ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Зінчук Віктор Петрович
УДК 32.019.51:378.035:(070+654.1+004)
РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
У ПРОЦЕСІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ
СТУДІЮЮЧОЇ МОЛОДІ
(НА ПРИКЛАДІ МІСТА ЛЬВОВА)
Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути і процеси
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Львів – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії та теорії соціології Львівського національного університету імені Івана Франка
Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор
Черниш Наталія Йосипівна,
Львівський національний університет
імені Івана Франка, завідувач кафедри історії та теорії соціології
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор
Варзар Іван Михайлович,
Київський національний педагогічний
університет імені Михайла Драгоманова,
професор кафедри політичних наук
кандидат філософських наук, доцент Тимченко Тамара Василівна,
Львівський національний медичний університет
імені Данила Галицького,
доцент кафедри філософії і економіки
Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, кафедра політології.
Захист відбудеться 3 липня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий 2 червня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат політичних наук, доцент Шурко О.Б.
.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. У світовій практиці розвинених держав значний вплив на політичну соціалізацію молодої генерації здійснює такий суспільно-політичний інститут, як засоби масової інформації. Натомість наскільки важливу роль відіграють мас-медіа у процесі формування політично свідомого й активного нового покоління українців, залишається до кінця не з’ясованим.
Емпіричні дослідження вітчизняних науковців попередніх часів свідчили, що молоде покоління, із часу здобуття Україною незалежності, незначною мірою виявляло інтерес до сфери політики (за винятком окремих епізодів, як от акції непокори 2001 р. „Україна без Кучми”), скоріше було політично пасивним. Події, пов’язані з Помаранчевою революцією в Україні, де важливу роль відіграла студентська молодь, довели протилежне – молодь здатна бути вирішальним політичним рушієм назрілих трансформацій. Саме молодь, яка здобуває освіту (студіююча молодь), здатна чинити найбільш відчутний опір старим зразкам мислення й поведінки.
Розмаїтість наукових розвідок у руслі дослідження проблем політичної соціалізації свідчить про складність цього процесу, потужний науковий потенціал щодо можливостей висвітлення різних його аспектів. Разом з тим підкреслимо, що дотепер ще не склалося узгодженої позиції стосовно феномена політичної соціалізації загалом та його особливостей на молодіжній стадії, зокрема.
Багатовимірність феномену політичної соціалізації молоді за допомогою/під впливом засобів масової інформації вимагає досліджень на стику чи пограниччі різних соціогуманітарних наук, передовсім політичних та соціологічних. Аналіз проблеми має здійснюватися не лише на теоретичному або на емпіричному рівнях, а дотримуватися вимог органічного сполучення методологічної та методичної компонент. Такий підхід надає змогу не лише на теоретичній основі побудувати емпіричне дослідження, але й за допомогою одержаних даних виявити певні вади і вдосконалити вже напрацьовані наукові концепції.
Отже, актуальність такого дослідження очевидна з огляду на відсутність комплексного підходу до вивчення проблеми соціальних ролей та ідентичностей молоді, потреби вироблення ефективної державної молодіжної політики, а також акцентування уваги ЗМІ на необхідності тіснішої інтеракції із суспільством загалом, студіюючою молоддю, як динамічною спільнотою, зокрема.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов’язана з тематикою наукових досліджень кафедри історії та теорії соціології Львівського національного університету імені Івана Франка, на якій виконувалася робота. Це стосується, зокрема, наукових держбюджетних тем „Соціологічні виміри сучасного українського суспільства: регіоналізм, інституціоналізм та структурні трансформації” №0105U004942, УДК 94 (477.8) „04/1911” (виконується з 01.01.05 по 31.12.08); „Формування національних і соціальних ідентичностей в Україні новітнього часу (ХІХ-ХХ ст.)” №0101Y001425 (виконувалася з 01.03.01 по 31.12.03).
Мета роботи: визначення впливу засобів масової інформації, як одного з найважливіших суспільно-політичних інститутів, на процес політичної соціалізації молоді, що навчається.
Зазначена мета передбачає необхідність постановки та розв’язання таких завдань:
– проаналізувати основні методологічні підходи, які існують у соціогуманітарних (і передовсім у політологічній) науках, обрати з них ті, що є найбільш адекватними для розкриття обраної проблеми, і сформулювати на цій основі принципові положення міждисциплінарного характеру в якості синтезованої теоретичної основи дослідження;
– здійснити формування дослідницької теоретичної моделі на двох рівнях – загальному та спеціальному з використанням досвіду вітчизняних і зарубіжних соціогуманітарних наук і насамперед політології;
– розширити теоретичну базу дослідження за рахунок включення до неї спеціально-теоретичних концепцій щодо ЗМІ та такої соціально-демографічної групи суспільства як молодь (вужче – молодь, що навчається) з подальшим з’ясуванням їх взаємозв’язку та можливостей впливу мас-медіа на перебіг політичної соціалізації студіюючої молоді;
– модифікувати розуміння поняття “політична соціалізація” шляхом теоретичної інтерпретації, що базується на соціо-політологічному дуалізмі, і на цій основі здійснити операціоналізацію понять;
– здійснити аналіз емпіричних досліджень у руслі обраної проблеми та встановити їх позитивний потенціал, а також найбільш розповсюджені упущення;
– організувати й провести авторське емпіричне дослідження, осмислити одержані результати і проаналізувати їх основні положення;
– дослідити специфіку впливів засобів масової інформації як агента політичної соціалізації на молодь загалом та молодь, що навчається, зокрема; виявити основні чинники, які не дозволяють українським мас-медіа брати ефективну участь у процесі політичної соціалізації молоді;
– виявити основні тенденції у ставленні молоді до сучасних українських мас-медіа;
– дослідити специфіку інтеракції студіюючої молоді Львова та читацьких мас-медіа у політичній площині.
Об’єктом дослідження виступає процес і наслідки політичної соціалізації молодого покоління.
Предмет дослідження – специфіка й ступінь впливу друкованих ЗМІ України на процес політичної соціалізації студіюючої молоді міста Львова.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють головним чином період розвитку українського суспільства на початку ХХІ ст. На цей період також припадають три виборчі кампанії (2002 і 2006 рр. – до Верховної Ради та 2004 р. – президентські вибори), а головне – Помаранчева революція, яка, безумовно, мала великий вплив на становлення політичної особистості.
Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є ті аспекти загальнонаукових підходів – структурного функціоналізму, інтеракціонізму, когнітивістського, які дають змогу всебічно дослідити феномен соціалізації включно з її політичним різновидом та на прикладі молоді. Ідеться про інструментарій дослідження набуття молоддю певних соціально-політичних ролей, здійснення нею ідентифікації з політичними рухами, партіями тощо крізь призму врахування специфіки когнітивних процесів у молодіжному віці. Були використані спеціально-теоретичні концепції акумуляції політичного досвіду й трансферу ролей, соціально-політичної ідентифікації, а також концепція когнітивного розвитку на молодіжній стадії життя особистості. До числа спеціально-теоретичних концепцій, використаних у дисертаційному дослідженні для аналізу ЗМІ, належать також концепції формування порядку денного, спрямування уваги аудиторії, використання стандартних форм, сила повторювання; для аналізу молоді – концепції маргінальності, молодіжної субкультури, груп ровесників (peer group theory) тощо.
Для досягнення мети використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу й узагальнення, що взаємно доповнюють один одного. За допомогою порівняльно-історичного методу виявилося можливим з’ясувати різницю у соціально-політичному становищі молодого покоління при Радянському Союзі та за часів незалежної України, а співставчо-функціонального – виявити відмінності у діяльності засобів масової інформації країн розвинутої демократії і сучасної перехідної української політичної системи.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що це одна з перших спроб створити синтезовану концептуальну схему дослідження політичної соціалізації молоді за допомогою ЗМІ, в якій за принципом піраміди поєднуються загально- і спеціально-теоретичні рівні міждисциплінарного аналізу, з одного боку, а також опертий на них відповідний методичний інструментарій авторського емпіричного дослідження. Унаслідок застосування цієї концептуальної схеми вдалося одержати низку результатів, які характеризуються науковою новизною:
– на основі аналізу трьох загальнотеоретичних підходів (структурного функціоналізму, інтеракціонізму і когнітивного підходу) виокремлені ті їх складові, які дозволяють з’ясувати багатовимірний характер процесу соціалізації, а саме положення про формування соціальних ролей, заснованих на певних ідентичностях, що набуваються через множинність соціальних взаємодій із врахуванням вікових особливостей;
– уточнено поняття соціалізації, яке визначається нами як сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід, під час спілкування й взаємодії з іншими, протягом усього свого життя освоює й відтворює визначену систему знань, норм і цінностей, формує комплекс соціальних ідентичностей, пізнає соціокультурні форми й взірці конкретної спільноти, що дозволяє йому функціонувати як повноправному члену суспільства, виконуючи певні соціальні ролі. Метою соціалізації є формування в особистості такої культури мислення і поведінки, яка б втілювала у собі найкращі соціокультурні форми і взірці того чи іншого суспільства і яка б дозволяла цій особистості вливатися в соціокультурне життя суспільства і творчо вдосконалювати його;
– у відповідності до цього сформульовано означення політичної соціалізації у наступній редакції: політична соціалізація — це безперервний процес засвоєння індивідом (під час спілкування і взаємодії з іншими, протягом усього життя) політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить, формування політичних ідентичностей, витворення й трансформування власного світогляду, що дозволяло б брати активну участь у політичному житті, виконувати певні політичні ролі, задовольняючи тим самим особисті потреби та інтереси;
– обґрунтовано, що багатовимірність процесу політичної соціалізації вимагає його дослідження з урахуванням трьох рівнів політичної свідомості, інтерналізації їх складових та екстеріоризації набутих політичних ідентичностей у соціальній практиці у вигляді соціально-політичних ролей, а також суб’єкт-об’єктного чи суб’єкт-суб’єктного характеру цього процесу;
– проаналізовано сукупність соціальних інститутів як агентів політичної соціалізації і доведено, що зростаючий вплив на політичну соціалізацію усіх вікових груп українського населення здійснюють засоби масової інформації, в той час як питома вага інших агентів має тенденцію або до стабілізації, або до зменшення;
– унаслідок реалізації авторської дослідницької програми були отримані дані, які дозволили з’ясувати сучасний рівень політичної соціалізації української молоді, що навчається, і виявити певні характерні риси, властиві учням і студентам центру Західної України у даний час:
а) щодо набуття/трансферу соціальних ролей: виявлено міру готовності студіюючої молоді до прояву активної реакції на політичні проблеми суспільства, висвітлені у мас-медіа, та ступінь довіри до системи влади та її персоналій після Помаранчевої революції;
б) щодо формування соціально-політичних ідентичностей: досліджено проблему політичного становлення студіюючої молоді за допомогою читацьких мас-медіа; визначено множину факторів, які перешкоджають сучасним вітчизняним засобам масової інформації бути носієм і молодіжним соціалізатором демократичних цінностей;
в) щодо специфічних рис молодого віку, які позначаються на формуванні політичної соціалізації: встановлено, що студіююча молодь першочергово (з поміж усіх агентів процесу політичної соціалізації) прислухається до бачення й оцінок суспільно-політичних подій, що походять від засобів масової інформації; акцентовано увагу на вікових відмінностях щодо цього твердження;
– досліджено специфіку інтеракції студіюючої молоді Львова та читацьких мас-медіа у політичній площині, яка полягає, головним чином, у напрацюванні механізму переадресації інформації в односторонньому порядку – від ЗМІ до аудиторії.
Практичне значення отриманих результатів дозволяє розширити уявлення про процес політичної соціалізації загалом та студіюючої молоді, зокрема, роль і місце у ньому однієї з найважливіших суспільно-політичних інституцій – засобів масової інформації.
Основні положення дисертації можуть використовуватися при більш детальному вивченні питань зацікавлення молодим поколінням політичними процесами, що відбуваються в країні, для прогнозування реакції молоді на ті чи інші проблеми перехідного періоду, при формуванні регіональною владою головних засад молодіжної політики. Матеріали дисертаційного дослідження знадобляться першою чергою розробникам спецкурсів з політології, соціології, а також викладачам інших соціогуманітарних дисциплін вищої школи, організаторам науково-дослідницьких проектів.
Особистий внесок здобувача полягає у самостійному опрацюванні й узагальненні теоретичного та емпіричного матеріалу досліджуваної проблематики, напрацюванні концептуальної схеми вивчення процесу політичної соціалізації, а також в обранні та застосуванні відповідної методики емпіричного дослідження, яке стало основою емпіричної бази дисертації і проводилося здобувачем особисто.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й результати дисертаційного дослідження було представлено автором на міжнародних науково-практичних конференціях: “Трансформація політичної системи України й Польщі в умовах європейської інтеграції” (Львів, листопад 2003 р.), “Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства” (Харків, листопад 2003 р.), “Українсько-польські стосунки: перспектива розвитку крізь призму Європейського Союзу” (Люблін, травень 2004 р.), “Молодіжна політика: проблеми й перспективи” (Дрогобич-Львів, травень 2005 р.); всеукраїнських та регіональних конференціях: “Політичний процес в Україні у 2004 році: регіональні аспекти” (Львів, лютий 2005 р.), „Соціальні та духовні цінності молоді:соціолого-психологічний дискурс проблеми” (Львів, травень 2006 р.).
Положення дисертації також обговорювалися на науково-теоретичних семінарах кафедри історії та теорії соціології Львівського національного університету імені Івана Франка, щорічних звітних конференціях викладачів та аспірантів університету (2002-2005 рр.).
Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у чотирьох наукових статтях автора, три з яких у фахових виданнях з політології, інших журналах і посібниках.
Структура роботи зорієнтована на досягнення сформульованих мети і завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг дисертаційного дослідження становить 166 сторінок, додатків – 24 сторінки. Список використаних джерел та літератури – 239 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, мету і завдання дослідження, окреслено предмет, об’єкт, хронологічні рамки, методологічну основу дисертації. Сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Наведено відомості про публікації та апробацію результатів дослідження, його зв’язок з науковими темами й програмами.
У першому розділі – „Стан наукового дослідження проблеми соціалізації в сучасній соціогуманітарній та політологічній літературі” – здійснено аналіз наявної літератури, що стосується теми дисертаційного дослідження.
Опрацьовану літературу структурно поділено на такі групи: праці західних дослідників, які вивчали процес соціалізації особистості; праці західних і вітчизняних науковців, які досліджують особливості проходження політичної соціалізації; праці, присвячені вивченню особливостей становлення громадянина у молодому віці; праці, у яких розкривається специфіка роботи ЗМІ та інтеракція зі споживачами цієї інформації.
Термін соціалізація у своїх наукових працях у різні роки (ХІХ-ХХ століття) досліджували такі західні вчені, як Г. Тард, Е. Дюркгайм, Г. Зіммель, А. Валлон, Ж. Піаже, Т. Парсонс, М. Вебер, Е. Гідденс, Ч. Кулі, Р. Мертон, Дж. Мід, М. Мід, Н. Смелзер, З. Фройд, Е. Фромм, Т. Шибутані, П.Бурдьє. Проблеми політичної соціалізації досить широко висвітлюються в сучасній науковій літературі. В рамках філософсько-політологічної і соціологічної парадигм досліджується соціально-політичний контекст політизації людини (А. Бандура, Н. Гедікова, Д. Істон, Дж. Денніс, С. Оксамитна, Ф. Рудич, Б. Скіннер, Р. Уолтерс, Е. Швачко), соціального мислення (К. Абульханова-Славська, А. Брушлинський), психосемантичного підходу, який широко застосовується у прикладних дослідженнях особливостей політичних орієнтацій в епоху перехідного суспільства (А. Мітіна, В. Петренко), проблем політичного виховання підростаючих поколінь (М. Боришевський, Н. Гаврилів, І. Жадан, О. Кожем’якіна, С. Максименко), особливостей масової політичної свідомості українців та проблем взаємодії влади і громадянина (О. Боришполець, О. Валевський, В. Татенко, А. Колодій), проблем становлення політичної ідентичності особистості в умовах трансформації політичної системи країни (В. Москаленко, І. Варзар, В. Лизанчук), концептуальних основ регулятивних і детермінуючих параметрів політичної соціалізації особистості (В. Циба). Робляться спроби окреслити основи політичної психології як науки у комплексних дослідженнях політичної свідомості, поведінки індивіда (М. Боришевський, Г. Гозман, Г. Дилігенський, М. Пірен, О. Шестопал).
Над понятійним апаратом дослідження молодіжного руху працювали такі західні науковці, як Е. Бенфілд, Г. Блюмер, Х. Кеслер та багато інших. У 70-х рр. ХХ ст. вийшли аналітичні роботи К. Менарта, Р. Левенталя, Ж. Русле, присвячені проблемі інтеграції молодого покоління в соціальну структуру суспільства. Тоді ж з’являються фундаментальні праці радянських учених, присвячені дослідженню проблем молоді. Зокрема, слід відзначити роботи О. Ареф’єва, Є. Косенка, В. Лукова, В. Боряза, І. Кона, С. Іконнікової, В. Кемерова. Аналітичні дослідження радянських суспільствознавців та психологів, присвячені “молодіжному вибуху” на Заході кінця 60-х рр., побачили світ у монографіях та наукових статтях Е. Баталова, М. Навінської, В. Соличева, В. Вульфа, О. Мельвіля. Перед розпадом СРСР з’явилися аналітичні дослідження А. Громова, О. Кузина, В. Печенова, І. Кашуби, О. Шаповалова, Н. Іщенка, Г. Воробйова, А. Вишняка, С. Макеєва та інших.
З початку 90-х років минулого століття українські науковці отримали широкі можливості для проведення різноманітних досліджень, у тому числі й реального вивчення молодої генерації, особливостей процесу її політичної соціалізації: О. Яременко, В. Головенько, М. Головатий, Н. Черниш, В. Пилипенко, Л. Сокурянська, В. Бебик, В. Рехкало, Є. Головаха, Н. Паніна, Ю. Пахомов, С. Макеєв, А. Надточій, В. Васютинський та багато інших.
Західні дослідники К. Крос, Р. Гакет аналізують мас-медійний простір розвинених країн Північної Америки і Західної Європи, детально описують механізм та специфіку діяльності засобів масової інформації. Серед українських дослідників комунікативних інституцій у площині процесу опанування та трансформування політичної культури працюють, зокрема, Н. Костенко, Н. Олексієнко, Ю. Дорошенко, П. Фролов.
Як засвідчує проведений у розділі аналіз наукової літератури, нині її здебільшого характеризують: традиційний “розподіл праці” між науковцями з різних соціогуманітарних наук, коли предметні поля практично не пересікаються, що, своєю чергою, породжує відсутність вагомих наукових проривів на пограниччі цих наук з обраної проблеми; уникнення артикуляції займаної методологічної позиції, що веде до змішування фрагментів різних підходів, а відтак і плутанини у використанні методів дослідження або до їх еклектичної суміші, що зменшує наукову вагу одержаних результатів.
У другому розділі – “Основні теоретичні підходи до аналізу соціалізації” – акцентується на тому, що багатоманітність такого соціального феномену, як соціалізація в її конкретних формах включно з політичною вимагає застосування у дослідженнях принципу міждисциплінарності і багатовимірності. Для дослідження нами запропонована синтезована концептуальна схема, у якій поєднуються елементи трьох загальнонаукових міждисциплінарних підходів – структурного функціоналізму, інтеракціонізму і когнітивістського підходу. Відповідно до них було виділено низку базових понять: соціальні ролі; соціальні ідентичності; особливості молодіжного віку.
У першому підрозділі другого розділу – „Концептуальна модель дослідження соціалізації в межах трьох загальнотеоретичних дискурсів” – розкрито механізм соціалізації як системи елементів (індивід та його соціалізуючі фактори – соціальне середовище, культура, соціальні інститути тощо). За допомогою механізму соціалізації відбувається переведення вимог зовнішньої сторони системи - суспільства - в елементи внутрішньої сторони системи - в особистість, тобто відбувається процес інтеріоризації цих вимог у формі норм, ролей, цінностей, потреб тощо. Одночасно спостерігається процес, зворотний інтеріоризації, – екстеріоризація, або перетворення досвіду особистості у дії, поведінку.
Процес соціалізації відбувається на трьох рівнях, які в реальному житті індивіда тісно взаємопов’язані і переплетені: абстрактно-теоретичному (когнітивному), до якого належать знання, ідеї, норми, цінності, що їх інтеріоризує/інтерналізує/інкорпорує індивід ззовні і робить складниками свого духовного світу; чуттєво-емоційному (афективному), який включає в себе психічні стани і настрої індивіда, емоції і переживання, переконання і почуття (задоволення чи незадоволення, зацікавлення чи байдужість, прагнення і бажання), що емоційно забарвлюють ідейно-теоретичні конструкції вищого рівня, а також налаштованість на дію; поведінково-вольовому (конативному) зміст якого складають власне установки на дію, диспозиції та габітуси.
Визначено, що метою соціалізації є формування в особистості такої культури мислення і поведінки, яка б втілювала в собі соціокультурні форми і взірці того чи іншого суспільства та дозволяла цій особистості не лише вливатися в соціокультурне життя, але й творчо вдосконалювати його.
У залежності від соціокультурних умов і обставин соціалізація відбувається або як суб’єкт-об’єктний, або як суб’єкт-суб’єктний процес; відповідно її кінцевим результатом виступає або людина-продукт, яка відтворює існуючі соціальні відносини і культуру, або людина-творець, здатна формувати нові культурні програми, що детермінують соціальні зміни і перехід до суспільства нового типу.
Запропоноване бачення соціалізації враховує специфіку її дослідження трьома загально-методологічними шляхами. Наступним кроком, зробленим нами, було виділення теорій середнього рівня, які допомагають поглибити абстрактно-теоретичні схеми і положення, деталізувати дослідницькі методології, наблизитись до емпіричного аналізу соціалізації. Це – концепції акумуляції, ідентифікації, трансферу ролей та когнітивного розвитку.
Другий підрозділ другого розділу – „Політична соціалізація як стадіальний процес набуття політичних ролей та ідентичностей” – акцентує на тому, що в якості соціального індивіда людина є творінням культури; вона стає особистістю тільки завдяки засвоєнню соціального досвіду, який транслюється в культурі. Сам процес такого засвоєння здійснюється через соціалізацію, навчання і виховання. Власне тому метою політичної соціалізації ми вважаємо набуття політичної культури як процес формування політичних ролей та ідентичностей.
Подальший дослідницький пошук дозволив виокремити із загального процесу соціалізації такий його складник, як політична соціалізація; виділити в його межах дві головні моделі – підпорядкування та інтересу; наголосити на необхідності їх поєднання у дослідницькій практиці; запропонувати графічне зображення супідрядності усіх теоретичних складових; запровадити на цій основі авторське визначення політичної соціалізації.
Нарешті, розгляд соціальних інститутів та агентів процесу соціалізації включно з такою його формою, як політична, дав змогу виділити серед них засоби масової інформації, беручи під увагу їх зростаючу роль у сучасному інформатизованому суспільстві.
Третій розділ має назву “ЗМІ як один з головних агентів політичної соціалізації молоді”, тут з’ясовуються сутність ЗМІ, їх місце в системі соціально-політичних інститутів, специфіка впливу на особистість взагалі та молоду людину зокрема. Окрему увагу приділено молоді, її віковим межам, з’ясуванню особливостей молодіжного віку, що позначаються на набутті ролей та формуванні ідентичностей, їх реалізації у соціальній практиці.
Процес соціалізації загалом та політичної соціалізації зокрема здійснюється під впливом низки соціально-політичних інституцій та агентів (сім’ї та найближчого оточення, інституту освіти, державних інституцій, законодавства і програм, політичних партій, громадських об’єднань і рухів тощо). Попри те, що рівень довіри до родини та найближчого оточення залишається найвищим, нині фіксується зниження їх ролі як агентів соціалізації. Великого значення тут набуває фактор вікової стадіальності, який доводить, що згадані інститути дедалі більше втрачають авторитет серед молодого покоління громадян; зокрема, вплив сім'ї на формування думок молодого покоління з політичних питань має тенденцію до спаду.
Теза про зростаючий вплив засобів масової інформації, як політологемної інституції, на молодь обгрунтовується також через виділення специфіки політичної соціалізації молоді, врахування її соціально-психологічних рис і особливостей соціального становлення, набуття нею певних соціально-політичних ролей та ідентичностей. Шляхом маніпулювання несформованою свідомістю молоді, особливо за допомогою ЗМІ, можна досягти потрібних, але асоціальних результатів, перетворюючи молодь або в агресивну, або в безлику, політично індиферентну масу. Молодь стає найбільш ласим шматком задоволення вузькопартійних інтересів, більше від інших груп піддається впливу політичних спекуляцій, особливо якщо вони базуються на конкретних потребах молодих людей.
Аналіз основних функцій та наслідків впливу засобів масової інформації надав можливість виділити три основні канали/напрямки формуючого впливу ЗМІ (визначення порядку денного, спрямування уваги аудиторії та використання стандартних форм), а також додати до них такий, що найбільш вагомо, на думку автора, спрацьовує в українській ситуації (сила повторювання).
Перед сучасною українською молоддю відкриваються можливості самостійної інтерпретації соціальної дійсності і вибору способів дій, стилю життя, які є, на її думку, найбільш адекватні суспільним змінам. У політичній сфері молодь здатна здійснити значну підтримку новообраного політичного курсу, сприйняти демократичні цінності з урахуванням власних національно унікальних традицій, виступити не тільки об’єктом, але й активним суб’єктом політики.
Разом з тим, специфіка впливу вітчизняних ЗМІ на вироблення політичної культури, опанування політичними ролями та ідентичностями молоддю в процесі її політичної соціалізації полягає в тому, що в умовах сьогодення українські мас-медіа намагаються здійснити перехід від функції формування молодої людини-виконавця та репродуцента до функції сприяння появі активного творця і учасника політичних процесів та явищ. Цей перехід мав би характеризуватися виразною зміною акцентів у такому напрямку:
- поступова відмова від однобічного інформування і перехід до комунікації, від ідеологічного монологу – до діалогу, від пасивного сприймання – до інтеракції та кількарівневої взаємодії;
- дедалі зростаюче врахування особливостей молодіжного віку та їх врахування у передачах, статях тощо;
- перехід від спрямованості на афективну сферу сприйняття політичної інформації молодою особою до орієнтування мас-медійної продукції на сфери пізнавальну та поведінкову;
- спонукання молоді до більш активної участі у соціально-політичному житті країни в якості її повноправного суб’єкта.
Четвертий розділ – „Емпіричні дослідження впливу ЗМІ на процес політичної соціалізації молоді” – має на меті охарактеризувати емпіричний рівень опрацювання обраної проблеми вітчизняними дослідниками і з’ясувати, наскільки ці дослідження охоплюють визначені у теоретичній частині роботи аспекти (рівні, зміст і результат, характер впливів та сутнісні риси) проходження процесу політичної соціалізації у молодіжному середовищі; проаналізувати результати авторського соціологічного опитування, у якому виявилося можливим виокремити три блоки, що відповідають трьом загальнотеоретичним підходам до дослідження проблеми: а) набуття/зміна соціальних ролей за допомогою засобів масової інформації; б) набуття/зміна ідентифікацій у сфері політичного життя; в) взаємодія мас-медіа і молоді, вплив ЗМІ на молоде покоління, наслідком чого є політична соціалізація.
У першому підрозділі – „Специфіка політичної соціалізації сучасної української молоді (за результатами досліджень вітчизняних науковців)” – зазначається, що вітчизняні дослідження основну свою увагу зосереджують на когнітивній та афективній складових свідомісного рівня політичної соціалізації, що передбачає формування у молоді чітких знань, переконань, ідеалів тощо. Доводиться також наявність змістових індикаторів, через які чітко простежуються вікові особливості молодої генерації (наприклад, здатність до інновацій) та здатність (але не висловлення бажання) до виконання певних соціальних ролей – новатора, реформатора, революціонера, якщо враховувати діапазон відмінностей між позиціями молоді та старшого покоління. Разом з тим конативний, поведінковий рівень, який у процесі політичної соціалізації зводиться, головним чином, до готовності діяти/установок на дію, у згаданих дослідженнях практично не аналізується. Відтак, оперуючи отриманими результатами, складно виявити домінування інтеріоризації чи екстеріоризації як сутнісних рис політичної соціалізації індивіда.
Можна говорити про кінцевий продукт формування політичної свідомості, але не про з’ясування передумов – становлення певних соціально-політичних ідентичностей, за допомогою чого вдалося б дослідити, які саме ідентифікаційні індикатори спричинилися до такого бачення/сприйняття влади: скажімо, президент (не) користується підтримкою тому, що (не) належить до певної політичної, мовної, релігійної, класової чи іншої спільноти, з якою ідентифікують себе громадяни.
Результати досліджень психологів дали можливість детальніше розкрити зміст процесу політичної соціалізації молоді. Видається можливим говорити про певні соціально-політичні ролі, новаторсько-реформаторські настрої та означення вікових особливостей, до яких, вочевидь, відносяться не лише підвищена критичність та здатність до інновацій, але й певною мірою схильність до навіювання.
Зазначено, що у дослідженнях львівських науковців за участю автора молодь міста Львова виступає активним споживачем інформації, яку отримує не лише з телебачення (прийнято вважати, що в сучасному світі саме ТБ є домінуючим серед усіх ЗМІ), але й, майже однаковою мірою, з періодичних видань та радіо (здебільшого FM-діапазону). Великим попитом користується також Інтернет. Мас-медіа загалом займають значне місце у преференціях молодої генерації щодо важливості оцінок суспільно-політичних подій.
Політичні преференції і зацікавлення політикою загалом та через засоби масової інформації, зокрема студіюючої молоді мають характер симптоматичний і залежать від багатьох факторів співіснування молодої генерації українців та державного апарату, інституцій громадянського суспільства, що поволі зароджується в країні. Значення цих результатів є вагомими для вивчення політичної свідомості та поведінки молоді, проте, на нашу думку, недостатніми для розкриття специфіки багатопланового і складного з точки зору вікових особливостей процесу політичної соціалізації студіюючої молоді і місця в ньому мас-медіа. До того ж, час і зміни на політичній арені суспільства вносять свої корективи у цей процес.
У другому підрозділі – „Місце і роль мас-медіа у процесі політичної соціалізації студіюючої молоді (на прикладі міста Львова, за результатами авторського дослідження)” – розглядаються: ставлення і сприйняття студіюючою молоддю політики і ЗМІ та впливи останніх на формування політичної свідомості молоді у контексті процесу політичної соціалізації через передумови залучення до виконання соціальних ролей, запорукою чого є участь у діяльності молодіжних, громадсько-політичних організацій, партій; через міру і причини зацікавлення політикою у засобах масової інформації; через підтримку і висловлення довіри політичному керівництву країни, розуміння необхідності розвитку свободи слова в країні. Великою мірою вдалося встановити рівні процесу політичної соціалізації, які, зрештою, характеризують свідомість, що формується; діяльнісно-поведінкову складову цього процесу та певні елементи змісту політичної соціалізації: соціально-політичні ідентичності та вікові особливості, а також кінцевий результат, в основі якого закладено або суб’єкт-об’єктні, або суб’єкт-суб’єктні відносини, що призводить до формування споживацько-виконавчої або творчої особистості.
З’ясовано, що політична інтеракція між засобами масової інформації та студіюючою молоддю характеризується доволі високим рівнем готовності останніх до сприйняття, аналізу і реакції на висвітлення мас-медіа суспільно-політичного життя держави. Молоде покоління, що навчається, у своїй більшості декларує пріоритетність отримання політичної інформації та більш докладного вивчення питань, які цікавлять, саме від специфічного політичного інституту – мас-медіа. Усвідомлення специфіки діяльності ЗМІ надає можливість учнівській та студентській молоді розрізняти негативні і позитивні сторони процесу взаємодії, чітко виокремлювати основні вимоги до покращення роботи одного з основних агентів політичної соціалізації. Декларування політиками і поступове впровадження в українському суспільстві демократичних цінностей надає молоді можливість ототожнювати принципи існування найуспішнішого у світі соціального ладу з принципами діяльності вітчизняних мас-медіа. Враховуючи проблеми зі свободою слова в Україні, а відтак і головними її ретрансляторами – ЗМІ, нерозвиненість дієвих інституцій громадянського суспільства, недотримання інших запорук ефективного існування демократії у розвиненому соціумі, констатуємо, що чіткого розуміння самого поняття “демократія” і механізмів її впровадження у життя у нової генерації українців ще немає.
Унаслідок формування політичного порядку денного і спрямування уваги аудиторії вітчизняними мас-медіа виникає суттєва загроза псевдо-соціалізації молоді у руслі ліберально-демократичних цінностей.
У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження. До головних висновків належать:
– різні соціогуманітарні науки вкладають різний сенс у поняття соціалізації і виділяють у ній свої аспекти. Процес соціалізації розглядається досить однаковими шляхами у політології та соціології і специфіка його дослідження у цих науках зводиться до: попри те, що включення людини у суспільну систему семантично означає процес або діяння, спрямовані на об'єкт, який виконує пасивну роль, слід виходити з активної ролі особистості у суспільному житті, в засвоєнні певних політичних норм і цінностей, тобто соціалізована особистість має здатність зворотного впливу на соціум;
– політична соціалізація, враховуючи особливості синтезованого підходу (поєднання структурного функціоналізму, інтеракціонізму та когнітивізму) є безперервним процесом засвоєння індивідом під час спілкування і взаємодії з іншими протягом усього життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить, формування політичних ідентичностей, витворення і трансформування власного світогляду, що дозволяло б брати активну участь у політичному житті, виконувати певні політичні ролі, задовольняючи тим самим особисті потреби та інтереси;
– на рівні свідомості політична соціалізація відбувається у когнітивній, афективній та конативній сферах. До когнітивного складника свідомості, який постійно поновлюється під час соціалізації, належать знання, норми, цінності, ідеали, переконання тощо. Афективний складник включає психічні стани, зацікавлення/байдужість, інтерес, сум, задоволення/незадоволення тощо. Індикаторами конативного складника виступають установки на дію/переддія, готовність діяти, диспозиції, габітуси. Успішність процесу забезпечується тоді, коли, з одного боку, усі три сфери свідомості гармонійно і пропорційно представлені і взаємодіють, а, з іншого – коли на них будується поведінка індивіда;
– у залежності від соціокультурних умов і обставин політична соціалізація відбувається як суб’єкт-об’єктний або як суб’єкт-суб’єктний процес; відповідно її кінцевим результатом виступає або людина-продукт, яка відтворює існуючі соціальні відносини і культуру, або людина-творець, здатна формувати нові культурні програми, що тягнуть за собою соціальні зміни. Сутнісними рисами процесу політичної соціалізації виступає інтеріоризація та екстеріоризація. Перше поняття означає сприйняття і засвоєння людиною норм, ідеалів, поглядів, культури, способу життя, соціальних відносин, соціальних ролей та ідентичностей тощо, а друге – перетворення внутрішнього набутого досвіду особистості у дії, поведінку, соціокультурні практики;
– метою політичної соціалізації є формування політичної культури, під якою ми розуміємо передовсім культуру політичної свідомості і поведінки індивіда, які, своєю чергою, складаються із політичних знань та ідеологічної позиції індивіда, готовності до політичної діяльності та установок на неї, із зразків тої чи іншої політичної діяльності, а також із політичних переконань, почуттів, настроїв, оцінок, переживань тощо;
– змістом політичної соціалізації виступає двоєдиний процес формування політичних ролей та набуття політичних ідентичностей. Вони співвідносяться як ціле і його частина; на наш погляд, політична роль є більш-менш сталою фіксацією соціально очікуваної поведінки представників того чи іншого політичного напрямку чи орієнтації, яка здійснюється на основі сукупності політичних ідентичностей;
– специфіка політичної соціалізації сучасної української молоді в цілому та її студіюючої частини, зокрема, пояснюється загальним станом “переоцінки цінностей”, кризою аксіонормативної системи суспільства, що трансформується. Застарілі норми поведінки вже не задовольняють потреби молоді в адекватному відображенні дійсності, у формуванні стійкого світогляду, який би орієнтував молоду людину в суспільстві. Ідеологічний і ціннісно-нормативний вакуум молодіжної свідомості заповнюється “підручними засобами”, в тому числі і за допомогою ЗМІ;
– сучасне наукове бачення впливу специфічного політичного інституту – засобів масової інформації – на процес політичної соціалізації особи ґрунтується на трьох ключових концепціях: визначення порядку денного, спрямування уваги аудиторії та використання стандартних форм. Вони служать ілюстрацією характеру впливу ЗМІ на індивіда крізь призму суб’єкт-об’єктних чи суб’єкт-суб’єктних відносин. Навіть мас-медіа розвинутих демократичних країн акцентують на проблемі „споживача/одержувача” інформації, в тому числі й політичного ґатунку. Розповсюдження набувають концепції, які акцентують на суб’єкт-суб’єктному аспекті діяльності мас-медіа, розширенні інтеракції обох сторін – надавача та споживача інформації, їх діалозі та комунікації;
– студіююча молодь декларує найбільший, з-поміж усіх агентів політичної соціалізації, рівень довіри до інституту засобів масової інформації, що виявляється через важливість бачень і оцінок суспільно-політичних подій, котрі подаються ними. Діяльність вітчизняних мас-медіа часто сприймається нею як відповідник самому поняттю „демократія”;
– беззастережне сприйняття політичної інформації, поданої у мас-медіа, а також безапеляційність значною мірою нівелюються завдяки чіткому усвідомленню студіюючою молоддю того, в яких умовах працюють українські ЗМІ. Відтак об’єктивність, як першочергова мета їх діяльності, студіюючою молоддю відкидається. Лише в Інтернеті можна зустріти високий рівень свободи слова щодо політичних питань, проте більшість студіюючої молоді не користується Інтернетом або не використовує його для здобуття політичної інформації;
– вплив засобів масової інформації на процес політичної соціалізації виявляється здебільшого не як результат наполегливої пропагандистської роботи медійних організацій, а як побічний продукт прийнятого способу опрацювання та подання новин масовій аудиторії; на політичну соціалізацію впливає не так отримувана інформація (сама по собі), як скоріше сила повторювання, що властива ЗМІ;
– інші аспекти результатів авторського соціологічного дослідження полягають у наступному: соціально-політичні ідентичності у студіюючої молоді, передусім, носять мовний характер (специфіка регіону – регіонально-територіальні ідентичності). Політичні ідентичності чітко проявляються через симпатії до партій, носіїв національно-демократичної ідеології; вікові особливості молодої генерації (наприклад, здатність до інновацій) не мають прямого наслідку до виконання відповідних соціальних ролей – новатора, реформатора, організатора, революціонера. Водночас присутня підвищена критичність до подій та явищ (в тому числі до їх висвітлення), а також схильність до навіювання; кінцевий результат формування суспільно-політичної молодої особистості в Україні виглядає швидше як суб’єкт-об’єктний процес, зумовлений переважно ролями „учасник/сприймач впливів/споживач”, аніж „організатор/ініціатор/лідер”. Про ознаки суб’єкт-суб’єктності говорять конкретні вимоги студіюючої молоді (зокрема, щодо збільшення об’єктивності), поставлені до політичної інформації, отримуваної від читацьких мас-медіа; спостерігається розрив між інтеріоризацією та екстеріоризацією, коли вербально засвідчені преференції, уподобання, політичні симпатії тощо не отримують свідомісного поштовху для реалізації у суспільно-політичній практиці;
– посилення конструктивної ролі вітчизняних ЗМІ у процесі політичної соціалізації молоді, що навчається, можливе за рахунок тіснішої інтеракції між обома суб’єктами політичного процесу. Слід збільшувати кількість інтерактивних програм, які б викликали зацікавлення у молоді до соціально-політичного життя, доводили, що її думка є важливою для суспільства і має шанс бути почутою можновладцями. До діалогу має залучатися і преса, активніше висвітлюючи, наприклад, позиції молодіжних середовищ щодо конкретних резонансних проблем, організовуючи зустрічі політичних оглядачів із студіюючою молоддю, що не важко зробити у рамках навчального процесу.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
1. Зінчук В. Теоретичні засади дослідження політичної соціалізації особистості //Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства //Збірник
