ІНСТИТУТ ГЕРОНТОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ГЕРОНТОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ
Ахаладзе Микола Георгійович
УДК 612. 67: 577.7:616 – 053.9
ОЦІНКА ТЕМПУ СТАРІННЯ, СТАНУ ЗДОРОВ`Я І ЖИТТЄЗДАТНОСТІ ЛЮДИНИ НА ОСНОВІ ВИЗНАЧЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО ВІКУ
14.03.03 - нормальна фізіологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора медичних наук
Київ-2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті геронтології АМН України (м. Київ).
Науковий консультант: доктор медичних наук, професор,
Токар Анатолій Володимирович,
Інститут геронтології АМН України (м. Київ),
головний науковий співробітник.
Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор
Березовський Вадим Якимович,
Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця
НАН України (м. Київ),
завідувач відділу клінічної патофізіології;
доктор медичних наук, професор
Шевчук Віктор Григорович,
Національний медичний університет
ім. акад. О.О. Богомольця МОЗ України (м. Київ),
завідувач кафедри нормальної фізіології;
доктор медичних наук
Шатило Валерій Броніславович,
Інститут геронтології АМН України (м. Київ),
провідний науковий співробітник
відділу клінічної фізіології та патології
внутрішніх органів.
Захист відбудеться 20.09.2007 р. о 13_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.551.01 при Інституті геронтології АМН України за адресою:
04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 67.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геронтології АМН України за адресою: 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 67.
Автореферат розісланий 14.08.2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат медичних наук Р.І. Потапенко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Становлення геронтології як самостійної області науки поставило закономірне запитання про специфічні підходи і методи дослідження. Розробка методів визначення біологічного віку залежить від розвитку загальної концепції старіння, від вирішення проблем взаємозв‘язку старіння і патології, від введення до арсеналу геронтологів нових математичних методів і т.ін. (Чеботарев Д.Ф, Фролькис В.В., 1972-1997, Tokar A, Pakin Ju., 1985, Войтенко В.П., 1972-1998, Comfort A., 1969, Bourliere F., 1971, Kent S., 1982, Dean W., 1988, Robbins L., 1994).
Поняття біологічного віку прийшло в геронтологію із педіатрії. Давно відзначено, що темпи росту і статевої зрілості мають значні індивідуальні розбіжності. Внаслідок цього кількість прожитих років не дозволяють точно визначити фізіологічний стан людини на даний момент або можливий темп змін цього стану в майбутньому. Гетерохронність розвитку і гетерохронність старіння лежать в основі багаточисельних функціональних диспропорцій. Тому розробка нових математичних підходів у визначенні біологічного віку – найважливіше завдання сучасної геронтології (Войтенко В.П, Токарь А.В., 1979-2000, Ludwig F., 1984, Ries W.,1994). Можна вказати декілька напрямків геронтології і медицини, прогрес в яких залежить від вирішення проблеми біологічного віку.
1.
Чи пов‘язані популяційні розбіжності тривалості життя з розбіжностями темпа старіння? Чи впливають на темп старіння економічні, гігієнічні і інші розбіжності між популяціями? Цей підхід може бути використаний для порівняння темпу старіння в різних соціальних і професійних групах (Токарь А.В., Войтенко В.П., 1981, Tokar A, Pakin Ju.,1985, Наджарян Т.Л., Мамаев В.Б., 1984, Войтенко В.П., 1991, Ена Л.М., 1992, Heikkinen E, 1998).
2.
Які співвідношення між темпом старіння і віковою патологією? Визначення біологічного віку дозволяє поставити дискусію з цього питання на фактичну основу (Войтенко В.П., 1991, Токарь А.В., Ена Л.М., 1992, Коркушко с соавт., 2001, Furucawa T., 1994, Dean W., 1988).
3.
Чи впливає на темп старіння той чи інший препарат або метод лікування? Апробація і відбір препаратів з геропротекторними властивостями неможливий без визначення біологічного віку. Можна припустити існування геропротекторів, що уповільнюють старіння на початкових, проміжних або кінцевих етапах онтогенезу. Визначення біологічного віку дасть можливість диференціювати геропротектори за цією ознакою і відбирати для подальшого вивчення ті з них, які найбільше будуть відповідати ідеалу (Войтенко В.П., 1991).
4.
Чи впливають фактори спадковості на старіння як інтегральний процес, чи їх вплив різний по відношенню до окремих органів і систем? (Voitenko V., Tokar A., 1983, Войтенко В.П с соавт., 1990) .
5.
Чи можна використовувати біологічний вік в якості прогностичного критерію тривалості життя? (Войтенко В.П., Токарь А.В., 1979, Эммануэль Н.М. с соавт., 1984, Белая И.И., 2000, Вайсерман с соавт., 1992-2000, Плачинда Ю.И., Нягу А.И., 2002, Ingram D.K. et al., 2000)
Проблема біологічного віку – поняття системне за своєю суттю, спирається на теоретичні уяви про вікові процеси і дозволяє вирішувати проблеми геріатричної клініки. Інтегральна оцінка біологічного віку на основі різних показників віддзеркалює специфічний для геронтології підхід до моделювання біологічних процесів (Войтенко В.П., 1982-1991, Белозерова Л.М., 1992-2006, Ingram D.,1984, Dean W., 1988, Hollingsworth W., 1994, Dubina T, 1994).
Проблема біологічного віку – це проблема побудови математичної моделі старіння. Однак всяка модель – спрощений опис складної системи, який охоплює лише частину її якісних характеристик. Враховуючи це, при вивченні такої системи необхідно використовувати різні логіко-математичні моделі, кожна з яких має віддзеркалювати певну частину реальності. В.П.Войтенко (1987) вважає, що єдина, універсальна модель старіння не буде побудована ніколи, з тієї ж причини, з якої не буде написаний “найкращий” художній твір.
Не виключаючи актуальності і значущості розробки адекватних (одномірних і багатомірних) моделей, слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку геронтології і геріатрії безсумнівної ваги набуває питання прикладного використання вже апробованих моделей біологічного віку для вирішення конкретних геронтологічних завдань. До них слід віднести вивчення співвідношень старіння-хвороби (Войтенко В.П., 1982-1991, Токарь А.В., 1984-1992, Ена Л.М., 1992), національних (Kroutko V. et al., 2002, Ена Л.М., 1999), статевих (Mints A.Y et al., 1989), професійних (Polyukhov A., 2000, Поляков А.А., 2001) та інших відмінностей в темпах старіння, прогностичної значущості індивідуальних оцінок біологічного віку (Решетюк А.Л., 1992) можливостей реалізації цієї моделі як критерій стану здоров‘я (ненозологічна діагностика).
Біологічний вік – одне з фундаментальних понять сучасної геронтології. Його визначення дозволяє вивчати кількісні закономірності процесу старіння, а значення кількісних методів в розвитку будь-якої наукової дисципліни не можливо переоцінити.
Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась у межах пріоритетного конкурсного фінансування спочатку АМН СРСР, в подальшому МОЗ та АМН України “Клініко-фізіологічна характеристика темпу і послідовності старіння основних фізіологічних систем організму з метою оцінки і розробки критеріїв біологічного віку (за даними лонгітудинального дослідження) (проблема 22.01., тема 13, 1979-1981 рр.), “Оцінка темпу і послідовності старіння основних фізіологічних систем організму на основі лонгітудинального вивчення біологічного віку людини” (01840021656, 1982-1984 рр.), “Розробка методів визначення біологічного віку і вивчення взаємозв‘язків з функціональним станом важливіших фізіологічних систем, спадковими факторами і факторами зовнішнього середовища” (018700031912, 1986-1988 рр), “Розробка моделі диспансеризації населення за допомогою визначення біологічного віку на основі вивчення механізмів формування вікової патології” (018900000864, 1989-1990 рр.), “Біологічний вік та прискорене старіння” (UA01002434P, 1992-1996 рр.), “Регіональна характеристика старіння, тривалості життя, вікової патології в Україні” (0197U001153, 1997-2000 рр.), “Регіонально-етнічні особливості старіння та вікової патології в Україні" (0101U0020, 2001-2003 рр.). Автор дисертаційної роботи був виконавцем та відповідальним виконавцем усіх перерахованих НДР.
Мета та задачі дослідження. Метою роботи є вивчення кількісних і якісних характеристик старіння в чотирьох напрямках - популяційному, клінічному, професійному і прогностичному.
Для досягнення зазначеної мети вирішувались наступні задачі:
1.
Вивчити особливості темпу старіння популяцій на основі вивчення біологічного віку.
2.
Дослідити зв‘язкі старіння з основними видами хронічної вік-залежної патології.
3.
Охарактеризувати функціональний стан організму різних професійних груп на основі вивчення біологічного віку і виділити групи з різним ступенем постаріння.
4.
Визначити вплив чинників зовнішнього середовища (хімічних, іонізуючої радіації и т.ін.) на ступінь старіння і розвиток хронічної патології.
5.
Розробити нові математичні моделі визначення біологічного віку в популяціях.
6.
Вивчити можливості використання біологічного віку в якості предиктора смерті.
Наукова новизна отриманих результатів. Вперше встановлено, що у формуванні тривалості життя популяцій важливу роль відіграють темпи старіння. При цьому різна швидкість старіння осіб у досліджених популяціях, багато в чому залежить від тієї чи іншої вік-залежної патології.
Показано, що між темпами старіння і хронічною патологією, немає рівнозначного зв‘язку. Артеріальна гіпертензія, ожиріння, цукровий діабет II типу тісно пов‘язані з темпами старіння. Отримане свідчення про те, що механізми старіння як такі, і механізми розвитку тієї чи іншої форми хронічної патології можуть як співпадати за своєю суттю, так і відрізнятися, прискорюючи або не впливаючи на темпи старіння організму.
Доведено, що довготривалі спостереження (на основі визначення біологічного віку) за робітниками різних професій в різних умовах виробництва високо інформативні щодо прогнозування динаміки стану їх здоров‘я.
Встановлено, що прискорення темпів старіння в умовах впливу іонізуючого випромінення поєднується з більш раннім розвитком хронічної патології (особливо для осіб більш молодшого віку).
Вперше на основі ретроспективного аналізу біологічного і кардіопульмонального віку у хворих, що довгостроково спостерігались в клініці Інституту геронтології АМНУ і які померли у віці 50-79 років, показано що ці показники можуть розглядатися в якості певних предикторів більш ранньої смерті.
Практичне значення одержаних результатів.
Біологічний і кардіопульмональний вік є адекватним методичним інструментом вивчення популяцій. Показники біологічного віку, поряд з загальновизнаними статистичними показниками, (очікувана тривалість життя, показники смертності і т.ін.) дають можливість об‘єктивно оцінювати темпи старіння популяції.
Встановлення тісних взаємозв‘язків між ступенем постаріння хворих такими видами вік-залежної патології як гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, ожиріння дає можливість впливати на патологічний процес шляхом гальмування вікових процесів.
Серед професійних груп з шкідливими умовами виробництва метод оцінки біологічного віку (ненозологічна діагностика) дає можливість виділяти групи ризику з метою подальшого поглибленого обстеження, лікування і реабілітації. Особливо це стосується диспансеризації осіб, яким понад 40 років, коли значно зростає роль вікових процесів в формуванні патологічних станів.
Доведена доцільність проведення лонгітудинальних спостережень (на основі визначення біологічного віку) за особами, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
Значущість показників біологічного і кардіопульмонального віку в якості предикторів смерті дозволяє прогнозувати і планувати профілактичні заходи, що спрямовані на запобігання передчасних фатальних наслідків.
Особистий внесок здобувача. Автор особисто здійснив патентно-інформаційний пошук, провів аналіз літературних даних, визначив мету, завдання, методичні підходи та програму дослідження. Самостійно провів основні фрагменти досліджень, створив комп‘ютерну базу даних, провів статистичну обробку результатів та їх оформлення у вигляді таблиць і рисунків. Самостійно проведений аналіз одержаних даних, сформульовані основні положення та висновки дисертації. Спільно з д.мед.н. О.О. Поляковим проведені дослідження з кількісної оцінки стану здоров‘я робітників і службовців на суднобудівному підприємстві.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на науково-практичній конференції “Ускоренное старение, связь с возрастной патологией” (Киев, 1992) науково-практичній конференції “Реабілітація хворих старшого віку з захворюваннями серцево-судинної, нервової системи та опорно-рухового апарату” (Київ, 1993), II Національному Конгресі геронтологів і геріатрів України (Київ, 1994), Міжнародній конференції “Стан здоров‘я похилих людей і їх потреба в медико-соціальній допомозі” (Київ,1994), III-th European Congress of Gerontology (Amsterdam,1995), науково-практичній конференції “Застосування геропротекторів для попередження прискореного старіння” (Одеса, 1996), I Міжнародному симпозіумі з проблем авіаційної та космічної медицини “Україна-Росія-AGARD/NATO”(Київ,1997), 2-й Міжнародній конференції “Віддалені наслідки Чорнобильської катастрофи” (Київ,1998), III Національному Конгресі геронтологів і геріатрів України (Київ,2000), VI Конгресі кардіологів України (Київ, 2000), IV з‘їзді з радіаційних досліджень (Москва,2001), 2-й науково-практичній конференції з міжнародною участю “Прискорене старіння та шляхи його профілактики” (Одеса, 2001), Miedzynarodowa Konferencja Naukowa “Zdrowie:istota,diagnostyka i strategie zdrowotne”(Polska, Radom,2001), VI European Congress of Clinical Gerontology (Moscow, 2002), Загальні збори АМН України (Київ, 2006)
Публікації. За темою дисертації опубліковано 75 наукових праць, з них 20 статей в фахових наукових журналах і збірниках, 2 глави в колективних монографіях, 2 методичних рекомендацій, 51 тез доповідей.
Об‘єм і структура дисертації. Дисертація викладена на 288 сторінках. Складається зі вступу, огляду літератури, опису контингенту обстежених та методів дослідження, 6 розділів власних досліджень, узагальнення, висновків та списку використаної літератури. Робота ілюстрована 35 таблицями, 38 рисунками. Бібліографія складається з 429 джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Контингент обстежених та методи дослідження
Контингент обстежених. В роботі наведені результати епідеміологічних і клінічних обстежень. Об‘єктом епідеміологічних досліджень були такі вибірки:
1.
“київська” – випадкова вибірка з 411 осіб, що мешкають в м. Києві, в віці 20-79 років. Стаціонарне обстеження проводилось в клініці Інституту геронтології АМН України. Результати досліджень цієї вибірки стали основою для розробки батареї тестів і формул визначення біологічного і кардіопульмонального віку. В подальшому саме ця вибірка була використана як “стандартна” для оцінки темпів старіння в різних популяціях і професійних групах України;
2.
“кримська” – випадкова вибірка з 367 осіб сільського населення Красногвардійського району АР Крим в віці 20-79 років. Територія колгоспу, де проводили дослідження, була заселена приїжджими з 36 областей колишнього СРСР. Всі приїжджі в основному мігранти сільського походження. Національний склад обстежених: росіяни (чоловіки – 53,4 %, жінки – 56,4 %), українці (чоловіки – 32,6 %, жінки – 29,4 %), білоруси (чоловіки – 14 %, жінки – 14,2 %). Метиси складали незначну частину (6 % - чоловіки; 7,8 % - жінки);
3.
“кримсько-татарська” (кримські татари - репатріанти з Узбекистану) Сільське населення Роздольненського району АР Крим – 343 особи);
4.
„західноукраїнська” – випадкова вибірка корінного населення Путільського району Чернівецької області – 464 особи.
Поряд з вищезазначеними етнічними групами об‘єктом дослідження були такі професійні групи:
-
оператори (107 осіб) Київського радіозаводу і заводу “Київприлад” (м. Київ);
-
робітники і службовці (212 осіб) заводу “Ленінська кузня” (м. Київ);
-
робітники і службовці (336 осіб) хімічного виробничого об‘єднання “Азот” (м. Черкаси);
-
ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС (52 особи);
-
члени Київського валеологічного центру (46 осіб).
Поряд з епідеміологічними дослідженнями, об‘єктом клінічного дослідження була так звана „невипадкова вибірка”, серед якої визначені практично здорові особи і хворі з різними видами хронічної патології (675 осіб):
-
гіпертонічною хворобою I – II ст.;
-
ішемічною хворобою серця (стенокардією напруги I – II функціонального класу без порушення кровообігу);
-
вегето-судинною дистонією за гіпертонічним і мішаним типами;
-
хронічними неспецифічними захворюваннями легенів поза загостренням і без дихальної недостатності;
-
ожирінням (аліментарно-конституційним) I – II ст.;
-
цукровим діабетом II типу легкого ступеню важкості;
-
дисциркуляторною енцефалопатією атеросклеротичною і гіпертонічною;
-
остеохондрозом хребта;
-
виразковою хворобою шлунка і 12-палої кишки поза загостренням;
-
хронічним холециститом поза загостренням.
Методи досліджень. Кількісна оцінка ступеню старіння проводилось за допомогою оригінальної батареї тестів для визначення інтегрального і кардіопульмонального БВ людини. Метод розроблений колективом співробітників Інституту геронтології АМН України, до складу якого входить автор (Войтенко В, Токар А з співавт.,1984; Токар А з співавт.,1984).
Ступінь постаріння індивідуума оцінювалась за найбільш важливими показниками, що віддзеркалюють діяльність основних систем організму:
·
артеріальний тиск систолічний (АТС) і діастолічний (АТД) - вимірювався за допомогою апарата Ріва-Роччі; пульсовий тиск (АТП) розраховувався як різниця між АТС і АТД;
·
тривалість затримки дихання після глибокого вдиху (ЗДВ) і глибокого видиху (ЗДВид) - вимірювалась за допомогою секундоміра;
·
життєва ємність легенів (ЖЄЛ) – вимірювалась за допомогою апарата “Spirotron”;
·
маса тіла (МТ) – реєструвалась за допомогою медичних вагів;
·
акомодація (А) кришталика – визначалась для провідного ока за допомогою таблиць Сивцева в умовах корекції аметропії і пресбіопії;
·
гострота слуху (ГС) – вимірювалась при частоті звукових коливань 4000 герц на аудіометрі “МА –21”
·
статичне балансування (СБ) на лівій нозі – реєструвалось за допомогою секундоміра;
·
швидкість розповсюдження пульсової хвилі по артеріальних судинах еластичного і м‘язевого типів: аорті (Ше), променевій артерії (Шм1), стегновій артерії (Шм2) – реєструвалась на поліграфі “Mingograf-34”;
·
Шм1/Ше – відношення швидкості розповсюдження пульсової хвилі по променевій артерії до швидкості розповсюдження пульсової хвилі по аорті;
·
Шм2/Ше – відношення швидкості розповсюдження пульсової хвилі по стегновій артерії до швидкості розповсюдження пульсової хвилі по аорті;
·
Електрокардіографічні інтервали R-R, Q-T, а також систолічний показник СП;
·
суб‘єктивна оцінка здоров‘я (СОЗ) – проводилась за допомогою анкети, яка включала 29 питань;
·
символ-цифровий тест (субтест) Векслера (ТВ) – виконувався за допомогою протокольного бланку.
В дослідженнях по Україні використовувались три варіанти визначення БВ і КПВ:
I варіант
БВ чол. = 58,873 + 0,180*АТС – 0,073*АТД – 0,141*АТП – 0,262*Ше + 0,641*Шм1 – 0,001*ЖЄЛ + 0,005*ЗДВид – 1,881*А + 0,189*ГС – 0,026*СБ – 0,107*МТ + 0,320*СОЗ – 0,327*ТВ
БВ жін. = 16,271 + 0,280*АТС – 0,139*АТД – 0,105*АТП + 0,125*Ше + 1,202*Шм1 – 0,003*ЖЄЛ – 0,065*ЗДВид – 0,621*А + 0,277*ГС – 0,070*СБ + 0,270*МТ + 0,039*СОЗ – 0,152*ТВ
II варіант
БВ чол. = 51,079 + 0,920*Шм1 - 2,376*А + 0,259*ГС – 0,268*ТВ
БВ жін. = 10,039 + 0,164*АТС + 0,404*ГС + 0,274*МТ – 0,359*ТВ
III варіант
БВ чол. = 26,985 + 0,215*АТС – 0,149*ЗДВ – 0,151*СБ + 0,723*СОЗ
БВ жін. = - 1,463 + 0,415*АТП – 0,141*СБ + 0,248*МТ + 0,694*СОЗ
Формули для визначення КПВ:
КПВ чол. = - 25,609 + 0,436*АТС – 0,308*АТД – 0,214*АТП + 2,936*Ше – 0,027*Шм1 + 0,900*Шм2 + 11,024*Шм1 / Ше + 0,868*Шм2 / Ше – 17,671*R-R –
- 0,098*СП + 136,469*Q-T – 0,004*ЖЄЛ – 0,183*ЗДВ + 0,075*ЗДВид.
КПВ жін. = - 22,467 + 0,329*АТС – 0,272*АТД – 0,066*АТП + 0,113*Ше + 3,112*Шм1 + 1,257*Шм2 – 19,214*Шм1 / Ше + 4,67*Шм2 / Ше + 19,732*R-R + 0,328*СП + 24,053*Q-T – 0,005*ЖЄЛ + 0,003*ЗДВ – 0,073*ЗДВид.
За допомогою вищезазначених формул оцінювались БВ і КПВ кожного з обстежуваних. Для того, щоб судити в якій мірі ступінь постаріння співвідноситься з календарним віком (КВ) обстеженого, індивідуальний БВ і КПВ зіставлявся з належним БВ (НБВ) і належним КПВ (НКПВ), який характеризує пересічний популяційний стандарт темпу старіння. Визначивши індекс БВ-НБВ, оцінювали на скільки умовних років (ум.років) БВ і КПВ обстеженого більше або менше, ніж середній БВ, КПВ його однолітків. Якщо ступінь постаріння обстеженого менше, ніж середня ступінь постаріння осіб рівного з ним КВ, то БВ – НБВ (КПВ – НКПВ) < 0; якщо ступінь постаріння обстеженого більше, ніж ступінь постаріння осіб рівного з ним КВ, то БВ – НБВ (КПВ – НКПВ) > 0; якщо ступінь постаріння обстеженого така ж, як ступінь постаріння осіб рівного з ним КВ, то БВ – НБВ (КПВ – НКПВ) = 0.
Належний БВ розраховувався трьома варіантами за такими формулами:
I варіант
НБВ чол. = 0,863*КВ + 6,85; НБВ жін. = 0,706*КВ + 12,10;
II варіант
НБВ чол. = 0,837*КВ + 8,13; НБВ жін. = 0,640*КВ + 14,80;
III варіант
НБВ чол. = 0,629*КВ + 18,56; НБВ жін. = 0,581*КВ + 17,24.
Визначення належного КПВ (НКПВ)
НКПВ чол. = 0,71*КВ + 14,5; НКПВ жін. = 0,65*КВ + 14,47.
Для практичних цілей розроблена шкала оцінок функціонального стану обстежених на основі визначення БВ и КПВ.
Таблиця 1
Оцінка функціонального стану здоров‘я людини на основі
визначення його БВ і КПВ
Функціональний клас |
Відхилення БВ (КПВ) від популяційного стандарту
(в умовних роках) |
Примітка
Перший | від – 15,0 до – 9,0 | “найкращий”
Другий | від – 8,9 до – 3,0
Третій | від – 2,9 до + 2,9
Четвертий | від + 3,0 до + 8,9
П‘ятий | від + 9,0 до + 15, 0 | “найгірший”
Примітка. Статистичний аналіз результатів проведений за допомогою комп‘ютерних програм “Statgraf for DOS”, “Exel for Windows”, “Statistica for Windows”.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Біологічний вік і практично здорові особи
а) Поперечні дослідження. Дослідження практично здорових осіб, які становили 28 % в київській популяції, в різні вікові періоди свідчать про те, що в 20-49 років практично здорові чоловіки за БВ молодше (Р<0,05) своїх популяційних однолітків, в подальшому (в 50-79 років) ця різниця стає недостовірною. У практично здорових жінок розбіжності з популяційним “стандартом” закінчуються на 10 років раніше (в 39 років), ніж у чоловіків, і вже починаючи з 40 років стають невірогідними (рис. 1). Таким чином, результати досліджень свідчать про те, що в київській популяції статус “практичного здоров‘я” ідентифікується лише до 50 років. В подальшому, з віком, настає своєрідне “розчинення” практично здорових осіб в популяції.
б) Лонгітудинальні дослідження. Дослідження БВ і КПВ, які були проведені у практично здорових осіб зрілого віку, з інтервалом в 8,5 років, підтвердили і багато в чому доповнили дані, одержані при першому дослідженні: темп постаріння у чоловіків більш прискорений ніж у жінок. Процес своєрідної “патологізації” практично здорових чоловіків після 50 років обумовлюється погіршенням пружно-в‘язкого стану судин еластичного типу (збільшується на 0,14 м /с / рік), стато-координаційної функції (зменшується на 3,4 с/рік), зниженням об‘єму акомодації кришталика (зменшується на 0,25 дптр./ рік), що в свою чергу тісно корелює із збільшенням кількості діагностованих хвороб (збільшується на 0,17 од./рік). Цю своєрідну “патологізацію” підтверджує факторний аналіз, який проведено в порівнянні з факторною структурою випадкової вибірки. Те, що I головним фактором у чоловіків виступає “серцевий”, вказує на провідну роль серцево-судинної системи в в процесі “вікового зношування” чоловічого організму. В противагу цьому, у жінок погіршення пружно-в‘язкого стану судин еластичного типу (збільшується на 0,13 м/с/рік), і зниження акомодації кришталика (зменшується на 0,23 дптр./рік) в певній мірі компенсується достовірним покращенням зорово-моторної функції (тест Векслера – збільшується на 1,05 од/рік), інтегративно не відбиваючись на темпі їх постаріння.
Рис. 1. Індекси БВ-НБВ у практично здорових осіб різного віку: безперервна лінія - популяційний "стандарт", пунктирна - практично здорові особи;
Примітка. * - P < 0,05 в порівнянні з популяційним "стандартом".
Взаємозв‘язок біологічного віку з різними видами хронічної патології
Артеріальна гіпертензія.
а) Поперечні дослідження. Відхилення індивідуальних значень інтегрального БВ від популяційної норми у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) II ст. в віці 40-49 років складали у чоловіків 9,2 ± 2,4 ум. років (P<0,01), у жінок 7,7 ± 2,3 ум. роки (P<0,05). З віком, зменшуючись за абсолютними значеннями, індекси БВ зостаються статистично вірогідними до 69 років (6,7 ± 1,1 ум. років у чоловіків и 6,0 ± 1,0 ум. років у жінок). Ступінь постаріння серцево-судинної і дихальної систем у цієї категорії хворих повторює динаміку інтегрального БВ, а починаючи з 60 років (у чоловіків) індекси КПВ значно перевищують значення БВ. У хворих жінок динаміка КПВ, в цілому, повторює динаміку інтегрального БВ.
У відповідь на дискусію про некоректність дослідження хворих з підвищеним кров‘яним тиском за допомогою батареї тестів з включеним АТ і для з‘ясування ролі АТ в формуванні БВ у хворих на ГХ нами були проведені дослідження з виключенням АТ з регресійної моделі БВ (рис. 2). З‘ясувалось, що виключення АТ з батареї тестів БВ, дозволяє “відчувати” як важку так і м‘яку форми АГ в віковому інтервалі 40 –59 років у чоловіків і в 40-49 років у жінок, тим самим звужуючи можливості методу. При цьому, значення АТ при визначенні БВ можна розглядати з двох позицій. З одного боку, АТ, в якості “лабільного” маркеру БВ, вносить суттєвий внесок в прискорення вікових процесів; з другого, при стійкому і тривалому підвищенні АТ (в даному випадку у хворих на ГХ II ст.) його роль стає менш значущою. І з віком ця залежність від АТ стає все меншою. Це підтверджується і даними факторного аналізу, за якими ні в одному з трьох головних факторів, АТ не є провідним в формуванні БВ у цієї категорії хворих.
б) Лонгітудинальні дослідження. В процесі 6-річного спостереження за хворими на ГХ виявилось, що статистично значущі зрушення БВ і КПВ виявились в більш “молодих” вікових групах (50-69 років). При цьому, найбільші зміни спостерігалися в серцево-судинній і дихальній системах. Так, у чоловіків в віці 50-59 років КПВ збільшився на 2,1 ум.роки (P<0,05 ), у віковій групі 60-69 років – на 3,2 ум.років (P<0,05 ). Вірогідне збільшення індексів інтегрального БВ на 3,1 ум. років (P<0,05) спостерігалось лише в одній віковій групі – 60-69 років.
У хворих жінок статистично значущі зміни спостерігалися лише в віці 60-69 років з боку серцево-судинної і дихальної систем, де індекс КПВ збільшився на 4 ум. роки (P<0,05). В цілому, індекси КПВ в цій віковій групі були максимальними і становили 14,3 ум.років.
Таким чином, довготривалі спостереження підтвердили дані, які були одержані в поперечних дослідженнях і які свідчать про тісний зв‘язок АГ з прискореним старінням. По-перше, прискорення вікових процесів, в більшій мірі, відбувається у чоловіків в віці 50-69 років, по-друге, ці деструктивні процеси охоплюють в першу чергу серцево-судинну і дихальну системи. Відсутність негативної динаміки щодо постаріння, у хворих на ГХ в віці 70 і більше років обумовлено, з одного боку, більш сприятливим перебігом хвороби в цьому віці, з другого, ефектом селективної смертності.
Рис. 2. Індекси БВ (БВ-НБВ) хворих на ГХ різного віку, розраховані за регресійними моделями з включенням і виключенням з них показника АТ;
Примітка.* - Р < 0,05 в порівнянні з популяційним стандартом.
Ішемічна хвороба серця (ІХС).
а) ІХС із стенокардією напруги II-III ФК, яка ускладнена ХНКII. Серед хворих на ІХС, ця категорія продемонструвала найбільші зміни БВ і КПВ.
В більшій мірі це стосується негативних змін з боку серцево-судинної і дихальної систем. У чоловіків перевищення КПВ над належними величинами зареєстровано у всіх вікових групах і становлять 10-11 ум.років (P<0,01). При цьому, індекси інтегрального БВ складають лише 4,3-3,8 ум. років. В протилежність чоловікам, у жінок ця патологія в більшій мірі відбивається на постарінні організму в цілому (в 50-59 років відхилення БВ від належного становить +8 ум.років, P<0,05). КПВ збільшувався лише в 70-79 років. Фактори, які формують БВ у хворих на ІХС, що ускладнена ХНК, підтверджують основні положення геріатрічної кардіології, згідно яких етіопатогенетичним механізмом розвитку ХНК є вік, підвищення АТ (I головний фактор), приєднання патології бронхо-легеневої системи (в нашому випадку II фактор ЖЄЛ), порушення біоелектричної активності міокарду (III фактор R-R) і порушення жирового обміну (III фактор маси тіла – МТ).
б) ІХС в поєднанні з артеріальною гіпертензією. У хворих жінок індекси КПВ в 40-49 років становлять 8,1 ум. років (P <0,05), в 70-79 років - 5,2 ум. роки (P <0,05). Інтегральний БВ перевищує популяційний “еталон” на 8 ум. років лише в віці 40-49 років (P<0,05). У хворих чоловіків відхилення КПВ від середньопопуляційної відзначки менше ніж у хворих жінок на 2 ум. роки в віці 40-69 років.
Таким чином, поєднання ІХС з АГ, з яких провідною є ІХС, впливає на вікові процеси, значно прискорюючи останні. Цей вплив, в більшій мірі стосується жінок і охоплює серцево-судинну і дихальну системи. При цьому, інтегральні вікові зміни при цій комплексній патології виявились менш значущими
в) ІХС (стенокардія напруги, II функціональний клас), яка ускладнена екстрасистолічною шлуночковою аритмією, ХНК 0-I. Наявність аритмії (шлуночкової екстрасистолії) у хворих чоловіків в віці 60-69 років пов‘язано з прискоренням вікових процесів – БВ перевищував популяційну відзначку на 5,1 ум.років (P<0,05), КПВ – на 10,7 ум. років (P<0,01). У хворих жінок не було виявлено статистично значущих відмінностей БВ і КПВ в порівнянні з популяційними значеннями. Провідними факторами в формуванні БВ у цих хворих були: у чоловіків – АТС, інтервал R-R і вік, у жінок – Ше, МТ і вік. Структура смертності в Україні свідчить про те, що саме в цій віковій групі смертність від ІХС найбільша.
г) ІХС із стенокардією напруги, II функціональний клас, ХНК0-I. Статистично вірогідні відхилення індексів інтегрального БВ в бік збільшення (на 6,1 ум.роки, P<0,05) зареєстровані лише у хворих жінок в віці 70-79 років. При цьому, КПВ ні в одній з вікових груп не перевищував популяційну відзначку. У хворих чоловіків інтегральний БВ не відрізнявся від популяційного стандарту. І лише КПВ у чоловіків в групі 50-59 років був на 4 ум. роки вище популяційного рівня. Як відомо, відсутність паралелізму з боку морфологічних змін і клінічних проявів ІХС - достатньо частий клінічний феномен, який обумовлений повільним розвитком атеросклерозу вінцевих артерій і формуванням системи колатералей. Наші дослідження з оцінки БВ і КПВ у цієї категорії хворих свідчать про незначний взаємозв‘язок цієї нозологічної форми ІХС із старінням організму в цілому. У хворих чоловіків індекси інтегрального БВ ні в одній з вікових груп не відрізнялися від популяційного стандарту.
Свідоцтвом суттєвої ролі компенсаторних механізмів в формуванні певної стабільності розвитку коронарного атеросклерозу є практична відсутність взаємозв‘язків із процесами старіння у хворих.
д) ІХС похилого віку з постінфарктним кардіосклерозом. Поряд з цим, подібний феномен, як вже було вище зазначено, може пояснятися не відсутністю взаємозв‘язків вік-залежної патології з процесами старіння, а елімінацією із популяції осіб з важкими патологічними порушеннями серцево-судинної системи.
є) ІХС без стенокардії напруження, ХНК 0. .Незважаючи на те, що в клінічному відношенні ця форма ІХС є найбільш сприятливою, вона здійснює достатньо вагомий вплив на прискорення вікових процесів. У хворих чоловіків відхилення КПВ від належних величин найбільше в віковій групі 40-49 років і становить 8 ум. років (P<0,05). В подальшому, з віком, ці розбіжності стають невірогідними.
У хворих жінок найбільше відхилення БВ (на +4 ум. роки) і КПВ (на 6,2 ум. роки) відмічалось у віці 60-69 років.
Порівняльний аналіз динаміки показників БВ і КПВ у хворих ІХС похилого віку із стенокардією напруження і без неї в процесі 6-річного спостереження показав, що темп старіння останніх достовірно вище.
Невідповідність важкості клінічних проявів ІХС з прискоренням вікових процесів свідчить насамперед про те, що локальні морфологічні зміни в вінцевих артеріях (стенокардія напруження, постінфарктний кардіосклероз) створюють умови для включення компенсаторних механізмів, які ще відсутні при початкових проявах ІХС. Відсутність елімінації хворих ІХС, яка ускладнена ХНК, в віковій групі 60-79 років може бути пояснена постійним медичним контролем за цією категорією хворих.
Полісиндромність хронічної патології – одна з характерних рис клінічної геріатрії. Однак, на фоні мозаїчності клінічних проявів, як правило, маніфестує один основний, або провідний патологічний процес, який ставиться на чолі клінічного діагнозу. Нижче розглядається аналіз взаємозв‘язків з процесами старіння тих патологічних станів, які найбільш часто зустрічаються в клінічній геріатрії.
Біологічний вік і початкова дисциркуляторна атеросклеротична енцефалопатія (ПДЕ). В дослідженнях по визначенню БВ і КПВ у хворих з ПДЕ в віці 50-79 років одержані вірогідні кількісні характеристики, які свідчать про прискорення темпу старіння: індекси БВ коливались, у чоловіків - від 7,7 до 4,0 ум. років (P<0,05), у жінок – від 10,3 (P<0,01) до 5,1 ум. років (P<0,05). У цієї категорії хворих індекси КПВ перевищували БВ, в середньому, на 1,5 ум. роки. Лише у чоловіків у віці 70-79 років розбіжності з популяційними значеннями були невірогідними. В формуванні БВ у цих хворих провідну роль відіграє систолічний артеріальний тиск (I головний фактор). Другим за значущістю фактором у хворих чоловіків виступає акомодація кришталика, у жінок – гострота слуху і календарний вік. Лімітуючою ланкою при цій патології виявилася дихальна система, на що вказує наявність зв‘язків з такими показниками як ЗДВ і ЗДВид. (III фактор).
БВ і облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок. За нашими даними БВ і КПВ хворих чоловіків з облітеруючим атеросклерозом судин нижніх кінцівок у двох вікових групах – 60-69 і 70-79 років не перевищував середньопопуляційні значення. Необхідно відзначити, що незважаючи на достатньо яскраву клінічну маніфестацію захворювання, у хворих були відсутні проявлення недостатності кровообігу і порушення трофіки. При цьому, систолічний артеріальний тиск (АТС) як фактор, що формує БВ у хворих облітеруючим атеросклерозом судин нижніх кінцівок, був провідним. Другим за значущістю фактором був “судинний” (Ше) і “дихальний” (ЗДВ). Фактор СОЗ, будучи інтегруючим показником, що віддзеркалює стан життєдіяльності організму, стояв на третьому місті. Кількість супутніх хронічних захворювань коливалась в межах 6,1 – 6,8. Складається враження, що в пізньому онтогенезі помірні регіональні прояви атеросклерозу (окремі форми ІХС, облітеруючий атеросклероз) не є провідними в прискоренні вікових процесів.
БВ і остеохондроз хребта. Порушення форми і функції хребта при старінні обумовлено головним чином двома дистрофічно-деструктивними процесами – остеопорозом і остеохондрозом. Деформуючий артроз і остеохондроз, починаючи з середнього віку, звужують об’єм статико-динамічних функцій кістково-суглобового апарату людини і призводить до передчасного старіння організму в цілому.
Результати наших досліджень з вивчення взаємозв’язку “БВ-остеохондроз хребта” свідчать про те, що БВ і КПВ у хворих чоловіків в віці 30-49 років значно перевищують належні значення. Індекси БВ становлять 15,7 і 11,6 ум. років, Р< 0,05; В подальшому, з віком у чоловіків розбіжності стають невірогідними. У жінок вплив остеохондрозу на прискорення вікових процесів проявляється в 50-59 років (Д БВ = 6,5 ± 1,3 ум. років, Д КПВ = 8,3 ± 2,0 ум. років, Р<0,05). Дистрофічно-деструктивні зміни хребта, порушуючи рухливість хворих, зменшують фізичну працездатність, що в свою чергу призводить до розладу функції серцево-судинної системи і системи органів дихання (Д КПВ у чоловіків в віці 30-39 років становить 21,7 ± 2,9 ум.років, P<0,01). Факторна структура механізмів, які формують БВ у чоловіків і жінок з остеохондрозом хребта різна. У чоловіків це календарний вік, індекс СОЗ і ТВ; у жінок – МТ, ОС, СБ. Як свідчать дані факторного аналізу надлишкова маса тіла, порушення стато-координаторної і сенсорної функцій є провідними в формуванні БВ у хворих жінок.
БВ і хронічні неспецифічні захворювання легенів (ХНЗЛ). Наші дослідження показали, що ХНЗЛ у певні вікові періоди є чинником прискореного старіння. Поряд із цим, вплив цієї патології на процеси старіння має певні статеві особливості. Своєрідною “зоною ризику” в цьому відношенні є 5-е десятиріччя у чоловіків і 5-6 десятиріччя у жінок. У чоловіків в 50-59 років вікове “зношування” при ХНЗЛ впливає як а організмі в цілому ( ? БВ = 11,8 ± 0,5 ум. років, P<0,05), так і на серцево-судинну і дихальну системи (? КПВ = 14,2 ± 0,9 ум. років, P<0,05), що відповідає даним геріатричної пульмонології (Коркушко О.В., 1982), які свідчать про те, що частота ХНЗЛ неухильно підвищується з початку п'ятого десятиліття. У жінок в 5 десятилітті, не позначаючись на інтегральному БВ, цей патологічний процес погіршує стан серцево-судинної й дихальної систем (індекс КПВ 6,7 ± 2,1 ум. років, P<0,05). “Патофізіологічне наповнення” I фактора як у чоловіків, так і у жінок представлено індексом СОЗ. У структуру II фактора входить АТС. Третій фактор у чоловіків – календарний вік, у жінок - інтервал R-R. Як бачимо, формування БВ при ХНЗЛ відбувається без участі специфічних “дихальних” показників, що вказує на поліморбідний характер цього хронічного патологічного процесу - кількість діагностованих хвороб тут перевищувала 6.
БВ і цукровий діабет (II тип, легкого ступеня важкості). В основі патогенезу цукрового діабету лежать, по суті, ті ж механізми, які характерні для вікової інволюції. Абсолютний або відносний дефіцит інсуліну - основного анаболічного гормону - веде до ряду гормональних, метаболічних, судинних і інших порушень. Цукровий діабет крім специфічних для нього обмінних порушень, макро- і мікроангіопатій продукує синдром прискореного старіння (Войтенко В.П., 1990)
У обстежених нами хворих цукровим діабетом у віці 60-69 років відзначені досить значні статеві розбіжності в ступені взаємозв‘язку цієї патології із процесами старіння. У хворих чоловіків перевищення БВ над належними величинами складало 7,8 ум. років (P<0,05), індекс КПВ перевищував популяційний рівень на 8,4 ± 2,1 ум. років ( P < 0,05). У хворих жінок достовірних змін у кількісних характеристиках БВ і КПВ не зареєстровано.
Першим (головним) фактором у формуванні БВ у хворих цукровим діабетом у віці 60-69 років виявився фактор СОЗ, який свідчить про виражений патогеричний характер цієї патології. Другий і третій фактори - порушення пружно-в‘язких властивостей аорти (Ше) - у чоловіків, і надлишкова маса тіла (МТ) - у жінок.
На відміну від наших досліджень, В.П.Войтенко (1990) не отримані статистично достовірні зрушення БВ у чоловіків у віці 20-69 років. У той же час у жінок хворих на цукровий діабет, за його даними, перевищення БВ над належними величинами становило від 3 до 6 умовних років, що певно пояснюється феноменом диференційованої вікової смертності, вплив якого на оцінку співвідношень між віком і патологією найчастіше недооцінюється.
БВ і “хронічний ревматизм” (неактивна фаза, латентний перебіг, ХНК0). Виникаючи в дитячому і юнацькому віці,
