ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені К.Д. УШИНСЬКОГО

ЯНОВСЬКА ЛАРИСА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 159.922.62

ДИНАМІКА ЗДАТНОСТІ ДО ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ДОРОСЛОМУ ВІЦІ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Одеса – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому інституті післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент,

ПОЛЄТАЄВА Наталя Олександрівна,

Горлівський державний педагогічний

інститут іноземних мов,

завідувач кафедри психології

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

ПОВ'ЯКЕЛЬ Надія Іванівна,

Інститут педагогіки і психології НПУ

ім. М.П.Драгоманова, завідувач кафедри

практичної психології

кандидат психологічних наук, доцент

КІЯШКО Лариса Олександрівна,

Маріупольський державний гуманітарний

університет, кафедра педагогіки і психології

Провідна установа: Інститут психології ім. Г.С.Костюка

АПН України, лабораторія

методології і теорії психології

Захист відбудеться "17" червня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.41.053.03 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського за адресою: 65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (Одеса, вул. Старопортофранківська, 26).

Автореферат розісланий "15" травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М.Цибух

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження.

Актуальність дослідження здатності до життєтворчості в період дорослості визначається важливими для особистості в сучасному світі пошуком шляхів рішення і подолання стресових та кризових життєвих ситуацій, а також, у зв'язку з вирішенням задач вибору життєвих позицій, цінностей, стратегій. Розгляд життєдіяльності людини як втілення і формування унікальної системи відношень до світу, до людей і до себе, як ланцюга життєвих виборів, а не як здійснення заданої (суспільством або вродженими інстинктами) програми, дає можливість вивчати життя як творчий акт самопобудови, як життєтворчість.

Поняття "життєтворчість" відносно нове для психології. Разом з тим, можна відзначити ряд досліджень, в яких розглянуті основні для вивчення життєтворчості категорії. Сюди слід віднести дослідження активності і творчості в життєдіяльності (Д.Б.Богоявленська, В.А.Петровський), смислової системи як компоненту життєтворчості (Б.С.Братусь, Д.О.Леонтьєв), рефлексивно-творчих процесів в життєдіяльності (І.М.Семенов, С.Ю.Степанов), та ін.. Центральними психологічними поняттями, що розкривають проблему життєтворчості, на думку психологів, є поняття: "суб'єкт життєдіяльності" (А.В.Брушлинській, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко), "смисл життя" (Д.О.Леонтьєв, В.Франкл, В.Е.Чудновський), "трансценденція" або "вихід за межі" (Д.Б.Богоявленськая, В.А.Петровський і ін.), життєве "переживання" (Ф.Й.Василюк).

Аналіз досліджень зарубіжних і вітчизняних психологів дозволяє нам розглядати здатність до життєтворчості як таку, що впливає на якість життя людини. Вона достатньо пізно формується в процесі розвитку особистості. На думку психологів, її формування завершується в дорослому віці, оскільки, чим більш зрілою в соціальному і психологічному значенні стає людина, тим більше зростає її здатність до подальшого розвитку. Впродовж становлення особистості як суб'єкта власного життя створюються передумови для формування і актуалізації цілого ряду складних соціально-етичних за змістом здібностей (здібності здійснювати вибір, планувати власне життя, усвідомлювати відповідальність, проявляти життєтворчість й ін.), що і є головною умовою вирішення життєвих проблем сучасної людини.

Психологічні аспекти життєдіяльності і життєтворчості розглядаються в різних напрямках, що вивчають закономірності формування і розвитку особистості, процеси самовизначення, життєвий шлях, стратегії і варіанти життя. Сюди можна віднести роботи К.О.Абульханової-Славської, Л.І.Анциферової, Т.М.Березіної, В.М.Дружиніна, О.І.Коржової, Н.О.Логінової, В.А.Петровського, В.А.Роменця, С.Л.Рубінштейна, В.О.Татенка, Т.М.Титаренко, Б.І.Цуканова, і ін. Системне дослідження з проблем життєтворчості було здійснено Л.В.Сохань. Визначення життєтворчості як зміни смислової системи особистості в парадигмі сучасної екзистенціальної психології було дано Д.О.Леонтьєвим і О.С.Сухоруковим. Результати проведених досліджень переконливо свідчать, що цей напрямок досліджень є перспективним для сучасної психології. Разом з тим, питання про сутність процесу життєтворчості, особливих "життєтворчих дарувань" (Л.І.Анциферова), про здатності особистості до життєтворчості залишається маловивченим.

Зв'язок роботи з науковими і державними програмами. Тема виконана в межах комплексної наукової теми ДІПіП "Розвиток творчої особистості фахівця в умовах ринкових відносин", яка виконувалась як складова частина теми Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України "Дослідження психологічних умов діяльності та поведінки у предметно-природному середовищі" (№ держ. реєстрації 0100U000131). Автором досліджувалися ознаки життєтворчої здатності особистості.

Метою дослідження є наукове визначення здатності до життєтворчості, опис ознаків даної інтеграційної властивості особистості і особливостей її динаміки в дорослому віці.

У дослідженні поставлені такі завдання:

·

·

·

·

·

Об'єктом дослідження виступає процес життєтворчості особистості у дорослому віці.

Предметом дослідження є динаміка здатності до життєтворчості особистості в дорослому віці, її вікова специфічність

Гіпотеза дослідження:

У дорослому віці життєтворчість особистості виявляється в здатності перетворювати і розширювати життєвий світ, змінювати і організовувати свою систему відношень у процесі розвитку.

Подальший розвиток здатності до життєтворчості пов'язаний з посиленням процесів рефлексії і підвищенням рівня смислової регуляції суб'єкта життєдіяльності, що відбивається на рівні зв'язку між здатністю до смислоутворення і здатністю до трансценденції.

Теоретико-методологічною основою дослідження є: суб'єктно-діяльнісна теорія С.Л.Рубінштейна, розвиток основних її положень в роботах К.О.Абульханової-Славської, Л.І.Анциферової, Д.Б.Богоявленської, А.В.Брушлинського, Є.І.Ісаєва, В.І.Слободчикова; суб'єктний підхід до вивчення життєдіяльності особистості, розкритій в роботах О.П.Варламової, Ф.Й.Василюка, Т.М.Березіної, В.І.Ковальова, О.Ю.Коржової, В.А.Петровського, В.О.Татенка та ін.; системний підхід, використаний для аналізу розвитку індивідуальності на життєвому шляху особистості в теорії Б.Г.Ананьєва, а також в теоретичних розробках Т.М.Титаренко й в дослідженні життєтворчості Л.В.Сохань; теоретичні положення про психологічні характеристики здібностей (Т.І.Артем'єва, В.М.М'ясищев, С.Л.Рубінштейн, Б.М.Теплов і ін.), зокрема, творчих здібностей (Б.Д.Богоявленська, В.М.Дружинін, Я.О.Пономарьов, О.О.Мелік-Пашаєв, І.М.Семенов, С.Ю.Степанов і ін.); уявлення про основні психологічні характеристики дорослого віку (Б.Г.Ананьєв, В.Ф.Рибалко, В.І.Слободчиков, Г.О.Цукерман, Р.Шайі, Е.Еріксон та ін.); окремі положення екзістенціально-гуманістичного напрямку психології (Д.О.Леонтьєв, А.Маслоу, В.Франкл і ін.).

Для виконання поставлених задач був використаний комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психологічної літератури з досліджуваноі проблемі, систематизація і узагальнення проаналізованих концепцій і досліджень життєдіяльності і життєтворчості, психодіагностичні методи, квазіексперимент.

Для діагностики різних ознак здатності до життєтворчості були використані: біографічний метод ("Лінія життя" і "Життєвий вибір"), тест смисложиттєвих орієнтацій (СЖО) Д.О.Леонтьєва, розроблена дисертантом процедура емпирічного вивчення життєтворчих здібностей, що дозволяє визначати смислове поле життєдіяльності особистості. Для обробки й інтерпретації результатів дослідження застосовані дисперсійний і кореляційний аналізи, якісний аналіз одержаних даних.

Наукова новизна дослідження.

Вперше встановлено, що здатність до життєтворчості особистості в дорослому віці зазнає прогресівну зміну, пов'язану з посиленням процесів рефлексії та із зростанням ролі смислової регуляції особистості;

розширені уявлення про роль і значення життєтворчості в життєдіяльності особистості, сутність здатності до життєтворчості як однієї з важливих характеристик особистості в дорослому віці;

одержало подальший розвиток вивчення здатності до життєтворчості з урахуванням психологічних особливостей розвитку людини у дорослому віці, які пов'язані зі змінами основних життєвих відношень.

Теоретичне значення роботи полягає в подальшій розробці і уточненні самого поняття "здатність до життєтворчості". Дане поняття виростає з основних ідей теорії С.Л.Рубінштейна і розвиває запропоновану Л.В.Сохань концепцію життєтворчості. Також це дослідження вирішує задачу виявлення компонентів та ознаків здатності до життєтворчості і аналізу їх динаміки в дорослому віці.

Практичне значення дослідження.

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються при підготовці майбутніх фахівців-психологів. Деякі аспекти здатності до життєтворчості і розгляд прояву творчих здібностей в особливостях психічної регуляції використовуються в курсі "Психологічні основи творчості". Результати аналізу психологічних особливостей і криз дорослого віку використовуються у навчальному курсі "Вікова психологія", крім цього в курсі "Основи психологічного консультування" використовуються матеріали різних досліджень здатності до життєтворчості, зокрема, і даного дослідження. Матеріали дослідження можуть бути також використані у викладанні спецкурсів "Екзистенціальна психологія", "Акмеологія", "Психологія дорослої людини". Розроблена методика МДЖЗ може застосовуватися в дослідженнях, які стосуються проблеми життєдіяльності і життєтворчості, для діагностики смислового простору особистості дорослого віку, а також в практичній роботі психолога, де, окрім діагностичного значення, виявляються і її корекційні можливості.

Результати дослідження впроваджені в процес навчання Донецького національного університету (довідка № 192/01-26/6.6.0 від 10.02.06), Приватного вищого освітнього інституту "Донецький інститут соціальної освіти" (довідка № 1/24-150 від 20.01.06), Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (акт впровадження № 28 від 9.02.06).

Особистий внесок автора полягає в узагальненні підходів до дослідження життєтворчості і здатності до життєтворчості в дорослому віці; у виявленні особливостей динаміки цієї здатності в різних періодах дорослого віку; у розробці процедури емпіричного дослідження різних складників здатності до життєтворчості особистості.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися методологічним обґрунтуванням основних положень дослідження, їх реалізацією в емпіричному дослідженні, відповідністю використаних методів предмету, цілям і завданням дослідження, репрезентативністю вибірки і використовуванням методів математико-статистичної оцінки достовірності одержаних результатів.

Апробація результатів дослідження.

Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження В.Франкла (Донецьк, 2005), на Міжнародній конференції "Проблема смислу в науках про людину" (Москва, 2005), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Творчий потенціал особистості" (Київ, 2005), на II Всеросійській конференції по екзистенціальній психології (Звенігород, 2004), на Міжвузівських науково-практичних конференціях (Донецьк, 2003, Горлівка, 2006), на методологічних семінарах кафедри психології ДІПіП (2000-2005 рр.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано вісім статей, п'ять з яких - у виданнях, що належать до переліку ВАК.

Структура і об'єм дисертації: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, в якому вказано 214 найменувань і додатків. Загальний об'єм дисертації складає 234 сторінки машинописного тексту, основний зміст - 193 сторінки. Дисертація містить одну таблицю і 6 діаграм.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано суть і стан досліджуваної проблеми, її значення, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, теоретико-методологічну основу й методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, а також наведено дані про апробацію роботи, її структуру та обсяг.

Перший розділ "Теоретичні основи дослідження життєтворчих здатностей особистості у дорослому віці" присвячено розгляду психологічних концепцій життєдіяльності і життєтворчості, у ньому проаналізовано психологічні особливості людей зрілого віку, подано теорії, що розкривають різні аспекти здатності до життєтворчості, і методи дослідження життєдіяльності і життєтворчості.

Наведено аналіз досліджень життєтворчості у вітчизняній і зарубіжній психології, де особлива увага надається розгляду тих психологічних концепцій особистості, де реалізований системний підхід і підкреслюється значимість активності в розвитку і саморозвитку особистості.

Було виявлено, що в зарубіжних теоріях (А.Адлер, К.Юнг, А.Маслоу, В.Франкл і ін.) поступово відбувається зсув розуміння джерел розвитку (активності) життєдіяльності особистості від свідомо визначених до обумовлених самою особистістю, зростає значення самодетермінації суб'єкта в розвитку.

Аналіз вітчизняних теорій особистості дозволив виділити процесуально-динамічний (суб'єктно-діяльнісний) підхід як найбільш перспективний у дослідженні закономірностей формування і розвитку життєдіяльності особистості (Л.І.Анциферова, К.О.Абульханова-Славська, Є.І.Ісаєв, В.А.Петровський, В.І.Слободчиков і ін.). У роботах Л.І.Анциферової підкреслюється творчий характер розвитку життєдіяльності, значення виходу особистості за межі власного світу. Вона відзначає два фактори, що створюють можливість цього виходу: діяльність і "відкритість" міжособистісному просторові, і підкреслює процесуальний характер існування особистості. У той же час розвиток характеризується органічністю, визначеною погодженістю різних елементів психічної структури. Простежуючи закономірності розвитку, К.О. Абульханова-Славська звертає увагу на роль суспільства і суспільних факторів у становленні і життєдіяльності особистості і підкреслює необхідність об'єктивації – виходу в сферу суспільних відносин, спосіб якої і визначає суспільну позицію особистості і її основний спосіб саморегуляції. Найважливіші ідеї, що вплинули на подальшу розробку поняття суб'єкта утримуються в антропологічній парадигмі В.І.Слободчикова й Є.І.Ісаєва. Вони також підкреслюють фундаментальну роль суспільних відносин у формуванні суб'єктивності, що виявляється як здатність до самодетермінації.

В цілому, аналіз літературних джерел привів до розуміння, що процеси життєтворчості характерні для особистості в період дорослості. Було здійснено аналіз дорослого віку як періоду формування здатності до життєтворчості. Ґрунтуючись на роботах Б.Г.Ананьєва, В.Ф.Рибалко, В.І.Слободчикова, Г.О.Цукермана, Р.Шайі, Е.Еріксона, було відзначено, що проблема дослідження даного вікового періоду полягає в тому, що акцент зміщується з вивчення психофізіологічного й інтелектуального розвитку на соціально-психологічний. Особливості дорослої людини багато в чому визначаються соціально-психологічними факторами. Основні етапи і кризи розвитку пов'язані із зміною соціальних відносин. Психологічні особливості і зміни дорослої людини описуються через особливості організації когнітивної і смислової сфер психіки. На підставі аналізу різних підходів до періодизації дорослого віку і з урахуванням особливостей вікових криз, в дослідженні виділені такі вікові періоди: від 25 до 35 років, від 35 до 45 років і від 45 років до 60.

У першому розділі також розглянуто теоретичні основи дослідження здатності до життєтворчості в дорослому віці. Під час аналізу категорії "здібність" у роботах Т.І.Артем'євій, В.М.М'ясищєва, С.Л.Рубінштейна, Б.М.Теплова й ін. були відзначені наступні важливі моменти: по-перше, здібності являють собою одну з найважливіших характеристик індивідуальності, оскільки це такі якості суб'єкта, що характеризують успішність виконання діяльності та ставлення суб'єкта до діяльності; по-друге, здібності невідривно пов'язані з розвитком – розвиток здібностей створює умови розвитку особистості; по-третє, здібності поділяються на актуальні та потенційні; по-четверте, у процесі розвитку здібності здобувають визначену структуру.

У розгляді специфічних характеристик творчих здібностей ми зупинилися на суб'єктно-діяльнісному підході до творчості, реалізованому у роботах Д.Б.Богоявленської, Я.О.Пономарьова. Аналіз творчого процесу показав, що творчі здібності являють собою специфічну регуляцію діяльності і саморегуляцію особистості, що виявляється в цілісному ставленні до буття.

Вивчення різних концепцій психології (С.Л.Рубінштейн, В.І.Слободчиков, В.Д.Шадріков і ін.) підвело до розуміння того, що життєтворчість являє собою особливий прояв активності особистості, що залежить від суб'єктної організації, від здатності до самодетермінації. Це і дозволяє визначити здатність до життєтворчості як духовну здатність особистості, найважливішою особливістю якої є високий рівень організації активності. У традиціях суб'єктно-діяльнісного підходу робиться акцент на те, що активність походить від внутрішніх умов особистості, серед яких важливими є смислова сфера, система відношень, світоглядні установки. Рівень активності узгоджується зі ступенем свободи, якою володіє особистість, що виражається в мірі співвідношення самовизначення і визначення іншим. Умовою творчості є нагромадження особистістю потенційних можливостей, що реалізується в здатності до внутрішнього цілепокладання.

Аналіз теоретичних основ досліджень життєтворчих здатностей (А.Маслоу, В.Франкл) дозволив виділити здатність до самотрансценції, що забезпечує особистості внутрішню волю, можливості "виходу за межі себе". Інші дослідження (І.М.Семенов, В.І.Слободчиков, С.Ю.Степанов), що розглядають розвиток і зміну особистості як творчий процес, указують на здатність до рефлексії як на визначальний фактор особистісних змін. І ще одним яскравим напрямком у дослідженні життєтворчості варто вважати вивчення процесів смислопобудови і смислотворчості.

Аналіз традицій, підходів і методів дослідження життєдіяльності і життєтворчості в сучасній психології, вивчення робіт К.О.Абульханової-Славської, Б.Г.Ананьєва, В.І.Ковальова, О.О.Кроніка, та ін. дозволили визначити, що основна традиція таких досліджень зв'язана із застосуванням біографічного методу. Практично всі дослідники відзначають неодномірність життєвого шляху, необхідність дослідження різних його сторін. Ідея багатоаспектності життєвого шляху, а також його не лінійний, а висхідний рух, приводить до необхідності розгляду життєвого світу – цілісної системи відношень, у якій існує людина.

Відповідно до мети нашого дослідження, ми використовуємо поняття “життєвий світ” особистості, у який входять основні відношення особистості, і “внутрішній світ”, що являє собою систему психологічної регуляції. Спрямовуючою активністю володіє внутрішній світ особистості, діяльнісною активністю – життєвий світ. Події життя, рух життєвого світу сприяють створенню центральних утворень, таких як індивідуальність і смисл. Внутрішній світ, таким чином, і є характеристикою суб'єкта життєдіяльності.

Другий розділ "Побудова теоретичної моделі дослідження здатності до життєтворчості у дорослому віці" присвячено розробці поняття і визначенню структури здатності до життєтворчості, а також обґрунтуванню методів дослідження.

У даному розділі відображена розробка поняття "здатність до життєтворчості" і визначені її основні ознаки. Підкреслено, що здатність до життєтворчості виражається в способі регуляції часу життя, у виборі визначеної життєвої стратегії або варіанту життя, зв'язана з якістю життя, що сприяє більш глибокому усвідомленню буття, у вільному, "самодетермінуємому" визначенні своїх позицій. Вона також виявляється як здатність до "ситуативно-нестимульованої" діяльності, як здатність до трансситуативністі. У цілому, в сучасній психології не дається чіткого визначення поняття "здатність до життєтворчості".

Ми визначили, що індивідуально-психологічна характеристика більш виражена в смисловому компоненті здатності до життєтворчості; характеристика успішності виявляється в постановці і досягненні життєвих цілей; фактором, що визначає формування умінь і знань, є незалежна, вільна життєва позиція, самодетермінація суб'єкта.

Інтегративний характер здатності до життєтворчості передбачає взаємодію всіх чотирьох психологічних складових людини – індивіда, особистості, суб'єкта й індивідуальності, що розглядаються через зіставлення їхніх функцій з чотирма "причинами" аристотелівської теорії. Це дозволяє проаналізувати життєтворчий процес з погляду психологічної регуляції всіх рівнів функціонування людини. Такий підхід підводить нас до висновку, що здатність до життєтворчості містить у собі: здатність до побудови життєвих планів і цілей (особистісний рівень регуляції); здатність до відкритого, вільного сприйняття і мислення (індивідний рівень регуляції); здатність до організації регуляції часу, до актуалізації своїх можливостей, ресурсів (суб'єктний рівень); здатність до відсторонення, до трансценденції і рефлексії (індивідуальний). Таким чином, аналіз психологічної регуляції людини дозволяє прийняти визначення здатності до життєтворчості як інтегративної характеристики процесу розвитку індивідуальності.

Розгляд різних аспектів суб'єкт-об'єктних взаємодій у життєвому світі людини виявляє, що завдяки творчій взаємодії суб'єктивного й об'єктивного рівнів психічної організації людини суб'єкт розкриває для себе визначену глибину об'єкта, його сцтність. Життєтворчий діяльнісний процес являє собою єдність суб'єктивного й об'єктивного рівнів психічної регуляції. Розвиток індивідуальності в процесі життєтворчості означає збільшення (зростання) числа ідеальних об'єктів у його життєвому просторі. А життєвий смисл є тою системоутворюючою якістю, що направляє процес життєпобудови і життєтворчості. Отже, у самому широкому сенсі здатність до життєтворчості являє собою здатність людини організовувати умови життя так, щоб вони сприяли розвиткові його індивідуальності.

Життєвий світ є системою відношень особистості. У системі відношень як динамічної єдності людини з різними аспектами його життєвого світу формуються його суб'єктні підстави. Поняття життєвого світу в різних дослідженнях подано з різних сторін, точніше, сфер, рівнів організації. Відповідно до мети нашого дослідження ми зупинилися на такому визначенні життєвого світу, що мистить основні відношення особистості, внутрішній світ і систему психологічної регуляції. Спрямовуючою активністю володіє внутрішній світ особистості. Події життя, рух життєвого світу сприяють розвиткові індивідуальності і смисла.

Таким чином, здатність до життєтворчості можна визначити як інтегративну, духовну здатність суб'єкта організовувати умови свого життя, перетворювати і розширювати свій життєвий світ, змінювати систему відношень до світу, до інших людей і до себе в процесі розвитку індивідуальності.

Аналіз здатності до життєтворчості дозволив виділити в ролі основної – здатність до трансценденції. Самотрансценденція виявляється і в часовому, і в просторовому вимірі життєдіяльності, і у всіх типах відношень особистості зі світом, у першу чергу – у суб'єкт-суб'єктному ставленні, у міжособистісному просторі. Самотрансценденція виступає як необхідна умова осмислення життя суб'єктом. Здатність до осмислення, до смислопобудови, ступінь виразності прагнення до смислу є другою складовою структури здатності до життєтворчості. Для визначення способу дії необхідна здатність до рефлексії, що допомагає виявити позицію особистості. Життєві смисли, будучи основою суб'єктної організації, спрямовують рух особистості “зовні” і збагачуються процесами рефлексії. Таким чином, ми дійшли до висновку, що здатність до життєтворчості складається зі здатності до трансценденції (що представляє центральне утворення), здатності до рефлексії і здатності до смислоутворенню, побудові цілісних смислових структур, що регулюють особливості взаємодії суб'єкта з навколишнім світом. Вона виявляється: в здатності до цілепокладання, у творчому ставленні до життя і до життєвих ситуацій, у здатності до естетичного сприймання, і в наявності етичних цінностей.

З метою забезпечення емпіричного дослідження здатності до життєтворчості здійснена розробка процедури з умовною назвою – Методика дослідження життєтворчих здатностей. У розробці емпіричної процедури МДЖЗ, спрямованій на діагностику смислового простору особистості, ми орієнтувалися на те, що головним суб'єктним підгрунтям є смисловий простір особистості, обумовлений особливостями почуттєвої (переживання) і когнітивної (побудова образу) сфер особистості. Набір визначеного стимульного матеріалу і процедура виконання дозволяють одержувати структурно-динамічні показники смислової сфери особистості, що у свою чергу вказує на ступінь сформованості суб'єктних основ.

В другому розділі також обґрунтовано застосування біографічного методу дослідження, втілення якого реалізується в двох методиках – "Лінія життя" і "Життєвий вибір". У нашій роботі звертається увага на здатність людини узагальнено глянути на своє життя і уявити майбутнє. Особливе значення приділяється життєвій перспективі як найбільш загальному показникові здатності до життєтворчості, для чого використано модифікований варіант біографічних методик О.О.Кроника - "Лінія життя". Для виміру усвідомлення себе як суб'єкта життєдіяльності ми застосували методику "Життєвий вибір", побудовану на основі розробленого Л.С.Кравченко інтерв'ю. Методика дає нам можливість аналізувати позицію особистості з погляду зумовлених нею цінностей.

Поданий тест СЖО дає можливість визначити виразність почуття залученості в життя, усвідомлення і задоволеності ним.

Таким чином, методичний матеріал дослідження дозволяє здійснити діагностику основних характеристик зовнішнього світу – як ряду подій життєвого шляху, проміжного світу – як систему життєвих виборів і внутрішнього світу – як смислового простору особистості.

У третьому розділі дисертації "Емпіричне дослідження здатності до життєтворчості особистості у дорослому віці" викладені організація проведення дослідження, кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.

На першому етапі дослідження вирішувалася завдання добору досліджуваних. Із загального числа досліджуваних 230 людей за допомогою експертного аналізу і за результатами діагностичного обстеження (методика "Лінія життя") для основного етапу дослідження було відібрано 152 особи у віці від 25 до 65 років. Першою підставою для такого добору була висока оцінка експертами життєтворчої діяльності досліджуваних, другою підставою – перспективність життєвої лінії як основний показник здатності до трансценденції.

Дані, отримані в дослідженні, фіксувалися за такими показниками: перспектива, оптимістичність, складність, цілі, насиченість подіями, сфери подій (соціальні, професійні, міжособистісні, особисті і духовні) – результати методики "Лінія життя"; кількість життєвих виборів, втрачених і придбаних цінностей, кількість суб'єктних, індивідуальних і адаптивних цінностей – результати методики "Життєвий вибір"; осмисленість життя й інші п'ять субшкал СЖО (цілі, процес, результат, локус контролю – Я и локус контролю – життя); широта відношень, структура розташування смислового простору і характер зв'язку між смисловими утвореннями (МДЖЗ).

У процесі дослідження визначилося, що показники перспективи й оптимістичності, показник кількості суб'єктних цінностей і широти відношень указують на здатність до трансценденції. За показниками наявності цілей, кількості адаптивних цінностей і показника структури розташування смислових утворень досліджується здатність до рефлексії. Показники насиченості подіями, кількості індивідуальних цінностей і характеру зв'язку смислових утворень визначають здатність до смислопобудови.

Таблиця 1.

Показники здатності до життєтворчості, подані у трьох планах життєдіяльності |

Зовнішній (життєвий) світ. "Лінія життя". | Регулювання життєвого світу. "Життєвий вибір". | Внутрішній (смисловий) світ. МДЖЗ

Здатність до трансценденції | Перспектива, оптимістичність. | Кількість придбаних цінностей.

Суб'єктні цінності. | Широта відношень.

Здатність до рефлексії | Цілі.

Складність найменування кольорів. | Кількість утрачених цінностей.

Адаптивні цінності. | Показник структури розташування смислового простору

Здатність до смислопобудови | Насиченість життя подіями. | Індивідуальні цінності. | Характер зв'язку між смисловими утвореннями.

Оскільки три застосовані в дослідженні методики розкривають зовнішній (коло подій), внутрішній (смисловий) і проміжний (регулюючий) світи існування особистості, враховувалося, що зовнішній світ більше вказує на здатність до трансценденції (як виходу за межі), проміжний – на здатність до рефлексії, і внутрішній – на здатність до смислопобудови (табл.1).

Дані, отримані в дослідженні були оброблені за допомогою дисперсійного і кореляційного аналізів, що дозволило дати якісну та кількісну інтерпретацію результатам дослідження.

У ранньому дорослому віці високий рівень розвитку життєтворчих здатностей зв'язаний, у першу чергу, зі здатністю "бачити" життєву перспективу. Лінія перспективи саме в цьому періоді дорослого віку є найбільш розробленою. Образ майбутнього, як правило, зв'язаний з концепцією самореалізації – з образом своєї ролі, своєї життєвої позиції. Здатність будувати образ майбутнього, за даними кореляційного аналізу, зв'язана зі здатністю до цілепокладання. Однак, слід зазначити наявність розбіжності між показниками "цілі" і "кількості подій", що належать до професійної сфери (r = – 0,24, p?0,05). Здатність бачити своє життя вплетеним у визначений соціальний контекст свідчить про вміння відсторонене сприймати своє життя, а ця якість є важливою для здібності ставити визначені цілі. Зв'язок між цілями і духовними "подіями" (p?0,05) дозволяє допустити, що здібність до цілепопокладання істотно зв'язана з тими орієнтаціями особистості, що сприяють більшому відстороненню ("самотрансценденції") особистості від існуючої життєвої ситуації. Неоднозначність (показник "складності") в емоційній оцінці життєвих етапів у даному віковому періоді являє собою основу для розвитку здатності до рефлексії (оцінки) життєво значущих виборів. Але сама здатність до рефлексії є ще не розвиненою. Кількість життєвих виборів указує на те, що здатність до рефлексії і самі життєві вибори не визначають у цьому віці розвиток здатності до життєтворчості. Позитивна кореляція з показником віку свідчить про зростання кількості життєвих виборів з віком.

Відзначається присутність також від'ємного кореляційного зв'язок між показниками "перспективи" і "індивідуальних цінностей". Для даного вікового періоду характерна протиставленість майбутнього (планованого) життя життєво значущим виборам. Крім того, цінності адаптивного характеру є більш важливими, ніж індивідуальні і суб'єктні (p?0,01). Це свідчить про те, що для віку від 25 до 35 років характерний чіткий поділ адаптивної і суб'єктної орієнтації, інакше – рефлексивної і трансцендентної спрямованості. Однак, відзначається позитивна кореляція "суб'єктних цінностей" з "віком" (r = 0,284, p?0,01), тільки у першій віковій групі. Це свідчить про те, що саме у віці від 25 до 35 виростає кількість суб'єктних цінностей.

За даними дослідження можна говорити і про те, що внутрішній світ поки відрізняється деякою роз'єднаністю підструктур.

У середньому періоді дорослості (35-45 років) прояв здатності до життєтворчості зв'язан, насамперед, з посиленням рефлексивної позиції суб'єкта життєдіяльності. Дана особливість виявляється в показнику кількості життєвих виборів, темп росту якого значно підвищуються в даному віковому періоді (с?0,01).

Більш вагомими в порівнянні з попередньою віковою групою, стають цінності індивідуального розвитку. Орієнтація на "індивідуальні цінності" (на саморозвиток, освіту, професійні або службові досягнення), позитивно корелює з "перспективою" (r = 0,243). І, навпроти, "адаптивні цінності", виявляють від'ємну кореляцію (r = -0,40) з "перспективою". Це означає, що визнання адаптивних цінностей перешкоджає баченню життєвої перспективи.

Втім, почуття керованості своїм життям у віці від 35 до 45 років пов'язано зі здатністю до цілепокладання, з успішністю виробленого життєвого вибору, із надбанням цінностей (p?0,05). Тобто, велике значення має здатність особистості займати рефлексивну позицію, і саме ту, котра свідчить про позитивну оцінку власних досягнень.

Процеси осмислення суб'єктом життєвого шляху стають більш зв'язаними з трансцендентною спрямованістю, значно підсилюється зв'язок осмислення з рефлексивними процесами (p?0,05). Відчуття повноти і свідомості життя в цьому віці зв'язано з подіями, що відбуваються, насамперед, у системі стосунків з іншими людьми. Осмисленість внутрішнього світу від’ємне корелює з насиченістю життя подіями. Збільшення смислового поля відбувається за рахунок фіксації на "втраченому" і "соціально-схваленому".

Одним з основних змін показників у другій віковій групі є підвищення значення процесів смислопобудови (осмислення). Під цим розуміється посилення рефлексивної позиції особистості ("Життєвий вибір"), що підвищує спрямованість у минуле (усвідомлення втрат), і робить рефлексію знайденого (- через індивідуальні цінності) пов'язаною з баченням перспективи.

Вік пізньої дорослості (45-60 років). Процеси осмислення життєвих подій в цьому віці взаємозв'язані з процесами самотрансценденції, а сприйняття майбутнього стає взаємозв'язаним із сприйняттям сьогодення і минулого (r = 0,431). Сьогодення сприймається більш значущим, якщо суб'єкт бачить перспективу. Позитивний вплив на здатність бачити перспективу мають події духовної сфери (r = 0,42), а також "широти відношень" із зовнішнім світом (r = 0,372), широке коло переживань.

У старшій віковій групі відзначається кореляційний зв'язок (p?0,01) між "цілями" і "індивідуальними цінностями". Тобто в цьому віці здібність до цілепокладання зв'язана більше із саморозвитком, з розвитком особистісного потенціалу. Аналіз отриманих у дослідженні даних указує на організуючу роль здібності до цілепокладання у відображенні структури внутрішнього світу у віці від 45 років (r = 0,38). Підсилюється зв'язок осмислення життєвих подій з рефлексивними процесами, відбувається більш щільне зближення процесів осмислення в оцінці життєвого шляху і рефлексії життєвих виборів (r = 0,43). Відчуття повноти життя зв'язано із широтою відносин особистості, і, в якісь мірі, – з рефлексією внутрішньої смислової сфери, а рефлексивна позиція зв'язана з рівнем осмислення внутрішнього світу.

У даній віковій групі орієнтація на суб'єктні цінності впливає на здатність до цілісного осмислення внутрішнього світу (r = 0,44). Орієнтація на суб'єктні цінності означає здатність до трансценденції в рефлексії життєвих виборів. Трансцендентна спрямованість у контексті осмислення внутрішнього світу особистістю збігається з трансцендентною спрямованістю в уявленні про перспективу (r = 0,45). Тут показник безпосереднього, "живого" відношення до світу, багатства внутрішніх переживань зв'язаний з оптимістичністю в поглядах на майбутнє, з оптимістичним баченням майбутнього, чому сприяє сформованість смислових відносин у внутрішньому просторі особистості (r = 0,40).

Виразним є зв'язок життєвого вибору з "надбаними цінностями" (r = 0,597), з "утраченими цінностями" (r = 0,43), з "кількістю виборів" (r = 0,428). Осмисленість внутрішнього світу у віці від 45 зв'язана з посиленням рефлексивної позиції в житті, з посиленням відчуття себе як суб'єкта життя. Кореляція з надбаними й із суб'єктними цінностями підкреслює оптимістичну, трансцендентну спрямованість показника смислових зв'язків внутрішнього світу.

Таким чином, динаміка здатності до життєтворчості особистості дорослого віку виражається в зміні домінування різних ознаків здатності, що впливають на якість життя. У ранній період дорослості домінує здібність створювати перспективні лінії життя, у середній період "криза середини життя" сприяє посиленню рефлексії особистістю себе як суб'єкта життєдіяльності, а після 45 смислова сфера особистості і, особливо цілісне осмислення внутрішнього світу, є основою здатності до життєтворчості. Здатність до смислопобудови формується під впливом процесів рефлексії. Сформована, у віці старшої дорослості, вона сприяє процесам трансценденції.

Загальна лінія змін формулюється так: Рефлексія в різних формах сприяє розвиткові процесів осмислення суб'єктом своєї життєдіяльності, а вони стають основою для самотрансценденції (трансцендентної спрямованості) особистості.

Таким чином, ми отримали підтвердження гіпотези про те, що в дорослому віці основні зміни здатності до життєтворчості зв'язані з посиленням рефлексивних процесів і ускладненням смислових відношень суб'єкта життєдіяльності, а також установленням зв'язку між здатністю до смислопобудови і здатністю до трансценденції.

У висновках дисертації представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення питання подальшого розвитку здатності до життєтворчості особистості у дорослому віці; сформульовано рекомедації; окреслено перспективи подальшої розробки проблеми.

1. За допомогою теоретичного аналізу виявлено, що категорія життєтворчості як системоутворюючого фактора життєдіяльності розглядається в тих вітчизняних і зарубіжних теоріях, у яких особистість подана як активна система, що розвивається, і в яких підкреслюється роль трансцендентної і рефлексивної спрямованостей у розвитку особистості (аналітична психологія, гуманістична психологія, екзистенціальна психологія, суб'єктно-діяльнісна парадигма). Теоретичним підґрунтям дослідження є признання творчої активності особистості, що виражається в створенні індивідуально-неповторного життєвого шляху. Аналіз категорій "активність" і "діяльність" привів до висновку, що життєтворчість являє собою особливу духовну активність особистості, яка виявляється в покладанні та розв'язуванні основних питань буття.

2. Вивчення життєвого шляху особистості передбачає оцінку життєтворчості, що виявляється в особливостях ставлення до подій, в оцінці особистістю пов’язаності цих подій, у регуляції життєвого часу, у способі організації часу життя, у життєво важливих виборах. Як найбільш загальне, що містить всю багатоаспектність життєвого шляху, виступає поняття "життєвий простір". Воно являє собою сукупність ставлень особистості до зовнішнього світу, смислові відносини, факти подій.

3. В основі життєтворчості лежать творчі здібності. Розгляд етапів творчого процесу дозволив співвіднести різні рівні психологічної регуляції з етапами творчості, і, таким чином, уявити здатність до життєтворчості як цілісну творчу здатність особистості. У самому найширшому сенсі поняття "життєтворчі здатності" може бути розглянуте як таке якісно своєрідне сполучення здатностей особистості, що дозволяє їй не тільки досягати певних успіхів в окремих видах діяльності або широкому класі діяльностей, але й змінювати якість свого життя в цілому.

У дослідженні дається таке визначення здатності до життєтворчості: Здатність до життєтворчості – це інтегративна, духовна здатність суб'єкта організовувати умови свого життя, перетворювати і розширювати свій життєвий світ, змінювати систему відношень до світу, інших людей і до себе в процесі розвитку індивідуальності.

4. Здатність до життєтворчості може бути подана через здатність до трансценденції (здатність "виходу за межі"), здатність до рефлексії (як чутливість до побічного продукту) і здатність до смислопобудови (здатність до виявлення нових смислів). У дослідженні підкреслюється, що саме здатність до трансценденції визначає формування і розвиток здатності до життєтворчості. Формування і розвиток здатності до життєтворчості в дорослому віці стає можливим саме тому, що тут особистість стає реальним суб'єктом життєдіяльності, сама може визначати свої відношення в життєвому світі, розв'язувати психосоціальні проблеми, змінювати способи ставлень, приймати на себе відповідальність за власну самість, відкривати загальнолюдські й екзистенціальні цінності буття.

5. Для проведення емпіричної частини дослідження були визначені як основні такі виміри життєвого світу особистості: зовнішнє (коло подій), середнє або проміжне (регуляційне) і внутрішнє (смислове). Відібрані методики “Лінія життя” і “Життєвий вибір” і розроблена для цілей даного дослідження емпирічна процедура МДЖЗ спрямовані на вимір трьох зазначених рівнів життєвого простору і ступеню відображення здатностей до трансценденції, рефлексії та смислопобудови. За допомогою теста СЖО виявлені смисложиттєві орієнтації особистості.

6. Установлено, що: для 25-35 літнього віку характерна виражена трансцендентна спрямованість, що виявляється в зовнішньому (коло подій) світі. Вона зв'язана з процесами рефлексії, що виражаються в постановці цілей (у зовнішньому світі), але протилежна процесам рефлексії в регулюючому (середньому) світі. У 35-45 років характерне посилення рефлексивної позиції, тобто зростає роль регуліруючих процесів. У першу чергу, це виявляється у ставленні до втрачених цінностей, але більш життєстверджуючою і зв'язаною з трансцендентною спрямованістю в зовнішньому і внутрішньому світах, є орієнтація на надбані цінності. Фактором, що сприяє розвиткові здатності до життєтворчості осіб віку середньої дорослості є орієнтація на цінності індивідуального розвитку. У більш пізньому віці характерне збільшення ролі внутрішнього – смислового простору. Зростає роль здатності до смислопобудови. Здатність до смислопобудови зв'язана з всіма іншими компонентами процесу життєтворчості.

Таким чином, варто вважати, що гіпотези, висунуті в дослідженні, підтвердилися.

Результати дослідження дозволяють сформулювати наступні рекомендації:

1. Для віку ранньої дорослості найважливішим регулюючим фактором життєтворчості є образ майбутнього. Постановка життєвих цілей і орієнтація на цінності саморозвитку і самовизначення будуть сприяти розвиткові здатності до життєтворчості в цілому. У той же час увага до емоційно-смислової сторони життєвих подій і змін є важливою для розвитку здатності до рефлексії, для визначення себе суб'єктом життєдіяльності і життєтворчості.

2. Для віку середньої дорослості більш значущою є здатність до рефлексії як діючої складової здатності до життєтворчості. Несприятливим фактором у цьому періоді є схильність виявляти втрачені можливості. Корекційна робота тут повинна бути спрямована на пошук таких смислових утворень, що, будучи позачасовими, визначали б майбутнє. Розвиткові здатності до життєтворчості в цьому віці також сприяє активність особистості, широкий діапазон взаємодій із зовнішнім світом. Це сприяє формуванню потенційно можливих шляхів розвитку особистості.

3. Для віку старшої дорослості необхідним фактором життєтворчості є смислова система внутрішнього світу. Негативні життєві події, утрати, так само як і просто неспроможність особистості бути суб'єктом життєдіяльності, перешкоджають утворенню цілісного смислового простору. В цілому, здатність до рефлексії, яка найбільш проявляється в життєвих виборах суб'єкта, приводить до побудови ієрархії цінностей, і це визначає цілісність смислової сфери. Отже, для корекції або збереження на високому рівні здатності до життєтворчості є важливим аналіз життєвих виборів і цінностей, на основі яких вони були здійснені.

4. Використаний у дослідженні методичний комплекс може бути рекомендований психологам для роботи в консультативній практиці для діагностики і корекції життєвих проблем клієнтів. Діагностична процедура МДЖЗ дозволяє виявляти широкий спектр показників, що характеризують смисловий простір особистості. З її допомогою визначаються всі три складові здатності до життєтворчості: трансценденція, рефлексія і смислопобудова. Формалізація змістовного аналізу дозволить використовувати дану методику як проективну. У процесі виконання завдання клієнт одночасно будує й осмислює свій внутрішній світ. Осмислення своїх переживань саме по собі