ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

БОЛДАРЬ Галина Євгенівна

УДК 343.535

НЕЗАКОННІ ДІЇ У РАЗІ БАНКРУТСТВА:

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Дудоров Олександр Олексійович,

Академія управління та інформаційних технологій "АРІУ", завідувач кафедри галузевих юридичних дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Музика Анатолій Ананійович,

Державний науково-дослідний інститут МВС України,

головний науковий співробітник;

кандидат юридичних наук

Берзін Павло Сергійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, асистент кафедри кримінального права і кримінології.

Захист відбудеться “28” вересня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська,1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79002, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “17” серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 13 Конституції України держава взяла на себе обов’язок забезпечувати соціальну орієнтацію економіки. В юридичній літературі 90-х років минулого століття обґрунтовано підкреслювалося, що так зване "ринкове самореґулювання" не здатне вирішити це завдання. Інститут банкрутства є одним з найважливіших інструментів трансформації вітчизняної економіки в напрямі соціально орієнтованої моделі: на сучасному етапі він створює справедливий баланс між приватними та публічними інтересами, будучи покликаним забезпечувати як справедливе задоволення вимог кредиторів, так і охорону інтересів самого боржника від несумлінних кредиторів і збереження суб’єкта господарювання.

На жаль, правовий інститут банкрутства нині активно використовується для фактичного перерозподілу власності як дуже ефективний спосіб. Злочини, пов’язані з банкрутством, мають високий ступінь суспільної небезпеки: вони підривають довіру в господарських взаємовідносинах, відштовхують потенційних інвесторів, внаслідок чого зменшується приплив капіталовкладень у вітчизняне виробництво, тощо. Саме тому кримінально-правова охорона відносин, пов’язаних із неспроможністю і банкрутством, виступає важливою складовою частиною механізму правового реґулювання цих суспільних відносин.

Питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства плідно аналізувалися в роботах, зокрема, вітчизняних і зарубіжних вчених: П.П. Андрушка, П.С. Берзіна, Б.В. Волженкіна, Л.Д. Гаухмана, В.В. Гордієнка, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, А.Е. Жалінського, І.А. Клепицького, Б.І. Колба, А.Г. Кудрявцева, Н.О. Лопашенко, І.Ю. Михальова, В.О. Навроцького, О.І. Перепелиці, А.М. Ришелюка, П.А. Свєтачєва, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, А.Х. Тімербулатова, В.І. Тюніна, М.І. Хавронюка, І.В. Шишко, П.С. Яні. Останнім часом в Україні було захищено кілька кандидатських дисертацій, у яких висвітлювалися кримінально-правові аспекти злочинів, пов’язаних з банкрутством, – це роботи Н.М. Ляпунової (2001 р.), Б.М. Грека (2005 р.), О.О. Круглової (2005 р.), О.В. Фролової (2006 р.). Однак окремого дослідження складу злочину "незаконні дії у разі банкрутства" (ст. 221 КК України) у контексті з’ясування шляхів удосконалення законодавчого реґулювання кримінальної відповідальності за цей господарський злочин в Україні не здійснювалося. Аналіз складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України, проведено в дисертації в аспекті всебічного розкриття бланкетного змісту цієї кримінально-правової заборони і з урахуванням того, що кримінально-правове регулювання відносин неспроможності є однією зі складових єдиного правового механізму реґулювання вказаних суспільних відносин.

Оскільки вивчення злочинів у сфері банкрутства неможливе без розуміння господарсько-правових аспектів відносин неспроможності, з цією метою автором було опрацьовано роботи науковців у галузі господарського та цивільного права: Р.Г. Афанасьєва, П.Д. Баренбойма, О.М. Бірюкова, В.В. Вітрянського, В.В. Джуня, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, В.В. Луця, В.К. Мамутова, Б.М. Полякова, В.Ф. Попондопуло, О.А. Пушкіна, Я.Г. Рябцевої, Н.О. Саніахметової, В.І. Семчика, М.І. Тітова, М.В. Телюкіної, В.С. Щербини, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, Г.Ф. Шершеневича та інших учених.

Сформульовані в дисертації положення ґрунтуються на загальних здобутках науки кримінального права, кримінології, теорії права, які знайшли відображення в роботах провідних українських і російських учених дореволюційного, радянського та сучасного періодів: С.С. Алексеєва, Л.С. Білогриць-Котляревського, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, В.І. Борисова, В.К. Глістіна, П.С. Дагеля, О.М. Джужі, А.Ф. Зелінського, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнецової, С.Я. Лихової, Т.О. Леснієвські-Костаревої, О.В. Лохвицького, П.С. Матишевського, А.А. Музики, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, П.М. Рабіновича, О.Я. Свєтлова, М.Д. Сєргієвського, О.Ф. Скакун, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, А.Н. Трайніна, Є.В. Фесенка, І.Я. Фойницького, С.С. Яценка та інших.

Відсутність монографічних робіт, присвячених проблематиці кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства, прогалини та суперечності в механізмі правого реґулювання відносин неспроможності, необхідність гармонізації кримінального та господарського законодавства у сфері банкрутства, наявність у доктрині низки неоднозначно вирішуваних дискусійних питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою "банкрутських" злочинів взагалі та незаконних дій у разі банкрутства зокрема, й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ відповідно до "Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років", затверджених наказом МВС № 755 від 5 липня 2004 р. (п. .5 "Аналіз і розроблення заходів по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки. Боротьба з економічною злочинністю"), а також розділу 4 Плану проведення науково-дослідної роботи ЛДУВС на 2006 рік (схвалено на засіданні вченої ради ЛДУВС від 14 грудня 2005 року, протокол № 3).

Метою дисертаційного дослідження є розроблення узгодженої з положеннями господарського законодавства дієвої системи кримінально-правових заходів протидії вчиненню незаконних дій у разі банкрутства і формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовної практики.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі основні завдання:

- проаналізувати стан наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства;

- виявити характерні риси відносин неспроможності як предмета правового реґулювання та об’єкта кримінально-правової охорони, особливості механізму їх правового реґулювання;

- вивчити історію розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за неповернення боргу в Україні;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за вчинення злочинів у сфері банкрутства взагалі й незаконних дій у разі банкрутства зокрема;

- здійснити юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України;

- з’ясувати й проаналізувати юридично значущі ознаки незаконних дій у разі банкрутства, які дозволяють відмежовувати цей злочин від суміж-них складів злочинів;

- вивчити стан практики застосування ст. 221 КК України, виявити пов’язані з цією практикою проблеми, здійснити аналіз статис-тичних да-них про поширеність досліджуваного злочину;

- розробити відповідні рекомендації щодо вдоскона-лення Кримінального кодексу України та Господарського кодексу України.

Об’єктом дослідження є відносини неспроможності та їх кримінально-правова охорона як складова єдиного правового механізму реґулювання цих суспільних відносин.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні проблеми кримінально-правової протидії незаконним діям у разі банкрутства, визначені завданнями дослідження.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань дослідження у роботі було використано загальнонаукові та спеціальні наукові методи. За допомогою діалектичного методу вдалося здійснити аналіз поняття й основних рис, які відрізняють відносини неспроможності від інших видів суспільних відносин, а також ознак складу незаконних дій у разі банкрутства. Структурно-системний аналіз застосовувався для: аналізу механізму правового реґулювання відносин неспроможності; визначення місця кримінально-правової охорони в механізмі правового реґулювання відносин неспроможності; дослідження родового, видового й безпосереднього об’єктів і предмета незаконних дій у разі банкрутства, а також з’ясування місця цього злочину в системі злочинів у сфері господарської діяльності. Догматичний метод дозволив проаналізувати додержання правил законодавчої техніки при конструюванні диспозиції кримінально-правової норми, яка встановлює відповідальність за незаконні дії у разі банкрутства. Історичний метод надав можливість простежити розвиток вітчизняного законодавства про неспроможність і відповідальність за вчинення злочинів у сфері банкрутства, основні національні історичні традиції та тенденції його розвитку. Порівняльно-правовий метод було використано для зіставлення ст.ст. 218 – 221 КК України з відповідними нормами кримінального законодавства інших держав в плані висунення таких пропозицій щодо вдосконалення чинного КК, які б враховували позитивний досвід кримінально-правового захисту відносин неспроможності в зарубіжних країнах. Соціологічний метод став у нагоді при вивченні практики застосування ст.ст. – 221 КК України та розгляду справ про банкрутство у господарських судах, а також офіційних, наукових і бібліографічних джерел. За допомогою логіко-юридичного методу було розроблено пропозиції щодо вдосконалення диспозиції ст. 221 КК України.

Емпіричну базу дослідження становлять: дані, одержані в результаті вивчення 62 кримінальних справ, порушених органами внутрішніх справ за ст.ст. 218 – 221 КК у різних реґіонах України протягом 2001– 2006 р.р.; статистичні дані МВС про кількість зареєстрованих протягом 2001 – 2005 р.р. злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК; статистичні дані Державної судової адміністрації України про кількість осіб, засуджених протягом 2001 р. – першого півріччя 2006 р. за вироками, що набрали законної сили, за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК; дані, одержані в результаті вибіркового вивчення 72 справ про банкрутство, розглянутих протягом 2001 – 2005 р.р. господарськими судами в Луганській і Донецькій областях; матеріали узагальнень Вищого господарського суду України з питань, пов’язаних із застосуванням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, господарське, цивільне, господарсько-процесуальне законодавство.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінально-правової кваліфікації незаконних дій у разі банкрутства, в якому кримінально-правову охорону відносин неспроможності проаналізовано як складову частину єдиного правового механізму реґулювання зазначених суспільних відносин.

До найбільш важливих результатів, які відображають наукову новизну дисертаційної роботи, можна віднести такі положення:

1. З метою усунення з’ясованих неузгодженостей і суперечностей між нормами господарського, цивільного і кримінального права, що виникли внаслідок недодержання принципу системності при встановленні кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства, обґрунтовується доцільність внесення таких змін до диспозиції ст. 221 КК України: 1) виключення з неї звороту "майнові обов’язки"; 2) доповнення її вказівкою на такого суб’єкта злочину, як фізична особа – підприємець; 3) заміни формулювання "службова особа суб’єкта господарської діяльності" поняттям "службова особа"; 4)  заміни формулювання "у разі банкрутства" зворотом "в період провадження у справі про банкрутство"; 5) заміни терміну "дії" поняттям "діяння".

2. З урахуванням того, що лише Кримінальний кодекс визначає, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та їх кримінально-правові наслідки (ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 3 КК України 2001 р.), доведено, що закріплені в ст. 215 Господарського кодексу України норми, які встановлюють власні ознаки злочинів, пов’язаних із банкрутством, не мають жодного правового значення. З урахуванням цієї обставини, а також того, що ст.  ГК України в багатьох положеннях не узгоджена зі змістом ст.ст. 218 – 221 КК України, вперше запропоновано виключити ст. 215 із Господарського кодексу України.

3. З метою термінологічної узгодженості між кримінальним і реґулятивним законодавством та недопущення необґрунтованого виключення з кола суб’єктів відповідних злочинів іноземців та осіб без громадянства вперше обґрунтовано необхідність: 1) заміни в диспозиціях ст.ст.  – 221 КК України поняття "громадянин – засновник" терміном "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності"; 2) заміни в диспозиції ст. КК України терміна "громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності" та в диспозиції ст. КК України терміна "громадянин-підприємець" зворотом "фізична особа – підприємець". Також уперше запропоновано виключити з диспозиції ст. КК України словосполучення "власник суб’єкта господарської діяльності", яке охоплюється поняттям "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності".

4. Висувається авторське визначення видового об’єкта злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК України, під яким пропонується розуміти відносини неспроможності як структурно вреґульовану систему соціально значущих суспільних відносин, що забезпечують правовий господарський порядок у частині захисту інтересів фізичних, юридичних осіб і держави від ризиків, зумовлених неплатоспроможністю і банкрутством суб’єктів господарської діяльності. Удосконалено дефініцію основного безпосереднього об’єкта незаконних дій у разі банкрутства як суспільних відносин, що забезпечують встановлений законом порядок здійснення господарської діяльності в період провадження у справі про банкрутство.

5. Вперше в українській кримінально-правовій доктрині наведено арґументи на користь того, що кваліфікуючими ознаками, які істотно підвищують суспільну небезпеку злочину, передбаченого ст. 221 КК України, мають визнаватись вчинення його за попередньою змовою групою осіб і в період провадження у справі про банкрутство банків чи інших фінансових установ, а так само містоутворюючих, стратегічних та особливо небезпечних підприємств.

6. Наведено додаткові арґументи щодо необхідності криміналізації порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів у період провадження у справі про банкрутство, а також прийняття такого задоволення кредитором, який знає про незаконність наданої йому переваги. Доведено доцільність доповнення КК України ст. під назвою "Незаконне задоволення вимог кредиторів", запропоновано її редакцію.

7. На основі аналізу правового статусу арбітражного керуючого показано, що він має організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські повноваження, призначається на посаду уповноваженим органом – господарським судом, виконує дуже важливу соціальну функцію, а тому повинен визнаватися з кримінально-правової точки зору службовою особою і нести визначену для таких осіб кримінальну відповідальність. Обґрунтовано, що проблему кримінально-правового статусу арбітражного керуючого, з приводу якого в доктрині триває дискусія, необхідно вирішувати в межах кримінального закону в цілому, а не окремо взятої норми (зокрема, ст. КК). У зв’язку з цим уперше запропоновано примітку 1 до ст. КК України після слів "виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням" доповнити словами "у тому числі арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією та ліквідатори)".

8. Дістала подальший розвиток наукова концепція, згідно з якою в злочинах, передбачених кримінально-правовими нормами з бланкетними диспозиціями, інтелектуальною ознакою умислу винного має охоплюватись усвідомлення не лише кримінальної, а й спеціальної (реґулятивної) протиправності. У зв’язку з цим доведено, що інтелектуальною ознакою умислу суб’єкта злочину, передбаченого ст. 221 КК України, має охоплюватись і усвідомлення протиправності свого діяння з точки зору законодавства про неспроможність.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані: 1) у науково-дослідній діяльності – як матеріал для подальшого дослідження проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних із банкрутством; 2) у правотворчості – для вдосконалення норм кримінального, господарського та цивільного законодавства; 3) у правозастосовній діяльності – при кваліфікації працівниками суду і правоохоронних органів незаконних дій у разі банкрутства, а також для розроблення відповідних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України; 4) у навчальному процесі – на лекціях, семінарських, практичних та індивідуальних заняттях із курсу Особливої частини кримінального права, спецкурсів "Кваліфікація злочинів" і "Злочини у сфері господарської діяльності", для підготовки підручників і навчальних посібників.

Так, напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження матеріали використано під час проведення навчальних занять у Луганському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 01.02.2007 р.) та в діяльності органів прокуратури (акт впровадження від 17.01.2007 р.). Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до КК з питань вдосконалення кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства було направлено до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, який дав позитивну оцінку пропозиціям, внесеним автором, і повідомив, що вони будуть враховані в законодавчій діяльності (лист голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/14-464 від 21.02.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та складають її наукову новизну, розроблені автором особисто. У статті, опублікованій у співавторстві з А.О. Полтавським, власні теоретичні розробки дисертанта становлять 50% змісту. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору цієї роботи, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження викладались автором у доповідях та обговорювалися: на міжнародних науково-практичних семінарах "Безпека у Причорноморському регіоні України: загрози та протидія" (м. Одеса, 2004 р.); "Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності" (м. Одеса, 2004 р.); на науково-практичному семінарі "Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності" (м. Харків, 2004); на науково-методичному семінарі "Проблеми застосування кримінального законодавства України" (м. Луганськ, 2005); на міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів "Актуальні проблеми правознавства" (м. Харків, 2006); на міжнародних науково-практичних конференціях "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення" (м. Львів, 2006 р., 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертації висвітлено у 11 статтях, 10 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, і 4 тезах виступів на науково-практичних конференціях та семінарах.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел (313 найменувань) і додатків. Повний обсяг рукопису дисертації становить 230 сторінок, із них основний текст – 194 сторінки, список використаних джерел – 31 сторінка, обсяг додатків – 5 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його об’єкт, предмет, мета, завдання та наукова новизна, розкривається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1 "Відносини, пов’язані з неспроможністю і банкрутством, як предмет правового реґулювання та об’єкт кримінально-правової охорони" складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Поняття, загальна характеристика та механізм правового регулювання відносин неспроможності" автор, ґрунтуючись на теоретичних досягненнях у галузі господарського та цивільного права, арґументує належність відносин неспроможності (банкрутства) до господарських, а також робить висновок про те, що відносини неспроможності як предмет правового реґулювання та об’єкт кримінально-правової охорони – це вся сукупність суспільних відносин, які складаються в процесі здійснення господарської діяльності при вреґулюванні проблеми відновлення платоспроможності суб’єкта господарювання (відносини щодо запобігання неплатоспроможності та банкрутству; відносини щодо ініціювання провадження у справі про банкрутство; відносини, що складаються в період провадження у справі про банкрутство).

Механізм правового реґулювання відносин неспроможності розглядається автором як цілісне правове явище в сукупності всіх його елементів. Правові приписи, що реґламентують відносини неспроможності, містяться, на думку дослідника, в нормативних актах, які належать до різних галузей права, у тому числі господарського, господарського процесуального та кримінального. Необхідною умовою ефективності правового регулювання відносин неспроможності визнається дотримання принципу системності у законотворчій діяльності. Автор переконана у тому, що бланкетні диспозиції ст.ст. 218 – 221 КК України повинні бути узгоджені з нормами реґулятивних галузей права.

У підрозділі 1.2 "Розвиток законодавства України про кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством" дисертантом здійснено історико-правовий аналіз норм, які встановлювали відповідальність за неповернення боргу. Показано, що національна правова традиція визнавати злочинами суспільно небезпечні діяння, пов’язані з неповерненням боргу, бере свій початок з Руської Правди, у нормах якої чітко визначається суб’єктивна сторона відповідних діянь залежно від причин настання неспроможності. На думку дослідника, після входження частини українських земель до складу Російської імперії розвиток норм, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за банкрутство, мав на цих територіях такі особливості: 1) встановлення в діях особи складу злочину (простого або зловмисного банкрутства) здійснювалось у межах конкурсного процесу; 2) започаткувалася законодавча традиція, втілена і в сучасному кримінальному праві України, іменувати банкрутством злочинні дії, пов’язані з неспроможністю; 3) банкрутство поділялося за формами вини на необережне та злісне (зловмисне); 4) суб’єктами зловмисного (злісного) банкрутства визнавались особи торгового і неторгового звання, а суб’єктами необережного банкрутства могли бути тільки торговці.

Відзначається, що на початку 90-х років XX століття перехід до ринкової моделі розвитку економіки України зумовив необхідність відновлення кримінально-правової охорони відносин неспроможності.

Розділ 2 "Незаконні дії у разі банкрутства: юридичний аналіз складу злочину, сучасний стан законодавчого реґулювання і шляхи його вдосконалення" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Об’єкт і предмет незаконних дій у разі банкрутства" розглянуто й систематизовано викладені в юридичній літературі точки зору вчених, які досліджували об’єкт і предмет цього злочину. На підставі узагальнення наукових концепцій, положень господарського законодавства та ґрунтуючись на тому, що об’єктом злочину є суспільні відносини, дослідник запропонувала визначення родового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності як суспільних відносин, що забезпечують правовий господарський порядок в Україні. Водночас автор навела докази щодо доцільності виокремлення видового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності та запропонувала визначення видового об’єкта злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК України, а також основного безпосереднього об’єкта незаконних дій у разі банкрутства. Доведено, що додатковим об’єктом злочину, передбаченого ст. 221 КК України, слід визнавати суспільні відносини: 1) які забезпечують встановлений законом порядок відправлення правосуддя в частині одержання господарським судом достовірної інформації про майновий стан суб’єкта господарювання, стосовно якого розглядається справа про банкрутство, а також у частині обов’язкового виконання рішень господарського суду; 2) власності; 3) які забезпечують правомірну службову діяльність апарату управління суб’єкта господарювання, стосовно якого знаходиться у провадженні справа про банкрутство.

Враховуючи відповідні положення чинного цивільного та господарського законодавства, автор обґрунтовує висновок про те, що поняттям "майно" охоплюється термін "майнові обов’язки", а тому текстуальне виділення останнього в диспозиції ст. 221 КК України як позначення самостійного різновиду предмета злочину є недоцільним.

У підрозділі 2.2 "Об’єктивна сторона незаконних дій у разі банкрутства" досліджуються форми об’єктивної сторони злочину, з’ясовується обґрунтованість побудови складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України, як матеріального, встановлюються зміст і критерії визначення великої матеріальної шкоди як ознаки об’єктивної сторони.

Розглянувши такі форми об’єктивної сторони незаконних дій у разі банкрутства, як приховування майна або відомостей про нього, майнових обов’язків або документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, автор відзначає, що аналізований злочин може бути вчинений шляхом не тільки дії, а й бездіяльності. У зв’язку з цим у диспозиції та назві ст. КК України термін "дії" запропоновано замінити поняттям "діяння".

На підставі аналізу висловлених в юридичній літературі точок зору та зарубіжного досвіду кримінально-правової охорони відносин неспроможності дослідник вказує на виправданість матеріальної конструкції складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України.

У роботі обґрунтовується висновок про те, що потерпілими від незаконних дій у разі банкрутства можуть бути кредитори, держава, учасник (засновник) суб’єкта господарської діяльності, а також боржник – юридична особа, стосовно якої порушено справу про банкрутство. На думку автора, велика матеріальна шкода як наслідок вчинення досліджуваного злочину може бути заподіяна як одному потерпілому, так і сумарно декільком. Підтримується позиція, згідно з якою під час визначення шкоди у злочинах, пов’язаних з банкрутством, необхідно керуватись положеннями ст. 623 ЦК і ст.ст. 224, 225 ГК України, які регламентують склад і розмір збитків, завданих порушенням зобов’язань.

Водночас дослідник демонструє неузгодженість кримінального і господарського законодавства за такими важливими позиціями, як визначення розміру шкоди, яку заподіюють злочини у сфері банкрутства, і коло потерпілих від цих злочинів. Арґументується доцільність виключення з Господарського кодексу України ст. 215, яка закріплює власні і багато в чому відмінні від визначених у КК ознаки злочинів, пов’язаних з банкрутством.

Формулювання “у разі банкрутства”, використане у ст. 221 КК України для визначення обстановки вчинення злочину, дослідник характеризує як некоректне з точки зору законодавства про неспроможність. Воно не дає чіткого уявлення про те, який саме юридичний факт є підставою виникнення такої обстановки: 1) подання (надходження до суду) позовної заяви про порушення справи про банкрутство; 2) винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство; 3) винесення господарським судом рішення про визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом. З метою чіткого закріплення обстановки вчинення аналізованого злочину і з урахуванням відповідного зарубіжного досвіду пропонується формулювання "у разі банкрутства" у диспозиції ст. 221 КК України замінити зворотом "в період провадження у справі про банкрутство".

Обґрунтовується необхідність диференціації кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства шляхом використання таких кваліфікуючих ознак, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і в період провадження у справі про банкрутство банків або інших фінансових установ, а також містоутворюючих, стратегічних та особливо небезпечних підприємств. У зв’язку з цим пропонується доповнити ст. 221 КК України частиною другою відповідного змісту.

Автор розкриває суспільну небезпеку порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів у період провадження у справі про банкрутство, а також прийняття такого задоволення кредитором, який знає про незаконність наданої йому переваги і, ґрунтуючись у тому числі на законодавчому досвіді інших країн, висловлюється за криміналізацію вказаної неправомірної поведінки, пов’язаної із неспроможністю. Водночас дослідник виступає проти того, щоб у КК України порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів визнавалось різновидом незаконних дій у разі банкрутства, з приводу чого наводить відповідні пояснення.

У підрозділі 2.3 "Суб’єкт незаконних дій у разі банкрутства" на підставі аналізу положень реґулятивного законодавства виявлено вади диспозицій ст.ст.  – 221 КК України в частині визначення кола осіб, спроможних нести відповідальність за ці злочини, та запропоновано шляхи їх усунення. Зокрема, враховуючи те, що відповідно до ст. 53 ЦК України, п. 2 ч. 7 ст. ГК України, а також ст. 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" фізична особа, яка є підприємцем, може бути визнана банкрутом, висувається положення про необхідність доповнення диспозиції ст. 221 КК України вказівкою на такого суб’єкта злочину, як фізична особа – підприємець.

Арґументується висновок про те, що зворот "власник майна суб’єкта господарської діяльності", використаний у диспозиції ст. 221 КК України для позначення суб’єкта незаконних дій у разі банкрутства, є не лише некоректним з точки зору реґулятивного законодавства, а й зайвим, оскільки охоплюється поняттям "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності".

Відзначається необхідність внесення таких змін до ст.ст. 218 – 221 КК України, які покликані унеможливити виключення з кола суб’єктів злочинів, пов’язаних із банкрутством, іноземців та осіб без громадянства.

Докладне з’ясування кримінально-правового статусу арбітражного керуючого дозволило переконатись у тому, що він, хоч і має достатні повноваження для вчинення незаконних дій у разі банкрутства, службовою особою суб’єкта господарської діяльності як суб’єктом злочину, передбаченого ст. 221 КК України, визнаватись не може. Для вирішення проблеми пропонується внести відповідні зміни не лише до ст. 221 КК України, а й до ст. КК України, усунувши у законодавчому порядку будь-які сумніви з питання про належність арбітражних керуючих до службових осіб.

У підрозділі 2.4 "Суб’єктивна сторона незаконних дій у разі банкрутства" розглянуто дискусійні питання, що стосуються форми вини та змісту інтелектуального моменту умислу при вчиненні злочину, передбаченого ст. 221 КК України. Автор відстоює позицію, згідно з якою відповідальність за злочини, передбачені кримінально-правовими нормами з бланкетними диспозиціями (це стосується і злочинів, пов’язаних із банкрутством), можлива за умови усвідомлення винним не лише кримінальної, а й реґулятивної протиправності своєї поведінки.

Арґументується положення про те, що незаконні дії у разі банкрутства можуть бути вчинені як з прямим, так і з непрямим умислом. На думку автора, вина у досліджуваному складі злочину характеризується тим, що особа: а) усвідомлює суспільну небезпеку своєї дії, тобто фактичні й соціальні ознаки свого діяння; б) усвідомлює конкретну господарську протиправність; в) передбачає наслідки у вигляді настання великої матеріальної шкоди; г) бажає або свідомо припускає настання цих наслідків.

Відзначається, що мотивом вчинення незаконних дій у разі банкрутства, який, щоправда, не знайшов закріплення у ст. 221 КК України, є ухилення від задоволення майнових вимог кредиторів.

Одержані у попередньому розділі результати аналізу складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України, стали підґрунтям для дослідження, проведеного у розділі 3 "Проблеми відмежування незаконних дій у разі банкрутства від суміжних складів злочинів і кваліфікації за сукупністю з іншими злочинами", який складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Співвідношення незаконних дій у разі банкрутства та інших злочинів, що посягають на відносини, пов’язані з неспроможністю і банкрутством" показано, що злочини, передбачені ст. 218 – 221 КК України, мають єдиний видовий об’єкт, спільні об’єктивні та суб’єктивні риси, звідки випливає доцільність позначення групи злочинів, що заподіюють шкоду відносинам неспроможності, як злочинів у сфері банкрутства або злочинів, пов’язаних із банкрутством. Водночас автор проводить детальне відмежування незаконних дій у разі банкрутства від фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства і приховування стійкої фінансової неспроможності.

Автор ставить під сумнів висловлену в літературі думку про те, що необережне доведення суб’єкта господарювання до банкрутства, вчинене працівником його управлінської сфери, може розцінюватись як службова недбалість (ст. 367 КК України) і водночас висловлюється за криміналізацію як господарського злочину необережного банкрутства фінансових установ, містоутворюючих, стратегічних та особливо небезпечних підприємств.

З’ясовується співвідношення понять "неплатоспроможність", "неспроможність" і "банкрутство"; доводиться відповідність національній кримінально-правовій традиції використання у назвах відповідних норм КК терміну "банкрутство"; вказується на неприпустимість некоректного вживання у диспозиціях ст.ст. 218 – 221 КК України господарсько-правових і цивільно-правових термінів.

У підрозділі 3.2 "Співвідношення незаконних дій у разі банкрутства та інших суміжних складів злочинів" висвітлюються питання співвідношення, з одного боку, незаконних дій у разі банкрутства та, з іншого,-злочинів у сфері службової діяльності (ст.ст. 364, 365, 366 КК України), злочинів проти власності (ст.ст. 190 – 192, 194, 196 КК України), злочинів проти правосуддя (ст.ст. 382, 388 КК України) і злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст.ст. 357, 358 КК України).

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження та сформульовано рекомендації, спрямовані на вдосконалення законодавства в частині кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних з банкрутством. Зокрема, пропонується викласти у новій редакції ст. КК України, а також висувається редакція ст. 221-1, яку, на думку автора, доцільно включити до чинного КК України.

Стаття 221. Незаконні діяння у разі банкрутства

Умисне приховування майна або відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також підроблення, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці діяння вчинені засновником (учасником) суб’єкта господарської діяльності, фізичною особою – підприємцем або службовою особою в період провадження у справі про банкрутство і завдали великої матеріальної шкоди, – караються …

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені за попередньою змовою групою осіб або в період провадження у справі про банкрутство банків чи інших фінансових установ, а також містоутворюючих, стратегічних та особливо небезпечних підприємств, – караються …

Стаття 221-1. Незаконне задоволення вимог кредиторів

Порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів у період провадження у справі про банкрутство, якщо це діяння вчинено засновником суб’єкта господарської діяльності, службовою особою або фізичною особою – підприємцем, а також прийняття такого задоволення кредитором, який знає про незаконність наданої йому переваги, – караються …

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені в період провадження у справі про банкрутство банків чи інших фінансових установ, містоутворюючих, стратегічних або особливо небезпечних підприємств, – караються ...

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

АНОТАЦІЯ

Болдарь Г.Є. Незаконні дії у разі банкрутства: проблеми кримінально-правової кваліфікації та вдосконалення законодавства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства. Питання кримінально-правової охорони відносин неспроможності аналізуються у роботі як складова єдиного правового механізму реґулювання вказаних суспільних відносин. Розкривається зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України, висвітлюється співвідношення незаконних дій у разі банкрутства та суміжних складів злочинів, у тому числі інших злочинів, пов’язаних із банкрутством. З огляду, зокрема, на з’ясовані суперечності між кримінальним, господарським і цивільним законодавством, сформульовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення ст. 221 КК України. Обґрунтовується доцільність криміналізації порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів.

Ключові слова: банкрутство, відносини неспроможності, злочин, незаконні дії у разі банкрутства, криміналізація.

АННОТАЦИЯ

Болдарь Г.Е. Незаконные действия при банкротстве: проблемы уголовно-правовой квалификации и совершенствования законодательства. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2007.

Диссертация посвящается исследованию проблем уголовной ответственности за совершение незаконных действий при банкротстве. Вопросы уголовно-правовой охраны отношений несостоятельности анализируются в работе как составная часть единого правового механизма регулирования данных общественных отношений. Исследуется развитие законодательства Украины, предусматривающего уголовную ответственность за преступления, связанные с банкротством.

Автором рассмотрен вопрос о содержании родового, видового и непосредственного объектов преступления, анализируются признаки объективной и субъективной сторон, а также субъекта незаконных действий при банкротстве. Установлены противоречия между уголовным и