ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Харківський національний університет
імені В.Н. Каразіна
ЗАЙВА ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 159.923:159.943.8
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ
ЯК РЕСУРСУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОДОЛАННЯ
19.00.01 – загальна психологія, історія психології
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Харків – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті, Міністерство освіти та науки України.
Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України
Носенко Елеонора Львівна,
Дніпропетровський національний університет,
завідувач кафедри педагогічної психології
та англійської мови
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор,
Іванова Олена Феліксівна,
Харківський національний
університет імені В.Н. Каразіна,
завідувач кафедри психології.
кандидат психологічних наук, доцент
Кириленко Таїсія Сергіївна,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
доцент кафедри загальної та інженерної психології
Провідна установа: Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,
лабораторія методології
та теорії психології, м. Київ
Захист відбудеться “13” травня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи,4.
Автореферат розіслано “10” квітня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.П. Крейдун
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Зростаючі темпи сучасного життя, суттєві економічні й соціально-політичні перетворення і потрясіння, що відбуваються останнім часом в Україні, значно збільшують кількість потенційних стресорів, небезпечних для психологічного здоров’я людини. Ефективна діяльність за подібних умов значною мірою залежить від наявності в ній необхідних особистісних ресурсів для регулювання ставлення до життєвих ситуацій, що швидко змінюються, та вміння долати негативні переживання за допомогою певних психологічних прийомів. У цьому світлі виправданим є інтерес науковців до вивчення механізмів подолання проблемних ситуацій та розкриття особистісних характеристик, що зумовлюють вибір людиною тих чи інших стратегій психологічного подолання.
Аналіз наукової літератури з проблеми особистісних ресурсів стресоподолання свідчить про те, що нині найбільш вивчені два види опрацювання особистістю негативних переживань, а саме: психологічний захист, ідея якого вже давно розробляється в психології (З.Фрейд, К.Г.Юнг, Т.М.Титаренко, Т.С.Яценко, P.Cramer, О.М.Донченко, В.І.Журбін та інші), і психологічне подолання – феномен, що почав вивчатись у психології особистості порівняно недавно і тому ще недостатньо повно розкритий у літературі (Л.І.Анциферова, В.О.Бодров, Ф.Є.Василюк, Л.Г.Виноградова, О.В.Лібін і О.В.Лібіна, Т.М.Титаренко, С.К.Нартова-Бочавер, C.S.Carver, S.Folkman, R.S.Lazarus, M.F.Scheier).
Визначення сутності феномену психологічного подолання відбувається в кількох напрямах. Зокрема, розглядаються конкретні стратегії реагування і поведінки у стресогенних ситуаціях, спрямовані на подолання негативних переживань, з’ясовуються певні особистісні властивості, що сприяють здійсненню конструктивного психологічного подолання. Визначені як зовнішні, так і внутрішні ресурси, що допомагають людині адаптуватися до мінливого навколишнього світу. Відповідно до результатів проведених досліджень, ресурси стресоподолання можуть як використовуватися субєктом, так і не використовуватися, залишаючись у потенційному стані (С.О.Хазова). Проте правомірно стверджується, що усвідомлення людиною наявності засобів допомоги у скрутному для неї становищі й наявність навичок оперування якомога більшою кількістю таких засобів сприяє посиленню відчуття контрольованості ситуації і, внаслідок цього, більш ефективному подоланню проблем, що постають перед суб’єктом у складній ситуації (Д.Грінберг, Л.В.Виноградова, О.Л.Журавльов).
Серед внутрішніх ресурсів психологічного подолання останнім часом деякі дослідники – здебільшого зарубіжні – почали розглядати й почуття гумору (М.Аргайл, В.П.Пугачов, N.A.Kuiper, H.M.Lefcourt, R.A.Martin, S.M.Sultanoff та ін.). Разом з тим, у вітчизняній науці фактично не проводились будь-які емпіричні дослідження, спрямовані на перевірку припущень про його адаптивну функцію.
Отже, проблема, обрана для дисертаційного дослідження, актуальна у деяких аспектах, а саме: у соціальному, розглянутому вище, науковому та прикладному (психотерапевтичному), адже розуміння стресозахисного потенціалу гумору та розкриття можливостей звернення до нього з метою когнітивного переструктурування змісту складної ситуації може стати корисним для практики психологічного консультування та психотерапії. Досвід зарубіжних дослідників, як і перші спроби подібної практики в Україні (Т.М.Титаренко, Т.С.Яценко), демонструють, що коректне й обережне (тактовне) використання психологом так званих „гумористичних інтервенцій” дає змогу послабити вплив психологічних захисних механізмів на поведінку й допомогти людині впоратись із переживаннями, що її досить глибоко травмують (Дж.Брандсма, Ф.Фареллі, A.Klein, M.S.Sultanoff, P.Wooten).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з проблематикою науково-дослідної роботи кафедри педагогічної психології та англійської мови „Розвиток, зміна та форми виявлення внутрішнього світу особистості” (№ФПС – 41), що входить до тематичного плану Дніпропетровського національного університету. Тема затверджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні, протокол №3 від 30 березня 2004 року.
Об’єкт дослідження – почуття гумору як ресурс психологічного подолання.
Предмет дослідження – механізми використання субєктом почуття гумору як ресурсу стресоподолання.
Мета дослідження – теоретичне обґрунтування та емпірична перевірка взаємозв’язку між феноменом психологічного подолання та почуттям гумору; з’ясування індивідуальних властивостей та стильових характеристик почуття гумору осіб, які по-різному усвідомлюють його стресозахисний потенціал.
Відповідно до мети дослідження були визначені такі завдання дослідження:
1) теоретично обґрунтувати звязок між психологічним подоланням та почуттям гумору;
2) відібрати та адаптувати до української вибірки методики для вивчення ролі гумору як ресурсу стресоподолання та стилів гумору;
3) здійснити емпіричну перевірку особливостей зв’язку почуття гумору з психологічним подоланням;
4) установити особистісні властивості та стильові ознаки почуття гумору суб’єктів, які по-різному оцінюють стресозахисну роль гумору;
5) інтерпретувати отримані емпіричним шляхом дані на основі запропонованого в роботі теоретичного обґрунтування стресозахисного потенціалу виявлення почуття гумору.
Методологічну основу дослідження становлять: принцип детермінізму (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв); системний підхід до вивчення психічних явищ (Л.С.Виготський, Б.Ф.Ломов, О.В.Петровський, М.Г.Ярошевський); теорія внутрішнього світу особистості S.Epstein та уявлення щодо Я-концепції (С.Р.Пантелєєв, В.В.Столін, Р.Бернс, І.С.Кон, О.В.Захарова, О.Є.Гуменюк); дослідження механізмів впливу стресогенних чинників на особистість (В.О.Бодров, Ф.Є.Василюк, Д.Грінберг, Т.С.Кириленко, М.Ш.Магомед-Емінов, Г.Сельє, П.В.Симонов, Т.М.Титаренко, О.Ф.Іванова); уявлення про наявність різних стилів реагування на стрес – психологічний захист (В.І.Журбін, Л.В.Медведєва, Л.В.Мошенська, Л.Г.Петухова, З.Фрейд, К.Г.Юнг, P.Cramer) та психологічне подолання (Л.І.Анциферова, Л.В.Виноградова, Л.В.Литвинова, О.В.Лібін та О.В.Лібіна, С.К.Нартова-Бочавер, О.І.Прихідько, A.Billings, C.S.Carver та M.F.Scheier, A.T.Ebata, N.S.Endler та J.D.A.Parker, R.S.Lazarus та S.Folkman, R.Moos); теоретичні та емпіричні відомості про почуття гумору як багатовимірний психологічний феномен (Ю.Б.Борев, Т.В.Іванова, Л.В.Карасьов, Н.Ф.Кузнецова, О.М.Лук, H.M.Lefcourt, S.S.Kazarian, A.Klein, N.A.Kuiper, R.A.Martin, V.Saroglou).
Завдання дисертаційної роботи зумовили вибір різноманітних методів дослідження: теоретичних (системний підхід до аналізу психічних явищ; моделювання); емпіричних (квазі-експеримент, психологічне тестування); статистичних (кластерний аналіз (алгоритм К-середніх); встановлення кореляційних зв’язків (критерій r-Пірсона); співставлення вибірок за ознакою (критерій t-Стьюдента та критерій кутового перетворення ц* Фішера); інтерпретаційних (аналіз, синтез, систематизація отриманих даних, порівняння з результатами інших досліджень).
За допомогою системного підходу до вивчення психічних явищ була розроблена модель для з’ясування стресозахисного та стресоподолаючого потенціалу почуття гумору, яка включає в якості складових частин: аналіз витоків гумористичного реагування на складну ситуацію при виникненні певного образу ситуації; врахування знаку, інтенсивності й модальності емоційного реагування на ситуацію як функції мозку; інтерпретацію виявлення гумору у складній життєвій ситуації як певної форми регуляції поведінки.
Шляхом застосування методу психологічного тестування були встановлені:
а) особливості добору досліджуваними різних стратегій психологічного подолання у ситуаціях афіліації та досягнення успіху (тест-опитувальник SAQ, розроблений J.Nurmi, K.Salmela-Ago та T.Haavisto й адаптований до української вибірки В.М.Духневичем);
б) рівень усвідомлення суб’єктом ролі почуття гумору як ресурсу стресоподолання (тест-опитувальник R.A.Martin, адаптований нами до української вибірки);
в) стильові характеристики гумору (тест-опитувальник R.A.Martin, адаптований нами до української вибірки);
г) рівень виявлення у досліджуваних п’яти „великих факторів” особистості (таксономічна модель Л.Р.Голдберга, адаптована до української вибірки Л.Ф.Бурлачуком і Д.К.Корольовим);
д) рівень виявлення у досліджуваних шістнадцяти особистісних факторів Р.Кеттелла (опитувальник „16PF”);
е) домінуючий вид психологічного захисту, притаманний субєкту в ситуації спілкування (тест-опитувальник В.В.Бойко);
ж) рівень стресостійкості (шкала Х.Холмса та Р.Х.Рааге).
Необхідність вивчення зазначених вище характеристик була зумовлена обраною стратегією дослідження, яка передбачала вивчення стильових особливостей виявлення почуття гумору залежно від особистісних рис, особливостей добору суб’єктом звичних для нього стратегій психологічного подолання і механізмів психологічного захисту, рівня стресостійкості досліджуваних, які різною мірою усвідомлюють роль почуття гумору як ресурсу подолання негативних переживань.
Проведення квазі-експерименту із застосуванням для його обробки статистичних методів дозволило встановити зв’язок різних стилів виявлення суб’єктом гумору з мірою усвідомлення ним потенційної ролі гумору як ресурсу стресоподолання та з особистісними властивостями.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні змістової психологічної єдності індивідуально-суб’єктних характеристик простору соціального буття людини, що виявляється, зокрема, у доборі нею різноманітних стратегій подолання складних життєвих ситуацій і використанні гумору як усвідомленого ресурсу стресоподолання чи неусвідомленого механізму психологічного захисту.
Теоретичне значення дослідження становлять: –
застосування когнітивно-експерієнціальної теорії формування внутрішнього світу особистості й системного підходу до аналізу психічних явищ у єдності їх когнітивного, емоційно-оцінного та регулятивного компонентів для обґрунтування ролі почуття гумору як ресурсу стресоподолання та механізму психологічного захисту; –
пояснення зумовленості стилів виявлення гумору та оцінки їх ефективності як засобу стресоподолання зв’язком почуття гумору з різними аспектами внутрішнього світу особистості – образом Я, образом світу в цілому, ставленням до інших як партнерів із соціальної взаємодії, з диспозиційно-особистісними характеристиками суб’єкту, та з усвідомленням ролі гумору як ресурсу впорання зі складними ситуаціями життєдіяльності.
Практичне значення дослідження визначається тим, що усвідомлення використання почуття гумору як особистісного ресурсу подолання станів та емоцій дозволяє розширити спектр ефективних засобів стресоподолання. Результати дослідження використовуються в курсах „Сучасні напрями зарубіжної психології” та „Психологічне консультування” на факультеті психології та соціології Дніпропетровського національного університету. Адаптовані в рамках дисертаційної роботи тести („Шкала використання гумору як ресурсу стресоподолання” та „Опитувальник стилів гумору”) можуть використовуватися в психодіагностиці психологічного благополуччя людини та у психотерапевтичній практиці.
Особистий внесок автора полягає у наведенні авторської класифікації форм виявлення гумору як ресурсу психологічного подолання з тлумаченням їх психологічного змісту на основі когнітивно-експерієнціальної теорії внутрішнього світу особистості.
Надійність та достовірність результатів роботи забезпечуються адекватним теоретичним обґрунтуванням базових положень емпіричної частини дослідження, застосуванням методів, що відповідають завданням, предмету та об’єкту дослідження; репрезентативністю вибірки досліджуваних; застосуванням надійних методів обробки статистичних даних.
Апробація роботи. Результати дослідження були представлені та обговорені на VI Костюківських читаннях „Психологія у XXI столітті: перспективи розвитку” (Київ, 2003), XIІ Європейській конференції з проблем психології особистості (Нідерланди, Гронінген, 2004), VI Міжнародній молодіжній науково-практичній конференції „Людина і космос” (Дніпропетровськ, 2004), а також на щорічних підсумкових наукових конференціях факультету психології та соціології Дніпропетровського національного університету (в період 2002-2005 років).
Публікації. Основний зміст роботи відображений у 8 публікаціях, з них 4 опубліковані в наукових фахових виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та додатків, містить 11 таблиць та 15 рисунків. Викладена на 159 сторінках машинопису. Список літератури містить 256 найменувань, із них 92 – іноземною мовою.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, окреслено обєкт, предмет, мету та завдання роботи, визначено методологічну основу та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення.
У першому розділі „Особистісно-зумовлені реакції людини на стресогенні впливи” розкрито сучасний підхід до вивчення поведінки людини в контексті стресової ситуації, наголошується на необхідності дотримання принципу взаємодії суб’єкта та ситуації (Ю.В.Заманаєва, Т.С.Кириленко, К.Левін, Г.К.Юрчинська, Г.О.Балл, B. de Raad). В роботі розглянуто основні етапи й принципові механізми переживання людиною занадто високих вимог оточення, проаналізовано концепцію адаптаційного синдрому, узагальнено результати досліджень впливу емоційності в структурі особистості на поведінку, виділено конкретні характеристики особистості, які зумовлюють більш гострі й глибокі переживання напруженості (Л.О.Китаев-Смик, В.О.Абабков, В.О.Бодров, Л.В.Виноградова, Е.Л.Носенко, Дж.Грінберг, Т.С.Кириленко, О.Л.Журавльов, М.Пере). Особлива увага приділена дослідженням, автори яких відзначають, що зовнішній стимул є шкідливим для суб’єкта до тієї міри, до якої він сам усвідомлює його як несприятливий або навіть загрозливий (Г.Ш.Габдреєва, В.Ф.Калошин, О.Кондаш, В.Я.Подорога та ін.).
Центральне місце в першому розділі роботи відведено узагальненню праць, в яких виокремлюються два основних види протидії стресовим переживанням – психологічний захист та психологічне подолання. Попри існуючі складнощі у їх розрізненні, більшість дослідників під психологічним подоланням розуміють гнучку, підпорядковану меті опанування стресового впливу, орієнтовану на реальність, диференційовану та усвідомлену поведінку, водночас як під психологічним захистом – неусвідомлений механізм, спрямований на запобігання розладам психічних та біологічних процесів, що супроводжується відмовою розв’язувати проблему й прагненням уникнути відчуття слабкості власного „Я” (В.І.Журбін, О.В.Лібін і О.В.Лібіна, Р.Лазарус, P.Cramer, S.Erickson, S.S.Feldman, N.Haan, H.Steiner).
Вивчення психологічного подолання відбувається шляхом виділення конкретних його стратегій та зясування міри їх конструктивності. Зокрема, у літературі розрізнюють як провідні: стратегію концентрації на завданні, стратегію емоційного реагування та стратегію уникнення, хоча існують і більш диференційовані класифікації. Під концентрацією на завданні зазвичай розуміють прийняття суб’єктом рішень та здійснення конкретних дій, які безпосередньо впливають на проблемну ситуацію. Підвидами її є оцінка, когнітивне переструктурування або переосмислення значення складних обставин, пошук інформації, попереднє планування дій (Л.І.Анциферова, В.О.Бодров, Є.О.Варбан, С.І.Хаїрова). Стратегія емоційного реагування передбачає критику й повчання самого себе, співчування собі. Як варіанти такої стратегії розглядаються агресивне реагування, нерелевантна поведінка та хаотично-імпульсивна стратегія (Н.Б.Михайлова, О.В.Якимчук, N.Garnefski, V.Kraaij, J.Legerstee, E.Onstein, J.Teerds та ін.). Відзначається майже загальна негативна оцінка дослідниками характеру стратегії емоційного реагування, проте вказується й зростаюча тенденція виокремлювати кілька видів реакції на проблему, пов’язаних з емоціями, серед яких деякі розглядати як адаптивні (L.Anciaux, C.S.Carver, V.Saroglou). Уникнення як стратегія психологічного подолання спрямоване на переборення стресу шляхом прямого запобігання ситуації, відмови від спроби знайти конструктивне розвязання проблеми, переключення на іншу діяльність. Уникнення вважають пасивною стратегією, що дозволяє лише на деякий час зняти емоційне напруження й переключитися на інший вид діяльності (R.Mitchell, R.Cronkite, R.Moos).
Важливим моментом розуміння суті психологічного подолання є врахування наявності його зовнішніх та внутрішніх ресурсів. Останнім часом роль опанування особистістю складних життєвих обставин вивчається у звязку з виявленням почуття гумору. Дослідники наголошують на цілій низці позитивних функцій, що виконує останнє, зокрема: на функції захисту від страху і тривоги шляхом дистанціювання від неприємних переживань, послаблення соціальних табу та здійснення соціального критицизму. В даному розділі наводиться декілька класифікацій видів та стилів гумору, побудованих з урахуванням функції подолання стресових переживань; проаналізовано також „гумористичну терапію” (S.Sultanoff, P.Wooten, В.Ф.Калошин, Т.М.Титаренко), коли за допомогою „гумористичних інтервенцій” терапевт намагається розхитати психологічні захисти клієнта та допомогти йому переоцінити минулі події й побачити альтернативи власного ставлення до них. Особлива увага приділена дослідженням, що доводять неоднозначний вплив використання гумору на психологічне здоров’я особистості (J.Caroll, S.S.Kazarian, N.A.Kuiper, R.Martin). Так, агресивний гумор допомагає суб’єктові виразити й подолати власне обурення з приводу зовнішньої несправедливості і водночас може спричиняти погіршення міжособистісних стосунків, супроводжуватись тривожністю та ригідністю поведінки; деякі автори емпірично доводять наявність негативного внутрішньоособистісного тла в акторів-коміків (G.Wilson). Проте вітчизняна література майже не містить описів емпіричних досліджень із вказаної проблематики, що ще раз підтверджує теоретичну та практичну цінність даного дослідження.
У другому розділі роботи „Методологічні засади концептуалізації феномену виявлення почуття гумору як ресурсу психологічного подолання” детально розкрито еволюцію уявлень мислителів минулого та сучасних вчених стосовно стресозахисної функції гумору. Підкреслюється, що науковці неодноразово звертали увагу на зв’язок почуття гумору з внутрішньоособистісними конфліктами (В.С.Бабін, О.Г.Шмельов, H.J.Eysenck, G.Wilson), на основі чого, зокрема, було побудовано Тест гумористичних висловлювань. Наводяться приклади спостережень щодо подолання негативних переживань за допомогою агресивного гумору, зокрема, молодшими підлітками (A.Radomska); аналізуються дотепи, спрямовані проти радянського режиму (О.С.Ахієзер, Ю.Б.Борев), та сміхові дублери релігійних культів (Д.С.Лихачов, Є.М.Мелетинський). Наголошується, що шляхом кепкування з приводу незрозумілого або ворожого оточення у всіх наведених прикладах людина допомагає собі пристосуватися до нього, не втративши почуття реальності та власної гідності.
Описані механізми знайшли своє відображення в авторській класифікації видів створеного та опрацьованого гумору як ресурсу психологічного подолання або механізму психологічного захисту. Класифікацію побудовано зі спиранням на принцип системності при вивченні психічних явищ, що є одним з провідних у вітчизняній психології (С.Л.Рубінштейн, Б.Ф.Ломов та ін.). Згідно з вказаним принципом, вичерпне розуміння феномену звернення до гумору як ресурсу стресоподолання потребує його розгляду в трьох аспектах: як образу ситуації, переживання якої породжує певні форми гумористичного реагування; як функції мозку, яка виявляється у появі різноманітних емоцій, та як форми регуляції поведінки. Особливості внутрішньої картини світу особистості, що детермінує формування того чи іншого образу ситуації, детально описані у когнітивно-експерієнціальній теорії S.Epstein. Автор диференціює внутрішні уявлення людини про себе та ставлення до свого оточення в термінах певних постулатів, що описують характер сприйняття суб’єктом світу. Оскільки метою даної роботи було вивчення виявлень почуття гумору як ресурсу опанування негативних емоцій, викликаних складними ситуаціями життєдіяльності, основна увага в ньому була сфокусована на тих випадках, коли світ сприймається суб’єктом як загрозливий та непередбачуваний, інші – як недоброзичливі та вороже налаштовані, а сам суб’єкт – як недооцінений або негідний поваги. Подібне бачення світу, себе та оточуючих спричиняє цілу низку негативних переживань, зокрема страх, тривогу, злість, гнів, фрустрацію, невпевненість, приниження, ревнощі, заздрість тощо. Природне бажання людини позбутися негативних переживань, прагнення досягти балансу й гармонії виступають системотвірним чинником феномену стресоподолання в цілому, і звернення до гумору як ресурсу стресоподолання – зокрема.
Можливими засобами протидії вказаним емоціям можуть бути вже згадані вище стратегії психологічного подолання або механізми психологічного захисту, що давно й плідно вивчаються в психології особистості. Ресурсом, до якого може звертатися суб’єкт з метою опанування власного стану, є й почуття гумору. Використання останнього зумовлюється його соціальною бажаністю, специфічним „кредитом довіри”, закріпленим за гумором у суспільстві, та ефектом дистанціювання, який він створює. Зміст гумору, спрямованого на опанування негативних емоцій, складають сублімовані форми протесту проти соціальної несправедливості, механізми зменшення значущості психотравмуючих подій, глузування з себе з метою отримання визнання оточуючих тощо.
На основі вищенаведеного теоретичного обґрунтування стресоподолаючого й захисного потенціалу почуття гумору було здійснено аналіз особистісних характеристик, які притаманні суб’єктам, що усвідомлюють роль гумору як ресурсу стресоподолання. Виходячи з аналізу літератури, особи, які усвідомлюють користь почуття гумору як засобу переборення проблемних ситуацій, характеризуються більш зрілими та адекватними уявленнями відносно себе та цілою низкою позитивних особистісних властивостей: вони більш точно оцінюють актуальні обставини, характеризуються позитивною емоційністю, відкритістю доброзичливим стосункам з іншими та новому досвіду, обирають конструктивні засоби взаємодії зі складними обставинами тощо. Такі якості, у свою чергу, дали можливість прогнозувати зміст використовуваних даною групою осіб гумористичних виявлень – спрямованих на подолання негативних емоцій і водночас терпимих до себе та оточуючих. З метою перевірки теоретичних припущень дослідження виявлено групу осіб, які користуються гумором як психологічним захистом, що можна зафіксувати через їх низькі бали за „Шкалою використання гумору як ресурсу стресоподолання”. Такі досліджувані несвідомо шукають у гуморі вихід із внутрішньоособистісних конфліктів, що вони переживають, тому їм притаманні характеристики так званої негативної емоційності – неадекватна самооцінка, тривожність, нейротизм, і, як наслідок, нерелевантна поведінка або уникнення розв’язання проблем у складних ситуаціях та агресивна неусвідомлена позиція відносно оточуючого світу. Очікувались також розбіжності у використанні механізмів психологічного захисту (більш або менш адаптивних), а також за загальним рівнем стресостійкості.
До загальної вибірки досліджуваних кількістю у 191 особу увійшли 15 членів Клубу веселих та кмітливих. Таке рішення було зумовлене наміром емпірично перевірити ідею деяких авторів стосовно притаманності людям, які обрали гумор як свою професійну діяльність, певних особистісних рис. Серед останніх очікувалось виявити статистично більш високий рівень уживання самопринизливого гумору, концентрації на власному внутрішньому світі та зумовлену цим тенденцію до надмірного мусирування власних проблем, які виявлялись би, наприклад, через статистично вищий рівень притаманного даній групі досліджуваних інтроверсії.
У третьому розділі роботи „Емпіричне дослідження характеру зв’язку почуття гумору та психологічного подолання” визначається тип емпіричного дослідження (квазі-експеримент), обговорюються його процедура та методичне забезпечення, формулюються основні завдання, наводяться результати дослідження, що інтерпретуються в загальному контексті роботи.
Розглядаючи проблему характеру зв’язку почуття гумору та психологічного подолання, ми висунули таку гіпотезу: почуття гумору використовується як ресурс психологічного подолання, а усвідомлення допоміжної ролі почуття гумору в переборенні негативних переживань притаманне особам із певними позитивними рисами в структурі особистості. Проведення емпіричного дослідження, спрямованого на перевірку гіпотези, передбачало використання опитувальників для вимірювання деяких параметрів звернення до почуття гумору, тому першим етапом дослідження було проведення адаптації двох тестів канадського автора R.Martin, що отримали назви „Опитувальник стилів гумору” та „Шкала використання гумору як ресурсу стресоподолання”. Методики були перекладені з англійської мови п’ятьма експертами та узгоджені з автором методом зворотного перекладу. Адаптація опитувальників проходила на вибірці з 191 особи, в яку увійшли студенти технічних та гуманітарних факультетів Дніпропетровського національного університету (151 особа), учні старших класів середніх шкіл та 32 особи середнього віку – службовці низки підприємств. У результаті адаптації були отримані цілком задовільні показники ретестової надійності, надійності паралельних форм, внутрішньої узгодженості та конструктної валідності.
Другим етапом дослідження була саме емпірична перевірка теоретичних припущень роботи. Аналогом незалежної змінної у квазі-еспериментальному плані дослідження виступили розбіжності в усвідомленні ролі почуття гумору як ресурсу стресоподолання, на підставі яких було сформовано з використанням методу кластерного аналізу (алгоритм К-середніх) три групи досліджуваних, що максимально відрізнялись за середніми балами за показниками незалежної змінної. У досліджуваних полярних підгруп, які найбільшою мірою відрізнялись за рівнем усвідомлення ролі почуття гумору як ресурсу стресоподолання, порівнювались показники онтологічних та феноменологічних властивостей, а також стильові ознаки гумору, що використовувався (див. таблиці 1 та 2).
Аналіз отриманих емпіричних даних щодо особливостей вибору досліджуваними когнітивних та атрибутивних стратегій поведінки у ситуаціях життєдіяльності засвідчив, що досліджуваним, які усвідомлюють почуття гумору як допоміжний засіб в опануванні негативних емоцій і використовують гумор як ресурс психологічного подолання (далі УПГ+), не характерна тривога або стурбованість з приводу можливих невдач як в ситуації досягнення, так і в ситуації афіліації. Водночас, особи, які не відзначають роль почуття гумору як допоміжного засобу в стресоподоланні (далі УПГ-), значно частіше використовують стратегії емоційного реагування та уникнення, що загально визнаються як менш конструктивні.
Таблиця 1
Усереднені за трьома кластерами показники феноменологічних рис-навичок
Кластери досліджуваних | Усереднені за кластерами рівні виявлення ознак
Усвідомлення ролі гумору як ресурсу стресоподолання | Стилі виявлення гумору | Стратегії психологічного подолання | Механізми психол. захисту | Стресостійкість
ситуація досягнення | ситуація афіліації
афіліативний | самопідтри-мувальний | агресивний | очікування успіху | нерелевантна поведінка | підкорення ситуації | очікування успіху | нерелевантна поведінка | уникнення | підкорення ситуації | компроміс | агресія
1: n=54 | 17,57 | 37,54 | 32,26 | 30,06 | 4,06 | 2,09 | 1,54 | 3,5 | 3,19 | 2,37 | 6,8 | 6,65 | 8,22 | 260,93
2: n=77 | 20,62 | 46,75 | 38,4 | 33,53 | 4,61 | 1,78 | 1,01 | 3,91 | 1,77 | 0,6 | 7,26 | 6,26 | 11,01 | 228,86
3: n=60 | 21,7 | 45,37 | 41,77 | 26,43 | 5,25 | 1,4 | 0,5 | 3,92 | 2,08 | 1,1 | 7,78 | 10,68 | 5,32 | 205,65
Значущість розбіжностей між першим і третім кластерами
за t-критерієм Стьюдента (при р<0,01)
-8,0 | -6,53 | -7,8 | 2,97 | -6,31 | 3,22 | 4,65 | -3,91 | 3,68 | 6,06 | -3,85 | -6,19 | 4,8 | 2,25*
* розбіжності значущі при р<0,05
Досліджувані групи УПГ+ демонструють також тенденцію до більш активних дій у ситуаціях спілкування та характеризується статистично вищим рівнем „сміливості у спілкуванні” та „відкритості новому досвіду”, що свідчить про більш високий рівень притаманної їм комунікативної компетенції. При цьому, характеризуючись статистично вищим рівнем стресостійкості (в табл. 1, чим нижчою є абсолютна величина показника, тим вищим, згідно з методикою оцінювання, є рівень стресостійкості), особи даної групи менш вважають, що обставини підвладні їх контролю, і вірять, що на ситуацію спричиняють значний вплив зовнішні чинники та втручання інших людей. Таким чином, усвідомлення ролі гумору як допоміжного ресурсу в стресоподоланні супроводжується меншою схильністю до помилки каузальної атрибуції, яка виявляється в ілюзії контролювання та створюваному неадекватному образу ситуації.
Таблиця 2
Усереднені за трьома кластерами показники онтологічних рис особистості
Кластери досліджуваних | Усереднені за кластерами рівні виявлення ознак
16PF* | Велика п’ятірка
(MD) адекватність самооцінки | (A) замкненість–товариськість | (С) емоційна нестійкість– емоційна стійкість | (H) нерішучість–сміливість | (I) жорсткість–чутливість | (L) довірливість–підозрілість | (N) прямолінійність– дипломатичність | (O) впевненість у собі–тривожність | (Q1) консерватизм–радикалізм | (Q3) низький самоконтроль– високий самоконтроль | (Q4) розслабленість–напруженість | доброзичливість | сумлінність | нейротизм | відкритість новому досвіду
1: n=54 | 6,46 | 7,11 | 6,44 | 6,89 | 5,85 | 5,54 | 5,87 | 7,09 | 6,35 | 6,67 | 6,30 | 30,87 | 27,69 | 23,02 | 26,89
2: n=77 | 5,81 | 8,96 | 8,36 | 9,79 | 6,69 | 5,21 | 5,61 | 6,36 | 7,43 | 5,73 | 5,81 | 32,51 | 26,05 | 21,64 | 31,91
3: n=60 | 7,48 | 8,5 | 9,35 | 8,88 | 7,05 | 4,33 | 5,12 | 4,72 | 7,58 | 7,6 | 4,31 | 35,45 | 30,6 | 16,67 | 32,7
Значущість розбіжностей між першим і третім кластерами
за t-критерієм Стьюдента (при р<0,01)
-2,44 | -3,51 | -8,73 | -5,75 | -3,02 | 3,09 | 2,48 | 5,95 | -2,82 | -2,52 | 5,09 | -6,54 | -3,13 | 6,66 | -5,74
Описані вище закономірності узгоджуються з отриманими даними щодо особливостей неусвідомлених позицій у спілкуванні та стильових характеристик гумору, що вживається, властивих досліджуваним полярних груп. Особи групи УПГ-, що здебільшого використовують гумор як механізм психологічного захисту проти „ворожого” навколишнього світу, несвідомо займають стосовно нього позицію агресії і частіше використовують агресивний гумор, спрямований на зберігання образу себе шляхом глузування й приниження інших. Особи УПГ+ відкриті партнерам зі спілкування й світу в цілому та несвідомо займають відносно них позицію компромісу. Виявленням останнього є використання суб’єктами групи УПГ+ афіліативного, самопідтримувального та самопринизливого стилів гумору, які мають за мету набуття афіліації або підтримку себе без зневажання оточуючих.
В ході дослідження емпірично доведено конструктивну функцію самопринизливого гумору. Аналіз стійких особистісних рис за методиками 16PF та „Опитувальником для діагностики п’яти великих факторів особистості” підтвердив, що досліджуваним групи УПГ+, що статистично частіше звертаються до самопринизливого гумору, притаманні адекватна самооцінка, низький рівень тривожності, емоційна стабільність, відкритість новому досвіду та міжособистісним стосункам – тобто всі характеристики, що свідчать про зрілість їхнього образу Я (в наведених у табл. 2 дихотоміях факторів опитувальника 16PF перший полюс характеризується низькими балами за відповідним фактором, а другий – високими). Таким чином, у разі кепкування з власних недоліків особами, що розуміють себе, образ Я не принижується і не кривдиться, а суб’єкт усвідомлює такі жарти як спрямовані лише на афіліацію і не переживає їх як особисту жертву або образу.
Серед притаманних досліджуваним групи УПГ+ особистісних характеристик була виявлена наявність інтелектуальних інтересів, аналітичність мислення, схильність до експериментування та сумлінне ставлення до проблеми. Названі чинники є складниками та передумовою адекватних і чітких когнітивних репрезентацій актуальної ситуації, що сприяють успішному подоланню стресу.
Допоміжна роль почуття гумору в опануванні власних негативних переживань підтверджується й аналізом особистісних характеристик групи УПГ-, тобто тих представників вибірки, які не оцінюють гумор як засіб переборення складних життєвих обставин: вони характеризуються високими балами за шкалами тривожності, напруженості та нейротизму. Отримані дані підтверджують зроблене в роботі припущення щодо загалом недостатнього усвідомлення такими особами власних мотивів та спонукань і переживання ними більшої кількості внутрішньоособистісних конфліктів.
ВИСНОВКИ
На підставі теоретичного дослідження та емпіричної перевірки основних положень роботи щодо характеру використання почуття гумору як ресурсу психологічного подолання або механізму психологічного захисту можна зробити наступні висновки.
1. Почуття гумору як багатовимірний психологічний конструкт характеризується стресозахисним потенціалом. Останній виявляється у захисті суб’єкта від негативних емоцій та станів, виникнення яких зумовлене переживанням складних ситуацій життєдіяльності. Рівень травмуючого впливу ситуації на суб’єкта залежить від її когнітивної оцінки, і саме почуття гумору здатне на неї вплинути.
2. Спираючись на теорію формування внутрішнього світу особистості та визначення його складових, можна виявити потенціал почуття гумору як ресурсу стресоподолання. Запропонована в дисертації модель вивчення стресоподолаючої ролі гумору дозволяє простежити, яким чином гумор виконує всі функції, що декларуються: захисту від негативних переживань (тривоги, страху, гніву, фрустрації, негативного афекту, заздрощів тощо), зниження значущості психотравмуючих обставин і розвіювання ілюзій, сублімованого протесту, здобуття визнання й поваги з боку значущих інших. Обраний нами підхід дозволяє поєднати різноманітні класифікації видів та стилів гумору, що існують (самопідтримувальний або афіліативний, етнічний гумор або когнітивний гумор ситуації), за критерієм притаманності їм стресозахисного та стресоподолаючого потенціалу.
3. Реакція на зовнішні обставини, опосередкована зверненням до почуття гумору, може виявлятися у двох видах: психологічному захисті або психологічному подоланні. У першому випадку використання гумору відбувається як результат дії несвідомого, тому суб’єкт не дає належної оцінки адаптивній ролі гумору в опануванні власних негативних переживань. У другому випадку суб’єкт свідомо звертається до гумору як ресурсу подолання стресу, про що свідчить визнання ним ролі гумору як засобу опанування деструктивних емоцій та думок.
4. Емпіричне вивчення особливостей використання почуття гумору як ресурсу стресоподолання у вітчизняній науці ускладнювалось відсутністю відповідного психодіагностичного інструментарію. У рамках даного дисертаційного дослідження ця проблема була вирішена шляхом здійснення первинної адаптації на українській вибірці двох опитувальників відомого канадського фахівця у галузі психологічних досліджень гумору R.Martin – „Опитувальника стилів гумору” та „Шкали використання гумору як ресурсу стресоподолання”. Отримані нами показники ретестової надійності, надійності паралельних форм, внутрішньої узгодженості та конструктної валідності тестів дозволяють стверджувати придатність обох опитувальників до використання.
5. Усвідомлення ролі почуття гумору як ресурсу психологічного подолання є свідченням у цілому більш успішного функціонування людини як суб’єкта життєдіяльності, більш повного прийняття та розуміння себе, своїх прагнень і спонукань. Така ідея знайшла емпіричне підтвердження отриманим нами в ході дисертаційного дослідження даним. Згідно з ними, особи, які свідомо звертаються до гумору як допоміжного засобу подолання стресу, характеризуються адекватною самооцінкою, відкритістю новим міжособистісним стосункам і новому досвіду, емоційною стабільністю й толерантністю, сумлінним ставленням до власного життя та схильністю до експериментування й пошуку альтернатив. Вони використовують конструктивні стилі гумору (афіліативний та самопідтримувальний), не вдаються до неконструктивних стратегій психологічного подолання (уникнення та нерелевантної поведінки), несвідомо налаштовані на пошук компромісу в конфлікті та характеризуються високим рівнем стресостійкості. На противагу їм, особам, які використовують почуття гумору з іншою метою (наприклад, для психологічного захисту або привертання уваги оточуючих), притаманний високий рівень нейротизму та тривожності, неадекватна самооцінка та низький рівень самоконтролю, ригідність у поведінці за складних умов, низький рівень стресостійкості. Такі особи переважно застосовують неконструктивні стратегії психологічного подолання й характеризуються підсвідомою агресивною позицією в ситуації конфлікту. Подібні риси можуть, у свою чергу, свідчити про переживання цією групою осіб низки невирішених внутрішньоособистісних конфліктів.
6. В ході дослідження було здійснено первинні спроби вивчення феномену „акторської самопрезентації”. На репрезентативному матеріалі було доведено, що назване явище полягає у використанні енергійними, домінантними, імпульсивними та експресивними особами всіх стилів гумористичної поведінки. Остання має за мету розвязання проблеми конфліктності й непослідовності образу „Я”, привернення уваги й здобуття визнання оточення та пояснення й спрощення загрозливого навколишнього світу.
7. Особи, які обирають гумор як власну професію, характеризуються порівняно більш високим рівнем інтроверсії та часто вдаються до свідомого глузування з себе з метою привернення уваги оточуючих, що було зареєстровано в ході емпіричного дослідження на прикладі значущих розбіжностей між групами досліджуваних у використанні самопринизливого гумору. Подібні факти свідчать про тенденцію, з одного боку, концентруватись на внутрішньому переживанні проблем, а з іншого – опрацьовувати проблеми шляхом самоглузування й самоприниження.
8. Представники технічних професій частіше за гуманітаріїв звертаються до виявлення агресивного гумору, що становить ритуалізовану частину їхньої професійної самосвідомості та підтримується на ціннісному рівні.
Перспективи подальших досліджень. Одним з важливих шляхів подальшого вивчення обраної проблематики є використання зовнішньої оцінки – наприклад, за допомогою методу соціометрії. Потребує подальшого детального вивчення проблема зясування причин звернення субєкта до самопринизливого гумору, зокрема, у світлі тих неоднозначних функцій, що він виконує. Перспективним напрямом дослідження може бути акторська або театральна самопрезентація, ідентифікована як предмет психології особистості лише нещодавно. Здається доречним розподілити види гумористичного змісту, створюваного особами, що вдаються до акторської самопрезентації, в залежності від того, на яку відповідну реакцію він націлений: агресію й обурення або, наприклад, співчуття. Важливим вважається подальше вивчення питання адаптивної цінності гумору на різних етапах перебігу стресової реакції та в різних сферах активності особистості. Чіткішу картину ресурсних властивостей гумору могло б надати застосування у дослідженні більш диференційованої моделі стратегій психологічного подолання. Безумовно, необхідною є стандартизація обох адаптованих опитувальників і пошук меж гендерних та вікових норм.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Зайва О.О. Обґрунтування притаманності почуттю гумору потенціалу психологічного подолання // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. Педагогіка та психологія. – Д., 2003. – Вип. 9. – C. 23 – 29.
2. Зайва О.О. Особистісні детермінанти виявлення почуття гумору // Тези доп. 4-ої Міжнар. конф. молодих науковців на тему: Проблема особистості в сучасній науці. – К.: Київ. ун-т, 2001. – С.155-157.
3. Зайва О.О. Почуття гумору як проміжний етап на шляху вибору стратегії психологічного подолання // Зб. наук. пр. ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України „Проблеми загальної та педагогічної психології”. – К., 2003. – Т. 5, ч. 6. – С. 102-107.
4. Зайвая О.А. Проявление чувства юмора как формы психологической защиты // 4-та Міжнар. молодіжна наук.-практ. конф. „Людина і космос”, присвячена памяті академіка М. К. Янгеля. – Д.: НЦАОМУ, 2002. – С. 447.
5. Зайва О.А. Юмор как ресурс совладающего поведения // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. Психологія. – Х.: М-во освіти і науки України, 2003. – С. 104-107.
6. Носенко Е.Л., Зайва О.О. Походження, зміст та форми виявлення гумору як ресурсу психологічного подолання // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. Педагогіка та психологія. – Д., 2004. – №7. – С. 22-31.
7. Zayva O.O. Types of humor manifestations as a possible criterion for selecting emotionally stable astronauts // 6-та Міжнар. молодіжна наук.-практ. конф. „Людина і космос”. – Д.: НЦАОМУ, 2004. – С.292.
8. Zayvaya O.A., Nosenko E.L. Antecedents, contents and forms of humor manifestations as a coping resource // 12th European Conference on Personality: Conference Abstracts.–The Netherlands, Groningen: The University of Groningen, 2004. – С.199.
АНОТАЦІЯ
Зайва О.О. Особливості використання почуття гумору як ресурсу психологічного подолання. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія та історія психології. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2006.
На підставі теоретичного та практичного дослідження особистісних характеристик людей, які звертаються до почуття гумору з різними цілями, доведено, що останньому притаманний ресурсний характер і воно використовується як допоміжний засіб переборення негативних емоцій. Залежно від міри зрілості Я-концепції та особливостей внутрішньої картини світу почуття гумору може бути застосовано як або механізм психологічного захисту, або усвідомлений ресурс психологічного подолання. Аналіз особистісних характеристик досліджуваних, що високо оцінюють гумор як допоміжний засіб стресоподолання і тому звертаються до нього з метою полегшення переживання негативних емоцій, дозволив підтвердити конструктивну природу психологічного подолання на противагу психологічному захисту.
У рамках теоретичного дослідження автором здійснено класифікацію видів створеного або опрацьованого гумору як ресурсу психологічного подолання (з позицій когнітивно-експерієнціальної теорії внутрішнього світу особистості); у ході емпіричного дослідження проведено первинну адаптацію двох опитувальників
