НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ

ВІДНОСИН

ЯЛІ Максим Харлампійович

УДК 327.8 (100)

ФОРМУВАННЯ НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та

глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук

Павленко Юрій Віталійович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник відділу глобальних систем сучасної цивілізації

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Шергін Сергій Олександрович,

Дипломатична академія України при МЗС України,

завідувач кафедри глобальних та регіональних систем

кандидат юридичних наук, доцент

Хонін Валентин Миколайович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, доцент кафедри міжнародного права

Захист дисертації відбудеться “18” грудня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030 м.Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030 м.Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий “ ” листопада 2007 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

к.політ.н. О.В. Сушко

…………ЗАГАЛЬНА ХРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації визначається станом турбулентності, в якому перебуває сучасна міжнародна система, коли порядок, що утворився поміж її головними суб’єктами після закінчення Другої світової війни розпався, а новий, через ускладненість та інтенсивність трансформаційних процесів у всіх сферах людської діяльності знаходиться лише на початковій стадії свого формування.

Незважаючи на те, що біполярний світовий порядок зійшов з планетарної арени, деякі з його характерних рис, елементів та механізмів продовжують існувати, тоді як новий порядок у світовій політиці ще не встиг сформуватися і затвердитися, адже в стані нестабільності, в якому перебуває міжнародна система протягом останніх років, відбуваються відцентровані процеси, спрямовані окремими елементами цієї системи на встановлення бажаної для них ієрархічної конфігурації, принципів та правил взаємовідносин поміж суб’єктами міжнародних відносин, і якім водночас протистоять зовсім протилежні за напрямком та спрямуванням зусилля інших елементів системи.

Будь-які, навіть дуже далекі від реальності концепції світового устрою, що виробляються тим чи іншим соціумом є породженням існуючої в ньому свідомості і дають про нього цілком реальну інформацію, яка дозволяє краще зрозуміти це суспільство. Сказане цілком стосується концепцій світового порядку, які отримують широке розповсюдження, а тим більше використовуються владою в якості основи для формування зовнішньополітичної стратегії країни. З цієї точки зору ці концепції, незважаючи на їх певну кон’юнктурність та віддаленість від існуючої реальності, являють собою цілком реальне відображення і втілення політичної свідомості, яка склалась у відповідному суспільстві на межі тисячоліть.

Компаративний аналіз цих концепцій дозволяє отримати додаткову інформацію про політичну культуру та національний менталітет відповідних країн, що є дуже важливим як з теоретичної, так і практичної точки зору, адже приймаючи доленосні для власного народу і навіть для всього світу рішення, політики діють у відповідності з імперативами політичної культури, в межах якої вони соціалізовані, і при цьому залишаються заручниками національного та групового менталітету. Це є ще однією причиною дослідницького інтересу до сучасних концепцій світового порядку.

Дослідження особливостей формування й становлення світового порядку відкриває шлях до розуміння структури більш-менш сталих та значущих зв’язків між окремими елементами міжнародної системи, які визначають характер її функціонування та розвитку у відповідних часових межах. Якщо зрозуміти, яким чином та під впливом яких факторів відбувається формування нового світового порядку на початку ХХІ століття, це надасть можливість визначити, яким чином будуть відтворюватися відносини поміж головними акторами світової політичної арени, та якою буде сама ця арена у майбутньому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планових тем відділу глобальних проблем сучасної цивілізації Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України: “Динаміка цивілізаційних зрушень в сучасному світі” (номер державної реєстрації 0105U002586).

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертації полягає в тому, щоб на основі фундаментальних досліджень теорії міжнародних відносин та за допомогою використання передових методів й підходів в галузі вивчення закономірностей еволюції міжнародної системи розглянути особливості формування нового світового порядку, визначити головні чинники цього процесу, а також з’ясувати наслідки впливу сучасних соціально-політичних трансформацій на базові елементи міжнародної системи всіх рівнів.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань:

· Виявити ступінь розробленості проблеми в концептуально-теоретичному розрізі: розглянути основні підходи до тлумачення понять “світового” та “міжнародного” порядків та надати їм власну дефініцію.

· Проаналізувати типології моделей світового порядку, визначити їх концептуальні недоліки та запропонувати власну схему прикладного політичного аналізу світового порядку;

· Визначити характерні риси міжнародної системи, закономірності еволюції світових порядків та сформулювати базові постулати щодо феномену їх формування й трансформації.

· На прикладі існуючих в теорії міжнародних відносин концепцій нового світового порядку виявити й дослідити сучасні особливості його формування, а також функціонування та структури міжнародної системи.

· Розглянути трансформацію Вестфальського міжнародного порядку, а також виявити нові елементи та принципи у відносинах поміж державами як головними суб’єктами світової політики.

· Встановити часові рамки й точки біфуркації еволюційних фаз руйнації Ялтинсько-Потсдамського, та початку формування нового світового порядку.

· Здійснити порівняльний аналіз сучасних механізмів регулювання міжнародного порядку та розглянути адаптаційні зміни механізмів, що залишилися від попередньої еволюційної фази міжнародної системи.

· З’ясувати сутність та рушійні сили глобалізації, а також надати власне визначення цього феномену.

· Виявити вплив інформаційно-комунікативних технологій на свідомість та поведінку людських індивідів як найменших структурних елементів міжнародної системи, а також на соціальну організацію “інформаційних” суспільств.

· Розглянути й проаналізувати сучасний стан інформаційної галузі та визначити акторів, що регулюють міжнародний інформаційний порядок.

· Дослідити вплив глобальної кризи ідентичності людини на формування нового світового порядку.

Об’єктом дослідження є новий порядок, що утворюється поміж складовими елементами сучасної міжнародної системи в процесі їх внутрішньої взаємодії та під впливом зовнішнього середовища.

Предметом дослідження є особливості формування нового світового порядку в умовах глобалізації.

Методологія та методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають системний та синергетичний підходи, адже це дозволяє розглядати міжнародну систему по структурним, організаційним та функціональним параметрам як надсистему, що складається з багатьох взаємопов’язаних і взаємозалежних підсистем та елементів, в ролі яких виступають усі головні актори сучасної світової політики.

Принцип системності при дослідженні настільки складного соціального об’єкту як порядок у світовій політиці може дати позитивні результати лише в тому випадку, коли він буде застосований разом з принципом синархії - ефекту системної цілісності об’єкту, який полягає у виникненні додаткових якостей, які перевищують суму ефекту діяльності окремих елементів системи до включення їх у системне ціле.

Використання синтетичного методу дозволяє надати загальну характеристику об’єкту дослідження шляхом узагальнення знань про його особливості, властивості та взаємозв’язки його елементів і передбачає застосування таких методичних прийомів як узагальнення та екстраполяція.

Застосування цивілізаційного підходу дає змогу краще зрозуміти сутність та витоки сучасних конфліктів і майбутніх загроз.

Хронологічні рамки дослідження визначаються початком інформаційно-технологічної революції, яка спричинила глибинні трансформацій з початку в інформаційній, військовій та економічній галузях, а після створення всесвітніх комунікаційних мереж і в усіх інших галузях суспільного життя, що в кінцевому рахунку в сукупності з іншими вагомими чинниками призвело до розпаду біполярної міжнародної системи та початку процесу формування нового світового порядку, себто починаючи з 1960-х до середини 2007 року.

Джерельна база дисертації. За останні п'ятнадцять років була опублікована величезна кількість робіт, переважно статей, присвячених аналізу підсумків тільки що завершеної Холодної війни і боротьби двох систем, а також поглядів на найближче майбутнє міжнародної системи. Як і слід було очікувати, лідирували в цій гонці американці. Не було, здається, жодного більш-менш відомого заокеанського теоретика-міжнародника, який би не “відреагував” на зміни, що відбулися і не висловив своїх міркувань стосовно шляхів подальшого світового розвитку, нового світового порядку, ролі Америки та інших країн в його формуванні. Серед них представники не тільки різних політичних орієнтацій, але й різних теоретичних напрямків і наукових шкіл. Частина з них дотримується принципів класичного реалізму та неореалізму, зокрема Зб. Бжезинський, Р. Гілпін, С. Гантінгтон, С. Гофман, Дж. Кіркпатрік, Г. Кіссінджер, Дж. Міершаймер, Г. Моргентау, У. Ростоу, К. Уолтц. Багато й тих, хто поділяє основні принципи лібералізму та неолібералізму: Дж. Айкенберрі, Р. Кьохейн, Ч. і К. Капчани, Ф.Кратохвілл, С.Мендловіц, Дж. Най-молодший, Д. Лейк, Дж. Раггі, Дж.Розенау, Е.Марі-Слотер, Р. Фолк, Ф. Фукуяма та інші. Не залишились осторонь від процесу обговорення подальшої еволюції світового порядку й представники немарксистської парадигми, які головну увагу в своїх дослідженнях приділяють економічному виміру світового порядку – І. Валлерстайн, Н. Чомскі, Р. Рорті, Г. Шіллер, Д. Келнер.

Вагомий вклад в дослідженні сучасних трансформацій, що відбуваються на всіх щаблях глобальної міжнародної системи внесли європейські автори Р. Арон, З. Бауман, У. Бек, Х. Булл, Д. Гелд, Е. Гідденс, Д. Голдбрайт, М. Кастельс, Е. Мак Грю, Дж. Перратон, У. Томпсон, Ю. Хабермас.

На іншому полюсі теоретичних і прикладних досліджень нового світового порядку розташована Росія, яка прагне повернути втрачений статус глобальної держави і забезпечитись від чисельних загроз, що виникли на її території протягом останніх років. До теперішнього часу в російській науковій літературі надруковані десятки робот, присвячених “новому світовому порядку” та глобалізації, автори яких приділяють більшу або меншу увагу відповідним американським концепціям. Це книжки та статті Г. Арбатова, Е. Баталова, А. Богатурова, О. Бикова, І. Василенко, К. Гаджієва, Ю. Давидова, М. Делягіна, В. Іноземцева, А. Кокошіна, В. Кременюка, В. Кулагіна, М. Лебедєвої, В. Ніконова, А. Панаріна, Рогова, А. Уткіна, М. Хрустальова, П. Циганкова, М.Чешкова, Т. Шаклеіной, Г. Шахназарова, Ю.Яковця та інших.

Серед вітчизняних авторів наукових монографій і численних публікацій присвячених дослідженню особливостей формування нового світового порядку в умовах глобалізації слід відзначити В. Андрійчука, О. Білоруса, Л. Губерського, В.Гуру, В. Дергачова, О. Зернецьку, Є. Камінського, Б. Канелярука, Е. Коппель, С. Кримського, В. Мадісона, М. Мальського, В. Манжоли, М. Мацяха, І. Оніщенко, Ю. Павленко, Ю. Пахомова, Г. Почепцова, С. Толстова, С. Удовіка, І. Хижняка, В. Хоніна, В. Шахова, О. Шевчука, М. Шепелева, С. Шергіна, С. Юрченка та інших.

Наукова новизна дисертаційної роботи обумовлюється отриманими в ході вирішення поставлених на початку дослідження завдань висновками та результатами:

- запропоноване авторське тлумачення таких понять як “соціальний порядок”, “політичний порядок”, “міжнародний порядок”, “світовий порядок”, “глобалізація”, а також процесів “організації” та “самоорганізації”, які є дуже важливими для формування і функціонування світового порядку як надзвичайно складної системи;

- на основі аналізу існуючих на сьогоднішній день типологій моделей міжнародних порядків представлена авторська схема прикладного політичного аналізу міжнародного порядку;

- виокремленні найважливіші структурні та функціональні риси “полюсу”, а також ключові характеристики потенціалу могутності держави;

- виявлені характерні риси та закономірності еволюції міжнародних порядків, а також сформульовані загальні постулати щодо процесів їх формування й трансформації;

- встановлені причини та ймовірні наслідки трансформації Вестфальського міжнародного порядку;

- визначені часові рамки еволюційних фаз розпаду Ялтинсько-Потсдамського та початку формування нового світового порядку, а також точки біфуркації міжнародної системи на цих етапах розвитку;

- досліджений вплив інформаційно-комунікативних технологій на людську свідомість як джерело політичної та економічної влади, а також внутрішньої фрагментації інформаціональних суспільств;

- розглянуто проблему глобальної кризи ідентичності людини як на індивідуальному, так і на груповому рівнях, та її вплив на процес формування нового світового порядку.

Наукове та практичне значення визначається потребою української політології в теоретичних дослідженнях, пов’язаних з узагальненням великої кількості наукових концепцій подібних за змістом.

Системний аналіз концепцій світового порядку дозволив сформулювати парадигму, яка має вигляд системи узагальнених положень, що випливають з окремих концепцій і відображають найважливіші особливості та закономірні еволюції міжнародних систем. Вона має подвійне призначення:

- теоретичного узагальнення, що сприяє розширенню наукового світогляду;

- формально-логічної, концептуальної моделі міжнародних відносин, яка може бути використана для наукового прогнозування та як основа для свідомої зовнішньополітичної діяльності України в міжнародному середовищі.

Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників з теорії політології та соціології міжнародних відносин, а також політичної глобалістики, розробки і читання нормативних і спеціальних курсів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені автором на міжнародних наукових конференціях: “Інтелект. Особистість. Цивілізація”(м. Донецьк, 22-23 травня 2003р.). Доповідь на тему: “”; “Друга світова війна: людина, суспільство, цивілізація” (м. Ялта, Лівадійський палац-музей 11-12 травня 2006 р.). Доповідь на тему: “Трансформація Ялтинсько-Потсдамського світового порядку за доби глобалізації”; “Суспільна дипломатія, неурядові організації та еволюція міжнародних відносин в ХХІ ст.” (м. Ялта, Лівадійський палац-музей 15-17 лютого 2007 р.); “Розвиток еллінізму в Україні у 18-21ст.” (м. Маріуполь, 21-23 травня 2007р.). Доповідь на тему: “Роль особистості у міжнародних відносинах епохи глобалізації на прикладі лідерів українського еллінізму”.

Матеріали дисертації були також використані при підготовці навчальної програми дисципліни “Теорія міжнародних відносин”.

Структурно дисертація складається зі “Вступу”, трьох розділів, дев’яти підрозділів. “Висновків” та “Списку використаних джерел”. Обсяг основного тексту дисертації становить 185 сторінок, список використаних джерел налічує 251 найменування і займає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації та її наукова новизна, визначено мету, об’єкт, предмет, хронологічні рамки та методи дослідження, теоретико-практичне значення отриманих результатів, вказана джерельна база дослідження, висвітлено апробацію отриманих результатів.

У першому розділі “Парадигма світового порядку” аналізуються наявні в теорії міжнародних відносин концепції світового порядку, характерні риси та закономірності еволюції міжнародних порядків як складних соціальних систем.

Задля надання обґрунтованого визначення терміну “світовий порядок”, автором була розглянута та проаналізована ланка наступних понять: “порядок як такий” – “соціальний порядок” – “політичний порядок” – “міжнародний порядок” – “світовий порядок”. Як результат були надані авторські дефініції кожного з цих понять, а також визначені розбіжності поміж поняттями світового порядку в його теоретичному та практичному вимірах.

Міжнародна система має три рівня організації і самоорганізації порядку: глобальний, регіональний та локальний. Глобальний рівень передбачає формування та функціонування міжнародної системи в її відносинах з акторами регіонального і національного рівнів. Регіональний припускає механізми, процеси й особливості взаємодії різноманітних суб’єктів наднаціонального та субнаціонального характеру. Локальний пов’язан із взаємодією поміж собою суб’єктів національного масштабу.

В результаті дослідження існуючих на сьогоднішній день типологій моделей міжнародних порядків, зокрема “полюсної”, ”топонімічної”, “змішаної” та “синтетичної”, була вироблена авторська схема прикладного політичного аналізу міжнародного порядку.

Визначено, що до найважливіших структурних та функціональних рис “полюсу” належать, зокрема, можливість самостійно захистити себе від іншого актору, що також є полюсом, або намагається ним стати; він має, на відміну від інших центрів міжнародної сили, вплив на всю глобальну міжнародну систему а також володіє статусом супермогутності.

До ключових характеристик “управляючого” параметру будь-якої держави належать: 1) військова сила; 2) економічний потенціал; 3) науково-технічний потенціал; 4) організаційний ресурс; 5) сукупний креативний ресурс.

Головним теоретичним здобутком дослідження парадигми світового порядку стало формулювання базових положень щодо закономірностей еволюції світового порядку.

В другому розділі - “Особливості формування нового світового порядку” відповідно до авторської схеми прикладного політичного аналізу світового порядку досліджується сучасний стан та структура міжнародної системи на її перехідному етапі формування пост-біполярного порядку.

“Баланс сил”, що був чи не найголовнішим принципом підтримки стабільності світового порядку, працював лише в такій міжнародній системі, яка мала чітку ієрархічну структуру, відбудованій на основі силових потенціалів наймогутніших держав. Але вже починаючи приблизно з 1960-х років минулого століття, коли з’явилась велика кількість нових суб’єктів світової політики, починаючи з новостворених держав – колишніх імперських колоній і закінчуючи все зростаючою й понині за кількістю і різноманіттям міжнародних організацій, ТНК та громадських об’єднань чи рухів, складність міжнародної системи значно зростає. В результаті збільшення кількості складових елементів та їх взаємопов’язаності поміж собою трансформується сама структура системи і, відповідно, порядок, що в ній утворюється. Сьогодні міжнародна система еволюціонує і самоускладнюється за рахунок створення мереж і нових корелятивних взаємозв’язків поміж її елементами.

Як наслідок, одночасно з руйнацією біполярного світового порядку відбувається прискорений процес трансформації Вестфальського порядку.

З одного боку, держави – головні суб’єкти міжнародних відносин - перетворюються в структури, що продовжують діяти на світовій політичній арені як унітарні суверенні об’єднання, хоча на справді їхні складові частини вже ввійшли до складу більших “мережних” утворень на кшталт ЄС і перестали функціонувати як внутрішньо цілісні одиниці.  

З іншого боку – базові “Вестфальскі” принципи підтримки стабільності міжнародного порядку сьогодні намагаються переглянути. Насамперед - Сполучені Штати, а також їх найближчі західноєвропейські союзники, які також зацікавлені в подоланні “вестфальського комплексу” задля подальшої політичної інтеграції і досягнення наступного рівня самоорганізації складної багатовимірної соціально-економічної системи, якою є Європейський Союз.

До того ж країни світ-системного ядра вживають спроби доповнити звід правил і принципів, на яких ґрунтується сучасний міжнародний порядок.

Ще одним важливим елементом схеми політичного аналізу запропонованої автором є сучасні механізми регулювання міжнародного порядку: як ті що залишилися у спадщину від Ялтинсько-Потсдамського порядку другої половини ХХ ст. – універсальний - ООН, інституціонально-груповий - “Велика вісімка”, військовий - НАТО, так само й той, що почав формуватися вже на початку ХХІ ст. – індивідуально-груповий - “США + коаліція обраних для виконання конкретної мети держав”, а також режим реалізації сучасного міжнародного порядку.

У третьому розділі “Глобалізація як визначальний фактор трансформації світового порядку” досліджується феномен глобалізації, що виступає відносно міжнародної системи в якості зовнішнього середовища і впливає на процес порядкоутворення всередині неї на усіх рівнях та на всі елементи, що її складають.

Для того, щоб з’ясувати сутність та рушійні сили глобалізації, а також надати власну дефініцію цього феномену, автором розглядаються погляди представників різних країн та наукових шкіл.

Усунення просторових обмежень і постійно зростаюча щільність глобальної взаємозалежності плетуть складне павутиння мереж відносин поміж спільнотами, державами, міжнародними інституціями, неурядовими організаціями й ТНК, які в сукупності утворюють міжнародну систему.

Глобалізація спричинює зміни в ієрархії суб’єктів світової політики. Якщо раніше міжнародні відносини були лише справою урядів держав, то починаючи з другої половини ХХ століття в них з’являються серйозні конкуренти – ТНК та міжнародні інститути, вплив яких на міжнародну систему з того часу постійно збільшується, натомість монополія урядів держав на владу зменшується.

Саме на основі транснаціональних корпорацій сформувалася нова міжнародна економічна система, в якій лідерство визначається наявністю значних фінансових ресурсів, передових технологій, обширних ринків збуту і активної, у глобальному масштабі, інвестиційної політики.

Економічна глобалізація є здебільшого проектом найбагатших капіталістичних країн, головною метою яких є утвердження першості Заходу в процесі формування нового світового порядку. Глобальний егоїзм країн-лідерів є одною з найбільш загроз Людству. Він призводе до постійно зростаючої глобальної нерівності поміж країнами та людьми, що належать до світ-системного ядра і рештою переважно слаборозвинутих країн і людей, що їх населяють, через нерівність доступу до передових технологій та умов життя.

Створивши наприкінці ХХ століття всесвітні комунікаційні мережі, Людство одержало можливість прямого й усвідомленого використання якісно нового інформаційного виміру, завдяки чому у другій половині ХХ ст. відбулися революційні трансформації у виробничих відносинах капіталістичних країн, в наслідок чого їх суспільства отримали нову форму соціальної організації - інформаціональну, за якої завдяки новим технічним умовам генерування, обробка і передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності та влади.

Якщо раніше виробничі технології були спрямовані на трансформацію неживої матерії, то з розвитком інформатизації вони переналагоджуються на зміну людської свідомості.

Вибухоподібне й безперервне збільшення загальної кількості інформації та щільності інформаційних потоків призводить до зростання психологічних відмінностей між базовими соціальними прошарками і групами в способі сприйняття зовнішнього світу, в результаті чого соціум ділиться на менші субкультури, представники яких керуються різноманітними стереотипами сприйняття, поведінки та мислення.

Внутрішня фрагментація інформаціональних суспільств відбувається за рахунок дії наступних механізмів: 1) створення нових соціальних груп внаслідок систематичного стимулювання середніми та дрібними суб’єктами глобальних ринків маргінальних типів споживання; 2) різноманітна реакція базових соціальних груп на стандартні технології формування свідомості; 3) імміграція, що доповнює внутрішню соціальну, етнічну та культурно-цивілізаційну різнорідність інформаціональних суспільств.

Глобалізація представляє собою не стільки зміни в русі людей та речей, скільки спосіб ідентифікації подій та явищ учасниками міжнародних відносин. Починаючи з кінця ХХ ст. уявлення людей про націю, національну ідентичність і національні інтереси до певної міри в деяких регіонах втрачають свою значимість і практичну цінність. Національна ідентичність була змушена частково поступитися місцем ідентичностям субнаціональним, космополітичним, груповим та релігійним.

Чим активніше стає взаємодія з представниками географічно віддалених і заснованих на інших цінностях культур, тим ширше становляться ідентичності. Тому цілком природнім є те, що сучасна глобалізація призводить до розширення релігійних та цивілізаційних ідентичностей, які набувають все більшої значимості для індивідів і народів в цілому, і стають джерелом конфліктів глобального масштабу.

ВИСНОВКИ

1. В результаті аналізу існуючих на сьогоднішній день концепцій світового порядку та основних підходів в тлумаченні цього феномену були надані авторські тлумачення понять “міжнародного” та “світового” порядків.

Під “міжнародним порядком” пропонується розуміти структуру взаємозв’язків, заснованих на системі норм та правил, вироблених світовим співтовариством та регулюючих відносини держав та інших суб’єктів міжнародної системи на певному історичному етапі розвитку, а також на різних ієрархічних рівнях цієї системи, і відповідають теперішнім потребам перш за все найвпливовіших суб’єктів міжнародної системи даної історичної епохи.

“Міжнародний порядок” перейде в якісно новий стан “світового порядку” лише тоді, коли до процесу порядкоутворення будуть залучені абсолютно всі суб’єкти міжнародної системи, а відносини поміж ними будуть регулюватися за допомогою єдиних для всіх норм, правил і механізмів підтримки цього порядку та на основі критеріїв, що відповідатимуть потребам усіх членів світового співтовариства даної історичної епохи. Таким бачиться автору зміст поняття “світового порядку” в його суто теоретичному, ідеалізованому вигляді.

Однак на практиці сучасна міжнародна система поки що існує в межах порядку більш низького організаційного рівня, який втілює усю різноманітність складових елементів міжнародної системи, у тому числі існуючі поміж ними протиріччя як ідейно-культурної та конфесіональної природи, так і військового, геополітичного, економічного та технологічного походження. Такий, на думку автора, за визначенням є “світовий порядок” в його реальному вимірі.

2. Розглянуто й проаналізовано існуючі на сьогоднішній день типології моделей міжнародних порядків, а також запропоновано авторську схему прикладного політичного аналізу світового порядку, яка включає в себе наступні елементи:

- наявність визнаної ієрархії між суб'єктами міжнародних відносин, включаючи як держави, так і нові суб'єкти світової політики;

- сукупність принципів і правил зовнішньополітичної поведінки;

- система ухвалення рішень по ключовим міжнародним питанням, що включає в себе механізм представництва інтересів нижчих учасників ієрархії при прийнятті рішень на вищих її рівнях;

- набір морально припустимих санкцій за їхні порушення та механізмів застосування цих санкцій;

- форми, методи й прийоми реалізації прийнятих рішень, себто - режим реалізації міжнародного порядку;

- вплив зовнішнього середовища на процеси самоорганізації міжнародної системи.

3. За своїми основними принципами формування і функціонування міжнародна система представляє собою відкриту, складну та нестабільну систему, яка характеризується високим ступенем динамічності і нестійкості.

Іншими характерними рисами міжнародної системи є адаптивність, а також вразливість стану рівноваги в перехідні періоди. Час від часу вона перебуває в стані нестабільності і опиняється в точці біфуркації, де у неї з’являються одразу декілька можливих варіантів подальшого розвитку, починаючи від виходу системи на більш високий рівень самоорганізації і закінчуючи її остаточним розпадом. Це пояснюється тим, що базові механізми функціонування системи вже не спрацьовують, а нові ще не сформувалися. Саме тому в точці біфуркації принципово неможливо передбачити стан, в який перейде міжнародна система.

Анархічна природа світового порядку пояснюється тим, що кожний з суб’єктів, що утворює цей порядок, переслідує індивідуальні цілі й інтереси самостійно, мобілізуючи власні матеріальні, фінансові, інтелектуальні та інші ресурси, на свій страх і ризик.

Еволюція міжнародних порядків є безперервним процесом, в ході якої кожен з них проходить наступні фази: виникнення, становлення, розквіту, занепаду й руйнації. Значущість різного роду криз та революцій для процесу еволюції світового порядку полягає в тому, що в процесі їх подолання міжнародна система позбавляється застарілих, безперспективних елементів та механізмів, які вже вичерпали свій потенціал. На зміну ним приходять нові структури, що відповідають вимогам нових реалій.

Дослідження парадигми світового порядку дав змогу автору сформулювати наступні базові положення щодо закономірностей еволюції міжнародних порядків:

- Перше: міжнародний порядок являє собою втілення співвідношення силових потенціалів всередині міжнародної системи та розподілу сили й впливу поміж державами як головними складовими елементами системи.

- Друге: відбувається постійний перерозподіл сил поміж головними суб’єктами міжнародної системи, що рано чи пізно призводить до розпаду старого, та формуванню нового порядку, який відображає змінене співвідношення і розклад сил всередині міжнародної системи.

- Третє: міжнародний порядок трансформується в періоди драматичних структурних змін та потрясінь. Зазвичай – коли старий порядок руйнується війною.

- Четверте: міжнародний порядок формується не всіма елементами міжнародної системи, а лише державою, яка досягла рівня гегемону, або декількома найпотужнішими за сукупним потенціалом державами, після того як вони одержали перемогу у великій війні.

- П’яте: існує розрив в часі поміж тим коли устої міжнародних порядків починають змінюватися та відображенням цих змін на сучасних тенденціях світової політики.

- Шосте: функція великих війн полягає в руйнації старого міжнародного порядку, що стає перепоною на шляху формування нового порядку, необхідного для підтримки існування та подальшого розвитку міжнародної системи.

- Сьоме: строки існування кожного наступного міжнародного порядку по відношенню до попередніх постійно скорочуються.

4. Одною з основних відмінностей від попередніх історичних епох є те, що новий світовий порядок формується в умовах перетворення держав в структури, що продовжують діяти на світовій політичній арені як унітарні суверенні об’єднання, хоча на справді стають все більш “фрагментованими”: вони втрачають свою внутрішню цілісність через те, що їх функції зменшуються, дрібніють, а також діляться між самою державою й недержавними акторами. Номінально держави продовжують існувати як суверенні одиниці. У реальності їхні складові частини вже ввійшли до складу більших “мережних” утворень і перестали функціонувати як внутрішньо цілісні одиниці.  

Це призводить до зміни внутрішньої структури міжнародної системи, адже якщо раніше вона відтворювалася за принципом ієрархічності, коли відносини між її елементами відтворювали вертикаль, то починаючи з другої половини ХХ ст. її структура стає все більш мережною. На сучасному етапі розвитку міжнародна система еволюціонує і самоускладнюється за рахунок створення мереж і нових корелятивних взаємозв’язків поміж її складовими елементами. Усе це відбувається в умовах турбулентності, а тому навіть незначні на перший погляд події можуть кардинально змінити напрямок подальших трансформацій.

Якщо використовувати полюсну термінологію, сучасний світовий порядок на перехідному етапі його формування слід кваліфікувати як “уні-мультиполярний”. Цей термін, на думку автора, характеризує ту невизначеність, суперечність, турбулентність та нестабільність, що панує на світовій політичній арені, а також відображає стадіальну незавершеність процесу структурного порядкоутворення сучасної міжнародної системи.

5. Одночасно з розпадом біполярного світового порядку відбувається штучно прискорений процес трансформації Вестфальського порядку.

Протягом останнього десятиліття спостерігаються активні намагання з боку США та їх найближчих західноєвропейських союзників переглянути базові Вестфальскі принципи підтримки стабільності міжнародного порядку: непорушності державних кордонів, невтручання однієї держави до внутрішніх справ іншої, так само як і визнання однієї держави іншою в якості самостійного, незалежного, повноправного суб’єкту міжнародних відносин.

Неминучість і необхідність таких змін пояснюється в першу чергу тим, що в світі виникає все більше проблем і загроз, які не можуть бути вирішені або подолані в умовах існування державної територіальності й суверенності, головними серед яких є забезпечення колективної безпеки, захист прав людини і запобігання гуманітарних катастроф.

Що стосується факторів, що спричинили виникнення цих проблем та загроз, то основними слід вважати такі явища як майже безконтрольне розповсюдження зброї масового знищення; стрімке зростання міжнародного тероризму; інтернаціоналізацію приступної діяльності; інтенсифікацію інформаційних та фінансових потоків та створення віртуального простору.

Таким чином відкривається шлях до пояснення прав одних суб’єктів міжнародних відносин на військову інтервенцію до інших суб’єктів, а також право на експропріацію території, і що головне наявних там дефіцитних природних ресурсів одних держав іншими державами, міжнародними блоками або коаліціями держав.

Автор дисертаційного дослідження вважає, що всі ці нові тенденції та намагання не призведуть до остаточного знищення Вестфальського порядку, але він буде модифікуватися по мірі встановлення пріоритету прав людини над правами народів, націй та держав.

Починаючи з кінця 1990-х рр. ХХ ст. група зазначених вище країн вживала спроби доповнити звід правил і принципів підтримки міжнародного порядку, за рахунок впровадження на правах загальновизнаних норм чотирьох нових регулюючих принципів – гуманітарної інтервенції, “інтервенції відплати”, превентивного втручання та принципу “нелегітимності авторитарних режимів”.

Хоча жодне із чотирьох цих нововведень сьогодні не є повною мірою легітимним, тим не менш вони безпосередньо впливають на процес формування нового світового порядку.

6. Були визначені часові рамки й точки біфуркації наступних еволюційних фаз світового порядку:

- починаючи з 1989 р. і до 1999 р. тривала заключна фаза розпаду Ялтинсько-Потсдамського порядку, коли Росія, як правонаступниця Радянського Союзу в наслідок глобальної економічної кризи 1998 р. досягнула абсолютного показника власної слабкості і була змушена визнати себе банкрутом перед західними партнерами, а країни Західного полюсу на чолі зі Сполученими Штатами натомість досягли максимальних показників потенціалу супермогутності, затвердивши таким чином плюралістично-уніполярну полюсну конфігурацію міжнародної системи.

- Війна США та її союзників по НАТО проти колишньої Югославії в 1999 р. стає наступною після руйнації Радянського Союзу точкою біфуркації глобальної міжнародної системи, в якій країни Євроатлантичного полюсу намагаються остаточно затвердити так званий Брюсельсько-Вашингтонський світовий порядок, або якщо використовувати полюсну термінологію – плюралістично-уніполярну конфігурацію міжнародної системи. Новою цю фазу слід вважати тому, що вперше з часів встановлення Ялтинсько-Потсдамського порядку військова інтервенція та ще й в самому центрі Європи була здійснена в обхід та без санкції головного механізму підтримки біполярного світового порядку - ООН.

- Події 11 вересня 2001 року також слід вважати точкою біфуркації, адже після них США обирають нову зовнішньополітичну стратегію спрямовану на встановлення уніполярного світового порядку, або так званого Pax Americana, за якого вони приймають рішення навіть без згоди та участі в їх прийнятті своїх найближчих союзників по НАТО, не говорячи вже про інших членів світової спільноти. Піковою та одночасно рубіжною точкою цього імпульсу керованого спрямування подальшого еволюційного розвитку наданому міжнародній системі після вторгнення до Афганістану стала військова інтервенція США та їх ситуативних союзників по коаліції до Іраку в березні 2003. В цій точці біфуркації замість встановлення глобального уніполю міжнародна система почала трансформацію в напрямку встановлення мультиполярної конфігурації.

7. Сучасні механізми регулювання міжнародного порядку, як ті що залишилися у спадщину від Ялтинсько-Потсдамського порядку – універсальний - ООН, інстуціонально-груповий - “Велика вісімка”, військовий - НАТО, так само й той, що почав формуватися вже після закінчення Холодної війни – індивідуально-груповий - “США + коаліція обраних для виконання конкретної мети держав”, на перехідному етапі еволюції міжнародної системи конкурують поміж собою за право стати єдиним глобальним механізмом ухвалення і головне реалізації доленосних для усього світу рішень.

Фактично заблоковане реформування Ради Безпеки ООН відбиває гостроту конфлікту між наявною владно-силовою композицією сучасної міжнародної системи та її інституціонально-правовими компонентами.

Натомість механізм “Велика сімка” був досить швидко адаптований провідними країнами Заходу до нових умов міжнародного середовища шляхом включенням до своїх лав на фінальному етапі розпаду біполярного порядку Росії, що стало для неї певною політичною компенсацією.

Старі члени “вісімки” фактично залишаються більш впливовими частково завдяки приналежності шести з них військовому механізму НАТО, що в окремих випадках здатний виступати інструментом захисту інтересів цих країн за допомогою сили. До кінця ХХ ст. напівформальна коаліція семи членів “вісімки” із блоком НАТО з точки зору практичного впливу на світову політику стала урівень із ООН.

Легітимність “Великої вісімки” значно підвищилася завдяки присутності на її самітах групи “Плюс п'ять” у складі Бразилії, Індії, Китаю, Мексики та Південно-Африканський Республіки.

Формат “Велика вісімка плюс п’ять” є дуже перспективною моделлю подальшого вдосконалення і легітимізації цього неформального механізму регулювання світового порядку, який з часом має шанси стати ключовим у вирішенні глобальних проблем людства.

На початку ХХІ ст. Сполучені Штати почали відхід від характерної для останніх десятиліть ХХ століття політики “багатобічного узгодження”. Замість цього США стали тяжіти до прийняття рішень в однобічному порядку.  Як наслідок, паралельно до вже існуючих механізмів регулювання міжнародного порядку стали формуватися контури нового – індивідуально-групового, представленого насамперед Сполученими Штатами і, при необхідності, вузькою коаліцією обраних ними під реалізацію конкретного завдання країн, незалежно від їх формальної інституціонально-групової приналежності.

Крім того Сполучені Штати значно активізували зусилля по перетворенню НАТО з суто військового за сферою і регіонального за рівнем механізму регулювання міжнародного порядку на глобальний політичний механізм розв’язання складних міжнародних питань військовими методами.

8. Феномен глобалізації пропонується розуміти як процес поступового розширення, поглиблення та прискорення світових взаємозв’язків поміж народами, країнами та цивілізаціями в усіх галузях суспільного життя.

Глобалізація не відбиває елементарної лінійної еволюціоністської логіки, адже паралельно до загальних інтеграційних процесів в економічній, інформаційній і частково в політичній сфері, відбуваються протилежні за сутністю тенденції до фрагментації та локалізації суспільних утворень, явищ та процесів. На даному етапі вона відбиває радше появу міжрегіональних мереж, систем взаємодії та обміну.

Сутність глобалізації полягає в перетворенні Людства в єдину, багаторівневу, структурно-функціональну макроцивілізаційну систему, в якій – в ідеалі – окремі елементи, блоки, підсистеми будуть працювати на забезпечення і підтримку один одного.

З другої половини ХХ століття починається сучасний етап глобалізації, що позначений розвитком Ноосфери, розкриттям інформаційних основ коеволюції людини, планетарних феноменів життя, створенням глобальних комунікаційних мереж та початком космічного етапу людської історії. Тут вже на перший план виступило не просто масштабне розширення людської діяльності, але універсальна структуризація її механізмів та результатів.

Головною рушійною силою глобалізації на сучасному етапі є інформаційно-технологічна революція 1960-х рр., а також породжені нею інформаційні технології, які об’єднали розвинуту частину світу в єдину комунікативну систему, створивши спільний фінансово-інформаційний простір і призвели до значних трансформацій в усіх галузях соціально-політичного життя.

9. Інформаційно-технологічна революція та породжені нею інформаційно-комунікативні технології призвели до того, що людські індивіди стали реагувати на “інформаційний світ” значно сильніше, ніж на сам фізичний світ, у якому вони безпосередньо існують, в наслідок чого ці технології стають головним джерелом влади та збільшення прибутків в інформаціональних суспільствах.

Під впливом “інформаційного пресу” психологічні відмінності між базовими соціальними прошарками і групами погіршуються, в результаті чого соціуми діляться на менші субкультури, представники яких керуються різноманітними стереотипами сприйняття, поведінки та мислення.

10. Інформаційно-технологічна революція не тільки відбувалася на потребу корпоративному сектору, вона керувалася та впроваджувалася самим корпоративним капіталом. На сьогоднішній день інформаційна галузь представляє собою олігополію, гігантську і глобальну за своїми масштабами індустрію. Нині на глобальному медіа-ринку домінують лише біля десятка ТНК, які є найбільшими корпораціями світу і тими акторами, що підтримують та регулюють міжнародний інформаційний порядок.

11. Глобалізація спричинює глокалізацію ідентичностей: завдяки сучасному транспорту і засобам зв’язку, а також міграції населення планети національна ідентичність була змушена до певної міри поступитися місцем ідентичностям субнаціональним, груповим, релігійним, транснаціональним, космополітичним і цивілізаційним.

В конфліктах, що відбуваються після розпаду Ялтинсько-Потсдамського світового порядку, народи та держави воліють підтримувати тих, хто має з ними спільну культуру