ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ
ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ
АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
Боровець Олена Віталіївна
УДК 379.8.035.2:061.2-053.6
ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВІСТСЬКОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ПІДЛІТКІВ У ДИТЯЧОМУ ОБ’ЄДНАННІ
13.00.07 – теорія і методика виховання
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті проблем виховання АПН України
Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент
Охрімчук Раїса Михайлівна,
Інститут проблем виховання АПН України,
завідувач лабораторії дитячих об’єднань
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Оржеховська Валентина Михайлівна,
Інститут проблем виховання АПН України,
завідувач лабораторії превентивного виховання
кандидат педагогічних наук
Чернета Світлана Юріївна,
Волинський державний університет імені
Лесі Українки, завідувач лабораторії систематизації
законодавства
Захист відбудеться „19” червня 2007 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060 м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, зал засідань
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060 м. Київ, вул. М.Берлинського, 9)
Автореферат розісланий „18” травня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.М.Масол
Загальна характеристика роботи
Актуальність дослідження. За умов становлення демократичних засад в Україні вирішального значення набуває формування особистості як суб’єкта взаємовідносин, зокрема здатність особистості до співпраці з іншими, до колективної солідарності та прилучення до колективних інтересів. Нині ж у країні спостерігається значний прояв індивідуалістських тенденцій у спрямованості особистості. Цьому сприяють засоби масової інформації, нерідко сім’я та школа, які недостатньо піклуються про набуття підлітком соціальних якостей, необхідних для колективної взаємодії.
Наявний у суспільстві дефіцит виховання колективістських цінностей стає загрозою умінню підлітків успішно діяти в соціальних ситуаціях, які передбачають співчуття, згоду, дружні стосунки, співробітництво, і підсилює почуття одинокості, тривожності. Виникає суперечність між необхідністю оволодіння підлітками колективістськими цінностями та відсутністю відповідних для цього організаційно-педагогічних умов. Тож продуктивним видається використання у нових умовах виховного потенціалу дитячих громадських об’єднань.
Нині дитячі громадські об’єднання переживають етап відродження та стають одним із важливих соціальних інститутів позаформального виховання, здатних частину відповідальності за виховання підлітків брати на себе. У діяльності і спілкуванні з ровесниками підлітки набувають досвіду взаємодії і переживання почуття солідарності, досвіду розподілу відповідальності, об’єднання групових зусиль, лояльного ставлення до членів групи, засвоєння колективної моралі, згоди та співробітництва.
Все ж є підстави констатувати, що на даний час відсутня достатня теоретична база та практичний досвід розв’язання проблеми формування колективістської спрямованості підлітків у сучасних дитячих громадських об’єднаннях. Проте, спектр досліджень, які можуть слугувати опорою у процесі розробки моделі та організаційно-педагогічних умов формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях, є тематично досить широким. Він включає: витоки філософських ідей колективізму та індивідуалізму (Арістотель, Платон, Г.Сковорода) і їх сучасний аналіз (Г.Гак, Б.Лебедєв, О.Корх, С.Сухачов, П.Шихірєв та ін.); пошук показників колективізму та індивідуалізму, на основі яких світові культури та етнічні субкультури різняться між собою (І.Кон, Р.Нісбетт, А.Петровський, Л.Росс, Т.Стефаненко, Г.Тріандіс); розробку теоретичних основ формування колективу (А.Макаренко, В.Сухомлинський); аналіз ідеології, мотивації досягнень і традицій громадських об’єднань, орієнтованих на колективістські чи індивідуалістські цінності (Р.Нісбетт, Л.Росс); дослідження тенденцій розвитку дитячих громадський об’єднань та можливостей використання їх виховного потенціалу (В.Головенько, А.Кірпічнік, Р.Охрімчук, Т.Трухачова та ін.); вивчення специфіки процесу виховання підлітків (Л.Виготський, М.Забродський, М.Кле, І.Кон, А.Реан, Д.Фельдштейн та ін.); здійснення типології спрямованості особистості (Т.Конникова, М.Неймарк) та вивчення окремих аспектів колективістської спрямованості (З.Алієва, А.Бездухов, Е.Нікєєв, О.Скрябіна); висвітлення форм і методів організації діяльності сучасних підлітків у виховному процесі (О.Безпалько, Т.Вольфовська, І.Вачков, В.Вербець, Л.Данилова, Т.Дем’янюк, Т.Кузьменко, М.Каргіна, В.Лопанська, С.Пішун та ін.). У більшості з перелічених досліджень не враховуються особливості сучасного етапу розвитку дитячого руху в Україні та використання його виховного потенціалу для формування колективістської спрямованості підлітків. Залишається також невисвітленим, як індивідуалізм та колективізм можуть співіснувати залежно від ситуації, в якій перебувають підлітки у дитячому об’єднанні. Відсутнє наукове обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування їх колективістської спрямованості у дитячому об’єднанні.
Таким чином, концептуальна нерозробленість означеної проблеми, її теоретична і практична значущість для обґрунтування педагогічного керівництва процесом формування колективістської спрямованості підлітків при збереженні їх самостійності та неповторної індивідуальності обумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Формування колективістської спрямованості підлітків у дитячому об’єднанні”.
Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою науково–дослідної теми лабораторії дитячих об’єднань Інституту проблем виховання АПН України „Соціально-педагогічні засади діяльності дитячих громадських об’єднань України” (р/н 0102U000389). Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням вченої ради Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 2 від 01.03.2004р.), рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 25.10.2005р.).
Об’єкт дослідження – процес формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях.
Предмет дослідження – організаційно-педагогічні умови формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально апробувати організаційно-педагогічні умови формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що процес формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях буде ефективним за таких умов:
- функціонування дитячого об’єднання як виховного осередку, в якому безпосередньо ставиться мета формувати колективістську спрямованість підлітків;
- врахування вікових та індивідуальних детермінант колективістської та індивідуалістської спрямованості у процесі формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях;
- створення виховуючих ситуацій, які сприяють формуванню колективістської спрямованості особистості;
- організації спільної діяльності вихованців у групі.
Відповідно до мети та гіпотези визначено наступні завдання дослідження:
- з’ясувати стан проблеми формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях у педагогічній теорії та виховній практиці;
- уточнити сутність і зміст понять „спрямованість особистості”, „колективістська спрямованість”; виділити типи спрямованості особистості та визначити критерії і показники колективістської та індивідуалістської спрямованості підлітків;
- з’ясувати можливості та особливості формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях;
- теоретично обґрунтувати, розробити й експериментально перевірити організаційно-педагогічні умови і модель формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях та розробити систему тренінгових занять з формування колективістської спрямованості підлітків.
Методологічною основою дослідження є ідея соціальної зумовленості розвитку людини як особистості, концепція коммунітаріанізму; засади особистісно орієнтованого підходу до виховання підлітків та підготовки їх до життя у дорослому суспільстві.
Теоретичною основою дослідження стали напрацювання у сфері досліджуваної проблематики, що викладені у працях про сутність колективізму та індивідуалізму (І.Кона, О.Корха, Г.Тріандіса); про засади гуманізації навчально-виховного процесу (К.Роджерса, В.Сухомлинського); про особистісно орієнтоване виховання (І.Беха); про проблеми формування спрямованості особистості (Л.Божович, Т.Конникової, М.Неймарк, С.Рубінштейна); про теорію мотивації (Є.Ільїна, А.Маслоу) та про виховний потенціал дитячих громадських об’єднань (В.Головенька, Р.Охрімчук, Т.Трухачової).
Дослідження спирається на положення Законів України „Про освіту”, „Про позашкільну освіту”, „Про громадські організації”, Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ ст. ), Національної Доктрини розвитку освіти, Концепції позашкільної освіти і виховання, Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс взаємопов’язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження:
- аналіз, порівняння та узагальнення джерел із досліджуваної проблеми, що дозволило виявити стан її розробленості у педагогічній теорії;
- спостереження, бесіди, тестування, анкетування, вивчення продуктів діяльності підлітків для визначення типу спрямованості та обґрунтування необхідних організаційно-педагогічних умов і моделі формування колективістської спрямованості особистості;
- педагогічний експеримент, в якому здійснювалася перевірка ефективності моделі і організаційно-педагогічних умов формування колективістської спрямованості підлітків у дитячому об’єднанні;
- методи обробки здобутих матеріалів: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення теоретичних і дослідницьких даних.
Експериментальна база дослідження. Дослідження проведено на базі Парламенту дітей м. Рівне (при МГО „Сприяння позашкільній освіті та соціальному захисту дітей та підлітків Палацу дітей та молоді”), Парламенту дітей Дитячого громадського Альянсу м. Хмельницького, клубу учнівської та студентської молоді „Громадянин” м. Рівне (при МГО „Соціально-гуманітарна асоціація учнів, студентів та викладачів історії, права і громадянської освіти”), клубу „Юність Полісся” м. Житомира, Національної скаутської організації України Пласт, станиця Рівне та станиця Острог. Дослідженням охоплено 375 дітей підліткового віку – членів дитячих громадських об’єднань.
Дослідницька робота проводилася у три етапи впродовж 2002-2006 років.
На першому етапі (2002-2004 рр.) здійснювався аналіз філософської, соціологічної, психологічної та педагогічної літератури з проблеми. Уточнювалися об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження виховного процесу у дитячих об’єднаннях.
На другому етапі (2004-2005 рр.) проводився констатувальний експеримент на базі дитячих об’єднань Рівненської, Житомирської та Хмельницької областей. Визначалися типи спрямованості підлітків на основі обґрунтованих критеріїв та показників. Було розроблено модель процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячому об’єднанні.
На третьому етапі (2005-2006 рр.) проводився формувальний експеримент, аналізувалися та узагальнювалися результати експериментальної роботи, формулювалися висновки, здійснювалося оформлення тексту дисертаційного дослідження.
Наукова новизна здобутих результатів:
- вперше теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови, що забезпечують підвищення ефективності формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях;
- розроблено модель процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячому об’єднанні;
- визначено типи, критерії та показники спрямованості підлітків;
- розкрито виховні можливості дитячих об’єднань у формуванні колективістської спрямованості підлітків;
- визначено напрями застосування в сучасному виховному процесі досвіду виховання громадських дитячих об’єднань.
Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування його висновків, рекомендацій, розробок у виховному процесі дитячих об’єднань. Запропонована структурна модель процесу формування колективістської спрямованості особистості підлітків може бути використана дорослими лідерами дитячих об’єднань, а також педагогами позашкільних навчально-виховних закладів. Критеріями визначення типу колективістської чи індивідуалістської спрямованості особистості можуть користуватися не лише дорослі лідери дитячих об’єднань, але і педагогічні працівники загальноосвітніх шкіл, позашкільних навчально-виховних закладів.
Вірогідність представлених результатів забезпечується теоретичним обґрунтуванням вихідних позицій, комплексним використанням теоретичних та емпіричних методів дослідження, адекватних предмету, об’єкту, меті та завданням; кількісним та якісним аналізом одержаних даних; експериментальною апробацією теоретичних положень і методичних розробок, позитивними результатами їх впровадження у практику роботи дитячих об’єднань.
Апробація результатів дослідження здійснювалася в ході обговорення дисертації на засіданнях лабораторії дитячих об’єднань Інституту проблем виховання АПН України (2003 – 2006 рр.), на щорічних Всеукраїнських науково-практичних конференціях Інституту проблем виховання АПН України: „Сучасні тенденції та пріоритети виховання” (2004 р.), „Теоретико–практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді” (2005 р.), інших науково-практичних конференціях, семінарах.
Результати дослідження впроваджено у виховний процес Парламенту дітей м. Рівне (довідка № 179 від 04.12.2006р.), Національної скаутської організації України Пласт, станиця Рівне (довідка № 27 від 25.11.2006р.), Національної скаутської організації України Пласт, станиця Острог (довідка №3 від 05.12.2006р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць, з яких усі одноосібні, зокрема 9 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дослідження: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (203 найменування), чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації 236 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 181 сторінці. Робота містить 15 таблиць, 4 рисунки на 10 сторінках.
Основний зміст роботи
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; визначені об’єкт, предмет, мета, завдання, теоретичні та методологічні основи та методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; зазначені етапи та експериментальна база дослідження; подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.
У першому розділі „Формування колективістської спрямованості особистості як соціально–педагогічна проблема” здійснено аналіз філософської, соціологічної, психологічної та педагогічної літератури; з’ясовано обумовленість системи виховання спрямованістю суспільства на колективістську чи індивідуалістську культуру; висвітлено проблему формування колективістської спрямованості підлітків як проблему сучасної педагогічної науки та практики; проаналізовано основні вікові та індивідуальні детермінанти колективістської та індивідуалістської спрямованості особистості.
Аналіз наукової літератури дав змогу охарактеризувати явища колективізму та індивідуалізму у розвитку особистості. Цій проблемі присвячені праці О.Бєлінської, Г.Гака, А.Донцова, Я.Коломинського, І.Кона, О.Корха, Б.Лебедєва, Р.Нісбетта, А.Петровського, Л.Росса, Т.Стефаненко, С.Сухачова, Г.Тріандіса, П.Шихірєва та ін.
У роботі показано, що спрямованість суспільства на цінності колективізму чи індивідуалізму є важливим чинником, який впливає на формування колективістської чи індивідуалістської спрямованості особистості дитини.
Характерною особливістю реального життя сучасного суспільства є помітне посилення індивідуалістських тенденцій. Прослідковується це в цінностях та етичних нормах, які пропагуються засобами масової інформації (у пресі, на радіо, телебаченні, в Інтернеті). Спостерігається також посилення індивідуалістських тенденцій і у школі, де домінує ідея власної першості та особистісного успіху, і в сім’ї, де батьки прагнуть виховати у дітях такі риси, як незалежність, бажання бути першим і досягти своєї мети будь-якими способами.
У дослідженні відзначається, що позитивною і для особистості, і для суспільства є така спрямованість, яка характеризується інтересами, переконаннями, ідеалами взаємодії, взаємодопомоги, доброзичливості до оточуючих, тактовності, співпраці з членами групи, і, водночас, готовністю проявити власну ініціативу, реалізувати свої потреби в соціальній групі.
Аналіз наукових праць з проблем колективізму та індивідуалізму свідчить, що питання взаємозв’язку „індивід – соціум” привертало увагу філософів ще у Древній Греції, зокрема Платона і Арістотеля.
У працях Г.Тріандіса колективізм та індивідуалізм розглядаються як культурні синдроми. Він вважає, що в індивідуалістській культурі домінують уявлення про людину як про автономний суб’єкт, їй притаманні переваги особистих цілей, цінностей незалежності в судженнях, влади над оточуючими, самодостатності, свободи в діях. І на противагу попередній колективістська культура стверджує пріоритет групи над індивідом, у ній основними цінностями є гармонійні взаємовідносини, збереження традицій, почуття обов’язку та відповідальності.
У працях Л.Росса і Р.Нісбетта осмислюється зв’язок колективізму та індивідуалізму з різними типами культури, насамперед Сходу і Заходу; вони вказують, що колективізм та індивідуалізм є важливими показниками для розуміння і пояснення поглядів людей, широкого спектру їх поведінкових проявів. У колективістських суспільствах люди з найближчих соціальних груп (сім’я, сусіди, колектив на підприємстві) є для індивіда головним джерелом соціальних вимог, а також найголовнішим арбітром в оцінці того, що є припустимим чи бажаним, а що неможливим і забороненим.
На значних міжкультурних відмінностях у представників колективістських та індивідуалістських культур стосовно когнітивних стилів зосереджує особливу увагу І.Кон. Так, для представників індивідуалізму характерний внутрішній локус контролю, а для представників колективізму –зовнішній локус контролю.
Сутність поняття колективізм характеризувалася Б.Лебедєвим як сукупність відносин, які закріплені в певних нормах, правилах, уявленнях, принципах, поглядах. Суттєвими рисами колективізму є вираження єдності суспільних і особистих інтересів; відповідальність кожного перед колективом і відповідальність колективу за кожного; гуманістичний характер. Колективізм не заперечує індивідуальних відмінностей, а навпаки розкриває умови для розвитку здібностей і задатків кожного члена колективу.
Проблема виховання особистості у колективі та через колектив була розроблена у працях А.Макаренка, в яких наголошується на тому, що кожна особистість повинна узгодити і гармонізувати власні цілі та погляди з цілями колективу.
У працях О.Залужного висвітлено проблему розвитку колективу, соціальності дитини, дитячих угрупувань. Він зазначав, що об’єктом педагогіки має бути не окремий індивід, а індивід у колективі як його частина.
Масштабно вивчав взаємозалежність між особистим і суспільним В.Сухомлинський. До розв’язання цієї проблеми він підходив з гуманістичних позицій, які спрямовувались на гармонізацію колективного та індивідуального аспектів духовного життя, на розуміння особистістю своєї ролі у системі соціальних стосунків.
У працях С.Сухачова стверджується думка, що колективізм за умов удосконалення таких його позитивних рис, як взаємодопомога, взаємовиручка, підтримка, розглядається як майбутнє розвитку сучасної цивілізації. На думку Г.Тульчинського, колективістська мораль є необхідною для модернізації суспільства. Проте, сучасна філософська та психологічна наука загалом прагне переосмислити систему ціннісних орієнтацій і віднайти такі зразки суспільного розвитку, які б розглядали цінності колективізму та індивідуалізму не з огляду на їх протиставлення, а в контексті взаємодоповнення.
Значні можливості формування колективістської спрямованості підлітків мають добровільні дитячі об’єднання. Цій проблемі присвячено наступний розділ дослідження. У другому розділі „Особливості процесу формування колективістської спрямованості підлітків у сучасних дитячих об’єднаннях” розкрито можливості добровільних дитячих об’єднань в організації процесу формування колективістської спрямованості підлітків; визначено критерії, показники, типи спрямованості особистості; за результатами констатувального експерименту проаналізовано сучасний стан формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях.
У роботі зазначається, що напрями діяльності сучасних громадських організацій надзвичайно різноманітні: вирішення соціальних проблем дітей та молоді, їх соціальний захист; вивчення фольклору, історії, етнографії, культури України; забезпечення задоволення різноманітних творчих, наукових, спортивних, культурних потреб особистості. В окрему велику групу виділяються організації, які спрямовують свою діяльність на виховання підростаючого покоління. Вивчення особливостей, принципів діяльності, завдань таких добровільних дитячих об’єднань дало підстави виокремити низку можливостей цих об’єднань щодо формування колективістської спрямованості підлітків: наявність спільної привабливої мети; спільні інтереси членів об’єднання; безпосереднє спілкування; спільна діяльність, яка характеризується рівністю прав учасників; побудова доброзичливих міжособистісних стосунків; емоційна комфортність; ідейна, ділова та міжособова згуртованість групи; наявність традицій об’єднання; сприйняття підлітком групи дитячого об’єднання як референтної.
Наскільки повно використовуються потенційні можливості дитячих об’єднань у процесі виховної діяльності показали результати констатувального експерименту.
Спираючись на положення про те, що колективістська та індивідуалістська спрямованість у абсолютному вигляді майже не зустрічаються, було визначено такі типи спрямованості особистості:
колективістська з альтруїстичною акцентуацією (КА);
колективістська з соціоцентричною акцентуацією (КСЦ);
колективістсько – індивідуалістська (КІ);
індивідуалістська з егоцентричною акцентуацією (ІЕЦ);
індивідуалістська з егоїстичною акцентуацією (ІЕ).
Для вивчення і визначення типів спрямованості використовувалися такі критерії: 1) орієнтація особистості „на себе” (егоцентризм) чи „на інших” (соціоцентризм); 2) емоційна чуйність (емпатійні тенденції); 3) комунікативні нахили особистості.
За означеними критеріями визначено показники, які утворюють систему: „знаю” – „відчуваю” – „дію”, та сформульовано перелік основних рис для кожного типу спрямованості.
Для з’ясування типу спрямованості підлітків використано тест на визначення типу спрямованості за співвідношенням егоцентризму–соціоцентризму (за проективним тестом егоцентричних асоціацій Т.Пашукової); опитувальник для визначення типу спрямованості підлітків за емпатійними тенденціями (за методикою А.Мехрабіена та Н.Епштейна); опитувальник для визначення типу спрямованості підлітків за комунікативними нахилами. Для визначення реального стану вияву спрямованості у життєвій ситуації створено ситуацію вибору (за методикою М.Неймарк).
Результати досліджень співвідношення соціоцентризму та егоцентризму свідчать, що перевага соціоцентричних тверджень наявна у незначної кількості підлітків досліджуваних об’єднань (13, 72%), рівномірне поєднання соціоцентричних та егоцентричних тверджень характерні 36, 23% підлітків. Найбільша частина досліджуваних продемонстрували перевагу егоцентричних уявлень (47,94%), а переконливе домінування егоцентричних тверджень спостерігається у поодиноких випадках (2,11%). Такі результати дають підстави стверджувати, що у переважної частини підлітків відсутні уявлення про себе як члена певної соціальної групи, наявні слабкі орієнтації на цінності та норми соціальної групи.
Водночас нами виявлено високий рівень прояву емпатії у 59,71% підлітків, середнього рівня – у 32,57% підлітків, низького рівня – лише у 7,72% підлітків досліджуваних об’єднань. Вищий рівень прояву емпатії продемонстрували старші підлітки (13–14 років). Якщо порівняти кількісні показники у представників чоловічої та жіночої статі, то дівчата виявляють вищий рівень емпатії порівняно з хлопцями.
Результати дослідження комунікативних нахилів особистості засвідчили, що 16,41% підлітків досліджуваних об’єднань не мають проблем у сфері спілкування з однолітками та дорослими, 28,01% - отримують задоволення від спілкування з ровесниками, 31,75% підлітків відчувають труднощі, коли виникає потреба спілкування з малознайомими людьми, 20,67% підлітків мають вузьке коло друзів, роль ініціатора спілкування беруть на себе вкрай рідко, 3,16% тримаються осторонь, спілкуючись з дуже вузьким колом оточуючих.
Отримані у перебігу констатувального експерименту дані є підставою для висновку про те, що, незважаючи на реальні можливості дитячих громадських об’єднань у організації ефективного процесу формування колективістської спрямованості підлітків, серед членів цих об’єднань помітна тенденція переваги індивідуалістських мотивів, і значна кількість вихованців підліткового віку демонструють швидше індивідуалістську спрямованість. Причиною цьому є неповне використання можливостей формування колективістської спрямованості особистості у виховному процесі дитячих об’єднань.
У третьому розділі „Експериментальне дослідження організаційно-педагогічних умов формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях” теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях; висвітлено хід формувального експерименту та проаналізовано результати дослідження.
Виходячи з мети дослідження, обґрунтовано такі організаційно-педагогічні умови процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях:
- функціонування дитячого об’єднання як виховного осередку, в якому безпосередньо ставиться мета формувати колективістську спрямованість підлітків;
- врахування вікових та індивідуальних детермінант колективістської та індивідуалістської спрямованості у процесі формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях;
- створення виховуючих ситуацій, які сприяють формуванню колективістської спрямованості особистості;
- організація спільної діяльності вихованців у групі.
Змістову наповненість механізмів розвитку колективістської мотивації визначено на основі аналізу педагогічного досвіду та результатів експериментальної роботи. Так, основними змістовими компонентами діяльності об’єднання у процесі формування колективістської спрямованості підлітка є такі:
- соціоцентризм – формування соціоцентричних уявлень підлітків, відчуття себе як частини соціуму, в якому думки і почуття інших цінні та варті уваги;
- емпатія – розвиток емпатійних тенденцій, бажань і вмінь зрозуміти емоційний стан іншої людини, співпереживати та співчувати;
- комунікативність – розвиток комунікативних інтересів і нахилів, бажання та інтересу до спілкування з різними людьми, формування умінь та навичок вільної комунікації, переборювання найтиповіших складностей спілкування у підлітковому віці (невпевненість у власних комунікативних здібностях, сором’язливість).
Оптимізувати процес формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях допоможе врахування вікових і ретельне вивчення індивідуальних детермінант колективістської та індивідуалістської спрямованості членів організацій підліткового віку. Певні вікові та індивідуальні особливості зумовлюють перевагу колективістської чи індивідуалістської спрямованості. Так, детермінантами колективістської спрямованості є потреба у спілкуванні з ровесниками та дорослими, вищий рівень прояву (порівняно з молодшими школярами) емпатії, екстраверсійний тип темпераменту, певні особливості характеру (наприклад, гіпертимний тип акцентуації характеру) та ін. Визначення та врахування детермінант індивідуалістської спрямованості вихованців (підліткова егоцентричність, інтраверсійний тип темпераменту, циклоїдний, шизоїдний типи акцентуації характеру тощо) дозволяє педагогові приділити особливу увагу підліткам, яким характерні такі особливості.
За умови частої повторюваності певних виховних ситуацій у дітей формуються відповідні уявлення, емоції, інтереси. Вони стають основою спрямованості особистості, яка є визначальним регулятором поведінки у реальному житті. Створюючи умови, при яких вихованець часто перебуває в ситуації, коли активізуються його колективістські мотиви, інтереси, ідеали, вихователь сприяє формуванню колективістської спрямованості особистості.
Основою процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях є спільна діяльність вихованців у малій групі. Однак, існують різні способи організації діяльності підлітків. У ситуації, коли цілі такої діяльності є індивідуалістськими, присутня конкуренція, відносини у дитячій групі характеризуються недоброзичливістю, заздрістю, егоїзмом. Коли ж мета спільної діяльності є соціально значущою і прийнятною для кожного члена групи, то взаємовідносини, як правило, будуються на взаєморозумінні, взаємодопомозі, доброзичливості, а переживання одного із групи сприймаються іншими як мотив поведінки, який організовує їхню власну діяльність.
Ми поділяємо думку І.Беха про те, що оптимальною у виховному та розвивальному планах є така форма колективної діяльності, яку називають кооперативною. Характерною її ознакою є формулювання спільної для всіх членів групи мети. Кожен учасник виконує свою функцію, яка є часткою загальної роботи і внеском у єдиний результат. У таких умовах для досягнення вищого спільного результату потрібна співпраця, взаємодопомога, а конкуренція і суперництво відсутні. Учасники у процесі кооперативної діяльності орієнтовані на допомогу один одному, відбувається згуртування групи.
Важливе значення у процесі формування колективістської спрямованості підлітків має кількість членів групи. Аналіз психолого-педагогічної літератури доводить, що організація груп кількістю 8 – 12 підлітків є оптимальною, сприяє реалізації потреби у спілкуванні та спрямовує діяльність підліткових груп у позитивне русло.
В результаті теоретичного обґрунтування вибудовується модель процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях (рис. 1).
Аналіз теоретичної та методичної літератури з проблеми дозволяє стверджувати, що соціально-психологічний тренінг є таким методом, використання якого дає можливості оптимізувати процес формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях. Під час проведення соціально-психологічного тренінгу є можливість створити такі організаційно-педагогічні умови, які, за нашим припущенням, підвищують ефективність цього процесу.
Рис. 1. Модель процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях
Програма формувального експерименту передбачала оптимізацію процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях шляхом впровадження організаційно-педагогічних умов на традиційних заняттях організації та під час проведення спеціальних тренінгів формування колективістської спрямованості особистості.
Зміст розробленої нами системи тренінгових занять включає наступні блоки: перший блок – тренінги, спрямовані на формування соціоцентричних уявлень підлітків („Навколо – особистості”, „Ти і суспільство навколо тебе”, „Ти – частка людського мікросоціуму ”); другий блок присвячено розвитку емпатійних тенденцій („Доброта, людяність, гуманність – модно чи ні?”, „Вміння співпереживати”, „Вміння співчувати”), третій – тренінги, спрямовані на розвиток комунікативних нахилів особистості („Спілкування з однолітками”, „Спілкування з людьми інших вікових категорій”, „Вербальне та невербальне спілкування”).
Аналіз та узагальнення результатів формувального експерименту допомогли простежити позитивну динаміку кількісних та якісних змін у типах спрямованості підлітків досліджуваних об’єднань. Результати наведені у таблиці 1.
Таблиця 1.
Типи спрямованості підлітків
на початку і в кінці експерименту
Типи
спрямованості | Експериментальна група | Контрольна група
Поч. експ. | Кінець експ. | Поч. експ. | Кінець експ.
Кіль-сть | % | Кіль-сть | % | Кіль-сть | % | Кіль-сть | %
КА | 6 | 10,00 | 11 | 18,33 | 6 | 8,82 | 5 | 7,69
КСЦ | 11 | 18,33 | 35 | 58,34 | 15 | 22,06 | 17 | 26,15
КІ | 14 | 23,34 | 9 | 15,00 | 16 | 23,53 | 21 | 32,31
ІЕЦ | 26 | 43,33 | 5 | 8,33 | 29 | 42,65 | 19 | 29,23
ІЕ | 3 | 5,00 | - | - | 2 | 2,94 | 3 | 4,62
Разом | 60 | 100 | 60 | 100 | 68 | 100 | 65 | 100
Дослідження типів спрямованості підлітків в кінці формувального експерименту свідчать, що в експериментальній групі суттєво збільшилася кількість вихованців із швидше колективістською (КА, КСЦ тип), аніж індивідуалістською спрямованістю (на 48,34%), тоді як у контрольній лише на 2,96%.
Відповідно до результатів дослідження, застосування визначених організаційно-педагогічних умов у поєднанні з розробленою системою тренінгових занять у експериментальній групі забезпечило оптимізацію процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях.
Узагальнені результати формувального експерименту свідчать про ефективність розробленої моделі процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих громадських об’єднаннях.
Проведене дослідження підтвердило основні положення гіпотези і дає підстави для таких висновків:
1. На основі аналізу та узагальнення філософської, соціологічної, психологічної і педагогічної літератури з’ясовано, що колективізм та індивідуалізм є важливими показниками для розуміння і пояснення поглядів особистості й широкого спектру її поведінкових проявів. У колективістських суспільствах люди з найближчих соціальних груп (сім’я, сусіди, колектив на підприємстві) є для індивіда головним джерелом соціальних вимог, а також найголовнішим арбітром в оцінці того, що є припустимим чи бажаним, а що неможливим і забороненим.
2. З’ясовано, що спрямованість особистості – це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості і є відносно незалежними від ситуації. Спрямованість особистості характеризується ціннісною диспозицією, інтересами, нахилами, переконаннями, стійкою схильністю до певної оцінки, яка базується на цінностях, емоціях, поведінкових намірах і попередній поведінці, здатна у свою чергу впливати на пізнавальні процеси, на афективні реакції, на розвиток інтенцій і на майбутню поведінку. Спрямованість є інтегрованим показником соціальної ціннісної орієнтації особистості. Разом із світоглядом вона є вищим регулятором поведінки та діяльності людини.
3. Доведено, що особливо важливим для процесу формування колективістських цінностей, орієнтацій та спрямованості є підлітковий вік. Однією з особливостей підліткового віку є та, що у цей період відбуваються значні зміни в соціально-психологічному розвитку дитини, засвоєння нею нових соціальних ролей та позицій. Іншою характерною рисою є підвищення інтересу до власної особистості, потреба в усвідомленні та оцінці своїх особистих якостей та можливостей. Аналізуючи власну поведінку, підліток порівнює її з поведінкою оточуючих, зв’язки з якими в цьому віці ускладнюються та розширюються.
У колективістських суспільствах підлітковий вік вважають одним із сенситивних для формування рис колективізму, оскільки психологічні особливості підлітків створюють сприятливу основу для цього процесу. У цьому віці розширюються види діяльності, в процесі участі в яких підлітки привчаються будувати свої відносини з оточуючими на основі співпраці, свідомо виконувати соціально прийняті норми, закони та правила. За таких умов виховання у підлітків переважають стійкі соціально значущі мотиви діяльності, зростає громадська активність та самостійність.
4. У процесі дослідження встановлено, що у підлітків риси колективістської та індивідуалістської спрямованості переплітаються та співіснують, тому виділено п’ять типів спрямованості особистості підлітка: колективістська з альтруїстичною акцентуацією; колективістська з соціоцентричною акцентуацією; колективістсько-індивідуалістська; індивідуалістська з егоцентричною акцентуацією; індивідуалістська з егоїстичною акцентуацією.
5. Виявлено, що дитячі об’єднання мають значні можливості формування колективістської спрямованості їх членів. Однак, не у всіх об’єднаннях ці можливості використовуються сповна. Свідченням цього є визначені нами у результаті констатувального експерименту типи спрямованості підлітків – членів різних об’єднань. Типи спрямованості визначалися за такими критеріями: соціоцентризм – егоцентризм, емпатійні тенденції, комунікативні нахили. За означеними критеріями визначено показники, які утворюють систему: „знаю” – „відчуваю” – „дію”, та сформульовано основні риси кожного типу спрямованості.
6. Визначено та експериментально апробовано організаційно-педагогічні умови підвищення ефективності процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях, а саме:
- функціонування дитячого об’єднання як виховного осередку, в якому безпосередньо ставиться мета формувати колективістську спрямованість підлітків;
- врахування вікових та індивідуальних детермінант колективістської та індивідуалістської спрямованості у процесі формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях;
- створення виховуючих ситуацій, які сприяють формуванню колективістської спрямованості особистості;
- організація спільної діяльності вихованців у групі.
Розроблено та науково обґрунтовано модель процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях, яка дає змогу здійснювати цей процес у системі, єдності змісту, механізмів, форм та методів.
7. Доведено, що однією з форм роботи, яка сприяє максимальній реалізації таких організаційно-педагогічних умов, є соціально-психологічний тренінг. Уведення у виховну діяльність групи розробленої системи тренінгових занять сприяло оптимізації процесу формування колективістської спрямованості особистості.
8. Результати формувального експерименту підтверджують правильність припущення, що ефективність процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях підвищується шляхом реалізації визначених організаційно-педагогічних умов.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого вивчення потребують, наприклад, теоретичні та методичні основи співпраці педагогів загальноосвітніх шкіл та дорослих лідерів різних дитячих громадських об’єднань; подальше вдосконалення змісту і форм процесу формування колективістської спрямованості підлітків як у дитячих об’єднаннях, так і в інших виховних закладах.
Основні положення змісту дисертації відображено в публікаціях:
1. Боровець О.В. Колективізм та індивідуалізм: пошук підходів до проблеми виховання підлітків // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Збірник наукових праць. – Київ – Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. – Кн.1. – С. 225 – 229.
2. Боровець О.В. Вплив колективістської та індивідуалістської спрямованості на самосвідомість підлітків // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. Формування парадигми самосвідомості у психологічній науці: Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Вип. 30. – Рівне: РДГУ, 2004. – С. 33 – 36.
3. Боровець О.В. До проблеми співвідношення індивідуального і соціального в житті людини // Нова педагогічна думка. – 2004. – №4. – С. 77 – 80.
4. Боровець О.В. До проблеми спрямованості особистості // Нова педагогічна думка. Науково-методичний журнал. – 2005. – №2. – С. 90 – 93.
5. Боровець О.В. Дитячі об’єднання Волині та Поділля: історія і сучасність // Педагогічне Поділля: Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського державного університету. Серія соціально-педагогічна. – Вип.ІV. – Том ІІ. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. – С. 172 – 177.
6. Боровець О.В. Характеристика спрямованості підлітків у добровільних дитячих об’єднаннях // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Збірник наукових праць. – Вип.8. – Кн.2. – К., 2005. – С. 169 – 174.
7. Боровець О.В. Шляхи формування колективістської спрямованості особистості // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Вип. 33. – Рівне: РДГУ, 2006. – С. 31 – 33.
8. Боровець О.В. Дитяче об’єднання як соціально–педагогічне середовище формування спрямованості підлітків // Наукові записки. Серія „Психологія і педагогіка”. – Вип. 6. – Острог, 2006. – С. 35 – 45.
9. Боровець О.В. Оптимізація процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях // Нова педагогічна думка. – 2006. - №3. – С. 88 – 90.
10. Боровець О.В. Дитяча громадська організація як простір формування колективістської спрямованості особистості // Інноваційна діяльність класних керівників. Науково-практичний посібник на допомогу класним керівникам. – Рівне, 2005. – С. 9 – 10.
11. Боровець О.В. Колективізм: відгомін минулого чи шлях у майбутнє?// Шкільний світ. – 2005. - №39 (311). – С. 1 – 3.
12. Боровець О.В. Національна скаутська організація України – „Пласт”– на Рівненщині: історія та сучасність // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. – Вип. 3. – Рівне: Волинські обереги, 2005. – С. 3 – 6.
АНОТАЦІЯ
Боровець О.В. Формування колективістської спрямованості підлітків у дитячому об’єднанні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 – теорія і методика виховання. – Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2007.
У дисертаційному дослідженні здійснено аналіз проблеми формування колективістської спрямованості підлітків у науковій літературі та виховній практиці: з’ясовано сутність понять „колективізм”, „індивідуалізм”, „колективістська спрямованість особистості”, „індивідуалістська спрямованість особистості”; виділено типи спрямованості підлітків, критерії і показники визначення типів спрямованості особистості; проаналізовано виховні можливості дитячих об’єднань щодо формування колективістської спрямованості їх членів.
У роботі обґрунтовано організаційно-педагогічні умови, за яких підвищується ефективність процесу формування колективістської спрямованості особистості підлітків у дитячому об’єднанні: функціонування дитячого об’єднання як виховного осередку, в якому безпосередньо ставиться мета формувати колективістську спрямованість підлітків; врахування вікових та індивідуальних детермінант колективістської та індивідуалістської спрямованості у процесі формування колективістської спрямованості підлітків у дитячих об’єднаннях; створення виховуючих ситуацій, які сприяють формуванню колективістської спрямованості особистості; організації спільної діяльності вихованців у групі. Розроблено та експериментально перевірено модель процесу формування колективістської спрямованості особистості підлітків у дитячому об’єднанні, систему тренінгових занять.
Встановлено, що за умов відповідної цілеспрямованості виховного процесу, врахування вікових та індивідуальних детермінант колективістської та індивідуалістської спрямованості підлітків, створення виховуючих ситуацій та організації спільної діяльності вихованців підвищується ефективність процесу формування колективістської спрямованості підлітків у дитячому об’єднанні.
Ключові слова: колективізм, індивідуалізм, спрямованість особистості, мотивація, підліток, соціальна група, дитяче об’єднання, соціально-педагогічне середовище, організаційно-педагогічні умови.
АННОТАЦИЯ
Боровец Е.В. Формирование коллективистской направленности подростков в детском объединении.- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07 – теория и методика воспитания. – Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2007.
Диссертация посвящена проблеме формирования коллективистской направленности личности подростков в детском объединении.
В работе осуществлен анализ философских, социологических, психологических и педагогических работ, посвященных изучению понятий „коллективизм”, „индивидуализм”, „направленность личности”. Рассмотрение явлений коллективизма и индивидуализма идет от трудов древнегреческих мыслителей до современных зарубежных и отечественных философов, социальных психологов, педагогов. Отстаивается мысль о том, что коллективизм и индивидуализм есть важными показателями для понимания и объяснения взглядов личности, ее поведения.
В исследовании отмечается, что положительной и для личности, и для общества есть такая направленность, которая характеризуется интересами, убеждениями, идеалами взаимодействия, доброжелательности, и в то же время, готовностью проявить собственную инициативу, реализовать свои потребности в социальной группе.
В процессе непосредственного изучения проблемы выявлено, что в реальной жизни коллективистские и индивидуалистские мотивы сосуществуют, переплетаются, вступают в противоречия, и поэтому в исследовании выделяется пять типов направленности личности: коллективистская с альтруистической акцентуацией, коллективистская с социоцентрической акцентуацией, коллективистско-индивидуалистская, индивидуалистская с эгоцентрической акцентуацией, индивидуалистская с эгоистической акцентуацией. Для диагностики типа направленности подростков избраны три главных критерия: социоцентризм – эгоцентризм, эмпатия, коммуникативные наклонности.
В диссертации рассматриваются возможности формирования коллективистской направленности личности подростка в детском объединении; осуществляется диагностика реального состояния сформированности типов направленности подростков в современных объединениях. Анализ теоретического аспекта исследуемой проблемы и состояния педагогической практики ее решения дал возможность сделать вывод, что необходимо совершенствовать процесс формирования коллективистской направленности личности подростка.
В работе научно обоснованы организационно-педагогические условия, при которых процесс формирования коллективистской направленности личности подростка в детском объединении будет более эффективным: в воспитательном объединении непосредственно ставится цель – формирование коллективистской направленности личности воспитанника; учитываются возрастные и индивидуальные детерминанты коллективистской и индивидуалистской направленности личности; создаются воспитывающие коллективистскую направленность ситуации; организовывается
