ІНСТИТУТ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

АПН УКРАЇНИ

БЄЛОШИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 373. 62 (09)

РОЗВИТОК ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ УЧНІВ У

ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ

(20-30 рр. ХХ ст.)

13.00.02 – теорія та методика трудового навчання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор,

Волощук Іван Степанович,

Президія АПН України;

Відділення педагогіки і психології

вищої школи АПН України,

вчений секретар

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук,

Вихрущ Анатолій Володимирович,

Тернопільська облдержадміністрація,

заступник голови із гуманітарних питань

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник,

Мачуський Валерій Віталійович,

Інститут проблем виховання АПН України,

завідувач лабораторії діяльності позашкільних закладів

Захист відбудеться “14” вересня 2007 року о 12 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.458.01 в Інституті професійно-технічної освіти АПН України, 03045, м. Київ, Чапаєвське шосе, 98.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту професійно-технічної освіти АПН України, 03045, м. Київ, Чапаєвське шосе, 98.

Автореферат розісланий “02” серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.С. Голіяд

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У сучасному процесі антропогенези людини розвиток креативних здібностей стає нагальною потребою в навчанні та вихованні підростаючого покоління. В цьому зацікавлені індивідуум, держава і суспільство. Цього вимагає і ХХІ століття, яке характеризується як початок переходу до високих технологій, що суттєво впливає на умови, засоби і характер трудової діяльності людини, висуваючи на одне з перших місць розвинуті технічно-творчі здібності. Їх розвиток повинен здійснюватися, зокрема, і трудовою підготовкою учнів у школі, де змістом навчально-виховної роботи повинна бути технічна творчість, а не існуючі нині репродуктивні методи навчання.

Актуальність зазначеного визначається й тим, що розробку теоретичних і прикладних основ трудової підготовки учнів підтримано рядом державних документів реформи освітньої галузі. Серед них державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), яка визначила стратегічну мету розвитку системи навчання і виховання учнівської молоді, загальні рекомендації щодо реформування системи освіти, які розроблені МОН України, Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, “Закон про позашкільну освіту”, який вказав на значення позашкільних закладів у загальній системі освіти і трудової підготовки учнівської молоді.

Реформування освітньої галузі “Технологія” як одної із форм трудової підготовки учнів стане дієвим при умові здійснення теоретичного аналізу, який, у свою чергу, повинен спиратися на ретроспективний аналіз системи трудової підготовки, однією з форм якої була технічна творчість учнів у позашкільних закладах освіти. Вагомим внеском у розробку теоретичної бази позашкільної роботи, де творча праця учнів розглядалася як одна із форм трудової підготовки, стали роботи видатних педагогів Н.К.Крупської, А.С.Макаренка, С.Ф.Русової, В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського, С.Т.Шацького та інших. Історико-педагогічний аспект проблем трудової підготовки учнів розкрито у наукових працях А.В.Вихруща, В.О.Дідуха, С.П.Дем’янчука, М.В.Кухарського, М.В.Левківського, І.Л.Лікарчука, В.М.Мадзігона, Г.В.Терещука. Але вказані праці не розглядали технічну творчість учнів як форму трудової підготовки. Сучасні праці П.Н.Андріанова, І.Д.Беха, Л.П.Вовк, Д.М.Комського, М.Б.Коваля, Н.Г.Ничкало, О.В.Сухомлинської, Т.І.Сущенко, В.Л.Якубовського присвячені розробці теоретико-методологічної бази позашкільної та позакласної роботи учнів у трудовому вихованні. Теорію позашкільного навчально-виховного процесу, де розвиток творчих здібностей сприяє соціалізації учнів, розробляли А.М. Алексюк, О.М Біляєв, С.У.Гончаренко, М.М.Грищенко, К.Г.Демкатний, Г.С.Костюк, В.О.Онищук, В.Ф.Паламарчук, О.Я.Савченко, М.Д.Ярмаченко. Загальні проблеми профорієнтаційної роботи та готовності учнівської молоді до професійного самовизначення, зокрема і в творчо-технічній діяльності учнів, висвітлено в працях Є.О.Клімова, Є.Г.Костяшкіна, Г.Є.Левченко, В.В.Мачуського, М.П.Тименко, М.С.Янцура та інших. Зазначені дослідження не розкривають технічну творчість учнів як одну із форм системи трудової підготовки. Ряд науковців – П.Н.Андріанов, А.Є.Алексєєв, В.М.Аридін, І.І.Бака, І.С.Волощук, В.Г.Гетта, В.В.Колотілов, А.М.Плуток, В.Д.Путілін, І.І.Смагін, Р.П.Скульський, В.Г.Розумовський, присвятили свої праці методам розвитку творчо-технічних здібностей учнів у трудовій діяльності. Частково, історичний аспект пропедевтики трудової підготовки учнів у позашкільних закладах України розглянуто у працях С.М.Букреєвої і Т.Д.Цвірової. Однак, вони не висвітлюють технічну творчість учнів як одну із форм трудової підготовки. Аналогічними є праці Б.С.Кобзаря і Н.Ф.Харінко. Праці російських дослідників В.А. Горського і Ю.С.Столярова присвячені генезису системи технічної творчості учнів в РСФСР, але не України.

Вивчення та аналіз дисертаційних досліджень дозволяє констатувати наявність праць, які присвячені загальним проблемам розвитку творчості учнів у позашкільних закладах освіти, але не технічної. Це роботи В.В.Вербицького, Н.М.Водоп’янової, Н.В.Заверико, В.Г.Пономарчук, Г.П.Пустовіта.

Усі зазначені праці, безумовно, збагатили науково-інформаційну базу про позашкільну діяльність системи трудової підготовки учнівської молоді. Проте, відсутні знання про генезис такої форми трудової підготовки як технічна творчість учнів у позашкільних закладах освіти України.

Вищезазначене вказує, що актуальність обраної теми дослідження зумовлена протиріччями між існуючою трудовою підготовкою учнів і рівнем трудової підготовки, яка потрібна для високих технологій виробництва; відсутністю теоретичних знань про технічну творчість учнів як одну із форм трудової підготовки у позашкільних закладах освіти України і їх потребою в теоретико-методологічних розробках при реформуванні освітньої галузі “Технології”.

Вирішення вказаних проблем визначило вибір теми дисертаційного дослідження: “Розвиток технічної творчості учнів у позашкільних закладах освіти України (20-30 рр. ХХ століття)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної роботи Інституту педагогіки АПН України як складова теми “Розвиток технічних творчих здібностей учнів 5-9 класів у процесі трудового навчання”, (номер державної реєстрації 0199U003920). Тему дослідження затверджено вченою радою Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України (протокол № 3 від 20.03.2006р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 21.03.2006р.).

Об’єкт дослідження – трудова підготовка учнів у закладах освіти України.

Предмет дослідження – становлення технічної творчості учнів у позашкільних закладах освіти України (20–30рр. ХХ ст.) як однієї з форм трудової підготовки учнівської молоді.

Мета дослідження: розкрити генезис технічної творчості учнів у позашкільних закладах освіти України та на основі висновків розробити практичні рекомендації для подальшого розвитку технічної творчості учнів.

Відповідно до предмета й мети були визначені такі завдання дослідження:

1. Вивчити розроблені теоретико-методологічні основи творчості, технічної творчості учнів та педагогічні методи її розвитку.

2. Встановити передумови і детермінанти становлення технічної творчості учнів.

3. Розкрити мету, завдання, форми і профілі технічної творчості учнів.

4. Визначити етапи розвитку технічної творчості учнів та виявити негативні і позитивні тенденції на кожному з них.

5. Розробити практичні рекомендації щодо подальшого розвитку технічної творчості учнів в Україні.

Методологічною основою дослідження є загальні положення про творчість, як специфічної здатності людини, можливості розвитку творчих здібностей; загальні положення про технічну творчість учнів, де органічно поєднуються навчальні завдання, пов’язані з формуванням певних знань, умінь і навичок до технічної діяльності; працю, як важливу складову всього навчально-виховного процесу та педагогічно організованого середовища; положення теорії наукового пізнання; діалектичний принцип всезагального зв’язку предметів і явищ матеріального світу та вивчення їх розвитку на основі єдності історичного та логічного, загального, одиничного та особливого; дослідження педагогічної науки про розвиток особистості як суб’єкта та об’єкта виховання і навчання.

Теоретичною основою дослідження слугували: наукові праці з проблем творчості, теорії та історії педагогіки, філософії, психології, соціології; матеріали науково-методичних видань і періодики; законодавчі і нормативні акти УСРР та СРСР 20-х і 30-х років ХХ століття. У ході дослідження були проаналізовані науково-методичні публікації діячів, які очолювали освітню галузь, соцвих, комдитрух та опікувалися трудовим навчанням і технічною творчістю учнів у зазначений період в Україні та СРСР – О.І.Волкова, Г.Ф.Гринько, Н.К.Крупської, Л.В.Радянської, М.О.Скрипника, А.М.Фрідмана, М.Н.Ханчина; роботи вітчизняних педагогів А.С.Макаренка, С.Ф.Русової, С.О.Сірополка, К.Д.Ушинського та інших.

У процесі роботи були використані науково-теоретичні дослідження сучасних науковців: І.Д.Беха, Л.Д.Березівської, Л.П.Вовк, А.В.Вихруща, І.С.Волощука, В.Г.Гетта, Й.М.Гушулея, С.У.Гончаренка, І.А.Зязюна, Н.Г.Ничкало, В.М.Мадзігона, В.О.Моляко, В.Ф.Паламарчук, Г.П.Пустовіта, О.В.Сухомлинської, Т.І.Сущенко, Г.В.Терещука, М.М.Фіцула, М.Д.Ярмаченка та інших.

Джерелознавча база дослідження. В дисертації використано матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади в Україні (фонди 166; 2581; 4433); державного архіву Одеської області (фонди 92; 196; 227); державного архіву Харківської області і міста Харкова (фонди 92; 196; 203; 1657); державного архіву Хмельницької області (фонди 902; 3512); державного архіву Херсонської області і міста Херсона (фонд 414); державного архіву Чернігівської області (фонди 593; 599; 1827); державного архіву Черкаської області (фонд 593); державного архіву міста Києва (фонд Р-4); статистичні збірники, протоколи і стенограми нарад, пленумів профспілок і комсомольських організацій з питань роботи позашкільних закладів технічної творчості учнів; архівні і статистичні матеріали станцій юних техніків і центрів науково-технічної творчості молоді України; рішення з’їздів, конференцій та нарад з питань позашкільної освіти і, зокрема, розвитку технічної творчості учнів; законодавчі акти; документи Міністерств та відомств, у підпорядкуванні яких знаходилися дитячі профільні позашкільні заклади; збірники постанов та розпоряджень Уряду СРСР і УСРР, УРСР; Відомості Верховної Ради СРСР і УРСР; статистичні збірники ЦСУ СРСР і УРСР; протоколи і стенограми нарад диткомрух, директорів ДТС; документи інспектури народної освіти губернських виконавчих комітетів Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів; річні звіти шкіл, протоколи і циркуляри губернських відділів народної освіти; протоколи засідань колегії; публікації у педагогічних, дитячих та партійних журналах 1918-1940 рр.; навчальні плани і програми технічних гуртків; дисертації й автореферати з проблем позашкільної освіти та технічної творчості учнів; матеріали періодичної преси 1919-1940рр; вітчизняні історико-педагогічні джерела, присвячені розвитку освіти, трудового навчання і виховання та навчально-виховної роботи позашкільних закладів.

Під час дослідження проаналізовано 115 документів і 84 архівних матеріалів, програми гуртків технічної творчості, положення про конкурси та виставки технічної творчості учнів.

На різних етапах дослідження використовувались такі методи дослідження: аналіз психолого-педагогічних та історико-педагогічних праць, науково-методичних джерел, державних архівних освітніх документів відповідного періоду, який дав фактологічний матеріал вивчення стану наукової проблеми; історико-генетичний дозволив встановити передумови і детермінанти виникнення та розвитку технічної творчості учнів у позашкільних закладах освіти України; ретроспективний надав можливість розкрити мету, завдання, принципи, форми і профілі технічної творчості учнів в Україні; порівняльний дав змогу порівняти події, явища і факти, простежити генезу технічної творчості учнів, виявивши негативні та позитивні тенденції; хронологічний надав можливість встановити динаміку змін, які відбувалися у технічній творчості учнів у хронологічній послідовності та означити етапи розвитку.

Дослідження здійснювалося у три етапи протягом 2001-2006 років.

Перший етап дослідження (2001-2002рр.) включав вивчення стану розробки проблеми та аналіз психолого-педагогічних та історико-педагогічних праць, науково-методичної літератури; визначалися основні напрями дослідження, формувались концептуальні положення, конкретизувались об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження;

Другий етап дослідження (2002-2004рр.) охоплював вивчення передумов виникнення і становлення педагогічного явища “технічна творчість учнів у позашкільних закладах освіти України у 20-30рр. ХХ ст.”, аналізувався архівний матеріал документів, співставлялися і порівнювалися отримані результати, систематизувався матеріал;

На третьому етапі дослідження (2005-2006рр.) узагальнювалися і систематизувалися отримані результати, формулювалися висновки, відбувалося наукове та літературне оформлення роботи.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у тому, що:

- вперше з’ясовано детермінанти зародження та визначено етапи розвитку технічної творчості учнів у позашкільних закладах освіти України;

- встановлено, що технічна творчість учнів виникла на базі педагогічно організованої технічної діяльності учнів, яка була однією із форм трудової підготовки учнівської молоді;

- отримали подальший розвиток науково-теоретичні засади організації розвитку творчих здібностей учнів під час технічної діяльності;

- виявлено позитивні й негативні тенденції, що супроводжували генезис технічної творчості учнів;

- узагальнено досвід розвитку технічної творчості учнів у 20-30рр. ХХ століття з метою розробки методичних рекомендацій з зазначеної проблеми.

Практичне значення роботи полягає в тому, що на основі результатів дослідження упорядковано методи розвитку творчих технічних здібностей учнів, які можуть використовуватися педагогами позашкільних закладів і вчителями трудового навчання; висновки дослідження можуть бути використані Міністерством освіти і науки України в модернізації освітньої галузі “Технології” та технічної творчості учнів у позашкільних закладах освіти України; результати дослідження можуть використовуватися при складанні програм трудового навчання і технічних гуртків; організації конкурсів “Вчитель року”, “Трудова підготовка”, “ Я - Винахідник”, Майстер на всі руки” та інше; матеріали дослідження будуть використані при написанні посібників “Рух юних техніків України”, “Розвиток технічних творчих здібностей учнів”, “Конструювання техніки”, “Технічна творчість учнів”, розробці спецкурсу з історії педагогіки, на курсах підвищення кваліфікації учителів трудового навчання і педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів у системі післядипломної освіти педагогічних кадрів та у практичній діяльності закладів освіти.

Вірогідність результатів та основних висновків дослідження забезпечено комплексним і системним розглядом проблеми; аналізом архівних матеріалів та науково-публіцистичних джерел, що розкривають історико-педагогічні і соціальні явища та факти з досліджуваної проблеми з опорою на принцип об’єктивності, історизму і системності; застосуванням методів наукового дослідження, адекватних об’єкту, предмету, меті й завданням дослідження.

Апробація та впровадження дослідження. Основні положення та результати проведеного дослідження повідомлялися та обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-педагогічні основи діяльності сучасного позашкільного навчального закладу” - 2002р. (м. Київ); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Трудова підготовка в школі ХХІ століття: проблеми, пошуки, перспективи” - 2002р. (м. Умань); на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Нові напрями творчого розвитку особистості школяра” – 2005р. (м. Київ); на Всеукраїнському семінарі-практикумі “Проблеми, завдання та перспективи шкільної допрофесійної і профільної освіти з інформаційно-технологічного профілю” - 2005 р. (м. Київ); на засіданнях лабораторії трудового навчання і політехнічної творчості та лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України; на засіданні кафедри технолого-педагогічного факультету Уманського Державного Педагогічного університету; на секції щорічних звітних наукових конференцій Інституту педагогіки АПН України.

Результати дослідження знайшли відображення при написанні підручника “Трудове навчання (технічні види праці)”. 7 клас. Результати дослідження були відзначені наказом МОН України за №655 від 11.08.2004 року “Про підсумки проведення І Всеукраїнського конкурсу на кращу науково-методичну розробку з питань позашкільної освіти”, згідно якого програма “Конструювання техніки” перемогла на конкурсі та рекомендована до застосування у навчально-виховному процесі позашкільних закладів.

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено в 11 одноосібних публікаціях, з них 7 у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (372 найменування) і додатків. Загальний обсяг становить - 229 сторінок, з яких основний текст – 177 сторінок. Дослідження містить 10 додатків на 28 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено об’єкт, предмет і мету, сформульовано завдання та розкрито методи дослідження, наукову новизну і практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію отриманих результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження технічної творчості учнів” проаналізовано наукові положення з проблем творчості, існуючі експлікації технічної творчості учнів, дієві форми організації і методи розвитку технічної творчості учнів.

Аналіз психолого-педагогічних, методичних і фахових джерел виявив, що творчість людини розглядається як процес мислення, під час якого відбувається пошук вирішення задач проблемного характеру. Такий процес є невід’ємною складовою повсякденної діяльності людини і притаманний їй з дитинства й до старості. Існування творчого процесу в дитячому віці було доведено Л.С.Виготським й опубліковано у праці “Уява і творчість у дитячому віці”. Сучасні наукові дослідження доводять, що природа дитячої творчості може проявлятися в художній, науковій, організаційній, технічній та іншій діяльності. Дефініція “технічна творчість учнів” розглядається у двох аспектах: самостійне виготовлення учнями технічного об’єкту, що має елементи суб’єктивної або об’єктивної новизни та навчально-виховна діяльність, коли педагог цілеспрямовано розвиває в учнів здібності до технічної творчості. Останнє визначення було взято за основу проведеного дослідження.

Дослідження Т.Рібо, П.Енгельмейєра, П.Якобсона та інших доводять, що творчий процес відбувається за певною схемою, яка має свої етапи. У загальному вигляді вони зводяться до виникнення ідеї, її обмірковування; відкриття (осяяння); робота над його реалізацією; пошук оптимальних форм втілення; оприлюднення результатів; вдосконалення створеного. Науково визначено і два рівні творчих здібностей – “талановитість” та “геніальність”. Сучасні словники визначають “талант” як здатність людини до творчої діяльності у певній професії. Природа таланту людини криється у її фізичній організації, особливості її нервової системи, гостроті органів відчуття, гнучкості пальців, тіла, спритності, швидкості реакції тощо. Формування таланту починається з раннього дитинства. Спочатку як виявлення природних задатків і схильність до певних видів діяльності, пізніше як розвиток здібностей до цієї діяльності. Геніальність – це вищий рівень творчості. Вона має таку саму природу, що й талант, але передбачає такі здібності, як оригінальність та можливість працювати так, як інші не можуть. У наукових джерелах існують різні підходи до визначення категорій “здібності” та “задатки”.

Б.М.Теплов розуміє під здібностями індивідуально-психологічні особливості, які мають відношення до успішного виконання однієї, або декількох видів діяльності. Він вважає, що здібності не зводяться до наявних знань, навичок і вмінь, але сприяють легкості та швидкості набуття цих знань, умінь і навичок. Його підтримує В.І. Войтко та ряд психологів, які вказують, що здібності - це властивості індивіда, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності (музичний слух – для діяльності музиканта, психомоторне чуття – для діяльності пілота, творча уява – для конструктора, художника, дизайнера). С.Л.Рубінштейн та В.Д.Шадріков визначають здібності як властивості функціональних систем, котрі реалізують окремі психічні функції, що мають індивідуальну міру вираження, яка знаходить прояв у діяльності і своєрідності її виконання. Послідовники С.Л.Рубінштейна вважають, що розвиток здібностей відбувається по спіралі, де здібності нижчого рівня стають передумовою розвитку здібностей вищого рівня.

Наукові дослідження проблеми визначення поняття “задатки” теж мають декілька підходів. Так, Б.М.Теплов, В.О.Крутенький та інші під задатками розуміють певні анатомо-фізіологічні особливості організму, передусім мозку і органів відчуття, на сприятливому ґрунті яких розвиваються ті чи інші здібності. В.М.Мясіщев, К.К.Платонов та інші доводять, що задатки є психофізіологічними передумовами здібностей, тобто вони складаються не тільки з анатомо-фізіологічних, але й психічних компонентів. Висновки досліджень С.Л.Рубінштейна та інших вказують, що “здібності” не можуть бути прищеплені тільки ззовні, а повинні мати певні передумови, внутрішні умови для розвитку.

Аналіз двох підходів до визначення понять “задатки” і “здібності” дозволяє припустити, що задатки і є тим самим підґрунтям, на якому розвиваються здібності, і людина отримує їх на генному рівні. Найбільш успішно здібності формуються в умовах, коли трудова діяльність людини співпадає з її задатками, схильностями та інтересами.

Особливості технічної творчості учнів було розкрито В.В.Колотіловим, А.М.Плуток, А.М.Геттою та іншими. Вони доводять, що технічна творчість спонукає розвиток технічного мислення, бо пов’язана з вирішенням творчих задач технічного змісту і тому, залучаючись до неї, учні розвивають творчо-технічне мислення. П.Н.Андріанов, В.Є.Алексєєв і В.Д.Путілін вважають, що тільки при умові організації педагогічного керівництва технічною творчістю учнів можна говорити про розвиток здібностей до технічної творчості. В іншому випадку, коли така діяльність відбувається самостійно, можна вести мову про їх спонтанний розвиток.

Аналіз наукових праць з розвитку технічної творчості учнів виявив, що найбільш ефективною формою включення учнів у творчо-технічну діяльність є моделювання та конструювання технічних об’єктів. Серед методів, що розвивають творчість учнів у навчально-педагогічному процесі, застосовують фокальний, синектики, комбіновані запитання, ліквідації безвихідних ситуацій, евристичні загадки. Важливими у розкритті методики педагогічної організації розвитку технічної творчості учнів є дослідження Р.П.Скульського, який пропонує розглядати вимоги до учнів, що ставляться на кожному етапі технічно-творчого процесу. Завдяки цьому педагог може спрогнозувати успішність виконання учнями завдань на кожному етапі творчого процесу, ефективно організовувати індивідуальний розвиток їх технічно-творчих здібностей, встановлювати кількісний склад гуртка і планувати його роботу.

У другому розділі “Становлення та розвиток технічної творчості учнів у позашкільних закладах освіти України (20-30 рр. ХХ ст.)” розкрито соціально-економічні й педагогічні передумови зародження педагогічного явища “технічна творчість учнів”, детермінанти, мета, завдання, принципи і профілі технічно-творчої діяльності учнів, визначено й охарактеризовано етапи розвитку технічної творчості учнів у зазначений період та виявлено характерні тенденції на кожному з них.

У результаті аналізу архівних документів кінця ХІХ початку ХХ століття виявлено, що в аграрній Україні педагогічної організації технічної творчості учнів не існувало. Технічна діяльність учнів носила епізодичний й індивідуальний характер, метою якої було виготовлення іграшок для забави. Але в педагогіці розпочався пошук відповідних форм організації дозвілля учнів. Кращими педагогами теоретично обґрунтовувався і практично перевірявся зміст і методи позашкільної навчально-виховної роботи. Із зміною політичного устрою і прийняттям у 1920 році постанов уряду про розбудову радянської трудової школи, в центр якої було поставлено підготовку учнів до трудової діяльності, “Декларацією НКО УСРР про соціальне виховання дітей”, продовжується теоретичне і практичне обґрунтування організації позашкільної роботи.

На основі аналізу педагогічного досвіду С. Русової, Т.Шацького та інших в УСРР налагоджується позашкільна робота, спрямована на організацію педагогічного керівництва дозвіллям дітей та трудовим вихованням. Відповідно до проголошеного трудового принципу школи у позашкільній роботі організовувалася реміснича, а згодом технічна діяльність учнів, яка стає однією із форм трудової підготовки учнівської молоді. Все це відповідало державним документам про школу, де основна увага приділялася праці як діяльності, що відповідає інтересам дитини, розвиває її почуття, творчі здібності, формує важливі риси особистості, готуючи її до праці. Трудова підготовка учнівської молоді відбувалась шляхом організації технічної діяльності при заводах і фабриках та введенням до шкільного навчального плану предмету “ручна праця”, надаючи учням можливість опановувати знання і вміння працювати з засобами праці, вивчати будову техніки.

Аналіз архівних матеріалів 20-их років ХХ століття виявив, що українська система освіти була спрямована на професіоналізацію, як засіб трудової підготовки, що й обумовлювало приділяти підвищену увагу організації технічної діяльності учнів і в позашкільній роботі. Основною формою такої роботи були технічні гуртки з практичними заняттями. Теоретичної частини майже не існувало, як і програмно-методичного забезпечення. Характерними передумовами зародження технічної творчості учнів стали: кількісне зростання учнів, які займалися технічною діяльністю; бажання учнів здобути теоретичні технічні знання. Зацікавленості учнів до технічних знань сприяла інтенсивна розбудова нових вітчизняних галузей промисловості: електротехнічної, радіотехнічної, авіаційної і транспортної. Нові галузі техніки вимагали підготовки технічно грамотних спеціалістів, яких не було. З метою вирішення цієї проблеми організовуються добровільні товариства сприяння розвитку нових вітчизняних галузей техніки “ОСОАВІАХІМ” та інші, які розгорнули роботу, спрямовану на популяризацію технічних знань серед учнівської молоді та організацію технічних гуртків на своїх базах. В гуртках учні вивчали будову нової техніки, вчилися робити електрифіковані макети, копії моделей.

Серед форм заохочення учнів до технічної діяльності використовувалися екскурсії на виробництво, в технічні музеї, друкування в дитячій пресі схем і креслень моделей простих технічних об’єктів з поясненням як самостійно їх виготовити. Цей період характеризується і теоретико-методологічним обґрунтуванням функціонування як загальної освіти, так і позашкільної. Він був насичений перспективними пошуками та досягненнями, які ввібрали широкий спектр новаторських ідей вітчизняної та зарубіжної педагогіки для трудової підготовки учнів.

Із закінченням відбудовчого періоду і встановленням курсу на індустріалізацію проблема підготовки якісних технічних спеціалістів почала загострюватися. Посилювалася увага до трудової підготовки учнів та висувалися нові вимоги до неї, вона стала головною метою всього навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. Відбувається зближення української системи освіти з російською, внаслідок чого в освітню галузь впроваджується політехнізм. Основним завданням школи ставиться підготовка кваліфікованих робітничих та колгоспних кадрів для індустріального і сільськогосподарського виробництва. Такий курс поєднується з ідеєю політехнічного навчання, який корелює теоретичні засади трудової підготовки, змінивши трудовий принцип на принцип політехнізму. Програми політехнічного навчання шкіл наповнювалися змістом, який акцентував увагу на вивчення головних галузей виробництва. Для втілення цього принципу у позашкільну роботу активна громадськість промислових міст створює суспільні профільні позашкільні заклади у формі дитячих технічних станцій (надалі ДТС).

Перша суспільна ДТС в Україні була організована в місті Києві у 1927 році. Архівні документи роботи першої ДТС свідчать, що на її базі працювали гуртки слюсарів, слюсарів-механіків, столярів, авіамоделістів, автоконструкторів, електротехніків і радіотехніків. З метою залучення більшої кількості українських учнів до діяльності у галузі техніки, станція розробляла листівки з кресленням та поясненням, як виготовити модель літака, зробити радіоприймач, побудувати педальний автомобіль, зробити гідроелектростанцію або вітроелектростанцію. З допомогою київської ДТС тільки за два перших роки було відкрито більш як 17 районних ДТС.

Аналогічно до київської ДТС почали відкриватися станції в Харкові, Одесі, інших обласних центрах. Вони стають крайовими центрами поширення технічних знань серед українських учнів. Харківській ДТС надають статусу центральної республіканської станції, яка скеровує роботу всіх ДТС України. Кількісне збільшення профільних позашкільних закладів впливало на якісні показники. Збагачувалися форми заохочення учнів до технічної діяльності. Організовувалися очні та заочні технічні консультації; показові змагання авіамоделістів і автоконструкторів; суспільне прослуховування радіопередач з Москви та Харкова; виставки кращих технічних об’єктів, виготовлених учнями; вечори техніки; групи піонерів-інструкторів технічних гуртків, які відкривали в своїх школах технічні гуртки. Збільшення кількості учнів, які під педагогічним керівництвом займалися технічною діяльністю, економічні труднощі та відсутність планового забезпечення ДТС матеріалами призвели до нестачі стандартних матеріалів для практичної роботи технічних гуртків. Навчально-виховна робота характеризується пошуком засобів заміни стандартних деталей. Крім того, бажаючи зайняти призове місце в технічних змаганнях, технічних виставках, учні робили раціональні зміни в своїй конструкції.

Аналіз архівних матеріалів виявив, що знання та практичні вміння учнів технічних гуртків ДТС спрямовувалися на електрифікацію і радіофікацію шкіл, клубів, будинків та конструкцій, що полегшували працю дорослих, відповідаючи головному принципу навчально-виховного процесу - пристосування змісту позашкільного виховання до завдань трудової політехнічної школи як комплексу засобів трудової підготовки учнів. На процесуальному рівні все це підкріплюється постановами і наказами вищих органів влади і НКО, окремі з яких не можливо було виконати з причин незабезпечення матеріальними ресурсами. Особливо гостро це впливало на укомплектування технічних гуртків керівниками. До негативу відноситься і недосконало розроблене програмно-методичне забезпечення роботи технічних гуртків. Методику художньо-естетичного напрямку автоматично перенесли на технічний, що не відповідало специфіці роботи технічних гуртків.

З постанови ЦК ВКП(б) “Про початкову і середню школу”, що була прийнята у 1931 році, розпочинається реорганізація суспільних позашкільних закладів, зокрема ДТС, які стають державними, переходячи на фінансове утримання НКО. У зв’язку з чим приймається перспективний план відкриття нових ДТС в УСРР. Покращується і склад працівників ДТС, він підсилюється працівниками з педагогічною освітою. Такі нововведення позитивно вплинули на форми і зміст позашкільної роботи. Наркомати освіти самостійно та спільно з добровільними товариствами сприяння розвитку вітчизняних галузей техніки планово організовують міські, обласні, республіканські та всесоюзні спортивно-технічні змагання, технічні виставки робіт учнів, творчо-технічні конкурси, спартакіади, міжнародні виставки.

В розробці нових форм заохочення учнів до технічної діяльності приймали участь педагоги ДТС. Ними були започатковані: пересувні майстерні для віддалених шкіл, база прокату інструментів, заочні технічні гуртки, заочні конкурси. Більш якісним ставав і зміст роботи технічних гуртків. Сприяє цьому шефство “Товариства винахідників” над ДТС і відкриттям на її базі гуртків, де реплікація заміщується раціоналізацією і винахідництвом. Це впливає на зміст роботи технічних гуртків станцій, який відходить від ремісництва, стаючи технічно-творчим. Покращується і програмно-методичне забезпечення технічних гуртків. Викристалізовувалися три головних типи гуртків: початковий, підвищеної складності й гуртки вільних тем, що відповідало віковим особливостям учнів, забезпечуючи ступені складності програмного матеріалу. Плани й програми почали складатися за певним принципом диференціації теоретичного та практичного матеріалу, відводячи 75-80% навчального часу на практичну діяльність, а 25-20% – на теорію. Розвиток технічної творчості учнів впродовж цього періоду характеризується як якісними, так і кількісними показниками. Кожна ДТС, крім організації технічної діяльності на своїй базі, організовувала міні ДТС при школах, тим самим збільшуючи загальну кількість учнів, які займалися технічною творчістю. Встановлено, що на кінець 30-х років ХХ століття в Україні діяла система позашкільних закладів технічної творчості учнів. Очолювала систему центральна республіканська дитяча технічна станція, якій були підпорядковані обласні, міські і районні станції.

Крім позитивних факторів розвитку технічної творчості учнів в Україні були і негативні. Серед них - вилучення предмету “трудове навчання” з навчального плану загальноосвітньої школи та наказ НКО УРСР, виданий на початку 1937 року, який сприяв закриттю центральної дитячої технічної станції республіки та ряду обласних і районних станцій, відновлення роботи яких відбулося після наказу НКО УРСР, виданого в кінці 1937 року.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів дослідження дає підстави зробити такі висновки:

1 На основі аналізу психолого-педагогічних джерел встановлено, що технічна творчість учнів – це навчально-виховна діяльність, у процесі якої учні виготовляють технічні об’єкти, розвиваючи при цьому відповідні здібності. Технічно-творчі здібності формуються з раннього дитинства як прояв природних творчих задатків та схильності до технічної діяльності. Розвиток технічних творчих здібностей можливий лише при залученні учнів до творчої технічної діяльності. Формою організації технічної творчості учнів є технічна діяльність, під час якої учні вирішують творчі задачі технічного змісту під педагогічним керівництвом. Розвиток технічно-творчих здібностей учнів здійснюється такими методами: фокальний, синектика, ліквідація безвихідних ситуацій, комбіновані запитання, евристичне мислення. Зазначені методи застосовувалися у пошуку схожих технологічних процесів, раціональній зміні конструкції, перенесенні принципу дії однієї конструкції на іншу, заміні деталей, конструюванні за неповними технічними даними тощо.

2. У результаті дослідження встановлено, що починаючи з 1920 року широке використання техніки у виробничих процесах, нестача кваліфікованих робітничих кадрів і велика армія безпритульних дітей обумовили здійснення трудової підготовки учнівської молоді, зокрема, і засобами позашкільної роботи. Трудовий принцип був домінуючим фактором навчально-виховної роботи в освітній галузі, куди входила і позашкільна робота. Реалізація трудового принципу у позашкільній роботі здійснювалася створенням технічних гуртків, як однієї з форм трудової підготовки учнів. З початком розбудови нових вітчизняних галузей техніки проблема підготовки технічних спеціалістів загострилася. Для її вирішення на державному рівні організовувалися добровільні товариства сприяння вітчизняним галузям техніки, при яких відкривалися технічні гуртки, де учні опановували теоретичні знання і практичні вміння, готуючи себе до праці в одній з галузей техніки. З цією ж метою організовуються і перші суспільні профільні позашкільні заклади (дитячі технічні станції - ДТС). Завдяки зазначеним заходам до позашкільної роботи у галузі технічної діяльності залучається значна кількість учнівської молоді. Економічні труднощі в державі, відсутність планового матеріально-технічного забезпечення роботи технічних гуртків вплинуло на їх функціонування. Вони відчували постійну нестачу стандартних деталей для практичної роботи. У зв’язку з цим перед учнями ставилися завдання щодо знаходження способу заміни деталей, яких не вистачало. Вирішувати зазначені задачі учням допомагали вчителі шкіл та керівники гуртків. Позашкільна технічна діяльність починає трансформуватися у технічну творчість учнів. Детермінантами виникнення явища “технічна творчість учнів” стали: на процесуальному рівні – відсутність державного планового матеріально-технічного забезпечення роботи профільних позашкільних закладів; на соціальному рівні – постійне збільшення кількості учнів, що займалися технічною діяльністю; на педагогічному рівні – зміст навчально-виховного процесу вимагав від учнів вирішення творчих задач технічного характеру.

3. Метою розвитку технічної творчості учнів у профільних позашкільних закладах освіти України було: залучення до технічної діяльності; трудова підготовка технічних спеціалістів; навчання раціоналізаторству та винахідництву. Завдання розвитку технічної творчості учнів визначалися таким чином: охоплення учнів педагогічним керівництвом; надання знань з різних галузей науки і техніки; допомога школі у запровадженні політехнізації; поширення технічної творчості; здійснення трудової підготовки учнівської молоді. Формою технічної творчості учнів було виготовлення моделей та технічних об’єктів, які мали, в порівнянні зі зразком, зміни, що покращувало їх функціональні та фізичні характеристики. Профілями технічної творчості учнів були: електротехніка, авіамоделювання, автоконструювання, радіотехніка, судномоделізм, автоматика, робототехніка, ракетомоделізм, телебачення, військовий моделізм та моделювання об’єктів залізничного транспорту та сільгосптехніки. У процесі залучення учнів до технічної діяльності застосовувалися очні та заочні консультації; випуск листівок з кресленням і поясненням, як виготовити технічний об’єкт; масовий випуск друкованої продукції про історію техніки, винахідників і технічні об’єкти; створення заочних гуртків; підготовка піонерів-інструкторів технічних гуртків; прокат інструментів; технічні лекторії. Засобами залучення учнів до технічної творчості були: виставки кращих технічних робіт учнів; організація змагань, конкурсів, ранків та вечорів техніки; зльоти юних раціоналізаторів і винахідників.

4. Визначено три етапи розвитку технічної творчості учнів в Україні у досліджуваний період. Перший етап – 1920-1926рр., другий етап – 1927-1931рр., третій 1932-1939рр. На першому етапі (1920-1926 рр.) на основі постанов уряду про трудову школу і соціальний захист дитини організовувалася позашкільна робота, яка у своїй діяльності керувалася трудовим принципом та професійною підготовкою учнівської молоді, організовувалися ремісничі, а згодом, і технічні гуртки як одна із форм трудової підготовки учнів. Створення нових вітчизняних галузей техніки і їх потреба в технічних кадрах обумовили організацію добровільних товариств сприяння вітчизняним галузям техніки. На їх базі працювали технічні гуртки, що сприяло трудовій підготовці учнівської молоді та її залученню до технічної діяльності. Тенденціями цього етапу були (негативні): нестача кваліфікованих кадрів для керівництва технічними гуртками; низький рівень освіти існуючих керівників гуртків; відсутність єдиного програмно-методичного забезпечення; не регламентована кількість учнів у технічних гуртках; (позитивні) підготовка учнів до трудового життя; допрофільна і допрофесійна підготовка учнів; пристосування змісту позашкільного виховання до завдань трудової політехнічної школи; педагогічна організація вільного часу учнів.

Другий етап (1927-1931 рр.) розпочався створенням перших суспільних профільних позашкільних закладів, що сприяло збільшенню кількості учнів, які займалися технічною діяльністю; уніфікаційними процесами в українській системі освіти, що зумовило зміну освітньої політики з професіоналізації на політехнізацію; зародженням технічної творчості учнів. До позитивних тенденцій відносимо: збагачення форм залучення учнів до технічної діяльності; кількісне зростання учнів, які займалися технічною творчістю; суспільно-корисна спрямованість технічної творчості учнів. Серед негативних тенденцій виділяємо: декларативність постанов і розпоряджень уряду, спрямованих на підтримку технічної діяльності учнів; обмеженість вступу в технічні гуртки; неукомплектованість ДТС керівниками гуртків; недостатній освітній рівень керівників технічних гуртків та низька оплата їхньої праці; недосконалість програмно-методичного забезпечення; відсутність планового матеріально-технічного забезпечення роботи технічних гуртків; необґрунтована кількість гуртківців.

Третій етап (1932-1939 рр.) розпочався із постанов вищих органів влади про реорганізацію суспільних позашкільних закладів у державні і їх підпорядкування НКО; складанням плану відкриття додаткових ДТС у республіці. На кінець 30-х років в Україні була сформована і працювала система позашкільних закладів технічної творчості учнів. Відбулося вдосконалення і програмно-методичного забезпечення роботи технічних гуртків. За консультацією науковців були розроблені нові програми, які визначали норми часу на вивчення теорії і практичну роботу. Серед позивних тенденцій цього етапу виділяємо: військово-технічна підготовка учнів до оборони країни; суспільно-корисна спрямованість технічної творчості учнів; якісний розвиток технічної творчості учнів. До негативних тенденцій відносяться: необґрунтовано завищені норми кількісного складу технічного гуртка; перенесення методів організації художньо-естетичного, натуралістичного і краєзнавчого напрямів на організацію технічної творчості учнів; неукомплектованість ДТС керівниками гуртків; зменшення кількості учнів, що займалися технічною творчістю.

5. На основі аналізу психолого-педагогічних джерел, їх узагальнень та висновків розроблено практичні рекомендації щодо: наповнюваності гуртків на початковому, основному і вищому рівнях; частки у програмах з трудового навчання (технічні види праці) теоретичних знань та практичних умінь з технічної творчості у загальному обсязі навчального матеріалу; вдосконалення механізмів оплати праці керівника технічного гуртка; модернізації навчально-методичного, матеріально-технічного і фінансового забезпечення функціонування системи технічної творчості; підготовки педагогічних кадрів для закладів позашкільної освіти; пропаганди технічної творчості серед широкого учнівського загалу.

Проведене дослідження не претендує на вичерпне вирішення усіх аспектів проблеми. Перспективною тематикою подальшого дослідження вбачаються такі аспекти: розвиток технічної творчості учнів у позашкільних закладах освіти України у 1945-1990рр; педагогічні основи створення і розвитку ДТС України; програмно-методичне забезпечення роботи технічних гуртків; якісно-педагогічні здобутки юних техніків України; теоретико-методологічні основи технічної творчості учнів на уроках праці; фактори впливу на розвиток творчо-технічних здібностей учнів.

Список публікацій:

1. Бєлошицький О.О. Виникнення та розвиток руху юних техніків України / Соціально-педагогічні основи діяльності сучасного позашкільного навчального закладу: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: Науковий світ, 2002. С. 86-89

2. Бєлошицький О.О. Роль Лесі Радянської в становленні і розвитку