ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

АНДРЕЙЧУК СТАНІСЛАВ КАЗИМИРОВИЧ

УДК 351: 378 (477)

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РЕФОРМУВАННЯМ ВИЩОЇ ОСВІТИ

В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Малик Ярослав Йосипович,

Львівський регіональний інститут

державного управління Національної академії

державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри європейської інтеграції та права.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Кашуба Марія Василівна,

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

професор кафедри політичних наук та філософії

кандидат наук з державного управління, доцент

Мазак Андрій Вольдемарович,

Івано-Франківський національний

університет нафти і газу,

доцент кафедри державного управління

Захист дисертації відбудеться 16.11. 2007 року о _13-30__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.860.01 у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 79491, м.Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16, к.220.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського регіональ-ного інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 79491, м.Львів, смт. Брю-ховичі, вул. Сухомлинського, 16.

Автореферат розісланий 14.10.2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат наук з державного управління І.І. Козак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Процес наближення України до Європи відбувається за кількома напрямами, один із яких – освітянський. У 1999 р. міністерства освіти 29 країн підписали Болонську декларацію. Цим актом країни-учасниці вирішили створити до 2010 р. єдиний європейський освітньо-науковий простір. В умовах приєднання України до Болонського процесу цілком закономірною постала необхідність перебудови і вдосконалення системи державного управління вищою освітою по спрямуванню української освіти на досягнення нею сучасного світового рівня, збільшення внеску в розвиток економіки, науки, освіти, культури країни й добробуту народу. Таким чином, актуальність теми дослідження визначається насамперед соціальним замовленням: до чого і як необхідно готувати майбутніх спеціалістів у сучасних соціально-економічних умовах, і що слід змінити в системі державного управління вищою освітою України.

Доцільність дослідження проблеми державного управління вищою освітою в Україні зумовлена також необхідністю пошуків, розробки й впровадження ефективної системи державного управління, яка має забезпечити освітню галузь оптимальними умовами функціонування, створити системний механізм її саморегуляції на загальнонаціональному, регіональному, місцевому рівнях, у ВНЗ і наукових установах. При розробці та впровадженні стратегії подальшої розбудови системи державного управління освітою надзвичайно важливим є врахування історичного досвіду державного управління освітою, адже перенесення закордонних моделей державного управління освітою не дасть позитивних наслідків, якщо не враховуватимуться тенденції, закономірності, принципи вітчизняного досвіду управління освітою.

Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості праць вітчизняних і зарубіжних авторів, що стосуються державної освітньої політики й управління освітою. Однак ще відсутні наукові праці, узагальнені історико-теоретичні дослідження, які були б присвячені питанням державного управління вищою освітою України в контексті Болонського процесу. Потреба в комплексному дослідженні цієї проблеми не тільки дасть можливість відтворити цілісну картину становлення сучасної системи державного управління освітою, але й змоделювати основні організаційно-правові засади діяльності органів державного управління по реалізації завдань входження України до європейського освітнього простору, модернізації вищої освіти і розвитку інноваційних процесів у вищій школі. Всі ці обставини й зумовили вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в рамках комплексного науково-дослідницького проекту „Державне управління та місцеве самоврядування” Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України; пов’язане з темами “Програмно-цільове управління суспільним розвитком” (ДР № 016U006388), а також “Концептуальні засади трансформації владних інститутів, процесу вироблення і здійснення публічної політики” (ДР № 0107U001600), “Механізми формування соціального капіталу в Україні” (ДР № 0107U001602), у розробці яких здобувач брав безпосередню участь.

Об'єкт дослідження – процес реформування системи державного управління освітою в Україні.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні, методичні засади та прикладні аспекти державного управління реформуванням вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу.

Метою дисертаційної роботи є узагальнення теоретичних положень реформування державного управління вищою освітою України в контексті Болонського процесу, і на цій основі розробка практичних рекомендацій шляхів її розвитку.

Відповідно до мети дослідження визначено завдання:–

узагальнити теоретичні засади і стан дослідження теми в теорії та історії державного управління вищою освітою України;–

уточнити зміст основних понять “державна політика в галузі освіти”, “об’єкти і суб’єкти державної освітньої політики”, “державне управління вищою освітою”;–

узагальнити досвід організації управління вищою освітою в зарубіжних системах, придатних для застосування в управлінні вищими навчальними закладами України; –

оцінити значення розробки відправних засад державної політики в реалізації принципів і завдань Болонського процесу, створення нової норма-тивно-правової бази державного управління вищою освітою;–

обгрунтувати періодизацію розвитку управління вищою освітою;–

обгрунтувати формування організаційно-управлінської основи цільо-вого управління сучасної освітньої моделі, цілі, структуру і функції центральних державних органів управління вищою освітою на сучасному етапі їх діяльності; –

розкрити основні напрями державного керівництва структурною пере-будовою вищої освіти в Україні, розвитком інноваційних процесів у ВНЗ, підвищенням якості їх діяльності;–

виявити позитивні аспекти практики державного управління вищими навчальними закладами і на цій основі визначити пріоритети подальшого розвитку державного управління в галузі освіти , перспективні можливості його удосконалення в сучасних умовах.

Методи дослідження У процесі дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методів:–

порівняльно-історичний аналіз, що дає змогу простежити закономірності й тенденції цього процесу; –

конкретно-пошуковий – виявлення, відбір, теоретичний аналіз, синтез, актуалізація, класифікація джерел з питань управління освітою в Україні;–

історико-структурний – для виявлення основних компонентів системи державного управління освітою в процесі її розвитку;–

хронологічний, який дає можливість розглянути розвиток державного управління освітньою галуззю в русі, змінах і хронологічній послідовності з часу проголошення незалежності української держави; –

системно-історичний при розгляді історичних передумов перебудови системи управління вищою освітою в сучасних умовах; –

проблемно-науковий, екстраполяційний, прогностичний – для поши-рення висновків, одержаних у результаті проведеного дослідження, на систему державного управління освітою.

З метою забезпечення історичної достовірності одержаних результатів застосовано системний підхід, використано методи наукової ідентифікації та зіставно-порівняльного аналізу нормативно-правових і літературних джерел.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці наукових положень та отриманні наукових висновків, які в сукупності розв`язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад, практичних аспектів, пріоритетних напрямків удосконалення державного управління реформуванням вищої освіти та підвищення його ефективності в сучасних умовах.

Вперше:–

обґрунтовано теоретичні положення наукового аналізу державного управління реформуванням вищої освіти України в контексті Болонського процесу, зокрема, “організаційно-управлінські основи цільового управління вищою освітою”, “модель вищої освіти”, “якість вищої освіти”, “інноваційний характер вищої освіти”; –

узагальнено досвід організації управління вищою освітою в зарубіжних системах освіти, придатних для застосування в управлінні ВНЗ України, зокрема: підвищення конкурентно-спроможності освіти та освітніх послуг, ріст якості освіти і можливості працевлаштування випускників в умовах відкритого ринку праці, розширення мобільності студентів і викладачів;

– встановлено основні етапи (“cтановлення державності України”, “реформування державного управління освітою”, “модернізаційний”) еволюції системи державного управління освітою в умовах незалежності і обґрунтовані пріоритетні напрями ефективності державного управління реформуванням вищої освіти України.

Удосконалено:–

дефініції категорійно-понятійного апарату в аспектах тлумачення й розкриття змісту базових понять – “державна політика в галузі освіти”, ”об`єкти і суб`єкти державної освітньої політики”, ”ефективність державного управління розвитком вищої освіти”;

– поняття “перебудова вищої освіти”, яка охоплює всі складові підсистеми вищої освіти – цілі, зміст, форми, технології, оцінку результатів навчання, структуру управління, спрямована на реалізацію принципів і завдань Болонського процесу;

– сукупність індикаторів якості діяльності ВНЗ через систему ліцензування і акредитації, централізації та децентралізації, ефективності, результативності та якості підготовки студентів, атестації викладачів і удосконалення системи заробітної плати.

Набули подальшого розвитку:

– закономірності, підходи, загальні та проблемно-орієнтовані методи, які доцільно взяти за основу розробки державної освітньої політики;–

розробка концептуальних засад державного управління розвитком вищої освіти в умовах євроінтеграції, управлінсько-організаційних заходів по модернізації вищої освіти, зокрема: системи кваліфікаційних рівнів, стандартів забезпечення якості вищої освіти, стратегії подальшого розвитку вищої освіти; –

поняття інновацій у ВНЗ та шляхи їх здійснення (розвиток нових технологій, системи управління вищою освітою, інформаційне забезпечення навчального процесу); –

програмно-цільові методи, спрямовані на створення цілісної системи управління вищою освітою в Україні, включають: гнучкість, демократизм, динамізм, мобільність, здатність до самоорганізації.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані висновки, рекомендації і пропозиції, зроблені на основі аналізу особливостей, тенденцій, закономірностей та принципів державного управління реформуванням вищої освіти в Україні, були використані в роботі Національного університету “Львівська політехніка” (довідка про впровадження № 68-04-260), Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (довідка про впровадження № 363/07).

Наукові висновки й рекомендації щодо розвитку державного управління вищою освітою в Україні можуть бути використані:–

у практичній діяльності органів державного управління вищою освітою;–

для подальших наукових досліджень з теорії та історії державного управління в Україні та історії освіти України;–

при складанні навчальних планів, програм, спецкурсів, написанні підручників й методичних посібників з теорії та історії державного управління;–

у процесі підготовки магістрів державного управління, підвищення кваліфікації державних службовців у Національній академії державного управління при Президентові України та інших навчальних закладах за спеціалізацією "Управління освітою", а також при розробці питань реформування і модернізації управління освітою в Україні.

Основні положення й рекомендації дисертаційного дослідження використовуються в навчально-методичній роботі Національного університету "Львівська політехніка".

Апробація результатів. Матеріали і результати дослідження багато-разово обговорювалися на засіданнях кафедр європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та соціології та соціальної роботи Національного університету "Львівська політехніка". Основні положення, висновки та практичні рекомендації були оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях "Актуальні проблеми рефор-мування державного управління в Україні" (Львів, 2006), "Молодіжна політика: проблеми і перспективи " ( Дрогобич, 2004), " Традиції та інновації викладання гуманітарних дисциплін у вищій школі" (Дніпропетровськ, 2004), на наукових конференціях " Українська освіта: сучасний стан та перспективи. Дні науки" (Запоріжжя, 2004), "Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика " (Львів, 2007).

Публікації. Матеріали дисертації відображено в 12 друкованих працях, з них 4 – у фахових виданнях.

Структура дисертації визначається метою та завданням дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків (196 сторінок), списку використаних джерел та літератури (403 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертації – 233 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність наукової проблеми, що досліджується, обгрунтовано вибір та актуальність теми, вказано на зв'язок роботи з науковими напрямами досліджень Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України; визначено мету, дослідницькі завдання, об'єкт і предмет дослідження; охарактеризовано наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне та практичне значення; наведено дані з апробації результатів дослідження і публікацій з досліджуваної проблеми.

У першому розділі "Теоретико-методологічна основа дослідження” розглядаються актуальні теоретичні й методологічні проблеми аналізу державного управління, важливі для обгрунтування програми реформування української вищої освіти в контексті Болонського процесу. Докладно аналізуються різноманітні концептуальні підходи, наявні в сучасній зарубіжній і вітчизняній науковій літературі, щодо розуміння сутності та умов формування й ефективного здійснення освітянської державної політики. Проблеми теорії і практики державного управління та його зв'язку з державною політикою знайшли відображення в роботах таких українських і російських дослідників, як Г.В.Атаманчук, В.Д.Бабкін, В.Д.Бакуменко, В.М.Бебик, А.О. Білоус,
М.Ф. Головатий, АА.Дегтярьов, В.В.Киричук, В.М.Князєв, В.Я.Малиновський, П.І.Надолішній, Н.Р.Нижник, В.М.Олуйко, В.А.Ребкало, В.А.Скуратівський, В.В.Тертичка, В.В.Цвєтков та інших. Розробка базового поняття "державне управління" в дослідженнях І.Грицяка, Б.Гурне, Г.Райта, М.Вудкока, Д.Френ-сіса, Д.Вільямса, М.Грена дозволила визначити деякі його фундаментальні характеристики, виявити змістовні й функціональні особливості державної політики та з'ясувати просторово-часовий контекст його організаційно-управлінського впливу.

Останнім часом з'явилися узагальнюючі роботи "Державне управління: теорія і практика / За заг. ред.. В.Б. Авер’янова" (К.,1998), "Державне управ-ління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми / За ред. В.М.Кня-зєва" (К.,2003), "Державне управління / За ред. А.Ф.Мельник" (К.,2003), "Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади / За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка"(Львів, 2002.), в яких з позицій системного підходу осмислюється та інтерпретується категоріально-політологічна основа нової дослідницької парадигми аналізу державної політики. Зокрема, грунтовно розглядаються теоретичні та оцінювальні підходи до державної політики, її зміст, цілі, структурна визначеність, а також прикладні аспекти її реалізації в Канаді та США. Аналіз цих досліджень дає можливість для реалізації обгрунтованої методології вивчення гносеологічних та онтологічних аспектів державного управління.

Установлено, що термін "державна політика у сфері освіти", або "державна освітня політика" почав використовуватися в науковій літературі
60–70-х років XX ст., коли освіта почала розглядатися як найважливіший фактор економічного розвитку й соціального прогресу, як сфера, що потребує особливої уваги на загальнодержавному рівні. Дослідження історичного досвіду управління освітою й аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, категоріальний аналіз проблеми в науковій літературі дали змогу уточнити поняття “державне управління вищою освітою” як організовану самостійну частину загального процесу державного управління, яка включає цілеспрямоване вироблення, прийняття та реалізацію організуючих, регулю-ючих, координуючих, контролюючих і мотивованих впливів на сферу вищої освіти. Ці теоретичні моделі та виміри державного управління освітою дають можливість визначення певної логіки пізнання її необхідних умов для вивчення концептуальних засад формування й здійснення державної освітньої політики в Україні.

У розділі здійснено аналіз стану досліджуваної проблеми, зміст наукових праць, пов'язаних із розвитком державного управління вищою освітою в Україні, визначення основних напрямів сучасних наукових досліджень окресленої проблеми та її джерельної бази. Процес перетворень у системі управління вищою освітою України є достатньо складним та багатоступеневим, але він є вкрай необхідним, якщо наша держава обрала європейський вектор розвитку. Саме цим проблемам присвячена останнім часом значна кількість досліджень та публікацій. Серед авторів слід виділити Ю.М.Алексєєва, В.А.Вісящева, В.Вікторова В.П.Семашенко, Г.К.Ткач, А.А.Сбруєву, В.Д. Мороз, Г.Г.Поберезьку, А.Г.Кирду, А.Д.Ятченко,. Питання державного управління у сфері вищої освіти України стали предметом дослідження порівняно недавно. Так, різні аспекти цієї проблеми досліджували К.В.Астахова, В.П.Андрущенко, Л.І.Антошкіна, В.Г.Гамаюнов, Н.Г.Діденко, С.Б.Жарая, О.В.Жабенко, В.С.Журавський, В.Г.Кремень, В.П.Коваленко, П.О.Куделя, Б.І.Корольов, В.І.Луговий, В.К.Майборода, С.В.Майборода, С.М.Ніколаєнко, В.М.Огаренко, Л.П.Ордерій, Д.В.Табачник, Л.П.Полякова, І.Ю.Ходикіна та ін.

Аналіз публікацій показує, що на сьогоднішній час вийшла у світ значна кількість праць, присвячених різнобічним питанням державного управління розвитком і модернізацією вищої освіти. Їх наукова класифікація і аналіз подається за такими напрямами: організаційно-управлінський, концептуально-методичний, економіко-правничий, маркетингово-менеджерський, організа-ційно–педагогічний. Загальний стан наукової розробки обраного для дисерта-ційного дослідження кола питань свідчить, що, незважаючи на наявність праць та статей узагальнюючого характеру щодо формування системи освіти в Україні та управління нею і діяльності окремих вищих навчальних закладів, проблема організації та управління системою вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу ще не стала предметом цілісного наукового дослідження. Нині гостро відчувається потреба її комплексного дослідження.

Для об’єктивного і всестороннього вивчення досліджуваної проблеми важливим є залучення широкої і різнопланової джерельної бази. Першу групу джерел становлять опубліковані збірники документів і матеріалів, які присвя-чені формуванню європейського освітнього простору на засадах Болонського процесу. Серед них слід відзначити: "Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін)" (К.,Тернопіль, 2003), "Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу: документи і матеріали 2003–2004 рр." (К., Тернопіль, 2004), "Болонський процес: Документи" (К., 2004) та матеріали конференцій з вищої освіти ЮНЕСКО, комюніке і спільні Декларації міністрів освіти країн Європи.

До наступної (другої) групи джерел увійшли опубліковані збірники законодавчих, нормативних, поточних (накази, інструкції, доповіді, звіти, протоколи і стенограми нарад, офіційне листування) документів про вищу освіту стосовно запровадження положень Болонського процесу. Із великої кількості опублікованих джерел багатоплановим підходом у систематизації вміщених матеріалів слід відзначити збірники "Болонський процес: норма-тивно-правові документи" (К., 2004),"Нормативно-правові документи з питань вищої освіти” / За ред. Я. Болюбаша (К., 2004) та "Збірник основних нормативних актів про вищу освіту, наукову діяльність, підготовку та атестацію наукових кадрів” / За ред. проф. М. Панова ( Харків, 2003). До цієї групи джерел слід також віднести публікацію рішень, постанов, указів Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, Міністерства освіти і науки, вміщених на сторінках офіційних видань "Офіційний вісник України", "Зібрання постанов Уряду України", "Урядовий кур'єр", "Вісник державної служби України", "Відомості Верховної Ради України", "Голос України", "Інформаційний збірник МОН України", "Освіта України", "Бюлетень ВАК України" та ін.

Важливим джерелом для автора стали матеріали періодичних видань, як громадсько-політичних, зокрема "Політика і час", "Дзеркало тижня", так і наукових спеціалізованих – "Вища освіта України", "Вища школа", "Рідна школа", "Освіта і управління", "Новий колегіум", "Гуманітарні науки", "Держава та регіони", "Менеджер", "Маркетинг в Україні", "Економіка України", "Статистика України", "Педагогіка і психологія", "Наука і науко-знавство", "Шляхи реформування української науки", "Высшее образование сегодня", "Высшее образование в России", "Alma mater", "Социально-гуманитарные знания", "Персонал", "Инновации в образовании", вісники і збірники НАДУ та інших ВНЗ. Вони становлять третю групу джерел. Слід відзначити, що зазначена періодика конкретизувала дисертаційне дослідження важливими, неординарними фактами.

Четверту групу джерел становлять статистичні матеріали про основні показники діяльності вищих навчальних закладів України за різні роки, вміщені на сторінках Статистичного бюлетеня Державного Комітету статистики, інформаційно-аналітичні матеріали діяльності МОН України у збірниках "Освіта України", дані Соціологічного моніторингу "Українське суспільство", що постійно проводить Інститут соціології НАН України.

П'яту груп джерел складає довідкова література – "Словник-довідник Європейського Союзу" (К., 2001), Словник-довідник. "Державне управління" (К., 2002), "Освіта в Україні" (К., 2006), "Вищі навчальні заклади України. Інформаційний довідник" (К., 2002), довідкове видання "Юридична енциклопедія" – перший в Україні багатотомний систематизований звід знань про державу і право, "Державна молодіжна політика в Україні: Довідник термінів та понять законодавства" (Дніпропетровськ, 2006), "Словник із соціальної політики" (К., 2005) та інші.

Таким чином, широка історіографічна та джерельна база сприяє висвітленню по-новому різноманітних сторін наукового дослідження, дозволяє в повній мірі розкрити форми і методи державного управління вищою освітою в контексті Болонського процесу, визначити назрілі проблеми, які стоять перед вищою школою України та її керівництвом.

Другий розділ – "Розробка концептуальних засад державного управ-ління розвитком вищої освіти в умовах євроінтеграції". Однією з основних функцій системи державного управління вищою освітою, особливо в умовах її реформування, є систематичне оцінювання досягнутого стану вищої освіти на європейському освітньому просторі та аналіз динаміки виявлених змін. Грунтовний аналіз європейської освіти за Болонською моделлю не тільки свідчить про непересічне значення набутого в цих країнах позитивного досвіду структурного реформування вищої школи, але й показує необхідність розумного запозичення кращого і того, що саме потрібно змінити в системі вищої освіти України, які відповідні реформи започаткувати. Реформування вищої освіти у світі відрізняється великою різноманітністю. Серед найважливіших аспектів освітніх реформ, здійснених у зарубіжних країнах протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років, необхідно назвати зміни в управлінні освітою. Мова йде, перш за все, про перерозподіл відповідальності за прийняття рішень між різними рівнями управління. Реформи управління освітою на макрорівні (тобто на рівні національних систем освіти) полягали, головним чином, у прогресивній децентралізації управління і делегуванні великих повноважень суспільству. Управління освітою переважно грунтується на демократичних (виборних) засадах при широкій участі громадськості, і контроль за освітянським процесом здійснює головним чином позавідомчий орган. Більшість навчальних закладів, незважаючи на форму власності, фінансуються з державних бюджетів через систему субсидій, що дає можливість здійснювати державний контроль. У всіх розвинутих країнах існує єдиний державний освітній простір. І всі навчальні заклади, незалежно від форми власності, відповідальні перед державою за своїх випускників.

Важливим завданням, яке стоїть перед українською вищою школою, є її широке інтегрування в міжнародну систему освіти. Для ефективного управління реформуванням вищої освіти України потрібно не сліпо копіювати інші освітні системи, а ретельно переглянути переваги і недоліки попередньої системи освіти, знайти перехідні конструктивні форми до ефективних і прогресивних систем і технологій освіти. Аналізуючи це твердження, дисертант проводить порівняльний аналіз світових освітніх тенденцій та деяких особливостей розвитку системи освіти України.

У дисертації розглянуті відправні засади державної політики в реалізації принципів і завдань Болонського процесу, концептуальні засади державної політики як системи теоретично розроблених і законодавчо закріплених загальних принципів і пріоритетів управління освітою, що фіксують стратегічні напрями освітньої політики України на найближчі роки й подальшу перспективу. Визначено систему концептуальних ідей і поглядів на сучасну державну стратегію та основні напрями розвитку вищої освіти, які знайшли відображення у довгострокових програмах розвитку освіти: Державна національна програма "Освіта (Україна XXI століття)" (1993 р.), Національна доктрина розвитку освіти (2001 р.), Концепції розвитку освіти в Україні на 2006–2010 рр. В них сформульовано найважливіші завдання та напрями реформування як освітньої галузі, так і системи управління нею. Наголошено, що пріоритетними напрямами діяльності управлінських структур повинні стати вироблення та реалізація загальної стратегії розвитку вищої освіти на принципах і засадах Болонського процесу із врахуванням національного досвіду, виконання освітніх стандартів, вирівнювання освітнього потенціалу регіонів.

У дисертації розглянута вся система нормативно-правових актів, що регламентує функціонування вищої освіти України. Доведено, що основна ідея вдосконалення державного управління освітою вимагає прискореної адаптації законодавчої і нормативної бази вищої освіти країни до європейських вимог. Зазначено, що відповідно до вимог Болонської декларації необхідно змінити Закон України „ Про вищу освіту" у частині визначення змісту і статусу освітньо – кваліфікаційних рівнів вищої освіти; переглянути зміст вищої освіти; відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, переглянути перелік спеціальностей; привести у відповідність класифікацію вчених ступенів та перелік класифікацій, які використовуються на європейському ринку праці.

У третьому розділі – "Управлінсько-організаційні заходи модернізації вищої освіти України" подається системний аналіз історії формування організаційно-управлінської основи управління вищою освітою в Україні, який свідчить, що державне керівництво цією галуззю здійснювалось через правове регулювання відносин шляхом прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію освітньої політики; створення системи центральних та місцевих органів управління вищою освітою, визначення їх структури й компетенції; вжиття заходів щодо вдосконалення структури та поліпшення організації МОН, підвищення ефективності його роботи; розгляд Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів найважливіших питань щодо розвитку вищої освіти, визначення пріоритетів державної політики в цій сфері в конкретний період розвитку держави шляхом розробки та реалізації цільових комплексних програм; здійснення фінансування й матеріально-технічного забезпечення ВНЗ, виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної політики в галузі вищої освіти, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ й організацій, об'єднань громадян, що функціонують у цій сфері; творення достатньої мережі ВНЗ з урахуванням специфіки того чи іншого регіону.

Слід відзначити,що вітчизняна практика мала багатий і широковизнаний досвід управління університетами, академіями, інститутами, але потрібно було зробити значні зміни в усій системі вищої освіти: започаткувати європейські стандарти якості освіти, змінити управління якістю освітнього процесу, демократизувати освітню сферу без втрати кваліфікаційних показників. Звідси була необхідність у виробленні цілісної програми для забезпечення виперед-жаль-ного розвитку освітньої галузі в цілому. У розділі розкрито особливості формування організаційно-управлінської основи цільового управління сучасної освітньої моделі, схарактеризовано основні періоди реформування управління вищою школою, досліджено структуру і функції органів державного управ-ління вищою освітою.

Європейський вибір, який зробила Україна, потребував реорганізації вищої освітньої системи зі збереженням кращих українських традицій. І саме тому завдання освітянського керівництва було спрямоване на поетапну організацію цього процесу. Процес удосконалення мережі вищих навчальних закладів відіграв особливу роль в оптимізації системи освіти в Україні. Це питання потребувало врахування низки факторів демографічного, етнічного і соціально-економічного характеру. Міністерство освіти і науки України намагалось адекватно врахувати процеси регіоналізації освіти, підтримуючи ініціативу вищих навчальних закладів щодо створення позабазових підрозділів, розширення системи дистанційного навчання. Перед органами державного управління вищою освітою постають і невідкладні питання, які необхідно вирішувати. По-перше, необхідне вироблення максимально ефективних засобів управління освітою в умовах економічної нестабільності економіки. По-друге, слід шукати шляхів для збереження національної вищої школи за рахунок певного перерозподілення бюджету, можливо, і за умов деякої селекції навчальних закладів на засадах їх відповідності сучасним вимогам, що висуваються до вищої школи.

В дослідженні обгрунтовано, що нові завдання, які стоять перед Україною на сучасному етапі, вимагають докорінної зміни підходів до управ-ління освітньою політикою на основі сучасних управлінських технологій. Значна увага приділена висвітленню ролі державного керівництва по структурній перебудові системи вищої освіти в Україні. Проаналізовані державно-управлінські заходи по забезпеченню якості діяльності вищих навчальних закладів. На шляху модернізації вищої освіти перед органами державного управління особливого значення набувають такі принципові моменти як якість освіти і акредитація, які міцно пов'язані між собою і висувають перед нашою системою ліцензування й акредитації нові завдання щодо використання європейських стандартів якості. Тому участь України в європейській мережі з гарантування якості у вищій освіті обов’язкова вже найближчим часом. Доведено, що тут необхідно застосовувати не тільки внутрішню оцінку якості, але й зовнішню.

У четвертому розділі – "Державне управління розвитком пріоритетних напрямів освітньої політики у вищій школі " – обґрунтовано, що розробка нової концепції змісту освіти, навчання та професійної підготовки фахівців всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів стали основними напрямами науково-органі-заційної та науково-методичної діяльності МОН України. Модернізація вищої освіти в сучасних умовах потребувала створення такої концепції її розвитку, яка б виходила за межі звичайних уявлень про шляхи розвитку вищої освіти. У рамках колишніх підходів, екстраполюючи колишні способи вирі-шення проблем, обмежуючись локальними нововведеннями в окремих ланках, неможливо було створити дієву концепцію розвитку вищої освіти. Можливим був лише один шлях – інноваційний, який отримав останніми роками розвиток у багатьох розвинених країнах світу. Інноваційний шлях розвитку вищої освіти означав перехід від спонтанних, періодичних нововведень до нововведень як способу існування системи, що продукує сама вища школа та який виступає основою її цілеспрямованого, контрольованого і керованого розвитку.

В розділі розкрито діяльність органів державного управління по запро-вадженню інноваційного характеру змісту і функцій вищої освіти, вивчено особливості модернізації освітньої діяльності у контексті європейських вимог та реалізації основних положень Болонського процесу, з’ясовано сутність державного керівництва розвитком інноваційних процесів у вищій школі засобами інформаційних технологій, діяльність освітянського керівництва по запровадженню європейської парадигми кредитно-трансферної системи у ВНЗ. Аргументована важливість сучасних технологічних інновацій для вищої школи, які заключаються в застосуванні нових навчальних технологій (дистанційних та його елементів) або вдосконалення вже діючих на технологічно новій основі з допомогою активних методів навчання і комп’ютерних технологій. Вони мають забезпечити конкурентоздатність наданих освітніх послуг, підвищення якості освіти, реалізацію економічних і соціальних функцій. Сутність продуктових інновацій полягає у впровадженні нових освітніх продуктів і змін підходів до часу і обсягів послуг, що надаються. Управлінські інновації спрямовані на вдосконалення чи застосування якісно нових методів державного управління освітньою галуззю в цілому , або на рівні конкретного ВНЗ.

В розділі обгрунтовано, що вивчення механізму управління сферою вищої освіти набирає все більшої ваги й потребує глибокого системного реформування з метою збереження її потенціалу та обсягу підготовки пріори-тетних напрямів освіти й науки, приведення у відповідність із найновішими світовими досягненнями сучасної науки. Це зумовлює перебудову роботи вищої школи, її управління на основі державної політики, адекватної сучасним вимогам до спеціалістів.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження проблеми управління розвитком вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу й узагальнення його результатів підтверджують, що вихідні теоретико-методологічні засади визначені правильно, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута. На основі здійсненого дослідження проблеми зроблені такі висновки й пропозиції.

1. Дослідження історичного досвіду діяльності органів державного управління, особливостей сучасного стану й тенденцій розвитку, а також категоріальний аналіз проблеми у філософській, правовій, соціологічній та психолого-педагогічній літературі дали змогу визначити поняття "державне управління". Воно відбиває сутність, характер і ціннісно-функціональний аспект засад державної політики, як системи теоретично розроблених і законодавчо закріплених загальних принципів і пріоритетів управління державою, що фіксують стратегічні напрями економічної, соціальної, національної, гуманітарної та іншої політики України на найближчі роки й подальшу перспективу. Державне управління вищою освітою при цьому постає як один із напрямів здійснення державної політики, який синтезує і конкретизує здійснення основних функцій виконавчої влади стосовно даної галузі.

2. Розуміння сучасної парадигми демократичного управління освітою в Україні неможливе без урахування як новітніх, зокрема економічних, політичних, правових і, безумовно, управлінських знань, які врахували б світові, загальнолюдські цінності, так і знань, які відбивали б національну специфіку України, менталітет українського народу. Аналіз публікацій показує, що на сьогоднішній час вийшла в світ велика кількість праць, присвячених різнобічним питанням державного управління розвитком і модернізацією вищої освіти. В дисертації вперше у вітчизняній історіографії подана їх наукова класифікація і аналіз за такими напрямами: Організаційно-управлінський – дослідження присвячені визначенню стратегії розвитку вищої освіти, праці про формування основи цільового управління сучасної освітньої моделі, в яких висвітлюються причини і характер зміни парадигми державного управління вищою освітою, підготовка управлінських кадрів. Концептуально-методичний напрям досліджень складають праці, присвячені розкриттю суспільної значимості і цінності освіти в сучасний період, її модернізації, основних форм підготовки висококваліфікованих спеціалістів у ВНЗ. Економіко-правничий напрям досліджень присвячений вивченню питань підтримки процесів відновлення освітньої системи різними видами економічних ресурсів, регулювання правових аспектів, розвиток інститутів управління якістю діяльності ВНЗ. Маркетингово-менеджерський напрям досліджень включає питання вивчення державного регулювання ринку попиту на освітні послуги, формування соціальних стандартів і відповідного адаптивного освітнього середовища й управління його функціонуванням та розвитком. Організаційо--педагогічний напрямок досліджень, який охоплює керівництво становленням і розвитком інноваційного процесу у вищій школі з урахуванням досягнень світової цивілізації, регулювання і корекцій професійної підготовки студентів, беручи до уваги нові інформаційні технології, педагогізацію мислення та діяльності всіх учасників освітнього процесу в умовах кредитно-рейтингової системи навчання у ВНЗ.

3. В дисертації з'ясовано, що державне керівництво виведенням вищої освіти в Україні на рівень освіти розвинених країн світу здійснювалось шляхом реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; подолання монопольного становища держави в освіті через створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів; демократизації традиційних навчально-виховних закладів; формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти. Його результатом за роки незалежності , з врахуванням міжнародного досвіду структурної реформи вищої школи і приєднанням до Болонського процесу, стало створення розвиненої та розгалуженої системи вищої освіти, яка за кількісними та якісними показниками в основному відповідає рівню розвинених країн і стає поступово конкурентоспроможною у європейському освітянському просторі.

4. Встановлено, що назрілою необхідністю вдосконалення державного управління вищою освітою є збільшення автономії вузів, які повинні брати на себе відповідальність за відносини з роботодавцями та приймати безпосередню участь у працевлаштуванні випускників. Слід посилити не завжди ефективний контроль з боку держави за відкриттям нових спеціальностей, прийомом до вузів, який потребує удосконалення і нових форм, які будуть враховувати швидкі зміни в соціально-економічній ситуації в Україні. Важливим фактором прогнозування має стати також доступне, достатнє і достовірне інформаційне середовище.

5. Матеріали дослідження свідчать про те, що проблему розвитку академічних свобод треба вирішувати з урахуванням можливостей вузу, факультету. Для цього доцільно розширити права вузів у формуванні змісту навчання, у визначенні його форм і методів, структури викладацького навантаження. Однак, оскільки такі рішення пов’язані зі значними фінансовими витратами і ризиком втрати іміджу ВНЗ на перших порах в умовах конкуренції, тому ініціатива повинна бути на боці Міністерства освіти і науки у прийнятті рішень про реорганізацію навчання як поштовх до подальшої ініціативи вузів.

6. Важливим напрямом діяльності органів державного управління у сфері вищої освіти було налагодження міжнародного співробітництва. Головною метою співпраці є інтеграція національної системи освіти у європейський освітній простір шляхом реалізації спільних з ЄС проектів, заходів і програм академічних обмінів, оскільки у Болонському процесі було чітко визначено напрям руху вітчизняного освітнього комплексу. Міністерство освіти і науки України та його заклади здійснювали співпрацю з Європейським Союзом у рамках програм транс'європейського співробітництва у галузі вищої освіти –Теmрus і на двосторонній основі із країнами-членами ЄС, їх центральними державними органами управління освітою та навчальними закладами. Для плідної участі в європейському просторі вищої освіти нам потрібно більш ефективно використовувати конкретні європейські програми та проекти підтримки та сприяння у проведенні реформ вищої української школи. На нашу думку, засвоєння міжнародного досвіду реформування вищої освіти і застосування всіх його позитивних елементів значно прискорять цей шлях. Позитивний наслідок від приєднання до європейських цінностей полягає в запозиченні кращого, що там напрацьовано та гармонійно й ефективно може поєднатися із здобутками національної вищої освіти.

7. Досконалість і повнота законодавчої бази у сфері освіти є першою необхідною умовою як формування та реалізації самої державної освітньої політики, так і забезпечення можливості ефективного функціонування системи освіти, зокрема вищої. Аналіз нормативно-правових актів про вищу освіту свідчить, що при всій прогресивності нормативно-правових документів, прийнятих в останні роки й спрямованих на розвиток вищої школи, для них все ще характерна суперечливість, неоднозначність тлумачення, неконтрольова-ність виконання низки положень. Для вирішення проблем, що виникають у процесі функціонування системи вищої освіти, потрібне подальше вдосконалення і розвиток правової бази, зокрема, внесення відповідних доповнень і змін у чинні закони, прийняття нових законодавчих актів та інших нормативно-правових документів. Освітня державна політика щодо модернізації системи вищої освіти у контексті Болонського процесу буде ефективною тільки тоді, коли чинне законодавство розроблятиметься у контексті європейської інтеграції. Тому вирішення цих проблем потребує внесення суттєвих змін до нормативно-правових актів або розробки та прийняття нового Закону “Про вищу освіту”, а також поглибленого аналізу відповідності законодавства України в галузях освіти і науки, інноваційного розвитку міжнародним стандартам, прийнятих у розвинутих країнах світу.

8. Приєднання України до Болонського процесу стало незаперечним фактом міжнародного визнання нашої системи вищої освіти, і це зобов’язує державне управління країни, в першу чергу, завершити модернізацію та реформування вищої освіти до 2010 року і надалі здійснювати освітні послуги з урахуванням європейських норм і стандартів. Важливою передумовою ефективного управління вищою школою є розробка науково обгрунтованої моделі державної політики, котра б відповідала новим конкретно-історичним реаліям. На нашу думку, управління розвитком вищої освіти вимагає підвищення системності й цілеспрямованості, гнучкості й оперативності, здатності до саморозвитку, співвідносно зі світовими освітніми моделями, а також розширення участі громадськості у визначенні перспектив розвитку управління освітою. Одночасно слід пам’ятати, що поліпшити діючу систему вищої освіти, лише частково змінюючи якісь окремі її підрозділи, вводячи випадкові ті чи інші методи й технології, і, навіть, збільшуючи капіталовкладення, без принципових змін самої системи, неможливо.

9. У процесі проведення реформ в українському освітньо-науковому комплексі вищої школи необхідно приймати нелегкі рішення, зволікаючи з якими може призвести Україну до самоізоляції від європейського науково-освітнього простору. Рух до Болонського процесу шляхом втілення його положень – важливе завдання всіх органів державного управління, що має сприяти розвитку української держави та зростанню її ролі в європейському і світовому співтоваристві. Запровадження в освіті принципів і завдань Болонського процесу дозволить нам вийти на єдиний європейський рівень висококваліфікованої праці й вищої освіти, підвищивши конкурентоспромож-ність українських освітніх послуг і кадрів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андрейчук С. Управління системою освіти в зарубіжних країнах // Ефективність державного управління. – Вид-во Львів. регіон. ін-ту держ. управління. – Львів, 2005. – Вип. 8. – С.225-232.

2. Андрейчук С. Використання інноваційних управлінських технологій у суспільстві загалом і в освіті зокрема // Ефективність державного управління.- Вид-во Львів. регіон. ін-ту держ. управління. –