ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

БІРЮКОВА Олена Олексіївна

УДК 323.11.:314.7.(477)

ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР

ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор філософських наук, професор

КУЦЬ Олексій Маркович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

професор кафедри політології

Офіційні опоненти: | доктор політичних наук, професор

КРЕСІНА Ірина Олексіївна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України, завідувач відділу правових

проблем політології (м. Київ)

кандидат політичних наук

СТОГОВА Ольга Володимирівна,

Сумський державний педагогічний університет

ім. А.С. Макаренка, доцент кафедри соціально-економічних і гуманітарних дисциплін

Захист відбудеться 25 січня 2008 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.22 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий 25 грудня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.М. Куц

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення демократичного українського суспільства в умовах геополітичних та глобалізаційних тенденцій сучасного світу потребує вивчення механізмів консолідації етнонаціональних спільнот та забезпечення стабільності української держави. Характер і динаміка процесів етнічного ренесансу та національного відродження в Україні зумовлюються насамперед трансформацією суспільно-політичної сфери українського соціуму, яка, перебуваючи в стані політичної кризи, реформується одночасно. Це призводить до порушення становлення соціокультурних ідентифікацій та практик у межах конституювання українського етнополітичного організму, поглиблення регіональних відмінностей та мовної диспропорції. Натомість відбувається процес делегітимації геоетнополітичної цілісності української нації та інтенсифікація внутрішньої мобілізації етносів (політизація етнічності), які недостатньо вивчені з погляду їх внутрішньої глибинної мотивації та зумовленості об’єктивними факторами. Саме останні більшою мірою експлікуються геополітичними чинниками. Відтак в окресленому контексті дедалі актуалізується питання виявлення детермінуючих факторів впливу, що зумовлюють трансформацію етноспільнот, визначають особливості процесу їх формування, функціонування і розвитку на теренах України. Це зумовлює потребу пошуку нових підходів до розуміння та регулювання етнонаціональних процесів у поліетнічному суспільстві з метою їх гармонізації та запобіганню деструктивним проявам.

Вагомий вплив на дослідження теоретико-методологічних засад етнонаціональних процесів справили фундаментальні праці, які є теоретичним надбанням етнополітичної та геополітичної думки (Г.Андерсон, П.Ван де Берг, Е.Гелнер, І.Глейзер, Ф.Гекман, Л.Гумільов, Ф.Еріксон, К.Іванов, В.Кімличка, Ш.-Л.Монтеск’є, К.Поппер, Е.Сміт, Ф.Ратцель, Р.Челлен та ін).

Значну цінність для дослідження становлять праці видатних українських учених і мислителів минулого, які присвячені аналізу просторово-географічної орієнтації української держави, моделей державного і національного будівництва (М.Грушевський, М.Драгоманов, Ю.Липа, В.Липинський, І.Лисяк-Рудницький, С.Рудницький та ін.).

Не менший інтерес для дослідження становлять праці теоретиків, які розвинули сучасну геополітичну науку в Україні (С.Василенко, В.Врублевський, В.Кремень, В.Левандовський, М.Михальченко, С.Пирожков, В.Полохало, Ф.Рудич, В.Хорошковський та ін.), висвітлюючи питання геополітичного майбутнього Української держави. Вагомий внесок у розвиток етнополітичної науки зробили дослідники, в роботах яких розглянуто геополітичні аспекти державо- та націєтворчих процесів (К.Гаджієв, В.Колосов, І.Кресіна, Ю.Куц, М.Мироненко, В.Петровський, Ю.Римаренко та ін.).

Вагомий внесок у розуміння і осмислення етнонаціональних відносин в Україні репрезентований працями О.Антонюка, М.Вівчарика, Ю.Калиновського, О.Картунова, В.Колісника, І.Кураса, О.Куця, О.Майбороди, Л.Нагорної, П.Надолішнього, М.Обушного, І.Оніщенко, О.Рафальського, В.Ребкала, С.Римаренко, М.Рябчука, О.Стогової, Р.Чілачави, Л.Шкляра та ін., у яких порушуються загальні питання шляхів вироблення та запровадження етнонаціональної політики.

У контексті даного дослідження певний науковий інтерес становлять праці О.Литвиненка, Л.Півневої, І.Поліщука, М.Сазонова, О.Фісуна, Г.Щедрової та ін., у яких детально проаналізовані різні виміри суспільно-політичного життя.

Проблема вивчення геополітичного виміру етнонаціональних процесів є новою для вітчизняної етнополітичної думки. У молодій незалежній українській державі взаємовідносини національної більшості, корінних народів, національних меншин та етнічних груп, що мешкають в Україні, як між собою, так і з державою можуть привести до національної консолідації та формування української політичної нації з одного боку, з іншого – до посилення міжетнічних суперечностей і навіть розколу української держави. Таким чином, постає необхідність усебічного наукового осмислення динаміки етнонаціональних процесів у контексті геополітики, що зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до держбюджетної комплексної наукової теми кафедри політології філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна: “Влада та її реалізація в незалежній Україні”.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному політологічному осмисленні та аналізі особливостей етнонаціональних процесів в Україні у контексті геополітики.

Досягнення мети дослідження базується на реалізації таких завдань:– 

проаналізувати теоретико-методологічні підходи до аналізу етнонаціональних процесів та уточнити зміст ключових категорій дослідження;– 

визначити сутність геополітичного виміру етнонаціональних процесів;– 

розглянути особливості етнонаціонального розвитку України в геополітичному вимірі;– 

встановити вплив геополітичних чинників на етнонаціональні відносини в контексті державо- та націєтворчого процесів в Україні;– 

розглянути геополітичні та етнонаціональні аспекти міграційних процесів в Україні та їх роль в етноструктуризації українського суспільства;– 

визначити основні проблеми реалізації принципів мультиетнокультуралізму в умовах демократизації українського суспільства; – 

виявити специфіку суперечностей етнонаціонального та геополітичного чинників у процесі трансформації українського суспільства;– 

обґрунтувати шляхи щодо підвищення ефективності етнонаціональної політики в контексті геополітичних пріоритетів у сучасній Україні.

Об’єктом дослідження виступають етнонаціональні процеси в сучасній Україні.

Предмет дослідження – геополітичні чинники та їх вплив на міжнаціональні відносини в незалежній Україні.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження стало використання міждисциплінарного підходу як методу комплексного аналізу політичних процесів. Використання елементів системного, структурно-функціонального та компаративного аналізу дозволило розглянути геополітичний вимір етнонаціональних процесів як цілісну концепцію. У дисертації залучені також загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, історичний та нормативно-ціннісний методи, а також вторинний аналіз емпіричної соціологічної інформації. Історичний метод дав змогу дослідити ґенезу формування етнічних спільнот на території незалежної України, виявити закономірності й суперечності цього процесу. Нормативно-ціннісний метод аналізу законодавчої бази етнонаціональної політики України та міжнародних організацій використаний для розроблення оптимальних законодавчих норм у цій сфері.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких положеннях:

Уперше: – 

здійснено цілісне й комплексне дослідження геополітичних, етнонаціональних та державотворчих процесів у їх взаємообумовленості, сутність яких полягає в урахуванні державою структурних змін національного складу населення та його ціннісних орієнтацій, спрямованих на активізацію етнонаціональної політики України;– 

обґрунтовано дефініцію “геополітичний вимір етнонаціональних процесів”, під якою розуміються тенденції та результати змін у складі й способі життєдіяльності етноспільнот, їхньої ідентифікації, взаємозв’язків між ними, що детерміновані впливом геополітичних чинників.

Удосконалено:– 

погляди на структурні елементи впливу геополітичних факторів (об’єктивні характеристики геополітичного положення України, демографічні, економічні ресурси тощо), на етнотрансформаційні зміни окремих компонентів етносу, міжнаціональних відносин і державотворення в українській державі;– 

механізм реалізації етнонаціональної політики в її геополітичному вимірі та обґрунтовано інституціонально-функціональну роль органів державної влади і громадських організацій у запобіганні та врегулюванні етнічних і геополітичних суперечностей, зміцнення на цій основі зв’язків і співробітництва між зацікавленими державами.

Доведено, що:– 

етнонаціональна політика української держави має враховувати геополітичні та етнокультурні своєрідності регіонів і бути спрямованою на збереження України як геополітичної цілісності в її сучасних межах, на підставі чого обґрунтовується необхідність посилення ролі управлінських структур на регіональному та місцевому рівнях при вирішенні етнонаціональних проблем.

Дістали подальшого розвитку:– 

погляди на основні напрямки майбутньої Концепції етнонаціональної політики України в її геополітичному вимірі стосовно мовних, міграційних, регіональних проблем, запобігання етнонаціональним конфліктам; – 

обґрунтування необхідності впровадження та реалізації в етнонаціональних відносинах принципу толерантності як одного з факторів зниження міжетнічної напруги та стабілізації міжнаціональних відносин, зміцнення територіальної цілісності України. Міжетнічна толерантність є показником ступеня готовності масової свідомості українського суспільства до відкритості й співробітництва зі світовим співтовариством на основі загальновизнаних демократичних принципів.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження мають практичне значення у справі вдосконалення Концепції державної етнонаціональної політики України. Матеріали дисертації знаходитимуть належне застосування при викладанні навчальних курсів для студентів спеціальностей “політологія”, “державне управління”, а також під час вивчення окремих тем із етнодержавознавства, етнополітології, українознавства, етносоціології, при підготовці методичних, навчальних посібників, аналітичних доповідей тощо.

Теоретичні результати і практичні рекомендації дослідження можуть бути використані державними органами влади України при розробці законодавчих актів, які стосуються етнополітичної сфери та при прийнятті політичних рішень, зокрема Державним комітетом України у справах національностей та релігій, управліннями у справах національностей та міграцій обласних держадміністрацій, МЗС України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу геополітичного виміру етнонаціональних процесів. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено п’ятнадцять публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були представлені на теоретико-методологічних семінарах кафедри політології філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та на одинадцяти міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях і читаннях у містах Харків, Львів, Дніпропетровськ.

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження відображені в 15 публікаціях, із яких 8 статей опубліковано в періодичних фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (316 найменувань) та 14 додатків (на 14 сторінках). Загальний обсяг роботи становить 240 сторінок, з яких основного тексту – 200 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження обраної теми, визначено ступінь і стан розробки наукової проблеми, сформульовано мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічні засади, наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості щодо апробації та структури дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади етнонаціональних процесів у геополітичному вимірі”, який складається з трьох підрозділів, розглянуто теоретико-методологічні підходи до аналізу етнонаціональних процесів та визначено категоріально-понятійний інструментарій дослідження.

У першому підрозділі “Етнонаціональні процеси у категоріальному полі політичної науки” розкривається сутність і зміст базових понять. Зазначено, що вагомою перешкодою в осмисленні категорії “етнонаціональні процеси” є відсутність у науковій думці загальноприйнятої цілісної понятійно-термінологічної системи та узгоджених підходів до розуміння сутності категорій “етнос”, “нація”. Вони розглядаються часом із діаметрально протилежних позицій, що пояснюється міждисциплінарним характером дослідження етнонаціональних реалій. Підкреслено, що найбільш повно сутнісні виміри феноменів етнічного і національного відображає понятійно-термінологічна система, яка сформувалася у двох конкуруючих теоріях етносу: соціокультурній (Ю.Бромлей) та геодетерміністській (Л.Гумільов). Основна увага приділяється визначенню категорії “етнос”, запропонованої Л.Гумільовим, як такої, що уможливлює вихід за межі трактування обумовленості сутності та природи етнічних спільнот соціальними факторами. Ця категорія є методологічно конструктивною у геоетнополітичному аналізі, оскільки дає більш повне розуміння ролі біофізичних та природних чинників у процесі етногенезу.

На основі наукових розвідок процесуального аспекту етнічності сучасних вітчизняних дослідників (В.Арбеніної, І.Кресіної, О.Нельги, В.Євтуха, А.Пономарьова та ін.) виокремлюється дві його форми: етноеволюційна та етнотрансформаційна. Зроблено висновок, що більш істотних змін етноси зазнають за умов трансформації етнічної самосвідомості, включення периферійних груп етносу та його елементів до складу інших етносів і навіть припинення існування одних етносів та появи на історичній арені інших.

У другому підрозділі “Концептуальні підходи до аналізу етнонаціональних процесів” узагальнено існуючі в західній та вітчизняній науці теоретико-методологічні підходи до аналізу етнонаціональних процесів. Відзначено зростання уваги дослідників до проблем етнонаціонального розвитку та продовження критично-конструктивного переосмислення традиційних уявлень про роль етнічності в політичних процесах. На початку 1990-х рр. українською політичною наукою було означено дві магістральні тенденції розвитку етнонаціональних процесів: перша – намагання зведення усієї різноманітності можливих концепцій, друга – заангажованість та заполітизованість розвитку поглядів учених на деякі проблеми етнонаціонального розвитку. Поступове накопичення нових фактів, ознайомлення зі світовим досвідом призвело до того, що дедалі більше вчених вважають за необхідне напрацьовувати новий теоретико-методологічний інструментарій аналізу етнонаціональних процесів. Безумовним свідченням критичного ставлення до проблем етнонаціонального розвитку є використання багатовимірних підходів до понять етносу та нації.

Відзначено, що значні евристичні можливості для з’ясування ролі біологічних та географічних чинників як об’єктивних детермінант формування етнонаціональних процесів, етнічної свідомості, етнічної психології та культури, зокрема, стереотипів поведінки, має біогеодетерміністський підхід (І.Кресіна). Обґрунтовується доцільність дослідження етнічних спільнот крізь призму виявлення ролі та впливу на їх формування і функціонування не лише внутрішніх суб’єктивних умов та факторів (культура, традиції, звички, менталітет, характер, дух тощо), а й об’єктивних чинників (особливості геополітичного положення, розміри території, природно-ресурсний, економічний, демографічний потенціал тощо).

У третьому підрозділі “Осмислення міжнаціональних відносин у контексті геополітики” подано експлікацію основних геополітичних концепцій та розглянуто різні підходи до розуміння геополітики. Зауважено, що в геополітичному аналізі міжнаціональних відносин в Україні методологічно значущими є найважливіші здобутки світової геополітичної науки (Ф.Ратцель, Р.Челлен, К.Хаусхофер, П.Савицький та ін.), в яких основна увага надавалася таким географічним чинникам, як розташування, розміри, фізична географія та природноресурсний потенціал території. Водночас у більшості досліджень, що стосуються етнонаціональної проблематики, відсутні такі важливі характеристики як розміщення етнонаціональних спільнот, межі етнічних територій, етнічна мозаїчність ареалів розселення тощо.

Зазначено, що українська держава привертала увагу як українських (М.Драгоманов, М.Грушевський, Ю.Липа, В.Липинський, І.Лисяк-Рудницький, С.Рудницький та ін.), так і західних дослідників (М.Вебер, Ф.Науманн), які висвітлюють проблеми геополітичних орієнтацій та основних векторів розвитку Української держави, зв’язок просторових характеристик нації та її розташування. Проаналізовано роботи сучасних науковців (З.Бжезінського, С.Василенко, О.Дугіна, М.Кармазіної, В.Колосова, І.Кресіної, В.Левандовського, М.Михальченка, В.Полохало, В.Тихонравова, В.Федотової та ін.), які широко використовуючи цивілізаційні та історіософські підходи до розуміння сучасних соціально-політичних процесів, розглядають роль геополітичних факторів в етнодержавотворчих процесах. Підкреслено, що в сучасній науковій літературі простежується визначення тісного взаємозв’язку геополітичних та етнонаціональних чинників, нове бачення місця і ролі України в світовому геополітичному просторі.

У другому розділі “Взаємозв’язок геополітичних та етнонаціональних факторів у державо- та націєтворчих процесах України” здійснено комплексний аналіз взаємозв’язку та взаємообумовленості етнонаціональних і геополітичних факторів у процесі розбудови української держави та формуванні української політичної нації. Доведено, що геополітика України має базуватися на врахуванні етнонаціональних особливостей. У свою чергу виважена етнонаціональна політика визначає потребу в геополітичному виборі України.

У першому підрозділі “Геополітичні детермінанти розбудовчо-консолідаційних процесів українського суспільства” доводиться, що процеси державо- та націєтворення відбуваються в нерозривному зв’язку і залежать як від суб’єктивних чинників (мовно-культурної ідентичності, етнонаціональної ідентичності), так і об’єктивних (геополітичне положення, демографічні, економічні ресурси тощо). Розглядається питання вироблення стратегії відносин України з державами-сусідами. Етнокультурна специфіка прикордонних зон вимагає постійного контролю та моніторингу центром периферії. Відзначено, що етнодемографічний ресурс є важливим аргументом впливу на внутрішню ситуацію в країні та обґрунтуванням політико-культурної експансії з боку країн-сусідів. Українська держава будує відносини з цими країнами у форматі прагматичного взаєморозуміння, який відповідає демократичній парадигмі, згідно з якою територіальний аспект національної політики припускає заборону спроб перегляду кордонів, установлених і визначених згідно з міжнародними угодами, а також відмову від етнічного принципу визначення кордонів суб’єктами міжнародного права.

При дослідженні сучасних проблем етнонаціональної політики України у річищі державо- та націєтворчих процесів фокусується увага на вирішенні “російського питання”. Наголошується на геополітичній значущості конструктивного діалогу з північним сусідом, оскільки на прикладі українсько-російських відносин має відпрацьовуватися модель взаємодії регіональних супердержав. Зауважено, що динамізм геополітичного та етнонаціонального поступу України залежить від її здатності синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з регіональними та глобальними впливами, вмінням “вбудовувати” власну стратегічну лінію в глобальні геостратегічні контексти, що в свою чергу створює умови для внутрішньої етнічної консолідації та збереження національної ідентичності. Підкреслено, що за умов поглиблення процесів глобалізації найважливішими ознаками конкурентоспроможності української держави є її здобутки в демократизації внутрішнього життя, верховенстві права, формуванні громадянського суспільства, створенні ефективної економіки. Відродження етнічності розглядається як позитивний процес за умов забезпечення загальногромадянських прав. Проведений аналіз двосторонніх відносин України з державами-сусідами дає підстави для висновку про активізацію співпраці у сфері міжнаціональних відносин. Налагодження стосунків і вирішення “проблемних питань” на державному рівні сприяє інкорпорації України до європейських структур.

У другому підрозділі “Геополітичний та етнонаціональний аспекти міграційних процесів в Україні” подано аналіз факторів, які визначають характер та сутність міграційних рухів, що відбувались і відбуваються на території української держави в її сучасних межах. Особлива увага приділяється впливу етнічного чинника в мотивації міграції. Зазначено, що транзитивність як особливість геополітичного положення української держави створює сприятливі умови для активних міграційних процесів. Відсутність надійних кордонів на східних рубежах призводить до накопичення нелегальних мігрантів, які здебільшого розглядають Україну як “перепустку” до країн Західної Європи.

Обґрунтовано думку, що геополітичні трансформації пострадянського простору якісно змінюють природу міграції. Кризові явища у сфері національних відносин, виникнення конфліктів на етнонаціональному ґрунті, дискримінаційна політика надають процесу міграції етнічного забарвлення. Однак, хоча етнічний фактор міграційних процесів, що розглядається в органічному взаємозв’язку з економічним, не є визначальним для українського геопростору, вони деструктуризують етнонаціональну і демографічну системи, визначають специфіку міжетнічних відносин в Україні.

У третьому розділі “Етнонаціональні процеси України у контексті нових геополітичних реалій” розглянуто основні напрямки етнонаціонального розвитку українського суспільства, визначено конкретні шляхи подолання етнонаціональних суперечностей та механізм реалізації етнонаціональної політики через утілення принципу толерантності.

У першому підрозділі “Мультиетнонаціональне суспільство: проблеми культурно-мовного та релігійного розмаїття” зазначається, що найбільш прийнятною для етнонаціональної консолідації України є модель мультиетнокультуралізму, яка стверджує право індивідів та субнаціональних груп на добровільний вибір варіантів громадянської та етнічної ідентифікації. Порушується питання співіснування та взаємодії соціокультурних, мовних, релігійних та ідентифікаційних прав. Відзначається, що будь-які спроби примусової інкорпорації та асиміляції призводять до ізольованості певних сегментів українського соціуму і викликають делегітимацію політичного процесу. Доводиться необхідність створення в системі етнонаціональної політики правового механізму міжетнічного компромісу, що має базуватися на принципах мультиетнокультуралізму, а саме: наданні рівних прав і можливостей етнічним сегментам українського соціуму добровільно обирати різні комбінації елементів громадянської та етнокультурної ідентичностей, збереженні й прояві своєї самобутності поряд із конституційно закріпленими за ними правами та обов’язками перед українською державою. Доведено, що за умов виваженої етнонаціональної політики різноманітність культур, етнолінгвістичні відмінності та конфесійні уподобання українського населення не становитимуть загрози етнополітичній безпеці держави.

Наголошується на доцільності залучення всіх представників етнічних спільнот до сприяння демократизації та зростання конкурентоспроможності України, а також до процесу прийняття рішень, які стосуються культурного життя, поширення і використання продуктів культури. За цих обставин поняття “українська нація” набуватиме державно-політичного сенсу, охоплюючи усіх громадян України за ознакою державного суверенітету, незалежно від їхньої етнічної належності. Відзначено, що українська культура має виконувати потужну репрезентативну функцію, забезпечувати інтеграцію України у світовий культурний простір та створювати відповідні умови для повернення до України культурних надбань нашого народу.

У другому підрозділі “Специфіка етнонаціональних та геополітичних суперечностей в умовах трансформації українського суспільства” проведено аналіз диференційної дії внутрішніх і зовнішніх чинників структурних компонентів етнонаціонального організму. Виявлено, що конфліктність та суперечливість українського суспільства зумовлюється руйнацією старих (“радянська людина”) і появою нових (“громадянин України”, “європеєць” тощо) форм самоідентифікації, що в умовах відсутності чіткої геостратегії суспільного розвитку, наростання кризових явищ в економічній та політичній сферах призводить до політичної дестабілізації та міжетнічної дезінтеграції. Виявлено, що українська держава має нетиповий (за європейськими стандартами) зразок держави з неповторним геокультурним ландшафтом, який представлений історико-культурними та етнолінгвістичними ареалами.

З огляду на результати емпіричних досліджень простежується регіональний зріз геополітичних преференцій, мовної ситуації, релігійних уподобань, що, по-перше, уповільнюють процеси консолідації етнічних спільнот, а, по-друге, становлять потенційну небезпеку територіальній цілісності української держави. Підкреслено, що українська мова є важливим геостратегічним чинником, ознакою авторитету влади та інтелекту. Очевидно з приходом молодої генерації політиків мовне питання вийде з площини конфронтації та напруги. Доводиться важливість формування довгострокової комплексної стратегії консолідації українського суспільства, яка б на системній основі об’єднувала всі напрямки етнонаціональної політики. Обґрунтовується доцільність соціально-економічного “вирівнювання” регіонів, що унеможливить етноконфліктність і етнічну напругу.

У третьому підрозділі “Міжетнічна толерантність як фактор стабільності української держави” зазначається, що міжетнічна толерантність є важливим чинником стабільності будь-якого поліетнічного суспільства. Головна увага надається ролі держави, що традиційно виступає каталізатором етнонаціональних процесів та регулятором міжетнічних відносин. Відзначено, що на сучасному рівні етнонаціонального розвитку українська держава прагне до створення умов інтегративного типу етнонаціональних процесів. При цьому етнонаціональна політика держави має базуватися на системі подолання негативних стереотипів, налагодження взаємодії між представниками різних національностей, розвитку взаємної поваги і терпимості щодо етнічних і культурних відмінностей. Виявлено, що останнім часом в Україні поширилися прояви нетолерантності на побутовому рівні. До факторів, які спричинюють нетолерантний тип міжетнічних відносин в Україні дисертантом віднесено: вкорінені етнічні стереотипи, збільшення мігрантів і біженців – представників інших країн ближнього та далекого зарубіжжя, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості, підбурювання до проявів нетерпимості з боку деяких націоналістично налаштованих політичних сил та ЗМІ.

Наголошується на необхідності вироблення спеціальних програм подолання нетолерантності у міжетнічних відносинах України за умов певної конкуренції між національними групами за зайняття відповідних ніш у суспільно-політичному житті соціуму цілеспрямованою культурно-освітньою діяльністю державних органів і громадських організацій.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проведено комплексний аналіз геополітичних чинників та виявлено їх вплив на динаміку етнонаціональних процесів, міжнаціональні відносини та державотворення.

Відзначено, що сучасна національна система української держави знаходиться під потужним впливом геополітичних та глобалізаційних процесів, які визначають тенденції і результати етноеволюційного та етнотрансформаційного розвитку етноспільнот. Це визначає потребу урахування в етнонаціональній політиці основних комплексних показників геополітичного виміру: транзитивність (розташування в центрі Європи), природні умови (клімат, особливості ландшафту), демографічні ресурси (можливість українського етносу до самовідтворення) тощо. Виходячи з цього пропонується розглядати “геополітичний вимір етнонаціональних процесів” через особливості впливу геополітичних чинників на тенденції та результати змін в етноспільнотах (структурі, життєдіяльності, самоідентифікації), що зумовлюють їх консолідацію та асиміляцію.

Сучасні етнонаціональні процеси в Україні, що характеризуються зростанням етнічної та національної свідомості, внутрішньоетнічною мобілізацією етнічних спільнот, складними міжетнічними інтеграційними та дезінтеграційними тенденціями, суперечливістю, а подекуди й конфліктністю, перебуваючи під дією геополітичних процесів, водночас визначають потребу в геополітичному виборі держави. У той же час стабільність української держави як суб’єкта геополітики має забезпечити етнополітичну безпеку на рубежах Східноєвропейського регіону, спираючись на виважену етнонаціональну політику, яка б, з одного боку, базувалася на національних цінностях та етнокультурних традиціях, а з другого – узгоджувалась із побудовою національного геополітичного простору, геополітичною стратегією та вибором вектору геополітичного розвитку. Вибір того чи іншого полюсу як головної зовнішньополітичної орієнтації може означати для України: а) відповідну конфронтацію з іншим полюсом, б) необхідність балансування між різними полюсами, в) визнання себе периферійною державою, яка не здатна мати власної зовнішньополітичної лінії.

Особливе географічне становище та відносна стабільність етнонаціональної сфери додають шанс Україні стати не лише географічним, але й політичним центром Європи, виробити власну модель геоетнонаціонального розвитку. Україна як суверенна держава має право на самопроектування. У проекті “Україна” як геополітичній цілісності (геополітичному суб’єкті) чільне місце мають посідати її досягнення в демократизації внутрішнього життя, утвердженні верховенства права, створенні ефективної економіки й соціальної сфери, піднесення рівня життя до показників розвинених європейських країн. Національна розбудова, якщо вона здійснюється демократичним шляхом, можлива лише на основі компромісу, коли власне поліетнічна держава стає більш легітимною. Відродження етнічності залишиться позитивним процесом, коли не буде вступати в протиріччя з загальногромадянськими правами.

У контексті сучасного державо- та націєтворення простежується тісний взаємозв’язок етнонаціональних та геополітичних факторів. Геополітичні процеси зумовили нерівномірність динаміки кількості та питомої ваги різних етнонаціональних спільнот у межах сучасної України. В етнонаціональній структурі значною мірою під дією геоетнополітичного чинника насамперед різко зросла частка кримських татар, вірмен, азербайджанців і зменшилася питома вага росіян, євреїв, поляків та німців. Значення і характер впливу чисельних етнонаціональних спільнот на етнокультурну ситуацію та політичні процеси обумовлюються здебільшого ареалом їх розселення, кількісними показниками, мірою зв’язку з материнським етнорегіоном (країною походження), характером вплетіння етнічної спільноти в політичну систему, ступенем впливу на прийняття політичних рішень.

Процеси етнічного ренесансу, політизації етнічних спільнот свідчать про те, що етнос за умов глобалізації не тільки не асимілюється, а навпаки отримує певні додаткові імпульси для мобілізації як політичної сили, для розвитку і збереження власної самобутності. Визначаючи роль українського етносу як демографічного, етнокультурного ядра вітчизняного етнополітичного організму, вважаємо за необхідне прийняття громадянської моделі націєтворення, де український етнос і численні етнічні групи становлять геоетнотериторіальну єдність, що надасть змогу гармонійно поєднати етнокультурну та регіональну розмаїтість населення.

Мультиетнокультурна розмаїтість України не визначається простим переліком наявних етнічних спільнот, а пов’язана з етнолінгвістичною, релігійною, статусною розмаїтістю, наявністю етнічних анклавів, що виникають внаслідок демографічних, міграційних та геополітичних процесів. В українській моделі полікультурності державна українська мова є важливим інтегруючим чинником і потужним фактором культурно-інформаційної, економічної, політичної безпеки нашої держави. В умовах процесу консолідації українського суспільства кожна людина (етнічна одиниця) цілком може усвідомлювати “спільність долі” з українським етносом і не відчувати своєї чужорідності. Поліетнічність регіонів України вимагає негайного створення спеціальних державних установ, що займаються національними проблемами у межах конкретної адміністративної одиниці, де повинні розвиватися діалог, партнерство, рівноправність, увага до етнічних проблем.

Геоетнополітичну цілісність держави, гармонізацію територіальних етнополітичних взаємин забезпечує насамперед ефективна державна етнонаціональна політика. Відтак, послідовна реалізація принципів мультикультурного плюралізму, гуманізму і толерантності уможливлює адекватну відповідність етнонаціональної політики новим геополітичним реаліям, оскільки спрямована на всебічну реалізацію інтересів і потреб етнічних спільнот в Україні, гармонізацію відносин між ними та стабілізацію суспільства.

Виявлено такі чинники, що перешкоджають міжетнічній консолідації в Україні: 1) геокультурний ландшафт України представлений історико-культурними, етнолінгвістичними, ідентифікаційними та конфесійними ареалами, які не мають чітко визначених меж і накладаються один на інший (Галичина, Північна Буковина, Закарпаття, Слобожанщина, Крим); 2) незавершеність процесів модернізації (слабкість економічної та соціальної сфери, заідеологізованість та популізм політичної еліти, несформованість громадянського суспільства тощо); 3) поширення в інформаційному просторі провокаційних матеріалів (в т. ч. з боку сусідніх країн), що спрямовані на розпалення міжетнічних суперечок; 4) поляризація етнічних інтересів та цінностей, що відбиваються на геополітичних орієнтаціях; 5) фактична двомовність півдня і сходу України.

Становлення української поліетнічної нації має відбуватися шляхом створення належних умов та стимулів для добровільної самоідентифікації українських громадян усіх національностей; збереження територіальної цілісності в історично зумовлених та законодавчо зафіксованих державних кордонах; перетворення культурно-цивілізаційного та етнічного розмаїття на теренах України в чинник гармонійного співіснування та співпраці в демократичній Україні з конкурентоспроможною економікою, самостійною зовнішньою політикою та достойним місцем у світовому просторі. Паралельно одним із найважливіших елементів державної геополітики має стати спрямування зусиль на формування національно-культурного та соціально-політичного центру української нації, який акумулював би доцентрове тяжіння всіх українців на території України та тих, що проживають за її межами. Це передусім означає гарантування правового захисту та культурно-цивілізаційної підтримки.

Узагальнюючи результати геополітичного аналізу етнонаціональних процесів рекомендується:–

вийти на якісно новий рівень державної етнонаціональної політики, яка б відповідала глобалізаційним та геополітичним викликам часу і базувалася на виваженому, науково обґрунтованому комплексі правових та етнополітичних засад, підходів та управлінських дій, спрямованих на реалізацію конституційних положень щодо забезпечення прав національних меншин, захисту біженців, духовно-культурного розвитку суспільства тощо;–

систематизувати заходи, що здійснюються державою, та переглянути власне підхід до інституціонально-правового забезпечення реалізації етнонаціональної політики;–

з метою забезпечення чіткої координації усіх гілок влади, органів місцевого самоврядування необхідно відновити при Кабінеті Міністрів України Комітет у справах національностей, поклавши на нього обов’язки правового забезпечення життєдіяльності етноспільнот, їх інтеграцію в український соціум;–

прискорити прийняття Концепції державної етнонаціональної політики України на основі врахування геополітичного виміру етнонаціональних процесів, а також затвердження нового закону про національні меншини, прийняття базового антидискримінаційного закону, заснованого на директивах ЄС та закону про основні засади державної міграційної політики України;–

посилити цивільний і юридичний контроль за дотриманням коректності у партійній агітації та пропаганді задля унеможливлення використання “карти міжнаціональних протиріч” усіма сторонами політичного конфлікту та ЗМІ;–

запровадити довгострокові програми, культурно-інформаційні та науково грантові проекти, спрямовані на встановлення тісних зв’язків між українською державою та країнами ближнього і дальнього зарубіжжя, а також дослідження нагальних питань етнонаціонального розвитку та обміну досвідом ефективного вирішення етнонаціональних проблем.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, опубліковані у фахових виданнях:

1. Люба О.О. Національна ідея в контексті державотворення України (аналіз передвиборчих програм кандидатів у президенти України) // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна “Питання політології”. – Харків, 2000. – № 470. – С. –157.

2. Люба О.О. Росія і Україна: проблеми, перспективи етнополітичного розвитку у світлі геополітики // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна “Питання політології”. – Харків, 2001. – № 518. – С. 118–124.

3. Люба О.О. Геополітичні напрямки сучасного етнонаціонального поступу України // Зб. наук. праць “Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку”. – Львів: “Львівська політехніка”, 2002. – Вип. 12. – С. 80–85.

4. Люба О.О. Геополітичний аспект національного розвитку сучасної держави у світлі глобалізації // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна “Питання політології”. – Харків, 2002. – № 555. – С. 97–103.

5. Люба О.О. Етнонаціональний вимір “універсалізації світу” // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна “Питання політології”. – Харків, 2003. – № 592. – С. 259–271.

6. Бірюкова О.О. Етнополітичний аспект міграційних процесів в Україні // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна “Питання політології”. – Харків, 2004. –№ 643. – С. 108–115.

7. Бірюкова О.О. Україна та західні сусіди: геополітичний аспект етнонаціонального розвитку // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна “Питання політології”. – Харків, 2005. – № 702. – С. 150–157.

8. Бірюкова О.О. Національні інтереси та етнічні цінності: в пошуках компромісу // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна “Питання політології”. – Харків, 2006. – № 737. – С. 77–85.

Інші публікації:

9. Люба О.О. Етнополітичний аспект регіональної політики в Україні // Формування механізму регіонального управління в Україні: Матер. наук.-практ. конф. – Харків: Видавництво ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2001. – С. 121–123.

10. Люба О.О. Глобалізація як потенційний чинник етнополітичного конфлікту в сучасному суспільстві // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Зб. наук. ст. (за матер. XІ Харківських політологічних читань). – Харків: “Право”, 2001. – С. 133–135.

11. Люба О.О. Особливості етнополітичного розвитку України: реалії та перспективи // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Зб. наук. ст. (за матер. XІІ Харківських політологічних читань). – Харків: “Право”, 2001. – С. 90–91.

12. Люба О.О. Національний розвиток сучасних держав у просторі, що глобалізується // Світова цивілізація і міжнародні відносини. – Дніпропетровськ, 2002. – № 1(3). – С. 55–56.

13. Люба О.О. Зовнішня міграція як головний чинник формування поліетнічності в Україні: проблеми та перспективи // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Зб. наук. тез (за матер. XV Харківських політологічних читань). – Харків: НЮАУ, 2004. – С. 129–131.

14. Бірюкова О.О. Толерантність як принцип утвердження мультиетнокультуралізму в Україні // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства: Зб. наук. тез (за матер. XVІ Харківських політологічних читань). – Харків: НЮАУ, 2005. – С. 9–11.

15. Бірюкова О.О. Проблеми реалізації державної етнополітики в контексті конституційної реформи в Україні // Філософські стратегії ХХІ століття: Матер. ХІV Харк. міжнар. Сковородинівських читань / За заг. ред. О.М. Кривулі. – Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. – С. 98–99.

АНОТАЦІЯ

Бірюкова О.О. Геополітичний вимір етнонаціональних процесів в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2007 р.

Дисертація присвячена вивченню етнонаціональних процесів в Україні у контексті геополітики. У роботі проаналізовані особливості розвитку й основні тенденції етнонаціональних процесів у сучасній Україні з урахуванням впливу геополітичних факторів. Здійснено комплексний аналіз взаємозв’язку та взаємообумовленості геополітичних та етнонаціональних чинників у процесі національного відродження та розбудови української держави. Виявлено специфіку суперечностей етнонаціонального та геополітичного чинників у процесі трансформації українського суспільства. Доведено, що етнонаціональна політика української держави має враховувати геоетнокультурні своєрідності регіонів й бути спрямована на збереження України як геополітичної цілісності у її сучасних межах. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення державної етнонаціональної політики з метою розробки довгострокової науково обґрунтованої геополітичної стратегії України на сучасному етапі етнонаціональних відносин. Стверджується необхідність на державному, регіональному та місцевому рівнях послідовної реалізації принципів мультикультурного плюралізму, гуманізму і толерантності, що уможливлюють адекватну відповідність етнонаціональної політики новим геополітичним реаліям, оскільки вони спрямовані на всебічну реалізацію інтересів і потреб етнічних спільнот в Україні, гармонізацію відносин між ними та стабілізацію суспільства.

Ключові слова: етнос, нація, етноструктура, етнічні спільноти, етнонаціональні процеси, етнічна міграція, геополітичний процес, міжетнічні відносини, толерантність.

АННОТАЦИЯ

Бирюкова Е.А. Геополитическое измерение этнонациональных процессов в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. – Харьков, 2007 г.

Диссертация посвящена изучению этнонациональных процессов в Украине в контексте геополитики. В работе проанализированы особенности развития и основные тенденции этнонациональных процессов в современной Украине с учетом воздействия геополитических факторов.

Применение теоретического арсенала геополитической науки позволило расширить предметное поле исследования этнонациональной сферы, углубить знание относительно обусловленности динамики, жизнедеятельности и функционирования этнонациональных сообществ выявлением объективных факторов, среди которых немаловажную роль играют факторы геополитические. Осуществлен комплексный анализ взаимосвязи и взаимообусловленности геополитических и этнонациональных факторов в процессе национального возрождения и развития украинского государства.

Выявлено, что современные этнонациональные процессы в Украине характеризующиеся сложными интеграционными и дезинтеграционными тенденциями, противоречивостью, а иногда и конфликтностью, находясь под влиянием геополитических процесов, одновременно определяют необходимость в геополитическом выборе государства. Последний, в свою очередь, должен опираться на взвешенную этнонациональную политику.

Доказано, что этнонациональная политика украинского государства должна учитывать геоэтнокультурные особенности регионов и быть направлена на сохранение Украины как геополитической целостности в ее современных границах.

Обосновывается необходимость на государственном, региональном и местном уровнях последовательной реализации принципов мультикультурного плюрализма, гуманизма и толерантности, которые наиболее адекватно отражают соответствие этнонациональной политики новым геополитическим реальностям, поскольку ориентированы на всестороннюю реализацию интересов и потребностей этнических общностей, гармонизацию их взаимоотношений и стабилизацию общества.

Предложены рекомендации усовершенствования государственной этнонациональной политики с целью разработки долгосрочной научно обоснованной геополитической стратегии Украины на современном этапе этнонациональных отношений.

Ключевые слова: этнос, нация, народ, этноструктура, этнонациональные процессы, геополитический процесс, геостратегия, межэтнические отношения, этническая миграция, межэтническая толерантность.

SUMMARY

Birukova E.A. Geopolitical Measurement of the Ethnic National Processes in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for receiving of scientific degree of the Candidate of Political Sciences on speciality 23.00.02 – Political Institutions and Processes. – Kharkiv V.N. Karazin National University. – Kharkiv, 2007.

Dissertation is devoted to the study of ethnic national processes in Ukraine in geopolitical context. In this work the features of development and the basic tendencies of the ethnic national processes in the modern Ukraine with regard for impact of the geopolitical factors were analyzed.

Complex analysis of correlation and interconditionality of the geopolitical and ethnic national factors in the process of national renascence and reconstruction of Ukraine state was made. The feature of contradictions of the geopolitical and ethnic national factors in transformation’s process of Ukraine society was determined. It was based, that ethnic national policy of Ukraine state has to take account of geoethnic-cultural features of regions and to direct at conservation of Ukraine as geopolitical integrity in its modern frontiers.

The recommendations for improvement of state ethnic national policy for work out lasting scientific well-founded geopolitical Ukraine’s strategy on modern stage of ethnic national relations were proposed. The necessity of consecutive realization of the principles of pluralism, humanism and tolerance at state, regional and municipal levels is maintained. It is explained that this strategy assumes the adequate compliance of the ethnic national policy to new geopolitical realties because it direct to comprehensive realization of ethnic community’s interests and requirements in Ukraine, harmonization of the relations inter them and the stabilization