НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Балабан Галина Степанівна

УДК 811.161.2’367.633

ДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ В ПРИЙМЕННИКОВІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК – доктор філологічних наук, професор

ГОРОДЕНСЬКА КАТЕРИНА ГРИГОРІВНА,

завідувач відділу граматики та фонетики

Інституту української мови НАН України.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор філологічних наук, професор

ОЛЕКСЕНКО ВОЛОДИМИР ПАВЛОВИЧ,

директор Інституту філології та журналістики

Херсонського державного університету;

кандидат філологічних наук

КУЦ ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА,

в. о. доцента кафедри української мови

Інституту української філології

Національного педагогічного університету

імені М.П. Драгоманова.

Захист відбудеться “11”---грудня 2007 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 3.  для захисту докторських (кандидатських) дисертацій Інституту української мови НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 10” листопада 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук В.М. Фурса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Граматична система сучасної української літературної мови, незважаючи на її відносно високу стійкість, унормованість і стабільність засад, під впливом екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників усе-таки зазнає певних змін. Їх виявляє, зокрема, і прийменникова система, де тривають процеси поповнення її кількісного складу у зв'язку з розвитком функціональних стилів, передусім наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та ін.

В останні роки з’явилося кілька праць, у яких прийменники досліджено в різних аспектах. Основною, найсуперечливішою була і залишається проблема статусу прийменників. Уточнено їхню морфемну концепцію як нечастиномовних, некласослівних одиниць (І. Вихованець), після чого прийменники постали як окремий тип службових слів-морфем (Теоретична морфологія української мови).

Не втрачає своєї важливості та актуальності й проблема розвитку прийменникового складу. Це зумовлено тим, що прийменники – найдинамічніший, найвідкритіший тип службових одиниць, який активно поповнюється новими утвореннями. Кількісний та якісний склад прийменників української мови в різні періоди зафіксовано в працях О. Мельничука та І. Вихованця.

Проте з часу виходу у світ ґрунтовної монографічної праці І. Вихованця „Прийменникова система української мови” (1980) нові прийменники не були об’єктом спеціального дослідження. Примітно, що саме в останні десятиліття кількість похідних прийменників значно зросла, що й спричиняє потребу укласти найповніший реєстр нових власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів, систематизувати їх за ступенями препозиціоналізації, способами творення та функціонально-семантичними виявами. Першу спробу створити реєстр усіх прийменників української мови зробила проблемна група Донецького національного університету, очолювана д. філол. наук, проф. А. Загнітком, у межах міжнародного проекту „Прийменники в синхронії та діахронії: морфологія і синтаксис”. Вона уклала Словник українських прийменників (Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2007), до реєстру якого внесено 1705 прийменників та їхніх еквівалентів – первинних і вторинних власне-прийменників, а також одиниць, які вживаються зі значенням або у функції прийменника, за аналогією до вже наявних моделей та оказіонально. Не всі запропоновані кваліфікації функціональних виявів прийменників можна прийняти беззастережно, але незаперечним є те, що укладений словник – це спроба лексикографічного опрацювання та подання складного фрагмента морфології та синтаксису української мови, пов’язаного з функціонуванням прийменників. Укладачі Словника спеціально не вирізняють нові прийменники та їхні еквіваленти, створені після опублікування згаданої монографії І. Вихованця (хоч частина новотворів, звичайно, потрапила до реєстру). З огляду на потребу теоретично осмислити процеси препозиціоналізації нових прийменниково-відмінкових і відмінкових форм, інших сполук обрана тема дослідження в українському мовознавстві набула виняткової актуальності.

Отже, актуальність дисертаційної роботи зумовлена потребою простежити зміни кількісного та якісного складу семантичних груп прийменників в українській літературній мові у 80–90-х роках минулого століття – початку ХХІ століття, тобто в нових умовах їх побутування, розв’язати низку проблем, пов’язаних із функціональними виявами прийменників.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи пов’язана з плановою темою „Граматичні словники української мови. Прийменники та сполучники” (НДР № U003941) відділу граматики та фонетики Інституту української мови.

Прийменникова система російської мови в останні роки також поставала в різних аспектах (В. Алієва, М. Лепньов, М. Всеволодова та ін.). Спробу укласти реєстр найновіших похідних прийменників російської мови зовсім недавно зробила К. Прусакова, яка визначила їхній центр і периферію в межах семантичного поля.

Навіть цей короткий огляд проблематики виконаних досліджень засвідчує активні намагання мовознавців теоретично осмислити нові явища й процеси, що вже відбулися й відбуваються нині в системі прийменників різних мов.

Мета роботи – проаналізувати процеси препозиціоналізації нових форм та сполук, простежити визначальні тенденції в розвитку прийменникової системи української мови з 80-х років ХХ століття донині.

Для досягнення цієї мети поставлено такі основні завдання:

- узагальнити основні підходи мовознавців до розмежування власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів;

- виявити нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти, що з’явилися в українській літературній мові в досліджуваний період;

- визначити способи утворення нових власне-прийменників та сполук, транспонованих у прийменники;

- з’ясувати функціонально-семантичні вияви нових власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів;

- запропонувати семантичну диференціацію нових власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів, подати наповнення трьох виокремлених семантичних груп, їхніх підгруп та мікрогруп;

- простежити синонімічні й антонімічні відношення між новими та наявними власне-прийменниками та їхніми функціональними еквівалентами;

- диференціювати нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти в межах кожного типу семантичного відношення;

- установити функціонально-стилістичні сфери вживання нових власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів;

- виявити закономірності у формуванні просторових, темпоральних і логічних власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів.

Об’єктом дослідження є нові похідні власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти, утворені в українській літературній мові в зазначений період.

Предмет аналізу становить препозиціоналізація нових форм і сполук, їхня семантична та функціонально-стильова диференціація.

Для розв’язання поставлених у дисертаційній роботі завдань застосовано кілька методів дослідження, основними з яких є описовий, що уможливив аналіз семантичних типів і підтипів нових просторових, темпоральних та логічних власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів, метод зіставлення, за допомогою якого встановлено зв’язок між уже вживаними в українській мові прийменниками та новими власне-прийменниками або їхніми функціональними еквівалентами в межах просторових, темпоральних та логічних відношень. Використано також метод субституції – заміни похідного власне-прийменника або його функціонального еквівалента відповідним синонімічним словом або первинним прийменником, проте такої, що не повинна призвести до зміни семантики всієї конструкції. Застосовано також кількісні підрахунки для увиразнення процесів поповнення новими одиницями семантичних груп, підгруп та мікрогруп.

Джерела відбору матеріалу. Зважаючи на стилістичну специфіку похідних прийменників, що виявляється в їхньому переважному вживанні в контекстах зі складним, розгорнутим синтаксисом, речення добирали з українських наукових текстів, зокрема монографій, збірників наукових статей, науково-теоретичних журналів, а також офіційно-ділових та публіцистичних текстів, опублікованих протягом останніх двадцяти п’яти років. Із цих речень відібрано близько 300 нових похідних власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів, що є переважно прийменниково-відмінковими та відмінковими формами іменників різного ступеня препозиціоналізації. Усього проаналізовано 5000 контекстів їхнього вживання.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше досліджено процеси препозиціоналізації нових прийменниково-відмінкових, відмінкових форм та інших сполук, спостережені в українській літературній мові у 80–90_хроках минулого століття – на початку ХХІстоліття, запропоновано критерії розмежування власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів, проаналізовано статус цих одиниць за лексикографічними фіксаціями, обґрунтовано авторські кваліфікації препозиціоналізованих форм і сполук, установлено лексико-семантичні відношення новотворів з уживаними в мові прийменниками, розмежовано їхні функціонально-стильові сфери.

Теоретичне значення дослідження. Висновки, зроблені на основі самостійно зібраного й проаналізованого фактичного матеріалу, поглиблюють теорію переходу частиномовних класів слів у нечастиномовні (неслівні), доповнюють новими спостереженнями та узагальненнями концепцію прийменника як виразника релятивної семантики, сприяють утвердженню ідеї про динамічний характер прийменникової системи сучасної української літературної мови, виявленню спільних тенденцій у творенні прийменників слов’янських мов.

Практична цінність одержаних результатів полягає насамперед у можливості використати їх для створення теоретичної функціональної та практичної граматик української мови, для типологічних досліджень прийменників слов’янських мов та для укладання граматичного словника прийменників. Матеріали дисертації прислужаться у читанні граматичного курсу та новітніх теоретичних спецкурсів студентам філологічних факультетів вишів.

Для повсякденного користування філологам знадобиться укладений словник нових власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів, у якому подано контексти вживання цих одиниць у різних функціональних стилях сучасної української літературної мови.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації були представлені в доповідях на Міжнародній науковій конференції „Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005), а також на Всеукраїнській науковій конференції „Сучасні орієнтири філологічної науки” (Херсон, 2006).

Окремі розділи і дисертацію загалом обговорено на засіданнях відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.

Публікації. З теми дисертації опубліковано чотири статті у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Реферована дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (237 позицій) та джерел фактичного матеріалу (525 позицій). Загальний обсяг дисертації – 283 сторінки, основного тексту – 217 сторінок. До дисертації окремим томом додано Словник власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів (63 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено її джерельну базу, з’ясовано наукову новизну виконаної праці, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі „Теоретичні аспекти дослідження прийменників у сучасному мовознавстві” узагальнено основні підходи мовознавців до розмежування власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів; з’ясовано причини та умови їх появи, визначено критерії встановлення ступенів препозиціоналізації нових прийменниково-відмінкових і відмінкових форм та інших сполук.

У своєму дослідженні спираємося на морфемну концепцію прийменника І. Вихованця, згідно з якою він має лише граматичне значення й абсолютно позбавлений лексичного значення. Функція прийменника полягає в тому, щоб перевести субстантив із синтаксичної субстантивної позиції в позицію прислівника. Разом із таким субстантивом він є одним функціональним, синтаксичним словом (І. Вихованець).

Прийменникова система української мови неоднорідна, оскільки вона об’єднує цілком препозиціоналізовані сполуки і ті, статус яких не можна однозначно витлумачити. Цю неоднорідність засвідчують наявні лексикографічні та деякі теоретичні праці. Зокрема, у Словникові українських прийменників та інших працях проблемної групи Донецького національного університету розмежовано: 1) власне-прийменники, як первинні, так і вторинні; 2) слова, ужиті зі значенням прийменника; 3) слова, що постають у функції прийменника; 4) слова, які за аналогією виступають прийменниками; 5) слова, що вжиті оказіонально як прийменники.

Динамічні процеси в прийменниковій системі спричиняють екстралінгвальні та інтралінгвальні чинники. Розширення пізнавальних можливостей суспільства потребує нових засобів для точнішого вираження зв’язків і відношень між предметами і явищами. Водночас у граматичній системі мови відмінкові морфеми виявилися переобтяженими, надто загально вказуючи на відношення, і, щоб певним чином їх „розвантажити”, з’являються вторинні прийменники, для яких характерна однофункціональність, однозначність, прийменники, вужче спеціалізовані на вираженні певного відношення.

Аби одиниця набула службових ознак, потрібні сприятливі умови саме для розвитку релятивної спроможності. Основною умовою, що уможливлює перехід словоформ із частиномовної категорії (переважно іменника), є зневиразнення їхнього лексичного значення, наявність або поступовий розвиток семи релятивності за одночасної втрати категорійного значення, насамперед предметності. Сприятливим чинником для препозиціоналізації є також відповідний синтаксичний контекст, незвичні синтаксичні умови, зміна синтаксичної функції, втрата автосинтаксичності. Коли сполука регулярно вживається в такій функції, що поступово стає звичною, узуальною для неї, то втрачає ознаки вихідної частини мови і виступає як типовий представник прийменників.

Для визначення ступенів переходу нових форм і сполук до розряду прийменників запропоновано такі критерії: зневиразнення лексичного значення вихідної частини мови, натомість набування нею категорійного значення релятивності, тобто здатності виражати відношення між повнозначними словами в реченні; регулярність уживання в синтаксичній позиції, притаманній прийменникам; безпосередня препозиція в реченні перед іменником; неможливість вільної заміни первинного прийменника, який уходить до складу сполуки або відмінкової форми; неможливість уточнення новотвору узгодженим означенням; можливість заміни прийменниково-відмінкової форми первинним прийменником за умови збереження семантичної цілісності; спрощення морфемної структури сполуки в напрямку одноморфемності. Проте визначальним серед запропонованих критеріїв уважаємо зневиразнення лексичного значення іменникового складника й набуття препозиціоналізованою формою чи сполукою релятивної семантики. За цим набором критеріїв препозиціоналізовані форми та сполуки поділено на власне-прийменники і функціональні еквіваленти прийменників.

До власне-прийменникових новотворів зараховано з-поміж відіменникових одиниць ті, що „витримують” прикладання майже всього застосовного комплексу критеріїв, тобто яким властиве зневиразнення лексичного значення; регулярність уживання у прийменниковій синтаксичній функції, неможливість вільної заміни первинного прийменника, що входить до складу сполуки або відмінкової форми; неможливість уведення до складу прийменниково-відмінкової форми узгодженого означення; поширення в усіх досліджуваних функціональних стилях – науковому, офіційно-діловому та публіцистичному.

Функціональні еквіваленти прийменників – це препозиціоналізовані форми та сполуки, що виявляють частину запропонованих критеріїв, а саме: зневиразнення лексичного значення, повну відсутність образності; більш-менш регулярне вживання у прийменниковій позиції, але рідше, ніж у власне-прийменників; потенційна можливість уведення до складу прийменниково-відмінкової форми узгодженого означення; наявність відповідника (дублета) з_поміж власне-прийменників або сполучних службових слів, який простіше передає відповідну семантику; поширення переважно в одному функціональному стилі сучасної української літературної мови.

Форми і сполуки, зрідка (або оказіонально) вживані у ролі (функції, позиції, зі значенням) прийменника, характеризує: наявність образності, певної метафоричності, спорадичне вживання в такій позиції, напр.: під гіпнозом, у сув’язі з, під омофором тощо.

На шляху переходу частин мови у прийменники обов’язковою є стадія прислівників (В. Бондаренко, І. Вихованець). Завершення переходу лексичної одиниці в прийменник означає закріплення в певному елементі семантики відношень (релятивності) замість лексичного значення, втрату прямої семантичної співвідносності з вихідною лексичною одиницею й спільнокореневими словами, нівеляцію автосинтаксичності і перехід до відповідної семантико-граматичної групи прийменників (І. Вихованець).

У другому розділі „Нові просторові й часові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти” проаналізовано прийменникові новотвори, що поповнили кількісний склад цих двох семантичних груп в означений період; з’ясовано способи їх творення та ступені препозиціоналізації, простежено функціонально-стильові сфери вживання просторових і часових прийменникових новотворів; подано трактування статусу кожного власне-прийменника чи його функціонального еквівалента в сучасному мовознавстві, обґрунтовано авторські кваліфікації.

Узагальнено погляди українських та російських мовознавців на проблему семантичної класифікації прийменників та їхніх еквівалентів. Досі немає викінченої класифікації типів відношень, виразниками яких є прийменники та прийменникові еквіваленти, хоч до цього питання зверталося чимало дослідників. У своїй роботі ми використали поділ, запропонований Н. Арутюновою та І. Вихованцем, відповідно до якого визначено три семантичні групи власне-прийменників та їхніх еквівалентів: просторові, темпоральні та логічні. Просторові і темпоральні поділено на семантичні підгрупи, а логічні – на підгрупи та мікрогрупи, що зумовлено їхнім широким значеннєвим розгалуженням.

Просторові об’єднують три семантичні підгрупи: 1) напрямку руху; 2) шляху руху; 3) локальності.

Темпоральні мають п’ять семантичних підгруп: 1) часткової одночасності; 2) часової наступності; 3) часової попередності; 4) проміжного відтинку часу; 5) одночасності.

Спостереження за поповненням семантичних підгруп просторових прийменників в останні десятиріччя засвідчують, що вони помітно загальмували процеси кількісного та якісного врізноманітнення своїх складників. Змін зазнала насамперед підгрупа просторових прийменників, що визначають загальний напрямок руху. Її поповнило 7 нових одиниць. Зокрема, на рух, спрямований від предмета (явища), указують похідні власне-прийменники у (в) напрямі від, ув) напрямку від, на шляху від та зрідка вживана зі значенням просторового прийменника сполука у (в) дорозі з, а на рух до предмета – власне-прийменник на шляху до, функціональний еквівалент прийменника прямуючи до та зрідка вживана в ролі просторового прийменника сполука у (в) дорозі до. Напр.: Важко повірити в те, що люди після місячного перебування у дорозі з південної півкулі... вирушили б довгим зворотним шляхом... (С. Шабельцев); Прямуючи до берегів Італії, загін кораблів українського військового флоту вже подолав майже 100 морських миль (

На стільки ж одиниць розширилася підгрупа просторових прийменників локальності. З-поміж 7 нових виразників цього значення 3 мають статус функціональних еквівалентів прийменників (на теренах, у (в) зоні (зонах), ув) районі (районах), а 4 – зрідка вживаних зі значенням прийменників локальності (у (в) кордонах, у (в) стінах, поза стінами, у (в) сусідстві з). Напр.: ...чоловік „упізнав” у фотографії кіноактора... свого сина, який десь запропав на теренах колишнього СНД... (Урядовий кур’єр); Російська Федерація дозволила українським риболовецьким суднам рибалити у зоні спільного російсько-українського рибальства... (Урядовий кур’єр); На суцільних чи майже суцільних карпатських ареалах у районі басейну Боржави виступають острови явищ іншої етимології (Й. Дзендзелівський); У стінах Софії Київської відбувалися церемонії посадження князів на київський стіл... (М. Кальницький).

У наукових текстах кінця ХХ – початку ХХІ століть простежуємо переважне вживання нових просторових власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів з іменниками абстрактної, а не конкретної семантики, що сприяє переведенню їх у вторинну семантико-синтаксичну функцію (І. Вихованець). Саме так уживається, виходячи за межі просторової семантики шляху руху, власне-прийменник на шляху (шляхах): ....міністри... відзначили успіх, якого досягла Україна у 2003 році на шляху здійснення реформ у секторі безпеки та оборони (Урядовий кур’єр); На шляхах скепсису... розгортається й сучасна критика постмодерної філософії (О. Шинкаренко).

Серед темпоральних прийменникових новотворів переважають ті, що сформувалися незалежно від просторової сфери, тобто у яких не можна простежити просторового підґрунтя: із 45 нових одиниць лише 3 мають просторову похідність: ув) плині, з плином, у (в) перебігу. І. Вихованець свого часу зафіксував 23 темпоральні прийменники, споріднені з просторовими, і 15 прийменників, не співвідносних із просторовими.

Найбільше розширився кількісний склад семантичної підгрупи часткової одночасності (19). Сюди потрапило 11 власне-прийменників (ув) час (часи), ув) період, у (в) пору, у (в) добу, в епоху, у (в) момент (моменти), на час, на період, на етапі, на момент, за період), 4 функціональні еквіваленти темпоральних прийменників (за часів, у (в) годину, в еру, за час) та 4 сполуки, зрідка вживані в ролі прийменників часткової одночасності (на добу, ув) перебігу, у (в) плині, з плином). Напр.: „Прапороносці” з’явилися в час наступу офіційної, вульгарно-реакційної критики... (І. Моторнюк); Селекційна робота в усіх науково-дослідних установах була спрямована... проти знижених температур у період сходів... (В. Михайлов); ...Події сталися... в пору хрущовської „відлиги”... (Ю. Бондаренко); У добу піднесення національної свідомості чи загрози денаціоналізації перевагу надають питомим елементам... (Р. Яковець); ...за чинним законодавством важить факт перебування на роботі чи на пенсії на момент отримання паю (Урядовий кур’єр); Ще за часів перебудови... стали відбуватися значні зміни в плануванні розвитку статусу та корпусу української мови... (О. Круглов); Їжу давали тільки один раз у плині робочого дня (Т. Грімайло).

Семантичну підгрупу часової наступності поповнило 10 нових одиниць, з них – 7 власне-прийменників (пізніше за, пізніше від, по завершенні, по закінченні (закінченню), на завершення, у (в) кінці, під кінець), 1 функціональний еквівалент темпорального прийменника (у (в) період після) та 2 сполуки, зрідка вживані зі значенням прийменників часової наступності (у фіналі, на присмерку). Напр.: По закінченні Другої світової війни в Аргентину почали прибувати біженці з Німеччини... (С. Шабельцев); На завершення розмови пан Ґельчинський висловив побажання налагодити ділові контакти та співпрацю з пожежними формуваннями... (Пожежна безпека); Долар під кінець року зросте (Рівне вечірнє); У фіналі мезоліту кукрецька людність просунулася ще північніше... (І. Гавриленко).

У семантичній підгрупі часової попередності з’явилося 8 прийменникових новотворів, серед яких 6 власне-прийменників (задовго до, раніше за, раніше від, з початку, з часу (часів), з моменту) та 2 зрідка вживаних функціональних еквіваленти (на порозі, на старті). Напр.: ...обвинувачення готували задовго до захоплення Саддама Хусейна американцями... (Урядовий кур’єр); З початку бойових дій в Іраку загинуло 449 американських військовослужбовців (Урядовий кур’єр); З часу виходу останніх узагальнювальних праць з історії Буковини пройшли десятки років... (С. Віднянський); На порозі нового тисячоліття людство дедалі більше інкорпорується в урбаністичний простір (О. Капленко).

До семантичної підгрупи, що визначає проміжний відтинок часу, потрапило лише 4 функціональні еквіваленти темпоральних прийменників (ув) період між, на зламі, на стику (стиках), на рубежі). Напр.: Парадокс подібного “дискурсивного прагматизму” особливо виразний на стику епох... (О. Сливинський).

Семантична підгрупа одночасності збільшилася на 4 нові одиниці, із яких 3 є власне-прийменниками (рівночасно з, рівнобіжно з, водночас з), одна – одиницею, зрідка вживаною в ролі прийменника одночасності (ув) синхронізації з). Напр.: Кирилиця протягом 10–12 ст. вживалася рівнобіжно з глаголицею (В. Німчук); Втілення військових планів ОУНБ) на території Західної України розпочалося водночас з нападом Німеччини на СРСР (І. Ільюшин).

Найбільше поповнилася новими власне-прийменниками та їхніми функціональними еквівалентами група логічних прийменників. Докладному аналізові їхніх значеннєвих відмінностей та особливостей препозиціоналізації присвячено третій розділ дисертації „Семантична диференціація нових логічних власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів”.

Традиційно логічні відношення поділяють на відношення причини, мети, умови, допустовості, порівняльні відношення тощо. Обстежений фактичний матеріал дав підстави виокремити 12 типів логічних відношень і таку ж кількість семантичних підгруп логічних прийменників зі своїми мікрогрупами, а саме підгрупи: 1) причини з мікрогрупами а) негативної причини, причини-перешкоди, в) результативної причини, г) імперативної причини, ґ) причини-винагороди, д) причини-обґрунтування; 2) мети з мікрогрупами а) власне-мети, б) присвяти; 3) умови; 4) допустовості; 5) відповідності; 6) соціативності з мікрогрупами а) власне-соціативного значення, б) соціативності – неподільного зв’язку, в) соціативності – способу дії, г) соціативності – керівництва, командування, заступництва, ґ) співвияву, співіснування, д) внутрішньої локалізації; 7) обмежувальної або уточнювальної семантики, супровідних обставин з мікрогрупою причетності; 8) підстави, опори; 9) порівняння; 10) способу дії; 11) об’єктних відношень; 12) способу дії – атрибутивності.

З-поміж 12 семантичних підгруп логічних прийменників найістотніше поповнився кількісний склад підгрупи соціативності (61), зокрема мікрогруп соціативності як неподільного зв’язку – 13 одиницями (функціональними еквівалентами у (в) єдності з, у взаємодії з, у (в) комплексі з, у (в) союзі з, у спілці з, у співдружності з, у співпраці з, у співробітництві з та зрідка вживаними в ролі прийменників сполуками у сув’язі з, у (в) парі з, ув) тандемі з, всуміш з, ув) комбінації з); власне-соціативного значення – 11 (власне-прийменниками спільно з, у (в) поєднанні з, ув) сполученні з, у супроводі, ув) сукупності з, функціональними еквівалентами у (в) присутності, в унісон з, в унісон та зрідка вживаними в ролі прийменників сполуками невіддільно від, пліч-о-пліч з, вкупі з); соціативності – внутрішньої локалізації – 12 (власне-прийменниками у (в) колі, у в) середовищі, функціональним еквівалентом в оточенні та зрідка вживаними в ролі прийменників сполуками ув) комплексі, у (в) лавах, у (в) мережі, у (в) морі, ув) поєднанні, у (в) родині, ув) сім’ї, ув) сукупності, у світі); соціативності – керівництва, командування, заступництва – 10 (власне-прийменником під керівництвом, функціональними еквівалентами під головуванням, під егідою, під захистом, під опікою, під орудою, під патронатом, під проводом, під протекторатом та зрідка вживаною в ролі прийменника сполукою під омофором); соціативності –способу дії – 9 (власне-прийменником за сприяння (сприянням), функціональними еквівалентами з відома, з дозволу, з подання, за пропозицією (пропозиціями), за підтримки, за ініціативою (з ініціативи), за участі (участю) та зрідка вживаною в позиції прийменника формою за клопотанням); соціативності – співвияву, співіснування – 6 (власне-прийменниками у (в) ряді, ув) низці, ув)  системі, функціональними еквівалентами у (в) серії, у (в) циклі та зрідка вживаною ролі прийменника формою у (в) наборі). Напр.: Кожна людина має навчитися жити в  єдності  з правдою... (Т. Александрович); Основним методом селекції є гібридизація у взаємодії з індивідуальним і масовим добором... (В. Голік); Тип поховальної споруди можна вивчати лише в комплексі з особливостями поховального обряду... (О. Титова); Отримав у спілці з товаришем комунальне підприємство... (Пожежна безпека); ...виставка, організована у співдружності з Національним музеєм історії України... експонується в США (П. Толочко); Спільно з телевізійними компаніями Національна рада створюватиме робочі групи... (Вісник Національної ради); ...військова могутність у поєднанні з високою технічною озброєністю... (О. Ткаченко); Україна... бере безпосередню участь у стабілізаційних силах в Іраку пліч-о-пліч з американцями... (Урядовий кур’єр); Відомий не лише в колі авіаторів, а й широкому загалу льотчик-випробувач... (Урядовий кур’єр); Деякі основи апокрифів ще з перших віків християнства користувалися довірою і повагою навіть у середовищі вчителів вселенської церкви (Л. Михайленко); Етапною у справі впорядкування українського правопису вважаємо працю, здійснену під егідою Наукового товариства ім. Т.Г  Шевченка... (В. Німчук); Генерал із задоволенням відзначив участь України в місії, яку здійснює міжнародна коаліція під орудою США в Іраку (Урядовий кур’єр); Увесь Новгород під проводом князя Романа встає на захист, але сили нерівні... (Ю. Хорунжий); Словаччина з 15 березня проголосила свою незалежність під протекторатом Німеччини (Урядовий кур’єр); Захід для багатодітних сімей організовано за сприяння Київської міської адміністрації (Урядовий кур’єр); З відома головного інженера почалися випробування нового верстата (І. Зварич); За ініціативою МААН керівні органи СНД прийняли рішення про створення спільного науково-технологічного простору (А. Хідекелі); У ряді доповідей було представлено глибинне прочитання текстів сучасних авторів... (О. Дубініна); Уже весною... комедію поставлено в низці театрів... (Я. Голобородько).

Помітно розширилася за рахунок нових одиниць підгрупа причини (29), але власне-прийменники, функціональні еквіваленти та зрідка вживані в ролі причинових прийменників форми і сполуки неоднаково розподілилися між її мікрогрупами. Тільки власне-прийменниками поповнилася мікрогрупа причини-перешкоди (через брак, через відсутність, через нестачу, за відсутності, за браком), тоді як у трьох мікрогрупах їх немає зовсім, а в мікрогрупі результативної причини один (під впливом). Функціональні еквіваленти переважають у мікрогрупі імперативної причини (9), серед яких на вимогу, за наказом, волею, з волі, велінням, за велінням, за дорученням, за приписом, з примхи, а в мікрогрупах причини-перешкоди та причини-винагороди їх немає. Зрідка вживані в ролі причинових прийменників форми та сполуки зосереджені в мікрогрупі результативної причини (6): під враженням, під гіпнозом, під гнітом, під загрозою, під зверхністю, через вплив, а в мікрогрупах причини-перешкоди та причини-обґрунтування немає жодного. Напр.: Чимало наукових програм згортається через брак коштів... (В. Тоцький); Через відсутність багатьох типів словників досі неможливе створення комп’ютерних лексикографічних систем... (В. Широков); Зафіксовано факти ненадання на вимогу Національної ради документів... (Вісник Національної ради); Волею чиновництва правописне питання розв’язують... у спосіб очищення правописної комісії від не бажаних декому її членів... (І. Вихованець); Природничі і технічні науки в ХХ ст. перебувають під гіпнозом позитивістського кредо... (І. Надольний); Лаговський знемагає під гнітом поетичної ідеалізації... (Ю. Хорунжий); ...існування під зверхністю Орди незалежних від будь-якої князівської влади так званих татарських людей... (В. Піоро).

Майже на таку кількість нових одиниць збільшилася підгрупа способу дії). До її складу увійшли 7 власне-прийменників (у спадок від, під виглядом, під приводом, у форматі, у (в) режимі, крізь (через) призму, у (в) контексті), 9 функціональних еквівалентів (способом, у спосіб, з використанням (за використання), з опорою, спираючись на, в обмін на, під гаслами (гаслом), під прикриттям, за ширмою) та 11 сполук, зрідка вживаних у ролі прийменників способу дії (засобом, без опори, без підтримки, під маркою, за масштабами, за обсягом (обсягами), за принципом, за результатами, за схемою, за темпами, за фактом (фактами). Напр.: Шахраї продавали овець під виглядом пуделів (); Робота у форматі текстового процесора... є абсолютно неефективною (О. Костишин); Д. Лихачов досліджував інститут сміху через призму винятково російської ментальності... (М. Дмитрієнко); У контексті філософсько-інтелектуальних дискусій... Чорнобиль є основним знаковим символом української літератури кінця ХХ століття (Т. Гундорова); Як свідчать джерела, в обмін на заступництво султана Б. Хмельницький повинен був виплачувати данину на зразок молдавського і Волоського князівств... (Т. Чухліб); О. Барвінський... доводив, що москвофіли діють проти інтересів народу під прикриттям австро-угорських урядовців (Історія української культури); За обсягом лексичних значень найчисленнішою є варіантна функція знаряддя дії (О. Безпояско); “Ми працюємо за схемою „партнер-банк”,– пояснює гендиректор агентства... (dcx80/cat).

22 нові одиниці з’явилося в підгрупі обмежувальної або уточнювальної семантики, супровідних обставин, причому майже половину (10) становлять власне-прийменники (за межами (поза межами), на теренах, у (в) галузі, ув) ділянці, у (в) межах, у (в) рамках, у (в) річищі, у сфері, у (в) царині, в аспекті), третину (7) – функціональні еквіваленти (у (в) площині, у (в) полі, ув) сегменті, у (в) секторі, поза сферою, у (в) сенсі, у (в) ракурсі (під ракурсом), а мікрогрупу причетності заповнили лише зрідка вживані в ролі прийменників сполуки (4): у проекції на, у прикладанні до, у (в) стосунку до, ув) підході (підходах) до. Напр.: Українські периферійні говори, як правило, побутують поза межами держави (Я. Закревська); Новим поштовхом на теренах міської геральдики стали вибори до міських рад... (Я. Іщенко); Депутати побували... в спеціалізованому ліцеї-інтернаті з поглибленої підготовки в галузі науки (Урядовий кур’єр); Чимало було зроблено в ділянці вивчення історії української мови... (Л. Масенко); У межах тоталітарного кічу, зауважив Кундера, „всі відповіді вже дано наперед...” (Т. Гундорова); Розробку веб-порталу здійснено у рамках побудови системи „Електронний уряд” (Урядовий кур’єр); У річищі подібних заходів зорганізувалися осередки літературознавчої компаративістики (Р. Гром’як); ...в секторі відношення РПЦ до духовних пошуків “зовні церковної огорожі” за останні роки відбулися немалі зміни (Ю. Крамар); Основні тенденції функціонування особистості у ракурсі рольової теорії (П. Горностай); Позицію стосовно різниці у підходах до „двох націоналізмів” ілюструють зауваження Л. Кагановича... (Г. Кривчик).

Із 13 прийменникових новотворів підгрупи порівняння аж 9 мають статус власне-прийменників (на зразок, на кшталт, у зіставленні з, аналогічно до, за аналогією з (із), за аналогією до, у формі, у (в) ролі, у функції), а в такій самій за кількістю одиниць підгрупі мети, навпаки, майже стільки ж (8) функціональних еквівалентів (з надією (у (в) надії) на, на згадку про, ув) гонитві за, ув) пам’ять про, на благо, на догоду, на захист, на зміну). Напр.: Проте побудова картини світу на зразок „буттєвої нісенітниці” викликає ефект недовіри до семантики... (А. Бондаренко); Росія ж аналогічно до США є не національною країною... (http://forum.pravda.com.ua/read.php); ...[„Москвофіли”] намагались впровадити у функції літературної мови так зване язичіє (Л. Масенко); На згадку про знищені вали... залишилася... назва вулиці Прорізної... (М. Кальницький).

У семантичних підгрупах логічних прийменників, що поповнили свій склад менше ніж на десять новотворів, співвідношення між власне-прийменниками і функціональними еквівалентами (разом із сполуками, зрідка вживаними в ролі прийменників) неоднакове: перші переважають над другими у підгрупах об’єктних відношень (із 9 одиниць власне-прийменників – 6 (в особі, в очах, на адресу, на ім’я, ув) питанні (питаннях), у (в) питанні про) та підстави, опори (із 7 одиниць власне-прийменників – 4 (на базі, на ґрунті, на засадах, на основі). Майже однакове співвідношення власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів у підгрупі умови, відповідно 3 (за умови (умов), за наявністю (наявності), в умовах) і 4 (в атмосфері, в обставинах (за обставин), ув) ситуації, ув) ситуації з). Функціональних еквівалентів більше від власне-прийменників у підгрупі способу дії – атрибутивності, відповідно 3 (з погляду, з позиції (позицій), з пункту) і 1 (від імені). У підгрупі допустовості лише два новотвори й обидва – власне-прийменники (без урахування, без огляду на). Напр.: В особі своєї найвищої верстви поляки, а за ними й полонізовані українці проникали в Україну як колонізатори (О. Ткаченко); Передусім мова про співпрацю у питаннях технічної підтримки місцевих льотних парків, які мають авіатехніку радянського виробництва (Урядовий кур’єр); Починаючи з ХІХ ст. історична свідомість формується на базі наукових теорій (В. Масненко); ...літературна мова має розвиватися на основі староруської мови, якою написані художні твори Київської Русі (В. Ґрещук); ...порушувати питання про взаємозвязок літературних явищ слід лише за наявності текстових збігів... (Р. Гром’як); Мала проза розвивалася в атмосфері політичної лірики Шевченка (Я. Голобородько); З погляду психолінгвістики, поява полісемії і синонімії зумовлена пошуком відповідного доступу до інформації в ментальному лексиконі (В. Русанівський).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

У прийменниковій системі української літературної мови за останні 25 років сталися істотні зміни в її кількісному складі (з’явилося близько 300 прийменникових новотворів – власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів), що зумовлено насамперед розвитком функціональних стилів, зокрема подальшою стильовою диференціацією засобів вираження релятивних відношень, потребою точніше диференціювати наявні відношення у зв’язку з розширенням пізнавальних можливостей суспільства. На противагу первинним прийменникам, які через свою багатозначність надто загально вказують на різні типи логіко-семантичних відношень, нові вторинні прийменники, для яких характерна однозначність, вузька функціональна спеціалізація, точніше конкретизують ці відношення.

Визначальним критерієм препозиціоналізації прийменниково-відмінкових і відмінкових форм та інших сполук є зневиразнення лексичного значення компонента, що входить до їхнього складу, і набуття натомість значення релятивності. Інші критерії, зокрема регулярність уживання в синтаксичній позиції, притаманній прийменникові, неможливість уточнення новотвору узгодженим означенням тощо, виконують допоміжну роль.

За особливостями вияву критеріїв препозиціоналізації одиниць прийменникові новотвори української мови дослідженого періоду становлять два функціональні типи: 1) власне-прийменники; 2) функціональні еквіваленти прийменників, до складу яких уходять форми та сполуки, зрідка (або оказіонально) вживані в ролі прийменників.

З-поміж трьох способів творення нових прийменників – граматизації морфологізованих прислівників, „нарощення” аналітичного або синтетичного прислівника на первинний прийменник та перерозкладу елементів в адвербіальному комплексі – найпродуктивнішим є останній. „Нарощення” використовують обмеженіше, тому що лише чотири первинні багатозначні прийменники – від, до, з, за – можуть злитися із семантично спорідненими прислівниками.

Функціональні еквіваленти прийменників кількісно переважають над власне-прийменниками в межах семантичних груп, багатьох підгруп та мікрогруп. Це означає, що препозиціоналізація нових прийменниково-відмінкових і відмінкових форм та нових сполук ще не завершена, триває. Процеси формування нових прийменників уповільнює їхня функціонально-стильова обмеженість, наявність відоміших і звичніших для мовців похідних прийменників для вираження певного типу відношення.

Найбільше поповнилася новими власне-прийменниками та їхніми функціональними еквівалентами група логічних прийменників. З-поміж 12 підгруп логічних прийменників найістотніше змінився кількісний склад підгрупи соціативності (61), що об’єднала мікрогрупи соціативності як неподільного зв’язку (13), соціативності – внутрішньої локалізації (12), власне-соціативного значення (11), соціативності – керівництва, командування, заступництва (10), соціативності – способу дії (9), соціативності – співвияву, співіснування (6). Характерною особливістю цієї семантичної підгрупи є те, що її соціативне значення тісно переплітається з іншими значеннями, що спричинило синкретизм значень її мікрогруп. Переважно синкретичний вияв має значення способу дії, що невіддільне від соціативного та атрибутивного значень.

Групу темпоральних прийменників поповнило 45 новотворів різної спеціалізації в межах темпоральної семантики, зокрема підгрупу часткової одночасності – 19, часової наступності – 10, часової попередності – 8, проміжного відтинку часу – 4, одночасності – 4. Істотне розширення кількісного складу підгрупи часткової одночасності зумовлене активним використанням у ролі часового орієнтира, у межах якого відбувається перебіг дії чи розгортається стан, назв тривалих, великих проміжків часу, для яких характерні якісь визначні події чи явища, або коротких відрізків часу, або проміжків часу, обмежених певними датами, подіями, чи періоду, докорінно відмінного від попереднього.

Група просторових прийменників зазнала найменших змін у своєму кількісному складі, що зумовлено, очевидно, інтенсивністю процесів її формування в попередній період. Поповнилися кількома новими одиницями переважно просторові прийменники зі значенням загального напрямку руху від предмета (4) та до предмета (3) і зі значенням місця (7). Ці новотвори є здебільшого антонімічною парою до наявних похідних прийменників зі значенням загального напрямку руху від предмета або до предмета.

Виявлене кількісне поповнення прийменникової системи української літературної мови неоднорідне за ступенями препозиціоналізації, установити які навіть за сукупністю запропонованих критеріїв точно неможливо. Розмежування новотворів на власне-прийменники, функціональні еквіваленти прийменників та сполуки, зрідка (або оказіонально) вживані в ролі прийменників, певною мірою умовне.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1. Балабан Г.С. „Наймолодші” часові прийменники Українська мова. – 2005. – № 2. – С. .  

2. Балабан Г.С. Нові відіменникові прийменники в українській мові Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. В.О. Соболь (відп. ред.) та ін. – К.; Ніжин: ТОВ “Вид-во „Аспект-Поліграф””, 2006. – Вип. ХІ: Лінгвістика і літературознавство. – Ч. І.  – С. –322.  

3. Балабан Г.С. Функціонально-семантична диференціація похідних прийменників зі значенням „підстави” Наук. вісн. Херсонського державного ун-ту. Серія: Лінгвістика: Зб. наук. пр. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. – Вип. ІІІ.  – С. –14. 

4. Балабан Г.С. Нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти порівняльної семантики Українська мова. – 2007. – № 3. – С. –98.  

АНОТАЦІЯ

Балабан Г.С. Динамічні процеси в прийменниковій системі сучасної української літературної мови. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН України, Київ, 2007.

Роботу присвячено дослідженню процесів препозиціоналізації нових форм та сполук, установленню визначальних тенденцій у розвитку прийменникової системи української літературної мови з 80-х років ХХ століття донині. Запропоновано критерії розмежування власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів, проаналізовано статус прийменникових новотворів за лексикографічними фіксаціями, обґрунтовано авторські кваліфікації препозиціоналізованих форм і сполук, установлено лексико-семантичні відношення нових одиниць із прийменниками, наявними в мові, розмежовано їхні функціонально-стильові сфери.

Для всіх семантичних підгруп та мікрогруп визначено синонімічні ряди, установлено їхню домінанту і периферію.

Ключові слова: прийменник, власне-прийменник, функціональний еквівалент прийменника, прийменниково-відмінкова форма, сполука, семантичні групи прийменників, препозиціоналізація.

АННОТАЦИЯ

Балабан Г.С. Динамические процессы в предложной системе современного