Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Задубрівська Орися Мірчівна

УДК 165.7:574

ПАРАДИГМАЛЬНО-ТЕМАТИЧНІ

ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: методологічний аспект

09. 00. 09 – філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Чернівці – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Сидоренко Микола Миколайович, завідувач

кафедри суспільних наук та українознавства

Буковинського державного медичного університету.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Капітон Володимир Павлович, завідувач

кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської

державної фінансової академії;

кандидат філософських наук, доцент

Проценко Ілля Павлович, старший науковий

співробітник Черкаського національного

університету імені Богдана Хмельницького.

Провідна установа:

Інститут філософії імені Г.Сковороди НАН України.

Захист відбудеться 24.03. 2006 р. о 15.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.08 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корпус 6, ауд. 31.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Л.Українки, 23.

Автореферат розісланий 22.02.2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

І.Г.Чеховський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Методологічна проблематика екологічних досліджень у новітній філософії науки набуває все більш важливого значення, що можна пояснити, по-перше, істотними зрушеннями в методології, зумовленими зміною стандартів науковості, посиленням інтеграційних процесів, а також аксіологізацією та гуманізацією сучасної науки, які значною мірою пов’язані з особливостями трансформації методологічних підходів в екології, по-друге, соціальною значимістю екологічного знання, головна мета якого – пошук ефективних засобів розв’язання однієї з найбільш актуальних проблем сучасності, що набула глобального характеру.

Незважаючи на досягнуті результати, екологічна наука потребує більш глибокої філософської рефлексії над історичними передумовами формування, сучасним станом і перспективами розвитку своїх методологічних засад. В останні роки переважно досліджувались або загальні світоглядно-філософські, або ж, навпаки, конкретні практично-прикладні проблеми взаємодії людини і природи, тоді як методологічні питання залишалися без належної уваги, що стримує не тільки поступ у сфері власне екологічного пізнання, а й виявлення методологічного потенціалу екології на міждисциплінарному рівні.

В аналітичній філософії науки кінця ХХ – початку ХХІ століття не створено жодної принципово нової метаметодологічної концепції, здатної зіграти евристичну роль у сфері сучасних екологічних досліджень, а добре відомі теорії Т.Куна, І.Лакатоса, Ст.Тулміна, Дж.Холтона, П.Фейєрабенда, М.Полані та ін. не можуть бути прямо застосовані, зважаючи на кардинальну трансформацію системи наукових ідеалів, критеріїв, норм і цінностей.

Одним із варіантів подолання цієї кризової ситуації, на наш погляд, є синтез елементів уже відомих, апробованих підходів і концепцій. Так, у контексті філософсько-методологічної проблематики новітньої екології парадигмальний підхід (Т.Кун) і тематичний аналіз (Дж.Холтон), якщо їх розглядати не як альтернативні, а взаємодоповнюючі моделі, відкривають унікальну можливість осмислення парадигмально-тематичних трансформацій у процесі становлення методологічної самосвідомості цієї важливої сфери наукового знання, чим і зумовлена актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і пов’язана з комплексними науково-дослідними кафедральними темами “Філософсько-соціологічні проблеми розвитку науково-пізнавального потенціалу особи і суспільства” (номер державної реєстрації 0191U001865) та “Сучасна філософія науки і проблеми гуманітарного дискурсу” (номер державної реєстрації 0105U002884).

Стан опрацювання проблеми. Сучасна філософія науки є по суті плюралістичною. Методологічні підходи, розроблені відомими постпозивістами Т.Куном, І.Лакатосом, Дж.Холтоном, Ст.Тулміном, П.Фейєрабендом, К.Поппером, М.Полані, продовжують залишатись у центрі уваги переважної більшості зарубіжних і вітчизняних авторів, зокрема, таких як С.Вовк, О.Гасяк, М.Гудков, В.Канке, В.Капітон, Р.Карпінська, О.Кед-ров-ський, О.Кравченко, С.Кримський, В.Лук’янець, А.Ма-ковецький, О.Нікіфоров, В.Огурцов, М.Попович, В.Порус, Б.Починок, І.Проценко, М.Сидоренко, Л.Соловей, В.Цикін, В.Чуйко та багатьох інших, які з різних сторін осмислюють і тією чи тією мірою використовують їх у своїх інтерпретаціях особливостей структури і динаміки наукового знання.

Серед філософсько-методологічних досліджень екологічного пізнання найбільш вагомими і змістовними є праці П.Во-доп’янова, Я.Галла, А.Гілярова, Н.Депенчук, А.Зелєнкова, М.Ки-сельова, В.Крисаченка, Б.Міркіна, А.Огурцова, Л.Сидо-ренко, В.Федорова та ін.

Дослідники історії та філософії біологічних наук, у тому числі й екології, найчастіше послуговуються концепцією Т.Куна (П.Водоп’янов, А.Зелєнков, Б.Міркін, Г.Розенберг, Д.Сім-берлоф, І.Смелянський, В.Федоров). Водночас ряд авторів, акцентуючи увагу на схематизмі парадигмального підходу, висловлюють сумнів щодо ефективності його застосовування в біології та екології (Р.Карпінська, Б.Міркін, А.Огурцов). Окрім того, філософи й екологи посилаються також часто на праці Дж.Холтона (Б.Міркін), І.Лакатоса (В.Крисаченко), В.Стьо-піна (А.Зелєнков, П.Водоп’янов) і ін.

Як показав аналіз тематичної структури екологічних парадигм, які послідовно змінювали одна одну, визначальними в їх динаміці були методологічні теми редукціонізму та холізму (ірредукціонізму). Проблема співвідношення редукціонізму та холізму як основних методологічних настанов сучасної науки, включаючи й екологію, досліджувалася такими авторами, як Л. фон Берталанфі, Р.Вігерт, А.Галоян, А.Гіляров, А.Каплан, В.Кре-м’янський, В.Купцов, У.Лідікер, А.Ломницький, О.Любіщєв, С.Меєйн, Г.Михайловський, М.Мойсеєв, Ю.Одум, Б.Прео-браженський, Г.Розенберг, І.Смелянський, С.Ті-тов, Б.Флейшман, І.Цехмістро та багатьма іншими.

Для сучасної загальнонаукової парадигми найбільш актуальним є включення людського чинника в методологію, зініційоване значною мірою сучасними екологічними дослідженнями. Пошуки й обґрунтування цієї можливості, пов’язаної з відкритістю та нелінійністю екологічних процесів, аксіологічною зумовленістю та людиномірністю екологічного знання, відображені у працях таких авторів, як М.Бауер, Г.Волинка, Л.Горбунова, Н.Депенчук, І.Добро-нравова, Л.Дротянко, Н.Зорій, Н.Каралаш, Ф.Канак, А.Карась, М.Кисельов, Є.Князєва, Я.Козьмук, В.Крисаченко, В.Кутирєв, В.Лук?янець, М.Марчук, Н.Мойсеєв, Б.Новіков, М.Ожеван, А.Олескін, В.Ратніков, Г.Ро-зенберг, Л.Сидоренко, М.Сидоренко, І.Смелянський, В.Стефаник, В.Цикін, І.Чернікова, І.Чорний, М.Штеренберг і багатьох інших.

Незважаючи на те, що в сучасних екологічних дослідженнях не бракує ні загальнометодологічних, ні філософсько-екологічних (метаекологічних) інновацій і відкриттів, основна проблема залишається відкритою. Вона пов’язана з необхідністю подолання методологічного ригоризму, з пошуком універсальної методологічної моделі, яка, не відкидаючи плюралізм уже наявних і можливих у майбутньому філософських підходів і концепцій, сприяла б актуалізації наявного в них евристичного потенціалу. Дослідження парадигмально-тематичних трансформацій екологічного знання в його методологічному вимірі саме й покликане довести, що зазначена проблема може бути успішно розв’язана.

Мета і завдання дисертації. Головною метою роботи є здійснення засобами парадигмально-тематичного аналізу реконструкції методологічних засад екологічної науки та їх історичної трансформації, оцінка сучасного стану й окреслення перспективи методологічних змін у контексті загального напряму розвитку постнекласичної науки. Досягнення цієї мети передбачає розв’язання передусім таких завдань:

џ розкрити методологічні можливості тематичної та парадигмальної моделей розвитку науки, а також обґрунтувати необхідність і показати переваги їх синтезу в єдиний парадигмально-тематичний підхід;

џ експлікувати провідні методологічні теми екологічного дискурсу в їх історичній динаміці та взаємозв’язку зі зміною наукових парадигм;

џ дослідити кореляцію між тематичними і парадигмальними трансформаціями у класичній (геккелівсько-дарвінівській) та некласичній (системній) екології;

џ виявити основні тенденції парадигмально-тематичних змін у методології постнекласичної науки, тісно пов’язаних з особливостями сучасних екологічних досліджень.

Методологічною основою дослідження є порівняльний аналіз і теоретичний синтез основних ідей парадигмальної концепції Т.Куна і тематичного аналізу Дж.Холтона. Враховано також методологічні наслідки протиставлення кумулятивістських і антикумулятивістських настанов у філософії науки, використано методологічні можливості тем еволюціонізму, холізму, редукціонізму, принципу доповняльності, системного, синергетичного та нормативно-ціннісного підходів у сфері екологічних досліджень.

Об’єктом дисертаційного дослідження є методологічні засади екології в їх історичному розвитку.

Предметом аналізу є парадигмально-тематичні трансформації методології екологічного пізнання.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в обґрунтуванні та застосуванні концептуального потенціалу парадигмально-тематичного аналізу методологічних трансформацій в екології, що знайшло своє відображення в таких положеннях і висновках, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист:

1. Парадигмально-тематичний аналіз як особливий підхід у філософії та методології науки є результатом синтезу вихідних ідей теорії революційної зміни парадигм Т.Куна і концепції тематичного аналізу науки Дж.Холтона. Головна його перевага – у подоланні крайнощів кумулятивістських і антикумулятивістських історико-наукових настанов і висвітленні розвитку науки як єдиного дискретно-континуального процесу зростання знання.

2. Розроблений і застосований у дисертації підхід є одним із найбільш адекватних способів ефективного дослідження та реконструкції процесу методологічних трансформацій в екологічній науці, що дозволяє враховувати реально існуючі моменти перервності та неперервності в її розвитку та виявляти смислові зв’язки у переходах від класичної до некласичної і постнекласичної (неонекласичної) науки.

3. Розвиток екології відбувається через послідовну зміну трьох основних парадигм: геккелівсько-дарвінівської, системної та новітньої. Об?єднуючим і системотворчим чинником цих методологічних трансформацій були теми редукціонізму, холізму (ірредукціонізму), еволюціонізму, самоорганізації, доповняльності та ін. Аналіз тематичного ядра парадигм розкриває стійкі структури, які відтворюються у змінах.

4. Головна тенденція парадигмально-тематичних зрушень в історичному розвитку методології екології – перехід від редукціоністських, лінійно-механістичних до синергетичних і холістичних уявлень щодо взаємодії організмів і довкілля, від різкого протиставлення суб’єкта і об’єкта до розуміння їх нерозривної єдності, від ігнорування чи недооцінки антропологічних аспектів екологічного знання до утвердження його нормативно-ціннісної зумовленості та людиномірності.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Розроблений і застосований у дисертаційному дослідженні парадигмально-тематичний аналіз може бути використаний у подальших філософсько-методологічних дослідженнях як у сфері екології, так і в інших наукових дисциплінах. Теоретичні положення дисертації та її висновки розширюють уявлення про історію становлення науки екології як одного з найбільш актуальних і перспективних сьогодні напрямів біологічного пізнання, що містить у собі ще не до кінця реалізовані загальнонаукові методологічні потенції.

Отримані в дисертаційному дослідженні теоретичні результати можуть бути використані також у навчальному процесі, зокрема в підготовці та читанні нормативних курсів і спецкурсів з таких предметів, як “Історія науки і техніки”, “Філософія та методологія науки”, “Концепції сучасного природознавства”, “Філософські проблеми екології”, “Основи синергетики”, а також у процесі підготовки аспірантів і здобувачів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалася на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вони апробовані на наукових конференціях: науково-практичній конференції “Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи” (Чернівці, 1996), Міжнародній науково-практичній конференції “Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1998), науково-практичній конференції “Освітньо-виховний та професійний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи ХХІ століття” (Чернівці, 2001), науково-практичній конференції у рамках П’ятого міжнародного конгресу україністів “Українська культура: реалії та виклики ХХІ ст.” (Чернівці, 2002), Міжнародних синергетичних читаннях пам’яті Іллі Пригожина (Київ, 2003), науковій конференції “Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості” (Чернівці, 2005).

На основі дисертаційного дослідження розроблено курс “Філософські проблеми екології”, який читається студентам-екологам п’ятого курсу хімічного, біологічного та географічного факультетів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Результати дисертаційного дослідження викладені у восьми наукових публікаціях у фахових виданнях з філософії.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких містить по 2 підрозділи, висновків і списку використаної літератури (201 найменування на 17 сторінках). Обсяг дисертації – 154 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, мету, завдання, методологічні засади, предмет і об’єкт, наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Сформульовано ряд положень і висновків, які містять елементи наукової новизни та виносяться на захист.

Перший розділ “Парадигми” і “теми” в контексті дослідження методологічних засад екології” присвячений осмисленню методологічних аспектів становлення предметної сфери екології в її історичному розвитку та виявленню в цьому контексті значення “парадигмального підходу” (Т.Кун) і “тематичного аналізу” (Дж.Холтон), а також обґрунтуванню методологічного потенціалу синтетичної – парадигмально-тематичної концепції розвитку науки.

У першому підрозділі “Предмет екології в контексті зміни підходів і теоретико-методологічних програм” стверджується, що з 60-70 рр. ХХ ст. філософи науки стали активно досліджувати процеси, які відбуваються в біології загалом і передусім в екології – важливій частині біологічного знання, що постійно намагається вийти за вузькі природничонаукові рамки. Незважаючи на те, що екологічній проблематиці присвячена велика кількість публікацій, вони не завжди досягають поставленої мети, оскільки вчені постійно наштовхуються на проблему визначення об’єктно-предметно-часових меж екології. Це негативно позначається на дослідженні методологічних трансформацій, які відбуваються в екологічній науці. Дискусійним залишається також питання про те, яку модель доцільніше застосовувати у дослідженнях розвитку та функціонування екологічної науки, оскільки сучасна філософія науки характеризується плюралізмом методологій.

Спираючись на результати, отримані провідними дослідниками України, зокрема М.Кисельовим, В.Крисаченком, Л.Сидоренко та іншими, автор доходить висновку, що екологія може і повинна розглядатись як фундаментальна природничонаукова дисципліна. Її історичний розвиток можна досить успішно вивчати, послуговуючись методологічними концепціями, запропонованими постпозитивістами.

Водночас тут мають враховуватися й усуватися недоліки традиційних підходів, зокрема протиставлення кумулятивістських і антикумулятивістських настанов, уявлень про континуальний і дискретний характер змін в історії розвитку науки. На думку автора дисертації, синтез концепцій Т.Куна і Дж.Холтона є одним із можливих варіантів ефективного дослідження процесу методологічних трансформацій в екологічній науці, що дозволяє врахувати реально існуючі моменти перервності та неперервності в її розвитку і виявити смислові зв’язки у переходах від класичної до некласичної і постнекласичної науки.

У другому підрозділі “Методологічний потенціал концепцій Т.Куна і Дж.Холтона в дослідженні розвитку екології” аналізуються найбільш очевидні відмінності та спільні риси тематичного аналізу науки Дж.Холтона і концепції революційної зміни парадигм Т.Куна, а також окреслюються шляхи їх можливого синтезу в єдиний метод – парадигмально-тематичний аналіз. Автор зазначає, що найбільшим недоліком концепції Т.Куна є відсутність пояснення глибинних механізмів процесу формування та зміни парадигм. З огляду на концепцію Дж.Холтона можна припустити, що “тема” є одним із основних складників парадигми і глибинним чинником її формування. Тобто зміни парадигм відбуваються на рівні тематичних орієнтацій. Тут можливі такі варіанти розвитку подій: попередні теми, які є лише схемами, залишаються, але набувають нового змістовного наповнення; старі теми замінюються альтернативними, наприклад, тема редукціонізму замінюється ірредукціонізмом; відбуваються зміни у структурі тематичного комплексу, частина попередніх тем залишається, а частина замінюється іншими; з’являються нові теми, наприклад, кіральність, доповняльність і т.ін.

Доповнення концепції Дж.Холтона ідеєю Т.Куна про переключення гештальту як про причину зміни парадигми дозволяє також розв’язати залишену ним відкритою проблему пошуку причин тематичних переорієнтацій.

Синтез парадигмального підходу Т.Куна і тематичного аналізу Дж.Холтона дозволяє ефективно аналізувати як діяльність наукових співтовариств, так і діяльність окремих учених, а також не лише описувати парадигми та фіксувати моменти їхньої революційної зміни в різних науках, а й виявляти глибинні засади існуючих парадигм і причини заміни їх іншими.

Другий розділ “Парадигмально-тематичний аналіз класичної та некласичної екології” розкриває динаміку провідних методологічних тем еволюціонізму, редукціонізму, холізму (ірредукціонізму) як чинників формування та функціонування геккелівсько-дарвінівської (класичний період) і системної (некласичний період) парадигм екології.

У першому підрозділі “Особливості методології геккелівсько-дарвінівської парадигми” досліджується становлення методології класичної екології, зокрема геккелівсько-дарвінівської парадигми, а також вплив на її формування методологічної теми еволюціонізму.

Класичний період у розвитку екології охоплює другу половину ХІХ та першу половину ХХ ст. Провідну роль у цей період відігравала геккелівсько-дарвінівська парадигма, хоча треба зазначити, що в екології завжди мав місце плюралізм методологічних підходів і дослідницьких програм, об’єктивно зумовлений складністю, різноманітністю та відкритістю її предметної сфери. Поза межами геккелівсько-дарвінівської парадигми залишилося багато дослідників, які на своїх власних методологічних підходах вибудовували ті чи ті концепції. Зокрема, це концепція сукцесії, синекологічні дослідження тощо.

Методологічні засади провідної парадигми класичної екології були закладені Ч.Дарвіном і Е.Геккелем. У методологічному плані для геккелівсько-дарвінівської парадигми найбільш характерними були аутекологічний та синекологічний редукціонізм, а також тема еволюціонізму. Заміна аутекологічного редукціонізму синекологічним не означала переходу наукового співтовариства екологів до нової парадигми.

Ні Дарвін, ні тим більше Геккель у своїх поглядах не виходили за межі класичної науки. Щоправда, сама класична екологія на тлі класичного природознавства виглядала дещо “некласично”, тому що вона належала до біологічного типу пізнання, а біологія до певної міри вступала в конфлікт із класичним природознавством передусім через теорію еволюції.

Поряд із редукціонізмом тема евоюціонізму приховано чи відкрито супроводжує весь розвиток екології як науки. Яскравим прикладом зв’язку теми еволюціонізму з екологічними дослідженнями періоду становлення екології як окремої дисципліни є наукова творчість Е.Геккеля. Втілена в дарвінівській теорії методологічна тема еволюціонізму в поєднанні зі схильністю Геккеля до редукціонізму стає основним підґрунтям усього його світогляду, а в наукових дослідженнях – концептуальним чинником.

Наприкінці 60-х рр. ХХ ст. в екології відбуваються нові революційні зміни. Геккелівсько-дарвінівська парадигма витісняється системною, класичне бачення екологічної реальності перетворюється в некласичне, методологічна тема холізму з опозиційної перетворюється на домінуючу. Головний методологічний постулат нової парадигми проголошує, що будь-яка система як ціле не зводиться до простої суми своїх частин, оскільки існують емерджентні властивості, дослідження яких і є першим завданням системної екології.

У другому підрозділі “Сучасна системна екологія з погляду тематичної дилеми “холізм-редукціонізм” аналізуються методологічні засади системної парадигми та динаміка методологічних тем редукціонізму і холізму.

Біля витоків системної парадигми екології стоять дослідження А.Тенслі, Р.Ліндемана, В.Сукачова. Для подальшого її становлення важливими виявилися також ідеї Ф.Клементса та В.Шелфорда, які розглядали біоценоз як надорганізм.

Власне системна екологія з’явилася лише наприкінці 60-х – початку 70-х рр. ХХ ст. Спочатку вчені досліджували потоки енергії та кругообіг речовини в окремих екосистемах, а згодом відбувся перехід до вивчення біосфери як найбільшої екосистеми (біосферологія), що, у свою чергу, зумовило подальший розвиток теорії екосистем і біоценології.

Паралельно з трофіко-енергетичним напрямом у межах системної екології розвивався також і кібернетично-інформаційний напрям. Як визнається більшістю дослідників, перше ґрунтовне дослідження із застосуванням методів теорії інформації в екології належить Р.Маргалефу. На відміну від трофіко-енергетичного напрямку, де елементи системи об’єднуються потоком енергії, що проходить через трофічні ланцюги, в інформаційному підході до енергії додається ще й потік інформації.

Серед усієї різноманітності методологічних підходів у некласичній екології особливої уваги заслуговують екосистемний та популяційний. Ці два підходи у своїй сукупності охоплюють всю екологію, але перший ставить у центр екосистему, а другий – популяцію. Проте відмінності між ними не зводяться лише до об’єкта дослідження. Об’єктом дослідження може бути й популяція, біоценоз, будь-яка спільнота. Обов’язковим при цьому залишається лише врахування емерджентних властивостей досліджуваної системи.

Для провідної парадигми класичної екології центральною була тема редукціонізму, а холізм виконував роль опозиційної теми. Некласична екологія характеризується передусім тим, що на зміну темі редукціонізму приходить тема холізму і провідною тут уже стає системна парадигма. Популяційна екологія, оскільки в її основі лежить тема редукціонізму, опиняється поза цією парадигмою.

У сфері методології системної екології склалася досить непроста, суперечлива ситуація. Теоретично визнана важливість дослідження емерджентних властивостей на практиці почала підмінятися різними модифікаціями редукціонізму. Причому це відбувається як у трофіко-енергетичному напрямку дослідження, так і в кібернетично-інформаційному. Незважаючи на поширення ірредукціоністських ідей, методологічна тема редукціонізу залишалася дуже привабливою для багатьох дослідників. Окрім того, в межах системної парадигми не вдається розв’язати проблему поєднання холізму та еволюціонізму. Ці проблеми залишаються актуальними і для неонекласичного (постнекласичного) періоду розвитку екологічної науки.

Третій розділ “Парадигмально-тематичні трансформації в екології кінця ХХ – початку ХХІ століття” присвячено виявленню найбільш істотних особливостей, етапів і тенденцій становлення новітньої екології в її парадигмально-тематичному методологічному вимірі.

У першому підрозділі “Синергетика та глобальний еволюціонізм як чинники вдосконалення методології екологічних досліджень” дається загальна характеристика новітньої екології та аналізуються можливі шляхи синтезу методологічних тем еволюціонізму та холізму. Констатується той факт, що на початку 80-х рр. ХХ ст. екологія вступила у постнекласичний (неонекласичний) період свого розвитку. Її філософсько-методологічні засади почали зазнавати нових радикальних змін. Відбувається рішуча переорієнтація на дослідження складних відкритих нелінійних систем, які розвиваються та включають як іманентний феномен людину. Ці зміни в екологічний науці здійснюються на тлі онтологічно-епістемологічних трансформацій усього природознавства, започаткованих ще в 60-і рр. ХХ століття.

Якщо критерієм некласичності екології є передусім утвердження в ній системних ідей, проникнення в її методологію теми холізму, то неонекласичний етап може бути визначений за мірою входження в неї ідей синергетики, пошуками нового підґрунтя для синтезу тем холізму та еволюціонізму, і співвіднесенням екологічного знання з ціннісно-цільовими структурами людської діяльності. Етапними у процесі становлення новітньої екології можуть розглядатися, зокрема, дослідження Ю.Свірежева, А.Гігаурі, В.Разжевайкіна, Д.Сімберлофа. Подальший розвиток екології вимагав поєднання принципів системності та еволюціонізму, що відповідало б уявленням про світ як системний і водночас еволюціонуючий.

Успіхи синергетики у другій половині ХХ ст. відкрили нові можливості для синтезу тем еволюціонізму та холізму. Поряд із темою самоорганізації в синергетиці виразно простежується і тема холізму. Об’єкти синергетики завжди системні й досліджуються вони у своїй динаміці, що дало підстави деяким ученим ототожнювати синергетику з глобальним еволюціонізмом.

Природодослідники, філософи і навіть представники соціогуманітарного знання, враховуючи антиредукціоністський характер синергетики, покладають на неї великі сподівання. Проте широка “синергетизація” методології біології та екології містить у собі небезпеку прихованого редукціонізму. До того ж усякі спроби створити якусь універсальну методологію здебільшого, як показує досвід, зазнавали краху.

Через усю історію екології проходить методологічна тема еволюціонізму. Поєднуючись з іншими темами, розвиваючись і поглиблюючись, вона виявила свій евристичний потенціал. Саме ця тема, діставши нове втілення в глобальному еволюціонізмі, є тим нередукціоністським принципом, який може стати методологічною основою побудови як загальнонаукової картини світу, так і картини екологічної реальності.

Окрім універсальності, еволюціонізм ХХ ст. також відрізняється від еволюціонізму ХІХ ст. своєю людиномірністю. Після включення антропного принципу точкою відліку для цієї концепції стає людина. Отже, глобальний еволюціонізм є одним із чинників набуття сучасною наукою людського виміру.

У другому підрозділі “Людиномірність екологічного знання” йдеться про таку досить непросту характеристику новітньої екології, як її антропологічна зумовленість. Автор показує, що проблема взаємозв’язку суб’єкта і об’єкта в пізнавальному процесі може розглядатись як одна з головних тематичних опозицій. Перший приклад її включення в сучасну науку дала квантова механіка завдяки запропонованому Н.Бором принципу доповняльності. Екологія, небезпідставно претендуючи на роль лідера сучасного природознавства, дає нові вагомі аргументи на користь ідеї про неможливість протиставлення суб’єкта і об’єкта. Вона доводить, що методологічна тема доповняльності має значний евристичний потенціал.

У дисертаційному дослідженні аналіз людиномірності сучасної екології здійснюється з таких позицій: розуміння дослідниками суб’єктивності образу екологічного світу; включення екологією в об’єкт дослідження змін у світі живого, спровокованих чи зумовлених існуванням і діяльністю людини; перетворення самої людини в окремий об’єкт екологічних досліджень; оцінка реального внеску екологічної науки у процес гуманізації природознавства.

Врахування діяльнісного аспекту буття людини у світі стало ще одним варіантом осмислення людиномірності екологічного знання. Людина, як і решта живих організмів, здійснює обмін із природою, задовольняючи свої потреби. Отже, її існування не може бути “непомітним” для біосфери. Окрім того, антропогенні впливи на біосферу значно посилюються через специфічну рису людського буття – діяльнісне ставлення до світу. Проте класичне природознавство зорієнтоване швидше на пізнання світу математичних абстракцій, аніж на реальність. Воно уникало включення в об’єкт свого дослідження феноменів, пов’язаних з існуванням людини, а тим більше – з її діяльнісним ставленням до природи.

Незалежно від напряму екологічних досліджень, при створенні сучасних моделей функціонування екосистем і прогнозів щодо їхнього майбутнього практично обов’язковим стало врахування поряд із біотичними та абіотичними ще й антропогенних чинників. У результаті від екології відгалужується такий напрям екологічних досліджень, як екологія людини, що дало привід навіть вести мову про повну антропологізацію екології та зміну її об’єкта дослідження.

В останні два десятиліття чітко простежуються впливи екології на процес гуманізації природничонаукових дисциплін. Водночас відбувається поглиблення взаємовигідних зв’язків між екологією та філософською антропологією. Новітня екологія в результаті парадигмально-тематичних трансформацій на рівні її методологічних основ утверджує розуміння світу як справді живого, багатовимірного, непередбачуваного, людиномірного.

Результатом дослідження поставленої в дисертації проблеми є такі висновки:

1. Парадигмально-тематичний аналіз є новим і ефективним методом філософії науки. Він ґрунтується на синтезі головних засад концепцій Т.Куна і Дж.Холтона. За допомогою парадигмально-тематичного аналізу можна реконструювати історію та прогнозувати тенденції розвитку методології будь-якої наукової дисципліни, у тому числі й екології, досліджувати причини та механізми отримання нового знання, формування та заміни парадигм.

2. Тема чи тематичний комплекс є головним елементом парадигми і чинником її формування та розвитку. Зміни в тематичній структурі дуже часто призводять до парадигмальних змін. Оскільки загальна кількість тем обмежена й сукупність усіх тем можна розглядати як певний інваріант, то можлива зміна парадигм без радикальної трансформації всього тематичного комплексу науки. Натомість відбувається лише заміна домінантної теми. Аналізуючи тематичну структуру попередніх парадигм і тих, які приходять їм на зміну в періоди масштабних наукових революцій, ми отримуємо можливість виявляти в науці риси неперервності та постійності, відкривати відносно стійкі структури, які відтворюються у змінах, що кваліфікуються як революційні.

3. Результати систематизації та узагальнення публікацій провідних українських і зарубіжних дослідників, а також власних досліджень із застосуванням парадигмально-тематичного аналізу дають змогу стверджувати, що в екології можна чітко виділити три домінуючі парадигми: геккелівсько-дарвінівську, системну, новітню (синергетичну). У методології цих парадигм у ролі системотворчих чинників простежуються методологічні теми редукціонізму, холізму (ірредукціонізму), еволюціонізму, самоорганізації, доповняльності тощо. Редукціонізм та еволюціонізм – це системотворчі методологічні теми для геккелівсько-дарвінівської парадигми. Для системної парадигми характерним є домінування методологічної теми холізму (ірредукціонізму) і майже повна відсутність теми еволюціонізму. Методологія новітньої екологічної парадигми ґрунтується на методологічних темах холізму, самоорганізації, еволюціонізму, доповняльності.

4. Методологія сучасної екології вибудовується виходячи з того, що найпершим завданням є розв’язання проблеми збереження життя у світі, внаслідок чого перед філософією екології постає ціла низка нових завдань. Серед них – аналіз евристичного потенціалу синергетики та окреслення меж її застосування в екології, дослідження процесів аксіологізації методології екології та врахування людиномірного характеру екологічного знання.

5. Головним результатом півторастолітнього розвитку методології екологічної науки стало те, що в цій галузі відбувся перехід від спрощеної механістично-моністичної картини екологічної реальності, байдужої щодо існування людини, до аксіологізованої картини, в якій екологічний світ є багатовимірним, непередбачуваним, насправді сповненим життя та людиномірним.

Список опублікованих праць

1.Задубрівська О.М. Екологічна етика як регулятор діалогу між суспільством і природою // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 69. Філософія. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 35-37.

2.Задубрівська О.М. Людиномірність сучасної екології // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 130. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – С. 94-97.

3.Задубрівська О.М., Сидоренко М.М. Антропогенні фактори зміни оточуючого середовища та проблеми виживання людства // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 35. Філософія. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – С. 143-147. (Особисто автору належить 70% загального обсягу статті).

4.Задубрівська О.М. Світоглядні засади теорії біотичної регуляції та перспектива розв’язання екологічної проблеми // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 64. Філософія. – Чернівці: Рута 1999. – С. 68-71.

5.Задубрівська О.М. Дилема “редукціонізм-холізм” у контексті екологічного пізнання // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 148-149. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – С. 144-147.

6.Задубрівська О.М. Концепції Т.Куна і Дж.Холтона в контексті новітньої філософії науки // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.249-250. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – С.39-44.

7.Анатійчук С.В., Задубрівська О.М. Синергетика в контексті новітньої екологічної парадигми // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.249-250. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – С.50-55. (Особисто автору належить 70% загального обсягу статті).

8.Задубрівська О.М. Сутність та потенціал парадигмально-тематичного аналізу як методу сучасної філософії науки // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.264-265. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – С.29-33.

Анотація

Задубрівська О.М. Парадигмально-тематичні трансформації екологічних досліджень: методологічний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.09 – філософія науки. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

у дисертаційному дослідженні з позицій нового, сформульованого й обґрунтованого автором парадигмально-тематичного аналізу, заснованого на синтезі головних методологічних настанов концепцій Т.Куна і Дж.Холтона, здійснено реконструкцію історії розвитку методології екологічної науки, охарактеризовано її сучасний стан і перспективи подальшого розвитку.

Проаналізовано три найбільш поширені в екології парадигми – геккелівсько-дарвінівську, системну та новітню, а також ті наскрізні методологічні теми, які виявилися базисними в процесі формування та застосування цих парадигм: еволюціонізм, редукціонізм, холізм. Значна увага приділяється проблемі входження синергетичних ідей у сучасну екологію та проблемі людиномірності екологічної науки.

Стверджується, що результатом півторастолітнього розвитку екологічної науки став перехід від спрощеної механістично-моністичної картини екологічної реальності до ціннісно зумовленої, в якій екологічний світ постає багатовимірним, непередбачуваним, сповненим життям та людиномірним.

Ключові слова: еволюціонізм, екологія, людиномірність, методологія, парадигма, парадигмально-тематичний аналіз, редукціонізм, синергетика, тема, холізм.

Аннотация

Задубривская О.М. Парадигмально-тематические трансформации экологических исследований: методологический аспект. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальносты 09.00.09 – философия науки. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича.

В диссертационном исследовании с позиций нового, сформулированного и обоснованного автором парадигмально-тематического анализа, основанного на синтезе основных методологических установок концепций Т.Куна и Дж.Холтона, осуществлено реконструкцию истории развития методологии экологической науки, охарактеризовано ее современное состояние и перспективы дальнейшего развития.

Автор считает, что парадигмально-тематический анализ позволяет оценивать историю и давать прогнозы относительно тенденций развития методологии любой научной дисциплины, в том числе и экологии, исследовать причины и механизмы создания нового знания, формирования и смены парадигм. Кроме того, парадигмально-тематический анализ может успешно применятся для исследования глубинных оснований общности гуманитарного и естественнонаучного знания, что в контексте развития экологической науки особенно важно.

Темы лежат в основании любой парадигмы, они являются фактором ее формирования и развития. Изменения в тематической структуре приводят к парадигмальным изменениям. Но, принимая во внимание, что число тем ограничено и сумму всех тем можно рассматривать как определенный инвариант, в некоторых случаях наблюдается изменение парадигм без радикального изменения всего тематического комплекса. Вместо этого происходит только замена доминантной темы. Анализируя тематическую структуру предыдущих тем и приходящих им на смену, даже в периоды масштабных революций, часто получаем возможность находить в науке непрерывности и константы, открывать относительно устойчивые структуры, воссоздающиеся в изменениях, квалифицируемых как революционные.

Автор считает что результаты систематизации и обобщения публикаций ведущих отечественных и зарубежных исследователей, а также собственных исследований с использованием парадигмально-тематического анализа дают возможность утверждать, что в экологии можно выделить три парадигмы – геккелевско-дарвиновскую, системную и новейшую (синергетическую). В методологии этих парадигм системоформирующими факторами являются следующие методологические темы: редукционизм, холизм (ирредукционизм), эволюционизм, самоорганизация, дополнительность. Редукционизм и эволюционизм – это ведущие темы геккелево-дарвиновской парадигмы. Для системной парадгмы свойственно доминирование методологической темы холизма (ирредукционизма) и почти полное отсутствие внимания к теме эволюционизма. Методология новейшей экологии строится на темах холизма, саоорганизации, эволюционизма, дополнительности.

Автор утверждает, что итогом полуторастолетнего развития экологической науки явился переход от упрощенной механистически-монистичной картины экологической реальности, равнодушной к существованию человека, к аксиологизированной картине, в которой экологический мир предстает как многомерный, непредсказуемый, действительно наполненный жизнью и человекоразмерный. Методология современной экологии строится уже исходя из того, что приоритетной задачей является проблема сохранения жизни в мире, являющемся скорее хаосом, чем космосом, в мире, где человеческий интеллект больше не рассматривается как всесильный. Таким образом, перед философией экологии появляется множество новых задач, среди которых – анализ эвристического потенциала синергетики и определение границ ее применения в экологии, исследование процессов аксиологизации методологии экологии и т.д.

Ключевые слова: методология, парадигма, парадигмально-тематический анализ, редукционизм, синергетика, тема, холизм, человекоразмерность, эволюционизм, экология.

Summary

Zadubrivska O.M. The Paradigm-Thematic Transformations of Ecological Investigations: the Methodological Aspect. – Manuskript.

Candidate thesis for obtaining the scientific degree of Candidate of Philosophical Sciences in specialty 09.00.09 – philosphy of science. – Chernevtsi National University by Juriy Fedcovich.

In the dissertation thesis the general vector of paradigm-thematic transformations of the ecological science in the scientific process is described by means of reconstruction of the history of development of ecological science methodology on the basis of paradigmatic (T.Kuhn) and thematic (J.Holton).

The author marks out and investigates three paradigms of ecology: the Heckel-Darvin paradigm, the system paradigm and the newly one. The fallowing themes are distinguished: evolutionism, reductionism, holism. A great attention is paid to the problem of integration of the synergetic ideas into the modern ecology, as well as to the problem of human dimension of the ecological science.

As a result of more than hundreds years of development of the ecological science there took place a shift from the simplified mechanistic-monistic picture of the ecological reality, which is indifferent to the existence of man, to the axiologized picture in which the ecological world is many-dimensional, unpredictable, really full of life and has a human dimension.

Key words: ecology, evolutionism, holism, human dimension of ecology, methodology, paradigm, paradigm-thematic analysis, reductionism, synergetic, themes.