НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

ЗІНЬКО Віктор Миколайович

УДК 903 (477.75) “6383”

СІЛЬСЬКА ОКРУГА

МІСТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО УЗБЕРЕЖЖЯ

БОСПОРУ КІММЕРІЙСЬКОГО

(VI-I ст. до н.е.)

Спеціальність – 07.00.04 – археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ – 2006

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Кримському відділі Інституту сходознавства

Національної Академії наук України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Русяєва Анна Станіславівна

доктор історичних наук, професор

Маслєнніков Олександр Олександрович

Інститут археології Російської Академії наук,

завідувач відділом польових досліджень

доктор історичних наук, професор

Молєв Євген Олександрович,

Нижньогородський державний університет

декан історичного факультету

Провідна установа: Київський Національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра археології та музеєзнавства, м. Київ

Захист відбудеться “_15_” травня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за адресою: 04210, м. Київ, вул. Героїв Сталінграда, 12.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України за адресою: 04210, м. Київ, вул. Героїв Сталінграда, 12.

Автореферат розіслано “ 28 ” березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Є.І. Архипова

Загальна ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Боспорська держава є одним із найцікавіших явищ в історії античної цивілізації. Сформувавшись як єдине державне утворення з окремих еллінських апойкій, які були засновані у VI ст. до н.е. грецькими колоністами в районі сучасної Керченської протоки (у давнину - Боспор Кіммерійський), вона протягом майже тисячоліття відігравала провідну роль у Північному Причорномор’ї і мала значний вплив на історичні процеси давнього населення півдня нашої країни. Освоєння еллінами земель, що прилягали із заходу і сходу до Боспору Кіммерійського, по якому давні автори проводили межу між Європою і Азією, відбувалось на заключному етапі Великої грецької колонізації й мало, переважно, землеробський характер. За короткий проміжок часу в європейській (Керченський півострів) і азіатській (Таманський півострів) частинах Боспору засновується понад десять еллінських апойкій, які кардинально змінили етно-політичну ситуацію в регіоні.

Серед інших центрів грецької колонізації Північного Причорномор’я саме цей виділяється своєрідністю, яка визначається дослідниками як “боспорський феномен”. Це пов’язано зі значною кількістю незалежних міст, які були засновані на порівняно обмежений прибережній території зони протоки, а потім досить швидко почали тяжіти до міжполісного об’єднання, яке сформувалось у 480/79 рр. до н.е. під владою Археанактидів. У результаті, вже за часів династії перших Спартокідів, було створено найбільшу державу у Північному Причорномор’ї, яка об’єднувала як грецькі поліси, так і варварські племена. На відміну від інших державних утворень регіону, тут постала спадкова монархія. Для Боспору в усі часи були характерні тісні греко-варварські стосунки, які безпосередньо вплинули на становлення та існування Боспорської держави.

Актуальність теми. Основою економіки Боспорської держави, як загалом і всього античного суспільства, було сільське господарство. Питання про античне сільське господарство у Північному Причорномор’ї лише з 50-х років XX століття стає предметом спеціальних розробок окремих дослідників [Блаватский, 1953], у результаті чого поступово склалось розуміння цілісності античної системи “міський центр – сільська округа”. Однак для Боспору питання сільськогосподарських територій і сільського господарства розглядалось у межах всього державного утворення, без виявлення специфіки міських земель і детального аналізу земельних володінь окремого поліса. Такі важливі проблеми, як заснування і розвиток полісів, міст та їх сільської округи у складі Боспорського царства, причини розквіту і кризи сільського господарства в різні періоди, греко-варварські стосунки – розроблялись без належної джерельної бази. Тому всебічне дослідження сільських округ грецьких міст європейського узбережжя Боспору має важливе значення для розуміння загальних закономірностей і особливостей розвитку сільського господарства, зокрема економіки та історії Боспорської держави в VI-I ст. до н.е. Стан вивчення та інтерпретації відкритих пам’яток різних районів Боспору не однаковий. Системний аналіз археологічних комплексів, за рідкісним винятком, практично ще не проводився. Тому диференційоване вивчення сільської округи боспорських міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського є найбільш актуальним.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Робота виконана в межах науково-дослідної теми Кримського відділення Інституту сходознавства НАН України “Історія і культура етно-конфесійних спільнот Криму” (державний реєстраційний № 010000127).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є диференційний аналіз сільської округи міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського.

Для досягнення цієї мети вирішуються такі завдання: встановити причини і характер давньогрецької колонізації Боспору; реконструювати процес становлення та поетапного розвитку міст-полісів і сільських округ, що їх оточували, у контексті формування Боспорської територіальної держави; дослідити просторову організацію і структуру земельних володінь міст Боспору; охарактеризувати основні галузі сільського господарства полісів; проаналізувати етнокультурні процеси в сільських округах міст, палеоекологію регіону і палеоекономічні моделі хори боспорських полісів.

Об’єктом дослідження є історія сільських округ міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського.

Предметом дослідження є сільські поселення і могильники, а також весь комплекс артефактів, отриманих під час археологічних досліджень сільських округ.

Джерельна база дослідження охоплює всі опубліковані археологічні, наративні, епіграфічні, нумізматичні, палеогеографічні, палеофауністичні, палеоботанічні матеріали, які належать до обраної теми. Крім цього, у повному обсязі використовуються результати власних багаторічних розкопок автора, які, здебільшого, складають основну масу археологічних матеріалів із сільської округи того чи іншого міста західного узбережжя протоки.

Хронологічні межі роботи обмежені з одного боку – першою половиною VI ст. до н.е., коли на західному узбережжі Боспору Кіммерійського засновуються давньогрецькі апойкії і починається процес становлення полісного землеволодіння, а також античного сільського господарства. З іншого боку – серединою I ст. до н.е., коли у результаті руйнування системи державної влади, яка склалась і функціонувала за часів Спартокідів, і наступного падіння держави понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, практично повністю змінилась етнополітична ситуація у Причорномор’ї. Це призвело до руйнування полісного землеволодіння і до верховенства царської власності на всю землю у державі. В цих межах згідно із загальноприйнятою історичною періодизацією античної епохи виділяються архаїчний (перша чверть VI – перша чверть V ст. до н.е.), класичний (друга чверть V – третя чверть IV ст. до н.е.) і елліністичний (остання чверть IV – середина I ст. до н.е.) періоди, які, у свою чергу, поділяються на декілька хронологічних етапів, безпосередньо пов’язаних із певними змінами історичної ситуації.

Географічні межі дослідження охоплюють порівняно невелику територію – західне узбережжя Керченської протоки, від мису Фонар (на півночі) до мису Малий (на півдні), що пояснюється недостатньою вивченістю територій за межами цієї вузької прибережної смуги. Саме тут розміщена основна кількість центрів античної культури європейської частини Боспору, сільська округа яких археологічно найбільш вивчена за останні десятиріччя.

Загальна методологія дослідження базується на теоретичних положеннях, які були розроблені сучасними антикознавцями в галузі вивчення античного сільського господарства та економіки. Для вирішення поставлених завдань було використано методи історико-археологічних досліджень: порівняльно-історичний, типологічний, статистичний, кореляційний та метод історичних аналогій, застосовано комплексний підхід до вивчення археологічних пам’яток і синхронних письмових джерел для реконструкції історії сільської округи боспорських міст західного узбережжя Керченської протоки.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що це перше за територіальними межами Боспору Кіммерійського узагальнююче дослідження сільських округ полісів-міст західного узбережжя Керченської протоки VI-I ст. до н.е.. У роботі:

- запропоновано реконструкцію просторової організації сільської округи кількох боспорських міст у різні хронологічні періоди;

- визначено роль цих сільських округ в економіці та історії Боспорської держави;

- проведено порівняльний аналіз різних категорій джерел, що стосуються проблематики дослідження;

- залучено до наукового обігу результати найновіших археологічних досліджень;

- визначено межі полісних землеволодінь боспорських міст зони протоки в різні хронологічні періоди;

- за результатами порівняльного вивчення матеріалів хор Херсонеса, Керкінітіди, Ольвії, Боспору виявлено загальні, закономірні і особливі процеси становлення, розвитку і функціонування полісних землеволодінь в античних державах Північного Причорномор’я;

- запропоновано авторську концепцію просторової організації хори боспорських міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського та її значення для економіки полісів і всієї держави.

Теоретична цінність цього дослідження полягає в теоретичному узагальненні, критичній оцінці наявних і висунутих власних наукових положень та гіпотез; в отриманні нового наукового знання на основі вивчення й аналізу значного обсягу матеріалів.

Практичне значення отриманих результатів роботи полягає в тому, що її загальні висновки і результати можуть бути використані для написання узагальнюючих та монографічних робіт з історії, економіки та сільського господарства Боспору, для планування археологічних досліджень на Керченському півострові, складання і обґрунтування проектів і програм охоронних зон пам’яток, заповідників, для підготовки курсів лекцій, а також для створення музейних експозицій і виставок.

Особистий внесок здобувача. Автор протягом тривалого періоду проводить комплексні масштабні дослідження археологічних пам’яток на сільській окрузі Німфея, Пантікапея, Мірмекія і Тірітаки, матеріали цих досліджень використано для розробки і обґрунтування основних положень дисертації. У колективній монографії “Archaeological map of Nymphaion (Crimea)” (1999) автором написана основна частина “Site description”. У 8 статтях, опублікованих у співавторстві з різними дослідниками, головним чином вченими Росії і Польщі, здобувачу належать переважно аналітичні розділи.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені в опублікованих працях, зокрема у двох монографіях (1999, 2003). Різноманітні аспекти і проблеми дослідження обговорювались на засіданнях Кримського відділення Інституту сходознавства НАН України та на засіданнях Відділу античної археології Інституту археології НАН України. Головні ідеї та конкретні розробки викладено в наукових доповідях на Міжнародних конгресах, конференціях, читаннях, колоквіумах в Ростові-на-Дону (1992), Мелітополі (1992), Новочеркаську (1992), Керчі (1993, 2000-2005), Сімферополі (1994), Санкт-Петербурзі (1994, 1998, 1999, 2001, 2002, 2004, 2005), Севастополі (1997), Варшаві (1997), Анкарі (2001), Фессалоніках (2002), Орхусі (2003).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 87 наукових роботах. Серед них – одна авторська і одна колективна монографії, 29 статей у наукових фахових виданнях. Решту робіт видано у збірках та журналах різного профілю, тезах і матеріалах конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів і висновків, які складають основний текст (316 сторінок), а також додаткової інформації на 188 сторінках, до якої входять список використаних джерел (510 позицій), список ілюстрацій, 128 таблиць графічних ілюстрацій. Загальний обсяг рукопису – 504 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено хронологічні та географічні межі роботи, подається огляд джерел і методів дослідження, сформульовано мету і завдання дисертації, її практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ I. Історія археологічного вивчення та історіографія.

Палеогеографія регіону

У підрозділі “I.1. Історія археологічного вивчення та історіографія” дається короткий нарис історії археологічного вивчення сільських округ боспорських міст зони протоки та розглядаються основні питання історіографії. Виділено чотири хронологічні етапи в історії вивчення археологічних пам’яток аграрної периферії античних міст західного узбережжя Керченської протоки. Перший етап охоплює XIX – початок XX ст., коли основну увагу спеціалісти зосереджували на локалізації боспорських міст і дослідженні найбільш значних античних пам’яток, а об’єкти сільської округи лише спорадично потрапляли до поля їх зору. Лише на початку XX ст. М.І. Ростовцев вказав на важливість спеціальних масштабних археологічних досліджень пам’яток хори античних міст.

На другому етапі (перша половина ХХ ст.) досліджуються лише поодинокі пам’ятки аграрної периферії європейської частини Боспору (Ю.Ю.Марті, В.Ф.Гайдукевич, К.Э.Гриневич). Незважаючи на те, що матеріали щодо сільського господарства Боспору були дуже обмежені, існувала думка про переважання тут великої земельної власності з великим рабовласницьким господарством (С.А.Жебелев, В.Ф.Гайдукевич). Правильно зазначаючи, що сільське господарство займало за своїм значенням провідне місце в боспорській економіці, В.Ф.Гайдукевич вперше спробував предметно розглянути різні його галузі, визначити їх значущість, вирішити деякі питання землеустрою і соціально-етнічного статусу сільського населення [Гайдукевич, 1949]. У першій узагальнюючій роботі про сільське господарство Північного Причорномор’я В.Д.Блаватський констатує відсутність необхідної уваги археологів першої половини ХХ ст. до вивчення пам’яток хори [Блаватский, 1953]. Однак, незважаючи на цікаві спостереження, які стосувалися землеробства Боспору, багато з його висновків зараз не можуть бути прийнятними.

Третій етап (50-80 рр. ХХ ст.) починається плановим дослідженням сільськогосподарських територій європейської частини Боспору під керівництвом І.Т.Круглікової. Результатом цих робіт стала монографія “Сельское хозяйство Боспора”, в якій робиться перша спроба систематизувати поселення, аналізується роль різноманітних напрямів сільського господарства, піднімаються деякі питання історії і культури сільського населення [Кругликова, 1975]. Проте більшість важливих аспектів не була належно висвітлена, як, власне, і не було розроблено питання про сільські округи боспорських міст. У той же час розкопки пам’яток на хорі міст проводили В.Ф.Гайдукевич, Д.С.Кирилін, Б.Г.Петерс. Багато завдань з вивчення сільських могильників і поселень у степовій частині Східного Криму розв’язувала експедиція Інституту археології АН УРСР. Ці матеріали були узагальнені у працях Е.В.Яковенко, яка відтворила найбільш цілісну картину варварської периферії європейської частини Боспору VI-III ст. до н.е.

Із середини 70-х рр. комплексне вивчення сільських поселень і могильників у Приазов’ї було розпочато О.О.Маслєнніковим. Ці матеріали дозволили відтворити загальну картину еволюції царської хори Боспору, до того ж основна увага приділялась хронології та типології поселень, аналізу їх будівельних особливостей. Хоча хора окремих боспорських міст О.О.Маслєнніковим не досліджувалась, він послідовно відстоює концепцію поділу сільськогосподарських територій Боспору на міські хори, царські володіння і варварські землі.

В останні десятиліття ХХ ст. в античній археології Північного Причорномор’я склалась чітка концепція досліджень на хорі міст, яка виходила з презумпції цілісності системи “міський центр – сільська округа” і обов’язкових конкретно-історичних розробок окремих її елементів. Прикладом такого підходу є роботи С.Д.Крижицького, С.Б.Буйських і В.М.Отрешка на хорі Ольвії, О.М. Щеглова на хорі Херсонеса, а також інших дослідників. Все це підготувало четвертий етап (90-ті рр. ХХ – початок XXI ст.) у вивченні аграрної периферії Боспору – сільської округи боспорських міст. Якщо на початку цього етапу досліджувались лише окремі об’єкти на землях Пантікапея, Німфея та Мірмекія, то пізніше було розгорнуто програму з вивчення хори Німфейського поліса. Результати цих досліджень, що дозволили вперше простежити становлення, розвиток і функціонування сільських округ міст, були розглянуті у низці статей і узагальнені в монографії автора “Хора боспорского города Нимфея” [Зинько, 2003]. У цілому, незважаючи на тривалий період вивчення сільськогосподарських територій європейської частини Боспору, лише в 90-х рр. ХХ ст. починається цілеспрямоване дослідження сільських околиць античних міст зони протоки.

У підрозділі “I.2. Палеогеографія регіону” надано короткий опис давнього природного середовища узбережжя Керченської протоки, розглядаються кліматичні та екологічні особливості, з якими зіткнулись давньогрецькі колоністи. Ці території мають чітко виражені за рельєфом місцевості межі, завдяки яким вони складають досить відокремлені в природному розумінні анклави. Морський берег протоки дуже змінений абразією, переміщенням піщаних кіс і підняттям рівня моря, амплітуда коливань якого оцінюється спеціалістами по різному. На прикладі підводних досліджень у приморській частині хори Німфея встановлено, що під водою опинилася частина давнього берега завширшки приблизно 0,5 км. Всі природні багатства, а також зручний як у господарському, так і у воєнно-оборонному значенні рельєф, робили узбережжя Боспору Кіммерійського досить сприятливою територією для виведення давньогрецьких колоній і розвитку самостійних державних утворень полісного типу.

Розділ II. Сільськогосподарські території міст

європейського узбережжя Боспору Кіммерійського VI-V ст. до н.е.

У підрозділі “II.1. Заснування грецьких апойкій” критично аналізується декілька гіпотез, пов’язаних із заснуванням грецьких апойкій в першій половині VI ст. до н.е. і становленням полісів у зоні протоки. Термін “поліс” слід розуміти як притаманний низці поселень, незалежно від їхніх розмірів, структури, зовнішнього вигляду, тощо, особливий політичний статус місця проживання самоврядної громадянської общини [Андреев, 1987]. Для цих невеликих полісів сільська округа була рівноправним членом дихотомії “місто – хора”. Усі ранні поселення європейського узбережжя Боспору Кіммерійського – Німфей, Тірітака, Пантікапей, Мірмекій, Порфмій мали дуже схоже розташування з прилеглими земельними ділянками, які були до того ж відокремленими в природно-ландшафтному розумінні анклавами. Сучасні дослідження дають порівняно великий за обсягом матеріал щодо цих поселень, на основі якого можна стверджувати, що всі вони були центрами невеликих полісів. Лише в останній чверті VI ст. до н.е. у зовнішньому вигляді цих поселень відбуваються певні зміни, пов’язані зі створенням урбаністичних структур і завершенням періоду адаптації колоністів до місцевих кліматичних, екологічних і демографічних умов.

Далі у підрозділі “II.2. Освоєння сільської округи міст” розглядається питання про розміри ранніх сільських округ боспорських міст. За відсутністю письмових джерел археологічні критерії відіграють важливу роль для визначення меж полісної хори. У процесі формування міських хор виділяється кілька хронологічних етапів. I етап слід датувати з моменту заснування апойкій до кінця третьої чверті VI ст. до н.е. Будь-які постійні будівлі в цей час на хорі не відомі, а загальна площа сільськогосподарських територій навряд чи сягала за 5-10 кв. км. II етап (остання чверть VI – перша чверть V ст. до н.е.) в освоєнні сільських околиць міст зони протоки характеризується виникненням перших поселень, безсистемно забудованих землянками і сирцево-кам’яними спорудами, для невеликої кількості землеробів. На хорі Німфея будівлі та численні знахідки цього часу зафіксовані на приморських поселеннях Героївка-1 та Героївка-2, а загальна площа поліса не перевищує 20 кв. км і має чіткі природні межі. На сільській окрузі Тірітаки відомо два ранніх поселення. На хорі Пантікапея поки що виявлено лише одне поселення (Ак-Бурун II). Зростання воєнного протистояння в районі північної “кіммерійської” переправи навряд чи сприяло зведенню споруд на сільських округах міст цієї частини Боспору Кіммерійського. Хоча, можливо, і тут виникають перші сільські поселення, одне з яких відкрито в південній частині сільської округи Порфмія.

У підрозділі “II.3. Полісні землі за Археанактидів і перших Спартокідів” аналізуються події V ст. до н.е. На межі VI-V ст. до н.е. у степовому Криму з’являється нова хвиля номадів [Алексеев, 1992; Колотухин, 2000] і в першій-другій чверті V ст. до н.е. міста європейського узбережжя Боспору зазнають натиску кочовиків. Однак в Німфеї досі не виявлено слідів руйнувань, хоча сліди якихось пожеж першої чверті V ст. до н.е. зафіксовані на сільських поселеннях [Кругликова, 1975; Зинько, 1998]. На некрополі Німфея з’являються поховання зі скіфськими рисами в обряді, які датуються першою половиною – межею третьої-четвертої чверті V ст. до н.е. Частина боспорських полісів об’єднується в симмахію. Об’єднавчі тенденції в політичному та економічному житті Боспору були підготовані всім попереднім розвитком полісів, а загострення ситуації в регіоні було лише одним із головних каталізаторів цього процесу. Ці надзвичайні обставини спричинили те, що до влади в 480 р. до н.е. приходять Археанактиди. У регіоні складається новий баланс сил між боспорськими полісами і скіфськими племенами. Якщо одні поліси об’єднуються в оборонні союзи, то Німфей, імовірно, продовжує політику домовленостей з кочовиками. Протягом всього V ст. до н.е. спостерігається поступальне розширення німфейської хори, що свідчить про стабільний розвиток цього поліса і про досить мирні взаємини з номадами. Прихід до влади в Пантікапеї 438/7 р. до н.е. Спартокідів порушив усталену політичну рівновагу на Боспорі. Їхня активна зовнішня політика, спрямована на стабілізацію стосунків зі скіфами і на захоплення незалежних полісів, призвела до втрати Німфеєм своєї незалежності. Цей новий етап консолідації Боспору, що характеризувався завоюванням сильними слабших, призвів до переродження тиранії на монархічну державу. Однак Німфей близько середини 30-х рр. V ст. до н.е. вступає у I морський союз і на його окрузі, очевидно, була розміщена клерухія афінян. Та все-таки в 405/4 р. Німфейський поліс потрапляє в залежність від Пантікапея.

До кінця V ст. до н.е. хора Німфея була територією (приблизно 60-70 кв. км) з природними, важкодоступними кордонами. Сільські поселення, яких нараховується більше десятка, розташовувалися з країв, а в глибині розміщувалися земельні ділянки. Переважали невеликі сільські садиби, які складались з одно-, двокамерної споруди і господарського двору. Як житлові та господарські будівлі могли використовувати і землянки. За своєю структурою відрізняється лише поселення Тобечік-9, яке є чотирибаштовим укріпленням з великим внутрішнім двором. Це поки єдина на хорі Боспору укріплена споруда настільки раннього часу. В окрузі Тірітаки, Пантікапея, Мірмекія і Порфмія виявлено всього близько двох десятків поселень V ст. до н.е. Пантікапейський поліс починаючи з другої третини століття зміг не лише забезпечити захист кордонів своєї хори і дружніх полісів, але і проводить політику розширення власних земельних володінь. Сільська округа Пантікапея значно збільшилась і окремі райони цієї території контролювалисяпоселеннями, що розміщувались на морських мисах, а також на скелястих підвищеннях. Певними складовими цієї системи, очевидно, були Порфмій, Мірмекій та Тірітака, зі своїми самостійними невеликими сільськими районами. В цілому, пантікапейська хора до кінця V ст. до н.е., напевно, охоплювала північно-східну частину Керченського півострова на площі близько 170 кв. км.

Протягом другої чверті V – початку IV ст. до н.е. (III етап), поступово розширюються хори Пантікапея та Німфея. Інша історична доля спіткала решту ранніх полісів цього регіону – Тірітаку, Мірмекію і Порфмію. Судячи з усього, вони так і не змогли відійти від воєнних погромів першої третини V ст. до н.е. і увійшовши до сфери впливу тиранів Пантікапея, все більше втрачали свої полісні інститути, поступово перетворюючись на звичайні залежні міста, з невеликими сільськими округами Боспорської територіальної держави.

Розділ III. Сільськогосподарські володіння міст у IV –

на початку III ст. до н.е.

У підрозділі “III.1. Сільські поселення і садиби” аналізуються археологічні комплекси відкриті на хорі боспорських міст. У першій чверті IV ст. до н.е. на багатьох поселеннях зафіксовані сліди руйнувань і наступної відбудови. Ці події необхідно пов’язувати з певним етапом в історії Боспорської держави, для якого характерні широкі воєнні дії із завоюванням нових територій, війна з Феодосією та її союзниками, що призвела до значних руйнувань населених пунктів зони протоки [Завойкин, 2004]. У другій – третій чверті IV ст. до н.е. значно збільшуються території сільських околиць міст, у кілька разів зростає кількість поселень. В цей час тут споруджуються різноманітні житлові та господарські будівлі, однак, великі сільські садиби замкненого планування із внутрішнім двором поки що виявлені лише на хорі Німфея.

У сільському домобудівництві хори боспорських міст у IV – першій третині III ст. до н.е. виокремлюють три типи жител: окремо розміщені дво-камерні будинки; великі садиби замкненого планування з внутрішнім господарським двором; землянки і напівземлянки. Великі сільські садиби, відкрито на хорі Пантікапея (Андріївка Південна, Госпіталь), Німфея (Героївка-1, Михайлівка, Південно-Чурубашське) і Мірмекія (поселення поблизу Мірмекія) мають спільне грецьке планування. Загальна площа таких сільських садиб коливається від 320 до 780 кв. м. Деякі з них, завдяки наявності башти чи потужних двометрових стін, можна вважати сільськими садибами з розвиненою оборонною функцією.

Цей бурхливий ріст сільської округи закінчується на початку останньої чверті IV ст. до н.е. внаслідок руйнувань, пов’язаних з боспоро-скіфською війною. Особливо катастрофічними наслідки цих подій були для сільської округи Німфея. На хорі інших міст західного узбережжя наприкінці IV – на початку III ст. до н.е., навпаки, на місці старих поселень з невеликими садибами позначається будівництвом великих сільських садиб замкненого планування. Цей процес стабілізації і певного розвитку сільських околиць завершується наприкінці першої третини III ст. до н.е. запустінням аграрної периферії міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського.

У підрозділі “III.2. Поховальні пам’ятки міських хор” зазначається, що, за рідкісним винятком, вони вивчені ще недостатньо. Однак можна стверджувати, що окремі поховання на хорі з’являються не раніше, ніж межа V – IV ст. до н.е., і лише для IV ст. до н.е. можна констатувати формування невеликих сільських некрополів. Найбільше досліджені поховальні комплекси на сільській окрузі Німфея, де відкрито 13 курганних груп і 2 ґрунтових могильники. Менш відомі поховальні комплекси поблизу сільських поселень полісів північно-східної частини узбережжя, за винятком відомих підкурганних поховань IV ст. до н.е., відкритих на Юз-обинському і Мітрідатовому хребті, які були некрополями боспорської, і частково, можливо, скіфської [Яковенко, 1986] і синдо-меотської знаті [Виноградов, 2001]. Досліджено кілька сільських некрополів: в окрузі поселення поблизу Мірмекія [Зинько, 2003]; за 2 км на північ від міста Мірмекія [Капошина, 1958], поблизу поселення біля с. Глазівка.

Різноманітність поховальних споруд (виділено 5 типів) і особливості поховального обряду свідчать про досить стратифікований склад сільського населення міських хор. Очевидно, час від часу тут могли з’являтися і мешкати окремі групи варварського населення, які порівняно швидко долучились до процесу еллінізації. Однак, не зважаючи на це, за рідкісним винятком, поховальні комплекси сільських могильників знаходять прямі аналоги серед численних некрополів боспорських міст, що розміщувались поблизу.“

III.3. Структура і особливості функціонування міських хор у складі Боспорського царства”. Становлення і розвиток особливої форми верховної влади і територіальної держави на Боспорі відбувалось у IV – на початку III ст. до н.е. Спадкова тиранія перших Спартокідів починає набувати рис, притаманних елліністичним монархіям. Однією з головних була наявність особливого домену – “хора басіліке” [Масленников, 2004]. Саме про цей період збереглась більша частина свідчень античних письмових джерел, які містять скупі свідчення про устрій сільських територій і про експорт хліба з Боспору.

Боспорські царі не знищили повністю представницькі органи полісів [Виноградов, 1983]. Імовірно, не слід відкидати полісну автономію не лише для Пантікапея, але і для інших міст зони протоки. Міра цієї автономії для кожного міста була різною, але навряд чи слід піддавати сумніву відсутність однієї з головних полісних складових – полісного землеволодіння. На Боспорі в IV ст. до н.е. існувало, принаймні, три категорії земель: хора, царські землі й території варварських племен. Дослідження сільської території Боспорської держави дозволили отримати відносно повне уявлення про типи поселенських структур і про організацію різних частин цих територій. Це дозволяє чіткіше уявити місце тієї чи іншої категорії в господарсько-адміністративній системі держави і побудувати переконливу модель економічного розвитку на певному історичному етапі.

Вся територія Німфейського поліса (площа понад 110 кв. км) мала стратифіковану просторову структуру, в якій порядч з міським центром, виділяються 5 значних поселень, які контролюють окремі райони хори, більш ніж десяток середніх поселень, що складаються з кількох господарств різного планування, понад два десятки окремо розміщених ізольованих сільських садиб, а також кілька тимчасових стоянок пастухів. У межах IV етапу (перша чверть IV – перша третина III ст. до н.е.) можна виділити три стадії, протягом яких окремі структурні елементи німфейської хори могли переживати значні зміни. Так, у першій чверті IV ст. до н.е. (1 стадія) хора Німфея переживає кризу, що виявилась у руйнуванні житлово-господарських комплексів, як на приморських, так і на поселеннях, розміщених в глибині півострова. У той же час, очевидно на завершальній фазі цього етапу, на південно-східній приморській окрузі (поселення Героївка-1) зводиться велика укріплена садиба замкненого планування з кутовою баштою. Друга – третя чверть IV ст. до н.е. (2 стадія) характеризується для сільської округи Німфея бурхливим зростанням кількості поселень, а також появою нового типу будівель – великих споруд-садиб, які на деяких поселеннях змінюють невеликі будинки (Героївка-1, Південно-Чурубашське, Огоньки-1). Одночасно, на хорі продовжували існувати “архаїчні” комплекси, що складались із землянок (Героївка-2), однак існують вони не довго, а потім їм на зміну приходять садиби замкненого планування. На початку четвертої чверті IV ст. до н.е. хора Німфея переживає кризу, пов’язану з війною царя Перисада I проти скіфів, про яку відомо з промови Демосфена проти Форміона. На останній 3 стадії (остання чверть IV – перша третина III ст. до н.е.) на хорі Німфея відновлюється життя лише на кількох значних поселеннях. У кінці першої третини III ст. до н.е. мешканці залишили більшість поселень хори Німфея.

Як була організована система управління полісної хори, які податкові одиниці вона містила – про це для міст Боспорської держави даних немає. Однак, як аналогії можна залучити джерела з Малої Азії. Земельні кадастри деяких її міст дозволяють робити висновки щодо того, як організаційно розподілялась хора і як нею керували [Голубцова, 1998].

У IV ст. до н.е. значно збільшилась кількість поселень на хорі Пантікапея [Кругликова, 1975]. Ближню хору Пантікапея, а також ділянки, що належали мешканцям Мірмекія і Порфмія, оточував Тірітакський вал, який був збудований саме в цей час [Масленников, 2003]. Однак, незважаючи на процес інтенсивної забудови полісних земель новими поселеннями, територія його хори у IV ст. до н.е. збільшилась не на багато. Для пантікапейської хори в межах IV етапу також виділяється кілька стадій. У першій чверті IV ст. до н.е. сільські поселення пантікапейських земель переживають якісь катаклізми. Але вже на наступній стадії у другій-третій чверті IV ст. до н.е. на сільській окрузі Пантікапея починається бурхливий ріст. Втім, розширення полісних земель на захід було обмежене з одного боку земельними володіннями Спартокідів, а з іншої — появою численних варварських селищ у західних районах Керченського півострова.

Наслідки боспоро-скіфської війни на початку останньої чверті IV ст. до н.е. відрізнялися для хори боспорських міст західного узбережжя протоки в останній чверті IV – першій третині III ст. до н.е. Якщо на німфейських землях на більшій частині поселень життя зупиняється, то на землях Пантікапея і Мірмекія починається будівництво великих садиб. І.Т. Круглікова припускала, що це явище пов’язане з процесом концентрації земельної власності. Однак, цьому суперечать невеликі розміри земельних ділянок відкритих на хорі Пантікапея. Процес збільшення земельних володінь був тривалішим і відбувався у різних районах полісної хори з певною своєрідністю. Земельні ділянки IV – першої третини III ст. до н.е. досліджені на хорі міст, в цілому, були невеликих розмірів – від 4,5-5 га (хора Пантікапея) до 10,2 га (хора Німфея).

Особливо слід зазначити, що великі сільські садиби на землях Німфея, Пантікапея, Мірмекія за своїм плануванням істотно відрізняються від великих колективних садиб хори Херсонеса та Ольвії, для яких характерне “казармене” планування. Великі сільські садиби хор боспорських міст являють собою будівлі для одного господарства, в яких досить справедливо виділяються як житлові, так і господарські приміщенням. Поява таких садиб на хорі Німфея мінімум на 50 років раніше, ніж на хорі Пантікапея, напевно, свідчить про відсутність синхронності у процесі збільшення земельних володінь у цих двох великих полісах зони протоки. У IV – першій третині III ст. до н.е. більшість дрібних земельних власників продовжує брати участь у сільськогосподарському виробництві й обробляти ділянки власними силами, залучаючи, імовірно, лише на період основних польових робіт обмежену кількість робітників. У той же час вже з’являються і заможні землевласники, а початкові невеликі земельні ділянки громадян поліса могли збільшуватись пропорційно до майнового розшарування суспільства. Однак за археологічними даними цей процес простежити надзвичайно важко.

Наприкінці першої третини III ст. до н.е. всі поселення хори міст європейського узбережжя Боспору Кіммерійського припиняють своє існування. Разом з ними була зруйнована досить складна структура організації міських сільських околиць. Все це стало причиною економічної кризи, як в кожному окремому місті, так і у всій Боспорській державі в цілому.

Розділ IV. Земельні володіння міст в III-I ст. до н.е.

У підрозділі “IV.1. Сільська округа міст у другій третині III-II ст. до н.е.” розглядаються причини і характер кризи сільського господарства боспорських міст на цьому етапі. Трансформація воєнно-політичного становища у Північному Причорномор’ї хронологічно збігалася з певними кліматичними змінами. Дослідження історичного розвитку античних держав цього регіону показало, що головною причиною кризових явищ була варварська експансія, а не кліматичні коливання чи зміни екології. Зміна клімату значною мірою повинна була зачепити кочовиків і призвести до певних змін у скіфському суспільстві [Гаврилюк, 1999], що спричинилося посиленню тиску на античні держави, зокрема на Боспорське царство.

До другої третини III ст. до н.е. практично на всіх поселеннях і садибах сільської округи припиняється життя. Тому наступний, IV етап (друга третина III – друга половина II ст. до н.е.), в боспорській історії тривалий час залишався майже не охарактеризований археологічними пам’ятками хори міст. Культурні шари і знахідки цього часу зафіксовано лише на незначній кількості поселень. Це, у першу чергу, споруди з виноробнями сільського поселення, розкопані поблизу Мірмекія В.Ф. Гайдукевичем. В округах Пантікапея шари другої половини III-II ст. до н.е. виявлені на поселеннях Андріївка Північна, Темир-гора, Партизани-1 і деяких інших. Відновлюється життя і на сільських садибах поблизу Порфмія. На сільській окрузі Німфея сліди життя у цей період простежуються лише на 6 поселеннях (Героївка-1, Ельтиген-музей, Чурубашське, Михайлівка тощо). Незважаючи на недостатню вивченість археологічних пам’яток другої половини III – II ст. до н.е. можна реконструювати скорочення сільської округи міст європейського узбережжя Боспору і зосередження мешканців у кількох укріплених поселеннях. Наступні структурні зміни в напрямках сільського господарства, що поставили на одну з головних позицій на хорі міст виноградарство, дали можливість стабілізувати становище на межі III-II ст. до н.е. Проте, тривалий тиск варварів, особливо потужний у другій половині II ст. до н.е., внутрішні негаразди та спустошення сільських територій, призвели Боспорське царство до глибокої політичної та економічної кризи в останній чверті II ст. до н.е., вихід з якої боспоряни знайшли лише в новому політичному альянсі.

Підрозділ “IV.2. Земельні володіння міст за Мітрідата VI Євпатора” присвячений фінальному VI періоду (кінець II – перша половина I ст. до н.е.) функціонування полісних хор Боспору. Земельний фонд Боспорського царства в цей час, як і в інших елліністичних державах, продовжує розподілятись на царську і полісну хори, а також общинні землі, що належали залежним від боспорських царів племенам [Saprykin, Maslennikov, 1995]. Полісні території лише формально перебували під контролем влади полісів, а насправді цар був верховним власником землі в державі. Така практика віднаходить підтвердження в системі землеволодіння елліністичних полісів Малої Азії. Після повстання боспорян у 80-х роках I ст. до н.е. Мітрідат VI суттєво обмежив полісні свободи у Північному Причорномор’ї [Cапрыкин, 1996]. Імовірно, саме з переходом від однієї політики до іншої, збіглись у часі спустошення більшої частини боспорської території та загибель садиб і поселень на хорах міст. У 70-60-х рр. I ст. до н.е. Мітрідат розпочав будівництво укріплень і воєнно-господарських поселень на царських землях, намагаючись знайти в них опору в боротьбі проти непокірних еллінських міст [Сапрыкин, 1996]. У середині I ст. до н.е. на Боспорі з’являються укріплені поселення, що розміщувались здебільшого на царських землях. Однак, зважаючи на те, що заново укріплюються поселення на сільській округи Німфея - Героївки-1 і Михайлівки, а також зводяться потужні укріплення на поселенні Темир-гора неподалік від Пантікапея, цей процес зачепив і землі міст, які, очевидно, вже були залучені до складу царської хори.

Створення розвинутої системи царського землеволодіння, яке скасовувало всі традиції полісних і общинних стосунків, обмежувало об’єктивне прагнення боспорських міст до більшої самостійності і сприяло відмиранню полісного землеволодіння, що у свою чергу призвело до скорочення міської хори і запустіння сільських поселень. У той же час починає проводитись політика створення воєнних поселень, де власники ділянок, які отримали землі від царя, зокрема і на колишній сільській окрузі того чи іншого боспорського міста, перебували за це на військовій службі та сплачували податок до царської казни.

Розділ V. Основні заняття сільського населення, його культура і етно-соціальний склад у VI-I ст. до н.е.

У підрозділі “V.1. Основні галузі сільського господарства” зазначається, що головним господарським заняттям населення хори, а також значної частини мешканців боспорських міст було сільське господарство. Результати досліджень дозволяють скласти уявлення про галузі