; Платонов И. Способы православно-христианского воспитания детей в семье и обучения их Закону Божию в начальной школе. – Чернигов: Тип. Губерн. управления, 1890. – 146 с.; Смирнов П. Изложение христианской православной веры: Опыт повторения катехизиса с дополнением из Богословия и указанием разностей инославных вероисповиданий от учения православной Церкви протоиерея П. Смирнова. – СПб.: Типо-литог. И.А. Фролова, 1894. – 132 с.; Смирнов П. Народное образование и церковноприходская школа. – СПб.: Тип. училища глухонемых, 1899. – 216 с.; Соколов Д. Беседы с детьми о вере и нравственности христианской в рассказах из Священной истории и Ветхого Завета. – СПб.: Изд-во картограф. тип. А. Бенке, 1900. – 229 с.; Страхов Н. О письменных упражнениях при начальном обучении // Церковноприходская школа. – 1898. – №5. – С. 222-231.; Страхов Н. Вступительные уроки в начальной народной школе // Церковноприходская школа. – 1906. – Кн. 1. – С. 9-28. Стеллецкий Н. Что нужно знать законоучителю для успешного обучения Закону Божию // Церковноприходская школа. – 1903. –№6. – С. 287..

За радянської доби дослідники заперечували будь-яку роль духовенства у поширенні грамотності – К.Троїцький, Т.Камєнєв, Ф.Ковальов Троицкий К. Церковь и государство в России. – М.: Изд-во Красная новь, 1923. –60 с.; Каменев Т.А. Старая и новая школа: Крат. социол. очерк. – Свердловск: Уралкнига, 1925. – 84 с.; Ковалев Ф. Православие на службе самодержавия в России. – М.: Безбожник, 1930. – 64 с.; Гніп М. Початкова освіта на Слобожанщині першої половини ХІХ ст. (до 1837 р.) // Зб. наук.-дослідчої кафедри історії української культури. – Х.: Держвидав України, 1930. – Т. 10. – С. 138-159., за виключенням М.Гніпа, який діяльність духовенства оцінював позитивно. Незначна кількість робіт, у яких розглядаються аспекти діяльності церковнопарафіяльних шкіл, свідчить про втрату актуальності проблеми для дослідників довоєнного періоду.

У сучасній українській історіографії активно вивчаються питання різноманітної діяльності православної Церкви у галузі початкової освіти. Серед досліджень, присвячених просвітницькій діяльності духовенства, переважають роботи узагальнюючого характеру Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні: (Х – початок ХХ ст.) / Під ред. М.Д. Ярмаченко. – К.: Рад. школа., 1991. – 384 с.; Євтух М.Б. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст. Автореф. дис. у формі наук. доп. ... д-ра пед. наук: /13.00.01/ Київ, ун-т ім. Т.Г. Шев-ченка, 1996. – 70 с. Пилипчук О.Я. Історія науки та освіти в Україні: (Найдавніші часи – перша третина ХХ ст.): Навч. посіб. / О.Я. Пилипчук, О.В. Коновалець, Л.П. Яресько – К.: Тов. Міжнар. фін. агенції, 1998. – 80 с.; Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль: Навчальна книга ? Богдан 1994. – 360 с.; Нариси історії українського шкільництва (1905 – 1933): Навч. посіб. / За ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Заповіт, 1996. – 302 с.; Крижанівський О.П. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посіб.: у 3-х кн. Кн. 3 / Кінець ХVІ – середина ХІХ ст. / О.П. Крижанівський, С.М. Плохій. – К.: Либідь, 1994. – 335 с.; Надтока Г.М. Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально-релігійний аспект. – К.: Знання, 1998. – 270 с..

Серед спеціальних робіт, присвячених освітній діяльності духовенства, помітне місце посідають дослідження С.П.Стельмаха, С.О.Гладкого, Л.Єршової, О.В.Кравченко та Г.В.Степаненко, І.М. Петренко С.І.Меш-кової. Стельмах С.П. Политика самодержавия в области народного образования в Украине в 60-90 гг. ХIХ в.: Автореф. дис. ... канд. ист. наук / Киев. гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. – К., 1991. – 19 с.; Гладкий С. Православне духовенство в суспільному життя України на поч. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.001 / Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 1997. – 16 с.; Єршова Л. Історичні та соціальні умови розвитку церковної освіти на Волині // Волинь – Житомирщина: Іст.-філол. зб. із регіон. пробл. – Житомир: Поліграфіка, 1997. – С. 68-74.; Кравченко О.В. Благодійна діяльність Православної Церкви в Харківській єпархії (1799 – 1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Хар. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2003. – 19 с. Степаненко Г.В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (ХІХ – поч. ХХ ст.).: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Ін-т історії України НАН України. – К., 2002. – 23 с.; Петренко І.М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої урядової політики царської Росії (1884-1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка, – К., 2005. – 19 с.; Мешковая С.І. Світський компонент православної духовної освіти в Російській імперії (1857-1884 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. / Харк. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2004. – 19 с.

Сучасні дослідники історії освіти О.О.Драч та Т.М.Кравченко Кравченко Т.М. Розвиток початкової освіти на Харківщині: (Друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук /Харк. ун-т. ім. В.Н. Каразіна, – Х., 1999. – 17 с.; Драч О.О. Розвиток початкової освіти в Україні (1861-1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук / Харк. ун-т ім. В.Н. Ка-ра-зіна. – Х., 2002. – 17 с. відзначили активну участь земств і інтелігенції у розповсюдженні початкової освіти та помітну роль церковних шкіл у системі початкової освіти.

Загальна оцінка просвітницької діяльності духовенства міститься у працях істориків із діаспори Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Наук. думка, 2001. – 912 с.; Власовський І. Нарис історії української Православної Церкви. В 4-х т. – Нью-Йорк: Друкарня укр. правосл. церкв,1998. – Т. 3. (XVIIIXX ст.). – 390 с.; Поспеловский Д. Православная Церковь в истории Руси, России, СССР. – М.: Библейско-богословский институт им. св. Апостола Андрея, 1996. – 408 с.; Смолич И.К. История русской православной церкви / Народное образование в трудах историков русской церкви. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2000. – С.190-191; Тальберг Н. История христианской церкви. – М.: СП Интербук; Нью-Йорк, Астра, 1991. – 142 с; Карташев А.В. Очерки истории русской Церкви. – М.: Наука, 1991. – 704 с.

.

Показово, що у деяких напрямках досліджень як світські, так і церковні історики дотримувались однакової точки зору. Зокрема, це стосується значення дяківських шкіл, позитивна оцінка яких сформувалась ще в ХІХ ст. і продовжує панувати тривалий час. Незмінною, але у негативному світлі, залишається також думка про низький рівень матеріального та кадрового забезпечення церковних шкіл. Тому комплексне дослідження становлення та розвитку церковнопарафіяльної освіти у Харківській єпархії виглядає цілком доцільним.

При написанні дисертації було використано значний обсяг джерел як світського, так і церковного походження. Це державні і церковні законодавчі та актові документи, які визначали основні напрями розвитку церковнопарафіяльних шкіл: статути, правила та положення Міністерства народної освіти та визначення Святійшого Синоду. Важливий комплекс документів нормативного характеру, що стосуються керівництва церковнопарафіяльної освіти, міститься в архівних фондах. Це – матеріали державного історичного архіву України (ЦДІАК України), комплекс документів якого відноситься до періоду XVIII ст.: Ф. – Київська губернська канцелярія, Ф. – Київська духовна Консисторія, Ф. – Канцелярія Київського навчального округу, Ф. 711 – Київська духовна академія, Ф. – Боромлянське духовне правління, Ф. – Зміївське духовне правління, Ф. – Ізюмське духовне правління, Ф. – Білгородська духовна консисторія, Ф. – Слободсько-Українська духовна консисторія, Ф. – Управління Харківського навчального округу.

У цей період, час формування Харківської єпархії, питання культурно-просвітницької діяльності духовенства не були першочерговими, тому справи, в яких розглядається саме освітні проблеми, відсутні. Інформація про церковні школи міститься в документах, присвячених будь-яким іншим сторонам церковного життя.

Велике значення для оцінки діяльності церковнопарафіяльних шкіл Харківської єпархії мають матеріали Харківського обласного державного архіву. Найбільший масив фактичного матеріалу зосереджено у фонді 40 (Харківська духовна консисторія), де містяться справи, датовані 1800–1919 рр., всього використано15 фондів 2 архівів.

Важливе місце у колі джерел належить архівним фондам органів державної влади та громадських організацій, які перебували у тісних контактах із регіональними церковними установами: Ф. – Канцелярія Харківського губернатора, Ф. – Дирекція народних училищ Харківської губернії, цей блок документів розкриває взаємини між світською та церковною владою із питань організації початкової освіти. забезпечення церковнопарафіяльних шкіл. Отже, комплекс документів уможливлює проведення комплексного аналізу просвітницької діяльності духовенства Харківської єпархії. Інформація, що міститься в них, різнобічно характеризує заходи єпархіального керівництва щодо забезпечення функціонування парафіяльних шкіл.

Групу джерел діловодного походження склали щорічні звіти обер-прокурорів Святійшого Синоду, звіти наглядача церковних шкіл Харківської єпархії. Комплекс статистичних документів складають матеріали першого перепису населення Російської імперії за 1897 р., одноденного перепису початкових шкіл, звіти Харківської губернської, міської та повітових земських управ про стан розвитку освіти, статистичні відомості про шкільну мережу Харківської губернії, а також церковнопарафіяльні школи, звіти про матеріальне становище шкільної освіти в окремих повітах, що свідчить про активну співпрацю земств із церковними школами, збірки анкетних даних та особові картки вчителів народних шкіл, серед них і вчителів церковнопарафіяльних шкіл, що є важливою інформацією для характеристики кадрового складу парафіяльних навчальних закладів. Важливий фактичний матеріал міститься в історичних нарисах про діяльність церковнопарафіяльних шкіл в окремих повітах ? Лебединському та Ізюмському повітах, а також деяких шкіл: Барвінківської та Дергачівської однокласних та Слов’янської другокласної, що характеризують їхні здобутки протягом десятилітнього існування. Хроніка діяльності парафіяльних шкіл м. Харкова представлена у публікаціях священиків у різних виданнях. Це інформація про факти благодійницької діяльності, досягнення у навчально-виховній діяльності, співробітництво церковних шкіл і громадських організацій.

Для написання дисертації було використано матеріали періодичної преси: журнали “Церковные ведомости”, “Народное образование”, на сторінках яких приводилися статистичні матеріали щодо динаміки розвитку церковнопарафіяльних шкіл, питомої ваги церковних шкіл у відношенні до початкових шкіл іншого підпорядкування. Фактичний матеріал про діяльність найбільш успішних церковних шкіл Харківської єпархії газеті “Церковный вестник”, журнал “Церковноприходская школа” був повністю присвячений проблемам церковно-шкільної справи. надавались теоретичні та методичні публікації із різних предметів.

Отже, джерельна база достатня для того, щоб об’єктивно та комплексно розкрити проблему дослідження.

Другий розділ дисертації “Становлення системи церковнопарафіяльної освіти в Харківській єпархії в першій половині XIX ст.” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Передумови створення та поширення початкових церковних шкіл на Харківщині наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст.” розкрито особливості виникнення та поширення церковних шкіл на Слобожанщині: взаємовплив двох культур, міцні общинні традиції російських селян і перенесення козаками із Правобережної України шкіл як обов’язкової складової їх побуту.

Церковні школи почали з’являтися при новозбудованих храмах полкових міст і великих сіл вже наприкінці ХVІІ ст., у м. Харків вони виникли пізніше, у 20–30 рр. ХVІІІ ст. Громада доручала парафіяльному духовенству опікуватися шкільною та позашкільною освітою дітей. Педагогічна діяльність священо- і церковнослужителів була частиною їх пастирської діяльності.

Поширення такого явища як мандрівне дяківство свідчило про причетність жителів Слобожанщини до європейських культурно-освітніх традицій. Зазначені риси були притаманні парафіяльній освіті лише наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст., що дає можливість вважати вказані хронологічні межі окремим періодом в історії початкової освіти Харківщини – складання передумов створення та поширення церковних шкіл.

У другому підрозділі “Складання системи початкової церковнопарафіяльної освіти у першій половині ХІХ ст.” проаналізовано спільну діяльність світської та духовної влади по формуванню певної системи церковнопарафіяльної освіти, що складалась із шкіл грамоти, однокласних та двокласних шкіл. Їх кількість залежала від матеріальних можливостей громади і священиків, які утримували ці школи. Керівництво Харківської єпархії, підтримуючи освітянські рішення самодержавства, спонукало духовенство до виконання вчительських обов’язків.

Педагогічна підготовка до викладання в церковнопарафіяльних школах здійснювалася в духовній семінарії та училищі для дівчат духовного звання. У першій половині ХІХ ст. церковнопарафіяльна освіта в Харківській губернії залишалася головною формою одержання початкових знань для незаможних верств населення, здебільшого, селянства.

У третьому підрозділі “Діяльність парафіяльних шкіл у пореформений період (1864–1883 рр.)” аналізуються причини пожвавлення діяльності шкіл духовного відомства у цей період, що обумовлювалося прийняттям статутів 1864 та 1874 рр. Вплив та участь духовенства у поширенні початкової освіти у пореформений час почали поступово зменшуватися. Позначилася загальна тенденція залучення світських осіб до викладання в церковних школах. Священо- та церковнослужителі погоджувалися на такий розподіл обов’язків, але царизм сподівався на духовенство як надійну опору своєї політики, тому примушував їх нести відповідальність за стан початкової освіти.

Керівництво Харківської єпархії вважало, що земства і духовенство мусять співпрацювати на теренах початкової освіти, покладаючи на земства обов’язок вирішення питань матеріального забезпечення. Останнє залишалося головною умовою для існування шкіл і характеризувалося нестабільністю, здебільшого складалося із внутрішніх церковних коштів. Парафіяльним опікунствам також було поставлено за обов’язок піклуватися про організацію функціонування шкіл.

Зростання чисельності церковнопарафіяльних шкіл у 60-х рр. змінилося поступовим їх занепадом у 70-х рр., бо злиденне становище населення не сприяло формування в нього прагнення до одержання початкової освіти. Кількість церковних шкіл найшвидше зростала (завдяки співпраці духовенства та земств) в Богодухівському, Харківському, Сумському повітах. В цих же повітах навчалося найбільше учнів. За соціальним станом учні церковних шкіл найвіддаленіших повітів (Богодухівський, Валківський, Вовчанський, Старобільський) належали до селянства. Повільно зростала кількість шкіл для дівчаток. У 60-х рр. XIX ст. розпочалася систематична педагогічна підготовка кадрів для церковних шкіл із представників духовного стану.

Третій розділ дисертації “Створення мережі початкових шкіл Харківської єпархії (1884–1917 рр.)” складається із трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Завершення формування системи церковнопарафіяльних шкіл в 1884–1904 рр.” аналізуються причини піднесення діяльності церковнопарафіяльних шкіл Харківської єпархії, що було викликане прийняттям “Правил про церковнопарафіяльні школи” (1884 р.) та інших законодавчих актів, що сприяли упорядкуванню їх функціонування, а також наданням регулярного фінансування.

Було завершено створення системи церковнопарафіяльної освіти, чітко визначено призначення кожної структурної ланки. Важливу роль у поширенні початкової освіти відігравали школи грамоти, що зосереджувалися у селах найвіддаленіших повітів і стали резервом для поповнення кількості однокласних церковнопарафіяльних шкіл. За тривалістю і змістом навчання церковні школи зрівнялися з міністерськими і земськими. Керівництво здійснювалося єпархіальною училищною радою та її повітовими відділеннями. Парафіяльні школи одержали юридичні права.

Храмам стало важко утримувати їх значну кількість, а священо- і церковнослужителям – обтяжливо витрачати багато часу та особистих коштів на церковно-шкільні справи, тому розвиток церковних шкіл уповільнився. Джерела фінансових надходжень залишалися різноманітними, обмеженими, недостатніми і нерегулярними, що обумовлювало нестабільну роботу церковних шкіл. До матеріального забезпечення були залучені державні, громадські та приватні кошти, що забезпечило швидке зростання чисельності церковних шкіл, що за період 1884–1904 рр. зросла в цілому в 19 разів по Харківській губернії і в 5 разів – у м. Харків. Важливу допомогу надавали земства.

У другому підрозділі “Становище початкової церковної освіти в 1905–1917 рр.”, розкриваються особливості розвитку церковнопарафіяльних шкіл у період 1905–1917 рр., який характеризується повільним занепадом церковних шкіл, результатом чого стало урядове рішення про їх ліквідацію. Припинення зростання чисельності та складні умови утримання діючих шкіл свідчили про втрату їх привабливості для громадськості. Рішення духовного відомства у 1905–1917 рр. були спрямовані переважно на організацію матеріальної підтримки парафіяльних шкіл. В останній етап їх діяльності до фінансування залучалися як внутрішні кошти храмів, так і кошти світського походження. Багато господарських питань вирішувалося разом із сільськими громадами і земствами. Отже, духовне відомство створило систему церковних шкіл, які взяли на себе певну частину просвітницької роботи серед селянства.

У третьому підрозділі “Підготовка педагогічних кадрів у церковних навчальних закладах Харківської єпархії у 1884–1917 рр.” досліджено процес становлення Харківської єпархії як значного центру навчально-методичної роботи з законовчительства. Проводилася активна діяльність щодо удосконалення стану викладання Закону Божого, якісний рівень якої виходив далеко за межі єпархії і став надбанням вчителів Російської імперії.

У 1884–1917 рр. в Харківській єпархії склалася цілісна система навчання педагогічних кадрів у церковних закладах. Підготовка до викладання у парафіяльних школах відбувалася в семінарії, єпархіальному училищі та в другокласних школах, а також на регулярних курсах підвищення кваліфікації вчителів. Це свідчить про остаточне оформлення церковнопарафіяльних шкіл як особливого типу початкових навчальних закладів. Освітній потенціал духовенства Харківської єпархії надавав можливість проведення такої роботи на високому рівні.

Четвертий розділ дисертації “Навчально-виховний процес у церковних школах Харківської єпархії (1884–1917)” складається із трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Методичне забезпечення навчального процесу” відзначається, що з часу утворення церковнопарафіяльних шкіл основними навчальними книгами були часослов і псалтир, для вивчення яких використовувався прийом неусвідомленого запам’ятовування – “зазубрювання”. З другої половини XIX ст. церковна школа застосовувала досягнення земської педагогіки, а саме найкращі підручники та методичні рекомендації стосовно вивчення світських дисциплін. Наприкінці XIX ст. активна робота церковних педагогів привела до оформлення методики вивчення Закону Божого як окремої педагогічної дисципліни, що швидко накопичувала та узагальнювала кращий досвід викладання цього предмету.

Серед методичних досягнень церковних педагогів вагоме місце займали напрацювання харківських діячів церковно-шкільної справи. Церковна педагогіка накопичила значний досвід щодо викладання предметів Закону Божого: спеціальні програми, загальні рекомендації та поурочні плани з вивчення Старого та Нового Заповітів, священної історії, катехізису та богослужіння літератури, призначеної для земських шкіл.

У другому підрозділі “Організація та умови навчання” досліджено матеріальне становище та особливості організації навчально-виховного процесу церковнопарафіяльних шкіл протягом 1884–1917 рр. Сільські церковні школи Харківської єпархії розміщувалися в особистих оселях духовенства, церковних або громадських спорудах, що переважно не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам до проведення в них занять. Відсутність постійних пристосованих приміщень і палива були головними причинами нестабільної діяльності церковнопарафіяльних шкіл. Ставлення парафії до матеріального забезпечення шкіл залежало від багатьох чинників, основним із яких була матеріальна спроможність сільського населення утримувати школу. Парафіяльні школи потерпали від скрутних умов (тіснота, холод) організації навчального процесу. Пропуски уроків учнями також порушували нормальний хід занять та були наслідком їх залучення до виконання домашніх господарських робіт.

У третьому підрозділі “Стан виховної роботи у школах Харківської єпархії” досліджено основні форми виховної роботи в церковнопарафіяльних школах, що були спрямовані на формування релігійно-моральних почуттів учнів та сприяла становленню шкіл як культурно-освітніх центрів парафії. Участь у богослужінні допомагала не тільки закріпленню одержаних знань з Закону Божого на практиці, але й формувала активне ставлення молодого покоління до життя парафії. В церковнопарафіяльних школах Харківської єпархії активно використовувалися сучасні для того часу форми виховної позакласної роботи – екскурсії (паломництва), формувалися бібліотеки, музей, складалися шкільні літописи. Важлива увага приділялася трудовому вихованню, створюючи передумови для поступового підвищення добробуту колишніх випускників, підвищуючи авторитет церковної школи у парафії.

У висновках дисертаційної роботи відзначено, що церковнопарафіяльні школи тривалий час залишалися єдиною формою навчання для незаможний верств сільського населення, яке традиційно здійснювалося Православною Церквою, складаючи частину її культурно-освітніх функцій. Парафіяльні школи користувалися підтримкою у суспільства з причини значної релігійності частини населення та авторитету Церкви.

Проведене дослідження надало можливість проаналізувати етапи розвитку та навчально-виховний процес церковних шкіл Харківської єпархії.

Церковні школи, як перша ланка початкової освіти, знаходились повністю на матеріальному утриманні Церкви та громади. Державна підтримка обмежувалася лише контролем з визначення змісту і завдань їх діяльності. Духовенство залишалося єдиною силою, що здійснювала початкову освіту народних мас. Незважаючи на те, що в першій половині ХІХ ст. Харків перетворився на провідний центр світської освіти, церковні школи залишалися головною формою початкової освіти для найбідніших верств населення, особливо сільського.

Зі скасуванням кріпацтва спостерігалося певне пожвавлення діяльності шкіл духовного відомства, що обумовлювалося прийняттям державних документів про освіту у 1864 р. та 1874 р. Але стан шкільної справи в цей період залишався незадовільним. За чисельністю дітей і періодичністю навчання парафіяльні школи нагадували більше домашні школи грамоти. Духовенство примушували до ведення освітньої справи. Утворення училищних рад – губернської та повітових – як керівних та контролюючих органів, сприяло упорядкуванню діючих і утворенню нових шкіл.

У 60-х роках ХІХ ст. державна політика зумовлювала загальний релігійний характер освіти і сприяла його вкоріненню. З відкриттям та розгортанням діяльності земських шкіл, відставання церковних стало ще більше очевидним за такими показниками як рівень матеріального забезпечення, рівень викладання та якість педагогічної підготовки учительських кадрів із духовенства.

У період з 1884 р. по 1904 р. відбувалося піднесення у діяльності церковнопарафіяльних шкіл, обумовлене ініціативою самодержавства – прийняттям “Правил про церковнопарафіяльні школи” (1884 р.) та регулярним (з 1896 р.) їх фінансуванням. У цей час зростала кількість шкіл, відбувався перехід до трьохрічного мінімального строку навчання, удосконалення програм до рівня земських шкіл та застосування досвіду їх роботи, створення чіткої системи церковнопарафіяльної освіти, самостійна підготовка духовним відомством кадрів для церковних шкіл.

Однією з поширених форм одержання початкової освіти у сільській місцевості стали школи грамоти, що остаточно перейшли у підпорядкування духовенства у 1891 р. Зростанню їх кількості та авторитету сприяли матеріальна доступність і пристосованість до умов сільського побуту.

Керівництво Харківської єпархії рішуче боролося із ганебними прикладами ставлення до шкільної справи. Випадки посадових порушень пояснювалися відсутністю спеціальної педагогічної підготовки та матеріальної зацікавленості представників духовенства до виконання службових учительських обов’язків.

Єпархіальне керівництво через свої духовні училища (єпархіальне та семінарію) і другокласні школи намагалося забезпечити педагогічними кадрами церковнопарафіяльні школи.

Останній період діяльності церковнопарафіяльних шкіл (1904–1917 рр.) характеризується їх поступовим занепадом, викликаним стрімким відставанням якості підготовки учнів від освітніх вимог часу. У червні 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв рішення про ліквідацію церковнопарафіяльних шкіл та передачу останніх у підпорядкування Міністерства народної освіти.

Навчальний процес у парафіяльній школі був спрямований на виховання в учнів рис православного віруючого у шкільних, побутових і громадських умовах. Учні відвідували богослужіння, брали участь у церковному читанні та співах, роботі шкільних бібліотек. Для поклоніння святиням влаштовувалися паломництва, які в Харківській єпархії набули досить значного поширення серед інших виховних заходів. Цікавою формою виховної та методичної роботи стала організація шкільного музею Харківської єпархії та складання шкільних літописів. Складовою частиною виховуючого навчання стало трудова підготовка, що здійснювалася через діяльність ремісничих відділень і класів ручної праці.

У теорію формування загальнолюдських цінностей під час навчального процесу великий внесок зробили харківські педагоги С.І.Миро-поль-ський, В.Ф.Давиденко, М.М.Страхов та архіпастирі, які очолювали Харківську єпархію: Амвросій (1882–1901), Флавіан (1901–1903), Арсеній (1903–1914), Антоній (1914–1918).

Хід і строки навчання залежали від багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників: початку та закінчення сільськогосподарських робіт, особистого ставлення вчителів до викладання у школі, стану відвідування учнів.

Від зазначених чинників залежав і рівень знань, які надавала церковна школа. До причин поганої успішності слід додати заборону навчання рідною мовою та відсутність українських навчальних