ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

ЗАБОРОВСЬКА Світлана Віталіївна

УДК 811.161.1’42:004.738.5

ОСОБЛИВОСТІ ВІРТУАЛЬНОГО ДИСКУРСУ

В ПРОСТОРІ ІНТЕРНЕТ

(на прикладі інтернет-щоденників)

10.02.02 – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат філологічних наук, доцент

Бойко Неоніла Василівна,

Харківський національний

університет імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри російської мови

Офіційні опоненти: |

доктор філологічних наук, професор

Панченко Олена Іванівна,

Дніпропетровський національний університет,

завідувач кафедри лінгвістичної підготовки іноземців

кандидат філологічних наук, доцент

Зайцева Маргарита Олексіївна,

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди,

доцент кафедри англійської фонетики і граматики

Провідна установа: |

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра російської мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “ 13 жовтня 2006 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61068, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. В-215.

Автореферат розіслано “ 11 ” вересня 2006 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема віртуального дискурсу поступово починає входити у широке коло лінгвістичних досліджень. Цей інтерес пояснюється стрімким поширенням інформаційних технологій та збільшенням частки російськомовного сегмента Інтернету у просторі Мережі. У зв’язку з цим останнім часом у середовищі гуманітаріїв усе частіше дискутуються питання сучасної культури та Інтернету, який став символом інформаційної революції, а також нових можливостей і водночас небезпек, що їх із собою несе людині комп’ютерна цивілізація. Поява комунікативного середовища як особливої сфери реалізації мови, сфери, що ніколи раніше не існувала, викликає потребу у нових мовних засобах комунікації або ж трансформації та переосмисленні старих. Поготів, очевидно, настав час говорити про формування нового дискурсу у новому комунікативному просторі – електронного (комп’ютерного, віртуального) дискурсу, котрий згодом може серйозно впливати на мовленнєву поведінку всього суспільства.

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю розробки цілісної, чітко структурованої концепції віртуального дискурсу на тлі сучасної лінгвокомунікативної ситуації і потребою практичного втілення такої концепції у віртуальні дискурсивні практики нових форм спілкування у Мережі.

Інтернет-щоденник як об’єкт дослідження віртуального дискурсу є значущим у теоретико-методологічному плані, оскільки дискурсивна природа інтерактивного щоденника є ізоморфною іманентним і конвенційним законам організації віртуального простору з урахуванням його зв’язків з іншими дискурсивними практиками.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у контексті загальної проблеми наукових досліджень кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна: “Російська мова як об’єкт порівняльно-історичного, лінгво-культурологічного, когнітивного та соціолінгвістичного досліджень”.

Об’єкт дослідження – віртуальний дискурс у просторі Інтернет (на прикладі інтернет-щоденників) у внутрішніх зв’язках лінгвістичної природи та вираженні мовленнєвих характеристик їх дискурсивної сутності.

Предметом дослідження є сутність та взаємозв’язки категорій антропоцентричної парадигми лінгвістичного знання (буденна свідомість, буденний дискурс, віртуальність, гіпертекст, дифузність, “своє-чуже”, “я-інший”, гра, діалог, наративна маска), що визначають жанрово-комунікативну, наративну та мовленнєву організацію інтернет-щоденників.

Основна мета роботи полягає у дослідженні лінгво-соціальних і текстово-дискурсивних особливостей інтернет-щоденника, що випливають із лінгвокомунікативної природи віртуального дискурсу і водночас визначають її.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- визначення конститутивних ознак буденного дискурсу;

- виявлення лінгвокомунікативних особливостей віртуального дискурсу у проекції його загальних параметрів на інтернет-щоденник;

- репрезентація інтернет-щоденника в його віртуальній дискурсивній сутності з урахуванням характеристик його віртуальної природи: технологічних параметрів, гіпертекстової структури, співвідношення традиційних і віртуальних жанрово-дискурсивних особливостей;

- визначення лінгвофілософської специфіки наратива в інтернет-щоденниках.

Методи дослідження. Вибір методів лінгвістичного аналізу зумовлений специфікою об’єкта і конкретними завданнями роботи. Застосовані у дисертації методи зумовлюються методологічними принципами дискурсивного аналізу та науково-філософської інтерпретації тексту.

Наукова новизна роботи полягає у дослідженні нового у лінгво-соціо-культурному розумінні об’єкта наукового осмислення – віртуального дискурсу – у методиці лінгвофілософського та дискурсивного аналізу. Новизна дослідження пов’язана з визначенням конститутивних ознак буденного дискурсу, а також розробкою оригінальної концепції зв’язків на феноменологічному рівні буденного і віртуального дискурсів, що виявляються в конститутивній значущості для них категорій різної природи: дифузності, стереотипності, емпатії, егоцентричності, інтер- і гіпертекстуальності. Практично вперше виявлено лінгвокомунікативні особливості віртуального дискурсу у проекції його загальних параметрів на інтернет-щоденник.

Теоретичне значення роботи полягає в розробці теоретичної концепції віртуального дискурсу як синкретичного феномена, онтологія й функціонування котрого визначаються законами, що формують соціально-культурно-інформативний простір у розмаїтті дифузного існування в ньому дискурсивних практик. Окрім того, створено епістемологічну парадигму віртуального дискурсу як принципово нового лінгвістичного об’єкта на підставі категорій різної природи (буденна свідомість, буденний дискурс, віртуальність, гіпертекст, дифузність, “своє-чуже”, “я-інший”, гра, діалог, наративна маска), що є можливим на основі лінгвофілософського осмислення теми.

Практичне значення роботи. Результати дисертації можуть бути використані в навчальній практиці вищих навчальних закладів при читанні курсів із теорії дискурсу, теорії комунікації, а також для створення нових навчально-наукових курсів з культури інтернет-спілкування.

Апробація роботи та її результатів. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися в доповідях і виступах на засіданнях кафедри російської мови ХНУ імені В.Н. Каразіна, а також на таких міжнародних наукових конференціях: “Дискурс як об’єкт філологічної інтерпретації” (Харків, травень 2001 р.), “Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство” (Київ, квітень 2003 р.), “Мова і культура” (Київ, червень-липень 2004 р.).

Публікації. Результати дослідження подано в семи публікаціях, із них п’ять – у збірниках, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії та додатків, що містять ілюстративний матеріал, репрезентований фрагментами інтернет-щоденників. Обсяг дисертації – 197 сторінок основного тексту, 73 сторінки додатків; список використаних джерел містить 256 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертаційна робота присвячена дослідженню віртуального дискурсу, специфічні особливості якого аналізуються на прикладі порівняно нової форми спілкування у Мережі – інтернет-щоденника. У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено наукову новизну, практичну та теоретичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі – “Епістемологічний дискурс про простір віртуального спілкування” – розглядаються традиційні наукові уявлення про вивчення інтернет-простору комунікації, методологічні принципи і поняттєво-категорійний апарат вивчення віртуального дискурсу, а також соціально-філософська структура буденного дискурсу як першопочаток, що породжує віртуальний дискурс. Необхідно зауважити, що методологічний конфлікт нашої науки щодо осмислення і дослідження віртуального спілкування полягає у тому, що “старі” категорії використовуються для опису нових життєвих ситуацій. У певному розумінні це конфлікт методу й об’єкта. Вивчення комп’ютерного дискурсу починалося у рамцях традиційного категорійно-інструментального набору – форма існування російської мови в Мережі (усна/писемна мова), дотримання правил орфографії і пунктуації, порушення мовних норм, комп’ютерний жаргон тощо (роботи Л.Ю. Іванова, О.Й. Шейгал, О.І. Єрмакової, Г.М. Трофимової та ін.). Тому, щоб вийти на новий рівень осмислення ситуації, потрібний методологічний стрибок. Змінюється ідеологія, руйнуючи всі культурні уявлення, змінюється разом із нею і знання – не тільки у феноменологічному плані, але й в епістемологічних принципах. Отже, для вивчення нових дискурсивних практик є необхідним і новий поняттєво-термінологічний апарат. Він може являти собою своєрідне аранжування старих поняттєво-термінологічних парадигм стосовно нового об'єкта дослідження. При цьому природа цього об'єкта й апарат, за допомогою якого він буде описуватися, повинні корелювати між собою. Поняттєво-категорійний апарат визначається у дисертації зважаючи, насамперед, на ті конструктивні особливості віртуального дискурсу, котрі є найважливішими.

Одне з основних понять термінологічної парадигми, яка співвідноситься з конструктивними особливостями віртуального дискурсу, – “віртуальність”, що становить особливий тип буттєвості цього дискурсу, зумовлений технологічними параметрами простору у Мережі. З типами буттєвості пов’язані поняття буденної свідомості і буденного дискурсу, однією зі специфічних особливостей яких є дифузність, котра становить також іманентну природу віртуального дискурсу. Водночас людина як “головний герой буденної мови” (В.З. Дем’янков) виводить нас у план особистості, тому наступною важливою складовою віртуального дискурсу є категорія авторського “Я” і його зумовленість наявністю Іншої свідомості, що сприймає та є структурним стрижнем дискурсу. У віртуальному щоденнику категорія суб'єкта, котрий діє і сприймає (тобто Я-Ти), має особливе, специфічно змістовне наповнення, оскільки, розкриваючи навіть найінтимніші подробиці свого буття, автор залишається анонімом, схованим за створеною ним же самим наративною маскою. При цьому Ти (Інший) втрачає однозначну визначеність і набуває множинного характеру, що зумовлює оповідну форму наратива – діалог чи полілог, які виростають із монологічної природи щоденникової оповіді.

Існування “Я” як особистості в соціальному варіанті породжує феномен “наративної маски”, за котрою може ховатися справжнє “Я”, що свідомо створює свою віртуальну ідентичність, орієнтуючись на іншу свідомість, яка сприймає. Водночас існування “Я” у соціальному просторі невід’ємно пов’язане з категорією “гри, опозицією “своє-чуже” і далі – зі структурно-змістовою категорією будь-якого спілкування взагалі, категорією “діалогу”, що являє собою, як зазначав М.М. Бахтін, не засіб, а сутність пізнання, майже універсальне явище, котре “пронизує всю людську мову й усі відносини та вияви людського життя взагалі, усе, що має сенс і значення”. Усі ці категорії неминуче виникають у зв’язку з прийнятим у роботі поняттям віртуального дискурсу, структурний принцип організації якого пов’язаний із поняттям “гіпертекст.

Зважаючи на концепцію дослідження, в роботі використовується поняттєво-категорійний апарат, що водночас пов’язаний як із філософською природою, так і з дискурсивним вираженням, і представлений такими поняттями-термінами, як “буденна свідомість”, “буденний дискурс”, “віртуальність”, “Я”, “інший”, “гіпертекст”, “своє-чуже”, “дифузність”, “гра”, “діалог”, “наративна маска”.

Багатогранність феномену буденної свідомості полягає у тому, що він віддзеркалює, з одного боку, первородні закони думки та словесного вираження в їх іманентних властивостях (здоровий глузд, самовираження, діалог), а з другого – мисленнєві, духовні, культурні, мовленнєві конвенції, закріплені в жорстких стереотипах уявлень про світ, про форму вираження цих уявлень. Певні мисленнєві стереотипи і так званий “здоровий глузд” визначають епістемологію буденного дискурсу, формуючи поле соціального розуміння, оцінки й інтерпретації. Своєю чергою, особистісно-егоцентрична природа буденної свідомості (світогляд із позиції власного “Я”) визначає не лише структуру буденного дискурсу, але й його змістове наповнення. Загальнофілософська та моральна опозиція “своє _чуже”, котра належить до конститутивних складових будь-якої культури, у буденному дискурсі може активізуватися й у плані феноменології, що включає інтертекстуальність як змістову складову, й у плані оцінної репрезентації фрагментів буттєвості.

Однією з характерних особливостей екзистенції буденного дискурсу та буденної свідомості у просторі повсякденної реальності є розмаїття модусів оповіді (ігровий – поважний, діалогічний – монологічний, експресивний – нейтральний), що частково визначає дифузний характер буденного дискурсу. Структурна дифузність буденної свідомості віддзеркалюється у сплетінні різних способів світосприйняття та світорозуміння: міфологічних, ідеологічних (чи мисленнєвих, котрі репрезентують так званий “здоровий глузд”), культурних (що репрезентують інтерпретацію різних форм буття, організованих нормативно), які створюють змістову дифузність буденного дискурсу, що об’єднує в собі інші дискурси, перекладаючи їх при цьому з метамови мовою буденності. Дифузність буденного дискурсу, котра розглядається як введення різних змістових та формальних фрагментів одного типу спілкування в інший, на сучасному етапі розвитку суспільства, у новому комунікативному просторі набуває принципового значення, що пов’язується у роботі з дослідженням віртуального дискурсу. При цьому знаковий простір і гіпертекст як структурний принцип його організації виявляють дифузність віртуального дискурсу, роблячи її більш наочною, відчутнішою.

Дискурсивні зв’язки буденного і віртуального дискурсів установлюються в роботі на основі когнітивної природи буденної свідомості, віддзеркаленої в буденному дискурсі. Буденний дискурс являє собою першопочаток віртуального дискурсу на рівні свідомості і мовного втілення, а буденна свідомість зумовлює його ідеологію як мисленнєву структуру. Таким чином, буденна свідомість і буденний дискурс є тією методологічною основою осмислення віртуального дискурсу, онтологічна цінність якого пов’язана з новими технологіями спілкування, що виокремлює віртуальний дискурс із загального поля буденного спілкування, зумовлюючи при цьому дискурсивні модифікації загальномовних структур і категорій.

Другій розділ – “Інтернет-щоденник у віртуальному дискурсі” – присвячений різнобічному аналізу інтернет-щоденника як особливої форми комп’ютерно-опосередкованого спілкування.

Одна з особливостей віртуального дискурсу, котра частково зумовлює його дифузну природу, виявляється у поєднанні різних дискурсів, що у комунікативному сегменті Інтернету репрезентовані такими формами міжособистісної комунікації, як електронна пошта (E-Mail), чат, телеконференція, форум, ICQ (Ай-сі-к’ю), MUDs (рольова гра, у котрій багато користувачів об’єднано в одному віртуальному просторі) та інтернет-щоденник, чи блог. Короткий огляд цих форм є своєрідним технологічним та дискурсивним фоном, що дозволяє виявити особливості дискурсу інтернет-щоденників.

Специфіка віртуального дискурсу, на відміну від інших типів дискурсу, значною мірою зумовлюється технологічними параметрами середовища, у якому він існує. Результатом цього є багатофункційність інтернет-щоденника, що перетворюється у своєрідну дифузну форму (жанр) віртуального спілкування, котрий за певних умов може сполучати в собі електронну пошту, форум, чат, домашню сторінку. Своєю чергою, дифузність віртуального дискурсу (змістова, тематична і – ширше – авторська) створюється за допомогою гіпертекстової організації простору Мережі. Традиційно (У. Еко, В. Руднєв, В. Епштейн, О. Баранов, О. Геніс та ін.) як гіпертекст, тобто “текст, влаштований так, що він перетворюється в систему, ієрархію текстів, водночас утворюючи єдність та множинність текстів” (В. Руднєв), визначають цілу низку паперових друкованих видань – Біблію, словники, енциклопедії та ін. Проте більшість “книжних” гіпертекстів являють собою структурно замкнуті тексти з ієрархічними відношеннями всередині, а електронний гіпертекст має більш гнучку, відкриту та рухому структуру: доповнення нових текстів чи посилань не порушує єдності вже наявних одиниць та зв’язків між ними, воно лише розширює віртуальний простір гіпертексту, організований за принципом ризоми (Ж. Делез, Ф. Гваттарі). Гіпертекстова структура простору інтернет-щоденника з рясними різноманітними гіперпосиланнями, що часто дублюють одне одного, дозволяє читачеві врівні з автором брати участь у сакральному дійстві творення тексту, щоразу по-новому збираючи текстову мозаїку з розрізнених фрагментів своєї та чужої екзистенції.

Аналіз співвідношення традиційної та віртуальної дискурсивної природи щоденника як позалітературного жанру дозволяє вважати інтернет-щоденник новою формою комунікації, в основі котрої – традиційні жанри мовлення (особистий щоденник, обмін листами), модифіковані новим комунікативним середовищем. Головна особливість традиційного щоденника – запис суто особистих почуттів, думок, переживань лише для себе – у віртуальному щоденнику відсутня: тут самовираження орієнтоване на іншого. “Розкрилася роль іншого, у світлі якого тільки й може будуватися будь-яке слово про самого себе” (М.М. Бахтін). Фактор жанру як смислотворчої категорії модифікується в інтернет-щоденнику настільки, що втрачає свою основну презумпцію самовираження безвідносно до сприйняття іншого та перетворюється в екзистенційний дискурс, орієнтований на чуже сприйняття. Сучасні особливості екзистенційності – потреба у словесному та розумовому самовираженні у просторі своєї особистості та потреба у множинній діалогічності – виявляються в інтернет-щоденнику найвиразніше. Він втрачає своє автокомунікативне спрямування, об’єднуючи обидва канали передачі інформації – “Я – Я” та “Я _ВІН” (за Ю.М. Лотманом) – не лише для одержувача, але й для автора, який, передаючи частину інформації про себе іншому, водночас переосмислює своє власне “Я”. Таким чином, буття особистості у просторі інтернет-щоденника стає суголосним постмодерністській ідеї “комунікативного існування” – “Мені потрібен інший, щоб цілісно осягнути всі структури свого буття” (Ж. П. Сартр).

У третьому розділі – “Гра як принцип віртуальної реальності в інтернет-щоденниках” – особливості віртуального дискурсу інтернет-щоденників розглядаються крізь призму “універсальної категорії людського існування” (Й. Хейзинга), гри. Традиція розглядати явища духовної культури sub specie ludi має, на думку І. Ільїна, вельми давнє походження і з’явилася, очевидно, водночас із людиною. Поняття гри та її буття у світі розглядалося у роботах Ф. Шеллінга, Ф. Шлейєрмахера, Х.-Г. Гадамера, Ж. Дерріди, Й. Хейзинги, Л. Вітгенштейна, Е. Фінка, Ж.-П. Сартра, Х. Ортега-і-Гассета, Л.С. Виготського, А. Вежбицької, Л.Г. Ретюнських, І.Є. Берлянд та ін. На думку Л.Г. Ретюнських, гра виникає та здійснюється як складна цілісність дій, свідомості й комунікації. При цьому подвоєння світу є необхідною умовою гри, що розгортається поряд із повсякденністю і створює свій умовний світ, оскільки умовність є однією з найважливіших особливостей ігрових відношень. Результатом свідомого подвоєння світу у грі стає й подвоєння особистості, проте реальна та створювана в умовному ігровому просторі – це дві різні особистості, більш чи менш тотожні. Подвоєння особистості у віртуальному ігровому просторі приводить до створення ідентичності у Мережі, своєрідного віртуального симулякру реальної особистості.“

Гралізація” як “процес проникання ігрових елементів в інші феномени буття” (Л.Г. Ретюнських) є характерною реалією сучасного суспільства: до простору гри залучаються практично всі сфери буття, у тім числі й комунікативна. Відтак здається цілком природним сприйняття сучасною людиною інтернет-простору як ігрового (у широкому значенні) віртуального простору, що підкріплюється не тільки численністю найрізноманітніших ігор і розважальних сайтів, котрі існують в Інтернеті, а й розмаїттям літератури у Мережі, що “розпочиналося” як комп’ютерний варіант різних літературних ігор. При цьому самі літературні твори, що створюються й існують тільки у просторі Інтернет (“сетература”), тобто кінцевий продукт цих віртуально-літературних ігор, не є головним. Перше місце тут посідає сам процес гри, насолода, котру отримують учасники від процесу ефемерної творчості та співтворчості.

Спілкування у комунікативному сегменті Інтернету осмислюється у роботі з теоретичних позицій діалогічного спілкування. При цьому діалог треба розуміти у його традиційному значенні – як мовну категорію, що являє собою “обмін такими висловлюваннями, котрі природно породжуються одне одним у процесі розмови” (Н.Ю. Шведова). Незалежно від форми спілкування (синхронна/асинхронна) у віртуальному діалозі незмінно присутній я-мовець і ти-слухач, а точніше я-що пише і ти-що читає. Однак відкритість віртуального простору веде до зміни ти-що читає, котрий набуває характеру множинності та у спілкуванні з котрим я-що пише діє вибірково. Потенційно межі множинності ти-що читає розширені до нескінченності, що перетворює практично будь-яке повідомлення у Мережі в явний чи імпліцитний полілог. Слід зазначити, що режим спілкування – синхронний (on-line) або асинхронний (off-line) – по-різному впливає на формування віртуального діалогу. Тому аналіз основних відмінностей між діалогом у реальному спілкуванні та діалогом у комп’ютерно-опосередкованій комунікації здійснюється на прикладі інтернет-щоденників (форма асинхронної комунікації) та чату (форма синхронної комунікації).

Відмінність між реальним і віртуальним діалогами виявляється вже на рівні структурної організації. Так, із трьох фаз (початок, основна частина та завершення), що утворюють у найзагальнішому вигляді будь-який діалог, у діалозі інтернет-щоденників відсутні перша й остання. Цей феномен пояснюється жанровою специфікою такого виду віртуальної комунікації: ініціальна фраза належить авторові того чи іншого щоденника і в більшості випадків являє собою виклад якоїсь історії/моменту життя або міркування на певну, важливу лише для автора, тему. Відтак це радше монолог-розповідь, аніж фраза-стимул, за якою обов’язково має йти фраза-реакція. Тому такі повідомлення доволі часто можуть взагалі залишитися без відповіді. Окрім того, автор щоденника є повноправним господарем ініційованих діалогів, не тільки у визначенні їх тематики та тональності оповіді, а й у доборі адресатів, котрі, своєю чергою, мають лише одне право – вступити у запропонований діалог або промовчати. При цьому “щоденниковий” діалог завжди залишається потенційно відкритим для появи нових реплік. Ситуація першого спілкування незнайомих людей у чаті (найпоширеніша) є особливою ситуацією, яка своєю винятковістю диктує досить жорстко закріплену початкову фразу діалогу – знайомство, після котрого вже друга та третя фази діалогу можуть і не настати. Привітання та звертання, призначені для встановлення контакту та демонстрації тієї соціальної платформи, на якій передбачається розгортати взаємодію, у чат-комунікації є своєрідною демонстрацією ігрового модусу спілкування, що являє собою одну з характерних особливостей віртуального дискурсу. Цим пояснюється переважне використання привітань типу Дароф; Типа всем драсьте; Здрямсте; Фсем здравень!; Ассьте:)); ПРИФФЕТА!; Хаюшки тощо, котрі досить часто доповнюються різними смайлами, щоб додати висловлюванню емоційності. Зміна мовленнєвих суб’єктів як основна прикметна риса діалогу у віртуальному спілкуванні нейтралізується через декілька причин. Одна з них полягає у розмаїтті форм інтернет-комунікації, що дає можливість користувачеві залежно від особистої орієнтованості у той чи інший момент на діалог/монолог вибрати одну з форм синхронної (для діалогу) чи асинхронної (для монологу) комунікації. Друга – зумовлена технологічно і пов’язана із заздалегідь обмеженою кількістю знаків для одного повідомлення, наприклад, 450 символів в ICQ, 50000 знаків для повідомлень у щоденниках на сайті www.diary.ru. Технологічна особливість інтернет-простору нейтралізує й іншу особливість реального спілкування – “накладання” реплік деяких комунікантів, що звичайно досить часто спостерігається у діалозі, а особливо у полілозі. Особливий клас комунікативних одиниць – сигнали мовлення – орієнтований на вираження модусу оповіді, у віртуальному діалозі має свою специфіку, зумовлену особливостями простору у мережі. Так, найпоширенішим у синхронних формах комунікації, наприклад у чаті, є сигнал перевірки зв’язку, який найчастіше передається фразами Ты где?; Куда пропал(а)?; Ты здесь?; Ауууууууу…Цілковита відсутність паралінгвістичних компонентів у віртуальному спілкуванні веде до їх заміни графічними чи анімованими cмайлами, котрі найчастіше використовуються у чаті як один із сигналів встановлення контакту (наприклад, , , , ), згоди з мовцем або схвалення (), образи або смутку (, ), сигнал того, що все сказане є жартом (, ) тощо. Ці самі смайли, використані в інтернет-щоденниках, слугують авторові сигналом, що той чи інший читач ознайомився з повідомленням, але йому немає чого додати до сказаного: він може висловити лише свої почуття. Віртуальний простір надає необмежену можливість розширення діалогу за допомогою цитування. При цьому не тільки розширюється вибір джерел цитування (тексти, зображення, звуки), але й спрощується сам процес інтертекстуального обєднання свого з чужим, посилюючи при цьому роль чужого в своєму. Діалогічна цитація (за Н.Д. Арутюновою) дещо модифікується у віртуальному діалозі. Так, наприклад, повтори та передражнювання втрачають своє активне значення, що містить у собі “ефект рикошету”, оскільки відсутність паралінгвістичних засобів спілкування нейтралізує “інтонаційне травестування” репліки співрозмовника, а опозиція мовця та слухача модифікується у новий тип відношень – сумісне створення дискурсу. Крім того, в асинхронних формах мережної комунікації виникає новий тип діалогічної цитації, котра в роботі позначається як цитація, що стимулює. Вона дозволяє не тільки будь-яку репліку з повідомлення співрозмовника, але й будь-яку фразу з будь-якої точки мережного простору використовувати як репліку-стимул для подальшого спілкування (напр., “Только что вычитала собственными глазами: “В комментариях выкладываю фотографии. Их около трех штук” _далі йде доволі довгий полілог-обговорення фрази “около трех штук”). Мовчання як смислотворча категорія у віртуальному спілкуванні втрачає свою комунікативну значущість, оскільки у більшості випадків воно ініційоване не адресатом чи адресантом, а виникає з різних технічних причин. Виявити своє існування у віртуальному просторі особистість може лише за допомогою тексту, тому мовчання, тобто відсутність текстів, означає й відсутність особистості. Таким чином, із цілої низки прагматичних функцій, притаманних мовчанню у реальній комунікації, у віртуальному діалозі залишаються лише дві: вичікувальна (для синхронних форм спілкування) та дисконтактна (для обох форм), проте останню функцію адресантові інколи буває важко адекватно розшифрувати, оскільки мовчання адресата насправді може пояснюватися тільки технічними причинами. Отже, адресат та адресант у віртуальному діалозі (у порівнянні з діалогом у реальному спілкуванні) мають більше свободи, але ця свобода жорстко обмежена рамками віртуального простору, за межами якого діють інші правила комунікації. Свобода у межах певних правил є однією з розпізнавальних ознак гри. Тому взаємозв’язок гри та діалогу не тільки посилюється у віртуальному просторі, але й набуває характеру принципової методологічної відмінності мережного спілкування від реального.

Традиційна лінгвістична й ширше – культурологічна – категорія “маски” наповнюється у віртуальному комунікативному просторі новим значенням, нерозривно пов’язаним із найширшим визначенням наративності як “організаційного принципу будь-якого дискурсу”, котре запропоноване А.Ж. Греймасом та Ж. Курте і котре щонайточніше відповідає саме культурі віртуального дискурсу – культурі тексту, культурі наративу, де людина є тим, що вона пише. Маска у віртуальному дискурсі – явище поліфункційне. З одного боку, маска – це маскування (в однієї людини може бути декілька масок, і в кожній з них вона може висловлювати різні думки, аж до діаметрально протилежних); з другого – пізнавання (особистість упродовж тривалого часу вступає в комунікацію під однією й тією ж маскою, за якою її пізнають, скажімо, у чаті чи форумі); з третього – своєрідний захист, оскільки зміна маски дозволяє відійти від неприємних співрозмовників чи неприємних розмов; з четвертого – трансформація у будь-яку ідентичність, аж до зміни статі чи вказівки на невизначену стать (це є можливим у деяких чатах), що дозволяє вести розмову то з позиції дівчини, то з позиції юнака (залежно від поставлених цілей та завдань спілкування). Багатозначна семантика “маски” вводить у дискурс Мережі елемент гри, елемент своєрідного віртуального маскараду, що виявляється у різного типу фальсифікаціях, ошуканствах та розіграшах, а віртуальний простір завдяки своїй відкритості й анонімності є ідеальним місцем для їх реалізації. Поява специфічного комунікативного середовища – віртуального, або ж електронного, – спричинила появу специфічної мовної особистості, що її дослідник Д. Кристал у руслі термінологічної парадигми, що традиційно склалася, позначає як “віртуальну мовну особистість”. Однак виникає питання, чи коректно говорити про особистість взагалі і про мовну особистість зокрема у віртуальному просторі, де людина виявляється редукованою до набору вербальних повідомлень різного ступеня істинності та докладності. Своєрідна постмодерністська редукція особистості до тексту веде до перетворення реальної мовної особистості у своєрідного наратора, який виявляє себе у текстах через наративну маску, що приховує чи, навпаки, оголює його реальне єство. Тому маски, створювані комунікантами під час віртуального спілкування у Мережі, називаються у роботі “наративними масками”, котрі визначають “концепти авторської позиції та риторичної оповіді мовця” (В.І. Тюпа). При цьому наративна маска (НМ) виявляється єдиним засобом самомоделювання особистості у процесі спілкування у Мережі, що відбувається за умов анонімності та відсутності паралінгвістичних компонентів. З іншого боку, наративною маскою створюється тематична, змістова, мовна та інша диффузність віртуального дискурсу.

Побудувати чітку та обґрунтовану типологію НМ у віртуальному дискурсі складно передовсім тому, що віртуальний простір не дозволяє співрозмовникам однозначно визначити мету й завдання анонімного співрозмовника, який вступає у комунікацію. “Вот живут люди... эксклюзивные системные блоки”, – пише у своєму щоденнику дівчина з ніком Hena. І ця ексклюзивність ускладнює побудову чіткої та однозначної типології НМ, оскільки кожна особистість прагне тим чи іншим доступним їй способом виявити свою індивідуальність, щоб не загубитися у безмежному текстовому просторі Інтернету. Зважаючи на це здається коректним говорити не про типологію НМ, а про дискурсивні рівні побудови НМ як значущих дискурсивних втілень, через різні типи взаємодії яких можна характеризувати дискурс тієї чи іншої конкретної НМ.

У роботі розглядаються такі дискурсивні рівні НМ: 1) психологічний рівень; 2) адресатний рівень; 3) рівень оповідних стратегій.

1. У щоденниковому дискурсі віртуальне Я породжується у процесі спілкування з віртуальним Ти, проте це спілкування відбувається у вигляді своєрідної гри, нерозривного співіснування правди й ошуканства, реальності та вигадки. Відтак одним із дискурсивних рівнів організації наративної маски може бути психологічний рівень, в основі котрого – психологічні особливості людей, що бавляться в ігри (“теорія ігор” Е. Берна). Через різне ставлення до гри у роботі виокремлюються НМ Дитини та НМ Дорослого. Схильність до ігрового самовираження притаманна і дорослим, і дітям, однак ставлення до гри у них різне: дитина грає невимушено, весело, експериментуючи з усім, поступово засвоюючи правила гри саме під час неї самої. Дитина мало переймається тим, що подумають про неї читачі її щоденника, тому вона є далекою від самомилування чи дотримання будь-яких правил та умовностей, що виявляється в умисній грі зі словами (різні форми словотворчості, використання жаргонної та табуйованої лексики), зайвому прикрашанні повідомлень смайлами або малюночками (напр., “Сегодня, когда все писали контрошу по алгебре, я пела "Море зовет! Волна поет! А мы такие зажигаем!", училка смотрела на меня, как на больную. А потом я вдруг начала ржать ни с того ни с сего; “Достал инэт”). Дорослий, навпаки, чудово розуміє, коли й у що він грає, розуміє, коли треба грати, а коли можна побути самим собою. Уведений у простір соціальної брехні, Дорослий навіть у просторі віртуальному не стає цілком розкутим: він продовжує дотримуватись певних норм та стереотипів, засвоєних у реальному житті, для нього є важливим, яке він справить враження і що про нього подумають інші. Тому для НМ Дорослого характерні самомилування та завуальоване кокетство (“Надоело таскать тяжелую львиную корону и все время быть на пьедестале, хочется ее сбросить и сойти к обычным людям”).

2. Необхідність ураховувати чинник адресата, на сприйняття та реакцію якого орієнтовано оповідь інтернет-щоденника, лежить в основі адресатного рівня НМ. З огляду на тип одержувача мовлення модус організації оповіді у віртуальних щоденниках може бути адресатним і безадресатним (за Радзієвською), або автокомунікативним (за Лотманом), при цьому неоднорідність адресатного модусу дозволяє виокремити в ньому аксіальний (спілкування з конкретним знайомим адресатом) та ретіальний (численні незнайомі адресати) оповідні модуси. Поділ адресатів на знайомих і незнайомих видається надзвичайно важливим при створенні НМ, оскільки, як відзначає О.С. Іссерс, “знайома аудиторія вимагає, щоб самоподача автора зумовлювалася реальними якостями особистості (інакше порушується умова щирості), незнайома дозволяє використовувати “маску”, конструювати образ автора”. Отже, реальний адресат певним чином обмежує свободу адресата у створенні тієї чи іншої НМ, котра у такому разі є своєрідним віртуальним симулякром реальної мовної особистості. Показником адресатного модусу в інтернет-щоденниках слугують ті ж засоби адресації, що виявляють ти-сферу у реальній комунікації – займенникові та дієслівні форми 2-ої особи, звертання (вокативи), вставні конструкції з показниками 2-ої особи (напр., “Представляю вашу реакцию, на то, что я сейчас расскажу. Не пугайтесь, жертв нет”, “Дневниковцы, надеюсь, мы поладим”; “Наташка! Я тебя обожаю!!!”; “А знаете, когда я была беременная, я украла елку”). Досить часто у якості засобу адресації в інтернет-щоденниках використовуються питальні речення з особовими займенниками та дієслівними формами 2-ої особи множини, а також фрази привітання та прощання, вибачення, різні поздоровлення та побажання: “Не верите? Спросите любой вопрос. Уже начали разочаровываться?”; “Ну прощевайте! Авось, свидимся”; “Спасибо вам, девочки! Спасибо, что выслушали. Спасибо, что вам небезразлично”; “С РОЖДЕСТВОМ ВАС ВСЕХ”.

3. Третій рівень створення НМ пов’язаний із “прагмалінгвістичними особливостями дискурсивного мислення мовної особистості, тобто з тим, яким чином мовець моделює дійсность у своєму мовному творі” (К.С. Сєдов). У нашому випадку адресат планує свій самоопис зважаючи на власні потреби, бажання та наміри, врахування яких дозволяє виділити три стратегії самоопису: подійну, аналітичну та художню (або поетичну). Подійна стратегія самоопису репрезентує НМ “літописця”, для котрого основними параметрами оповіді є факт і час, тому його наратив являє собою більш чи менш детальний виклад різних життєвих ситуацій. При цьому автор досить недбалий у доборі мовленнєвого матеріалу, оскільки його основна мета – фіксація події, а не її осмислення. Аналітична стратегія самоопису репрезентує наратора-філософа, що рефлексує з приводу певних, важливих для нього, подій власного життя. Художня (поетична) стратегія характеризує “творчу” НМ, яка оформлює кожне повідомлення у вигляді одного з жанрів художньої оповіді: есе, поетичної замальовки, вірша тощо, розкриваючи письменницький світогляд і світосприйняття або використовує окремі художні прийоми в тому чи іншому повідомленні (напр., повторювані заголовки записів “Когда я была маленькой…” і “Когда я была уже не очень маленькой…”). Стратегія самоопису не є якимось незмінним, раз і назавжди даним, вектором побудови НМ. З часом вона може змінюватися – разом зі зміною самоосмислення суб’єкта, що її створює. Окрім того, як правило, автором рівночасно використовуються декілька стратегій – одна як основна, провідна, а друга як допоміжна, мерехтлива, котра коли-не-коли з’являється в окремих повідомленнях, що може бути пов’язане із певними авторськими інтенціями.

У висновках узагальнюються спостереження, зроблені під час аналізу віртуального дискурсу на прикладі порівняно нової форми спілкування у Мережі – інтернет-щоденника.

Проведене дослідження засвідчило, що вивчення нових дискурсивних практик потребує нового поняттєво-термінологічного апарату для їх аналізу. Лінгво-філософський план осмислення теми дослідження дозволяє визначити конструктивні параметри віртуального дискурсу у просторі Інтернет, пов’язані з поняттями “буденна свідомість”, “буденний дискурс”, “віртуальність”, “гіпертекст”, “дифузність”, “своє-чуже”, “я-інший”, “гра”, “діалог”, “наративна маска”. Оскільки кожне поняття є водночас філософською та лінгвістичною категорією, кожен розділ роботи звернений, з одного боку, до плану філософії, а з другого – до плану лінгвістичного у його текстовому чи дискурсивному варіанті.

Проведені дослідження дискурсу інтернет-щоденників дозволяють стверджувати, що віртуальний дискурс являє собою буденний дискурс, котрий виникає й існує у новому просторі комунікації – віртуальному. При цьому у роботі віртуальність треба розуміти як поєднання особливого типу буттєвості дискурсу з технологічною специфікою середовища Мережі. Таким чином, буденний дискурс виступає як основа породження віртуального дискурсу на рівні свідомості та втілення у мовленні. Соціально-філософська структура буденного дискурсу містить у собі “право” на самодостатність, інтерсуб’єктивність і стереотипність буденної свідомості. Особистісна й особистісно-соціальна природа, а також структурна та змістова дифузність поєднують “своє” та “чуже”, особистісне “я” й “іншого” у єдиному мисленнєвому та мовленнєвому просторі. Ці сутнісні характеристики буденного дискурсу віддзеркалюються у модифікованому вигляді у віртуальному дискурсі комунікативного сегмента Інтернету.

Конвенційна скутість та соціальна детермінованість сучасного суспільства приводить людину у віртуальний простір, який надає можливість реалізувати різні варіанти ігрової поведінки, обмеженої лише правилами самої гри. Реальна буттєвість особистості, поміщена у віртуальний простір, перетворюється у текстову, мовленнєву буттєвість, що приховує реальну особистість за наративною маскою, різні плани існування котрої – у свідомості мовця, у свідомості слухача і в самому тексті – посилюють ілюзорність інтернет-дискурсу.

Новий комунікативний простір стає простором діалогу (у широкому його розумінні), що існує у своєрідному ігровому модусі, притаманному лише віртуальному спілкуванню. Саме діалогічність віртуального середовища спричинила модифікацію такого традиційно автокомунікативного, інтимного жанру мовлення, як особистий щоденник, перетворивши його в екзистенційний дискурс, орієнтований на чуже сприйняття. Самовираження, орієнтоване на Іншого, самопізнання себе через екзистенцію Іншого, через діалог із ним (але у зручний для суб’єкта час) – ось ті основні мотивації, котрі спонукають особистість відкрити інтернет-щоденник. Знаковий простір віртуальної комунікації визначає єдино можливий спосіб самовираження – словесний, результатом котрого є самодостатній текст, кожен фрагмент якого має сенс, а тому може існувати поза часовою послідовністю, незалежно від автора, стаючи частиною “чужого” дискурсу (наприклад, у стрічці “Избранное”).

Гіпертекст як структурний принцип віртуального середовища дозволяє щоразу по-новому створювати віртуальний дискурс, поєднуючи різні текстові уривки за принципом асоціативних зв’язків. При цьому в інтернет-щоденниках гіпертекстові посилання не лише “сплітають” у єдиний дискурс фрагменти “своєї” та “чужої” нарації, організовані відповідно до обраної наративної маски, але навіть виводять за межі щоденникового сайта, що посилює буденну дифузність дискурсу. Гіпертекстова структура віртуального простору зумовлює і спосіб побудови його дискурсу, репрезентований принципом живої побудови, коли дискурс щоразу створюється “тут і зараз” кожним користувачем, який добирає із загальної маси наявних текстових фрагментів потрібні (чи цікаві) саме йому у даний момент і ставить у певній послідовності, причому щоразу створюваний дискурс буде новим. При цьому технологічні можливості щоденникових сайтів можуть допомогти в організації певного, відносно константного набору чималих текстових фрагментів (наприклад, “Ленты друзей” чи “Цитатника”).

Аналіз інтернет-щоденників користувачів на сайтах http://www.diary.ru та http://www.liveinternet.ru дозволяє зробити висновок про те, що практично кожен власник щоденника прагне бути своєрідним та оригінальним (у міру своїх можливостей), тому вибирає незвичайний нік, аватар (декілька аватарів), який привертає увагу, епіграф, котрий запам’ятовується, або “прикрашає” свої повідомлення різними фотографіями, малюнками, створюючи тим самим певну наративну маску. Але оскільки простір у Мережі являє собою простір тексту, авторські наративи, розташовані певним чином (через ті чи інші суб’єктивні настанови), спосіб і манера оповіді є основним механізмом, здатним не просто привернути увагу будь-якого співрозмовника, а знайти серед величезної кількості користувачів саме свого читача – Іншого, готового до діалогу, спів-переживання та спів-чуття, налаштованого на емпатичне сприйняття чужої