КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЯФІНОВИЧ ОЛЕНА БОГДАНІВНА

УДК 336.02:330.341.1(477)

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Лютий Ігор Олексійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Крупка Михайло Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту;

кандидат економічних наук, доцент

Зянько Віталій Володимирович,

Вінницький національний технічний університет, завідувач кафедри фінансів і кредиту, декан факультету фінансового та зовнішньо-економічного менеджменту.

Провідна установа: Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана МОН України, кафедра фінансів.

Захист дисертації відбудеться „23” березня 2006 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.12 економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-а, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 12

Автореферат розісланий „20” лютого 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Жилінська О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сьогодні однією із складових забезпечення динаміки зростання, конкурентоспроможності економіки України є утвердження інноваційної моделі розвитку. Саме такий шлях дає можливість Україні зберегти і найбільш ефективно використовувати наявний науково-технічний потенціал для здійснення структурних технологічних змін та зайняти належне місце в світовому співтоваристві. Поглиблення курсу ринкових реформ на інноваційних засадах та їхнє прискорення, радикалізація системних перетворень можуть забезпечити прогресивний розвиток нашої держави, успішне вирішення проблем соціального й економічного розвитку, підвищення добробуту людей та забезпечення їм гідного життя.

Україна, маючи достатньо потужний науково-технічний потенціал, малоефективно використовує його в національних інтересах: більше половини його можливостей реалізується поза потребами інноваційного розвитку вітчизняної економіки. Повна індиферентність до наукових відкриттів і високих технологій, які створюються вітчизняними науковцями, призвела до фактичної ізольованості наукових установ від підприємницької сфери, зумовила з метою виживання їх переорієнтацію на виконання робіт, які не є достатньо важливими для економічного розвитку України. Звідси випливає завдання створення умов та відповідного механізму фінансового забезпечення функціонування суб’єктів науково-технічної і підприємницької діяльності.

Інноваційний шлях розвитку безпосередньо пов’язаний з пошуком джерел фінансових ресурсів та підвищенням ефективності використання фінансово – кредитних важелів. Сучасна фінансова політика України у сфері забезпечення інноваційного розвитку не реалізує повною мірою взаємозалежності процесів фінансового забезпечення інноваційного розвитку, оскільки в країні не функціонує адекватний механізм ринкової конкуренції, що стимулював би підприємців фінансувати інноваційні процеси. Поглиблення теоретичних і методичних основ цієї політики з урахуванням транзитивного характеру національної економіки є актуальною проблемою. У вітчизняній науці бракує робіт, де було б викладене системне уявлення про модернізацію економіки на основі технологічного інноваційного оновлення, а також подане обґрунтування принципів формування фінансово-інноваційної політики і механізмів її реалізації.

Фінансова політика повинна створити в національній економіці сприятливі передумови для розвитку необхідного інноваційного клімату і відповідного середовища. А це означає необхідність створення фінансово-кредитного механізму, який сприяв би реалізації інвестицій інноваційного характеру, забезпечував економічне зростання країни.

Важливим чинником розвитку економіки інноваційного типу є створення ефективного фінансового механізму. Сьогодні управляти інноваційним процесом – це, передусім, управляти фінансовими ресурсами і через інститути та інструменти фінансового механізму стимулювати інноваційний розвиток. Тому потреба у теоретичному обґрунтуванні і формуванні цілісного уявлення щодо фінансового механізму інноваційного розвитку є основою ефективної фінансової політики держави.

Проблемі фінансового забезпечення реалізації політики інноваційного розвитку присвячено чимало праць відомих зарубіжних вчених, а саме: Е. Денисона, Є. Домара, Дж.М. Кейнса, Д. Кларка, Р. Лукаса, Г. Менша, Б. Твісса, Р. Харрода, Й. Шумпетера та ін.

Серед російських вчених варто зазначити праці С. Валдайцева, С. Глазьєва, А. Дагаєва, В. Іноземцева, В. Мединського, І. Молчанова, Л. Скамай, Е. Уткіна, Ю. Яковця.

Теоретичним та практичним питанням фінансового забезпечення інноваційного розвитку присвятили свої праці такі вітчизняні вчені-економісти, як Ю. Бажал, Л. Безчасний, В. Геєць, М. Крупка, О. Лапко, І. Лукінов, І. Лютий, Б. Маліцкий, С. Онишко, В. Осецький, А. Пересада, М. Туган-Барановський, В. Федосов, Д. Черваньов, А. Чухно та ін.

Віддаючи належне напрацюванням вітчизняних та зарубіжних економістів, здійсненим у галузі теорії, методики та організації фінансового забезпечення інноваційної політики, слід зауважити, що до цього часу багато проблем не знайшли свого остаточного вирішення, що й зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження, її теоретичну та практичну значимість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планових тем науково-дослідних робіт кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка за комплексною темою “Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових перетворень” (№ ДР 01БФ040–01). У межах цієї комплексної теми автором обґрунтовано напрямки підвищення ефективності функціонування фінансового механізму та фінансової політики держави у забезпеченні інноваційного розвитку економіки України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження теоретичних та методичних основ фінансової політики держави на різних рівнях управління та аналіз особливостей і суперечностей механізму її реалізації в процесі забезпечення інноваційного розвитку економіки України.

Реалізація мети дослідження обумовила постановку та вирішення наступних завдань:

обґрунтувати теоретичні засади сутності та основні цілі фінансової політики держави, визначити її роль у забезпеченні інноваційної моделі розвитку економіки;

проаналізувати особливості фінансового забезпечення інноваційного розвитку у країнах із трансформаційною економікою;

визначити організаційно-правові та економічні умови реалізації фінансової політики інноваційного розвитку в Україні;

обґрунтувати роль держави у створенні та функціонуванні фінансового механізму інноваційного розвитку економіки України;

дослідити проблеми оподаткування інноваційної діяльності як складової фінансової політики держави;

запропонувати шляхи підвищення ефективності використання фінансово-кредитних важелів інноваційного розвитку вітчизняної економіки;

розробити методику використання математичних методів у моделюванні складових механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України.

Об’єкт дослідження – система економічних відносин в процесі реалізації фінансової політики інноваційного розвитку національної економіки.

Предмет дослідження – фінансова політика держави та механізм фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження було використано сукупність методів та прийомів наукового пізнання. Теоретичною базою дослідження є осмислення об’єктивних історичних процесів становлення та розвитку системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку у країнах з трансформаційною та ринковою економікою. Основні висновки сформульовано на основі методів системного аналізу та наукової абстракції. При оцінці ефективності функціонування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку використано методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, історичний та логічний підходи, метод структурно-функціонального порівняння, аналогій, економіко-статистичних розрахунків та економічного моделювання.

Інформаційна база дослідження: статистичні дані Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, економічні звіти науково-дослідних центрів і рекомендації міжнародних експертів із питань фінансово-економічного розвитку країни, законодавчі та нормативно-правові акти, періодичні видання, наукові збірки, монографії та наукові видання вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі проведено дослідження сутності фінансової політики держави та механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України, що дозволило одержати теоретичні і практичні результати, які характеризують новизну дослідження і особистий внесок автора, зокрема:

вперше:

обґрунтовано теоретичні засади, проаналізовано суперечності і визначено підходи щодо формування фінансової політики інноваційного розвитку України, яка спрямована на поєднання інтересів суб’єктів науково-технічної та підприємницької діяльності, і реалізується через механізм фінансового забезпечення, що включає державне фінансування та фінансове стимулювання інноваційного розвитку;

на основі системного аналізу особливостей та суперечностей реалізації фінансової політики в Україні визначено роль, завдання та пріоритетні цілі, які відповідають реальному стану соціально-економічного розвитку та особливостям інноваційних процесів у національній економіці;

дістали подальшого розвитку:

складові механізму реалізації фінансової політики забезпечення інноваційного розвитку України, а саме: система державної підтримки фундаментальних досліджень, різноманітні форми та джерела фінансування, фінансове стимулювання інноваційної сфери;

дослідження ролі та обґрунтування доцільності створення організаційно-територіальних і інституційних структур підтримки інноваційної діяльності у вигляді науково-інформаційних центрів та спеціальних територій пріоритетного розвитку, діяльність яких спрямована на створення умов для фінансового забезпечення науково-технічних розробок та їх комерціалізації, підвищення рентабельності виробництва інноваційної продукції;

визначення напрямків удосконалення податкової політики в механізмі фінансового стимулювання інноваційного розвитку через запровадження диференційованого підходу щодо встановлення адресних податкових ставок і пільг з урахуванням якісних характеристик інновацій за ознаками їх належності до відповідних технологічних укладів і мультиплікативного впливу на реалізацію фінансового та структурного потенціалу виробництва, фінансового стимулювання збільшення витрат підприємств на інновації в основні засоби;

обґрунтування становлення та належного функціонування системи інформаційних інститутів інноваційної інфраструктури, яка в комплексі створює інформаційну базу щодо попиту і пропозиції на ринку інновацій з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів у процес інноваційного розвитку національної економіки та експорту інноваційної продукції;

удосконалено:

організаційно-правові складові механізму залучення фінансово-кредитних інститутів до фінансування інноваційних процесів за рахунок стимулювання накопичення й акумуляції тимчасово вільних коштів для розвитку реального сектору економіки, що дозволяє реалізувати цілі інноваційної політики та включає комплексне забезпечення механізму реалізації інноваційних процесів, а саме: фінансову, організаційну, матеріально-технічну та кадрову складові.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертаційному дослідженні основні результати мають загальнотеоретичний характер і можуть бути використані в процесі формування та вдосконалення фінансової політики держави, розробці конкретних програм щодо удосконалення процесу формування фінансових ресурсів з урахуванням відповідних факторів і важелів впливу.

Основні наукові положення, висновки та рекомендації дисертації знайшли практичне застосування у діяльності Науково-методичного центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України (довідка № 14/18.2-2532 від 14.11.2005 р.). Пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження були взяті до уваги Міністерством фінансів України при вдосконаленні механізмів фінансування інноваційної діяльності (довідка № 31-01060-01-17/23599 від 04.11.2005 р.). Результати дослідження були частково використані при розробці пропозицій щодо інноваційного розвитку Закритого акціонерного товариства “КОНВІ”. Розрахунки з використанням векторно-матричної моделі заміни устаткування, яка запропонована в дисертаційній роботі, використовуються підприємством з метою виявлення заходів зростання ефективності виробництва та отримання максимального прибутку (довідка № 177/1 від 07.04.2005 р.).

Окремі положення роботи використовуються у навчальному процесі Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні дисциплін: “Актуальні проблеми теорії та практики фінансів”, “Теорія фінансів”, “Податкова система та податкова політика” для студентів спеціальності “Фінанси” (довідка № 511/712-1 від 22.06.2005 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідалися на вітчизняних і міжнародних науково-практичних конференціях, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція „Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою” (листопад 2002 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція „Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” (березень 2003 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених, присвячена 60-річчю Великої Перемоги „Шевченківська весна” (березень 2005 р., м. Київ).

Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданні кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано у 7 наукових працях, 6 з яких – у фахових виданнях, загальним обсягом 2,9 д. а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (164 найменування) та додатків. Робота виконана на 194 сторінках, містить 20 таблиць, 5 рисунків, 10 додатків.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт та предмет дослідження, показано стан розробки наукової проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні засади фінансової політики інноваційного розвитку” розглянуто різноманітні підходи щодо визначення сутності інновацій, місця та ролі нововведень у теоріях економічного зростання, їх впливу на тенденції соціально-економічного розвитку, висвітлено суть, види й особливості моделей економічного зростання економіки, проаналізовано сутність фінансової політики як важливого інструменту підтримки інноваційної сфери, з’ясовано її стратегічні та тактичні цілі в контексті інноваційного розвитку економіки України.

У дисертаційній роботі розглянуто різні підходи до визначення категорії “інновація”, до класифікації інновацій, визначено їх властивості та економічну ефективність, у результаті чого було доведено важливе значення новацій в забезпеченні соціально-економічного розвитку. В цьому аспекті досліджено та проаналізовано різні моделі економічного зростання, а саме: теорія економічного зростання класичної школи політичної економії (А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса), кейнсіанська та неокейнсіанська парадигми економічного зростання (Дж.М. Кейнс, Р. Харрод, Є. Домар), неокласична теорія економічного зростання Р. Солоу та інші. Встановлено, що економічне зростання може бути успішно реалізоване лише на засадах інноваційної стратегії. Цим можна пояснити сфокусованість економічної науки на проблемах формування та вдосконалення сучасної теоретичної концепції інноваційного розвитку, що була започаткована такими науковцями як Й. Шумпетер, В. Зомбарт, В. Мічерліх, М. Туган-Барановський, М. Калецкі та інші. В процесі дослідження актуальних проблем сьогодення доведено, що інновації є ключовою детермінантою у теорії економічного зростання.

Важливе місце в дослідженні інноваційних проблем займають концепції англійських вчених Д.Кларка, Л.Суйте. На їх думку, розповсюдження інновацій потребує певних економічних умов, стимулювання та фінансового забезпечення.

Економічне зростання забезпечується створенням і використанням власного інноваційного потенціалу, який повинен базуватися на конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Проте суперечність реалізації даних процесів в Україні вимагає їх системного аналізу та формування ефективного механізму розв’язання через розробку та реалізацію адекватної фінансової політики держави. В дослідженні запропоноване авторське визначення фінансової політики, що спрямована на інноваційний розвиток, а саме: це політика акумуляції та максимально ефективного використання фінансових ресурсів державою з метою збереження та покращення існуючого інноваційного потенціалу країни.

З цих позицій у дисертаційній роботі визначені основні складові фінансової політики інноваційного розвитку та завдання фінансового стимулювання державою інноваційної діяльності окремих суб’єктів у процесі економічного відтворення.

На основі дослідження процесів, що відбуваються в Україні, у відповідності до інтересів держави та суб’єктів господарювання були сформульовані стратегічні та тактичні цілі фінансової політики. Стратегічні цілі передбачають створення ринкового фінансового механізму, який би стимулював суб’єктів науково-технічної та підприємницької діяльності до розробки, виготовлення і реалізації інноваційної продукції. Тактичні цілі визначають: пряме бюджетне фінансування інноваційних проектів; створення організаційно-правових засад реалізації фінансової політики забезпечення інноваційної діяльності; формування сприятливих умов для залучення фінансово-кредитного сектору до кредитування інноваційної сфери; використання позабюджетного механізму в стимулюванні підходів до здійснення інноваційної діяльності.

Дослідження взаємозв’язку фінансової та інноваційної політики дозволяє визначити, що можливості інноваційного розвитку зростають при поєднанні наявних фінансових ресурсів з можливостями технологічного та кадрового потенціалу національної економіки і окремих підприємств. Таким чином, інноваційний розвиток стає джерелом нагромадження фінансових ресурсів та модифікації їх якісних характеристик у процесі виробництва та наукових досліджень, і, відповідно, сприяє виходу суб’єкта господарювання з кінцевим продуктом на ринок інновацій.

Доведено, що фінансову політику щодо активізації комплексного фінансового забезпечення інноваційного розвитку слід проводити з урахуванням притаманних інноваціям класифікаційних ознак, а саме: типу інновацій, сфер впливу, глибини і масштабності впровадження, ступеня новизни, джерела ідеї, виду новинки та способу заміщення існуючих аналогів.

У дисертації досліджено особливості інноваційного розвитку трансформаційних економік та країн з розвинутою ринковою системою з метою визначення найбільш прийнятних для України принципів побудови інноваційно орієнтованої економічної системи. Узагальнено зарубіжний досвід державної фінансової підтримки інноваційної діяльності, яка реалізується через використання методів прямого (дотаційне фінансування на підставі законодавства і за цільовими програмами) та непрямого (створення сприятливого інноваційного клімату і стимулювання новаторства: податкові та кредитні пільги, страхування ризиків в інноваційній діяльності) впливу. В контексті створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів заслуговують на увагу урядові методи зарубіжних країн щодо підтримки розвитку сучасної інфраструктури, реалізації програм розвитку окремих регіонів тощо.

Аналіз даних процесів в Україні засвідчив, що в умовах обмежених бюджетних та інвестиційних ресурсів створення технопарків, інкубаторів інноваційного бізнесу та інноваційних структур інших типів перебуває на початковій стадії, незважаючи на досить потужний науковий і промисловий потенціал, перспективність і потенційні можливості розвитку зазначених інноваційних структур для багатьох регіонів держави. Даний процес є недостатньо врегульованим, оскільки до цього часу не прийнято довготермінової державної програми інноваційного розвитку економіки, яка б координувала діяльність органів виконавчої влади, відповідних інституцій та суб’єктів господарювання. Досліджено доцільність відпрацювання механізму підтримки інноваційної діяльності, який би включав організаційно-правові, інституційні, фінансово-кредитні, фіскальні, інформаційні та інші складові забезпечення і стимулювання активізації даних процесів.

У другому розділі “Механізм реалізації фінансової політики інноваційного розвитку в Україні” розглянуто сучасний стан та механізми фінансування інноваційних програм і проектів, організаційно-правові та економічні умови інноваційного розвитку, розкрито роль держави в інноваційному розвитку економіки України, висвітлено проблеми оподаткування та основні напрямки податкового стимулювання інноваційної діяльності в Україні, визначено місце амортизаційних відрахувань у системі непрямого фінансування інноваційного розвитку, досліджено ефективність впливу фінансово-кредитних важелів на інноваційний розвиток держави.

У дисертаційній роботі проаналізовано основні форми фінансового забезпечення, якими є державне фінансування, фінансування за рахунок позикових коштів, фінансування за рахунок фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. При цьому в роботі окремо виділяється дослідження фінансового стимулювання, як складової фінансової політики держави, спрямованої на створення сприятливих умов для функціонування і розвитку суб’єктів інноваційної діяльності.

Встановлено, що основними елементами державної фінансової політики сприяння розвитку інноваційного середовища є: створення фінансових механізмів державної підтримки інноваційної діяльності у напрямку фінансування через систему державних науково-технічних програм різного рівня та фінансування через спеціально створені фонди; організаційно-правові методи впливу держави на формування інфраструктури інноваційної сфери; створення інформаційної бази на ринку інноваційної продукції; інституційне та організаційно-правове забезпечення функціонування ефективного механізму реалізації фінансової політики держави.

Визначено, що однією з передумов повноцінного функціонування механізму інноваційного розвитку є високий рівень професійно-освітньої підготовки населення. Рівень освіти населення – це один з тих показників, що визначають належність країни до економічно-розвинених, тому що він набуває вагомого значення у формуванні якісно нового рівня економіки й суспільства. Так, валовий показник охоплення навчанням в Україні у 2004 р. становив 79,6%, тоді як у розвинених країнах – понад 90%. Наведені цифри свідчать про необхідність розробки та впровадження стратегії розвитку освіти і науки в Україні на інноваційній основі. Виділяючи інноваційну політику в ранг визначального пріоритету держави, логічно постає питання щодо фінансової підтримки науки (табл. 1). Упродовж 2002-2004 рр. в Україні питома вага загальних асигнувань на наукову діяльність у ВВП коливалась від 1,18% у 2002 р. до 1,37% у 2004 р., тоді як у 2002 р. в Ізраїлі цей показник становив 5,1%, Швеції 4,3%, Фінляндії 3,5%, Японії 3,1%, США 2,7%, Франції 2,3%, Російській Федерації 1,2%.

Таблиця 1

Динаміка фінансування наукових та науково-технічних робіт в Україні

(за 1991-2004 рр.) *

Рік Всього

у т.ч.: державного бюджету кошти місцевих бюджетів позабюджетних фондів власних коштів коштів замовників: інших джерел

підприємств, організацій України іноземних держав

млн. крб.

1991 7297,7 865,7 – – – 2391,3 3521,1 519,6

млн. грн.

1995 652,0 244,9 – 53,9 14,6 233,3 101,9 3,2

1996 943,6 376,4 – 29,2 18,3 325,6 160,4 33,7

1997 1318,6 466,9 – 46,0 33,2 448,5 273,8 50,2

1998 1261,0 363,0 – 9,8 39,2 494,1 291,1 63,8

1999 1554,1 428,2 – 9,6 62,0 597,6 359,7 87,0

2000 2046,3 614,5 – 18,6 61,3 785,8 477,1 89,0

2001 2432,5 751,6 18,1 30,2 210,4 789,5 555,3 77,4

2002 2611,7 733,3 20,6 28,3 146,7 933,6 683,1 66,1

2003 3597,4 1070,7 21,3 19,2 228,5 1321,4 875,1 61,1

2004 4251,7 1449,5 19,9 24,6 275,9 1475,0 908,6 98,3

* Розраховано за даними Державного комітету статистики України.

Протягом 1991-2004 рр. основними джерелами фінансування наукових та науково-технічних робіт були кошти замовників – кошти Державного бюджету України та вітчизняних суб’єктів господарювання. За 1995-2004 рр. обсяги фінансування наукових програм зросли у 6,5 рази, проте ще не досягли показників 1991 р.

У дисертації відзначено, що одним з потужних засобів інноваційного розвитку вітчизняної економіки є державний фінансовий сектор. За допомогою бюджетних коштів потрібно стимулювати таких виробників, які не можуть розвиватися та функціонувати самостійно за рахунок власних ресурсів, особливо це стосується суб’єктів інноваційної сфери. Обґрунтовано, що серед доходів бюджету особливе місце займають кошти, отримані від приватизації державного майна, які можуть слугувати потужним джерелом фінансування інноваційного оновлення і модернізації державних підприємств.

Дослідженням встановлено, що важливою складовою політики фінансового забезпечення інноваційного розвитку в Україні на сучасному етапі є податкова політика. У контексті утвердження інноваційної моделі економічних перетворень ефективною буде лише така податкова політика, яка ґрунтуватиметься на таких засадах: максимальній узгодженості та взаємозалежності фінансової, інноваційної та податкової політики; активізації функціонування податкової системи у забезпеченні інноваційного розвитку економіки; застосуванні податкових пільг, пільгового кредитування інноваційних проектів та відповідної амортизаційної політики для стимулювання інноваційної діяльності.

На основі аналізу проблем оподаткування суб’єктів підприємницької та науково-технічної діяльності в дисертації доведено, що радикального реформування потребує вітчизняна система оподаткування щодо диференційованого і жорсткого упорядкування механізму надання податкових пільг та посилення контролю за цільовим використанням коштів від їх отримання. Крім того, пільговий режим оподаткування повинен охоплювати всі стадії життєвого циклу інновацій, а також етапи розробки, виробництва, реалізації, використання та обслуговування нововведень.

Невід’ємною складовою стратегії фінансової підтримки інноваційного розвитку є створення умов для найширшого залучення різноманітних джерел фінансування суб’єктів інноваційного процесу. В результаті проведеного дослідження існують підстави стверджувати, що в Україні ні фінансовий ринок, ні банківська система не можуть у повному обсязі задовольнити потреби інноваційного розвитку національної економіки. Однією з основних проблем банківської системи України є домінування короткотермінових кредитів, які не здатні забезпечити повний цикл реалізації інноваційних продуктів (табл. 2).

Таблиця 2

Кредити комерційних банків в економіку України (за 1997-2004 рр.)*

Рік Загальна сума кредитів (млн. грн.),

у т.ч.: Довготермінові Короткотермінові

млн. грн. % до загальної суми млн. грн. % до загальної суми

1997 5452 607 11,1 4845 88,9

1998 7295 773 10,6 6522 89,4

1999 8873 1633 18,4 7240 81,6

2000 11787 2645 22,4 9142 77,6

2001 19121 3421 17,9 15700 82,1

2002 27792 6025 21,7 21767 78,3

2003 41199 11661 28,3 29538 71,7

2004 66834 19278 28,8 47556 71,2

* Розраховано за: Бюлетень НБУ. – 2005. – № 3. – С. 76–80.

Дані таблиці свідчать про наявність значної різниці в обсягах довготермінового та короткотермінового кредитування економіки України. Так, питома вага довготермінових кредитів у загальній сумі кредитів комерційних банків протягом 1997-2004 рр. не перевищувала 29%. Незважаючи на те, що питома вага короткотермінових кредитів протягом аналогічного періоду поступово зменшується, банківське кредитування не стало ефективним джерелом інноваційного розвитку в силу ціни кредитних ресурсів і строків їх надання.

У дисертації зроблено висновок про те, що в Україні до цього часу не знайшла достатнього розвитку інституційна інфраструктура фінансової підтримки інноваційної діяльності. Так, позабюджетні галузеві фонди, фонди підтримки наукових ініціатив та спеціалізовані фінансово-кредитні установи не стали дієвими учасниками проведення інвестиційно-інноваційної політики на макро- і мікрорівнях, спрямованої на технічну модернізацію підприємств, впровадження новітніх науково-технічних розробок та відродження вітчизняного конкурентоспроможного виробництва.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що в Україні не існує належних інформаційних елементів інноваційної інфраструктури – інформаційно-інноваційних центрів і маркетингових компаній, які б своєчасно забезпечували необхідною інформацією суб’єктів інноваційного підприємництва. Збір та систематизація інформації щодо характеристики новацій, терміну їх використання, можливого економічного ефекту від їх впровадження у виробництво, а також обізнаність щодо поточних і перспективних потреб та вимог світового ринку інновацій дозволить стимулювати залучення фінансових ресурсів для підтримки інноваційних процесів у державі.

У третьому розділі “Фінансування інноваційного розвитку як умова соціально-економічного зростання України” досліджено інноваційну складову структурної перебудови економіки та запропоновано методику оцінки інвестиційної та інноваційної діяльності промислових підприємств.

Основною метою стратегії макроекономічної політики є забезпечення умов довготривалого зростання, яке б сприяло структурно-інноваційній переорієнтації економіки. Досвід попереднього десятиріччя засвідчує, що забезпечення стійкого економічного зростання у державі залежить від стабільного розвитку реального сектора економіки. На основі аналізу кількісних та якісних критеріїв ефективності інноваційної політики в Україні зроблено висновок про те, що частка інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва, інноваційна активність підприємств у промисловості, частка промислових підприємств, які впроваджували інновації, залишаються на досить низькому рівні. Так, наприклад, у 2004 році дані показники становили відповідно 5,6%, 12,5%, 11%. Наукомісткість виробництв промислової продукції становить 0,9%. Все це може свідчити не лише про недостатні обсяги фінансування інноваційного розвитку в Україні, а й про повільні темпи структурної перебудови її економіки.

У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що зростання ефективності використання ресурсів за рахунок інновацій дає можливість вивільнити деяку частину ресурсів та в подальшому спрямовувати їх в інші сфери економічної та соціальної діяльності. При цьому виникають нові галузі та виробництва, що призводить до зміни структури економіки. Інтенсифікація інноваційних процесів у державі повинна здійснюватися на основі взаємодії суб’єктів науково-технічної та підприємницької діяльності, зокрема для мінімізації наслідків змін у структурі видів економічної діяльності та територіальному розміщенні продуктивних сил.

У сучасних умовах виникає необхідність створення методики комплексної оцінки інвестиційної та інноваційної діяльності промислових підприємств, що дозволить підвищити ефективність виробництва та приймати оптимальні управлінські рішення, пов’язуючи результати інноваційної діяльності підприємства з затратами інвестиційних ресурсів та кінцевими фінансовими результатами діяльності суб’єкта господарювання. Розроблено алгоритм зазначеної методики, який включає чотири етапи: І – оцінка техніко-технологічного та організаційного рівня виробничої бази підприємства; ІІ – розробка плану проведення технічного переоснащення та реконструкції підприємства; ІІІ – аналіз ефективності капітальних вкладень в інноваційно-інвестиційну діяльність підприємства; ІV – аналіз впливу підвищення якісного стану виробничої бази підприємства на кінцевий результат його діяльності.

При складанні плану-графіку заміни основних засобів застосовано метод динамічного програмування Р.Белмана, що дозволяє в процесі його реалізації максимізувати прибуток або мінімізувати витрати підприємства. На основі зазначеного методу динамічного програмування побудовано векторно-матричну модель, яка передбачає наступні припущення.

Маємо обладнання (K штук, L видів,) Aij(i) ( i = 1, … , K; j(i) є 1, …, L) (i– порядковий номер, j – тип обладнання). Потрібно визначити політику заміни чи збереження устаткування протягом M років.

Кожний тип обладнання приносить певний дохід та вимагає певних витрат на утримання (обслуговування, поточний ремонт) і витрат на заміну, які залежать від віку обладнання (g) і моменту (часу) його введення в експлуатацію (y).

Таким чином, дохід від обладнання j-го типу можна записати Ij(i)(gti, yti), аналогічно витрати на утримання Cj(i)(gti, yti) і витрати на заміну Rj(i)(gti, yti), t = 1, …, М.

Отже, потрібно знайти таке оптимальне управління U* = ( U1* , …, UM*), де Ut*= (Uti*), i = 1, …, K, t = 1, …, M, при якому підсумковий прибуток від всього обладнання за M років був би максимальним, тобто

,

де

а U – бінарна матриця, рядки якої відповідають рокам процесу, а стовпчики – машинам, отже, U – це політика, яка застосовується до i-ого обладнання в t році, якщо вона дорівнює 0, то залишаємо старе устаткування, якщо ж вона дорівнює 1, то підприємству рекомендується модернізувати обладнання.

Запропоновано векторно-матрична модель заміни устаткування підприємства може сприяти ефективнішому використанню капітальних вкладень у підвищення якісного стану своєї виробничої бази. Вона також може використовуватися банками для оцінки доцільності кредитування інноваційних проектів, а також страховими компаніями при оцінці ризиків реалізації даних проектів.

Ефективність проведення реструктуризації підприємств та економіки на інноваційних засадах у цілому залежать від оптимального співвідношення джерел фінансування інноваційного розвитку. У промислово розвинутих країнах для вирішення проблеми пошуку фінансування інноваційного розвитку залучаються пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні та венчурні фонди, які оперують так званими “довгими грошами”, що надає їм можливість брати участь в інноваційних проектах із значним терміном реалізації та здійснювати довготермінове інвестування. Важливу роль відіграє венчурне фінансування як одна з успішних форм організації інноваційної діяльності в світовій економіці.

Аналіз процесів, які відбуваються в Україні, доводить, що інноваційний розвиток економіки держави потребує зростання інтелектуального капіталу, що не можливо без здійснення реструктуризації ринку праці та, відповідно, підвищення ефективності використання наявного кадрового потенціалу.

Рівень інноваційного забезпечення розвитку економіки пов'язаний із необхідністю пошуку нових методичних підходів, що дозволяють оцінювати найбільш ефективні напрямки наукових досліджень, технологій, відновлення виробничого потенціалу і випуску нової продукції відповідно до вимог ринку.

Отже, фінансова політика інноваційного розвитку повинна базуватися на логіці реалізації інноваційного продукту, а саме: включати фінансове забезпечення освіти і науки (науково-дослідні роботи і програми), виробництва та продажу інноваційних продуктів. Ефективність фінансової політики інноваційного розвитку залежить від сприйняття інноваційного продукту, формування ринку інноваційних технологій та зростання попиту на них.

ВИСНОВКИ

У дисертації науково обґрунтовано теоретичні положення та визначено підходи щодо формування фінансової політики інноваційного розвитку України на різних рівнях управління, розроблено пропозиції щодо вдосконалення класифікації джерел фінансово-кредитного забезпечення суб’єктів інноваційної сфери з урахуванням засад становлення ринкової економіки. Результати проведеного дослідження дозволили зробити наступні висновки та пропозиції:

Сучасна стратегія інноваційного розвитку вимагає формування дієвої фінансової політики держави, основними завданнями якої є активізація інноваційної діяльності суб’єктів господарювання та створення цілісної системи їх фінансового забезпечення. Цьому сприятиме систематизація державного фінансування та стимулювання інноваційного розвитку національної економіки.

На основі узагальнення методологічних підходів щодо сутності інновацій через призму закономірностей та тенденцій соціально-економічного розвитку доведено, що адекватно відобразити перспективні напрями розвитку економічної системи держави можливо лише за допомогою тих моделей економічного зростання, які враховують інноваційні процеси. Встановлено, що фінансова політика забезпечення економічного зростання повинна враховувати такі важливі властивості інновацій, як “ефект масштабу інновацій”, “мультиплікаційний ефект” тощо.

Запропоновано авторське визначення сутності фінансової політики інноваційного розвитку як політики акумуляції та максимально ефективного використання фінансових ресурсів державою з метою якісного зростання інноваційного потенціалу країни. Реалізація фінансової політики відбувається через використання фінансових ресурсів, акумульованих державними інститутами, через механізм фінансового забезпечення. Науково обгрунтовано, що фінансову політику щодо активізації комплексного фінансового забезпечення інноваційного розвитку слід проводити з урахуванням притаманних інноваціям наступних класифікаційних ознак: типу інновацій; сфери застосування та розповсюдження; результативності впровадження; рівня новизни; способу заміщення існуючими аналогами тощо.

Доведено, що механізм фінансового забезпечення інноваційної діяльності використовує систему методів, інструментів та інституцій, які сприяють формуванню позитивних фінансових потоків, що спрямовуються в інноваційну діяльність з метою досягнення інноваційного прориву та прибутковості від вкладень коштів в реальному сегменті економіки. Відтак, ефективність фінансової політики у сфері інноваційної діяльності залежить від узгодженості взаємозв’язків між елементами даного механізму. З’ясовано, що суб’єкти фінансового ринку повинні стати одними з основних інститутів, що забезпечуватимуть реалізацію фінансової політики інноваційного розвитку в Україні.

На основі комплексного аналізу стану фінансового забезпечення інноваційного розвитку і альтернативних джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні обґрунтовано перспективні напрямки підвищення ефективності використання залучених фінансових ресурсів, а також оптимізації співвідношення між власними і залученими коштами суб’єктів господарювання з метою забезпечення успішної реалізації виробничих програм розвитку їхнього інноваційного потенціалу. Зазначено, що кожне підприємство повинно індивідуально розробити систему заходів, спрямованих на синхронізацію термінів залучення фінансових ресурсів з етапами реалізації інноваційних проектів.

Виявлено, що розвиток кредитування банками інноваційних проектів та програм вимагає: створення законодавчої бази щодо державного страхування кредитів, наданих на фінансування інноваційної діяльності підприємств; перегляду банками кредитної політики щодо збільшення обсягів кредитування та часової структури кредитів з урахуванням пріоритетності забезпечення інноваційного розвитку держави.

Обґрунтовано, що одним із завдань фінансового забезпечення інноваційного розвитку є диверсифікація джерел ресурсів, що створюють фінансове підґрунтя для реалізації інноваційних процесів. З огляду на це, в дисертації доведено, що амортизація є одним із основних джерел фінансування інноваційної діяльності. В процесі аналізу існуючих суперечностей здійснення амортизаційної політики доведено, що фінансове забезпечення нововведень потребує акумуляції амортизаційних коштів у спеціальних фондах, призначенням яких має бути фінансування фундаментальних досліджень, інноваційних проектів та програм.

Обґрунтовано, що фінансовий ринок сприяє акумуляції та консолідації фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення розвитку інноваційної сфери, оскільки дозволяє прискорити залучення грошових коштів та спрямувати їх у прибутковіші інноваційні проекти. З метою реалізації механізму конкурентних переваг запропоновано організаційно-правові заходи щодо функціонального забезпечення довготермінового і відносно дешевого фінансування інноваційних програм інститутами фінансового ринку.

Для забезпечення інноваційного розвитку національної економіки варто особливу увагу приділити професійно-освітньому рівню підготовки населення, зокрема, покращенню якості підготовки наукових кадрів та створенню відповідних умов для повноцінного відтворення трудових ресурсів, які є потенціалом для забезпечення інноваційної сфери. З цією метою запропоновано переглянути статті видатків державного бюджету в напрямку збільшення обсягів бюджетного фінансування освіти та науки.

Дослідження суперечностей реалізації фінансової політики України дозволило визначити напрямки підвищення ефективності механізму фінансового забезпечення та стимулювання інноваційних процесів з позицій організаційно-правового, інституційного, інформаційного та економічного забезпечення , а саме:

- сучасні підходи в інноваційній сфері потребують формування відповідної інформаційно-нормативної бази для залучення в інноваційну сферу вітчизняних та іноземних інвесторів, чому сприятиме створення інформаційного банку даних про інноваційні продукти і технології, який забезпечить прозорість інформаційного простору та розширить доступ до них;

- перспективними напрямками розвитку інноваційного підприємництва є застосування державних гарантій при фінансуванні інноваційних розробок і випуску інноваційної продукції, що є важливим нововведенням для гарантування економічної безпеки національної економіки. Для забезпечення раціонального використання фінансових ресурсів держави в інноваційній сфері та ефективності впровадження інноваційних проектів доцільно створити інститут, який би координував цю діяльність. Запропоновано в приватному секторі економіки розширити сферу діяльності венчурних фондів та компаній, які здійснюють спільне інвестування інноваційних проектів і програм;

- доведено, що діюча система оподаткування підприємств інноваційної сфери недостатньо сприяє підвищенню інноваційної активності суб’єктів господарювання. Для активізації інноваційних процесів доцільно запровадити диференційований підхід встановлення адресних податкових ставок та пільг із жорстким їх законодавчим закріпленням з метою стимулювання реалізації економічних інтересів суб’єктів науково-технічної та підприємницької діяльності;

- з метою створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та стимулювання використання й охорони інтелектуальної власності доцільно застосовувати системний підхід щодо закріплення відповідних організаційно-правових засад функціонування державних ліцензійно-патентних відомств; регулювання відносин авторів і роботодавців; розробки нормативно-методичної бази оцінки інтелектуальної власності та її інвентаризації у юридичних і фізичних осіб;

- розроблено методику комплексної оцінки інвестиційної та інноваційної діяльності підприємств, яка дає змогу оцінити ефективність використання інвестиційних вкладень для технічного удосконалення виробничої бази та вплив інноваційного розвитку на основні фінансово-господарські показники діяльності структурних підрозділів підприємства. Дану методику можуть також використовувати банки в процесі комплексної оцінки доцільності здійснення кредитування інноваційних проектів, а також страхові компанії при оцінці фінансових ризиків реалізації даних проектів.

Список опублікованих праць

У наукових фахових виданнях:

1. Яфінович О.Б. Суттєвість та перспективи інноваційного розвитку в Україні // Розвиток трансформаційної економіки України. Наук. зб. / За ред. З.Г. Ватаманюка. Львівський національний ун-т імені Івана Франка. – Львів, 2003. – Вип. 12. – С. 135–141 (0,41 д.а.).

2. Яфінович О.Б. Оподаткування в стимулюванні інноваційного розвитку України// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський націон. ун-т імені Тараса Шевченка. Ін-т міжнародних відносин. – Київ, 2003. – Випуск 40. Частина ІІ. – С. 227–231 (0,42 д.а.).

3. Яфінович О.Б. Теорії економічного зростання як методична основа політики інноваційного розвитку в Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – Київ, 2004. – № 70. – С. 60–64 (0,58 д.а.).

4. Яфінович О.Б. Взаємозв’язок фінансової та інноваційної політики держави // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Серія: Економіка. – Чернівці, 2004. – Вип. 195-196. – С. 97–102 (0,58 д.а.).

5. Яфінович О.Б., Гуменюк Д.О. Грошово-кредитна політика сприяння інноваційному розвитку // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – Київ, 2005. – № 77. – С. 52–54 (0,3 д.а., авт. – 0,2 д.а.). (Особистий внесок: проведено аналіз впливу грошово-кредитної політики на інноваційний розвиток національної економіки).

6. Яфінович О.Б., Рожко О.Д. Фінансово-кредитні важелі інноваційного