КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БОХУН НАТАЛІЯ ВІТАЛІЇВНА

УДК 81'42 = 134.2

Мовностилістичні особливості
створення портрета персонажа в іспанській
художній літературі XIX-XX століть

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | кандидат філологічних наук, доцент

Данилич Валентина Стефанівна,

Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра іспанської філології, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Крючков Георгій Георгійович,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

кафедра французької філології, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

Жалай Василь Якович,

Центр наукових досліджень та викладання іноземних мов НАН України, кафедра іноземних мов,
завідувач навчального відділу

Провідна установа | Львівський національний університет імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України,
кафедра французької філології, м. Львів

Захист відбудеться 14.06. 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розіслано 11 травня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор О.М.Кагановська

____________________________________________

Підписано до друку 04.05.2007 р. Формат 60Ч90/16.

Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.

Тираж 100. Зам. 53.

____________________________________________“

Видавництво “Науковий світ””®

Свідоцтво ДК № 249 від 16.11.2000 р.

м. Київ, вул. Боженка, 17, оф. 504.

200-87-13, 200-87-15, 8-050-525-88-77

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Антропоцентрична парадигма в сучасному вітчизняному та зарубіжному мовознавстві характеризується спільним об'єктом наукових пошуків, яким є образ людини як творця мови, де відбивається специфіка колективної та індивідуальної свідомості, світогляду, досвіду, внутрішніх станів, емоцій та інтелекту. Реферована дисертація присвячена вивченню мовностилістичних особливостей створення портрета персонажа як складника образу людини в іспанській художній літературі ХIХ-ХХ століть. Такий підхід вписується в коло пріоритетних напрямів моделювання образу людини, зокрема, за літературними пам?ятками.

Впродовж минулого століття й дотепер портрет персонажа перебуває у фокусі літературознавчих (В.С.Барахов, Б.Є.Галанов, М.Г.Уртмінцева), фольклористичних (М.А.Баранчикова) та власне лінгвістичних студій як в плані синхронії, так і діахронії. Вивчалися структурно-композиційний (Є.О.Гончарова, Т.І.Іжевська), стилістичний (О.С.Горшенєва, І.І.Краус), лінгвопрагматичний (Н.Д.Борисенко) та лінгвокогнітивний (С.В.Селезньова) аспекти портрета. Простудійовано семантичну будову портрета персонажа на матеріалі російської (Сун Біньбінь, О.В.Закірова, Н.Б.Іпполітова, І.С.Клімас, Г.В.Старикова), англійської (А.В.Бєлова, Т.Г.Малік, О.А.Мальцева), французької (В.Б.Бурбело) та німецької (І.І.Краус, М.І.Ткачівська) мов. Портрету персонажа в іспанській мовознавчій науці також присвячена низка досліджень (G.Carullo Sylvia, M.Iriarte Lуpez, E.Rabasa, M.Sбnchez Trigo), в яких об'єктом опису є переважно словесне зображення зовнішності персонажа. Незважаючи на численність лінгвістичних розвідок вітчизняних та зарубіжних учених, спрямованих на вивчення віддзеркаленого в мові образу людини з його національними, соціальними, історичними прикметами, які формують портрет персонажа, найменш розкритими залишаються портретні описи героїв в іспанських художніх творах XIX-XX століть. Недостатньо вивчені способи та форми створення портретного опису персонажа іспанськими письменниками різних літературних течій, а також семантика лексичних одиниць на позначення зовнішнього вигляду персонажів, їх характеру, міміки та жестів.

Актуальність цієї дисертаційної роботи зумовлена антропоцентричним спрямуванням сучасних лінгвістичних студій художнього тексту, необхідністю системного опису динаміки репрезентації образу людини у національно-специфічних контекстах художньої літератури, а також потребою спеціальних досліджень мовностилістичних особливостей створення портрета персонажа в іспанській художній літературі ХIХ-ХХ століть.

Зв?язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності з планом комплексної наукової теми “Функціонально-семантичний, комунікативний та соціокультурний аспекти іспанської мови в синхронії та діахронії”, що розробляється кафедрою іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 2 від 23 вересня 2004 року). Проблематика реферованої дисертації вписується в коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України “Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти” № 0106U002115, затвердженою вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 6 від 30 січня 2005 року.

Метою роботи є визначення мовностилістичних особливостей створення портрета дійової особи в іспанських художніх творах шляхом вивчення його структурних, семантичних та стилістичних властивостей.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основих завдань:–

уточнити зміст поняття “портрет персонажа” в художньому тексті;–

окреслити специфіку словесного портрета персонажа в іспанській літературі;–

виявити компоненти семантики лексичних одиниць у формуванні словесного портрета персонажа в іспанських художніх творах XIX-XX століть;–

визначити структурно-композиційну організацію портрета дійової особи в іспанській художній літературі XIX та XX століть;–

систематизувати найхарактерніші лексико-стилістичні засоби створення портретного опису героя в іспанських художніх творах різних літературних течій протягом XIX-XX століть;–

простежити шляхи еволюції способів створення портрета персонажа в іспанських художніх текстах зазначеного періоду.

Об?єктом дослідження є портретні описи персонажів іспанських художніх творів XIX-XX століть.

Предметом вивчення є мовностилістичні особливості створення портрета персонажа в іспанській художній літературі XIX-XX століть.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що портрет персонажа
в іспанських художніх текстах XIX століття має відмінні від художніх творів
ХХ століття структурні, семантичні та стилістичні властивості, які зумовлені літературною течією, ідейно-естетичним напрямом, задумом та індивідуально-художнім стилем автора.

Матеріалом дослідження слугували 488 портретних описів із 25 творів іспанських авторів XIX-XX століть (загальний обсяг – 5825 с.), з яких було виокремл-ено 6780 одиниць значущих текстових елементів. До кола цих текстових елементів входять мовні й мовленнєві явища (від окремих лексичних одиниць до висловлень та фрагментів тексту), семантика яких детермінує їх як засоби портретної репрезентації персонажів. Звернення до творів указаного періоду зумовлене тим, що всі вони містять опис зовнішності та внутрішнього світу людини, їх автори є представниками різних літературних течій XIX століття, а саме, романтизму, критичного реалізму, натуралізму та модернізму і реалізму ХХ століття, що дозволяє простежити шляхи еволюції словесного портрета персонажа.

Для досягнення поставленої в роботі мети використано такі методи: аналіз словникових дефініцій – з метою виявлення номінативних особливостей лексичних одиниць на позначення словесного портрета персонажа в художньому тексті; компонентний аналіз – для визначення семантичних складників досліджуваних лексичних одиниць, описовий метод – для з'ясування структурно-семантичних характеристик портрета персонажа в іспанській літературі XIX-XX століть; контекстуально-ситуативний та інтерпретативний аналізи – для виявлення значущих текстових елементів, контекстуально збагачених додатковим поняттєвим та емоційним змістом у створенні образа персонажа; метод зіставлення – для порівняння лексико-стилістичних засобів створення художнього портрета дійової особи представниками різних літературних течій Іспанії.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено комплексне дослідження мовностилістичних особливостей створення портрета персонажа в художніх творах іспанських авторів ХІХ-ХХ століть. Визначено структурно-композиційну побудову словесного портрета дійової особи в іспанській літературі вказаного періоду. Досліджено семантичні компоненти лексичних одиниць у репрезентації зовнішнього вигляду (обличчя, фігури, одягу), характеру, міміки та жестів персонажа в іспанських художніх текстах ХІХ-ХХ століть. В роботі доведено вплив літературних течій Іспанії ХІХ-ХХ століть та авторського задуму на способи та засоби портретного зображення персонажа в художньому тексті.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що його висновки слугують внеском у розробку питань лінгвостилістики та лінгвопоетики. Цьому сприяє визначення структурних, семантичних та стилістичних властивостей портрета персонажа в іспанських художніх творах різних літературних течій
XIX-XX століть. Поглиблений аналіз мовностилістичних особливостей дозволяє простежити динаміку створення словесного портрета персонажа, уточнює специфіку його становлення в іспанському художньому тексті XIX-XX століть. Результати роботи сприятимуть поглибленню та розширенню знань щодо наслідування і модифікації мовних форм та способів портретної репрезентації персонажа іспанськими авторами різних літературних напрямів у синхронії та діахронії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання основних положень і висновків дисертації в теоретичних курсах стилістики іспанської мови (розділ “Інтерпретація художнього тексту”, “Поетичні тропи й фігури мовлення”), лексикології іспанської мови (розділ “Семасіологія”), літературознавства (розділ “Особливості мови художньої літератури”), історії літератури (розділ “Література Іспанії XIX-XX століть”), а також при створенні посібників з лінгвістичної інтерпретації художнього тексту та при написанні наукових робіт з іспанської філології.

Апробацію результатів дослідження здійснено на семи наукових конференціях, у тому числі на двох міжнародних: “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004), “Мовна освіта в контексті Болонських реалій” (Київ, 2005); всеукраїнському конгресі: “Перший всеукраїнський конгрес іспаністів” (Київ, 2002); науково-практичних конференціях у КНЛУ: “сучасна іспаністика в культурологічному контексті (до 200-річчя романського мовознавства)” (Київ, 2003), “Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі” (Київ, 2005), “60 років ЮНЕСКО: погляд у майбутнє” (Київ, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у семи наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях ВАК України (3, 19 др. арк.), а також тезах міжнародної наукової конференції. Загальний обсяг публікацій – 3, 31 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової літератури, довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та додатка. Обсяг тексту дисертації – 161 сторінка, загальний обсяг роботи – 192 сторінки. Список використаних джерел нараховує 282 праці, у тому числі 31 – іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 25 позицій.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, робочу гіпотезу, розкрито наукову новизну, сформульовано мету, завдання й основні положення, що виносяться на захист, визначено об’єкт, предмет, методи дослідження, викладено теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі представлено теоретичні положення, на яких ґрунтується дослідження, проведено аналіз наукових підходів щодо визначення словесного портрета персонажа, його функцій та способів створення в іспанських художніх творах. Розглянуто словесний портрет у ракурсі інших видів мистецтва.

У другому розділі висвітлено еволюцію мовностилістичних засобів (метафор, гіпербол, епітетів, порівнянь) у портретній репрезентації дійової особи в іспанських художніх творах різних літературних течій XIX століття, досліджено змістову та ідейно-естетичну функції алюзії в портретах персонажа класика іспанської літератури – Б.П.Гальдоса, описано структурно-композиційну побудову портрета героя в іспанських художніх творах XIX століття.

У третьому розділі проаналізовано мовностилістичні засоби з емоційно-оцінним компонентом, які використовуються для створення портрета дійової особи в текстах іспанських художніх творів ХХ століття; визначено специфіку композиції портрета персонажа в творах зазначеного періоду.

У загальних висновках підсумовано результати проведеного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових пошуків з проблематики дисертації.

У додатку представлено таблиці використання лексичних та мовностилістичних засобів створення портрета персонажа іспанськими письменниками XIX-XX століття.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження словесного портрета в художньому творі”. У лінгвістичній літературі поняття “портрет персонажа” розглядається у таких основних аспектах: опис зовнішності (обличчя, фігури, одягу); опис кінетичних характеристик (жестів, міміки, постав); опис мовлення (тембру голосу, манери говоріння); опис рис характеру, інтелекту, динаміки думок, почуттів, вчинків та переживань; опис предметів, що оточують персонажа, а також опис його соціального стану (М.І.Андронікова, В.С.Барахов, Б.Є.Галанов, А.І.Домашнєв, Л.Б.Нікітіна, М.І.Уртмінцева, Iriarte Lуpez). У роботі поняття “портрет” тлумачиться як художній образ, репрезентований в описах зовнішності персонажа, його внутрішнього світу, а також невербальної поведінки.

Портрет як образ людини широко представлений не лише в літературі, але й в інших видах мистецтва, зокрема у живописі, який і здійснив безпосередній вплив на розвиток словесного портрета. Саме в історії живописного та літературного портретів простежується еволюція форм художньої свідомості. З одного боку, така еволюція пов?язана з розподілом функцій між різними видами мистецтва, з іншого – вона відображає тенденції до синтезу літератури та живопису, зумовленого їх спорідненою природою. В історії естетики зафіксовано численні докази використання досвіду пластичних мистецтв в осмисленні художньої образності. Аналогія між літературним портретом з живописним дозволяє пояснити його художню природу засобами іншого мистецтва. Основною метою як письменника, так і живописця є створення художнього образу, за яким стоїть світ окремої особистості, її життя, її біографія, описані крізь призму індивідуального сприйняття художника. Найсуттєвіша різниця полягає в тому, що портрет в живописі – це жанр, а в літературі – елемент структури художнього твору.

Словесний портрет як різновид композиційно-мовленнєвої форми “опис” (М.П.Брандес, О.Н.Гришина, С.Н.Плотнікова) нарівні з описом інтер'єру відіграє значну роль у сюжетно-композиційній побудові художнього твору (О.С.Горшенєва). Через словесний портрет з опорою на розмаїття мовних засобів здійснюється як художнє пізнання людини в цілому, так і самопізнання митця слова – творця портрета. Письменник через портретний опис досягає зображення героя, висловлюючи своє ставлення до нього на основі позитивних та негативних оцінок, за допомогою яких здійснюється передбачений вплив на читача. Таким чином, портрет літературного персонажа реалізує два завдання одночасно: здійснює функцію представлення персонажа і відображає авторське ставлення до нього, в іншій термінології – авторську модальність (І.Р.Гальперін).

У дисертації портрет персонажа розглядається в рамках проблеми формування художнього образу. Художній образ в літературному тексті трактується як мовленнєва система, в якій мовні одиниці об'єднані своїми додатковими смислами і характеризують особистість персонажа. Визначальне місце у створенні художнього образу посідають мовні одиниці, які, крім свого прямого значення, несуть додаткову інформацію про національність, професію, культурний рівень персонажа (Н.А.Рудяков).

Залежно від того, чи є лексичні одиниці на позначення якостей людини відображенням оцінних стереотипів, прийнятих в певному суспільстві, чи їх наявність у тексті викликана індивідуально-авторськими особливостями сприйняття образу людини (О.М.Вольф, Н.Д.Арутюнова), лексичні одиниці в нашій дисертації розмежовано на два підтипи:

1) оцінні лексичні одиниці, які мають культурологічну значимість та відбивають досвід, матеріальну і духовну культуру, історичні традиції певного народу, а також його уявлення про зовнішні прикмети та внутрішні риси інших націй. Наприклад, Вісенте Бласко Ібанєс у творі “Los cuatro jinetes de Apocalipsis” описує зовнішність іноземки таким чином: Era una alemana a la moderna, que no reconocнa otro defecto en su paнs que la pesadez de sus mujeres, combatiendo en su persona este peligro nacional (V.Blasco Ibбсez).

Сучасна німкеня (una alemana a la moderna) зображається як угодована особа, яка бореться з цією фізичною вадою (que no reconocнa otro defecto en su paнs que la pesadez de sus mujeres), властивою, зі слів оповідача, “слабкій половині” її нації (combatiendo en su persona este peligro nacional). У цьому разі має місце гіперболізація, завдяки якій письменник свідомо перебільшує особливості фігури німецьких жінок з метою стилістичного увиразнення створюваного ним образу жіночої половини німецькоі нації взагалі та окремої сучасної жінки родом із Німеччини зокрема. Такий портретний опис набуває сатиричного забарвлення;

2) оцінні лексичні одиниці, які мають естетичну значимість та містять ознаку “хороший / поганий” в плані естетичного враження, привабливості. Так, краса людини у багатьох народів уважається силою, яка зачаровує. Тому лексичні одиниці, що мають позитивну емоційну оцінку зі значенням прекрасного в плані зовнішності, поза співвіднесенням фізичних даних із внутрішнім, духовним світом персонажа, притаманні творам багатьох письменників. Привабливість дійової особи у творі “La hija del canнbal” іспанської письменниці Р.Монтеро описується у такому прикладі: Adriбn era peligroso porque era atractivo (R.Montero). У цьому реченні емоційно-оцінна характеристика зовнішності героя підсилюється за допомогою антитезного протиставлення: сполучення епітета peligroso (з негативною оцінною семою “небезпечний”) з епітетом atractivo, що має позитивно забарвлене значення “привабливий”.

Залежно від складу лексики на позначення візуального образа в
художньому тексті ми орієнтуємся на такі три лексико-тематичні розряди,
виділені Г.В.Стариковою:

1. Соматична лексика. Цей розряд складають іменники, які позначають тіло людини та його частини (голова, обличчя, очі, ніс, руки тощо). Одиницею соматичної лексики є соматема (наприклад, ojos – “очі”).

2. Вестиальна лексика. До цього розряду входять іменники, які називають одяг, взуття (плаття, штани, туфлі). Одиницею вестиальної лексики є вестема (наприклад, vestido – “плаття”).

3. Кінетична лексика. До цього розряду входять лексичні одиниці, які позначають міміку, жести. Одиниця такої лексики – кінетема (fruncirse – “нахмурювати брови”, arrugarse en – “зморщуватися”).

Специфіка створення портрета персонажа в художній літературі передбачає можливість різних семантичних і структурних модифікацій. Дослідники словесного портрета пропонують такі критерії визначення способів формування портретного опису дійової особи в художньому тексті, на які ми спираємося в нашому дослідженні:

1) якщо письменник характеризує зовнішні та внутрішні якості, притаманні одному персонажу, йдеться про індивідуальний портретний опис. Якщо описуються відразу двоє чи більше героїв – перед нами груповий портрет (Т.В.Насалевич);

2) у тому разі, коли зовнішню та внутрішню характеристику персонажа подано одноразово, має місце компактний портрет. Проте, коли зображення дійової особи не є повним і автор багаторазово звертається до репрезентації персонажа у художньому творі, йдеться про розпорошений портретний опис (А.І.Домашнєв, Є.А.Гончарова, І.П.Шишкіна);

3) при зображенні незмінного зовнішнього вигляду персонажа та його внутрішнього стану протягом певного проміжку часу виокремлюємо статичний портрет, а при змалюванні мінливої поведінки дійових осіб, їх емоційних реакцій
(у вигляді жестів, посмішок тощо) на події, що відбуваються довкола – динамічний (Є.А.Гончарова). В дисертації така класифікація була деталізована, зокрема, під динамічним портретом ми також маємо на увазі описи одного й того ж персонажа, які поглиблюються з розгортанням тексту роману і приводять до трансформацій зовнішності та характеру дійової особи.

Розділ 2. “Мовностилістичні особливості створення портрета персонажа в іспанських художніх творах ХІХ століття”. Літературна творчість Іспанії
XIX століття має свої специфічні риси: набуває розквіту роман, в якому по-новому відбувається зображення людини. Саме в цей період в словесному мистецтві Іспанії портрет починає відігравати суттєву роль у структурі твору, виконуючи функцію репрезентації не лише зовнішності героя, але й основних рис його характера. Дослідження специфіки створення портрета персонажа в іспанській художній літературі XIX століття проводилось з урахуванням особливостей різних літературних течій, а саме романтизму, критичного реалізму та натуралізму.

Портрети героїнь, які є основними об?єктами зображення у текстах літератури романтизму, пронизані захопленням оповідача ідеальною жіночою вродою. В художніх творах Г.А.Беккера портрети романтичних красунь є:
1) індивідуальними – зосередженими на одній людині; 2) розпорошеними по всьому тексту, в яких найдетальніший опис дійових осіб-жінок подано на початку твору; 3) статичними в аспекті поступового, детального зображення героїнь, що не приводить до значних змін їх зовнішності, та динамічними – за наявності опису міміки, а саме, усмішки.

Репрезентація дійових осіб у творах Г.А.Беккера здійснюється на основі такої схеми: деталі обличчя + враження від зовнішності, де в якості першого складника має місце опис очей, вій та вуст, а також кольору шкіри обличчя. Як наслідок, в центрі уваги письменника при створенні портретів дійових осіб знаходяться соматеми cabeza, ojos, labios тощо та кінетема sonrisa. Враження від зовнішності передається за допомогою оцінної лексики з позитивним значенням в плані привабливості людини, наприклад: hija tan hermosa – “така красива донька”, belleza tнpica y uniforme – “типова та одноманітна краса”.

Головними мовностилістичними засобами створення портретів персонажів у романтичних творах є:

1) антропоморфні метафоричні порівняння, які базуються на зіставленні деталей обличчя з явищами природи, наприклад: ardiente pupila como una estrella en el cielo de una noche obscura (коли “зіниця ока, що палає”, уподібнюється “зірці на небі в темну ніч”) та з матеріалом для ліплення типу: su tez era blanca, pбlida y transparente como el alabastro de un sepulcro (коли колір шкіри – “біла, бліда та прозора” – нагадує алебастр, який використовували на могилах);

2) метонімії на позначення ступеня виразності деталей обличчя (очей та вуст) типу: ojos, rodeados de un sombrнo cerco de pestaсas negras – “очі, оточені темним кільцем чорних вій”; sus labios [...] parecнan hбbilmente revestidos de un paсo de pъrpura – її губи здавались майстерно вкритими пурпуровим сукном”, які базуються на присвоєнні одному предмету якостей іншого, з ним пов?язаного;

3) епітети на позначення розміру та стану деталей обличчя, наприклад: ojos grandes – “великі очі”, ojos entornados – “примружені очі”, labios entreabiertos – “привідкриті губи”, а також епітети на позначення кольорів та відтінків деталей обличчя і шкіри типу: pestaсas negras – “чорні вії”, tez blanca – “світла шкіра”, garganta de nieve – “білосніжна шия”, labios rojizos – “яскраво-червоні вуста”.

Реалістичні принципи портретних описів персонажів базуються на зображенні їх індивідуалізуючих ознак. Портрети героїв у творах представника критичного реалізму Б.Переса Гальдоса є: 1) індивідуальними (типові для головних героїв); 2) розпорошеними, в яких детальний опис персонажів подано на перших сторінках твору; 3) статичними – за відсутності значних трансформацій зовнішності героїв, а також динамічними – за наявності опису міміки. В романах Б.Переса Гальдоса представлено як чоловічі, так і жіночі образи.

Для індивідуалізації портретів-чоловіків письменник застосовує переважно епітети на позначення величі, могутності як позитивних якостей людини, наприклад, complexiуn fuerte – “міцна статура”, guerrero aspecto – “войовничий вигляд”; епітети на позначення релевантних ознак деталей обличчя дійових осіб, наприклад, fresco rostro – “здорове обличчя”, semblante cаrrilleno – “повне обличчя”, антропоморфні метафори на позначення привабливості героя типу rara perfecciуn formada – “рідкісна сформована краса”; su persona bien podнa pasar por un hermoso y acabado sнmbolo – “його особа була красивим завершеним символом”.

Для індивідуалізації портретів-жінок Б.П.Гальдос залучає метафори на позначення зовнішнього вигляду людини типу una muchacha de apariencia delicada – “дівчина з хворобливою зовнішністю”, acabado tipo de la humana figura – “завершений взірець людської фігури”.

Специфічною рисою портретів персонажів у реалістичних романах Б.Переса Гальдоса “Doсa Perfecta” та “Zaragoza” є алюзивний антропонім, який потенційно містить в собі певний обсяг асоціацій з різними елементами культури (фонові знання носіїв мови та культури), що естетично, змістовно й емоційно збагачують сприйняття репрезентованої дійової особи. Залежно від інформаційної значущості антропоніма нами виокремлено різні види антропонімічних алюзій у портретних характеристиках реалістичних романів ХІХ століття:–

індивідуалізовані інтернаціональні алюзії, коли особливі прикмети нових персонажів корелюють з манерами та діями відомих літературних героїв, запозичених з прецедентних текстів (текстів-оригіналів). Так, наприклад, ім?я дона Жуана через сталі асоціації з певними вчинками, особистими якостями персонажа зберігає інформацію про чоловіка-залицяльника. Алюзивний антропонім Б.Переса Гальдоса Хуан Теноріо без спеціальних коментарів з боку автора твору активізує риси такої “оригінальної” (aquйl fue de los mбs originales) людини у наведеному портретному описі: Pero lo mбs singular en D.Juan Tafetбn era su aficiуn a las muchachas guapas. [...] habнa sido un Tenorio formidable. Oнrle contar sus conquistas era cosa de morirse de risa, porque hay Tenorios de tenorios, y aquйl fue de los mбs originales (B.Pйrez Galdуs);–

ідеалізовані національні алюзії, коли окремі прикмети персонажа поза широким контекстом культури, її конкретно-історичними особливостями важко уявити. Так, наприклад, присутність блідості була майже обов?язковою в літературних жіночих портретах ХІХ століття. Тому словесний портрет доньки доні Перфекти – Росаріто, містить алюзії на відомих персонажів новел: Enriqueta та Julia – тендітних, блідолицих, яких наслідували представниці жіночої статі епохи літературної діяльності Б.Переса Гальдоса: En su rostro fino y puro se observaba algo de la pastosidad nacarada que la mayor parte de los novelistas atribuyen a sus heroнnаs, y sin cuyo barniz sentimental parece que ninguna Enriqueta y ninguna Julia pueden ser interesantes (B.Pйrez Galdуs).

Портрет у реалістичних творах Б.Переса Гальдоса розкриває всю повноту духовного життя людини. Романи “Doсa Perfecta” та “Zaragoza” містять багато портретних описів, у яких автор дотримується схеми-опису, що охоплює:–

деталі обличчя + враження від зовнішності, де використовуються переважно соматеми rostro, ojos, nariz, frente, barba тощо. Характерною особливістю цих соматем є їх ужиток у атрибутивних словосполученнях як для зображення чоловічих (наприклад, la barba rubia – “руда борода”), так і жіночих образів (наприклад, negros los ojos – “чорні очі”, fina y delicada la nariz – “витончений привабливий ніс). Враження від зовнішності в досліджуваних портретних описах героїв підсилено за допомогою оцінної лексики з позитивними конотаціями типу: excelente joven – “прекрасний молодий чоловік”, doсa Perfecta era hermosa [...] conservando en su semblante rasgos de acabada belleza – “доня Перфекта була гарною, зберігаючи на своєму обличчі риси досконалої краси”;–

внутрішній світ людини. Для таких портретних описів типовими є лексичні одиниці, які характеризують поведінку, манери, погляди, думки, переконання, смаки, захоплення, здібності та наміри персонажів. Серед образно-стилістичних засобів, які використовуються у створенні внутрішнього портрета героя, головними є метафоричні епітети типу: sus costumbres intachables, bondad pъblica, costumbres ejemplares, в яких прикметники intachables – “бездоганні”, pъblica – “відкрита”, ejemplares – “зразкові” вжиті у переносному значенні з найменуваннями абстрактних понять (costumbres – “звички” та bondad – “доброта”);–

зовнішні обставини життя людини. Детальність словесних портретів персонажів у реалістичних романах зумовлює використання у портретних характеристиках лексики на позначення соціальної приналежності, професійних якостей, фінансового стану, міжособистісних стосунків героїв. Наприклад:
El comercio excesivo [...], su imaginaciуn la habнan envejecido prematuramente. Sostenнa, ademбs, relaciones con excelentes damas de Madrid (B.Pйrez Galdуs).
У наведеному портретному описі міститься інформація про професійні якості головної дійової особи твору, а саме, про її надмірну відданість торгівлі, яка призвела до передчасного постаріння. Висловлення “sostenнa, ademбs, relaciones con excelentes damas de Madrid” розкриває міжособистісні стосунки поміщиці з прекрасними мадридськими дамами.

Нові образно-стилістичні засоби вносять в систему портретної характеристики персонажів представники натуралізму, відомі в Іспанії своїми об’єктивними, майже науковими описами персонажів. У нашій дисертаційній роботі розглянуто портретні описи у романі Е.Пардо Басан “Los pazos de Ulloa”, яка, будучи вірною принципам натуралістичної естетики, одночасно спиралась на досвід реалістичної іспанської літератури. В аналізованому романі репрезентовано такі різні за структурою портрети: 1) індивідуальні – при виокремленні фізичних даних конкретного персонажа, а також групові – при акцентуванні спільних та диференційних ознак у зовнішності, характері героя; 2) розпорошені – при поетапному зображенні головних дійових осіб та компактні – при стислій, одноразовій характеристиці переважно другорядних осіб; 3) статичні – при змалюванні незмінного вигляду героїв та динамічні – при описі трансформацій загального вигляду дійової особи.

Головними мовностилістичними засобами розкриття як чоловічих, так і жіночих художніх образів героїв у натуралістичному творі “Los pazos de Ulloa” Е.Пардо Басан є:

1) зоонімічні метафори: а) із негативними конотаціями, наприклад:
Don Pedro [...] traнa de la mano а una muchacha [...], un castillo de carne: el tipo clбsico de la vaca humana (E.Pardo Bazбn). Функція наведеної зоонімічної метафори полягає в уподібненні фізичних особливостей занадто товстої жінки до корови; б) із позитивними конотаціями, наприклад: Sabel [...] le servнa a su padre [...] con pegajosa dulzura de animal domйstico (E.Pardo Bazбn), коли манера поводження дівчини з батьком зіставляється з підлестивою ніжністю домашньої тварини;

2) індивідуалізовані інтернаціональні алюзії, пов'язані з духовним піднесенням людини, які викликають асоціації з учинками та особистими якостями релігійних персонажів. Наприклад, parecнale a Juliбn que Nucha era ni mбs ni menos que el tipo ideal de la bнblica Esposa, el poйtico ejemplar de la Mujer fuerte (E.Pardo Bazбn) – “Хуліану здавалося, що Нуча була саме ідеальним типом біблійної Дружини, поетичним взірцем сильної Жінки”;

3) порівняння літературних персонажів із живописним портретом відомої історичної особистості, наприклад, із іспанським письменником ХVII століття Кеведо (Su entristecido arqueo de cejas le prestaba vaga semejanza con los retratos de Quevedo) (E.Pardo Bazбn), із статуями ангелів, наприклад, Купідона (y los bucles, libres de estorbos se colocaban artнsticamente como en una testa de Cupido)
(E.Pardo Bazбn);

4) епітети на позначення відтінків кольорів шкіри та волосся: la piel terrosa – “земляниста шкіра”, una muchacha color de tierra – “дівчина землянистого кольору”, las oscuras trenzas – “темні коси”, rosadas tintas de los pуmulos – “блідо-рожеві фарби на вилицях”.

У композиційній організації портретів роману “Los pazos de Ulloa” типовими є нищенаведені схеми-опису персонажів:–

деталі обличчя + враження від зовнішності. В рамках такої конфігурації портретної характеристики дійових осіб вживаються переважно соматеми типу: ojos, pelo, cara, frente, nariz тощо. Візуальний образ персонажів збагачується за рахунок означень до лексичних одиниць, які позначають деталі обличчя, наприклад: ojos azules – “блакитні очі”, pelo castaсo – “каштанове волосся”, respingada nariz – “кирпатий ніс”. Враження від зовнішності в аналізованих портретах героїв описано за допомогою оцінної лексики на позначення привабливості як з позитивними конотаціями типу: floridas carnes – “прекрасне тіло”, Nucha guapa – “красива Нуча”, так із негативними конотаціями, наприклад: [...] ni sus facciones se pasaban de correctas – “і риси її обличчя не були правильними”;–

загальний вигляд дійової особи + одяг. Така схема портрета персонажа є одиничною в аналізованому творі. В ній міститься інформація про вік героя (representaba veintiocho o treinta aсos – “він виглядав на 24 чи 30 років”), а також будову його тіла (alto – “високий”, la frente y el pecho indicaban complexiуn robusta – “чоло та груди свідчили про його міцну статуру”) тощо. Вестеми на позначення взуття та його атрибутів доповнюють портретну характеристику дійової особи. Наприклад: polainas del cuero – “шкіряні гамаші”, abrochadas con hebillaje hasta el muslo – “застібнуті на пряжку до стегна”;–

характер персонажа + його загальний вигляд. саме при такому схематичному зображенні портретів героїв найчіткіше виявляється натуралізм Е.Пардо Басан, коли фізичні дані дійових осіб розкривають їхній характер. Наприклад, описуючи головну героїню твору “Los pazos de Ulloa”, письменниця дає своє індивідуальне, розширене визначення чоловічого характеру, який був притаманний жінці: Manolita ofrecнa [...] un carбcter masculino mezclado a los hechizos femeniles (E.Pardo Bazбn) – “У Маноліти був чоловічий характер з домішками жіночих чар”. Соматеми типу bigote – “вуси”, pelo sobre la oreja – “волосся на вусі”, patilla – “бакенбарди”, barba – “борода”, що використовуються в розглянутому портреті жінки, зазвичай спостерігаються при створенні портретів-чоловіків. Їх ужиток в портретній характеристиці дійової особи слабкої статі сприяє створенню образа сильної та рішучої жінки.

Отже, портрети персонажів у творах іспанських письменників
ХІХ століття мають різні структурні, семантичні й стилістичні властивості, зумовлені передусім індивідуально-авторськими особливостями сприйняття
образу людини.

Розділ 3. “Мовностилістичні особливості формування портрета персонажа в іспанських художніх творах ХХ століття”. Іспанський роман вступив у XX століття, надзвичайно розширивши свої тематичні обрії, збагатившись новими різноманітними прийомами словесного живописання світу і людини. У творах представників “покоління національної катастрофи Іспанії”, до якої належить Р. дель Вал?є Інклан (чиї романи проаналізовано в нашому дослідженні), віддзеркалено викривальний характер іспанської монархії, зумовлений посиленою увагою до проблем сучасного життя.

У розглянутому романі “La corte de los milagros” портрети персонажів є:
1) індивідуальними, в яких зображаються релевантні (переважно негативні) риси конкретної дійової особи та розкривається іронічне авторське ставлення до створеного образу, та груповими, в яких характеризуються дійові особи зі спільними ознаками в плані відповідності до моди епохи творчості Р. дель Вал?є Інклана; 2) розпорошені та компактні; 3) статичні.

Головними мовностилістичними засобами формування портрета персонажа у творі “La corte de los milagros” є:

1) антропоморфні метафори на позначення емоційного стану іспанських світських дам типу Marquesa entornу los ojos con un matiz risueсo sobre el carmнn de los labios (R.Valle-Inclбn) – “Маркіза примружила очі і посміхнулась яскраво-червоними вустами”. У іншому прикладі, виокремлюючи індивідуальність образу, традиційну метафору-кліше минулої доби el carmнn de los labios, автор модифікує: sus labios de falso carmнn lanzaban exclamaciones – “їх губи неприродного, яскраво-червоного кольору вигукували”;

2) зоометафори на позначення антипатичних якостей дійових осіб типу: Entrу Carlos Mori, un pollo elegante, pariente remoto y secretario de Ministro (R.Valle-Inclбn). Наведена зоометафора базується на перенесенні властивостей птаха на людину і характеризує чванливого чоловіка, який обіймає високу посаду в суспільстві;

3) епітети на позначення зовнішності персонажів, наприклад: nariguda – “носата”, con ojos negros y enconados – “з чорними запаленими очима”; внутрішнього стану та характеру героїв, наприклад, lбnguida – “пригнічена”; enfurruсado y chillуn – “сердитий та крикливий”; манери поведінки персонажів (одиничний випадок): coqueta – “кокетка” .

Аналізований роман “La corte de los milagros” містить описи як жіночих, так і чоловічих образів, у яких автор дотримується схеми, що охоплює:–

деталі обличчя + одяг, де використовуються переважно соматеми на позначення вуст (labios), очей (ojos), носу (nariz) та вестеми на позначення одягу, прикрас та взуття, які носили в ту епоху представники аристократії типу perlas – “перли”, zapatos de charol – “лаковані туфлі”, escote – “сукня з декольте”.

У дисертації наведено приклади портретів персонажів у романі Р. дель Вал’є Інклана “Sonata de primavera”, в якому спостерігаються модерністські тенденції.
В розглянутому творі портрети героїв є: 1) індивідуальні, в яких зображаються релевантні (переважно позитивні) риси іспанської аристократії; групові;
2) розпорош-ені та компактні; 3) статичні.

Продуктивними образно-стилістичними засобами створення як чоловічих, так і жіночих образів у творі “Sonata de primavera” є:

1) епітети на позначення кольору шкіри та вуст, наприклад: blanca – “білолиця”, rubia – “білява”, boca roja – “червоні вуста”, а також епітети на позначення відтінку очей та волосся, які базуються на метафоричному переносі типу dorados los ojos – “золоті очі”, dorado el cabello – “золоте волосся”;

2) одиничні випадки індивідуалізованих інтернаціональних алюзій – а) коли краса дійової особи – жінки – описується через живописний портрет Марії де Медичі, виконаний фламандським художником ХVІІ століття Рубенсом: Aquella Princesa gaetany me recordaba el retrato de Marнa de Medicis, pintado cuando sus bodas con el Rey de Francia, por Pedro Pablo Rubens (R.Valle-Inclбn); б) коли внутрішні якості персонажа-чоловіка розкриваються за допомогою антропоніма Don Juan (Дон Хуан), що викликає асоціації, пов’язані із двозначністю натури героя – маркіза де Брадоміна – накопичувати з одного боку “любовні перемоги”, а з іншого – його нестримним бажанням зустріти ідеальну жінку (ангела кохання), перед якою можна було б схилятися.

Аналіз роману “Sonata de primavera” дає підстави для виділення такої схеми опису персонажів: деталі обличчя + враження від зовнішності, де вживаються соматеми типу ojos, boca, cabello. Враження від зовнішності описується за допомогою оцінної лексики з позитивним значенням в плані привабливості людини, наприклад: figura ideal – “ідеальна фігура”, soberana hermosura – “неперевершена краса”, todavнa hermosa – “все ще красива”.

Порівняння структурно-композиційної організації портретних описів героїв
у представників іспанської реалістичної прози першої половини XX століття (В.Бласко Ібанєса, К.Х.Сели та М.Делібеса) свідчить про властиві їм спільні тенденції у формуванні портрета персонажа. Портрети персонажів у творах вищеназваних письменників є: 1) індивідуальні (притаманні головним героям); групові (притаманні другорядним дійовим особам, в яких акцентуються як загальні ознаки персонажів, що їх об?єднують, так і контраст між ними); 2) розпорошені та компактні; 3) статичні та динамічні.

Основними мовностилістичними засобами створення портретів героїв
у іспанській реалістичній прозі першої половини XX століття є:

1) епітети на позначення кольору шкіри, волосся, очей, вус тощо та їх відтінків типу: era moreno – “він був смуглявий”, era una rubia abultada de ojos claros – “вона мала густе русяве волосся та світлі очі”, el bigote rojizo – “червонуваті вуси”; епітети на позначення загального вигляду персонажа, наприклад: emperejilado – “ошатно вбраний”, joven – “молода”, menuda – “маленька”;

2) метафори на позначення враження від зовнішності персонажа, наприклад: esbeltez elegante y armoniosa – “елегантна й гармонічна стрункість”, cara de hambre – “голодне обличчя”.

У досліджуваних портретних характеристиках героїв творів М.Делібеса, В.Бласко Ібанєса та К.Х.Сели (порівняно з портретами персонажів у творах реалістів XIX століття) нами не відмічено алюзій, які б співвідносили дійових осіб з певним національним типом, містили натяк на античний чи міфологічний образ тощо, а також зоометафор, що створюються через перенесення ознак виділених письменником тварин, птахів на людину, про яку йдеться.

На відміну від письменників минулого століття, таких як, наприклад, Б.Перес Гальдос та Е.Пардо Басан, представники іспанського реалізму першої половини ХХ століття