УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Берені Андраш

УДК 94 (477. 87) “1991/2004”

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ ТА КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК

УГОРСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

(1991-2004 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Ужгород – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: ВЕГЕШ Микола Миколайович,

доктор історичних наук, професор,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедрою політології

Офіційні опоненти: ВІДНЯНСЬКИЙ Степан Васильович,

доктор історичних наук, професор,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин

МАКАРА Микола Петрович,

кандидат історичних наук, доцент,

Закарпатський державний університет,

професор кафедри країнознавства

Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра історії України, МОН України

Захист відбудеться “16” лютого 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 Ужгородського національного університету за адресою: м.Ужгород, вул. Університетська, 14 а, ауд. 410.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: м.Ужгород, вул. Капітульна, 6.

Автореферат розісланий “22” грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Токар М.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. Угорська національна меншина – одна з найбільш компактно розселених в Україні. За даними перепису 2001 року абсолютна більшість представників угорської спільноти (96,7 %) проживає в Закарпатській області. Слід зауважити, що угорці Закарпаття опинилися на території Україна не внаслідок міграції чи переселень, а внаслідок історико-політичних трансформацій. І сталося це порівняно недавно – з приєднанням Закарпаття до Радянської України у 1945 році. Угорщина вже після зміни комуністичного режиму наприкінці 80-х років XX ст. перейшла до політики активної підтримки етнічних угорців. Це була одна з причин того, що Угорська Республіка одна із перших визнала незалежність України. Після проголошення незалежності України у 1991 р. угорська національна меншина, яка компактно проживає в Закарпатській області, постала перед новими перспективами суспільно-політичного та духовно-культурного буття.

Досвід української державності виявився плідним для оптимізації, насамперед, етнокультурного життя угорської національної меншини Закарпаття, який потребує вивчення і узагальнення. Угорці розбудували національну систему освіти та виховання, створили чисельні національно-культурні товариства, володіють угорськомовними засобами масової інформації (преса, радіо, телебачення, інтернет-сайти) тощо. Накопичений угорцями за останні роки і значний досвід в суспільно-політичному житті, який також потребує узагальнення. Перш за все – це аналіз діяльності національно-культурних товариств угорців краю, які активно відстоюють їх інтереси в органах державної влади і місцевого самоврядування, активізують участь угорців у виборчих процесах на Закарпатті, стимулюють культурний та духовний розвиток спільноти.

Комплексне вивчення процесів, які відбуваються впродовж останнього часу в угорській національній меншині дозволить у майбутньому українським законодавцям прийняти відповідні зміни до Закону України “Про національні меншини в Україні”, які будуть направлені на більш повну реалізацію прав та інтересів національних меншин загалом.

Отже, актуальність дослідження очевидна із огляду на відсутність комплексного вивчення етнодемографічного, суспільно-політичного та культурного розвитку угорців Закарпаття упродовж 1991-2004 рр.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках розробки наукової теми кафедри історії України Ужгородського національного університету: “Україна в контексті європейського історичного розвитку”. Обрана проблематика пов’язана також з науковою роботою кафедри політології Ужгородського національного університету: “Національно-демократичний, етнополітичний та культурно-освітній розвиток України: політологічний та соціологічний виміри”.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження – охарактеризувати суспільно-політичне становище та духовно-культурний розвиток угорської національної меншини Закарпаття упродовж 1991-2004 рр. Досягнення мети дисертаційної роботи пов’язано з вирішенням наступних завдань:

- з’ясувати соціально-демографічну динаміку угорської національної меншини через аналіз переписів населення 1989 та 2001 рр., темпів природного приросту, міграційних процесів та шлюбності угорців краю впродовж досліджуваного періоду;

- охарактеризувати нормативно-правову базу функціонування та розвитку національних меншин, зокрема угорців краю;

- дати оцінку суспільно-політичній активності та еволюції автономістських прагнень угорців Закарпаття;

- окреслити основні напрямки діяльності угорських національно-культурних товариств Закарпатської області;

- висвітлити духовно-культурні пріоритети угорської меншини Закарпаття протягом 1991-2004 рр., акцентуючи увагу на угорськомовній освіті та вихованні, засобах масової інформації, професійній та художньо-самодіяльній культурі, мистецьких акціях, етноконфесійній ідентичності угорців краю;

- узагальнити результати та підсумки наукового вивчення соціально-політичного та культурного розвитку угорців Закарпаття протягом 1991-2004 рр. в українській та зарубіжній історіографії.

- ввести до наукового обігу нові документи і матеріали в яких висвітлюється життєдіяльність угорської національної меншини.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є угорська національна меншина Закарпаття.

Предметом дослідження є етнодемографічні, суспільно-політичні, культурно-освітні, етнорелігійні реалії життєдіяльності угорців Закарпаття протягом 1991-2004 рр.

Хронологічні рамки дослідження 1991-2004 рр. пов’язані, по-перше, із проголошенням незалежності України в 1991 р., що надало нові можливості для розвитку національних меншин в Україні. По-друге, автор прагне зробити аналіз суспільно-політичної та культурної еволюції угорської меншини Закарпаття в умовах українського державотворення до 2004 р. Саме цього року – Угорщина стала членом європейської спільноти та провела Всеугорський референдум про надання угорського громадянства закордонним угорцям.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є основні принципи діалектичного методу пізнання суспільних явищ і процесів: детермінізм, об’єктивність, історизм. В роботі використані загальнонаукові методи дослідження (аналітичний, системний, структурно-функціональний) і спеціально-історичні методи (історико-порівняльний та проблемно-хронологічний). Зокрема, при системному підході об’єкт, що аналізується розглядається як певна множина елементів взаємозв’язок яких зумовлює цілісність системи. Структурно-функціональний підхід дозволяє виділити в об’єктах структурні елементи і визначити їхню роль у системі.

В дисертаційному дослідженні при характеристиці суспільно-політичних та культурних процесів було застосовано історико-ретроспективний метод та метод аналізу документів. Досліджуючи питання етнодемографічних тенденцій, було застосовано статистичні методи обробки інформації.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в наступному:

1. Здійснено узагальнену характеристику суспільно-політичного становища та культурного розвитку угорців Закарпаття упродовж 1991-2004 рр., що сприятиме розвитку історичної науки України та Угорщини. Автором запропоновано комплексний історіографічний аналіз, дано оцінку соціально-демографічних досліджень, вивчення соціально-політичного, культурно-освітнього та етнорелігійного життя угорської національної меншини краю.

2. З’ясовано соціально-демографічну динаміку угорської національної меншини Закарпаття упродовж 1991-2004 рр. За допомогою математичних розрахунків автор ілюструє тенденції природного приросту (скорочення), еміграції, шлюбності угорців краю. Зменшення чисельності угорської національної меншини впродовж досліджуваного періоду автор пояснює соціально-економічними причинами у поєднанні із явищами асиміляції (тенденцією до укладання екзогамних шлюбів) в урбанізованих умовах проживання угорців.

3. Охарактеризовано нормативно-правову базу функціонування та розвитку національних меншин в Україні, співставляючи її з міжнародними правовими актами по захисту прав національних меншин (зокрема, в Угорщині). Робиться висновок про невідповідність нормативних актів України загальноприйнятим міжнародним стандартам і нормам.

4. Автор прослідковує еволюцію автономістських прагнень угорців Закарпаття: від вимог створення Угорського автономного територіального округу до проекту Притисянського району. Робиться висновок про те, що на початку 90-х рр. XX ст. автономістські вимоги угорців краю були до певної міри спровоковані українською національно-демократичною елітою.

5. Проаналізована діяльність угорських національно-культурних товариств області, окреслені основні напрямки їх діяльності, охарактеризовані основні причини притиріч між ними. Основна причина суперечок серед угорських організацій – це боротьба за мандат депутата Верховної Ради України. Крім того, протиріччя між двома найбільш потужними товариствами – Товариством угорської культури Закарпаття (М.Ковач) і Демократичним союзом угорців України (І.Гайдош) віддзеркалюють відносини між двома провідними політичними партіями Угорської Республіки – правонаціоналістичної ФІДЕС і соціалістичної.

6. Охарактеризована участь угорської національної меншини в виборах до Верховної Ради України та місцевих органів влади (1994, 1998, 2002 рр.). Зокрема, документально ілюструється проблема представництва інтересів угорської меншини в органах місцевої влади.

7. Культурні процеси в середовищі угорців оцінюються автором як досягення в руслі відродження національно-культруних традицій. Зокрема, показано успіхи становлення угорськомовної системи освіти та виховання, професійної та художньо-самодіяльної культури. Автором проаналізовано еволюцію інформаційного забезпечення угорської національної меншини (бібліотечні фонди, преса, радіо, телебачення), зафіксовано як позитивні, так негативні моменти етнокультурного розвитку угорців Закарпаття. Автором показано еволюцію духовно-релігійних потреб угорської національної меншини краю упродовж 1991-2004 рр.

8. Автором вперше вводяться в науковий обіг архівні документи Відомчого архіву, поточних архівів відділу у справах національностей та міграції, управління культури Закарпатської облдержадміністрації, а також статистичний матеріал Закарпатського обласного управління статистики. Архівні документи надали можливість дисертанту висвітлити суспільно-політичні процеси в угорському середовищі протягом 1991-2004 рр. Зокрема, дисертант документально засвідчує етнополітичну активність угорців краю на початку 90-х рр., розкол та протистояння в угорській громаді Закарпаття в середині 90-х рр. XX ст.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретичні розробки дисертаційної роботи дозволять комплексно підійти до вивчення суспільно-політичного становища та духовно-культурного розвитку угорців Закарпаття. Таким чином, фактичний матеріал, висновки та узагальнення зроблені в роботі можуть стати підґрунтям для подальшого вивчення проблем, пов’язаних з функціонуванням угорської національної меншини в Закарпатті та в Україні загалом.

Систематизований у роботі фактологічний матеріал, його оцінка можуть бути використані у практичній діяльності державних органів влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, політичних партій України та Угорської Республіки.

Положення дисертаційної роботи можуть бути використані при розробці навчальних спецкурсів з історії, соціології та політології, при написанні навчальних і методичних посібників, виконанні кваліфікаційних, дипломних та магістерських робіт.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано на міжнародних, загальноукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях. Зокрема, на науково-практичній конференції “Угорці за кордоном та іноземці в Угорщині” в м.Будапешт (15 січня 2004 р.), науковому семінарі для молодих вчених на тему “Країни Центральної та Східної Європи в 1944-2004 рр.: актуальні питання історії, політології та міжнародних відносин” в м.Ужгород (10 березня 2004 р.), міжнародній науковій конференції “Україна-Угорщина: спільне минуле та сьогодення” (14-16 квітня 2005 р., м.Київ). Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу історичного факультету Ужгородського національного університету (2003-2006 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в п’яти індивідуальних статтях уміщених у фахових наукових виданнях, які відповідають вимогам ВАК України.

Структура дисертації визначається метою і завданням дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів поділених на окремі параграфи, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, в тому числі список використаних джерел та літератури – 40 сторінок (419 найменувань), додатків – 10 сторінок (7 таблиць).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, показано її зв’язок з науковими програмами, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, окреслено теоретичне і практичне значення роботи та апробацію результатів дисертаційного дослідження.

В першому розділі – “Джерела та історіографія проблеми” проаналізовано джерельну базу дослідження та розглянуто питання суспільно-політичного становища та культурного розвитку угорської національної меншини Закарпаття упродовж 1991-2004 рр. в працях вітчизняних та зарубіжних (в основному угорських) дослідників.

Основу дисертаційної роботи складають архівні документи, опубліковані документи, статистичні матеріали.

Джерельну базу дисертаційного дослідження складають неопубліковані архівні матеріали Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО), Відомчого архіву Закарпатської обласної державної адміністрації (фонд 1; 195), документація поточних архівів управлінь у справах національностей та міграції, зовнішніх зв’язків, культури та матеріали поточного архіву відділу зовнішніх зв’язків Ужгородського національного університету.

З Державного архіву Закарпатської області були використані матеріали, що стосуються участі населення районів, які входять у виборчий округ № 72 на виборах до Верховної Ради України 1998 та 2002 рр. Складність при обробці матеріалів полягала в тому, що підходи до формування звітності територіальних виборчих комісій в 1998 та 2002 рр. були різні, що унеможливлює їх порівняльний аналіз. Автором проаналізовані звіти дільничних та територіальних виборчих комісій.

Щодо Відомчого архіву Закарпатської облдержадміністрації, то насамперед варто відзначити документи описів 14 – “Діловодство” та 23 – “Канцелярія” (Фонд 195. Закарпатська обласна Рада народних депутатів), опису 1 – “Діловодство” (Фонд 1. Закарпатська обласна державна адміністрація).

Важливим для аналізу обраної теми є 23 опис, тому що це документи, які описують суспільно-політичну ситуацію в краї, участь угорської національної меншини в суспільно-політичних процесах, рух угорців за утворення адміністративно-територіальної автономії, діяльність угорських національно-культурних товариств, духовно-культурні пріоритети угорців.

З 14 опису, який утворюють протоколи сесій обласної ради та різні документи, що стосуються її діяльності, автор використав протоколи сесій обласної ради, де мова йшла про утворення на території Закарпатської області Угорського автономного територіального округу.

Автором були опрацьовані і використані для написання роботи матеріали поточного архіву відділу у справах національних меншин та міграції Закарпатської обласної державної адміністрації. Матеріал, використаний автором міститься у таких справах: “Протоколи засідань українсько-угорської змішаної комісії з питань забезпечення прав національних меншин”, “Верецький перевал”, “Товариство угорської культури Закарпаття”, “Товариство угорської інтелігенції Закарпаття” “Форум угорських організацій Закарпаття” та інші.

Основна увага в протоколах засідань Змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин акцентується на захисті прав та запитів саме угорської національної меншини Закарпатської області. В протоколах засідань комісії знаходиться інформація про всі проблемні аспекти життєдіяльності угорської національної меншини краю: спорудження пам’ятного знаку на Верецькому перевалі, виготовлення бюлетенів для голосування угорською мовою, утворення Притисянського району, перейменування населених пунктів, будівництво лікарні в м.Берегово та інші. При цьому слід відзначити, що практично у всіх протоколах піднімались одні й ті ж самі проблеми. Активність угорської сторони у відстоюванні інтересів угорської меншини була значно вищою, ніж української. Позиція української сторони була домінуючою при підготовці дванадцятого засідання. З обговорення були зняті, як такі, що не підготовлені належним чином, наступні питання: спорудження пам’ятного знаку на Верецькому перевалі, виготовлення бюлетенів для голосування угорською мовою, утворення Притисянського району та ряд інших.

Для написання дисертаційного дослідження були також залучені протоколи засідань Державних Зборів Угорської Республіки за 1990–2002 рр., які знаходяться у Парламентській бібліотеці м.Будапешта. Стенограми засідань парламенту Угорщини безпосередньо відтворюють процес прийняття важливих рішень, що стосуються закордонних угорців, зокрема тих, які проживають на Закарпатті. Вивчення цих документів показує, що парламент Угорщини проявляє велику турботу до угорців, які проживають за кордоном. Показовим є те, що серед парламентарів зустрічаються як радикально налаштовані до лобіювання інтересів своїх одноплемінників за кордоном, так і ті, які більш виважено підходять до цього питання, з урахуванням позиції української держави. Крім того, у парламенті не бракує прихильників відновлення Угорщини в межах кордону, що існував до Тріанонської мирної угоди (1920 р.). Маються на увазі території з угорським населенням у складі Румунії, Словаччини, Югославії та України (Закарпатська область).

Крім архівних джерел нами використано опубліковані документи, які перш за все утворюють нормативно-правову базу розвитку і функціонування національних меншин в Україні, міжнародні правові акти, які захищають права національних меншин. Насамперед, це Декларація прав національностей, Декларація про державний суверенітет, Закон України “Про національні меншини в Україні”, Декларація “Про принципи співробітництва між Українською Радянською Соціалістичною Республікою та Угорською Республікою по забезпеченню прав національних меншостей” та інші.

Серед опублікованих документів нами проаналізовані проекти законів “Про спеціальну самоврядну адміністративну територію Закарпаття” та “Про Угорський автономний територіальний округ”, рішення ІХ, Х, ХХІІІ сесій Берегівської районної ради відповідно “Про проведення референдуму по утворенню Угорського автономного територіального округу в межах Берегівського району” (від 14 вересня 1991 р.), “Про підсумки референдуму проведеного 1 грудня 1991 року” (від 30 січня 1992 р.), “Про проект Закону України “Про Угорський автономний територіальний округ” (від 28 квітня 1992 р.).

Для аналізу демографічної динаміки угорців краю автором були використані опубліковані та неопубліковані статистичні матеріали: статистичні щорічники по Закарпатській області і матеріали поточного архіву Закарпатського обласного управління статистики, в яких міститься інформація про природний рух угорців.

Цілком зрозумілим є те, що угорськомовна преса виступає на захист прав угорської національної меншини Закарпаття при вирішенні тих, чи інших питань. Офіційний орган Закарпатської облдержадміністрації та обласної Ради “Новини Закарпаття” і “Закарпатська правда” намагались займати нейтральну позицію, в той час, як опозиційні до влади “Срібна Земля”, “Срібна Земля-Фест” виступали проти деяких заходів угорців Закарпаття та Угорської Республіки на території області.

Вивчення етнополітичної активності угорців Закарпаття на початку 90-х рр. XX ст. започатковано в працях І.Миговича, А.Колібаби, М.Тиводара, Ю.Балеги та М.Зана. Дослідники висвітлили складні перипетії довкола автономії краю та ідеї угорського автономного округу. Якщо праці І.Миговича та А.Колібаби представляють в основному результати соціологічних досліджень і реально ілюструють суспільну динаміку тих часів, то праці М.Тиводара та Ю.Балеги носять науково-публіцистичний виклад власної позиції як свідків та учасників політичних дебатів в краї на початку 90-х рр.

З державницьких позицій оцінюють українські вчені етнополітичні проблеми довкола встановлення пам’ятного знаку на Верецькому перевалі, що розпочались в 1996 р. (В.Худанич, О.Малець). Як правило, заяви лідерів угорських національно-культурних товариств не оформлені в науковому плані. Саме тому можна констатувати про описовість та пряме відкидання ідеї встановлення знаку як наслідок “угорської історичної агресії” (О.Малець, В.Худанич) в українській історичній традиції останніх років.

Аналіз показує, що детальне висвітлення діяльності чисельних національно-культурних товариств угорців краю залишається “білою плямою” в українській історіографії. Підготовлені довідники тільки подають основні відомості про організації угорської національної меншини. Не оминули описовості та узагальнення у своїх працях І.Мигович, М.Макара, Ю.Дупка.

Найбільш дослідженою в українській історичній науці є проблема динаміки угорськомовних закладів освіти та виховання. Водночас, саме в цій царині наукового аналізу присутні полярні оцінки стану справ в угорськомовній освіті. З одного боку, представлені досить критичні оцінки А.Берегсасі, І.Черничко, І.Орос. З іншого, вченими констатується прогресуюче збільшення навчальних закладів, без врахування реального змісту освіти в цих установах (В.Сагарда, М.Токар, В.Фернега, О.Малець, М.Зан). Дещо виважені оцінки угорськомовної системи освіти в краї зустрічаємо в працях Л.Гульпа та П.Лизанця. Українські вчені висвітлили також динаміку угорськомовних засобів масової інформації. У працях Т.Клинченко представлені соціологічні зрізи стану угорськомовного шкільництва краю, з’ясовано міжетнічні дистанції в середовищі молодого покоління угорців міст Закарпаття. М.Ковач та П.Лизанець підняли в своїх публікаціях питання відновлення угорськомовних назв населених пунктів краю. Відзначимо, що наукові рекомендації П.Лизанця та інших вчених реалізовано в практичному житті. Зауважимо також, що в статтях В.Бедзіра представлено узагальнені аспекти етнокультурного та етнополітичного життя угорців краю, які вже піднімалися в роботах інших дослідників.

Вивченням етноконфесійної ідентичності угорців Закарпаття займались Ю.Дупка, І.Бабинець, В.Фенич, О.Зан-Фабіян. Дослідники звернули увагу на роль Закарпатської реформатської церкви, яка є вагомим фактором збереження етноідентичності угорців краю. Вчені дають аналіз участі угорців у релігійному житті римо-католицьких, православних та греко-католицьких громад. На наш погляд, потребує окремого вивчення активізація неопротестантських течій в середовищі угорців краю. Останнім часом пожвавилось і вивчення українсько-угорських відносин, прикордонного та транскордонного співробітництва Закарпатської області та України. Досить комплексно ці аспекти простудійовані І.Бабинець. Поряд із цим деякі опубліковані статті І.Бабинець проливають світло на роль угорського населення краю у взаємозв’язках із Угорською Республікою. Культурний вимір цих взаємин частково висвітлив Ю.Дупка. Дослідники та практики – державні службовці Г.Москаль та А.Попок у своїй праці “Досвід організації співпраці деяких європейських країн зі співвітчизниками за кордоном” подали важливий матеріал про допомогу угорцям Закарпаття з боку державної влади Угорщини. Саме завдяки цій матеріальній допомозі значною мірою розвивається угорська культура, освіта, плекається рідномовна ідентичність. Оригінальною тематикою є вивчення ціннісних орієнтацій, соціального та етнічного самопочуття угорців Закарпаття (І.Мигович, А.Колібаба). На жаль, результати їх досліджень застарілі. На сучасному етапі на порядок денний постає проблема співставлення результатів соціологічних обстежень серед угорців Закарпаття на початку та в середині 90-х рр., у перші роки XXI ст.

Аналіз зарубіжної (переважно угорської) історіографії питання засвідчує відсутність праць наукового характеру, які висвітлюють окреслену проблематику угорців Закарпаття. Більша частина праць науковців Угорщини – це роботи історико-етнографічного плану, а публікації про угорців Закарпаття періоду 1991-2004 рр. значною мірою політизовані, висвітлюють більше проблем, ніж досягнень угорської національної меншини Закарпатської області.

В другому розділі – “Демографічна динаміка угорців Закарпаття” аналізуються етнодемографічні процеси в середовищі угорців Закарпаття. Акцентується увага на статистичних матеріалах та результатах переписів населення 1989 та 2001 р.

Так, перепис населення 1989 р. зафіксував проживання на Закарпатті 155 711 чол. угорської національності. В основному це жителі прикордонних населених пунктів Берегівського, Ужгородського та Виноградівського районів області. Вони традиційно зберігали рідномовну ідентичність. Особливо високим був рівень володіння угорською мовою у сільській місцевості. Умови міського проживання сприяли мовній асиміляції угорців Закарпаття. Серед чинників скорочення угорського населення краю була і певна нерівномірність статевого складу. Переважання жінок в етнодемографічній структурі угорців було характерним для більшості районів області.

Упродовж 90-х рр. угорці опинились серед груп населення області, які виділялись високим рівнем міґраційної активності. Внаслідок соціально-економічних труднощів, насамперед, зростали темпи еміґрації до Угорської Республіки. Як засвідчують статистичні матеріали скорочення угорського населення відбувалось як через міґрацію, так і через природне скорочення. Насамперед, від’ємні показники переважання рівня смертності над народжуваністю спостерігались у Берегівському районі, де проживає більшість угорців Закарпаття. Саме ці тенденції зумовили зменшення кількості угорців краю в 2001 р. до 151 516 чол.

Математичні підрахунки шлюбної ендогамії засвідчують традиційність укладення шлюбів між угорцями чоловічої та жіночої статей. Цей показник в другій половині 90-х рр. XX ст. складав у середньому 75-80%. Найбільша частка міжетнічних шлюбів фіксувалась між угорцями та українцями (близько 20%). Значно менші показники мали шлюби між угорцями та росіянами (близько 1,5%). Частка шлюбів, укладених із словаками, румунами, німцями, циганами та іншими спільнотами була незначною. Ці підрахунки ще раз засвідчують роль етнічної ендогамії як фактору стабілізації етнічної системи.

Аналіз перепису населення 2001 р. зафіксував зменшення частки угорського населення області на 4 195 чол. порівняно із 1989 р. Відбулось зменшення угорського населення у всіх районах області, крім Виноградівського, де збільшилась кількість угорців. У великих містах краю, частка угорців також зменшилась, за винятком м.Мукачева. В містах Берегово та Мукачево перепис зафіксував збільшення відсотка угорськомовної ідентичності, а в Ужгороді та Хусті відчутне скорочення цього показника. Поряд із цим рідномовна ідентичність угорців досить презентабельна у Берегівському, Ужгородському та Мукачівському районах. Аналіз результатів перепису підтверджує тенденцію зростання частки угорців, які визнають рідною українську мову, особливо у містах. Натомість зменшились показники російськомовності угорців Закарпаття, що пов’язано із етнополітичними змінами упродовж 90-х рр. XX ст.

В третьому розділі – “Суспільно-політичні процеси в середовищі угорської національної меншини” автором охарактеризовано нормативно-правову базу функціонування і розвитку національних меншин в Україні, проаналізована участь угорської національної меншини в суспільно-політичному житті краю, досліджено діяльність угорських національно-культурних товариств області.

Нормативно-правова база розвитку і функціонування національних меншин в Україні включає: Закон Української РСР “Про мови в Українській РСР”, Декларацію про державний суверенітет України, Декларацію прав національностей України, Закон України “Про національні меншини в Україні”, Конституцію України. Прийняті Українською державою закони мали ряд суттєвих позитивних рис, але в той же час політична практика показала, що багато із задекларованого не знайшло свого втілення у реальному житті. Перш за все йдеться про норми Декларацій, де говориться про право національних меншин на утворення адміністративно-територіальних автономій. В Законі України “Про національні меншини в Україні” цієї норми вже не було, але можливо саме вона і спровокувала сепаратизм у Закарпатській області.

Еволюція руху угорців за територіальну автономію почалася з проекту утворення Угорського автономного територіального округу в межах Берегівського району. На місцевому референдумі, який відбувся одночасно із Всеукраїнським та виборами Президента України 1 грудня 1991 року позитивну відповідь про утворення автономного округу дали 81,4 % дорослого населення району. Фахівцями був розроблений проект Закону України “Про угорський автономний територіальний округ”. Але проект цього закону так і не було внесено на розгляд Верховної Ради України.

Починаючи з 2000 року в засобах масової інформації набуває розголосу ідея створення Притисянського району, що була окреслена у листі народного депутата України М.Ковача до Президента Л.Кучми, радника Президента В.Литвина та голови Закарпатської обласної ради І.Іванча. Створення нової адміністративної одиниці мало відбутися за рахунок територій компактного проживання угорців: Берегівського району, частини Ужгородського, Мукачівського та Виноградівського районів. Ідея проекту також не була реалізована на практиці. Проте питання угорської територіальної автономії залишається для Закарпаття актуальним, потребуючи при цьому нових політичних реалій як на міжнародній арені, так і в українському соціумі.

Крім територіальної автономії існує і ряд інших проблем, які є характерними для суспільно-політичного розвитку угорської національної меншини. Для їх обговорення і врегулювання у 1991 р. Україна і Угорщина створили міжурядову Змішану українсько-угорську комісію з питань забезпечення прав національних меншин. Вже станом на початок 2004 року відбулося дванадцять засідань цієї комісії. На засіданнях Змішаної українсько-угорської комісії піднімались практично одні і ті ж самі запитання (забезпечення угорськомовних шкіл відповідною літературою, встановлення пам’ятного знаку на Верецькому перевалі, утворення Притисянського району, можливість використання на виборах бюлетенів угорською мовою тощо).

Слід відзначити, що ряд проблем так і не знайшли свого вирішення і на нинішній день, хоча роботу комісії загалом слід вважати плідною, оскільки національним меншинам Закарпаття (в тому числі і угорській) практично забезпечено національно-культурну автономію. Це і створення унікальної мережі освітніх та культурно-мистецьких закладів, всі меншини мають доступ до засобів масової інформації, створені умови для сповідання своєї релігії та інше.

Інтереси угорської національної меншини репрезентуються у суспільно-політичному житті краю цілим рядом національно-культурних товариств: Товариство угорської культури Закарпаття, Товариство угорської інтелігенції, Спілка угорських журналістів, Спілка угорських бібліотекарів, Спілка угорських підприємців, та інші. Перші угорські національно-культурні товариства утворились в 1989 році і тоді ж об’єднались в обласне Товариство угорської культури Закарпаття, вплив якого тривалий час був домінуючим. Розкол серед угорської меншини краю розпочався з виборчої кампанії 1994 року. Після парламентських виборів 1994 року з Товариства угорської культури Закарпаття вийшли Брегівська, Тячівська, Свалявська районні та Ужгородська міська організації і створили Форум угорських організацій Закарпаття. Таким чином, боротьба за депутатський мандат стала чи не головною причиною протиріч всередині угорської меншини краю. В цілому ж відносини, які складаються між національними угорськими організаціями в Закарпатті, віддзеркалюють політичну ситуацію в Угорській республіці – суперечки між Товариством угорської культури Закарпаття (М.Ковач) і Демократичним союзом угорців України (І.Гайдош) в основному повторюють відносини двох політичних сил Угорщини – правонаціоналістичної ФІДЕС і соціалістичної партії.

У четвертому розділі – “Духовно-культурні пріоритети угорців Закарпаття” висвітлено культурний та науково-освітній розвиток угорської національної меншини краю. Відзначається, що громадянам України, які належать до національних меншин, Конституцією гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови. В Україні прийнятий один із найдемократичніших у світі законів – Закон “Про національні меншини України”, а також “Державна програма відродження і розвитку освіти національних меншин в Україні”, що спрямовані на захист етнокультурних інтересів національних меншин, збереження їхньої національної ідентичності. Проаналізовано систему національної освіти та виховання, на основі чого зауважується, що наявними є високі показники забезпечення угорців краю рідномовною освітою. Із загальної кількості учнів угорськомовних шкіл/класів 94,3 % припадає на школи Виноградівського, Берегівського, Ужгородського і Мукачівського районів, оскільки саме в них і проживає переважна більшість угорців.

Підкреслено, що неабияку роль у розвитку вищої угорськомовної освіти у краї відіграють Ужгородський національний університет, зокрема кафедра угорської філології, та Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ, що був створений згідно рішення шостого засідання Змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин (12-13 квітня 1994 р.). Єдиним у Східній і Середній Європі науковим підрозділом дослідження актуальних проблем українсько-угорських мовних, літературних та історичних взаємозв'язків є Центр гунґарології при Ужгородському національному університеті, відкритий у 1988 р.

У дослідженні звернуто увагу на діяльність угорськомовних навчальних закладів недержавної форми власності, які задовільняють потреби певної частини населення в освітніх послугах. Зокрема, це – ліцей з фізико-математичним та біологічним профілем навчання у с. Велика Добронь Ужгородського району, ліцей з гуманітарним та природничим профілем у с. Великі Береги Берегівського району, ліцей у с. Пийтерфолво Виноградівського району.

Показано, що у 1993 р. для координації роботи навчальних закладів з угорською мовою навчання в м. Берегові було відкрито філіал обласного Інституту методики навчання і виховання та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. У структурі управління освіти Закарпатської облдержадміністрації було створено відділ навчальних закладів національних меншин, основною метою діяльності якого є задоволення найширших освітніх запитів шкіл національних меншин, в тому числі й угорськомовних. Крім того, на початку 1999 р. при обласному управлінні освіти створено Центр координації освітньої діяльності навчальних закладів національних меншин, членами якого є представники угорських організацій.

Окремий параграф присвячено характеристиці угорськомовних засобів масової інформації, які відіграють важливу роль у формуванні суспільної думки та збереженні національної самоідентичності. Мозаїка закарпатської угорськомовної преси представлена понад 20 щоденними, щотижневими, щомісячними і щоквартальними виданнями. Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. масово стали з’являтися нові угорськомовні газети, журнали, дитячі та молодіжні видання. Треба зауважити, що власниками 70 % угорськомовних періодичних видань є угорські організації краю, церкви, духовні заклади та окремі підприємства.

Вказано, що населення Закарпатської області, особливо низинних районів, має можливість дивитися угорські телеканали та слухати радіопрограми рідною мовою. Із 1997 р. на територію області з території Угорщини розпочалася трансляція нових телепрограм: RTL Club, TV-2 та Zemplen TV. Загалом же, значна частина Закарпаття (у місцях компактного проживання угорців) знаходиться у зоні прийому таких угорських телепрограм, як MTV1, RTLClub, TV-2, MTV2, Duna. Угорські радіопрограми Шлягер-радіо, Донобіус-радіо та інші угорці краю мають можливість приймати на FM-хвилях.

Підкреслено, що неабияке значення для угорців краю мають угорськомовні бібліотеки. Важливим місцем зосередження угорськомовної літератури став іноземний відділ обласної універсальної наукової бібліотеки у м. Ужгороді, при якій упродовж багатьох років працює клуб шанувальників угорської культури ім. Г.Дравої. Та даються взнаки кризові моменти у видавничій справі. У таких умовах угорськомовна книга почала надходити з Угорщини.

У дослідженні детально проаналізовано професійну, художньо-самодіяльну культуру та мистецькі акції угорців Закарпаття. Показово, що рішенням Закарпатської обласної ради народних депутатів від 1992 р. “Про відкриття угорського національного театру в м. Берегове” і за погодженням з Кабінетом Міністрів України було започатковано становлення угорського театрального мистецтва. Широким є спектр музеїв на громадських засадах із експозиціями присвяченими духовно-культурній спадщині угорського етносу (музей при Ужгородському музичному училищі ім. Д.Задора, Мукачівський меморіальний музей М.Мункачі, Берегівська картинна галерея, етнографічний музей та картинна галерея у с. Пийтерфолво Виноградівського району тощо).

На основі аналізу етноконфесійної ситуації на Закарпатті, з’ясовано, що всім національним меншинам в краї створені відповідні умови для сповідання своєї релігії. Основна частина угорців Закарпаття належить до таких релігійних напрямків, як Закарпатська реформатська церква, римо-католицька та греко-католицька. Частина угорського населення відносить себе до православної церкви, а також до протестантських та неорелігійних віровчень. Наразі обєктивною реальністю є існування етноконфесійних спільнот, тобто релігійних громад, створених національними меншинами. Оригінальним прикладом є Закарпатська реформатська церква.

У висновках підсумовуються результати дослідження відповідно до поставленої мети та завдань.

1. Угорці Закарпаття впродовж 1989-2001 рр. опинилися в складній економічній ситуації, яка була характерна для України вцілому. Це привело до зменшення чисельності угорської національної меншини в Закарпатській області. Останній Всесоюзний перепис населення 1989 р. зафіксував 155 711 чол. угорської національності. Це – жителі прикордонних сіл та селищ Берегівського, частини Ужгородського та Виноградівського районів Закарпатської області. Як правило, вони зберігали рідномовну ідентичність. Особливо високим був рівень володіння угорською мовою в сільській місцевості. З іншого боку, урбанізованість привела до мовної асиміляції частини угорської національної меншини Закарпаття. Оскільки жінки переважали в демографічній структурі угорського населення, нагальною постала проблема міжетнічної шлюбності. Це, знову ж таки, спричинило скорочення часки угорців серед жителів краю.

2. Крім цього упродовж 90-х рр. XX ст. угорці стали однією із домінуючих етнічних груп області, які емігрували за кордон. Через соціально-економічні труднощі угорці Закарпаття емігрували до Угорської Республіки. Статистичні матеріали чітко ілюструють темпи скорочення угорського населення. Вони відбувалось через міґрацію та природне скорочення (зростання рівня смертності та скорочення рівня народжуваності). Зауважимо, що найбільші від’ємні показники, переважання смертності над народжуваністю фіксувалось саме в Берегівському районі, де традиційно угорці є більшістю. Ці фактори привели до того, що перший Всеукраїнський перепис 2001 р. засвідчив факт скорочення угорської громади краю до рівня 151 516 чол.

3. Методи статистичних розрахунків шлюбності серед угорців Закарпатської області ілюструють традиційну ендогамність угорської спільноти. Показник ендогамії в другій половині 90-х рр. становив у середньому 75-80%. Зовсім незначною була частка шлюбів, укладених із словаками, румунами, німцями, циганами та іншими етнічними групами краю. На наш погляд, такі підрахунки чітко засвідчили роль етнічної ендогамії як фактору стабілізації етнічної системи.

4. Перепис населення 2001 р. проілюстрував зменшення частки угорців Закарпатської області на 4 195 чол. у порівнянні з 1989 р. У всіх районах області, крім Виноградівського, де частка угорців збільшилась, фіксується негативне сальдо, тобто скорочення кількість угорців. У великих містах Закарпаття частка угорців істотно зменшилась. Виняток становило м.Мукачево. Проте, в містах Берегово та Мукачево перепис населення засвідчив цікавий факт – збільшення відсотку угорськомовної ідентичності. Поряд з цим в містах Ужгород та Хуст відбулось доволі значне скорочення подібного показника. Аналіз результатів перепису засвідчив і зростання частки угорців краю, які визнають рідною українську мову. Цей показник є високим у містах Закарпаття. Поряд з цим зменшились показники російськомовності угорців краю. Ці моменти слід пов’язувати з етнополітичними змінами упродовж 90-х рр. XX ст., із становлення Української державності та національної ідеї на теренах Закарпаття.

5. Аналіз законодавства, яким регулюються міжетнічні відносини в Україні, дозволяє зробити висновок про те, що воно не повністю відповідає міжнародним стандартам і нормам, а значить потребує суттєвого доопрацювання і доповнення. Український парламент рішуче виступив проти утворення на території України адміністративно-територіальних одиниць. Однак, для угорців Закарпаття це не вирішує суті проблеми. Тому в майбутньому законодавством України повинно бути чітко врегульовано право національних меншин на національно-територіальну та культурно-національну автономії.

6. Аналізуючи проблему самовизначення угорської національної меншини слід відзначити, що еволюція її вимог пройшла від проекту Угорського автономного територіального округу в межах Берегівського району (1991 р.) до проекту Притисянського району (1998 р.). Проект об’єднав угорців Закарпаття навколо Товариства угорської культури, яке і було головним провідником цієї ідеї. Угорський автономний територіальний округ планувалося створити у межах Берегівського району. Проти такої постановки питання виступили ряд інших угорських національно-культурних товариств, які представляли угорців краю, котрі проживають у Виноградівському, Мукачівському та інших районах. Рішення про утворення Угорського автономного територіального округу приймалося на основі референдуму жителів Берегівського району, проект Притисянського району – це ініціатива голови Товариства угорської культури М.Ковача та певних політичних сил Угорської Республіки. Це й було причиною того, що обидва проекти не були реалізовані на практиці. В той же час питання угорської територіальної автономії залишається для Закарпаття актуальним, але для реалізації потребує нових політичних реалій як на міжнародній арені, так і в українському та в угорському соціумі.

7. Участь угорської національної меншини краю у суспільно-політичному життті всебічно репрезентується цілим рядом національно-культурних товариств. Національно-культурні товариства угорської меншини можна поділити на організації з низьким, середнім і високим рівнем впливовості. Цей рівень впливовості залежить від наступних факторів: чисельності та організаційної структури, фінансових можливостей, участі чи не участі у політичному житті, підтримкою політичних сил в Угорській Республіці. До найбільш впливових організацій можна віднести: Товариство угорської культури Закарпаття, Товариство угорської інтелігенції Закарпаття, Форум угорських організацій Закарпаття, Демократичну спілку угорців України. До 1994 року найбільш впливовим товариством було Товариство угорської культури Закарпаття. Пізніше внаслідок його розколу таких товариств стало більше. Таким чином, монополія впливу на угорську меншину одного товариства (Товариства угорської культури Закарпаття)