ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Г.С.СКОВОРОДИ

Брітікова Катерина В’ячеславівна

УДК 811.161.2ґ373.611 (043.3)

УЗУАЛЬНЕ ТА ОКАЗІОНАЛЬНЕ В ІННОВАЦІЯХ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:

тенденції оновлення лексико-словотвірної категорії назв особи

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Карпіловська Євгенія Анатоліївна,

Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України,

в.о.завідувача відділу структурно-математичної

лінгвістики.

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, старший науковий співробітник

Соколова Світлана Олегівна,

Інститут української мови НАН України,

провідний науковий співробітник відділу

граматики та фонетики української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Нелюба Анатолій Миколайович,

Харківський національний університет імені В. Каразіна

Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри української мови.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови, м. Кіровоград.

Захист відбудеться 13 квітня 2007 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (61168,
м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В). Автореферат розісланий 12 березня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П.Карпенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Набуття українською мовою статусу мови держави, а отже, кардинальна зміна її суспільних функцій спричинює гостру потребу в дослідженні динаміки мови, яка виявляється насамперед у змінах лексичного фонду, інвентарі засобів словотворення, стильовій диференціації мовних одиниць, трансформації їхніх оцінних властивостей, а також у формуванні в них нових значень, широкій варіативності номінацій. Активізацію мовної динаміки в першу чергу викликає динаміка суспільного життя. Проте, крім зовнішніх чинників, зміни в лексичному фонді мови стимулюють і чинники внутрішні, пов’язані з розвитком мовної системи, процесами її кодифікації та внормування відповідно до нових потреб суспільного життя. Без усебічного обстеження змін у системі сучасної української мови неможливе успішне розв’язання теоретичних і практичних завдань мовного будівництва в сучасній Україні, повноцінна українізація всіх сфер життя українського суспільства.

Актуальність дослідження. Інновації в українській лексиці вже неодноразово досліджувалися на різних часових зрізах (М. Бойко, В.Коломієць, А. Москаленко, О. Муромцева, А. Нелюба, В. Присяжнюк, Ю. Редько, О. Стишов, Л. Струганець, О. Тараненко, О. Терещенко, І. Шашкін та ін.). На основі всебічного вивчення інновацій було створено низку словників нової української лексики, відсутніх у радянську добу в українській лексикографії: Д. Мазурик „Нове в українській лексиці” (Л., 2002), Г. М. Віняр і Л. Р. Шпачук „Словник новотворів української мови кінця ХХ століття” (Кривий Ріг, 2002), Ж. В. Колоїз „Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів” (Кривий Ріг, 2003), А. М. Нелюби „Лексико-словотвірні інновації (1983-2003)” (Х., 2004), Г. М. Вокальчук „Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття”, долучений до її монографії „Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект)” (Рівне, 2004). Результати вивчення інноваційних процесів в інших слов’янських мовах уже подані в таких фундаментальних колективних працях, як „Роcійська мова в кінці ХХ століття (1985-1995)” за редакцією О.А.Земської (М., 2000), „Словотворення. Номінація” за редакцією І.Онхайзер (Інсбрук, Ополє, 2003), а також у низці словників нової лексики в болгарській, польській, російській, сербській, чеській мовах.

Проте сьогодні ще відсутні дослідження інновацій у межах лексичних об’єднань, зокрема, словотвірних категорій, які б давали змогу виявити цілісну картину тенденцій їхньої внутрішньої та зовнішньої динаміки, закономірності оновлення їхнього складу. Уже виконані праці пов’язані з осмисленням окремих проблем оновлення української мови на межі ХХ-ХХІ століть. Це дисертаційні дослідження Т. А. Коць „Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації (на матеріалі газет 90-х років ХХ ст.)” (К., 1997), І. А. Самойлової “Процеси семантичної деривації в лексиці сучасної української літературної мови (на матеріалі неологізмів 70-90-х років ХХ ст.)” (К., 1999), І. І. Браги „Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970-х – початок 2000-х років)” (К., 2002), Д. Мазурик “Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ ст.)” (Л., 2002), Г. Б. Мінчак „Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років ХХ століття)” (К., 2003) та інші. Для з’ясування активності інноваційних процесів у лексиконі, продуктивності тих чи інших способів та моделей творення лексичних інновацій украй потрібний комплексний аналіз нової лексики саме в межах словотвірних категорій, що зумовлює актуальність теми дисертації.

Метою дослідження є встановлення формально-семантичних та функціонально-стилістичних особливостей відіменних новотворів – назв особи, визначення продуктивності та активності моделей їхнього творення, виявлення узуальних та оказіональних способів творення таких інновацій у досліджуваний період – час функціонування української мови в статусі мови незалежної Української держави (1991-2006 рр.). За точку відліку у вивченні процесів оновлення словотвірної категорії назв особи обираємо той її стан, який засвідчують словники радянської доби та академічний „Словотвір сучасної української літературної мови” (К., 1979).

Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких конкретних дослідницьких завдань:

1)

2)

3)

4)

Об’єктом дослідження є нові відіменні іменники в межах словотвірної категорії назв особи в сучасній українській мові, як ті, що вже засвідчені словниками, виданими після 1991 року, так і інновації, виявлені в мові ЗМІ, але ще не зафіксовані словниками. Картотека дослідження нараховує 1140 окремих лексем (майже 1500 різних слів з їхніми можливими графічними та акцентуаційними варіантами, похідними та словосполуками з ними). Для вивчення семантичних і функціональних властивостей відіменних іменників-новотворів до розгляду залучалися також нові неподільні й подільні запозичення, а також віддієслівні іменники на позначення особи.

Предмет дослідження становлять способи й засоби творення нових відіменних іменників – назв особи в сучасній українській мові, як простих (з одним коренем), так і складних (кількакореневих), їхня відповідність чинним лексичній і словотвірній нормам мови, продуктивність й активність певних моделей словотворення.

Джерела фактичного матеріалу. Фактографічною основою дослідження є лексико-словотвірні інновації на позначення особи, виявлені в українській періодичній пресі різного суспільно-політичного спрямування за 1991-2006 роки, зокрема в публікаціях журналів “Політика і культура”, „Критика”, „Бизнес” (російськомовне джерело, в якому був опрацьований тільки розділ рекламних оголошень про вакансії, що, за чинним українським законодавством, друкуються українською мовою), “Ліцей”, „Вітчизна”, „Урок української” та газет “Громадський контроль”, “Шлях перемоги”, ”Освіта України”, „Обрій ПІБ”, “Урядовий кур’єр”, “Товариш”, “Світлиця”, „Коментар”, „Літературна Україна”, „Правозахисник України”, „Хрещатик” та інших. До аналізу були залучені матеріали українських інтернет-видань та україномовних сайтів в Інтернеті.

Спирання в дослідженні на матеріал, переважно зібраний нами самостійно з українських загальнодоступних газет та журналів, зумовлене роллю, яку ЗМІ відіграють сьогодні в житті українського суспільства. У мові газет і журналів найяскравіше виявлені процеси, які відбуваються в усіх сферах функціонування мови. Крім власних прикладів із текстів, у дисертації широко використовувалися статті зі словника-довідника Д. Мазурик “Нове в українській лексиці” (Л., 2002), укладеного за матеріалами української преси 90-х років минулого століття, „Короткого словника жарґонної лексики української мови” Л. Ставицької (К., 2003), „Сучасного словника-мінімуму іншомовних слів” (К., 2002), приклади з комп’ютерної бази лексико-словотвірних інновацій в сучасній українській мові, створюваної у відділі структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України, досліджень Є. Карпіловської, Н. Клименко, Л. Павленко, О. Стишова, О. Турчак, Г. Шаповалової та інших дослідників. Деякі інновації були дібрані з текстів сучасних українських художніх творів (С. Процюк „Інфекція”, В.Омелянчук „Поезії” та ін.) і творів іноземних авторів українською мовою (Дж.Д.Селінджер „Над прірвою у житі” в перекладі О.Логвиненка, Дж.К.Ролінґ „Гаррі Поттер і таємна кімната” в перекладі В.Морозова та ін).

Методи дослідження. У дисертації в процесі аналізу іменників-інновацій був застосований системний підхід, який полягав у комплексному вивченні їхніх форми, семантики й особливостей функціонування в письмовому мовленні. Для виконання конкретних завдань дослідження були використані такі методи: описовий – у дослідженні словотвірних типів нових відіменних іменників – назв осіб; метод компонентного аналізу та дефініційний метод при аналізі семантичної будови іменників-новотворів і вироблення її метамовних (словникових) еквівалентів; частково також використовувалися методи лінгвістичного моделювання та прогнозування для з’ясування ступеня реалізації потенціалу окремих словотвірних моделей, а також метод кількісних оцінок їхньої продуктивності й активності в сучасній українській мові.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в його межах подальшого розвитку набув аналіз словотвірної категорії особи у зв’язку з явищем антропоцентризму в мові; уперше описано нові відіменні іменники – назви особи з огляду на узуальну чи оказіональну модель їхнього творення; виявлено внутрішньо- та позамовні чинники, що впливають на творення й функціонування в сучасній мовній практиці номінацій особи певної формально-семантичної будови.

Теоретичне значення дисертаційної праці зумовлене тим, що проаналізований новий матеріал розширює уявлення про шляхи й способи оновлення лексикону української мови як державної мови незалежної України. Здійснений аналіз нових номінацій особи дає змогу встановити тенденції розвитку української мови в нових суспільно-політичних обставинах її функціонування; зроблені висновки розвивають теорію узуального й оказіонального словотворення в сучасній українській дериватології.

Практичне значення дослідження зумовлює можливість застосування його теоретичного апарату, фактичного матеріалу й одержаних результатів для вивчення динамічних процесів у системі сучасної української мови, для їхнього лексикографічного моделювання. Зібраний матеріал і запропонований спосіб його аналізу й класифікації можуть бути використані при укладанні різнотипних словників нової української лексики, у створенні комп’ютерних мовних баз даних і знань, а також у розробленні лінгвістичного забезпечення різноманітних систем опрацювання україномовних текстів.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах наукових тем „Лексичні і граматичні форми і категорії в національно-мовній картині світу” (Г /12) кафедри української мови Донецького національного університету; „Динамічні процеси в словотворенні та лексиці сучасної української мови” і „Теоретичні та методологічні засади комп’ютерного моделювання інноваційних процесів у мові”, виконуваних у відділі структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, а також науково-дослідного проекту „Інноваційні процеси в лексиконі та граматичному ладі сучасної української мови” (реєстраційний номер 7.07/00005), який спільно виконують відділ структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України та кафедра української мови Донецького національного університету на замовлення Державного фонду фундаментальних досліджень Міністерства освіти і науки України. Тема дисертації затверджена рішенням Наукової ради „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (протокол № 2 від 22 квітня 2002 року).

Апробація роботи. За результатами дослідження виголошені доповіді на таких загальнодержавних та міжнародних наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція „Дослідження слов’янських мов та літератур у вищій школі: досягнення та перспективи” (Москва, 2003); Х Міжнародна конференція з функціональної лінгвістики „Функціонування російської та української мов в епоху глобалізації” (Ялта, 2003); ХІ Міжнародна конференція з функціональної лінгвістики „Функціональний опис природної мови та її одиниць” (Ялта, 2004); Міжнародні „Граматичні читання-ІІІ” (Донецьк, 2005); ХІІ Міжнародна конференція з функціональної лінгвістики „Функціоналізм як основа лінгвістичних досліджень” (Ялта, 2005). Результати дослідження були також викладені в доповіді на науковому аспірантському семінарі, започаткованому при кафедрі української мови ДонНУ (Донецьк, 2003). Окремі розділи та дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету.

Публікації. Зміст дисертації висвітлено у восьми публікаціях, з яких чотири – наукові статті, опубліковані у фахових виданнях, передбачених переліком ВАК України, і чотири – тези доповідей на міжнародних наукових конференціях.

Обсяг і структура дисертації визначені її метою та поставленими конкретними дослідницькими завданнями. Праця складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку цитованої та використаної літератури (194 найменування), списку джерел, з яких добирався фактичний матеріал, додатків (індекс жаргонізмів, словник юкстапозитів-інновацій, а також словник нових відіменних іменників – назв особи). Повний обсяг роботи – 305 сторінок. Обсяг основного тексту дисертації без списків наукової літератури й джерел, а також додатків становить 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й завдання роботи, визначено її наукову новизну, теоретичну та практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, указано кількість та обсяг публікацій, які висвітлюють основні здобутки дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Тенденції оновлення лексичного фонду української мови в період незалежності (1991-2006 рр.)” аналізуються теоретичні проблеми динамічних процесів у сучасній українській мові, визначаються внутрішні й зовнішні чинники розвитку мови.

Найбільш інтенсивно збагачення лексичного складу мови відбувається в епохи великих соціальних зрушень. Водночас суспільні зміни дають поштовх потенційним можливостям, закладеним у системі мови. Українське суспільство переживає саме таку епоху – час творення та зміцнення власної державності, прагнення швидко наздогнати західний світ у галузі політики, науки, освіти, культури й техніки. Розвиток мови є наслідком взаємодії зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (системних, власне мовних) закономірностей. Відповідно, і чинники, що визначають розвиток мови, також поділяються на внутрішні й зовнішні. При цьому слід мати на увазі, що внутрішні чинники, які сприяють розвитку мови, теж визначені соціальною природою мови, тільки їм властива більша самостійність.

Внутрішні чинники – це можливості, які мова має у своєму розпорядженні для забезпечення нових потреб суспільства. Зовнішні чинники – це й „соціальне замовлення” на нові мовні одиниці, ті вимоги, які суспільство ставить перед мовою, й умови, в яких вона функціонує та розвивається. Слід зауважити, що ці вимоги завжди суперечливі: мова водночас повинна бути стійкою та змінюваною, стандартною й розмаїтою, гнучкою, образною, економною у своїх засобах вираження, зручною у використанні й вичерпною в передаванні змісту повідомлюваного, прозорою й зрозумілою у своїх формах існування.

Глобальним зовнішнім чинником розвитку мови є її зв’язок із суспільним життям. Уточнюючи це поняття, виділяємо серед позамовних (екстралінгвальних) чинників такі:

1) прискорений розвиток науки і техніки;

2) глобалізацію, тобто інтеграцію більшості країн світу, а отже, тісніші й різноманітніші контакти між ними;

3) зростання ролі й упливу засобів масової інформації на всі сфери життя суспільства та окремої людини;

4) загальне прискорення темпу суспільного життя. Як результат цих процесів постає потреба в номінуванні нових реалій матеріального й духовного світу.

Серед екстралінгвальних причин появи інновацій також виділяємо відкритість слов’янських країн і слов’янських мов у цілому та нової незалежної України й української мови зокрема, до контактів з іншими країнами та іншими мовами.

Дію внутрішніх чинників мовних змін регулюють загальновизнані закони розвитку мови, такі, як закон системності, що виявляє себе на всіх мовних рівнях, наприклад, зростання синтаксичної сполучуваності слова призводить до розширення його семантики; закон традиції, який стримує появу та розвиток інновацій; закон аналогії, що є вагомим чинником мовної еволюції; закон мовної економії; закон суперечностей, протиставлень, або антиномій, які нібито зсередини готують мовні зміни.

До сукупності внутрішньомовних (інтралінгвальних) чинників створення нових слів відносимо:

1) тенденцію до економії засобів мовного вираження. Це один із найбільш значущих внутрішньосистемних, внутрішньомовних стимулів до появи нових словникових одиниць. Цю тенденцію також називають „мовною економією” (О. Єсперсен), „законом економії мовних зусиль” (А. Мартіне). Вона полягає в тому, що мовці для досягнення мети спілкування здійснюють відбір найраціональніших мовних засобів. Сюди можна віднести такі мовні явища, як заміна стійкої словосполуки (кількаслівної номінації) однослівним найменуванням: страховий агент – страховик або страхагент; абревіація: політичний технолог – політтехнолог, туристичний агент – турагент; запозичення з метою оптимальнішого, уточненого, деталізованого найменування вже відомих понять: слабкий спортсмен, який регулярно залишається без перемоги – аутсайдер; бічний захисник у футболі – інсайд; семантичні трансформації: синяк – замерзлий безпритульний чоловік, мажор – забезпечена дитина багатих батьків, що не вирізняється моральними якостями; універбація: силовик – представник силових структур, відомств державного апарату тощо. Перелічені та подібні до них новотвори можуть належати до різних функціональних стилів української мови;

2) породжувальну функцію мовної системи, що уможливлює реалізацію потенційних одиниць у складі певних словотвірних гнізд. До своєї появи такі інновації існували як потенції, через що якісь реалії позначались описово: кактусист – особа, яка вирощує й колекціонує кактуси; посадовець – особа, яка обіймає певну, як правило, впливову посаду; бюджетник – особа, зарплатня (стипендія, соціальні виплати) якої регулюється бюджетом держави;

3) уніфікацію знакових засобів вираження, розширення кола позначуваних об’єктів: шоу-мен (також шоумен) – ведучий будь-якої розважальної програми; стиліст – людина, яка працює над стилем взагалі – зачіски, одягу, мови тощо. Наприклад, „Словник української мови” в 11 томах (К., 1970-1980) подав лексему стиліст тільки зі значенням „той, хто володіє мистецтвом літературного стилю, майстер літературного стилю”;

4) підвищення потенціалу виразності, естетичних характеристик лексичних одиниць. У цьому активну участь беруть засоби мовної гри, каламбуру для створення особливо промовистої, яскравої форми номінації. Прагнення до урізноманітнення, увиразнення мовлення пов’язане з постійним розширенням у лексиці кола синонімічних засобів, які ще й допомагають деталізувати якесь поняття, підкреслити його яку-небудь властивість і таким чином зробити мовлення виразнішим: „заєдист”, „єдок”, „єдун”, „харчовик” як назви представників і прихильників партії „За єдину Україну”;

5) тенденцію до диференціації семантики номінацій, здебільшого в напрямку „рід види”, виділення й позначення в такий спосіб нових аспектів певного поняття, реалії, явища дійсності. Ця тенденція відображає прагнення до певної ієрархії всередині лексико-семантичного поля: дилер і арт-дилер, автодилер; менеджер і офіс-менеджер, креатив-менеджер, кризис-менеджер, топ-менеджер, продукт-менеджер, ризик-менеджер, бренд-менеджер;

6) тенденцію дерусифікації словотвірної категорії назв особи й українського лексикону в цілому, про що свідчить поява нових назв особи із суфіксом -ник, які приходять на зміну назвам осіб із суфіксами -чик/-щик або конкурують із ними, заміна субстантивованих активних дієприкметників – назв особи, наприклад: мітингуючий – мітингар (і/або мітингувальник), піарщик – піарник, піарівець, піармен, комп’ютерщик – комп’ютерник, фестивальщик – фестивальник;

7) антонімію, варто зазначити, що антонімічні відношення стають одним із потужних рушіїв процесів словотворення, формування нових системних зв’язків між одиницями лексикону: спеціаліст – неспеціаліст, подвижник – неподвижник.

Новотвори як результат внутрішньомовних процесів мають у потоці нової лексики більшу питому вагу, ніж нові запозичення, особливо результати різних способів морфологічного словотворення: складання слів й основ, афіксації (суфіксації та префіксації), а також безафіксні деривати. Ідеться про словотворення від лексем, уже наявних в українській мові, оскільки словотворення – це процес, який відбувається на відміну від запозичування в межах певної мови.

Особливу увагу в розділі приділено уточненню термінологічного апарату опису виявів динаміки в лексичній і словотвірній підсистемах сучасної української мови, а саме: понять „словотвірний тип”, „інновація”, „неологізм”, „оказіоналізм”, „потенційне слово” тощо. Відштовхуючись від визначень словотвірного типу І.І.Ковалика, Н.О.Янко-Триницької, О.А.Земської та інших дослідників, наголошуємо на обов’язковості врахування спільності частиномовної належності твірних основ (слів), словотвірного форманта та словотвірного значення.

Як окремі складники метамови дослідження виділяємо терміни „інновація”, „неологізм”, „новотвір”. На сьогодні загальноприйнятого трактування цих терміноодиниць ще немає. Важливим у понятті „інновація” вважаємо визначення його як певного нововведення, будь-чого нового в мовній системі. Проблемі мовних інновацій велику увагу приділив свого часу Е.Косеріу, який дав їм таке визначення: “Усе те, в чому висловлене мовцем (воно розглядається з погляду мовних закономірностей) відхиляється від моделей, що існують у мові, якою ведеться розмова, можна назвати інновацією” Косериу Э. Синхрония, диахрония и история (Проблема языкового изменения) / Перевод с исп. И.А.Мельчука. – М.: УРСС, 2001. – С.53. Отже, інновація позначає явища, пов’язані з динамікою мовної системи. Поняття інновації в лінгвістиці родове, тобто охоплює зміни на всіх рівнях мовної системи, узагалі тенденції оновлення мови (зникнення певних одиниць, заміну, появу конкурентних пар і рядів одиниць тощо). На окремих мовних рівнях (морфемному, лексичному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному) поняття інновації тлумачиться широко, включаючи не тільки нові запозичення, але й нові слова, створені в системі самої української мови, нові значення наявних слів, морфемо- та словосполуки, афікси тощо. Видовими стосовно терміна „інновація” виступають терміни „лексична (словотвірна, фразеологічна, граматична, орфографічна) інновація”. У свою чергу, видовими щодо терміна „лексична інновація” є терміни “неологізм”, “оказіоналізм”, “неосемантизм”, “потенційне слово”. З огляду на це інновацію в нашому дослідженні розуміємо як слово, значення слова, поєднання слів або морфем у межах слова, що існують у певній мові в певний період її існування в певній мовній сфері й що не існували раніше в цій сфері цієї мови. Виявом інноваційних процесів у лексиконі сучасної української мови є входження до його складу власне неологізмів, під якими розуміємо слова, що стали фактом мовної практики суспільства, але ще не зафіксовані в нормативних загальномовних словниках і граматиках мови, а отже, ще не ввійшли до її активного словникового запасу.

Уважаємо за доцільне надалі під неологізмом розуміти будь-яке нове слово, значення слова, сполучення слів, які утворилися в певний часовий проміжок на позначення якоїсь нової реалії або поняття. Неологізм може відповідати мовній нормі (тоді говоримо про потенційне, регулярне, узуальне слово) або не відповідати нормі (тоді це оказіональний, неузуальний неологізм, або оказіоналізм). Таким чином, у роботі поняття „неологізм” використовується як родовий термін. Під новотвором розуміємо нове слово, утворене за певною словотвірною моделлю з власне-українських або запозичених морфем у межах української мови.

У першому розділі також з’ясовується співвідношення досліджуваних інновацій із поняттям „мовна норма” і, відповідно, визначається поняття узуальності й оказіональності в словотворенні.

Другий розділ „Способи класифікації відіменних іменників – назв особи” присвячений детальному розгляду словотвірної категорії особи, яка активно поповнюється інноваціями внаслідок превалювання в суспільній свідомості антропоцентричної наукової парадигми. Вибір для аналізу словотвірної категорії особи зумовлений логікою розвитку мовознавчих досліджень у галузі словотворення, заміною наукових пріоритетів (антропоцентричний підхід, тобто виведення людини в центр мовотворчої діяльності й сприймання світу) і самим суспільним життям.

Словотвірна категорія як лінгвістичне поняття тісно пов’язана з лексичною категорією і лексико-граматичною категорією в цілому. У реферованому розділі визначено види іменної мотивації новотворів (іменниковими, прикметниковими, займенниковими та числівниковими основами) та з’ясовано семантику основних груп відіменних іменників – назв особи. Непохідні лексеми (як власне українські, так й іншомовні) не розглядаємо, хоча й беремо їх до уваги як тло для аналізу похідних від них новотворів. Неминуче під час такого аналізу постає питання про морфемну будову (подільність) і похідність запозичень. Про подільність основи слова (як запозиченого, так і власне українського) можна говорити, якщо ми в змозі виділити в ній хоча б один складник, який би вживався з тим же значенням в інших словах. Наприклад, у слові ролер виділяємо елемент -ер, який і в інших реальних словах української мови позначає особу, діяльність якої спрямована на те, що позначене твірною основою: рок-ер, грим-ер, спринт-ер. Проте надати елементу -ер статус суфіксального складника слова можна лише за умови осмислення самої основи подібних слів, тобто якщо основа побутує також і в інших словах із тим же значенням, пор.: грим, грим-увати, грим-ер або спринт, спринт-ер; рок, рок-ер; док, док-ер і под.

Словотвірна категорія особи становить розгалужену систему похідних найменувань людини, утворених як від іменних частин мови, а саме: іменника, прикметника, займенника й числівника, так і від дієслів. Зосередження в нашому дослідженні на інноваціях, утворених від іменних частин мови, спричинене помітною активізацією творення саме від них нових назв осіб у сучасній українській мові. На таку тенденцію творення назв осіб неодноразово звертали увагу дослідники й інших слов’янських мов. Найбільшу питому вагу мають інновації, утворені від іменників (близько 1000 одиниць, що становить майже 90від загальної кількості проаналізованих інновацій). У поєднанні з іменниковими основами продуктивність у матеріалі нашого дослідження виявили такі суфікси, як -ик (з його можливими формальними варіантами -ник, -овик, -івник, -овник, -атник, -аник), -ець (із варіантами -овець/-івець,
-анець/-янець, -инець/ -інець), -ин (-анин/-янин, -чанин), -ист/-іст. Обмеженою продуктивністю характеризуються суфікси -ар/-яр, -ак/-як(-чак), -щик/-чик (-овщик). Такі непродуктивні для літературної лексики суфікси, як -чук, -ун та інші використовуються з метою творення оказіоналізмів. Найбільш активними можна визнати також префікси супер-, не-, екс-, основу псевдо- та ін.

Їм кількісно поступаються відад’єктивні деривати (близько 140 одиниць, тобто до 10 матеріалу). Серед деад’єктивних утворень переважають суфіксальні. Крім суфіксації, у відприкметниковому словотворенні значне місце займає усічення з подальною нуль-суфіксацією: екзот, неформал, екстремал тощо. Відприкметникові іменники становлять значні труднощі для аналізу, оскільки їм часто властива так звана множинна мотивація, яка, у свою чергу, спричинює множинність їхніх словотвірних структур. Явище множинності словотвірної мотивації було предметом дослідження багатьох дериватологів: В. В. Виноградова, Г. О. Винокура, В. В. Ґрещука, З.О.Каспришин, Н. Ф. Клименко, І. І. Ковалика, В. В. Лопатіна, Л. О. Родніної, О. М. Тихонова, І. О. Ширшова, І. С. Улуханова та інших.

Досліджений матеріал дає приклади таких видів множинної мотивації похідних новотворів:

1) десубстантивно-девербальний:

тус-івник – тус(а) + -івник („той, хто відвідує тусу”);

тусів-ник – тусів-к(а) + -ник („той, хто ходить на тусівку”);

тусів-ник – тусува-тися + -ник („той, хто тусується”);

2) десубстантивний:

анти-глобаліст – анти- + глобаліст („той, хто виступає проти глобалістів”);

антиглобал-іст – антиглобал-ізм + -іст („той, хто висуває ідеї антиглобалізму”);

3) десубстантивно-деад’єктивний:

держав-ник – держав(а) + -ник („той, хто займається справами держави”);

державн-ик – держав-н(ий) + -ик („той, хто займається державними справами”) тощо.

Виявлений один відзайменниковий дериват і жодного відчислівникового простого новотвору. Твірні іменникові та прикметникові основи мають певні особливості: сукупність словотвірних значень, формантів, різновиди мотивації тощо.

Найбільш швидко оновлюються такі сфери використання інновацій, як культурна, бізнесова, спортивна, політична тощо. Відіменні іменники – назви осіб за їхніми семантичними властивостями групуємо в чотири великі сукупності: 1) професійні назви осіб (серед яких виділяємо офіційні й неофіційні професійні назви); 2) номінації осіб за належністю до колективу однодумців; 3) назви-характеристики людей за різними (зовнішніми й внутрішніми) якостями; 4) назви осіб – прихильників, шанувальників когось або чогось.

Унаслідок здійсненого аналізу встановлено, що особливо відкритою й „мобільною”, тобто такою, яка швидко реагує на зміни в суспільстві, є група назв-характеристик осіб за різними якостями, група номінацій за належністю до колективу однодумців.

У третьому розділі „Способи та моделі узуального словотворення відіменних іменників-назв особи” вивчаються узуальні новотвори сучасної української мови. Узуальне словотворення в мові завжди переважає, оскільки того, що закладене в її системі та відповідає її нормам, завжди більше. Під потенцією розуміємо закладене в мовній системі, передбачене мовною категоризацією світу й лексичною нормою мови, а узуальне оказіональне – це спосіб оформлення такої номінації, зокрема за допомогою засобів словотворення, а отже, стосовно похідної лексики, передбачене словотвірною нормою мови. Лексична й словотвірна норми мови часто не збігаються, наприклад, назви осіб жіночої статі пілотка, матроска, столярка, ракетниця, корейка, вафельниця та ін. є потенційними й оформленими в межах словотвірної норми, але ці словотвірні структури вже „зайняті” іншими значеннями, тобто їх уживання як назв осіб жіночої статі буде лексично невиправданим, таким, яке призводить до двозначності, омонімії. Проте в багатьох інших випадках спрацьовує традиція називання тих чи інших понять, конвенція (домовленість) носіїв мови щодо певних номінацій (пор. уживані щодо назв осіб і неосіб лексеми фінка, полька, циганка, угорка). Узуальний характер творення неологізмів підтверджує й наслідування тих зразків, які виявили свою активність і продуктивність раніше (для нас – до 1991 р.) і засвідчені в нормативних українських словниках та граматиках. Крім того, узуальність підкріплює широкий спектр сполучуваності словотвірних засобів. Регулярність творення засвідчують також похідні, семантика яких легко „прочитується” в їхній формальній будові, тобто ті, які не мають прихованих, не виражених формально додаткових сем, конотацій.

Аналіз нашого матеріалу доводить, що переважну більшість новотворів (це 1073номінації, тобто 94 % всіх проаналізованих у дисертації інновацій) становлять відіменні іменники – назви особи, утворені в межах узуальних словотвірних типів. Узуальними далі вважаємо передусім ті словотвірні типи, що описані як високопродуктивні в працях радянських українських дериватологів, зокрема І.І.Ковалика, Н.Ф.Клименко, В.В.Ґрещука, Л.О.Родніної. До таких словотвірних типів долучаємо ті моделі творення назв осіб, які реалізують потенційні, передбачувані системою мови слова, а отже, виявляють продуктивність у сучасному українському лексиконі.

Перевірка дібраних інновацій на новизну здійснювалася на основі зіставлення кожної аналізованої одиниці з реєстром „Словника української мови” в 11 томах (1970-1980), а також із реєстрами інших словників української мови, виданих до 1991 року, таких як „Словник іншомовних слів” за редакцією О. С. Мельничука (1974), „Частотний словник сучасної української художньої прози” у 2 томах за редакцією В. С. Перебийніс (1981), „Словник-довідник з правопису та слововживання” С. І. Головащука (1989), „Морфемний аналіз: Словник-довідник” у 2 томах І. Т. Яценка (1980-1981).

Проаналізовані в розділі інновації розглядаються в межах словотвірних типів. Опис опрацьованого матеріалу подається за спаданням активності окремих моделей словотворення. Для градуювання продуктивності словотвірних типів і моделей словотворення встановлено певні кількісні показники вищого й нижчого порогів. За таку межу беремо середнє поповнення типів відіменних іменників в абсолютних (накопичувальних) кількісних показниках. За приблизними підрахунками визначено показник середньої продуктивності певного словотвірного типу або моделі словотворення в 10 лексем, що відповідає загальноприйнятій практиці кількісного обрахування зростання складу лексикону. Динамічний, усереднений характер таких кількісних показників зумовлений інтенсивністю оновлення сучасного українського лексикону та конкуруванням, неусталеністю багатьох інновацій.

При викладі матеріалу основний акцент робиться на тих змінах, які відбуваються в межах словотвірних типів (спектри сполучуваних твірних основ і словотворчих формантів, розширення звуження кола значень твірних основ, збільшення зменшення кількості значень похідних, морфонологічні явища тощо).

Аналіз лексико-словотвірних інновацій переконливо доводить, що описані в академічному „Словотворі сучасної української літературної мови” (К., 1979) словотвірні типи здебільшого зберігають свої показники продуктивності. На неї, однак, великою мірою впливають динамічні процеси в суспільстві, які спричинюють актуалізацію деяких словотвірних значень (наприклад, соціальне замовлення на слова зі значенням “найменування особи за професійною діяльністю”, „найменування особи жіночої статі за різними видами її діяльності” та інші), що вимагають спеціальних номінацій, а не описових словосполук.

Найбільшу активність у творенні інновацій на позначення осіб чоловічої статі виявляють такі словотвірні типи, як “іменник + -ник” (88 лексем): Вочевидь, добре постаралися імперські піарники вкупі зі спецами з нейролінгвістичного програмування... (Шлях перемоги, 16.01.2002, с. ); “іменник + -ист/-іст” (53 лексеми): Розподіляючи український інтелектуальний простір на „нативістів” і „модернізаторів”, дослідниця відзначає і критикує стратегію творення образу жертви... (Критика, квітень 2004, с. ), „іменник + -ець” (37 лексем): Лев сусідив з ягням, поважні літні пані – з гіпі, а середньостатистичний троєщинець – із шотландцем у кілті (Коментар, червень 2004, с. 14), „іменник + -ук/-юк/-чук” (11 лексем): Тоді мені було шістнадцять, тепер – сімнадцять, але інколи я чиню як тринадцятирічний шпанюк (Селінджер Джером Д. Над прірвою у житі, с. 8).

У творенні нових відіменних назв осіб жіночої статі найбільш активними є такі словотвірні типи, як „іменник +-к(а)” (37 лексем): Складно сказати, якою була роль кураторки виставки Ельжбети Банко-Сітек і що, окрім доставки малюнків в Україну та назад, до Польщі, вона передбачала (Коментар, квітень 2004, с. ); „іменник + -иц(я)” (22 лексеми): Відвідини старого підтвердили: квартира фактично не знає рук справжньої господині, якою має бути соцпрацівниця (Голос України, 29.12.2004, с.7) та інші, які значною мірою виконують соціальні замовлення на творення моцій. Розглянуті в дисертації суфікси здатні поєднуватися з широким колом основ, значення яких розвинулися протягом досліджуваного періоду, що також сприяє зростанню продуктивності певних словотвірних типів.

Як показує детальний аналіз наукових джерел, у часи швидкого оновлення лексичного складу української мови активно включаються в процес творення відіменних іменників-назв особи такі питомо українські й запозичені префікси, як анти-, недо-, не-, зверх-, поза-, супер-, виявляючи при цьому різні ступені активності. Оскільки при префіксальному словотворенні не змінюється частиномовна належність твірного слова, то в основі всіх словотвірних типів буде лежати поєднання префікса з іменником: Однак уже ввечері цю скромну, на думку західних антиглобалістів, забаву... центральні телеканали оголосили масовими заворушеннями (Політика і культура, 18-24.01.2003, с. ).

Продуктивність у творенні назв особи виявили й такі способи творення складних слів, як юкстапозиція: І уява, розчарована, зітхає: а от, якби ці сни снились якомусь втомленому клерку-менеджеру-маклеру.... (Дзеркало тижня, 05.11.2005, с. ); композиція: Бо вже лунають зрадливі голоси, що пропонують з нагоди 134-річчя від дня народження цього сурогатного псевдопсихолога встановити йому пам’ятники в усіх обласних та районних центрах України (Критика, квітень 2004, с. ); абревіація: Генпродюсер Л.Мазор, кажуть, поки що в Москві. Але на його місце “телезнавці” раз у раз “призначають” Г.Безлюдну з “К1”. Хоча з коментарями поки ніхто не поспішає, і це зрозуміло (Дзеркало тижня, 21.12.2006, с. ).

У розділі проаналізовані також основні малопродуктивні словотвірні типи, які вимагають детального вивчення з урахуванням сучасного мовного матеріалу. Саме такий опис уможливив визначення причин спадання активності того чи іншого словотвірного типу, умови реалізації тих чи інших конотацій у семантиці окремих новотворів. Серед малопродуктивних типів розглядаємо такі, як „лже- + іменник”, „квазі- + іменник”, „напів- + іменник”, „нео- + іменник”, „прикметник + -ук (-юк)” тощо. Не залишилися поза увагою способи творення іменників із суфіксами суб’єктивної оцінки – аугментативів та демінутивів, у межах яких виділяємо такі словотвірні типи, як „іменник + -ик”, „іменник + -ок”, „іменник + -як(а)”, „прикметник + -юг(а)” та інші.

Четвертий розділ „Різновиди неузуального (оказіонального) словотворення нових відіменних іменників – назв особи” присвячений інноваціям-оказіоналізмам у дослідженій словотвірній категорії назв особи. Оказіональне (неузуальне) словотворення є потужним засобом поповнення шару експресивно-оцінної лексики української мови. У розділі описано 79 оказіональних лексем різної формально-семантичної будови, що становлять 7від загальної кількості проаналізованих у дослідженні відіменних новотворів на позначення особи.

Неузуальний словотвір – це самостійна підсистема українського словотвору, яка має низку специфічних способів та засобів творення номінацій. Серед них виділяємо власне-оказіональні способи (каламбур, контамінація, зворотний словотвір, оказіональне творення онімів, творення слів за допомогою графічних засобів, самостійне функціонування (морфологізація) словотвірних засобів або складників словотвірної структури слова та ін.) і способи, пов’язані з порушенням як емпіричної (Так і сказав, кобіта; дєвка, тьолка, чувіха, полонізми і русизми, вульгаризми і арготизми, одним словом, вишуканий синонімічний ряд, достойний неоплатоніста і младогегельянця, сковородинчука і розанофца (Процюк С. Інфекція, с.46); Мало в Україні України – це редукований мовний простір не тільки для україномовної продавчині чи двірника, а й журналіста, письменника, філолога (Коментар, січень 2004, с.8)), так і системної продуктивності регулярних (узуальних) словотвірних типів (Вперше і востаннє щось українське гралося на цій сцені (саме „Фольксбюне”, так!) наприкінці 20-х років минулого століття – щоправда, того разу режисер і актори були німецькими, зате п’єса – „Білою пантерою” Винниченка, невідомого невдахи з неіснуючої країни, недополітика й еміґранта (Дзеркало тижня, 05.11.2005, с.19)). В останньому прикладі значення неповноти вияву ознаки чи якості, характерне для явищ та процесів, що мають тяглість у часі й можуть розвиватися, поєднується зі значенням особи. Таким чином утворюється оказіональна лексема, що має емоційно-експресивне забарвлення презирливості, зневажливості.

Серед 79 виявлених неузуальних лексем переважають інновації в межах власне-оказіональних способів словотворення (54 лексеми, тобто 68причому здебільшого нові слова утворені за допомогою контамінації, каламбуру та оказіонального творення онімів: ...І ясну твою плахту на ядерну плаху / Понесуть вузьколобі нові атомани (Омелянчук В. Поезії, с.12); Бо скажіть-но ви мені, бомжі та олігархи, чи ще якісь там бомжархи (яка прикольна абревіатура), до чого, за великим рахунком, зводиться людське життя? (Процюк С. Інфекція, с. ); „Чому саме я? Знає, що не відмовлю? Адже ніколи не поверне, бо пропиває всі доходи, алкалоїд алкашевич алкоголіченко” (Процюк С. Інфекція, с. ); Зате підлеглим пана Ліхового – „головного мінкультуриста” країни, певно, зовсім не соромно (як би це делікатніше висловитися?) не згадувати про туризм (Дзеркало тижня, 28.01.2006, с. ).

Значна кількість розглянутих інновацій відзначається продуктивністю неузуальних способів творення слів, а також закріпленням за певним функціональним стилем мови, розширенням сполучуваності формантів із твірними основами, набуттям формантами додаткових нових значень