Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Бородін Євгеній Іванович

УДК 323.3:061.213:94(477)

державна молодіжна політика в Україні:

процес формування та розвитку

(1991 –  рр.)

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Дніпропетровськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

Болебрух Анатолій Григорович,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри історіографії,

джерелознавства та архівознавства.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Астахова Катерина Вікторівна,

Харківський гуманітарний університет

“Народна українська академія”,

перший проректор;

доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Падалка Сергій Семенович,

Інститут історії України

Національної академії наук України,

провідний науковий співробітник

відділу новітньої історії та політики;

доктор історичних наук, професор

Турченко Федір Григорович,

Запорізький національний університет,

перший проректор, завідувач кафедри

новітньої історії України.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса

Шевченка, кафедра української історії та етнополітики.

Захист відбудеться “16” травня 2007 року о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. .051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий “4” квітня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. О. Кривий

загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У сучасній Україні державна молодіжна політика визнана пріоритетним напрямом діяльності держави. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. було нагромаджено власний історичний досвід підтримки молодих громадян, створено оригінальну національну модель ювенальної політики, апробовано механізм її формування та реалізації. Своєрідність процесу формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні полягає в тому, що владним інституціям потрібно враховувати особливості трансформаційного періоду, надбання радянської та світової історії, потреби молодих громадян, суспільства й держави.

Наукова актуальність дослідження історії державної молодіжної політики в Україні визначається тим, що вона дозволяє сфокусувати увагу на широкому комплексі проблем сучасної доби, її соціально-економічному, соціально-політичному, духовно-культурному, етнонаціональному та інших аспектах українських суспільних трансформацій на початку третього тисячоліття.

Актуалізує пропоноване дослідження й той факт, що зазначені проблеми генези ювенальної політики не знайшли системного та комплексного висвітлення в українській та зарубіжній історіографії. Постановці та розв’язанню наукової проблеми сприяє сформованість основного масиву документальної бази.

Суспільна значущість проблеми, що розглядається, дає можливість узагальнити досвід, поглибити теоретичні уявлення, дати практичні рекомендації, які необхідно втілювати в життя. Актуальність дослідження полягає також у створенні, на основі осмислення новітнього історичного процесу формування державної молодіжної політики, підґрунтя для державно-управлінських, правових, політичних, соціологічних розвідок та проектів. Отже, створюється можливість комплексного вдосконалення національної моделі ювенальної політики, запровадження нових форм і методів суспільної та державної підтримки молоді, активізації участі молодих громадян у демократичних перетвореннях в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана дисертантом проблема історичного дослідження розроблена згідно з держбюджетною науково-дослідною темою кафедри української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету “Українське суспільство в умовах системних трансформацій (друга половина ХІХ – ХХ ст.)”, держбюджетною науково-дослідною темою кафедри історії України та НДЛ комп’ютерних технологій Дніпропетровського національного університету “Теоретико-методологічні проблеми етнонаціональної та соціальної історії України ХVІ – ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0106U000789).

Дослідження пов’язано з науково-дослідними темами Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,
де автор призначався науковим керівником: “Державна молодіжна політика в Україні: тенденції розвитку, теорія та практика” (державний реєстраційний номер 0206U005896) та “Трансформація державної молодіжної політики в контексті європейської інтеграції України” (державний реєстраційний номер 0106U006530).

Об’єкт дослідження – історичний процес становлення державної молодіжної політики в незалежній Україні.

Предмет дослідження – формування та розвиток законодавчої, управлінської й організаційної складових частин загальнодержавного механізму молодіжної політики, її основні напрями, особливості, форми та методи реалізації в сучасній українській історії.

Мета дослідження полягає в науковій реконструкції та осмисленні історії формування й розвитку державної молодіжної політики, розкритті сутності та особливостей її теоретичних, законодавчих та організаційних засад.

Для реалізації визначеної мети дослідження автор сформулював такі дослідницькі завдання: з’ясувати стан наукового розроблення проблеми, окреслити напрями подальших наукових розвідок; проаналізувати джерельну базу з проблеми, здійснити її класифікацію та проаналізувати документальні матеріали з погляду репрезентативності та вірогідності; розробити методологію вивчення історичного зрізу державної молодіжної політики; виявити та проаналізувати напрями, форми, методи та результати діяльності різних гілок влади у сфері підтримки молоді; простежити генезу української моделі державної молодіжної політики; дослідити процес створення ювенального законодавства в Україні; з’ясувати роль Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, представників політичних сил та молодіжного руху у формуванні державної молодіжної політики; здійснити порівняльно-історичний аналіз ролі владних інститутів у визначенні пріоритетів соціального становлення та розвитку молоді в Україні; систематизувати наявну нормативно-правову базу із зазначеної проблематики; виявити основні форми підтримки молодих громадян з боку держави та визначити їх ефективність; простежити процес створення мережі молодіжних установ, закладів та організацій, розроблення цільових та комплексних програм підтримки молоді, запровадження пільг для молодих громадян. Дисертант досліджує становлення державної молодіжної політики на загальнодержавному рівні, що дає можливість простежити саме магістральні напрями історичного процесу.

Методологія дослідження являє собою сукупність теоретико-методологічних принципів, наукових підходів та методів. Основоположне значення мають принципи об’єктивності та історизму, які дали можливість розкрити основні складові процесу формування та розвитку державної молодіжної політики, під якою розуміється системна діяльність держави в законодавчій, виконавчій та судовій сферах, що має на меті створення соціально-економічних, політичних, організаційних та правових умов і гарантій соціального становлення та розвитку молоді. Дотримання зазначених методологічних принципів дало можливість дослідити генезу цього важливого явища суспільно-політичного життя незалежної України, висвітлити історичну роль політичних сил та представників органів влади, науковців, громадськості. Застосування загальнонаукових (історичного, логічного, класифікації), історичних (історико-генетичного, проблемно-хронологічного, синхронічного, діахронного, порівняльно-історичного, історико-типологічного, ретроспективного, актуалізації), міждисциплінарних (статистичного, системно-структурного) та інших методів гуманітарних наук (соціально-психологічного, соціологічного) дозволило дисертанту виявити сутність проблеми становлення національної моделі ювенальної політики, презентувати науковій громадськості власні висновки з відповідною аргументацією.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з серпня 1991 р. по грудень 2004 р. Такий підхід обумовлено тим, що на початку та наприкінці зазначеного історичного відтинку часу в Україні відбулися кардинальні суспільно-політичні зміни, проявом яких стали, з одного боку, проголошення державної незалежності, а з іншого – зміна владної еліти та пріоритетів внутрішньої і зовнішньої політики наприкінці 2004 р. унаслідок подій четвертих президентських виборів, яким політики та дослідники політичних процесів в Україні дали назву “помаранчева революція”.

Територіальні межі дослідження визначені державними кордонами сучасної України.

Новизна наукових результатів полягає в тому, що в них уперше комплексно та всебічно відображено історичний процес формування та розвитку державної молодіжної політики відповідно до основних його складових. У результаті наукових пошуків:

– узагальнено досвід історіографічної традиції, виявлено особливості джерельної бази та теоретико-методологічні засади;

– відображено генезу ювенальної політики в Україні;

– комплексно висвітлено основні події процесу створення нормативно-правової бази державної молодіжної політики, насамперед ювенального законодавства;

– всебічно розкрито процеси створення та реорганізації органів виконавчої влади з питань соціального становлення та розвитку молоді, молодіжних центрів, установ, організацій;

– визначено основні фактори впливу на формування державної молодіжної політики;

– досліджено молодіжні програми, запроваджені в незалежній Україні;

– відображено роль політичних партій, громадських організацій, окремих політиків, науковців, установ та організацій у створенні національної моделі молодіжної політики.

Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані висновки дозволяють суттєво доповнити характеристику суспільних трансформацій, які відбувалися в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Аналіз історичного досвіду формування та реалізації державної молодіжної політики в незалежній Україні дозволив сформувати рекомендації для органів законодавчої та виконавчої влади, громадських організацій стосовно підвищення ефективності форм та методів сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в сучасних умовах. Саме це було метою оприлюднення результатів нашого дослідження на парламентських слуханнях, конгресах, нарадах, колегіях, “круглих столах” у вигляді доповідей, виступів, презентацій науково-практичних видань тощо. Підготовлені автором збірники документів та вміщені в них наукові матеріали розповсюджувалися центральними органами виконавчої влади з питань соціального становлення та розвитку молоді серед усіх обласних управлінь, відповідальних за реалізацію державної молодіжної політики, центрів соціальних служб для молоді.

Фактичні дані, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження використовувалися в навчальному процесі та науковій роботі в Дніпропетровському національному університеті, Національній академії державного управління при Президентові України, Державному інституті розвитку сім’ї та молоді (спецкурси для студентів, слухачів системи підвищення кваліфікації, керівництво дипломними та магістерськими роботами). Матеріали можуть бути корисними під час написання узагальнюючих наукових праць з історії України наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., а також застосовуватися в галузях політології, державного управління, адміністративного права, соціології. Публікації дисертанта використовувалися науковими установами та дослідниками у сфері державної молодіжної політики.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному та комплексному розв’язанні актуальної в теоретичному та практичному вимірах проблеми історії формування та розвитку молодіжної політики в Україні, яка до цього часу не знайшла свого наукового осмислення. Усі опубліковані автором наукові праці у фахових виданнях, в яких викладено зміст дисертації, підготовлені ним особисто та одноосібно. В інших додаткових публікаціях, які вийшли у співавторстві, дисертантом визначено проблематику, концепцію, зібрано і проаналізовано джерела та написано значну частину тексту.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були апробовані на таких міжнародних наукових, науково-практичних конференціях та “круглих столах”: “Молодежная политика: опыт, проблемы, перспективы” (Киев, 26 – 27 ноября 1991 г.); “Проблеми соціального захисту молоді в умовах змін соціально-економічних відносин” (Київ, 25 – листопада 1992 р.); “Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики” (Київ, 11 – жовтня 1995 р.); “Молодь і правова держава” (Київ, 23 – травня 1996 р.); “Україна – Німеччина: економічне та інтеграційне співробітництво (ХІХ – ХХ ст.)” (Дніпропетровськ, 2 – жовтня 1997 р.); “Формування національних і загальнолюдських цінностей в системі вищої історичної освіти” (Дніпропетровськ, 17 – квітня 2003 р.); “Социальная поддержка молодого поколения: проблемы и пути решения” (Орел, 2 марта 2006 р.); “Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (Дрогобич, 10 –  березня 2006 р.); “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 17 –  травня 2006 р.); “Україна і Європейський Союз: шляхи та напрями зближення і співпраці” (Львів,
14 – вересня 2006 р.); “Наддніпрянська Україна в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи” (Дніпропетровськ, 24 – жовтня 2006 р.); “Зростання політичної активності молоді як суттєвий чинник вдосконалення партійної системи” (Київ, 25 жовтня 2006 р.).

Результати досліджень оприлюднювалися на всеукраїнських науково-методичних та науково-практичних конференціях: “Проблеми вдосконалення виховної роботи у вищій школі в сучасних умовах” (Дніпропетровськ,
16 – грудня 1998 р.); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 29 травня 2003 р.); “Роль молоді у формуванні та оновленні еліти в державному управлінні” (Дніпропетровськ, 20 – червня 2003 р.).

Наукові результати також були апробовані на таких міжрегіональних і регіональних конференціях: “Формування нової управлінської еліти державного управління в контексті світової та європейської інтеграції” (Дніпропетровськ, 19 – червня 2004 р.); “Молодь Дніпропетровщини на шляху до Європи: нові можливості та спільні завдання” (Дніпропетровськ, 27 травня 2005 р.); “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції” (Дніпропетровськ, 18 травня 2006 р.).

Науковий доробок автора було презентовано на Конгресі української молоді “Молодь України за соціальний прогрес і злагоду в суспільстві” (Київ, 26 – травня 1997 р.), регіональному форумі молоді країн СНД під егідою ООН “Молодь ХХІ століття: реалії та перспективи” (Київ, 24 – вересня 2003 р.), парламентських слуханнях про становище молоді, колегіях центральних органів виконавчої влади з питань молодіжної політики, колегіях Дніпропетровської обласної державної адміністрації, сесіях Дніпропетровської обласної ради, всеукраїнських та обласних нарадах з питань молодіжної політики, семінарах, “круглих столах”, “літніх школах” для молодіжних працівників та активістів молодіжних організацій тощо.

Апробація матеріалів дисертації здійснювалася на підсумкових наукових конференціях Дніпропетровського національного університету та Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Результати дослідження дисертанта обговорювалися та отримали схвальні відгуки на засіданнях кафедри української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету.

Публікації. Результати дисертації опубліковано у двох одноосібних монографіях автора: “Держава і молодь: історія ювенального законодавства в Україні (середина 80-х – початок 90-х років ХХ ст.)” (Київ, 2004, 13,95 ум. друк. арк.) та “Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991 –  рр.)” (Дніпропетровськ, 2006, 27,43 ум. друк. арк.), 43 одноосібних статтях у фахових виданнях (загальний обсяг 37,35 ум. друк. арк.). Додатково наукові результати дисертанта відображають 22 одноосібні публікації та 13 публікацій, підготовлених у співавторстві (розділи в монографіях, книгах, статті, доповіді, тези, матеріали конференцій, конгресів, семінарів тощо). Дисертант входив до складу авторських колективів семи щорічних доповідей Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді України (за підсумками 1999 –  рр.). Матеріали автора вміщено до стенографічних звітів парламентських слухань про становище молоді. Дисертантом підготовлено та видано 5 щорічних збірників документів (2001 –  рр.), два тематичних інформаційно-аналітичних посібники з питань державної молодіжної політики. Трьома виданнями вийшов довідник термінів та понять законодавства стосовно молодіжної політики в Україні.

Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів основної частини (з поділом на 18 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (1 2 назви). Загальний обсяг дисертації становить 556 сторінок, з них основного тексту – 399 сторінок.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його хронологічні та територіальні межі, об’єкт, предмет, мету, дослідницькі завдання, наукову новизну та практичне значення роботи, методологію, структуру праці, показано зв’язок з науковими програмами, охарактеризовано особистий внесок здобувача в розв’язання наукової проблеми, подано апробацію результатів дисертації, наведено інформацію про публікації за темою дослідження.

Перший розділ – “Теоретико-методологічні, історіографічні та джерелознавчі аспекти проблеми” – складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Методологія дослідження” наведена характеристика теоретико-методологічних засад дисертаційного дослідження, основу яких становлять принципи історизму та об’єктивності. Зазначено, що одночасно з основними подіями процесу створення української національної моделі державної молодіжної політики відбувалося їх теоретичне осмислення. Застосування принципів історизму й об’єктивності дозволило автору виявити основні тенденції розвитку ювенальної політики в хронологічній послідовності.

Для теоретичного осмислення проблеми важливе значення мало вивчення автором методологічних підходів, запропонованих у наукових працях провідних дослідників сучасної історії України (І. Ф. Курас, В. М. Литвин, С. В. Кульчицький, Г. В. Касьянов та ін.).

У підрозділі визначено, що наукова методологія дозволяє під час вивчення подій сучасної історії уникнути довільного інтерпретування фактів, запобігти впливу політичних уподобань, здійснити критичний аналіз офіційної інформації, ураховуючи багатоманітність поглядів та запропонованих шляхів розв’язання проблем молодого покоління українських громадян.

У дослідженні використовуються загальнонаукові методи (історичний, логічний, метод класифікації, аналізу, синтезу, порівняння та аналогії, узагальнення та абстрагування). Серед історичних методів провідне місце займають історико-генетичний, проблемно-хронологічний, синхронічний, діахронний (метод періодизації), порівняльно-історичний, історико-типологічний, ретроспективний методи та метод актуалізації.

Важливим елементом подолання існуючого методологічного конфлікту під час вивчення подій кінця ХХ – початку ХХІ ст. стало застосування міждисциплінарного підходу. Так, у дисертації застосовані міждисциплінарні статистичний та системно-структурний, а також соціально-психологічний, соціологічний методи. Автор спирався на здобутки наукових досліджень у сфері державного управління, політології, права.

У роботі розкрито значення для історичного дослідження аналізу правових та політологічних понять “державна молодіжна політика”, “державна політика у сфері соціального становлення та розвитку молоді”, “державна підтримка молоді”, які є в цілому тотожними та означають увесь комплекс заходів держави, спрямованих на поліпшення соціального статусу молодих громадян. У дисертації визначено поняття “процес формування та розвитку державної молодіжної політики” як діяльність усіх гілок влади стосовно молодих громадян на загальнодержавному рівні.

У підрозділі 1.2. “Історіографія проблеми” розглянуто історіографічний процес та основні тенденції дослідження історії формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні, здобутки дослідників інших наукових галузей із зазначеної проблематики (політології, соціології, права тощо). Визначено, що з позицій історичної науки процес наукових досліджень державної молодіжної політики можна хронологічно поділити на два періоди: перший – 1991 р. до кінця 1990-х рр.; другий – від початку
2000-х рр. до сьогодні.

Упродовж першого періоду об’єкт та предмет дослідження тільки набували своєї визначеності. Спочатку з’явилися роботи інформаційного характеру, призначені для використання фахівцями-практиками.
До осмислення проблеми насамперед долучилися політологи, соціологи, юристи, дослідники проблем державного управління. Науково-історичних праць у той час не було створено, тому цей період умовно можна назвати “позаісторичним” етапом наукового осмислення досвіду створення та вдосконалення національної моделі державної молодіжної політики в Україні.

Період 1991  1999 рр. характеризувався тим, що переважало намагання якомога скоріше надати політичні, управлінські, соціологічні рекомендації тим установам, які здійснювали молодіжну роботу. Дослідники приділяли основну увагу таким питанням, як становлення й функціонування механізму державної молодіжної політики Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К., 1993; Головатий М. Ф. Формування державної молодіжної політики в сучасній Україні (політологічний аналіз): Автореф. дис. ... д-ра політ. наук. – К., 1996; Перепелиця М. Державна молодіжна політика в Україні: проблеми і перспективи // Вісн. Акад. праці і соціал. відносин Федерації профспілок України: Наук.-практ. зб. – К., 1999. – № 2. – С. 226 – ., форми і методи діяльності державних та громадських інституцій Головенько В. А., Корнієвський О. А. Український молодіжний рух: історія та сьогодення. – К., 1994; Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: сучасний стан і перспективи розвитку / С. В. Толстоухова (кер.), Н. М. Комарова, О. В. Вакуленко та ін. – К., 1999; Корнієвський О. А., Якушик В. М. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні. – К., 1997., аналіз ювенальної нормативно-правової бази Перепелиця М. П. Реалізація державної молодіжної політики в Україні: деякі міркування щодо законопроекту Загальнодержавної комплексної програми “Молодь України” // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публ. Укр. ін-ту соціал. дослідж. за підсумками виконаних наук. програм і проектів у 1997 р. – К., 1998. – Вип. 7. – С. 28 – ; Салабай Н. В. Про розробку проекту Закону України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публ. Укр. ін-ту соціал. дослідж. за підсумками виконаних наук. програм і проектів у 1997 р. – К., 1998. – Вип. 7. – С. 102 – ., нові тенденції та процеси в молодіжному середовищі Молодь на порозі самостійного життя / Д. А. Дмитрук (кер. авт. кол.), О. О. Яременко, О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар та ін. – К., 2004; Молодь України у дзеркалі соціології / За заг. ред. О. Балакірєвої і О. Яременка. – К., 2001..

Зазначено, що відсутність історичних праць у період, що розглядається, була обумовлена як об’єктивними (недостатність історичної ретроспекції, несформованість репрезентативної джерельної бази, відсутність суспільного запиту), так і суб’єктивними факторами (психологічна неготовність фахівців до історіописання поточних подій в умовах методологічної кризи історичної науки).

У дисертації також зазначено, що в 1990-ті рр. дослідницька діяльність стосовно вивчення державної молодіжної політики відбувалася синхронно з її творенням. У цьому основна заслуга належала Українському науково-дослідному інститутові проблем сім’ї та молоді (з 1997 р. – Український інститут соціальних досліджень) на чолі з О. О. Яременком.
У науковому доробку працівників указаної наукової установи чи не вперше з’явилися елементи історіописання сучасної української ювенальної політики.

Видання в 1993 р. монографії М. Ф. Головатого “Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення” засвідчило той факт, що ювенальна політика незалежної України стала об’єктом наукових досліджень Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К., 1993.. Невдовзі український дослідник захистив першу в Україні докторську дисертацію з проблем державної молодіжної політики Головатий М. Ф. Формування державної молодіжної політики в сучасній Україні (політологічний аналіз): Автореф. дис. ... д-ра політ. наук. – К., 1996..

Автор підкреслив, що важливими історіографічними фактами стали щорічні доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінетові Міністрів України про становище молоді в Україні, які стали публікуватися з 1998 р. При цьому зазначені видання одночасно належать до важливих історичних джерел дослідження.

Другий етап в історіографії процесу формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні розпочався на порубіжжі 1990 – х рр., який позначився тим, що до цієї актуальної проблематики стали активніше звертатися фахівці-історики. На той час уже більш конкретно визначилися об’єкт та предмет саме історичного дослідження, склалася певна джерельна база у вигляді опублікованих та архівних документів, з’явилися перші результати практичної діяльності органів влади щодо створення державного механізму підтримки молодих громадян. До того ж виникло й певне “державне замовлення” на написання наукових праць з історії незалежної України, яка готувалася до святкування свого десятиріччя.

Виявлено, що проблемі формування та розвитку державної молодіжної політики була приділена значна увага в узагальнюючих працях з історії незалежної України, до яких належать дослідження В. М. Литвина Литвин В. М. Україна на межі тисячоліть (1991 –  рр.). – К., 2000. – Т. 14; Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст.). – К., 2001; Литвин В. М. Україна: хроніка поступу (1991 –  рр.). – 2-ге вид., доп. й перероб. – К., 2001., колективна монографія “Україна: утвердження незалежної держави (1991 –  рр.)” (автори відповідних розділів О. М. Стоян, В. М. Даниленко, Л. М. Новохатько, П. Т. Тронько) Україна: утвердження незалежної держави (1991 –  рр.) / Н. П. Барановська, В. Ф. Верстюк, С. В. Віднянський та ін.; Під ред. В. М. Литвина. – К., 2001.. Слідом за появою наукових публікацій з історії державної молодіжної політики в Україні зазначені питання почали розглядатися в навчальній історичній літературі Історія України ХХ – початку ХХІ століття: Навч. посіб. / За заг. ред. акад. НАН України В. А. Смолія. – К., 2004. – С. 338 – ; Історія України: Хрестоматія / Упоряд.: В. І. Гусєв, Ю. О. Калінцев, Г. І. Сургай. – 2-ге вид., доп. – К., 2005. – С. 356 – , 368 – ,
402 – ..

Доведено, що поява окремих історичних праць, в яких йшлося про становлення державної молодіжної політики в Україні, підтвердила необхідність розглядати зазначену проблему як важливе завдання історичної науки. Разом з тим вони продемонстрували наявність несистемного підходу до зазначеної справи, відсутність узагальнюючого дослідження генези української моделі ювенальної політики.

У 2000-х рр. факти та події, пов’язані з історією формування державної молодіжної політики в Україні, висвітлювалися в працях юридичного, політологічного, соціологічного, педагогічного, соціально-психологічного, економічного, державно-управлінського та інших спрямувань. Автори зосереджували увагу на аналізі молодіжних законів, діяльності керівників держави та органів виконавчої влади, коментували їх нормативно-правові акти. Зокрема, з’явилися публікації про стан ювенального законодавства України, молодіжне житлове кредитування, залучення молоді на державну службу, розроблення молодіжних програм, діяльність галузевої науково-дослідної установи при державному молодіжному відомстві тощо Диновський Д. М. Проблеми трансформування сучасного адміністративного права у формуванні вітчизняної ювенальної політики // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. Одес. нац. юрид. акад. – О., 2003. – Вип. 19. – С. 97 – ; Пилипчук І., Федусь С. Державна житлова молодіжна політика // Розробка державної політики: Аналіт. зап. / Уклад. О. І. Кілієвич. – К., 2002. – С. 137 – ; Плахотнюк Н. Г. Проблеми і шляхи залучення молоді на державну службу в Україні // Укр. соціум. – 2005. – № . – С. 84 – ; Купрій В. Право бути почутим: участь молоді в прийнятті рішень на місцевому рівні // Аспекти самоврядування. – 2005. – № . – С. 45 – ; Захарченко В. Г. Підсумки і перспективи наукових розробок центру дослідження сім’ї Державного інституту проблем сім’ї та молоді з виявлення особливостей функціонування і розвитку української родини // Укр. соціум. – 2006. – № 2. – С. 35 – та ін..

Окремо необхідно виділити праці посадовців із державних структур вищого рівня, які мали завдання забезпечити державну підтримку молоді. Питанням формування молодіжної житлової політики присвятив свою кандидатську дисертацію з державного управління В. О. Омельчук Омельчук В. О. Формування державної молодіжної житлової політики в Україні: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. – К., 2004. ; С. В. Толстоухова дослідила організаційно-педагогічну діяльність центрів соціальних служб для молоді Толстоухова С. В. Організаційно-педагогічні основи функціонування системи соціальних служб для молоді: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. – К., 2001. ; В. Л. Рябіка та О. Г. Старинець захистили кандидатські дисертації з політології, зосередившись відповідно на політичній активності молоді України та взаємовідносинах між державою і молоддю в 1990-х рр. у процесі демократизації українського суспільства Старинець О. Г. Влада і молодь: особливості взаємовідносин в процесі демократизації українського суспільства: Автореф. дис. ... канд. політ. наук. – К., 2004; Рябіка В. Л. Політична активність молоді України: 90-ті роки: Автореф. дис. ... канд. політ. наук. – О., 1998. .

Помітним науковим явищем стала монографія М. П. Перепелиці “Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект)” (2001 р.) Перепелиця М. П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). – К., 2001. , у якій було проаналізовано зміст поняття “регіональна молодіжна політика держави”.

Проте необхідно зазначити, що істотним недоліком наукових публікацій з питань молодіжної політики, автори яких були представниками не історичної, а інших наукових галузей, стали обмеженість джерельної бази, недостатнє знання та, навіть, викривлення історичних фактів. Доведено, що незважаючи на цілком очевидну актуальність проблеми історії формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні, зазначена наукова проблема не стала предметом окремого комплексного дослідження. Усе це зрештою й спонукало автора до підготовки пропонованої дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.3. “Джерельна база” характеризуються основні документальні та наративні джерельні комплекси з досліджуваної проблематики, які використано під час підготовки дисертації.

За походженням, внутрішнім змістом та зовнішньою формою документальні джерела з історії державної молодіжної політики в Україні можна поділити на такі види:

– закони України (Конституції, ювенальні закони, інші галузеві законодавчі акти);

– підзаконні нормативно-правові акти (укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховної Ради України, розпорядження голови Верховної Ради України, накази центральних органів виконавчої влади);

– проекти та підготовчі матеріали до нормативно-правових актів (тексти законопроектів, проектів постанов та розпоряджень, порівняльні таблиці, обґрунтування, пояснювальні записки, довідки, аркуші погодження, експертні висновки тощо);

– міжнародні договори;

– тексти виступів та офіційних привітань державних та політичних діячів;

– офіційно-ділова документація органів влади (стенограми, протоколи, листування, довідки, письмові доручення, плани роботи, звіти, реєстраційні картки тощо);

– статистичні матеріали;

– науково-аналітичні матеріали (послання Президента України, звіти про соціологічні опитування, щорічні доповіді про становище молоді в Україні, рекомендації науково-практичних конференцій, політологічні прогнози та ін.);

– програмні документи політичних партій;

– матеріали молодіжного руху Бородін Є. І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991 –  рр.): Монографія. – Д., 2006..

Зазначимо, що наративні джерела з проблематики, що досліджується, характеризуються певною обмеженістю. Це, передусім, стосується мемуаристики, щоденників та епістоляріїв.

Публіцистика з молодіжної тематики є достатньо різноманітним за змістом і зовнішньою формою видом наративу. Увесь масив указаних джерел поділяється на кілька видових підгруп: 1) статті журналістів з питань соціального становлення та розвитку молоді; 2) інтерв’ю та статті представників органів влади, які займалися розробленням та реалізацією державної молодіжної політики; 3) інтерв’ю та статті представників молодіжного руху; 4) листи читачів до друкованих засобів інформації; 5) спогади учасників подій.

Виявлено деякі елементи мемуарних джерел у наукових публікаціях учасників процесу формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні, оприлюднення перших спогадів про учасників зазначених подій Яременко О. О. Соціальна політика: теоретико-методологічні основні основи дослідження процесів формування та ефективної реалізації: Монографія. Статті. Виступи. Інтерв’ю. – К., 2006..

Усього в дослідженні використані матеріали більше як 500 справ 22 фондів із 12 архівів. Переважна частина архівних матеріалів ще не опублікована. Архіви містять багатий матеріал щодо процесу розроблення ювенальних нормативно-правових актів, обговорення актуальних молодіжних проблем, співпраці різних інституцій у зазначеній сфері, участі у формуванні державної молодіжної політики окремих осіб, установ та організацій. Так, до Фонду Комісії Верховної Ради України у справах молоді (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. ; АВРУ, ф. , оп. 22) увійшли проекти молодіжних законів, листування між парламентом та Кабінетом Міністрів України, Адміністрацією Президента України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, порівняльні таблиці, стенограми засідань парламентських комісій (комітетів), зауваження окремих народних депутатів та парламентських комісій (комітетів) до законопроектів, плани роботи парламенту тощо. Фонд Кабінету Міністрів України (ПАКМУ, ф. , оп. ) містить листування з міністерствами, відомствами, урядом Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, міжнародними, зарубіжними та іншими організаціями про роботу з молоддю, молодіжними та дитячими організаціями, обґрунтування та експертні оцінки проектів нормативно-правових актів уряду.

У дисертації висвітлено публікаторську діяльність владних та наукових інституцій. Автором дослідження введено в науковий обіг багато архівних документів з питань державної молодіжної політики, що дозволило надати пропонованій роботі саме історичної наукової спрямованості.

Зроблено висновок, що дотримання методологічних принципів історизму та об’єктивності, використання загальнонаукових, історичних, міждисциплінарних методів, наявність певної історіографічної традиції та репрезентативної і вірогідної джерельної бази, відсутність узагальнюючої праці з актуальної наукової проблеми дозволяють запропонувати дане дисертаційне дослідження з історії формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні (1991 –  рр.).

Другий розділ – “Основні напрями та особливості процесу створення молодіжного законодавства незалежної України” – складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Державна молодіжна політика як пріоритетний напрям діяльності держави” розглянуто створення основних засад молодіжного законодавства незалежної України.

Доведено, що діяльність суб’єктів творення українського молодіжного законодавства спиралася на досвід радянських часів, зокрема участь у союзних структурах представників УРСР. Показано участь українських науковців у розробці загальносоюзного законопроекту та популяризації ідеї його прийняття (Закон СРСР “Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР”).

Підкреслено інноваційний підхід, що було застосовано в Україні вже в 1991 р. щодо підготовки та прийняття двох документів: загальної молодіжної декларації та закону прямої дії, спрямованого на підтримку молодих громадян. Висвітлено спільну діяльність Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства України у справах сім’ї та молоді, Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, інших структур з підготовки молодіжних законопроектів як основу для успішного законотворення. Простежено зміну підходів до визначення основного змісту головного молодіжного закону, що відобразилося в запропонованих назвах документа: “Про реалізацію соціальних гарантій для молоді Української РСР”, “Про соціальну адаптацію молоді”, “Про соціальну адаптацію та розвиток молоді”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”.

Проведено текстологічний аналіз законопроектів, порівняння із Законом СРСР “Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР”, що засвідчило, з одного боку, наступність у пошуках моделі державної молодіжної політики, а з іншого – застосування нових підходів.

Простежено різні підходи учасників обговорення молодіжних законопроектів у Верховній Раді України 2 жовтня (перше читання) та 15 грудня (друге читання) 1992 р. Результатом зазначеної діяльності стало прийняття Декларації “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” (15 грудня 1992 р.), у якій були надані визначення статусу, змісту, об’єкта та суб’єктів ювенальної політики. Але до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, що розглядався того ж дня, було надано президентські зауваження. Тільки після їх урахування 5 лютого 1993 р. Верховна Рада України остаточно ухвалила зазначений законопроект.

У дисертації проаналізовано зміст базових молодіжних законів, процес внесення змін до них протягом 1994 –  рр., що демонстрував розширення змісту державної молодіжної політики. Найважливішими з них стали ухвалення нової редакції документа (23 березня 2000 р.), закріплення права молодих громадян на отримання пільгових довгострокових кредитів на здобуття освіти у вищих навчальних закладах за рахунок бюджетних коштів (21 травня 1999 р.), розширення вікових меж молоді до 35 років (23 березня 2004 р.). Також простежено процес проходження дев’яти законопроектів про внесення змін до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” у Верховній Раді України.

Зроблено висновок, що формування основ молодіжного законодавства України забезпечило юридичне визначення державної молодіжної політики як окремого пріоритетного та специфічного напряму діяльності держави, закріпило наявні надбання 1990 –  рр. і дало можливість створити нові форми державної підтримки молоді в майбутньому.

У підрозділі 2.2. “Розвиток базових положень законодавства стосовно соціального становлення та розвитку молоді” розглянуто процес розроблення й прийняття законів України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” та “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”.

Показано, що основні напрями вдосконалення молодіжного законодавства були визначені ще під час ухвалення його основних правових засад. Простежено процес розробки в 1995 –  рр. спеціального законопроекту, спрямованого на підтримку дитячих та молодіжних організацій. Здійснено аналіз запропонованих законопроектів, що дало змогу виявити використання власних підходів, досвіду радянського та пострадянського періодів. Установлено склад авторського колективу остаточного варіанту документа, поданого урядом до парламенту.

Розглянуто як закономірний процес обговорення Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” у профільному комітеті Верховної Ради України, участь урядовців, народних депутатів України, фахівців у його доопрацюванні. Обговорення законопроекту в першому читанні, яке датується згідно з документами секретаріату парламенту 23 грудня 1997 р., не знайшло свого повного відображення в джерелах. Ухвалення його Верховною Радою України відбулося 1 грудня 1998 р. в умовах підтримки з боку керівництва парламенту та президента.

Підкреслено, що в останній період роботи над законопроектом його основний зміст було суттєво переорієнтовано з підтримки українського молодіжного руху взагалі на створення особливих умов для фінансування Українського національного комітету молодіжних організацій за рахунок коштів Державного бюджету України.

Здійснено аналіз Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998 р., як важливого документа, що визначив статус об’єднань молодих громадян, їх права, участь у підготовці та прийнятті рішень з питань державної політики щодо дітей та молоді, форми державної підтримки молодіжного руху. Акцентовано увагу на закріплення в ньому вузькогрупових інтересів певної частини молодіжного руху та його очільників.

Висвітлено, як об’єктивний результат виправлення помилок законодавців, розгляд у Конституційному Суді України позову групи народних депутатів України, наслідком якого стало визнання в грудні 2001 р. неконституційними положень Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” про особливий статус УНКМО, його роль як координатора всього українського молодіжного руху та отримувача коштів з Державного бюджету України.

Простежено об’єктивний характер та суб’єктивні складові процесу підготовки та прийняття Закону України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, який тривав у 1996 –  рр. Показано участь посадовців, народних депутатів України, фахівців у зазначеній роботі. Законопроект розглядався у першому читанні 17 та 21 грудня 1999 р. Ухвалення його в другому читанні 21 вересня 2000 р. не стало остаточним через наявність зауважень з боку Президента України. Тільки 21 червня 2001 р. закон було ухвалено остаточно.

Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” оцінено як такий, що визначив організаційні й правові засади соціальної роботи з молодими громадянами, основні терміни, суб’єктів, об’єкти, принципи, сфери та рівні здійснення зазначеної діяльності та зміцнив засади ювенальної політики в Україні.

Зроблено висновок, що, незважаючи на затримку із законодавчим закріпленням статусу молодіжних організацій та засад соціальної роботи з молоддю, нормативно-правова база ювенальної політики в Україні об’єктивно зміцнювалася завдяки заздалегідь визначеним напрямам подальшого розвитку.

Підрозділ 2.3. “Підготовка та прийняття загальнодержавної програми підтримки молоді” присвячено процесу розробки загальнодержавної молодіжної програми в Україні.

Проаналізовано основні етапи роботи над документом у 1996 –  рр. як намагання молодіжного міністерства та парламентського комітету заповнити правову прогалину, що, однак, не було реалізовано через протистояння різних відомств. Проект Національної комплексної програми “Молодь України” обговорили на Конгресі української молоді “Молодь за соціальний прогрес і злагоду в суспільстві” (26 – травня 1997 р.), погодили з багатьма міністерствами та відомствами. Це відкривало перспективу для його ухвалення Верховною Радою України. Проте в кінцевому підсумку документ було ухвалено лише як урядову постанову.

Новий етап підготовки закону про державну молодіжну програму, який розпочався наприкінці 2001 р., оцінено як виправлення ситуації. Унаслідок цього з’явився проект Закону України “Про затвердження Національної програми підтримки молоді на 2003 –  роки”, підтриманий урядом 13 вересня 2002 р.

Розглянуто суперечливість та гостроту обговорення законопроекту на парламентських слуханнях про становище молоді в Україні 27 листопада 2002 р. у профільному парламентському комітеті. Привертає увагу наявність протидії щодо прийняття документа з боку представників деяких фракцій Верховної Ради України.

Показано політичний характер проходження законопроекту у Верховній Раді України 4 і 6 березня (перше читання) та 10 липня (друге читання) 2003 р. Проаналізовано зміст правових зауважень Президента України до прийнятого документа та їх урахування під час прийняття парламентом 18 листопада 2003 р. Закону України “Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 –  роки” як компроміс владних інститутів.

Проведено зіставлення різних варіантів законопроекту, надано оцінку його остаточного варіанту як документа, що мав концептуальний характер. Зроблено висновок, що загальнодержавна програма сприяла як поглибленому теоретичному осмисленню змісту державної молодіжної політики в Україні, так і більш конкретному визначенню її завдань.

У підрозділі 2.4. “Інноваційний механізм працевлаштування молодих громадян” висвітлено процес розроблення та ухвалення Закону України “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю”.

Показано, що на початку 2000-х рр. в Україні вперше було запропоновано ринковий