КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 336:330.341.1(048)

ЮРКЕВИЧ ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів, грошового обігу

та кредиту Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент

Васильченко Зоя Миколаївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Кудряшов Василь Павлович,

Науково-дослідний фінансовий інститут при

Міністерстві фінансів України,

заступник директора

кандидат економічних наук, доцент

Майорова Тетяна Володимирівна

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана,

доцент кафедри банківських інвестицій

Провідна установа: Тернопільський державний економічний

університет, Міністерство освіти і науки України,

кафедра фінансів, м. Тернопіль.

Захист відбудеться “25” жовтня 2006 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.12 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-а, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033 м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий “22” вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доцент О.І. Жилінська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Використання інновацій суттєво впливає на економічний розвиток країни в напрямку прискорення структурної перебудови економіки, підвищення її конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості та забезпечення фінансової безпеки країни в світовій економічній системі. Закріплення інноваційної моделі економічного зростання в Україні є необхідною умовою її подальшого динамічного розвитку та інтеграції у світовий економічний простір. Тому все більша увага приділяється створенню сприятливих умов для розгортання інноваційних процесів. Одними з найефективніших стимулів активізації інноваційної діяльності стають фінансові, тому питання, пов’язані з формуванням і вдосконаленням системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності та пошуком перспективних джерел її фінансування, набувають актуальності. Це зумовлено обмеженістю фінансових ресурсів, яка притаманна сучасній економічній ситуації, виключною важливістю інноваційних перетворень в економічній і соціальній сферах країни, а також необхідністю створення ефективних форм фінансового забезпечення для кожного етапу інноваційної діяльності. Фінансові стимули сприяють активізації впровадження інновацій за умов правового та управлінського вирішення проблем, пов’язаних з трансфертом технологій, створенням інноваційної інфраструктури, захистом прав інтелектуальної власності.

Теоретичні засади дослідження впливу інноваційних процесів на економічне зростання та основи фінансового забезпечення інноваційної діяльності закладені в роботах відомих вчених, а саме: М. Кондратьєва, Д. Кларка, Д. Норта, Б. Санто, Б. Твісса, М. Туган-Барановського, Р. Нельсона, Г. Фрідмана, К. Фрімена, Й. Шумпетера та ін.

В Україні та постсоціалістичних країнах цей напрям продовжили і розвинули такі вчені, як В. Александрова, Ю. Бажал, Л. Безчасний, С. Валдайцев, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Гончарова, А. Гріньов, М. Данько, Г. Добров, І. Єгоров, П. Завліна, С. Ільєнкова, Н. Іванова, В. Карпов, М. Крупка, Б.Маліцький, Л. Оголєва, О. Попович, В. Соловйов, Е. Уткін, Р. Фатхутдінов, Д. Черваньов, В. Яковлєв та ін. Серед сучасних досліджень, які висвітлюють різні аспекти теорії та практики фінансового забезпечення науки й інновацій, слід відзначити праці О. Жилінської, О. Кондрашова, О. Лапко, С. Онишко, В.Осецького.

Ці автори розглянули широке коло проблем, проте залишається невирішеною низка питань щодо визначення пріоритетності державної фінансової підтримки інноваційної діяльності, застосування непрямих методів стимулювання залучення інвестицій в інноваційну сферу, зокрема задіяння податкових преференцій для розвитку інновацій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної наукової теми “Теорія та практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0101U006977), підрозділ „Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових перетворень (01 БФ 040-01), що виконується колективом кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Особистий внесок автора полягає у розробці пропозицій щодо вдосконалення системи фінансування інноваційного розвитку для забезпечення сталого макроекономічного зростання в Україні.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретичних засад фінансового забезпечення інноваційної діяльності і розробка рекомендацій щодо удосконалення методів прямої та непрямої державної фінансової підтримки, а також комерційного інвестування інноваційної діяльності.

Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження було визначено такі завдання:

дослідити інноваційну діяльність як об’єкт фінансування та визначити особливості її фінансового забезпечення;

відстежити сучасний стан забезпеченості фінансовими ресурсами інноваційної діяльності в Україні та визначити вплив фінансових факторів на темпи її розвитку;

проаналізувати особливості функціонування системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні та виявити основні проблеми подальшого розвитку;

розкрити механізм державної фінансової підтримки інноваційної діяльності та стимулювання мотивації до довготермінових вкладень в інноваційні проекти;

дослідити використання недержавних джерел фінансових ресурсів у фінансуванні інноваційної діяльності;

обґрунтувати пропозиції і рекомендації з удосконалення фінансового забезпечення інноваційної діяльності.

Об’єктом дослідження є сукупність фінансових відносин, що виникають між суб’єктами господарювання щодо формування та спрямування фінансових ресурсів на інноваційну діяльність.

Предметом дослідження є теоретичні основи та практичні аспекти фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовано загальнонаукові методи пізнання для визначення сучасних підходів до побудови інноваційної моделі довгострокового економічного зростання України (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняння, узагальнення), методи обробки статистичної інформації для дослідження стану забезпеченості фінансовими ресурсами інноваційної діяльності та тенденцій розвитку інноваційних процесів у промисловості України (групування числових даних, аналіз рядів динаміки, встановлення зв’язків між масивами даних). Крім того, застосовано прийоми економіко-математичного моделювання (складання регресійних рівнянь, які визначають кількісні параметри впливу фінансових факторів на розвиток інноваційних процесів, дослідження функціональних залежностей із подальшим економічним аналізом з метою вибору ефективних методів та джерел фінансування інноваційної діяльності).

Інформаційною базою дослідження є результати досліджень зарубіжних і вітчизняних учених, законодавчі та нормативні акти з питань фінансування інноваційної діяльності. Дослідження стану фінансування інноваційної діяльності в Україні здійснено на підставі офіційних статистичних даних Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України і Державного казначейства України, Національного банку України, даних інших державних установ і міжнародних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані в процесі дос-лідження наукові результати в сукупності розв’язують важливе наукове завдання – розробки теоретичних та практичних засад функціонування системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні, зокрема:

вперше:

- на основі аналізу стану та особливостей фінансування інноваційної діяльності в Україні визначено підходи щодо формування та функціонування системи її фінансового забезпечення з врахуванням реальних тенденцій розвитку національної економіки; визначені підходи передбачають доцільність концентрації фінансових ресурсів держави та суб’єктів господарювання на розвиткові виключно тих напрямів інноваційної діяльності, які за результатами прогнозно-аналітичних досліджень визначені пріоритетними, та диференціацію методів фінансування за стадіями інноваційного процесу;

удосконалено:

- визначення складових системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності в напрямку їх систематизації та конкретизації змісту, а саме: суб’єктів, об’єктів, джерел і методів фінансування інноваційної діяльності, зокрема, прямої фінансової підтримки, непрямого фінансування та комерційного інвестування, що дозволило виявити особливості фінансового забезпечення інноваційної діяльності в сучасних умовах розвитку національної економіки;

- систему критеріїв визначення напрямів пріоритетного фінансування інноваційної діяльності та вибору методів фінансування інноваційної діяльності в розрізі її стадій і суб’єктів, характеру досліджень, а також пріоритетів розвитку галузі та регіону, врахування яких дає змогу забезпечити неперервність інноваційних процесів та їх прискорення у національній економіці;

дістали подальшого розвитку:

- пропозиції щодо підвищення ефективності державного фінансового регулювання інноваційної діяльності шляхом вдосконалення законодавчих та організаційних засад забезпечення діяльності спеціально створеного державного інституту з реалізації стратегії інноваційного розвитку країни (Державне агентство України з інвестицій та інновацій) в частині визначення пріоритетних напрямів фінансування та розробки схем фінансування інноваційних програм і проектів на засадах органічного поєднання прямих і непрямих методів державної фінансової підтримки, одночасно з проведенням експертної оцінки інноваційних проектів, аудитом їх реалізації та контролем за цільовим використанням;

- визначення напрямів щодо підвищення ефективності комерційного інвестування інноваційної діяльності через активізацію банківського кредитування, залучення до інноваційної сфери фінансових ресурсів суб’єктів господарювання та заощаджень населення шляхом емісії довгострокових державних облігацій, розвитку інститутів посередників на фондовому ринку та задіяння небанківських фінансових установ (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів).

Практична цінність результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані органами законодавчої та виконавчої влади за розробки довгострокових і короткострокових державних програм підтримки інноваційної діяльності, а також за прийняття законодавчих, урядових та відомчих рішень, спрямованих на реалізацію інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Практичне значення для суб’єктів господарювання мають пропозиції щодо визначення джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства, спрямованих на розвиток їх інноваційної сфери, та рекомендації щодо удосконалення механізму фінансування інноваційної діяльності.

Практичні розробки щодо різних варіантів залучення фінансових активів та застосування фінансового лізингу в системі забезпечення інноваційної діяльності учасниками ринку фінансових послуг були використані Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України за підготовки відповідних нормативно-правових актів щодо діяльності фінансових установ і нагляду за ними (довідка № 9156/10 від 30.11.2004 р.).

Окремі практичні висновки та пропозиції щодо вдосконалення фінансового забезпечення інноваційної діяльності були опрацьовані та використані Державним підприємством “Науково-технічний комплекс статистичних досліджень” Державного комітету статистики України за виконання науково-дослідної теми “Створення та видання довідника термінів із статистики фінансів стосовно питань державних фінансів та фінансового стану підприємств” (державний реєстраційний номер 0103V007401) у частині визначення відповідної термінології (довідка № 37 від 15.03.2005).

Окремі положення дисертаційної роботи з пошуку та відбору джерел фінансових ресурсів та їх спрямування на інноваційні потреби у процесі запровадження нових видів продукції та вдосконалення наявних технологічних процесів були використані на ВАТ “Полтавакондитер”, що сприяло формуванню на підприємстві власної бази досліджень перспективних напрямів розвитку кондитерської сфери та їх опануванню (довідка № 303 від 30.03.2005).

Наукові результати роботи використовуються у навчальному процесі кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні дисциплін “Теорія фінансів”, “Державні фінанси” та “Податкова система і податкова політика” (довідка № 511/887 від 18.11.2005).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були викладеними на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах трансформації економіки” (Київ, 2002 р.), “Актуальні проблеми управління соціально-економічним розвитком” (Київ, 2002 р.), “Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою (Київ, 2002 р.), “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (Хмельницький, 2003 р.), “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (Дніпропетровськ, 2003 р.), “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми і перспективи розвитку” (Київ, 2003 р.), “Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту” (Київ, 2004 р.), “Актуальні проблеми економічного розвитку в глобальному середовищі” (Київ, 2005 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковано в 12 наукових працях, серед них дев’ять статей – у наукових фахових виданнях, три публікації – в матеріалах наукових конференцій загальним обсягом 3,5 друк.арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них, списку використаних джерел. Вона містить 7 рисунків, 22 таблиці, 16 додатків. Список використаних літературних джерел складається з 227 найменувань, розміщених на 21 сторінці. Обсяг основного тексту дисертації становить 167 сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність, сформульовано мету і завдання дослідження, відображено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади фінансового забезпечення інноваційної діяльності” досліджено значення інновацій в економічному розвитку країни, визначено економічну суть інновацій та інноваційної діяльності як об’єктів фінансування, розглянуто загальнотеоретичні питання фінансування інноваційної сфери в умовах трансформаційної економіки, розкрито необхідність та особливості фінансування інноваційної діяльності.

На підставі результатів дослідження теоретичних засад функціонування інноваційних систем в промислово розвинутих країнах обґрунтовано положення про необхідність формування національної інноваційної системи. У цьому зв’язку у дисертації охарактеризовано основні елементи інноваційної системи, конкретизовано і вдосконалено класифікацію суб’єктів інноваційної діяльності як базового елемента зазначеної системи. З’ясовано, що одним з найважливіших елементів національної інноваційної системи є інноваційна інфраструктура, що виконує функції посередництва між виробниками та споживачами інновацій шляхом централізованого накопичення і надання науково-технічної інформації про різнопланові інноваційні продукти, налагодження ланок отримання фінансової, маркетингової та технологічної інформації, акумулювання фінансових ресурсів і використання їх для досягнення інноваційних стратегій. Акцентовано увагу на задіянні інноваційної інфраструктури для реалізації принципу цілісного „технологічного коридору” – від отримання знань до їх впровадження у виробництво з метою налагодження зв’язків між науковими установами та підприємницькою сферою на усіх ланках інноваційного процесу.

Визначено низку організаційних та фінансових заходів, які необхідно вжити для формування національної інноваційної системи, основні з яких:

розробка нормативно-правових засад стимулювання інноваційної діяльності;

створення єдиного державного органу управління інноваційним розвитком з розмежуванням завдань та повноважень державних органів;

запровадження системи прогнозування інноваційного розвитку;

вдосконалення фінансового забезпечення інноваційних процесів;

розбудова ефективної системи трансферу технологій та захисту прав інтелектуальної власності;

створення інформаційної мережі новітніх технологій й інновацій.

Аналіз інноваційної діяльності як об’єкта спрямування фінансових ресурсів дав змогу визначити і сформулювати такі особливості її фінансування:

високий рівень невизначеності і ризиків, що зумовлює неповернення інвестованих в інноваційну діяльність ресурсів;

значний часовий проміжок від авансування фінансових ресурсів до отримання комерційної віддачі;

необхідність акумуляції значного обсягу стартових інвестицій;

складність реалізації нематеріальних активів, які є продуктом інноваційної діяльності, через відсутність механізму захисту прав на інтелектуальну власність;

притаманність різних методів фінансового забезпечення різним стадіям інноваційного процесу – від прямих методів державного фінансування до комерційного інвестування.

На підставі результатів дослідження теоретичних засад фінансування інноваційної діяльності конкретизовано зміст основних елементів системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності, що визначено як сукупність взаємопов’язаних елементів (суб’єктів, об’єктів, джерел і методів фінансування інноваційної діяльності), спрямовану на стимулювання фінансування інноваційної діяльності, здійснення якої потребує значної концентрації фінансових ресурсів для отримання певного економічного ефекту (рис.1).

Суб’єктами фінансування інноваційної діяльності є всі суб’єкти господарювання, зацікавлені в інвестуванні ресурсів в інноваційну діяльність для досягнення певного ефекту. До таких структур належать інноваційні підприємства (наукові організації, інноваційноактивні підприємства, об’єкти інноваційної інфраструктури), державні органи влади (міністерства та відомства), спеціалізовані інноваційні фонди, різноманітні фінансові установи (банки, інвестиційні компанії, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди та ін.), венчурні фонди, іноземні інвестори та приватні особи.

Рис. 1 Система фінансового забезпечення інноваційної діяльності

Доведено, що об’єктами фінансування стають, по-перше, різні стадії інноваційного процесу, ризикованість фінансування яких зменшується в міру наближення до кінцевого результату через підвищення ймовірності досягнення

комерційного успіху від реалізації інновації; по-друге, суб’єкти інноваційної діяльності; по-третє, напрями інноваційної діяльності, що змінюються в залежності від стратегії, обраної суб’єктом інноваційної діяльності.

На підставі вивчення світового та вітчизняного досвідів систематизовано методи фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Вони поєднані у дві великі групи, що розрізняються за метою відповідних вкладень і способами контролю ефективності їх використання: державне фінансування та комерційне інвестування. Встановлено, що державне фінансування здійснюється методами прямої фінансової підтримки, що містять цільове безповоротне фінансування, державне замовлення, державне кредитування, державне гарантування використання яких доцільно на перших непрогнозованих щодо економічної вигоди стадіях інноваційного процесу та методами непрямого стимулювання інноваційної активності: податкова, кредитна, митна, амортизаційна політики, що націлені на стимулювання вкладень в інноваційну діяльність Методи комерційного фінансування включають самофінансування, кредитування, венчурне інвестування, лізинг, франчайзинг.

Обґрунтовано, що функціонування системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності має відбуватися з урахуванням, по-перше, принципу концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах інноваційного розвитку, що їх визначають за результатами прогнозно-аналітичних досліджень. По-друге, принципу диференціації, що полягає у використанні різних джерел, форм і методів фінансування на різних стадіях інноваційного процесу. Поєднання яких позитивно вплине на ефективність державної фінансової політики, спрямованої на посилення інноваційної складової національної економіки.

Враховуючи особливості фінансування інноваційної діяльності та виключну важливість інноваційних процесів для розвитку економіки доведено, що необхідність державного втручання у формування і розвиток інноваційної сфери є об’єктивною, проте в міру набуття економічною системою країни ознак інноваційної орієнтованості і сприйнятливості до технологічно прогресивних змін скорочується участь держави в стимулюванні інноваційній діяльності. Дискусійними залишаються лише питання щодо форм і раціональних меж такої підтримки, її спрямування і механізмів здійснення.

У другому розділі “Стан фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні” викладено результати дослідження стану фінансування інноваційної діяльності в економіці України, виявлено та окреслено проблеми і причини, що перешкоджають залученню фінансових ресурсів до інноваційної сфери, систематизовано основні форми та методи державної фінансової підтримки інноваційного процесу.

У результаті комплексного дослідження стану фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності визначено основні тенденції, що склалися у цій сфері, та з’ясовано розбіжності в пропорціях фінансування порівняно з розвиненими країнами світу. Таким чином, встановлено низьку активність як держави, так і приватного сектору у фінансуванні інноваційної діяльності, відставання України з більшості показників (наукоємність валового внутрішнього продукту, обсяг державних витрат на науку, співвідношення витрат на науку та інноваційну діяльність) від розвинених країн світу, невідповідність основних пропорцій фінансування (співвідношення між обсягами фінансування прикладних і фундаментальних досліджень, державного і приватного фінансування) світовим нормам. У 2004 р. обсяг фінансування науки склав 4251,7 млн.грн., що становить 1,23% ВВП, та на 1,27% менше від критерію, запропонованого ЄС. Загалом, питома вага науково-технічної сфери у ВВП на рівні менше 1,5% притаманна країнам із сировинною орієнтацією економіки. Зазначене свідчить про відсутність фінансових ресурсів в обсягах, достатніх для забезпечення розвитку інновацій навіть за визнання їх виключної важливості.

Досить важливими характеристиками, що висвітлюють роль держави у фінансуванні науково-технічної сфери, є показники питомої ваги державних витрат на наукові дослідження і розробки в загальній видатковій частині Зведеного бюджету та у валовому внутрішньому продукті країни. Значення цих показників за період 1998 – 2004 рр. залишаються низькими (у 2004 р. – 1,7 % та 0,5 %, відповідно), динаміка їх зростання також незначна. В той же час не виконуються вимоги Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” щодо обсягів бюджетного фінансування науки, які повинні складати не менше 1,7 % від обсягу валового внутрішнього продукту. Отже, такий обсяг фінансування не відповідає встановленим вимогам. Крім того, спостерігається постійне недовиконання планових показників бюджетних видатків на ДіР. Для порівняння: витрати ряду країн на науку (США, Німеччини, Великобританії, Франції і Японії) перевищують увесь бюджет України і навіть створений ВВП.

Відстежено тенденцію збільшення частки приватного сектору у витратах на проведення наукових досліджень і розробок. Поряд з цим, частка витрат, які здійснюються державою, останніми роками складає лише 30 – 40 % від загального обсягу фінансування. В розвинених країнах участь держави в інвестуванні науково-технічного прогресу стабільно зменшується, оскільки ініціатива переходить до приватного сектору. Однак, зменшення частки участі держави у фінансуванні інноваційної діяльності повинно супроводжуватись розширенням доступу приватного сектору до недержавних джерел фінансових ресурсів. Проте, можливості вітчизняних підприємств по залученню інших джерел фінансових ресурсів не зросли відповідно до скорочення інвестиційних можливостей держави.

Дослідження стану фінансування інноваційної діяльності за структурою джерел фінансування дало змогу виявити, що основним джерелом інвестицій в інновації є власні кошти підприємств, за рахунок яких виконується майже 80% загального обсягу інноваційних робіт, переважання в структурі джерел фінансування інноваційної діяльності власних коштів підприємств, зменшення участі держави у фінансуванні інноваційної діяльності та низьку активність іноземних інвесторів та банківської системи. Загалом, це підтверджує незадовільний стан фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Причинами слабкої спрямованості банківського кредитування на інноваційну діяльність визначено: домінування короткострокових кредитів у кредитному портфелі, що пов’язане з нестачею довгострокових пасивів; висока ціна кредитних ресурсів; відсутність правового врегулювання державного гарантування та страхування кредитів на інновації.

Встановлено, що крім недостатніх обсягів фінансування вітчизняної науки та інноваційної діяльності, існує інша важлива проблема – деформоване співвідношення витрат на науково-технічну та інноваційну діяльність (табл. 1).

Таблиця 1

Співвідношення витрат на науково-технічну та інноваційну діяльність за 2002-2004 рр. в Україні*

Напрями фінансування | Роки

2002 | 2003 | 2004

Загальний обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт, млн.грн. | 2611,7 | 3597,4 | 4251,7

Загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності, млн.грн. | 3013,8 | 3059,8 | 4536,2

Співвідношення обсягів фінансування | 1: 1,15 | 1,17:1 | 1:1,07

*Складено та розраховано автором за даними Держкомстату України.

У 2001 р. з урахуванням усіх джерел фінансування зазначене співвідношення фактично складало 1,2:1 (у 2002 р. 1: 1,15, у 2003 р. 1,17:1, у 2004 р. 1:1,07), що підкреслює незбалансованість обсягів фінансування між різними стадіями інноваційного процесу. В розвинених країнах уже сталим є співвідношення 1:5.

Аналіз результатів дослідження дав змогу окреслити низку причин такого становища, основними з яких є:–

недостатній рівень державного впливу на розвиток інноваційної діяльності;–

невідповідність діючої системи органів державного управління інноваційній моделі економічного зростання; –

слабка зорієнтованість фінансової та банківської систем на підтримку інноваційного розвитку вітчизняної економіки; –

майже повна відсутність інноваційної інфраструктури, а також венчурного фінансового капіталу; –

відсутність правового захисту інтелектуальної власності.

У процесі дослідження ефективності застосування різних методів державної фінансової підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності, зроблено висновок, що прямі методи фінансування інноваційної діяльності, домінування яких доцільне на початкових етапах реформування інноваційної сфери, держава використовує неповною мірою. Зокрема, недостатньо розвинуті такі форми, як надання державних гарантій щодо інвестування в інноваційну сферу, страхування інноваційної діяльності, фінансування за пріоритетними напрямами. Ці методи в міру розвитку інноваційної сфери слід доповнювати непрямими методами фінансової підтримки інноваційного процесу, щоб участь держави в ньому зменшилася до об'єктивно необхідних меж. Серед непрямих методів фінансової підтримки інноваційного процесу в умовах створення нового соціально-економічного середовища найбільш ефективними з огляду на важливість активізації інвестицій в інноваційну діяльність визнано кредитну та податкову політики.

Особливу увагу в роботі приділено дослідженню практики державного гарантування повернення кредитів на інноваційну діяльність, яке набуло широкого поширення в промислово розвинених країнах, однак поки що не знайшло належного застосування в Україні. Доведено, що державне гарантування повернення кредитів – один з найперспективніших шляхів залучення банківських ресурсів у процес фінансування інноваційної діяльності. Гарантування здійснюється за різними схемами, що їх умовно поділено на дві групи: перша – держава гарантує повернення кредитів, наданих банками; друга – передбачає створення спеціальних інститутів для гарантування повернення кредитів.

Встановлено, що податкове стимулювання інноваційної діяльності передбачає запровадження системи податкових пільг для підвищення зацікавленості суб’єктів господарювання у фінансуванні інноваційної діяльності. З метою стимулювання фінансування інноваційної діяльності у розвинених країнах найбільшого поширення набули такі податкові пільги, як виключення прибутку чи його частини з податкової бази, вирахування сум з валових витрат для визначення бази оподаткування та податкові кредити.

Аргументовано, що стратегічним джерелом збільшення фінансових ресурсів для інноваційної діяльності мають бути заощадження населення. Процесам акумуляції й ефективного розподілу таких заощаджень може сприяти розвиток мережі небанківських фінансових інститутів (інституційних інвесторів) – інвестиційних фондів, страхових і лізингових компаній, пенсійних фондів та інститутів посередників на фондовому ринку.

У третьому розділі “Напрями вдосконалення фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні” сформульовано рекомендації щодо вдосконалення методів фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні.

На підставі всебічного аналізу практики застосування різноманітних методів фінансової підтримки інноваційної діяльності в Україні визначено, що для реформування системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності доцільно активно застосовувати непрямі методи державного фінансового стимулювання, що дасть можливість в умовах нестачі фінансових ресурсів (як у держави, так і у підприємств) підвищити ефективність їх використання.

Однак проведені дослідження свідчать, що механізм застосування зазначених методів потребує вдосконалення. Так, дослідження практики використання пільг у вітчизняній податковій системі показало, що закладені в законах України пільги, спрямовані на стимулювання наукової та інноваційної діяльності, не мають відповідної реалізації, залишаючись лише задекларованими. Механізми їх одержання малоефективні тому, що не можуть забезпечити обсягів фінансування, необхідних для отримання позитивного результату щодо підвищення інноваційної активності підприємств. Через невелику віддачу на початкових етапах запровадження інноваційного проекту податкові пільги дещо втрачають стимулюючий вплив, оскільки кошти, що залишаються в розпорядженні суб’єкта господарювання не утворюють вагомого джерела фінансових ресурсів. У деяких випадках підприємство навіть не може скористатися передбаченою пільгою, якщо протягом періоду державної реєстрації інноваційного проекту воно не отримувало прибутку від виконання інноваційного проекту. Також не чітко визначені напрями використання коштів із спеціальних рахунків та класифікація витрат підприємства з метою віднесення їх до інноваційних. Суттєвим недоліком є тривалий термін реєстрації інноваційних проектів.

У дисертації обґрунтовано важливість розширення практики використання податкових пільг з метою посилення стимулюючої функції оподаткування в інноваційній діяльності шляхом збільшення їх кола і вдосконалення механізму застосування. Для чого доцільним є удосконалення порядку надання податкових пільг шляхом чіткого встановлення суб’єктів господарювання, на яких вони розповсюджуються, визначення витрат, які відносяться до інноваційних та налагодження контролю за цільовим використанням коштів від отримання податкових пільг. Так, пільги щодо податку на прибуток слід доповнити позицією щодо зменшення обсягів оподаткованого прибутку на суму: спрямовану на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи; направлену у Державний фонд фундаментальних досліджень та інші законодавчо встановлені інноваційні фонди; фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначень; погашення кредитів банків, отриманих і використаних з інноваційною метою. Зокрема, для стимулювання збільшення обсягів коштів, які спрямовано на наукові дослідження і розробки, можна надавати окремим найактивнішим категоріям суб'єктів інноваційного процесу право віднімати з оподатковуваного прибутку суми, що перевищують фактичні витрати на інновації (до 150–200%, що характерно для Канади, Німеччини).

Стимулюючу функцію податку на додану вартість можна посилити, збільшивши термін погашення податкового векселя, який додається до суми податкового зобов’язання у разі імпорту виключно для виробництва високотехнологічної продукції, нового устаткування, обладнання, комплектуючих до них, що не виробляються в Україні. Доцільним є впровадження інвестиційно-інноваційного податкового кредиту стосовно сплати податку на прибуток, отриманого в результаті виробництва та реалізації високотехнологічної продукції. Запропоновано пільги у сплаті податку за землю застосовувати лише до окремих інноваційних підприємств, які виконують особливо важливі інноваційні проекти, а в деяких випадках ці підприємства можна цілком звільнити від цієї сплати.

Найвагоміших результатів від застосування пільг можна очікувати за умови їх спрямування на поточні, а не майбутні періоди, а також закріплення їх дії на тривалий час.

У результаті аналізу впливу кредитних механізмів на активність суб’єктів інноваційного процесу, з’ясовано, що банки та інші кредитні установи не мають пільг за спрямування коштів в інноваційну сферу. В цьому зв’язку доцільно внести зміни до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, щодо звільнення банків і кредитних установ від оподатковування прибутку, отриманого від надання цільових кредитів (на термін три і більше років) для інвестування у розвиток виробничої бази підприємства та реалізації інноваційних проектів, які мають стратегічне значення для розвитку економіки країни. Крім того, можливе зниження ставки податку на прибуток для банків, які надають кредити на фінансування інноваційних проектів.

У зв’язку із складністю подолання банківською системою високих ризиків довгострокового кредитування потрібен механізм їх розподілу за участю держави, в якому можна передбачити участь державного спеціалізованого банку у довгострокових позиках (рефінансування облігацій підприємств, надання власних прямих кредитів) та створення кредитних консорціумів (кредитний ризик розподіляють між державним інститутом і комерційними банками шляхом часткової компенсації банкам відсоткових ставок за кредитами, наданими для фінансування інноваційних проектів та інших механізмів).

Встановлено, що одним з найдоступніших заходів з підвищення ефективності використання обмежених фінансових ресурсів є максимальна їх концентрація на важливих напрямах інноваційної діяльності, що дає змогу уникнути розпорошення коштів, зосередити увагу на ключових позиціях і досягти конкретних суттєвих результатів за короткий час. У цьому зв’язку запропоновано цілу низку критеріїв для визначення пріоритетних напрямів фінансування інноваційної діяльності: за стадіями інноваційного процесу та напрямками досліджень; за суб'єктами інноваційної діяльності; за видами економічної діяльності; за регіональними напрямами інноваційного розвитку. Доведено, що визначення та подальше уточнення пріоритетів фінансування інноваційної діяльності можуть забезпечити проведення масштабні прогнозно-аналітичні дослідження, фінансування яких має взяти на себе держава.

З’ясовано що, за визначення пріоритетних напрямів фінансування інноваційної діяльності слід враховувати: першочерговість фінансування прогнозно-аналітичних досліджень для з’ясування найактуальніших напрямів інноваційного розвитку; врахування пріоритетності фундаментальних і прикладних досліджень як головних об’єктів прямої державної підтримки, а також формування критеріїв пріоритетності з огляду на перспективність досліджень і універсальність їх результатів. Крім того, необхідно враховувати дію супутнього ефекту за визначення галузевих пріоритетів, сприяти реорганізації інноваційної сфери і створенню нових інноваційних структур. Необхідним є моніторинг відповідної діяльності для складання рейтингів галузей і регіонів щодо потреби в інноваційному стимулюванні, запровадження спеціального режиму інноваційної діяльності для окремих структур і регіонів; ефективне поєднання прямих і непрямих методів державної фінансової підтримки, створення умов для залучення до інноваційної сфери різних недержавних джерел фінансування.

За необхідності координації та узгодженості взаємодії органів державного управління, які здійснюють регулювання інноваційних процесів в Україні, важливого значення набуває формування необхідних законодавчих та організаційних засад щодо забезпечення діяльності спеціально створеного центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності (Державне агентство з інвестицій та інновацій) в частині здійснення загального управління інноваційним розвитком і контролю за дублюванням повноважень в діяльності державних установ, визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, проведення експертизи інноваційних проектів та їх реєстрації, розробки програм і схем фінансування інноваційних проектів з використанням державного бюджетного фінансування, державного кредитування, державного гарантування та фінансового стимулювання інноваційної діяльності, моніторингу світового ринку інноваційної продукції та забезпечення централізованого накопичення і надання інформації щодо інноваційних продуктів.

З допомогою побудованих економіко-математичних моделей залежності обсягів валового внутрішнього продукту від обсягів фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності з різних джерел фінансування розраховано показники еластичності та інтенсивності, та зроблено висновок, що наявні обсяги фінансування науково-технічної та інноваційної сфери не досягли тієї величини, за якої вплив науки та інновацій на зростання обсягів валового внутрішнього продукту країни матиме інтенсивний характер.

Вирішення означеного кола питань, вжиття запропонованих заходів і впровадження рекомендацій щодо вдосконалення фінансового забезпечення інноваційної діяльності сприятиме подоланню негативних явищ у вітчизняній практиці створення економіки на інноваційних засадах.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне дослідження і подальше вирішення важливого наукового та практичного завдання обґрунтування теоретичних та методичних засад фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні. Це дозволило сформувати низку теоретичних та науково-практичних висновків, що забезпечують вирішення основних завдань роботи відповідно до мети дисертації.

Для забезпечення поступального соціально-економічного зростання України в довгостроковій перспективі на засадах використання новітніх наукових досягнень та структурних технологічних змін важливого значення набуває фінансова політика стимулювання інноваційних процесів, зокрема, ефективне функціонування системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Визначено поняття “системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності” як сукупності взаємопов’язаних елементів, спрямовану на стимулювання фінансування інноваційної діяльності, здійснення якої потребує значної концентрації фінансових ресурсів для отримання певного виду ефекту (економічного, екологічного, соціального, науково-технічного чи інтегрального).

Виявлено досить низьку ефективність заходів, які здійснюють як держава, так і приватний сектор у площині фінансування інноваційної діяльності, відставання України за більшістю показників (наукоємність валового внутрішнього продукту, обсяги державних витрат на науку, співвідношення обсягів фінансування витрат на науку та в інноваційну діяльність) від промислово розвинених країн світу, невідповідність основних пропорцій фінансування міжнародним стандартам та нормам (зокрема, співвідношення обсягів фінансування прикладних і фундаментальних досліджень; співвідношення між державним і приватним фінансуванням), що за умов визнання та усвідомлення виключної важливості інновацій для суспільного розвитку свідчить про відсутність достатньої фінансової бази для їх забезпечення.

Доведено, що для досягнення максимальної ефективності функціонування системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності доцільно диференціювати джерела та методи фінансування залежно від етапів інноваційної діяльності. Необхідність застосування такого підходу зумовлена тим, що кожна стадія інноваційного процесу має властиві їм значення наступних параметрів: можливості успішної реалізації інноваційного задуму; тривалість періоду з урахуванням терміну від початку інвестування коштів до отримання прибутку; обсяги залучення необхідних фінансових ресурсів і доцільність впровадження інновацій на суто комерційних засадах. Все це впливає на ступінь ризику інвестицій та вибір методів фінансування (від прямих методів державної фінансової підтримки до комерційного інвестування).

Встановлено, що залежно від мети вкладень і способів контролю над ефективністю їх використання методи державної фінансової підтримки інноваційної діяльності поділяються на: державне фінансування на безповоротних засадах та державне кредитування (прямі методи фінансової підтримки інноваційного процесу); заходи щодо стимулювання вкладень в інноваційну діяльність (непрямі методи фінансової підтримки інноваційного процесу). На початкових етапах реформування інноваційної сфери доцільним є домінування прямих методів державної підтримки інноваційної діяльності попри те, що в умовах нестачі фінансових ресурсів їх використання обмежене.

Визначено, що серед прямих методів державної фінансової підтримки потребують удосконалення наступні: базове фінансування, фінансування цільових науково-технічних програм, відпрацювання основних засад визначення пріоритетності державних замовлень, фінансування на конкурсних засадах, надання державних гарантій для інвестування в інноваційну сферу, страхування інноваційної діяльності.

З’ясовано, що в умовах дефіциту фінансових ресурсів як у держави, так і суб’єктів господарювання особливо важливу роль відіграють методи непрямого державного стимулювання інноваційної активності підприємств. Обґрунтовано, що з позицій забезпечення дієвості інноваційного процесу найефективнішими є методи, спрямовані на активізацію кредитної, податкової, митної політики. Вони передбачають запровадження податкових та митних пільг, спрямованих на стимулювання фінансування інноваційної діяльності, а також залучення банків, небанківських фінансових установ та іноземних інвесторів до процесу фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Запропоновано заходи, спрямовані на залучення заощаджень населення для фінансування інноваційної діяльності, зокрема, через емісію довгострокових державних облігацій.

Аргументовано, що одним з найдоступніших заходів для підвищення ефективності використання обмежених фінансових ресурсів є максимальна концентрація наявних коштів на важливих напрямах економіки, що дає змогу уникнути розпорошення коштів, зосередити увагу на ключових позиціях інноваційного розвитку і досягти конкретних суттєвих результатів за порівняно короткий час. У цьому зв’язку запропоновано систему визначення пріоритетних напрямів фінансування інноваційної діяльності, що містить наступні пріоритети: за стадіями інноваційного процесу та напрямами досліджень і розробок; за суб’єктами інноваційної діяльності; за галузевими складовими інноваційного розвитку (пріоритети за видами економічної діяльності); за регіональними напрямами інноваційного розвитку.

Для обґрунтованого визначення та уточнення пріоритетів державної фінансової підтримки інноваційної діяльності слід ураховувати, що першочергового фінансування потребують прогнозно-аналітичні дослідження, необхідні для з’ясування найактуальніших напрямів розвитку науково-технічної та інноваційної сфер, а також фундаментальні і прикладні дослідження. Для цього необхідно сформулювати критерії пріоритетності з орієнтацією на перспективність досліджень і універсальність їх результатів, а також з урахуванням дії супутнього ефекту у розрізі визначення галузевих пріоритетів. Крім того, слід здійснювати моніторинг для визначення рейтингів галузей та регіонів щодо потреби і доцільності інноваційного стимулювання та запровадження спеціального режиму інноваційної діяльності для певних структур і регіонів.

Встановлено, що для посилення ролі держави щодо активізації інноваційної діяльності необхідно забезпечити законодавчі та організаційні засади для здійснення завдань, покладених на Державне агентство України з інвестицій та інновацій в контексті визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, організації експертизи інноваційних проектів та програм, розробки схем їх фінансування із залученням як бюджетних коштів, так і коштів з недержавних джерел.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Юркевич О.М. Сутність інноваційної діяльності як економічного процесу // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – Вип. 3. – 2002. – С.114–118. – 0,4 д. а.

2. Юркевич О. М. Створення інноваційно сприятливого середовища розвитку економіку України // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. – Вип. 3. – 2002.– С.64-69. – 0,5 д. а.

3. Юркевич О.М. Фінансовий механізм сприяння розвиткові інноваційної діяльності // Формування ринкових відноси в Україні: Зб. наук. праць / Науково-дослідний економічний інститут. – К., 2003. – Вип. 9. – С. 19–22. – 0,4 д. а.

4. Юркевич О.М. Закордонний досвід стимулювання інвестицій в інноваційну сферу // Формування ринкових відноси в Україні: Зб. наук. праць / Науково-дослідний економічний ін-т. – К., 2003. – Вип. 10. – С. 34–39. – 0,7 д. а.

5. Юркевич О.М. Інноваційний принцип в стратегії діяльності підприємства // Формування ринкових відноси в Україні: Зб. наук. праць / Науково-дослідний економічний ін-т. – К., 2004. – Вип. 4. – С.