Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Блуд Олександр Олександрович

УДК 1: 81

Мова як трансценденція

Спеціальність 09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Дем’янов Володимир Олександрович

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Жоль Костянтин Костянтинович,

Подільський державний аграрно-технічний університет,

професор кафедри філософії та культурології;

кандидат філософських наук, доцент

Іщенко Юрій Анатолійович,

Центр гуманітарної освіти НАН України,

заступник директора.

Провідна установа: Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України,

м. Київ.

Захист відбудеться “23” квітня 2007року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розіслано “22” березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В.Караульна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У сучасних дослідженнях тема мови стає дедалі більше актуальною. Звичне розуміння мови як засобу, який використовується у спілкуванні, не відповідає дійсній реальності мови. Науковий підхід до мови як до опису (дескрипції) речей та подій світу не враховує той факт, що вже до того, як займати наукову настанову по відношенню до світу, людина знаходиться (знаходить себе) у мові, яка охоплює життя людини. Навіть досліджувати мову як таку, тобто робити її науковим об’єктом, необхідно за допомогою мови. Виникає замкнуте коло – як взагалі можливо вийти за межі мови і досліджувати її як предмет, якщо ми постійно перебуваємо всередині мови? Це метафізична проблема, тобто проблема трансценденції, подолання сущих характеристик мови і виходу на мета-рівень розгляду. Треба здійснити трансценденцію, щоб виявити буття мови. Але виявлення буття мови здійснюється у самій мові, і у цьому моменті висвітлюється аспект мови як трансценденції. Мова як така здійснюється у відкриванні нової реальності. Тому нам не треба у дослідженні мови створювати мета-мову як засіб опису, щоб отримати дистанцію для розгляду мови, а актуалізувати саме здійснення відкривання світу, трансценденцію, яка здійснюється мовою. Це актуально тому, що при цьому підході філософія отримує первинний доступ до буття мови, і їй не слід задовольнятися роллю теорії науки, у даному випадку – лінґвістичної. Але досягнення лінґвістики не можна відкидати, треба їх розглядати вже в онтологічному ключі, у світлі мови як трансценденції, щоб отримати саме філософське поняття мови.

Також зараз в Україні є актуальним “мовне питання”. Щоб вирішити це питання, буде дуже корисним з’ясувати, що ж таке взагалі мова, яке її буття. Якщо розуміти мову як трансценденцію, тобто як відкритість, яка здійснюється у спілкуванні, то вона є за своєю природою силою, що об’єднує, а не роз’єднує. Ідеологічне маніпулювання мовною проблемою закрите від самого буття мови, яке полягає у трансцендуванні розбіжностей і створенні спільного світу (миру, ладу) людського перебування. І тому краще розуміння мови в аспекті трансценденції - розкритті спільного світу, може допомогти уникнути зайвих конфронтацій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у рамках досліджень, які проводить кафедра філософії філософського факультету у відповідності з комплексною програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, НДР № 01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Дослідженню мови приділялась увага багатьох філософських вчень упродовж історії розвитку людської думки, починаючи ще з давньогрецької філософії. На початку 20-го століття мова стає основною проблемою науки і філософії, а не тільки предметом дослідження спеціальних мовознавчих дисциплін (риторики, лінґвістики та ін.). Мова розуміється вже не як суща річ, а як передумова наукових знань і взагалі людського існування.

Попередником такого розуміння мови був Вільгельм фон Гумбольдт, який розглядав мову як основу світосприйняття людини, як духовну силу, як творчий процес, що уможливлює розвиток культури. Саме завдяки мові людина долає свою природну обмеженість. У цьому напрямку досліджували мову О.А.Потебня і Ґустав Шпет, вони як і Гумбольдт, вважали мову не мертвим продуктом, а живою діяльністю, спрямованою на відкриття нового досвіду.

Структурна лінґвістика, починаючи з Ф. де Сосюра розглядає мову як систему (структуру). Мова розуміється як система знаків, як певний код, який актуалізується у мовленні і декодується у сприйнятті іншою людиною. Послідовники Сосюра, такі як Р.Якобсон, Ч.У.Моріс, Е.Бенвеніст, розглядають мову як граматико-синтаксичну, фонологічну і семантичну систему і відрізняють її від мовлення як індивідуального прояву цієї системи. Лінґвісти Е.Сепір та Б.Л.Ворф акцентують вплив мови на формування системи уявлень людини про світ.

Лінґвістична філософія (Г.Райл, Дж.Остін, П.Стросон), яка виникла під впливом ідей Л.Вінгенштайна і Дж.Мура, вважає завданням філософії прояснення мовних виразів, дослідження повсякденної мови. Дослідники цього напрямку звернулись до звичайної мови спілкування з намаганням розкрити ті смислові ресурси, які приховуються у буденній мові.

Феноменологія досліджує мову у контексті взаємозв’язку значення та виразу (Е.Гусерль), “феноменального тіла” (М.Мерло-Понті), літературного твору (Р.Інґарден) та ін.

Фундаментальна онтологія М.Гайдеґера розуміє мову як “домівку буття”, як тотальну реальність, яка взагалі уможливлює людське буття. Людина у своєму “мовленні” є засобом здійснення мови як такої, тобто не людина мовить, а мова мовить через людину, остання є засобом історичного здійснення буття-мови. Послідовник Гайдеґера, засновник філософської герменевтики Г.-Ґ.Ґадамер розглядає мову як горизонт, як той контекст, в якому здійснюється інтерпретація людиною речей світу. Інший представник герменевтики - П.Рикер - також вважає первинною умовою людського досвіду його мовний характер.

У комунікативній практичній філософії (К.-О. Апель, Ю.Габермас, В.Кульман, Д.Бьолер, П.Ульрих) досліджується парадигма комунікації, яка спирається на трансцендентальну мовленнєву прагматику. Структурний психоаналіз Ж.Лакана виявляє несвідомий рівень мови як такий, що фундує світ людської культури.

Із російських дослідників привертають увагу у дослідженні буття мови роботи М.Мамардашвілі, А.Ахутіна, М.Бахтіна, В.Подороги, В.Бібіхіна.

У вітчизняній філософії інтерес до дослідження мовної проблематики відображений у роботах Є.К.Бистрицького, К.К.Жоля, Л.Г.Дротянко Б.О.Парахонського, Т.С.Возняка. Мова у аспекті трансценденції ще не досліджувалася безпосередньо, хоча деякі складові цієї проблеми так чи інакше вже розкривалися у роботах вищезгаданих дослідників.

Метою дисертаційної роботи є дослідження мови у аспекті трансценденції.

Для досягнення мети слід виконати наступні завдання:

експлікувати специфіку застосування герменевтичної феноменології до дослідження мови як трансценденції у такій пізнавальній ситуації, коли герменевтика постає не лише методом, а й самим способом мовного буття, відкритого до трансценденції;

розглянути буття мови як єдність феномену і логосу, у її феномено-логічності;

виявити методологічний потенціал феноменологічної редукції як доступу до буття мови;

здійснити експлікацію екзистенціалів - феноменів буття мови як трансценденції у мовному екзистуванні-трансцендуванні людини;

розглянути прояви суспільного буття мови у феноменологічному ключі, роль мови у впорядкуванні й утвердженні засад спільного буття (співбуття) у світі;

розглянути виказування несвідомого, трансцендентного щодо свідомості буття мови;

Об’єктом дослідження є мова.

Предметом дослідження є мова як трансценденція, буття мови.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Найвідповіднішим предметові постав феноменологічний метод Гайдеґера, який є герменевтичною феноменологією, тому що трансцендентна природа мови виявляється у людському здійсненні – екзистенції. Враховувався герменевтико-феноменологічний підхід до мови Ґадамера і Рикера. У дослідженні несвідомого рівня буття мови, використовувались здобутки психоаналізу, але виявлені ним феномени інтерпретувалися у ключі герменевтичної феноменології.

Наукова новизна дослідження полягає у дослідженні мови в аспекті трансценденції.

Головні результати дослідження відображені у наступних положеннях, що визначають наукову новизну роботи і виносяться на захист:

метод “не-знання” (знання про незнання) є первинним способом відкриття глибинного, творчого виміру мови – мови як трансценденції; людське мовне буття постає герменевтичним буттям, яке ґрунтується на відкритості до мови трансценденції; при цьому герменевтичне коло є здійсненням трансценденції – відкритості мовного буття;

буття мови є єдністю феномену і логосу; справжність чи несправжність мовлення залежить від наявності зусиль трансцендування; ці зусилля є здійсненням логосу як “збирання-зосередження” єдиного смислу, який впорядковує світ, при цьому логос також є полемосом, який визначає місце кожного сущого; логос це і є мова як трансценденція, а мовне буття за своєю сутністю є феноменологічним;

феноменологічна редукція є трансцендуванням “доксичного” знання і відкриттям мови (логосу) буття; феноменологічне бачення є вбачання-здивування таємничому буттю мови; погляд первісно є розмиканням-трансценденцією - онтологічним мовним феноменом; завданням герменевтичної феноменології у висвітленні буття мови є створення умов, щоб “сама річ” (мова як трансценденція) виявила і виказала свою сутність, і це здійснюється завдяки інтерпретації проявів нашого мовного буття;

буття мови – трансценденція - здійснюється у способах мовного буття – екзистенціалах; експліковані екзистенціали “знаходження”, “розуміння”, “мовлення”, “допоміжність” і “світ”; показано, що ці екзистенціали є способами мовного екзистування-трансцендування і є невід’ємними складовими єдиної структури відкритості – мови як трансценденції;

джерелом мови є трансцендування природного начала людини; мова як трансценденція є основою вибудовування суспільних відносин; при цьому вона є владною силою, яка впорядковує людське співбуття, відкриває спільний простір і час, уможливлює трансляцію досвіду; буття мови є трансцендентним законом, в якому суще постає як власне здійснення-призначення;

в психоаналітичному дискурсі саме завдяки мові як трансценденції відбувається подолання відчуженості від власного історичного буття, при цьому метод вільних асоціацій є вивільненням творчих можливостей мови і людини; несвідоме є прихованим рівнем мови, тим онтологічним простором (відкритістю, трансценденцією) який присутній у кожному мовленнєвому акті; несвідомий рівень мови – мова як трансценденція є джерелом творчості.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що проведене дослідження дає можливість розглянути буття мови цілісно, експлікуючи феномени мови як трансценденції. Мова постає саме як філософська проблема і ті науки, які безпосередньо досліджують мову, такі як філологія, лінґвістика та ін., мають брати до уваги цей аспект мови, аби врахувати її буття, не редуковане до об’єкта.

Матеріал дослідження може бути використаний у навчальних курсах з феноменології, герменевтики, онтології, філософських аспектів психоаналізу.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Загальні положення та результати дисертації оприлюднені у виступах на Міжнародних наукових конференціях: “Дні науки – 2005” (м. Київ, 26-27 квітня 2005 р.), “Дні науки – 2006” (м. Київ, 12-13 квітня 2006 р.) філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на науково-практичній конференції “Полілінгвістична концепція: шлях творчості та інновації (людина, мова, комунікація)” (м. Бровари, ЕТУ, 2006 р.). Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 6-ти наукових публікаціях (без співавторства) – 3-х статтях, які були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 3-х тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертаційної роботи і послідовність викладення матеріалу обумовлені логікою дослідження, яка випливає з поставленої мети і основних завдань. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаної літератури становить 18 сторінок і включає 248 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, дається характеристика ступеня наукової розробки, формулюються мета і завдання дослідження, виокремлюється його об’єкт та предмет, визначається методологічна і теоретична основа роботи, формулюються її наукова новизна та теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікацію і апробацію наукових досліджень.

Перший розділ – “Трансцендування як у-мова визначення методу дослідження” присвячений визначенню методів дослідження буття мови – мови як трансценденції. Мову як тотальну реальність, яка охоплює і фундує людське буття, неможливо вичерпно об’єктивувати і застосувати до неї наперед визначені методи. Мова сама диктує метод її розкриття, і прояснення самого методу є невід’ємним від прояснення буття мови. Щоб досліджувати мову як трансценденцію, необхідно трансцендувати, виходити до “самої речі”, щоб мати можливість висвітлити її буття.

У підрозділі 1.1. Поняття “трансценденція” у його стосунку до буття мови – подано начерк історії поняття “трансценденція”. Обґрунтовується доцільність та евристичність застосування поняття “трансценденція” у дослідженні мови.

Також виявляється зміст поняття “мова” в мовознавстві і філософії. В. фон Гумбольдт та його послідовники розуміють мову як творчу діяльність – енергейю, як дух, що живить культуру і уможливлює її трансляцію у просторі і часі. Ф. де Сосюр і представники структурної лінґвістики розглядають мову як систему знаків, яка актуалізується в індивідуальному мовленні. Засновник філософської герменевтики Г.-Ґ.Ґадамер розглядав мову як непредметний горизонт розуміння речей світу. В результаті порівняння різних концепцій мови обґрунтовується висновок, що саме розуміння мови як онтологічної реальності, тобто мови як трансценценції, дає можливість виявити її приховане буття, а лінґвістичне розуміння мови як системи знаків розглядає мову в онтичному, а не онтологічному сенсі. Доводиться, що поняття “трансценденція” є плідним у дослідженні буття мови.

У підрозділі 1.2. “Знання про незнання як трансцендування” – здійснюється звертання до методологічних витоків - методу не-знання (знання про незнання) Сократа, що сприяє подоланню звичних уявлень і розмикає простір запитувального прагнення до розкриття істини. Цей метод є трансцендуванням, яке виявляє сутнісні речі. Сократ вводить співрозмовників у відповідний стан задля виказування народження істини. Показано, що це трансцендування є здійсненням буття мови як трансценденції, і сутність мови тут полягає у висвітленні невідомих, але справжніх речей, які виявляються у натхненному мовленні.

У підрозділі 1.3. - “Герменевтичне буття – відкритість до трансценденції” – розглянуто витоки герменевтичної традиції на прикладі давньогрецького світу у його відкритості до трансценденції, до мови богів, що вказувала на майбутню долю. Це буття було герменевтичним і ґрунтувалося на відкритості до мови як трансценденції. У прийнятті життєво важливих рішень доводилось інтерпретувати знаки трансценденції, здійснювати зусилля по тлумаченню прихованого буття-долі і ці зусилля тримали розімкненим увесь грецький світ, який є світом мовним. Герменевтичні зусилля з відкриття прихованих значень речей здійснюються у мові і завдяки їм мова живе, відбувається як постійний рух -відкриття світу як цілісності значущості. У герменевтичному бутті-трансцендуванні здійснюється мова як трансценденція.

Світ – це округа речей, яка розмикається у круговому русі розуміння. Герменевтичне коло – це не просто метод тлумачення, це здійснення мовного буття, рух самої мови задля відкриття істини речей. Якщо ми прагнемо зрозуміти річ, ми “кружляємо” коло неї і схоплюємо на цьому шляху виблиски-осяяння істини, яка миттєво приховується, вимагаючи подальших зусиль трансцендування. Відповідність частин цілому у здійсненні герменевтичного кола - це відповідність окремих людей єдиній мові, що їх об’єднує. Кожен має у здійсненні цілісного мовного буття свою долю (російською - у-часть), вона здійснюється у виказуванні власних прихованих, унікальних можливостей. У мові як трансценденції здійснюється герменевтичне коло як відповідність єдиної мовної відкритості окремому унікальному мовному трансцендуванню-екзистуванню – відкриванню власної мови.

У підрозділі 1.4. - “Феноменологічність мови” – експліковано складові поняття “феноменологія” – “феномен” і “логос” у контексті мови як трансценденції. Феномен у первинному значенні – це виказування прихованого буття речей. Виявляється, що це є саме мовним явищем, бо говорити – це казати, мовлення - це і є казання того що є, тобто буття. Виказування буття речей – це трансцендування, рух у граничних зусиллях заради виявлення прихованої істини. Тобто справжнє мовлення є феноменальним актом, виходом назовні у світ небувалого.

Але мовлення-казання може бути не тільки тим, що розкриває, а тим, що приховує, тобто тільки має вигляд справжнього мовлення. Зазначається, що буденна мова (доксична) - це мовлення без зусиль трансцендування, без відкриття істини, тобто удавання справжнього мовного буття. Це - видимість мовної трансценденції, несправжнє мовне буття, нездійснення власних унікальних можливостей, приховування в загалі.

Виказування – це також здійснення логосу. Логос тут розуміється у смислі, який надавав йому Геракліт - як трансцендентний закон, який збирає все у цілісність, впорядковує-гармонізує світ. Людина може говорити-казати, коли у власній мові відповідає цьому єдиному Логосу. Він є мовою як трансценденцією. Логос – це той наскрізний смисл-зосередження, який всьому надає значення, але сам приховується у невизначеності (прихована гармонія Геракліта). Мова (логос) трансцендує (перевершує) відокремленість, об’єднує, збирає людей у спільноту, яка має спільний мовний світ.

Логос разом із “збиранням” є також і полемосом - боротьбою суперечливих сил. Цей полемос разом з розмежуванням є і вмежовуванням, тим місцем-топосом, яке суще здобуває у боротьбі за своє буття. Полемос – це суперечка, у якій відбувається знаходження спільного, ладнання. Мова, буття якої є трансценденція, живиться цією енергією боротьби за виказування істини.

Отже, розрізнення “феномена” і “логоса” допомогло розкрити такі аспекти мови як трансценденції: відкривання-виказування, приховування, збирання-зосередження єдиного наскрізного смислу, а також полемічний аспект мови. Метод “феноменологія” постав самою мовою як трансценденцією, яка є феноменологічною за своєю суттю – виявом-виказуванням прихованого буття, істини – алетейї, що виборюється у зосереджених герменевтичних зусиллях трансцендування.

У підрозділі 1.5. – “Феноменологічна редукція як спонтанний подив, який живить мову” – показано, аби виявити мовне буття – трансценденцію, необхідно здійснити “епохе” – редукування всіх суджень, які не відповідають речі-справі. Коли ми маємо намір вдивитись у відкритість – трансценденцію, яка відбувається в мові, то це придивляння є дивування тому надзвичайному, тому диву, яке є мовою як такою. В експлікуванні (логосі) треба донести захоплення цим дивом, виказати це приховане буття, але не зробити його сущим – наявною, емпіричною річчю.

Також зазначається, що подив, який розкриває цілісність буття, є мовним явищем, спонтанним епохе, яке припиняє несправжню мову, щоб відбулася трансценденція – справжня мова. Це здивування і є тим розмиканням, трансценденцією, яка є витоком мови.

У підрозділі 1.6. – “Герменевтична феноменологія – метод здійснення мовного трансцендування” – остаточно визначається метод дослідження – герменевтична феноменологія, що дозволяє інтерпретувати феномени мови як трансценденції, виявлені у власному мовному трансцендуванні. Необхідно прислуховуватись до самої мови, щоб дозволити їй себе вести у виявленні її буття. З’ясовується, що герменевтика і феноменологія – це не просто методи, а є способами буття самої мови, вони здійснюються у мові і здійснюють розкривання мовою буття речей.

Тому прояснення методу дослідження – герменевтичної феноменології, надає можливість виявити буття мови – мову як трансценденцію. Такий підхід допомагає уникнути “об’єктивування” мови, тобто перетворення її на зовнішній об’єкт, річ серед речей. Тоді мова є суще, а не буття. Буття є те, що уможливлює існування речей, і тому здійснення (з-буття) методу, який спрямований на висвітлення сутності мови, виявляє саме мовне здійснення – трансценденцію, сутність якої у висвітленні речей світу.

Другий розділ - “Екзистенціали - способи мовного трансцендування” - присвячений експлікації способів мовного буття – екзистенціалів. Трансцендентність буття мови, виявляється у людському мовному екзистуванні-трансцендуванні. Тому необхідно відокремити складові єдиного феномена – мовної трансценденції і експлікувати їх.

У підрозділі 2.1. - “Екзистенціали мови – попереднє визначення” – наголошується, що досліджувати буття мови треба не за допомогою категорій, які виказують суще як наявне – що, бо мову завжди здійснює хтось – людина, екзистенція. Тому потрібно уникнути категоріального членування мови і виявляти її смисл у екзистенціалах – способах здіснення мовної трансценденції у людському мовному екзистуванні-трансцендуванні.

Це екзистенційний підхід до мови, який доводить, що мова здійснює власне буття тоді, коли людина у своєму мовленні виказує власні унікальні, неповторні можливості. Мова здійснюється в людині, коли людина здійснюється у мові. Екзистенціали надають можливість експлікувати цілісну структуру мовного буття – трансценденцію, не виокремлюючи мову від людини, а розглядати їх як єдине мовне здійснення-трансцендування – висвітлення прихованих унікальних можливостей і мови і людини.

У підрозділі 2.2. - “Знаходження” – експлікується цей екзистенціал. Сутність знаходження у тому, що людина завжди знаходить себе усередині мови і відповідно налаштованою згідно з перебуванням у конкретній сущій мові. Знаходження відкриває сутнісні можливості і мови, і людини, що мовить. Мова екзистує-трансцендує разом із людиною, відкриває свої приховані унікальні можливості. Це трансцендування здійснюється у настрої відкритості до Ніщо, яке є розмиканням небувалого. Жах Ніщо відкриває незбагненність і невідомість буття мови - трансценденцію, яка є разом з тим найбільш близькою до сутності людини. Ніщо є відкритістю буття, і знаходження у просвіті цієї відкритості є трансцендуванням сталого, звичного.

Отже, виявляється, що мова здійснюється тоді, коли людина у власному мовленні виходить за свої межі у відкритість буття і ось тут знаходить себе, свою власну, істинну мову, яка виявляє справжні, екзистенційні можливості. Знаходження у стані трансцендування, перевершення речей світу, вистоювання у відкритості буття відкриває нові горизонти людського здійснення, яке є за визначенням мовним.

У підрозділі 2.3. - “Розуміння” – показано, що розуміння мови не є розгляд її як зовнішньої реальності, а саме є вміння її вживати, тобто здійснювати її буття. Мовне розуміння – це вивільнення притаманних мові можливостей у накиданні, проектуванні. Мовне буття є трансценденцією, буттям попереду себе у накиданні можливостей, які артикулються, виказуються у мовленні. Розуміння як розмикання світу здійснюється у мовному трансцендуванні, проективному накиданні буття попереду себе, відкриванні-вибудовуванні мовного світу.

Виявлено, що розуміння як спосіб мовного буття (екзистенціал) здійснюється із знаходження у мові як трансценденції. Розуміння завжди є мовним у тому сенсі, що перед тим, як зрозуміти конкретну річ, у мові як трансценденції здійснюється відкривання світу як такого, здійснюється просвіт буття. Мовна трансценденція – це наперед-розуміння, яке фундує розуміння конкретної речі, конституювання її смислу.

У підрозділі 2.4. - “Мовлення” – показано, що мовлення як екзистенціал є трансцендуванням, виявлянням-показуванням речей, які захоплюють людину і задіюють її мовне екзистування. Справжнє мовлення торкається буття людей, надихає і змінює його – трансформує. Мовлення живиться спалахами розуміння. Суща мова збагачується завдяки цим проривам до прихованого буття.

Відзначається, що мовлення є не тільки казанням конкретних речей. У справжньому мовленні-екзистуванні виявляється необ’єктивована глибина невимовного, яка є горизонтом, що супроводжує акти мови. Невимовне є тією прихованістю, тим трансцендентним, що відкривається у казанні-мовленні як його у-мова, і миттєво приховується від схоплюючого погляду. Цей феномен має місце у дзенських практиках, де мовленням є будь-яка дія, що несе у собі як основу невимовне - Ніщо (Пустоту, Трансценденцію), і вивільняє-виказує приховану потаємну сутність людини і речей світу.

У підрозділі 2.5. - “Допоміжність мови” – доводиться, що мова, для того, щоб здійснити своє буття, яке полягає у відкриванні-виказуванні речей світу, повинна трансцендувати себе, здолати себе як сущу. Мова у цьому сенсі є підручною, тобто повинна бути “під рукою” у налагодженні зв’язків з оточенням, у з’ясуванні справ, у виявлянні речей. Якщо мова не відповідає цьому своєму призначенню, вона стає помітною, або нав’язливою, і у цих модусах виявляє свою недопоміжність, унеможливлює здійснення трансценденції – відкривання речей світу.

Зазначається, що мова у своєму здійсненні допомагає виявитись суті речі-справи. Ця допоміжність, як спосіб буття мови, має місце тоді, коли ми сущу мову, якою ми користуємось, так би мовити, не бачимо, не помічаємо у здійсненні спілкування. Мова є засобом спілкування, а кожен засіб, за Гайдеґером, має своє призначення, своє “для чого”. Засіб “зникає” у здійсненні свого призначення. Мова (суща) також “зникає”, самотрансцендується у виявлянні, виказуванні речей світу. Тобто, мова у своєму бутті є трансценденцією – виходом за межі себе у відкриванні, висвітленні тих речей, які є значущими для людей, які є необхідними у спільному бутті. Розмова має місце тоді, коли виникає потреба владнати спільну справу. І мова тоді по-справжньому здійснюється у цьому “владнанні” справи, коли є ладною, доречною і придатною у своїй допоміжності.

У підрозділі 2.6. - “Світ мови” – зазначається, що світ не є нейтральним – об’єктивованим, він перш за все є захопливим, цікавим, значущим. У мовленні артикулюється значущість світу, здійснюється трансценденція – вихід за межі в опануванні нових просторів. Мовний світ об’єднує минуле, теперішнє і майбутнє. Людина у мовному трансцендуванні долає себе як емпіричну істоту і трансформується в історичну екзистенцію. Мова як трансценденція створює-вибудовує світ спільної екзистенції.

Наголошується, що світ є перш за все світом мовним. Мовлення як трансцендування є висвітленням речей світу. Світ є тим горизонтом значень, які зберігаються у мові. Тобто світ є трансценденцією, тим простором, в якому виявляються речі. Світ відкривається завдяки тому, що людина “знаходить” свою власну мову, “знаходить” приховані можливості мови і накидає їх у здійсненні “розуміння”, яке розкривається у “мовленні”, де суща мова долає себе, “допомагаючи” виказувати (ви-світлювати) речі “світу”. Так, за допомогою мовних екзистенціалів можна експлікувати прихований процес здійснення мовної трансценденції.

Третій розділ - “Співбуття як мовна трансценденція” – присвячений дослідженню мови як сили, що уможливлює і впорядковує людське співбуття.

У підрозділі 3.1. - “Джерело мови” – порушується питання джерела мови. Зазначається, що саме завдяки трансцендуванню природних інстинктів і піднесенню їх на вищий, символічний рівень, яке відбувається у сакральних дійствах–ритуалах, здійснюється креація мовного світу. Мова з’являється для подолання хаосу свавільних бажань і створення-конституювання єдиної спільноти – суспільного співбуття.

Підкреслюється, що для того, щоб у феноменологічному баченні виявити джерело мови, потрібно спрямувати погляд на ті моменти нашого співбуття, у яких ми не можемо знайти спільну мову з оточенням і з самим собою, тобто на ситуації розладу. І ми можемо побачити, що мова з’являється саме для владнання ситуації у момент знаходження спільної мови. Спільна мова (а мова завжди є спільною) є трансценденцією розбіжного, у-мовою і джерелом людського співбуття.

У підрозділі 3.2. - “Мова як основа спільного буття” – показано, що у мові здійснюється постійне узгодження, яке трансцендує емпіричну плинність людських бажань і створює основу для вибудовування міжлюдських відносин. Аналізується договірний аспект мови, який упорядковує людські стосунки і проектує у майбутнє надійний сталий світ співбуття, що тримається прагненням до загального блага. Надійність людських стосунків уможливлюється вгамуванням свавільних прагнень завдяки відкритості людей один до одного. Ця відкритість здійснюється у мові як трансцендентній основі людського співбуття.

Зазначається, що основою людського співбуття є дух спільної справи, який трансцендує егоїстичні бажання і спрямовує на досягнення спільного блага. Цей дух є мовною трансценденцією, яка є прихованою у людських стосунках, але дає себе побачити у ситуаціях, коли суспільна згода порушується і втрачається основа спільного перебування. Тоді відчувається жах Ніщо, і Ніщо тут виявляється саме як безґрунтовність, відсутність суспільної згоди, тобто відсутність трансценденції – мовної узгодженості. Мова тут розуміється не як окрема, суща мова, а як онтологічна, буттєва основа людського взаємопорозуміння.

Також аналізується феномен “тиші”, яка є не просто відсутністю звуків, а є результатом подолання свавільних проявів, тим екзистенційним зусиллям зосередження, яке відкриває простір виявлення у мові речей світу. “Тиша” є прихованою гармонією, яка живить мовлення і фундує взаємну відкритість людей як можливість почути один одного. У цьому онтологічному сенсі вона, як феномен мови як трансценденції, виступає онтологічною основою сущої мови і спільного буття.

У підрозділі 3.3. - “Влада мови” – досліджується феномен владної сили мови. У феномені наказу ця сила проявляє себе. На-каз спрямовує на виконання дії, по-казує (логос), відкриває напрям здійснення. Це відкривання є мовною трансценденцією. Інтенція наказу з’єднує того, хто наказує і виконавців, утворює єдине феноменальне тіло. Слово наказу призначає суще на основі відкриття його “призначення” – розкриття сутнісних можливостей.

Підкреслюється, що у наказі здійснюється мовна трансценденція – вихід за межі окремого і поєднання спільною справою. Наказують зробити якусь річ, і той, хто наказує, знає призначення цієї речі і призначення виконавця. Отже, він повинен знати-відати благо, до якого спрямована спільна діяльність. Благо є трансценденцією, і мова наказу містить у собі як приховану основу цю трансценденцію. Мова тут виявляє свою владу, яка впорядковує суспільне буття, тому що несе у собі загальне благо.

Влада мови також виявляється у відкритті-опануванні нового простору здійснення. Мова розкриває нові горизонти, здійснює трансценденцію, і це відбувається як відкриття небувалого, опанування нового світу. Завдяки владі мови те, що емпірично недосяжне, наближається, входить у близькість до людини.

Але крім розкриття нового простору, тобто виходу за межі звичного, у мові також відбувається “вмежовування” – окреслення місця-топосу окремої речі. Кожне ім’я (слово) мови не просто позначає річ, а розташовує її у просторі речей, надає місце у порядку буття. Цей порядок створюється і підтримується завдяки владній силі мови.

Влада мови здійснюється й в опануванні часового простору, поєднанні минулого, теперішнього і майбутнього у єдиний потік-контінуум, де здійснюється трансляція людського досвіду. Це відбувається завдяки подоланню-трансцендуванню смерті як природної скінченності.

У підрозділі 3.4. - “Мова як трансцендентний закон” – розкривається сутність мови як трансцендентного закону, який не тільки впорядковує людське співбуття, а й призначає-закликає людину до виконання свого сутнісного призначення, здійснення своєї власної долі. Людина у своєму мовному екзистуванні повинна відповідати мові Буття (Логосу, мові як трансценденції), щоб взагалі було людське суспільство.

Аналізується імперативний аспект буття мови. Мова не є лише засобом передачі інформації від одного суб’єкта до іншого, а є у своїй основі тією прихованою вимогою, яка впорядковує буття людей і робить можливим спілкування. Людина, щоб бути спроможною мовити, повинна відповідати глибинній вимозі мови (логосу), яка закликає до вгамування власного свавільства, подолання (трансцендування) власного хаосу бажань, щоб увійти у порядок логосу, у порядок спільного буття. Це буття є мовним, логосним у тому сенсі, що людина взагалі стає людиною, яка має мову (логос) тоді, коли вона підкорилась-послухалась всезагального Закону-Логосу, який є буттєвою основою людського буття.

Отже, висвітлення імперативного аспекту мови дозволяє досліджувати мову саме в онтологічному ключі, застосовуючи феноменологічний метод. Перевага онтологічного підходу до мови у тому, що вона розглядається як всеохоплююча реальність, що уможливлює людське суспільне буття, а не лише як система знаків, застосовувана у спілкуванні.

У четвертому розділі - “Мова як трансценденція і несвідоме” – розглядається несвідомий аспект мовного буття.

У підрозділі 4.1. - “Психоаналітичний дискурс – простір мови як трансценденції” - пропонується підхід до психоаналітичного досвіду як до сфери виявлення феноменів мови як трансценденції. Відзначається, що метод “вільних асоціацій” сприяє виявленню прихованих творчих можливостей мови і людини. Психоаналітичний дискурс досліджується як відкрита комунікація. Аналітик, щоб почути приховану мову, повинен максимально відкритись (трансцендувати) назустріч мовному буттю пацієнта, дозволили неясним фрагментам біографії, що виказуються у відпущеному мовленні, зв’язатись у цілісне розуміння ситуації пацієнта. Потім це розуміння він доносить до пацієнта у влучній інтерпретації (висвітленні), відповіддю на яку є здійснення мовного трансцендування пацієнта – відкриття-виказування прихованої, відчуженої від мови історії.

У підрозділі 4.2. - “Несвідомий рівень буття мови” – показано, що несвідоме є прихованою мовою, спрямованою до Іншого. Людина мовить завжди більше, ніж має на думці. Це “більше” і є трансценденція – непредметний світ - горизонт смислу. У розривах свідомого дискурсу виказується трансцендентна, невимовна мова, яка доносить приховане буття. Щоб відкрити цей рівень мови, треба здолати власне уявне знання і опинитись у ситуації не-знання (знання про незнання), відкритості назустріч виявам невідомого прихованого буття – мові як трансценденції.

У результаті проведеного дослідження були зроблені такі висновки:

Буття мови не редукується до системи знаків, що актуалізується в індивідуальному мовленні (лінґвістична концепція мови); мова є світоутворюючою реальністю. Поняття “трансценденція” у його застосуванні до мови дозволяє виявити саме це здійснення, перевершення наявного, розкриття нового, яке відбувається у мові. Оскільки буття мови є не сущим (річчю), а у-мовою, можливістю виявлення сущого, виникає питання методу, за допомогою якого можливо експлікувати саме аспект трансценденції у мові. Зазначається, що первинним способом розкриття буття мови є метод не-знання (знання про незнання), завдяки якому тематизується глибинний, творчий вимір мови. Усвідомлюючи власне не-знання прихованого буття мови, можливо здійснити трансценденцію, тобто перевершення звичних знань про мову.

Підкреслюється, що вийти за межі мови і розглядати її як зовнішній об’єкт неможливо, оскільки мова охоплює людське буття. Тому треба скористатися методом герменевтичного кола, щоб виявляти цілісне буття мови через його прояви і навпаки. Виявляється, що цей круговий рух розуміння здійснюється у самій мові, у здійсненні мовного трансцендування. Як метод, герменевтика є доречною у висвітленні буття мови, тому що мова як така в основі своїй є герменевтичною, такою, що уможливлює розуміння і порозуміння – знаходження спільної мови.

Буття мови, її таїна, є феноменом. Феномен є виявленням, виказуванням прихованого буття. Говорити, мовити – це казати. Коли щось кажуть, завжди висвітлюють речі. Тут дає себе побачити феноменальність мови, процес виходу прихованого у неприховане, відкрите. Але мовлення-казання може бути не тільки тим, що розкриває речі, але й тим, що приховує, лише удає відкриття істини. Це мовлення без зусиль трансцендування, видимість мовного здійснення, несправжнє мовне буття.

Виявлення суті речей є здійсненням логосу. Логос є зосередженням-збиранням смислу, упорядковуючою силою, яка вибудовує людське буття. Також логос є полемосом, боротьбою суперечливих сил, які гармонізуються у знаходженні спільного. Метод “феноменологія”, який має за складові поняття “феномен” і “логос”, виявляється самою мовою як трансценденцією, яка є феномено-логічною за своєю суттю – виявом-виказуванням прихованого буття у зосереджених зусиллях подолання удаваного, хибного, знаходженням спільної мови. Феноменологічна редукція дозволяє звернути погляд на саме здійснення трансцендування, яке відбувається у мові.

Трансценденція – буття мови виявляється у людському екзистуванні. За допомогою способів мовного трансцендування (екзистенціалів), таких як “знаходження”, “розуміння”, “мовлення”, “допоміжність”, “світ”, можливо експлікувати здійснення трансценденції, відкриття світу, яке відбувається у мові. Людина завжди знаходить себе у мові і з цього знаходження розуміє світ, накидає можливості здійснення власної екзистенції. Це розуміння актуалізується у мовленні, яке артикулює речі світу. Мова, якою людина розмовляє, повинна допомагати розкриттю світу, бути ладною і доречною. Тоді відбувається здійснення мовної трансценденції, виявлення істини речей і порозуміння у справах.

Зазначається, що мова уможливлює і впорядковує людське співбуття. Оскільки суспільне буття неможливе без протиріч, зіткнення інтересів, саме момент знаходження спільного є джерелом, виникненням мови. Мова тут себе показує ґрунтом, основою людського співбуття. У мовному спілкуванні долаються розбіжності на основі прагнення до спільного блага. Коли відсутня згода, виникає безґрунтовність як мовне Ніщо, відсутність відкритості буття.

Влада мови дає себе побачити у феномені наказу. Наказ спрямовує на виконання дії, по-казує, відкриває напрям здійснення. Це відкривання є мовною трансценденцією, виходом за межі окремого у здійсненні спільної справи. Інтенція наказу поєднує наказувача і виконавців, утворюючи єдине соціальне тіло. Влада мови виявляється у відкритті нового простору. Мова розкриває горизонти, перевершує прив’язаність до наявного, емпіричного. У просторі мови відбувається наближення далекого, подолання відчуженості. Завдяки символічному трансцендуванню смерті як емпіричної скінченності опановується часовий простір, у якому відбувається трансляція людського досвіду. Ця трансляція уможливлюється завдяки імперативному аспекту мови, коли людина підпорядковується загальним вимогам суспільного буття.

Відзначається, що трансценденція у мові відбувається приховано, тому слід розглянути несвідомий аспект мови. У психоаналітичному дискурсі відбувається подолання відчуженості від власної історії, людина вчиться у мові виявляти всю повноту буття, долати відчуженість від власного єства. Щоб відкрити несвідомий, трансцендентний свідомості рівень буття мови, слід подолати уявне знання і відкритись невідомому, невимовному у мові – виміру мовної трансценденції.

Основні положення та результати дослідження викладені у

публікаціях:

1. Блуд О.О. Джерело мови – трансценденція природи // Totallogy-XXI (дванадцятий випуск). Постнекласичні дослідження. – Київ: ЦГО НАН України. – 2005. – С. 328-339.

2. Блуд О.О. Зв’язок фундаментального виміру мови – трансценденції і цілісного буття людини в контексті психоаналітичного дискурсу // Філософські проблеми гуманітарних наук. № 6-7. – К.