Актуальність теми дисертаційного дослідження
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
БИЧКОВ’ЯК ОЛЕНА ВІКТОРІВНА
УДК: 100.7 : 291.1 (471)
ЄДНІСТЬ ІСТИНИ, ДОБРА І КРАСИ У ФІЛОСОФІЇ В.С.СОЛОВЙОВА
Спеціальність 09.00.05 – історія філософії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
ЛЬВІВ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі філософії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: Возняк Степан Михайлович,
доктор філософських наук,
професор кафедри філософії
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Офіційні опоненти: Кашуба Марія Василівна,
доктор філософських наук,
професор кафедри філософії
Львівського національного університету
імені Івана Франка,
Сохацький Броніслав Миколайович,
кандидат філософських наук,
доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
Львівського відокремленого підрозділу Європейського університету.
Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Захист відбудеться “11” травня 2007 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м.Львів, вул. Університетська, 1, ауд.301.
Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Львів, вул.Драгоманова, 5.
Автореферат розіслано 10 квітня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 О.Б. Сінькевич
кандидат філософських наук, доцент
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дисертаційного дослідження. Істину, добро та красу з часів античної філософії розглядали та продовжують розглядати як найвищі цінності європейського і соціально-культурного простору. І хоча в засадах європейської цивілізації в наш час знаходиться більш широка смислова і змістова єдність, істина, добро та краса залишаються тими початковими орієнтирами, до яких так чи інакше звернені провідні сфери духовного життя сучасної Європи: наука, ідеологія, мистецтво, релігія і філософія. Тому філософський аналіз цих універсальних чинників європейської культури був і залишається передумовою її належного розуміння і свідомого наслідування.
У світлі сучасних соціально-політичних та духовних особливостей розвитку України, це завдання набуває особливого значення, адже в суперечці щодо геополітичного вибору України, аргументація може бути вагомою та виправданою лише тоді, коли ми зможемо прояснити засади європейськості. На нашу думку, у вирішенні цього завдання суттєво допоможе філософська спадщина В.С.Соловйова і особливо той її аспект, де автор приділяючи суттєву увагу історичним трансформаціям істини, добра і краси, критично порівнює між собою їх західноєвропейський та східноєвропейський культурні контексти. Саме філософське розмірковування В.Соловйова щодо єдності істини, добра та краси можуть сьогодні послужити методологічними та евристичними засадами у справі пошуку шляхів європейської інтеграції країни, її культури та філософської думки. Тому на наш погляд, тема запропонованого дисертаційного дослідження має теоретичне, методологічне, соціально-політичне та загальнокультурне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось в межах комплексної теми кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Історичний розвиток філософії як чинник світового цивілізаційного процесу” (державний реєстраційний номер 0106U003091).
Мета і основні завдання дослідження. Мета полягає у розкритті особливостей тлумачення єдності істини, добра та краси у філософській системі В.С.Соловйова, в дослідженні цієї єдності на тлі історичних змін європейської культури. З даної мети випливають наступні дослідницькі завдання:
- проаналізувати соціокультурні передумови та джерела виникнення філософської концепції В.С.Соловйова;
- визначити місце проблеми єдності істини, добра та краси у філософській системі В.С.Соловйова;
- показати характер впливу класичної традиції (концепцій Платона, Канта та Гегеля) на становлення філософії “всеєдності” В.С.Соловйова.;
- розкрити цілісність філософської системи В.С.Соловйова як діалектичну єдність гносеології, етики, естетики, спрямовану на обґрунтування єдності істини, добра та краси як універсальних чинників європейської культури
- актуалізувати значення позитивного вирішення проблеми єдності істини, добра та краси для сучасного світогляду.
Об’єктом дослідження є філософія В.С.Соловйова як видатного представника російської релігійної філософії другої половини ХІХ ст. та її внесок в обговорення основних тем світової та вітчизняної філософії.
Предмет дослідження – єдність істини добра та краси та форми прояву цієї єдності у філософській системі В.С.Соловйова.
Методи дослідження. В якості інструменту наукового пошуку у дисертації були використані наступні методи:
- метод єдності історичного та логічного, завдяки якому було досліджено витоки та шляхи вирішення даної проблеми в історії філософії, виявлено ті варіанти концепції, які справили вплив на формування концепції єдності істини, добра та краси у В.С.Соловйова;
- діалектично-логічний метод сприяв розкриттю проблеми єдності істини, добра та краси в гносеологічному, етичному, естетичному та релігійному вимірах, оскільки метод допомагав по-перше: “зняти” просте виділення категорій, як певних ступінів розгортання ідеї єдності істини, добра та краси, і зрозуміти їх у загальній системі, а по-друге: мислити логіку та історію розгортання проблеми як принципу;
- метод системно-структурного аналізу: метод дає можливість розглядати вчення як якісно цілісне утворення, як систему, де певні окремі складові (елементи) включені у сталі зв’язки між собою і утворюють чітку структуру.
В міру необхідності використовувалися такі методи як метод категоріального аналізу, компаративістський та герменевтичний метод.
Наукова новизна дисертації Попри наявність значної кількості робіт, що присвячені дослідженню релігійно-філософських поглядів В.С.Соловйова, в українській філософії вкрай рідко зустрічаються роботи, де єдність істини, добра та краси розглядалися б як ідейна засада цілісності його філософської системи. У роботі, на основі докладного аналізу чинників єдності істини, добра та краси, досліджено закономірності становлення логічного та чуттєвого начал духовного досвіду, який лежить в основі всеєдності В.С.Соловйова. До положень, що характеризують новизну дисертаційної роботи, включено такі:
– проведено історико-філософський аналіз проблеми єдності істини, добра і краси у творчій спадщині В.С.Соловйова в річищі російської релігійної філософії, а також в історії західноєвропейської філософії;
– доведено, що істина, добро та краса в їх нерозривній єдності складають змістові, смислові та ціннісні засади філософії всеєдності В.С.Соловйова;–
розкрито, що філософія всеєдності запозичила ряд ідей філософії українського кордоцентризму, зокрема концепцію єдності раціонального та чуттєвого як необхідних умов людського пізнання;
доведено, що єдність істини, добра та краси у філософії В.С.Соловйова набуває принципово нового характеру через проведення цієї єдності через християнське розуміння Абсолюту, яке базується на ідеях східної патристики та власних оригінальних вирішеннях філософа;
показано можливість уточнення сучасної філософської концепції цілісності людського буття, парадигми мислення, волі та почуття.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Одержані результати мають як теоретичне, так і практичне значення. Авторський аналіз концепції єдності істини, добра і краси у філософі В.С.Соловйова може бути використаний як загально методологічна основа розв’язання актуальних проблем конкретно-наукового пізнання та сучасної соціальної практики (зокрема, у сфері виховання і навчання) у напрямку інтеграції інтелектуального, морального та естетично-художнього вимірів культури. Аналіз і висновки, зроблені в дисертації, дають можливість глибше охарактеризувати зміст основних філософських ідей російського філософа і водночас можуть використовуватись у процесі розгляду проблем історії філософії, філософської антропології, онтології, етики, естетики, епістемології.
Матеріали дослідження можуть бути використані під час читання лекційних курсів з історії філософії, релігієзнавства, соціальної філософії, філософської антропології, етики, естетики, а також для підготовки самостійного спецкурсу.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорені на засіданнях кафедри філософії Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. Вони викладені у чотирьох одноосібних публікаціях (усі у фахових виданнях), доповідях на наукових конференціях: Міжнародних наукових конференціях “Гуманізм. Людина. Спілкування.” (Дрогобич, жовтень 2002), „Гуманізм. Людина. Діяльність” (Дрогобич, жовтень 2003 р.), „Гуманізм. Людина. Цінності” (Дрогобич, жовтень 2004 р.), „Гуманізм. Людина. Мова” (Дрогобич, жовтень 2005 р.), „Пізнання: онтологічні, гносеологічні та екзистенціальні аспекти” (Львів, травень 2005), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 125-літтю від дня народження Семена Франка (Дрогобич, квітень 2002), звітно-наукових конференціях кафедри філософії Прикарпатського університету імені В.Стефаника, Науковій конференції „Філософсько-культурологічне осмислення долі людини на межі століть (Російський Срібний вік)” (Дрогобич, квітень 2003 р.), Науковій конференції „Російський Срібний вік: проблема особистості” (Дрогобич, травень 2005 р.), Міжнародній науковій конференції “Україна в контексті євроінтеграції” (Суми, листопад, 2005 р.)
Апробація результатів роботи відбувалась на засіданнях кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, у процесі проведення практичних, семінарських занять на згаданому факультеті.
Структура дисертації Обрана тема, поставлена мета та завдання роботи зумовлюють структуру дисертації, котра складається зі вступу, трьох розділів (які містять десять підрозділів), висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 164 сторінки ( із них 150 сторінок основного тексту).Список використаних джерел містить 203 позиції
Основний зміст роботи
У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об’єкт дослідження, проаналізовано, використані в дослідженні методи, сформульовано мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну положень, що виносяться на захист, висвітлено теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію дослідження, відображено структуру дисертації.
У першому розділі – “Становлення концепції єдності істини, добра і краси у філософії В.С.Соловйова” проаналізовано основні праці, що стосуються поставленої проблеми, досліджуються джерела виникнення концепції єдності істини, добра та краси, здійснюється короткий аналіз праць В.С.Соловйова для виявлення даного зв’язку.
Перший підрозділ - ”Джерельна база і методологія дослідження”. Здійснено огляд літератури та джерел наступним чином:
В першу чергу проаналізовано праці з історії російської філософії загального історико-філософського плану, що стали підґрунтям для усвідомлення важливості та значимості філософської системи В.С.Соловйова для російської філософської думки та для історії філософії вцілому. Це роботи В.Ф.Асмуса, О.Г.Вергазової, В.Л.Величко, П.П.Гайденко, А.В.Гулиги, І.І.Євлампієва, О.Ф.Замалєєва, В.В.Зеньковського, О.Ф.Лосєва, М.О.Лосського, С.М.Лук’янова, А.І.Новікова, І.О.Сікорського, С.М.Соловйова, Є.М.Трубецького, Л.Є.Шапошнікова та багатьох інших.
Низка авторів звертається до аналізу центрального поняття у філософії В.С.Соловйова – всеєдності. Це В.Н.Акулінін, О.М.Амєліна, Ю.С.Комаров, Н.Ф.Уткіна, В.В.Шкода та інші.
Проаналізовано роботи, які із загальної філософської системи В.С.Соловйова виділяли певний аспект: гносеологічний, естетичний, етичний. У цьому плані ми насамперед виокремлюємо праці: О.І.Абрамова, А.Н.Гілярова, В.В.Лазарєва, Є.Б.Рашковського, В.В.Сербиненка, О.С.Соїної, Б.М.Чічєріна та інших.
Також слід виокремити роботи, присвячені пошуку спільного та відмінного між філософською системою В.С.Соловйова та системами інших мислителів. Це праці Г.Є.Аляєва, В.С.Возняка, П.П.Гайденко, М.В.Кашуби, В.К.Ларіонової, В.В.Лімонченко, Ю.Б.Меліха, В.С.Мовчан, К.В.Мочульского, О.О.Нікольського, П.Норберта, В.Л.Петрушенка, С.М.Половінкіна, Г.Ресселя, В.Г.Скотного, А.Г.Тихолаза, С.С.Хоружого та інших.
У другому підрозділі – “Соціокультурні передумови та джерела філософської концепції В.Соловйова” показано історико-філософські зв’язки системи російського мислителя із філософськими концепціями провідних напрямків історії філософії, досліджено впливи тих чи інших філософських систем. Зокрема з’ясовано, що формування філософії В.С.Соловйова здійснювалося в результаті синтезу багатьох елементів різних філософських ідей, а також під впливом певних соціальних умов.
Досліджено спільне та відмінне у філософських поглядах В.С.Соловйова та низки західноєвропейських філософів. Зокрема, вже перша праця В.С.Соловйова показує той вплив, який справив на нього Платон. Із Платоном у В.С.Соловйова найбільше паралелей, і особливо це стосується бачення злитно понять істини, добра та краси. Також багато спільного виявлено із філософськими системами Б.Спінози, Р.Декарта, Г.В.Ф.Гегеля, Й.Шеллінга, А.Шопенгауера, Е.Гартмана. Оскільки В.С.Соловйов був учнем українського філософа П.Д.Юркевича, то він майстерно використав багато ідей українського мислителя. Філософія ще одного українського філософа – Г.С.Сковороди також знайшла своє відображення у філософській системі В.С.Соловйова.
У даному підрозділі проаналізовано основні ідеї праць “Криза західної філософії”, “Критика відсторонених начал”, “Філософські начала цілісного знання”, на основі яких зроблено висновок, що пишучи свою першу працю, В.С.Соловйов вже мав на меті побудову власної релігійно-філософської системи. Ця система сформувалась внаслідок усвідомлення обмеженості існуючих філософських та богословських концепцій. Історико-філософська низка доказів їх неповноти та обмеженості була запозичена В.С.Соловйовим ще у слов’янофілів, зокрема у І.Кірєєвського, з його переконаністю у тому, що відсутність цілісності та внутрішньої єдності у вірі примушують людину шукати цю єдність у відстороненому мисленні. А наріжними каменями у побудові “цілісної філософії”, “філософії всеєдності” для В.С.Соловйова стала філософія Платона та діалектичний метод Гегеля.
У третьому підрозділі “Проблема єдності істини, добра та краси у західноєвропейській філософії “ висвітлюється умовна схема розгортання проблеми єдності істини, добра та краси в історії філософії. У названому підрозділі ми насамперед намагалися з’ясувати суть цієї єдності в античній філософії.
Але в подальшому розвитку європейської культурної традиції та філософії істина, добро й краса – три іпостасі повноти людського буття – інколи суттєво віддалялись одна від одної. У філософії Нового часу математизація та геометризація усього сущого призвела до того, що істина постала як дещо протилежне добру та красі. Добро переважно відносили до сфери моральності, а істина як справа науки, поставала чимось принципово інакшим. Однак думка про єдність краси і істини, мистецтва і філософії виражалась рядом представників німецької класичної філософії. Найближчим до бачення злитно істини, добра та краси був Г.В.Ф.Гегель, чого не можна сказати про І.Канта, який різко окреслює межі, які відділяють добро, красу, істину.
У четвертому підрозділі “Сутність концепції всеєдності В.С.Соловйова” здійснено детальний аналіз праць “Криза західної філософії. Проти позитивістів”, “Критика відсторонених начал” та “Філософські основи цілісного знання”. Виявлено, що ключове поняття філософії В.С.Соловйова, - поняття “всеєдності” виступає виразом єдності істини, добра та краси. Виходячи із основних начал людської природи (почуття, мислення, волі), Соловйов виділяє три основні сфери „загальнолюдського життя”: 1) сферу творчості, що заснована на почутті і має своїм предметом об’єктивну красу; 2) сферу знання, що засновується на мисленні і має своїм предметом об’єктивну істину; 3) сферу практичного життя, що засновується на волі і має об’єктом загальне благо.
Діяння, практику В.С.Соловйов не підпорядковує пізнанню. Усі сфери у нього – і це одна із найбільш оригінальних, екзистенційних ідей російського мислителя, - розміщені на одному онтологічному і аксіологічному рівні. Адже для “цілісного життя” необхідні всі три елементи. Тобто мова у російського мислителя іде про розуміння загальнолюдського життя як цілісного організму. А органічне і повноцінне функціонування його можливе лише за умови гармонійного поєднання усіх вищезгаданих сфер, що по суті є класичною концепцією єдності істини, добра і краси.
У розділі зроблено висновки про те, що ідея єдності істини, добра і краси є центральною ідеєю усіх праць першого періоду творчості В.С.Соловйова: уся концепція “цілісного життя” є концепцією гармонійного співіснування істини, добра і краси як об’єктивних виразів суб’єктивної людської сутності.
Філософ був переконаний, що відсторонені начала потрібно не заперечувати, а синтезувати. Пишучи свою першу працю, він переконаний, що необхідний новий етап у розвитку філософії, коли на досягненнях однобічних філософських вчень, можна створити філософію, що охоплює усі життєво важливі сфери буття і здатна осягнути їх в органічній єдності.
У другому розділі “Тотожність та відмінність єдності істини, добра та краси” подано різні виміри єдності трьох понять. Акцентовано на тому, що у будь-якому вимірі (етичному, естетичному, інтелектуальному чи релігійному) єдність істини, добра та краси постає у повному вимірі, що ще раз підкреслює їх єдність.
У першому підрозділі “ Інтелектуальний вимір єдності істини, добра і краси” показано один зі шляхів, яким цю єдність можемо осягнути. Подано погляд В.С.Соловйова на процес пізнання та поняття “істини”. Центральним у філософії російського мислителя є поняття здійснення пізнаної істини, визнаного ідеалу, досягнення окресленої досконалості. Це насамперед дія, рух, прагнення. Людина приходить до розуміння істинної мети існування через “цілісне знання”, що об’єднує наукове, релігійне та філософське пізнання. Це прагнення подолати “роздвоєння” людини, допомогти їй осягнути повну істину.
Соловйов не розрізняє знання природничого, що має своїм предметом умовний відносний світ, як не визнає і знання метафізичного та знання релігійного. Якщо “споглядання” лежить в основі будь-якого пізнання, то у ньому не повинно бути нічого специфічного. В.С.Соловйов порівнює його із натхненням, пояснює аналогією із мистецтвом. Будь-яке пізнання є релігійним, а отже, немає ніякого особливого релігійного пізнання. В.С.Соловйов, по-суті, розширює межі містики, і сама містика у нього вже перестає бути містикою. Як він стверджує, ми, пізнаючи предмет, відчуваємо його, мислимо його, та, окрім цього ми маємо впевненість у тому, що цей предмет існує і поза стосунком до нас. Це - віра. Саме вона і надає релігійності пізнанню. Вона є одним із обов’язкових та необхідних компонентів у пізнанні. Говорячи про пізнання, В.С.Соловйов користується тричленною схемою: віра, уява, творчість. Людина не творить світ, а творчо його пізнає.
Зроблено висновки, що для філософії Соловйова істина не належить теоретичному знанню в його відокремленості; істиною може бути лише те, що разом з тим є благо та краса. Тобто, повна істина цілісна, жива сама в собі містить і свою дійсність, і свою розумність і передає їх усьому іншому.
У другому підрозділі “Естетичний вимір єдності істини, добра та краси” проаналізовано вихідні поняття естетики В.С.Соловйова – поняття краси в природі, прекрасного в мистецтві, їхні співвідношення.
Саме красі, як одному з проявів Абсолютно-сущого, належить особливе місце у філософській системі В.С.Соловйова, адже саме суб’єктивні почуття дають змогу через красу наблизитись до містики (у її особливому розумінні В.С.Соловйовим – як відчуття спорідненості із абсолютною першоосновою). І саме містика, виступає вищою формою творчості, саме їй належить значення справжнього верховного начала усього життя людського організму, саме у ній життя знаходиться у тісному зв’язку із життям божественним. Та попри надання красі особливого значення, В.С.Соловйов постійно наголошує на її „змістовному” наповненні добром та істиною.
В.С.Соловйов приходить до висновку, що краса в природі не є виразом будь-якого змісту, а є змістом ідеального, є здійсненням ідеї. Він твердо переконаний в об’єктивній природі краси, яку визначає як “дійсний факт”. Краса у В.С.Соловйова виявляється наслідком космогонічного процесу, вона втілюється в світі раніше за людину, утворюючи кращу частину буття. Завданням художника є не створення краси, а її здійснення у творі мистецтва; краса, що не знайшла свого втілення у матеріальних формах природного світу, має бути втілена в художньому творі. За В.С.Соловйовим, художник – натхненний медіум, що черпає свої образи з ідеального космосу та увічнює відповідні їм емпіричні явища краси в умовному матеріалі, випереджаючи тим самим їх повне і реальне увіковічення. Художник служить досконалій красі і лише через неї добру та істині.
Смисл мистецтва полягає, за В.С.Соловйовим, у продовженні тієї художньої справи, що вже розпочата природою. Мистецтво, як вираз краси, знаходиться в прямому зв’язку із здійсненням у житті правди та добра: краса є втіленням у чуттєвих формах того змісту, котрий спочатку нам даний як добро та істина. Звідси і можна зробити висновок, що реалізація краси неподільна із реалізацією істини та добра і розвиток естетичної творчості залежить від загального перебігу історії людства, оскільки мистецтво є сферою втілення ідей, а не сферою їх зародження та росту. Досконале мистецтво у своєму кінцевому завданні повинно втілити абсолютний ідеал не лише в уяві, а насправді перетворити все наше дійсне життя; воно повинне зробити наш матеріальний світ причетним до безсмертя, вічним.
У третьому підрозділі “Етичний вимір єдності істини, добра та краси” розглянуто погляди В.С.Соловйова на добро, його вирази у людській діяльності. Стверджено єдність істини, добра та краси через етичну теорію.
В основі моральної філософії В.С.Соловйова лежить положення про існування у світі Добра як деякої ідеальної сутності, як норми, як належного. Саме це утвердження нерозривного зв’язку добра з єдиним космоеволюційним процесом і відрізняє етику всеєдності від інших ідеалістичних вчень про моральність. Але у методологічному відношенні етика В.С.Соловйова базується не лише на ідеалістичних засадах , тобто на визнанні первинності ідеї або сутності Добра, що розлите у всесвіті та розвивається в процесі всесвітньої революції, але і на реалістичних міркуваннях. Він розуміє, що дослідження моральності не повинно розглядатись як безпосередній спосіб етизації дійсності, оскільки це означало б підміну практичних моральних відносин їх логічним аналізом та обґрунтуванням.
Філософ у моральній філософії робить акцент на активність індивідуального та соціального суб’єкта у всезагальній справі творчості та здійснення добра. Мета моральної діяльності, здійснення всезагального блага є для В.С.Соловйова – досягнення гармонійного існування між людьми та створення духовного суспільства, або Церкви. Під словом “Церква”, російський філософ розуміє не зовнішні атрибути християнської релігії, а швидше “внутрішні”, самі засади на яких будується християнський світогляд.
У четвертому підрозділі “Релігійний вимір єдності істини, добра та краси (Бог – Трійця)” розкривається розуміння В.С.Соловйовим поняття Бога та погляд на феномен Божественної Трійці.
Російський мислитель стверджував, що імена, які приписуються догматами божественним іпостасям, можуть бути знайдені і незалежно від богословської традиції. Тому В.С.Соловйов і приходить до визначення імен божественної Трійці через аналіз Абсолютного.
У першому способі свого буття Абсолютне відрізняється від свого іншого і є його причиною і початком. А саме для волі характерно бути джерелом свого іншого. Значить перша іпостась може одержати назву божественної волі. Але, припускаючи посередництвом волі своє інше, Абсолютне відрізняється від нього у другому способі свого буття: воно ставить його перед собою і уявляє його собі. Отож, друга іпостась є божественною думкою або уявленням. І, нарешті, інше, те, що уявлене Богом, впливає на нього і за посередництвом цієї взаємодії Бог виявляє себе в іншому, а інше в собі. І таким чином, діючи одне на одного, вони стають одне для одного відчутними, і ця взаємодія або третій спосіб буття є ні чим іншим, як почуттям.
Визначивши три іпостасі як волю, думку та почуття, вважає В.С.Соловйов, ми збагачуємо нашу ідею Бога, оскільки одержуємо можливість використовувати дані самоспостереження (намагаючись відкинути все що стосується кінцевої та недосконалої природи людини). Три іпостасі, таким чином, постають нічим іншим, як трьома способами ставлення Бога до свого іншого або до свого “змісту”. Скориставшись психологічною інтерпретацією, ми можемо сказати, що у першій іпостасі Бог бажає свого “змісту”, у другій – він його уявляє, а у третій – відчуває. Слідуючи В.С.Соловйову, у першому стосунку, тобто як зміст волі сущого або його бажане, ідея постає як благо, у другому - як зміст його уявлення, вона є істиною, а у третьому – як зміст його почуття, вона називається красою. Таким чином, Абсолютна ідея розкривається як Благо, Істина та Краса. Але оскільки у всіх божественних іпостасях проявляється одна і та ж божественна сутність, то Благо, Істина та Краса не можуть реально розрізнятися, а є лише трьома різними проявами однієї і тієї ж істоти, що є, за Соловйовим, абсолютною любов’ю.
У третьому розділі “Напрями і сфери проявів проблеми єдності істини, добра та краси в подальшій історії філософії” вказано шляхи подальшого розгортання даної проблематики у російській філософії, а також вказано на значення єдності істини, добра та краси для сфери творчості та сучасної моделі освітньо-виховного процесу.
У першому підрозділі “Принцип любові у філософії “всеєдності” показано зв’язок істини, добра та краси із поняттям любові. В.С.Соловйов був тим, хто прагнув залишити за людиною право на преображення, преображення в добрі, красі та істині. На його думку, таке преображення має бути досягнуте любов’ю. Тому любові він надає синтезуючого значення, і водночас вважає основним джерелом всього доброго, прекрасного, що є в людині. Адже, як він підсумовує, через любов людина може наблизитися до Бога, стати причетною до Абсолюту. Свій шлях до “богоуподібнення” людина може обрати сама – шлях істини (пізнання), добра (моральної діяльності) чи краси (мистецтва), але ці “дороги” завжди зійдуться і будуть “освітлені” любов’ю.
У цьому питанні у В.С.Соловйова було багато однодумців та послідовників серед російських філософів. Одним із них був П.Флоренський, який вважав, що істина, добро і краса є не три різних начала, а одне. Це – одне і те ж духовне життя, але таке, що розглядається під різними кутами зору. Пізнання людиною Бога неминуче відкривається і виявляє себе діяльною любов’ю. Звідси і насолода, радість, втіха при спогляданні любові. Отже, любов як предмет споглядання є краса. Саме через любов ми уподібнюємось Богу, адже „Бог є любов”. Якщо любов, то Він любить. Та немає любові без того, хто любить, і того, кого люблять. У своєму життєвому досвіді ми можемо пізнати лише два види любові: любов між односущими, тобто любов один до одного, та любов між різносущими, тобто любов до Бога. Іншої любові ми не знаємо, і лише в такій любові ми можемо осягнути Бога. Тобто, любов до Бога як вищий „щабель” у „драбинці” любові яскраво виражена у творах російських релігійних мислителів.
Зокрема П.Флоренський вважає, що істина, добро і краса – це одне і те ж духовне життя, але таке, що під різними кутами зору розглядається. Духовне життя, як таке, що з “Я” виходить і в ньому має своє осереддя є Істина. Як таке, що сприймається як безпосередня дія іншого, - воно є Добро. Таке, що споглядається третім, - Краса. Явлена істина є любов. Здійснена любов є краса. Сама любов людини є дія Бога в людині і людини в Богові, - це взаємо-дія – початок залучення людського життя в Божестві, тобто любові суттєвої, бо безумовна істинність Бога саме в любові себе і розкриває.
Ще один послідовник філософії Соловйова С.Л.Франк говорить про любов не як про почуття, а як про релігійно просвітлену любов до людини взагалі. Любов виявляється не лише у еротичному чи родинному коханні, а й у будь-якому співчутті чи жалі, привітному ставленні, ввічливості. За С.Л.Франком, любов є радісним прийняттям і благословенням усього живого та сущого, відчуттям його божественного смислу. Це позитивна творча сила, розквіт душі, радісне прийняття іншого. „Я” виникає лише у співвідношенні з „Ти”.
У другому підрозділі “Єдність істини, добра і краси і проблема формування духовності” звернуто увагу на те, наскільки актуальним є єдність істини, добра та краси для сучасного педагогічного процесу, для забезпечення цілісності навчально-виховного процесу, залучення до творчості. Такі виміри людського духу, як добро і краса мають бути залученими в освітній процес, у розвиваючо-виховні його функції. Існують так звані „напрямки” виховної роботи, серед яких – моральне та естетичне виховання, що вже саме по-собі розриває зв’язки між добром та красою. Адже тоді виходить, що якщо необхідне “моральне виховання”, то всі інші напрямки такої моральності позбавлені. Те саме можна сказати і про “виховання естетичне”. Розглядаючи у єдності істину, добро та красу у виховному процесі , виходимо на поняття творчості. Естетичне у творчості – це міра моєї присутності у власній діяльності. Етичне – міра присутності „інших” в цій діяльності. Істина полягає в органічному синтезі цих протилежностей. Отже, істина, добро та краса є необхідними елементами творчості. Зрозуміло, що й освітній процес може бути всебічно ефективним лише за умови його цілісності, лише поєднуючи навчальні, виховні і розвиваючі функції, адже і сама особистість є єдиною та неподільною. Будь-які спроби здійснення відокремленого навчального, виховного чи розвиваючого впливу на певні якості особистості заздалегідь приречені, позаяк неминуче ведуть до порушення гармонії, абсолютно неприпустимих зрушень у світосприйнятті й світогляді людини.
У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, котрі можна звести до таких позицій:
1. На формування філософської концепції В.С.Соловйова значний вплив справила західна філософська думка, критикою якої він і розпочинає власну систему. Соловйов вважав, що гіпостазовані начала західної філософської думки потрібно синтезувати у цілісну систему, яка б охопила усі сфери життєдіяльності людини. На основі таких переконань Соловйов бачить метою людського існування утворення всезагальної людської організації у формі цілісної творчості (вільної теургії), цілісного знання (вільної теософії) та цілісного суспільства (вільної теократії), що і є торжеством істини, добра і краси у трьох сферах людської діяльності.
2. На прикладі концепцій Платона, Канта та Гегеля показано трансформацію поглядів на єдність істини, добра та краси у західноєвропейській філософії. Від Платона концепція цілісності цих понять починає втрачатись. У різні історико-філософські періоди переважає домінування одного чи іншого начал. Філософія Канта яскраво ілюструє чітке розмежування краси, добра та істини, тоді як Гегель намагається такий синтез здійснити. Тому філософія Гегеля була для В.С.Соловйова ближчою, аніж філософські побудови Канта.
3. Розглянуто інтелектуальний вимір єдності істини, добра та краси. З’ясовано, що для В.С.Соловйова будь-яке пізнання є глибоко суб’єктивним. У пізнанні істина ніколи не надана в чистому вигляді, а завжди проходить крізь призму особистості. Таким чином В.С.Соловйов рятує людську свободу та активність у пізнанні. Процес пізнання постає не як пасивне сприйняття божественних ідей, а як зустрічний процес, точка перетину двох світів, як процес боголюдський. Істина не належить відокремленому теоретичному пізнанню. Істиною, вважає російський мислитель, може бути лише те, що разом з тим є і благо, і краса. Тобто, повна істина цілісна, і містить в собі і свою дійсність, і свою розумність і передає їх всьому іншому.
4. Розкрито взаємозв’язок істини, добра та краси через естетичну призму. Показано, що мистецтво, як вираз краси, знаходиться у прямому зв’язку зі здійсненням у житті правди та добра, а краса є втіленням у чуттєвих формах того змісту, котрий спочатку нам являється як добро та істина. Звідки робиться висновок про те, що реалізація краси неподільна із реалізацією істини та добра, і тому розвиток естетичної творчості залежить від загального перебігу історії людства
5. Висвітлено етичний зріз єдності істини, добра та краси. Зауважено, що етична проблематика є домінуючою у філософській системі В.С.Соловйова. Добро постає одним із модусів всеєдності, одним із виразів Абсолютно-сущого, тому ідея добра пронизує усю природу, суспільно-історичний процес, його соціальні інститути, усі сфери суспільної свідомості. Моральна діяльність один зі способів реалізації цілісного знання.
6. Проаналізовано релігійний зміст єдності істини, добра та краси у В.С.Соловйова; розкрито його метафізичне вчення про Трійцю, виходячи із концепції єдності істини, добра та краси; Зокрема В.С.Соловйов вважає, що самі імена, що приписуються догматами божественним іпостасям, можуть бути знайдені і незалежно від богословської традиції. Тому він і приходить до визначення імен божественної Трійці через аналіз Абсолютного.
7. Зроблено узагальнюючий висновок про те, що розробка проблеми єдності істини, добра і краси у філософії В.С.Соловйова мало важливе онтологічне та гносеологічне значення для філософських рефлексій подальшої російської філософської думки.
8. Прослідковано неподільний зв’язок істини, добра та краси із поняттям “любові”. Любов є центром, і одночасно синтезуючим началом для єдності цих трьох понять. Саме через поняття любові випливає тісний взаємозв’язок істини, добра та краси із Богом. Любов – це онтологічно суще. В цьому контексті подано спільні та відмінні погляди на поняття любові П.Флоренського, С.Л.Франка, Л.П.Карсавіна, П.Д.Юркевича, Г.С.Сковороди.
9. Стверджено, що істина, добро та краса є основами формування духовності, тому запровадження цих понять у виховний процес веде до становлення всебічної особистості, сприяє її гармонійному розвитку. Освітній процес може бути всебічно ефективним лише за умови його цілісності, лише в єдності його навчальних, виховних і розвиваючих функцій, адже і сама особистість є єдиною та неподільною. Важливим є вихід на проблему творчості, яка також тісно пов’язана із поняттями істини, добра та краси, любові і свободи.
10. Актуалізовано проблему єдності істини, добра та краси для сучасного світогляду, зокрема в цьому контексті розглянуто проблему сучасної освіти та виховання.
Особливістю даної роботи є те, що уся філософія В.С.Соловйова подається в новому світлі, актуальному як для сучасного світогляду, так і для науково-педагогічного процесу.
Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:
1. Бичков’як О.В. Поняття прекрасного у філософії С.Л.Франка // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. 2003. Вип. V. С. 80 – 86;
2. Бичков’як О.В. Триєдність філософії В.С.Соловйова // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. 2004. Вип. VІ. С.61 – 67;
3. Бичков’як О.В. Світоглядні засади синтезу істини, добра і краси у філософії В.Соловйова // Філософські пошуки. Львів-Одеса. 2004. Вип.ХVІ. С.193 – 201;
4. Бичков’як О.В. Поняття істини у концепції “цілісного знання” В.С.Соловйова // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. 2006. Вип. VІІІ. С.35 – 44.
Анотація
Бичков’як О.В. Єдність істини, добра і краси у філософії В.С.Соловйова. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2007.
У дисертації досліджено процес формування філософії В.С.Соловйова, ідеї єдності істини, добра і краси, особливості інтелектуального, морального та естетичного вимірів їх єдності, релігійний зміст кожного з них. Розкриваються також погляди В.С.Соловйова на єдність істини, добра і краси в контексті західноєвропейської філософської думки, що дозволяє виявити оригінальність соловйовського вчення. Аналізується місце істини, добра і краси в структурі світоглядних орієнтацій сучасної людини, значення вчення російського мислителя у формуванні духовності засобами навчально-виховного процесу.
Ключові слова: істина, добро, краса, всеєдність, абсолют, суще, пізнання, “цілісне знання”, любов.
Аннотация
Бычковьяк Е.В. Единство истины, добра и красоты в философии В.С.Соловьева. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05. – история философии. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2007.
Диссертационная работа посвящена исследованию формирования философии В.С.Соловьева, особенностям интеллектуального, морального и эстетического измерений их единства, а также диалектике этих понятий. Розкрываются взгляды В.С.Соловьева на единство истины, добра и красоты в контексте западной философской мысли, что дает возможность представить соловьевское учение как “синтетическое”, сформировавшиеся на основе взглядов многих мыслителей разных эпох. Проанализировано место истины, добра и красоты в миросозерцании современного человека.
Для В.С.Соловьева познание очень субьективно, и, поэтому, носит, как считает русский философ, религиозный характер. Истина – едина, но каждый созерцает ее по-своему, поэтому в нашем познании истина никогда не дана в чистом виде, а всегда проходит сквозь нашу личность. Этим В.С.Соловьев спасает человеческую свободу и активность в познании. Процесс познания у него – это не пасивное принятие божественных идей, а процесс встречный, точка пересечения двух миров. То есть познание – процесс богочеловеческий. Однако, истина не принадлежит отдельному теоретическому познанию. Истиной считает русский философ, может быть лишь то, что вместе с тем есть и благо, и красота. Полная истина целостна, и содержит в себе и свою действительность, и свою разумность и передает ее всему.
Ключевые слова: истина, добро, красота, всеединство, абсолют, сущее, познание, “цельное знание”, любовь.
Annotation
Bychkovyak O.V. Unity of truth, good and beauty in the philosophy of V.S.Solovjov - Manuscript.
Thesis of the competition of the degree of the candidate of philosophical sciences on speciality 09.00.05. – History of philosophy. – Lviv Ivan Franko National University, Lviv, 2007.
In the dissertation the process of formation of the philosophy of V.S.Solovjov, as well as idea of unity of truth, good and beauty, peculiarities of the intellectual, moral and esthetical dimensions of their unity, religious composition of each of them are investigated. In addition, the views of V.S.Solovjov towards the unity of truth, good and beauty in the context of West-European philosophical ideas are revealed that permits to discover the eccentricity of Solovjov’s studies. The place of truth, good and beauty in the structure of outlook orientations of modern human being, importance of the studies of the Russian thinker in the formation of spirituality by the means of educational learning process are analyzed.
Key words: truth, good, beauty, unanimity, the absolute, sheer, perception, “wholeness knowledge”, love.
Піжписано до друку 06.04.2007 р. Формат 60х84/16.
Гарнітура “Times New Roman”. Ум. друк. арк. 1,0. Тираж 100.
Видавництво “КОЛО”
вул. Бориславська, 8, Дрогобич, Львівська обл., 82100
тел. (03244) 290-60, 397-32; ел. пошта: redkolo@gmail.com