НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ЮЛДАШЕВ Сергій Олексійович

УДК 346.16+347.918

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО РОЗГЛЯДУ

ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право,

господарсько-процесуальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті права ім. Володимира Великого

Міжрегіональної академії управління персоналом (м. Київ).

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України, академік АПрН України

Семчик Віталій Іванович,

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України,

завідувач відділу (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Замойський Ігор Євгенович,

генеральний директор ТОВ „Укрсхідправо” (м. Донецьк)

кандидат юридичних наук

Ніколенко Людмила Миколаївна,

Маріупольський державний

Гуманітарний університет МОН України,

доцент кафедри (м. Маріуполь)

Провідна установа – Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться “ 28 ” лютого 2006 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розіслано “ 28 ” січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реалізація проголошеного Конституцією України курсу на становлення України як правової держави залежить від низки факторів, одним з яких є розвиток недержавної форми судочинства як невід’ємної складової забезпечення демократичних засад суспільного життя та ефективного функціонування соціально орієнтованої економіки. Можливості інтеграції України до міжнародних та європейських інституцій, в т.ч. Світової організації торгівлі, також залежать від того, наскільки правові та інституційні засади організації економічної діяльності в Україні будуть відповідати загальновизнаним принципам демократичності, сформульованим Організацією Об’єднаних Націй та її спеціалізованими організаціями. Практика функціонування недержавної форми судочинства щодо розгляду господарських спорів показує її достатньо прогресивний характер. Порівняно з державними судами загальної юрисдикції вона має низку переваг. Це, по-перше, оперативність вирішення спорів, сприяння, тим самим, господарському обігу, стабілізації господарських відносин, а отже і покращенню результатів господарської діяльності, по-друге, розширення можливостей реалізації права на судовий захист, а отже і розширення доступу людини до системи правосуддя, по-третє, обмеження монополізму державних судів, а отже і зменшення корупційного тиску на суб’єктів господарювання, по-четверте, демократичність процесу розгляду спорів - обрання суду та суддів за згодою сторін, вплив останніх на формування правил розгляду спорів тощо.

У той же час стан розвитку недержавного судочинства у сфері господарювання в Україні далекий від задовільного. Питома вага кількості господарських спорів, що розглядаються в третейських судах, залишається незначною. За даними соціологічних опитувань суб‘єктів господарської діяльності, робота третейських судів ще не є рівноцінним заміщенням державних судів і, головним чином, через певні недоліки у правовому регулюванні третейського розгляду спорів, усунення яких конче потрібне і якомога швидше. Адже недержавну форму судочинства можна розглядати як найважливіший засіб вирішення спорів, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, та чинник подальшого розвитку судочинства на основі загальносвітових стандартів.

Як показує практика, наявна нормативно-правова база третейського розгляду спорів не в повній мірі відповідає потребам господарської практики. При цьому мається на увазі не тільки спеціальне законодавство про цю форму судочинства, але й інші нормативно-правові акти, що регулюють суміжні сфери суспільних відносин (діяльність державних судів тощо). Це вказує на необхідність системних, комплексних досліджень правового регулювання щодо третейського розгляду господарських спорів, який здійснюється в Україні третейськими судами і Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України (далі – МКАС при ТПП України).

У науковій літературі, як показує аналіз, переважають дослідження питань функціонування однієї з форм недержавного судочинства - міжнародного комерційного арбітражу. Ці питання досліджувалися у працях Т.С. Кисельової, Ю.Д. Притики, В.В. Комарова, І.Г. Побірченка, А.В. Цират, Г.А. Цират та ін. Щодо розгляду господарських спорів третейськими судами, окремі питання досліджувалися у працях В.К. Мамутова, І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської та ін. Однак комплексні, з єдиних методологічних позицій дослідження правового регулювання третейського розгляду господарських спорів спорідненими за своєю юридичною природою третейських судів і МКАС при ТПП України не проводилися. Між тим, саме цей зріз функціонування недержавного судочинства набуває особливого значення. З одного боку, спеціальне законодавче урегулювання третейського розгляду господарських спорів надає великого потенційного заряду для вирішення, перш за все, ряду проблем економіки України, як внутрішніх (забезпечення суспільного господарського порядку), так і зовнішніх. І цю потенційну юридичну можливість доцільно дослідити через призму господарсько-правового бачення, що сприятиме ефективній її реалізації. З іншого боку, звернення до третейського розгляду господарських спорів (арбітражу) МКАС при ТПП України є достатньо важливим, оскільки практикою десятирічного його функціонування накопичено певний досвід, який може бути використаний у процесі вдосконалення третейського розгляду господарських спорів в Україні, зокрема, шляхом уніфікації його правового регулювання.

Вищевикладеним зумовлюється вибір теми дослідження та її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов‘язана з планами науково-дослідної роботи Інституту права ім. Володимира Великого МАУП на 2002-2004 роки - аспект „Правове забезпечення господарсько-процесуальної діяльності” в рамках загальної теми „Правове забезпечення управління персоналом”. У межах зазначеної теми дисертант як співвиконавець здійснив дослідження правового регулювання третейського розгляду господарських спорів та розробив пропозиції щодо його удосконалення.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка пропозицій щодо системного вдосконалення правового регулювання третейського розгляду господарських спорів на основі комплексного аналізу теоретичних здобутків, вітчизняного та зарубіжного законодавства, норм міжнародного права, включаючи міжнародні та європейські конвенції, а також досвіду функціонування недержавних судів в Україні й інших країнах та здійсненого для вирішення виявлених проблем теоретичного доробку.

Для досягнення цієї мети в дисертаційній роботі вирішено наступні завдання:

досліджено юридичну природу та доопрацьовано понятійний апарат третейського розгляду господарських спорів;

визначено доцільність внесення змін у діюче законодавство щодо системи судоустрою України;

доопрацьовано класифікацію третейських (арбітражних) угод;

обгрунтовано пропозиції щодо розширення диспозитивності правового регулювання третейського розгляду господарських спорів;

аргументовано необхідність та визначено напрямки удосконалення правового регулювання щодо виконання рішень третейських судів та МКАС при ТПП України, винесених за результатами розгляду господарських спорів;

обгрунтовано пропозиції щодо часткової уніфікації правового регулювання третейського розгляду спорів третейськими судами і МКАС при ТПП України, а також державного і недержавного судочинства;

виявлено потреби щодо внесення системних змін в порядок державного і недержавного судочинства в частині, пов’язаній з третейським розглядом спорів, та сформульовані необхідні пропозиції до законодавства;

аргументовано доцільність уніфікації окремих правил третейського розгляду господарських спорів з відповідними міжнародними правилами.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі третейського розгляду господарських спорів, який здійснюється третейськими судами та МКАС при ТПП України.

Предметом дослідження є правове регулювання третейського розгляду господарських спорів.

Методи дослідження. Методами дослідження виступають загальнонаукові й спеціальні методи наукового пізнання: історичний, діалектичний, формально-логічний, формально-юридичний, порівняльно-правовий. Використання історичного та діалектичного методів дозволило визначити основні закономірності розвитку господарського судочинства. Формально-логічний метод був використаний при формулюванні висновків щодо природи третейського судочинства. За допомогою формально-юридичного, порівняльно-правового методів був здійснений порівняльний аналіз підходів до правового регулювання третейського розгляду господарських спорів у вітчизняному, зарубіжному і міжнародному законодавстві, наукових позицій вчених, поглядів практиків на актуальні питання.

Теоретичну основу проведеного дослідження склали праці вітчизняних та російських дослідників В. Анурова, А. Бобкової, Є. Брунцевої, Г. Дмитрієвої, Д. Задихайло, І. Замойського, Г. Знаменського, В. Кисіля, Л. Лунца, В. Мартем'янова, Т. Нешатаєвої, Л. Ніколенко, Б. Полякова, Д. Притики, В. Щербини, М. Штефана та ін., а також вчених дальнього зарубіжжя С. Бонда, А. Фроланда, Ж. Тускоза, А. Тинеля та ін.

Емпіричну базу дослідження склали Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти, законодавство інших держав, міжнародні та європейські конвенції. Крім того, використовувались матеріали практики діяльності третейських судів та МКАС при ТПП України по справах, які були опубліковані у відкритій пресі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці на основі системного, комплексного дослідження правового регулювання третейського розгляду господарських спорів теоретико-правових засад та пропозицій щодо удосконалення законодавства шляхом уніфікації ряду законодавчих положень стосовно третейського розгляду господарських спорів у обох ланках недержавного судочинства в Україні, а також державного і недержавного судочинства, розширення обсягу диспозитивності правового регулювання у цій сфері, компетенції сторін спору та юридичних гарантій дотримання третейської угоди і виконання рішень третейського суду та МКАС при ТПП України.

Вдосконалення правового регулювання третейського розгляду господарських спорів підтверджується одержаними висновками, рекомендаціями і пропозиціями.

Уперше сформульовано визначення правосуддя у сфері господарювання, під яким пропонується розуміти таке відправлення судочинства і застосування норм матеріального права, яке направлене на забезпечення суспільного господарського порядку і здійснюється у відповідності з законодавством на моральних засадах справедливості і добросовісності з дотриманням принципів рівноправності сторін і прийнятності для них судового рішення.

Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення:

визначення поняття третейського розгляду господарських спорів, яке має охоплювати не тільки процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом, але й забезпечення виконання рішення;

визначення меж диспозитивності правового регулювання третейського розгляду господарських спорів, а саме, запропоновано їх розширення шляхом закріплення у законодавстві загального принципу третейського судочинства, згідно якому не тільки вибір права, призначення (обрання) третейського суду та третейських суддів, а й вибір правил третейського розгляду щодо конкретного спору може встановлюватися угодою його сторін;

виконання рішень третейських судів та МКАС при ТПП України, зокрема, обґрунтовано необхідність:

а) скорочення підстав для скасування рішення третейського суду, зокрема, пропонується виключити таку підставу, як невідповідність складу третейського суду, яким прийнято рішення, вимогам Закону „Про третейський суд”, з виведенням такої підстави із переліку випадків, у яких може мати місце відмова в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа;

б) посилення гарантій, пов’язаних із забезпеченням виконання рішень третейського суду та МКАС при ТПП України, зокрема, введення юридичної відповідальності (майнової та дисциплінарної) судді (суддів) господарських судів за бюрократизм і тяганину при вирішенні питань, пов’язаних із забезпеченням виконання рішень третейського суду, яка повинна наставати у випадках необґрунтованого порушення ним (ними) строків видачі виконавчого документа або необґрунтованої відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа.

Дістали подальший розвиток:

обґрунтування визначення судоустрою України, зокрема, запропоновано викладення ч. 3 „Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції” ст. Конституції України у наступній редакції: „Правосуддя здійснюється Конституційним Судом України, державними судами та недержавними судами (арбітражами) згідно з відповідними законами про них“, що дозволить подолати існуючу колізію між ст.ст. 124 – 130 Конституції України та ст. „Судова система України” Закону України „Про судоустрій України” від 07.02.2002 р., з одного боку, і п.14 ч.1 ст.92 Конституції України та Законами України „Про третейські суди” від 11.05.2004 р. та „Про Міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.1994 р. – з іншого;

класифікація третейських угод шляхом виділення серед них угод, визначених заздалегідь (до виникнення спору), і визначених після виникнення спору.

Доопрацьовано теоретичну основу правового регулювання здійснення правосуддя у сфері господарювання в Україні шляхом обґрунтування доцільності:*  

уніфікації правових норм про третейську та арбітражну угоду (застереження);*  

уніфікації правового регулювання розгляду господарських спорів в межах державного і недержавного судочинства, зокрема, обґрунтовано доцільність:

а) розширення компетенції третейських судів шляхом поширення на них правового регулювання з питань компетенції державних судів, зокрема, доцільно надати третейським судам право звертатися до підприємств, установ і організацій України з вимогою надання певних документів (завірених у встановленому порядку копій) та встановити для останніх обов’язок, незалежно від підпорядкування і форм власності, виконання вимоги третейського суду;

б) введення у Закон „Про третейські суди” відповідної статті щодо забезпечення доказів, яка б надавала господарюючим суб’єктам, що беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в їх отриманні, право заявити клопотання про забезпечення цих доказів;

в) запровадження обов’язків сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом та торговим (діловим) звичаєм інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи;*  

внесення системних змін у порядок державного і недержавного судочинства в частині, пов’язаній з третейським розглядом господарських спорів, а саме, обґрунтовано доцільність:

а) доповнення відповідних нормативно-правових актів положенням про те, що позовна заява до господарського суду повинна додатково містити відомості про відсутність між сторонами третейської (арбітражної) угоди;

б) включення у перелік підстав для відмови у прийнятті позовної заяви, закріплений у ГПК України, такої підстави, як наявність третейської угоди; *  

уніфікації окремих правил третейського розгляду господарських спорів з відповідними міжнародними правилами, зокрема, обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до законодавства про третейський розгляд господарських спорів, які б закріплювали можливість сторін посилатися на загальні принципи суспільного господарського порядку (забезпечення добросовісної конкуренції, господарські (торгівельні) звичаї, зразки договорів тощо).

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дисертації полягає в тому, що здійснений у роботі аналіз, викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в законотворчому процесі, для удосконалення чинного законодавства щодо третейського розгляду господарських спорів.

Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять за дисципліною „Господарсько-процесуальне право”.

Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Пропозиції щодо удосконалення третейського розгляду господарських спорів використано Управлінням взаємодії з МФО Департаменту економічної стратегії Мінекономіки та з питань євроінтеграції України при підготовці змін і доповнень до законодавства (довідка № /3 від 12.01.2005 р.).

Основні положення дисертаційного дослідження використані при розробці навчальної програми та навчально-методичного забезпечення спецкурсу „Правове регулювання третейського розгляду господарських спорів” і навчального посібника за назвою спецкурсу, рекомендованого до друку. Вказані матеріали використовуються при читанні лекцій за названим спецкурсом (довідка № /1 від 28.12.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати проведеного дослідження отримані особисто автором на основі аналізу чинного законодавства України, що регулює третейський розгляд господарських спорів в Україні, міжнародних конвенцій щодо міжнародного комерційного арбітражу, а також відповідного законодавства деяких інших держав та практики його застосування.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні, доповідалися й обговорювалися на науково-практичних конференціях „Актуальні проблеми судової реформи в Україні” (м. Судак, 2004), „Проблеми адаптації законодавства України до законодавства ЄС” (м. Київ, 2004), а також на VI Всеукраїнській науково-практичній конференції „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 2005).

Публікації. Результати проведеного дослідження опубліковано в 5 наукових працях загальним обсягом 2,2 д.а., з яких 2,1 д.а. належить особисто здобувачу.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків. Повний обсяг дисертації складає 182 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 242 найменувань і додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна характеристика інституту третейського розгляду господарських спорів складається з двох підрозділів, у яких досліджуються питання історії розвитку інституту третейського розгляду господарських спорів, юридичної природа третейського розгляду господарських спорів та його понятійного апарату.

У підрозділі 1.1. „Історія розвитку інституту третейського розгляду господарських спорів” розглянуто історію розвитку недержавних економічних судів як у світі, так і в Україні. Значна увага приділяється механізмам вирішення спорів по праву ВТО та ЄС. Обгрунтовано, що розвиток недержавного судочинства в Україні сприятиме входженню України у зазначені структури. Наведено періодизацію розвитку третейського розгляду спорів.

Спеціальне правове регулювання господарських відносин вперше сформувалось у Західній Європі завдяки тому, що всі купці у кожному середньовічному місті Італії, Англії, Франції, Німеччини та інших країн, як правило, об’єднувалися у корпорації (торговельні гільдії), оскільки існування купця поза корпорацією, без її правового захисту було практично неможливим. Спори, що виникали між купцями (членами одної корпорації), розглядалися всередині самої торговельної гільдії, оскільки це було внутрішньою справою корпорації. Засобом розгляду такого роду спорів став третейський розгляд, який здійснювався на основі так званого купецького права.

У справах, що підпорядковувались купецькому праву і розглядалися третейськими судами, як правило, застосовувались єдині міжнародні норми lex mercatoria. Головна особливість lex mercatoria полягає в забезпеченні автономності, відокремленні регламентації міжнародних торговельних угод від національних правових систем. Саме практика торговельного обороту, досвід та звичаї на певних етапах одержують правове закріплення, санкціонуються правом. Юрисдикційним аналогом такої недержавної правотворчості у сфері міжнародної торгівлі став третейський розгляд, названий комерційним арбітражем.

Купецьке право діяло у торгівельній сфері і в дореволюційній Росії. У післяреволюційний період судочинство в галузі господарювання фактично здійснювалося державними судами (арбітражем), хоча можливість створення третейського суду передбачалася Цивільними кодексами того часу. У роботі зазначено причини недостатнього поширення третейських судів, які функціонували за соціалістичну добу. Суттєвим імпульсом до пожвавлення третейської форми судочинства стало затвердження Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. № . Характерним для правової моделі третейських судів за цим Положенням є те, що вона у більшому ступені базувалась на засадах диспозитивності у порівнянні з регламентом діяльності державних арбітражних судів, які виконували не тільки судові, але й певні адміністративні (контролюючі) функції. У той же час, оскільки юридична природа третейських судів входила у протиріччя з адміністративно-розподільчою системою господарювання, вони практично не набули поширення. У роботі зазначено, що вказане Положення регулювало порядок розгляду господарських спорів третейським судом, які могли створюватися для розгляду конкретної справи, а також порядок виконання рішень постійно діючих третейських судів.

Проведений аналіз історії розвитку інституту третейського розгляду господарських спорів склав підгрунтя для визначення напрямів вдосконалення правового регулювання третейського розгляду спорів.

У підрозділі 1.2. „Юридична природа третейського розгляду господарських спорів та його понятійний апарат” у процесі дослідження юридичної природи третейського розгляду господарських спорів автор дійшов висновку, що цей розгляд виникає, по-перше, як іманентний атрибут розвитку правового регулювання господарських відносин, і зокрема, торгівлі, у тому числі й міжнародної.

У роботі відзначено, що за юридичною природою третейський розгляд господарських спорів є юрисдикційним аналогом недержавній правотворчості – звичаям, створеним практикою господарського (торгівельного) обороту. Надано характеристику юридичної природи третейського розгляду господарських спорів як єдиної для третейського суду і МКАС при ТПП України. Основними ознаками цієї природи є те, що розгляд господарських спорів в обох ланках третейського судочинства є, по-перше, недержавним, по-друге, має економічний характер.

У підрозділі розглянуто питання понятійного апарату за темою дослідження. Показано, що ряд термінів і понять придатні до застосування при характеристиці третейського розгляду господарських спорів як третейськими судами, так і МКАС при ТПП України. Зокрема, поняття „третейський суд”, „третейський розгляд господарських спорів” тощо. Є також терміни і поняття, що є загальними для сфери державного і недержавного судочинства. Основним поняттям для будь-якої сфери судочинства є поняття „правосуддя”.

Аналіз нормативно-правових актів, присвячених судовій системі, свідчить, що термін „правосуддя” часто ототожнюється з поняттям „судочинство”. Виходячи з етимології терміну „правосуддя” – правий, правильний, правдивий, справедливий суд, суд по совісті, а також з природного права людини на справедливий суд (правосуддя), здобувач аргументував потребу у такому загальному визначенні правосуддя, яке б відрізняло його від іншого відправлення судочинства, результатом якого є прийняття завідомо несправедливих, неморальних судових рішень.

Під правосуддям у сфері господарювання пропонується розуміти таке відправлення судочинства і застосування норм матеріального права, яке направлене на забезпечення суспільного господарського порядку і здійснюється у відповідності з законодавством на моральних засадах справедливості і добросовісності з дотриманням принципів рівноправності сторін і прийнятності для них судового рішення.

Виходячи з визначень третейського суду як недержавного незалежного органу, що утворюється за угодою чи за відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб, для вирішення спорів, (Закон України „Про третейські суди”) або як методу, що застосовується для вирішення спорів (Закон України „Про міжнародний комерційний арбітраж”), автор дійшов висновку, що головною системоутворюючою ознакою феномену третейського суду є саме третейський розгляд - процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом.

При застосуванні поняття „третейський розгляд господарських спорів” мається на увазі не тільки спеціальний порядок судового розгляду спорів, що виникають з комерційної (господарської) діяльності, але й певні переваги перед державним судочинством, до яких віднесено як економічні (знімається певне навантаження з держбюджету, розгляд спорів відбувається оперативно і тим самим, прискорюється господарський обіг), так і політичні (демократизація економічних процесів в країні, наближення правових і інституціональних складових до загальноприйнятих у світовій спільноті) тощо. Зроблено висновки щодо доцільності уніфікації правового регулювання третейського розгляду господарських спорів у третейських судах та МКАС при ТПП України, визначено основні напрямки удосконалення третейського розгляду господарських спорів – у бік посилення переваг цього розгляду та мінімізації його нестатків у порівнянні з державною формою судочинства. Уточнено визначення поняття третейського розгляду господарських спорів, яке має охоплювати не тільки процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом чи МКАС при ТПП України, але й забезпечення виконання рішення.

Розділ 2. Системи недержавного судочинства та характеристика їх складових містить три підрозділи, які включають дослідження нормативно-правового регулювання системи третейського судочинства і міжнародного комерційного арбітражу, а також третейської (арбітражної) угоди.

У підрозділі 2.1. „Системи недержавного судочинства” виділено і розглянуто дві системи недержавного судочинства: третейського судочинста України та міжнародного комерційного арбітражу.

Перше здійснюється в Україні постійно діючими третейськими судами та третейськими судами для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).

Система міжнародного комерційного арбітражу передбачає множинність третейських судів. Згідно до Закону України „Про Міжнародний комерційний арбітраж”, „арбітраж” - це „будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою”. Фактично ж міжнародний комерційний арбітраж в Україні здійснюється Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. Інших постійно діючих арбітражних установ на території України немає.

Сьогодні існує колізія між нормами Конституції України, зокрема, ст. 124, яка передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, та Законом України від „Про судоустрій України” 07.02.2002 р., з одного боку, і п.14 ч.1 ст.92 Конституції України, де йдеться про визначення судоустрою виключно законами, та відповідно Законом України „Про третейські суди” від 11.05.2004 р. та „Про Міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.1994 р. – з іншого. З метою усунення вищезазначеної колізії здобувачем запропоновано нове визначення судоустрою в Конституції України, за яким до системи судів, що здійснюють правосуддя в Україні, пропонується включити недержавні суди, створені відповідно до законів про них. Це дозволить подолати існуючу колізію між відповідними нормами вітчизняного законодавства, а також забезпечити створення умов для здійснення правосуддя у сфері господарювання. Запропоновано також поширити на третейські суди України передбачені законом гарантії незалежності та правової захищеності суддів. Подібні ж гарантії доцільно надати і МКАС при ТПП України.

Виходячи з принципу автономії волі сторін, який застосовується не лише у колізійних нормах, а й у сфері юрисдикції та процесу - вибору арбітражу і процедури розгляду спору, здобувачем запропоновано розширення меж диспозитивності правового регулювання третейського розгляду господарських спорів шляхом закріплення у законодавстві загального принципу третейського судочинства, згідно якому не тільки вибір права, призначення (обрання) третейського суду та третейських суддів, а й правил третейського розгляду щодо конкретного спору може встановлюватися угодою сторін.

У підрозділі 2.2. „Третейська (арбітражна) угода” розглянуто роль і значення третейської (арбітражної) угоди (застереження) як одного з найважливіших складових договору, міжнародного комерційного контракту. Значну увагу приділено аналізу правових норм, що регулюють зміст, форму та порядок укладення третейської угоди (арбітражної). Розглянуто умови її дійсності, питання визнання автономії угоди (арбітражного застереження), забезпечення принципу „компетенції компетенції” третейського суду, згідно якому суд самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи, та ін. На підставі аналізу причин виникнення спорів щодо компетенції третейського суду сформульовані пропозиції виділення таких видів третейських угод, як визначених заздалегідь (до виникнення спору) і визначених після виникнення спору. Розроблено рекомендації з удосконалення змісту і форми викладення третейської угоди. Зокрема, надано рекомендації сторонам договору щодо уникнення двозначних формулювань з питань підсудності. Зазначено, що арбітражні застереження з „вузьким” змістом збільшують імовірність того, що сторона, що незадоволена рішенням третейського суду, вдасться до процедури його заперечування на підставі того, що рішення винесене з питань, які не охоплюються укладеною між позивачем і відповідачем третейською угодою. У зв’язку з цим, рекомендується формулювати застереження з „широким” змістом, що охоплюють весь спектр спорів, які можуть виникнути між сторонами. Внесені пропозиції щодо уніфікації правового регулювання щодо третейської (арбітражної) угоди (застереження) як одного з найважливіших складових договору, міжнародного комерційного контракту.

Розділі 3. Національне і міжнародно-правове регулювання прийняття і виконання рішень третейського суду та МКАС при ТПП України містить три підрозділи, в яких досліджуються питання прийняття рішень за результатами розгляду господарських спорів третейськими судами і МКАС при ТПП України та їх оскарження і примусового виконання.

У підрозділі 3.1. „Прийняття рішень третейськими судами та МКАС при ТПП України” досліджено права сторін у засіданні третейського суду з метою оцінки достатності цих прав для прийняття обґрунтованих судових рішень та сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства, спрямовані у бік посилення переваг та мінімізації нестатків третейського розгляду господарських спорів у порівнянні з державною формою судочинства, а також розширення прав та обов'язків сторін у ньому до рівня, який забезпечується у господарському та цивільному процесах у державному судочинстві.

Щодо обов’язків пропонується внести у відповідні акти запис про те, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Аналізуючи, зокрема, компетенцію третейського суду щодо вирішення спору, автор приходить до висновків про доцільність доповнення ст. 38 „Докази” Розділу V Закону України „Про третейські суди”; включення в статтю 39 „Участь та права сторін у засіданні третейського суду”, додаткових положень щодо прав та обов'язків сторін третейського розгляду, введення, в цей же закон, додаткової статті (ст. 40? „Забезпечення доказів”), доповнення ст. 54 ГПК „Форма і зміст позовної заяви” положеннями щодо змісту цієї заяви, а також внесення до господарсько-процесуального законодавства положень, що сприятимуть більш послідовній реалізації Закону України „Про третейські суди”.

Обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до законодавства про недержавну форму судочинства, які б закріплювали можливість сторін посилатися на загальні принципи суспільного господарського порядку (забезпечення добросовісної конкуренції, загальні принципи та звичайні правила господарського (торговельного) права (скажімо, правило, що за певних умов господарюючі суб’єкти пов’язані господарським (торговельним) звичаєм навіть у разі, якщо вони спеціально не обумовили застосування цього звичаю у договорі), зразки договорів, зокрема, типові контракти та загальні умови угод, розроблені галузевими асоціаціями суб’єктів господарювання (торговців).

У підрозділі 3.2. „Оскарження і примусове виконання рішень третейського суду та МКАС при ТПП України” розглядаються питання щодо видів, форм і змісту рішень третейського суду, порядку їх прийняття та вимоги до них. Досліджуються питання дійсності арбітражного застереження в результаті перекладу прав і обов'язків за договором, у який вона включена, на іншу особу; форми угоди про передачу справи на розгляд третейського суду, припинення договору й арбітражне застереження; автономність арбітражного застереження і позов третьої особи про недійсність договору та ін. Розглянуті процедура оскарження та підстави для скасування судом третейських рішень чи їх визнання.

Внесено пропозицію щодо скорочення підстав для скасування рішення третейського суду господарським судом. Зокрема, пропонується виключити таку підставу скасування рішення третейського суду, як невідповідність складу третейського суду, яким прийнято рішення, вимогам Закону „Про третейський суд”. Зауважується, що Законом „Про Міжнародний комерційний арбітраж” така підстава не передбачається. Цю ж підставу доцільно вивести також із переліку випадків, у яких може мати місце відмова в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа.

Особливу увагу приділено процедурам визнання і виконання рішень іноземних судів. Зазначено, що процедура визнання і приведення до виконання в Україні рішень іноземних судів відносно діяльності судів, уповноважених розглядати такі питання, досі не розроблена. Проаналізовано наявні доктрини, що пояснюють юридичну природу процесуальних дій по розгляду клопотання про дозвіл виконати іноземне рішення. Зроблено висновок про те, що найбільш часто на практиці зустрічається процедура, відома за назвою екзекватурування. Розглянуті питання щодо термінів пред’явлення іноземного арбітражного рішення до виконання. Нью-Йоркська конвенція з приводу терміну, протягом якого сторона може звернутися з проханням про приведення арбітражного рішення у виконання, зберігає мовчання, залишаючи його на розсуд країн-учасниць. Ця Конвенція лише передбачає, що встановлена у державі - учасниці Конвенції виконавча процедура для іноземних рішень може бути більш обтяжлива, ніж для внутрішніх. Один з аспектів, де можлива процесуальна різниця - це термін давності для виконання арбітражних рішень. Підрозділ містить також розгляд питань, пов’язаних з визнанням та приведенням у виконання іноземних арбітражних рішень, висвітленням порядку їхнього приведення у виконання, підстав для відмови в приведенні у виконання.

Запропоновано доповнення Закону України „Про третейські суди” положеннями щодо настання юридичної (майнової та дисциплінарної) відповідальності судді (суддів) господарського суду, яка повинна застосовуватися апеляційним господарським судом у випадках встановлення порушення судом першої інстанції строків видачі виконавчого документа або необгрунтованої відмови суду в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в удосконаленні правового регулювання третейського розгляду господарських спорів з метою підвищення рівня його практичної корисності та зростання ефективності економіки. Запропоноване вирішення наукової задачі має істотне значення для підвищення ефективності законодавства і розвитку науки господарсько-процесуального права щодо третейського розгляду господарських спорів.

На підставі результатів аналізу законодавства і правозастосовної практики України, інших країн, міжнародних та європейських конвенцій розроблені відповідні теоретичні положення щодо правового регулювання третейського розгляду спорів та сформульовані наступні висновки.

1. Надано визначення терміну „правосуддя” у сфері господарювання як такого відправлення судочинства і застосування норм матеріального права, яке направлене на забезпечення суспільного господарського порядку і здійснюється у відповідності з законодавством на моральних засадах справедливості і добросовісності з дотриманням принципів рівноправності сторін і прийнятності для них судового рішення. Також удосконалено визначення третейського розгляду спорів як процесу, що включає в себе три стадії: слухання справи, прийняття судового рішення і забезпечення його виконання.

Визначена необхідність включення недержавних судів до складу системи судів в Україні, що підвищить статус недержавного судочинства, зніме існуючі сьогодні деякі сумніви щодо його легітимності та відкриє дорогу для його широкого розвитку.

2. Охарактеризовано юридичну природу третейського розгляду господарських спорів як єдину і для третейського судочинства, і для міжнародного комерційного арбітражу, що має спільні риси. До цих рис відноситься недержавний характер цих судів, що за своєю суттю є економічними. Вони мають загальні принципи створення і функціонування, а правове регулювання третейського розгляду, хоча і відокремлено від законодавства про систему державного судочинства, але нерозривно пов’язане з нею. Третейський розгляд господарських спорів має як економічні (знімається певне навантаження з держбюджету, розгляд спорів відбувається оперативно і тим самим, прискорюється господарський обіг), так і політичні (демократизація економічних процесів в країні, наближення правових і інституціональних складових до загальноприйнятих у світовій спільноті) переваги перед державним судочинством, а отже розвиток третейського розгляду господарських спорів сприятиме вирішенню як економічних, так і нагальних проблем, пов’язаних з інтеграцію України у світову і європейську спільноту.

3. Зроблено висновки щодо доцільності уніфікації правового регулювання третейського розгляду господарських спорів у третейських судах та МКАС при ТПП України, вдосконалення третейського розгляду у бік посилення його переваг розгляду та мінімізації нестатків у порівнянні з державною формою судочинства.

4. Аргументовано доцільність посилення диспозитивності у третейському розгляді шляхом послідовного закріплення у законодавстві принципу третейського судочинства, згідно якому воля сторін спору визнавалась би вищою за регламент третейського суду.

5. Запропоновано додаткову класифікацію третейських угод на заздалегідь визначені та заздалегідь невизначені з відповідним доповненням ст. 12 „Види і форма третейської угоди” (розділ II „Третейська угода” Закону України „Про третейські суди”).

6. Обгрунтовано необхідність уніфікації законодавства про третейську (арбітражну) угоду, доповнення відповідних нормативно-правових актів положенням про те, що позовна заява повинна додатково містити відомості про відсутність між сторонами третейської (арбітражної) угоди, а також включення у господарсько-процесуальне законодавство, зокрема, у перелік підстав для відмови у прийнятті позовної заяви, такої підстави, як наявність третейської угоди. З цією метою запропоновано доповнити ст. 54 ГПК “Форма і зміст позовної заяви” положенням про те, що позовна заява повинна містити: „Відомості про те, що сторонами не укладено третейської (арбітражної) угоди”; ст. 62 ГПК „Відмова у прийнятті позовної заяви” – положенням: „якщо є третейська угода”.

7. Аргументовано доцільність надання третейським судам повноважень, які передбачаються в компетенції державних судів. Для цього слід доповнити ст. „Докази” Розділу V Закону України „Про третейські суди” ч. 8 у наступній редакції: „Якщо третейський суд визнає за необхідне одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він має право звернутися до відповідної організації з вимогою надати відповідні документи або своєю ухвалою уповноважує сторони (одну із сторін) одержати відповідні документи та надати їх третейському суду. Ухвала третейського суду з вимогою надання документів (завірених у встановленому порядку копій) є обов‘язковою для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності”.

8. Визначено необхідність побудови вдосконалення правового регулювання третейського розгляду спорів на внесенні відповідних системних змін, які б, по-перше, охопили всі аспекти життєдіяльності суду, який його здіснює, як системи: порядок утворення, реєстрації суду, його статус, правове регулювання функціонування, починаючи з регламенту права передачі спору на розгляд у третейський суд і закінчуючи визнанням та приведенням у виконання судових рішень, а по-друге, поширювались не тільки на спеціальне законодавство про третейський розгляд, але й на правове забезпечення функціонування інших систем, зокрема, державного судочинства, у тій частині, яка пов’язана з третейським розглядом спорів. Одним з головних результатів такого вдосконалення мають бути зміни у правове забезпечення прийняття рішення третейськими судами та МКАС при ТПП, які полягають у:

1) введенні у відповідне законодавство статті щодо забезпечення доказів, зокрема, доцільно ввести в Закон України „Про третейські суди” ст. ? „Забезпечення доказів” у наступній редакції: „1. Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. 2. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів”;

2) скороченні підстав для скасування рішення третейського суду господарським судом. Зокрема, пропонується виключити таку підставу, як невідповідність складу третейського суду, яким прийнято рішення, вимогам Закону „Про третейський суд”. Цю ж підставу доцільно вивести також із переліку випадків, у яких може мати місце відмова в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа.

9. Обгрунтовано пропозиції щодо уніфікації окремих правил третейського розгляду господарських спорів з відповідними міжнародними правилами, зокрема, обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до законодавства про третейський розгляд господарських спорів, які б закріплювали можливість сторін посилатися на загальні принципи суспільного господарського порядку (забезпечення добросовісної конкуренції, господарські (торгівельні) звичаї, зразки договорів тощо).

10. Зроблено висновки щодо необхідності удосконалення у першочерговому порядку діючого порядку виконання рішень третейських судів та МКАС при ТПП України у напрямку посилення відповідальності за бюрократизм і тяганину при вирішенні питань, пов’язаних із забезпеченням виконання рішень третейського суду, посилення гарантій, пов’язаних з цим забезпеченням. Зокрема, необхідно доповнити статтю 56 „Порядок видачі виконавчого документа” Розділу VII „Виконання рішення третейського суду” Закону України „Про третейські