ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

БАЛЬЖИК ІРЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 340.12:322

ВІДНОСИНИ ДЕРЖВИ І ЦЕРКВИ: "СИМФОНІЯ ВЛАД"

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Одеса – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

ОБОРОТОВ Юрій Миколайович,

Одеська національна юридична академія,

проректор з наукової роботи,

завідувач кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

РАБІНОІВИЧ Петро Мойсейович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент

ДОЛМАТОВА Наталія Іванівна,

Міжнародний гуманітарний університет,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться 22 грудня 2007 р. о 10 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Автореферат розісланий 19 листопада 2007 р.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради Л.Р. Біла

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному інформаційному суспільстві принципово змінюються уявлення про співвідношення духовного і матеріального, релігійного і світського. Християнська церква і держава протягом свого співіснування перебували та перебувають у стані діалектичної взаємодії, яка обумовлює актуальність загальнотеоретичного юридичного дослідження концепції “симфонії влад”, яка лежить в основі цієї системи.

Держава і церква відрізняються за походженням, цілями, структурою, але водночас вони тісно пов’язані між собою. Кожен із цих інститутів має свою особливу соціальну цінність і значимість. Церква не втручається у внутрішні справи держави, а остання, у свою чергу, не втручається у внутрішнє церковне життя. Разом із тим не тільки не виключається, але й передбачається духовно-моральний вплив церкви та цінностей, що захищаються нею, на державну владу.

Діючи узгоджено, держава і церква можуть вирішити багато актуальних для сучасного суспільства проблем, зокрема, сприяти соціальному примиренню, злагоді, взаєморозумінню. “Симфонія влад”, сформульована багато століть назад, являє собою такий стан відносин держави і церкви, що націлює нинішнє покоління на стабільність і впорядкованість як на підставу консолідації суспільства. Не випадково вихід українського суспільства до нових цілей і цінностей свого існування, як рядовими громадянами, так і елітою пов’язується з поняттям “соборність”. Поряд із цим, соборність у суспільній свідомості завжди виражена в общинному, дорадчому характері відносин між самими віруючими, між громадянами і державою в цілому. Досягнення соборності навряд чи є можливим без опори на вироблені багаторічною традицією релігійні і культурні зразки, яким і є, зокрема, “симфонія влад”.

В умовах розпочатого в Україні діалогу світської і духовної влад, теорія їхніх відносин, що базується на узагальненні історичної практики, повинна бути затребуваною. І тут вбачається роль юриспруденції, яка може запропонувати модель відносин держави і церкви, адекватну “симфонії влад” щодо особливостей сьогоднішнього етапу розвитку української державності.

Теоретичні основи дисертаційного дослідження закладені у працях фахівців у сфері загальнотеоретичної юриспруденції, філософії права, історії політичних і правових учень, теології та церковного права М.М.Азаркіна, І.С.Бердникова, Г.Дж.Бермана, А.Б.Венгерова, М.Ю.Варьяса, А.А.Дорської, Н.С.Синициної, Н.М.Золотухіної, І.А.Ісаєва, А.М.Киридон, А.А.Козловського, А.М.Колодного, С.М.Косовського, В.І.Лафітського, В.К.Липинського, Л.А.Морозової, А.Николіна, Д.Оболен-ського, Ю.М.Оборотова, О.С.Павлова, В.О.Пащенка, Р.А.Папаяна, А.В.Потаніної, П.М.Рабіновича, С.П.Рабіновича, О.В.Тимошиної, В.О.Ципіна, П.Л.Яроцького та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії “Традиції та новації в сучасній українській державності й правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970), яка пов’язана з науковою програмою Міністерства освіти і науки України “Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України”, а також включене до плану науково-дослідної роботи кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 роки за темою: “Традиції та оновлення у правовому житті України (теоретичний аспект)”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття змісту концепції “симфонії” державної і церковної влад, конкретно-історичних форм її буття з визначенням перспективи використання її у сучасній Україні.

Для досягнення мети дослідження передбачалося виконати такі основні завдання:

узагальнити досвід відносин держави і православної церкви, виявивши при цьому роль і значення концепції “симфонії влад” як основи таких відносин;

виявити загальне й особливе в теологічному і світському науковому трактуваннях “симфонії влад”;

надати визначення “симфонії влад” крізь призму церковного права і світського права;

розкрити роль церковного права у вітчизняній правовій традиції;

виявити специфіку взаємодії церкви і держави в сучасній Україні, виокремивши напрямки використання концептуальної моделі “симфонія влад”;

визначити особливості відносин української держави і православної церкви у їх правовому оформленні;

показати перспективи реалізації ідеї “симфонії влад” та виробленої в її дусі соціальної концепції православної церкви стосовно умов сучасної України.

Об’єктом дослідження є становлення, розвиток і сучасний стан відносин держави і православної церкви крізь призму світського і церковного права, традиційною складовою якого є концепція “симфонії влад”.

Предметом дослідження є концепція “симфонії влад” як модель відносин держави і православної церкви, як традиція та перспективи її використання в умовах сучасної України.

Методи дослідження. Розглянута в дисертації концепція “симфонії влад” подана у філософських, юридичних, богословських працях різної ідеологічної спрямованості, що визначило розмаїтість методологічного інструментарію дисертаційного дослідження.

Насамперед, у дисертації для досягнення поставленої мети використовувалися концептуальні ідеї, принципи та методи сучасної методології. Визначальною концептуальною ідеєю є ствердження єдності розвитку державно-правової реальності і церкви. Аналіз основних різновидів відносин церкви і держави, конкретизація співвідношення права і держави в умовах православної цивілізації, використання того чи іншого підходу при розгляді понять права, держави і ряду інших основних понять юриспруденції здійснювалися на основі принципу плюралізму.

Аналіз теократичних ідей і концепції влади у працях вітчизняних мислителів пов’язаний з використанням принципу історизму і конкретно-історичного методу. Складні взаємозв’язки церкви, суспільства і держави, їхній правовий вимір досліджувалися за допомогою системного методу. Формально-логічний метод застосовувався для характеристики права, держави і церкви щодо концепції “симфонії влад” з виходом на уточнення категоріального апарату сучасної юриспруденції. Компаративістський та аксіологічний підходи набули свого втілення у ствердженні необхідності освоєння, збереження й використання правової традиції “симфонії влад” у відносинах держави і церкви в сучасній Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним загальнотеоретичним юридичним дослідженням концепції “симфонії влад” і конкретно-історичних форм її буття. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у такому:

уперше:

виявлено принциповий збіг оцінок сутності концепції “симфонії влад” у світській науці і теології, що є одним із доказів істинності і практичності цієї концепції;

визначено, що співвідношення світського і церковного права у рамках православної цивілізації багато в чому визначалося “симфонією влад” держави і церкви і, таким чином, на відміну від західної цивілізації, було виражено в узгодженому правовому регулюванні суспільних відносин;

зазначено необхідність використання концепції “симфонії влад” у побудові відносин держави і церкви у сучасній Україні при визначенні стратегії цивілізаційного розвитку українського народу, його державності, правового і духовного життя;

виділено шляхи реалізації ідеї “симфонії влад” у сучасній Україні, зокрема на основі розробленої в її дусі соціальної концепції православної церкви;

набули подальшого розвитку:

доведення наявності стійкої традиції симфонічних відносин світської влади і православної церкви, що у відкритій або неявній формі простежується на всіх етапах розвитку православної цивілізації;

удосконалено:

визначення “симфонії влад”, запропоноване з урахуванням сучасної методології юриспруденції.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що теоретичне осмислення моделі симфонічних відносин церкви і держави дозволяє використати її в умовах становлення цивільного суспільства в Україні.

Сформульовані у дисертації висновки й пропозиції можуть бути використані:

у законотворчій діяльності – для розроблення концепції нового законодавства про свободу совісті та релігійні організації в Україні;

у науково-дослідній сфері – для заповнення існуючих прогалин у вивченні правової спадщини відносин держави і церкви, церковного права;

при розробленні й удосконаленні державних стандартів підготовки юристів шляхом включення до навчального плану юридичних спеціальностей навчальної дисципліни “Церковне право”;

у навчальному процесі – при проведенні занять із навчальних дисциплін “Теорія держави і права”, “Історія держави і права України”, для написання відповідних розділів у підручниках і навчальних посібниках із зазначених дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії. Окремі результати дослідження доповідалися та обговорювалися на звітних конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Одеської національної юридичної академії (2001, 2002, 2003, 2004, 2006, 2007 рр.; м.Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії” (9–10 червня 2006 р.; м. Одеса); П’ятій Міжнародній науковій конференції “Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії” (24–25 травня 2007 р.; м. Київ); XVIII Міжнародній історико-правовій конференції “Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект” (6-10 вересня 2007 р.; м.Сімферополь).

Результати дисертаційного дослідження використовувалися автором у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з теорії держави і права.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у дванадцятьох статтях, десять із яких опубліковано в наукових фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 165 сторінок, додаток на 7 сторінках, список використаних джерел становить 339 найменувань і розміщений на 28 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтована актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, охарактеризовано методологію роботи, її наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію і публікацію основних положень дослідження.

Перший розділ “Теоретичні підстави взаємодії православної церкви, держави і права”, який складається з п’яти підрозділів, містить теоретичні правові основи взаємин між двома соціальними інститутами – держави та православної церкви, – а також їх співвідношення з правом, зокрема, з церковним правом.

У підрозділі 1.1. “Типологія відносин держави і християнської церкви” проаналізовано основні моделі відносин держави і християнської церкви. Їх архетипами виступають секулярна (світська або атеїстична) держава і теократія. Відносини християнської церкви і теократичної держави представлені, у свою чергу, трьома основними типами: “цезарепапізм” – перетворення верховної державної влади на центр релігії; “папоцезаризм” – підпорядкування держави релігійним установам з наступним делегуванням їй тільки управлінських повноважень; “симфонія влад” – гармонія і згода церкви і держави. “Симфонія влад” є характерною тільки православним країнам (рання Візантія, Болгарія за часів панування царя Бориса і Клімента Охридського, Сербія за часів святого Сави і Стефана Неманича, Московська держава за часів перших Романових). Прикладом сучасного державного устрою, створеного на основі “симфонії влад”, є Афон – автономна частина унітарної держави Греція.

Для секулярної держави характерним є державне регулювання діяльності релігійних організацій без втручання у їхню внутрішню діяльність. Але й у цьому випадку нормальний стан відносин держави і церкви передбачає їхнє співробітництво у вирішенні насущних суспільних завдань, а не повну ізоляцію одна від одної.

Вибір моделі державно-церковних відносин у сучасній Україні відбувається з урахуванням декількох факторів: історичної та національної традиції; характеру співвідношення політичних сил; реального правового становища держави і церкви; зовнішньополітичного фактора. Не підлягає сумніву, однак, що атеїстичні варіанти відносин Української держави і церкви на сьогоднішній день можна назвати вичерпаними, тому що вони суперечать основному принципу демократії – свободі світогляду.

У підрозділі 1.2. “Право й держава в умовах православної цивілізації” визначається роль державно-правових інститутів у православній цивілізації.

Для православної цивілізації особливе значення мають традиції візантійської культури, особливо – право Візантії, складовою частиною якого було церковне право. Зокрема, правова культура Київської Русі складалася багато в чому завдяки церковному праву, що уже саме по собі було важливим компонентом її правової системи. Характеристику православної цивілізації варто пов’язувати не тільки з церковним правом, але й із симфонічною моделлю відносин церкви і держави (ця думка була висловлена, але не обгрунтована О.С. Панаріним). Концепція “симфонії влад” є поєднуючою ланкою православної цивілізації та світу політичного, оскільки у тому чи іншому вигляді (на рівні персоналій або ідей) вона була присутньою у всіх історично відомих православних державах.

Особливістю православної цивілізації стало й місце церковного права в її регулятивній системі. Щодо права, створеного державною владою, спостерігався певний скептицизм (зокрема це стосується синодального періоду відносин держави і церкви), що переростав нерідко на правовий нігілізм не тільки обивателів, але й еліти. Але ставлення до церковних канонів завжди було шанобливим. Норми релігії та церковного права, що випливали з неї, сприймалися як “правда”, тобто як вища справедливість. Так, за Філофеєм – автором одного з варіантів теорії “симфонії влад” – закони держави – це лише частина “правди”, яка підтримується силою влади.

У підрозділі 1.3. “Симфонічна модель відносин православної церкви і держави у працях вітчизняних мислителів” аналізуються праці вітчизняних філософів, теологів, юристів, що містять ідею “симфонії влад”.

Найбільш яскраво у вітчизняній традиції ідея “симфонії влад” виявила себе у доктринах “Москва – третій Рим”, “Київ – другий Єрусалим”, ідеях патріарха Никона, а також у працях ряду мислителів, які дотримувалися у філософії принципу всеєдності (кінець XIX – початок XX ст.).

Доктриною “Москва – третій Рим” обґрунтовано статус Московського царства як єдино істинно християнської держави, у житті якої повною мірою повинні були втілитися канони православної віри і мав завершитися історичний процес (“два Рима впали, третій стоїть, а четвертому не бувати”).

Православна церква у межах Київської митрополії також не стояла осторонь від питання відносин з державою, однак вирішувала його у принципово інший спосіб, оскільки перебувала у становищі недержавної, і, більше того, – схизматичної церкви. Модель державно-церковних відносин, сформовану П. Могилою, можна назвати моделлю відродження ослабленої церкви в іновірній державі з дискримінаційними щодо неї законами. Українською месіанською ідеєю стала доктрина “Київ – другий Єрусалим”. Подібно до того, як Єрусалим – матір всіх церков, так і Київ розглядався як центр духовності Русі.

Інший варіант теоретичного оформлення ідея відносин церкви і держави одержала у працях московського патріарха Никона. На його думку, у справах церковних “священство преболе царства”. У царстві ж земному цар має від Бога всю повноту влади діяти на благо країни та віри, але царства процвітають і твердо стоять тільки доти, доки у них шанується священство.

У світських працях ХІХ ст. концепція “симфонії влад” з’являється як частина більш широкої проблеми – проблеми цивілізаційного вибору Росії. Православ’я та його політико-правовий аспект були предметом запеклих суперечок між західниками й слов’янофілами. Першому західнику і одночасно слов’янофілу П.Я. Чаадаєву не була чужою думка про співвідношення церкви й держави, але ідеал цього співвідношення лежав поза межами православ’я і поза “симфонією влад”. Для слов’янофілів (О. Хом’яков, брати Аксакови, І. Кіреєвський) “симфонія влад” пов’язана не з державою, а із “земством”, тобто самобутнім російським суспільством. Ідеал держави вони вбачали у союзі православної “землі” і монархічної влади, що опирається на “землю”.

У концепції В.С. Соловйова відносно церкви й держави значення вищих і безумовних основ належить церковному, духовному, божественному елементу. Інший, державний елемент перебуває у вільному підпорядкуванні першому як конче необхідний засіб для здійснення єдиної божественної мети.

У першій половині ХХ ст. “симфонія влад” з наукових позицій була осмислена А.В. Карташевим. На його думку, сутність “симфонії влад” полягає в тому, що вона відкриває шлях до прагматичного й гнучкого вирішення питання у відносинах церкви з різними формами держави, вона з’являється як форма, до якої може бути вкладено різний зміст.

Крах атеїстичної моделі державності актуалізував повернення до теорії “симфонії влад” у вітчизняній науці і теології. Їй присвячена велика сучасна філософська і правова література. Однак істотного наукового прориву в дослідженні цього значимого феномена права і правосвідомості поки не відбулося.

У підрозділі 1.4. “Зміст концепції “симфонія влад” та її символіка” зазначається, що філософською і релігійною основою “симфонії влад” стали ідеї Платона та Августина Блаженного. Правовою передумовою “симфонії влад” є властиве кожній правовій культурі уявлення щодо необхідності апології державної влади (як волі Провидіння, як соціального інституту, як необхідного зла тощо). Церква визнає державу не тільки як явище, що існує незалежно від неї, але і як необхідну форму співжиття, встановлену Самим Творцем Світу.

Канонічна норма “симфонії влад” була сформульована у VI ст. у передмові до VI Новели імператора Юстиніана: “Найвеличніші дарунки Божі, що надані людям вищим людинолюбством – це священство і царство. Перше служить справам Божим, друге дбає про справи людські. Обидва походять з одного джерела і прикрашають людське життя. Тому, якщо перше є воістину безпорочним і прикрашене вірністю Богу, а інше прикрашене правильним і порядним державним устроєм, між ними буде добра симфонія, з якими вона на користь людського роду пропонується”.

Концепція “симфонії влад” нормативно виражена у законодавствах різних періодів: князівських статутах часів Київської Русі, Псковській судній грамоті, Судебниках 1497 року і 1550 року, Соборному Уложенні 1649 року. Сутність концепції “симфонії влад” полягала у тому, що законодавство повинне відповідати вищому моральному закону – Святому Письмові, яке встановлює моральні норми поведінки для абсолютної більшості підданих держав.

Із “симфонією влад” пов’язана символіка російської державності – двоглавий орел як символ священства і царства та таїнство помазання на царство.“

Симфонія влад” визначається як гармонійна взаємодія, але не як злиття, світської і церковної влади на основі цінностей моралі, православ’я, права з метою досягнення суспільного миру, злагоди і благополуччя, відродження і утвердження духовності.

У підрозділі 1.5. “Церковне право як юридична дисципліна у вітчизняній правовій традиції” стверджується, що церковне право як наука і навчальна дисципліна склалося у вітчизняній православній традиції у XVIII – на початку XX ст. Загальна тенденція його розвитку може бути представлена як рух від переважно богословського до юридичного змісту. На даний момент юридична складова в науці церковного права є основною і визначається, насамперед, загальнотеоретичною юриспруденцією, у руслі якої наука церковного права повинна розвиватися. Розвиток науки церковного права має як прикладне, так і наукове значення. Церковне право і регульовані ним відносини є значущою складовою правової реальності, вивчення якої здатне збагатити як галузеві науки, так і загальну теорію права.

Другий розділ “Етапи розвитку відносин держави й православної церкви від Київської Русі до суверенної України”, який складається із чотирьох підрозділів, з теоретико-правових позицій висвітлює основні етапи розвитку відносин між державою та православною церквою на теренах України та Росії.

У підрозділі 2.1. “Прийняття християнства і закріплення відносин Київської Русі і церкви” зазначається, що історія розвитку української державності виявляється як глибокий і постійний зв’язок із православ’ям. Православна церква в процесі власного будівництва й установлення відносин із Київською державою, одночасно відігравала визначальну роль в її влаштуванні, використовуючи багатовіковий досвід християнської церкви, досвід її гармонійної (у симфонії) взаємодії з візантійською владою. Нормативною основою державного і церковного будівництва у Київській Русі було візантійське право. Новела Юстиніана, що містила ідею “симфонії влад”, стала практично першою авторитетною постановою, що надавала церковній владі таке ж значення, як і світській, тобто князівській. Вона входила до усіх редакцій Кормчих книг, що діяли у Київській Русі.

У той же час реалізація ідеї “симфонії влад” у Київській Русі не повною мірою відтворювала візантійську політичну практику. Публічно-правові відносини у Київській Русі не досягли рівня, на якому на той час перебували відповідні відносини у Візантійській імперії. У зв’язку з цим в автохтонних правових пам’ятках Київської Русі відсутнє текстуальне вираження цього принципу, що існував у практиці державного будівництва та в реалізації функцій держави. Тим часом, церква як організація брала діяльну участь у таких державних заходах як князівські з’їзди, була хранителем і гарантом договорів між правителями окремих князівств, посередником у вирішенні міжусобних суперечок.

Підрозділ 2.2. “Патріарший період відносин державної влади і православної церкви” присвячений аналізу відносин православної церкви і Російської держави, а також розкриттю особливостей ідеї “симфонії влад” у період Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Інституційно ідея “симфонії влад” знайшла своє відбиття у практиці скликання в Російській державі Освячених (церковних) соборів і Земських соборів. Вищий орган церковної влади – Освячений собор – входив у повному складі до “верхньої палати” Земського собору. Собори, керуючись принципом “симфонії”, видавали найважливіші релігійні та правові акти, формували органи державної влади, зокрема обирали правителя держави у випадку припинення династії.

Для утвердження принципу “симфонії влад” визначальним стало заснування патріаршества (1589), яке створило інституційні підстави для “симфонії влад”, тому що тільки тоді було введено рівновелику державну церковну владну посаду, що дозволило церковному ієрархові говорити з государем на рівних. У період Смутних часів саме православна церква стала хранителем державних традицій. Важливим доктринальним положенням церковного й одночасно державного права стала проголошена патріархом Гермогеном у 1612 році теза про те, що Росією може правити тільки православний государ.

Інша ситуація склалася у Великому князівстві Литовському, де православні становили 80% населення. Католицький вибір Литви визначив важку долю православних у державно-церковних відносинах. Для православ’я на заході актуальним було завдання не будування відносин з державою, а елементарне збереження релігійної та національної ідентичності. Тому ідея “симфонії влад” тут була трансформована на ідею месіанської ролі Києва в охороні православ’я від зазіхань католицтва. У той же час про цінність ідеї “симфонії влад” для України свідчить пам’ятник політико-правової думки – Конституція Пилипа Орлика, преамбула якої встановлює пріоритет православної віри і соціального служіння в державі.

На практиці реалізації ідеї “симфонії влад” у Росії позначилися економічні (накопичення у церкви земельних багатств), політичні (претензії на владу) та особистісні фактори. Цар Олексій Михайлович і фактично друга особа в державі – патріарх Никон – були однодумцями щодо прийнятності ідеї “симфонії влад”, але різними були їхні уявлення щодо змісту цієї концепції. Цар став прибічником необхідності підпорядкування церкви інтересам держави. Скинення патріарха Никона було проявом загальної тенденції посилення державної влади та її відокремлення від церковної влади.

У підрозділі 2.3. “Синодальний період відносин держави і православної церкви” зазначається, що за часів правління Петра I у Росії, як і в інших європейських державах, має прояв тенденція до утвердження суверенітету світської влади та підпорядкування церкви державі.

Синодальний період характеризується відходом від канонічного устрою церковної влади та включенням її до державного апарату. Скасовується патріаршество і замість нього утворюється колегіальний орган на чолі з державним чиновником – обер-прокурором, тому акти Синоду мали цілком державно-нормативний характер. При цьому процес секуляризації протягом синодального періоду торкнувся не тільки сфери церковного устрою, але й оподатковування, церковного землеволодіння тощо.

Активну участь у розробці церковної реформи Петра узяв виходець з України архієпископ Феофан Прокопович. Теоретично обґрунтувавши нову тріаду “Бог – держава – самодержець”, він ставив на меті легітимізацію влади самодержця не тільки за допомогою божественного, але й природного, тобто незалежного від церкви права.

Характер відносин держави і церкви, що склався в результаті реформ Петра І, в цілому за його спадкоємців зберігся. У XIX ст. царська влада вбачала своє покликання в церковних справах не у відродженні ролі і значення церкви в суспільному управлінні, а в охороні православ’я від зазіхань з боку іновірців, про що свідчать інститут злочинів проти православ’я в російському кримінальному праві і захист православних за межами Росії. Лише останній російський імператор Микола II спробував повернутися до традиції “симфонії” у відносинах держави і церкви і навіть декларував це прагнення. Тим часом, у синодальний період ідея “симфонії влад” продовжувала існувати у вченні православної церкви й у працях з церковного права.

Підрозділ 2.4. “Православна церква в умовах Радянської держави” висвітлює основи відносин Радянської держави і церкви, закладені у перші роки Радянської влади і значні зміни, що відбувалися протягом її сімдесятирічної історії. Проголошення принципу відокремлення церкви від держави мало в чому сприяло вирішенню проблеми пошуку нових шляхів взаємного спілкування.

З приходом до влади більшовиків церква піддалася найжорстокішим гонінням, багато священнослужителів було репресовано, а релігійно налаштованих вчених вислано з країни. В основі репресивної за своєю сутністю політики Радянської держави щодо церкви знаходилася фундаментальна ідеологічна несумісність комунізму і православної релігії.

У таких умовах церква прагнула пом’якшити протистояння, знайти прийнятні форми співіснування з державою. Вона намагалася використати для цього весь авторитет Помісного Собору, який 2 грудня 1917 р. прийняв спеціальну постанову, що виражала соборний погляд церкви на її правове становище в державі, однак її було відкинуто Радянською владою. Декрети Радянських урядів Росії та України закріпили тоталітарну модель державно-церковних відносин, що виключала релігійну свободу громадян. Подальший розвиток здійснювана антицерковна державна політика одержала у Постанові ВЦВК та РНК РСФСР “Про релігійні об’єднання” (від 8 квітня 1929 р.), що з незначними змінами діяла до 1990 року.

Зміни державно-церковних відносин, певна трансформація державної політики стосовно Церкви почали відбуватися лише у другій половині 80-х років, напередодні ювілею тисячоліття хрещення Русі. У 1988 р. Помісним Собором був прийнятий новий Статут про управління Російської православної церкви, що продовжив лінію Собору 1917–1918 рр. на нормалізацію церковного життя після синодального періоду та радянських гонінь. Однак у регулюванні зовнішніх і внутрішніх церковних відносин ще залишається безліч анахронізмів та прогалин.

Третій розділ “Правові основи взаємодії держави і православної церкви: традиції й новації”, що складається із трьох підрозділів, висвітлює співвідношення традицій та новацій в правовому регулюванні відносин між православною церквою та державою.

У підрозділі 3.1. “Традиція єдності світського і церковного права в правовому механізмі забезпечення “симфонії влад” засвідчується, що в західноєвропейській традиції поняття канонічного і церковного права є розрізними. Канонічне право є всеосяжним зведенням правил християнської віри і життя, втіленим у формах постанов церковних соборів. Церковне (еклезіастичне) право становлять норми організації церкви, які тут є частиною канонічного права. На відміну від візантійської симфонії, вираженої у православній доктрині, католицька правова доктрина виходить із чіткого розмежування світської і духовної влади, поділу функцій і повноважень між ними, у тому числі й у правоутворенні.

На відміну від західного канонічного права церковне право православ’я виходить не тільки від церковних постанов, але й від держави. Тому практичні збірники норм церковного права одержали у православній цивілізації назву Номоканон (дослівно – законоканон), тому що в них відбито не тільки церковні правила, але й закони світської влади у справах церкви. При цьому церковне право здавна було найважливішою складовою світської правової системи.

Церковна влада існувала паралельно зі світською владою, але при цьому вони взаємодіяли між собою при застосуванні правових норм, тому що не розрізняли у праві, а поєднували канони і закони, що на рівні правової системи є проявом “симфонії влад”. Влад, що співіснують, але не зливаються одна з одною, влад, що взаємодіють, але не прагнуть до підпорядкування одна одній, норм, що сполучають і синергетично посилюють одна одну. У цьому закладена була тенденція до формування у рамках православної традиції невіддиференційованої правової системи.

У підрозділі 3.2. “Законодавче оформлення відносин держави і православної церкви у сучасній Україні” аналізуються правові основи державно-церковних відносин у сучасній Українській державі. Основними документами, якими керується православна церква в Україні, є документи, прийняті архієрейським Собором Російської православної церкви (РПЦ) у 2000 р., зокрема Ухвала Собору “Про Українську Православну Церкву”.

Комплексний аналіз нормативних актів і правозастосовчої практики у цій сфері дозволив виокремити такі характерні ознаки сучасної української моделі державно-церковних відносин: світський характер держави; конституційно закріплене відокремлення церкви від держави і школи від церкви; державна реєстрація релігійних організацій, надання їм статусу юридичної особи; рівність всіх релігійних організацій, віросповідань перед законом, невизнання державою жодної релігії як обов’язкової; невтручання держави в діяльність церков, релігійних організацій, коли ця діяльність не суперечить законодавству; захист державою прав та законних інтересів релігійних організацій; недопущення церкви до систематичної діяльності в структурах державної системи – в армії, в освітніх установах, лікарнях тощо; нефінансування державою діяльності релігійних організацій; державний курс на повернення церкві колишньої її власності (культових будинків, майна тощо); державний контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті та релігійні організації; компетенція спеціального органу у сприянні реалізації державної політики щодо релігії, церкви та віруючих.

Система державно-церковних відносин у сучасній Україні регулюється як міжнародними, так і національними нормативно-правовими актами. У своїх базових положеннях вона відповідає міжнародним і конституційним стандартам прав і свобод людини.

Разом з тим державно-церковні відносини є далекими від ідеалу, що й викликає необхідність удосконалювання законодавства щодо релігії та церкви. У цьому підрозділі наводяться різні думки щодо цього питання.

У підрозділі 3.3. “Соціальна концепція православної церкви й перспективи її реалізації у сучасній Україні” розглядається сучасне вчення православної церкви про її соціальну місію.

Історичні умови, особливості державно-церковних відносин в Україні призвели до того, що у церкви не було систематично викладеної соціальної доктрини, яка трактувала би проблеми політекономії, соціології, права, політології, що, однак, не означає повного ігнорування цього питання православною думкою.

Російська православна церква висловила своє право на соціальне вчення, прийнявши на Архієрейському Соборі РПЦ у серпні 2000 р. “Основи соціальної концепції Російської православної церкви” (ОСК). Українська православна церква, будучи частиною РПЦ, керується цією концепцією у своїй діяльності. Найважливішою складовою соціальної доктрини є сучасна інтерпретація православного вчення про “симфонію” церковної і державної влад як взаємне співробітництво й відповідальність за повну рівноправність та невтручання у справи одна одної.

Після довготривалих пошуків оптимальної моделі відносин з державою (“симфонії”), з огляду на складність і невизначеність нинішніх суспільних умов, РПЦ заявляє про необхідність дистанціюватися від будь-якого державного ладу, існуючих політичних доктрин, конкретних суспільних сил, що перебувають при владі. Відмова від залучення до політики виражається, зокрема, у підкресленні небажаності членства священнослужителів у політичних партіях, рухах, блоках, у першу чергу, тих, що ведуть передвиборну боротьбу; недоцільності їхньої участі у виборах до представницьких органів як кандидатів у депутати. Це є принципово новим і позитивним положенням у соціальному вченні церкви.

В ОСК зазначається, що “ідеальна форма взаємин між Церквою і державою історично могла бути вироблена лише у державі, яка визнає Православну Церкву найбільшою народною святинею, – іншими словами, у державі православній”. У своїй сукупності в ОСК представлені принципи “симфонії влад”, що включають обопільне співробітництво, взаємну підтримку і взаємну відповідальність, без вторгнення однієї сторони до сфери виняткової компетенції іншої.

Оцінюючи значення ОСК РПЦ, можна підкреслити, що вперше в історії православної церкви ясно і чітко визначено такі відносини між державою і церквою, які найбільшою мірою відповідають святоотецькому вченню про “симфонію” світської і духовної влад, що надає документу унікального історичного значення.

ВИСНОВКИ

До найбільш важливих результатів цього дослідження доцільно віднести таке:

1. Узагальнено історичний і сучасний досвід відносин держави і православної церкви. Виявлено, що в історичній традиції та сучасній політичній практиці склалися два архетипи відносин між державною і церковною владою: секулярна держава і теократична держава, однак набагато більш плідним виступив тип відносин, що одержав назву “симфонія влад”. При “симфонії влад” влади співіснують, але не зливаються одна з одною, взаємодіють, але не прагнуть до підпорядкування одна одній. Концепція “симфонії влад” виникла в союзі держави і православної церкви та внаслідок цього була характерною тільки для православних країн.

2. Установлено, що теологічні і світські наукові трактування концепції “симфонії влад” вироблялися протягом усієї історії християнської традиції. Інтерес до цієї системи відносин держави і церкви проявляли як учені, так і політики і діячі держави і церкви. Вітчизняна традиція “симфонії влад” базувалася на візантійській правовій і духовній спадщині й уперше була сформульована в теологічних доктринах XVI–XVII ст.ст. (Філофей, Йосип Волоцький, патріарх Никон). Свою специфіку мала “симфонія влад” у трактуванні українських мислителів того часу (Петро Могила), які наголошували на особливій ролі Києва у збереженні православної духовності.

3. Доведено, що у світських працях російських мислителів концепція “симфонії влад” розглядалася як частина більш широкої проблеми, – проблеми цивілізаційного вибору, вибору шляху подальшого розвитку Росії. Православ’я і його політико-правовий аспект були предметом запеклих дискусій між західниками і слов’янофілами.

Виявлено відсутність принципових розбіжностей у трактуванні й оцінці ідеї “симфонії влад” в теологічних та світських працях. Ідея гармонії й взаємодії церкви і держави розглядається як найбільш гуманна та краща для православної цивілізації внаслідок не вертикального (за підпорядкованістю), а горизонтального (за згодою) принципу побудови відносин між цими інститутами суспільства.

4. Визначено, що “симфонія влад” постає як гармонійна взаємодія, але не як злиття світської і духовної влад на основі цінностей моралі, православ’я, права з метою досягнення суспільного миру, злагоди й благополуччя, відродження й затвердження духовності.

5. Показано роль церковного права у вітчизняній правовій традиції та значення його у розробленні і поширенні ідеї “симфонії влад”. Церковне право, маючи своїм вихідним джерелом римське право, постає як результат спільних зусиль православної церкви і держави, тобто як своєрідний варіант “симфонії влад”.

Особливе значення має те, що на українській землі здавна склалася наукова традиція вивчення церковного права. Зокрема, видатним дослідником церковного права став професор Новоросійського університету О.С. Павлов, одна з робіт якого, а саме – програма викладання цієї навчальної дисципліни для студентів-юристів – уперше вводиться у науковий обіг.

6. Зроблено висновок про секулярний характер сучасної Української держави (конституційне закріплення відокремлення церкви від держави і школи від церкви; державна реєстрація релігійних організацій із наданням їм статусу юридичної особи; відсутність державної релігії; державний контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті і релігійні організації). Однак світський характер держави не є запереченням ідеї “симфонії влад”. “Симфонія влад” – це, безсумнівно, продукт свого часу, але водночас вона несе в собі певний код православної правової культури, що зберігає свою життєвість і сьогодні, для сучасного українського суспільства.

7. В умовах інформаційного суспільства з його технократичною спрямованістю православна і вироблена в її рамках модель соціальних і державних відносин, названа “симфонією влад”, здатна заповнити ідеологічний і моральний вакуум, повертаючи соціум до витоків християнської етики, догматики і практики. Концепція “симфонії влад” в її сучасному вимірі являє собою соціопримирну модель відносин різних суб’єктів громадянського суспільства в Україні. Перспективними для реалізації у практиці суспільних відносин уявляються такі аспекти “симфонії влад”: націленість на досягнення злагоди і соціального миру; на погоджену діяльність в ім’я загального добра; моральна авторитетність прийнятих відповідно до “симфонії влад” рішень; прихильність ідеї консенсусу і виключення конфліктності, на все те, що називають соборністю.

8. Концепція православної цивілізації та іманентно їй властива ідея “симфонії влад” має велике значення для становлення сучасної української державності. Уявляється, що подібно до того, як православна культура стала матрицею, відповідно до якої під патронатом церкви сформувався й зберігся протягом століть тип українця, тип національної свідомості, концепція “симфонії влад” потенційно здатна стати системоутворюючим фактором української державності.

9. Для сучасної України “симфонія влад” має величезний ідеологічний і духовний потенціал. Відзначаючи, що на сьогодні питання про відтворення державної (національної) церкви в Україні не стоїть, не можна розглядати “симфонію влад” як анахронізм. Вона може бути трансформована у ціннісний і нормативний регулятор відносин усередині громадянського суспільства як механізм узгодження різноманітних думок, як модель взаємодії владних інститутів (політичних партій, церкви, місцевого самоврядування, держави).

10. За своєю природою “симфонія влад” у системі загальнотеоретичного знання є утопією, що має гносеологічний потенціал. Ця концепція є раціональним методом збагнення державно-правового і церковного буття, але не емпіричної дійсності, а буття істинного, або належного. У цьому розумінні концепція “симфонії влад” співвідноситься з концепцією “правової