ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Коновалова Ірина Юріївна

УДК [165.62:781.6.071.1] (477) ”18/ 19” (043.3)

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ МУЗИЧНОЇ ОБРОБКИ

(на матеріалі хорових творів українських композиторів ХІХ–ХХ ст.)

Спеціальність 17. 00.01 - теорія та історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор

Польська Ірина Іллівна,

Харківська державна академія

культури, професор кафедри

теорії музики та фортепіано

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Стахевич Олександр Григорович,

Сумський державний педагогічний

університет ім. А. С. Макаренка,

завідувач кафедри вокального

мистецтва

кандидат мистецтвознавства, доцент

Мартинюк Анатолій Кирилович,

Мелітопольський державний

педагогічний університет,

завідувач кафедри хорового

диригування

Провідна установа: Харківський державний університет

мистецтв ім. І. П. Котляревського,

Міністерство культури і туризму України,

кафедра гармонії та поліфонії

Захист відбудеться “30” травня 2007 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.807.01 Харківської державної академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий “28” квітня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю. І. Лошков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміна культурних парадигм на зламі століть, орієнтація сучасної художньої творчості на переосмислення духовної спадщини та мистецьких традицій актуалізують нині суттєвий перегляд усталених понять і явищ, серед яких одним з найзначніших є музична обробка.

Проблема обробки, пов’язана з реалізацією творчої активності, трансляцією науково-практичного, соціального та мистецького досвіду, є магістральною в культурі. Функціонування музичної обробки в художньо-історичному просторі зумовлене авторським перетворенням та моделюванням існуючих музичних текстів – артефактів духовної культури. Постійне буття цього найдавнішого явища в музичному мистецтві детерміноване множинністю його іпостасей та широтою проблемного поля – від загальноестетичних та жанрово-стильових аспектів до локальних питань композиторської та виконавської практики. Як особлива сфера інновацій та творчої спадкоємності, обробка в музиці одночасно є методом мислення, засобом музичного розвитку і специфічним жанром. Відкритість, мобільність та іманентна здатність музичної обробки до культурного діалогу на рівнях “минуле –сучасне”, “традиційне – інноваційне”, “композитор – фольклор” зумовлюють універсальність і значущість її як феномену культури.

Традиційним для мистецької науки та практики є трактування музичної обробки як прикладної сфери художньої творчості, своєрідної лабораторії композиторських пошуків. Утім, на сучасному етапі історичного розвитку внаслідок основоположного значення в мистецтвознавстві питань художнього мислення, інтерпретації та діалогу, проблема музичної обробки набуває нового естетичного змісту та потребує комплексного культурологічного дослідження.

Актуальність дисертації визначається розбіжністю між суттєвою історичною роллю музичної обробки в культурі і мистецтві, оновленням її жанрової парадигми в сучасній композиторській творчості – та недостатньою вивченістю цієї проблематики, фактичною відсутністю сталої теорії музичної обробки і спеціальних наукових праць, спрямованих на системне обґрунтування її феноменологічної та жанрової специфіки.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана на кафедрі історії та теорії культури ХДАК згідно з базовою темою “Проблеми історії та теорії культури” та науково-дослідницькою темою кафедри теорії музики та фортепіано ХДАК “Українська та світова музична культура”. Робота узгоджена з “Тематичним планом наукових досліджень Харківської державної академії культури на період 2001-2005 рр.”, затвердженим вченою радою ХДАК (протокол № 8 від 23.02.2001 р.), та відповідає темі “Дослідження з проблем мистецтвознавства та фольклористики”. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ХДАК (протокол № 4 від 28.10.2005 р.).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є створення історико-теоретичної концепції музичної обробки як феномену культури та мистецького жанру.

Об’єкт дослідження – явище обробки в музичній культурі.

Предметом дослідження є феноменологічна специфіка музичної обробки, розглянута в поняттєво-термінологічному, культурологічному, семантико-інтерпретаційному та жанровому аспектах на матеріалі хорових творів українських композиторів ХІХ–ХХ ст.

Основні завдання дослідження: *

висвітлити провідні напрями вивчення музичної обробки та її жанрових модифікацій у проблемному полі сучасного музикознавства; *

визначити філософсько-культурологічні та мистецтвознавчі аспекти дослідження музичної обробки як форми художньої інтерпретації;

* виявити культурологічну та жанрову специфіку музичної обробки та її репрезентанта – хорової обробки;*

розкрити амбівалентність функціонування феномену музичної обробки;*

окреслити історичну динаміку теоретичного осмислення хорової обробки;*

простежити шляхи становлення жанрової моделі хорової обробки в європейській та вітчизняній культурній традиції;*

охарактеризувати історичну еволюцію хорової фольклорної обробки та її основних жанрово-стильових моделей в українській музиці ХІХ–ХХ ст.;*

оновити понятійний апарат досліджуваної проблематики.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є інтегративно-комплексний підхід, що ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (культурологічного, феноменологічного, історичного, системно-функціонального, семантико-інтерпретаційного) та спеціальних, притаманних історичному і теоретичному музикознавству, методів і підходів.

Матеріалом дослідження є хорові твори українських композиторів ХІХ–ХХ ст. – С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, М. Леонтовича, C. Людкевича, Б. Лятошинського, М. Колесси, Л. Ревуцького, Л. Дичко, М. Скорика, Є. Станковича, Є. Карпенка, А. Кушніренка, О. Некрасова, Г. Цицалюка, О. Бондаренка, І. Гайденка та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:*

уперше здійснено спробу створення комплексної історико-теоретичної концепції музичної обробки як феномену культури та мистецького жанру;*

розроблено загальну історіографію музичної обробки;* 

у межах теоретичної концепції визначено жанрову й інтерпретаційну специфіку музичної обробки та її репрезентанта – хорової обробки; *

виявлено історичну динаміку розвитку музикознавчої думки щодо хорової обробки та систематизовано сучасні дослідження в цій сфері;*

розкрито амбівалентну сутність функціонування музичної обробки як творчого процесу / результату та методу / жанру в контексті проблем художнього мислення;*

виявлено структуру та функції музичної обробки як жанрової системи та запропоновано типологічну класифікацію її видів;*

оновлено понятійний апарат дисертаційної проблематики через уведення нової термінології (“метаобробка”, “хорова духовна обробка”, “хорова фольклорна обробка”, “первинно-стильовий композиційний комплекс”, “вторинно-стильовий композиційний комплекс”) та визначення деяких дефініцій (музична обробка, жанр обробки тощо); *

у межах історичної концепції виявлено особливості становлення жанру музичної обробки в європейському хоровому мистецтві, простежено шляхи еволюції хорової фольклорної обробки та її основних жанрово-стильових моделей в українській музиці ХІХ–ХХ ст.*

проаналізовано низку хорових творів сучасних українських композиторів (А. Кушніренка, О. Бондаренка, О. Некрасова, Е. Карпенка, Є. Станковича, М. Скорика, Г. Цицалюка та ін.) в жанрі обробки, зокрема через порівняння різних композиторських версій прочитання одного фольклорного джерела.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення дисертації можна використовувати в науковій, творчій (композиторсько-виконавській, музично-критичній) та педагогічній діяльності, зокрема в курсах “Історія художньої культури”, “Історія світової та української музики”, “Музична естетика”, “Музична інтерпретація”, “Аналіз музичних творів”, “Хорознавство”, “Хорова література”.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення роботи були оприлюднені в доповідях на 8 міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції, присвяченій 160-річчю з дня народження М. В. Лисенка (Київ, 2002); міжнародній науковій конференції “Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (Харків, 2003); науковій конференції “Діалог традицій у музичному мистецтві на межі тисячоліть” (Донецьк, 2003); міжнародній науковій конференції “Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан та перспективи” (Харків, ); конференціях молодих вчених “Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.” (Харків, ; 2003; 2004; 2005). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедр історії та теорії культури, теорії музики та фортепіано ХДАК.

Матеріали дослідження використовуються в лекторській і педагогічній роботі здобувача на кафедрі теорії музики та фортепіано ХДАК у курсах “Історія світової та української музики” й “Аналіз музичних творів”.

Публікації. За темою дисертації видано 12 публікацій, з них 6 статей у фахових збірках, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (416 позицій) та додатків (75 сторінок). Загальний обсяг роботи – 314 сторінок, з них - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету, завдання, методологічні засади, наукову новизну та практичне значення.

Розділ 1 – “Проблема обробки в дзеркалі культурологічної та музикознавчої думки” має три підрозділи.

У підрозділі 1.1 – “Обробка як поняття та культурне явище: проблеми дефініції” – визначено етимологічний зв’язок понять “культура” і “обробка”, розглянуто специфіку використання останнього в різних сферах наукової та мистецької думки. Здійснено комплексний термінологічний і семантичний аналіз поняття “обробка” в культурологічному і мистецтвознавчому аспектах.

Виявлено функціональну багатозначність поняття “обробка” в музиці. Обґрунтовано використання в роботі понять “музична обробка” на результативному (мистецький жанр, твір) та “музичне опрацювання” – на діяльнісному (творча дія, процес, метод) рівнях.

У підрозділі 1.2. – “Музична обробка та її жанрові модифікації в проблемному полі сучасного музикознавства” – розглянуто провідні наукові підходи до питань обробки в музиці (О. Демченко, Ю. Євдокимова, Н. Матусевич, Н. Рязанова та ін.), здійснено компаративний аналіз авторських концепцій споріднених обробці жанрів: пародії, транскрипції, фантазії, редакції, перекладення (М. Борисенко, В. Давидов, М. Друскін, О. Жарков, І. Палажченко, Н. Прокіна та ін.). Визначено основні тенденції наукового висвітлення цих явищ у контексті сучасного дослідження музичної обробки.

У підрозділі 1.3. – “Історична динаміка теоретичного осмислення жанру хорової обробки (історіографічні та типологічні аспекти)” – простежено шляхи теоретичного усвідомлення жанру хорової обробки, виявлено провідні історико-стильові напрями його побутування (культовий та фольклорний). Висвітлено етапи історичного становлення теорії хорової обробки фольклорного напряму в музичній науці ХІХ–ХХ ст.

Шляхом систематизації сучасних праць з основ хорового письма, практики аранжировки (П. Левандо, О. Ленський, В. Самарін, А. Ушкарьов та ін.) і жанрово-стильового аналізу хорової літератури (О. Бенч-Шокало, Н. Герасимова-Персидська, Г. Григор’єва, І. Гулєско, А. Лащенко, Ю. Паїсов, Л. Пархоменко, Б. Фільц та ін.) визначено типи досліджень з проблем хорової обробки: 1) оглядово-історичний; 2) монографічно-аналітичний; 3) теоретико-хорознавчий.

Виявлено розбіжності в поглядах науковців на жанровий статус обробки та доведено практичне ототожнення в хорознавчій літературі понять “хорова обробка” та “фольклорна обробка”.

Аналіз теоретичних джерел з дисертаційної проблематики виявив відсутність цілісної культурологічної концепції музичної обробки та спеціальних досліджень, присвячених обґрунтуванню її феноменологічної і жанрової специфіки, що зумовило необхідність створення такої праці.

Другий розділ – “Концептуально-методологічні засади дослідження музичної обробки” – містить п’ять підрозділів.

У підрозділі 2.1. – “Феноменологія та сучасне музикознавство (до питання про загальну концепцію дисертації)” – відзначено актуальність використання феноменологічних методів у сучасних музично-культурологічних дослідженнях (Л. Акопян, Т. Чередниченко та ін.). Надано стислий огляд філософських концепцій, що сприяли становленню феноменології, та підкреслено особливу значущість для дисертації теорії М. Хайдеггера, що трактує це вчення як науку про інтерпретацію феноменів. Обґрунтовано концепцію дослідження музичної обробки як культурного феномену.

У підрозділі 2.2. – “Методологія дослідження” – визначено загальні методологічні засади дисертації та розглянуто основні наукові методи дослідження, застосовані в окремих її розділах.

Методологічним підгрунтям дисертації є комплексний підхід до музичної обробки як явища культури. Важливу роль у роботі відіграють методи діалектики, історизму, дедукції та індукції, компаративізму, термінологічного аналізу. Головними у вирішенні дисертаційної проблематики є культурологічний, феноменологічний, семантико-інтерпретаційний, системний (структурно-функціональний) підходи, а також фахові мистецтвознавчі (музикознавчі) методи дослідження.

Джерельною базою дисертації є теоретичні праці з філософії (Г. Гегель, Є. Гуссерль, В. Дільтей, М. Хайдеггер та ін), загальної (Ю. Борєв, М. Каган, Ю. Лотман та ін.) та музичної (О. Козаренко, І. Ляшенко, С. Тишко, І. Юдкін та ін.) культурології, філології та мистецтвознавства (М. Бахтін, Д. Ліхачов, О. Лосєв), етномузикології (Г. Головинський, С. Грица, І. Земцовський, А. Іваницький), теорії музики та музичної композиції (Б. Асаф’єв, Є. Назайкінський, В. Медушевський, А. Муха, І. Пясковський, Ю. Холопов), теорії художньої та музичної інтерпретації (Є. Гуренко, Н. Корихалова, В. Москаленко), історії музики (М. Гордійчук, Ю. Келдиш, Л. Корній та ін.), музичного стилю (Н. Горюхіна, М. Михайлов, С. Скребков та ін.) і жанру (М. Арановський, І. Польська, А. Сохор, В. Цукерман та ін.), хорової музики (Н. Герасимова-Персидська, Г. Григор’єва, Г. Конькова, А. Лащенко, П. Левандо, Ю. Паїсов, Л. Пархоменко, О. Стахевич, Б. Фільц та ін.).

У підрозділі 2.3. – “Явище обробки в контексті проблем художньої інтерпретації (філософсько-культурологічні та мистецтвознавчі аспекти)” – розглянуто філософсько-герменевтичні та музикознавчі аспекти теорії інтерпретації. Відзначено функції розуміння і діалогу в пізнавальному процесі та загальну спрямованість інтерпретації на осягнення сутностей культурних феноменів.

Виявлено роль художньої інтерпретації у творчому процесі музичного опрацювання як методу розуміння, тлумачення та переосмислення текстів музичної культури. Зазначено втілення в музичній обробці суб’єктно-об’єктних відносин (автор – текст) та віддзеркалення зв’язку вторинних (перекладацько-посередницьких) та первинних (композиторських) дій. Обґрунтовано інтерпретаційні властивості обробки.

У підрозділі 2.4. – “Обробка як процес / результат музичної діяльності” – розглянуто специфіку обробки як явища музичної культури й обґрунтовано амбівалентність його існування в системі музичного мислення як процесу результату, методу жанру. Визначено семантичну спорідненість понять “музична обробка” та “музична композиція”, прояв у музичній обробці загальних логічних принципів (повторності і контрасту, остинатності і перемінності), опозицій “своє – чуже”, “суб’єктивне – об’єктивне”, “текст – контекст”, “автор – традиція” тощо.

Розкрито сутність обробки як музично-мисленнєвої та композиторсько-технологічної діяльності, наведено визначення музичного опрацювання / обробки як цілеспрямованого креативного процесу / результату авторської аккультурації музичних текстів, спрямованого на їх художню інтерпретацію та композиційне оновлення.

Висвітлено музикознавчі трактування методу опрацювання, пов’язаного з практикою художнього цитування та варіативного оновлення тематизму, як антитези музичної розробки. Охарактеризовано метод музичного опрацювання в широкому (метаметод – система принципів музичного мислення, композиційного розвитку) та вузькому (нове прочитання існуючих музичних текстів) значеннях. Метод музичної обробки опрацювання – це творчий процес образно-семантичного, жанрово-стилістичного, структурно-композиційного та мовно-лексичного перетворення музичних текстів (авторських та традиційних) на основі їх інтерпретації при збереженні мелодико-тематичної основи.

Розглянуто жанр музичної обробки як художній результат цього процесу. Підкреслено широке функціонування жанру обробки в різних музичних сферах (вокально-хорова, інструментальна), стильових напрямах (фольклорна, джазова), індивідуально-авторських контекстах та різноманітність його художньо-практичної реалізації (від авторського осмислення канонічних джерел до стилізації та полістилістики).

У підрозділі 2.5. – “Жанрова специфіка музичної обробки” – визначено жанрову природу обробки як композиційного синтезу первинних і вторинних музичних текстів. Обґрунтовано специфіку системи вторинних жанрів (аранжировка, обробка, перекладення, транскрипція, редакція) та визначено її через поняття “метаобробка”. Підкреслено семантичну амбівалентність обробки як самостійного виду й узагальненого “метажанру” цієї системи, а також існування єдиної жанрової парадигми музичної обробки, властивої всім цим жанрам.

Запропоновано класифікацію жанрових явищ у системі музичної обробки (метаобробки) за: 1) типом первинної образно-інтонаційної моделі (“духовна обробка”, “фольклорна обробка”, “авторська обробка”); 2) характером інтерпретаційного задуму, естетичної та технологічної мети; 3) рівнем взаємодії первинних та вторинних творчих начал, образно-семантичного переосмислення оригіналу; 4) ступенем композиційного збереження оновлення першоджерела та моделювання на її основі нової художньої цілісності.

Визначено два жанрові типи метаобробки: а) адаптивний; б) динамічний (креативний).

Ознаками жанрів обробки адаптивного типу (перекладення, аранжировка, редакція) є: а) опора на авторський твір як композиційну цілісність; б) значний рівень наближеності до оригіналу й обмеженість композиторського втручання (збереження і об’єктивна інтерпретація його мовно-змістовних та структурних параметрів); в) перекладацький характер музичного опрацювання (стильове пристосування темброво-фактурного комплексу оригіналу до нового виконавського контексту); г) співавторський статус.

Креативному типові жанрів метаобробки (обробка, транскрипція) притаманні: а) опора на авторський тематизм та традиційні інтонаційно-семантичні моделі (фольклорний та культовий мелос), що не є композиційно-завершеними творами; б) значний рівень суб’єктивно-творчого втручання в оригінал; в) вільне структурно-композиційне переосмислення моделі та створення на її основі нового твору, згідно з авторською концепцією; г) самостійний авторський статус.

Визначено властивості музичної обробки як самостійного жанру, пов’язаного з міжпластовою взаємодією (етнотрадиційне – професійне) і художньою інтерпретацією первинної інтонаційно-образної моделі. Обґрунтовано жанрову специфіку обробки через уведення до наукового обігу поняття “вторинно-стильовий композиційний комплекс”, що містить нові просторово-часові (структурно-композиційні, фактурно-гармонічні) та темброво-виконавські ознаки оригіналу, детерміновані інтерпретаторською концепцією та авторським перетворенням.

Жанр музичної обробки - це творчий результат змістовно-композиційного переосмислення традиційно-канонічних текстів музичної культури (фольклорних та культових) з утворенням на їх основі нової естетичної цілісності – композиторського твору, що має самостійний авторський статус, вирізняється особливим характером комунікації, соціальним призначенням та наявністю вторинно-стильового композиційного комплексу.

Таким чином, музична обробка опрацювання – це творчий процес змістовно-композиційного переосмислення та перетворення існуючих текстів музичної культури – традиційно-канонічних і авторських – та одночасно результат цього процесу – формування на основі первинної моделі нового художнього синтезу – композиторського твору як вторинної цілісності, що має власні соціально-комунікативні, жанрово-стильові та фактурно-композиційні ознаки.

Третій розділ – “Хорова обробка як жанровий репрезентант музичної обробки” – має три підрозділи.

У підрозділі 3.1. – “Генезис та становлення хорової обробки в контексті європейської професійної музичної культури” – досліджено історичну кристалізацію хорової обробки в контексті загальної еволюції європейського професійного музичного мислення, розвитку стиле- та жанроутворення.

Простежено процес формування жанрових властивостей хорової обробки на різних етапах історико-культурного розвитку (Середньовіччя, Відродження, Бароко, класико-романтичний період) у зв’язку з художньою традицією інтерпретації запозичених авторами музичних текстів – народних і культових.

Історично первісною в західноєвропейській музиці Середньовіччя є хорова духовна обробка а cappellа на основі григоріанського хоралу (cantus firmus), виконана в поліфонічній техніці. Виявлено специфіку цієї моделі обробки як передумови провідних для Відродження жанрів меси, мотету, мадригала, quodlebet. Висвітлено історичну роль жанру пародії як прототипу обробки та характер формування жанрового канону хоральної обробки в музиці нідерландських і німецьких авторів Бароко (Я. Свелінг, Д. Букстехуде, І. С. Бах).

Визначено кристалізацію фольклорної обробки-гармонізації в європейській художній культурі межі ХVІІІ–ХІХ ст., зумовлену впливом класицистських канонів музичного мислення, та основні детермінанти її розвитку в музиці доби романтизму. Підкреслено активізацію творчого інтересу до хорової обробки в другу половину ХІХ – поч. ХХ ст. та формування в цей період національних жанрових моделей фольклорної обробки: польської, російської, української, угорської, чеської, закавказької та ін.

Відзначено набуття жанром обробки в добу модернізму самостійного художнього статусу внаслідок поширення неофольклорних тенденцій (Б. Барток, З. Кодаі, К. Орф, І. Стравінський, К. Шимановський, Л. Яначек).

У підрозділі 3.2. – “Структура та функції жанрової системи музичної обробки в хоровому мистецтві” – обґрунтовано специфіку жанрів метаобробки в хоровій музиці та їх соціокультурні функції (трансляційну, комунікативну, семантико-інтерпретаційну та ін.).

Виявлено основні жанрово-стильові моделі обробки в хоровій творчості, зорієнтовані на традиційні та професійні пласти музичної культури (хорова духовна обробка; хорова фольклорна обробка; хорова авторська обробка). Запропоновано класифікацію жанрових різновидів хорової обробки за: а) типом первинної моделі та характером цитування; б) мірою авторської трансформації оригіналу; в) образно-емоційним змістом; г) способом виконання; д) структурою та масштабом; е) специфікою вторинно-стильового композиційного комплексу.

Підрозділ 3.3. – “Хорова фольклорна обробка як національна жанрова модель музичної обробки (до питання культурного діалогу „композитор – фольклор”)” зазначено провідні тенденції композиторського фольклоризму, охарактеризовано концептуальні музикологічні підходи до опрацювання фольклору (Г. Головинський, М. Гордійчук, І. Земцовський та ін) та виявлено художньо-змістовні аспекти взаємодії “композитор – фольклор”.

Розглянуто музичний фольклор як найважливіше джерело культурного етногенезу, що акумулює історичну пам’ять, ментальні й мовно-лексичні стереотипи, особливості розуміння буття, часопростору, що складають „національний образ світу” (Г. Гачев). Висвітлено усталені естетико-стильові та хронотопічні ознаки, притаманні народній пісенності: зв’язок з життєвим контекстом, цілісність функціонування, колективно-авторська творчість-виконавство, музично-поетичний синкретизм, узагальненість образно-змістовного втілення, імпровізаційний характер, специфічні мовні й виконавські ознаки.

Визначено жанрові властивості хорової фольклорної обробки, зумовлені притаманним їй стильовим діалогом професійного і народного начал у системі музичного мислення. Підкреслено втілення в цьому жанрі етнотрадиційного колективного досвіду щодо розуміння сенсу буття, особливого світосприйняття, реалізації “національної духовної ідеї (ментальності)” (І. Ляшенко). Визначено спрямованість обробки на творче переосмислення фольклорних джерел згідно з художньо-світоглядними орієнтирами певної доби, характером ставлення до етномузичної спадщини та рівнем композиторсько-виконавської техніки.

Виявлено жанрові й інтерпретаційні ознаки хорової фольклорної обробки та визначено її соціокультурні функції: збереження образного змісту і мовно-конструктивних особливостей народного мелосу; посередництво між фольклорною і професійною сферами; творення та трансляція нової авторської знаково-семантичної версії – хорової композиції.

Обґрунтовано основні етапи жанрового кодування інформаційного джерела в авторській концепції хорової фольклорної обробки. Визначено хорову фольклорну обробку як результат міжпластової творчої взаємодії в контексті культурного діалогу “композитор - фольклор”.

Наслідком авторського тлумачення етнотрадиційного тематизму в обробці є виникнення вторинно-стильового композиційного комплексу, що фіксує нові ознаки структурно-композиційного, фактурно-гармонічного, темброво-виконавського перетворення моделі, зумовлені специфікою професійного хорового мистецтва.

Основні жанрові властивості хорової фольклорної обробки: 1) належність до системи “вторинних” музичних жанрів у сфері хорової музики; 2) синтез етнотрадиційного та професійно-авторського начал; 3) інтерпретаційний характер композиції; 4) значний рівень авторського втручання до первинного тексту, високий ступінь оновлення вихідних якостей моделі; 5) самостійний авторський статус нового твору як художньої цілісності.

Четвертий розділ – “Історико-культурна динаміка хорової фольклорної обробки в українській музиці ХІХ-ХХ ст.” – має два підрозділи.

У підрозділі 4.1 – “Формування жанрового канону хорової фольклорної обробки в українській музичній культурі ХVІІІ –ХІХ ст.” – окреслено шляхи становлення фольклорної обробки як самостійного жанру.

Зазначено художньо-історичну значущість хорової духовної обробки у вітчизняній музичній культурі ХVІІ–ХVІIІ ст. як підґрунтя професійної композиції партесного стилю та її жанрово-естетичних домінант (кант, хоровий концерт). Визначено характер побутування хорових партесних обробок і гармонізацій православних розспівів (М. Ділецький, Д. Бортнянський та ін.) та їх фактурні типи.

Розглянуто передумови історичної кристалізації хорової фольклорної обробки в контексті загальних тенденцій європейського професійного мистецтва ХІХ ст. щодо наукової (етнографічної) та художньої (композиторсько-виконавської) форм інтерпретації музичного фольклору. Підкреслено роль хорових “гармонізацій” поч. ХІХ ст. у культурному діалозі “композитор - фольклор” (мовна адаптація етнотрадиційного мелосу до норм академічної музики). Зазначено детермінанти становлення жанру хорової фольклорної обробки в українській художній культурі (національні вокально-хорові виконавські традиції, досвід партесної гармонізації), висвітлено специфіку побутування ранніх хорових обробок (театральні вистави, опери) та їх зв’язок з кантовою стилістикою. Визначено вплив російської композиторської школи ХІХ ст. (М. Балакірєв, О. Сєров, А. Лядов та ін.) на розвиток цього жанру.

Відзначено формування в українській музиці другої половини ХІХ ст. класико-романтичної (етнографічно-адаптаційної) моделі хорової фольклорної обробки (М. Лисенко), зумовлене поєднанням класицистських канонів музичного мислення та художніх настанов романтизму. Підкреслено відтворення в цій моделі притаманного мистецтву ХІХ ст. методу об’єктивного опанування фольклору (узагальнене розкриття образно-семантичних і мовних ознак, естетизація “ідеї народності”, етнохарактерної своєрідності) та втілення загальних тенденцій європеїзації національної культури.

Основні ознаки цієї моделі: 1) пряме цитування фольклорної мелодії; 2) незначний рівень авторського втручання; 3) збереження образно-емоційного й інтонаційно-жанрового змісту народнопісенного тематизму; 4) класична хорова гармонізація та куплетно-строфічна композиція за канонами західноєвропейського професіоналізму; 5) наявність фортепіанного супроводу. Доведено пріоритетну роль у створенні української жанрової моделі хорової фольклорної обробки календарно-обрядових, історичних та лірико-побутових народних пісень як основних сфер вияву національної ментальності.

У підрозділі 4.2. – “Семантична еволюція хорової фольклорної обробки в українській музиці першої половини ХХ ст.” – висвітлено процеси жанрового розвитку хорової фольклорної обробки згідно з естетикою модерністської доби. Відзначено вплив неофольклоризму поч. ХХ ст. (Б. Барток, І. Стравінський, М. Леонтович) на стилістичне оновлення та семантичне збагачення цього жанру.

Визначено шляхи модернізації обробки в українській музиці ХХ ст., особливості нової концепції композиторського фольклоризму, зумовленої суб’єктивно-творчим підходом до опрацювання народнопісенних джерел (М.Леонтович). Виявлено основні напрями драматургічної, структурно-композиційної та мовностильової динамізації цього жанру: 1) симфонізація фольклорного тематизму; 2) ускладнення вторинно-стильового комплексу (фактурні міксти, темброва драматургія, поліладовість, тяжіння до лінеарності тощо).

Простежено еволюцію хорової фольклорної обробки в українській музиці першої половини ХХ ст. та окреслено її жанрово-естетичні ознаки: 1) утілення романтичної та неокласичної стилістики; 2) психологізація та драматизація (театралізація) первинної образності; 3) домінування елегійних, лірико-драматичних і трагічних настроїв; 4) напружено-експресивна манера висловлювання; 5) опора на архаїчні та сучасні пласти фольклору; 6) ускладнення музичної мови; 7) жанрове моделювання ознак балади, елегії, скерцо тощо; 8) тяжіння до поемності як загальностильового орієнтира українського мистецтва цієї доби.

Оригінальні авторські версії жанру хорової фольклорної обробки, в яких втілено різні вектори образно-семантичного збагачення народного мелосу, створюють М. Леонтович, С. Людкевич, О. Кошиць, Я. Степовий, К. Стеценко, К. Богуславський, М. Вериківський, Г. Верьовка, Г. Давидовський, П. Демуцький, П. Козицький, Е. Козак, М. Колесса, М. Коляда, Б. Лятошинський, Ю. Мейтус, Н. Нижанківський, Л. Ревуцький та ін. Зазначено ствердження в добу модернізму жанрової моделі динамізованої традиційної обробки й охарактеризовано її основні типи: камерний (переважно для хору а сарреllа) і концертний (для хору з інструментальним супроводом).

У підрозділі 4.3. – “Сучасні тенденції жанрового розвитку української хорової фольклорної обробки” – виявлено видозміни в жанровому бутті обробки в добу постмодерну. Зазначено дифузію канону даного жанру, його перегляд згідно з реаліями сучасного художнього мислення та кристалізацією новітніх моделей обробки (за неофольклорною естетикою).

Підкреслено вплив неофольклорного творчого імпульсу 60-70-х рр. ХХ ст. (В. Гаврилін, Л. Грабовський, Г. Свиридов, Р. Щедрін, В. Торміс) на розвиток хорової фольклорної обробки та визначено семантичні ознаки цього жанру в сучасній українській музиці: 1) орієнтація на архаїчні пласти фольклору; 2) відтворення етнохарактерної виконавської специфіки; 3) інтелектуалізація, асоціативність й багатоплощинність сучасної художньої інтерпретації музичного фольклору; 4) лексична полістилістика та поліжанровість, варіантна різноманітність жанрового моделювання на основі обробок (опера, хоровий концерт, триптих тощо); 5) трансформація жанрового канону через виникнення альтернативних (нецитатних) методів утілення фольклорної образності.

Чинниками стильової динамізації жанру є: 1) вільне оперування цитованим тематизмом; 2) використання сучасних композиторських технік та принципів формотворення; 3) семантичне і структурно-композиційне втілення ідеї „узагальненої концертності” (Г. Григор’єва); 4) осучаснення мовно-лексичного рівня обробок та модернізація їх вторинно-стильового комплексу (експресивно-загострене мовлення, ускладнення-інтенсифікація темброво-фактурного, ладо-гармонічного чинників, використання кластерно-сонорних нашарувань, поліфонізація й інструменталізація тканини); 5) залучення етнохарактерних мовностильових елементів, регіональних діалектизмів та специфічно-виконавських засобів (вокаліз, мелодекламація, хорове глісандо, імітації інструменталізму).

Доведено одночасне функціонування в українській музиці другої половини ХХ ст. різних жанрових моделей хорової фольклорної обробки – оновленої традиційної, “ускладнено-стильової”, “обробки-концепції” (за методом вільного цитування мелосу) та “фольклорної стилізації” (за нецитатним методом використання народнопісенного тематизму).

Сучасна „ускладнено-стильова” модель хорової фольклорної обробки репрезентована творами Л. Дичко, О. Бондаренка, Г. Гаврилець, Є. Карпенка, В. Зубицького, В. Журавицького, І. Захаржевського, В. Кирейка, М. Кречка, А. Кушніренка, О. Некрасова, В. Павенського, М. Скорика, Є. Станковича, В. Стеценка, Г. Шевчука, І. Щербакова та ін.

Модель хорової обробки-концепції, пов’язану з симфонізацією, програмно-жанровою циклізацією та театралізацією фольклорних образів (сюїта, хорова симфонія, дійство тощо), втілено у творах Л. Колодуба (“Прилуцькі пісні” для мішаного, чоловічого та жіночого хорів), Ю. Іщенка (“Обробки десяти українських народних пісень” для хору з оркестром), В. Рунчака (“Обробки волинських народних пісень” для мішаного хору), Л. Грабовського (вокально-симфонічний цикл “Чотири українські пісні”).

Принципову віддаленість від усталеного жанрового канону (пов’язаного з прямим цитуванням народного мелосу) демонструє модель хорової фольклорної стилізації вільно-інтегративного типу (за сучасною неофольклорною естетикою), що ґрунтується на свідомій образній асоціативності та композиторській імітації етнотрадиційної стилістики і виконавської манери. Ознакою такої моделі є специфічна художня концепція, що базується на стилістичному синтезі народнопісенного поетичного тексту й оригінальної музичної композиції (на основі створення тематизму завдяки моделюванню еталонних етнохарактерних інтонаційно-ладових й метроритмічних архетипів) і новітніх композиційних технік (модальної, сонорної) і засобів формотворення.

Специфічними репрезентантами цієї моделі є твори малої форми, структурно наближені до традиційних фольклорних обробок (“Щедрівка” О. Яківчука, “Щедрівка” А. Гайденка, “Зійшла зоря”, “Дивна ніч” І. Гайденка тощо), та хорові цикли з власною жанровою концепцією, побудовані на творчому поєднанні стилізованого і вільно опрацьованого фольклорного мелосу (“Триптих” О. Яківчука, “Співомовки” Ю. Алжнєва, сюїта “Народе мій” В. Борисова, хорові концерти “Гори мої”, “Ярмарок” В. Зубицького, хорова опера “Ятранські ігри” І. Шамо, кантати “Чотири пори року”, “Червона калина” Л. Дичко) тощо.

У висновках визначені основні наукові результати дослідження, окреслені перспективи їх практичного використання та подальших теоретичних розвідок.

Загальним підсумком дисертації є створення комплексної історико-теоретичної концепції музичної обробки як феномену культури та мистецького жанру.

Досвід створення такої концепції та її апробація на матеріалі хорових творів українських композиторів ХІХ–ХХ ст. дозволили дійти таких висновків.

Музична обробка є специфічним мистецьким проявом феномену обробки як форми екзистенції культури. Як художнє явище музична обробка існує одночасно у двох культуротворчих вимірах – діяльнісному (творчий процес метод розвитку) та сталому, результативному (фіксація цього процесу жанр, конкретний твір).

Музична обробка охоплює всі сфери функціонування музичного мистецтва, є втіленням музичного мислення як такого та творчої спрямованості свідомості композитора на об’єкт (предмет пізнання). Як вагома складова художньо-творчої (музичної) діяльності та її специфічний мистецький результат, музична обробка фокусує в собі нові сенси (знання), нову художню інформацію, урізноманітнює засоби передачі цієї інформації.

У межах теоретичної концепції визначено музичну обробку як особливу мистецьку форму взаємодії результатів первинної та вторинної творчості. Сутністю музичної обробки є художня інтерпретація та композиторське узагальнення / перетворення музичних текстів – цілісних авторських творів, інтонаційно-семантичних моделей, традиційного (фольклорного та культового) мелосу як інтонаційно-семантичних моделей.

Зазначено існування в художньому просторі музичного мистецтва ієрархічної жанрової системи музичної обробки (метаобробки), що містить комплекс вторинних (моделюючих) жанрів композиторської творчості, детермінованих аспектами художньої інтерпретації та композиції. Обґрунтовано функціональну специфіку музичної обробки в цій системі: 1) як метажанру, що має підсистему типологічних різновидів, диференційованих за семантичними, структурно-функціональними, семіотико-інтерпретаційними і виконавськими ознаками, рівнем та характером авторського втручання в первинний музичний текст; 2) як самостійного жанру цієї системи, що ґрунтується на принципах культурного діалогу та є творчим результатом міжпластової взаємодії (автор – традиція, композитор – фольклор).

Важливою сферою жанрової реалізації музичної обробки є хорова обробка, різновиди якої зорієнтовані на інтонаційні джерела культової та фольклорної традицій. Найтрадиційнішим жанровим репрезентантом хорової обробки є хорова фольклорна обробка, що висвітлює особливі зв’язки з глибинними сенсами етнотрадиційного буття, сприяє осягненню й актуалізації народнопісенних джерел національної духовної культури. Хорова фольклорна обробка є художнім результатом індивідуально-стильового перекладу етнотрадиційної інтонаційно-семантичної моделі до професійної хорової музики через зміну комунікативно-жанрового контексту, семантико-естетичної та структурно-композиційної специфіки.

У межах історичної концепції простежено жанрову еволюцію обробки в європейській та вітчизняній музиці крізь призму її віддзеркалення в хоровому мистецтві. Визначено динаміку змін провідних жанрово-стильових моделей хорової фольклорної обробки в українській музиці, притаманних різним культурно-історичним періодам: романтизму (етнографічно-адаптаційна), модернізму (динамізована традиційна обробка камерного і концертного типів), постмодернізму (ускладнено-стильова обробка, обробка-концепція, фольклорна стилізація).

Оновлено понятійний апарат проблематики, що досліджується, через уведення до наукового обігу нової термінології (“метаобробка”, “метажанр обробки”, “хорова фольклорна обробка”, “первинно-стильовий композиційний комплекс”, “вторинно-стильовий композиційний комплекс”, “хорова фольклорна обробка”) та запропоновано нові дефініції понять (“музична обробка”, “хорова обробка”, “жанр обробки” тощо).

Систематизовано науково-дослідницькі позиції щодо напрямів вивчення музичної обробки та її жанрових модифікацій. Визначено історичну динаміку теоретичного осмислення хорової обробки в музикознавчій науці та запропоновано класифікацію сучасних досліджень у цій сфері.

Висвітлено філософсько-культурологічні та мистецтвознавчі засади дослідження музичної обробки як форми художньої (музичної) інтерпретації і культурного діалогу.

Важливим результатом дослідження є створення комплексної методики феноменологічного аналізу музичної обробки – її жанрових та інтерпретаційних властивостей. Запропонований аналіз дозволив розглянути суттєві прояви та різні рівні обробки як явища культури та музичної універсалії.

Практична цінність дисертації полягає в можливості використання її матеріалів та висновків у культурології, музичній естетиці, теорії та історії музики, хорознавстві, композиторській, музично-виконавській та лекторсько-педагогічній практиці.

Перспективною щодо подальших розвідок є розробка соціокультурних, семантико-інтерпретаційних, психологічних, жанрово-стильових та мовно-композиційних аспектів функціонування музичної обробки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Коновалова І. Ю. Еволюція форм творчого діалогу в системі „композитор – фольклор” на прикладі жанру хорової обробки // Культура України: Зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2003. – Вип. : Філософія культури. – С. –195.

2. Коновалова І. Ю. Розуміння як проблема сучасної культурології (на прикладі жанру хорової обробки) // Вісн. Міжнар. слов’ян. ун-ту. Сер. Мистецтвознавство. – Х.: МСУ, 2004. – Т.VІІ, № 1. – С. 38–42.

3. Коновалова И. Ю. Жанр обработки как явление художественной интерпретации в музыке // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. – Х.: ХДАДМ, 2003/2004 – № /6, 3/4. – С. 48–51.

4. Коновалова І. Ю. Генезис жанру хорової обробки в контексті становлення європейської професійної музики // Вісн. Міжнар. слов’ян. ун-ту. Сер. Мистецтвознавство. – Х.: МСУ, 2005. – Т. 8, № 1. – С. 35–39.

5. Коновалова І. Ю. Жанрова специфіка хорової фольклорної обробки // Вісн. Міжнар. слов’ян. ун-ту. Сер. Мистецтвознавство. – Х.: МСУ, 2006. – Т. , № 1. – С. –46.

6. Коновалова І. Ю. Поняття “музична обробка”: до проблеми дефініції // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. вузів худож.-буд. профілю України і Росії / Харк. держ. акад. дизайну і мистецтва. – Х.: ХДАДМ, 2006. – Вип. 4–6. – С. 112–116.

7. Коновалова І. Ю. Особливості хорової обробки як виду художнього перекладу в українській хоровій музиці поч. ХХ ст. // Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.: Матеріали конф. молодих науковців, 17 –19 квіт. 2002 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2002. – С. 56 – 57.

8. Коновалова І. Ю. Жанр хорової обробки в аспекті проблеми розуміння // Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнар. наук. конф., 21–22 листоп. 2003 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2003. – С. –208.

9. Коновалова І. Ю. Жанр хорової обробки в сучасному контексті: культурологічний аспект Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.: Матеріали конф. молодих науковців, 22–23 квіт. 2004 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2004. – С. .

10. Коновалова І. Ю. Інтерпретаційний метод у контексті сучасної композиторської творчості Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан та перспективи: Матеріали міжнар. наук. конф., 12–13 жовт. 2004 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2004. – С.198–199.

11. Коновалова І. Ю. Шляхи модернізації жанру хорової обробки в музиці ХХ ст. // Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.: Матеріали конф. молодих науковців, 20 –22 квіт. 2005 р. Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2005. – С. –94.

12. Коновалова І. Ю. Деякі аспекти стильового діалогу в системі „композитор – фольклор” на прикладі жанру хорової обробки // Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.: Матеріали конф. молодих учених, 16–18 квіт. 2003 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2003. – С. .

АНОТАЦІЇ

Коновалова І. Ю. Феноменологія музичної обробки (на матеріалі хорових творів українських композиторів ХІХ – ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01. – теорія та історія культури. – Харківська державна академія культури. – Харків, 2007.

Дисертацію присвячено комплексному історико-теоретичному дослідженню музичної обробки як феномену культури на матеріалі хорових творів українських композиторів ХІХ–ХХ ст.

Розглянуто феноменологічну специфіку музичної обробки в поняттєво-термінологічному, культурологічному, інтерпретаційному та теоретико-жанровому аспектах. Визначено семантичний зв’язок понять обробка та культура.

Виявлено сутність музичної обробки опрацювання як методу музичного мислення, форми художньої інтерпретації та мистецького жанру, що ґрунтується на творчому переосмисленні первинних музичних текстів.

Розглянуто специфіку метаобробки в музиці як системи вторинних жанрів, визначено її структуру та функції. Обґрунтовано інтерпретаційні та жанрові властивості музичної обробки, зазначено віддзеркалення їх у хоровій обробці.

Простежено історичну динаміку розвитку хорової обробки та її провідних жанрово-стильових моделей в європейській та вітчизняній музиці. Охарактеризовано основні різновиди хорової фольклорної обробки, репрезентативні для найзначніших етапів розвитку цього жанру в українському музичному мистецтві.

Ключові слова: музична обробка, феномен культури, художня інтерпретація, жанр обробки, метод опрацювання, метаобробка, жанрово-стильова модель, хорова обробка.

Коновалова И. Ю. Феноменология музыкальной обработки (на материале хоровых произведений украинских композиторов ХІХ–ХХ вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.01. – теория и история культуры. – Харьковская государственная академия культуры. – Харьков, 2007.

Диссертация посвящена комплексному историко-теоретическому исследованию музыкальной обработки как феномена культуры на материале хоровых произведений украинских композиторов ХІХ–ХХ вв.

Рассмотрена феноменологическая специфика музыкальной обработки в понятийно-терминологическом, культурологическом, интерпретационном и теоретико-жанровом аспектах. Выявлена семантическая связь понятий обработка и культура.

Музыкальная обработка исследована в работе как художественное проявление феномена обработки. Определена амбивалентность проявлений музыкальной обработки в деятельностном (процесс метод) и результативном аспектах (результат процесса / жанр). Выявлены сущность и специфика музыкальной обработки как метода музыкального мышления, формы художественной интерпретации и жанра, основанного на композиционном обновлении переинтонировании первичных интонационно-образных моделей – авторских произведений, традиционного мелоса (фольклорного и культового). Обозначены роль и функции музыкальной обработки как вида художественной деятельности в музыкальной культуре.

Охарактеризована специфика метаобработки в музыке как системы вторичных (моделирующих) жанров композиторского творчества, обусловленных интерпретационными свойствами. Разработаны критерии внутрижанровой классификации данной системы и выявлены в ней функции музыкальной обработки: 1) как метажанра, включающего в себя подсистему типологических разновидностей, дифференцированных по структурно-функциональным, семантико-интерпретационным, жанрово-стилевым и исполнительским признакам, уровню и характеру авторского вмешательства в первичный музыкальный текст; 2) как самостоятельного жанра, основанного на принципах культурного диалога и обусловленного творческими аспектами межпластового взаимодействия (автор – традиция, композитор – фольклор).

Определены жанровые и интерпретационные свойства музыкальной обработки и их проявления в хоровой обработке. Выявлены основные жанрово-стилевые модели обработки в хоровом творчестве, ориентированные на традиционные и профессиональные пласты музыкальной культуры.

Рассмотрены жанровые характеристики хоровой фольклорной обработки, обусловленные характерным для нее стилевым диалогом „композитор – фольклор”. В рамках исторической концепции в работе изучен генезис хоровой обработки, пути ее развития в европейской музыке и определены ведущие жанрово-стилевые модели. Прослежена эволюция хоровой фольклорной обработки в украинской музыке, выявлены и охарактеризованы ее основные типы, репрезентирующие различные этапы исторического развития данного жанра.

Ключевые слова: музыкальная обработка, феномен культуры, художественная интерпретация, жанр обработки, метод обработки, метаобработка, жанрово-стилевая модель, хоровая обработка.

Konovalova I. Y. Musical arrangement phenomenology (based on choral compositions of Ukrainian composers of the ХІХth –ХХth centuries). – Manuscript.

Candidate of fine arts thesis, specialty 17.00.01. – Theory and History of culture. – Kharkiv State Academy of Culture. – Kharkiv, 2007.

The thesis is devoted to a complex history-and-theory research in musical processing as cultural phenomenon based on choral compositions of Ukrainian composers of the ХІХth –ХХth centuries.

Phenomenological specificity of musical arrangement in terms of conceptual-and-terminological, cultural, semantic-and-interpretating, theoretical-and-genre aspects has been considered. The essence of musical processing / refinement as a method of musical thinking based on creative reunderstanding of original musical compositions, the form of artistic interpretation and genre