Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва

Академії правових наук України

Банасевич Ірина Іванівна

УДК 347.44

ДОГОВОРИ НА ВИКОНАННЯ ПІДРЯДНИХ РОБІТ ЗА ДЕРЖАВНИМ ЗАМОВЛЕННЯМ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права і процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

Луць Володимир Васильович,

Академія муніципального управління (м. Київ),

завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Дзера Олександр Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент

Мічурін Євген Олександрович,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

доцент кафедри цивільного права і процесу

Захист відбудеться “03” липня 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23-а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23-а.

Автореферат розіслано “01” червня 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук О.В. Безух

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В період існування глобальної адміністративно-командної системи управління економікою колишнього СРСР, коли практично всі поставки продукції та виконання робіт здійснювались на основі планових актів, потреби в особливому регулюванні відносин, пов’язаних з поставками продукції та виконанням робіт для задоволення державних потреб, не було. Відмова від централізованого планування матеріально – технічного забезпечення суб’єктів господарювання, перехід до ринкових методів регулювання економічних відносин знову викликали необхідність розробки спеціальних законодавчих актів, які б враховували специфіку відносин з приводу задоволення державних потреб.

Потреба моделювати приватні засади закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти в контексті світової практики та реального стану вказаної сфери більш ніж актуальна. Виконання підрядних робіт за державним замовленням повинно здійснюватись виключно на договірній основі і регулюватися особливим субінститутом підряду – договором на виконання підрядних робіт за державним замовленням.

Ринкові перетворення та проведення приватизації породили нові категорії власників та суб’єктів підприємницької діяльності (на відміну від існуючого раніше економічного устрою, за якого переважно держава була власником засобів виробництва). Відбулися зміни в характері договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням, підставах виникнення зобов’язань, їх сутності.

Окрім цього, важливо зазначити, що суттєво змінився порядок укладення державних контрактів на виконання підрядних робіт, введено нову процедуру закупівлі державою товарів, робіт та послуг – торги (тендери), яка мало відома сучасній українській науці та практиці.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена наявністю значної кількості недоліків, суперечностей і прогалин у позитивному регулюванні виконання підрядних робіт за державним замовленням, низкою проблем на нормативному та доктринальному рівнях, а отже, необхідністю теоретичного осмислення сучасного стану їх правового регулювання. Разом з тим, правозастосувальна практика повсякденно стикається із проблемами правового регулювання підрядних відносин, заснованих на державному замовленні, які потребують не тільки спеціального нормативного врегулювання, але й ґрунтовних теоретичних досліджень. Проблеми правового регулювання підрядних відносин досліджували А.П. Ткач – “Правовой режим капитального строительства в СССР (основные проблемы)” (1969); В.М. Коссак – “Правове регулювання строків у капітальному будівництві” (1991); Н.С. Кузнєцова – “Правове регулювання підрядних договірних відносин будівництві (цивільно-правовий аспект)” (1993), “Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве” (1993); Б.М. Годунов – “Правовые средства обеспечения государственных нужд в товарах, роботах и услугах” (2004). Необхідність теоретичних узагальнень комплексного дослідження договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням на основі нового українського законодавства обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Науково-теоретична основа дослідження. Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки та практичні рекомендації ґрунтуються на загальних досягненнях цивілістичної науки, в тому числі на працях зарубіжних та вітчизняних цивілістів дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Зокрема, науково-теоретичну базу даної дисертації склали наукові праці В.О. Бєлова, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, І.Л. Брауде, В.В. Вітрянського, Б.М. Годунова, К.О. Граве, В.П. Грибанова, О. В. Дзери, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, В.К. Мамутова, Д. І. Мейєра, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, О.А. Підопригори, О.А. Пушкіна, О.П. Сергєєва, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, В.А. Тархова, А.П. Ткача, Ю.К. Толстого, З.М. Фаткудінова, Є.О. Харитонова, В.Ф. Чигира, Г.Ф. Шершенєвича, В.С. Щербини, С.П. Юшкевича та інших вчених.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також теми науково-дослідної програми “Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин у світлі нової Конституції України”, яка розробляється кафедрою цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №9 від 27.03.2001року; номер державної реєстрації 0106У003905).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення проблем та особливостей правового регулювання договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням, поглиблення правових знань про їх юридичну природу, суб’єктний склад, зміст, відповідальність учасників за невиконання умов цих договорів, а також надання науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо правового регулювання договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням; вдосконалення чинного та розробки перспективного законодавства.

Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання дисертаційного дослідження:

· визначити правову природу державного замовлення і державного контракту та їх місце серед інших інститутів;

· з’ясувати юридичну природу договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням;

· дати характеристику суб’єктного складу цих договорів;

· проаналізувати порядок укладення договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням;

· дослідити основні проблеми змісту державного підрядного контракту;

· з’ясувати особливості виконання та відповідальності сторін за державними підрядними контрактами;

· сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відносини у галузі виконання робіт за державним замовленням; окреслити перспективи та основні напрямки його розвитку.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у зв’язку із виконанням робіт за державним замовленням.

Предмет дослідження складають договори на виконання підрядних робіт за державним замовленням, а також нормативні акти України, цивільне законодавство країн СНД, Франції, США, судова практика, літературні джерела.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження у роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису нормативних актів України у сфері регулювання підрядних відносин за державним замовленням. Застосування системно-функціонального методу сприяло визначенню основних засад правового регулювання договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням. За допомогою формально-догматичного методу дослідження було виділено найважливіші юридичні конструкції державного підрядного контракту, дано його правову характеристику. Порівняльно-правовий метод використовувався при порівнянні нормативно-правових актів України та зарубіжного законодавства у сфері регулювання підрядних відносин за державним замовленням.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження розглядаються проблеми правового регулювання виконання підрядних робіт за державним замовленням; визначається правова природа договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням. Аналіз норм чинного цивільного законодавства України, судової практики та теоретичних джерел дозволив сформулювати основні науково-теоретичні положення та пропозиції щодо удосконалення законодавства, які виносяться на захист:

1. Вперше запропоновано та обґрунтовано необхідність прийняття єдиного нормативно – правового акту, який би визначав, перш за все, що є предметом державного контракту на виконання підрядних робіт за державним замовленням, містив чітке визначення поняття „договір на виконання підрядних робіт за державним замовленням”, визначав його істотні умови, порядок укладення та умови відповідальності за неналежне виконання договору. Окрім цього, доцільною є наявність в ЦК України серед загальних положень про договори норми про державні контракти. Така норма буде служити основою для спеціальних норм про державні потреби чи основою для укладення державного контракту, коли спеціальні норми відсутні.

2. Вперше у вітчизняній юридичній науці доведено необхідність законодавчого визначення істотних умов договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням, до яких слід віднести: предмет договору; ціну договору; майнова відповідальність сторін.

3. Вперше доведено, що неустойка при забезпеченні державних потреб повинна мати штрафний характер і не стосовно окремих порушень зобов’язань чи до однієї із сторін, а в цілому, оскільки відповідальність за порушення договірних зобов’язань у сфері забезпечення державних потреб повинна бути підвищеною. Саме тому, потрібно узгодити норми ЦК, ГК та Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” і внести зміни до зазначених законодавчих актів, закріпивши у відповідних статтях загальне правило про штрафну неустойку.

4. Запропоновано авторське визначення договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням: “За договором на виконання підрядних робіт за державним замовленням одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати будівельні, проектні та пошукові, а також інші роботи за завданням другої сторони (державного замовника), а державний замовник зобов’язується прийняти і оплатити їх або забезпечити їх оплату”.

5. Вперше доведено, що покладення на сторони договору підряду частиною 3 ст.3 Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” обов'язку стягувати в установленому порядку неустойку (пеню) та вимагати відшкодування збитків за порушення договірних зобов'язань, передбачених цим законом та договором підряду (контракту), суперечить загальним принципам цивільного права, тому вважаємо, що частину 3 ст. 3 Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” потрібно скасувати.

6. Набули подальшого розвитку положення про те, що договір на виконання підрядних робіт за державним замовленням є угодою сторін та за своїм змістом являє собою цивільно–правовий договір із специфічними рисами. Такі риси цього договору не виводять його за рамки цивільно–правового. До них можна віднести наступні: однією із сторін державного контракту - державним замовником - є уповноважені державою органи державної влади чи органи місцевого самоврядування; метою організації та виконання таких договірних відносин є задоволення потреб держави; джерело фінансування – це кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти державних цільових фондів, фондів соціального страхування, кошти Пенсійного фонду України, державні кредитні ресурси; укладенню державного контракту в більшості випадків передує конкурсний відбір виконавців державного замовлення, який здійснюється шляхом оцінки тендерних пропозицій, поданих учасниками процедури закупівлі, та відбору найкращої з них; іншою стороною державного контракту переважно є учасник процедури закупівлі, тендерна пропозиція якого в результаті оцінки визнана найкращою та акцептована; для учасників державної закупівлі створюється особливий правовий режим, який забезпечує оптимальне поєднання спеціальних гарантій для кожної із сторін; відповідальність сторін у більшості випадків визначена імперативно і носить яскраво виражений штрафний характер.

7. Набуло подальшого розвитку положення про те, що стороною договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням є наділений відповідними повноваженнями орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, який іменується державним замовником.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях, а також при вдосконаленні норм договірного права, у практичній діяльності суб’єктів зобов’язальних відносин, правотворчих та правозастосовчих органів. Теоретичні концепції автора можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, в учбовому процесі при викладанні курсу “Цивільне право” і при підготовці відповідного розділу підручників, навчальних посібників.

Апробація наукових результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки, пропозиції до законодавства України, які містяться у дисертації, доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права та процесу Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких конференціях: IV-й регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано–Франківськ, 22 квітня 2005 р.); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина” (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у п’яти статтях у фахових виданнях, що входять до затверджених ВАК України переліків наукових видань, та чотирьох тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та характером дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку, з них 11 сторінок займає список використаних джерел (144 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується її зв'язок із науковими програмами, визначається мета і завдання дослідження, розкривається теоретична, методична та емпірична основа, висвітлюється наукова новизна основних положень, їх практичне значення та відомості щодо апробації отриманих результатів.

У Розділі 1 “Загальна характеристика договорів підряду, що укладаються за державним замовленням” аналізуються поняття та юридична природа державного замовлення, державного контракту та договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням, досліджуються історія становлення, розвитку та сучасний стан законодавства у сфері виконання підрядних робіт за державним замовленням. Розділ 1 складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Державне замовлення і державний контракт та їх юридична природа” на основі аналізу ст.1 Закону України „Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” від 22 грудня 1995р., іншого законодавства, що регулює відносини в галузі державних закупівель, а також існуючих у науковій літературі підходів до розуміння суті державного замовлення робиться висновок про те, що державне замовлення слід розглядати як підставу для укладення договорів. Державне замовлення повинно містити взаємовигідне партнерство, конкретизуючи це партнерство в договорі. Це включений у відповідній державній програмі обсяг необхідних для її виконання поставок товарів, виконання робіт, надання послуг, який директивно адресується державному замовнику для їх реалізації. Його основні умови необхідно ще до укладення договорів узгоджувати як з виробниками товарів (робіт, послуг), так і з відповідними органами управління, з метою реального і повного виконання. В умовах ринкової економіки державне замовлення набуває нових якостей та змісту порівняно із плановою економікою. Це договірний характер розміщення замовлень, формально-юридична рівність і непідпорядкованість контрагентів, обмеження застосування державного замовлення сферою державних потреб, добровільність прийняття замовлення, оплатний характер взаємовідносин, причому оплата замовлень здійснюється за ринковими цінами, взаємна відповідальність державних замовників та їх контрагентів тощо. Задля реалізації державного замовлення замовник укладає державні контракти. Державний контракт – це загальне, родове поняття, яке проявляється в різних договірних формах.

Автор робить важливий висновок про те, що зобов’язання із договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням виникають на підставі юридичного складу: прийняття адміністративного акту, оголошення результатів конкурсу та укладення договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням. Саме цей юридичний склад і зумовлює певні особливості цих договорів. Але в кінцевому результаті взаємовідносини сторін у цьому зобов’язальному правовідношенні врегульовуються договором на виконання підрядних робіт за державним замовленням, який ними укладений і є тим приватноправовим началом.

Отже, за договором на виконання підрядних робіт за державним замовленням одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати будівельні, проектні та пошукові, а також інші роботи за завданням іншої сторони (державного замовника), а державний замовник зобов’язується прийняти і оплатити їх або забезпечити їх оплату.

В результаті аналізу норм глави 61 „Підряд” ЦК України, яка до групи підрядних договорів включає побутовий підряд, будівельний підряд та підряд на проектні та пошукові роботи, а також види робіт, що є предметом закупівлі за державні кошти, визначені у ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000 р. „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, автор робить висновок про те, що до договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням належать: договір будівельного підряду за державним замовленням; договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт за державним замовленням. Хоча, звичайно, можливе державне замовлення і на інші види робіт.

Підрозділ 1.2. “Загальна характеристика законодавства, що регулює відносини в галузі закупівель товарів, робіт, послуг за державні кошти” розпочинається історичним екскурсом зародження договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням.

Становлення цього інституту розпочалось ще в дореволюційний період. Революція 1917 р. призвела до руйнування договірних відносин між казною та приватними особами та їх правових засад. Скасованими вважалися всі закони, які суперечили декретам Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів та Робітничого і Селянського Уряду.

В подальшому, з формуванням глобальної адміністративно-командної системи управління економікою, коли практично всі поставки продукції і товарів здійснювались на основі планових актів (фондових повідомлень, планів прикріплення, нарядів) потреба в особливому регулюванні відносин, пов’язаних з поставками продукції і товарів для задоволення державних потреб, відпала.

Новий етап розвитку законодавства про державні контракти починається з другої половини 80-х років минулого століття у зв’язку із відходом від жорсткої регламентації процесу планування, значним скороченням, а іноді і повною відмовою від планів-директив і запровадженням таких економічних категорій, що надавали підприємствам можливість вибору варіантів поведінки.

Система державних замовлень в нашій державі за останнє десятиліття в своєму розвитку пройшла два етапи. У правовому аспекті остаточним досягненням першого етапу було прийняття Закону України „Про поставки продукції для державних потреб” від 22 грудня 1995р., назву якого змінено Законом України від 15 грудня 2005 року “Про внесення змін до Закону України “Про поставки продукції для державних потреб” та інших законодавчих актів” на Закон України “Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб”. Закон закріпив правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупку) товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб. Подальша практика виявила слабкі ділянки в системі державних замовлень, які потребували досконалішого правового забезпечення. Логічним завершенням цього етапу стало прийняття Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22 лютого 2000 р. В результаті аналізу норм цих нормативно-правових актів робиться висновок про те, що їх норми потрібно узгодити, оскільки вони часто суперечать одні одним. Правове регулювання договірних відносин в галузі виконання підрядних робіт за державним замовленням в Україні є вкрай недостатнім та здійснюється на основі Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, який фактично об’єднує три великі групи цивільно–правових договорів і не враховує їх особливостей. Тому вбачається необхідність прийняття Закону України “Про підрядні роботи для державних потреб”, який би враховував особливості даної групи цивільно–правових договорів та визначив, перш за все, що є предметом державного контракту на виконання підрядних робіт за державним замовленням, містив чітке визначення поняття договору на виконання підрядних робіт за державним замовлення, визначив його істотні умови, порядок укладення та умови відповідальності за неналежне виконання договору.

Розділ 2 “Сторони, порядок укладення та зміст договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням” присвячений характеристиці сторін, порядку укладення та змісту договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням. Цей розділ складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Сторони в договорах на виконання підрядних робіт за державним замовленням” зосереджено увагу на характеристиці суб’єктного складу зобов’язальних відносин у сфері виконання підрядних робіт за державним замовленням. Окремо розглядаються питання визначення кола осіб, які мають право на укладення даної групи договорів. Підсумком дослідження вказаних питань став висновок про те, що однією із сторін договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням – замовником – є наділений відповідними повноваженнями орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, який укладає відповідний договір від імені держави Україна. Іншою стороною досліджуваних договорів – підрядником – може бути будь-яка юридична особа та фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності. Якщо предмет договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням будуть становити будівельні, проектні та пошукові роботи чи інші види робіт, що підлягають ліцензуванню, то підрядник повинен мати ліцензію на проведення даного виду робіт.

Взаємовідносини між державним замовником та підрядником оформляються в рамках договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням, тому вкрай необхідним є наукове дослідження процесу його укладення, тим більше, що особливий порядок укладення даного виду договорів є його специфічною рисою. Саме ці питання і досліджуються у підрозділі 2.2. “Порядок укладення державних підрядних контрактів”. Автор розглядає два способи укладення договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням: конкурентний та неконкурентний. При цьому робиться важливий висновок про те, що неконкурентний спосіб укладення даних договорів повинен бути винятком із загального правила про конкурсний відбір виконавців державного замовлення (підрядників).

Конкурентними способами укладення договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням є торги (тендери). Автором зроблено висновок про те, що торги являють собою один із способів укладення договорів із застосуванням механізму оферти і акцепту. На відміну від двосторонніх правочинів, де ці два акти частіше всього бувають необхідними і достатніми для укладення договору, практика проведення торгів включає в себе крайньою мірою чотири етапи, на кожному з яких відбувається складання і підписання відповідних документів.

Укладення договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням неконкурентним способом відбувається шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що завершуються підписанням договору як єдиного документу (з можливими додатками) або шляхом направлення однією стороною іншій стороні проекту договору та узгодження позицій сторін щодо його умов. Такі способи укладення державних підрядних контрактів застосовуються у випадку недоцільності організації торгів (тендерів), наприклад, коли вартість запланованої закупівлі робіт менша ніж 400 тис. грн., або у випадку застосування процедури закупівлі в одного учасника.

У дисертації розглядаються також ряд організаційно-правових передумов, які передують укладенню договору на виконання підрядних робіт незалежно від способу укладення, якщо його предметом є будівельні роботи. Серед таких передумов автор виділяє прийняття державного замовлення, затвердження титулів будов, визначення джерел фінансування, відвід земельних ділянок тощо.

У підрозділі 2.3. “Зміст договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням”, виходячи з класичного розуміння змісту договору, відповідно до якого зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, автор досліджує договір на виконання підрядних робіт за державним замовленням як правову підставу виникнення прав та обов’язків сторін зобов’язального правовідношення. У ракурсі висвітлення досліджуваного питання пропонується аналіз наукових дискусій щодо визначення поняття змісту договору.

Розглядаючи державне замовлення як підставу до укладення державного підрядного контракту, автор звертає увагу на те, що державне замовлення не встановлює всіх умов майбутнього договору на виконання підрядних робіт за цим замовленням, а лише містить склад та обсяг робіт, необхідних для державних потреб. Тому всі інші умови договору визначаються сторонами відповідно до цивільно–правових норм, що містять загальні положення про зобов’язання, та спеціальних, що регулюють договори про виконання робіт. Автор акцентує також увагу на тому, що зміст державного контракту, укладеного за результатами проведених торгів (тендеру), повинен відповідати тендерній документації замовника та акцептованій тендерній пропозиції підрядника.

В дисертації розглядається комплекс істотних умов договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням. Аналізуючи перелік істотних умов договорів підряду в капітальному будівництві, які є обов’язковими для врахування під час укладення та виконання цих договорів незалежно від джерел фінансування робіт, визначений Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, автор зазначає, що такий широкий перелік істотних умов договору підряду в капітальному будівництві є невиправданим та зайвим, обмежує договірну свободу сторін та не враховує самої суті поняття “істотні умови”, нівелює їх значення. Так, найменування та реквізити сторін, місце та дата укладення договору – це реквізити документа, а не умови договору.

Перш за все, до істотних умов договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням відноситься умова про предмет договору. Слід зазначити, що з приводу предмету договору підряду були висловлені різні точки зору. Аналізуючи всі наукові підходи до наведеної проблеми, автор підтримує позицію, відповідно до якої робота та її результат у договорі підряду звичайно відокремлені у часі (спочатку виконується робота, а потім виникає її результат), однак вони тісно пов’язані між собою і складають єдиний предмет договору підряду. Робота, що виконується, передбачає певний результат, досягти якого неможливо без роботи, що йому передує. Таким чином, первинною є робота, що і виражено у термінології ЦК: про роботу йдеться у всіх випадках, у той час коли результат згадується не завжди. Виходячи з цього, у дисертації робиться висновок про те, що предметом договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням є виконання підрядником будівельних робіт; проектних та пошукових робіт; інших робіт (наприклад, геодезичних, гідропроектних, реставраційних та інших) з передачею їх результату замовникові.

Ще однією істотною умовою договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням є ціна договору, тобто вартість робіт, які підлягають виконанню за договором. У дисертації зроблено висновок про те, що для договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням умова про вартість робіт, які підлягають виконанню за договором, набуває особливого значення, оскільки йдеться про фінансування із залученням бюджетних коштів та коштів цільових фондів, видатки по яких плануються заздалегідь. До того ж, якщо підрядний державний контракт укладається за результатами торгів (тендеру), то ціна робіт обов’язково входить до тендерної документації, змісту якої і повинен відповідати договір, що укладається із переможцем цих торгів (тендеру).

Однією із найважливіших умов договору підряду є умова про строки. Вона охоплює як початковий та кінцевий строки, так і проміжний строк. Cтроком визначаються часові межі існування самого договору і в цих межах моменти (періоди), в які повинно відбутися виконання зобов’язання контрагентами.

Окрім таких істотних умов договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням, як предмет, ціна та строк, в роботі з метою захисту інтересів підрядника запропоновано встановити також наступні істотні умови даних договорів: розмір та порядок фінансування, а також порядок оплати робіт (визначається загальна сума бюджетних чи позабюджетних коштів; видаються всі фінансові ресурси зразу чи поетапно тощо); способи забезпечення зобов’язань, які будуть використані кожною стороною та відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання договору.

Оскільки договір є підставою виникнення цивільно – правового зобов’язання, то зміст цього зобов’язання розкривається через права та обов’язки його учасників, визначені умовами договору. Саме тому у роботі розглядаються основні права та обов’язки сторін, якими вони наділяються в результаті укладення договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням.

Розділ 3 “Виконання і відповідальність сторін за договорами на виконання підрядних робіт за державним замовленням” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Виконання договірних зобов’язань, що випливають з державних підрядних контрактів” висвітлюються загальні вимоги, що пред’являються до виконання договору, виходячи із основних принципів реального та належного виконання. Принцип реального виконання полягає в необхідності виконати зобов’язання в натурі: вчинити саме ту дію, яка складає предмет зобов’язання (передати річ, виконати певну роботу, надати відповідні послуги). Звичайно, з розвитком ринкових відносин основний принцип цивільно-правових договорів – “ніякі грошові виплати не здатні замінити реальне виконання” - певною мірою втратив своє значення. Але це не означає, що реальне виконання перестало відігравати важливу роль. Не можна забувати про те, що заміна передачі товару, виконання робіт чи надання послуг чимось іншим не завжди здатна задоволити порушений інтерес потерпілої сторони. Виходячи із цього, автор наголошує, що дане положення є актуальним у відносинах з приводу закупівлі робіт для державних потреб. Неналежне виконання умов договору його виконавцем та відшкодування ним збитків замість виконання обов’язку в натурі призводить до проведення державним замовником повторного тендеру на виконання певних робіт, так як потреба в них для держави залишається, що тягне за собою великі витрати. Звичайно, для державного замовника в даній ситуації найбільш прийнятним було б виконання обов’язку в натурі (виконання конкретних робіт, що становлять предмет договору) там, де це технічно можливо і тільки там, де це неможливо або з тих чи інших причин недоцільно, задовольнятися іншими засобами.

Автором зроблено висновок про те, що вимога про виконання зобов’язання належним чином стосується також і зобов’язань, які виникають із договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням. Належне виконання – складне поняття. Воно включає ряд вимог, оскільки зобов’язання повинно бути виконано не тільки належними сторонами, але і належним чином з точки зору предмету, місця, часу і способу виконання. Вимога про належне виконання включає і недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов’язання і односторонньої зміни умов договору. В контексті цього питання автор звертає увагу на деякі особливості державних контрактів, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 2 Закону України “Про поставки продукції для державних потреб” (в редакції Закону до 15.12.2005 року) за рішенням Кабінету Міністрів України державний замовник міг вносити необхідні зміни до державного контракту або припиняти його дію згідно із чинним законодавством України. При цьому державний замовник відшкодовував виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток. У роботі зроблено висновок про те, що порядок зміни чи розірвання державного контракту не потрібно виокремлювати із загального порядку зміни або розірвання договорів, який встановлений ст. ст.651–654 ЦК. Тому зміни до вказаного закону, якими ч. 7 ст. 2 було виключено, є недоцільними і ч.7 ст.2 Закону України “Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” слід було викласти в такій редакції: “Зміна або розірвання державного контракту допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором чи законом, у порядку, передбаченому ЦК України”.

Аналізуються питання завершального етапу виконання робіт за державними підрядними контрактами – передання та прийняття результату виконаних робіт. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним, за загальним правилом, обома сторонами.

Підрозділ 3.2. “Відповідальність сторін за договорами на виконання підрядних робіт за державним замовленням” присвячений аналізу умов та можливих форм відповідальності сторін як негативних наслідків невиконання чи неналежного виконання ними своїх договірних обов’язків. Після з’ясування поняття цивільно-правової відповідальності та її форм автор розглядає умови їх застосування, зокрема аналізуються різні позиції науковців щодо складу цивільного правопорушення. Значна увага приділена мірам оперативного впливу, які можуть бути застосовані сторонами договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням та спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають запобіжний характер і можуть застосовуватись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу.

Автор звертає увагу на принцип повного відшкодування збитків, передбачений законодавством у сфері виконання робіт за державним замовленням. Нерідко порушення зобов’язання тягне за собою не тільки відшкодування збитків, але й сплату боржником неустойки, встановленої договором або законом. Неустойка виступає і як спосіб забезпечення зобов’язання, і форма відповідальності за порушення зобов’язання. Ч.2 ст.3 Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів” передбачає застосування залікової неустойки, як виняток із загального правила, передбаченого ЦК України про штрафну неустойку (ст.624 ЦК). Ч.1 ст.232 ГК та ч.1 ст.322 ГК, на відміну від ЦК, передбачає застосування залікової неустойки, хоча не виключає також й інші її види. Вважаємо, що неустойка при забезпеченні державних потреб повинна мати штрафний характер і не стосовно окремих порушень зобов’язань чи до однієї із сторін, а в цілому, оскільки відповідальність за порушення договірних зобов’язань у сфері забезпечення державних потреб повинна бути підвищеною. Саме тому потрібно узгодити норми ЦК, ГК та Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” і внести зміни до зазначених законодавчих актів, закріпивши у відповідних статтях загальне правило про штрафну неустойку. Ч.3 ст.3 зазначеного вище закону покладає на сторони договору підряду (контракту) обов'язок стягувати в установленому порядку неустойку (пеню) та вимагати відшкодування збитків за порушення договірних зобов'язань, передбачених цим законом та договором підряду (контракту). Необхідно зазначити, що покладення на сторони договору такого обов’язку суперечить загальним принципам цивільного права, тому автор вважає, що ч.3 ст. 3 Закону України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” потрібно скасувати.

У висновках сформульовано та викладено такі узагальнення, положення та пропозиції:

1. Державне замовлення слід розглядати як підставу для укладення державного контракту. Воно повинно містити взаємовигідне партнерство, конкретизуючи це партнерство в договорі. Його основні умови необхідно ще до укладення договорів узгоджувати як з виробниками товарів (робіт, послуг), так і з відповідними органами управління, з метою реального і повного виконання. Саме задля реалізації державного замовлення замовник укладає державні контракти.

2. Зобов’язання із договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням виникають на підставі складного юридичного складу: прийняття адміністративного акту, оголошення результатів конкурсу та укладення договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням. Саме цей юридичний склад і зумовлює певні особливості цих договорів. Але в кінцевому результаті взаємовідносини сторін у цьому зобов’язальному правовідношенні врегульовуються договором на виконання підрядних робіт за державним замовленням, який ними укладений і є тим приватноправовим началом.

3. Державний контракт на виконання підрядних робіт для державних потреб є домовленістю сторін та за своїм змістом являє собою цивільно – правовий договір із специфічними рисами. Такі риси цього договору не виводять його за рамки цивільно–правового.

4. Державний контракт ? це договір, укладений на основі державного замовлення державним замовником із суб'єктом господарювання ? виконавцем державного замовлення, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується передати товари (виконати роботи, надати послуги) другій стороні (державному замовнику), а державний замовник зобов’язується забезпечити оплату поставлених товарів (виконаних робіт, наданих послуг).

5. Якщо покласти в основу класифікації правовий результат, створення якого домагаються учасники відносин, можна виділити такі договірні форми державного контракту: договори на поставку продукції за державним замовленням (купівля-продаж, поставка, контрактація тощо); договори про виконання робіт за державним замовленням (підряд, будівельний підряд, підряд на виконання проектних та пошукових робіт тощо); договори про надання послуг за державним замовленням (транспортні договори, зберігання, страхування тощо).

6. Однією із індивідуалізуючих ознак договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням є спеціальний суб’єктний склад. Одна із його сторін завжди є орган державної влади чи місцевого самоврядування наділений відповідними повноваженнями, який іменується замовником. Іншим контрагентом по договору є підрядник, а в широкому розумінні в такій ролі виступає будь-який учасник державного підрядного контракту, який виконує певні роботи: підрядник, субпідрядник, проектант. Проаналізувавши нині чинні нормативно-правові акти в галузі державних закупівель, можна зробити висновок, що підрядником за договором будівельного підряду за державним замовленням та договором на виконання проектних та пошукових робіт за державним замовленням може бути тільки суб’єкт господарювання, який отримав ліцензію на здійснення відповідного виду господарської діяльності відповідно до чинного законодавства. Якщо мова буде йти про виконання інших видів робіт за державними підрядними контрактами, які не підлягають ліцензуванню, то підрядником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка пройшла відповідну процедуру закупівлі, передбачену законом.

7. Договори на виконання підрядних робіт за державним замовленням можуть укладатися шляхом прямих переговорів між сторонами або шляхом проведення торгів (тендеру). Процедуру торгів (тендеру) від звичайних двосторонніх переговорів відрізняють такі ознаки: багатоетапність укладення договору на торгах; публічний