УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Басараб Михайло Михайлович

УДК 94 (477.87) “1980/1990”:323

РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗАКАРПАТТЯ

В ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ

НАПРИКІНЦІ 80-х – НА ПОЧАТКУ 90-х рр. ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Ужгород – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Вегеш Микола Миколайович,

Ужгородський національний університет МОН України,

професор кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Марчук Василь Васильович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника МОН України,

завідувач кафедри політології;

кандидат історичних наук, доцент

Ситник Олександр Миколайович,

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету внутрішніх справ МОН України, доцент кафедри теорії та історії держави та права

Захист відбудеться "22" січня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 Ужгородського національного університету за адресою: м. Ужгород, вул. Університетська, 14а, ауд. 410.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, 6.

Автореферат розісланий " 14 " грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Токар М. Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність даного наукового дослідження виходить зі змісту діяльності громадських організацій у часи боротьби національно свідомих представників суспільства за Українську державність та в перші роки незалежності. У процесі розвитку низка громадських товариств та об’єднань виконували важливі для формування громадянського суспільства інтеграційні, виховні, світоглядні функції. Значимість дослідження є очевидною і з огляду на відсутність комплексного вивчення участі громадських організацій та об’єднань Закарпатської області у державотворчих процесах наприкінці 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст., їхньої важливої громадсько-політичної та культурно-освітньої багатогранності.

Роль і значення громадських організацій у суспільно-політичному житті Закарпаття визначаються й тим, що участь у їхній роботі брали представники різних національностей, громадсько-політичних переконань, члени різноманітних партій. Крім того в лавах товариств гуртувалися громадяни різного соціального статусу, професій, серед яких були представники наукової та технічної інтелігенції, духовенства, педагогів, працівників культури, робітників і селян. Специфіка їхніх поглядів зосереджувалася довкола досягнення інтеграційної мети – побудови незалежної соборної України, активізації державотворчих процесів, демократизації суспільних відносин, відродженні самобутньої культури краю, історичних традицій, формуванні у свідомості громадян нового типу мислення, вихованні патріотизму тощо.

Саме завдяки активній позиції громадських організацій кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. національні цінності і традиції стали акумулюючим фактором впливу на свідомість громадян, на формування у людей почуття особистої відповідальності за долю держави.

Ґрунтуючи своє дослідження на основі архівних та опублікованих документів, статистичних матеріалів, дисертант висвітлює поряд з цим і соціально-політичні та культурно-освітні зміни в житті українців Закарпаття в умовах становлення незалежної України, визначає провідну роль впливу на ці процеси громадських організацій.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є вивчення діяльності громадських організацій Закарпаття в умовах краху комуно-радянської системи, становлення незалежності України та в перші роки її існування. Поряд з цим висвітлюються й закономірні, взаємопов’язані громадсько-політичні моменти участі провідних організацій у суспільному житті краю. Мета дисертаційного дослідження також полягає в аналізі еволюції від культурно-просвітніх до громадсько-політичних аспектів у діяльності громадських організацій, у визначенні їхньої ролі в державотворчих процесах. Визнаючи факт розбудови низки громадських організацій національних меншин краю, акцентується увага на діяльності найбільш масових і впливових товариств Закарпатської області.

У контексті цієї мети ми прагнули вирішити наступні завдання:

– визначити передумови та причини активної розбудови системи громадських організацій у краї;

– дати характеристику форм і методів національно-визвольного руху;

– дослідити внутрішню еволюцію структурно-організаційної основи громадських організацій;

– визначити специфіку відносин між громадськими організаціями та політичними партіями;

– охарактеризувати основні напрямки діяльності та здобутки громадських організацій Закарпатської області у різних сферах суспільного життя;

– зробити узагальнюючі висновки про участь громадських організацій Закарпатської області в державотворчих процесах.

Об’єктом дослідження є громадські організації Закарпаття, їхнє функціонування та розвиток упродовж кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. Серед них досліджуються ті, котрі відіграли роль руйнівника державності тоталітарного й авторитарного типу, зробили найбільший внесок у становлення незалежної України й сприяли реалізації її державотворчих засад.

Предметом наукового дослідження є місце і роль громадських організацій Закарпатської області в процесі боротьби за незалежність України, в державотворчих процесах перших років незалежності. Комплексний підхід до досліджуваної теми конкретизує значення громадських організацій Закарпатської області в контексті українського національно-демократичного розвитку на зламі 80-х – 90-х рр. ХХ ст.

Методологічна основа роботи. При написанні дисертації автором використані принципи об’єктивності та історизму наукового дослідження. Крім цього воно здійснене на основі таких загальнонаукових методів, як аналітичний, системний, структурно-функціональний і таких історичних методів, як історико-порівняльний, проблемно-хронологічний.

До того ж у дисертаційному дослідженні при характеристиці суспільно-політичних та культурних процесів було застосовано історико-ретроспективний метод та метод аналізу документів. При системному підході об’єкт, що аналізується, розглядається як певна множина елементів, взаємозв’язок яких зумовлює цілісність досліджуваної проблеми. Структурно-функціональний підхід дозволяє виділити в об’єктах структурні елементи і визначити їхню роль у системі.

Дана методологічна основа сприяє розкриттю комплексної проблеми в цілому й дає можливість розкрити суть і динаміку досліджуваного процесу.

Хронологічні рамки дослідження. Їх обґрунтування періодом кінця 80-х – початком 90-х рр. минулого століття, а точніше 1988 – 1994 рр. викликане національно-свідомим пробудженням жителів Закарпаття, коли ставав відчутним крах комуно-радянської політичної системи, почали відбуватися зміни в оцінці тогочасних суспільно-політичних подій, відроджуватися національно-культурні цінності й традиції. Протягом боротьби за незалежність України, перших етапів самостійного державного будівництва роль громадських організацій, як акумулюючої сили суспільства, визначала подальші перспективи розвитку держави у цілому.

Наукова новизна. На основі всебічного вивчення й аналітично-критичного підходу автор зробив спробу узагальнюючого, комплексного дослідження діяльності громадських організацій в процесі боротьби за незалежність, їхньої еволюції. Аналіз полягає в поєднанні автором цілої низки проблем, які або зовсім не вивчалися, або досліджувалися частково. До того ж, автор розширив і поглибив теоретичні засади функціонування громадських організацій в Закарпатській області і визначив їхнє місце й роль в сучасному суспільно-політичному житті краю.

Отже, наукова новизна дисертаційної роботи полягає в наступному:

1. Здійснено узагальнену характеристику процесу становлення й подальшого розвитку громадських організацій Закарпаття впродовж кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст.

2. З’ясовано статуси та пріоритетність завдань громадських організацій Закарпатської області впродовж вказаного періоду. Наголошено на історичній традиційності деяких з них.

3. Документально підтверджено активність громадських організацій краю на зламі 80-х – 90-х рр. ХХ ст. у вирішенні багатьох актуальних тогочасних питань суспільно-політичного життя. Розкрито проблему участі населення через громадські організації в органах законодавчої та виконавчої влади Української держави.

4. Визначено роль громадських організацій у контексті культурно-просвітнього відродження, повернення із забуття національно-культурних традицій, ідеалів, цінностей.

5. Дисертантом показано еволюцію громадських організацій, їхніх програмових пріоритетів.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичні розробки дозволяють системно підійти до розгляду проблеми місця й ролі громадських організацій Закарпаття на початковому етапі незалежності, їхньої громадсько-політичної діяльності. Практична цінність роботи полягає у можливості використання фактичного матеріалу дисертації для написання узагальнюючих праць, висвітлення роботи громадських організацій, їхнього співробітництва з політичними партіями, органами місцевої влади як в Закарпатті, так і в Україні.

Апробований автором фактичний матеріал може бути використаний для підготовки програм навчальних спецкурсів із новітньої історії України та краєзнавства, політичної історії Закарпаття, розробки методичних посібників, курсових та дипломних робіт. Узагальнений матеріал може бути використаний у практичній роботі державних органів влади, громадських організацій і політичних партій України.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано на науково-практичних конференціях, а саме: науковій конференції, присвяченій 85-річчю створення в Закарпатті крайового товариства “Просвіта” (Ужгород, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції “Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989 – 1991 рр.” (Ужгород, 2006), науково-практичній конференції “Олександр Духнович – професійний педагог” (Ужгород, 2007 р.). Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу історичного факультету Ужгородського національного університету (2005 – 2007 рр.).

Структура дисертації. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації без списку використаних джерел та літератури становить 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, окреслено хронологічні рамки, практичне значення роботи, вказано форми та межі апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі – “Громадські організації Закарпаття наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст.: джерела та історіографічний аналіз” – проаналізовано архівні джерела про діяльність громадських організацій Закарпатської області, опубліковані документи, заяви, звернення, а також охарактеризовано громадсько-політичну та культурно-просвітницьку діяльність товариств у світлі наукової історіографії.

Основу дисертаційного дослідження складають архівні матеріали та опубліковані документи. Специфікою використання даних матеріалів є те, що поряд із державними фондами (перша група неопублікованих джерел), де ми ознайомилися із поточними архівними документами стосовно досліджуваної проблеми, нами введено в науковий обіг і цілу низку джерел, виокремлених із поточних архівних справ і приватних архівних матеріалів безпосередніх учасників державотворчих процесів у Закарпатській області на зламі 80 – 90-х рр. минулого століття (друга група).

Щодо першої групи архівних джерел, то вони в основному зосереджені у фондах Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО) в Ужгороді, Відомчого архіву Закарпатської обласної державної адміністрації (ЗОДА) в Ужгороді, Архівного відділу Ужгородської міської Ради народних депутатів.

Зокрема нами використано справи Фонду № 1 “Закарпатский обком Компартии Украины. г. Ужгород” ДАЗО, у змісті яких є цінні матеріали стосовно позиції тогочасних партійних і радянських функціонерів до неформального руху в цілому, і перших громадсько-політичних організацій Закарпаття зокрема (опис 33). У записах ідеологічного відділу крайового комітету КПУ містяться критичні зауваження щодо поширення “неформального руху”, вдосконалення структур громадських організацій, а також розміщені конкретні рекомендації стосовно контролю за активістами окремих організацій та протидії їхній антикомуністичній діяльності.

Різку оцінку діям громадськості й громадських організацій у процесі боротьби за незалежність України й відстоювання власних прав і свобод зустрічаємо в протоколах і матеріалах до протоколів Пленумів Закарпатського обласного комітету Комуністичної партії України, в різноманітних постановах бюро обкому тощо (опис 34). Архівні документи свідчать, що представники тогочасної політико-партійної влади не могли змиритися з опором, який чинили представники громадськості, а точніше громадських організацій краю, і всіляко намагалися перешкоджати спробам волевиявлення і висловлювання власних думок.

Повнішу картину тогочасного громадсько-політичного життя краю змальовують використані нами архівні матеріали Відомчого архіву Закарпатської обласної державної адміністрації (ЗОДА). Цінні документальні джерела для дослідження містяться у фондах № 1 та
№ 195 (опис 14, 23, 25).

Так, у Фонді № 1 нашу увагу привернули справи “Діловодство. Протокольна частина” (опис 1), де містяться матеріали стосовно діяльності окремих громадських організацій. У Фонді № 195 “Закарпатська обласна Рада народних депутатів” нас зацікавив опис 14, де зібрані протоколи засідань виконавчого комітету облради, сесій обласної Ради народних депутатів. Вивчаючи дані матеріали, ми прослідкували, яким чином влада реагувала на тогочасну суспільно-політичну кризу, які приймала рішення відповідно до тих чи інших подій, наскільки вмотивованими були розпорядження керівників обласного виконавчого комітету.

Оскільки наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. минулого століття в епіцентрі суспільно значимих подій перебував Ужгород, неабияку цінність для нас складають матеріали Архівного відділу Ужгородської міської Ради народних депутатів.

Якісним наповненням змістової повноти дослідження слугують поточні архіви громадських організацій Закарпатської області, котрі брали активну участь у боротьбі за незалежність України та в інших державотворчих процесах. У їхніх фондах зосереджено багатий матеріал як про власну діяльність, так і про участь у багатоманітних заходах, мітингах, масових зібраннях тощо.

Зокрема, чи не найбільше матеріалів стосовно досліджуваної проблеми зосереджено в поточних архівах Закарпатського обласного товариства української мови ім. Т. Шевченка – Закарпатського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка (ВУТ), Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства “Просвіта”, Закарпатського відділення Народного руху України. Значний джерельний матеріал ми почерпнули з поточного архіву Ужгородської міськрайонної організації УГС – УРП, що зосереджений в приватних фондах голови міськрайонної організації УГС – УРП В. Шерегія, котрий був учасником національно-визвольних змагань на зламі 80 – 90-х рр. ХХ ст. Тут зберігаються унікальні документи, що стосуються початків діяльності в Закарпатті Української Гельсінської Спілки (УГС), зокрема, такі як “Декларація принципів”, “Обіжник № 1 Виконавчого комітету УГС – для місцевих груп і філій: Наші першочергові завдання”. Згадані основоположні документи розкривають зміст і сутність УГС як першої неформальної організації, котра ставила перед собою правозахисні та політичні цілі.

Значний фактичний матеріал містять опубліковані джерела. Їхній зміст вказує на особливу увагу до досліджуваного періоду. Ми використовували опубліковані матеріали обласної періодики, а також видані збірники документів. Серед останніх слід виділити матеріали документів, опубліковані у праці “Українська Гельсінська Група. До
30-річчя створення: історія, документи” (Упорядн. О.Зінкевич та В.Овсієнко). Про процес легалізації та цільову спрямованість громадських організацій досліджуваного періоду подає матеріал статистичний бюлетень Закарпатської обласної державної адміністрації “Діяльність об’єднань громадян у Закарпатській області”.

Джерельний матеріал містить збірник документів “Матеріали установчої конференції по відродженню Закарпатського крайового товариства “Просвіта”. Тут зібрано й уніфіковано всі основоположні документи, які підтверджують правовий рівень підготовки та проведення оргкомітетом установчих зборів просвітян.

Джерелознавчий інтерес становлять численні заяви та звернення громадських організацій та їхніх керівників щодо різноманітних подій, фактів та явищ суспільно-політичного життя краю та держави, опублікованих у періодичній пресі. Зміст публікацій найкраще свідчить про участь товариств і об’єднань Закарпатської області в державотворенні, підкреслює їхнє намагання сприяти поліпшенню ситуації в різних сферах суспільної діяльності.

Значний інтерес представляють наукові праці монографічного характеру і статті в збірниках, у котрих автори досліджували державотворчі процеси наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. минулого століття та участь у них громадських організацій демократичного напрямку. Використані нами видання умовно можна поділити на дві групи.

До першої ми віднесли наукові праці, котрі висвітлюють загальнодержавний аспект українського державного будівництва, визначають етапи боротьби за незалежність, вказують місце і роль громадських організацій у відродженні самобутності української нації та захисту політичних прав і свобод громадян. Тут опрацьовані академічні видання вітчизняних учених, праці інших дослідників, спогади й роздуми безпосередніх учасників тогочасних подій (О.Бойко, О.Гарань, Л.Шкляр, В.Литвин, Л.Тупчієнко та ін., І.Лисяка-Рудницький, Г.Касьянов, А.Грабовська, А.Свінціцька, М.Прокоп, А.Русначенко). Нами також використано класичні праці з історії України, авторами яких є відомі історики С.Кульчицький, О.Субтельний, М.Пасічник, О.Босак та ін.

Другу групу історіографічної літератури складають наукові видання та статті дослідників, присвячені детальному аналізу державотворчих устремлінь населення Закарпатської області, формуванню перших громадських організацій у краї та їхньому протистоянню комуністичній владі й державним чиновникам. Переважно авторами таких матеріалів є місцеві науковці та громадські діячі, чий доробок також можна класифікувати за тематичною спрямованістю видань: одні присвячені найбільш відомим громадським організаціям, інші характеризують частину з них у контексті суспільно-політичних змін у краї.

Чи не найповніше розкрито питання участі громадських організацій краю в державотворчих процесах у наукових статтях М. Зана. У його працях знаходимо багатий матеріал для осмислення різних тогочасних процесів, особливо в межах співвідношення державотворчих аспектів і регіональних проблем розвитку. Низка окремих видань присвячена діяльності в Закарпатській області різноманітних громадських організацій, серед яких культурно-освітні, громадсько-політичні товариства, об’єднання та асоціації. Перш за все слід назвати доробки І. Миговича,
М. Макари, С. Мітряєвої, інші видання. Допоміжним матеріалом у дослідженні слугують і видання “Національно-культурні товариства Закарпаття”, “Закарпаття – багатонаціональний край”, “Закарпаття в незалежній Україні. Роки. Події. Факти. 1991 – 2001”, “Освітньо-виховні проблеми національних меншин Закарпаття”.

Досліджуваному періоду присвячений розділ у третьому томі “Нарисів історії Закарпаття”, в якому авторський колектив (М. Болдижар, В. Делеган та ін.) розкриває передумови суспільно-політичних змін у краї, вказує на зростання суспільної активності громадян. На тему з проблем розвитку національної державницької ідеї в Закарпатті написана й стаття ужгородських істориків В.Задорожного і С. Федаки.

Внаслідок значних трансформаційних процесів в Україні та в краї на зламі 80-х – 90-х рр. ХХ ст. на передньому плані постали нові проблеми. Однією з таких стало штучне роздмухування окремими державними чиновниками і представниками громадських організацій питання “політичного русинства”. Цій проблемі відповідно й присвячували свої наукові роздуми й аналітичні дослідження як місцеві, так і українські вчені. Серед таких дослідників слід назвати Ю.Балегу, М.Болдижара, С.Віднянського, М.Зана, О.Майбороду, О.Мишанича, М.Тиводара, П.Токаря. Щодо останнього з названих авторів, то слід підкреслити значний внесок у дослідження місця й ролі громадських організацій згаданого періоду в його праці “Національний рух на Закарпатті: 1988 – 1993 рр.: соціолого-політологічний аналіз”, де робиться спроба класифікувати громадсько-політичні й культурно-освітні товариства в залежності від їхньої національної спрямованості й участі в суспільному житті.

Значний історіографічний матеріал містять праці, присвячені аналізові діяльності досліджуваних нами громадських організацій краю, їхньої різнопланової спрямованості тощо. Серед таких необхідно назвати праці М.Вегеша, О.Ороса, О.Росула, М.Токаря, П.Федаки та ін.

Цінним джерелом слугують і матеріали періодичної преси, котрі розкривають місце і роль громадських організацій Закарпатської області в суспільно-політичних процесах. Значний джерелознавчий характер носять заяви, звернення, ухвали громадських організацій та їхніх лідерів, опубліковані в численних номерах періодичної преси. Однак тут ми знаходимо й неабиякий цікавий матеріал історіографічного змісту, в якому аналізуються буденні справи товариств, їхні тактичні зміни, конфліктні ситуації тощо. Виходячи з того, що на шпальтах газет і журналів висвітлювалася багатогранна діяльність організацій, нами зроблено спробу проаналізувати використані матеріали за двома критеріями – по кожній із досліджуваних громадських організацій та за тематичною проблемою, на яку вони реагували. Якщо найбільший пласт статей з даної тематики стосувався висвітлення діяльності окремих громадських організацій, то проблемний аспект на шпальтах носив здебільшого дискусійний характер.

Опрацьований матеріал дає можливість стверджувати, що певний час комуністична партійна еліта не визнавала факту існування неформальних організацій. Про початки діяльності й перші кроки на шляху становлення правозахисного руху в Закарпатті, його можливості поширення серед населення Закарпатської області говорять матеріали нелегальної газети “Карпатська Україна”, котра виходила як друкований орган УГС. Вона знайомила читачів з основними цілями товариства, подавала коротку передісторію правозахисної діяльності українців, про численні акції, які проводила УГС в Закарпатській області, про протистояння з партійними й силовими органами тогочасної влади.

Про співпрацю громадських організацій (УГС, “Меморіал”, НРУ та ін.) Закарпатської області в боротьбі за поліпшення умов життя населення краю на зорі незалежності України свідчать численні матеріали інших незалежних періодичних видань.

Чи не найбільше уваги на сторінках тогочасної преси приділялося діяльності крайової організації Народного руху України. Це були матеріали аналітичного, критичного, інформаційного змісту. Але сам факт неабиякої уваги до роботи однієї з наймасовіших громадських організацій у Закарпатській області на зламі 80-х – 90-х рр. ХХ ст. говорить про те, що вона перебувала в епіцентрі суспільно-політичних подій, а її дії впливали на суспільний розвиток, визначали вектор демократизації краю.

Зміст періодичної преси свідчить про важливість тогочасних суспільно-політичних процесів і зацікавленість в їх позитивній реалізації різних громадських організацій та демократичних сил. Разом з тим, окремі матеріали носили заангажований характер, що втім не впливає на об’єктивну характеристику діяльності громадських організацій.

У другому розділі – “Особливості створення та умови функціонування громадських організацій Закарпаття наприкінці 80-х рр. ХХ ст. та їхня роль у боротьбі за незалежність України” – визначаються основоположні засади перших незалежних громадсько-політичних організацій Закарпаття в загальноукраїнському контексті. Особлива увага відводиться дослідженню діяльності Закарпатської крайової організації Народного руху України за перебудову – першої легальної громадсько-політичної організації краю. Підкреслюється її внесок в українське державотворення на зламі 80-х – 90-х рр. ХХ ст. Окремий підрозділ присвячено створенню, діяльності й ролі в боротьби за національну ідею Закарпатської крайової організації Української Гельсінської Спілки.

Створення громадських організацій і об’єднань в Закарпатській області було зумовлено декількома факторами: історико-політичними традиціями, ідеологічним протистоянням у суспільстві, формуванням демократичних відносин і плюралізму, активізацією громадсько-політичного життя населення, господарським зубожінням, відродженням культурно-духовних цінностей, захистом навколишнього середовища й вирішенням екологічних проблем, потягом до державотворення незалежної України.

Якщо на теренах республіки своєю активною діяльністю виділялися Українська Гельсінська Спілка (УГС), Народний рух України за перебудову, Товариство української мови ім. Тараса Шевченка (ТУМ), історико-просвітнє товариство “Меморіал”, екологічне громадське об'єднання “Зелений світ”, то в Закарпатті поряд з цими організаціями найбільший пласт громадсько-політичної, в тому числі й культурно-просвітницької роботи, взяли на себе осередки крайового товариства “Просвіта”, Краєзнавчого об’єднання ім. О. Митрака та ін. Їхня структура на перших порах носила довільну форму, а фіксація членів організацій не була обов’язковою. До того ж, більшість товариств визнавала можливість одночасного перебування в лавах різних громадсько-політичних та культурно-просвітніх об’єднаннях. Однак найважливішим фактором їхнього функціонування стало те, що згадані об’єднання сприяли формуванню в суспільстві ідей державотворчого змісту, скеровували громадян до вирішення найактуальніших питань тогочасності.

Крайова організація НРУ у зазначений період виступала акумулятором громадсько-політичної та суспільної думки населення краю в цілому. Незважаючи на складності внутрішньої організаційної діяльності Рух діяв у відчайдушній опозиції до спроб політичної влади монополізувати соціально-економічне й політичне життя в регіоні. Цим самим його роль в процесі державотворення була набагато виразніша, аніж інших громадсько-політичних і культурно-освітніх організацій. Але найважливіше, що НРУ стояв у епіцентрі національного відродження, згуртування українського народу. Саме в зламний період 1989 – 1991 рр. НРУ відіграв надзвичайно важливу роль у руйнуванні основоположних засад командно-адміністративної системи на Закарпатті.

Характерною була й діяльність УГС в краї. До її створення прилучилися як політичні в’язні, так і молода інтелігенція краю. Першим кроком на шляху формування крайового осередку УГС стало поширення та інформаційне роз’яснення “Декларації принципів Української Гельсінської Спілки”, яку виголосив Виконавчий комітет Української Гельсінської Групи 7 липня 1988 р.

Національно-визвольних рух в Україні існував як у дієвій підпільній формі, так і у вигляді відкритого протистояння тогочасному політичному режимові. Активісти УГС чітко виступали проти знищення української нації в її культурно-самобутньому, історичному та політико-правовому проявах. Національно-визвольний рух був антитоталітарним за своєю природою.

Культурно-просвітницький пласт роботи організації виражався насамперед у доведенні до свідомості краян того факту, що основою збереження нації є розуміння її історичних коренів, національно-культурної спадщини, збереження і примноження традицій української культури. Все це втілювалося представниками УГС безпосередньо під час проведення різнопланових заходів або на шпальтах друкованих органів.

У третьому розділі – “Становлення та розвиток перших культурно-просвітницьких громадських організацій українців Закарпаття на рубежі 80-х – 90-х рр. ХХ ст.” – досліджується активна державотворча позиція Товариства української мови ім. Т.Шевченка (ВУТ “Просвіта” ім. Т.Шевченка) (особливо з питань захисту українських культурно-національних ідеалів), Ужгородського товариства “Просвіта” й відродженої крайової “Просвіти”. Розкриваються також їхні основні статутно-програмові документи.

Однією з перших громадських організацій культурно-освітнього спрямування в Закарпатській області того часу постало обласне Товариство української мови ім. Т.Шевченка (ТУМ). Воно проводило активну пропагандистську діяльність стосовно якнайширшого застосування української мови в державному діловодстві, вимагало перейменування вулиць, рекламних вивісок, інших інформаційних засобів на українську мову, реагувало на будь-які спроби зневажити рідну мову. Завдяки старанням членів товариства почався процес реалізації найважливішого завдання тогочасних трансформаційних змін – боротьба за незалежність України через усвідомлення національно-культурної ідентичності нації.

Товариство спільно з соратниками з інших громадських організацій, об’єднань Закарпатської області (наприклад, УНРЗ, Союз українок Закарпаття) виступало співорганізатором Форуму демократичних сил Закарпаття, відстоювало ідеали державності України й противилося сепаратизму регіонального значення, про що свідчать заяви й протести з приводу сепаратистських зазіхань на державність України.

У серпні 1989 р. розпочало діяльність Ужгородське товариство “Просвіта”. Основними напрямками роботи товариства стали організація в Ужгороді постійно діючого зібрання мешканців міста – Віче, формування просвітянської бібліотеки у приміщенні міської бібліотеки для юнацтва, боротьба за повернення будинку офіцерів історичним власникам – “Просвіті”, самвидав просвітянської літератури, газети і Календаря “Просвіта”. Ужгородський актив просвітян провів важливу роботу і у плані підготовки місцевих жителів до факту необхідності й доцільності функціонування у краї культурно-просвітницької організації “Просвіта”.

Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство “Просвіта” у процесі загальнонаціонального піднесення політично свідомого населення краю, серед якого найактивнішими були представники освітньо-наукової та технічної інтелігенції, духовенства, шкільної та студентської молоді, відразу ж взялося реалізовувати багаторічні сподівання на вільне й незалежне суспільно-політичне життя, вміле використання здобутків самобутньої національної культури. Товариством було зроблено чимало добрих справ, які покликані пробудити у сучасників національну свідомість, культуру, повагу до традицій, історії тощо.

Важливою ланкою діяльності товариства “Просвіта” стала участь у громадсько-політичних акціях. Помітною була співпраця організації з іншими товариствами й політичними партіями, серед яких слід назвати УГС, УНРЗ, Народний Рух України, Українську республіканську партію тощо. Позиція провідників товариства на політичні процеси виголошувалася в періодичній пресі, на народних зібраннях, конференціях, мітингах.

Крайове товариство “Просвіта” реагувало й на політичні події, що відбувалися в Україні та в тих державах, де проживає українська діаспора. Особливо це стосується питання утисків української мови на державному рівні, плюндрування пам’яток історії, архітектури та культури та ін. Місце і роль крайової “Просвіти”, як правонаступниці “Просвіти” 20 – 30-х рр. ХХ ст., в цих процесах непересічні. Вона сприяла усвідомленню краянами важливої для представників будь-якої нації основоположних засад розвитку самобутніх культур. Щодо громадсько-політичної позиції крайової “Просвіти”, то вона носить загальноукраїнський державницький характер, стоїть на засадах патріотичного виховання молоді, відстоювання національних, культурних та духовних цінностей.

Слід відмітити, що згадані у цьому розділі товариства зробили історичного рівня внесок у тогочасні суспільні процеси. Їхня діяльність значно розширила базу всього національно-демократичного руху в Закарпатській області. Ведучи боротьбу із монопольним становищем комуністичної партії, товариства зайняли рівноправне місце в системі громадських організацій. Важливим успіхом стало й те, що вони сприяли відродженню національного духу. Для багатьох представників тогочасного покоління участь у роботі культурно-просвітніх організацій стала першим кроком до активної громадської діяльності, доброю школою громадсько-політичного життя.

У четвертому розділі – “Позиція громадських організацій, об’єднань, блоків щодо суспільно-політичних процесів у Закарпатті в перші роки незалежності України” – розкривається участь громадських організацій та об’єднань, таких як “Меморіал”, обласне товариство політичних в’язнів і репресованих, Краєзнавче об’єднання ім. О. Митрака, Союз українок Закарпаття, Українська народна рада Закарпаття та ін. в суспільно-політичному житті Закарпаття. Окремо висвітлена протидія демократизації владних відносин комуністичною владою краю. В умовах краху командно-адміністративної системи, кризи комуно-радянських владних відносин, пробудження народної свідомості сприймалося населенням краю як природний плин часу. Специфіка участі громадських організацій полягала в тому, що монопольність єдиної Комуністичної партії в державі вже не була визначальною для громадян. З’являлися нові організації, котрі приєднувалися до масового культурно-просвітницького руху, намагалися якнайширше сприяти громадянам України в процесі демократизації. Поряд із виступами громадсько-політичних неформальних, а згодом перших легальних національних товариств в Закарпатській області, активність проявили культурно-освітні організації, при чому їхня широта роботи була продиктована статутно-програмовими основами, а практична діяльність у результаті допомогла вирішити багато суспільно значимих питань тогочасності.

У перші роки незалежності України крім громадських організацій в Закарпатській області діяли й різного роду об’єднання та асоціації, котрі або виступали своєрідним об’єднавчим, координаційним центром товариств, або ж проводили самостійну діяльність, спрямовану на інтеграцію інтересів різних організацій та окремих осіб.

Значною активністю в суспільно-політичному житті Закарпатської області виділялася громадська організація (зустрічається й термін асоціація, об’єднання), що виникла в перші роки незалежності України на теренах краю й отримала назву Українська Народна Рада Закарпаття (УНРЗ). За своєю суттю це було об’єднання патріотично налаштованих, демократичних громадських організацій та партійних осередків краю, котре виступало своєрідним центром тогочасних державотворчих ідей і стояло на позиціях захисту здобутків української нації й недопущення зазіхань на них. Воно сприяло створенню єдиного організованого опору антидержавним діям номенклатури. Як незалежне громадсько-політичне об’єднання, як асоціація демократичних партій, рухів, товариств і організацій, УНРЗ стояла на платформі побудови незалежної соборної демократичної України. За перші два роки свого існування об’єднання виголосило понад два десятки заяв, звернень, ухвал, у яких розвінчувався антиукраїнський характер політичних рішень обласної влади та сепаратистських організацій краю.

У Закарпатській області створювалися й менш масові та менш впливові об’єднання громадян, такі як Асоціація нерадикальних демократів (АНД), Християнсько-народна спілка Закарпаття (ХНСЗ), Закарпатське народне об?єднання (ЗНО) та ін.

Особливо проявили свою позицію громадські організації, об’єднання й блоки в період спроби державного перевороту у серпні 1991 р. Значний вплив на тогочасні державотворчі стремління закарпатців здійснило протистояння представників націонал-патріотичних громадських організацій, котрі увійшли до складу депутатського корпусу обласної Ради народних депутатів (опозиційна депутатська група “Демократична платформа”) з комуно-консервативною частиною депутатів.

Учасниками демократичних організацій краю порушувалися важливі й актуальні питання суспільного життя краю. Серед них можна виділити наступні: політичне русинство і створення вільної економічної зони Закарпаття, як самоврядної територіальної одиниці; екологічна небезпека (особливо в часи будівництва Пістрялівської РЛС); становлення толерантних міжнаціональних відносин; відродження греко-католицької церкви та поновлення релігійного рівноправ’я. Активна участь громадських організацій та їхніх представників у місцевих органах влади у вирішенні згаданих та інших проблем піднімала авторитет товариств, їхніх лідерів серед місцевого населення, а також виконувала важливу функцію у процесах державотворення України, демократизації суспільства в цілому і владних відносин зокрема. Ця робота в тогочасних суспільно-політичних подіях носила конструктивний характер, а роль в становленні незалежності України й відстоюванні принципів народовладдя була визначальною в реалізації складних трансформаційних процесів.

У висновках підсумовуються та обґрунтовуються результати наукового дослідження відповідно до поставленої мети і завдань.

Якщо аналізувати діяльність громадсько-політичних організацій в Закарпатській області впродовж досліджуваного періоду, то слід відмітити такі характерні особливості. Перш за все, досліджувані нами громадські організації краю на початку своєї діяльності мали однакову соціальну базу й спільну ідеологічну основу. Незалежно від цілеспрямованості статутних і програмових документів ідеї державотворення, перевага інтересів держави над особистими амбіціями та регіональними пріоритетами переважала. Процес демократизації сфер соціально-політичного, культурно-духовного, економічного життя викликав активність серед усіх соціальних верств населення краю і прискорив становлення політичного плюралізму в державі.

По-друге, факт відновлення діяльності громадських організацій був продиктований історико-політичними традиціями населення краю, котре впродовж першої половини ХХ ст. мало можливості розвиватися в умовах демократичного простору.

По-третє, поява громадських організацій в Закарпатській області стала наслідком кризи владних відносин, наявності економічних і екологічних проблем в радянські часи. Функції реалізатора змін взяли на себе новоутворені громадські організації, які об’єднувало бажання безкомпромісної боротьби за політичну стабільність, культурно-духовне відродження, реанімацію національних традицій та цінностей. До цього слід додати підвищену увагу до проблем навколишнього середовища, природних ресурсів Закарпаття, економічної політики в регіоні.

По-четверте. Громадські організації дали відсіч регіональному сепаратизму. Боротьба з політичним русинством, навколо якого розігрувалася політична карта як окремими регіональними діячами з кола влади, так і русинськими товариствами, стала ще однією цементуючою ланкою згуртованості демократичних громадських організацій в їхньому державотворчому стремлінні.

По-п’яте. Роль і факт існування в Закарпатті на сучасному етапі досить великої кількості громадських організацій є позитивним моментом, має важливе значення для розвитку громадянського суспільства, суспільних відносин і, що найголовніше, для збереження національно-культурних цінностей народу. Проте слід зазначити, що переважна більшість громадських організацій, котрі з’явилися в краї наприкінці 80 – на початку 90-х рр. ХХ ст., одним із ключових спектрів своєї діяльності вважали культурно-просвітницький. Характер реалізації завдань цього напрямку був також однаковим – проведення масових культурно-просвітницьких акцій, поширення історико-культурної літератури, збереження історичної спадщини тощо.

Важливою ланкою сучасної діяльності громадських організацій Закарпаття була їхня участь у громадсько-політичних акціях, в політичному житті держави в цілому. Внаслідок нашого дослідження ми дійшли висновку, що громадсько-політичні та культурно-просвітні позиції крайових організацій носять загальноукраїнський державницький характер, але містять і певний автономно-регіональний зміст.

Місце і роль громадських організацій у державотворчих процесах непересічні. Важливість функцій, які в процесі діяльності вони виконували стали ключовим стрижнем в інтеграції інтересів громадян, в досягненні пріоритетних завдань тогочасності. Важливо, що політика багатьох товариств сприяла усвідомленню краянами необхідної для представників будь-якої нації основоположних засад розвитку самобутньої культури, національного державотворення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ
ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Басараб М. Українська Гельсінська Спілка. – Ужгород: СМП “Вісник Карпат”, 2006. – 68 с.

2. Басараб М. Роль і місце громадських організацій Закарпаття в процесі боротьби за незалежність України // Carpatica – Карпатика: Європейські цінності та конфесійно-національна ідентичність населення Українських Карпат. – Ужгород, 2006. – Вип. 35. – С. 282 – 291.

3. Басараб М. Ужгородське товариство “Просвіта” – передвісник національно-культурного пробудження українців краю // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: історія. – Ужгород: “Вісник Карпат”, 2005. – Вип. 14. – С. 86 – 89.

4. Басараб М. Українська Гельсінська Спілка в Закарпатті: організація та труднощі діяльності // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: історія. – Ужгород: “Вісник Карпат”, 2005. – Вип. 15. – С. 82 – 85.

5. Басараб М., Токар М. Крайова “Просвіта”: відродження організації та її статутні документи // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: історія. – Ужгород: “Вісник Карпат”, 2004. – Вип. 11. – С. 172 – 179.

АНОТАЦІЯ

Басараб М.М. Роль громадських організацій Закарпаття в державотворчих процесах наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 – історія України. – Ужгородський національний університет, Ужгород, 2007.

У роботі дисертанта визначаються особливості функціонування перших незалежних громадсько-політичних організацій Закарпаття в 1988-1994 рр. у загальноукраїнському контексті. Показано специфіку утворення громадських організацій та об’єднань у краї, що було обумовлено декількома факторами: історико-політичними традиціями, ідеологічним протистоянням в суспільстві, формуванням демократичних відносин і плюралізму, активізацією суспільно-політичного життя населення, відродженням духовних цінностей захистом оточуючого середовища та вирішенням екологічних проблем, прагненням до створення незалежної держави.

Досліджується активна державотворча позиція Закарпатської крайової організації Народного Руху України за перебудову, крайової організації Української Гельсінської спілки, обласної організації Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Ужгородського товариства “Просвіта” і відродженої крайової “Просвіти”, обласних організацій “Меморіалу”, Товариства політв’язнів та репресованих, Краєзнавчого об’єднання Митрака, Союзу українок Закарпаття, Української народної Ради Закарпаття та ін. Розкриваються їхні основні статутно-програмові документи.

Аналізуються державотворчі процеси та протидія їм комуністичною владою краю. В умовах краху командно-адміністративної системи, кризи комуно-радянських державних відносин, пробудження народної свідомості сприймалося населення краю з піднесенням.

Місце і роль громадських організацій у державотворчих процесах непересічні. Важливість функцій, які в процесі своєї діяльності вони виконували, стали ключовим стрижнем в інтеграції інтересів громадян, в досягненні пріоритетних завдань тогочасності. Важливо, що політика багатьох товариств сприяла усвідомленню краянами необхідної для представників будь-якої нації основоположних засад розвитку самобутньої культури. Вони стояли на засадах патріотичного виховання молоді, відстоювання національних, культурних та духовних цінностей.

Ключові слова: Закарпаття, громадська організація, об’єднання, державотворення, демократизація, громадськість, культурно-просвітницька діяльність, неформальний рух, суспільно-політичний процес, національна свідомість.

АННОТАЦИЯ

Басараб М.М. Роль общественных организаций Закарпатья в процессах в конце 80-х – в начале 90-х гг. ХХ в. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Ужгородский национальный университет, Ужгород, 2007.

В работе диссертанта определяются особенности функционирования первых независимых общественно-политических организаций Закарпатья в 1988 – 1994 гг. в общеукраинском контексте. Показана специфика образования общественных организаций и объединений в Закарпатской области, что было обусловлено несколькими факторами: исторично-политическими традициями, идеологическим противостоянием в обществе, формированием демократических отношений и плюрализма, активизацией общественно-политической жизни населения, хозяйственным обнищанием, возрождением культурно-духовных ценностей,