Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Ягоднікова Вікторія Вікторівна

УДК: 378.937 +378.126 + 930.9

ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ СТАРШОКЛАСНИКІВ В ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОМУ ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ -2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м. Одеса) імені К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор

КУРЛЯНД Зінаїда Наумівна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) імені К.Д.Ушинського, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти – доктор педагогічних наук, професор

АЛФІМОВ Валентин Миколайович

Донецький національний університет

декан факультету, директор ліцею

- кандидат педагогічних наук, доцент

КАНІШЕВСЬКА Любов Вікторівна,

Інститут проблем виховання АПН України м.Київ,

завідувач лабораторією виховної роботи в закладах

інтернатного типу.

Провідна установа – Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського МОН України.

Захист дисертації відбудеться „15” червня 2006р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.06 в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Автореферат розіслано „15”травня 2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.О.Андрющук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Відродження незалежності України, створення нових політичних, соціально-економічних відносин у державі певним чином залежить від того, наскільки кожна людина займає активну життєву позицію, готова до участі в демократичному управлінні суспільством, є дійсним творцем, господарем і лідером свого життя й у суспільно-корисній діяльності. Сьогодні в нашій країні створилася така ситуація, що без визнаних лідерів не можна вижити ні в політичній, ні комерційній, ні будь-якій іншій організації.

Зміна пріоритетів у нашому суспільстві, де головною цінністю, суб’єктом культури і життя є людина, вимагає від сучасної школи системного, новаторського забезпечення виховного процесу, який ґрунтується на демократичних засадах, принципах особистісно орієнтованої взаємодії. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи. Це визначено в програмних документах: Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХI століття), Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепції позашкільної освіти та ін.

Науковці, соціологи, психологи, педагоги й сьогодні привертають увагу до проблеми лідерства, над якою в тій чи іншій мірі працювали багато дослідників. Зокрема, широко відомі праці Г.М.Ашина, І.П.Волкова, В.Д.Гончарова, Є.М.Дубрівської, Н.С.Жеребової, І.С.Кона, Р.Л.Кречевського, Є.С.Кузьміна, І.С.Полонського, Б.Д.Паригіна, Л.І.Уманського. Значний емпіричний матеріал з проблеми лідерства накопичено за кордоном. Її досліджували Дуглас МакГрегор, Курт Левін, Фред Фідлер, Поль Херсі, Кен Бланшар, Бернс Митчел, Роберт Хаус та багато інших.

Природа, специфіка, функції, типологія лідерства як форми неофіційного керівництва досліджується у працях В.Ф.Ануфрієва, В.Д.Гончарова, В.І.Зацепіна, Т.Н.Мальковської. Прояви лідерства в дитячих групах на кожному віковому етапі, їх специфіку й організаторські та координаційні функції широко розглянуто у працях психологів: Г.М.Драгунової, О.С.Залужного, І.С.Кона, А.П.Краковського, Д.І.Фельдштейна та ін. Формування мотивації лідерства відповідно до вікового підходу у вивченні онтогенезу особистості досліджували Л.І.Божович, Д.Б.Ельконін, С.В.Походенко. Проблему виховання лідерів, створення умов для розвитку лідерських здібностей та формування соціально-активної особистості розглядали такі відомі педагоги і психологи, як І.Д.Бех, І.П.Іванов, А.Н.Лутошкін, А.С.Макаренко, С.М.Мудрик, Л.І.Новикова, І.П.Підласий, В.О.Сухомлинський.

Сучасні дослідження проблеми лідерства доводять, що лідером стає людина, яка наділена лідерськими якостями, або має лідерських потенціал, що може реалізуватись у відповідних ситуаціях, але ні в науковій та методичній літературі в достатній мірі не розроблені технології формування лідерських якостей у виховному процесі. Отже, з одного боку, недостатня розробленість проблем лідерства, а з іншого – розкриття нових можливостей, важливе соціальне і практичне значення проблеми формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи й зумовили вибір теми нашого дослідження “Формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому процесі загальноосвітньої школи”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м.Одеса) “Дослідження педагогічних засад підготовки вчителя національної школи” (№ U000958). Автором досліджувалася проблема формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи. Тема дисертації і науковий керівник затверджені Вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м.Одеса) (протокол № 5 від 25 грудня 2003 року). Тема дослідження була закоординована в координаційній раді при АПН України (протокол № 2 від 24 лютого 2004 року).

Мета дослідження – виявлення особливостей та умов ефективного формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи.

Завдання дослідження:

- Узагальнити попередні дослідження, обґрунтувати та конкретизувати сутність понять “лідер” і “лідерство”.

- Виявити особливості формування лідерських якостей особистості старшокласників у виховному процесі школи.

- Визначити педагогічні умови, за яких ефективно формуються лідерські якості старшокласників.

- Розробити й експериментально апробувати технологію формування лідерських якостей старшокласників у загальноосвітній школі та впровадити її у виховний процес.

Об’єкт дослідження – процес особистісно орієнтованого виховання старшокласників у загальноосвітній школі.

Предмет дослідження – формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи.

Гіпотеза дослідження – процес формування лідерських якостей в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи буде ефективнішим, якщо реалізувати відповідну технологію, що передбачає наявність таких педагогічних умов: урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників; забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників шляхом організації учнівського колективу, самоврядування та школи лідерів; створення стимулювального і розвивального середовища, використовуючи інтерактивні форми роботи (КТС, тренінги, рольові ігри); створення гуманних відносин суб’єктів виховання.

Методологічними засадами дослідження виступили основні положення щодо розвитку особистості в Україні, викладені в Національній доктрині розвитку освіти України в ХХI столітті, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХI століття), Законі України “Про виховання дітей та молоді”, Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні.

Теоретичними джерелами дослідження стали наукові праці з теорії виховання (І.Д.Бех, Н.П.Волков, І.П.Іванов, С.Г.Карпенчук, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та ін.), психологічні теорії особистості (Л.С.Виготський, А.Маслоу, К.К.Платонов тощо). У роботі враховано результати теоретичних та експериментальних досліджень проблем лідерства та керівництва (І.П.Волков, Н.С.Жеребова, Р.Л.Кричевський, Б.П.Паригін та ін.), здобутки експериментальних досліджень вікових особливостій старшокласників та їх міжособистісних стосунків (Л.А.Головей, І.С.Кон, А.Г.Ковальов, І.С.Полянський та ін.).

Для розв’язання окремих завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема: теоретичні – аналіз філософської, психологічної і педагогічної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів з досліджуваної проблеми, вивчення й узагальнення теоретичних і дослідних даних, вивчення й аналіз досвіду роботи загальноосвітніх шкіл; емпіричні – анкетування старшокласників і вчителів, самооцінювання для виявлення рівнів сформованості ознак лідерства, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, тестування, моделювання, моделювання педагогічних ситуацій; педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний); статистичні методи (вимір, підрахунки середнього арифметичного, порівняльний аналіз, кореляційний аналіз, побудова схем і таблиць) використовувалися з метою якісної та кількісної обробки результатів дослідження.

Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі ЗОСШ № 50, СШ № 105 м.Одеси, Ларжанської школи Ізмаїльського району, СШ № 11 м.Ізмаїл, Великодолинської школи, СШ № 3 м.Котовськ. Дослідженням було охоплено понад 543 учнів 9-11 класів.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягає в тому, вперше визначено педагогічні умови, що сприяють формуванню лідерських якостей старшокласників; розроблено, науково обґрунтовано й експериментально перевірено технологію формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи; визначено критерії, їх ознаки та рівні сформованості лідерських якостей старшокласників; уточнено сутність понять “лідер” і “лідерство”. Подальшого розвитку дістали оновлені підходи до формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що розроблено методику діагностики рівнів сформованості лідерських якостей старшокласників; розроблено й апробовано програму виховання школярів “Я – українець”, нову модель учнівського самоврядування – Шкільної Учнівської Республіки, програму школи лідерів “Я можу, вмію, дію”, а також практичні рекомендації щодо формування лідерських якостей старшокласників для соціально-педагогічних працівників шкільного рівня освіти.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Великодолинської ЗОШ ?-??? ступеня № 3 (довідка від 13 травня 2005 р.), ЗОШ ?-??? ступеня № 105 м.Одеси (від 13 травня 2005 р.).

Достовірність результатів дослідження забезпечено методологічною, теоретичною обґрунтованістю його вихідних даних; аргументованістю теоретичних висновків, які покладено в основу розробки технології дослідження та визначення провідних ідей; використанням комплексу взаємопов’язаних методів, адекватних об’єкту, предмету, меті і завданням дослідження; поєднанням кількісного та якісного аналізу одержаних результатів дослідження й використанням методів математичної статистики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки, рекомендації, результати дослідження доповідалися на обласному методичному фестивалі-зборі “Лідер ХХI століття” (Одеса, 2001), обласній конференції “Забезпечення гуманного, освітньо-виховного середовища життєтворчості, комфортних умов ефективного розвитку особистості, престижної сфери для духовно-морального самоствердження дитини” (Одеса, 2003), обласному семінарі “Авторські педагогічні системи, моделі, технології діяльності класного керівника” (Одеса, 2005), у майстер-класі “Гуманізація виховного процесу” (Одеса, 2002-2005), на засіданні обласного клубу творчо працюючих заступників директорів навчальних закладів з виховної роботи з проблеми “Сучасні технології виховання” (“Особистісно орієнтовані технології в сучасній школі лідерів”, Одеса, 2005), на міжнародних науково-практичних конференціях “Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого – погляд у майбутнє” (Одеса, 2004), “Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика” (Луганськ, 2005), обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м.Одеса).

Результати дослідження відображено в 9 одноосібних публікаціях, 3 з них – у фахових виданнях України, а також в авторській роботі “Програма виховання “Я – українець“; Шкільна Учнівська Республіка“ (Посвідчення автора № 6 від 17.05.2003 р.).

Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації 169 сторінок. У тексті вміщено 16 таблиць, 2 схеми. Додатки викладено на 33 сторінках. У дисертації використано 195 наукових джерел, обсяг яких складає 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження, висвітлено його методологічні та теоретичні засади, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, подано дані щодо апробації, впровадження одержаних результатів та структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади формування лідерських якостей старшокласників” проаналізовано стан досліджуваної проблеми в науковій та методичній літературі; уточнено сутність понять “лідер”, “лідерство”; охарактеризовано компоненти лідерських якостей та їх ознаки; визначено педагогічні умови формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи.

Аналіз соціально-психологічної вітчизняної і зарубіжної літератури з проблем лідерства засвідчив, що існують різноманітні точки зору щодо сутності цього поняття і підходів до його дослідження. Проте, кожен дослідник виокремлює лише один з аспектів лідерства. Так, Б.Д.Паригін трактує лідерство як один з процесів організації та управління малої соціальної групи, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальний термін і з оптимальним ефектом. Інші науковці (Н.І.Алексєєва, С.А.Багреців, І.Д.Бех, Дж.Террі) визначають лідерство як вплив на групу, що спонукає її членів до досягнення спільної мети. І.Валер, Ф.Массарик, Р.Таннекебаром трактують лідерство як міжособистісну взаємодію, яка виявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікативного процесу і спрямована на досягнення цілей. О.М.Зайцева, Р.Л.Кричевський під лідерством розуміють явище активного провідного впливу особистості – члена групи – на групу в цілому в напрямку виконання групових завдань. На підставі аналізу різних підходів Р.Стогдилл виявив, що в усіх випадках лідерство розглядається або як фокус групових процесів, або як мистецтво дійти згоди, або з точки зору рольової диференціації в позиціях влади.

Узагальнивши різні визначення, під поняттям “лідерство” ми розуміємо стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі, які призводять до наміченої мети.

Також неоднозначні визначення існують і щодо сутності поняття “лідер”. Так, Н.С.Жеребова відмічає, що лідер – це член групи, який виявляється під час взаємодії її членів чи організовує їх навколо себе, коли його норми та ціннісні орієнтації узгоджені з груповими і сприяють організації й управлінню цією групою в ході досягнення групових цілей. Інакше трактує це поняття А.А.Єршов, який розуміє лідера як члена групи, який має необхідні організаторські здібності, займає центральне положення у структурі міжособистісних відносин і спонукає своїм прикладом, організацією й управлінням групою до досягнення групових цілей найкращим засобом. З огляду на зазначене, ми дійшли висновку, що лідер - це: член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі і надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях; індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулювання взаємостосунків у групі; людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи.

На підставі наукових досліджень було сформульовано основні теоретичні напрями визначення значущих факторів ефективного лідерства: 1) суб’єктивно-психологічний, згідно з яким лідер є особистістю з відповід ними соціально-психологічними якостями, тобто лідер трактується як біопсихологічне явище, без урахування соціально-економічної зумовленості; 2) функціонально-ситуаційний, який стверджує, що лідерство виникає як відповідь на потребу ситуації; за такого підходу зменшується роль активності особистості й до уваги не беруться особистісні риси, але поява лідера пояснюється як результат місця, часу та обставин; 3) інтегрований напрям, згідно з яким лідерство є процес організації міжособистісних відносин у групі. На характер лідерської ролі впливає взаємозв’язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників чи відомих і характер ситуації, в якій виявляється лідерство.

На нашу думку лідерські якості – це якості особистості, які забезпечують ефективне лідерство, а саме: індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості особистості, що впливають на групу і призводять до досягнення мети.

Розглядаючи психологічні особливості юнацького віку, до якого належать старшокласники, нами виділено риси, які забезпечують ефективне лідерство: самопізнання, самоствердження, самостійність, самовизначення, юнацький максималізм, прагнення до колективності, ентузіазм, романтизм і громадська активність. Беручи до уваги особливості юнацького віку і дослідження особистісних рис лідера, ми вважаємо доцільним виокремити такі компоненти лідерських якостей з визначенням у них ознак, які, на нашу думку, забезпечують ефективне лідерство старшокласників і які умовно можна розподілити на: мотиваційний (ознаки: упевненість у собі, потреба в досягненні, прагнення до самоствердження і самореалізації): емоційно-вольовий (ознаки: урівноваженість, емоційно-позитивне самопочуття, наявність вольових якостей); особистісний (ознаки: вплив на інших, оригінальне, творче мислення, комунікативні та організаторські здібності); діловий (ознаки: уміння приймати правильне рішення в непередбачених ситуаціях, готовність брати на себе відповідальність, знання, уміння та навички організаторської роботи). виховання, де виховання – це процес цілеспрямованого управління формуванням і розвитком особистості відповідно до вимог суспільства. Під формуванням ми розуміємо якісні й кількісні зміни у психіці індивідуума, які забезпечують накопичення лідерського потенціалу особистості, що виражається в ускладненні когнітивних психологічних структур, розвитку здатності до самоврядування, зростанні активності й удосконаленні

Мал.. 1 Технологія формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі

мотивації до лідерства. Формування лідерських якостей старшокласників відбувається у процесі. Організація виховного процесу, який визначається як закономірна, послідовна, безперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб’єктів, передбачає створення необхідних педагогічних умов, завдяки яким стане можливим формування лідерських якостей старшокласників. Педагогічні умови не виступають цілісною системою формування певних якостей, властивостей, рис особистості. Натомість реалізація педагогічних умов, як зовнішніх чинників, під впливом яких у суб’єкта виникають внутрішні суперечності, що дозволяє спрямувати процес виховання на формування лідерських якостей старшокласників.

Нами було визначено такі педагогічні умови формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі: урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників; забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників шляхом організації учнівського колективу, самоврядування та школи лідера; створення стимулювального і розвивального середовища з використанням інтерактивних форм роботи (КТС, тренінги, рольові ігри); створення гуманних відносин суб’єктів виховання.

У другому розділі “Дослідно-експериментальна технологія формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи” визначено напрями дослідно-експериментальної роботи, описано технології формування лідерських якостей старшокласників та шляхи її реалізації, подано результати констатувального і формувального етапів експерименту.

На констатувальному етапі експериментальної роботи нами було проведено діагностику рівнів сформованості лідерських якостей старшокласників різних шкіл. За критерії рівнів сформованості було взято виокремлені нами компоненти з визначеними в них ознаками лідерства: мотиваційний, емоційно-вольовий, особистісний, діловий.

За результатами діагностики було виявлено, що показники шкіл м.Одеси і шкіл Одеської області мають незначні відмінності. Проте, результати в одеських школах (СШ № 15: низький рівень - 9,8%; достатній рівень – 57,9%; високий рівень – 32,3% та ЗОСШ № 50: низький рівень – 11,5%; достатній рівень – 53,08%; високий рівень – 35,42%) нижчі, ніж у школах області (Ланжарська школа Ізмаїльського району і Великодолинська школа відповідно: низький рівень 6,6% і 8,7%; достатній рівень – 57,8% і 52,8%; високий рівень – 35,5% і 38,5%). Крім того, показники ЗОСШ № 50 – найнижчі. На нашу думку, це свідчить про те, що самооцінка у старшокласників області завищена порівняно зі старшокласниками шкіл міста тому, що в цих школах не приділяється спеціальна увага формуванню і розвитку лідерських якостей старшокласників. Учні не знайомі з ознаками лідерства, не мають змоги реально перевірити на практиці наявність у себе таких якостей. Щодо результатів самооцінки старшокласників ЗОСШ № 50 м.Одеси, то ми можемо припустити, що вони більш адекватні. Сприятливі умови в школі, які створили професійний і творчий педагогічний колектив разом з батьками учнів, а також постійна участь школярів у різноманітних олімпіадах, конкурсах, змаганнях різних видів, формують у старшокласників прагнення до самопізнання, саморозвитку, самовдосконалення і самоаналізу, що призводить до формування в них оптимістичної, реальної самооцінки.

Натомість, на нашу думку, самооцінка рівнів прояву ознак лідерства не може висвітлити повністю об’єктивну картину. Насамперед це пов’язано з тим, що тут може бути присутньою притаманна особливість юнацького віку – завищена або занижена самооцінка. Тому на другому етапі діагностувального експерименту провідними було обрано методи спостереження, компетентних суддів та незалежних характеристик. Експертами виступили класні керівники, психолог школи, педагог-організатор, інші учні. В експерименті взяли участь учні ЗОСШ № 50 м.Одеси. До експериментальної групи ввійшли молодші старшокласники – учні 9-х класів, які хоча й належать до випускників неповної середньої школи, але за віком (14-15 років) – до ранньої юності. До контрольної групи ввійшли учні 10-11 класів, які також є учасниками виховного процесу школи, але не були охоплені експериментальною технологією. За результатами другого етапу експерименту, які були одержані при підрахуванні загального відсотку за всіма ознаками в експериментальній та контрольній групах, було виявлено, що низькому рівні знаходяться 15,8% старшокласників ЕГ і 14,5 % КГ; на достатньому рівні – 59,2% респондентів ЕГ і 62,1% КГ; на високому рівні – 25% учнів ЕГ і 23,4% КГ.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури та одержаних результатів діагносту вального етапу експерименту нами було розроблено технологію формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі (Див. мал.1).

Відомо, що виховання – багатофакторний процес, що залежить від низки об’єктивних і суб’єктивних чинників. До об’єктивних (зовнішніх) чинників нами віднесено інтегровані суб’єкти виховної взаємодії: суспільство і природу, школу, сім’ю. Складовими цих чинників виступають: соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, засоби масової інформації, спілкування і діяльність; зміст освіти і виховання, рівень діяльності вчителя, взаємовідносини учня і вчителя; рівень культури батьків, соціальна належність, матеріальні умови, склад сім’ї, взаємовідносини в сім’ї. До суб’єктивних (внутрішніх) чинників віднесено здоров’я, психічні процеси і стани, складовими яких є: психічні, статеві і вікові особливості особистості, а також самовиховання.

На нашу думку, формування лідерських якостей буде ефективним, якщо в особистісно орієнтованому процесі реалізувати в комплексі визначені нами педагогічні умови: урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників; забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників; створення стимулювального і розвивального середовища з використанням інтерактивних форм роботи (КТС, тренінги, рольові ігри) та створення гуманних відносин суб’єктів виховання.

Засобами реалізації формування лідерських якостей нами було обрано: авторську програму виховання школярів “Я – українець”; учнівське самоврядування – Шкільна Учнівська Республіка; школу лідерів; використання інтерактивних форм роботи – тренінги, ділові та рольові ігри, колективні творчі справи та ін.; а методами – створення виховних ситуацій, особистісного прикладу, вправ, дискусій, ігор, змагань тощо. У випадку, якщо зміни не відбулися, або відбулися незначні зміни в особистості учнів, нами було передбачено корекцію педагогічних умов або корекцію засобів, форм і методів формування лідерських якостей старшокласників.

Впровадження експериментальної технології ми розпочали з урахування зовнішніх і внутрішніх чинників виховання особистості учнів. По-перше, створюючи умови для інтеграції суб’єктів виховання, було запропоновано вчителям, класним керівникам дати відповіді на запитання, які допомогли з’ясувати, наскільки вони володіють технологією особистісного спілкування, вміють проектувати й організовувати особистісно орієнтований виховний процес. Аналізуючи відповіді вчителів, ми дійшли висновку, що вчителі школи готові до змін, цікавляться новітніми педагогічними ідеями, концепціями, методиками, технологіями, але недостатньо володіють уміннями та навичками педагогічної взаємодії. Для вчителів і класних керівників, з метою формування в них мотиваційної готовності до такої взаємодії, було створено клуб “Творчість”, де вони мали можливість обмінюватися своїми думками, враженнями. Особлива увага приділялася питанням професійного педагогічного спілкування, що є комунікативною взаємодією педагога з учнями, батьками, колегами, спрямованою на створення психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, стосунків. Для вчителів проводилися тренінги “Технології особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії”, цикл семінарів-практикумів, на яких обговорювалися різні педагогічні ситуації, стилі та моделі спілкування вчителів з учнями та батьками, організаційно-діяльнісна гра “Особистісно орієнтована взаємодія вчителя з учнем”, творча лабораторія “Створення умов для вільного розвитку особистості учня, його мислення і загальної культури шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності”, методичні об’єднання з питань “Розвиток соціальної активності учнів через учнівське самоврядування”, “Формування “Я-концепції” учня-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної досконалості” тощо. Беручи участь в роботі клубу вчителі усвідомили необхідність створення особистісно орієнтованого виховного процесу в школі, виявили готовність до співпраці, діалогічного партнерства, особистісного спілкування, взаємної підтримки і допомоги. Робота клубу спонукала вчителів до самоосвіти, творчих пошуків.

Ефективність виховання дитини, зокрема формування лідерських якостей старшокласників, можлива тільки за умови взаємодії з батьками. Саме в родині як першому мікросоціальному середовищі визначаються соціальний статус дитини, її права й обов’язки. Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, вчителі запрошували їх до співробітництва. З метою підвищення рівня педагогічної освіченості батьків у школі було організовано: Дні відкритих дверей, тематичні декади з відвідуванням батьків уроків та колективних творчих справ, тематичні вечори запитань і відповідей, розв’язувалися й обговорювалися педагогічні ситуації, зустрічі з фахівцями, які опікують проблеми виховання дітей і молоді, консультації та індивідуальна робота психолога школи, круглі столи з проблем взаємодії школи і родини. Батьки також залучалися до виховного процесу школи: вони організовували родинні свят, конкурси, змагання, брали участь у вирішенні різних питань з виховання, разом з учителями організовували батьківські посиденьки з обміну досвідом щодо сімейного виховання.

Основою для організації особистісно орієнтованого виховного процесу стала розроблена Програма виховання школярів “Я – українець”, яка ставила перед собою завдання: забезпечення умов для особистісного зростання і самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів; формування особистості, наділеної сучасним світоглядом, компетентної у виборі рішення, здатної до самоорганізації і адаптації в соціумі. Програма створена з урахуванням вікових, психолого-фізіологічних особливостей учнів, проблем, потреб кожного учнівського колективу класу, групи, об’єднання і складалася з 7 творчих програм: “Я – особистість”, “Я – громадянин України”, “Я серед людей”, “Я і моє здоров’я”, “Я і природа”, “Я і творчість”, “Я в цілому світі”. Основними формами реалізації програми були діагностика учнів, школа лідера, КТС, тренінги, турніри, диспути, захисти творчих проектів та ін. Проектуючи виховний процес на основі Програми виховання школярів “Я – українець”, учні разом з учителями водночас набували вмінь працювати у групі, правильно висловлювати свою думку, бути толерантними до інших, брати відповідальність на себе, бути впевненими в собі, виявляти свої здібності, таланти.

На підставі нових особистісно орієнтованих технологій нами було створено шкільне самоврядування відповідно до Конституції України, Законів про загальну середню освіту, Конвенції ООН про права дитини та інших документів й адаптоване до шкільних традицій. Через створення системи учнівського самоврядування – Шкільної Учнівської Республіки (ШУР) – на засадах демократії й гуманістичних відносин, були створені умови для гуманних відносин суб’єктів виховання, самовизначення, самоствердження й самореалізації особистості учня, вільного розвитку його здібностей, формування в нього потреби інтелектуального, духовного, культурного розвитку, здатного до самостійного творчого мислення, виховання поваги до суверенітету особистості учня.

Організовуючи різноманітні колективні творчі справи, ми в такий спосіб створювали розвивальне і стимулювальне середовище, з гуманними відносинами, яке включало в себе родину дитини, класний та шкільний колектив і громадські організації й установи, в якому старшокласники набували вмінь і навичок організаційної роботи, комунікації, самостійності, відповідальності, творчого розвитку своїх здібностей, прагнення до самореалізації.

Після впровадження експериментальної технології нами було повторно продіагностовано рівень сформованості ознак лідерства у старшокласників експериментальної групи. За результатами діагностики було встановлено, що в ході реалізації експериментальної технології формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі відбулися певні зміни в рівнях сформованості ознак лідерства старшокласників, які виявилися на високому рівні у 29,6 % учнів (до - у 25 %), на достатньому рівні у 57,3 % (до – у 59,2 %) та низькому рівні 13,07 % (до – у 15,8 %) старшокласників. Одержані дані свідчать, що кількість старшокласників з високим рівнем прояву ознак лідерства збільшилася за рахунок кількості старшокласників з достатнім рівнем прояву ознак лідерства. Але, хоч і зменшилася кількість старшокласників з низьким рівнем ознак лідерства, кількість старшокласників з достатнім рівнем прояву ознак лідерства не збільшилася, а навпаки на 2 % зменшилася.

Наступний етап експериментальної технології передбачав корекційну роботу зі старшокласниками, в яких рівень сформованості лідерських якостей залишився на низькому рівні. Тому для проведення корекційної роботи ми більш детально розглянули динаміку змінності сформованості компонентів ознак лідерства в цих старшокласників, які відбулися в ході реалізації експериментальної технології. Було виявлено, що найбільші зміни в бік зменшення кількості старшокласників, у яких сформовані лідерські якості на низькому рівні, відбулися за ознаками ділового компоненту (22 % до експерименту і 17,3 % після), значні зміни відбулися за ознаками мотиваційного компоненту (16 % до і 12,7 % після експерименту). Але, тільки на 2 % змінилися результати за ознаками емоційно-вольового компоненту (12 % до і 10 % після експерименту) і незначні зміни відбулися за ознаками особистісного компоненту (18,6 % до і 16,7 % після експерименту). На нашу думку, це свідчить про те, що саме організація виховного процесу сприяла формуванню ознак лідерства ділового і мотиваційного компонентів, проте, наявність особливостей юнацького віку, а саме: насичене емоційне життя, чутливість, юнацький максималізм, прагнення до самоствердження не призвели до значних змін ознак емоційно-вольового і особистісного компонентів.

Беручи до уваги дані, одержані в ході діагностики, результати сформованості ознак лідерства, в яких відбулися найменші зміни, індивідуальні особливості особистості старшокласників з низьким рівнем сформованості ознак лідерства та використовуючи особистісний підхід, ми склали для них індивідуальну корекційну програму формування лідерських якостей, яка, на нашу думку, спроможна була змінити та поглибити прояв ознак лідерства на достатньому рівні. До корекційної програми було включено: створення доброзичливої атмосфери та ситуації успіху для учнів у класі, школі та по можливості вдома; індивідуальну роботу з батьками старшокласників; школу лідерів та доручення організації колективної творчої справи. Корекційна програма передбачала створення добрих, відкритих, гуманних відносин. Для цього з учнями проводилися неформальні, довірливі бесіди, під час яких обговорювалися проблеми старшокласників, а також було важливо переконати учня в його значущості, неповторності й унікальності його особистості, посилити віру в себе і показати, що він може посісти гідне місце в класному колективі та суспільстві.

Наступний етап корекційної роботи була робота з батьками. Для цієї роботи залучали психолога школи та класного керівника. Фахівці проводили бесіди, за допомогою яких з’ясовували причини несформованості ознак лідерства в дитини. Наявність батьківської підтримки, засоби заохочень і покарань у сім’ї. Психологом проводилася діагностика сімейних стосунків, індивідуальні і сімейні консультації, корекційна робота. Разом з батьками розроблялася лінія їхньої поведінки з дитиною, реальні вимоги до дитини та спільна організація виховної роботи в школі.

Корекційна програма занять у школі лідерів ставила перед старшокласниками за мету подолати свій страх і невпевненість у собі, повірити в себе; зацікавити учнів і залучити їх до громадської роботи, сформувати такі ознаки лідерства на достатньому рівні, як-от: урівноваженість, вміння впливати на інших, приймати правильне рішення в непередбачених ситуаціях, брати на себе відповідальність, розвинути вольові, комунікативні та організаторські здібності, сформувати потребу в досягненні та прагнення в само досконалості і самореалізації, дати знання, уміння й навички організаторської роботи. Заняття проводилися за допомогою інтерактивних форм, а саме: тренінгів, вправ, ігор, виконання творчих і продуктивних завдань, організації творчих відряджень.

Враховуючи інтереси та бажання учнів, їх нахили і здібності, кожному старшокласнику доручили організувати колективну творчу справу. У такий спосіб кожний учасник корекційної програми мав можливість стати організатором тієї чи іншої справи. Учні, яким все ж таки важко було виконати доручену справу, мали змогу звернутися за допомогою до батьків, учителів, своїх друзів.

Результатом формувального експерименту є достовірна різниця між рівнями сформованості ознак лідерства в експериментальній групі до впровадження експериментальної технології (низький рівень – 15,08%, достатній рівень – 59,2%, високий рівень – 25%) і після (низький рівень – 6,9%, достатній рівень – 63,5%, високий рівень – 29,6%); а також між рівнями сформованості лідерських ознак експериментальної і контрольної груп (низький рівень – 6,9% в ЕГ і 12,9% у КГ, достатній рівень – 63,5% в ЕГ і 61,7% у КГ, високий рівень – 29,6% в ЕГ і 25,4% у КГ). Отже, одержані результати є закономірним наслідком реалізації зазначеної сукупності педагогічних умов, що взаємопов’язані і взаємозумовлені, під час впровадження експериментальної технології формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі, що й підтверджує правомірність гіпотези дослідження.

У висновках викладено результати дослідження, основні з них такі.

У дисертації подано теоретичне узагальнення та вирішення проблеми формування лідерських якостей в умовах сьогодення, розроблено й апробовано експериментальну технологію формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи.

1. Під поняттям “лідерство” ми розуміємо стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі, які призводять до наміченої мети. Лідер - це: член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі і надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях; індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулювання взаємостосунків у групі; людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи. Лідерські якості – це якості особистості, які забезпечують ефективне лідерство, а саме: індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості особистості, що впливають на групу і призводять до досягнення мети.

2. Компонентами лідерських якостей з визначенням у них ознак, які забезпечують ефективне лідерство старшокласників є: мотиваційний (упевненість у собі, потреба в досягненні, прагнення до самоствердження і самореалізації): емоційно-вольовий (урівноваженість, емоційно-позитивне самопочуття, наявність вольових якостей); особистісний (вплив на інших, оригінальне, творче мислення, комунікативні та організаторські здібності); діловий (уміння приймати правильне рішення в непередбачених ситуаціях, готовність брати на себе відповідальність, знання, уміння та навички організаторської роботи).

3. Під формуванням лідерських якостей ми розуміємо якісні й кількісні зміни у психіці індивідуума, які забезпечують накопичення лідерського потенціалу особистості, що виражається в ускладненні когнітивних психологічних структур, розвитку здатності до самоврядування, зростанні активності й удосконаленні мотивації до лідерства.

4. За результатами констатувального експерименту, які були одержані при підрахуванні загального відсотку за всіма ознаками в експериментальній та контрольній групах, було виявлено, що низькому рівні знаходяться 15,8% старшокласників ЕГ і 14,5 % КГ; на достатньому рівні – 59,2% респондентів ЕГ і 62,1% КГ; на високому рівні – 25% учнів ЕГ і 23,4% КГ.

5. На формувальному етапі дослідження було розроблено й впроваджено експериментальну технологію формування лідерських якостей старшокласників, яка передбачала реалізацію в комплексі таких педагогічних умов: урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників; забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників шляхом організації учнівського колективу, самоврядування та школи лідера; створення стимулювального і розвивального середовища з використанням інтерактивних форм роботи (КТС, тренінги, рольові ігри); створення гуманних відносин суб’єктів виховання.

6. Результатом формувального експерименту є достовірна різниця між рівнями сформованості ознак лідерства в експериментальній групі і контрольній групах. На прикінцевому етапі експерименту на низькому рівні зазначені якості було сформовано в 6,9% старшокласників в ЕГ і 12,9% у КГ, достатній рівень зафіксовано в 63,5% респондентів в ЕГ і 61,7% у КГ, високого рівня сформованості лідерських якостей досягли 29,6% учнів в ЕГ і 25,4% у КГ).

7. Дані кореляційного аналізу дозволили визначити, що всі компоненти лідерських ознак взаємопов’язані і взаємозалежні. Так, емоційно-вольовий компонент має статистичний зв’язок з особистісним (r=0,92), мотиваційним (r=0,5) і діловим (r=0,56). Особистісний компонент виявив зв’язок з діловим (r=0,32), мотиваційним (r= 0,79), коефіцієнт кореляції мотиваційного та ділового компонентів становить r= 0,66. Отже, одержані дані свідчать про правомірність висунутої нами гіпотези.

Проведене дослідження дає можливість на якісно новому рівні вирішувати питання формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи. Проте, його результати не вичерпують усієї повноти їх висвітлення і не претендують на всебічне розкриття зазначеної проблеми. Подальшого дослідження потребують питання формування лідерських якостей в учнів різного віку, психолого-педагогічні умови реалізації прагнення учнів різного віку до лідерства.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1. Ягоднікова В.В. Шкільна Учнівська Республіка – крок до демократичного суспільства // Наша школа: науково-методичний журнал. – 2003. - № 2. – С.13-21.

2. Ягоднікова В.В. Програма виховання “Я – українець“ учнів загальноосвітньої спеціалізованої школи № 50 ?-??? ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов м.Одеси // Наша школа: науково-методичний журнал. – 2003. - № 4. – С.51-60.

3. Ягоднікова В.В. Формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому процесі загальноосвітньої школи // Наука і освіта: науково-практичний журнал ПНЦ АПН України. – 2004. - № 7. – С. 328-330.

4. Ягоднікова В.В. Шкільна учнівська республіка – шлях до демократичного суспільства // Педагогічна естафета. – 2002. - № 3. – С. 3.

5. Ягоднікова В.В. Про програму виховання “Я – українець“ // Шкільний кур'єр (Спец.випуск “Лідери України“): інформаційно-практичний додаток Південного національного центру освітнього менеджменту Асоціації керівників шкіл України для учасників навчально-виховного процесу у школі. – Одеса, 2003. – С. 51.

6. Ягоднікова В.В. Технологія формування лідерських якостей старшокласників в

особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи //

Науковий вісник . – Одеса, ПДПУ ім. К. Д. Ушинського (збірник наукових

праць). – 2005. - № 5-6. С.186-192.

7. Ягоднікова В. В. Учнівське самоврядування як засіб виховання лідерів // Наука

і освіта: науково-практичний журнал ПНЦ АПН України. – 2005. - № 3-4. – С.

146-149.

8. Ягоднікова В. В. Технологія виховання особистісних якостей учнівських

лідерів // Наша школа: науково-методичний журнал. – 2005. - № 4. – С. 26-29.

9. Ягоднікова В. В. Учнівське самоврядування як засіб виховання // Управління

освітою: наукрво-методичний журнал. – 2006. - № 6. – С. 16-28.

АНОТАЦІЯ

Ягоднікова В.В. Формування лідерських якостей старшокласників в