КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРЧИШИН Віталій Дмитрович

УДК 343.148

ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА ЯК ДЖЕРЕЛО ДОКАЗІВ

У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Костенко Олександр Миколайович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

Костицький Михайло Васильович,

Київський національний університет внутрішніх справ України, професор кафедри філософії права

кандидат юридичних наук, доцент

Котюк Іван Ілліч,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри криміналістики

Провідна установа: Одеська національна юридична академія України,

кафедра кримінального процесу,

Міністерство освіти і науки України, (м. Одеса)

Захист відбудеться 19 березня 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 14 лютого 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук Н.П. Сиза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідною умовою побудови правової держави в Україні є створення нового кримінального-процесуального законодавства. Згідно положень Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року, зазначається, що судово-правова реформа в нашій країні передбачалася як комплекс взаємопов’язаних заходів і мала бути спрямована на упорядкування судової системи, а також усіх галузей права відповідно до соціально-економічних та політичних змін, що відбуваються в нашому суспільстві. Основна її мета полягала у формуванні та перебудові судової системи, створенні нового законодавства, вдосконаленні форм судочинства. Всебічний аналіз стану справ дає підстави для висновку, що на сьогодні чимало зроблено у даній сфері, зокрема, введено в дію низку законів, необхідність прийняття яких була передбачена Концепцією судово-правової реформи. Серед найважливіших нормативно-правових актів у галузі кримінального процесу, прийнятих на виконання Концепції судово-правової реформи, є Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року, оскільки функціональною складовою кримінального процесу є використання особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом спеціальних знань, втілених в кінцевому результаті у висновок експерта. Цей та інші законодавчі акти заклали підвалини для реформування кримінально-процесуального законодавства відповідно до реалій сьогодення, в тому числі й тих, що стосуються не тільки висновку експерта, але й судової експертизи як основної форми застосування спеціальних знань.

Аналіз слідчої та судової практики свідчить про недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу, новітніх наукових технологій у кримінальному процесі України. Однією з причин цього є відсутність усталеного понятійно-категоріального апарату, чіткого та однозначного визначення і співвідношення понять “доказ”, “джерело доказів”, “спеціальні знання”, “судова експертиза”, “висновок експерта”. Призначення та проведення експертизи до порушення кримінальної справи, розширення випадків обов’язкового призначення експертизи, реалізація змагальності як принципу процесу під час призначення та проведення судової експертизи, зміст та структура висновку експерта, його доказове значення та оцінка ще недостатньо досліджені. Також потребує розробки питання стосовно допустимості використання як джерела доказів у кримінальному процесі України висновку експерта, виконаного іноземними громадянами чи іноземними судово-експертними установами.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали роботи українських та зарубіжних вчених і практиків: В.Д. Арсеньєва, Д.А. Алієва, Л.Е. Ароцкера, Т.В. Авер’янової, В.Д. Басая, Р.С. Белкіна, А.І. Вінберга, Л.М. Головченко, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, Ф.М. Джавадова, О.О. Ейсмана, В.М. Іщенка, В.О. Коновалової, Н.І. Клименко, Г.К. Кожевникова, Л.М. Карнєєвої, О.М. Костенка, М.В. Костицького, В.К. Лисиченка, М.М. Михеєнка, Г.О. Матусовського, Г.М. Надгорного, В.Т. Нора, Ю.К. Орлова, І.Л. Петрухіна, Г.В. Прохорова-Лукіна, Є.Р. Росинської, З.М. Соколовського, М.Я. Сегая, С.М. Стахівського, В.К. Стринжи, М.С. Строговича, Т.В. Сахнової, М.М. Салтевського, М.О. Селіванова, В.М. Тертишника, В.В. Циркаля, С.О. Шейфера, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, М.Г. Щербаковського та багатьох інших, які присвятили свої праці питанням методології наукового пізнання, доказування та використання спеціальних знань у кримінальному процесі.

Проте, слід констатувати, що комплексні наукові дослідження проблем, пов’язаних з висновком експерта як джерелом доказів у кримінальному процесі за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання експертизи, що виявляються через висновок експерта, врегульовані недостатньо. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли триває робота над розробкою нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (протокол Вченої ради університету № 2 від 04.10.2000 р.) та узгоджується з Планом науково-дослідної роботи “Кримінально-правові і кримінально-процесуальні аспекти здійснення правосуддя в Україні” (PK 0104U007591) відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України і затверджена рішенням Вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол від 02.07.2003р. №10).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблем, пов’язаних з висновком експерта як джерелом доказів у кримінальному процесі України, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій для удосконалення кримінально-процесуального законодавства.

Визначена мета наукового дослідження зумовила необхідність розв’язання наступних завдань:

охарактеризувати поняття доказів, їх класифікацію, визначити місце висновку експерта в системі джерел доказів;

з’ясувати теоретичні проблеми використання і застосування спеціальних знань у кримінальному процесі;

дослідити концептуальні основи судової експертизи та проаналізувати юридично значущі ознаки судової експертизи;

провести дослідження основних проблем застосування правових норм та сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на удосконалення законодавства, що регламентує висновок експерта як джерело доказів у кримінальному процесі;

дослідити правове регулювання, призначення та проведення судової експертизи у кримінальному процесі;

здійснити аналіз наукових основ розвитку і диференціації судових експертиз, виявити закономірності формування їх нових видів;

проаналізувати права, обов’язки та відповідальність як окремі елементи структури кримінально-процесуального статусу експерта;

проаналізувати основні вимоги до змісту та структури висновку експерта;

дослідити доказове значення висновку експерта у кримінальному процесі;

проаналізувати зміст оцінки висновку експерта у кримінальному процесі.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами кримінально-процесуального права, що складаються в процесі судової експертизи і пов’язані з висновком експерта.

Предметом дослідження є висновок експерта як джерело доказів у кримінальному процесі України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження використана система загальнонаукових та спеціальних методів пізнання правових явищ. Зокрема, діалектичний метод, який дав можливість розглянути поставлені проблеми в динаміці, у їх взаємозв’язку, особливо при дослідженні сутності доказів у кримінальному процесі, їх змісту. Структурно-функціональний метод дозволив виділити спільні та відмінні риси судової експертизи і участі спеціаліста, визначити їх взаємодію. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для розмежування понять використання та застосування спеціальних знань, аналізу законодавчого визначення поняття судової експертизи, висновку експерта, а також диференціації судової експертизи. Порівняльно-правовий метод застосовувався для зіставлення конституційних, кримінально-процесуальних, кримінально-правових норм законодавства України, деяких інших країн, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного Кримінально-процесуального кодексу України та проекту Кримінально-процесуального кодексу України. Метод історичного аналізу дав змогу показати динаміку зародження і розвитку спеціальних знань та висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі. Спеціально-юридичний аналіз норм чинного законодавства та практики їх застосування щодо висновку експерта як джерела доказів дозволив виявити прогалини та суперечності у нормативних актах і сформулювати пропозиції для удосконалення чинного законодавства. Статистичний метод застосовувався при вивченні та узагальненні слідчої і судової практики, формуванні та обґрунтуванні висновків за їх результатами. Усі методи дослідження використовувались у їх діалектичному взаємозв’язку і дозволили вийти на нові наукові та практичні позиції.

Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти у галузі прав людини та судочинства, Кримінально-процесуальні кодекси України, Республіки Білорусь, Казахстану, Литви, Російської Федерації, Узбекистану, Польщі, проект Кримінально-процесуального кодексу України, Кримінальний кодекс України, Закон України “Про судову експертизу”, постанови Пленуму Верховного Суду України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі накази, інструкції, розпорядження МВС України, Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України тощо.

Емпіричну базу дисертаційної роботи склали дані, одержані в результаті дослідження 152 кримінальних справ та 169 висновків різних видів експертиз в архівах Івано-Франківського міського суду, Апеляційного суду Івано-Франківської області; опубліковані дані судової статистики за 1990-2006 рр.; опублікована практика Верховного Суду України, Європейського суду з прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми дисертації та полягає в тому, що вона є першим комплексним у кримінально-процесуальній науці України монографічним дослідженням теоретичних, правових і практичних проблем висновку експерта як джерела доказів.

Наукова новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:

вперше сформульована: – 

пропозиція виключити із поняття судової експертизи, яке міститься в ст.1 Закону України “Про судову експертизу”, вказівку на матеріальні об’єкти, явища і процеси, виходячи із загальноприйнятого в юридичній літературі визначення предмета як такого, на який спрямовані дії, і об’єкта як предмета матеріального та нематеріального характеру;– 

пропозиція передбачити у новому Кримінально-процесуальному кодексі України положення відносно допустимості використання як джерела доказу висновку експерта, виконаного іноземними громадянами або іноземними експертними установами;– 

положення про допустимість ймовірних висновків як непрямих доказів на основі аналізу їх юридичної та логічної природи.

удосконалено:– 

визначення поняття спеціальних знань, що дало можливість розмежувати суб’єктів їх використання та суб’єктів їх застосування;– 

вимоги до структури висновку експерта, яка повинна бути закріплена в Кримінально-процесуальному кодексі України, оскільки правильне оформлення висновку експерта як з логічної, так і з процесуальної сторони має досить суттєве значення для оцінки його особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом;– 

положення про законодавче закріплення прав, обов’язків та відповідальності як окремих елементів структури кримінально-процесуального статусу експерта та запропоновано врегулювати їх в окремих нормах Кримінально-процесуального кодексу України, а у спеціальних законах та підзаконних актах потрібно приділяти увагу лише організаційним відносинам, пов’язаним із проведенням експертизи. У зв’язку з чим відстоюється думка про необхідність розширити обсяг прав та обов’язків експерта в новому Кримінально-процесуальному кодексі України.

набуло подальшого розвитку:– 

положення про те, що належність, допустимість, достовірність та достатність є невід’ємними властивостями доказів, а також сформульовано авторське визначення поняття „доказ”;– 

положення про необхідність створення єдиної позавідомчої системи державних експертних установ, а також участі судово-експертних установ України в міжнародних експертних організаціях;– 

положення щодо процедури призначення та проведення судової експертизи: допустити її призначення та проведення до порушення кримінальної справи, розширити перелік випадків обов’язкового призначення експертизи;– 

положення про необхідність виділення двох сторін оцінки висновку експерта, які взаємопов’язані та взаємообумовлені між собою: логіко-процесуальну та спеціальну оцінку на підставі загальновизнаного в юридичній літературі факту про те, що оцінка доказів включає внутрішню (логічну) сторону та зовнішню (правову) сторони.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі висновки і практичні рекомендації, а також пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства мають обґрунтовану теоретичну та практичну спрямованість і можуть бути використані у науково-дослідній сфері для подальшої розробки проблем такого джерела доказів, як висновок експерта; у правотворчій сфері – при розробці нового Кримінально-процесуального кодексу України, при внесені змін до чинного Закону України “Про судову експертизу”; у правозастосовній діяльності – як рекомендації для удосконалення практичної діяльності спеціалістів, судових експертів, осіб, що проводять дізнання, слідчих, прокурорів, суддів у відповідних стадіях кримінального процесу, а також адвокатами при здійсненні ними захисту підозрюваних, обвинувачених, підсудних; у навчальному процесі – при викладанні дисциплін “Кримінальний процес”, “Криміналістика”, “Теорія доказів у кримінальному процесі”, спецкурсу “Судова експертиза”, а також у науково-дослідній роботі студентів, для підготовки навчально-методичної літератури. Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у навчальний процес юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника та Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ (Акти про впровадження від 31 травня 2006 р. та від 2 червня 2006 р.).

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. Результати дисертаційного дослідження доповідались на дванадцяти конференціях: Науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (Івано-Франківськ,  р.,  р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2004 р.); Регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2004 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 2005 р.,  р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (Івано-Франківськ, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (Чернігів, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Правосудие как институт обеспечения прав и свобод человека и гражданина” (Великий Новгород, 2006 г.); Міжнародній науковій конференції молодих учених і здобувачів “Актуальні питання правознавства” (Харків, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 19 наукових статтях, 7 з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України, 12 – у тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації зумовлена метою та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації складає 227 сторінок, з яких обсяг основного тексту – 180 сторінок, 30 сторінок займає список використаних джерел (303 найменування) та 17 сторінок – п’ять додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробки, мета та завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, зв’язок дисертації з науковими програмами, апробація результатів дослідження.

Перший розділ „Висновок експерта в теорії судових доказів” складається з трьох підрозділів та висновків до нього.

У підрозділі 1.1. „Поняття судових доказів у кримінально-процесуальній літературі” на підставі вивчення різноманітних підходів відносно визначення поняття „доказ”, що існують у кримінально-процесуальній літературі, було обґрунтовано, що основою судових доказів в кримінальному процесі вважається філософське вчення про відображення як загальну властивість матерії. У доказі, як і в будь-якому відображенні, слід розрізняти дві основні його сторони – зміст та форму. Змістом відображення в доказі є закріплені в ньому відомості, а формою, способом існування та вираження відображення – джерело доказів.

Належність, допустимість, достовірність і достатність є невід’ємними властивостями доказу. Встановлення належності, допустимості, достовірності та достатності є необхідними умовами їх використання при доказуванні у кримінальних справах. Отже, під доказами в кримінальному процесі слід розуміти відомості, які отримані у відповідності з порядком, передбаченим кримінально-процесуальним законодавством, на підставі яких орган дізнання, прокурор, слідчий та суд встановлюють наявність та відсутність обставин, що підлягають доказуванню, а також інших обставин, що мають значення для кримінальної справи, і відповідають вимогам належності, достовірності, допустимості та достатності.

У підрозділі 1.2. „Місце висновку експерта при класифікації доказів у кримінальному процесі” досліджується проблема класифікації доказів, оскільки, з одного боку, вона сприяє розкриттю їх юридичної природи, визначає їх значимість для встановлення обставин кримінальної справи, а з іншого – дозволяє визначити теоретичне та практичне значення висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі України.

Проаналізовано та обґрунтовано, що відповідно до поділу доказів на особисті та речові висновок експерта завжди є особистим, оскільки його носієм виступає жива людина – особа, тобто судовий експерт. Стосовно предмета обвинувачення дане джерело доказів може бути як обвинувальним, так і виправдувальним. Разом з тим, висновок експерта може бути як прямим, так і непрямим доказом, що вирішується в кожному конкретному випадку в залежності від відношення фактів, які встановлюються експертизою, до головного факту. Автор підтримує точку зору згідно якої, висновок експерта може бути тільки первинним доказом, оскільки експерт користується для встановлення фактів спеціальними науковими методами, застосування яких не залежить від умов формування показань обвинуваченого, свідка та інших учасників кримінального процесу про ці факти.

На підставі проведеного дослідження автором зроблено висновок про те, що теоретичне та практичне значення класифікації доказів дозволяє працівникам більш конкретно уявити коло об’єктів, що можуть мати доказове значення, зрозуміти характерні особливості фактичних даних, визначити їх місце в системі доказів по кожній кримінальній справі і цим більш цілеспрямовано здійснювати їх пошук, вимагати їх повного виявлення, дослідження та належного закріплення.

У підрозділі 1.3. „Спеціальні знання та проблеми їх застосування в процесі доказування” зазначається, що аналіз поняття “спеціальні знання” потребує уточнення, з точки зору термінології. Кримінально-процесуальне законодавство України використовує формулу “спеціальні знання”, в юридичній літературі оперують поняттям “спеціальні пізнання”. З філософської та філологічної точки зору, ці терміни не є синонімічними, хоча їх зміст частково збігається. Термін “знання” в українській мові означає сукупність відомостей з якої-небудь галузі, набутих у процесі навчання або дослідження. Пізнання трактується як відображення в свідомості людини явищ реальної дійсності, їхньої сутності. В філософії знання розглядаються як продукт суспільної та духовної діяльності людей, ідеальне вираження в знаковій формі об’єктивних властивостей світу – природного та людського. Пізнання – це процес творчої діяльності людини, що формує їх знання. Отже, сукупність знань більш конкретно відображається терміном “знання”, тоді як пізнанням охоплюється сам процес досягнення знання.

З урахуванням викладеного, дисертантом пропонується спеціальні знання визначити як сукупність науково обґрунтованих знань в галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла певної особи (спеціаліста) в межах будь-якої професії, які відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства є необхідними для повного, всебічного, об’єктивного встановлення обставин, що входять в предмет доказування та вирішення інших завдань кримінального процесу.

Другий розділ „Сутність судової експертизи у кримінальному процесі України” складається з чотирьох підрозділів та висновків до нього.

У підрозділі 2.1. „Концептуальні основи судової експертизи” дисертант розглядає судову експертизу як основну форму застосування спеціальних знань у кримінальному процесі, за допомогою якої сучасні досягнення природничих, технічних і суспільних наук впроваджуються в слідчу та судову практику в кримінальних справах; аналізує поняття ”експертиза“ та ”судова експертиза“. Автор зазначає, що процесуальна форма експертизи включає: процесуальну форму її призначення, яка, окрім встановлення певного порядку, полягає у винесенні органом дізнання, прокурором, слідчим або суддею постанови про призначення експертизи, а також оцінці висновку експерта; процесуальну форму проведення експертизи, яка полягає в тому, що вона втілюється в процесуальному документі – висновку експерта, зміст якого визначається кримінально-процесуальним законодавством України.

Аналізуючи ознаки судової експертизи, що пропонуються в спеціальній літературі, дисертант виділяє коло ознак, які характеризують її особливості в кримінальному процесі, а саме: використання і застосування спеціальних знань; проведення досліджень з метою виявлення обставин, що мають значення для справи; процесуальна форма експертизи; спеціальний суб’єкт експертизи; проведення експертизи на підставі постанови (ухвали) особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду. В такому випадку, пропонується закріпити в ст.1 Закону України “Про судову експертизу” поняття судової експертизи наступним чином: “Судова експертиза – це дослідження матеріальних та нематеріальних об’єктів з метою виявлення обставин, що мають значення для справи шляхом використання та застосування спеціальних знань судовим експертом (особою, що володіє такими знаннями), які проводяться на підставі постанови (ухвали) особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, та формуються у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта”.

На підставі аналізу різних підходів до визначення об’єкта експертизи пропонується закріпити його в Законі України ”Про судову експертизу“ окремою правовою нормою. Проаналізувавши наведені дискусійні проблеми класифікації завдань експертизи, автор підтримує позицію, відповідно до якої завдання поділяються на ідентифікаційні, діагностичні та ситуаційні. Виходячи зі ступеня загальності, їх можна поділити на окремі та загальні.

У підрозділі 2.2. „Деякі аспекти диференціації та розвитку судової експертизи” зазначається, що кримінально-процесуальне законодавство України, теорія та практика судової експертизи розрізняють різноманітні види судової експертизи та різні підстави для її класифікації. У процесі проведення класифікації судових експертиз прийнято виділяти: клас, рід, вид та підвид експертиз. Дана класифікація не може вважатися кінцевою, повністю завершеною, оскільки постійно буде вдосконалюватися. ЇЇ значення полягає в тому, що вона допомагає визначити роди та види експертиз, проведення яких повинно бути організоване в судово-експертних установах, прогнозує створення нових напрямків, допомагає особі, яка призначила експертизу, в правильному виборі відповідного роду експертизи. Водночас дисертант обґрунтовує положення, що кримінально-процесуальне значення мають наступні класифікації: за послідовністю проведення експертизи – первинні та повторні; за обсягом дослідження – основні та додаткові; за кількістю експертів – одноособові та комісійні; за характером знань, які використовуються, – однорідні та комплексні.

У цьому підрозділі автор зазначає, що на відміну від кримінологічної, одорологічної, генетичної, молекулярно-біологічної експертиз, комп’ютерно-технічна експертиза знайшла своє відображення в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз і Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз.

У підрозділі 2.3 „Правове регулювання призначення та проведення судової експертизи у кримінальному процесі України” досліджуються правові аспекти судової експертизи у кримінальному процесі України.

Дисертантом обґрунтовується думка, що призначення та проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи в кримінально-процесуальному законодавстві України необхідно передбачити у випадках, коли без неї неможливо визначити наявність підстав для порушення кримінальної справи, а саме: для встановлення причин смерті, характеру та ступеня шкоди, яка спричинена здоров’ю; для дослідження властивостей предмета злочину (зброї, наркотиків), якщо для цього потрібні спеціальні знання. У всіх інших випадках судова експертиза повинна проводитись тільки після порушення кримінальної справи. Дисертантом пропонується доповнити ст.76 КПК України, яка б містила перелік найбільш розповсюджених випадків обов’язкового призначення експертизи, а також випадки, які дозволяють розширити його в залежності від обставин та характеру справи. Звертається увага на те, що реалізувати змагальність, як принцип кримінального процесу, можна шляхом розширення процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, захисника та інших учасників при призначенні та проведенні експертизи.

Використання в кримінальному процесі України висновків експертиз, виконаних іноземними громадянами, що мають необхідні знання та кваліфікацію для надання висновку з досліджуваних питань, є допустимими та цілком законними. Згідно ст.75 КПК України, як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. З наведеного випливає, що жодних обмежень щодо громадянства чи підданства особи, яка може бути залучена до участі у кримінальному процесі як експерт, немає.

У підрозділі 2.4 „Кримінально-процесуальний статус експерта та його значення для забезпечення висновку експерта” обґрунтовуються підстави для активного обговорення та втілення в життя концепції єдиної позавідомчої системи державних експертних установ України. Одним із суттєвих чинників, котрий може позитивно вплинути на організацію судово-експертної діяльності в Україні, є участь судово-експертних установ нашої держави в міжнародних експертних організаціях.

Інструкція про призначення та проведення судових експертиз значно розширює права експерта порівняно із Законом України „Про судову експертизу”. Так, право заявляти клопотання, що стосуються проведення експертизи, закріплене в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, є значно ширшим, ніж право заявляти клопотання, що стосуються предмета експертизи, передбачене Законом України „Про судову експертизу”, оскільки поняття проведення експертизи пов’язане як з предметом експертизи, так і з порядком її проведення.

Аналізуючи законодавство України стосовно прав та обов’язків експерта, дисертант зазначає, що їх коло визначається різними нормативно-правовими актами та потребує внесення змін. Враховуючи це, відстоюється думка про доцільність встановлення процесуальних прав та обов’язків експерта виключно законами, а не підзаконними нормативними актами, що сприятиме забезпеченню належності, достатності, допустимості та достовірності висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі України.

Розділ 3 „Висновок експерта, його оцінка та доказове значення” складається з трьох підрозділів та висновків до нього.

У підрозділі 3.1. „Сутність, зміст та структура висновку експерта” на основі аналізу юридичної літератури стосовно доказів, дисертант робить висновок, що фактичні дані та їх джерела об’єднані в одному понятті як два необхідні елементи, а доказами слід вважати єдність відомостей та їх джерел, що перебувають у відносинах форми та змісту. Це також стосується і висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі України. Висновок експерта є результатом проведення судової експертизи. Досліджуючи його сутність, дисертант доводить, що висновок експерта – це заснований на завданні органу дізнання, прокурора, слідчого або суду, сформульованому в постанові (ухвалі) про призначення експертизи, виклад експертом фактичних даних, що мають доказове значення для справи та які встановлюються ним на основі застосування спеціальних знань в процесі експертного дослідження.

Слід розрізняти логічну структуру висновку експерта та структуру висновку експерта як процесуального документу. Автор не підтримує позицію вчених, які висловлюються з приводу того, що висновок експерта можна надавати органу дізнання, слідчому, прокурору або суду без дослідницької частини. Подібний підхід, природно, не може бути основою правильного судження про висновки експерта, адже дотримання вимог ст.200 КПК України спрямоване на досягнення юридичного результату – одержання доказу. Висновок експерта дається в письмовій формі та повинен відображати не тільки висновки досліджень (відповіді на поставлені органом дізнання, прокурором, слідчим або судом питання), але й конкретний опис проведених експертом досліджень.

Дисертантом виділяються певні особливості оформлення дослідницької частини висновку експерта. У більшості висновків експерта кінцевим результатом дослідницької частини є синтезуюча частина, де всі виявлені ознаки об’єктів, проміжні результати аналізуються з метою обґрунтування кінцевих висновків. Необхідно закріпити вихідні дані як структурний елемент дослідницької частини висновку експерта. Обґрунтовується, що вимоги до структури висновку експерта (вступна, дослідницька і заключна частини) повинні бути закріплені в Кримінально-процесуальному кодексі України.

У підрозділі 3.2. „Доказове значення висновку експерта у кримінальному процесі України” зазначається, що доказове значення висновку експерта залежить від різних обставин: фактів, встановлених експертом, характеру справи, конкретної судово-слідчої ситуації та наявності на даний момент сукупності доказів. У той же час доказове значення висновку експерта визначається не тільки обставинами, що встановлюються експертом, але й тим, чи входять вони у предмет доказування по кримінальній справі та чи є вони доказовими фактами.

Аналізуючи процесуальну значущість ймовірного висновку експерта, обґрунтовується необхідність не тільки зосередження уваги на його походженні, теоретичному визначені та співвідношенні з категоричним висновком. Варто не забувати при цьому про роль суб’єктів доказування, яким належить давати оцінку висновку експерта. Обґрунтовується, що достовірно встановлені обставини, які послужили основою для формування ймовірного висновку, можуть використовуватись як непрямий доказ. Для того, щоб ймовірний висновок мав доказове значення для органу дізнання, слідчого, прокурора та суду, він повинен відповідати тим вимогам, які передбачаються кримінально-процесуальним законодавством для складання категоричних висновків.

Потрібно відрізняти висновок про неможливість вирішення поставленого перед експертизою питання і повідомлення про неприпустимість надання висновку експерта. Необхідність оформлення останнього виникає, коли наданих матеріалів недостатньо або якщо у експерта немає відповідних знань. Сутність висновку про неможливість вирішення поставленого перед експертизою питання полягає в тому, що експерт є кваліфікованим фахівцем у конкретній галузі знання і йому надана достатня кількість матеріалів з метою проведення експертизи. Однак навіть за цих умов неможливо дати відповідь на поставлене перед експертизою питання не тільки в категоричному позитивному чи негативному значенні, але й навіть у формі припущення.

У підрозділі 3.3. „Оцінка висновку експерта у кримінальному процесі України” обґрунтовується, що оцінка тісно пов’язана з перевіркою та дослідженням доказів.

Розмежувати оцінку, перевірку та дослідження доказів можна відповідно до мети їх застосування в процесі доказування. Мета оцінки висновку експерта полягає у визначенні фактів, обставин, з метою встановлення яких, за допомогою спеціальних знань, і була призначена та проведена судова експертиза. Під метою дослідження висновку експерта слід розуміти його безпосереднє сприйняття, вивчення та аналіз його змісту. Метою перевірки висновку є порівняння отриманих експертом даних, проміжних і остаточних висновків з іншими доказами по кримінальній справі. Доцільно виділити дві сторони оцінки висновку експерта, які взаємопов’язані та взаємообумовлені між собою: логіко-процесуальну та спеціальну оцінку висновку експерта у кримінальному процесі. Досліджуючи проблеми оцінки висновку експерта, дисертант прийшов до висновку, що вона повинна бути закріплена окремою правовою нормою в Кримінально-процесуальному кодексі України.

У Висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблем щодо правової природи висновку експерта в кримінальному процесі України, розроблено цілісну кримінально-процесуальну концепцію даного джерела доказів, досліджено його значення в системі доказів, вироблено відповідні рекомендації з удосконалення законодавства та практики його застосування. Основними результатами роботи, які досягнуті в процесі дисертаційного дослідження, є наступні висновки.

Вперше сформульоване положення відносно використання в кримінальному процесі України висновків експертиз, виконаних іноземними громадянами, що мають необхідні знання та кваліфікацію для надання висновку з досліджуваних питань. Згідно ст.75 КПК України, як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. З наведеного випливає, що жодних обмежень щодо громадянства чи підданства особи, яка може бути залучена до участі у кримінальному процесі як експерт, немає.

Набуло подальшого розвитку положення про те, що належність, допустимість, достовірність та достатність є невід’ємними властивостями доказів. Сутність висновку експерта полягає в тому, що він є заснованим на завданні органу дізнання, прокурора, слідчого або суду, сформульованому в постанові (ухвалі) про призначення експертизи, виклад експертом фактичних даних, що мають доказове значення для справи та які встановлюються ним на основі застосування спеціальних знань в процесі експертного дослідження.

Вперше сформульоване положення, що достовірно встановлені обставини, які є основою для ймовірного висновку, можуть використовуватись як непрямий доказ, що повинен бути оцінений на підставі принципів оцінки доказів, передбачених законом, та на розсуд органу дізнання, прокурора, слідчого або суду може бути покладений в основу своїх рішень. Щоб ймовірний висновок мав доказове значення, він повинен відповідати тим вимогам, які передбачаються кримінально-процесуальним законодавством України для складання категоричних висновків.

Набуло подальшого розвитку положення про те, що оцінка висновку експерта тісно пов’язана з перевіркою та дослідженням доказів. За основу для поділу оцінки висновку експерта доцільно прийняти знання, що використовуються для його дослідження. На цій підставі можна виділити дві сторони оцінки висновку експерта, які взаємопов’язані та взаємообумовлені між собою: логіко-процесуальну та спеціальну оцінку висновку експерта.

Пропонується в новому Кримінально-процесуальному кодексі України: 1) закріпити належність, допустимість, достовірність та достатність як невід’ємні властивості доказу; 2) врегулювати питання стосовно призначення та проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи; 3) розширити випадки обов’язкового призначення судової експертизи у відповідності до її можливостей, розвитку її нових родів та видів; 4) встановити основні вимоги до змісту постанови (ухвали) про призначення експертизи, яка складається із вступної, описової та резолютивної частин; 5) закріпити основні вимоги до структури висновку експерта, яка складається із вступної, дослідницької і заключної частин.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях автора:

Юрчишин В.Д. Особливості оцінки висновків судового експерта у кримінальному судочинстві України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – 2004.– Випуск 12. – С.197 – 203.

Юрчишин В.Д. Врегулювання питань, пов’язаних із судовою експертизою за Проектом Кримінально-процесуального кодексу України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – 2004. – Випуск 13. – С.185 – 189.

Юрчишин В.Д. Значення висновку експерта у кримінальному судочинстві України та його місце у системі судових доказів // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – 2004.– Випуск 14. – С.258 – 264.

Юрчишин В.Д. Особливості призначення та проведення судової експертизи в стадії порушення кримінальної справи // Наше право. Науково-практичний журнал. – 2004. – №2(2ч.). – С.78 – 81.

Юрчишин В.Д. Проблеми доказового значення ймовірних висновків експерта в кримінальному судочинстві України // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. – 2004. – Випуск.24. – С.529 – 534.

Юрчишин В.Д. Деякі проблеми допустимості використання як доказів висновків судових експертиз // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. – 2005. – Випуск.29. – С.519 – 523.

Юрчишин В.Д. Деякі проблеми використання як джерел доказів висновків судових експертиз в контексті співробітництва України з іноземними державами та міжнародними організаціями // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. – 2006. – Випуск 29. – С.403 – 407.

Юрчишин В.Д. До питання про запровадження в Україні кримінологічної експертизи законів та інших нормативних актів // Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” “Молодь у юридичній науці”. – Хмельницький, 2004. – С. .

Юрчишин В.Д. Окремі аспекти реалізації змагальності як принципу кримінального судочинства при призначенні та проведенні судових експертиз // Матеріали науково-практичного семінару “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 141-146.

Юрчишин В.Д. Сутність форми висновку експерта як судового доказу в кримінально-процесуальному законодавстві України. // Матеріали регіональної науково-практичної конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”. – Львів, 2004. – С. 418-419.

Юрчишин В.Д. Сучасний стан та перспективи розвитку міжнародного наукового співробітництва в галузі судової експертизи // Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 217-219.

Юрчишин В.Д. Особливості використання висновку експерта при здійсненні захисту у кримінальному процесі України // Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні”. – Острог, 2005. – С. 429-430.

Юрчишин В.Д. Зміст та структура висновку експерта як джерела доказу в кримінальному процесі України // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи”. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 153 – 155.

Юрчишин В.Д. Деякі логічні та доказові аспекти застосування висновків експерта у кримінальному процесі України // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання”: У 3-х частинах: Частина третя ”Публічно-правові науки”. Підтом ІІ. – Хмельницький, 2005. – С. 128-132.

Юрчишин В.Д. Шляхи вдосконалення судово-експертної діяльності в Україні // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки”. – Чернігів, 2005. – С. 423-425.

Юрчишин В.Д. Європейська Академія судової експертизи як важлива міжнародна організація в галузі судової експертизи // Тези доповідей і наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених та здобувачів “Актуальні проблеми правознавства”. – Харків, 2006. – С.266-268.

Юрчишин В.Д. О некоторых проблемах организации правовой экспертизы как научного (доктринального) толкования законов и ее роль в осуществлении уголовного правосудия // Сборник статей и тезисов Международной научно-практической конференции студентов, аспирантов и молодых ученых “Правосудие как институт обеспечения прав и свобод человека и гражданина”. – Великий Новгород, 2006. – С.183-185.

Юрчишин В.Д. Деякі аспекти забезпечення достовірності та достатності висновку експерта у кримінальному судочинстві України // Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 397-400.

Юрчишин В.Д. Міжнародна асоціація по ідентифікації як одна з авторитетних судово-експертних установ світу // Матеріали науково-практичного семінару “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 55-56.

Анотації

Юрчишин В.Д. Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному процесі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню актуальних теоретичних та практичних проблем висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі України.

Досліджується юридична природа доказів та обґрунтовується, що належність, допустимість, достовірність і достатність є їх невід’ємними властивостями. Обґрунтовано, що судова експертиза є основною формою застосування спеціальних знань у кримінальному процесі України.

Обґрунтовується, що достовірно встановлені обставини, які посприяли формуванню ймовірного висновку, можуть використовуватись як непрямий доказ. Досліджено сутність, зміст та структуру висновку експерта як джерела доказів у кримінальному процесі України. Обґрунтовується, що необхідно виділити дві сторони оцінки висновку експерта, які взаємопов’язані між собою: логіко-процесуальну та спеціальну оцінку висновку експерта у кримінальному процесі.

Ключові слова: докази, джерело